CC BY
165
ТЕОР1Я ТА 1СТОР1Я ДЕРЖАВИ I ПРАВА
Бойко 1гор Йосипович,
доктор юридичних наук, професор, завдувач кафедри icmopii держави, права та полтико-правовихучень юридичного факультету, Львiвський нац'юнальний ушверситет iменi 1вана Франка, Украна, м.Льв'1в e-mail: boyko.ist@ukr.net ORCID 0000-0002-6841-0271
doi: 10.21564/2414-990x.145.162212
УДК 343.241
1СТОРИКО-ПРАВОВА ОЦ1НКА ШКОРПОРАЦИ ЗАХ1ДНОУКРА1НСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ АВСТР1ЙСЬКО1 1МПЕРМ У ДРУГ1Й ПОЛОВИН1
XVIII СТОЛ1ТТЯ
Проанал1зовано передумови шкорпораци зах1дноукрагнських земель до складу Австрш-ськог монархи в другш половит XVIII ст. та дано кторико-правову ощнку. Зазначено, що приеднання зах1дноукрагнських земель до складу Австршськог iмпери було типовим для епохи европейського абсолютизму актом шкорпораци, який пере^дував визначену стратегiчну мету австршського уряду: розширення i змщнення австршських кордошв та покращення спо-лучення мiж австршськими провтщями. Акцентовано на тому, що захiдноукраiнськi землi у складi Австри та Австро-Угорщини були роз'еднаж з укратськими землями, як перебували у складi Росшсь^i iмперii. Захоплення й утримання Австршською монархiею захiдноукра-тських земель унеможливлювало створення укратсьдержавностi, розвиток укратського права, культури тощо.
Ключовi слова: шкорпоращя; захщноукрашсью земл^ Австршська iмперiя; Австро-Угор-щина; кторико-правова ощнка.
Бойко И. И., доктор юридических наук, профессор, заведующий кафедрой истории государства, права и политико-правовых учений юридического факультета, Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Украина, г. Львов.
e-mail : boyko.ist@ukr.net ; ORCID 0000-0002-6841-0271
Историко-правовая оценка инкорпорации западноукраинских земель в состав Австрийской империи во второй половине XVIII века
Проанализированы предпосылки инкорпорации западноукраинских земель в состав Австрийской монархии во второй половине XVIII века и дано историко-правовую оценку. Отмечено, что присоединение западноукраинских земель в состав Австрийской империи было типичным для эпохи европейского абсолютизма актом инкорпорации, который преследовал определенную стратегическую цель австрийского правительства: расширение и укрепление австрийских границ и улучшения сообщения между австрийскими провинциям. Акцентировано на том, что западно-украинские земли в составе Австрии и Австро-Венгрии были разобщены с украинскими землями, которые находились в составе Российской империи. Захват и удержание Австрийской монархией западноукраинских земель делало невозможным создание украинской государственности, развитие украинского права, культуры и тому подобное.
Ключевые слова: инкорпорация; западноукраинские земли; Австрийская империя; Австро-Венгрия; историко-правовая оценка.
Постановка проблемы. Одшею з умов усшшного розвитку УкраТни, !! европейсько! штеграцп та утвердження як демократично!' i правовоТ держави е вивчення й урахування кторичних уроыв нащонального державотворення. Узагальнення та використання вторичного досввду становлення та розвитку держави i права УкраТни е основою формування сввдомого патрютизму, активно! громадянсько! й державно! позицп. Усшшне державотворення в сучаснш УкраТш можливе завдяки розумшня укра!нським народом щнносп нащонально! держави, важливост едност народу i зростання нащонально! свщомост задля !"! розвитку, усвщомлення кожним громадянином Укра!ни вщповщальност за долю свое! Вггчизни. Ця теза е ключем для розумшня сощально-пол^ично! ситуацп в сучаснш Укра!ш у зв'язку з агресивною антиукра!нською политикою i бойовими дiями на Сходi Укра!ни.
У сучасних умовах важливо уважно вивчити державно-правову спадщину рiзних регiонiв Укра!ни, якi впродовж тривалого часу, з одного боку, не розви-валися в едносп, не мали сшльно! правово! системи, а з шшого - вiдстоювали свою самобутнiсть, етшчну та правову iдентичнiсть i прагнули до об'еднання. Перебування укра!нських земель у складi iноземних держав в рiзнi iсторичнi перiоди значною мiрою негативно позначилося на менталiтетi укра!нського народу: динамiзм, мiнливiсть, суперечливiсть полггичних орiентацiй суб'ектiв влади та рiзних соцiальних груп, нерозумiння глибини подш, що вiдбуваються в державi та сусшльств^ iндивiдуалiзм, тенденцiя до взаемно! боротьби, популiзм, надмiрна емоцiйнiсть, уразливють тощо. Сьогоднi необхiдне сучасне нащональне вiдродження, сутнiсть якого полягае у вiдмовi вiд почуття меншовартостi та нащонально! неповнощнносп, яке прищеплювалось нашими ворогами вшами i призвело до втрати кторично! пам'ятi, нацiонально! пдност та гордостi, що сьогоднi загрожуе не тшьки нашiй культурi, але й взагалi нашому майбутньому [10, с. 400].
Значний штерес викликае кторико-правовий аналiз i оцiнка шкорпора-цп захiдноукра!нських земель (Галичини, Буковини i Закарпаття) до складу Австршсько! монархи в другiй половинi XVIII ст. Специфшою захщноукра!н-
ських земель була довготривала вщрвашсть вщ основно! частини украТнських земель - Наддшпрянсько! Укра!ни i перебування у складГ шоземних держав. Для вторичного обгрунтування анексГ! укра!нських земель окупацшш держави поширювали всГлякГ псевдонауковГ концепцГ! про «неукра!нський характер» захГдних земель Укра!ни, «незрГлГсть укра!нського народу до самостшного державного життя», навГть заперечували саме Гснування укра!нсько! наци. Ц концепцГ! стосувалися всГх частин захГдноукра!нських земель (Галичини, Буко-вини та Закарпаття).
Метою cmammi е Гсторико-правовий аналГз i оцГнка шкорпораци захвдно-укра!нських земель у склад Австршсько! монархи в другГй половиш XVIII ст.
