CC BY
15
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 1 (33), 2022
УДК 343.82
Костянтин Марисюк
Нащональний ушверситет "Львiвськa полтехшка", професор кафедри кримшального права i процесу Навчально-наукового iнституту права, психологи та шновацшно! oсвiти, доктор юридичних наук, професор kostiantyn.b.marysiuk@lpnu.ua https://orcid.org/0000-0002-7483-3836
Наталiя Слотвшська
Нaцioнaльний унiвeрситeт "Львiвськa полтехшка", асистент кафедри кримшального права i процесу Навчально-наукового шституту права, психологи та шновацшно! осв^и кандидат юридичних наук https://orcid.org/0000-0002-2756-4557
1СТОР1Я СТАНОВЛЕНИЯ КРИМ1НАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА КРИМ1НАЛЬНЕ
ПРАВОПОРУШЕННЯ
http: //doi.org/10.23939/law2022.33.181 © Марисюк К., Слотв1нська Н., 2022
Стаття присвячена кторп становлення кримшального законодавства щодо затри-мання особи, що вчинила кримшальне правопорушення.
В кторп вiтчизняного кримшального законодавства першою обставиною, що виключае злочиннicть д1яння, був стан необхщноТ оборони, згадки про яку можна зустр^и у "Руськш ПравдГ' (ст. 26), "Вшськовому АртикулГ' 1715 р. (ст. 156), "Уложенш про покарання кримшальш та виправш" 1845 р. (ст. 107) тощо. У Радянському кримшальному законодавcтвi "Керiвнi засади кримшального права РРСФР" 1919 р. передбачали як таку обставину також лише необхщну оборону (ст. 15).
У кримшальних кодексах УРСР 1922 та1927 рр. закрiплювалиcя вже три обставини, що виключають cуcпiльну небезпеку та протиправшсть д1яння: 1) необхiдна оборона, 2) крайня необхщшсть - у нормах ЗагальноТ частини, 3) затримання злочинця -у нормах ОсобливоТ частини КК.
Щодо кторп розвитку затримання особи, що вчинила кримшальне правопорушення, треба пщкреслити, що першу згадку про заподiяння шкоди при затриманнi особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, ми можемо знайти в ст. 38 Коротко'! редакцн "РуськоТ правди", де законодавчо встановлюеться правило, кореш якого сягають звичаю - вбити злодiя на мкщ вчинення злочину.
Ст. 40 ВеликоТ редакцн РуськоТ Правди надавала потерпшому право вбити шчного злодiя, якщо оcтаннiй не був зв'язаний i чинив опiр.
Процес феодалiзацiï ДавньоруськоТ держави, посилення ролi князя i княжого суду внесли корективи i обмеження в досудовi розправи. Так, ст. 6 ДвшськоТ статутно'1 грамоти 1397-1398 рр. мiстила вщповщальшсть за угоду мiж потерпiлим i злочинцем, за яко'1 потерпiлому дктавалася сума штрафу, належна намiснику.
У бшьшосл праць iз кримiнального права, присвячених затриманню злочинця, становлення цього шституту пов'язують з радянським першдом в Украшь I це щлком виправдано, бо саме на цьому еташ почалося законодавче формування норм про затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, в Украïнi та у всьому Радянському Союзi.
В першд громадянсько'1 вiйни, господарсько'1 розрухи, розгулу злочинност на думку правознавщв, держава була змушена вдатися до таких репресивних заходiв, оскiльки, в першу чергу, мала на мет в максимально короткий термш навести порядок на фронт i в тилу. У такш ситуацп, звичайно ж, не могло кнувати ч^ких правових обмежень щодо запод1яння шкоди особ1, яка вчинила кримiнальне правопорушення, пiд час ïï затримання.
До 1922 року в украшському кримшальному прав1 затримання злочинця, як обставина, що виключае злочиннiсть д1яння, характеризувалося не тшьки вiдсутнiстю вiдповiдноï нормативноУ, а й нав1ть теоретично'1 розробки. Кримшальне законодавство радянського перюду також не передбачало спещальноТ норми про заподiяння шкоди при затриманнi особи, яка вчинила кримшальне правопорушення. Тшьки Кримшальний кодекс РРФСР 1922 р. мктив ст. 145 та ст. 152, що передбачають вщповщальшсть за вбивство i тяжк тшесш ушкодження злочинцевi пщ час його затримання.
