CC BY
31
УДК 340.12+1:316.3
С. Б. Жданенко, кандидат фшософських наук, доцент;
1.1. Коваленко, кандидат фшософських наук, доцент
ДО ПИТАННЯ ПРО ОСНОВН1 РИСИ ТА СУТН1СН1 1ДЕ1 ПОСТМОДЕРШСТСЬКОГО БАЧЕННЯ ПРАВА
Статтю присвячено загальнометодолог1чним та специф1чним характеристикам постмодерн1стськог фыософИ права. Показан7 симптоми вичерпаност1 вих1дног парадигми модерну, що обумовили нову метаморфозу права. Як одна з головних особливостей постмодермстськог правовог теорИвказана смерть людини як автора / творця юридичних текст1в. Розглянута ключова для постмодермстськог фто-софп права тема юнця великого наративу. Показан7 в1дмтност1 модерного юридич-ного наративу в1д постмодерн1стського, де мова йде не про суб'екта та його розпов1дь про себе, а про саму розпов1дь, що розгортаеться у знаках та ¡нтерпре-тац1ях. Дискурс справедливост1 у рамках постмодермстськог фыософп права представлений як розр1знення права (закону) та справедливост1.
Ключовi слова: некласична фшософ1я, постмодермстська фшософ1я права, деконструкщя, правовий дискурс.
Актуальтсть постмодершстсько'1' парадигми для сучасного фшософсько-правового дискурсу продиктована оригшальним некласичним, нелшшним тдходом до вивчення права та правово! культури. У сучасних дослщженнях неодноразово наголошувалось, що класичш типи праворозумшня не задо-вольняють розумшню права в сучасну епоху, що, у свою чергу, свщчить про необхвдшсть пошуку принципово ново! концепцп права. Ршення тако'1 проб-леми слвд шукати у цариш теорш, що пропонують новi методолопчш пвдходи до штерпретацп правових феноменiв.
Метою статт1 е показ загальнометодологiчних та головних парадиг-мальних настанов постмодершстсько! рефлексп права.
Аналiз наукових публЫацш. В умовах кризи класично! европейсько! ра-цiональностi постмодернiстський погляд на правову проблематику е перспек-тивним напрямом сощально! фшософп та фшософп права, що перебувае у цешр уваги передусiм захiдних дослiдникiв [2; 3; 4; 5; 6]. Сучасна втиз-няна наука, зокрема, фшософсько-правова, поки демонструе фрагментарне звернення до постмодершстсько! парадигми.
Сьогодш на тл надмiрноi колошзаци правом життевого св^ [1] активно вiдстоюеться уповноважене та рефлексивне право, висловлюеться заклик до ново! метаморфози права, здатно! повернути право до його початкових та
© Жданенко С. Б., Коваленко I. I., 2016
81
природних кордошв [2]. У зв'язку з цим йдеться не про право з новою свщо-мютю, а про право без будь-яко'1 свщомосп, тобто про кшець права - чи то риторичний, чи то буквальний - у виглядi замши юридично'1 влади дисципль нарною [3].
Симптоми вичерпаносп вихщних парадигм модерну постмодернiстська фiлософiя права вбачае у запозиченнi бшьшосп питань у об'eктiв, визначених правознавцями та 1'хшми попередниками-юристами [2], а також у розумшш права та сощуму як двох окремих та рiзних реальностей, що вiдповiдаe кон-венцiональнiй традицп [2].
Наслiдком розщеплення самообразу модерну, орieнтованого на розум, автоном^, волю, свободу тощо, стае показ суперечностей, терору, понево-лення, божевшля, залежностi, що супроводжують модершстський проект. У такий спосiб постмодерна парадигма змушуе реалiзовувати порядок речей в усш його жорстокостi та викривленосп.
