CC BY
289
УДК 17:14(477)
О. А. Стасевська, кандидат фшософських наук, доцент
ЕТИЧНА СКЛАДОВА УКРА1НСЬКО1 Ф1ЛОСОФСЬКО1 ДУМКИ: 1СТОРИЧНА СПЕЦИФ1КА ТА СУЧАСНИЙ СТАН
Статтю присвячено анал1зу еволюцИ' украгнськог етичног думки в контекст7 фтософсько! культури народу, виявленню гг специф1чних особливостей. Автора цг-кавить також стан сучасних досл1джень проблем морал1 в Украг'м.
Ключовi слова: фыософсько-етична думка, специф1ка розвитку етики в Украг-т, моральш цгнностг, ф1лософ1я серця.
Актуальтсть теми до^дження. Звернення до генези фшософсько! думки, осягнення традицш фшософсько-етичного мислення, виявлення не-доощнених постатей укра'нських мислителей та 1'х доробку завжди е акту-альним. Укра'нська фiлософсько-етична думка володiе своерiдним досвiдом та посiдае ушкальне мiсце в юторп св^ово! фшософсько'! традицп. Укра'1н-ська фiлософсько-етична думка еволющонувала вiд «панетичного» св^о-гляду до набуття етикою автономп в межах св^огляду в цiлому, вщ мораль-них повчань середньовiччя до теорп моралi Нов^ньо! доби.
XXI ст. постало для украшсько'! спiльноти як час духовно'1 кризи, яка зумовлюе звернення до в^чизняно! юторп, загалом, юторп культури та ево-люцп духовних цiнностей, зокрема. Осмислення i вiдновлення на новому рiвнi цiннiсних традицiй укра'1нського народу е запорукою успiшного ви-ходу з духовно'1 кризи. Столiття нiвелювання укра'1нського народу, ^нору-вання його нащонально'1, культурно! своерiдностi минули, на змшу прийшло XXI ст. — час не просто зростання та розвитку самосвщомосп, яю були характернi для нащонально-культурного вiдродження XVIII — поч. XX ст., а насичення цими традищями, що пов'язано iз нов^шм осмисленням нащонально'1 проблематики: генезис укра'1нського народу, своерiднiсть фор-мування укра'1нсько'1 нацп, особливостi духовного спадку, розумiння власно'1 культурно-юторично'! специфiки та осягнення потужносп власного духовного потенщалу.
Укра'1нська фiлософсько-етична думка завжди була невщ'емною складо-вою духовного буття свого народу, вона виразно втшювала i розкривала менталiтет укра'1нсько'1 людини, тип духовно!' дiяльностi. Разом iз тим юто-рико-культурнi фактори зумовили '1'1 гармонiйний зв'язок iз европейською гуманiстичною традицiею. Сучасний етап св^ово'1 юторп характеризуеться
© Стасевська О. А., 2015
29
двома тенденщями: глобалiзацiя i загострення проблем нащонально! щен-тичносп. У межах першо! тенденцп украшська фiлософсько-етична думка мае певний, але мало дослщжений потенцiал, щоб зробити вагомий внесок у розробку планетарно! етики для усвiдомлення вам людством свое! еднос-тi (це питання е одним iз найбшьш обговорюваних у наукових колах); у межах друго! — украшськш фiлософсько-етичнiй думцi важливо не тшьки систематизувати та плiдно розвивати свш доробок, а й випрацьовувати перспективы шляхи свого розвитку як одше! з основ духовносп украшського суспiльства XXI ст.
До^дження теми. Iсторiя етики в УкраНш на сьогодш ще не стала предметом глибокого систематичного вивчення. Загальнi дослщження з ютори украшсько! фшософп та суспшьно! думки, окремi працi з юторп етики не дають цшсного уявлення про специфiку традицiй етичного теоретизування в Укршш. Серед численних праць з юторп украшсько! фшософи невиправ-дано мало таких, що присвяченi цiлiсному висвiтленню юторп етики. 1мена фiлософiв, якi активно розробляли етичну проблематику в межах украшсько! духовно! культури, та !х ще! дуже часто згадуються в працях з юторп ро-сшсько! фшософи (що мае певний сенс з огляду на специфшу юторико-куль-турних зв'язюв наших народiв та значущий вплив на розвиток росшсько! культури Киево-Могилянсько! академп та iнших навчальних закладiв). Ак-туальнiсть статтi зумовлена недостатшм рiвнем, фрагментарнiстю вивчення юторп украшсько! етично! думки: науковцi найчаспше звертались до юторп розвитку етики в Киево-Могилянськш академп, академiчноi етично'1' думки XIX ст., або аналiзували етичш погляди конкретного фiлософа, або дослщжу-вали художню рефлексiю щодо морально-етичних питань.
Оскiльки украшська фшософсько-етична думка як частина украшсько! духовно! традицп i свiтового фiлософського процесу е ввдбиттям нащонально! самосвiдомостi украшського народу, його духовних цшностей, вивчення !! доробку обов'язково вимагае вiд дослiдника осягнення менталiтету украшщв, !х традицп, проникнення у духовно-практичну юторда наци. Менталiтет украшщв характеризуеться емоцшно-тднесеним та водночас шанобливим ставленням до рщно! землi, яка живить сили, волю, незламний дух народу. Разом iз тим украшському народу притаманш такi риси: своерiдний шдивь дуалiзм; цiннiсть окремо! людини та !! духовного свiту; значущiсть морального вдосконалення особистостi та й життелюбнють; визнання рiвностi людей та неприйняття деспотизму. Цi ознаки менталiтету е прюритетами у фшософ-сько-етичних роздумах, у працях украшських мислителiв.
Мета до^дження. Потреба виявлення специфiчних особливостей украшсько! фшософсько-етично! думки зумовлена необхщшстю визначен-ня перспектив розвитку етично! науки в сучаснiй Укршш.
