CC BY
13
Не можна зараховувати до поняття духовностi те, що не мае у co6i по-силання на Бога - Особу. Не варто ототожнювати духовне з нематерiальним, бо людина е едшстю душi i тiла, яка. приймаючи Божого Духа, стае духовною людиною. Небезпеками у розумшш духовностi е панте!'зм (Бог не пере-бувае поза природою, а е в нш), монiзм (свгг е самодостатнiй, зрозумiлий з самого себе i мiстить у ^6i причину власного буття) та дуашзм (свiт створе-ний двома творцями). Коли духовне ототожнюють з щеею, то це веде до пан-те!'зму або одного з видiв монiзму (людина нiбито стане спасителем само! себе), як за своею структурою е матерiалiстичними баченнями свггу. Справжня духовнiсть - це вщкритють до трансцендентного. Людина може розвинути свою духовшсть лише в стосунку до Бога. Духовне життя людини е життя в Святому Духов^ яке осяяне в штелектуальному, сентиментальному i по-чуттевому вимiрах. Духовнiсть людини знаходиться в 1сус Христi, бо Вiн е останне слово про людину i Бога [2].
Духовшсть мае два напрями: один - усвщомлення себе як ютоти ро-зумно!, вшьно!, сощально! та релтйно! i другий - пiдпорядкування свое! волi волi Божiй i приналежностi до Божого Царства. Духовшсть допомагае люди-m усвiдомити свою гiднiсть i вартють як особи, створено! на образ i подобу Божу та необхщшсть переходу вiд homo sapiens до homo animus.
Духовш цiнностi пов'язаш з релiгiею як зв'язком, так i зустрiччю та життям людини з Богом, Який е один для вЫх, i тому людина повинна правильно будувати сво! стосунки з Творцем, вбачати у Ньому найвищий сенс свого юнування. Кожна людина мае природне право на шзнання Бога i Його закошв, тому це право не можна обмежувати в навчальних закладах.
Наше завдання - допомогти молодi бачити сьогодення через призму тривалих, вiдвiчних, нетлiнних християнських вартостей, показувати не пов-чаючи чи проповщуючи, звертати увагу не осуджуючи, спонукати до думан-ня без агресивность Цього дуже потребуе наше обездуховлене суспшьство, знеохочене, позбавлене довiр,я.
Лггература
1. Музичка О.1. Еколопя - богословське i моральне питання // Кшвська Церква. - К., 1999. - № 4. - С. 63-65.
2. Рупшк М.1. Духовне життя. - Льв1в : Вид-во ЛБА, 1995. - 118 с.
3. Spidlik T. U zrodel swiatiosci. - Warszawa, 1991. - 295 s.
4. Ог1рко О.В., Зшько В.М., Андрушко В. Т. Засади духовного формування особистос-тi в ХХ1 ст. // Концептуальш засади духовного розвитку особистосп в ХХ1 ст. : матер. Всеук-рашсько! наук.-практ. конф. - К. : Либщь, 2006. - С. 124-133.
УДК 504.04 Доц. О.Ю. Кшдш, шструктор у eiddmi теологи -
Укратський католицький ушверситет
РАННЬОХРИСТИЯНСЬК1 ДЖЕРЕЛА ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДИ
Свггова еколопчна криза мае багато причин. Одшею з найважлив1ших причин е не господарська, економ1чна, пол1тична д1яльшсть людини, а п св1тоглядна пози-
цiя, яка формусться навколо етичних, моральних, а також редшйних переконань. Серед основних джерел вчення Церкви про свгг, мораль, стосунки мiж людьми i навко-лишнiм середовищем е, поруч 3i Святим Письмом, спадщина ранньохристиянських авторiв, якi коментували Святе Письмо i залишили багато концептуальних св^огляд-них позицiй. Зроблено спробу розглянути деякi найважливiшi ранньохристиянськi джерела, яю стосуються ставлення тзньоантично1 людини до свiту i природи. Ця свь тоглядна позицiя зумовлена важливою категорiею Творця, вiд яко вщштовхувалася як фiлософська, так i богословська думка тзньо"1 античности.
