CC BY
259
УДК 343.22
ФАКТИЧНА ПОМИЛКА ПРИ НЕОБХ1ДН1Й ОБОРОН1
астрант кафедри кримтального права, Нацюнальний юридичний утверситет iменi Ярослава Мудрого, м. Хартв
О. Д. КОМАРОВ,
Розглянуто питания, присвячеш фактичнт помилц при необхгднгй обором. Визначено критерп розмежування вибачальног й невибачальног помилки. Проанал1зовано значения р1зних вид1в помилок при необх1дн1й оборон для виршення питання про кримтальну вгдповгдальтсть особи. Запропоновано наведем в статт1 тдходи застосовувати I до випадтв помилок в 1нших обставинах, що виключають злочинтсть дгяння.
Ключов1 слова: фактична помилка, необхщна оборона, уявна оборона, вибачальна помилка, невибачальна помилка, обставини, що виключають злочиншсть дiяння.
Традицшно в доктрин кримшального права фактична помилка розглядаеться стосовно ознак складу злочину. Тим не менш омана можлива 1 щодо правово! чи фактично! тдстави, ознак складу д1янь, що виключають злочинтсть та умови правом1рност1 запод1яння шкоди за наявност таких обставин. Вказаш питання, на жаль, не одержали повнощнного дослщження у кримшально-правовш наущ.
Аргументом на користь значущост дано! групи помилок е й той факт, що
'"х, О Ш я ¡1 я 7 ■ ■ £ 1 § 11
единим р1зновидом фактично! омани, який одержав свое закршлення в Кримшальному кодекс1 Укра!ни (дал1 - КК), е помилка щодо наявност суспшьно небезпечного посягання. Слово «помилково» використовуеться в чинному КК Укра!ни лише в однш статт - ст. 37, в якш йдеться про уявну оборону.
У кримшально-правовш наущ вир1шенню питань щодо значення фактично! помилки в обставинах, що виключають злочинтсть д1яння, присвячет пращ З. Г. Атева, В. В. Анщук, М. Ф. Ахраменка, М. О. Баб1я,
М. I. Бажанова, Ю. В. Баулша, Ю. А. Вапсви, В. Ф. Кривоченка, Е. Ф. Побегайло, Д. С. Птащенко, О. I. Рарога, В. П. Ревша, I. I. Слуцького, I. С. Тишкевича, М. I. Якубовича, В. А. Якушина та ш.
Метою cmammi е дослщження фактичних помилок, як можуть виникати при здшсненш особою права на необхщну оборону вщ суспiльно небезпечного посягання, пошук критерив розмежування вибачально!' й невибачально!' помилки та аналiз значення таких рiзновидiв омани для виршення питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть особи.
Питання помилки в обставинах, що виключають злочиннiсть дiяння, розглядаються у вггчизняному кримiнальному правi вже достатньо давно. Так, ст. 99 Уложення про покарання кримшальш та виправш 1845 р. встановлювала правило, згщно з яким дiяння, вчинене виключно внаслiдок випадково! помилки, обману чи незнання тих обставин, через як воно обернулось в
/ дг/л ul Т \ Л X // \
протизаконне, не може бути поставлено у провину особь Коментуючи цю
/ if\ \\ I //жТЧО '/н t^TL \
статтю, М. С. Таганцев зазначав, що значення пiдстави, яка виключае
можливють iнкримiнування особi вчиненого, надавалось i помилцi щодо
наявностi суспiльно небезпечного посягання, що породжуе право на необхщну
оборону. Тобто, Уложення 1845 р. допускало уявну оборону як тдставу, що
виключае злочиншсть дiяння. Проте для виключення кримшально!"
вщповщальносл особи li помилкове уявлення мало юнувати саме стосовно тих
обставин, як входять у межi поняття необхщно!" оборони [14, с. 85-86]. !накше
кажучи, суб'ект мав помилятись стосовно наявност суспiльно небезпечного
посягання, а не наявност у нього права на необхщну оборону.
С. Будзинський зазначав, що фактична омана може юнувати i щодо
наявност в особи права на необхщну оборону. Торкаючись проблем уявно!'
оборони, вчений, однак, обмежуеться в ii дослщженш вказiвкою на те, що
такий вид помилки робить неможливим будь-яке поставлення дiяння у провину
[4, с. 115].