Виклад основного матерiалу. Дослщити еволющю етично! думки Укра!-ни можна на основi перюдизацп, наданiй В. С. Горським в «1сторп укра!н-сько! фшософп»: перший перiод — становлення фшософсько! культури за чаав Ки!всько! Русi; другий — XVI-XVШ ст.; третiй — XIX — поч. XX ст. Перший перюд юторп укра!нсько! етично! думки можна позначити часом розкв^у Киеворусько! держави та юнуванням Литовського князiвства, жит-тя якого органiчно продовжувало розвиток форм духовносп Ки!всько! Русi. Етика, як i вся фiлософська думка, не була на той час самостшною, юнува-ло лише коло дослщжуваних питань, пов'язаних з усвщомленням сутностi людини та !! моральних чеснот у щшьному зв'язку з християнською вiрою. Загалом проблеми людського юнування розглядалися крiзь призму пробле-ми «людина — Бог», ютотна роль у розвитку фшософсько! думки означено! доби належала християнству, хоча в нш не простежуеться однозначна замк-нешсть на християнськiй доктриш.
Деякi сучаснi фiлософи (В. С. Горський, В. В. Бичков та ш.) вважають, що киеворуська думка була значно «етизована», тобто моральна проблематика мала перевагу в загальному обсязi фшософських питань. Необхщно зазначити, що у середньовiчнiй картинi свiту все спiввiдносилося iз загаль-ним конфлiктом добра та зла вщповщно релiгiйнiй традиц^, взагалi були вiдсутнi етико-нейтральнi явища.
Духовну культуру княжо! доби можна охарактеризувати як фшософсько-релiгiйно-етичний комплекс, спрямований на осмислення актуальних проблем тогочасного суспшьного життя. Сповнеш фiлософсько-етичними роздумами таю пам'ятки писемно! культури Ки!всько! Русi, як «Повiсть минулих лт>, «Слово про закон i благодать» 1ларюна, «1зборник Святослава», «Успенський збiрник», «Повчання» Володимира Мономаха, «Молшня» Данила Заточника, «Слово» Кирила Туровського та ш. Зародження вiтчиз-няно! фiлософсько-етичноi думки пов'язане зi змшами у свiдомостi людини на основi християнського свiтобачення та повною мiрою вiдбивало дух тiеi епохи.
У «Повчанш» Володимира Мономаха пiдкреслюеться важливiсть таких чеснот, як працелюбство, чесшсть, гостиншсть, повага до старших, праг-нення до навчання. Велику вагу мали поняття «честь» i «слава», що оству-ються в «Словi о полку Iгоревiм». Поряд iз цим ютотну роль у фiлософсько-етичних поглядах Ки!всько! Русi вiдiгравала розробка образу святого, формування уявлення про святють як втшення морального щеалу поведiн-ки, що надихаеться щнностями «не вiд свiту цього», але здшснюеться на землi. Найважливiшими рисами образу морального щеалу вважалися муд-рють, милосердя, смиреномудрiе (з цими рисами пов'язаш образи святих Ольги, Володимира, Бориса i Глiба). Окремо слщ пiдкреслити акцентацiю
ролi серця, що стае традицшною для укра!'нсько!' фшософсько-етично!' думки. Так, ушановуючи Володимира, 1ларюн у «Словi про Закон i Благодать» пiдкреслював, що в серщ князя «воссиял разум». У пам'ятках писемносп проголошувався заклик вiрувати «вам серцем i всiею душею». Таким чином, серце поставало своерщним зв'язком розуму, почуттiв i волi людини, за допомогою чого кожна людина долучалася до Божо!' ютини. Такий тип те-оретизування, що склався в духовнш культурi Ки!'всько!' Русi, i визначив своерiднiсть розвитку фшософсько-етично!' думки Укра!'ни наступних втв.
Правильним буде твердження, що одшею iз рис фшософсько-етично!' думки, яка зароджувалася за чаав Ки!'всько!' Руа, е релiгiйнiсть. На основi всебiчного осмислення Бога у фiлософсько-етичних роздумах формуються настанови розкриття творчих сторшь особистостi та '11 морального вдоско-налення, утверджуються принципи любовi, милосердя, тертння тощо. 1де!' милосердя та людинолюбносп, духовно'! досконалостi, спрямовано'! до Бога, шанування старших та батьмв, смиренностi, вiрностi, чесностi, правди, щиросп стали духовним стрижнем духовностi, який пронизуе ментал^ет укра!'нського народу i сьогоднi.
Нетиповим для европейського середньовiчного свiтогляду було захоп-лення та осшвування краси земно!' природи, що е присутшм в усiх пам'ятках киеворуського перюду i зумовлюе певний естетизм фшософству-вання.
Отже, ще в раннi часи зародження фшософсько!' культури нашого народу спостер^аеться уклiн вiд абстрактних, рацiоналiстичних теорш до конкретизування, емоцiйно-чуттевих пiдходiв тзнання, бiльш практично!' та життево!' рефлексп.
XIV-XVI ст. — епоха активного поширення ренесансних iдей, якi мали безумовний вплив на духовну культуру нашого народу i вщбилися у твор-чостi таких мислителiв, як Юрш Дрогобич, Павло Русин iз Кросна, Станi-слав Орiховський-Роксолан. У сво!'х працях вони не оминули актуальш фiлософсько-етичнi iдеi Ренесансу: Юрш Дрогобич проголошував розум та моральш чесноти критерiями оцiнки людини; Павло Русин iз Кросна утвер-джував спроможшсть людини досягти земного безсмертя доброчесною дiяльнiстю; Станiслав Орiховський тдкреслював необхiднiсть популяриза-ц^' знань як засобу морального вдосконалення особистосп.
У XVI ст. 1ван Вишенський у сво!'х працях, продовжуючи гуманiстичну лшю фiлософствування, вiдстоював цiннiсть морального виховання. Основ-не морально-виховне завдання вш вбачав не в абстрактному теоретизуван-нi, а в тому, щоб навчити людину бути правдивою, вм^и протистояти злу та аморальностi, боротися за щастя i справедливiсть, прагнути морально!' досконалосп та наслiдувати щеалу, тобто Богу в земному житп.
XV-XVШ ст. — час, коли починаеться активна дiяльнiсть православних братств, розвиваеться масове книгодрукування, дiе Острозька школа, Киево-Могилянська академiя. Братства (виникають в УкраНш в останнш чвертi XVI — на початку XVII ст.) стають осередками захисту духовних цшностей укра!нського народу, поширення освiти. У братських школах фiлософiя та етика не викладалися як окремi дисциплiни, але в них був закладений грунт для становлення професшно! фшософсько! науки в УкраИш. Братства здш-снюють значну роботу, поширюючи друковаш твори, в яких розроблялась i осмислювалась моральна проблематика. Позицiя дiячiв братських шкiл репрезентована у творi 1са! Копинського «Алфав^ духовний», присвячено-му питанням духовного, морального розвитку людини, необхщносп само-пiзнання як засобу самовдосконалення.
