CC BY
47
УДК 373.5.016:81'243(477.8)
Б. I. ЛАБШСЬКА
ОСВ1ТНЬО-ОРГАН1ЗАЦ1ЙН1 ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ 1НОЗЕМНИХ МОВ У ЗАХ1ДН1Й УКРА1Н1 (ДРУГА ПОЛОВИНА
XIX СТОЛ1ТТЯ)
np0aHani30eaH0 освтньо-оргатзацтш передумови розвитку методики навчання тоземних мов, ят впливали на розвиток тшомовноi освти. Розкрито проблему мови навчання у школах pi3Hrn титв на зaхiдноукрaiнських землях у другш половит XIX ст.
Ключовi слова: методика, навчання тоземних мов, Зaхiднa Украта.
Б. И. ЛАБИНСКАЯ
ОБРАЗОВАТЕЛЬНО-ОРГАНИЗАЦИОННЫЕ ПРЕДПОСЫЛКИ РАЗВИТИЯ МЕТОДИКИ ПРЕПОДАВАНИЯ ИНОСТРАННЫХ ЯЗЫКОВ В ЗАПАДНОЙ УКРАИНЕ (ВТОРАЯ ПОЛОВИНА XIX ВЕКЕ)
Исследуются образовательно-организационные предпосылки методики обучения иностранных языков, которые влияли на развитие иноязычного образования. Раскрыта проблема языка обучения в школах разных типов на западноукраинских землях во второй половине XIX века.
Ключевые слова: методика, обучение иностранным языкам, Западная Украина.
B. I. LABINSKA
EDUCATIONAL AND ORGANIZATIONAL PREREQUISITES OF THE DEVELOPMENT OF METHODOLOGY OF FOREIGN LANGUAGE TEACHING IN WESTERN UKRAINE (THE SECOND HALF OF XIX CT.)
The paper investigates the educational and organizational prerequisites of language education which influenced the development of foreign language teaching, types of schools; analyses the language of teaching in Western Ukraine (the second half of XIX ct.).
Keywords: methodology, foreign language teaching, Western Ukraine.
IcTOpiH захвдноукра!нських земель - Буковини, Галичини, Волиш, Закарпаття - це багатогранний процес, який ввдбувався за умов складного, часто суперечливого переплетения i B3aeMOBrarniB багатьох обставин та факторiв економiчного, полиичного, релшйного, сощального, нащонального культурного характеру. Укра!нська шкшьна освиа на цих землях упродовж втв не мала повно! нащонально! свободи у зв'язку з перюдичними, неодноразовими змшами державно! приналежносп, постшно потерпала ввд денащональних впливiв. Населення цього регюну внаслiдок багатьох природничо-географiчних i особливо соцiально-економiчних та полiтичних факторiв постiйно пiддавалося демографiчно-емiграцiйним процесам.
Анатз та iсторико-педагогiчних робiт, присвячених проблемам розвитку школьно! освiти на захвдноукра!нських землях, Т. К. Завгородньо!, О. В. Вихрущ, I. В. Зайченко, А. М. 1гнат, I. £. Курляк, О. I. Пенiшкевич, Б. М. Ступарика та iнших науковщв, свiдчить, що донинi не узагальнеш i не проаналiзованi органiзацiйно-освiтнi передумови розвитку методики навчання шоземних мов у Захвдтй Укра!ш i потребуе системних дослiджень.
У статтi ми ставимо за мету - ознайомити з оргашзацшно-освишми передумовами, як1 впливали на розвиток шшомовно! освiти, проаналiзувати типи шк1л, розкрити проблему мови навчання на захвдноукрашських землях у другш половит XIX ст.
Ощнка бшьшосп дослiдникiв та офiцiйних австршських джерел стану освiти на захвдноукрашських землях в час приналежностi краю до Австрп здебiльшого негативна. В до^дженнях подаються вiдомостi про дуже низький ршень освiти укра!нського населення. Зосереджуючись на полiтичних аспектах боротьби за нащональну укра!нську школу (утвердження повноцiнних прав на освiту, розширення мереж! укра1нських початкових шкiл i
боротьба з утракшзмом у середнш освiтi укра!нсько! молод^, захвдноукрашсьш педагоги прагнули розширення i утвердження сво!х полiтичних прав [2, с. 137].
