CC BY
183
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
Марiя ЖЕРЕБНА
ПОЛ1ТИКА ОСВ1ЧЕНОГО АБСОЛЮТИЗМУ ТА II ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СТАНОВЛЕННЯ ОСВ1ТИ НА ЗАХ1ДНОУКРА1НСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (К1НЕЦЬ XVIII СТ.)
Процеси реформування освiти наприкiнцi XVIII — на початку Х1Х ст. стали закономiрними наслiдками позитивних змiн у суспшьно-полпичному та громадсько-культурному життi розвинутих кра1н Свропи. Цей час вважаеться початком як1сно нових перетворень у системi народного шк1льництва. Освiтнi реформи були спричинеш новим педагогiчним мисленням, що формувалося в епоху Просвпництва в рамках захвдно! цившзаци. Для становления педагопчно! думки в Галичиш, Буковинi та Закарпатп друга половина XVIII ст. е визначальною.
Розввдки останшх рок1в, в яких до^джуеться пробуджения нацiонального самоусвiдомления корiнного населення захвдноукрашського краю, акумулювали цiниу шформащю. В працях таких знаних науковщв, як Б. Ступарик, О. Петшкевич, I. Курляк, М. Свнух та шших наводиться великий фактологiчний матерiал з юторп освiти, характеризуються змют, форми i методи навчально-виховно! роботи в школг Сьогодш при до^дженш складного процесу розвитку украгнсько! педагопчно! думки в непростих умовах шоземного панувания, полiетнiчностi та полiконфесiйностi маемо можливють широкого опрацювання австрiйських, польських, угорських й iнших iноземних першоджерел. 1х вивчения та аналiз у бшьш повному обсязi розкривають складш процеси, що впливали на формування педагогiчноl думки краю, взаемозв'язки з европейськими освiтнiми центрами.
Наше дослвджения покликане актуалiзувати тверджения, що реформи перюду освiченого абсолютизму мали велике значення в юторп шк1л уих рiвнiв на територп абстршсько! iмперi!. Вони були спричиненi впливом европейських просвiтницьких iдей i тим особливим iсторичним шляхом, який пройшла в своему розвитку освиа кра1ни. Анекая захвдноукрашських земель, звичайно, не мала на мел сприяти !х самостшному розвитковi. Однак вважаемо за доцшьне акцентувати, що саме пiд впливом зазначених реформ та вдей романтичного i слов'янського вiдроджения у практично знищених освiтi та культурi украшщв Галичини, Буковини i Закарпаття з'явився стимул для вiдроджения.
До реалiзацil сво!х планiв захопления територiй Габсбурги просувалися поступово i цiлеспрямовано впродовж XIII—XVIII ст. Через династичнi зв'язки та вiйни здiйснювалась iнкорпорацiя юторичних земель багатьох народiв. Украшщ входили до володшь абстршсько! iмперil частково. Закарпаття, Галичина та Буковина були приеднаш до не! в рiзний час.
Закарпатська частина украшських земель потрапила в X ст. до складу Угорщини. Тодi адмiнiстративна одиниця Руська марка мала широк! автономш права, але вже у наступному столiттi була !х позбавлена. В 1526 р., тсля розгрому угорських вшськ австрiйцями згiдно з домовленостями про престолонаступництво мiж Австрiею та Угорщиною, угорська корона перейшла до Габсбурпв. До !х володiнь увшшло також Закарпаття [6, 18].
Щодо Галичини та Буковини, то 1х прилучения до iмперi! вiдбулося в другш половинi XVIII ст. в зв'язку з новим спiввiдношениям сил, яке склалось у Gвропi. В 1772 р., внаслвдок першого подалу Польщi Австрiею, Росiею та Прусаею Габсбургiв була приеднана Галичина, а наступного року й невелика частина Волиш. На цих землях згодом було утворено окремий коронний край — Королшство Галичини та Володомирп. Буковину Австрiя отримала в 1775 р. за посередництво при укладенш Кючук-Кайнарджшського миру мiж Туреччиною i Росiею [2, 230].
72
Науков1 записки. Сер1я: Педагогша. — 2006. — №6.
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
Зростання населения, економiчнi зрушення спричинили посилення процесу централiзацil державного управлшня монархieю, землi яко! охоплювали майже третину Свропи. Система управлшня тдвладними територiями як у центр^ так i на мюцях вимагала стрункостi й ефективностi. Полiтико-адмiнiстративний подш територи iмперil здiйснювався з урахуванням австрiйських державотворчих традицiй, рiдко бралися до уваги штереси земель i народiв, як1 стали складовими державного устрою Австри [4, 16].