Однiею з альтернатив такому порядку речей стае скинення, сконструйова-не, зокрема, навколо осi влади. Вщсутшсть нормативнох теорп стосовно засади лептимнох чи нелептимнох влади мае наслщком те, що «питання» влади вiдчуваеться виключно як «гра» на сценi порядку речей. Ус полiтичнi та юридичнi теорп оголошуються лише iлюзiями або iдеологiями, як маскують те, що «насправдi» вщбуваеться у суспiльствi та «життi».
Постмодершзм вказуе на кiнець усiх великих оповщань та всiх згадувань стосовно Бога, ютини та форми, а також наголошуе на кiнцi людини як твор-ця, епiцентру юторп та репрезентацп. Постмодерна юриспруденцiя намага-еться показати наслiдки тако'1 щй для суб'екта права, носiя абстрактних прав та обов'язкiв, а також для юридично'1 системи з п принципами, формою та засадами. Постмодерна юриспруденцiя пiдкреслюе свою iнтенцiю до само-розкриття у множинних та вщкритих рацiональностях, а також у спшьнотах.
Одним iз головних елеменпв постмодерно! правово! теорп е смерть людини як автора та суб'екта юторп, а також як автора чи творця юридичних текспв. Проблема мови та розумшня у правi розв'язуеться шляхом замiни питання смислу афiрмацiею знакiв: людина померла, юнують лише знаки. Право перемщаеться в iнтерпретативну парадигму, смисл юнування яко'1 мiститься у галузi естетики. 1нтерпретащя юридичного тексту розумiеться як витар мистецтва, де iнтерпретацiя змушуе текст перетворюватися на есте-тичний прояв. Смисл юридичного тексту формуеться в процес штерпретацп, тобто видшення знаку, що зчiплюеться з ритмом штерпретативного повторен-ня, здiйснюваного тшом кожного iндивiда. Суб'ективнiсть тут е не модерною суб'ектившстю, а тшесною «суб'ективнiстю» у нiцшеанському сенсi. Так само, як музика викликае глибинш емоцп у слухачiв, так i юридична штер-
претащя викликае глибинну емощю у людей, яю зустрiчаються з лшгвютич-ними знаками права. Емоцiйне творення, виникаючи у тiлi iндивiдiв, утворюе iнтерпретацiю права спочатку у невидимому проявi цих внутрiшнiх рухiв, потсм - у мовних знаках ^ нарештi, переводить 1! у бшьш усвiдомлене бажан-ня. Виявляеться, що iнтерпретацiя права залежить лише вщ одвiчного есте-тичного iнстинкту. 1нтерпретувати не означае мислити згiдно з цшями, як цього вчить юридична модернiсть, а «прислухатися» до того, як знаки зчшлю-ються у рецепцп та нарацп знакiв.
Юридична штерпретащя розумiеться як лiнгвiстичний «факт». Вона щшьно замкнена у «фактуальносп» конкретного юридичного порядку. Точ-шше, у «фактуальностi», що розглядаеться як штерпретативна гра юридич-но! мови, в якш кожна iстота, зпдно з власним баченням, мае необхщно виборювати i свое «мiсце» у свт, i навiть знаки, що складають для не! смисл штерпретацп.
Смисл виявляеться не бiльш, шж перспективою, яку Я адаптуе тд стра-тегiчнi або поетичнi мiркування. Якщо навiть одна iнтерпретацiя, яку Я може додати до тексту, приймаеться, постмодершзм долае перешкоди. Течп на кшталт постмодерного фемiнiзму, критична постмодерна правова течiя та шш^ що пов'язують себе з щею формою постмодерностi, працюють у пер-формативнiй суперечностi, реконструюючи будь-яку наратившсть в iм'я норми за п ж вiдсутностi.