Варто ввдзначити, що австрiйськi чиновники занадто критично ощнювали майже всi верстви населення краю, що не зовим вiдповiдало юторичнш правдi. На жаль, така характеристика, вплинула на думку подальших дослвдникш. Загалом можна стверджувати, що стан шкшьно! освiти на час приеднання захвдноукрашських земель до Австрп в 1772 р. був дуже низьким, утiм вважаемо, що реорганiзацiйнi процеси i реформи, як1 здiйснювалися упродовж 1867-1890 рр., сприяли покращенню i пiдвищенню рiвня освiти в кра!. Це помiтно з надрукованих статей, тез у тогочасних педагопчних виданнях, де педагоги дшилися сво!м досввдом i результатами роботи, вели полем^ щодо методiв навчання iноземних мов, пропонували новi пiдходи, способи навчання аспектам мови i видам шшомовно! дiяльностi.
Мета статтi - розкрити особливостi розвитку методики навчання шоземних мов у середнiх школах рiзних типiв на захвдноукрашських землях у другш половинi XIX ст.
Важливою подiею для розвитку освiти було перше загальне учительське вiче, яке ввдбулося у 1867 р. у Ввдш. В ньому взяли участь учителi народних i середнiх шил з уих провiнцiй Австрп. Учителi Захвдноукра!нського регiону говорили про необхвдшсть змiн щодо народно! школи. Освияни висловлювалися за подальше реформування освгги. На цьому вiчу було прийнято рiшення про доручення укладання тдручникш укра!нською мовою з рiзних предмелв найкращим учителям Галичини i Буковини [7, с. 20]. Захiдноукраlнськi педагоги обмiрковано поставилися до тако! ввдповвдально! справи. Ними були висунул певш критери щодо укладання пiдручникiв з шоземних мов.
Зауважимо, що структура i змют тогочасних пiдручникiв з шоземних мов укладених нiмецькою мовою, ввдповвдали сучасним у той час европейським тенденцiям в лiнгводидактицi i були затвердженi мiнiстерством вiровизнань i освiти Австри. Недаремно !х упродовж тривалого перiоду перекладали i перевидавали укра!нською мовою та використовували в навчальному процесi. З часом захвдноукрашсьш вчителi укладали власнi пiдручники, яш рецензувалися провiдними методистами того часу, обговорювалися в Крайовш шкiльнiй рад^ щодо використання в навчальних закладах. I лише тсля таких обговорень тдручники подавалися на розгляд у Мшстерство освiти.
Законами 1867-1869 р. в Австршсько-Угорськш ¡мшрп визначалися рiзнi типи загальних народних шк1л ввд нероздiлених однокласних з цiлоденним навчанням до шестикласних мiських шк1л, визначено статус видшових i приватних шкш. Найпоширенiшими були одно- i двокласш школи. Повiти, як1 мали 4-15 учителiв, утримували 4-, 5-, а то й 6-класш школи.
Змши, якi вiдбулися в освiтi у другш половит XIX ст. у Захвднш Укра!т, визначили так1 типи шкш.
Народна школа - початкова державна школа, обов'язкова ланка осв^и для дией вщ 6 до 14 рошв. Пiсля виходу закону 14 травня 1869 р. назва «^^¡альна школа» змiнюеться на «народна школа». Навчати дтй у такш школi мали право лише п, хто закiнчив учительську семiнарiю (навчальний заклад, в якому готували вчительсьш кадри для народних шкiл). Народт школи вiдiгравали велике значення для подальшого набуття знань у середшх школах. З 1870 року Буковинський сейм прийняв вiдповiдний крайовий шюльний закон, за яким уводилося обов'язкове початкове навчання для датей вшом 7-13 рок1в. На Закарпатт1 навчання в народнш школi тривало вiсiм рок1в. З народно! школи учт мали право вступати до середньо! школи.