Спадковий монарх (щсар) зосереджував у сво!х руках всю повноту законодавчо!, виконавчо!, вшськово1 та судово! влади. Сво! функцп iмператор виконував за допомогою особисто! канцеляри, надшено1 значними владними повноваженнями. Зазначимо, що в 17741776 та 1797-1802 рр. у Ввдш дiяла окрема канцелярiя для Галичини. Вона пiдпорядковувалася безпосередньо iмператоровi, що пiдтверджувало централiзованiсть державного управлшня в Австршськш монархи. Сутнiсть урядово1 полiтики полягала в змiцненнi централiзацil управлiння краем. Забезпечення тако1 централiзацil покладалося на Галицьке губернське правлшня, очолюване губернатором, i Буковинську вшськову адмiнiстрацiю (дiяла в 17741787 рр.). Дiяльнiсть цих органiв ввдповвдала традицiям австрiйського абсолютизму того часу, що не допускав будь-яких децентралiзованих методiв управлiння [4, 11].
Загальна реформа освггньох системи в iмперil розпочалась у 50-i роки ХУШ ст. Значнi змiни в суспшьстм вимагали розвитку галузевих знань, особливо в медицит, технiчних i природничих науках. Створювалася суворо централiзована державна система освии. На цей час педагопчна думка i практика пройшли уже складний шлях розвитку. Вщ безроздiльного панування парадигми релiгiйного виховання до вагомо1 ролi держави в навчант Австрiя перейшла впродовж столитя. Вважаемо за доцiльне докладшше зупинитись на !х дослiдженнi, адже ва вони безпосередньо чи опосередковано стосуватимуться i новоздобутих зах1дноукрашських земель.
Шсля перемоги Контрреформаци та провалу протестантських шк1л освiта Австри вiд середини XVII ст. мала виразно католицько-церковний характер [7, 281]. Шшльш статути вах навчальних закладiв передбачали "безумовний католицизм вчителiв та учшв". Проввдну роль в освiтi вiдiгравали езу1ти. Вiдповiдно до традицiй ордену вони откувались вищою школою. На нижчу школу спрямовували свою дiяльнiсть члени ордену пiярiв. Вiдмова вiд викладання латинською мовою сприяла активному поширенню освiти серед мас. Однак у той час Австрiя, як, зрештою, й iншi европейськ1 кра1ни, була ще дуже далекою до втшення вде1 про загальнообов'язкову шк1льну освггу. Численнi пмнази орденiв езутв i бенедиктинцiв становили середню школу. В нш була вiдмiнена оплата за навчання, що вiдкрило доступ до освии здiбним дiтям з незаможних родин.
Стосовно вищо! освiти юторичш джерела вказують, що "науковий рiвень австрiйських барокових унiверситетiв був досить нерiвний" [7, 281]. Сзу1ти в ушверситетах Вiдия та Граца досягли значних успiхiв у теологil i схоластичнiй фiлософil Арiстотеля. Створений у 1677 р. ушверситет у 1нсбрущ мав чотири факультети, проте теолопя вивчалася найбiльше. Унiверситет бенедиктинцiв у Зальбурзi ретельно вивчав правознавство. Вивченням iсторiографil займалися всi зазначенi вищi навчальнi заклади, але вперше це зробили в ушверситеп Фрайбурга [10, 341].
Ввд середини XVIII ст. духовне життя кра1ни зазнало багатогранних змiн, спричинених рiзними свiтоглядними, релшйними та полiтичними течiями. Iдеl просвiтителiв про необхiднiсть удосконалення людини i суспiльства стали обгрунтуванням педагогiчного новаторства. Австршсьш iмператори Марiя Терезiя та и син Йосиф II пiд впливом европейських просвiтницьких iдей проводили у 70-80^ роки полiтику освiченого абсолютизму. Нововведення в галузi освии були обумовлеш передусiм потребами тдвищення економiчноl та вiйськовоl могутностi держави. Основш змiни почалися пiсля надання автономil Навчальнiй комiсil (1780). "Найзначущшим досягненням було створення початково1 (народно1) школи. У й пiдгрунтi вже була закладена вдея обов'язково1 середньо1 освiти" [7, 365]. Впровадження здшснювалось поступово, враховуючи рiзницю регiонiв. Для початкових стадiй освiти керiвним став "Шкшьний статут" абата I. Фельбтера; сам вiн певний час откувався цим процесом [9, 288]. Весь контроль за системою освии проводила Вщенська надмрна освiтня комiсiя. Фшансовий бiк шкiльноl справи в 1773 р. забезпечувало майно Навчального фонду, що юнував коштом лiквiдованого ордену езутв [9, 305].