Ключова для постмодерну тема кшця Великого Оповiдання - наративно-го або юридичного - переноситься у право тд виглядом оголошення кiнця юридичного рацiоналiзму. По сут^ згiдно з постмодернiзмом Ж. Деррща та Ж.-Ф. Лiотара захщний логоцентризм стверджуеться у рiзноманiтних Великих Оповщаннях стосовно традицiйних понять Розуму, 1стини або Форми [4; 5; 6]. У такому сена тема Великого Оповщання пщтримуе легiтимацiю, порядок, зв'язанють, притаманнi рацiоналiстичнiй традицГ!. У модерний правовий проект та ращональне природне право, що його супроводжувало, вписана фундаментальна турбота про норми. Модерне оповщання вщнаходить правовi норми у Розум^ 1стиш, Формi або Консенсусi. У такому контексп юридичнi норми нашаровуються, як луска, на проект, що прагне забезпечити ращональ-ну зв'язашсть мiж цими рiзноманiтними юридичними нормами.
Для постмодершзму ж iдеться про шюзш, що налаштовуе на такi виснов-ки: норми е докорiнно суб'ективними i залежать вiд волi до влади кожного шдивща. Поки не встановлена певна першозасада або поки не виявлеш спо-рiдненi з Богом, 1стиною, Реальнiстю або Благом норми, будь-яю цiнностi е рiвнозначними, а всi ключовi для метафiзичноi думки концепти втрачають свою мщь.
Замють руйнацп системи метанаративiв («правил гри»), що мають лепти-мiзуючу силу та обгрунтовують життя людини та соцiуму, постмодершзм у правi пропонуе двi альтернативи - мшронаративну стратегiю (критичну наратолопю) та лiтературну стратегiю як право.
Постмодершзм порiвнюе право з усуненням, терором, поневоленням, авторитаршстю, контролем i натомiсть бажае «надати слово» тим, хто вважае себе усунутими, постраждалими, пригшченими, контрольованими тощо. Од-нак така форма юридично'' нарацп виявляеться насиченою суб'ектом та лого-центризмом, а постмодершстський мiкронаратив перетворюеться на гру спокуси; судовий та правовий процес оповщають про рш суто вигаданих, сфабрикованих, почутих та таких, що вийшли за меж^ нарацш [7]. Замiна просто'' деталi слухачем оповщання робить його самого наратором юторп, зовсiм вщмшно'' вiд розказано'1. Такий тип змiни побудови юторп демонструе суто нiцшеанську силу забувати минуле та вiдкривае можливiсть до дш [6]. Оповiдання про справедливють не стае, таким чином, аш теорiею, анi законом, а власне перспективою.
Порiвняно iз засобом, яким наратив представлений в юридичнш модер-ностi, де нарацiя виявляеться як вираження суб'екта, автентичшсть якого передбачаеться та певним чином контролюеться, постмодерна нарашя зали-шаеться тiльки вигадкою. Йдеться не про суб'екта, який оповщае про себе, а про саме оповщання, що розгортаеться у повторюваних штерпретащею знаках. Але водночас у такому контекст не юнуе аш автентичносп, анi щи-росп, з чого випливае невiдповiднiсть суб'екта його ж висловлюванням, адже юнуе безлiч способiв розповiдати iсторii, де ва вiльнi змiнювати «деталь» зпдно зi сво'1'ми уподобаннями. Фактично постмодерна нарашя не мае рiвних тшьки в афектi, емоцiйнiй реакцii, що виникають протягом нарацп. Афект супроводжуе нарацiю в '11 нiцшеанському сена.
Оповщаючи у вiдмiнний спосiб про право як про естетичну штерпрета-шю, постмодернiзм займае мiсце юридично'! модерностi, або бiльш чiтко -змушуе приваблюватися майбуттям, де юридична постмодерна нарашя скине з престолу так зване Велике юридичне Оповщання. У такий споаб постмодерна юридична нарашя - не бшьше, шж вигадка без усшяко'! пре-тензп на щирiсть або правдивiсть, це виняток, зроблений iз 'й однооабного iснування, про що свiдчить п ж позитивнiсть. Постмодерна юриспруденцiя лише постшно критикуе правовi iсторii i фактично створюе новi значення та новi iдентичностi [7].
