CC BY
29
ТРИБУНА МОЛОДОГО НАУКОВЦЯ
УДК 340.12 О. I. Колич
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету '^bBiBCbra полггехшка",
здобувач,
асист. кафедри теори та фiлософii права
Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1 КОНЦЕПТИ ПОЛЕМ1СТ1В ОСТРОЗЬКО1 АКАДЕМ11
© Колич О. I., 2014
Шсля прийняття Берестейсько! церковно! уни 1596 року, яка повинна була об'еднати православну та католицьку церкви в Укршш, розпочалася щеолопчно-релпшна боротьба, яка знайшла свiй вияв у полемiчнiй лiтературi. Пiднiмаючи актуальнi на той час релМйш питання, украТнськ полемкти надали !'м суспiльного та правового звучання. Для виршення цих питань провщш украУнськ! мислител1 зверталися до фшософи та ктори р1дного народу. Однкю з основних iнституцiй, де розвивалася полемiчна лiтература, була Острозька Академiя. В роботi здiйснено аналiз фшософсько-правових концептiв видатних полемiстiв Острозько! Академи.
Ключов1 слова: фшософш права, антропологи права, онтолог1я права, Острозька Академш, Г. Смотрицький, М. Смотрицькш, В. Суразький, К. Острозький, Д. Наливайко, З. Копистенський, К. Лукарк, Х. Фшалет, I. Вишенський, Й. Княгиницький, I. Копинський.
О. И. Колич
ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫЕ КОНЦЕПТЫ ПОЛЕМИСТОВ ОСТРОЖСКОЙ АКАДЕМИИ
После принятия Брестской церковной унии 1596 года, которая должна была объединить православную и католическую церковь в Украине, началась идеологически религиозная борьба, которая нашла свое отражение в полемической литературе. Поднимая актуальные на то время религиозные вопросы, украинские полемисты предоставили им общественное и правовое звучание. Для решения этих вопросов ведущие украинские мыслители обращались к философии и истории родного народа. Одним из основных институтов, где развивалась полемическая литература, была Острожская Академия. Таким образом, в работе осуществлен анализ философско-правовых концептов выдающихся полемистов Острожской Академии.
Ключевые слова: философия права, антропология права, онтология права, Острожская Академия, Г. Смотрицкий, М. Смотрицкий, В. Суразький, К. Острожский, Д. Наливайко, С. Копыстенский, К. Лукарис, Х. Филалет, И. Вышенский, Й. Княгиницкий, И. Копинский.
O. I. Kolych
PHILOSOPHICAL AND LEGAL CONCEPTS POLEMICISTS
OSTROG ACADEMY
Following the adoption of Brest Church Union in 1596, which was to unite the Orthodox and Catholic churches in Ukraine began ideological and religious struggle, which found its
expression in the polemical literature. Raising current at the time the religious question, Ukrainian panellists gave them social and legal meaning. To address these issues leading Ukrainian thinkers turned to philosophy and the history of their people. One of the main institutions where developed polemical literature was Ostrog Academy. Thus, the article analyzes the philosophical and legal concepts eminent panellists Ostrog Academy.
Key words: philosophy of law, anthropology of law, ontology rights Ostrog Academy H. Smotrytskyy, M. Smotrytskiy, V. Surazkyy, K. Ostrozkyy, D. Nalyvayko, Z. Kopystensky, K. Lukaris, H. Filaleta, I. Vishensky, Y.Knyahynytskyy, I. Kopinsky.
Постановка проблеми. У сучасних умовах розвитку вичизняно!' фшософи права особливий штерес становить звернення до ктори розвитку фшософсько-правово!' думки украшського народу. Кшець XVI - початок XVII ст. - це перюд Украшського Ввдродження. 1з Захвдно!' Свропи в Украшу проникають вде!' Ввдродження та Реформаци, яю перемщають людину у центр фiлософiï та культури загалом. У цей перюд в украшськш фiлософсько-правовiй думцi формуються новi прогресивнi антропологiчнi та онтолопчш концепти. Одним iз осередкiв розвитку фшософсько-правовоï' думки була Острозька Академм. Особливий iнтерес для вивчення украшсь^' фiлософiï права та ктори ïï розвитку становить дослiдження фшософсько-правових iдей полемiстiв Острозького культурного осередку.
Мета дослiдження - здшснити фшософсько-правовий аналiз концепцiй полемюпв Острозькоï Академiï.