В УкраТш новий етап у розвитку кримiнально-правового iнституту затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, почався iз прийняттям КК УРСР 1960 року. Цей закон у питанш регламентацн затримання злочинця вигiдно вiдрiзнявся вiд аналогiчних закошв бiльшостi союзних республж та Основ кримiнального законодавства Союзу РСР 1958 року. Так, у ч. 3 ст. 15 КК УРСР вказувалося, що "дп, вчинеш потерпшим та шшими особами безпосередньо шсля вчинення посягання з метою затримання злочинця i доставлення його вщповщним органам влади, як правомiрнi, прирiвнюються до необхiдноï оборони, якщо вони були необхiднi для затримання i вщповщали небезпечностi посягання та обстановщ затримання злочинця".
Наразi КК Украши передбачае такi обставини, що виключають злочиннiсть д1яння: 1) необхщна оборона; 2) уявна оборона; 3) затримання особи, яка вчинила злочин; 4) крайня необхщшсть; 5) фпичний або психiчний примус; 6) виконання наказу або розпорядження; 7) д1яння, пов'язане з ризиком; 8) виконання спещального завдання Ух запоб^ання чи розкриття злочинно'1 дiяльностi оргашзованоТ групи чи злочинно'1 органiзацiï.
Ключовi слова: правопорушення, затримання особи, злочиншсть, крим1иальна вiдповiдальнiсть, закон.
Постановка проблеми. Часто OKpeMi фiзичнi, а також посадовi особи вимушенi вчиняти дп, що за сво1ми зовнiшнiми ознаками зб^аються з тими чи шшими злочинними дiяннями. Однак за своею суттю такi вчинки не е суспiльно небезпечними, i хоча й передбачеш Кримiнальним кодексом Украши, але визнаються правомiрними i, як правило, суспшьно корисними. У науцi кримшального права такi вчинки iменуються обставинами, що виключають суспшьну небезпечнiсть i протиправшсть, або, iнакше кажучи, злочиншсть дiяння. Наявнiсть в перелiку обставин, що виключають злочиншсть дiяння, затримання особи, що вчинила кримшальне правопорушення, вщповщае потребам практики. Суспшьна корисшсть затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, полягае саме в тому, що воно одночасно: 1) забезпечуе
доставлення правопорушника вщповщним державним органам; 2) запобшае вчиненню нових кримшальних правопорушень; 3) реалiзуе принцип невiдворотностi кримшально! вщповщальносп; 4) встановлюе вимоги щодо недопущення тяжко! шкоди, яка явно не вщповщае небезпечностi посягання або обстановщ затримання правопорушника; 5) сприяе встановленню об'ективно! iстини в кримiнальному провадженш.
Аналiз дослiдження проблеми. До питань ютори становлення кримiнального законодавства щодо затримання особи, що вчинила кримшальне правопорушення, звертались у сво! працях такi знанi науковцi, як М. Лавренко, А. Пашнш, В. Примаченко, А. Савшов, М. Сергатий та ш.
Не зважаючи на значну кiлькiсть публiкацiй, присвячених дослiджуваним проблемам, наукова спшьнота i досi знаходиться доволi далеко вiд одностайного розумшня згаданих питань.
Мета статтi. Усвщомлюючи, що в межах однiе! коротко! науково! статтi неможливо роз-крити вс питання, пов'язанi iсторiею становлення кримшального законодавства щодо затримання особи, що вчинила кримшальне правопорушення, зосередимо нашу увагу лише на найбшьш значимих, на нашу точку зору, моментах, залишивши все шше для наступних наукових розвщок.
Виклад основного матерiалу. В iсторi! вiтчизняного кримшального законодавства першою обставиною, що виключае злочиннiсть дiяння, був стан необхщно! оборони, згадки про яку можна зустргги у "Руськш ПравдГ' (ст. 26), "Вшськовому АртикулГ' 1715 р. (ст. 156), "Уложенш про покарання кримшальш та виправш" 1845 р. (ст. 107) тощо. У Радянському кримшальному законодавсга "Керiвнi засади кримшального права РРСФР" 1919 р. передбачали як таку обставину також лише необхщну оборону (ст. 15). У кримшальних кодексах УРСР 1922 та 1927 рр. закршлювалися вже три обставини, що виключали суспшьну небезпеку та протиправшсть дiяння: 1) необхщна оборона, 2) крайня необхщшсть, а також 3) затримання злочинця [1, с. 144].