На противагу марксизму, що виробив теорш вщносно кiнця права як емансипацii та приводу вщтворити гармонiйнi iнтерсуб'ективнi вщносини, постмодерн вбачае кiнець права виключно в есхатолопчнш перспективi. Кi-
нець права настане раптом, коли вс ютоти цього св^ закшчать розповiдати сво! юторп. Альтернатива модерному праву, пропонована постмодершзмом, ясно свщчить про тематичне зрушення у бш наративностi, яка оголошуе новий зааб осягнення права.
Постмодерна рефлексiя права спираеться також на концепщю символiчноi картографп, що вказуе на повернення постмодерно! думки до просторових метафор класично! епохи на противагу темпоральним метафорам модерну. Автономiя права як специфiчний засiб презентацп, викривлення та уявлення реальности випливае вiд типу використання масштабу, проекцп та символiза-цп, якi, у свою чергу, не е нейтральними засобами, адже вони сприяють ви-раженню певних титв iнтересiв та конфлiктiв або скасовують iншi типи.
Постмодерне правознавство заперечуе опозищю мiж формальним та не-формальним стосовно сощально! активносп та наукового аналiзу, визнаючи формальне у неформальному i неформальне у формальному, чому сприяе плюралютичне юридичне бачення права. Юридична плюральнiсть е одним iз ключових понять постмодершстського бачення права. На вiдмiну вщ юри-дично! плюральностi традицшно! правово! антропологи, що описуе ствюну-вання в единому поличному просторi рiзних правопорядкiв як автономних сутностей, постмодершзм пропонуе концепцiю рiзних юридичних просторiв, накладених один на одного, скомбшованих та перемiшаних у свiдомостi та дiях людей як пiдчас якюних стрибкiв або глибоких криз особистюного рiвня, так i у монотонносп повсякденного життя. Парадигма постмодерну каже про пористу легальнiсть, або про юридичну пористiсть, де численнi атки право-порядкiв постiйно змушують людей до переходу або втручання (незаконного порушення прав). Сучасне правове життя характеризуемся перетином рiзно-манiтних правопорядюв, тобто iнтерлегальнiстю, яка у постмодершстськш концепцii права е ще одним ключовим поняттям i розумiеться як феномено-логiчний дублiкат юридично! плюральносп. Iнтерлегальнiсть е динамiчним процесом, адже юридичш простори не синхронiчнi, що приводить до неупо-рядкованого та нестшкого змiшання юридичних кодiв у семютичному сенсi. Так, свiтова легальшсть у малому масштабi змiшуе телескотчне бачення реальностi з моралiстською риторикою, властивою легальносп у великому масштаба Вона розтягуе юридичний простiр у св^овому масштабi i водночас виробляе новi партикуляризми та персоналiзми. Змшання кодiв рiвною мiрою простежуеться у популярних уявленнях про право, а мас-медiа, особливо телебачення, породжують фрагментоване та нестшке бачення права, бачення юридичних меседжiв як прогалинних та суперечливих правил та контрправил, що водночас спонукають до тдкорення i непiдкорення, до законно! та незаконно! дп.
Фрагментащя легальности не е хаотичною, а розглядаеться як сощальне утворення, що тдкоряеться правилам масштабу, проекцп та символiзацii. У полщентричнш св^овш легальностi центральнiсть державного права, попри пщсилення нестшкости, залишаеться вирiшальним полiтичним чинником. Провщна роль у вiдтвореннi такого права належить численним мехашзмам акультурацп та соцiалiзацii. 1снуе, аналогiчно до л^ературного, юридичний канон, який встановлюе, що е право i що правом не е. Виходячи з того, що люди е соцiалiзованими та акультурованими вiдповiдно до типу масштабу, проекцп та символiзацii, властивим державному нащональному порядку, вони вiдмовляються визнавати як легальш тi нормативнi порядки, що використо-вують iншi масштаби, проекцп та символiзацii. Вони - за нижшм або верхнiм порогом юридично'' тзнавально' здатностi. Так, деяю правопорядки (мiсцевi, iнфрадержавнi) е надто наближеними до повсякденно'' реальностi, аби вважа-тись фактом права, або юридичним фактом.