AHani3 остантх дослiджень та публжацт. У науковш лГтературГ деякГ аспекти Гсторико-правового аналГзу шкорпораци захщноукрашських земель до складу Австршсько! монархи в другГй половиш XVIII ст. про-аналГзовано у наукових працях укра!нських вчених-правознавцГв, зокрема, В. Гончаренка (V. Honcharenko), Б. Тищика (B. Tyshchyk), М. Никифорака (M. Nykyforak), В. Кульчицького (V. Kulchytskyi), О. Сухого (O. Sukhyi), I. Настасяк (I. Nastasiak), Н. Панича (N. Panych), X. Моряк-Протопопово! (Kh. Moriak-Protopopova) та Гн. НеобхГдно також вГдзначити науковГ працГ австрГйських вчених К. Войцелки (K. Voitselka), У. Цьольнера (U. Tsolner), X. Швендейденвейна (Kh. Shvendeidenvein), Р. Марка (R. Mark) та Гн., поль-ських - А. Бонусяка (A. Bonusiak), М. Столярчука (M. Stoliarchuk), А. Дзядзя (A. Dziadzia), А. Каменського (A. Kamenskyi), С. ГродзГцького (S. Hrodzitskyi), Т. Ольховського (T. Olkhovskyi) та Гн. Однак питання визначення Гсторико-пра-вово! оцГнки шкорпораци захщноукрашських земель до складу Австршсько! монархи в другГй половиш XVIII ст. продовжують залишатися недостатньо вивченими.
Виклад основного матерiалу. Як ввдомо, на межГ XVIII-XIX ст. на укра-!нських землях вГдбулися значнГ соцГально-полГтичнГ змши, спричиненГ, насам-перед, новою геополГтичною ситуацГею у тогочаснГй ЦентральнГй та Схвднш бврош. ПолГтична анархГя в РечГ ПосполитГй, де конфедерати скинули з престолу свого короля, прискорила !"! подГли. Ослаблена вшнами, внутрГшнГми суперечностями Г шляхетською анархГею, РГч Посполита була подГлена мГж трьома монархГчними державами - Австршською монархГею, Прусським коро-лГвством Г Росшською ГмперГею. У 1771 р. вщбувалися переговори РосГ!, ПруссГ! й Австри щодо подГлу РечГ Посполито!, що закГнчилися пГдписанням окремо! декларацГ!, яка забезпечувала трьом названим державам однакову участь у !! розподШ. I! пГдписала 19 лютого 1772 р. австршська Гмператриця МарГя ТерезГя, 28 лютого - прусський король ФрГдрГх II, 5 березня - росшська Гмператриця Катерина II. У 1793 р. вщбувся другий подГл, а у 1795 р. - третш подГл РечГ Посполито!, за яким вона припинила свое Гснування [3, с. 40].
У другГй половиш XVIII ст. до складу володшь ГабсбурПв Священно! Рим-сько! ГмперГ! (з 1804 p. Австршська ГмперГя, з 1867 р. Австро-Угорщина) було анексовано 20 % укра!нських земель.
Першим укра!нським придбанням Австршсько! iмперfí було Закарпаття (укра!нсью етшчш землi, розташоваш на пiвденних схилах Карпатських пр та в басейнi рiчки Тиса, кторична назва територп сучасно! Закарпатсько! областi Укра!ни), яке у другш половинi X ст. перейшло до сфери впливiв Ки!всько! держави - «РусЬ». Лiтопис вiдзначав участь бших хорватiв у вiйнах ки!вських князiв проти Вiзантi! та похiд Володимира Великого на бших хорватiв у 992 р. З того часу на Закарпатт закршлюеться назва «Русь». Упродовж 1280- 1320 рр. схвдна частина Закарпаття перебувала у складi Галицько-Волинсько! держави. Пiсля припинення кнування Галицько-Волинсько! держави Закарпаття вiдiйшло до складу Угорського королiвства. У перюд з 1526 р. до кшця XVII ст. вiдбувалися вiйни мiж Туреччиною i Австрiею за територш Угорщини. У битвi пiд Мохачем 29 серпня 1526 р. Османська iмперiя завдала нишдвно! поразки об'еднаному угорсько-чесько-хорватському вшську. У 1526 р. схщну частину Угорщини захопила Туреччина, захвдну i пiвнiчну - Австрiя, iнша частина угорських земель увшшла до складу ТрансiльванГí. Вiдповiдно, у тому ж 1526 р. схвдна частина Закарпаття вщйшла до Семиградського або Трансшьванського князiвства, захiдна - стала володшням австрiйських Габсбурriв. Основними адмiнiстративно-територiальними одиницями Закарпаття у складi Габсбург-сько! монархи були жупа i комiтат. 1снувало чотири жупи: Бережанська, Мар-марошська, Ужгородська та Ужанська, керiвниками яких були жупани, котрi призначалися угорським королем з вищо! аристократ^!. У 40-х роках XIX ст. канцелярп, що здшснювали полiтичне керiвництво, очолювали наджупани, а виконавчi функцп перейшли до шджупашв, якi пiдпорядковувалися наджупану, а також мшктерству внутрiшнiх справ. Жупи шдроздшялися на комiтати, до яких входило 30-40 осiб (окружнi начальники, секретаре касири, землемiри, збирач податкiв та ш.). Найнижчою посадовою особою був староста села, який призначався землевласником. Шсля реформи (1764-1772 рр.) старости обира-лися на один рш. Крiм адмiнiстративно-територiального подiлу, в Закарпатт iснував i територiально-економiчний подiл на домшп. Останнi об'еднували землi з мктами i селами, якi належали землевласнику, цер^ та державi. До складу домшп входила система «ключiв», яю складалися з кiлькох фшьварюв. Вiдомими були такi домiнГí, як Ужгородська, Великобичювсько-Мармарошська (державна), Мукачево-Чинадпвська домшя графа Шенборна та iн. Мкцевими органами самоврядування з обмеженими повноваженнями були так зваш представництва, але наприкшщ XVIII ст. вони практично перестали кнувати. Замiсть них створювалося ком^атське зiбрання як нарадчий орган при жупаш. Воно складалося переважно iз представникiв заможних верств населення. Станом на 1848 р. бшьшкть населення Закарпаття становили укра!нщ - 235 тис., угорщ - 120 тис., словаки - 14, румуни - 65, шмщ - 10, евре! - 25 тисяч [1, с. 26].
