CC BY
16
УДК 1(091)
DOI: 10.15587/2313-8416.2016.63722
КОРДОЦЕНТРИЗМ У Ф1ЛОСОФСЬК1Й ДУМЦ1 ДОБИ КИ1ВСЬКО1 РУС1 © Л. Г. Павлишин
У дослiдженнi доведена роль серця як визначального чинника життeдiяльностi людини, продемонстро-вано, що культура КиЫськоХ Pyci робила акцент на тому, що саме серце e тим м^ем, в якому зароджу-еться рШучють людини на тi чи iншi вчинки, воно метить И волю та бажання. Серце - це джерело життя, осередок тшесного i багатогранного духовного буття людини, допомагае ш зберегти iндивiду-альтсть, е основою у^х сфер людсько'1 життeдiяльностi
Ключовi слова: кордоцентризм, людина, серце, духовтсть, життя, мiф, культура, святий, добро, зло
In the article it was proved the role of the heart as a determinant factor of human's life, demonstrated that the culture of Kievan Rus did emphasis on a heart as a place where comes into being a human's determination on those or other actions, it contains her will and desire. Heart is the source of life, the center of a fleshly and multi-faceted spiritual human being, it helps her maintain individuality, is the basis of all spheres of human's life Keywords: cordial centrism, human, heart, spirituality, life, myth, culture, holy, good, evil
1. Вступ
Становления фшософсько1 думки у Кшвськш Рус розпочалося приблизно з шнця Х стотття. За ча-ав Ки1всько1 держави на Рус зросли мюта, яш вщг-рали значну роль в еволюци внутршнього свпу то-гочасно! людини. Великим досягненням стало запо-чаткування писемносп та розвиток освгга, що сприя-ло духовному життю схвдних слов'ян. Важливе значения у формуваиш фшософських вдей мала Бiблiя, перекладш твори Святого Письма, працi отщв церкви - Василiя Великого, Григорiя Богослова, 1оанна Златоуста та ш. Варто зазначити, що вплив мiфологil на культуру Ки1всько1 Рус i на фiлософiю як складо-ву ще1 культури тривалий час був дуже вiдчутним. Найдавнiшi фшософсьш ще1 взагалi важко вiдрiзнити вщ передфiлософських мiркувань, що наявнi у мiфо-логiчнiй свiдомостi. Тому для аналiзу фiлософських iдей у культурi Ки1всько1 Русi перш за все необхвдно дати характеристику передфiлософським, мiфологiч-ним уявлення про граиичнi пвдстави людського буття, як1 мали мiсце у мiфологil давньоукра1'нсько1 культури. Характерною особливютю мiфологiчних уяв-лень наших предков було те, що вони не шукали до-казiв iснувания мавок, русалок, домовишв, оск1льки людина не сумнiвалася у дост^рносп предмета сво-го тзнаиня. Вона просто жила у середовищ^ яке 11 оточувало, не протистояла природi, ототожнювала себе iз навколишшм свiтом. У тi давнi часи люди не могли пояснити т чи iншi реальнi явища навколиш-ньо! дiйсностi, а тому в 1'хнш свiдомостi з'являлися уявлення про юнування мiфологiчних iстот, яким по-трiбно було поклонятися та шанувати як сво1х покро-вителiв. В зв'язку з цим виникали рiзнi тотеми, в ос-новi яких лежить уявлення про надприродний зв'язок м1ж групою людей та певним видом матерiальних предметiв, тобто тотемами. У тотемiчних мiфах давнi народи ввдображали свое життя, погляди на свгт, природу. Разом з розвитком культурних, суспiльних та господарських форм продовжувала свое стаиов-лення вiра схiдних слов'ян. Якщо у раншх мiфологi-чних уявленнях матерiальне не протиставлялося бо-
жественному i поруч з людиною жили боги, яш або шкодили, або допомагали 1й, то згодом у мiфологiч-нш свiдомостi спостерiгаеться подiл свiту на земний та божественний.