Символiчна картографiя права сприяе створенню нового спшьного юри-дичного смислу, яким вважаеться стльний плюралiстичний юридичний смисл. Вiдповiдно постмодершстська фiлософiя права мае змiнити сво'' прь оритети: замiсть повного присвячення себе критищ актуально'' державно'' легальности вона мае також вiдкрити латентш або пропущенi форми легальности, в яких раптово виявляються форми шдивщуального та соцiального пригнiчення. Зрозумша таким чином фiлософiя права сприятиме радикальнiй демократизацй соцiального та шдивщуального життя, а також стане показовим знанням, здатним розширити юридичш горизонти. На думку прибiчникiв тако'' концепцп, з'являеться можливiсть уникнення незворотно'' «верблюди-зацй» права (за аналогiею з метаморфозами свщомосп у вченнi Нщше, пост-модернiсти бачать зворотний процес стосовно права - вщ «дитини», через «лева», до «верблюда»). Акцент на юридичнш плюральностi, iнтерлегальнос-т, змiшаннi фактiв та нон-синхронiзмi дозволяе як четверту метаморфозу бачити хамелеона, який, на думку постмодершспв, через здатшсть змшюва-ти колiр не е у повному сена твариною, а скорее сiткою тварин, так само як i право е сiткою правопорядкiв.
Деконструкцiя для постмодершспв - це дискурс справедливости, або голос справедливости як результат п деконструкцй [4]. Засаду дискурсу справедливости складае розрiзнення права та справедливости, або закону i справедливости. Закон розумiеться як лептимш, встановленi юридичнi системи, побу-доваш на основi певних позитивних структур досвщу. Саме через ''хню по-будованiсть закони можуть бути «роз-будоваш», тобто деконструйованi. Конкретне розумiння закону не е важливим: вiн може мислитись як умовнють, як природнють, як дещо записане або як те, що передаеться усно. Не е також
важливим iмперативний чи консенсусний характер закону. Деконструкщя закону покликана не руйнувати, а удосконалювати його. Деконструювати закон означае звшьнити, вщкрити його, зробити бшьш гнучким та доступним для перегляду та покращення. Таким чином, деконструкщя стае рiвноправним учасником та умовою динамши закошв, одним iз механiзмiв !х удосконалення.
У галузi права деконструкци пщлягають тi пласти тексту, якi доступн для штерпретаци та перетворення. Однак гранична засада закону, за визначенням, не е обгрунтованою i тому деконструюванню не пщлягае. Так, справедливють, за Деррiда, перебувае поза правом або по той бш вщ нього i для деконструкци не е досяжною. Деконструктившсть закону врiвноважуеться недеконструйо-ванiстю справедливостi, а сама деконструкщя i е справедливiстю. Справед-ливiсть та деконструкцiя стають вщтак двома величинами, двома мовами, недосяжними для деконструкци. Процес деконструкци прагне до справедливости, яка сама деконструкци не тдлягае, адже вона не е суттстю, порядком, реальтстю, щеалом.
Справедливiсть виявляеться недосяжним для передбачення поглядом упе-ред, а реконструкщя, за умови деконструйованостi права i закону, може вщ-буватись в штервал^ що вiддiляе недеконструйоватсть справедливостi вiд деконструйованостi права i закону [5]. Образ вщкрито! структури дозволяе пояснити механiзм удосконалення права i закону та одночасне зрушення у бiк бiльш справедливого. За словами Ж. Деррща, «квiти справедливости зростають на розщелинах закону». Натомють формальнi легальнiсть, легалiзм, правиль-тсть не дозволяють досягти справедливостi.