Шсля першого подшу Речi Посполито! до складу Австршсько! iмперi! було iнкорпоровано й iншi укра!нськi землi: Галичину - Руське воеводство (без Холмсько! земл^, Белзьке воеводство (до Захiдного Бугу на швноч^ та
частину Волиш - захщна частина Подшьського воеводства (мiж лiвими притоками Дшстра - Збручем i Стрипою) i пiвденно-захiдна частина Волинського воеводства. Шд поняттям «Галичина» до 1772 р. розумши украíнськi землi Русь-кого i Белзького воеводств, подшених Австрiею на 12 окрупв: Коломийський, Чорткiвський, Тернопiльський, Бережанський, Перемишльський, Львiвський, Станiславський, Золочiвський, Жовкiвський, Самбiрський, Стрийський, частина Сяноцького. Галичина була найбшьшим надбанням з усiх захщноукрашських земель. Крiм украíнських земель, до Австри було приеднано i польсьы землi, зокрема, пiвденна частина Краювського (з Освенцимським i Заторським кня-зiвствами) i Сандомирського воеводств. Станом на другу половину XVIII ст. двi третини (66 %) населення украшських земель (Схщно'1" Галичини) становили украшщ, майже 20 % - поляки й приблизно 10 % - евре'1' [3, с. 41].
Шсля шкорпораци Галичини Габсбурги почали претендувати i на Буковину (назва походить вщ слов'янського слова бук) - украшсьы етшчш земл^ розташованi мiж середньою течiею Дшстра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньо'1' течи Пруту i Серету. У бшьш широкому розумшш цей iсторичний регiон охоплюе все Буковинське Прикарпаття, Сучавське плато й прилеглу територш мiж Днiстром i Прутом. Сьогоднi на цiй територи розташо-ванi: Чернiвецька область Украши, частково Сучавський та Ботошанський жудщ Румуни. Буковина упродовж XXI ст. перебувала у складi Киево-Русько'1' дер-жави - «РусЬ>, а шсля и занепаду в ХП-Х^ ст. була складовою Галицько-Во-линсько'1' держави. Шсля припинення юнування Галицько-Волинсько'1' держави Буковина з 1359 р. перебувала у складi Молдавського князiвства. З середини XVI ст. (1564 р.) Швшчна Буковина разом з Молдавiею опинилася шд владою Туреччини. У результат укладення Кючук-Кайнарджiйського мирного договору 1774 р. (поблизу м. Стстри у Болгари) мiж Росiею i Туреччиною Буковина була iнкорпорована до складу Габсбургсько'1' монархи. На час приеднання Буко-вини до Австри бшьшють населення становили автохтоннi жителi краю - укра-íнцi, а майже чверть частини - румуни [9, с. 44]. У 1774-1786 рр. Буковиною управляла вшськова адмшктращя, яка шдпорядковувалася командуванню у Львовi та Надвiрнiй вiйськовiй радi у Вщш, а в 1786 р. Буковина була при-еднана до Галичини як 19 округ. У 1849 р. Буковина була визнана окремим коронним краем - герцогством. Станом на 1774 р. три чверт (75 %) населення Швшчно'1" Буковини становили украшщ. Нащональш меншини представляли румуни, евре'1' та шмщ У Швденнш Буковиш украíнцiв проживало майже 40 % вщ загально!' кiлькостi жителiв [3, с. 41].
Унаслщок третього подiлу Речi Посполито!' (1795 р.) до Габсбурзько'! монархи було приеднано швшчш частини Краывського i Сандомирського воеводств, Люблшське воеводство, частини Холмсько'! землi й Мазови. 1х назвали «новою», «шзшшою», «молодшою» чи Захiдною Галичиною. У 1803 р. вони ввшшли до складу Королiвства Галичини та Володимири пiд назвою земель Захiдноí Галичини. Збшьшення чисельностi полякiв у новоутвореному Королiвствi спричи-нило мiжнацiональнi украíнсько-польськi суперечностi у Галичинi [2, с. 48-49].
У 1772 р. австршська влада створила новий коронний край - КоролГв-ство Галичини та Володимирп з Великим князiвством КракГвським i кня-зiвствами Освенцима i Затору (шм. Kцnigreich Galizien und Lodomerien mit dem GroHherzogtum Krakau und den Herzogtbmern Auschwitz und Zator, пол. Krylestwo Galicji i Lodomerii wraz z Wielkim Ksi^stwem Krakowskim i Ksi^stwem Oswi^cimia i Zatoru) як нову адмiнiстративно-територiальнy Габсбургзько! монархи, а вщтак Австрiйськоí iмперií та Австро-Угорщини у 1772-1918 рр. Загальна площа приеднаних земель до Габсбурзько'1' монархи складала 83 тис. кв. км з населенням понад 2 млн. 340 тис. осiб. Новостворений коронний край «Галичини i Володимирп'...» належав до найбГльш густозаселених провшцш. Австрiя застала Галичину у величезному занедбанш, без шкГл ... дорiг ... великих мГст ... промислу, торгiвлi, з бвдним цiлковито закрiпощеним польською шляхтою сГльським населенням ... тому украшське населення Галичини радо привГ-тало окyпацiю Австрп, вiрячи, що прше нiяк не може бути [4, с. 137]. Украшщ мешкали в основному в селах. Поляки жили в кГлькох компактних сшьських поселеннях Схщно'' Галичини, а також у мктах i мiстечках. Як i поляки, евре'' мешкали i в мiстах, i в селах. За сощальною належнiстю бiльшiсть украшського населення Схiдноí Галичини були селянами. Найактившшою верствою укра'н-ського населення Схщно' Галичини було греко-католицьке духовенство. ПривГ-лейований прошарок Коронного краю (магнати i шляхта) складався винятково з поляыв. За конфесiйною належшстю yкраíнцi Галичини були здебiльшого греко-католиками, а поляки - римо-католиками. У Схщнш Галичиш украшське населення складало 72 %, отже, переважну бГльшкть [6, с. 21].