Але фактична помилка в обставинах, що виключають злочиншсть дiяння,
не обмежуеться виключно уявною обороною. Можливi й iншi види помилок.
2
Цей р1зновид омани, на наш погляд, може виникати { при затриманн особи, що вчинила злочин, крайнш необхщност1, ф1зичному та псих1чному примус^ при вчиненн д1яння, пов'язаного з ризиком, а також при виконанн наказу чи розпорядження. Розглянемо найбшьш значушд види помилок, що можуть виникати при необхщнш оборот.
У наущ кримшального права вщсутня одностайтсть у визначент правово! природи уявно! оборони. Одт вчен (В. I. Ткаченко [13, с. 36], П. Н. Паше-Озерський, Б. М. Орловський [9, с. 228]) вважають !! самостшною обставиною, що виключае злочинтсть д1яння, яка вщр1зняеться вщ необхщно! оборони за основною ознакою - дшснютю посягання. 1нш1 розглядають уявну оборону як помилку суб'екта при необхщнш оборот в !! правовш { фактичнш пщстав1 (I. I. Слуцький [11, с. 92], М. I. Бажанов, Ю. В. Баулш [3, с. 157], В. Ф. Кириченко В В Дн1'щук [2 с 282] Д С Птащенко [10 с 350]),
злочинтсть д1яння. Цю позищю подшяемо { ми.
Як зазначае М. О. Бабш, поняття помилки в обставинах необхщно! оборони не вичерпуеться оманою стосовно юнування суспшьно небезпечного д1яння - уявною обороною, а включае до себе також юнуючу в умовах реального посягання помилку в особистост того, хто посягае (помилкове запод1яння шкоди трет1м особам) та в ощнщ небезпечност посягання (помилкове перевищення меж необхщно! оборони) [7, с. 99].
На думку В. Ф. Кириченко, при необхщнш оборот можлив1 три види фактичних помилок: 1) щодо наявност суспшьно небезпечного посягання (уявна оборона); 2) щодо характеру вчинюваних особою дш, як об'ективно спрямован на захист вщ посягання, сам факт наявност якого не усвщомлювався особою (ситуацп, коли особа, маючи умисел на вчинення злочину, не усвщомлюе, що фактично сво!ми д1ями вона припиняе суспшьно небезпечне посягання потерпшого); 3) яка пов'язана з неправильним визначенням меж допустимого захисту, що тягне за собою !х перевищення [5,
заперечуючи Уявну оборону
ж самостшною обставиною вони не визнають, що виключае
с. 81-84]. На наш погляд, помилка другого виду не мае жодного вщношення до необхщно!" оборони. Одшею з суб'ективних ознак необхщно!" оборони е ii мета - захист охоронюваних законом прав та штере^в вщ суспшьно небезпечного посягання. Вщсутнють такох мети взагаш зшмае питання про наявшсть у дiях особи як необхщно: оборони, так i перевищення ii меж.
З. Г. Алiев класифжуе фактичну помилку, пов'язану з уявною обороною, на три групи залежно вщ ii кримiнально-правових наслiдкiв. До помилок першоi групи дослiдник вщносить захист вiд удаваного посягання, що за сво!ми правовими наслiдками прирiвнюеться до необхiдноi оборони. Сюди вщносяться випадки, коли особа мала достатш пiдстави вважати, що вiдбуваеться реальне суспiльно небезпечне посягання, та не могла не прийняти удаване посягання за реальне. У таких випадках кримшальна вщповщальшсть виключаеться. Другу
групу складають помилки, за яких вчинене дiяння за сво!ми наслiдками не
/ ДГ/О \ . / \ / \ л\¥>\
може прирiвнюватись до необхiдноi оборони чи перевищення ii меж (особа не
усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть суспшьно небезпечного
посягання). У таких випадках кримшальна вщповщальнють настае за вчинення
злочину з необережность I до третьоi групи, на думку З. Г. Алiева, належать
помилки, коли особа, добросовюно помиляючись у наявност посягання,
спричинила шкоду, що явно перевищуе межi необхщност^ допустимi в умовах
реального посягання. У таких випадках кримшальна вщповщальшсть мае
наставати як за перевищення меж необхiдноi оборони [1, с. 144-147]. Але, на
наш погляд, первинний подш помилок при необхщнш оборош мае вщбуватись
за критерiем ознак, яких ця помилка стосуеться, а не правового значення та^'
помилки.
