CC BY
32
1СТОР1Я Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
Вктор ДОВБНЯ
ХРИСТИЯНСЬКА Ф1ЛОСОФ1Я ДОБИ ПАТРИСТИКИ ЯК ДЖЕРЕЛО Ф1ЛОСОФСЬКО-ОСВ1ТН1Х ПОГЛЯД1В Г. ВАЩЕНКА
Автор аналгзуе вплив християнськоI фшософп на формування свтогляду укра-тського фглософа-педагога 1910-60-х рр. XX ст. Г. Ващенка. Обтрунтовуеться по-ложення про те, що джерельну основу ф1лософсько-осв1тн1х погляд1в Г. Ващенка утворюе складний комплекс свто-глядних уявлень, притаманних еллтгзованому християнству доби патристики, сформованI у Кшвськш Рус1 тенденцп фыософськоI думки.
Дослщжуючи засади укра1нсько1 фшософп осв^и, не можна не по-мiчати И релтйних витоив. Очевидно, найбшьший вплив на фшософсь-ко-освiтню думку Укра!ни протягом останнього тисячолiття мала ме-тафгзика християнства. Свiтоглядно-фiлософське обгрунтування свиу, суспiльства, людини й, вiдповiдно, освии з позицiй християнства перебу-вало в центрi творчих пошукiв багатьох укра!нських мислителiв. Як шд-твердження цього достить назвати iмена двох в^чизняних фiлософiв-педагогiв: Григорiя Сковороди й Памфша Юркевича. !хш фшософсько-освiтнi концепцп послiдовно побудованi на засадах християнства. 1де1 християнського гумангзму були провщними, визначальними чинниками й у творчост укра1нського фiлософа-педагога 1910-60-х рр. XX ст. Григорiя Григоровича Ващенка.
Водночас, не менш штотним е усвiдомлення того факту, що христи-янська фiлософiя, як i антична, залежна вiд мiфологil. Адже вона нама-гаеться перебороти м1фолог1ю почутт1в м1фолог1ею в1ри. Чи може це озна-чати конфлшт чуттево-шту1тивного й екзистенцiйно-духовного? Так, без-перечно, оскшьки цей конфлiкт пронизуе всю християнську фшософш. Але, з шшого боку, антична фiлософiя епохи еллшзму заклала пiдгрунтя християнсько1 фшософп. Звертаючись до м1стичного споглядання та 1нту1-цп, вона намагаеться подолати ращоналштичний характер класично! антично1 фшософп. Розум людини стае ^ею межею, переступивши яку,
фiлософiя потрапляе в надчуттеве й надрозумне. Причому можна стверд-жувати, що рацiоналiстична й iррацiоналiстична тенденци мали величез-ний вплив на розвиток християнсько! фшософп ввд епохи Середньовiччя до доби Г. Ващенка, коли по, власне, мштичне розумiння людини й Бога з'еднуеться з ращональним обгрунтуванням !хнього буття.
Серед рис, як визначають специфшу фшософп освiти Г. Ващенка, варто назвати 1! християнський антрополог1зм. У цьому плаш вш продов-жуе укра!нську фiлософсько-освiтню релiгiйну традицiю, яка сво!ми ко-ренями сягае доби ки!вських книжникiв. Християнство як "ушверсальна релiгiя", на думку фiлософа-педагога, не замикаеться лише в колi вузько нащональних iнтересiв i дае можлившть плекати загальнолюдськi iдеали в сферi освiти й виховання молодого поколшня [2, 190]. Тому саме християнська фiлософiя виявилася другим джерелом (першим — мiфологiка), знання яко! давало змогу Г. Ващенку розробляти фшософш освiти рель гiйного спрямування.
Поняття "релтйна освiта" у фшософському сенсi належить до про-блемних i водночас актуальних. Ця обставина актуалiзуе вивчення джерел фiлософсько-освiтнiх поглядiв укра!нських мислителiв. Наш час вшкривае можливостi для неупередженого дослiдження мшця й ролi фшософсько-освiтнього доробку Г. Ващенка в розвитку укра!нсько! осв^и й, врештi, вперше унагальнюе вимогу систематичного прочитання та осмислення витоюв його творчо! спадщини.
Враховуючи, що такi дослiдження не проводилися, автор ще! статтi мае на мет проаналiзувати вплив християнсько! фшософп доби патристики на формування фшософсько-осв^шх поглядiв Г. Ващенка. Об'ектом дослвдження для нас у цьому плаш е стан фшософського осмислення еллшзованого християнства доби патристики в ктори фшософп, а безпосередшм предметом — особливостi такого осмислення у фшософсь-ко-освiтнiх поглядах Г. Ващенка. Методико-методолопчною базою нам будуть пращ В. Андрущенка, I. Бичка, А. Бичко, П. Гнатенка, В. Горсь-кого, Г. За!ченка, С. Кримського, В. Лшового, В. Лук'янця, М. Михаль-ченка, В. №чик, М. Поповича, В. Хамiтова, В. Шевченка та iнших ви-чизняних дослвдниюв, якi тiею чи шшою мiрою торкаються проблеми джерел поглядiв укра!нських мислителiв.