Коронний край «Королiвство Галичини i Володимирп...» скорочено нази-вали Галичиною. Територiального розмежування мГж Галичиною i Володими-рiею нГколи не було. Столицею провшцп став ЛьвГв, хоча спочатку австршська влада розглядала як варiанти Перемишиль або Ярослав, якГ розташованi ближче до Вщня. Адмiнiстративнi посади обшмала польська шляхта, хоча 6ГльшГсть населення краю становили украшщ. ОкрГм них на територп' Королiвства Гсну-вали чисельш еврейськi та вiрменськi громади. Згодом украшську частину почали називати Схщною Галичиною з центром у ЛьвовГ, а польську частину -Захщною Галичиною з центром у Кракова ПодГл на СхГдну i Захiднy Галичину, який виник за часiв Австрп, треба вважати умовним. За вторичною традицiею насправдi називатися Галичиною могли тГльки yкраíнськi землГ, оскГльки назва «Галичина» походить вГд мiста Галич - важливого поличного, економiчного та культурного центру на захщноукрашських землях. Тому назва Галщя, Схiдна Галичина повиннГ поступатися мГсцем перед назвою, вживаною ще в першш половинГ Х1Х ст., - Галичина. Об'еднання польських i украшських земель в одну адмГнГстративну одиницю польська шляхта використала для здшснення сво1х загарбницьких планГв. Галичину вона розглядала тепер уже як частину единоí польськоí територií, як законний «польський стан посГдання». Певна частина шовiнiстичноí польськоí шляхти також не визнавала украшщв за окре-мий народ, а вважала ix частиною польського народу, заявляючи, що «Руси»
нема, що украшщ i поляки творять одну польську нащю, керiвники польського политичного проводу переконували в цьому австршський уряд i мкцеву адм^ шстращю. У такому шовшстичному дусi розглядалося питання про украшську мову, яку деякi польськi шовшкти вважали одним з дiалектiв польсько1 мови. Шовiнiстично налаштованi польськi пол^ичш дiячi доводили, що Галичина е територieю змiшаного населення, а тому належить до Польшу [5, с. 9-14]. Ц шовiнiстичнi твердження тогочасно1 польсько! шляхти, на нашу думку, не вщповщають iсторичнiй правдi, осюльки Галичина вiд IX ст. була складовою частиною украшських земель. Етшчний кордон мiж украшським та польським населенням у той час умовно проходив по р. Сян.
У австршськш термшологп захоплення Галичини отримало назву «ре-вшдикацп», що означало повернення втраченого. Австршська iмператриця Марiя Терезiя 11 вересня 1772 р. шдписала патент, за яким землi колишнього Галицького князiвства проголошувалися частиною Австри - як «повернено! землi з вiдновленими правами». У ньому зазначалося: «Ми, Марiя Терезiя, королева Угорщини, Чехи, Далмацп, Хорваты, Славонп, Галичини i Лодомерп..., розглянувши нишшнш стан Польшi, разом з двором росшсько1 царицi i прус-ського короля, прийшли до думки, що деяы провiнцiï цього королiвства, на яю кожному з нас окремо належать здавна права, слвд вщокремити та вiдiбрати край цей як частину належно'1' вiддавна нам територп...». У «1нструкцп у справi перейняття влади» (1772) вказувалося стосовно розповсюдження дй' iмпера-торського патенту таке: § 6. Патент повинен бути розвшаний на усiх мiських брамах...; § 11. У в^х мкцевостях зняти герби Польсько1 держави i вивкити iмператорсько-королiвськi...; § 25. Староства i вштвства, належнi колишнiй державi забрати...; § 26. При виконанш iнструкцiï потрiбно враховувати локальнi особливостй..» [7, с. 87].
Водночас австршський уряд подумав i про створення свого обгрунтування так звано1 «правомiрностi» iнкорпорацiï цiеï територп. Керуючись рекоменда-цiями прусського короля Фрiдрiха II i керiвника росiйськоï зовнiшньоï пол^ тики графа М. Панiна, австршський канцлер А. Каунщ доручив розшукати в австрiйських архiвах матерiали, яы могли б «виправдати акт подшу Речi Посполито1 та участi в ньому Австри». Це завдання виконали придворний рад-ник Т. Розенталь, чеський архiварiус А. Коллар i угорський кторик Й. Бенчур. Автори названого документа отримали нелегке завдання. Це, зрештою, визнавав i сам А. Каунщ, доповщаючи 8 жовтня 1772 р. Марп-Терезп про наслщки 1хньо1 роботи. «Важкi мусили бути спроби, - зазначав вш, - щоб таку складну, упро-довж столггь занедбану i майже щлком забуту справу знову з'ясувати, детально висвгглити i пiдкрiпити такими доказами, на пiдставi яких ясною була б тепер, на нашу думку, обгрунтовашсть наших претензш». Однак вш не наголошував, що головна проблема полягала, власне, у вщсутност таких «доказiв». Австрш-ськi чи угорсьы претензп були звичайною фшщею, а пiдготовлений документ повинен був створити видимкть правомiрностi несправедливого акту подшу Речi Посполито! й участ в ньому Австри.
На n^cTaBi зiбраних матерiалiв наприкшщ 1772 р. було опублшоване латин-ською i нiмецькою, а також, у скороченш, французькою i польською мовами так зване «кторичне обгрунтування» окупацп пiд назвою «Вивiд прав королiвcтвa Угорщини до Мало1 або Червоно1 Руci i Подiлля та Чехи до князiвcтв Освен-цiм i Затор». До «Виводу прав королiвcтвa» додавалися також документи, якi повинш були довести права Угорщини стосовно Галичини, а Чехи щодо кня-зiвcтв Оcвенцiм i Затор. Так званою юридичною ÏT «основою» став кторичний факт короткотривалого захоплення Галичини угорським королем Андрiем II. Коли у вшш з Польщею в битвi пiд Завихвостом над Вклою у 1205 р. загинув правитель Галицько-Волинсько1 держави князь Роман Мстиславович, його союзник Андрш II, скориставшись правом опiки над вдовою i дггьми (Данилом i Василем) Романа, зaволодiв значною частиною Галицько-Волинсько1 держави i офщшно оголосив себе королем «Галичини i Володимирп...». Цей титул вжи-вали в офщшних документах i його наступники.