У цей перюд почала формуватися саме укра!нська фiлософiя на основi синтезу православно-слов'янсько! та захщноевропейсько! традицiй. Нав-чальний заклад, заснований Петром Могилою у 1632 р., поступово стае одним iз значних наукових цеш^в Свропи, своерiдним джерелом освiти для представниюв багатьох слов'янських народiв — роаян, сербiв, хорватiв, болгар тощо. Тут уперше утверджуеться професiйна укра!нська фiлософiя, яка здебiльшого розвивалась у ру^ захщноевропейсько! неосхоластики на основi вчення Аристотеля.
Характерним явищем укра!нсько! фшософсько! культури того часу стае виокремлення етики як самостшно! навчально! дисциплiни, про що свiдчить дiяльнiсть професорiв Киево-Могилянсько! академп та !х учнiв.
Серед проблематики, що розроблялась викладачами академп, переважне мiсце займають гумаштарш дослiдження, орiентованi на виршення певних соцiальних, духовних, зокрема етичних питань. Центральною парадигмою, що суттево впливала на розробку фшософсько-етичних проблем, була «бог — людина — свт». Прикладом цього е трактат 1нокеппя Пзеля «Мир з Богом людини», в якому ч^ко простежуеться де!стична тенденщя: Бог створив людину, а процеси, що вщбуваються в матерiальному свiтi пiсля створiння, залежать не вщ нього, а вщ вторинних причин, тому i людина як частка природи набувае самодостатнього значення, мае вщтворювати в собi добро самостшно. У цьому тракта^ I. Гiзель розмiрковуе над сповненою злом i соцiальною несправедливiстю мораллю тогочасного суспiльства. Вiн iз повагою ставиться до людини, яка, на його думку, е володарем i творцем власно! доль Критерiями добра та зла е розум i совють людини, яка скеровуе й оцшюе вчинки. Якщо моральнi правила суспшьства суперечать людсько-му розуму i негативно оцiнюються !! совiстю, то !х порушення припустимi i не вважаються грiхом. Отже, I. Гiзель висловлював принципи рацiоналiс-тично! моралi, утверджуючи людську гiднiсть.
Укра!'нське фшософсько-етичне знання кшця XVII — початку XVIII ст. представлено також у курсах етики викладачiв Киево-Могилянсько!' академп Феофана Прокоповича, Георпя Кониського, Михайла Козачинського, Стефана Калиновського, Сильвестра Кулябки та ш. Головним !'х досягненням було сутшсне визначення етики як повчально!' фшософп, що стало тдвали-ною виокремлення !'!' як самостшно'! галузi науки.
Значний внесок в еволющю фшософсько-етично!' думки Укра!'ни зробив Феофан Прокопович. Ця енциклопедично освiчена людина у сво!'х досль дженнях вщходить вiд схоластично!' позицп, придшяючи багато уваги проб-лемi людини. Вш вiдокремлюе етику вiд богослов'я, називае самостшною наукою. У сво!'й «Етищ» Ф. Прокопович розкривае мехашзм та сенс людсько!' дiяльностi: кожна людина дiе, оскiльки вона чогось бажае, чогось прагне. Отже, головне завдання етики — керувати людською поведшкою, навчати, у чому полягае найвище добро, i спрямовувати на добро людсью дп.
С. Калиновський у сво!'й книзi «Десять книг Аристотеля до Икомаха, тобто етика» визначае мету морально!' фшософп, тобто етики — це людина, яка мае активно дiяти (не просто споглядати), вчинками утверджуючи добро. Мислитель ставить низку фшософсько-етичних питань, характерних для доби Просв^ництва — свобода, свобода вибору, стввщношення волi та розуму. Вш утверджуе активну роль розуму у вольових спонуках, чим за-перечуе вроджену схильшсть людини до зла.
Схожа позищя висловлена С. Кулябкою у творi «Етика»: етика — це наука, яка спрямовуе вчинки людей, людина у сво!'х вчинках мае керуватися власною розумною волею задля досягнення добра та утвердження основних доброчинностей — справедливости помiрностi, мужносп.
М. Козачинський у своему кура стверджуе, що етика е ютинно самостшною наукою, яка розробляе як конкретш, так i ушверсальш питання. Мислитель акцентуе активну роль етики: вона не просто дае знання мораль-них закошв i правил, а спонукае досягнення людиною моральних чеснот. Учений роздшяе етику на загальну та особливу частину: загальна вивчае моральш закони та чесноти поза реальним людським життям; особлива — концентруе увагу на конкретних умовах життя людини та його моральному тдгруш!.
Яскравим представником вихованщв Киево-Могилянсько!' академп був Г. Кониський. Науковий доробок його свщчить про ютотний прогрес у роз-витку фшософсько-етичних щей в Укра'ш XVIII ст. Вш одним iз перших включив етику до свого фшософського курсу, визначаючи !'!' як практичну науку, що навчае людей спрямовувати сво!' дп на добро, на досягнення щас-тя як вищо!' мети. У працi «Моральна фiлософiя, або етика» Г. Кониський досить глибоко для свого часу дослщжуе природу людини, формулюе склад-
ну концепщю людсько! активностi. Актившсть вiн пов'язуе iз соцiальною дiяльнiстю й вiдповiдальнiстю людини за свш вибiр i вчинки. Моральний вибiр i вчинок людини залежать вщ свободи волi. Воля не е вшьною вiд розуму, вона е втшенням практичного рiшення розуму. Досконалим е такий моральний вчинок, який грунтуеться на гармони розуму i волi iндивiда. Внутрiшня гармонiя людини залежить вщ згоди мiж розумом i волею, вiд спрямовано! на моральну мету дiяльнiсть. А такою моральною метою е благо. Вище благо «приготував людиш Бог», але ж е й земне благо, пов'язане з життедiяльнiстю. Земне благо може бути ютинним i уявним: перше — це духовш доброчесносп, здоров'я, сили людини; друге — це те, що властиве не людиш, а !! оточенню — грош^ добробут, почесть Взагалi благом вважа-еться все, що стало для людини бажаним: наявшсть здоров'я, вщчуття добро! долi, вiдваги, продовження роду, почуттевi насолоди, але все це мае бути у помiрних рамках. Людина мае прагнути насолоди вщ повноти життя, про-те не повинна перетворювати це на самоцшь. Кониський також був проти проповщування морального щеалу, що здатен знищити цшшсть людського життя. Моральш норми, оцiнки не даються апрiорi i не даються Богом, а формуються в процес людського стлкування. Г. Кониський (наслiдуючи Аристотеля) велику увагу придшяе моральному вихованню як процесу, в якому формуються i розкриваються найкращi якостi людини.