Методологiчний iнструментарiй, який застосовуватиме автор пропо-новано! розввдки, перебувае в площинi свiтоглядно-культурологiчного шдходу, що спираеться на iсторичний синтез. Дослщжуючи працi Г. Ващенка, автор ставив питання: на як книги та яких учених, фiлософiв, теолопв посилаеться мислитель, якi християнськ джерела вiн згадуе та витлумачуе, якими поняттями та категорiями фшософського, богословсь-кого, наукового змiсту оперуе, якими шеями украшсько! фшософсько-освиньо! думки послуговуеться? Цiкавило автора й те, як Г. Ващенко розв'язував проблему Бога й людини, як розумiв сшввщношення знання
1СТОР1Я Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
й вiри, побожностi та моральностi, якою вiн бачив освиу в незалежнiй Укра!ш, якого значення надавав релтйнш освiтi.
Методи опрацювання теми виключають однобiчний шдхвд, дають можливiсть автору зробити висновок про християнськ джерела поглядiв Г. Ващенка, якi позначилися на стилi його теоретизування як освiтянина, мислителя, богослова, церковного й культурного дiяча, загалом людини.
Окреслюючи проблему християнських джерел фшософсько-осв^шх поглядiв Г. Ващенка, варто брати до уваги духовну i релтйну кризу кiнця XIX — початку XX ст., що набула особливого поширення в Роси i частко-во в Укра!ш. В умовах кризи, коли служителi культу, як пише фiлософ, "заметь того, щоб виховувати свою паству в дусi любовi й милосердя, ви-сокого iдеалiзму, дбали, насамперед, про матерiальнi блага, виявляючи в боротьбi за них его!зм, а iнодi й велику жорстокiсть. Цим вони шдривали авторитет церкви, послабляли благодшний вплив !! на маси. У цьому — одна з найповажшших причин его!зму й матерiалiзму, що особливо стали ширитись серед европейських суспшьств" [5, 292]. Тому у сво!х працях Г. Ващенко засуджував особисте користолюбство пошв, закликав обме-жити споживання найнеобхiднiшим, щоб дбати про життя духовне.
Отже, на зламi столиь у росшському iмперському суспiльствi гостро постала проблема майбутнього релт!. Висуваючи рiзнi проекти подолан-ня кризи, фiлософи водночас осмислювали нове становище релт! за доби iндустрiалiзму. Цiкавою в цьому плаш е думка одного з найвидат-нiших представникiв релтйно! фшософп друго! половини XIX ст. В. Со-ловйова, який мав значний вплив на Г. Ващенка: "Релтя е зв'язком людини й свиу з безумовним початком i зосередженням усього шнуючого" [9, 5]. Визнавши дшсшсть такого безумовного початку, представник "укра!нсько! школи" в росшськш фшософп вважав, що "безумовним початком" повинш визначатися всi штереси, увесь змiст людського життя й сввдомосл, вiд нього повинно залежати i його стосуватися все штотне в тому, що людина робить, шзнае та виробляе. "Тiльки тод^ — стверджуе В. Соловйов, — постае едшсть, цiлiснiснiсть i злагода в житт та сввдо-мост людини, лише тодi всi !! справи й страждання у великому й малому житт перетворюються з явищ, що не мають мети й смислу, у розумш, внутршньо необхшш поди" [9, 5].
Дуже подiбний шдхш до тлумачення релт! знаходимо й у Г. Ващенка. "Релтя — це зв'язок мiж Богом i людиною. Тому вiра мусить бути живою" [3, 156]. Характерною рисою вiруючого християнина вш називае "вiдчуття Бога". Останне визначае як основу мштичного шзнання, яке вiдрiзняеться вiд шзнання звичайного, що спираеться на зовшшш вшчут-тя й не виходить за межi тримiрного мiнливого свиу людини. Але мштич-не шзнання, на думку дослщника, неможливе без вiри. Показово, що вiру вш розглядав не як властивiсть душ^ що даеться людинi без будь-яких зу-силь, а як "дар Божий". Такий шдхш був характерним для Г. Ващенка й означав, що людина мае шдготувати себе до сприйняття "дару Божого".