2. Аналiз лiтературних даних i постановка проблеми
Одним iз найдавнiших перекладних творiв було «Остромирове €вангете», переписане з болгарсь-кого тексту в Киевi у 1056-1057 рр. для Новгородсь-кого посадника Остромира. У Кшвськш державi знали в перекладах християнську лтгературу, в як1й йшлося про «жипе» святих, проповiдувалося мора-льне вдосконалення. Серед книг такого спрямування були: «Житiе Святого Васил1я», «Шестиднев» 1оанна, екзарха Болгарського, «Повiсть про премудрого Аира», «Повють про Варлаама та Йосафа». Важливе значення мали працi, що мiстили знання iз бого-слов'я, медицини, фшософп, ютори та iнших галузей знань - «1зборник Святослава 1073 р.», «1зборник Святослава 1076 р.», «Палея Толкова». Були вщоми-ми на той час твори фшософського змюту: «Диалектика^» 1оаина Дамаскiна, «Жиле» Костянтина (Кири-ла) Фiлософа, «Бджола». Кожен з цих текстiв вимагае ретельного прочитання та обгрунтування, осшльки «все у свiтi пвдлягае тлумаченню; не тiльки текст, а й суще в рiзноманiтностi його проявiв; в тому числi i сама людина, осшльки межа м1ж внутршшм i зовш-шнiм, видимим i невидимим, явним i приховаиим проходить через кожну рiч, подiю, думку, почуття, надаючи таемничо! двозначностi вам формам юнування» [1].
Про етичне спрямування тогочасно! фшософ-сько! думки сввдчить притамаиний 1й кордоцентризм (грец. кardia - серце) - властиве ментальнш свщомо-стi украшщв прагнення пов'язати ентузiастичнi на-станови людини з 11 чуттевою сферою, охопити в об-меженому безмежне, вiдносному - абсолютне. Грун-туеться вiн на переконаинi, що серце як прихований центр центрiв зводить воедино мислення, волю i вiру. Серед оригiнальних творiв до нас дшшли такi: «Сло-
во про Закон 1 Благодать» митрополита 1ларюна, «Повчання про тершння 1 смирення» Феодос!я Пе-черського, «Сказання про Бориса 1 Гл1ба». Першою оригшальною найдавшшою пам'яткою була «Повють минулих ли». Варта уваги створена Нестором Лгго-писцем редакц!я цього твору, в як1й вш намагався да-ти вщповвдь зввдки походить Руська земля, дослщити гсторгю давшх слов'ян, вказати на мюце русич1в серед шших народ1в. Нестор вважав, що, оск1льки лю-дина волод1е смертним тшом, безсмертною душею та свободою вол!, то вона здатна сама обирати м1ж добром та злом, нести ввдповщальнють перед Богом за свш виб1р. Людина - це в1чна таемниця, ключ до яко! знайти дуже важко, а то й неможливо. Попри склад-нощ1 у шзнанш 1 дослщженш людини необхщно бути у постшному пошуку, намагатися виявити п важлив1 чинники, що роблять И ютинною людиною з почут-тями, емоц!ями, бажаннями, пристрастями тощо. У цьому й полягае основна мю!я кожного з нас, бо, не намагаючись шзнавати себе, свгг, оточуючих людей, неможливо знайти власне мюце на Земл!, зрозумгти справжнш сенс свого перебування у свт, долати власш пороки, ставати на шлях виправлення, робити багато шших важливих речей задля вдосконалення себе 1 свиу, поширення добра 1 любовь З цього приводу заслуговують на увагу слова I. Вишенського, що «розвиватися людиш потр1бно, але тшьки шсля того, коли вона вщкинеться ввд усього, що !! шве-чить, коли вона очиститься й оздоровиться духовно...» [2].