Залежно вщ тих об'ективних ознак i умов посягання та оборони, як невiрно оцiнюються особою, на думку Ю. В. Баулiна, найбiльш значимими видами фактичноi помилки е омана в: 1) наявност суспiльно небезпечного посягання (правовш пiдставi необхiдноi оборони); 2) необхщносп спричинення потерпiлому шкоди (у фактичнiй пiдставi); 3) своечасност захисту;
4) особистостi того, хто посягае; 5) оцшщ характеру i небезпеки посягання;
4
6) ощнщ обстановки захисту [3, с. 256-257].
У цшому погоджуючись з таким шдходом, вважаемо за доцшьне виказати декшька додаткових мiркувань. yci випадки омани особи при необхщнш оборот, на наш погляд, мають бути розподшеш на двi групи залежно вщ того етапу, на якому така помилка шдлягае врахуванню. До першо! належать yci випадки неправильного уявлення про правову тдставу необхщно! оборони. Сюди вiдноcятьcя випадки, коли винний помилявся щодо наявноcтi суспшьно небезпечного посягання, яке реально було вщсутне (в тому чиcлi й випадки, коли особа тсля фактичного завершення вчинення щодо не! суспшьно небезпечного посягання помилково сприймае дй потерпiлого як нове посягання) та щодо особистост того, хто посягае. До друго! групи cлiд вщносити випадки омани що оцiнки характеру i небезпеки посягання (як
реального, так i уявного), обстановки захисту та меж допустимо! шкоди, що
/ ЙГАЛ \ \ \\ ]
заподiюетьcя тому, хто посягае.
У наущ кримiнального права вже вироблено певш правила оцiнки шкоди,
заподiяно!' при фактичнiй помилцi в обставинах, що виключають злочиннicть
дiяння. Так, на думку Ю. В. Баулша, вирiшення питання про кримшально-
правовi наcлiдки дiянь, пов'язаних iз заподiянням шкоди, повинно бути
засноване на двох взятих в едност умовах: 1) урахуванш правил тiе! обставини,
що виключае злочиннicть дiяння, вщповщно до яко! особо помилково дiяла;
2) викориcтаннi правил про фактичну помилку [Там само, с. 201]. При цьому
традицшним також е використання категорш вибачально! та невибачально!
помилок. При вибачальнiй помилцi, зазвичай, вина особи вщсутня, а
кримшальна вiдповiдальнicть виключаеться, якщо особа не перевищила меж
заподiяння шкоди. При невибачальнш - особа може шдлягати кримiнальнiй
вiдповiдальноcтi за необережнicть, якщо закон передбачае можливють
притягнення до вщповщальност за заподiяння тако! шкоди, вчинене з
необережность Проте критерй, як рiзнi вченi закладають для розмежування
цих категорш, не е тотожними. Аналiз напрацювань у цш cферi дозволяе дiйти
висновку про наявнють чотирьох пiдходiв до визначення критерйв такого
5
розмежування, а саме:
1) прихильники першого вважають, що уявна оборона виключае кримтальну вщповщальтсть лише в тих випадках, коли вся обстановка поди давала особi достатш шдстави вважати, що мало мюце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала помилковост свого припущення [16, c. 12];
2) другий пщхщ полягае в тому, що вибачальною е помилка, коли особа не усвiдомлювала свое: омани i за обставинами справи не повинна була або не могла усвiдомлювати ii. Невибачальною вщповщно визнаеться помилка, коли особа не усвiдомлювала помилковост свого припущення, але за обставинами справи повинна була i могла усвщомлювати ii. Такий тдхщ покладений законодавцем Республiки Бшорусь в основу при формулюваннi норми про помилку в обставинах, що виключають злочиннiсть дiяння [7, с. 99; 12, с. 5457];
/ \ / \ // \ \
3) за третього пщходу при вибачальнiй помилцi особа не лише не
/ Х\Х\ I ^^ 1Т^сх \
усвiдомлюe, а й вiдповiдно до обставин справи не повинна i не може усвщомлювати помилковють свого припущення. Пщ невибачальною помилкою розумiеться такий вид омани, коли особа не усвiдомлювала, але повинна була та могла усвщомлювати вщсуттсть суспшьно небезпечного посягання (стосовно уявно"" оборони) [15, с. 106-107]. Вочевидь, такий тдхщ не видаеться вдалим. Вiдкритим залишаеться питання про те, до яко"" групи помилок (вибачальних чи невибачальних) вщносити випадки коли особа не усвщомлювала свое"" омани, i хоча й повинна була, але не могла усвщомлювати помилковють сво""х суджень, а також коли навпаки особа могла, але не повинна була усвщомлювати вщсуттсть посягання. У межах зазначеного пщходу вщповщь, вочевидь, вщнайти неможливо;
4) вченi, якi обстоюють четвертий пщхщ, зазначають, що при
вибачальнт помилцi суб'ект не усвiдомлюe i не може усвiдомлювати
помилковост свого припущення щодо наявностi пiдстави для заподiяння
шкоди, своечасностi дiй, що вживаються, правомiрностi заподiяння шкоди [3,
с. 201]. Такий пщхщ реалiзовано стосовно вибачально"" помилки при уявнш
6
оборот в ст. 37 КК Укра!ни.