Проте вiра може хитатись, занепадати й, нав^ь, перетворюватись на безвiр'я. Саме така ситуащя й склалася на початку XX ст., коли авторитет церкви стрiмко падав, а вищi верстви суспшьства чим далi менше поважа-ли не лише рядових священиив, але й вищих iерархiв церкви. У сощо-культурному просторi Росшсько! iмперil значного поширення набували ате!стичш й матерiалiстичнi тенденци. На цьому грунт серед росшсько! штелпенци розвивалося таке явище, як нiгiлiзм, що пiдривало основи моралi та призводило до анархи й безвiр'я. Нпшстичш погляди проникали й у народш маси, розкладаючи !х iз середини. На теренах Роси все це зрештою призвело до встановлення бшьшовицько! диктатури з 1! запере-ченням загальнолюдсько! моралi, проповiддю безкомпромшно! класово! боротьби, небаченою в штори жорстокiстю, з 11 матерiалiзмом i ате!змом.
Узагальнюючи цю ситуацiю, Г. Ващенко констатував: "На сходi на грунт крайнього матерiалiзму й шгшзму розвинувся й запанував бшьшо-визм, на заходi на грунтi матерiалiзму й зоологiчного его!зму запанував птлеризм" [5, 293]. У разi перемоги одше! iз цих систем, людськш цившзацп, на думку фiлософа-педагога, загрожував би апокалшсис. Тому вiн поставив цшком закономiрне питання: "Як людству вберегти себе вiд катастрофи?" За Г. Ващенком, единий шлях у збереженш людсько! цившзацп — "це щире застосування в життi особистому, громадському, державному й мiжнародному принцишв християнсько! моралi" [5, 293].
1ншими словами, релiгiйний свiтогляд, глибоко пройнятий духом християнства, е шдставою збереження людсько! цившзацп. Показовим е той факт, що дуже великого значення в боротьбi за "Христову правду" фшософ-педагог надавав школ^ освiтi загалом. Адже саме тут закладаються основи свиогляду й "виробляються вдачi". Тому Г. Ващенко вважав, що освиа й виховання мають бути глибоко пройнят духом християнства.
Розвиваючи цю думку, поставимо запитання: як джерела й шдстави релтйно! вiри? Важливе уточнення цього питання знаходимо у сучасника Г. Ващенка, одного з найзначшших росшських мислителiв I. Гль!на. На його думку, пiдставою будь-яко! вiри е особистий релтйний досв1д людини, а джерелом — пережите в цьому досввд Одкровення. Перед сво!м релтйним досвiдом людина, за I. Гль!ним, не мае права стояти безпомiчною й вагати-ся. Людина повинна знати, куди вона йде, як вона орiентуеться в туман рiзновiр'я й спокус, який !! шлях, чому вона вважае свш шлях правильним. Вона повинна вмии вщгукуватися на прохання тих, хто потрапив у складне становище, i немiчних, поспiшати !м на допомогу [6, 11].
Таким чином, I. 1ль!н наполягае на тому, що людина повинна во-лодии сво1м релтйним актом, щоб захищати його вщ спокус i посягань i щоб допомагати шшим. Чи володiв таким релiгiйним актом Г. Ващенко? Якщо вщповщь на це запитання позитивна, то постае шше, а саме: як джерела його фшософсько-освтшх поглядiв?
Аналiз творчого доробку дослщника дае пiдстави стверджувати, що одним iз джерел фшософсько-освтшх поглядiв укра!нського мислителя е
1СТОР1Я Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
християнська фiлософiя. Тому е потреба з'ясувати Mipy впливу свиоглядно-фiлософських засад християнства на формування фшософсько-освиньо! концепцп мислителя.
Насамперед, вщзначимо, що, за французьким фшософом XIX ст., iсториком релт! Ернестом Ренаном, доба ранньохристиянсько! фшософп починаеться принаймш в II ст. н. е. з 1оаннових писань. Сутшсть християнства Е. Ренан убачав у гностицизмi як "вищому вираженш розумоспо-глядального християнства". "Гнозис — усе; шзнати 1суса й шзнати його певним чином, ось у чому спасшня" [8, 50].
Можна погодитися з точкою зору шшого релшйного фiлософа А. Демп-фа, який християнську фшософш витлумачував як полемшу християн-сько1 вiри з пануючою сучасною фiлософiею. Загалом християнську фшософш прийнято починати з так званих "отщв церкви" — теолопв, фiлософiв, письменникiв-полемiстiв у добу вш I ст. (започаткування Апо-стольсько1 церкви) по VIII ст. (виникнення схоластики). Патристика (вш лат. pater — батько), або фiлософiя й теолопя "отцiв церкви", складалася в умовах кризи антично! цившзаци. Як теолопчна й фiлософська течiя вона була спрямована на обгрунтування й витлумачення християнства.