Ключовi слова: творшня, Творець, природа, екологiя, людина, мораль, криза, Церква, Отцi Церкви.
Assoc. prof. O. Yu. Kindiy, instructor at theology department -
Ukrainian catholic university
Early Christian Sources on Preservation of Nature
World ecological crisis has numerous reasons. Very often these are not problems deriving from economical, social or political activity but from the worldview of concrete individuals, their ethical, moral, and also religious stands. In the Ukrainian context, of the very significant religious factors is the teaching and activity of the Christian Church. Among the fundamental sources of the Church's teaching on the world, morality, relationships between people and the surrounding milieu, is - along with the Bible - the teaching of the ealy Christian authors who commented upon the Bible and left a bulk of conceptual ideas used by the modern Western society. Therefore, the article looks at the most important early Christian sources which were used to inform the late antique weltanschauung, especially in the question of the interrelationship between humanity, nature, and cosmos. Ecological positions of the early period were formed by the notion of the Creator. This notion was used, though differently, by philosophers and theologians of antiquity.
Keywords: creation, Creator, nature, ecology, the human being, morality, crisis, Church, Church Fathers.
Перед тим, як розглянути ранньохристиянськ погляди про природу i моральну i еколопчну проблематику, зробимо короткий екскурс у класичне трактування античними фшософами стосунюв м1ж Творцем, творшням i лю-диною. На цьому тл1 необхщно показати внесок ранньохристиянських автор1в у розумшня походження i призначення св1ту i людини. Вщтак зробити спробу поеднати юторичний екскурс з фшософськими свггоглядними i богословськи-ми висновками, як мають на мет допомогти з'ясувати не лише ранньохристи-янську, але також i сучасну позищю Церкви в катастроф1чнш еколопчнш си-туацп, у якш опинилося людство наприкшщ XX i початку XXI ст.
Звичайно, що трикутне формулювання екологiчноi теми, яке попри творшня i людину ставить поняття Творця, вказуе вже на певне, хтось може сказати "звужене", розумшня екологiчноi проблеми. Проте, окремо доказува-ти, для чого в еколопчну проблематику вводити "категорш" Творця, напевно недоречно, оскшьки тут йдеться про св^огляд античноi людини, для яко' ця категорiя була сама собою зрозумша. Зрештою, коротке пояснення все-таки потрiбне з кшькох причин, на яю буде звернено увагу даль
Постання св^у, а вщтак стосунки мiж людиною, св^ом i Творцем, тю-но пов'язаш. I залежно вщ того, яку св^оглядну позищю приймае людина, чи у християнському контексп, де Творець - це абсолютний i всемогутнш Бог, чи нехристиянському контексп, де Творець - це Демiург, який шдвладний i за-лежний вщ шших чинниюв, вщ цього до великоi мiри буде залежати розумш-
ня морального вимiру еколопчно! науки, що вивчае взаемини мiж людиною i навколишшм середовищем, тобто рослинами i тваринами у фiзичних i бюло-пчних середовищах, у яких вони разом з людиною постшно перебувають.
У класичному фшософському розумiннi Фалеса, Анаксимандра чи Де-мокрiта всi свпопричини (чи то вода, чи вогонь, чи атом) вiчнi, i кожна несе свою мiсiю у шдтримщ iснування космосу. Гераклiт внiс у вчення про свгг поняття вiчного Логосу, який хоч i можливо не е матерiальним за своею природою, але як вiчний закон пiдтримуе порядок i баланс у взаемостосунках вЫх частин всесвпу [4, с. 19-72].
