CC BY
13this line on his finger and when his hand does regular rhythmic up-and-down moves, the figure starts to move too. Mobility of all the "joints" of orteke is provided by hanged on lines lower parts of legs and upper parts -neck and head.
According to our observations, "Orteke" kuis are often perfectfive kuis of the eastern regions of Kazakhstan, performed by stroke "karakagys" (hurtle) and kuis with regular rhythm in traditions of tokpe of western Kazakhstan. Thus, for instance, kui-performer of nineteenth century from Mangystau Esbay has kui called "Orteke" the legend of which unfortunately did not preserve.
In our article we tried to discover the syncretic essence of orteke genre and its semantics. Syncretism as one of the features of integrity of nomadic lifestyle points on the total integrity of all the sides of material-productive and spiritual life of the society. Laws of nature, social life and art were achieved here not only through practice, ensuring the vital needs of human, but also through art, mythology and rites. Syncretism of all the areas of life of nomadic society as syncretism in consciousness of their members does not let us separate realityfrom mythology, material from spiritual, practical-household from over-household (art), logical-rational from sensitive-emotional. For example, the origins of art we can find in traditional rites and rituals, which are certainly connected with productive and practical activities of people. On the other hand, ritual is connected with theory and practice of mythology(sa-cral sphere), with ideology and philosophy, politics and authority, which provides, at good managing, material and spiritual integrity, health and well-being of a tribe(ethnos).
In the art studies there are no works on system of arts of nomadic society (in particular - Kazakh traditional culture). However, the origins of all the systems of connections in the art of this society, according to the
latest researches, lay in the traditional ritual-magical practice, on which all of its worldview based. Such conclusion can be made as a result of studying by Kazakh scientist two major areas of art - art and crafts and mu-sical-poetical(sphere of folklore, literature and music) with diversity of their kinds and genres.
However, in forming of the arts and crafts certain role was played by Islam with its prohibition on portraying alive creatures (gradual stylization and schema-tization of images occurs, symbolic values of these images strengthen), practically all of the ornamental patterns were "readable" in specific manner and were connected with cosmogony, worldview, ancient beliefs and rites of Kazakhs. With these ancient beliefs (totemism, Tengriism, shamanism, ancestor worship) and ritual-magical rites folklore, verbal-poetic and musical art of Kazakh people were connected.
References
1. Akataev S.N. Worldview syncretism of Kazakhs. Monograph. - Almaty, 1994.
2. Akishev A. Art and mythology of the Saks. -Almaty, 1984.
3. Esenovich A., Eleusizovna G. Kui caravan. -Almaty: Ulke, 1997.
4. Mukhambetova A.I. Kazakh kyu (essays on history, theory, aesthetics). - Almaty: Dyke Press, 2002.
5. Essays on Western Mongolia, Issue 4. St. Petersburg., 1883. Cit. by: Tursunov E.D. Genesis of the Kazakh household fairy tale (in the aspect of communication with primitive folklore). - Alma-Ata: Publishing House "Science" Kaz.SSR, 1973. - P.50.
6. Tursunov E.D. The genesis of the Kazakh household fairy tale (in the aspect of communication with primitive folklore). - Alma-Ata: Publishing House "Science" Kaz.SSR, 1973.
1СИХАСТСЬК1 ТРАДИЦП В ДУХОВНИХ П1СНЕСП1ВАХ KHÏBCbKOÏ РУС1
Сапожнж О.В.
кандидат педагоггчних наук, доцент, докторант Нац1онально'1 академИ кергвних кадргв культури i мистецтв, м. Кигв
ORCID 0000-0003-3510-5817
HESYCHASM TRADITIONS IN SPIRITUAL SONGS OF KYIVAN RUS
Sapozhnik O.
PhD Pedagogical sciences, Associate Professor, PhD student of the National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts, Kiyv
Анотащя
Розглядаеться вплив юихастських традицш духовно! культури на церковш шснесшви Bi3aHrii та Кшвсько! Pyci в !х культурно--юторичнш спадковосп i самобутностг Визначено, що за допомогою церков-них пiснеспiвiв музична культура Кшвсько! Руа стала уособленням релшйно-естетичних iдеалiв та мен-тально-свггоглядних установок схщного християнства в його давньоруськш формг 1сихастсьш традици в духовних шснесшвах вплинули на процеси нацюнально! щентифжацп та наклали характерний ввдбиток на етнонацюнальну ментальшсть та духовну культуру Руа-Украши упродовж вЫв.