Науковi записки. Серiя: Педагог1ка. — 2006. — №6.
73
ГСТОРШ ПЕДАГОПКИ
В Австрiйськiй !мшрп iснували рiзнi типи шк1л i вищих навчальних закладiв, освiтнiй процес в яких змiнювався впродовж дослiджуваного перюду i визначався державою на тому чи шшому етапi И соцiально-економiчного розвитку. Перетворения здiйснювались таким чином: "народш школи, в яких навчали читати, писати i рахувати, були переформоваш у вищi, в яких спочатку передбачалося навiть вивчения латини, i насамк1нець були вiдкритi нормальш школи як заклади для тдготовки вчителiв" [7, 365]. Конкурентну боротьбу з католицькими орденами в галузi освии i вихования стали вести новi протестантськ1 рухи, що вдаертше орiентувалися на парадигму свiтського навчання та вихования. Дух супериицтва i змагальностi стимулював розвиток педагопчно! думки i сприятливо позначився на розвитку школьно! справи [1, 27].
Шд час правлiния Йосифа II (1765-1790 рр.) кшьшсть гiмназiй зменшилась, а народиих шкiл — зросла. Причиною цього був розпуск ордену езутв, адже саме вiн опiкувався бшьттстю гiмназiй. З того часу проввдне мiсце в системi гiмназiй зайняв орден пiярiв. Окрiм того, ще у 175 0-i роки Марiя Терезiя заснувала калька середшх закладiв спецiального призначения для тдготовки дипломапв й iнших представник1в кра!ни за кордоном: Терезiанський колегiум вищого ступеия, Терезiанську лицарську академiю, Орiентальну академiю (з 1754 р. — Консульська академiя).
Щодо вищо! освпи, то в нiй завдяки ушверситетськш реформi вiдбувалася змiна конфесiйного управлшня на державне. Було оновлено вс факультети Вiденського унiверситету. Державу представляв навчальний директор. Церкву та бiблiотеку ордену езутв передали унiверситетовi. В 1778 р. до навчання та отримання наукових ступешв були допущеш протестанти, а через чотири роки й iуде!. Унiверситети в Гращ та Iнсбруку через брак коштв iмператор Йосиф II перетворив на лще!, обмеживши право на видання наукових ступенiв. Замiсть латинсько! мови викладовою стала нiмецька.
Загалом держава не сприяла вченим, !й потрiбнi були передусiм добрi службовщ з академiчною освiтою. Посилювалася увага до вивчения предмепв природничо-математичного циклу, адже штенсивний розвиток промисловостi зумовлював зростання ролi технiчних наук. "Землемiрство та географiчно-картографiчнi дослiджения належали до штереав державно! адмiнiстрацi!, яка сприяла цш голуз! з фiскальних та вшськових мотив!в" [7, 368].
Наприкiнцi XVIII — в першi десятирiччя XIX ст. з'явилась низка краезнавчих робгг. Серед них були й описи Карпатського регюну. Природничi науки (обмежившись вищою школою) розвивались вiдповiдно до державно! защкавленосп. Наприклад, бiльшiсть до^джень з мiнералогi! була тiсно пов'язана iз проведениям практичних гiрничо-видобувних робт Результати дослiджень вмiло використовувались у господарствi iмперi!. Фiзики, математики, бюлоги, як1 вмiли вчасно реалiзовувати власш та зарубiжиi науковi досягнения в галузi технiки, всюди i завжди тдтримувались урядом.
Слiд зазначити, що державш органи добре дбали про захист становления i розвитку прогресивно! системи освiти, вагомий супротив якш чинили духовенство i помiщики. Першi боялися втратити вплив на широк! маси, друп були проти обов'язково! освiти селян, бо вважали !! непотрiбною. Однак реформа була устшною. Водночас !з народними школами функцюнували спецiальнi професiйнi навчальнi заклади. Внаслвдок проведених заходiв австрiйська система вважалася в той час найкраще зоргашзованою в Gвропi [9, 363].