Сучасна християнська фiлософiя представлена працями Ж. Мари-тена, Е. Мунье, П. Тейяр де Шардена, П. Флоренського, С. Булгакова, М. Бердяева та ш. Красномовним е той факт, що сьогодш немае тако! фшософсько! системи, яку б можна було назвати единою християнською фiлософiею, але шнуе безлiч християнських фiлософiй. Загальною рисою всiх цих концепцiй е тшний зв'язок iз християнською iдеологiею.
Утм, повернемося до предмета нашого дослщження. Г. Ващенко, от-римавши грунтовну релтйну освiту (закiнчив Московську духовну ака-демiю й здобув ступшь кандидата богослов'я), цiлком правильно стверд-жував, що фiлософське пiдгрунтя патристики утворювала грецька антична фiлософiя, насамперед, вчення найвидатнiших !! представниив — Сократа, Платона, Аристотеля. Особливо широко "отщ церкви" у сво!х творах використовували працi послщовниюв Платона — неоплатонiкiв, а також стотв.
Уважне прочитання творiв мислителя показуе неодноразовi звернен-ня до "отщв-апологетв" (Юстин), "Олександршсько! школи" (Климент Олександршський, Ориген), "Каппадокшсько! школи" (Василш Великий, Августин Блаженний, Сфрем Сирш). У сво!х мiркуваннях Г. Ващенко спирався й на представниюв завершально! стади патристики, зокрема 1вана Дамаскша.
Специфiчна фаза функцiонування християнства, що здобула назву "патристика", започатковуеться в Малш Азп. Саме там набувае поширен-ня сирiйсько-антiохiйська версiя вiри в 1суса Христа. Василiй Великий i Григорiй Богослов одними з перших стають на шлях вшкритого присто-сування фшософп до потреб християнства. Для нас у цьому плаш щка-вою е думка Василiя Великого про навчання наукам, яке вш називав "по-
каранням". Проте вважав, що воно необхiдне християнам заради спасш-ня. 1з щею метою вiн радив вивчати твори грецьких, египетських та шших авторiв, але не все: "зiбрати iз цих творiв, що нам властиве й спорщнене з iстиною, повз останне будемо проходити" [10, 349].
Непрост, так би мовити, "взаемини" мiж Г. Ващенком i християнсь-кою фiлософiею мають мiсце тод^ коли вiн торкаеться питань, пов'я-заних iз метою життя людини й метою буття взагаль Вш цiлком слушно зажначае, що, зпдно з Свангелiем (вiд лат. — блага вшть), такою метою е "Царство Боже". "Шукайте ж найперш Царства Божого й праведност Його, — а все це вам додасться", — сказано в Свангели (Матв. 6.33) [1].
Який же змшт вкладае дослщник у поняття "Царства Божого"? Чи це е царство небесне, що чекае людину в майбутньому житт, чи це царство земне, чи воно об'еднуе життя i земне, i небесне, тобто тимчасове й вiчне?
Часткову вщповщь на поставлен запитання знаходимо в Г. Ващенка, коли вш намагаеться дати визначення Царству Божому: "Царство Боже — це такий найдосконалший, керований Божим Провидшням лад у житт окремо! людини й суспшьства, у якому здшснюеться Правда Божа й за якого людство перебувае в блаженному еднанш з Богом" [3, 146]. Таке ро-зумшня Царства Божого дало йому шдстави для розв'язання комплексу питань, пов'язаних iз розробкою власно! фшософсько-освтньо! концепци.
Варто також зауважити, що в Г. Ващенка, вщповщно до украшсько! свтоглядно! традицп, при роздумах про Бога мае мшце вживання абст-рактних термiнiв свилово! символши. Використання ним свтлово! сим-волши при визначеннi божества було продовженням традицп христи-янського осмислення неоплатошчних ремiнiсценцiй. Про це вiн прямо зазначае у "Виховному iдеалi": "Формулювання в Символi вiри вчення про Сина Божого, що вш е Свiт вiд Свиу (фос екс фотос), взята в пла-тонцiв" [2, 42].
Звертаючись до доробку Г. Ващенка, не можна не помтити, що вш, усвщомлюючи обмеженiсть пiзнавальних можливостей людини, однак стверджував, що знання й, вщповщно, розум е единою опорою людини. Вш цшком у дусi патристики шукав шляхи зближення, навиь, гар-монiйного поеднання фшософи й релпи, розуму й вiри. "Догмати церкви сприймаються вiрою, але вiра не виключае знання, i тому християнська догматика не виключае фшософп" [2, 42]. 1ншими словами, вiра виступае в Г. Ващенка е потойбiчним буттям розуму. До того ж фшософш вiн вит-лумачував як систему знань про основи буття, шзнання й морали що до-помагае зрозумiти iстину й глибину християнсько! релпи.