Abstract
The influence of the hesychast traditions of spiritual culture on the church songs of Byzantine and Kyivan Rus in their cultural and historical heredity and originality is considered. It is determined that with the help of
church songs, the musical culture of Kievan Rus became the embodiment of religious-aesthetic ideals and mental outlook of Eastern Christianity in its ancient form. Over the centuries hesychast traditions in spiritual songs have influenced the processes of national identification and have made a characteristic mark on the Rus-Ukraine ethno-national mentality and spiritual culture.
Ключовi слова: духовна культура, церковш шснесшви, юихастсьш традици, культурно -юторична спадковють, етнокультурна самобутшсть, Кшвська Русь.
Keywords: spiritual culture, church songs, hesychast traditions, cultural and historical heredity, ethnocultural identity, Kyivan Rus.
Постановка проблеми. Православна музика й до сьогодш залишаеться маловивченим об'ектом культуролопчного аналiзу церковного мистецтва доби Кивсько! Русi. Вiзантiйськi традицii духовно! культури iсихазму, що проявлялися в богослужш-нях пiд час церковних вщправ, впливали на релiгiйно-естетичну сввдомють православно! лю-дини. За допомогою пiснеспiвiв, у синтезi мистецтв i священнодiй був забезпечений зв'язок мш музи-кою i Словом, що насичувало високими сенсами лiтургiйну практику, всю релшйну сферу духовно! культури Кшвсько!' Русi. У наш час духовно-релiгiйного вiдродження ця проблематика набувае як практично!, так i науково! актуальностi.
Аналiз дослiджень i публiкацiй. Перший етап розвитку нацюнально! музично! медiевiстики почи-наеться з 1799 року виходу публiкацii митрополита Кшвського £. Болховiтiнова «1сторичш судження в цiлому про давнiй християнський лiтургiйний спiв i особливо про ств росiйськоi церкви». Ця робота стала базисною, бо окреслювала майже всi сфери майбутнiх наукових розввдок.
Доцiльно говорити про чотири основш напрями науковому пошуку у вивченш церковного спiву: iсторичний, практичний, лиургшний i теоре-тичний. 1сторичний: джерельна база, створення перiодизацii, вiдтворення юторичного поступу церковного спiву, вивчення життево-творчого шляху церковних композиторiв i спiвакiв. Практичний -це розшифрування знаменного розспiву, переклад, гармонiзацiя обiходних пiснеспiвiв, фiксацiя сучас-но! ствочо!' традици. Лтургшний - вивчення пмнографп та гстори спiвочих книг. Саме в цей перюд вивчення псалмографи та богослужбових книг певною мiрою переходить з русла богословсь-ко! в культурологiчну та мистецтвознавчу науки про церковний сшв. Теоретичний напрям включае вивчення термшологп (грецько! та створення влас-но! оригiнальноi), семюграфп та основних питань, пов'язаних з мелодшним i ритмiчним вiдтворенням власне автентичного давньоруського церковного ству.
Не всi роботи перших дослвднишв церковного спiву еквiвалентнi по цшносп й самостiйностi. До-слiдження митрополита Кшвського £вгешя Бол-ховiтiнова «1сторичш судження в цiлому про давнш християнський лiтургiйний спiв i особливо про ств росшсько! церкви» е фундаментальними. М.Д Горчаков у сво!х роботах майже буквально цитуе "1сто-ричнi судження..." Болховiтiнова, проте, вперше розшифровуе картинки давнiх рукопиав тристроч-них i знаменних розспiвiв. Архiмандрит Мартирiй i М. Григор'ев, вивчаючи особливостi лiтургiйного спiву, також цитують митрополита Gвгенiя, проте
!х роботи вiдрiзняються вiд джерела за структурою та змютом. Найбiльш самостшш роботи А. Львова, В. Одоевського, I. Сахарова, В. Стасова, В. Ун-дольського. У статт «Записки про демественний i тристрочний ств» В. Стасов будуе iсторичну перспективу розвитку церковного сшву древньо! Русi та аналiзуе термiнологiю, також робить критичний розбiр наукових поглядiв сво!х попередникiв. До-слiдник В. Одоевський узагальнив та впровадив до-сягнення европейсько! музично-теоретично! думки в слов'янськш церковнiй практицi. Написана цим автором «Музична грамота для не-музиканпв» е першим пiдручником з теорп церковного спiву.
