CC BY
32
УДК 133.2
Костенко В.Г., доктор фшософи, професор © Федишин Я.1., доктор фшософи, професор Лье1еський нащональний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡м. С.З.Гжицького
ДУХОВН1СТЬ ЯК СКЛАДОВА МОРАЛЬНО! КУЛЬТУРИ
ОСОБИСТОСТ1
Духоене життя сустльстеа охоплюе сет ¡деального. Основу духовного життя станоеить духоений сет людини-п духоет цтност1сетоглядш ор1ентацп.
Ключо^^ слова:духоетсть,дух,душа,розум,сегдомгсть,сетогляд.
Проблеми духовност людини i суспшьства досить докладно розробля-лись у фшософських системах минулого. I це цшком закономiрно,оскiльки поняття "дух", "душа", "духовшсть" були i залишаються, попри марксистсько-ленiнську !х вульгаризацiю,традицiйними як у св^овш фшософи,так i в гумаштарнш культурi взагалi. Використання при дослщженнях духовних явищ понять "дух", "душа", "духовшсть", як у рiзних сшввщношеннях давали змогу фiлософам вiдобразити складшсть усiх духовних процесiв,можна вважати своерщними щаблями формування не лише фшософського, але й загальнонаукового поняття-категори "духовность".
У найзагальшшому розумiннi духовнiсть можна розглядати як дiалектичний синтез св^оглядно!,теолопчно!, естетично! i морально! культури, який реалiзуeться у процесi практично! життeдiяльностi як особистостi, так i в суспшьства в цшому, зумовлюючи при цьому свободу мислення й творчо! дiяльностi людей.
По-перше ,при даному пiдходi до розумiння духовностi вихщною точкою опори е той незаперечний факт,що дух-це притаманна людинi здатшсть бути самосвiдомим об'ектом як мислення,так i почуттiв та волi, що виявляеться у цiлеспрямованiй i творчш дiяльностi людини.
По-друге, у зв'язку з цим духовний свiт людсько! особистостi й слiд розглядати як певну систему свiдомо-психологiчних рис i особливостей, яка в сво!й цшсност виражае мiру усвiдомлення людиною сутност свого буття,свого мiсця i призначення у свт,смисл людського життя й смерт ,що знаходить свiй прояв в характерi вiдношення людини до св^ в цiлому й до само! себе. Саме в такому сена духовний св^ кожно! конкретно! особистост не iснуе i не може юнувати поза духовним життям суспшьства в цшому. У цьому розумшш духовний св^ особистостi являе собою специфiчну, iндивiдуально неповторну форму прояву духовного життя суспшьства,його юнування та функцiонування.
© Костенко В.Г., Федишин Я.1., 2011
Серед розма1ття фшософсько-наукових i теолопчних концепцш духовност доцiльно,на наш погляд, особливу увагу звернути на тi,де найбiльш систематизовано викладенш питання, безпосередньо пов'язанi з духовними аспектами людсько! дiяльностi.
В штори св^ово1 фшософп i богослов'я найсистематичшшими викладом нагромаджених на час античност поглядiв,а також оригiнальних власних конструкцiй стосовно духовного свiту людей став трактат Арштотеля "Про душу". У дослщженнях Арiстотеля здiйснено не лише класифжацш, типiзацiю,структурний опис рiзноманiтних властивостей i проявiв душi,але й !х функцiональне осмислення. При цьому Арiстотель послiдовно проводить принцип цшсноси, не зводячи душу анi до розуму, анi до свiдомостi,анi до людських почуттiв, розглядаючи душу як щось всеохоплююче, шо мiстить у собi i породжуе всi щ здатностi людини.
Систематизаторський хист Арштотеля дав йому змогу глибоко проан^зувати духовнiсть суспiльства на iндивiдуальному рiвнi, тобто стосовно певно! особистостi. Цим, власне, й був тдготовлений певний грунт та закладеш основи для розвитку психологи .
Слiд акцентувати увагу на таких моментах:
1. Починаючи з шзньо1 античностi поступово вiдбуваються змiни в пiдходах до розумшня духовних явищ,проблем душi й духовност людини. Внаслiдок цих змш фiлософiя починае зближуватись iз теолопею. Ось чому подальший розвиток на духовне вiдбувався пiд безпосереднiм впливом основних свiтових релiгiйних вчень,насамперед,християнського вiровчення.
2. З розвитком природничих наук поширюються рацiоналiстичнi напрями в уах фiлософських школах. Проблеми духовностi активно розробляються представниками iдеалiстичного свiтобачення,котрi широко застосовують поняття, "дух", "душа", "духовшсть" на бiльш високому, порiвняно з попередшм^вш узагальнення й розумiння духовних явищ (Г.Лейбнщ, Г.Гегель).
3.Матерiалiстична марксистська фiлософiя поняття душi i духу, духовност фактично i далеко не оправдано не вважала категорiями свое! фшософсько! системи, а те, що стосувалося духовних процесiв,було замiнено поняттям"свщомшть людини".
4. Наступним етапом розвитку поняття духовност слiд, на вашу думку, вважати розробку ще1 проблематики в межах фшософи екзистенцiалiзму. К'еркегор пов'язуе духовшсть зi свiдомою релшйшстю, яку вiн розглядае як своерщний засiб саморозвитку людини,як втiлення И прагнення свободи та шлях до реалiзацil ще1 свободи.