Щодо ютори розвитку шституту затримання особи, що вчинила кримшальне правопорушення, варто шдкреслити, що першу згадку про заподiяння шкоди при затриманш особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, ми можемо знайти в ст. 38 Коротко! редакцн "Русько! правди", де законодавчо встановлюеться правило, кореш якого сягають звичаю - вбити злодiя на мющ кримшального правопорушення. Вказане джерело дшсно викликае штерес, оскшьки у ньому зазначено наступне: "Аще убьють татя на своем дворе, любо у клети, или у хлева, то тои убит; аще ли до света держать, то вести его на княжь двор; а оже ли убьють, а люди будуть видели связан, то платити в нем". Зi змюту ще! статп видно, що право здшснювати правосуддя належить князю, який уособлюе в собi тогочасний орган влади й, якщо злочинця вдалося затримати, то його необхщно передати саме влад^ самовiльна розправа е не допустимою [2, с. 17].
Ст. 40 Велико! редакцн Русько! Правди надавала потерпшому право вбити шчного злодiя, якщо останнш не був зв'язаний i чинив опiр : "аже оубиють кого оу клети или оу которое татбы, то оубъют во пса место...". Тобто в цьому випадку нормою права закршлюеться звичайний самосуд. В шших випадках злодiя слiд було затримати i вести на княжий двiр. Вбивство зв'язаного злодiя шдлягало покаранню. Шкода, заподiяна злочинцю шсля вiдбиття посягання, вважалася кримшаль-ним правопорушенням i обкладалася грошовим стягненням. Отже, право на заподiяння шкоди з метою затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, було включено в бшьш широке поняття помсти i надавало окремiй особi право покарати посягаючого. Переслщування злочинця було справою аж шяк не державною, а самих постраждалих [3, с. 8-9].
Процес феодалiзацi! Давньорусько! держави, посилення ролi князя i княжого суду внесли корективи i обмеження в досудовi саморозправи. Так, ст. 6 Двшсько! статутно! грамоти 1397-1398 рр. передбачала вiдповiдальнiсть за угоду мiж потерпiлим i злочинцем, при якш потерпiлому дюта-валася сума штрафу, належна намiснику. Поняття цього своерщного самосуду розкриваеться в цш
же нормк "А самосуд то: кто, изымав татя с поличным, да отпустит, а себе посул возьмет, а наместники доведаются по заповеди, ино то самосуд; а опрочь того самосуда нет" [3, с. 9].
У бшьшост праць i3 кримшального права, присвячених затриманню злочинця, становлення цього шституту пов'язують з радянським перюдом в Укрш'ш, i це щлком виправдано, бо саме на згаданому еташ почалося законодавче формування норм про затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, як в Укрш'ш, так i у всьому Радянському Союзь Рашше у втизняному законодавсга кримшально-правових норм про затримання злочинця фактично не юнувало, у всякому разi таких, що окремо виключали б злочиншсть дiяння при умовах затримання.
Кримшальне законодавство перших роюв радянського перюду являло собою групу рiз-нопланових нормативних актв. Велика частина колишнiх кримшальних законiв була скасована. Практично вс прийнятi в той час декрети, постанови визнавали правомiрним метод позасудово1 розправи. Велася активна боротьба з контрреволющею, спекуляцieю, посадовими кримiнальними правопорушеннями. Розстрiлу пiдлягали особи, причетнi до заколотв, змов проти радянсько1 влади: "за наявностi збройних виступiв... за надзвичайними комiсiями зберiгаеться право безпо-середньо1 розправи для припинення злочишв". У числi зазначених злочинiв було присутне i умисне знищення або пошкодження залiзничних колiй, мостiв та шших споруд. Правда, законодавець встановлював обмеження, що виражалося в тому, що крайня мiра допускалася тшьки в ситуаци, коли винного було затримано на мющ кримiнального правопорушення: "..спшманих на мiсцi кримiнального правопорушення розстршювати в порядку безпосередньо1 розправи, а шших заш-дозрених, але на мiсцi не затриманих, судити в 24-годинний строк за законами вшськового часу".