Стосовно сучасних дослвджень походження церковного спiву заслуговують на увагу працi нау-ковцiв: Н.В. Заболотно! «Церковно-спiвочi рукописи древньо! Русi вiд XI до XIV столтгь: основнi типи книг в юторико-функцюнальному аспектi» (М, 2001); Н.Б. Захар'!но!' «Руськi богослужбовi спiвацькi книги 18-19 ст.» (Санкт-Петербург, 2003); Шевцово! О. Б. «Князь В.Ф. Одоевський - перший дослвдник давньоруського церковного мистецтва // З гстори впчизняно!' музично! культури: невiдомi сторiнки: Зб. статей /РАМ iм. Гнесiних» (М., 2011) Густово! Л. А. «Музыкально-певческая культура Православной Церкви Беларуси» (Мн., 2006) та iн.
В украшськш музичнiй медiевiстицi формот-ворчi засади церковно! монодп розглядали М. Антонович, О. Зоам, Л. Корнш, П. Маценко, Н. Сиро-тинська, О. Цалай-Якименко, О. Шевчук, Ю. Ясiновський та iн. Питаниями структурно! ор-ганiзацii пiснеспiвiв церковно! монодп на основi порiвняльного аналiзу вiзантiйськоi, слов'янорусь-ко! та кшвсько!' нотацш займаеться мистецтво-знавець М. Качмар. Авторка вважае, що лшшно-мензуральш записи дають змогу виразнiше окрес-лити структурнi особливостi музичних форм пiснеспiвiв, якi е загальним надбанням музичного досвiду як давнiших епох, так i Ранньомодерно! доби. Саме в такому контексл розглядаються особ-ливостi музичного формотворення наспiвiв.
Мистецтвознавець i культуролог Л. Тере-щенко-Кайдан розглядае вiзантiйську музику як зааб релiгiйного пiдйому та досвiду у сферi абсолютного i трансцендентного, божественного, заува-жуючи, що власне така музика зберегла в Укра!ш сво! iсихастськi традицii та специфiчну нотацiю упродовж столiть. Вона зародилася у Вiзантii на ос-новi антично! музично! системи, проте розвивалася у вiзантiйський, ранньохристиянський перiод, коли з'явилися першi монастирi з практикуванням iсихii. Згодом вiзантiйська музична культура поширилася i на територiю Кшвсько!' Русi, де використовува-лася у лиурпчнш практицi Церкви для найкращо!
передачi змюту богослужбових текстiв [ 6; 250251].
Проблему юихастських традицiй в церковному мистецтвi розглядають науковцi В. Бичков, Л. Те-рещенко-Кайдан, В. Личковах, Л. Уакова, А. Царе-нок та ш Проте, варто зауважити про недостатшсть саме культурологiчних релiгiйно-естетичних до-слвджень традицiй iсихазму у духовнiй практиц церковних пiснеспiвiв упродовж усього перюду ро-звитку Кшвсько! Русi.
Мета статп полягае у здiйсненнi комплексного аналiзу релiгiйно-естетичних, богословських, соцiокультурних традицш iсихазму, якi проявилися в духовних пiснеспiвах пвд час церковних вщправ та впливали на релiгiйно-естетичну сввдомють православно! людини. Довести, що за допомогою церковних пiснеспiвiв музична культура Ки!всько! Русi стала уособленням релiгiйно-естетичних iдеалiв та ментально-свпоглядних установок сходного хри-стиянства в його давньоруськш формi, що впли-нуло на процеси нацюнально! щентифжаци та наклало характерний ввдбиток на етнонацюнальну ментальнiсть та духовну культуру РусьУкра!ни упродовж вiкiв.
Виклад матергалу дослгдження. Ще за часiв Ки!всько! Русi духовна музика була першочерго-вим способом релiгiйно-естетично вiдтворити са-кральну пектораль душевних переживань людини. Глибинш психологiчнi порухи людсько! душ^ по-части дiаметрально протилежнi земш й небеснi по-чуття й переживання людини-християнина, знайшли свое художне вираження у рiзноманiтних музичних формах, зокрема, в сакральнiй музищ, в церковних пiснеспiвах. Церковна музика Ки!всько! Русi, !! вплив на духовний розвиток i самощенти-фшащю народу, зокрема, за допомогою юихастських традицш в духовних шснесшвах, поадали значну роль у задоволенш релiгiйних потреб, спри-яли моральному самовдосконаленню людини, тво-ренню в нш «нового Адамам» (Бiблiя, Новий Зашт).