У рамках освггшх перетворень реформувания шил i вищих навчальних закладiв проводилося на територiях всiе! багатонацiонально! держави за единим, шмецьким зразком. Все, що здшснила Марiя Терезiя в останш роки свого життя (померла в 1780 р.), кр!м адмшютративних заходiв у процесi прилучения нових територш, належить до "соцiального законодавства" у державi загального добробуту [2, 247]. Це, зокрема, стосуеться шщатив на користь селянства, школьно! реформи й багатьох заходiв промислово! та фшансово! пол!тики, пол!тики стосовно народонаселения. На першому планi утверджуються пом!рш просв!тницьк1 тенденцi!, що виразно помино в робот1 урядових установ та уповноважених у справах шшльництва. В р!зних краях, як! входили до Австршсько! iмперi!, осв!тн! заклади мали сво! осо6ливост!, що зумовлювалося р!зним економiчним, культурним та сусп!льно-пол!тичним р!вшм територiй. Не були вииятком i захiдноукра!нськi землi. Поступове впроваджения загально! осв!ти було актуальним наприкiнцi XVIII ст. i тут.
74
Шуков! записки. Серiя: Педагогiка. — 2006. — №6.
ГСТОРШ ПЕДAГОПКИ
На пеpевaжиiй чaстинi зaxiдноyкpaïнськиx земель, як вiдомо, на початку XVIII ст. остаточно пеpемоглa ушя. З втpaтою пpaвослaв'я цей ^ай фактично 6ув позбавлений полiтичниx i кyльтypниx оpieнтиpiв, за як1 боpовся пpотягом попеpеднix вiкiв. Нове утатське дyxовенство (в Aвстpiï воно стало називатися гpеко-кaтолицьким), що згодом вщграло важливу pоль у збеpеженнi i пош^еиш нaцiонaльноï кyльтypи ще не визpiло. Сiльськi священники були мaлоосвiченими. Поступово занепадала й тpaдицiйнa у^аш^ка кyльтypa мiст Галичини, Буковини i Зaкapпaття. Книгодpyкyвaния, яким колись славилися, зо^ема, Львiв, Остpог i Пеpемишль, занепало. Життя лiтеpaтypноï yкpaïнськоï мови ледь жевpiло у мaлозpозyмiлiй цеpковнослов'янщинi. В зв'язку з цим науковець В. Чапленко зауважував: "Показово, що навиь офiцiйнi зaxоди aвстpiйського ypядy пiсля пpиeднaння зaxiдиоyкpaïнськиx земель до Aвстpiï скеpовaнi на зaпpовaджения в кyльтypний ужиток мови '^утешв" чи "pyсaкiв" не нaштовxyвaли u^x людей на думку ^о власну у^ашську мову як мову нaцiонaльнy" [8, 23].
На стaновищi yкpaïнськоï кyльтypи не могла не позначитися й та обставина, що у^ажьи землi пеpебyвaли в склaдi piзниx за суспшьним yстpоeм, мовами i нацюнальними тpaдицiями деpжaвниx yтвоpень. Звичайно, ^p^ra влада Росiï на свош деpжaвнiй теpитоpiï спpиялa pозвитковi й пош^енню pосiйськоï кyльтypи, всiляко пpотидiючи будь-яким виявам нaцiонaльниx iнтеpесiв iншиx нapодiв, пеpедyсiм yкpaïнського. Aвстpiйськa iмпеpiя була толеpaнтнiшою в цьому питaннi.
На Зaкapпaттi кaнонiчне офоpмления гpеко-кaтолицькоï цеpкви вiдбyлося в 1б49 p. Одеpжaвши певнi пpaвa та маючи пiдтpимкy з боку ypядy, вона була ^актинно единою pепpезентyючою iнститyцieю кyльтypного життя yкpaïнцiв кpaю. Дyxовенство усввдомлювало свою iстоpичнy мiсiю, а pефоpми Вiдия в дpyгiй половинi XVIII ст. дали можливють за кшька десятилiть зpобити те, що було упущено в^одовж попеpеднix столiть. Вxодження Зaкapпaття в зaxiдноxpистиянськy спiльнотy (гфи збеpеженнi тpaдицiй сxiдного обpядy) та викоpистaння iдей освiченого абсолютизму дало можливють плiдно спiвпpaцювaти з кyльтypною елiтою Gвpопи, навчатись у вищж зaклaдax, закласти основи pозвиткy освии, зайнятися pозpобкою лiтеpaтypноï мови. Ужгоpодськa yнiя та подiï остaннix десятилпь XVIII ст. ствоpили можливiсть у^а^дям Зaкapпaття пеpебyвaти в eдинiй течи всix кyльтypниx i полiтичниx ^оцеав полiетнiчного сyспiльствa [б, 78].