Рiзке протиставлення розуму й вiри, як вщомо, взагалi не властиве патристицi. Виняток тут становить християнський теолог i фшософ Тер-туллiан. Його ви^в "Вiрю, бо це абсурдно" позначае не лише тео-логiчну позицш й життеве кредо мислителя. Вш показуе також, що Тер-туллiан дотримувався погляду про верховенство вiри над розумом, про неспроможнiсть рацюнального мислення хоча б частково наблизитися
1СТОР1Я Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
до вiри. У цьому планi Тертуллiан суттево вiдрiзнявся вiд загально-прийнято! християнсько-теолопчно! позици.
Зазначимо, що погляди Г. Ващенка cniB3By4Hi з думкою видатного шмецького мислителя I. Канта. Маемо на увазi те, що останнiй у перед-мовi до другого видання "Критики чистого розуму" написав вельми щкаву фразу, яку й сьогодш можна тлумачити неоднозначно: "Менi довелося обмежити (aufheben) знання, щоб звшьнити мiсце eipi' [7, 95]. Як бачимо, I. Кант ужив дiеслово "aufheben", яке поеднуе в ^6i досить суперечливi смисли: тдняти й обмежити, усунути й зберегти. Не вдаючись до тон-кощiв укра!нсько! та шмецько! мов, зазначимо шше: Г. Ващенко, спи-раючись на "отщв церкви", а також на захщноевропейську класичну фшо-софiю, приходить до вiри, не принижуючи розуму, а шдносячи його.
Г. Ващенко, розробляючи у сво!х працях проект освиньо! системи майбутньо! самостшно! Укра!ни, розумiв, що вiн не позбавлений хиб i по-милок, тому може бути предметом дискусш. Але як i будь-який iнший проект, вш мае бути якомога мщшше пов'язаний iз дтстстю та минувшиною.
Дослщник виходив iз того, що в справi виховання молодi укра!н-ський народ мае велику спадщину в релiгiйно-моральних традицiях. Вш акцентував, що мораль укра!нського народу пройнята саме духом христи-янства й сто!ть на дуже високому рiвнi. Особливо високо вiн поцшовував Т. Шевченка, I. Франка, Л. Укра!нку, О. Олеся та ш. Був переконаний, що !хш твори просякнут християнським iдеями й ус вони перебували на iдеалiстичних засадах. Тому Г. Ващенко наполягав, щоб сформувати в молодо! людини шеалштично-християнський св^огляд, слiд при побудовi програми й викладання, наприклад, курсу укра!нсько! шторп, особливу увагу звертати на роль християнства в розвитку культури Укра!ни, об'еднуючу роль церкви, роль церковних братств i т. ш.
Особливого значення вiн надавав фшософи, розглядаючи ll в дусi свого часу як "царину наук". "Саме вона розв'язуе основш питання буття, шзнання, моралi, мистецтва" [4, 133]. Без знання фшософи, на його думку, не може бути завершеного наукового свиогляду. Тому вш вважав за доцшьне ввести до навчальних плашв загальноосвiтнiх шкiл "елементи фшософи".
Але загальною перепоною використанню та поступу фшософи освь ти, i це усвiдомлював Г. Ващенко, була вшсутшсть соборно! укра!нсько1 держави та ll, так звана, "державшсть" у складi СРСР. Геополiтична й економiчна ситуацiя 1920-60-х pp. XX ст. не давали змоги реалiзувати повною мiрою iдею укра!нсько1 осв^и, яку Г. Ващенко будував на засадах християнсько! шеологи. Незважаючи на щ та iншi труднощi, вш вважав, що реалiзацiя ше! "Служби Боговi й Батькiвщинi" як основно! мети ук-ра!нсько1 молодi дасть можлившть виховати "вольову, характерну людину".
Мiркуючи про спiввiдношення волi й розуму, Г. Ващенко наголошу-вав на волi й у цьому вш близький до Аврелiя Августина, а також до православно! християнсько! позици, у якш розвивалась шея самовладдя
душi. Якщо реформацшш вчення поеднували волюнтаризм iз майже аб-солютним провiденцiалiзмом, що не сприймав Г. Ващенко, то в право-славнш традицп останнш виступав у пом'якшеному виглядi й радше означав божественне передбачення майбутшх учинив людини. Бог, на думку фшософа-педагога, спонукае людину до добрих дiянь i вчинив.