1сихазм - одне з ушкальних явищ в духовно-релшйнш, культурнiй iсторi! людства. На думку вщомого вченого прот. 1оана Мейендорфа, термiн <асихазм» може вживатись принаймш в чотирьох рiзних значениях. В стародавнш християнськiй лiтературi вiн використовуеться для позначення вiдлюдництва, тобто специфiчно! форми автономного чернецтва, ввдмшною вiд спiвжиття у великих монастирях. У ХШ-XIV ст. iсихазм був псно пов'я-заним iз психосоматичними методами творшня мо-литви 1сусово!, що вказуе вже не на ввдлюдництво власне, а на певну школу духовного життя, що може проявлятися i в монастирях, i у свiтському життi. У сучаснш лiтературi iсихазм часто визна-чаеться як вчення про «нествореш» енерги св. Гри-горiя Палами. Нарешп, поняття iсихазм застосо-вуеться в бшьш широкому сенсi як характеристика всього руху ревнителiв Православ'я, яш в другiй половинi XIV ст. поширювали свiй вплив на всю Схщну Свропу [4; 163]. Вщтак iсихазм - це надзви-чайно багатосторонне, багатовимiрне явище, яке вщноситься до складних феноменiв людсько! куль-тури i духовного життя.
На початку юнування християнсько! Церкви свят Отцi, будучи видатними знавцями людсько! природи, просвiтленi Божою благодаттю, особливу увагу придiляли людськ1й душi, !! бажанню славити Бога, зокрема, реалiзовувати власнi релiгiйнi й свiтоглядно-естетичнi потреби засобами музики. «Увесь свiт - це музична гармошя, Творцем котро! е Бог. Точно так само й людина за своею природою е малим свiтом, в якому вiдображаеться вся музична гармошя свпу» (святитель Григорiй Нiссь-кий) [4; 107]. Серед святих отщв Церкви е чимало авторiв чудових за формою i змiстом церковних гимшв, зокрема: £фрем Сирiн, Роман Солодкос-пiвець, 1оанн Дамаск1н, 1оанн Златоуст, патрiарх 1зидор. На киеворуських землях прославились влас-ною гимнографiею печерськ1 святi: митрополит Пе-реяславський £фрем, митрополит Макарiй, печер-ський книжник Григорш, творець канонiв тощо.
У розумтш музики iсихастська традищя об-грунтовуеться тим, що серцем музики е не зовшшш мелодшш форми, а Г! духовний змют - «осяяння душi» - як вища мета iсихi!. Розкрити свило музики в iсихазмi означае допомогти формувати музичне сприймання як ключ пошуку i дотику Небесно! краси, пробудити синергiйне бажаиия бути ближче до Творця, Його iстини, блага, досконалосл, лю-бовi як вищо! творчо! сили.
Аскеза, з ще! точки зору, - це теж творчють, але творчiсть найвищого онтолопчного порядку, як найбiльш глибоке проникнення Духу i Образу Божого в живий духовний досв1д людини. Така спiвтворчiсть несе у свiт i людську душу як пози-тивну перетворюючу енергiю. Особливiсть мiстико-аскетично! творчосп як естетики Богос-пiлкувания полягае в тому, що !! суб'ект i об'ект збiгаються. Тому уподiбнення Боговi вiдбуваеться тут найбiльш повно. Щ iде! аскетизму i безпри-страсностi знайшли свое втiлення i в богослужiннi. У церковнiй музищ, на думку вичизняно! до-слщнищ В. Воскобойнiково! [1; 87], дiе принцип присутностi, коли включенiсть музики в ритуально-символiчну д1ю народжуе в людинi почуття причет-носп до вищих таемниць.
1сихастська складова в сакральнiй музицi Ки!всько! Руа перейшла з духовного досвiду Вiзантi!, збагатившись власними мистецькими тра-дищями, музичною творчiстю та аскетичними подвигами.
Духовним стрижнем давньорусько! культури, що мае греко-вiзантiйськi конотацi!, е схвднохри-стиянське вiровчения з його глибокою увагою до теми людини, котра е одшею з центральних й нас^зних у фiлософсько-антропологiчнiй думщ Укра!'ни-Русi. Образ людини - и божественно! сутi, духовного стаиовления, пошушв шляхiв саморе-алiзацi! у наслвдуванш вищих моральних i естетич-них зразшв, формуваннi калокагатi! («благолеп1я») - виявляеться складним, синтетичним культурно-юторичним феноменом. Успадковуючи греко-вiзаитiйськi ще! й традицi!, давньоукра!нська цер-ковна музична культура виявляе синкретичний характер, вступаючи в «дiалог культур»: античшсть -Вiзаитiя - Ки!вська Русь.