Отже, в перюд громадянсько1 вiйни, господарсько1 розрухи, розгулу злочинност, на думку правознавцiв, держава була змушена вдатися до таких репресивних заходiв, оскiльки, в першу чергу, мала на мет в максимально короткий термш навести порядок на фронт i в тилу. У такш ситуаци, звичайно ж, не могло юнувати ч^ких правових обмежень при заподiяннi шкоди особ^ яка вчинила кримшальне правопорушення, при ïï затриманш [3, с. 15-16].
До 1922 р. в украшському кримшальному правi затримання злочинця, як обставина, що виключае злочиншсть дiяння, характеризувалося не тшьки вщсутшстю вiдповiдноï нормативноï, а й навiть теоретичноï розробки. Кримiнальне законодавство радянського перюду також не перед-бачало спещально1' норми про заподiяння шкоди при затриманш особи, яка вчинила кримшальне правопорушення. Тшьки Кримшальний кодекс РРФСР 1922 р. мютив ст. 145 та ст. 152, що передбачали вщповщальшсть за вбивство i тяжю тшесш ушкодження злочинцевi при його затриманш. Кримшальний кодекс РРФСР 1926 р., Основи кримшального законодавства Союзу РСР i союзних республш 1958 р., Кримшальний кодекс РРФСР 1960 року не мютили правових припишв про поведшку при затриманш ошб, яю вчинили кримшальне правопорушення. У той час цей недолш законодавства частково заповнювався Указом Президп Верховно1' Ради СРСР вщ 26 липня 1966 р. "Про посилення вщповщальност за хулiганство", який встановлював, що дп громадян, спрямованi на припинення злочинних посягань i затримання злочинця, е правомiрними i не тягнуть кримшально1' вiдповiдальностi, навiть якщо цими дiями вимушено була заподiяна шкода злочинцю. Однак навт це формулювання чiтко не визначило пiдстави i умови правомiрностi заподiяння шкоди при затриманш злочинця [4, с. 14].
В Укра1'ш новий етап у розвитку кримшально-правового шституту затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, почався iз прийняттям КК УРСР 1960 р. Цей закон у питанш регламентацн затримання злочинця випдно вiдрiзнявся вщ аналогiчних законiв бiльшостi союзних республш та Основ кримiнального законодавства Союзу РСР 1958 р. Так, у ч. 3 ст. 15 КК УРСР вказувалося, що "дп, вчинеш потерпшим та шшими особами безпосередньо шсля вчинення посягання з метою затримання злочинця i доставлення його вщповщним органам влади, як пра-вомiрнi, прирiвнюються до необхщно1' оборони, якщо вони були необхщш для затримання i вiдповiдали небезпечност посягання та обстановцi затримання злочинця".
Разом з тим, ще бшьш очевидним стало те, що затримання злочинця, як обставина, що виклю-чае злочиннють дiяння, е вимогою часу i в основному схвально сприймасться юридичною теорieю та практикою. Як результат цього, в 1970 р. КК Естонсько! РСР доповнюеться ст. 131, яка визначала, що не е кримшальним правопорушенням дiя, яка пщпадае пiд ознаки дiяння, пе-редбаченого цим Кодексом, направлена на затримання злочинця, навт якщо щею дiею вимушено було завдано шкоду злочинцю. Отже, у згаданiй статтi було вперше визначено затримання злочинця, як самостшну обставину, що виключае злочиннють дiяння, поряд iз необхiдною обороною та крайньою необхiднiстю. Це, беззаперечно, виявилося позитивним прецедентом у подальшому розвитку шституту затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, навт з урахуванням того, що Особлива частина КК Естонсько! РСР не мютила положень про вiдповiдальнiсть за перевищення заходiв, необхiдних для затримання злочинця.
Однак, такий приклад Естонп не став фактором, що вплинув на перегляд норми про затримання злочинця в КК Украши, в ньому все залишилося як i рашше. Не вщбулося змш i в загальносоюзному кримiнальному законодавствi. До Основ кримшального законодавства Союзу РСР i союзних республш, а також кримшальних кодеков всiх республiк не вводилося шяких статей про затримання злочинця [2, с. 19-21].