Як бачимо, Г. Ващенко неодноразово посилаеться на твори христи-янського теолога, фшософа, представника захвдно! патристики Аврелiя Августина. У них його приваблювала не лише християнська концепщя свиово! шторп як боротьби "двох Градiв": "Граду Божого" — церкви та Божих обранщв i "Граду земного" — свисько! держави, яку Августин на-зивае "оргашзащею розбiйникiв". Приваблюе Г. Ващенка в Аврелiя Августина його теоцентрична фшософська позицiя, трактування душi як не-матерiальноl, розумно!, безсмертно! сутност, що мае початок, але не може мати кшця. Мiркування Августина про основш функцп душi: мис-лення, пам'ять, надiю, волю, управлшня тiлом, про визначальнiсть волi сшвзвучш й фiлософсько-освiтнiм роздумам Г. Ващенка, загалом ети-ко-антропософському напрямку в украшськш фшософи.
Аналiз "Виховного шеалу" та iнших творiв Г. Ващенка показуе, що вш, торкаючись питань матерiалiстичноl та шеалштично! фшософи, роз-глядае проблему природи людини. Його найбшьше цiкавить душа, !! по-ходження, сутнiсть, здатностi, мiсце перебування шсля смертi тощо. Роз-глядаючи людину як едшсть душi й тша, якi мають рiзне походження, фшософ-педагог намагаеться з'ясувати !хню сутшсть i показуе, як в шторп християнсько! фшософсько! думки витлумачувалася нематерiаль-нiсть, безсмертнiсть душi й матерiальнiсть, тлiннiсть тiла. Серед "отцiв церкви", як значну увагу придiляли питанням нематерiальностi й без-смертностi душ^ Г. Ващенко видрiзняе Августина, зокрема, йогу книгу "Держава й наука", яка мала велике значення в ктори християнського богослов'я й фшософи. Крiм того, вказуе на твори таких "отщв церкви", як Василш Великий та Сфрем Сирш.
Вважаючи душу безсмертним духом, Г. Ващенко хоча й вагався мiж платошзмом, що розумiв душу як самотню сутшсть, та картезiанством, що визначало душу як окрему субстанцш, як мае зовсiм iншi властивостi, шж матерiя, у пiдсумку схилявся в бш останнього. Зауважимо, що такими ж неоднозначними були погляди на душу й шших укра!нських авторiв.
Роздуми про Бога органiчно вводяться Г. Ващенком до контексту проблеми душi i йдуть у двох напрямках: по-перше, це мiркування про Бога в соб^ тобто про його сутшсть, триштаршсть Бога, про подвшну природу 1суса Христа тощо; по-друге, Бог розглядаеться ^зь призму його дш та наслiдкiв, через його ставлення до створеного ним свиу й, на-самперед, людини.
Простежимо деяк штотш особливостi християнського свтосприй-няття в контекст фшософських мiркувань Г. Ващенка. Передуем зазна-чимо, що характерною рисою християнсько! фшософи вш називае те!зм.
1СТОР1Я Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
Цшком правомiрно те!зм вiн характеризуе як учення, зпдно з яким Бог е Абсолютним Вiчний Дух, що створив сви i, будучи над ним, керуе св^ом. Важливо, що при визначенш сутностi Бога вш, уникаючи антропоморф-них дефшщш, послiдовно дотримуеться принципу тринiтарностi Бога.
Зауважимо, що арiанство заперечувало рiвнiсть трьох 1постасей свято! Трiйцi. Арш (епископ Олександрiйський у египп, який був гностиком) учив, що син Божий е найвище творшня Бога Отця. "Отщ церкви" навпаки — стояли на тому, що всi 1постас рiвнi. Г. Ващенко в пи-таннi про сутшсть Бога дотримувався точки зору, зпдно з якою Бог е единий i водночас тро!чний в особах, як е мiж собою в усьому рiвнi, ма-ють однакову могутшсть, силу й славу. "Син Божий, — писав вш, — не е подобоштотний (Омiусiос), як учив Арiй, а е одноштотний (Омiусiос) От-цевi" [2, 53]. У питанш про Духа Святого позищя Г. Ващенка теж зб^а-ласяа з точкою зору "отщв церкви". Вiн стверджував: "Вш (Дух Святий — В. Д.) е Рiвнопоклоняемий i Рiвнославимий з Отцем i Сином" [2, 53]. Враховуючи, що ще! антитринiтаризму в Укра!ш становили свого часу серйозну небезпеку, Г. Ващенко спираеться на ртення Ншейського собору: '^рую в единого Господа 1суса Христа, Сина Божого, единородного, вщ Отця рожденного перше всiх втв. Свiтла вiд Свiтла, Бога штин-ного, Рожденного, Несотворенного, единосущного з Отцем, через котро-го все сталося" [2, 52-53].