Згадаемо, що у Вiзантii шститут Церкви сприй-мався як духовна основа сильно! централiзованоi' авторитарно! влади. Церква трактувалася як земне втiлення релтйних основоположних iдей, виршу-ючи ва питання спiльно, соборно. Вищим проявом едностi церкви були Вселенськi собори, на яких об-говорювалися питання i виносилися рiшення догматичного, церковно-полгтичного та судово-дисци-плiнарного характерш. До складу таких Соборiв входили помюш церкви, вище духовенство й ми-ряни. Такi фiлософсько-релiгiйнi поняття, як со-борнiсть, свобода волi i самовизначення людини, святiсть i подвижництво, були сприйнятi давньо-руською культурою ввд Вiзантi!' i посши основопо-ложне мiсце в православнш музичнiй культурi. Со-борнiсть у Вiзантii передбачала колективну жит-тетворчють i колективний порятунок, була спрямо-вана на збереження культурних традицш. Всi духовнi форми культури i мистецтва розвивалися синкретично як вираз взаемозв'язку i взаемозалеж-ностi держави, церкви i людини, тому соборшсть е важливим засновком православно-християнського свiтогляду. Так само i церковна музика соборна: Абсолютний суб'ект !! внутрiшнього свiту - Бог i Церква як «тiло Христове», i все творiння - «все, що дише, нехай хвалить Господа» (Псалми Давида).
У церковнш (лiтургiйнiй) практищ музичний твiр завдяки символiчностi, наповненосп емшрич-ними i трансцендентними чинниками стае своерщною формою текстуального показу думки, Слова, Логосу, музичним виявом iсихii. Гнозис iсихii у музищ - це i е взаемодiя суб'екта музичного сприймання i конституйовано! ним символiчноi форми, що зумовлюе момент його становлення як суб'екта синерги, - духовно! взаемоди, гармонii й рiвноваги iз свiтом. Цi iсихастськi вде!, вiдомi ще вiзантiйськiй естетицi, були вттлет в лiтургiйнiй музицi Схщного християнства, а згодом прийшли до Ки!всько! Русi.
Отже, музично-церковнi традици Вiзантii, що розвивалися у напрямку синергii духовно-творчо! спiвпрацi, були перенесет на культурний грунт Ки!всько! Руа. Формування християнсько! культури церковного ству вiдбувалося на основi давнь-огрецько! музично! практики й теори. У процесi розпаду Римсько! iмперi!', !! територи, такi як: Бол-гарiя, Сербiя, Влахiя, Сiрiя в бтшш чи меншiй мiрi прийняли риси саме вiзантiйськоi культури. Саме через Болгарiю, на думку прот. В. Металлова, була сприйнята грецька система церковного спiву на Руа. «Святий рiвноaпостольний князь Володимир привiв iз собою у свою столицю, Ки!в, першого митрополита Миха!ла, болгарина за походженням, та iнших епискошв, aрхiереiв, спiвaкiв, що були по-слaнi царем та пaтрiaрхом Константинопольським» [ 5; 52].
Русичi по^зному вiдносилися до вiзaнтiйсь-кого взiрця церковного спiву. М. Успенський, який вважаеться авторитетним дослiдником церковного ству, зазначае, що юнувало три основних напрями киеворуських пiснеспiвiв. Перший - провiзaнтiйсь-кий, його пропагувало на Руа вiзaнтiйське духовенство та ки!вська aристокрaтiя. Вони прагнули
точного ввдтворення богослужбового спiву за грецьким взiрцем з використанням усiх його еле-ментiв та особливостей, в тому числ прийомiв мелiзмaтичноi орнаментаци та манери подaчi звуку. Другий напрям був радикально протилежним пер-шому. Його представники використовували ка-ношчний богослужбовий текст, розспiвуючи його за сво!м власним смаком. Третiй напрям - це поед-нання першого й другого напряму та створення на цiй бaзi особливого автентичного спiву Давньо! Руа. Кращ досягнення вiзaнтiйськоi спiвочоi си-стеми - богослужбовi тексти, принципи компо-зицiйного розвитку, нотaцiя, система ладо-штона-цiйноi оргaнiзaцii, - були сприйняп та aсимiльовaнi на давньоруському культурному грунтi [8; 64]. Пе-редчуття занепаду Вiзaнтiйськоi iмперii породило мютичш настро!, в результaтi яких з'явилася вiрa в примaрнiсть свгту i Божественний промисел, що по-силило iдеi й духовну практику юихазму.