У часи Ки!всько! Рус!, на наш погляд, людину як вмютилище серця 1 душ! розглядали ширше ввд традицшних каношв схвдного християнства з його аскетично-чернецькою традищею, визнанням тотально! гр1ховносп людини, И незмшним прагненням до гр1ха. Тшо як другорядна 1 гр1ховна субстанц1я е тимчасовим прихистком для душ!, а душа 1 дух е нос!ями сутносп людини як посередника м1ж Богом 1 створеним ним свгтом. Серце можна вважати не-зм1нним пут1вником людини, яка стала на шлях по-долання власних вад 1 недосконалостей, на боротьбу з1 злом 1 гр1ховшстю. Досл1джуючи кордоцентрист-ськ1 настанови, на наш погляд, варто наголосити на тому, що сутн1сною ознакою кордоцентризму е його споглядальний, абстрактний, символ1чний характер, оск1льки в1н грунтуеться на рел1г1йно-панте1стичних засадах, як1 були притаманн1 мисленню, характерному культур! даного пер!оду ! впродовж наступних епох також.
3. Мета та завдання дослвдження
Метою досл!дження е з'ясування особливостей та значення кордоцентриських настанов для культури Ки!всько! Рус!.
Для досягнення мети даного досл!дження була поставлена низка завдань:
- з'ясувати джерела кордоцентризму старо-давн!х русич!в;
- проанал!зувати найв!дом!ш! твори етико-християнського спрямування того часу;
- довести роль серця як визначального чинни-ка духовного буття людини;
- простежити подальший розвиток кордоцентризму в укра!нськш ф!лософ!!.
4. Методи дослвдження кордоцентристських уявлень у часи КшвськоТ Русi
Методолог!чною базою дослвдження е !стори-ко-компаратив!стський, герменевтичний, феномено-лог!чний та структурал!стський методи. Автор об-грунтував свою аргументацш на п!дстав! загальнона-укових та фшософських принцип!в !сторизму, систе-мносп, плюрал!зму. Пор!вняльно-!сторичний та структурно-анал!тичний тдходи дозволили досл!ди-ти проблему кордоцентизму у розум!нн! мислител!в тих чаав у едност! формального !сторичного та критичного аспеклв. З огляду на зазначене вище, варто зауважити, що проблема людини, !! кордоцентрись-ких настанов, а в!дпов!дно, ! питання етики, розв'язуються загалом на основ! Б!блл з урахуванням м!ркувань отщв церкви, патристики. Простежуються щодо цього й орипнальш думки: в «1зборнику Святослава 1073 року» дом!нуе твердження про внутр!-шню суперечливють людсько! природи. Суть цього зводиться до того, що людина як жива, розумна, словесна ютота створена за образом ! подобою Божою, мае високе призначення, альтернативу у вибор! жит-тевого шляху. В «1зборнику Святослава 1073 року» йдеться, що перед людиною ввдкриваються два шляхи: шлях життя ! шлях смерт!. Шлях життя - це шлях закону, який вимагае любити Бога ! ближнього, як самого себе; не бажати ближньому того, чого не ба-жаеш соб!; молитися за тих, хто чинить тоб! зло; любити воропв сво!х; ухилятися вщ плотських ! мирсь-ких гр!х!в; бути милостивим; шанувати святих; не вбивати; не чинити перелюбу; ухилятися вщ злодшс-тва ! обмови; поступатися тому, хто хоче судитися з тобою; не чаклувати; не гшватися; не заздрити; не лицем!рити; не пиячити; не бути гордим; не лихосло-вити; не бути корисливим. Дотримання цього гаран-туе людиш спасшня, оск!льки майбутне залежить вщ Г! повед!нки на Земл!. Шлях смерт! - це шлях гр!ха, який веде до нещасть, загибел! ! неск!нченних страж-дань, спричинених невиконанням моральних ! рел!-гшних вимог. «У св!домост! давньорусько! епохи смерть сприймаеться не просто як конкретна межа, що означае завершення земного юнування людини та перех!д !"! до загробного життя, де на людину чекае вщдяка за все добре ! зле, вчинене нею на земл!. Не менш важливим е сприйняття смерт! як м!ри постш-но! моральност! буття людини в !"! земному житт!» [3]. Щоб жити в!дпов!дно до вол! Бога ! моральних вимог, необх!дн! знання норм, самоконтроль ! самос-постереження. Те, що людина створена за образом Божим, означае безсмертя, нетл!нн!сть. 1деальне начало в людиш - душа, яка може виконувати сво! фу-нкц!!. Оск!льки людина створена за подобою Божою, то це означае наявшсть у не! свободи вол! ! спрямо-ван!сть на добро. Людина не була створена злою, а тому кожен мае здатшсть творити добро. Людина як тшесна ! духовна субстанщя поеднуе у соб! видиме ! невидиме, мшливе ! в!чне, оск!льки «буття людини означае не просто фжсащя !! !снування, а розкриття способу юнування людини в культур!, створен!й
шляхом практично-духовного освоення людиною дшсносп» [4, 5].