На момент ^тедшии^ до iмпеpiï Гaбсбypгiв споконвiчно yкpaïнськa Буковина значно ввдставала в економiчномy та кyльтypномy pозвиткy поpiвияно з aвстpiйськими коpонними землями. Рiвень освiти був невисоким. З метою полiпшения соцiaльного становища населения, тдвищения його кyльтypного piвня i впоpядкyвaния цеpковноï оpгaнiзaцiï Вдень тшов на пpоведення pефоpм у ^aï. Були вiдкpитi, зокpемa, пеpшi пpофесiйнi школи, як1 сфоpмyвaли потpебy в зaгaльноосвiтнix нaвчaльниx зaклaдax. Тут не було достатньо1' кшькосл початковж шк1л, квaлiфiковaниx вчителiв i власно1' iнтелiгенцiï. В кiнцi XVIII — пеpшiй половинi XIX ст. буковинсью yкpaïнцi не мали й свох^ пpедстaвникiв у кpaeвомy сеймi. Разом з aвстpiйцями денaцiонaлiзaцiйний тиск на нж чинили pyмyни. Однак пpилyчення буковинського шк1льництва до загально1' системи aвстpiйськоï освiти дало поштовx його подальшому pозвиткy, а пpaвослaвнa ^praa i дyxовенство стали спpaвжиiм pyшieм нaцiонaльноï освiти [5, 8j.
Пеpеxiд пiд владу Aвстpiï мав помipно позитивнi нaслiдки також для дуже вiдстaлого шкiльництвa Галичини. Мета освiтнix pефоpм цiсapськоï влади полягала в тому, щоб пеpебpaти до своïx pyк кеpiвництво i освiтою та замшити латинську мову, яка була мовою викладания, на нiмецькy. Завдяки цьому навчания в школax мало стати доступшшим для всix сустльн^ стaнiв монapxiï [9, 359].
У Галичиш за сфеpy впливу змагалися два пpоцеси — онiмечения та полошзащя. Загалом Польща вiдiгpaлa вагому pоль в освiтньомy pозвиткy ^аю. Укpaïно-польськa кyльтypнa взaeмодiя тут надзвичайно бaгaтомaнiтнa за сво1'ми здобутками. Свiдчениям особливого xapaктеpy циx зв'язк1в е те, що вони у своïx позитивиж здобyткax не обмежувалися "ноpмaльними для iстоpiï взaeмодiï piзниx кyльтyp запозичениями pезyльтaтiв, одеpжaниx пpедстaвникaми одше1" кyльтypи i вiдповiдною тpaнсфоpмaцieю на rai шшо1° кyльтypи, не лише фактом плвдно1' пpaцi пpедстaвникa одше1" нaцiï на благо iншоï чи шшж нaцiй. Кpiм цього, понад цим в ^оце^ yкpaïно-польськоï взаемоди фоpмyeться певна "сфеpa спiльностi", що належить до дyxовного i фiзичного пpостоpy обоx нapодiв як спшьна скapбнидя, яку твоpять i з
Науков1 записки. Сеpiя: Педагогша. — 200б. — №б.
75
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
яко! черпають обидва народи, кожний вiдповiдно до потреб свое! нацюнально! культури. Така '^культуршсть", вiрнiше "пол^льтуршсть" розглядаеться в европейськ1й традицп як позитивний фактор, що сприяе вiльному розвитку" [3, 185].
Отже, можемо констатувати, що напришнщ XVIII — на початку Х1Х ст. Просвиництво було комплексом iдей, суспшьних настро!в, форм вторично! поведiнки, що виникли в перiод переходу ввд феодалiзму до капiталiзму. Ця культурна епоха виступае не як певний часовий етап, а "як особлива стадiя соцюкультурного розвитку, що характеризуеться переходом в1д суспiльства релiгiйного традицiоналiзму до суспiльства iз змiшаною системою цшностей". Просвiтництво е "фшософською концепщею, що характеризуеться культом "природно!" й "автономно! людини", вiрою в могутшсть розуму... Висновок просвiтителiв про можливють i необхiднiсть удосконалення людини i суспiльства став фiлософсько-педагогiчним обгрунтуванням педагопчного новаторства друго! половини XVIII-XIX столиь" [1, 14].