Як докази цього факту наводилися витяги з польських, украшських й угор-ських хрошк та лггопи^в, лист угорського короля Андрiя II до папи 1нокенпя III, лист папи Григорiя III до Андрiя II, печатки i документи давшх угорських королiв, якi мicтили титули i герби Галича та Володимира тощо. Для того, щоб довести «зaконнicть» прав Австрп на галицью землi, автори «Виводу прав корол!вства...» посилалися на деяы icторичнi факти, зокрема на: 1) договiр мiж угорським королем Робертом i польським Казимиром III вщ 1352 р. (за шшими ведомостями 1350 р.), згiдно з яким син угорського короля Роберта - Людовш визнавався спадкоемцем Польсько1 корони (на випадок, якщо його дядько помре, не залишивши спадкоемця чоловiчоï cтaтi). Проте Людовiк, ставши угорським королем, вщдав Галичину (частину Галицько-Волинсько1 держави) Кaзимировi iз застереженням, що коли б у Казимира народився син, то згадана територiя мала б повернутися до Угорщини зi сплатою ста тисяч угорських золотих. У випадку, якщо той не залишить спадкоемця, польська i руськ корони повинш перейти до Людовша; 2) двосторонне зречення прав у 1394 р. -Сипзмунда на користь польськоТ корони, з одного боку, i Ядвки та Ягайла на користь угорськоТ - з шшого; 3) приеднання до угорського королiвcького титулу додатку rex Galiciae et Lodomeriae, який використовувся аж до Марп Терезп. До «Виводу прав.» додавалося також 17 оригшальних документа, 12 з яких повинш були довести «права» Угорщини стосовно Галичини, 5 - «права» Чехп щодо князiвcтвa Освенщм i Затор [8, с. 28-29].
Нacпрaвдi в цих документах не було справедливих аргумента на користь «прaвомiрноcтi» шкорпорацп Галичини до Австрп. Щ документи демонстрували нaмiри угорських i польських королiв незаконно приеднати украшсью землi, на яких icнувaлa Галицько-Волинська держава i яка була спадкоемницею i наступ-ницею Ки1всько1 держави - Украши-Руси. Фактично у XIII ст. мали мкце лише невдaлi спроби угорських королiв незаконно заволодгги галицьким престолом або посадити на нього сво1х cтaвленикiв. Пам'ять про це вщобразилася в таких елементах угорських королiвcьких титулiв, як «король Галича» або «Король
Галичини Г Лодомерп». Угорське панування тривало 14 роыв, Г лише в 1219 р. за пГдтримки дрГбних землевласникГв Г мГського населення вГсГмнадцятирГч-ному синовГ галицько-волинського князя Романа ДаниловГ вдалося повернути батьывський престол. Спираючись на волинське боярство, 1219 р. Данило Романович звГльнив ввд поляюв Берестейщину Г Забужжя, а 1225 р. - Луцьк Г Пересопницю з округами. КГлька разГв вГн визволяв Г вимушено залишав Галич, а 1238 р. утвердився в ньому, остаточно подолавши боярську опозищю. У 1239 р. Данило Романович знову приеднав до сво!х володГнь Ки!вськГ землГ.
Австршська Гмператриця МарГя ТерезГя, не маючи законних пГдстав для виправдання приеднання захГдноукра!нських земель, вдалася до таких сумнГв-них доказГв як посилання на мнимГ ГсторичнГ права на захГдноукра!нськГ землГ на тГй пГдставГ, що угорський король АндрГй II та ГншГ, спадкоемницею яких вона себе вважала, з XIII ст. називали себе rex Galiciae et Lodomeriae - королями «Галичини Г Володимирп...». Обгрунтування австршських прав стосовно захГдноукра!нських земель були фГкцГею, оскГльки не мали пГд собою жодних об'ективних Гсторичних та правових пГдстав.
В укра!нському варГантГ правильною була б назва «ВолодимирГя» замГсть «ЛодомерГя», яка означала латишзоване найменування ВолинГ (вГд назви Воло-димира-Волинського - «ВолодимирГя»). Проте назва ВолодимирГя не прижи-лася, оскГльки офГцГйно укра!нська мова, а вГдповГдно Г укра!нська термГнологГя не застосовувалися. КрГм того, мкто Володимир-Волинський, вГд якого вона походила, залишався поза межами Австрп. ЦГею назвою, а також проголошен-ням Львова (чи Лемберга, як найменували його на нГмецький лад австрГйцГ) адмГнГстративним центром нового коронного краю, австрГйська влада намагалася пГдкреслити спадкоемнГсть Гз володГнням укра!нського князя Данила, удостое-ного у 1253 р. королГвсько! корони [3, с. 45].
АвстрГйська монархГя була багатонацГональною державою, яка складалася з одинадцяти великих народГв Г низки менших етнГчних груп, що населяли бГльшу частину СхГдно! бвропи Г становила близько 1/7 населення всього континенту. Ц народи мали рГзш кторичш, культурнГ та релГгГйнГ традицп Г над якими не було однаково! системи державного управлГння. ЗовсГм не випад-ково АвстрГйську ГмперГю називали «клаптиковою ГмперГею». ОскГльки жодна нацГя чи народнГсть не мала в АвстрГйськГй ГмперГ! абсолютно! бГльшостГ, то й жодна нацГональна культура не була визначальною до тако! мГри, як росГйська культура в Росшськш Гмперп. Поширюючи свГй суверенГтет на нових шдданих, династГя ГабсбургГв не змГнювала, принаймнГ спочатку, традицГйних форм влади в тих королГвствах, герцогствах, провГнцГях Г мГстах, яю вона приеднувала. I так вГдбувалося не лише тому, що Габсбурги не хотГли провокувати опГр, а й тому, що !м бракувало сильних централГзованих державних установ, необхГдних для ушфжацп державного управлГння. ВГдтак аж до середини XVIII ст. Австрш-ська ГмперГя була хиткою, слабо скоординованим конгломератом, який часто охоплювали кризи, породжуванГ внутрГшнГми чварами та втручаннями ззовш [12, с. 192].
Багатонащональний склад населення Австршсько'1 монархи призводив до того, що нащональне питання стало стрижнем усього полличного життя краши, а нащональна боротьба фактично ототожнювалась iз сощальною боротьбою народних мас проти дворян i буржуазп. Тривалий час Австрп вдавалось стри-мувати нащонально-визвольш рухи, в усякому рaзi тримати ïx пiд контролем. Сутшсть цiеï полiтики висловив австршський iмперaтор Франц II у розмовi з французьким посланцем: «Мо'1 народи чужi один одному: тим краще. Вони не хворшть одночасно одними i тими ж хворобами. Коли у Францп з'являеться лихоманка, вона охоплюе у^х вас у той же день. Я посилаю угорщв в !та-лш, iтaлiйцiв - в Угорщину. Кожен пильнуе свого сусща. Вони не розумшть i ненавидять себе взаемно. З ïx антипатп народжуеться порядок, з ïx ворож-нечi - загальний мир» [14, с. 474]. Проте поллика Австршсько'1 iмперiï на зaxiдноукрaïнcькиx землях була ввдмшною вiд попередньо'1 польсько'1. Пiд час перебування украшських земель, зокрема Галичини у cклaдi Речi Посполито'1, польська влада не визнавала украшщв за окремий народ, а вважала його части-ною польсько'1 територп', як законний «польський стан посщання», польська знать зневажала нащональш почуття украшського народу, у той час як австршська влада вщносилася до украшщв толерантно, визнавала ïx за окремий народ.