Духовнiсть i благочестя притаманш усiм хри-стиянським церквам, проте, в украшськш право-слaвнiй культурi виокремлено кiлькa показових сегментiв, серед яких: «сердечна молитва», ша-нування iкон, святiсть преподобних отцiв, та!нства, церковний Устав, церковний календар. Б№ша ча-стина православного благочестя визначаеться обря-довiстю, де характерним е «христоцентризм» (обряди освячення, молебш та поховaльнi обряди).
1сихастська традищя духовного життя пустила корiння й вдосконалилась у церковнiй музицi Ки!всько! Русi. Це стало можливим завдяки глибин-нiй обрядово-звичaевiй природi музичного звукоряду древшх русiв-укрaiнцiв, складеного iз звукiв мелодii, гaрмонii, темпоритму. Як зазначае до-слiдниця мистецтва Ки!всько! Русi Л. Усiковa: «iсихiя як культ мовчання i тишi за природою не су-перечить музичному Космосу, бо е, по суп, "внутршньою" музикою - музикою душi та серця. Спiввiдношення "беззвучно!" та "звучно!" молитви нагадуе синергш Мовчання i Слова, яка наповнюе iсихaстську "умну", 1сусову молитву» [7; 140]. Вив-чаючи проблему естетично! трaнспозицii iдей iсихaзму у православнш мистецькш прaктицi, до-слiдниця зазначае, що юихазм у музицi грунту еться на розумшш та виявленнi гармони як у зовшшшх, так i внутрiшнiх формах духовного життя i мистецтва. I! енергiйним виявом е синерпя, яка ре-aлiзуеться у прaктицi "умно!" молитви, що веде до внутршнього спокою, рiвновaги iз свiтом, Божо! блaгодaтi. Саме тому вдеальною формою чернечого життя е iсихiя - культ мовчання, в якому осягаеться "сердечнiсть" сшвюнування iз Богом, свiтом, самим собою [там само, 139].
Церковний ств вiдрiзняеться ввд свiтськоi му-зики, перш за все, сво!ми формами i тими худож-шми законами, якi в ньому дшть. Так, наприклад, притаманний клaсичнiй европейськш музицi закон симетричного ритму в бшьшосп випaдкiв не засто-совуеться в церковному сшвг Це обумовлено вшь-ним текстовим ритмом, де немае правильного чер-гування наголошених та ненаголошених склaдiв (подiбно до вiршовaного тексту), i де пiснеспiви не пов'язаш з ритмiчнiстю рухiв (як у свгтськш музицi
i свггсьшй шсш, дуже часто пов'язано! з танцем). Неметричшсть богослужбового тексту часто не дае можливосп «втиснути» його в симетричш рамки тактiв, групувати музичнi фрази в перюди тощо. Це викликало в стародавньому знаменному розспiвi особливу, властиву пльки церковному спiву, систему «поствок», що мають сво! власнi закони ритму, угруповання окремих частин i взаемного !х з'еднання в залежиостi вiд будови тексту i його логiчного змiсту. Тобто, церковний сшв е автономною богослужбово-музичною областю, яка знайшла свое втiления в особливiй системi гласiв -окто!ху (осьмоглассi).
Давньоруська теоргя богослужбового ству являла собою зашнчену i самодостатню систему, що будувалася за сво!ми особливими законами. В тео-рп небесного ангельського сшву, яким вважався спiв за богослужшням, i образом якого був знамен-ний розспiв, пвд впливом щей юихазму, не допуска-лося мислення фiзичними, земними параметрами, такими як висота i тривалiсть звуку. Давньоруська теор1я спiву оперувала не окремими точками - звуками, а описувала самий процес штонування. Статичному звукоряду музики був протиставлений ди-намiчний «звукоряд рядкам» (за В. Мартиновим) [3; 56]. Незважаючи на закладеш в його основi давнь-огрецьк1 лади, система глаав представляла собою не тшьки мелодiйне, а ще й богослужбове i кален-дарне поняття, тому що мелодичний матерiал Гласiв був оргашзований згiдно богослужбового чину i календаря.
Осьмогласся - система глаав, яка слугувала для оформлення богослужшня. Кожен восьмий день пiсля свята Великодня виконували пiснеспiви на особливий розств - Глас. Восьмиденний цикл повторювався також кожиi 8 тижшв вiд Великодня, що поширювалось на увесь рж. Ця система, зафж-сована у книзi Окто!х, представляе собою ряд мело-дiйних формул або моделей, закршлених за певним богослужбовим дiйством або текстом. Саме такий принцип модальностi лежить в основi системи осьмогласся. Принципом розству були також засвоенi катарсичш i етичнi начала музики, але не в первин-них, язичницьких, формах, а у перетворених формах шзнання юихастського досввду православного аскетичного життя.