Розвиток означених фшософсько-етичних iдей певною мiрою був ств-звучний аналогiчним процесам, що вщбувалися в духовному житп тогочас-но! Свропи. Етика доби Просв^ництва постае як iнтегративна наука про людину як духовну та тшесну цшсшсть. У творах укра!нських мислителiв цього часу етика також вивляе певний синкретизм — ус проблеми тогочас-ного суспiльства розглядалися ^зь призму моральних начал.
Такий злет фшософько-етичного знання, на жаль, не мав свого лопчно-го продовження у виглядi створення шститу^в професiйного фiлософству-вання. Причина полягала перш за все в остаточнш втра^ можливостi незалежного юнування Укра!ни. Реформована Киево-Могилянська академiя, Львiвський унiверситет, iншi навчальнi заклади, яю виникали на землях Укра!ни, не змогли реалiзувати власний потенцiал у цьому напрямь Укра!н-ська фшософсько-етична думка була витiснена за академiчнi межi, але про-довжувала юнувати на iндивiдуальному рiвнi, що безумовно вщповщало специфiчному iндивiдуалiзму укра!нського ментал^ету. Яскравим прикладом цього е постать Григорiя Сковороди та його фшософсько-етичне вчення. Оригiнальний та глибокий доробок ученого присвячений людинознавчш, етико-гумашстичнш проблематицi.
Спадщина Г. Сковороди засвщчуе органiчну еднiсть нацiональноi тра-дици фiлософствування та захiдноевропейськоi. Одним iз головних прин-
цитв европейського Просв^ництва був принцип наближення людини до свободи через моральне самотзнання та вдосконалення внутршнього св^, що абсолютно вщдзеркалено у вченш Г. Сковороди.
Принцип «сродносп», вчення про щастя, принцип самотзнання е стриж-невими моментами фшософсько-етично!' системи Г. Сковороди, який по сут наголошуе перевагу чуттевого тзнання над логiчним. Мета самотзнання не може бути реалiзована як суто штелектуальний акт. Самотзнання людини е насамперед життевий процес, що концентруе в людин енерпю само-розвитку. Головним органом цього процесу е серце людини, серце як сукуп-шсть почутав, бажань, прагнень. Кордоцентризм сковородишвсько! фшософсько-етично'! концепцп базуеться на ще!', що серце як духовна суб-станщя е основою буття i джерелом життедiяльностi людини. Оскiльки духовну субстанцш утворюе в людинi Бог, Сковорода ототожнюе серце з Богом або Словом Божим. Шзнання самого себе постае у вченн Сковороди шляхом до надбання щастя. В етищ мислителя своерщно перепштають-ся антична спадщина та християнська традитя тлумачення поняття щастя: антична фiлософiя виходила з ще!' щастя в межах земного життя, а християнська мораль будуеться на проповщувант щастя у потойбiчному свт. Сковорода ж твердив: якщо щастя можливе, то не десь i колись, а тут i зараз. Тому тзнання себе е умовою щастя, проте одних лише знань недостатньо, потрiбно добре серце — висока моральтсть.
Важливим принципом фшософсько-етичного вчення Г. Сковороди е все-проникнення морал^ поширення функцюнування моралi на все суспшьство, на кожну особиспсть. У такий спосiб фiлософ стверджуе гумашстичну можливiсть людини жити за совютю незалежно вiд матерiального стану чи роду дiяльностi. Таким чином, етична спрямоватсть фiлософii Г. Сковороди продовжуе та розвивае нацюнальну традитю морального просвiтництва i виховання, що склалася в практит братських шкiл, Киево-Могилянсько!' академ^', у вченнях I. Пзеля, Ф. Прокоповича, Г. Кониського. Фiлософiя серця Сковороди, яка еднае вiру i розум людини, мала свое продовження i в шших фiлософських дослiдженнях укра!'нських мислшешв наступних часiв. Своерiдна культурно-iсторична ситуатя того часу зумовила iснування укра-!'нсько!' культури як вiдкритоi системи, це й спричинило той факт, що Г. Сковорода не перетворив свое вчення на замкнену, ч^ко упорядковану систему.
Фшософсько-етична думка Укра!'ни Нового часу, безперечно, багато зробила у справi вивчення проблем морал^ а XIX ст. — третш перюд юторп вiтчизняноi етики — пропонуе новi аспекти дослщження в цiй сферi. Осе-редками фшософського життя Укра!'ни початку XIX ст. були Слобожанщина та Гетьманщина; особливе мюце посщають Харкiв iз заснованим у 1804 р. утверситетом, Полтава, Нiжин, пiзнiше i Ки!'в iз вiдкритим у 1834 р. унь
верситетом. Дiяльнiсть науковщв пов'язана iз розробкою просв^ницько! фшософсько-етично! проблематики, популяризащею iдей представникiв французького i шмецького Просвiтництва. Значний вплив на розвиток укра-!нсько! фшософп цього часу мала шмецька класична фiлософiя, особливо етичн системи I. Канта та I. Фiхте. Представники ушверситетсько! науки, перш за все викладачi морально-пол^ичного та фiзико-математичного фа-культетiв Харювського унiверситету Й.-Б. Шад, Л. Кронеберг, Т. Осипов-ский, О. Стойкович, Л.-Г. Якоб, П. Любовський були головними прибiчни-ками i популяризаторами iдей етики категоричного iмперативу.