Просвiтницькi реформи Мари Терези та Йосифа II змшили систему освiти в Австри, а на захвдноукрашських землях заклали тдвалини ново! l! органiзацi!, обмежили монопольне право церкви на шкшьну справу. Варто зазначити, що тимчасова тдтримка мовних i релiгiйних прав поневолених укра!нського та польського народа краю була тдступною i мала на мел, шляхом збереження напруженосп у взаеминах цих народа, полегшити процес онiмечення всього населення держави. Однак ця пiдтримка пробудила серед укра!нщв i полякiв нацiональне самоусвiдомлення, а духовенство, власне, дало людей, котрi виборювали право здобувати освiту рщною мовою. Завдяки просвiтницькiй дiяльностi його кращих представник1в укра!нська культура Галичини, Буковини i Закарпаття не зникли у найскрутнiший час, а поступово розвивались.
Вже у 30-i роки XIX ст. почав виразно кристал!зуватися народний рух, який невдовзi ввшлеться в загальноевропейське рiчище, що ширитиметься п1д впливом Велико! французько! революцп та iдей романтизму. могутн1й сплеск нацюнально! самосвiдомостi дасть пiдстави називати XIX ст. "вшом нацiоналiзму", створить грунт для усввдомлення "самостшностГ' етносу [3, 71]. Народ, його !стор!я, освиа стануть головними джерелами нацюнально! вде!.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ваховський Л. Ц. Фшософ!я виховання захвдно! цивЫзацп в епоху просвiтництва.: Автореф. дис. докт. пед. наук / Xаркiвський держ. пед. ун-т 1м. Г. Сковороди. — Xаркiв, 2002. — 41 с.
2. Верига В. Нариси з кторп Укра!ни (юнець XVIII — початок XX ст.). — Льв1в: Св1т, 1996. — 447 с.
3. Горський В. Фшософ!я в украшськш культур1. — К., 2001. — 235 с.
4. Настасяк I. Ю. Оргатзащя управлшня Галичиною i Буковиною в склад! Австрп (1772-1848 рр.): Автореф. дис. канд. юрид. Наук / Льв1вський нац. ун-т 1м. I. Франка. — Льв1в, 2005. — 18 с.
5. Петрюк I. М. Становлення i розвиток загально! середньо! освгги на Буковин1 (юнець XVIII — початок XX ст.): Автореф. дис. канд. пед. наук / Прикарпатський ун-т 1м. В. Стефаника. — Ьано-Франквськ, 1998. — 17 с.
6. Поп I. Homo totalitaricus? (!стор1я Закарпаття: критичш роздуми) // Карпатський край. — Ужгород, 1996. — Ичник 6. — № 5. — 84 с.
7. Цьольнер Е. кторш Австрп. — Льв1в: Свгт, 2002. — 1348 с.
8. Чапленко В. ^торш ново! укра!нсько! лггературно! мови. — Нью-Йорк, 1970. — 110 с.
9. Engelbrecht H. Geschichte des österreichischen Bildungswesens. — Wien, 1984. — B.2. — 678 s.
10. Paulsen F. Geschichte des gelehrten Unterrichts auf den deutschen Schulen und Universitäten vom Ausgang des Mittelalters bis zur Gegenwart. — Leipzig, 1921. — 682 s.
Серий ЛУКАНЮК
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК Н1МЕЦЬКО1 6ВАНГЕЛЬСЬКО1 ПРИВАТНО1 ШК1ЛЬНО1 СИСТЕМИ В ГАЛИЧИН1 (К1НЕЦЬ XVIII — ПЕРША ПОЛОВИНА Х1Х СТ.)
Процес суспшьного, економiчного та культурного входження Укра!ни в европейську i свиову спшьноту потребуе впровадження правових засад, як1 утвердилися в захiдних демократичних державах i пристосування до них. Загальноевропейська концепщя передбачае насамперед толерантне ставлення та регулювання в1дносин м1ж автохтонним населениям й етнiчними меншинами на вс1х р1внях !х взаемоди, особливо у сферi осв1ти.
76
Шухов! записки. Серiя: Педагогiка. — 2006. — №6.