Вiдтак, можна зрозумiти, що знаменний розств став називатися «знаменним» не тшьки тому, що запис його здшснювався за допомогою спецiальних знаков - знамен, а й тому, що сам вш був знаком та символiчним вщображенням ангельського ству, який був чутним в юихастському до-свiдi. Саме тому весь богослужбовий спiв на Русi називався янгелогласним i янгелоподiбним. Реле-вантш iсихастськiй свiдомостi i православнiй мен-тальностi Янгелоподiбнiсть та янгелогласнiсть викликались особливими якостями знаменного роз-ству, як виявлялися як в характерi загального ме-лодiйного ладу, так i в особливостях його струк-тури. Музичний ритм церковних пiснеспiвiв був шдпорядкований словесному, тому власне церков-
ний власне розств - це не мелодiя, в звичному ро-зумiннi музики, а читання тексту, розспiвуючи його.
За часiв Кшвсько! Русi людей, причетних до служшня в храмi та, особливо, до церковного богослужбового ству, вважали обраними, мудрими, по-свяченими, бо ставлення до спiву було таким, як до та!нства. Рiзницю мiж музикою та богослужбовим спiвом вбачали у тому, що церковний ств сприяв налаштуванню вiруючого до старанно! молитви, тодi як музика слугувала для насолоди. У цьому ас-пектi В. Мартинов зауважуе на божественному по-ходженнi церковного ству, на вщмшу ввд шстру-ментально! музики, котра «виникла в перюд активного формування матерiально! цившзаци та пород-жуе накопичення зла й несправедливость». Вчений вважае, що богослужбовий ств та свпська музика «е протилежними явищами, .. яш не можуть мати спiльно! югорп.., розвиваються незалежно» [3; 77].
Проте, варто зазначити, що майже до шнця XVII ст. саме церковна музика залишалась единим видом професшного музичного мистецтва, почина-ючи з Ктвсько! Русi. Богослужбовий спiв розви-вався стрiмкими темпами i у сво!й iсторi! був оха-рактеризований появою центрiв хорового спiву, академш, шк1л, традицiй та наирямк1в, в яких вони виникали. В1д чаав Володимира Великого вiдкри-ваються першi школи церковного спiву для дней, випускники яких ставали професiйними твчими та регентами церковних хорiв, в тому чи^ й при мо-настирях (ведомо про школу демественнишв (ре-гентiв) при Десятиннiй цер^ в Киевi за часiв Володимира Великого, тзтше - при Киево-Печерсь-кому монастирi, також школу при Братському Бо-гоявленському та Острозькому монастирях тощо).
Роль пiснеспiвiв у духовнiй практицi монахiв спиралася, насамперед, на !х молитовний статус i в цiй якостi була розкрита у творах Отщв церкви. Ств псалмiв - втiха i допомога (особливо для но-воначальних ченщв), що дозволяе "всередину серця дiеслова ся утвердити i углубт" i бувае необ-х1дною як весла, яш потрiбнi в затишну погоду човну, який несеться через море пристрастей (Нiл Сорський). Духовно важливе значення спiву - про-будження i розвиток "слiзного дару", яке, будучи плодом жалю за ^хи, здатне змити ^ховшсть й оголити справжнш образ людини - образ Божий. "Бо псалом i з кам'яного серця змушуе сльози". «Сльоза е породження помислiв, а батьком поми-слiв е сенс" (1оанн Лiствичник) [2; 140].
"Безмовний ств" - це вказiвка на роль пiснеспiвiв в практицi юихаспв, де спiв ро-зумiеться, насамперед, як синергшний рух душi до Бога, рух таемний, прихований, у сво!х глибинах дотичний зi Святим Духом. Отже, рух духовний, безтiлесний, але вш може набувати художню тiлес-тсть, матерiалiзуючись у словах i звуках. Все одно, з точки зору юихазму, вш може залишитися прина-лежиiстю внутрiшньо! духовно! роботи, пе! "соло-дощi мовчання", яка була вщома християнським подвижиикам-iсихастам.