Перюд активного розвитку самосвiдомостi укра!нсько! нацп визначив постанову проблеми «людина — нащя», яка й стала провщною в етичних поглядах укра!нсько! штел^енцп XIX ст. Професiйну фiлософську думку Укра!ни означеного перiоду репрезентували викладачi унiверситетiв i духов-них академш П. Юркевич, С. Гогоцький, П. Лшицький, О. Козлов, О. Пля-ров, Д. Богдашевський та ш. Вони визнавали принципове значення питань моральности, виступали проти позитивiзму, ставили у центр сво!х дослiджень проблему людини, обстоювали ставлення до фшософш не як до суми кон-кретних наук, а як до св^оглядно! основи сустльства. Сфера моральносп розглядалась ними як царина, де виявляеться практична значущють загаль-нофшософських iдей, а моральнi питання безпосередньо пов'язаш з пошу-ками виходу сустльства iз св^оглядно! кризи. Радикально налаштована штел^енщя переважно шукала шляхи практично! перебудови сустльства, тдпорядковуючи цш метi свою теоретичну дiяльнiсть. Центральне мюце в теоретичних дослiдженнях посщала проблема щастя людини, без вирь шення яко! неможливi докорiннi змши суспiльства, громадського життя.
Традицй укра!нського етичного теоретизування бiльш за все простежу-ються у дiяльностi Памфша Юркевича. Його загальнi фiлософськi ще! ви-явились у зв'язку з критичним аналiзом творчостi I. Канта. П. Юркевич протипоставляв щею першосп людського серця рацiоналiстичним концеп-щям розуму Нового часу. Критикуючи етику Канта, вш стверджував, що моральний закон, який встановлюе межi належного, все ж таки записаний у людському серщ, а розум е лише засобом тзнання поклику серця. У 1860 р. була видана його робота «Серце i його значення в духовному житп людини, за вченням слова Божого», в якш фактично розроблявся принцип кордоцен-тризму, iдея того, що серце е бшьш глибокою основою духовного життя, шж розум, i визначае шдивщуальшсть та неповторнiсть людини. Юркевич за-перечував автономiю розуму, здатного самостшно встановлювати закони всiеi духовно! дiяльностi, оскiльки розум можна назвати верхiвкою життя людини, а от !! корiнням е серце. Тому не можна ототожнювати розумшсть вчинку iз моральнiстю, поняття розумний i добрий: можна ско!ти дуже ро-
зумний, проте морально непдний вчинок. Розум людини надае уявлення про високу моральшсть, однак не врятовуе вщ аморально!' поведшки. Так, П. Юркевич фактично стверджуе, що серце — скарбник i носш внутршшх сил людини, основа морального життя, осередок моральних почутпв.
Схожi ще!' простежуються у фшософських працях С. Гогоцького, П. Ль ницького, Д. Богдашевського, О. Гшярова та iн., якi у сво!'х курсах лекцiй традицiйно виявляли тяжшня до етично!' проблематики, осмислення питань людсько!' моральностi, наголошували на визнанш гармони розуму i моральних почутпв людини. Такий iнтерес до етики зумовлений визначенням зав-дань фшософп, яю не обмежуються тшьки аналiзом мислення та основ тзнавально!' дiяльностi й обов'язково мае дослщжувати моральну природу людини.
Особливiстю духовного життя Украши XIX ст. було поширення укра!'н-сько!' фшософсько!' традицп в непрофесшнш сферi — лiтературi та публь цистицi, головною рисою !'х тематики була безумовна взаемозалежнiсть сощальних i моральних питань. Зокрема, укра'нська лiтература була спов-нена «фшософськими образами», емоцiйно забарвленим глибоким осмис-ленням етичних проблем суспiльства i моральностi людини. Таке явище пояснюеться одшею iз рис менталiтету украшщв — переважанням емоцiй — чуттевого начала над рацюнальним. Вияви непрофесшно!' фiлософсько-етично!' думки знаходимо у творах М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Кулша, I. Франка та ш. Фiлософсько-етична складова творчостi Гоголя — це роз-думи про моральш сили людини, про вчинок, який ще вiд серця, про перевагу потягу серця над обов'язком та зовшшшм примусом. Творчють П. Ку-лiша майже сповнена фшософсько-етичними мiркуваннями, в центрi яких — таю поняття, як «серце», «душа», «тара». Його доробок називають «ху^рською фiлософiею», яка розкривае бачення автором сутносп укра!'н-сько!' духовно!' традицп, де «хутiр» постае уособленням таких рис менталь тету украшщв, як iндивiдуалiзм, любов до рщно!' землi, традицiйнiсть, орiентацiя на родинне коло. Актуальшсть фiлософсько-етичноi проблематики знайшла свш вiдбиток у творчосп Т. Шевченка. Усе, про що вш писав, обов'язково спiввiдноситься з його особистюним етичним iдеалом. Вищим критерiем оцiнки життя людини е правда — тдгрунтя розв'язання глобального конфлшту добра i зла. Особливе мюце Шевченко придiляв осмисленню вол^ утiленням образу яко!' в його творах е постать козака.
Досить визначеною е фшософсько-етична позищя I. Франка. Саме етич-на проблематика виявляеться причетною до змютовного насичення його творiв, що зумовлювало значущють для поета-мислителя теми «герой, осо-бистiсть i народ, нащя». Проблему щастя, iндивiдуального та загального (або повного), Франко пов'язував iз категорiею «нацiя». Важливими умова-
ми усвщомлення шдивщами себе як нацп е iдеал, що еднае !х, та вiра, яка передбачае сприйняття серцем цього iдеалу. Без такого перетворення «ет-носу» на «нащю» (як единий культурний оргашзм) неможливо досягти всезагального повного щастя.
Принагiдно зазначимо важливють фiлософсько-етичного доробку укра-!нського письменника, пол^ичного дiяча В. Винниченка. Виклад етично! концепцп цього мислителя мютить трактат «Конкордизм». Вихiдним для Винниченка е обгрунтування шляхiв до щасливого життя людини. Щастя, пояснюеться у трактат^ е те, що дае людиш радiсть життя, а це досягаеться узгодженням i рiвновагою мiж рiзними моральними цiнностями — багат-ством, славою, здоров'ям, коханням, розумом тощо. Мораль «конкордизму» стверджуе рiвнiсть не лише мiж людьми, а й рiвнiсть людей з уама живими iстотами, з природою. Вона вимагае погодження вчинюв i потяпв людини з навколишнiм свiтом. Тут неприйнятний примус, страх, а лише свобода i незалежнiсть обумовлюють ютинну моральнiсть поведiнки. Винниченко впевнено стверджуе, що реалiзацiя настанов конкордистсько! етики передбачае загальне оздоровлення суспшьства: в економщ, моралi, правi, наущ, мистецтвi та iн. На жаль, заклики Винниченка не були почут сучасниками, оскшьки й дотепер рукопис трактату не опублшований i збер^аеться в одному з архiвiв США. Проте iдеал гармони шдивща i довколишнього свiту не втратив свое! актуальносп й сьогоднi.