Нагляд за роботою народних шкш доручався крайовому школьному шспекторату, який стежив за втiленням у життя шк1льних законiв i розпоряджень мшстерства вiровизнань та кураево! шкшьно! ради освии на територИ певного пов^.
Середня школа займала пром!жне становище м1ж початковою та вищою ланками тогочасно! осв1тньо! системи ! здiйснювала п1дготовку iнтелектуально! елiти. Основними типами середшх навчальних заклад!в були класичш i реальнi г^мназИ' та реальш школи, ж1ноч1 лiце! та школи. Вони вир!шували дв1 проблеми: готували молодь до навчання в ушверситетах та вищих технiчних закладах ! давали загальноосвiтнi знання тим, хто не мав нам!ру продовжувати навчання далi.
зг1дно з 67-78 параграфами XXXVIII закону, з 1868 р. в Закарпатп для дией певно! частини населення, духовну потребу яких початкова освiта не задовольняла або учень не мав можливосп здобувати середню чи вишу осв1ту органiзовували горожанськi (неповнi середнi)
школи. Така школа була навчальним закладом, в якому за короткий час можна було придбати необхщш знания для того, щоб успiшно працювати ремiсником, торпвцем, землевласником, а за бажання продовжувати навчання у спецiальних навчальних закладах. У горожансьш школи зараховувалися учш пiсля заинчення 4 класiв початково! школи або складання вiдповiдного вступного юпиту. Нiмецька мова входила у навчальний план як обов'язковий предмет, а латинську, англшську i французьку мови навчали факультативно [5, с. 36-39]. Крiм того, провiдною вдеею освиньо! реформи у Закарпатп було повна мадяризащя школи.
Середнiм загальноосвишм навчальним закладом було гiмназiя. До не! вступали учш тсля заинчення народних шк1л. Навчання в пмназп тривало 8 рок1в. Пiсля И зашнчення випускники мали право працювати на державнш службi або навчатись у вищих навчальних закладах [1, с. 61].
Вивчення цих мов давало змогу учням читати й розумии твори зарубiжно! лiтератури, пращ з юторп та географп було основою для навчання шоземних мов - французько!, англшсько! та ш.. [12, с. 61].
Пмназп та реальш школи забезпечували середню осв^ з природничо-математичним спрямуванням, професiйно-технiчну тдготовку, потреба в якiй зростала ввдповвдно до розвитку науки, технiки, промисловосп в европейських кра!нах.
За новим навчальним планом (1877 р. в реальних школах) введено обов'язкове вивчення французько! мови в обсязi 5 год. в тиждень у 1 клаи, по 4 год. - у 2-3 класах, по 3 год. у 4-5 класах i по 2 год. у 6-7 класах. Новi модифшацп у навчальш плани реальних шкш враховували мовно-етшчш особливостi краю та посилення взаемозв'язк1в мiж природничо-математичним i гуманiтарним циклами та !х координацш у змiстi освии.
Жiночi лiце! i школи як новi типи шк1л виникли наприкшщ XIX ст. Вони мали загальноосвиню мету, в !х навчальних планах не було класичного компонента, мюце якого заповнили iноземними мовами i природничими дисциплiнами. Метою цих шкш було давати дшчатам освiту вiдповiдио до !х жiночого покликання, готувати до тих професiй, котрi характерш для жiночо! статi [12, с. 66.].