Глибокi мiркування з цього приводу ми знаходимо в украшськш фiлософсько-теологiчнiй думцi,зокрема, у "фшософп серця", що яскраво проявилося у творчостi Г. Сковороди, особливо, П.Юркевича. Григорiй Сковорода, наприклад, переносячи поняття серця iз Бiблil в свое фшософське вчення, грунтовно переробляе його. Сутшсть малого свiту, людини фшософ пояснюе, виходячи з концепци двох натур: ус свiти,в тому чи^ i малий свiт,
складаються з видимо1 натури i невидимой Отже, як i в людинi, так i в усьому iснуючому, е видиме i невидиме, тiлесне i духовне, тлiнне i вiчне. Серце,як i людина, дiлиться на внутршне i зовнiшне, вiчне i тлшне. В протиставленнi до тiла серце-це духовна субстанщя, яка е пщвалиною людського буття i джерелом життя, руху i всiх прекмет дано1 особи. В цьому розумiннi серце е те саме,що душа в платошчному розумiннi. Григорiй Сковорода пояснюе це так: "Як навчив £ремiя, i йому вiримо,що iстинною людиною е серце в людиш, глибоке ж серце i одному тшьки Богу доступне - е нщо як думок наших неограничена безодня,просто сказати, душа, себто суттева ктота, i iснуюча суть ,i саме есенщя (як кажуть), i зерно наше, i сила, в котрш виключно лежить наше власне життя i живот наш, а без не1 ми е мертва тшь."
Безодня е дух в людиш, який е ширший од уах вод i небес. Ця "безодня" в людинi, за Сковородою, е "серце", тобто джерело думок i бажань людських.
"Серце" е для Сковороди позасвщоме (скорiше, як пише Д.Чижевський, "надсвщоме"). Продовжуючи платонiвську i християнську традицiю i наближаючись до декого з мислителiв шзшшо1 романтики, Сковорода розумiе це позасвiдоме,не як нижче у порiвняннi до свщомого психiчного життя,а як вище i глибше, не як джерело порушень i збочень у "нормальному" ходi психiчних переживань,джерело, так би мовити, "темних"сил, а як осередок усього доброго та св^лого, не як ^пу силу,а скорiше як провиджу та пророчу.
Дiйсною людиною е серце в людиш. Для Г. Сковороди можливий все ж i тдупад людини,якесь оволодiння "серце "злими силами,серця iз вiчного i свiтлого може бути згаслим, перетворюеться в темне i розбите. Тому чисте серце с^плюеться в людиш не без боротьби. Ця боротьба i е завданням етичного чину людини,щоб "блаженний ранок у серщ свiтити почав". Тшьки очищене "чисте" серце не бо1ться анi блтискавки, анi грому . "Воно е Боже, а Бог йому св^. Воно йому, а Вш йому приятель".
Таким чином, для Г. Сковороди серце - шдставове поняття його фшософсько1 антропологи ,на якiй вiн будуе свою етичну теорiю, в основi яко1 лежить iдея "нерiвноl рiвностi", бо з одного боку, зазначив вш, ус люди - рiвнi перед Богом, а з другого - ус рiзнi.
Фiлософiя серця, яку в украшськш фiлософськiй думцi започаткував Г. Сковорода, дiстала свiй дальший розвиток в украшськш фшософськш традицп. Як уперше зазначив Дмитро Чижевський,фiлософiя серця притаманна для розвитку фшософсько1 думки в Укрш'ш i е виразом украшського нацiонального характеру. Для шдтвердження свого висновку вiн називае iмена таких визначних укра1нських мислителiв як Сковорода, Гоголь,Юркевич,Кулш. Водночас Д.Чижевський називае "фшософш серця" й таким вченням, яке найбшьш виражае специфiку украшського св^обачення, риси нацiонального свiтогляду та нацюнально1 психологи украшщв. Справдi, "фiлософiя серця", будучи започаткована у Г. Сковороди, дктала свiй дальший розквiт у Памфша Юркевича,виявила себе в працях М.Максимовича, творчостi М.Гоголя, П.Кулiша, Т.Шевченка, а И вплив на украшську духовнiсть й культуру
настшьки великий, що до певно! мiри вона знайшла свш вираз i в творах л^ератури та мистецтва ХХстол^тя - як у 20-т роки,так i наприкiнцi.
Власне тому у фшософському вченнi Юркевича поняття "серце" е центральним. Найчiткiше воно аргументоване в його працi "Серце та його значення в духовному житт людини за вченням слова Божого", в якiй висуваються двi засадничi тези про серце, якi вш обороняе з одного боку авторитетом Бiблil, а з другого -науковими аргументами.
Проведений нижче юторико-фшософський аналiз виявляе, хочемо ми цього чи не хочемо,щшьний зв'язок поняття духовного з проблемами ращональних засад людського iснування. Ось чому повне ототожнення духовностi з iррацiональнiстю не вщповщае дiйсностi. Духовнiсть, принаймнi,в розумшш визначних мислителiв минулого й сучасного, в тому чи^ i теолопв й психологiв, завжди в ^6i елементи як рацiонального, так iррацiонального ,хоча й у рiзних стввщношеннях.
Звернення сьогоднi до духовно! проблематики на теренах колишнього Советського Союзу, на наш погляд, е результатом кризи щеологи тоталiтаризму, iмперських амбщш та !х деструктивним впливом на сфери людсько! життедiяльностi. Процес цей далеко не однозначний суперечливий i викликае рiзноманiтнi болiснi реакцi! в людей, сощальних груп й у сустльства в цiлому. Однак, попри все це,на наше щастя, уже вимальовуються контури нового мислення, яке не протиставляе духовне рацiональному,а прагне !хнього синтезу. Вiра й знання, сумшви i переконання, душа й розум дедалi бiльше сягають гармоншного спiввiдношення, стають ознаками як сучасно! духовностi, так i ново! ращональноси.
Summary Kostenko V.G.,Fedyshyn Y.I.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies Named after
S.Z. Gzhytskyj
This article deals with the problems of spiritual world of personality,individual unique form of spiritual life of society/
Стаття надшшла доредакцИ 7.04.2011