Як бачимо, на кшець XIX ст. — початок ХХ ст. фшософсько-етична думка Укра!ни характеризувалась продовженням власних традицш та ств-звучнiстю iз загальними тенденцiями розвитку европейсько! фшософп того часу. Висування проблеми людини (!! волi, свободи, вдосконалення, щастя) сприяло видшенню етики як самостшно! науково! дисциплiни, нерозривно пов'язано! iз фiлософiею.
Подальший розвиток укра!нсько! фшософсько-етично! думки вiдбувався або в межах марксистсько! методолог^, або згiдно з традищями класичного рацiоналiзму, чи неокласичного тдходу до етичних проблем фшософп. За-галом етика ХХ ст. остаточно визначилася як самостшна наука, основш пошуки яко! вiдбувалися навколо концепцш «людина — Бог», «людина — суспiльство». Поширення наукового ате!зму стало перешкодою розвитку iдей взаемозв'язку релшйних настанов i принципiв св^сько! моралi. У цей перiод акцентувалися питання морально! вщповщальносп людини, кризи загальнолюдських моральних цшностей, морального самовдосконалення, протистояння внутршнього свiту особистостi i суспiльства.
Особливе мiсце в розвитку укра!нсько! фiлософсько-етичноi думки ХХ ст. належить Д. Чижевському — «историку духу» (так вш себе називав), до-слiднику нацiонального типу фшософствування. Як iсторик укра!нсько!
нацюнально!' фшософп вш уперше ввiв поняття «фiлософiя серця». Д. Чи-жевський у сво!'й концепцп «фшософп серця» акцентуе проблему стилю нацюнального типу мислення. Вш доводить, що зверненiсть до «серця» як до морально-емоцшного центру людини спостер^аеться в культурах рiзних народiв. Але для укра!'нсько!' духовно!' традицп специфiчним е те, що осмис-лення серця як внутршньо!' субстанцп людсько!' духовностi не протистав-ляеться розуму, наголошуеться !'х гармонiя як зааб врiвноваженостi Свiту. Етична позищя Д. Чижевського виявилася також у негативному ставленш до етичного рацiоналiзму, до введено!' ще Просвiтництвом надмiрноi раць оналiзацii людини. Вiн стверджував, що будь-яка етика, яка нехтуе ушкаль-шстю морального досвiду особистосп i прагне рацiонально вибудовувати моральну поведшку людини, перетворюеться на формальну, поверхову етику. Для Д. Чижевського дуже важливим було утвердження цшносп та ушкальносп кожно!' людини, !'!' права визначати свiй моральний шлях.
Умови юнування духовно!' культури, зокрема фшософсько!' думки, в ра-дянськш Украiнi визначалися атмосферою неприпустимостi владою вшьно-думства, однозначним ствердженням лише одше!' фiлософськоi доктрини — фшософп дiалектичного та iсторичного матерiалiзму. Навт марксистська фiлософiя вилучалася iз сфери теоретичного аналiзу i перетворювалось на зааб пропагандистсько-агiтацiйноi дiяльностi. Щодо етично!' думки вихiд-ним пунктом моральних дослщжень марксизм обрав критику попередшх етичних систем. Вивчення сутностi моралi було зведено до завдань класово!' боротьби пролетарiату, до обгрунтування революцшно!' стратег^' i тактики. У рамках сощалютичного суспiльства етична наука майже не розвивалась аж до кшця 50-х рр. XX ст. Ь цього часу радянська етична наука зосере-дила увагу на таких конкретних проблемах: дослщження юторп етично!' думки; обгрунтування нормативно!' етики радянського суспшьства; розроб-ка теор^' морального виховання, тобто проблемах педагопчно!' етики; ак-центування питань професiйноi етики. Отже, нав^ь офiцiйно декретована марксистська етика втратила адекватне тдгрунтя для свого нормального юнування. Важливо зазначити, що в радянський перюд була продовжена традищя непрофесiйного фiлософствування, емоцшно-образно!' фiлософii, яка була започаткована в попередш часи. Представники духовно!' культури за допомогою художшх засобiв осмислювали нагальш етичнi проблеми, моральнi цшносп укра!'нського радянського суспiльства.
Утiм аналiз iсторii фiлософсько-етичноi думки радянського перюду свiд-чить, що незважаючи на защеолопзовашсть етики вона була представлена видатними вченими, яю розробляли традицшш питання про добро, зло, сенс життя, смерть, обов'язок, совiсть, щастя, любов тощо. Особливе мюце на-лежить працям О. Дробницького, М. Мамардашвш, А. Чанишева, Г. Бать
щева, А. Гусейнова, Ю. Согомонова, А. Титаренка, В. €фiмова та ш. Фшо-софська думка в УкраНш починае активно розвиватися з 60-х рр. ХХ ст. Доробок укра!нських фiлософiв отримав визнання i навiть з'явився термiн «Ки!вська фшософська школа», яка була представлена В. Шинкаруком, Л. Левчук, В. Танчером, В. Босенком, I. Бичком, П. Копншим, М. Поповичем та ш. 1хш iнтереси стосувалися рiзних сфер фшософського знання: логiки, релiгiезнавства, естетики, юторп фшософп та культури, проблем дiалектич-ного розвитку, педагогiчних питань фшософп тощо. Для дослiджень ки!в-ських учених (В. Горський, В. Ничик, В. Литвинов, Я. Стратш), яю з'явилися в 1960-1980 рр., характерним було прагнення дослщити накопичений досвщ професшно! укра!нсько! фшософп Киево-Могилянсько! академп, обгрунту-вати рецепцiю в працях !! викладачiв ренесансних та реформаторських щей. Але жодних суттевих зрушень у розвитку суто етично! проблематики не сталося, хоча в цей час окремi дослщження були присвячеш юторп етично! думки Укра!ни та специфiцi етноетичних цiнностей.