Стан дослiдження. Над дослвдженням праць полемiстiв XVI - початку XVII ст. працювали науковщ у сферi фiлософiï (Г. Волинка, В. Гусев, П. Кралюк, В. Литвинов, В. №чик, I. Огородник, I. Паславський, А. Пашук, Ю. Федiв, Я. Стратiй), iсторiï, фшософи права (С. Сливка) та гстори держави i права, фшолог С. Бабич. Проте дослвдженню саме фшософсько-правових вдей у полемiчнiй лiтературi не придшено достатньо!' уваги.
Виклад основних положень. Уже понад 430 роюв минуло з часу заснування першого вищого навчального закладу Схiдноï Свропи - Острозько!' Академiï. Особливiстю Острозько!' Академiï, яка була найбшьшим i найвпливовшим серед усiх створених у маетках великих магната культурно-освггшх осередюв, була рiзна спрямованiсть поставлених i виконуваних ними завдань. Адже тут розвивалися i течи ренесансно-гумашстичного напряму, яю обслуговували потреби аристократичних кш свiтськоï iнтелiгенцiï, i комплекс вдей, що являв собою украшський рiзновид реформацiйноï iдеологiï, завданням якого було обгрунтування нацiональних, релiгiйних та сощально-полггичних iнтересiв нашого народу. Основну увагу острозькi дiячi придшяли розвитку реформацшних вдей, оновленню православноï релiгiйноï доктрини, написанню полемiчних творiв з чггко окресленою антикатолицькою спрямованiстю [6, с. 134-135].
Комплекс реформацшних вдей розроблявся у двох напрямках. Представники першого напрямку розумши небезпеку, зумовлену ввдсуттстю державноï шдтримки релiгiï в умовах наступу католицизму та прйняття Берестей^^ унiï. Оскшьки украшська культура опинилася перед загрозою зiткнення iз високорозвиненою захвдноевропейською культурою, розпочатi пошуки достойноï вiдповiдi латинському Заходу. Цi пошуки привели до висновюв про необхвдтсть переосмислення питань самобутнього розвитку украюсь^ культури та релiгiï з урахуванням iсторiï схiдноï церкви та украшського народу. На фот релптйного протистояння та з урахуванням нацiональних особливостей ввдбуваеться засвоення та переосмислення певних вдей захiдноевропейськоï Реформацiï. Представники другого напрямку були прихильниками повноï iзольованостi украïнськоï культури, обмежуючись лише вiзантiйськими та давньоруськими традицкми.
Разом iз реформацшними идеями iснував у межах двох течш i ренесансно-гуманiстичний напрямок. Подш його течiï е умовним, оскшьки вони не iснували окремо, а фактично поеднувалися та впливали одна на одну. Наслвдком ïх своервдного поеднання у творчостi впчизнаних книжниюв тiеï доби була поява нових самобутшх реформац1йних та ренесансно-гумашстичних вдей [12, с. 311].
Острозький центр поеднав у собi уш течii та напрямки культури зазначеного перюду. Найактивнiша iдеологiчна дiяльнiсть центру припадае на кшець XVI - початок XVII ст., що було пов'язано iз пiдготовкою та прийняттям Берестейськоi церковноi унii. Унiя дала поштовх до появи полемiчних творiв, у яких на основi розроблення сукупносп реформацiйних iдей використовувалася оновлена релтйна доктрина острозьких дiячiв, обгрунтовувалися погляди, що мали догматичний, фшософський, фшософсько-правовий, полiтичний та етичний змют.
Активними дмчами Острозького гуртка були таю видатш украiнськi письменники та дмчк Г. Смотрицький, М. Смотрицькш, В. Суразький, К. Острозький, Д. Наливайко, З. Копистенський, К. Лукарю, Х. Фшалет, I. Вишенський, Й. Княгиницький, I. Копинський.
Найввдомшим твором Г. Смотрицького е полемiчний твiр "Ключ царства небесного". У ньому мислитель рiзко виступав проти намагань папства та езутв покатоличити укра'нський народ, виступав iз осудом колотзацшно'' полiтики, яка була спрямована на сощальне та нацiональне гноблення укра'нського народу.