Тому судова практика не знайшла шшо! альтернативи i рекомендувала подiбнi ситуацiï розглядати вщносно положень кримiнального законодавства про необхщну оборону. Цим шляхом шшов Пленум Верховного Суду СРСР у своïх постановах вщ 23 жовтня 1956 р. "Про недолши судовоï практики у справах, пов'язаних iз застосуванням законодавства про необхiдну оборону" та вщ 4 грудня 1969 р. "Про практику застосування судами законодавства про необхщну оборону".
Подiбне вирiшення питання можна вважати суперечливим. З одного боку, пленум, даючи правову оцшку дiям iз затримання злочинця, прирiвнюе ïx до необхiдноï оборони, а з iншого -розглядае пщстави та умови правомiрностi заподiяння шкоди злочинцю при його затриманш безвiдносно до пiдстав i умов правомiрностi заподiяння шкоди злочинцю при необхщнш оборонi. До виршення розглянутоï проблеми теоретики кримiнального права пщходили також неоднозначно. Так, А. Пюнтковський писав: "Що стосуеться прийняття необxiдниx заxодiв для затримання злочинця безпосередньо тсля вчинення кримшального правопорушення, то доцшьно його розглядати стосовно норм, яю регулюють шститут необxiдноï оборони". Однак далк "Не оборонною, а лише прирiвняною до не1' за сво1'ми юридичними наслiдками дiею е вжиття заxодiв, спрямованих до затримання злочинця, якщо вона не виходять за межi необхщносп... Питання про межi допусти-мостi того чи iншого заподiяння шкоди злочинцю при його затриманш мае виршуватися ана-логiчно з питанням про межi допустимостi правомiрного захисту при необxiднiй оборонi". I. Фшановський розглядав затримання злочинця як одну iз самостiйниx форм участ громадськостi в попередженнi кримiнальниx правопорушень. А. Санталов вважав, що затримання злочинця е "обставиною, яка вщповщае вимогам, якi пред'являються до обставин, що виключають суспшьну небезпеку". М. Якубович визнавав затримання злочинця самостшною обставиною, що виключае суспшьну небезпеку дiяння, але не вказував, як повинна визначатися вщповщальшсть за перевищення заxодiв, необxiдниx для затримання: "...якщо дп громадянина, спрямованi на затримання, що не були вимушеними, вш буде нести за них кримшальну вщповщальшсть". Як бачимо, повно1' ясност у вирiшеннi цього питання i законодавцю i вченим - теоретикам так i не вдалося досягти.
Пленум ВС СРСР в постановi вщ 16 серпня 1984 р. "Про застосування законодавства, яке забезпечуе право на необхщну оборону вщ суспшьно небезпечних посягань" неоднозначно роз'яснюе, що вчиненими в сташ необхщно1' оборони слщ оцiнювати дп народних дружинникiв та iншиx громадян, якi виконували громадський обов'язок з пщтримання правопорядку i заподiяли шкоду особ^ у зв'язку з припиненням ïï суспiльно небезпечного посягання i затриманням або доставкою до вщповщних органiв влади. Так само мали розглядатися дiï представникiв влади, пращвниюв правоохоронних органiв, военiзованоï охорони та шших осiб, у зв'язку з виконанням ними службових обов'язкiв по припиненню суспшьно небезпечних посягань i затримання
правопорушниюв. Що ж до заподiяння шкоди злочинцю з боку особи, що оборонялась, шсля заюнчення посягання (а це означае i при спробi його затримати), то Пленум вважае за необхщне квалiфiкувати таю дп, за певних обставин, як вчиненi в сташ сильного душевного хвилювання, тобто афекту (пом'якшувальш вину обставини), яю не виключають злочиннiсть дiяння. Це видаеться не зовшм справедливим, так як потерпш вiд кримiнального правопорушення найчастше е единими, хто може затримати злочинця безпосередньо шсля вчинення протиправного дiяння, а iнодi це бувае можливим тшьки iз заподiянням певно1' шкоди злочинцю [4, с. 15].