Якщо розглянути платошвську i аристотелiвську теорн постання свь ту, якi мiж собою рiзняться, але на рiвнi базових категорш мають дуже багато спшьного, то знаходимо чотири вiчнi першопричини космосу, тобто свiту. Перша причина - це Форма або божественна 1дея, яка мютить у собi всю пов-ноту форм/iдей кожно! речi, якi коли-небудь iснували, юнують або будуть ю-нувати. Другою причиною е матерiя, тобто образно кажучи "глина", на яку накладаються вiчнi форми, або говорячи мовою Платонового "Бенкету", на рiвнi матери ми маемо лише тш або вщображення вiчних iдей; матерiя не е цшком пасивною, а радше е субстратом, "напiвфабрикатом", який чекае свое! актуалiзацil. Матерiя вимагае вiчноl камери схову, вмiстилища, у якому вона перебувае доти, поки вона не активiзуеться шд дiею форми, i тому це вмюти-лище також стае, хоч i найпасившшою, але таки вiчною i вiчно необхiдною свiтопричиною. I врештi-решт, активним аплжатором Форми до матери е Де-мiург, який бере матерда з вмiстилища i накладае на не! вiчну iдею, у взаемо-д11 чого виникае конкретна рiч, яко! можна торкнутися i яка переживае свш початок, розвиток i кiнець [6, с. 163-208].
Така фшософська свiтоглядна концепцiя домiнувала в античност^ хоч i не раз зазнавала рiзних модифiкацiй. Наприклад, Плотш, один з найвизнач-нiших платонтв, ерархiзував створений свiт у струнку структуру, де на початку стопъ Сдине, що у свош добротi i красi виливаеться у розум, який своею чергою дае начало свповш душ^ свiтовi невидимому i видимому, в крайнiй точщ якого знаходимо матерiальний свiт, який найбшьше вiддалений вiд центру всього свпу, тобто вiд Сдиного.
Для греюв майже доконаним був факт, що свп е вiчним, а час - цик-лiчний. Завданням людини у такому контекст було прожити свое земне жит-тя пдно, пiдтримуючи гармонiю у свт, дослiджуючи И, але не втручаючись у систему важелiв матерiального свпу, оскшьки матрицею чи головним центром свпобудови все одно залишався свп форм/iдей, якi лежать за межами або в глибиш матерiальних речей. Тому, в арiстотелiвськiй системi вивчення фiзики е лише вступом до вивчення метафiзики, тобто того, що лежить за межами матерiального.
Шд впливом схщних релтйних i фiлософських систем класичний грецький погляд зазнав фундаментального переосмислення i модифжаци. Вже згаданий неоплатонiзм, який з'явився приблизно у першiй половит третього сторiччя, саме тодi, коли християнська проповщь почала проникати в елпарш кола греко-римського суспiльства, чотири першопричини свпу
втратили свою онтолопчну взаемозалежшсть. Для Плотiна перша причина, яку вш назвав "Сдине", цей фiлософ штерпретуе як щось позасвiдоме, безна-чальне, вiчне, позачасове i позапросторове, воно незмiнне, найдосконалше, найкраще i найпрекраснiше. З нього витжае розумне начало (нус), свггова душа i матерiальний свгг у вертикалi еманацiй вiд найкращого до найгiршого. Оскiльки "Сдине" мае найвищий статус, його можна назвати Творцем св^у. Щоб пiдсилити рiзницю мiж цим духовним началом i матерiальним свiтом, Плотiн говорить про духовне начало як таке, що не мае початку, а все реш-та - це свгт створений, тобто такий, що мае початок [3, с. 33-105].
Якщо для грецько! фшософи поняття створености свпу, свiту, який мае початок у час i просторi - це щея нова, то для юдео-християнського свь тогляду - це фундаментальна категорiя, яка була серцевиною релiгiйного постулату про единiсть, ушкальшсть i всемогутнiсть Бога. Першою заповщ-дю, яку карбуе на скрижалях Мойсей, е "Я Господь Бог твш, що вивiв тебе з землi Сгипетсько!, з дому неволь Нехай не буде в тебе шших бопв, крiм мене" (Бут 20:2-3).