Реформацiйнi iдеi Г. Смотрицького були пронизаш iдеями гуманiзму, такими, як почуття патрiотизму, турбота про розвиток освгги, культури свого народу, виховання таких доброчесностей, як мужшсть, талант, слава, активна дмльшсть тощо. Саме активна дiяльнiсть, на думку Г. Смотрицького, понад усе веде до вдосконалення людини. Людина мае активно боротись за збереження православно!' вiри, розвиток рвдно' мови та культури [4, с. 284].
Син Г. Смотрицького - Мелетш - продовжував культурну та полемiчно-публiцистичну справу батька. Як зазначае П. Кралюк: "У полемiчних писаннях Г. Смотрицький виступив як послвдовний супротивник католицькоi експансii i людина, яка зорiентована на традицiйнi цшносп. Цей аспект теж знайшов продовження у творчосл його сина" [5, с. 17].
Найвидатн™ твори М. Смотрицького - "Тренос" i "Аполопя" - здiйснили справжнiй вибух у полемiчнiй лiтературi. "Тренос" написаний у формi голосiння матерi-церкви. Образ церкви-матерi переплiтаеться з образом матерi-Украiни, що плаче за дпъми, якi й покинули та забули рiдну вiру, мову, громадянство.
"Аполопя" М. Смотрицького (1628 р.) написана тсля переходу мислителя в унiатство.
Загалом твори полемiчноi лiтератури кiнця XVI - початку XVII ст. характеризувалися виходом на новий рiвень проблематики. Звичайно, у перюд кризи та неспокою у суспiльствi виникае проблема пошуку певних прецедентiв свого iснування, що знайшло вiдображення у зверненнi до давшх прав та привше'в, що належали укра'нському народовi. В вторичному ракурсi iдея права та необхвдшсть 11 сакралiзацii iнтенсифiкуються у часи поширення засад католицького абсолютизму та зневажання королем принцитв "золото' вольносл". Така iдея права породжувала у народу почуття вiри, належностi до власних звича'в, власних прав та пвдтверджувала причетнiсть до iдеальних та священних взiрцiв. Якщо враховувати, що Смотрицький у перюд пвдтримки православ'я ототожнював укра'нський народ та себе через спадкоемшсть та причетнiсть до "батьювсько! вiри грекiв", то вже у "ТреносГ' висвiтлював iдеологiчну схему, за якою русини володши особливим правом, наданим 1'м через належшсть до Схiдноi Свято' Церкви.
Метафорично Смотрицький описуе модель Церкви-спшьноти як цшсно! та самодостатньо' структури. Образ Схвдно' Церкви вiн протиставляе Римськш Церквi як чужий для його земляюв. Факт отримання русинами священного права мислитель в певний спошб мiфологiзуе. Вiн прирiвнюе його до сходження благодат на Схiдну Церкву ввд 1суса Христа. Цю подто мислитель прирiвнюе до сходження Мойсея на гору Сшай та повернення його зi скрижалями iз Десятьма Заповвдями, що пiдтверджувало статус iзраiльтян як Богом вибраного народу. Смотрицький говорить про необхвдшсть утвердження звання "третього народу" для украiнцiв та прирiвняння 1'х до полякiв та литовщв. Мислитель обгрунтовуе природну потребу закону та прав для русишв, на зразок тих, що мали iзраiльтяни. Це обгрунтовувало би православним факт 1хньо1 обраностi Богом, який мислитель пов'язував iз прийняттям Ки'вською Руссю християнства безпосередньо вiд апостольсько' церкви. Через визнання за укра'нцями духовно' вищостi, яку гарантувала 1'м Церква як сакральна форма суспшьно! органiзацii та iдеал справедливого ладу, Смотрицький домагався полггичних та громадянських прав для свого народу.
Отже, "Тренос" стае першим полемiчним твором, який мовою символiв i алегорш ставить на порядок денний потребу права, що регулювало б в духовнш сiм'i стосунки "дiтей", об'еднаних навколо своеi "матерi". Вочевидь, для тогочасно^ ще молодо', Польсько-Литовськоi держави у цьому крилася певна вдеолопчна небезпека. У його гаслах виявлялися деструктивш амбщй представника церкви русишв - "сини Схiдноi Церкви-Матерi" потребують гiдного права й особливого статусу в державi вже через 1хню вищiсть i "богообранiсть" [16, с. 132].