Поеднання внутршнього та зовшшнього дае пвдстави стверджувати, що без тшесного не можуть юнувати думка i серце людини. Завдяки розуму та свобод1 волi вона формуе свою особистiсть згiдно з власною сутшстю i в результата цього отримуе вина-городу - стае щасливою. Суттеве значення у культурi Ки1всько1 Русi вiдiгравали так зваш «Патерики», зо-крема, «Киево-Печерський Патерика», де вiдображенi настанови щодо морально-етичного iдеалу. У цей перюд спостерiгаеться особлива увага до окремо1 особистостi, до специфiки ïï внутршнього свiту та життевого шляху. Проблема добра i зла поеднуеться з проблемою ^ха i святостi людини, з поняттям видимого i невидимого, тша i душi. В зв'язку з цим варто говорити про значення рацюнального та iррацiо-нального у культурi того часу. 1де1 рацiонального прочитання релтйних догматiв знаходили своïх прихильникiв у Кшвськш Русi. Митрополит Iларiон, Феодосш Печерський, Володимир Мономах, Кли-ментш Смолятич, вказуючи на важливу роль розуму i шзнання в осягненш Бога i свiту, таким чином прагнули протистояти iррацiональнiй течiï у право-слав'!. Особливу роль у шзнанш в часи Кшвсько1 Рус вщгравало серце як центр думки, вiри, волi i любовi, яш усi разом сприяють як самошзнанню, так i осягненню божественно].' ютини. Про це, наприклад, йдеться у таких творах, як «Слово про Закон i Благодать» митрополита 1ларюна Кшвського, «Повчання» Володимира Мономаха.
5. Результати дослщження кордоцентризму доби Кшвсько!' Pyci
«Концепцiя серця» як центру почутпв, розуму i волi, джерела людського самопiзнання набула пода-льшого розвитку в украïнськiй фiлософськiй думцi i лягла в основу «фшософи серця» Кирила Ставрове-цького, а з часом i у фшософських розввдках Григорiя Сковороди, Памфiла Юркевича. Наголошуючи на не-обхiдностi самопiзнання, Сковорода зазначатиме, що «...шзнавши себе, все тзнаеш, не пiзнавши себе, у пiтьмi ходитимеш i лякатимешся страху, де його й не було» [6]. Людина повинна жити з любов'ю у серцi, любити саму себе i завдяки цьому вона зможе полю-бити й шших людей. Саме це е одшею з умов досяг-нення щастя. На основi тако1' думки мислителя можна стверджувати, що iндивiдуальне щастя е передумо-вою щасливого суспiльства, де стосунки заснованi на сердечнш близькостi та взаеморозумiннi. Важливу роль у порозумшш людини з людиною вщграе духо-вне життя, спшкування, оск1льки «духовне спшку-вання - це спосiб здiйснення духовного життя, оскь льки з ним пов'язаш i духовне виробництво, i духов-нi вiдносини, i духовне споживання, i прояв духовного стану» [5].