На наше переконання, саме останнш шдхщ е найбшьш вiрним. При виршент питання про те, чи була помилка вибачальною, необхщно в першу чергу встановити суб'ективний критерш - дати вщповщь на питання чи була в особи реальна можлив^тъ усвщомлювати помилковють свого припущення. Встановлення об'ективного критерш - наявност в особи обов'язку усвщомлювати таку помилковicть - не може виступати критерiем для вщмежування вибачально! помилки вiд невибачально! з огляду на те, що, по-перше, КК Укра!ни надае оcобi право на необхiднy оборону вщ cycпiльно небезпечного посягання, а не встановлюе обов'язок вчинити таю дп; по-друге, чинне законодавство не мютить жодних припиciв, з яких би витшав обов'язок особи усвщомлювати помилковicть свого припущення при вщвернент уявного посягання.
&/&L /\ ■ \ //
Алгоритм кримiнально-правово! оцiнки шкоди, що заподiяна за наявноcтi
помилки при необхщнш оборонi, мае, на наш погляд, виршуватись таким
чином. На першому еташ необхiдно встановити чи помилялась особа в
наявност суспшьно небезпечного посягання та в оcобi того, хто таке посягання
здшснюе. Слiд зазначити, що ст. 37 КК Укра!ни формулюе подвшну умову
виключення кримiнально! вiдповiдальноcтi: з одного боку, обстановка, що
склалася, дшсно давала оcобi пiдcтави для припущення про наявтсть у
дшснос^ вiдcyтнього реально посягання (об'ективний елемент), з шшого -
особа внаслщок цього не ycвiдомлювала i не мала реально! можливос^
ycвiдомлювати помилковють свого припущення (суб'ективний елемент).
Причому тшьки наявтсть обох цих елеменпв дозволяе вести мову про
вщсуттсть тдстав для притягнення особи до кримшально! вiдповiдальноcтi.
Отже, cлiд установити наявтсть цих елеменлв. Якщо особа не усвщомлювала
вiдcyтнicть реального посягання, але обстановка, що склалась та поведшка
потерпiлого не давали достаттх пiдcтав вважати, що реальне посягання у
дшснос^ було, то особа мае тдлягати кримiнальнiй вiдповiдальноcтi за умисне
заподiяння шкоди. Така ситуащя е не уявною, а недовiрливою (рос. -
7
«мнительной») обороною. Аналопчного ршення стосовно кваифшаци дiяння, вчиненого за недовiрливоi оборони, дшшли у сво1х працях З. Г. Аиев [1, с. 144], Ю. В. Баулш [6, с. 148], Е. Ф. Побейгайло, В. П. Ревш [8, с. 22].