Порiвняно з Росшською iмперiею, Авcтрiйcькa iмперiя мала лiберaльнi-ший полiтичний режим. Перебування Галичини ввд останньо'1 чверт XVIII ст. у cклaдi Австрп зробило помлний вплив на духовне життя галицьких украшщв, внесло в сусшльну свщомкть i практику чимало елеменив, властивих для культури шмщв, чеxiв, xорвaтiв та шших европейських нaродiв. Рефор-маторська полггика aвcтрiйcькоï iмперaтрицi Марй'-Терезй' та Йосифа II дещо обмежила всевладдя польсько'1 пашвно'1 верxiвки на зaxiдноукрaïнcькиx землях, забезпечила умови для шдвищення мaтерiaльного й оcвiтнього рiвня укра'1'н-ського греко-католицького та православного духовенства й селянства [3, с. 45]. Украшцям надавалося право займати урядовi посади, вщкривались однокласш (пaроxiaльнi), триклacнi (тривiaльнi) та чотириклacнi (нормaльнi) школи з украшською, польською та нiмецькою мовами навчання. У 1774 р. при цер-^i Варвари у Вщш було вiдкрито духовну cемiнaрiю, т. зв. «Барбареум», а в 1784 р. ïï перенесено до Львова. У 1784 р. у Львовi було ввдновлено дiяльнicть Львiвcького ушверситету iз чотирма факультетами з шмецькою i латинською мовами навчання. У 1787 р. при Львiвcькому ушверситеи aвcтрiйcький iмпе-ратор Йосиф II заснував «Студiум Рутенум» - фшософсько-богословський навчальний заклад, призначений для украшщв, яы не опанували нiмецькоï та латинсько'1 мови. Ця установа прокнувала до 1809 р. i пщготувала 470 виcокооcвiчениx греко-католицьких cвященикiв, яы вiдiгрaли важливу роль у нащональному вiдродженнi галицьких укрaïнцiв. У 1808 р. шсля 400-лггньо'1 перерви була вщновлена Галицька митрополiя [5, с. 14]. Через часткову лiберa-лiзaцiю нaцiонaльноï полiтики пicля «Весни нaродiв» 1848 р. Сxiднa Галичина стала осередком розвитку украшсько'1 культури, ллератури та науки, в той час як на украшських землях у cклaдi Росшсько"! iмперiï здiйcнювaлacя поллика
жорсткоí русифшацп та дискримшащя украíнськоí культури. Росiйська iмпе-рiя не визнавала украшського народу, його мови, кторп, традицiй тощо, що в свою чергу загрожувало самому кнуванню украшського народу, роз'еднаного австршсько-росшським кордоном. Його порятунок лежав на шляху активiзащí сощального та полiтичного руху на украшських землях у складi Росiйськоí та Австрiйськоí (Австро-Угорськоí) iмперiй, що виступав за нацiональне ввд-родження, тобто за вiдновлення нащональних, полiтичних i культурних прав етносу, який перебував у залежност вщ панiвноí iмперськоí народностi. Укра-шський нацiональний рух супроводжувався зростанням наукового штересу до свого минулого, дослщженнями етнографГí, фольклору й iсторií, розвитком л^ератури на народнiй (украíнськiй) мов^ заснуванням освiтнiх i культурних закладiв для розвитку рiдноí культури, утворенням пол^ичних партiй, якi виступали за здобуття окремшност вiд iмперських державних оргашв влади [11, с. 44].
На захiдноукраíнських землях, приеднаних до Австрiйськоí iмперГí, проживало чимало поляюв, евреТв, угорщв, нiмцiв, румунiв тощо. На сощальнш струк-турi захiдноукраíнського населення украТнщ, якi складали бiльшiсть населення, посщали нижче соцiально-правове становище. Украíнськоí шляхти у Галичинi не iснувало, а штелкенщя була малочисельною. Тому украшцями здебiльшого управляли iноземцi: в Галичиш - польська шляхта, на Буковиш - румунськi бояри, у Закарпатт - угорськi пани. Першочергове завдання австршського уряду полягало у тому, щоб органiзувати державне управлiння приеднаними територiями на зразок коронних земель монархи Габсбурriв та поширити там чиншсть загально-австрiйського права.
Пiсля трьох подШв Речi Посполитоí та перемоги над наполеошвською Францiею Австрiя набула небаченоí до того вiйськово-економiчноí могутност й полiтичного авторитету в бврош. Австрiйська монархiя зумiла збiльшити свою територш за рахунок подiлiв Речi Посполитоí (1772 i 1795) та приеднання Буковини у 1774 р. Назагал iмперiя Габсбурпв була другою за територiею (576 тис. кв. км) у бврош i третьою за населенням (шсля РосГí i ФранцГí) -20 млн осiб. До складу АвстрГí було приеднано значну частину предковiчних захiдноукраíнських земель площею понад 83 тис. кв. км з населенням 3,5 млн осiб, з яких 2,4 млн були украшцями. У той час шша частина предковiчних схвдноукрашських земель перебувала у складi Росiйськоí iмперfí з укра1нським населенням 8,2 млн осiб. Однак у процесi геопол^ичних змiн (значне збiль-шення територп i чисельностi населення, передусiм за рахунок слов'янських народiв) в саму основу держави закладалися серйозш сощальш суперечностi, якi в майбутньому призвели до и розпаду. Iнкорпорацiя пiд однiею австрiйською короною численних народiв, рiзних за мовою, культурою, вiросповiданням, за рiвнем економiчного, соцiального i полiтичного розвитку, рiзним ступенем правовоí свiдомостi та правовоí культури, рiзними бажаннями, прагненнями i нацiональними характерами не сприяло довговiчностi Австрiйськоí iмперií та привело до 1Т розпаду в 1918 р. [3, с. 50].
Висновки. Приеднання захщноукрашських земель до складу Австршсько1 iмперiï було типовим для епохи европейського абсолютизму актом шкорпорацп, який переслщував визначену стратепчну мету австршського уряду: розширення i змщнення aвcтрiйcькиx кордонiв та покращення сполучення мiж австрш-ськими провiнцiями.