Принципово змшюеться ситуацiя у 90-тi рр. ХХ ст. з проголошенням незалежносп Укра!ни. З'являються навчальнi видання з етики, позбавлеш вiд попереднього щеолопчного забарвлення (Т. Аболшо!, В. €фiменка, О. Лiнчук, С Шинкарука, В. Малахова та ш.), i наую^ працi, присвяченi еволюцп укра!нсько! етично! думки (В. Ичик, В. Горський, М. Лук, В. На-падиста), проблемам ушверсальних i нацiональних моральних цшностей (В. Малахов), питанням прикладно! та практично! етики (Т. Аболша, О. Шин-каренко, В. Нападиста, В. Сфiменко, В. Лiсовий, М. Кисельов). Напрями розробок, започатковаш ки!вськими вченими у 1960-1980 рр., були продов-женi такими науковцями, як Ю. Мицик, Т. Черепнiна, Д. Кашина, Л. Алек-сiевець, С. Серяков, В. Барашвський, О. Скипнюк, В. Вандишева, С. Черепанова.
Висновки. Поданий огляд еволюцп етично! думки Укра!ни дае пщстави зробити певш висновки, головний iз яких — наявшсть нацiональноi фiло-софсько-етично! традицп. На сьогоднi дискусiйним залишаеться питання про припустимють виокремлювати укра!нську нацюнальну фiлософсько-етичну думку. Втiм автор дотримуеться тако! позицй: укра!нська фшософ-сько-етична думка iснуе, оскiльки ми можемо впевнено сказати про юну-вання своерщних цiннiсних орiентацiй та морально-етичних поглядiв укра!нського народу. Мораль безумовно мае загальнолюдський вимiр, упм iснують нацiональнi типи морально! культури, рiзнi системи етнокультурних цiнностей, що наповнюють змютом моральнi норми та настанови. Хоча в наукових колах як попередшх чаав, так i сьогоднi iснуе думка, будь-яка нацюнальна фiлософiя обов'язково мае бути вщзначена створенням оригi-нально! системи, яко! в Украiнi не було. Прихильники тако! позицп, на наш
погляд, недооцшюють фшософсько-етичний доробок киевомогилянщв, Г. Сковороди, представниюв ушверситетсько!' академiчноi фшософп XIX ст. тощо. На прикладi укра!'нсько!' духовно!' традицп пiдтверджуеться той факт, що фiлософiя без свое!' етично!' складово!' е значно звуженою, а сама етика неможлива поза фiлософiею.
Такий стислий огляд еволюцп укра!'нсько!' фшософсько-етично!' думки дозволяе визначити !'!' специфшу, яка обумовлена всiею iсторiею духовносп укра!'нського народу, менталiтетом украшщв та !'х культурними традицiями:
- укра'нська фiлософсько-етична думка е нiби роздвоеною, «межовою». Джерелами !'!' е частково антична фiлософiя, запозиченння iз праць вiзантiй-ських фiлософiв, релiгiйно-фiлософська думка Ки!'всько!' Русi, захщноевро-пейська фiлософiя;
- формування укра!'нсько!' нацюнально!' фшософсько-етично!' думки як явища св^ово!' фшософсько!' культури проходило в умовах уже достатньо зршо!' св^ово!' етики. Це зумовило !'!' вiдкритiсть до штелектуальних досяг-нень захiдноi думки, готовшсть до помiркованих запозичень. Утiм розвиток укра!'нсько!' фiлософсько-етичноi думки вiдбувався не тшьки завдяки, а й усупереч шокультурним впливам як вiддзеркалення архетитв нацiональноi свiдомостi. До !'!' специфши належить стiйкiсть у збереженнi традицш, про-тистояння домiнуючому в европейськш традицп рацiоналiзму, захопленiсть релiгiйними аспектами морального буття людини;
- укра'нська фiлософсько-етична думка завжди вiдбивала основш риси менталiтету народу, такi як: анте'зм — спорiдненiсть з рщною землею; iн-дивiдуалiзм; кордоцентризм, емоцшшсть; екзистенцiальнiсть; релiгiйнiсть;
- укра!'нська фшософська етика iсторично змiнювалась, проте залишала незмшним коло дослiджуваних питань — осмислення свободи людини як можливосп змшити себе i свое життя на краще. Фшософсько-моральш мiркування завжди були конкретними, пов'язаними iз умовами буття народу та людини, позначеш вщсутшстю iнтересу до суто теоретичних питань, вiдiрваних вiд реального життя, центращею навколо життесмислових проблем людини i суспiльства, iсторii народу;
- до специфiки фшософсько-етично!' думки Украши також належить вщ-сутшсть систематизованих та чiтко впорядкованих учень, що е предметом критики i пiдставою для заперечень юнування нацiональноi укра!'нсько!' фiлософськоi етики. Етична проблематика часто розроблялась у працях по-вчального, морально-дидактичного характеру, художшх та л^ературних творах;
- важливими особливостями укра!'нсько!' фiлософсько-етичноi думки, якi сформувалися у специфiчних iсторико-культурних умовах, е антропоцентризм, вщсутшсть утилiтаризму, емоцшно-образний стиль мислення, кор-
доцентричшсть, певний естетизм, чутливють до розрiзнення добра i зла, оптимютичне ставлення до свiту.
Сучасний стан фшософсько-етичного знання у свiтi характеризуеться втратою ушверсальносп. З останньо! третини XX ст. посилюеться штерес до практично! фшософп як прикладно! етики, що зумовлено загрозами щодо юнування людини, необхiднiстю пошукiв нових морально-цшнюних орiен-тирiв, мотивацшно! сфери поведшки людини, а також способiв регулювання соцiальних конфлiктiв. ¡ншими словами, етика все бшьше перетворюеться на певну технологiю узгодженого функцiонування соцiуму, виконуючи функ-цiю соцiального регулятора. Сучасна етика переважно розвиваеться у формi прикладно! етики, в якш дуже сильно виявлений практичний та нормативний штерес i яка нацiлена на конкретнi види суспшьно! практики. Також активно розвиваеться професшна етика, яка здебшьшого зосереджена на розробцi професшних етичних кодексiв фахiвцiв рiзних галузей. Про це свщчить кiлькiсть монографш, статей, дисертацiйних дослiджень, навчальних поЫб-никiв. Дослiдники прикладно! етики намагаються описати специф^ прояву професiйних чеснот у окремих видах фахово! дiяльностi професiоналiв: юристiв, медичних працiвникiв, пщприемщв, журналiстiв, iнженерiв та iн. До загального осмислення професшно! етики звертаються такi науковцi, як С. Федоренко, Т. Аболша, I. Бех, Л. Хоружа, В. Семиченко, Г. Васянович, до проблем етики правнимв — В. Барко, Г. Гребеньков, Ю. Слюовенко, В. Лозовой, О. Петришин, В. Халiулiна, журналю^в — Д. Аврамов, В. Володими-ров, С. Даниленко, Д. Корню, вшськових — О. Гончаренко, Д. Коваленко, С. Форостовець, педагопв — М. Коць, О. Грива, В. Чернокозова та ш.