Якщо ж обстановка, що склалася, чи дп потерпiлого дозволяли вважати суспiльно небезпечне посягання наявним, то слщ виршити, якою була помилка - вибачальною чи невибачальною. Якщо особа не усвщомлювала помилковостi свого припущення та не могла це усвщомлювати, то ii кримiнальна вiдповiдальнiсть за захист вщ уявного посягання виключаеться. Справа в тому, що в таких випадках особа не лише позбавлена можливост усвщомлювати вщсутнють посягання, а й не може оцшювати власш дii щодо захисту вiд нього як суспшьно небезпечнi. Таким чином, об'ективно спричиняючи шкоду, суб'ект не усвщомлюе i не може усвщомлювати суспiльно небезпечний характер власних дш, а це, у свою чергу, виключае його вину. При такому заподiяннi шкоди наявний казус. В. Ф. Кириченко з цього приводу слушно зауважував, що хоча за зовнiшнiми ознаками нанесення тiлесних ушкоджень у такому випадку i видаеться на перший погляд умисним, але це не так, оскшьки особа не усвщомлюе суспiльно небезпечний характер власних «захисних дш» i не передбачае саме суспшьно небезпечш !х наслщки [5, с. 83].
Бiльшiсть учених, якi дослiджують заподiяння шкоди при вибачальнш помилцi в наявностi посягання, тим не менше роблять вказiвку на те, що вона виключае кримшальну вщповщальнють лише за умови, якщо при захис^ вiд уявного посягання особа не перевищила меж необхiдноi оборони, яю встановленi для реального посягання [3, с. 201-202; 7, с. 100]. Погоджуючись з таким тдходом, сформулюемо загальне правило: вЫ ди щодо спричинення шкоди при вибачальнш помилщ в наявносл посягання чи особистостi того, хто посягае (в тому чи^ стосовно перевищення меж захисту), мають оцшюватись за правилами, встановленими для заподiяння шкоди при необхiднiй оборонi.
Якщо ж омана була невибачальною, тобто хоча суб'ект i не
усвщомлював, але ми усвiдомлювати помилковiсть свого припущення, вш
пiдлягае кримiнальнiй вщповщальносл за заподiяння шкоди сво1ми
8
«захисними» дiями через необережнють. До цього формулювання, на наш погляд, слщ додати, що вщповщальшсть настае лише у раз^ коли КК Укра!ни передбачае !! за заподiяння тако! шкоди з необережность Це правило також було покладено законодавцем в основу формулювання ч. 4 ст. 37 КК Укра!ни щодо уявно! оборони. В Науково-практичному коментарi до КК Укра!ни з цього приводу зазначено таке: «Сутшсть невибачально! помилки полягае в тому, що об'ективш i суб'ективш обставини справи в обcтановцi, що склалася, не давали оcобi достатшх пiдcтав для того, щоб «помилятися» щодо реальноcтi cycпiльно небезпечного посягання» [6, с. 149]. На нашу думку, з таким твердженням погодитись не можна. Якщо обстановка чи поведшка потерпшого не надавали оcобi достатшх шдстав вважати посягання наявним, то мае йтися саме про недовiрливy оборону, а заподiяння шкоди мае визнаватись вчиненим умисно. Пщстави для припущення щодо наявност посягання мають бути як
при вибачальнш, так i невибачальнiй помилщ. Але при невибачальнiй помилцi
/ t^xSrYA \\ i [l 1пЮгч¡7\ ZmZ \
особа не ycвiдомлювала вiдcyтнicть посягання, хоча за належно! мобшзацп
свое! штелектуально! дiяльноcтi, прояву достатньо! обачливосп та yважноcтi
цiлком могла уникнути тако! омани.
Недослщженим у наущ залишаеться питання про оcобливоcтi
кримшально! вiдповiдальноcтi особи, яка допустила невибачальну помилку в
наявноcтi посягання та при цьому ще й перевищила межi захисту вщ такого
уявного посягання. Як у такому випадку ощнювати !! дi!? З одного боку, особа
не усвщомлюе факт вщсутнос^ посягання, хоча могла б його усвщомлювати,
що зумовлюе можливють !! притягнення до кримiнально! вщповщальнос^ за
необережний злочин. З шшого - навiть якщо б посягання було наявним, то все
одно спричинена шкода явно перевищуе межi захисту. При цьому особа таку
шкоду завдае цшком умисно. Уявiмо наступну ситуащю. Громадянин А,
помилково сприймаючи дп гр. Б. як крадiжкy, за наявноcтi можливоcтi
уникнути тако! помилки, дшчи з метою припинення уявного посягання, вбивае
гр. Б. Помилка гр. А. е невибачальною, тому вш би мй шдлягати
вщповщальносп за вбивство з необережнос^ вiдповiдно до загальних правил
9
вщповщальносп за наявност такого виду омани. З шшого боку, гр. А. спрямовуе сво!' ди на заподiяння смерт гр. Б. цшком умисно, усвiдомлюючи явну невщповщнють свого дiяння нi обстановщ захисту, нi небезпечностi уявного посягання. За умови наявност посягання чи вибачальноi помилки таке дiяння оцшювалось би як умисне вбивство при перевищенш меж необхiдноi оборони.