Про зус^ч грецько! фшософи i християнсько! проповiдi було написано дуже багато. Багато-хто говорив про еллшзащю християнства, а багато-хто - про християшзащю еллiнiзму. Якби там не було, питання постання свь ту i його призначення було тiсно пов'язане з питанням постання i призначен-ня людини. Дуалiстичне протиставлення духовного начала проти матерiаль-ного виявилося одним з найперших найскладнiших i найдискутованiших проблем християнства. Якщо Бог - це нестворене начало, джерело усякого буття, а людина - це творшня Боже, тодi як можна зрозумгти вислiв Сванге-листа Йоана, який твердить, що Боже Слово, яке е Богом, стало тшом, стало людиною? [9]
Вщповщей знайшлося вiдразу декiлька. Наведу лише три: гностики (християнська група другого сторiччя, яку згодом було названо еретичною) вважали, що Бог не насправдi став людиною, а лише зробив видимють, що вiн став людиною; арiяни (християнська еретична пар^я третього сторiччя) твердили, що це не Бог став людиною, а лише посередник, Боже Слово, яке не е вiчне, тобто не е досконалим Богом; зрештою основна група ортодоксальних християнських богословiв (таких як 1риней, Климент Олександршський, Афа-насiй Великий, Кирило Олександршський, Василш Великий та багато шших), з якою асоцшеться як Католицька, так i Православна Церкви, вважали, що насправдi трансцедентальний абсолютний всемогутнш Бог справдi став ство-реною людиною не перестаючи бути Богом. Це найбшьше ташство, яке мало на мет показати, наскiльки Бог е близький до людини i до св^у, i наскiльки Вш переймаеться усiм, що Вiн сотворив. Причиною, чому Бог шшов на такий крок, була Його любов до св^у i бажання допомогти людиш позбавитися грь ха: "Бог бо так полюбив свгт, що Сина свого единородного дав" (Йо 3:6). Цей прихщ був обумовлений потребою звшьнити людину вщ ^ха, тобто вiд стану дисгармони i суети мiж людиною i Богом, а вiд так, мiж людиною i iншими людьми, зрештою також мiж людиною i оточуючим свгтом.
Поняття rpixa було чужим для грецько! фшософи або сприймалося як iндивiдуальна помилка окремо! людини. У християнському контекст, rpix -це вчинок, який несе не лише шдивщуальний характер. Зпдно з християнсь-ким вченням, ^ix несе онтологiчну змiну як природи людини, так i оточу-ючого середовища, усього, що е навколо людини [1, с. 98-106]. ^ix порушив гармонiйнi стосунки мiж людиною i природою: "За те, що ти послухав голос твое! жшки i ïb з дерева, з якого я наказав to6î не !сти, проклята земля через тебе. В тяжюм трудi живитимешся з не! по всi дш життя твого. Терня й будя-ки буде вона тобi родити, i !стимеш польовi рослини" (Бут 3: 17-18). Апостол Павло говорить про спшьну долю людини i позалюдського сотворшня: "Бо сотворiння очжуе нетерпляче виявлення синiв Божих. Сотворшня було шд-порядковане суетi не добровольно, а через того, хто його шдкорив, у нади, що й саме сотворшня визволиться вщ рабства тлшня, на свободу слави дггей Божих. Бо знаемо, що все сотворшня разом пониш стогне i разом страждае у тяжких муках. Не тшьки вони, але i ми сам^ що маемо зачаток Духа, ми самi в стогнемо, очжуючи усиновлення, визволення нашого тiла, бо ми на-дiею спаслися" (Рим 8: 19-23). З шшого боку, видшня месiянського майбутнього, про яке говорить пророк 1сайя, тобто про час, коли прийде спаситель свггу i вщновить союз мiж Богом, людиною, а вщтак усiм свггом, буде виглядати так: "Вовк буде жити вкуш з ягнятком, леопард бшя козеняти ле-жатиме; телятко й левеня будуть пастися разом, i поганяти ix буде мала дити-на. Корова i ведмедиця будуть пастися разом вкуш, маленьк ixrn лежатимуть разочком, а лев, як вш, солому буде !сти. Немовля гратиметься коло нори гадюки, а малятко встромить руку в змину гору. На всш мо!й святiй горi зла не чинитимуть, m шкоди, бо земля так буде повна знання Господа, як води пок-ривають море" (1с 11: 6-9).
Як ранш Отщ Церкви, так i пiзнiшi християнськ богослови завжди пам'ятали про щ слова пророка 1сай! [5, с. 295-304].