Разом iз тим проблеми сучасного суспшьства набувають усе бшьш глобального характеру, а це зумовлюе необхщнють переосмислити фшософсько-етичш основи життедiяльностi людини i суспiльства, по-новому осягнути моральнi принципи людських стосунмв, що може переломити негативш тенденцй суспiльного розвитку. Сучасний етап розвитку укра!нсько! фiло-софсько-етично! думки актуалiзуе необхiднiсть цiлiсного осмислення основ-них етичних iдей украшських фiлософiв, переосмислення сутностi моралi, !! статусу та теоретично! i практично! сторш вияву. Звернення до юторп етики може стати своерiдним тдгрунтям для своечасного визначення на-гальних перспективних завдань фшософсько! етики в сучасних, дуже склад-них для украшського суспiльства умовах буття.
л1тература
1. Валявко I. Дмитро Чижевський як досл1дник укра!нсько! ф1лософсько! думки :
автореф. дис. ... канд. фшос. наук / I. Валявко. - К., 1997.
2. Генезис и пути развития русской и украинской философской мысли : монография / [Г. Е. Аляев и др. ; под общ. ред. Г. Е. Аляева, Н. А. Куценко, Т. Д. Сухо-дуб]. - Полтава, 2013.
3. Горський В. С. Iсторiя укра!'нсько!' фшософп : курс лекцш / В. С. Горський. - К., 1996.
4. Слютратов С. Серце як онтолопчна передумова тзнання (за працею П. Юрке-вича «¡дея») / С. Слютратов // Фшософ. i соцюлог. думка. - К., 1995. - № 1-2.
5. Нападиста В. Г. Тстор1я етики в Укра'ш (друга половина XIX - початок XX ст.) : навч. пос1б. / В. Г. Нападиста. - К. : Либщь, 2004.
6. Ничик В. М. Из истории отечественной философии конца XVII - начала XVIII века / В. М. Ничик. - Киев, 1978.
7. Одоховська I. О. В1ра, над1я, любов у фшософсько-релшйнш та етичнш думщ Украши та св1това культурна традищя / I. О. Одоховська // Ушверсальш вим1ри укра!'нсько!' культури. - О., 2000. - С. 68-76.
8. Памятники этической мысли на Украине XVII - первой половины XVIII ст. / сост., пер. с лат., вступ. ст. и примеч. М. В. Кашубы. - Киев, 1987.
9. Почапський А. М. Фiлософiя в Xаркiвському ушверситет у першш чверп XIX ст. / А. М. Почапський // Фшософ. i соцюлог. думка. - К., 1971. - № 3.
10. Радченко О. Б. Етичний вишр фшософп постмодершзму / О. Б. Радченко // Вюн. Прикарпат. ун-ту. Фшософ. i психол. науки. - Вип. V. - !вано-Франювськ : Плай, 2003. - С. 86-93.
11. Философская этика и ее перспективы в современном мире // Круглый стол к 10-летию ежегодника «Этическая мысль»: А. А. Гусейнов, А. В. Разин, А. И. Бродский, О. В. Лобовиков, Р. Г. Апресян, М. Л. Гельфонд). - Этич. мысль. - Вып. 12. - 2012.
12. Яковенко I. Проблеми християнсько-етичного вдосконалення людини в курсах етики дiячiв Киево-Могилянсько!' академп першо!' половини XVIII ст. / I. Яковенко // Вюн. Мел^опол. держ. пед. ун-ту iм. Богдана Xмельницького. Серiя: Педагогка. - 2013. - № 2. - С. 263-266.
этическая составляющая
украинской философской мысли:
историческая специфика
и современное положение
О. А. Стасевская
Статья посвящена анализу эволюции украинской этической мысли в контексте
философской культуры народа, выявлению ее специфических особенностей. Автора
интересует состояние современных исследований проблем морали в Украине.
Ключевые слова: философско-этическая мысль, специфика развития этики
в Украине, моральные ценности, философия сердца.
the ethical component of ukrainian philosophy: historical specificity and the modern state
Staszewska O. A.
The article is devoted the analysis of evolution of the Ukrainian ethics idea in the context ofphilosophical culture ofpeople, to the exposure of its specific features. An author is interested by consisting of modern researches ofproblems of moral of Ukraine.
Key words: philosophical-ethics idea, specific of development of ethics in Ukraine, moral values, philosophy of heart.
УДК 316.3:1
Э. А. Кальницкий, кандидат философских наук, доцент
СОЦИОКУЛЬТУРНЫЕ ОСОБЕННОСТИ СЕТЕВОГО СОЦИУМА КАК НОВОГО ЭТАПА РАЗВИТИЯ ИНФОРМАЦИОННОГО ОБЩЕСТВА
Проанализированы основные социокультурные особенности сетевого социума: формирование особой социальной реальности - виртуальной, формирование понятия «сетевой человек», выделение консеквекциальной этики в отдельную отрасль и т. д. Акцентируется, что социокультурные особенности сетевого социума создают предпосылки для формирования новой общественной сферы, нового мира киберде-мократии, которая даст возможность продвигать прогрессивные идеи и реализо-вывать социальные преобразования.
Ключевые слова: информационное общество, сетевой социум, социокультурные особенности.
Актуальность проблемы. Информация в современном обществе играет ключевую роль. Она буквально пронизывает всю структуру социума, демонстрируя возможность даже материальные ценности переводить в нематериальные активы. Ключевая роль в информационном обществе отводится так называемым «информационно насыщенным услугам», например, в бизнесе, услугах в области связи и развлечений и т. д. Понятие «информация», этимологически изначально понимаемое как «изложение», «сообщение», трансформировалось, получив прочную основу в виде информатики,
© Кальницкий Э. А., 2015
45