Говорити про сукупнють злочинiв у даному випадку видаеться неможливим, оскiльки особою фактично вчинено лише одне дiяння -протиправне позбавлення життя однiеi людини. Зважаючи на те, що при квашфшаци злочишв первинну роль виконують саме ознаки суб'ективно!' сторони, а винний усвщомлював, що його дiяння е суспiльно небезпечним, оскiльки вш явно перевищуе межi, допустимi навггь при реальному посяганнi, то суб'ект мае шдлягати кримiнальнiй вiдповiдальностi саме за умисне вчинення вбивства. Оскшьки лише ощнка шкоди, спричиненоi за наявностi вибачальноi помилки, вщбуваеться за правилами, встановленими для заподiяння шкоди при необхiднiй оборонi, то й тдстав для квалiфiкацii дiяння винного за ст. 118 КК Укра'ни як умисного вбивства при перевищенш меж необхiдноi оборони не вбачаеться. Отже, у таких випадках квалiфiкацiя такого вбивства мае вщбуватись за ст. 115 КК. Загальне правило стосовно перевищення меж захисту при невибачальнш помилцi мае бути наступним: особа, яка не усвщомлювала, але могла усвiдомлювати помилковють свого припущення, та при цьому перевищила межi необхiдноi оборони, як дозволяються в умовах вiдповiдного реального посягання, шдлягае кримiнальнiй вiдповiдальностi за умисне заподiяння шкоди.
Крiм цього, помилка при необхщнш оборонi може полягати i в
неправильнiй оцшщ характеру i небезпеки посягання (як реального так i
уявного), в обстановщ захисту та межах допустимо!' шкоди, що заподшеться
тому, хто посягае. На погляд деяких вчених, для виршення питання про те, чи
шдлягае особа вщповщальносп за таку шкоду, слщ застосувати ri ж самi
категорп вибачально!' та невибачально!' помилки. При вибачальнiй помилщ
10
особа не шдлягае кримшальнш вщповщальност за надмiрнy шкоду через вщсутшсть !! вини; при невибачальнш також не пiдлягае, але в силу неycвiдомлення особою суспшьно! небезпечноcтi власно! поведiнки [3, с. 270]. Вважаемо, що з таким тдходом можна погодитись. Чинний КК Укра!ни допускае можливicть притягнення особи до вщповщальност лише за умисне вбивство та умисне тяжке тшесне ушкодження при перевищенш меж необхщно! оборони. Якщо суб'ект не усвщомлював, що посягання було менш суспшьно небезпечним, шж вiн вважав, що обстановка захисту була сприятливою, а спричинювана тому, хто посягае, шкода е такою, що явно не вщповщае ш характеру посягання, ш обстановщ захисту, то його вщповщальшсть виключаеться, оcкiльки як за вибачально! так i за невибачально! помилки умисел особи вщсутнш.
Таким чином, фактична помилка при здшсненш особою свого права на
/jSf/Л^ \\\ /Г\ / \ I] л\ЪЛ
необхщну оборону може стосуватись не лише наявност cycпiльно
/ К\Огт\ \\ i \
небезпечного посягання як правово! пiдcтави оборони, а й шших обставин,
зокрема характеру такого посягання, його своечасносл, вiдповiдноcтi
заподiяно! шкоди обcтановцi захисту, характеру та небезпечносл посягання та
особи, яка посягае, тощо. Питання про заподiяння шкоди за наявносл
розглянутих видiв помилки мае вирiшyватиcь залежно вщ того, вибачальною чи
невибачальною була омана.
Наведет правила ощнки помилок при необхщнш оборонi, на наш погляд, можуть повною мiрою бути застосоваш й до випадкiв омани в шших обставинах, що виключають злочиншсть дiяння. Зокрема, вищенаведенi положення стосуються й омани при затриманш злочинця та крайнш необхiдноcтi.