Знадобився ще досить тривалий вiдрiзок часу, щоб законодавцi упритул шдшшли до позитивного виршення проблем затримання злочинця. Так, у ходi правово1' реформи, яку проводила ВР СРСР, 02.07.1991 р. в другому читанш було прийнято новi Основи кримiнального законодавства Союзу РСР та республш, котрi мали через рш замiнити Основи 1958 р.
З-помiж iнших нововведень, цей закон передбачав розширену систему обставин, що виключають злочиншсть дiяння, та вцщляв ix у окремий роздiл. Поряд iз необхiдною обороною та крайньою необхщшстю, вперше в якостi самостшних обставин було закрiплено затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, та виправданий професшний i господарський ризик. Зокрема, в ст. 25 Основ 1991 р., що мала назву "Затримання особи, яка вчинила кримшальне правопорушення", вказувалось: "Не визнаеться злочинною дiя, яка хоч i шдпадае шд ознаки дiяння, передбаченого кримшальним законом, але направлена на затримання особи в момент чи безпосередньо шсля вчинення нею кримшального правопорушення з метою передачi затриманого органам влади, якщо при цьому не було допущено явно].' невщповщносп заxодiв затримання характеру i ступеню суспiльноï небезпечност вчиненого та обставинам затримання" [2, с. 22].
Але у зв'язку з розпадом СРСР згаданий нормативно-правовий акт так i не набув юридичноï сили. Не дивлячись на це, необидно вщзначити позитивш моменти, яю вдагравав цей зако-нодавчий акт у подальшому розвитку в Украïнi системи обставин, що виключають злочиншсть дiяння взагалi та затримання злочинця зокрема. А саме було:
1) шдтверджено правильшсть позицп щодо необxiдностi саме законодавчого врегулювання проблем, пов'язаних iз затриманням особи, яка вчинила кримшальне правопорушення, та закршлення цього шституту серед обставин, що виключають злочиншсть дiяння;
2) створено базову модель формування системи обставин, що виключають злочиншсть дiяння, з новими положеннями щодо ïï юльюсного та яюсного наповнення [2, с. 23].
Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежност Украши стало ключовим моментом для початку реформування вiтчизняноï правовоï системи. Кримшальне право у цьому процес займало одне iз першочергових мюць. Однак прийняття нового КК Украши вщбулося лише 5 квiтня 2001 р. Майже десятилiття у державi дiяв КК 1960 р., до якого систематично вносились вщповщш змши та доповнення. Норми, що регулювали кримiнально-правове затримання, весь цей перюд про-довжували дiяти у беззмшному виглядi.
У цей час украшський парламент активно працював над створенням майбутнього КК Украïни. Ця робота знаходила свое вираження у шдготовщ вiдповiдниx проектiв. Сумнiву стосовно необхщност формування новоï системи обставин, що виключають злочиншсть дiяння, серед яких вщводилося вiдповiдне самостiйне значення й затриманню злочинця, не виникало майже ш в кого, але варiанти пропонувались, звичайно, рiзнi, iнодi зовшм несподiванi. Так, у проектi КК, внесеного на розгляд ВР Украши Комюею з питань правопорядку та боротьби iз злочиннiстю, було представлено однойменш роздiл IV та главу 11 шд назвою "Обставини, що виключають карашсть протиправноï дп або бездiяльностi", де затримання злочинця у якост однiеï iз вищезазначених обставин було по суп видiлено у два види.
Ч. 5 ст. 47 ("Необхщна оборона") згаданого проекту КК вказувала: "Дп потерпiлого чи шших ошб, якi захищаються, спрямоваш на затримання порушника безпосередньо в момент посягання, а так само таю ж дп щодо порушниюв, яю здiйснюються на пiдставi вщомостей про ïx розшук, що
мютяться в засобах масово1' шформацп або у зверненш оргашв виконавчо1' влади про затримання злочинця, прирiвнюються до необхщно1' оборони".
А ст. 48 вщразу ж закрiплювала затримання злочинця в якост самостiйноï обставини, що виключае злочиннють дiяння, пiд назвою "Затримання особи, яка вчинила каране дiяння" i мала такий змют:
"1) Визнаються правомiрними д^', яю пiдпадають пiд ознаки караного дiяння, та завдана ними шкода, якщо щ дiï спрямованi на затримання особи, яка вчинила каране дiяння i передачу зат-риманого органам влади, та якщо при цьому не було допущено невщповщносп засобiв затримання або затримання без явноï необхщносп.