Крiм того, теоретики юихазму пiдкреслювали особливу цшшсть слiз як внутрiшнього зламу i
"серцевого плачу". Ц поняття вказують на юнування внутрiшнього i зовшшнього плану мо-литви, про що говорив у зв'язку iз завданнями церковного спiву духовний композитор i один з найав-торитетшших дослiдникiв богослужбового спiву протоiерей В. Металлов. Внутршнш план молитви - це молитовний нaстрiй, високi думки, свяп по-риви, глибокi ввдчування. Справжньою молитвою буде не та, яка вимовляеться "лише устами i язи-ком", а "нaйпотaемнiшa молитва - безмовна, яка возсилаеться з глибини серця". Вона учиняеться "не чином тша, i не криком голосу, а з жалем думок i внутрiшнiми сльозами, з душевно! хвороби i затвором уявних дверей" [5; 43]. Саме про таку молитву вiв мову укра!нський проповiдник Па!сш Ве-личковський, який прагнув у XVII ст. вщновити iсихaстську трaдицiю священнобезмолвiя в право-славних монастирях. "Художества молитви", що розумiеться як молитва безмовна, "умна", "сердешна", народжують псалмоств, який, як i молитва, мае план зовшшнш, чутний, i план внутрiшнiй, потаемний, нечутний тобто юихастсь-кий.
Висновки. Отже, у духовнш культурi Ки!всь-ко! Русi проявлялися як зaгaльнохристиянськi зако-номiрностi, так i етнокультурнi особливостi, зо-крема шд впливом церковно! музично! традици, яка тiсно переплелась з вiзaнтiйською духовною спад-щиною. Принциповим рубежем у розвитку музич-но! культури Ки!всько! Русi стало прийняття Схвд-ного християнства iз значним впливом свято-отцiвського вiровчення i духовностi, в т.ч. юихаст-сько! трaдицii, яка прийшла на Русь з Афону.
Музична культура Ки!всько! Русi е виразником релiгiйно-естетичних iдеaлiв та ментально-свгто-глядних установок схiдного християнства в його давньоруськш формi, що вплинуло на процеси ет-нонaцiонaльноi щентифжаци. Це музика духовно! краси i чистоти, музика покаяння, яка вчить право-славних укра!нщв сокровенному мовчанню, вслу-ховуванню в синергiю свое! душi з Господом. Вона одночасно звернена i до Бога, i до кожного вiрую-чого. В сакральному мистещга русичiв-укрaiнцiв,
що сповнене свила, духовно! "енергей!", духовно! гармони врiвновaженого темпоритму i душевно! мелодики, музика юнувала як особливий "звучний" тип божественно! тишi, спокою, гсихи. Це наклало характерний вiдбиток на етнонацюнальну менталь-нiсть та художню культуру РусьУкра!ни упродовж усього перюду Г! iснувaння.
Список лiтератури
1. Воскобойшкова В.В. Знаменний розспiв як основа богослужбово-ствочо! системи на Руа // Теоретичнi та прaктичнi питання культурологii: зб. наук. ст. Вип. 25, Ч. 3. / Мелгтополь : Вид. НМАУ, 2008. С. 85-90.
2. Лествица, возводящая на небо преподобного Иоанна Лествичника, игумена монахов Синайской горы. М.: Лествица, 1999. 667 с.
3. Мартынов В. История богослужебного пения: учебное пособие. Москва: РиоФа. 1994. 240 с.
4. Мейендорф И. Жизнь и труды святителя Григория Паламы. Издание 2-е. Спб.: Византино-россика, 1997. 462 с.
5. Металлов В. Очерк истории православного пения в России. Репринт, изд. М. : Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1995. 150 с.
6. Терещенко-Кайдан Л. В. Особливосл вiзaнтiйськоi семюграфи - мови пмнографи / Л.В. Терещенко-Кайдан // Мовш i концептуальш кар-тини свгту наукове видання: [збiрники] / Ки!в. нац. ун-т iм. Т. Шевченка, Б-ка iн-ту фiлологii. - К.: ВПЦ Ки!вський унiверситет, 2012. - Вип. 42. - Ч. 2. - С. 250-255.
7. Уакова, Л.С. Естетичш транспозици юихазму в духовнiй прaвослaвнiй музицi / Л.С. Уакова // Науковий часопис Нацюнального педа-гогiчного унiверситету iменi М.П. Драгоманова. Серiя 7: Релшезнавство. Культурологiя. Фiлософiя: зб. наук. праць. - Ки!в: Вид-во НПУ iменi М.П. Драгоманова, 2015. - Вип. 33 (46). - С. 137-142.
8. Успенский Н. Древнерусское певческое искусство. 3-е изд. доп. / Н. Успенский. М.: Сов. композитор, 1971. 624 с.