Список лггератури:
1. Алиев З. Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта преступления и ее уголовно-правовое значение : дис. на стиск. учен. степ. канд. юрид. наук : 12.00.08 / Зияфат Гаджиевич Алиев ; Сургутский гос. ун-т ; науч. рук. В. П. Ревин, И. Н. Соловьев. - Сургут, 2007. - 213 с.
2. Анщук В. В. Мюце уявно! оборони у систем! кримшального права Укра!ни /
В. В. Анщук // Часопис Кшвського ушверситету права. - 2011. - № 1. - С. 280-283.
3. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Ю. В. Баулин. - Х. : Основа, 1991. - 360 с.
4. Будзинский С. М. Начала уголовнаго права / С. М. Будзинский. - Варшава, 1870.
- 362 с.
5. Кириченко В. Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву / В. Ф. Кириченко. - М. : Изд-во АН СССР, 1952. - 96 с.
6. Кримшальний кодекс Украши. Науково-практичний коментар : у 2 т. / за заг. ред.
B. Я. Тащя, В. П. Пшонки, В. I. Борисова, В. I. Тютюгша. - 5-те вид., допов. - Х. : Право, 2013. - Т. 1: Загальна частина / Ю. В. Баулш, В. I. Борисов, В. I. Тютюгш та ш. - 376 с.
7. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Республики Беларусь / Н. Ф. Ахраменка [и др.] ; под общ. ред. А. В. Баркова, В. М. Хомича. - Минск : ГИУСТ БГУ, 2007. - 1007 с.
8. Необходимая оборона и задержание преступника в деятельности органов внутренних дел : учеб. пособие / под ред. Н. И. Ветрова. - М. : Изд-во Акад. МВД СССР, 1987. - 55 с.
9. Орловський Б. М. Уявна оборона як обставина, що виключае злочиннють д1яння / Б. М. Орловський // Актуальш проблеми кримшального права, процесу та кримшалютики : матер1али 2-i м1жнар. наук.-практ. конф., м. Одеса, 8 жовт. 2010 р. : у 2-х т. / Нац. ун-т «Одеська юрид. акад.», М1жнар. гумашт. ун-т, Одес. нац. ун-т 1м. I. Мечшкова, Льв1в. нац. ун-т 1м. I. Франка, Прикарпат. юрид. ш-т Льв1в. держ. ун-ту внутр. справ. - О. : Б. в., 2010. -Т. 1: Кримшальне, кримшально-виконавче право та кримшолопя. - С. 227-230.
10. Птащенко Д. С. Деяк особливосп нормативно'! регламентаци уявно'1 оборони в кримшальному прав1 Украши / Д. С. Птащенко // Часопис Кшвського ушверситету права. -2013. -№ 2. - С. 348-351.
11. Слуцкий И. И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность : моногр. / И. И. Слуцкий. - Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1956. - 118 с.
12. Тишкевич И. С. Право граждан на задержание преступника : моногр. / И. С. Тишкевич. - Минск : Изд-во БГУ, 1974. - 112 с.
13. Ткаченко В. И. Мнимая оборона / В. И. Ткаченко // Социалистическая законность.
- 1983. - № 3. - С. 36-37.
14. Уложеше о наказаншхъуголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / под ред. Н. С. Таганцева. - Изд. 7-е, пересмотр. и дополн. - С.-Пб., 1892. - 796 с.
15. Энциклопедия уголовного права : в 35 т. / под ред. В. Б. Малинина. - СПб. : СПб ГКА. - Т. 7. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / В. А. Блинников,
C. Ф. Милюков, Э. Ф. Побегайло и др. - 2007. - 722 с.
16. Якубович М. И. Необходимая оборона и задержание преступника (пособие для слушателей) : пособие / М. И. Якубович. - М. : Знание, 1976. - 78 с.
Комаров А. Д. Фактическая ошибка при необходимой обороне.
Рассмотрены вопросы, посвященные фактической ошибке при необходимой обороне. Определены критерии разграничения извинительной и неизвинительной ошибок. Проанализировано значение различных видов ошибок при необходимой обороне для решения вопроса об уголовной ответственности лица. Предложено указанные в статье подходы применять и в случаях ошибок в других обстоятельствах, исключающих преступность деяния.