Тюний зв'язок мiж людиною i природою, так, як це розумши автори Святого Письма та пiзнiшi богослови, часто дивуе людину з техшчно! епохи, котра розумiе природу як щось таке, що можна опановувати i використовува-ти, а себе саму - як всевладного шженера i конструктора. Якщо в античност людину бшьше цiкавив свiт логiки, метафiзики, морал^ то у добу Просвггниц-тва, як i в сучасну добу, щ категори були фундаментально переглянут, пере-осмисленi, як це часто називалося "демiфологiзувалися", i як наслщок, людина перенесла свою увагу спочатку на себе саму, а потм на матерiальний, який вона навчилася не лише вивчати, але й уташзувати на свою користь. Тобто ш-шими словами, людина сама виршила стати Богом чи Демiургом, який керуе i змшюе цей свiт. Нixто не буде заперечувати, що самi по собi теxнiчнi вина-ходи i прогрес е дуже позитивним явищем, оскшьки вони засв^ують про незбагненнi можливост людини. Але якщо подивитися з шшого боку, то коли людський розум звшьнився вiд моральних обмежень та "демiфологiзував", тобто скасував усвщомлення, що створений свiт е власшстю Творця, тодi й зародилося споживацьке i зверхне ставлення до природи, спочатку на рiвнi людсько! поведшки, а потiм у масштабах господарсько! дiяльностi людини.
Досить парадоксально, але були спроби перенести вщповщальшсть за споживацьке i зверхне ставлення людини до створеного свпу саме на христи-янський свггогляд. У 1968 р. Лшн Вайт, американський юторик, спробував показати, що кореш еколопчно! проблеми сягають християнсько! штерпрета-цiï Святого Письма, де у raroi Буття видаеться модель взаемозв'язку мiж людиною i свггом як домiнуванням першоï над другим [10, с. 1203-1207]. Ця теза викликала дуже жваву дискусда як у фшософських, так i богословських колах, i цим самим стала стимулом для богословiв рiзних конфесш запропо-нувати грунтовну вщповщь на закид професора Вайта.
Але вартуе знову повернутися до ютори формування захщних людсь-ких цшностей. У процесi формування духовних i культурних цшностей, у до-модерну добу людину завжди розглядали через призму зв'язку людини з Богом i космосом. Уже в давнину фшософи називали людину мжрокосмосом, щоби наголосити, що вона вщдзеркалюе окремi частини макрокосмосу i пов'язана у своему тiлi з оргашчною i неорганiчною природою; окрiм того, людина мала б бути ще чимось бшьшим [16, с. 221-230]. Юдейський фiлософ I сторiччя Фшон Олександрiйський стверджував, що бiблiйна богоподiбнiсть людини полягае у тому, що людина як мжрокосмос е вщображенням mundus sensibilis та mundus intellibilis, перегукуючись зi словами стоïка Посейдошя, який писав: "людина мае разом зi звiрями спiльну природу, з Богом - спшь-ний логос. Тому вона е промiжною ланкою, зв'язком мiж рiзноманiтними щаблями. Вона перебувае на межi двох свтв" [15, с. 329]. Християнськi бо-гослови пiдхопили думки фiлософiв i адаптували до богословськоï антропологи. Амброзiй Медiоланський (богослов III ст.) стверджував, що "людина немовбито втшюе в собi цiлий всесвiт" [11, с. 288]; Василш Великий навчав, що людина може в собi "як в мжрокосмос споглядати Божу мудрють" [12, с. 216]; Немезш Емеський писав, що людина перебувае на межi i е частиною як смертно^ так i безсмертноï природи [13, с. 508, 512-513]; Теодор Мопсуестсь-кий твердив, що людина вщзначаеться тим, що вона е "зв'язком створшня": "Бог, бажаючи, щоб усе було впорядковане у свт i щоб цше створшня, яке складаеться з рiзноманiтних природ (з смертно!" i безсмертно!', з розумно!" i не-розумно!', з видимо1' i невидимо!), перебувало в певнш едностi, сотворив людину еднальною ланкою всiх речей... у якш сходиться воедино цше створшня" [14, с. 109-113].