У часи Кшвсько1' Рус людину як вмiстилище серця i душi розглядали ширше ввд традицiйних ка-нонiв сходного християнства з його аскетично-чернецькою традищею, визнанням тотально].' ^хов-ностi людини, ïï незмшним прагненням до ^ха. Тiло як другорядна i ^ховна субстанцiя е тимчасовим
прихистком для душ^ а душа i дух е ноаями сутностi людини як посередника м1ж Богом i створеним ним свпом. Давньорусьш мислителi значну увагу придь ляли проблемi осягнення трансцендентного Бога, а також яким чином людина зможе вступити у дiалог iз сакральним, таемничим. На i-'хне переконання одним iз засобiв такоï спiвпрацi земного i небесного може бути серце, орган, який поеднуе думку, волю i вiру (наприклад, про серце як орган вiри говорив Володимир Мономах у творi «Повчання», закликаючи людей вiрити всiм серцем i душею). Ми оцiнюемо людськ1 вчинки в залежносп ввд того, чи викликаш вони пев-ними зовнiшнiми чинниками, чи 1'хнш першопочат-ком е бажання, що йде вiд серця. Духовне життя зо-середжуеться у тих таемничих глибинах, що не дос-тупнi органам чуття. Так, наприклад, на основi свого вчення про «серце» П. Юркевич наголошуватиме на тому, що потрiбно розмежовувати розумшсть вчинку та його моральшсть. У свош дiяльностi людина в першу чергу повинна керуватися моральним чинником, а не певною прагматичною метою, бажанням отри-мати користь вщ своï'х вчинк1в. Серце за даних об-ставин постае поводирем, допомагае людинi зорiен-туватися в процеа розв'язання проблеми добра i зла. Юркевич говоритиме наступне: «Мiрою того, як у серцi людини вичерпуеться олива любовi, каганець згасае: моральшсш принципи та iдеï тьмяшють i зрештою зникають iз сввдомосп. Це в1дношення мiж каганцем i оливою - мiж головою й серцем - е найз-вичайшше явище у моральнiснiй iсторiï людства» [7].
6. Обговорення результат доcлiдження
Духовна сутнiсть людини не обмежуеться лише мисленням. Якщо б це було так, то за цих умов сви поставав би певною математичною величиною, а не живою стихiею, виром, який змушуе людину активно дiяти. Людина повинна знаходити шлях до по-розумiння з оточуючими, прагнути пiзнати життя природи, свiту, шших людей, чутливо реагувати на поди, що вщбуваються навколо неï. Таку настанову неможливо реалiзувати без поклику серця. Душу людини вважали вершиною Божого творiння, на якш лежить тягар первородного грiха, позбутися якого можна через святють. Через образ святого здшсню-еться трансформащя осмислення святостi вiд онтоло-пчного ïï аспекту до морального. Ще однiею особли-вiстю християнськоï традици Киïвськоï Русi була вiд-сутшсть розробки трактування Божественноï' святостi i ïï пряме запозичення з праць раннiх вiзантiйських книжников. Образ людини-святого з'являеться в Ки-ï'вськiй Руа значно пiзнiше. Поширення образу свя-тостi в Киïвськiй Русi ввдбувалося через твори-описи життя та дiяльностi святих подвижников, що адресу-валися не лише вузькому колу читачiв, а найширшо-му загалу населения. Першi перекладнi твори прис-вячеш Миколi Чудотворцю, 1оанну Златоусту були поширеш в Киï'вськiй Русi на початку XI ст. Святий вважався «обраним», який живе серед людей, хоча й не е приналежим до них, бо мае безпосередне вщно-шення до божественного свиу. Святий як носiй хрис-тиянських цiнностей був моральним идеалом, звичай-но ж, окрiм Бога, идеалом, хоча й недосяжним, проте