Деконструктя не дае жодного горизонту передбаченосп, на вiдмiну вiд патонiвського ейдосу та канпвсько! регулятивно! ще!. Вона зштовхуе зi сво-!м краем, межею, з тим, чого немае, з тим, що може настати, а може i не на-стати. Йдеться не про лопчну суперечтсть, а про напругу, апор^, що не мае ршення, проте вмiе продавлювати кордони у напрямку шуканого. Бажання неможливого як раз i припускае такий тиск на кордот - у сподiваннi, що горизонт можливого вiдкриеться або принаймш вiдкриеться. Справедливiсть виявляеться досвiдом того, вщносно чого досвiд неможливий.
Ключ до розумшня справедливостi, за Ж. Деррща, у тому, аби не вважати й ейдосом, регулятивною щеею, iдеалом, моделлю або парадигмою, що застосо-вуеться як унiверсальне до окремого. У нш треба бачити мову, що потребуе контекстуального використання. Справедливють предстае скорее як немож-ливiсть i мае парадоксальнi стиль та прийоми. Вона може виникнути лише там, де може виникнути апорiя. Закон може i мае бути реконструйований, адже це е умовою його вдосконалення. Справедливють же виступае iмпульсом, поштов-хом для удосконалення закону, тобто для його деконструкци.
На думку Ж. Деррща, деконструкщя ввдграе стверджувальну роль, адже здшснюеться заради ствердження юнування чогось недеконструйованого. Без цього у деконструкцп не було б жодноï мотивацп. Натомють деконструк-цiя дозволяе побачити в нш концепцiю вщповщальносп перед iншим та за шшого.
Здолати апорiйну напругу у сферi права та справедливостi можна, за Ж. Деррща, звернувшись до права на фшософш як невiдчужуваного люд-ського права. Адже у певному сена воно е единим правом на кшталт справедливости i тому не тдлягае деконструкцп.
Отже, постмодершзм наслiдуe критику захiдноï традицп рацiональностi i виступае як певний проект у фшософп права. Загальнометодолопчним тд-грунтям постмодернiстськоï фшософп права е вихщш постулати постмодер-нiстськоï фшософп, а саме: розумiння мови як таш1, що конституюе реаль-нiсть; вiдмова розуму в ушверсальносп, всеосяжностi та спроможностi тз-нати свою структуру та меж^ iррацiоналiзацiя бюрократiï замiсть рацiоналiзацiï полiтики тощо.
Вiдповiдно одними з головних парадигмальних настанов постмодершст-ськоï рефлексiï права е! позбавленiсть права об'eктивностi, визначеносп та стабiльностi; тлумачення права як способу встановлення владних вiдносин шляхом ïхньоï вербальноï мiстифiкацiï; плюральнiсть бачення права; вiдсут-нiсть кореляцiï мiж верховенством права, правовими iнститутами та свободою, рiвнiстю i справедливiстю.
Постмодершстська парадигма окреслюе чималу кiлькiсть проблем i тем у фшософсько-правовш цариш, пропонуе новий пiдхiд у пошуках нових пра-вових смислiв i принцитв, сприяючи виробленню полiфонiчного та плюра-лiстичного погляду на правову реальшсть.
л1тература
1. Хабермас Ю. Философский спор вокруг идеи демократии // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Демократия. Разум. Нравственность i Mоск. лекции и интервью / Ю. Хабермас ; [Рос. АН, Ин-т философии]. - M. i АО «Ками» i Изд. центр «Academia», 1995. - 244 c.
2. Boaventura de Sousa Santos. Droit; une carte de la lecture déformée. Pour une conception post-moderne du droit // Droit et société. - 1988. - Vol. 10. - № 10. -Р. 363-390.
3. Фуко M. Интеллектуалы и власть i [избр. полит. ст., выступления и интервью] / M. Фуко ; [пер. с фр. С. Ч. Офертаса]. - M. i Праксис, 2002. - 311 с.