За даними I. С. Курляк, усе шкшьне та позашкшьне життя лiце!сток нормувалося спецiальними приписами поведiнки, в яких вказувалося, що усвiдомлене i сумлiнне виконання сво!х шк1льних обов'язк1в, так само i пiдготовка до здiйснення сво!х шкшьних обов'язк1в, було повиннiстю всiх учениць. Засобами для досягнення цього були скромшсть, чемнiсть i глибока релшйшсть лiце!сток, уважнiсть на заняттях, шанобливе ставлення до батьк1в, професорiв, откушв, ввiчливiсть у вiдносинах мiж собою, акуратшсть, ощаднiсть, щирiсть i стримашсть. Лiце!стки, як i гiмназистки, не повинш були тинятися без усяких справ вулицями, «а мали йти просто додому, не затримуючись довго б^ вiтрин магазинiв, вивiсок або афш», !м також заборонялося «брати участь у публiчних концертах i аматорських виставах (без спецiального дозволу), робити грошовi складки, належати до будь-яких товариств, здавати в антикварт магазини книги без супрводу старших оиб» тощо. Шляхетне виховання здшснювалося в нацiональному дусi. З метою кращого засвоення iноземних мов утримувалися виховательки-iноземки - нiмкенi, француженки та ш. [10, с. 187].
1снували також хлопчачi школи, де переважно готували до робiт, характерних для чоловiчо! статi, - це ремюнич^ столярнi, слюсарнi, сiльськогосподарськi, торговельш та iншi школи.
Крiм державних юнували й приватнi школи. Вони фшансувалися, як правило переважно меценатами та рiзними товариствами батьками учнiв, яш навчалися у таких школах. Мова навчання визначалася школьною адмiнiстрацiею з урахуванням нацiонально! бiльшостi населення та думки тих, хто утримував школу.
У другш половит XIX ст. робився акцент на гуматтарну осв^, що було ознакою культурно! освiчено! людини. У середнiх загальноосвiтнiх закладах впроваджувалося вивчення французько! мови. Значного поширення це набуло в жшочих лiцеях i реальних школах, оскшьки володiння нею вважалося правилом доброго виховання. Англшська мова як предмет була введена у гiмназiях, д1вочих лiцеях i реальних школах у 1880 р.
Важливим у дiяльностi навчальних закладiв було питання мови щодо навчання. Державною мовою Австро-Угорщини була нiмецька, однак пiсля впровадження закону про рiвнiсть усiх народiв вчити i навчатися рiдною мовою на захвдноукра!нських землях
виокремлюються три KparöBi мови: в Буковиш - шмецька, украшська, румунська; у Галичинi -шмецька, польська, украшська; Закарпата - угорська, шмецька i украшська. У зв'язку з цим виникала необхвдшсть впровадження утраквiстичних (двомовних) шкш паралельних шмецько-украшських, нiмецько-румунських, польсько-украшських, шмецько-угорських, угорсько-украшських класiв у середшх навчальних закладах.
Утраквютичними вважалися також i ri школи або класи, в яких однi дисциплiни (мова, сшви та iн.) викладалися рвдною мовою, а iншi - чужою диям мовою, переважно мовою пануючо! влади (в Галичинi - польською, в Буковиш - шмецькою, в Закарпагп - угорською). Кiлькiсть утраквютичних шк1л поступово зростала [6, с. 350].
Ввд 1870 р. другою крайовою мовою в нешмецьких школах була шмецька мова, яка викладалася щонайменше 2 год. в тиждень. План щодо ïï вивчення визначала Крайова шкшьна рада на пiдставi подання/пропозицiï вчительського колективу школи [4]. Згвдно i3 законом вiд 15 травня 1875 р. у мюцевостях, де проживало змiшане населення, вивчення другоï мови було обов'язковим. Навчання другоï мови починалося з другого класу. Рiвень ïï знання в кшщ шостого року навчання мав ввдповвдати ршню знань рiдноï мови.
Для шмецькомовного населення другою крайовою мовою були украшська (Буковина), угорська (Закарпаття) або польська (Галичина). Буковинський вчитель М. Кайндль так говорив про мовне групування дией: «Законодавчi органи i вищi шкiльнi шстанцп, з погляду усвiдомлення i повноти визначення потреб усiх австрiйських нацш, прийняли правове рiшення продовжити навчання в загальних народних школах ri™ мовою, яка доступна дитиш, що само по собi представляв надшну гарантш того, що лише таке навчання може мати бажаний усшх -навчання рвдною мовою дитини. Якщо нацiя велика i сильна, загартована через власну життеву силу i розвиток, якщо окремi члени ïï пронизаш любов'ю до власного народу i до проживаючих поруч нацш, тим сильшшим буде союз взаемноï поваги, допомоги та сшвпращ всiх народiв, тим могутнiшим загальний державний органiзм, тим сильнiшi будуть окремi його ланки» [13, с. 66].