Отже, викладеш в "Виховному щеалГ' та iнших творах основнi поло-ження християнсько! фшософп про Бога грунтуються на певному теоретичному осмисленш Г. Ващенком 1де! Бога. Виршуючи проблему сут-ностi Бога, вш спираеться на працi Сократа, Платона, Аристотеля, а та-кож послщовниюв Платона — неоплатонiкiв. Звертаеться й до "отщв церкви" (Анатасш, Юстин, Орiген, Клiмент Олександрiйський тощо), як у сво!х творах розвивали евангельське вчення. Загальний висновок Г. Ва-щенка в питаннi про сутшсть Бога можна вважати таким: "Бог единий, але в трьох шостатях: Бог Отець, Бог Син i Бог Дух Святий. Бог е вiчний, Всеблагий, Всемогучий" [2, 50].
Творення свиу зображуеться Г. Ващенком як процес становлення, що йшов ввд неживо! до живо! природи. Крiм того, творення свггу, зпдно з "Виховним идеалом", е цшеспрямованим процесом, який починаеться зi створення неба й землi, води й свиила, рослин i тварин, а закшчуеться творенням людини. Людина, надшена смертним тiлом i безсмертною ду-шею, е вiнцем Божого творшня й опосередковуючою ланкою мiж Богом i свiтом. За цих умов сви е антропоцентричним, тобто сви створений для людини.
Тут варто зазначити, що в ученш про творення свиу "отцi церкви" розходяться з неоплатошками. Останнi виходили з того, що сви, природа, як i Божественнi Iпостасi, е еманащя Божества. Всупереч цьому хри-стиянська фiлософiя трактуе створення свиу як акт Абсолютно! Божественно! любов^ вшьно! вiд будь-яко! конечностi. До ще! думки схи-
ляеться й Г. Ващенко, пiдносячи людину над усiею живою й неживою природою.
Таким чином, визначальними принципами християнсько! фшософи, за Г. Ващенком, е, по-перше, визнання Бога як Абсолютно! 1стини, Добра й Краси, як Творця й Промислителя Всесвиу; по-друге, вiра в без-смертнiсть душi людини й перевага духу над тшом, вiчного над тимчасо-вим; по-трете, визнання абсолютно! вартост особистост людини як образу й подоби Божо!; по-четверте, визнання як основи моралi любовi до окремих людей i до свое! батьивщини. Тому освiту майбутнього укра!н-ського суспшьства Г. Ващенко будуе на засадах тако! фшософи, яка виз-нае абсолютш вартостi Добра, Краси, 1стини, Свободи. Саме такою фшо-софiею, на його думку, е шеалштична християнська фiлософiя.
Виходячи iз зазначених вище принципiв, християнська фiлософiя обгрунтовуе вчення про свободу людини як основу !! пдность Тут для Г. Ващенка принципового значення набувають сутшсш властивостi людини. Якщо для матерiалiста, як слушно наголошуе мислитель, людина — це, насамперед, матерiальна рiч, що вiдрiзняеться вiд iнших речей лише бшьшою складнiстю свое! будови й сво!х функцiй, — тодi вона в кращому випадку -"найцiннiший капiтал". Але, як будь-який каштал, вона е лише знаряддям у чи!хось руках i легко може загубити свою вартшть i навiть стати "ворогом народу", що шдлягае знищенню. Так, людина в марксист-сько-ленiнсько-сталiнськiй фшософи витлумачувалася як eKOHOMiHHa гстота (Homo oeconomicus).
В шшому пiдходi до розумшня людини в християнськiй фшософи людина постае як образ i подоба Бога. Тому !! пдшсть не залежить вш !! матерiального, соцiального стану чи нацiональностi. Обернення людини на знаряддя або каштал е, з точки зору Г. Ващенка, образа !! пдносп й порушення справжньо! свободи. Сказане дае йому шдстави сутшсну зна-чущшть людини в християнськш фшософи бачити в рiзних !! проявах i характеризувати людину не тiльки як штоту, витворену Богом, "грiшного" Адама, тобто релтйну (Homo religiolis), але як штоту, якiй властива надiя. Водночас, це стражденна iстота, схильна до душевних мук (Homo patiens) тощо. Можна стверджувати, що Г. Ващенко тяжiе до врахування роз-ма!ття людського досвiду (мiфологiчнi символи, художш образи, релiгiйнi ритуали). 1ншими словами, вiн робить iстотний крок на шляху вш ессен-щальних до екзистенцiальних уявлень про сутшсш властивост людини. Але йому не вдаеться повшстю подолати редукцiонiстськi тенденци й, ви-словлюючись словами засновника фшософсько! антропологil М. Шелера, "вшкрити обрil" людинi та !! сутшсно нескiнченному руховi — i жодних фшсацш на якiйсь однiй формГ [11, 105].