таким, до якого повинен був прагнути кожен христи-янин. Святий був своервдним посередником м1ж свь том людини та трансцендентним свггом. Варто наго-лосити, що в культур! Ктвсько1 Руа Христос вважа-вся щеалом святост стосовно макрокосму, а святий був щеалом щодо мшрокосму, тобто щодо людини та сощального свиу, в якому протжало тогочасне життя. Звичайно ж, вчинки святих не повинш кошювати ва в1руюч1, вони мають в першу чергу вбачати в них критерш моральности який знаходиться за межею чуттевого сприйняття, в царста блаженного життя. Святий, вважаючись так званим земним ангелом i небесною людиною, не був сповнений бажанням за-довольняти земнi потреби, оскiльки щдкорявся волi Бога, вiв невпинну боротьбу з силами зла i здобував перемогу. «Давньоруська культура, сутнюною озна-кою яко1 е релiгiйнiсть, пiдпорядкованiсть цшностям християнського Вчення, мала i свш вдеал людини. Втiленням цього щеалу, взiрцем найповнiшоï реаль зацй' людських можливостей був святий» [8]. Що ж стосуеться просто1 людини, сповненоï грiха, то ïï ви-бiр добра означае, що вона бере на себе ввдповвдаль-нiсть за те, що ввдбуваеться навколо не].', розумшчи необхiднiсть викорiнення зла, яке протистоиъ добру. Моральна мудрiсть полягае не лише в тому, що людина прагне здшснювати вибiр м1ж добром i злом, а й у тому, що вона готова до цього. Важливе значення для становлення людини як духовноï ютоти, яка пра-гне покаяння i християнського життя, мае боротьба м1ж тлшним i нетлiнним, тiлом i душею. Складною для тогочасно1' людини була проблема сшвввдношен-ня душi i плоп у царствi Вiчностi, осшльки христи-янство дотримуеться думки, що людина врештьрешт постане перед страшним судом. В зв'язку з цим кожен повинен турбуватися у своему земному житп, щоб подальша його доля була пов'язана iз Божест-венним царством райського блаженства. «Для реаль зацй' тако1' велико1' мети потрiбно плекати не лише розум, а всю людську душу, постшно прилучати ïï до безмежного свiту Божоï премудростi» [9].
Проблеми тзнання людини i свiту, душi i тiла, добра i зла, небесного i земного тощо розв'язувалися крiзь призму традицiй кордоцентризму, осшльки серце як мюце знаходження думки, вiри, любовi, по-чутпв та волi забезпечувало як самотзнання, так i пiзнання Божоï' ютини («Слово про закон i благодать» 1ларюна Киïвського, «Повчання» Володимира Мономаха). У «Повчаннi» наголошуеться на тому, що людина повинна шанувати Бога, творити добро, мати чисту душу, осшльки ri, що чинять зло, обма-нюють, негiдно поводяться, рано чи шзно будуть по-каранi Богом. Дуалiзм душi та тiла, поеднання природного i духовного в людиш розглядалися крiзь призму притаманноï' ш iндивiдуальноï свободи, яка полягае у виборi мiж шляхом спасшня завдяки слу-ж1нню Богу i шляхом ^ха i смертi як плати за гор-дiсть i непокору людини.
7. Висновки
У своïх вчинках людина повинна прислухати-ся до голосу серця, скеровувати зусилля у напрямку 1суса Христа як морального идеалу, носiя ютини, доб-
ра, любовГ, миру та злагоди, а також не оминути ува-гою святих (переважним чином киево-печерських), як1 е посередниками м1ж людьми i Богом, земним свггом i потойбiчним («Киево-Печерський Патерик). З цього приводу варто згадати такий вГдомий твГр XIII столитя як «Палея Толкова», в яшй йдеться про те, що душа людини не матерГальна, а божественного походження, нетлшна та безсмертна. Вона безтшесна та невидима, а тому не сприймаеться органами чуття. Тшо негативно впливае на душу, осшльки е джере-лом уах земних пристрастей, бажань, потяпв. Сво!-ми знаннями людина повинна завдячувати БоговГ, а щодо ютини, то вона вщкриваеться через Святе Письмо. Вважалося, що правда та ютина прикрашають людину, а осшльки ютина неможлива без моральности И необх1дно повсякчас обстоювати, навпъ перед обличчям смерп («1зборник Святослава 1076 року»).