Ключевые слова: фактическая ошибка, необходимая оборона, мнимая оборона, извинительная ошибка, неизвинительная ошибка, обстоятельства, исключающие преступность деяния.
Komarov O. D. Mistake of factin self-defence.
The article deals with issues of the mistake of fact in self-defence. The criteria of differentiation between excusable and inexcusable mistakes are defined. The significance of different kinds of mistakes in self-defence to the issue of criminal liability is analyzed. Approaches mentioned in Article are proposed to be applied in cases of mistakes in other circumstances precluding criminality.
Key words: mistake of fact, self-defence, imaginaryself-defence, excusable mistake, inexcusable mistake, the circumstances precluding criminality.
■ ;
Розширена анотащя статп Комарова Олександра Дмитровича на тему: «Фактична помилка при необхщнш оборот»
Komarov O. D., post-graduate student of Criminal law department, Yaroslav the Wise National Law University, Kharkiv
An extended abstract of a paper on the subject of: «Mistake of factin self-defence»
Problem setting. Traditionally the doctrine of criminal law researches mistake of fact in elements of the crime. However, factual delusion may concern the legal or factual basis or elements of circumstances precluding criminality. These questions, unfortunately, did not get a full investigation in the criminal law theory.
Recent research and publications analysis. In criminal law theory Z. G. Aliev, V. V. Anischuk, M. F. Ahramenka, M. O. Babiy, M. I. Bazhanov, Y. V. Baulin, Y. A. Vapsva, V. F. Kryvochenko, E. F. Pobehaylo, D. S. Ptashchenko, O. I. Rarog, V. P. Revin, I. I. Slutsky, I. S. Tyshkevych, M. I. Yakubovich, V. A. Yakushin devoted their papers to the issues of mistake's of fact in circumstances precluding criminality significance.
Paper objective. Researching of the mistakes of fact in self-defence, criteria of distinguishing excusable and inexcusable mistakes and their significance to the issue of the criminal liability are the main objectives of the paper.
Paper main body. Norms about the mistake of fact in self-defence exist in domestic legislation already long enough. The Article 99 of Code of criminal and correctional punishments 1845 contained provisions concerning mistake of fact, including the cases of imaginary defence. Mistake in self-defence is not limited by person's mistaken belief as to the existence of a socially dangerous assault (imaginary defence), but also includes delusion in the identity of the assaulter (mistaken injury to third parties) and in assessing the danger of attack (mistaken
1
excess of self-defence).
In our opinion,all cases of person s delusion in self-defence should be divided into two groups according to the stage where this mistake should be considered. The first category includes all cases of incorrect understanding of the legal basis of self-defence. These include cases where the offender's mistaken belief concerns the existance of a socially dangerous assault that really lacked (including cases where an offender has factually completed the socially dangerous assault but victim mistakenly perceives his actions as a new attack) and identity of the assaulter. To the second group should be classified all cases of error in assessing the nature and danger of assault (both real and imaginary) in an situation of protection and the limits of permissible harm caused to assaulter.
The decision whether mistake of fact in self-defence should be treated as a defence must be based on whether such error was excusable or not.If under the circumstances the defendant could not realize the falseness of his belief, the mistake is excusable. The facts are to be judged as the accused honestly believed them to exist. The force used by defendant must still be (objectively) reasonable in the circumstances which the accused (subjectively) believed existed. If the force was reasonable the defendant should be acquitted. If there has been excess of limits of self-defence the accused should be liable for such excess.The mistake is inexcusable if under the circumstances defendant had the ability to realize that his assumption was mistaken. In such cases the personshould besentenced forthe crime of negligence.
Conclusions of the research. The mistake of fact in self-defence may relate not only to the existence of a socially dangerous assault as legal ground of defence, but also to other circumstances, including the nature of the offence, timeliness of self-defence, proportionality of caused damage to the situation of defence, nature and danger of assault and the identity of assaulter. The harm caused in such cases should be considered depending on whethermistake was excusable or not. These guidelines for assessing errors in self-defence can fully be applied to cases of delusion in other circumstances precluding criminality. In particular the above provisions are appliable to mistakes in detaining criminals and extreme necessity.
2
Key words: mistake of fact, self-defence, imaginaryself-defence, excusable mistake, inexcusable mistake, the circumstances precluding criminality.