"Верифшацм невинностi" вийшла у 1621 р. У зазначеному творi мислитель продовжуе думку, висловлену у "ТреносГ'. Проте, як основш аргументи, що пiдтверджують священне право православних, автор використовуе документальш свiдчення, а саме: листи Сипзмунда III, Януша Збаразького, Стефана Жолкевського. М. Смотрицький стверджуе, що в них гарантоваш права, свободи та привата його сучасникам та гхнш предкам, яю були наданi за Королiв Польських та згвдно з вiчними церковними правами. М. Смотрицький обгрунтовував думку про те, що, як i поляки мають певнi права з часу прийняття християнства, так i русини мають власнi духовнi права, що е старшими ввд польських. Отже, вихвдними моментами для ввдображення iдеi правовоi легiтимностi православних украшщв i Речi Посполито!' е взаемини iз Грецькою Церквою та вторична традицм, давнiсть походження.
Проте змша конфесiйних поглядiв супроводжуеться i змшою свiтоглядних орiентацiй М. Смотрицького. У наступних сво'х творах мислитель, навпаки, обгрунтовував позицй унй. Уже через формальну та юридичну пвдпорядковашсть пат Римському, а не схвдним патрiархам, вiн вбачав можливiсть збереження прав, свобод та привше1в. Мислитель висловлюе думку про те, що це е единим шляхом збереження полггичних та громадянських привше1в у державу де прогресивно ушфшуеться вiровизнання. Слвд зауважити, що у сво'х тзтших творах, а саме у "Апологй" та "Протестацii", Смотрицький виразно представив концепщю права третього народу. Сама вдея права третього народу тдтверджуеться юридичною належнiстю папськiй владi у Рим1
В. Суразький - видатна постать в юторй Острозько!' Академй. Основною працею письменники е "Книжиця" в 6-ти роздшах (1588). Фшософсью роздуми В. Суразького спиралися на проблеми Бога, його вщношення до свпу i буття. Фшософй В. Суразького властиве захоплення можливостями людини. Але у острозьких дiячiв загалом вiдсутнi гуманiстичне захоплення людиною як природною гстотою, возвеличення й фiзичних, моральных, творчих потенцiй [8, с. 104-105].
Х. Фшалет - автор "Апокрисису" - твору, який був написаний у вiдповiдь на книгу польського езугга П. Скарги "Брестський собор" (1597 р.). В "Апокрисиш" вiн дае iдеологiчне обгрунтування прав украшського народу, викривае антинародну, загарбницьку сутшсть тодшнього католицизму й ушатства, виступае за обмеження влади монарха законом. Як i К. Лукарю, вiн виявляе великий iнтерес до реформацшних учень. Творчiсть Х. Фшалета потрiбно розглядати як кульмiнацiю розвитку реформацiйноi iдеологii в Острозькому культурно-освггньому центрi, як здiйснений на православному грунт синтез реформацiйних вдей, яю стихiйно формувалися у цей час всередиш самого православ'я, зi сввдомо переосмисленими, зовнi запозиченими окремими положеннями тих чи шших концепцiй протестантизму [6, с. 139].
Мислитель виступае iз зверненням до шляхти iз закликом зберiгати закони. Мислитель висувае та доводить iдею свободи совкт^ прав на вiру та церкву. На зразок захвдноевропейських реформаторiв полемкт обгрунтовуе свою точку зору про права та обов'язки церкви, в такий спосб i народу та кожного його представника (оскшьки церкву розумши як добровшьний союз вiруючих парафiян) брати участь у рiзних сферах життя, зокрема у полггичному, втручатися у дii та ршення влади, якi суперечать Божим законам та моральним принципам вiруючих. Х. Фшалет зазначав, що Рiч Посполита повинна гарантувати права та свободи кожного з народiв, що й населяють. Якщо держава веде дискримшацшну полiтику проти певного народу, вона порушуе Божий закон. А це дае право, i навiть зобов'язуе шдданих боротися у доступнiй формi проти кривди, так, як це вимагае 1хня совiсть та принципи. Отже, у "Апокрисиш" ми знаходимо початки становлення вдеологй визвольного руху в Украiнi. I саме з iдеi демократизацii церкви визрiвають ранньобуржуазт полiтичнi принципи, а з проголошенням свободи совки формуються принципи iнтелектуальноi та моральноi автономii особистостi, випливають таю ознаки останньо1, як природна рiвнiсть, свобода у вираженнi своеi волi та висловлювань, свобода боротьби за сво!' права та переконання.