Особливо гостро питання щодо мови навчання стояло в Буковиш, оскшьки ва програми i бшьшють пiдручникiв з iноземних мов були укладеш нiмецькою мовою. У Галичиш програми укладалися польською мовою, в Закарпатп - угорською.
Утраквiзм негативно позначався на навчанш украïнських дией. Так, у бiльшостi шк1л Буковини в украшських вiддiлах читалися предмети нiмецькою мовою; така ж ситуащя спостерiгалася в Галичинi i Закарпат, де предмети для школярiв украшщв викладалися вiдповiдно польською та угорською мовами.
За таких умов навчати шоземних мов украшських дтай було складно. Шдручники з англшсько].', тмецько1°, французькоï, iталiйськоï, латинськоï, грецькоï мов, перекладеш або укладенi украшською мовою i рекомендоваш мiнiстерством вiровизнань та осв^и для навчання у певних типах навчальних закладiв, дають пвдстави вiдносити цi мови до IM, що е першим чинником.
Другою причиною вважати шмецьку мову шоземною е те, що захiдноукраïнськi iнспектори пвд час перевiрки навчального процесу забороняли читати нiмецьку мову тим учням, як1 не володiли украïнською мовою.
Третш чинник - це даш етнiчно-нацiонального складу захiдноукраïнських земель у до^джуваний перiод, як1 пiдтверджують, що украшомовне населення становило тут переважну к1льк1сть. У зв'язку з цим i ввдповвдно до закону про право громадян розмовляти i навчати своïх дiтей рiдною мовою украшщ регiону мали право вибирати, якою мовою 1'м розмовляти i навчатися. Тож для тих учнiв, яш бажали навчатися рiдною мовою були украшомовш школи. Однак таких шкш було недостатньо i багато учшв-украшщв навчалися з рiзних причин у шмецькомовних школах.
Четвертим чинником ввдносити нiмецьку мову до iноземноï е, на нашу думку, те, що пвд час спшкування щею мовою в украшомовних учнiв порушувався природнш процес комунiкацiï, адже друга мова може засвоюватися тшьки через призму рвдно].', а процес оволодiння мовленневою дiяльнiстю не може не накладатися на базовий код рiдноï мови [11, с. 63]. Як справедливо зазначае Г. В. Колшанський, що навчання iноземноï мови як другому коду повинно групуватися на гносеолопчнш установщ, що мовна «картина св^» в принциш едина для всього людства, а реалiзовуеться вона в кожнш конкретнiй мовi рiзними засобами [8, с. 10]. Слушною е думка Ф. Глауншга з цього приводу про те, що рвдна мова -
коршний мешканець свадомосп учня [11, с. 63]. Засвоення друго! мови може вiдбуватися тшьки в умовах взаемодп рвдно! i чужо! мов, причому тако! взаемодп, за яко! друга, чужа мова тдпорядковуеться першiй, рiднiй. Тут йдеться про внутршньомовну iнтерференцiю елементв мови, що вивчаеться, незважаючи на сшвпадшня цих елеменив з рiдною мовою; базова роль рвдно! мови у таких випадках всходить на другий план i не проявляеться. Однак внутршньомовна iнтерференцiя не видiляе основного закону взаемодп мов тд час становления бшшшзму у навчальних умовах, а лише обмежуе сферу його дп [9, с. 174-176].
Отже тд час навчання тмецько! мови в укра!номовних школах i класах педагоги використовували тi ж тдходи, методи, засоби, що i для навчання шоземно! мови.