2) Громадянин, який затримав особу, що вчинила каране дiяння, вважаеться таким, що не допустив умисноï невiдповiдностi засобiв затримання або затримання без явноï необxiдностi, доки затриманий або особа, яка представляе його штереси, не доведуть шшого".
Особлива частина законопроекту про кримшальну вщповщальшсть за допущення невщповщносп засобiв затримання або затримання без явноï необxiдностi, на вiдмiну вщ необxiдноï оборони, не передбачала, що значно ускладнювало розумшня значення затримання злочинця, як обставини, що виключае злочиннють дiяння. В однш статп це була самостiйна обставина, в шшш -вона прирiвнювалась до необxiдноï оборони. Якщо в Загальнш частинi проекту певне розме-жування мiж необxiдною обороною та затриманням злочинця провести можна, то Особлива частина це розмежування не пщтверджувала [2, с. 23-25].
Наразi КК Украши передбачае так обставини, що виключають злочиннiсть дiяння: 1) необхщна оборона; 2) уявна оборона; 3) затримання особи, яка вчинила злочин; 4) крайня необхщнють; 5) фiзичний або псиxiчний примус; 6) виконання наказу або розпорядження; 7) дiяння, пов'язане з ризиком; 8) виконання спещального завдання ïx запобiгання чи розкриття злочинноï дiяльностi органiзованоï групи чи злочинноï органiзацiï.
Висновки. Пщсумовуючи, можна констатувати, що кримiнальне законодавство щодо затримання особи, що вчинила кримшальне правопорушення, мае глибою юторичш кореш, е юторично та сощально виправданим та вiдiграе важливу роль у системi кримiнального права Украши.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Сергатий М. О., Лавренко М. А. (2013). Щодо питання про розширення кола обставин, що виключають злочиннють дшння. Держава та регюни. Сер1я: Право. № 2 (40). С. 144-147.
2. Примаченко В. Ф. (2008). Затримання особи, яка вчинила злочин, як обставина, що виключае злочиншсть дгяння. Дисертащя на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Д. 246 с.
3. Пашнин А. Н., Пронина М. М. (2005). Причинение вреда при задержании лица, совершившего преступление: уголовно-правовая регламентация и ее совершенствование. Ч.: ЧГУ. 172 с.
4. Савинов А. В. (2002). Причинение вреда при задержании лица, совершившего преступление, как обстоятельство, исключающее преступность деяния. Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук. М. 180 с.
REFERENCES
1. Serhatyi M. O., Lavrenko M. A. (2013). Shchodo pytannia pro rozshyrennia kola obstavyn, shcho vykliuchaiut zlochynnist diiannia [On the issue of expanding the range of circumstances that exclude the criminality of the act.]. Derzhava ta rehiony. Seriia: Pravo. No. 2 (40). P. 144-147.
2. Prymachenko V. F. (2008). Zatrymannia osoby, yaka vchynyla zlochyn, yak obstavyna, shcho vykliuchaie zlochynnist diiannia [Detention of a person who has committed a crime as a circumstance that excludes the criminality of the act]. Dysertatsiia na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata yurydychnykh nauk. D. 246 p.
3. Pashnyn A. N., Pronyna M. M. (2005). Prychynenye vreda pry zaderzhanyy lytsa, sovershyvsheho prestuplenye: uholovno-pravovaia rehlamentatsyia y ee sovershenstvovanye [Infliction of harm during the detention of a person who has committed a crime: criminal law regulations and their improvement]. Ch.: ChHU, 172 p.
4. Savynov A. V. (2002). Prychynenye vreda pry zaderzhanyy lytsa, sovershyvsheho prestuplenye, kak obstoiatelstvo, yskliuchaiushchee prestupnost deianyia [Infliction of harm during the detention of a person who has committed a crime, as a circumstance that excludes the criminality of the act]. Dyssertatsyia na soyskanye u^noi stepeny kandydata yurydycheskykh nauk. M. 180 p.
Дата надходження: 27.01.2022р.