Ц приклади засвiдчують широке поширення переконання, що оргашч-на та неоргашчна природа i людське тшо вiдповiдають одне одному. Звiдси випливае, що з переображенням тiла, яке було заанонсовано в житп Христа на горi Тавор, ще перед його смертю i воскресшням, вщбудеться також пере-ображення цiлого створшня. Звичайно, людина е чимось бшьшим, на неï спрямований цший космос, i вона едина надшена богоподiбнiстю. У Новому Заповiтi ця думка христолопчно поглиблюеться: справжнiм образом Божим е !сус Христос (пор. 2 Кор 4: 4; Кол 3:10), Богочоловж, другий Адам (пор. 1 Кор 15:45-47; Рим 5: 18-19). Про нього, Сина, що пришс спасшня, написано (Кол 1:15-17): "Вш - образ невидимого Бога, первородний усякого створшня, бо в Ньому все було створене, що на землi i на неб^ видиме й невидиме..., все
було Ним i для Нього створене. Вш рашш усього, i все юнуе в Ньому". У Мо-лшв на освячення води на Богоявлення Церква промовляе: "Бо ти, що волею своею вщ небуття до буття привiв усе, своею владою держиш створiння i за сво1м задумом будуеш свiт. Ти з чотирьох стихш склав створiння i увiнчав чо-тирма порами круг року. Перед тобою тремтять ус розумнi сили, тебе оспiвуе сонце, тебе славить мюяць, тебе оточують зор^ тебе слухаеться свiтло, перед тобою тремтять безодш, для тебе б'ють джерела. Ти розiп,яв небо, як намет, ти утвердив землю на водах, ти обгородив море шском, ти для дихання розлив повпря... (ангели i архангели)..." [2, с. 836-840]. Зрештою, таких прикла-дiв можна назбирувати безмежно. Для шдсумку, потрiбно навести хiба ще один принциповий i надзвичайно важливий приклад, у якому дуже категорично формулюеться християнська позищя щодо ставлення людини до свпу створеного. Йоан Дамаскин у IX ст. у своему трактат Про свят жони шдсу-мовуе християнський погляд таким iмперативом: "Не зневажай матери, бо вона не е нечестива. Нщо, що постало вщ Бога, не е позбавлене чест" [8, 1:16].
Цей iмператив звучить також у богословських колах як Сходу, так i Заходу. Шдсумовуючи сучасну богословську думку православно: Церкви про екологш, Тамара Грдзелщзе у свош статтi "Створений свп i екологiя: як Православна Церква вщповщае на екологiчнi проблеми" стверджуе, що "оскшьки Бог сотворив свп з любовi i полюбив цей свiт настiльки, що дав йому свого единородного Сина, любов - що протягуеться вщ людини до всього творшня - повинна бути основним мотивом нашо1 християнсько1 етики" [7, с. 211-217].
На морально-еколопчний iмператив також висловлювався недавно Святший Отець Бенедикт XVI 6 серпня 2008 р., коли вш мав зус^ч зi свя-щениками i викладачами в катедрi мюта Брiксен, що неподалiк вiд пало-австрiйського кордону, на пiднiжках Альшв. Його запитали на цiй зустрiчi: "Що ми можемо зробити, щоб шдвищити почуття вiдповiдальностi супроти створеного свпу у середовишд християнських спшьнот? Чи ми можемо роз-глядати справу спасшня i творiння як двi частини одше1 проблеми?" Вщпо-вiдь Святiшого Отця була розлога, але И суттю була така фраза: "Земля [чи створений свп] чекае на людину, щоб та подбала про не1 як про дшо рук Творця". Святший Отець також вважае, що ми повинш зробити новий наго-лос на тому, що справа людського спасшня не мислима без правильного розумшня цшност Божого творшня. Ми повинш усвщомлювати, що Спаситель е i залишаеться Творцем, i якщо ми бачимо Бога лише як Спасителя свпу i забуваемо, що Вш також е Творець, тодi шд сумнiв ставиться цiннiсть такого спасшня [15].
Лггература
1. Катехизм КатолицькоТ Церкви. - Льв1в : Синод Украшськох' Греко-Катодицько'х' Церкви, 2002.