Х. Фшалет розглядав свободу совки як найвищу цшшсть. При цьому вш зазначав, що кожна людина мае право на свою вiру та на боротьбу за не!'.
Ршучий протест проти деспотизму i гноблення Ватиканом та частиною православних iерархiв укра'нського народу, звернення до реформацшних iдей дали змогу Х. Фшалету у надрах теологiчного свiтогляду сформулювати багато ранньобуржуазних iдей громадянського права. Так, обстоюючи положення про те, що свобода совгсп е не тшьки вища духовна цшшсть вiруючого, а й предмет його постшного тклування, вiн указував, що кожна людина грецько!' вiри мае право вимагати не чужу, а саме свою власну вiру. Церква, а отже, i народ будуть шанувати державу, рiшення влади, якi гарантують право i свободу кожного з народiв, що населяють державу. Якщо цього немае, то поддат у доступнш 1'м формi змушенi боротися з несправедливою, бо цього вимагае голос 1хньо1 совiстi, принципи 'Истинного способу життя" [7].
Отже, Фшалет обгрунтовував позицiю, що вiдносини влади та народу грунтуються на суспшьному договорi, вiдповiдно до якого влада, король та народ зобов 'язаш дотримуватися закону. Загрозу для держави, пвдрив 11' устрою та занепаду може спричинити власне порушення прав та свобод тдданих як з боку короля, так i з боку шляхти. Ще один лейтмотив творчосл Фшалета - iдея рiвностi людей незалежно вiд стану та вiросповiдання. Для обгрунтування сво'х щей Фшалет використовував концепцiю суспшьного договору та природного права, а також обмеження влади монарха законом. Мислитель вважав, що влада суверена не поширюеться на душу людини, а лише на й тшо, тобто на земш справи. Тому недопустимо втручатися у справи вiри та насильно насаджувати вiросповiдання. Ввдносини мiж королем та народом повинш грунтуватися на законi та добровшьнш згодi, а також на вимогах права Божого.
I. Вишенський - видатний письменник, полемют, культурний та громадський дмч. Як i книжники Острозького культурно-освггнього центру, 1ван Вишенський, формулюючи сво! погляди на питання морал^ права, гносеологii, мови, розвитку науки та освгги, спираеться на загальнофшософську концепцiю свiту i людини. Тому з'ясування точки зору мислителя на проблеми ствввдношення Бога i свiту, Бога i людини мають принципове значення для розумшня особливостей його пвдходу i вирiшення усiх iнших питань, якi вiн розглядае [6, с. 202-203].
I. Вишенський розуше Бога як надприродне i нематерiальне начало, едину, вiчну та об'ективну, кнуючу саму в соб^ незалежну таемничу i непiзнавану ютину [2, с. 95]. Бог уявляеться йому також вищою волею, творчою силою, об'ективною основою буття, якш пвдпорядковане все iснуюче у свт [10, с. 219]. Трансцедентному божественному свiтовi як свiтовi iстини i добра протисто'ть, на думку I. Вишенського, створений Богом з тчого, тимчасовий, нестабшьний, неврiвноважений, "грiховний", земний свгг зла, який населяють численш народи, найбшьш нищiвну i песимктичну оцiнку вiн надае власнiй Батьювщиш, зрадженiй своею свiтською i духовною феодальною верхiвкою.
Як зазначае I. В. Паславський, дослвдження творчо! спадщини укра'нського полемiста дае пiдстави стверджувати, що в основi його фшософських поглядiв лежав неоплатонiзм мютико-панте'стичного характеру. У центрi фшософських роздумiв Вишенського стояло основне питання неоплатотстично! фiлософii: спiввiдношення Бога, свiту i людини [9, с. 32].
Неоплатотвських iдей, що випливали iз вчення Платона про крайнш дуалiзм душi i т1ла, мислитель дотримувався i в антропологii. Письменник пiдкреслював, що у людиш постiйно бореться душа та тшо, при цьому душа, як творшня бога, завжди прагне до вищого добра та вдеалу. Тодi як тшо, земля ввд земл^ повшстю перебувае пiд владою душ1
Незважаючи на те, що для неоплатотзму I. Вишенського характерним було мiстично-панте'стичне забарвлення, вш став основою для формування реформацшних вдей. Мислитель розвивав у сво'й творчостi елементи мiстики, якi чинили найбшьший вплив на формування критичного ставлення до суспшьно! практики та сощальних основ церкви, а також слугували для обгрунтування рiвностi ушх людей та соцiальноi справедливостi.