У сучасному мiжнaродному прaвi пiд шкорпоращею розумiють насиль-ницьке приеднання одшею державою територп iншоï держави чи шшого народу без врахування його волевиявлення. Виходячи з цього, дп aвcтрiйcькоï влади в другiй половиш XVIII ст. щодо iнкорпорaцiï захщноукрашських земель можна квaлiфiкувaти як протиправне насильницьке приеднання, осюльки це приеднання вщбулося без згоди та бажання захщноукрашського населення.
Полiтико-прaвовi наслвдки iнкорпорaцiï зaxiдноукрaïнcькиx земель до складу Австршсько1 монархи - неоднознaчнi й суперечливп Негативним стало те, що захвдноукрашськ землi у cклaдi Австрп та Австро-Угорщини були роз'еднaнi з украшськими землями, якi перебували у cклaдi Росшсько1 iмперiï. Захоплення й утримання Австршською монaрxiею зaxiдноукрaïнcькиx земель унеможливлювало створення украшсько1 держaвноcтi, розвиток украшського права, культури тощо. Обгрунтування австршських прав стосовно захщноукрашських земель були фшщею, оcкiльки не мали шд собою жодних об'ективних кторичних та правових пiдcтaв. Адмiнicтрaтивно-територiaльний уcтрiй на зaxiдноукрaïнcькиx землях був оргашзований на зразок icнуючого у землях Австршсько1 монархй", що давало австршському урядовi змогу здiйcнювaти центрaлiзовaне державне упрaвлiння володiннями вiддaленими вщ Вiдня.
Оcобливicть оргaнiзaцiï державного управлшня на зaxiдноукрaïнcькиx землях у cклaдi Австрй' та Австро-Угорщини полягала в тому, що формування i функцюнування адмшктративного апарату у коронному кра1 - Королiвcтвi «Галичини i Володимирп...» упродовж 1772- 1918 рр. здшснювалося виключно силами австршсько1 влади. Зaxiдноукрaïнcьке населення змушене було пiд-порядковуватися введенню чужого австршського та угорського права. Це сприяло асимшяцп захщноукрашського населення, сповшьненому розвитковi укра1нсько1 дуxовноcтi та культури в XVIII-XIX ст. До негативних наслщюв шкорпорацп захщноукрашських земель Авcтрiею та Австро-Угорщиною вiдно-симо також неможливкть розвитку процеciв украшського державотворення, збереження власно1 нaцiонaльноï держави, розвитку права, культури.
Водночас Австршська (Австро-Угорщина) iмперiя була посередником у культурних зв'язках украшського народу з народами захвдноевропейських краш, 1и належала роль моста мiж Укра'1'ною i «справжшм Заходом» - територй", через яку в Украшу проникали прогресивш европейсью прaвовi та культурнi традицп. Вплив цих зв'язкiв на розвиток украшсько1 культури був зумовлений тими прогресивними гумашстичними й оcвiтнiми тенденщями, якi знаменували розквiт европейсько1 культури у XIX ст. Це привело до того, що Украша через захщноукрашсью землi перебувала у европейському векторi розвитку.
Позитивним було те, що захщноукрашське населення в умовах вщсутност нащонально1 державност зберкало свою мову, звича'1, гiднiсть, почуття едностi з усiм украшським народом. Захiдноукраïнськi землi залишалися невiд'емною складовою частиною етнiчноï територп Украшського народу. Галичина як центр захщноукрашських земель завжди була «Украшським П'емонтом», де активно розвивалися давш традицп власно'1' державностi й пол^ично!" незалежностi. У Галичинi послiдовно обгрунтовувалося кторичне право украшського народу на самостшне державне iснування та культурно-пол^ичний розвиток. Упродовж iсторичного розвитку в Галичиш також спостерйаемо розвинуте вщчуття коре-нiв етнонацiонального буття, належност до украшсько1 традицй".
Список л^ератури:
1. Кульчицький В. С., Бойко I. Й., Настасяк I. Ю. та in. Апарат управлшня Галичиною у склад1 Австро-Угорщини : навч. поабник / Льв1в. нац. ун-т 1м. I. Франка. Льв1в : Тр1ада плюс, 2002. 88 с.
2. Аркуша О. Г., Кондратюк К. К., Мудрий М. М. та ш Час народ1в. 1стор1я Украши XIX столитя : навч. поабник / за ред. М. М. Мудрого. Льв1в : ЛНУ 1мет 1вана Франка, 2016. 408 с.
3. Бойко I. Й. Галичина у державно-правовш систем! Австрп та Австро-Угорщини (1772 -1918) : навч. пошбник. Льв1в : ЛНУ 1мет Iвана Франка, 2017. 312 с.
4. Верига В. Нариси з кторп Украши (юнець XVIII - початок XIX ст.). Льв1в : Св1т, 1996. 448 с.
5. Кугутяк М. Галичина: сторшки кторп. Нариси суси1льно-пол1тичного руху (XIX ст. -1939 р.). Ьано-Франювськ, 1993. 200 с.
6. Нагаевський I. !стор1я украшсько1 держави двадцятого столитя. Ки1в : Укра1нський письменник, 1993. 413 с.
7. Настасяк I. кторико-правовий анал1з входження Галичини до складу Австршсько1 iмиерiï. Вгсник Львшського утверситету. Сер1я юридична. 2003. № 38. С. 87-89.
8. Настасяк I. Ю. Оргатзащя управлшня Галичиною i Буковиною в склад1 Австрп (17721848 рр.) : монограф1я. Ки1в : Ат1ка, 2006. 160 с.
9. Никифорак М. В. Буковина в державно-правовш систем1 Австрп (1774-1918 рр.). Чер-твщ : Рута, 2004. 384 с.
10. Ряшко О. В., Ряшко В. I. Формування нац1онально1 св1домост1 як важливого чинника патрютизму у майбутшх прац1вник1в правоохоронних орган1в Укра1ни. Вкник Нацюнального университету «Льв1вська полтехтка». Юридичт науки. 2015. № 824. С. 398-404.
11. Украша кр1зь в1ки : у 15-ти т. Т. 9 : Сарбей В. Г. Нацюнальне ввдродження Украши / за заг. ред. В. Смол1я. Ктв : Видавничий Д1м «Альтернативи», 1999. 336 с.
12. Субтельний О. Украша: кгор1я. Ки1в : Либвдь, 1991. 510 с.