4. Деррида Ж. О грамматологии / Ж. Деррида ; пер. с фр. и вст. ст. Н. Автономо-вой. - M. i AdMarginem, 2000. - 511 с.
5. Деррида Ж. Письмо и различие / Ж. Деррида ; пер. с фр. под ред. В. Лапицкого. -
СПб. : Академ. проект, 2000. - 430 с.
6. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар ; пер. с фр. Н. А. Шматко. -
СПб. : Алетейя, 2013. - 159 с.
7. Douzinas C. Postmodern Jurisprudence. The Law of Text in the Texts of Law /
C. Douzinas, R. Warrington, with S. McVeigh. - London et New York, Routlegde, 1991.
к вопросу об основных чертах и сущностных идеях
постмодернистского видения права
Жданенко С. Б., Коваленко И. И.
Статья посвящена анализу общеметодологических и специфических характеристик постмодернистской философии права. Показаны симптомы исчерпанности исходной парадигмы модерна, которые обусловливают новую метаморфозу права.
В качестве одной из главных особенностей постмодернистской правовой теории указана смерть человека как автора или творца юридических текстов. Рассмотрена ключевая для постмодернистской философии права тема конца большого нар-ратива. Показаны отличия модерного юридического нарратива от постмодернистского, в котором речь идет не о субъекте и его рассказе о себе, а о самом рассказе, который разворачивается в знаках и интерпретациях.
Дискурс справедливости в рамках постмодернистской философии права показан как различение права (закона) и справедливости.
Ключевые слова: неклассическая философия, постмодернистская философия права, деконструкция, правовой дискурс.
to the question of fundamental features and essential ideas of the postmodern vision of law
Zhdanenko S. В., Kovalenko 1.1.
This article analyzes the general methodology and the specific characteristics of postmodern philosophy of law.
Were shown symptoms of exhaustion of the initial modernist paradigm, which, in its turn, cause a new metamorphosis of law. In such circumstances, the postmodern paradigm assumes implementation of the order of things, in all its brutality and curvature. In particular, the question ofpower is felt as a «game» on the stage of life, and the political and legal theories announced as illusions.
As one of the main features ofpostmodern legal theory indicated death ofa person, as the author or creator of legal texts. The meaning of the legal text is generated in the process of interpretation of the individual, whose subjectivity is primarily a «physical».
Discussed crucial for the postmodern philosophy of law, theme of the end of the grand narrative. Accordingly, the rules are fundamentally subjective and dependent on the will to power of each individual. Instead of the «rules of the game», which legitimize andjustify the life of man and society, postmodernism offers two alternatives - a critical narratology and literary strategy as law.
Were shown differences between modern and postmodern law narrative, in which it is not about the subject and his story about himself, but it is about the story, that unfolds in the signs and interpretations. The eschatological finale of law, according to representatives of the postmodern philosophy of law, will come suddenly, when all the people have finished all of their stories.
The concept of symbolic cartography allows us to represent Law as the different legal spaces superimposed on each other and combined in the minds and actions of people. Legality in the paradigm ofpostmodernity is being understood as a porous and is presented in the form of interlegality as the phenomenological duplicate of law plurality. Showed heuristic potential of symbolic cartography of law.
The discourse of justice within the post-modern philosophy of law is shown as the distinction between law and justice. The law is understood as a legitimate, established legal systems, which must be deconstructed. The main purpose of the deconstruction of the law is not destruction, but improvement of it. Deconstruction is understood as an equal participant or the condition of the dynamics of laws. Justice as the base boundary of the law, is not the subject to deconstruction. It is outside the law, or on the other side of it. It is not a regulative idea, an ideal or paradigm. It is necessary to see the language in it that requires contextual use.
Key words: non-classical philosophy, post-modern philosophy of law, deconstruction, legal discourse.