2. Молитвослов. Часослов - Октоих - Трюдь - М1нея. - Рим; Торонто : Вид-во ОО. Ва-сил1ян, 1990.
3. Ситников, А.В., Философия Плотина и традиция христианской патристики / Российский православный университет. - Санкт-Петербург : Алетейя, 2001.
4. Татаркевич, В., Антична i середньовiчна фiлософiя : пер. з пол. А. Шкарб'юка. -Львiв : Свiчадо, 1997.
5. Ц1генаус А. Есхатолопя: майбутне створеного в Бозi : пер. з шм. О. Сметанша та В. Грицюка. - Львiв : Свiчадо, 2006.
6. Coplestone, F. A History of Philosophy / Vol. 1. Greece and Rome. - London: Search Press, 1962.
7. Grdzelidze, T. Creation and ecology: how does the Orthodox church respond to ecological problems? // The Ecumenical Review - T. 54, 2002. - С. 211-217.
8. Johannes Damascenus. Orationibus de imaginibus tres (1.16)/ Die Schriften des Johannes von Damaskos/ herausgegeben vom Byzantinischen Institut der Abtei Scheyern; besorgt von P. Bonifatius Kotter. - Berlin: de Gruyter, 1975.
9. Kelber, W. Die Logoslehre von Heraclit bis Origenes. - Stuttgart: Verlag Urachhaus, 1976.
10. Lynn Townsend White, Jr, The Historical Roots of Our Ecologic Crisis// Science. - T. 155 - Number 3767 - March 10, 1967.
11. Migne, J.P. Patrologiae Cursus Completus, Series Latina. - Parisiis: Apud Garnier Frat-res, 1844-45. - T. 14.
12. Migne, J.P. Patrologiae Cursus Completus, Series Graeca. - Parisiis: Apud Garnier Frat-res, 1856-58. - T. 31.
13. Migne, J.P. Patrologiae Cursus Completus, Series Graeca. - Parisiis: Apud Garnier Frat-res, 1856-58. - T. 40.
14. Migne, J.P. Patrologiae Cursus Completus, Series Graeca. - Parisiis: Apud Garnier Frat-res, 1856-58. - T. 80.
15. Pohlenz, M. Stoa und Stoiker: die Gründer, Panaitios, Ppseidonios. - Zürich und Stuttgart: Artemis Verlag, 1964.
16. Schelkle, K.H. Die Petrusbriefe, der Judasbrief. - Freiburn im Breisgau; Basel; Wien: Herder, 1976.
1 7. Wooden, C. Ecology: Key to teaching young about Christian morality / Catholic News Service. [Електронний ресурс]. - Доступний з: http://www.americancatholic.org/News/newsre port.aspx? id=212 - Перегляд сайту 25 cерпня 2008 р._
УДК 630.68 Асист. А.А. Головко - НЛТУ Украши, м. Львiв
АЛЬТЕРНАТИВШ МОДЕЛ1 УПРАВЛ1ННЯ Л1САМИ I Л1СОВИМ ГОСПОДАРСТВОМ УКРАШИ
Запропоновано альтернативы моделi управлшня люами i люовим господар-ством Украши, ^Tpi враховують досвщ високорозвинених зарубiжних краш та практику люокористування в Укрш'ш.
Ключов1 слова: система управлшня люами, система управлшня люовим госпо-дарством, уповноважений орган управлшня люами, державне люове тдприемство, приватш люовласники, люокористувачь
Assist. A.A. Golovko - NUFWT of Ukraine, L'viv Alternative Models of forest management of Ukraine
There are offered alternative models of forest management in Ukraine, which take into account forest management experience of highly developed foreign countries and practice of forest use in Ukraine.
Keywords: forest management system, authorized forest management institution, state forest enterprise, private forest owners, forest users.
Наявна модель управлшня люами i люовим господарством не спро-можна забезпечити ефективне люокористування за умов ринково! економжи. Це твердження не викликае заперечення m в наукових колах, m у практиюв, як займаються веденням люового господарства. Надм1рна концентращя пов-