13. Тищик Б. Й., Бойко I. Й. !стор1я держави i права Украши: акад. курс : тдручник. Ктв : Ш Юре, 2015. 808 с.
14. Тищик Б. Й. !стор1я держави i права заруб1жних краш Новий час (XVII ст. - 1918 р.) : навч. поаб. Льв1в : Св1т, 2013. 752 с.
References:
1. Kulchytskyi, V.S., Boiko, I.Y., Nastasiak, I.Yu. et al. (2002). Aparat upravlinnia Halychynoiu u skladi Avstro-Uhorshchyny Lviv: Triada plius [in Ukrainian].
2. Arkusha, O.H., Kondratiuk, K.K., Mudryi, M.M. et al. (2016). Chas narodiv. Istoriia Ukrainy XIX stolittia. M.M. Mudryi (Ed). Lviv: LNU imeni Ivana Franka [in Ukrainian].
3. Boiko, I.Y. (2017). Halychyna u derzhavno-pravovii systemi Avstrii ta Avstro-Uhorshchyny (1772-1918). Lviv: LNU imeni Ivana Franka [in Ukrainian].
4. Veryha, V. (1996). Narysy z istorii Ukrainy (kinets XVIII - pochatok XIX). Lviv: Svit [in Ukrainian].
5. Kuhutiak, M. (1993). Halychyna: storinky istorii. Narysy suspilno-politychnoho rukhu (Х1Х-1939). Ivano-Frankivsk [in Ukrainian].
6. Nahaievskyi, I. (1993). Istoriia ukrainskoi derzhavy dvadtsiatoho stolittia. Kyiv: Ukrainskyi pysmennyk [in Ukrainian].
7. Nastasiak, I. (2003). Istoryko-pravovyi analiz vkhodzhennia Halychyny do skladu Avstriiskoi imperii. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia yurydychna, 38, 87-89 [in Ukrainian].
8. Nastasiak, I.Iu. (2006). Orhanizatsiia upravlinnia Halychynoiu i Bukovynoiu v skladi Avstrii (1772-1848 rr.). Kyiv: Atika [in Ukrainian].
9. Nykyforak, M.V. (2004). Bukovyna v derzhavno-pravovii systemi Avstrii (1774-1918 rr.). Chernivtsi: Ruta [in Ukrainian].
10. Riashko, O.V., Riashko, V.I. (2015). Formuvannia natsionalnoi svidomosti yak vazhlyvoho chynnyka patriotyzmu u maibutnikh pratsivnykiv pravookhoronnykh orhaniv Ukrainy. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Yurydychni nauky, 824, 398 - 404 [in Ukrainian].
11. Ukraina kriz viky. (1999). (Vols. 1-15); Vol. 9: Sarbei V. H. Natsionalne vidrodzhennia Ukrainy V. Smoliy (Ed.). Kyiv: Vydavnychyi Dim «Alternatyvy» [in Ukrainian].
12. Subtelnyi, O. (1991). Ukraina: istoriia. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].
13. Tyshchyk, B.Y., Boiko, I.Y. (2015). Istoriia derzhavy i prava Ukrainy. Kyiv: In Yure [in Ukrainian].
14. Tyshchyk, B.Y. (2013). Istoriia derzhavy i prava zarubizhnykh krain. Novyi chas (XVII st. -1918 r.). Lviv: Svit [in Ukrainian].
Boyko I. Y., Doctor of Law, Professor, Head of the Department of History of State, Law and political and legal doctrine of the Faculty of Law, Ivan Franko National University of Lviv, Ukraine, Lviv.
e-mail : boyko.ist@ukr.net ; ORCID 0000-0002-6841-0271
Historical and legal assessment of incorporation of Western Ukrainian lands to the composition of Austrian Empire in the second half of the XVIII century
The preconditions of incorporation of Western Ukrainian lands into the structure of the Austrian monarchy in the second half of the XVIII century are analyzed. and given a historical legal assessment. It is noted that the accession of the West Ukrainian lands to the Austrian Empire was typical of the era of European absolutism by the act of incorporation, which pursued a certain strategic goal of the Austrian government: the expansion and strengthening of the Austrian borders and the improvement of the connection between the Austrian provinces, first of all, between Semigorod and newly joined in 1772 Galicia.
It was shown that the peculiarity of the organization of public administration in the western territories of Austria and Austria-Hungary consisted in the fact that the formation and functioning of the administrative apparatus during 1772-1918 was carried out exclusively by the Austrian authorities. The western Ukrainian population, in violation of social, national, religious rights, was forced to submit to the introduction of a foreign Austrian and Hungarian law. This contributed to the assimilation of the Western Ukrainian population, the deepening of the crisis of Ukrainian spirituality and culture in the seventeenth and nineteenth centuries. To the negative consequences of the incorporation of Western lands Austria and Austria-Hungary also include the impossibility of developing processes of Ukrainian state-building, preserving its own national state, law, culture.
It was emphasized that Western Ukrainian lands, in spite of the assimilation measures of Austria and Austria-Hungary, remained an integral part of the ethnic territory of the Ukrainian people. During the Austrian and Austro-Hungarian period, the Western Ukrainian population maintained its language, customs, dignity, and a sense of unity with the entire Ukrainian nation. Halychyna as the center of the West Ukrainian lands has always been the «Ukrainian Pyomon», where the old traditions of its own
statehood and political independence were actively developing. It was in Galicia that the historical right of the Ukrainian people to independent existence and cultural and political development was consistently grounded. During the historical development in Galicia, we also experience a developed sense of the roots of ethnonational life, belonging to the Ukrainian tradition.
Keywords: incorporation; Western Ukrainian lands; Austrian empire; Austro-Hungarian; historical and legal assessment.
Рекомендоване цитування: Бойко I. Й. ¡сторико-правова оцшка шкорпорацц захщноукра-!нських земель до складу Австршсько! Гмперп у другш половит XVIII столитя. Проблеми законность 2019. Вип. 145. С. 8-22. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.145.162212.
Suggested Citation: Boyko, I.Y. (2019). Istoryko-pravova otsinka inkorporatsii zakhidnoukrainskykh zemel do skladu Avstriiskoi imperii u druhii polovyni XVIII stolittia [Historical and legal assessment of incorporation of Western Ukrainian lands to the composition of Austrian Empire in the second half of the XVIII century]. Problemy zakonnosti - Problems of Legality, issue 145, 8-22. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.145.162212 [in Ukrainian].
Надшшла до редколегй 03.04.2019 р.