Пiдсумовуючи результати аналiзу впливу християнсько! фiлософil на формування фшософсько-осв^шх поглядiв Г. Ващенка, слш зазна-чити, що багаторазовi звертання нашого мислителя до творiв представ-никiв "схiдноl" i "захiдноl" патристик свщчить не стiльки про його
1СТОР1Я Ф1ЛОСОФИ ОСВ1ТИ
обiзнанiсть у патристичнiй фшософп, скшьки про продовження дiалогу християшзовано! фшософп "язичникiв" греко-римського свiту (патристики) та укра!нського свiтогляду й свтосприйняття в добу, здавалося б, суцшьного ате!зму в Украшь Г. Ващенко продовжив традищю укра!нсько! релтйно! фшософп освiти вiд праць першого руського митрополита 1ларюна "Слово про Закон i Благодать" i В. Мономаха з його вщомим "Повчанням" до педагогiки часiв козаччини, першого друкова-ного перекладу тексту Бiблil, здiйсненого в Укра!т в 1581 р. князем К. Острозьким, нащонального Свангелiя, явленого Т. Шевченком, глибин освтшх осягнень Г. Сковороди, П. Юркевича, К. Ушинського тощо. Вш осмислював, збагачував, огранював цю традищю, напов-нюючи !! державотворчим зм^том. Хоча Г. Ващенко був передуем педагогом, а не фаховим фшософом, його твори мiстять чимало свто-глядно-фiлософських понять, категорiй, iдей. Сво!ми науковими студiями вiн зробив вагомий внесок у розвиток укра!нсько! релтйно! фшософп освiти, збагатив !! обгрунтуванням укра!нського нащональ-ного виховного щеалу "Служба Боговi й Вiтчизнi".
Використання патристики, таким чином, не було для Г. Ващенка самометою. Патристика була суттевим засобом усвщомлення проблем освти й виховання в ате!стичному укра!нському суспiльствi доби СРСР.
Вшзначаючи роль творiв "отцiв церкви" як джерела, що стимулювало Г. Ващенка до розширення обрив фшософсько-освтнього думання, слш зазначити й те, що значною шдставою для нього була грецька й римська "язичницька" фiлософiя доби еллшзму, а також католицька. Проте з'ясу-вання мiри впливу еллшсько! й католицько! фшософп на свтогляд Г. Ващенка не е предметом нашого нишшнього дослщження. Аналiз цих впливiв заслуговуе в перспективi на окреме дослщження.
Лiтература:
1. Б1бл1я. Свангел1е вщ Матв1я.
2. Ващенко Г. Виховний щеал // Полтавський в1сник". — 1994. — 191 с.
3. Ващенко Г. Мораль християнська та комушстична // Твори. Пращ з педа-гопки та психологи. — К.: Школяр-Фада ЛТД, 2000. — Т. 4. — С. 141-195.
4. Ващенко Г. Основш засади розумового виховання украшсько! молод1 // Твори. Пращ з педагопки та психологи. — К.: Школяр-Фада ЛТД, 2000. — Т. 4. — С. 115-140.
5. Ващенко Г. Християнство й майбутне людства // Твори. Хвороби в галуз1 нащонально! пам'ят1. — К.: Школяр-Фада ЛТД, 2000. — Т. 4. — С. 270-295.
6. Ильин И. Аксиомы религиозного опыта: исследование. — М.: АСТ, 2006. — 668 с.
7. Кант И. Предисловие ко второму изданию // Критика чистого разума // Соч. в 6 т. - М.: Мысль, 1964. - Т. 3. - 799 с.
8. Ренан Э. Христианская церковь. Царствование Андриана и Антонина Благочестивого. 117-161 гг. - М.: TEPPA-TERRA, 1991 - 303 с.
9. Соловьев В. Чтения о Богочеловечестве. — М.: ACT, 2006. — 250 с.
10. Творешя Вастя Великаго. — М., 1993. — Часть IV. — 495 с.
11. Шелер М. Человек в эпоху уравнивания // Избранные произведения. — М.: Гнозис, 1994. - С. 98-132.
Виктор Довбня. Христианская философия эпохи патристики как источник философско-образовательных взглядов Г. Ващенко
Автор анализирует влияние христианской философии на формирование мировоззрения украинского философа-педагога XX в. Г. Ващенко. Обосновывается положение о том, что основу фило-софско-образовательных взглядов Г. Ващенко образует сложный комплекс мировоззренческих представлений, присущих эллинизированному христианству эпохи патристики и сформированных в Киевской Руси тенденций философской мысли.
Viktor Dovbnya. Patristic Period of a Christian Philosophy As a Source of Philosophical and Educational Views of H. Vashchenko
The author analyses the influence of the Christian philosophy on formation the views of H. Vashchenko, a Ukrainian philosopher and pedagogue of the 1910-1960. It is stated that H. Vashchenko's philosophical and educational thoughts are originated from a complex of the ideological concepts of Hellenic Christianity of the Patristic period and the tendencies of philosophical ideas formed in Kyivan Rus'.