Фшософсьш Где! у Кшвськш держав зазнали впливу щеалютично! фшософи античносп, зокрема Платона та сто!шв, твори яких потрапили разом Гз християнством з ВГзантп. Для культури Кшвсько! Ру-d «...характерна шдкреслена защкавленють до проблем людського буття, сенсу життя, що формуе свое-рГдний «дГяльнюний» шдхвд до розумшня фшософи як едносл знання про свГт i вчення про те, як людиш варто жити в цьому свт» » [10]. Незважаючи на пев-т запозичення думок мислителiв попередшх епох, фiлософська думка у Кшвськш Руа була виявом 11 самобутнього юторичного розвитку. Споаб фшосо-фування, який формувався в цю епоху, сприяв розви-тковГ неповторних рис фшософського мислення укра-1нського народу.
Лiтература
1. Бондаревська, I. А. Парадоксальтсть естетичного в украшськш культурГ XVII-XVIII столгть [Текст] / I. А. Бондаревська. - К.: ПАРАПАН, 2005. - 308 с.
2. Вишенський, I. Твори [Текст] / I. Вишенський. -К.: Дшпро, 1986. - 247 с.
3. Горський, В. С. Свята Кшвсько! Рус [Текст] / В. С. Горський. - К.: Абрис, 1994. - 176 с.
4. Дротянко, Л. Г. Фшософсью проблеми мовознав-ства [Текст]: навч. пос. / Л. Г. Дротянко. - К.: Навчальна книга, 2002. - 128 с.
5. Уледов, А. К. Духовная жизнь общества [Текст] / А. К. Уледов. - М.: Мысль, 1980. - 271 с.
6. Сковорода, Г. Твори. Т. 1 [Текст] / Г. Сковорода. - К.: АТ «Обереги», 1994. - 528 с.
7. Юркевич, П. Д. Вибране [Текст] / П. Д. Юрке-вич. - К.: Абрис, 1993. - 416 с.
8. Давньоруське любомудрГе: Тексти i контексти [Текст]. - К.: «Киево-Могилянська академ1я», 2006. - 398 с.
9. Мозгова, Н. Г. Ки!вська духовна академ1я, 18191920: Фшос. спадок [Текст] / Н. Г. Мозгова. - К.: Книга, 2004. - 320 с.
10. Горский, В. С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI- начала XII в. [Текст] / В. С. Горский. -К.: Наукова думка, 1988. - 215 с.
References
1. Bondarevs'ka, I. A. (2005). Paradoksal'nist' estetychnogo v ukrai'ns'kij kul'turi XVII-XVIII stolit'. Kyiv: PARAPAN, 308.