Незважаючи на те, що австршщ прийшли на захвдноукрашсьш землi як колонiзатори, вони проявили себе як господарi i зробили загалом багато для сощального, економiчного, культурного розвитку захадноукраЛнських земель, утверджували в них европейськ1 традицп. В час перебування регiону у складi Австро-Угорщини сформувалася чiтка система осв^и, яка охоплювала вiдповiднi типи шкш: народна школа - початкова освга; вчительська семiнарiя, гiмназiя, лщей, фаховий навчальний заклад, реальна школа - середня освiта, унiверситет; полтахшка, академiя - вища освiта. Формування нацiонально сввдомо! штел1генцд як провадно! верстви було життевою необхiднiстю, мало виршальне значення в розвитку нащонально! освiти i самопiзнания укра!нщв у складних умовах полiетнiчного середовища i приналежност1 до чужо! держави.
Л1ТЕРАТУРА
1. Алмашiй А. Русинська педагопчна енциклопедiя / Алмашiй А. - Ужгород: Карпатська вежа, 2005. - 304 с.
2. Вихрущ В. О. Дидактична думка в Украш (друга половина XIX - початок XX столптя): проблеми розвитку теори; за ред. Л. П. Вовк. - В 2-х ч. - Ч. I. / В. О. Вихрущ / - Тернопшь: Шдручники i поибники, 2000. - 433 с.
3. Вламйчук О. О науць другого языка вь школах народныхь / О. Вламйчук // Учитель. - Льв1в. 1896. - Рiчник восьмий. - С. 169-171.
4. Державний архiв Чершвецько! области - Ф. 211, оп. 1, спр. 99. арк. 33.
5. 1гнат А. М. Загальноосвггня школа на Закарпатп в XIX початок XXct. Конспект лекцш iз спецкурсу «1сторичне краезнавство». - Ужгород 1971. - 69 с.
6. Зайченко I. В. 1стор1я педагогiки. У двох книгах. Кн. II. Школа, освгга i педагогiчна думка в Украш: навч. поибник для студенлв вищих навч. закладiв / I. В. Зайченко - К.: Видавничий Дiм «Слово», 2010. - 1032 с.
7. Карбулицький I. I. Розвш народного шкiльництва на Буковиш / Карбулицький I. I. - Вашювщ: Руська рада, 1905. - 148 с.
8. Колшанський Г. В. Лигвометодические аспекты интенсификации обучения иностранным языкам / Г. В. Колшанський // Лингвистика и методика: сб. науч. трудов. - М.: Изд-во МГПИИЯ им. М. Тореза, 1979. - Вып. 5. - С. 5-15.
9. Колшанський Г. В Теоретические проблемы билингвизма / Г. В. Колшанський // Лингвистика и методика : Сб. науч. тр. /Отв. ред. С. И. Мельник. - М. : Изд-во МГПИИЯ им.М. Тореза, 1967. -Вып. 4. - С. 174-176.
10. Курляк I. С. Розвиток класично! освгга на захвдноукра!нських землях (XIX - перша половина XX ст.): дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / I. С. Курляк. - К., 2000. - 473 с.
11. Ляпидус Б. А. Некоторые теоретические вопросы методики обучения неродному языку / Б. А. Ляпидус // Методика и психология обучения иностранным языкам. Общая методика обучения иностранным языкам: христоматия. - М.: «Русский язик». - С. 61-69.
12. Пешшкевич О. I. Розвиток укра!нського шкшьництва на Буковиш (XVIII - початок XX ст.): монограф1я / О. I. Пешшкевич. - Чершвщ: Рута, 2002. - 520 с.
13. Kaindl М. Sprachliche Grupierung der Schulgrupierung u. Schulsprengel // Bukowiner Schule. Zeitschrift für das Volksshculwesen. 2 Heft. V. Jahrgang 1908. - S. 65-71.
14. Über den Wiederholungs-und Fortbildungsunterricht // Bukowiner Pädagogische Blätter, 1889. - Nr. 5. - S. 65-69.