Kostyantyn Marysyuk
Lviv Polytechnic National University, Institute of Jurisprudence, Psychology and Innovative Education, Department of Criminal Law and Procedure, Doctor of Law, Prof.
Nataliia Slotvinska
Lviv Polytechnic National University, Assistant of the Department of Criminal Law and Procedure, Scientific Educational -Institute of Law, psychology and innovative education, Doctor of Law https://orcid.org/0000-0002-2756-4557
HISTORY OF THE FORMATION OF CRIMINAL LAW ON THE DETENTION OF A PERSON WHO HAS COMMITTED A CRIMINAL OFFENSE
The article is devoted to the history of the formation of criminal law on the detention of a person who has committed a criminal offense.
In the history of domestic criminal law, the first circumstance that excludes the criminality of the act was the state of self-defense, which can be found in "Russian Truth" (Article 26), "Military Article" in 1715 (Article 156), "Regulations on criminal and correctional punishments" of 1845 (art. 107), etc. In the Soviet criminal law "Guiding Principles of Criminal Law of the RSFSR" of 1919 provided as such a circumstance also only the necessary defense (Article 15).
The Criminal Codes of the USSR of 1922 and 1927 already enshrined three circumstances that exclude public danger and illegality of the act: 1) necessary defense, 2) extreme necessity - in the norms of the General Part, 3) detention of a criminal - in the norms of the Special Part of the Criminal Code.
Regarding the history of detention of a person who has committed a criminal offense, it should be emphasized that the first mention of harm in the detention of a person who has committed a criminal offense, we can find in Art. 38 of the Short edition of "Russian Truth", which legally establishes a rule, the roots of which go back to the custom - to kill a thief at the scene of the crime.
St. 40 of the Grand edition of Russkaya Pravda gave the victim the right to kill a night thief if the latter was not tied up and resisted.
The process of feudalization of the ancient n state, strengthening the role of the prince and the prince's court made adjustments and restrictions in pre-trial executions. Yes, Art. 6 of the Dvina charter of 1397-1398 contained responsibility for the agreement between the victim and the offender, in which the victim received the amount of the fine due to the governor.
In most criminal law works on the detention of a criminal, the establishment of this institution is associated with the Soviet period in Ukraine, and this is quite justified, because at this stage the legislative formation of rules on detention of a person who committed a crime, as in Ukraine, and throughout the Soviet Union.
During the civil war, economic devastation, rampant crime, according to jurists, the state was forced to resort to such repressive measures, because, above all, its goal was to restore order at the front and rear as soon as possible. In such a situation, of course, there could be no clear legal limitations on the infliction of harm to a person who has committed a criminal offense when he is detained.
Until 1922, in Ukrainian criminal law, the detention of a criminal, as a circumstance that excludes the criminality of the act, was characterized not only by the lack of appropriate normative, but even theoretical development. The criminal legislation of the Soviet period also did not provide for a special rule on the infliction of harm in the detention of a person who has committed a criminal offense. Only the Criminal Code of the RSFSR in 1922 contained Art. 145 and Art. 152, which provide for liability for murder and grievous bodily harm to the offender during his detention.
In Ukraine, a new stage in the development of the criminal law institution of detention of a person who has committed a criminal offense began with the adoption of the Criminal Code of the Ukrainian SSR in 1960. This law in the regulation of the detention of a criminal differed favorably from similar laws of most union republics and the Fundamentals of Criminal Law of the USSR in 1958. Thus, in Part 3 of Art. 15 of the Criminal Code of the Ukrainian SSR stated that "actions committed by victims and other persons immediately after the encroachment to apprehend the offender and deliver him to the appropriate authorities are legitimate, equate to necessary defense, if they were necessary for detention and met the danger of encroachment and detention criminal.
Currently, the Criminal Code of Ukraine provides for the following circumstances that exclude the criminality of the act: 1) the necessary defense; 2) imaginary defense; 3) detention of a person who has committed a crime; 4) extreme necessity; 5) physical or mental coercion; 6) execution of an order or instruction; 7) an act related to risk; 8) performance of a special task of their prevention or disclosure of criminal activity of an organized group or criminal organization.
Key words: offense, detention of person, crime, criminal liability, law.