2. Vyshens'kyj, I. (1986). Tvory. Kyiv: Dnipro, 247.
3. Gors'kyj, V. S. (1994). Svjati Kyi'vs'koi' Rusi. Kyiv: Abrys, 176.
4. Drotjanko, L. G. (2002). Filosofs'ki problemy movoznavstva. Kyiv: Navchal'na knyga, 128.
5. Uledov, A. K. (1980). Duhovnaja zhizn' obshhestva. Moscow: Mysl', 271.
6. Skovoroda, G. (1994). Tvori. Vol. 1. Kyiv: AT «Oberegi», 528.
7. Jurkevich, P. D. (1993). Vibrane. Kyiv: Abris, 416.
8. Davn'orus'ke ljubomudrije: Teksty i konteksty (2006). Kyiv: «Kyjevo-Mogyljans'ka akademija», 398.
9. Mozgova, N. G. (2004). Kyi'vs'ka duhovna akademija, 1819-1920: Filos. Spadok. Kyiv: Knyga, 320.
10. Gorskij, V. S. (1988). Filosofskie idei v kul'-ture Kievskoj Rusi XI - nachala XII v. Kyiv: Naukova dumka, 215.
Дата надходження рукопису 12.02.2016
Павлишин Людмила Tp^opiBHa, доцент, доктор фшософських наук, кафедра фшософи та eKOHOMi4HOi теорп, Тернопiльський нацiональний педагогiчний ушверситет iM. В. Гнатюка, вул. Кривоноса, 2, м. Тер-нопiль, Украша, 46027 E-mail: lyudpavl@gmail.com
УДК 123:7.053(438)
DOI: 10.15587/2313-8416.2016.64036
ПРОБЛЕМА СВОБОДИ У ФЫОСОФП ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ КР1ЗЬ ПРИЗМУ ЗАГАЛЬНОеВРОПЕЙСЬКОГО КОНТЕКСТУ ЕПОХИ
© I. П. Цимбалш
У cmammi .здшснюеться спроба розкрити особливостi iнтерпретацii проблеми свободи мислителями польського романтизму ктця XVIII - початку Х1Х столiть.
Автор пропонуе такий mdxid до вивчення фшософських засад романтизму вцшому та проблеми свободи, зокрема, який послiдовно висвiтлюе шляхи формування, теоретичнi та культурно-iсторичнi джерела вчення, розробку його окремих iдей як на теренах Польщi, так i з точки зору загальноевро-пейсько'1' традици
Ключовi слова: рацюнал1зм, класицизм, мiжкультурний дiалог, фiлософiя романтизму, проблема свободи, творчiсть, митець
The article attempts to reveal the peculiarities of the problem of freedom interpretation by the Polish romanticism thinkers of late 18th and early 19th centuries.
The author suggests an approach to the study of philosophical foundations of romanticism as a whole, and the problem of freedom, in particular, which successively throws the light on the ways of formation, theoretical, cultural and historical sources of the doctrine, elaboration of its certain ideas both on the territory of Poland and from the point of view of all-European tradition
Keywords: rationalism, classicism, inter-cultural dialogue, philosophy of romanticism, problem offreedom, art, artist
1. Вступ
Змша свщомосп сучасно! людини ввдбувасться шд впливом цшого ряду юторичних, полгшчних, соць альних, економiчних та шших чиннишв, що змшюють умови юнування само! людини та примушують змшю-вати ставлення до таких одвiчних цшностей як свобода, справедливють, честь, добро, любов, вщцанють тощо. Переосмислити ц! питания з точки зору сього-дення, не звертаючись до фшософських рефлексш ми-нулого, просто неможливо. Адже зрозумгти сутшсть само! людини, ii чесп чи и свободи можемо лише ви-вчивши щншсний спадок фшософських традицш та використавши !х важливi здобутки для вибудовування власно! сучасно! чи майбутньо! позици.
Так, в свил новiтнiх тенденцiй сучасно! свгто-во! та в^^гоняно! фшософсько! думки, фшософське осмислення спадшини польського романтизму XVIII-XIX стол!ть та виокремлення тут важливих фшософ-сько-антропологiчних проблем, з пом!ж яких особли-ве мюце займае проблема свободи, ниш е надзвичай-но актуальним. Адже це розширюе можливост! дос-
лвдження м!жкультурного д!алогу слов'янських на-род!в, з одного боку, та глибшого наукового розумш-ня ц!лого ряду важливих проблем свггово! фшософ-сько! думки, з !ншого.
2. Лггературний огляд
Дослвдження проблеми свободи у фшософи польського романтизму пов'язане з важливими нау-ковими завданнями. Зокрема, здшснюеться спроба заповнення «б!лих плям» в !стор!! св!тово! ф!лософ!!, вщнайдення суголосних момент!в у нац!ональних традиц!ях слов'янських народ!в, з метою пвдтриман-ня та вдосконалення конструктивного культурного д!алогу !з використанням вдей польських мислител1в доби романтизму, заснованих на християнських та загальноевропейських культурних цшностях, задля виховання молодого поколшня в дуй любов1 до рвд-ного народу, його ютори, пробудження почуття пат-рютизму тощо.
Перш за все, зауважимо, що шльшсть праць, присвячених фшософським засадам польського ро-