Значне мюце у творчостi I. Вишенського посвдала концепц1я про соборне (тобто колективне) правлшня церквою. Ця його концепцм була спрямована насамперед проти релшшного авторитаризму, зокрема проти церковного абсолютизму римських пап. Зауважимо, що вдея
соборного правлшня церквою дiстала широку пвдтримку з боку iнших прогресивних мислителГв Украши того часу. Проте прихильники ще!' iдеï трактували ïï, враховуючи рiзнi iдейно-фiлософськi позици [9, с. 35-36].
Концепцм соборностi Вишенського грунтуеться на природному правi, iдеï рiвностi Bcix людей. У соцiальному аспект ця теорГя фактично мiстила вимогу рiвностi станiв. Отже, мислитель виступив проти принципiв феодального суспшьства, ввдповвдно до яких "далеко у хлоп от шляхтича розность мае" [3, с. 100], мислитель доводив природну рiвнiсть "хлопа" i "шляхтича".
У фшософи I. Вишенського значну увагу придшено розгляду суспшьних ввдносин, визначенню мiсця людини у них, а також створенню суспiльно-полiтичного iдеалу. Мислитель доводив, що християнська вiра у свош первиннiй чистотi мiстить засади рiвностi, братерства, свободи, справедливостi. Концепцм соборностi правлiння християнською церквою, висунута I. Вишенським, грунтуеться на ^ï природно-правовоï' рiвностi усiх людей. Мислитель вважав, що принцип соборност веде свш початок iз демократизму раннього християнства. I саме соборшсть правлшня виражае демократизм раннього християнства, що е божественним явищем. Дотримання вдей соборност уможливить позбавитися тирани, деспоти та утвердить рiвнiсть усiх людей.
ПолемГст вважав, що принцип соборносл, втшений у демократизмi раннього християнства, е основоположним i для суспшьного життя. Як визначальна основа, духовна сутшсть людини повинна пронизувати не тшьки релiгiйне, а й суспшьне життя. I. Вишенський прагнув довести, що лише дотримання принципу соборност забезпечить рiвнiсть усiх людей як у церковно-релтйному, так i в суспшьно-полггичному життi, усуне несправедливiсть, гноблення, визискування, тиранiю i усшяке зло [10, с. 132].
Мислитель осуджував багатство та властсть. Фшософ обгрунтовував необхвдшсть спiльностi майна, як основу рiвностi, справедливостi та братерства.
Отже, фшософГя I. Вишенського була спрямована на захист народу, його природних прав. Мислитель критикував антидемократичне положення про беззастережну послушшсть пастви духовним пастирям, а також зверхшсть духовенства. Зазначет iдеï пронизанi демократизмом та гумашзмом, визвольним духом та твердою волею народу в його боротьбi за визволення як сощальне, так i нащональне. Iдеï Вишенського ввдповвдали соцiальним та духовно-релiгiйним поглядам у суспшьно-духовному життi захiдноевропейських краш в добу гумашзму та Реформаци.
Однодумцем i другом I. Вишенського був Й. Княгиницький. Гносеологм Й. Княгиницького тсно пов'язана iз загальнофшософською концепщею спiввiдношення Бога, земного свiту та людини. Гносеолопчш проблеми моралi, мови, права та освгти Й. Княгиницький виршував через протиставлення трансцендентного свгту (свiту iстини та добра, який створений Богом) нестабильному грiховному земному свiтовi зла.
Важливе мiсце в когорт письменниюв-полемГспв посiдае К. Острозький. У сво1х творах мислитель робить спроби осмислити суть буття Божого, проаналiзувати вiдмiннiсть богословських положень православ'я та католицизму. Онтологм К. Острозького будуеться на протиставленш Бога i свггу, Бога i людини, внутршнього i зовнiшнього, що було властиво давньоруськш традици. Таке протиставлення у К. Острозького ввдповвдае уявленням християнського неоплатотзму про повну неосяжнiсть Бога, концепцмм, що вш не тшьки трансцендентний, а й Гманентний щодо свгту, не чуттевий i невидимий, Гснуе сам по собГ i над ушм.
У свош творчост, висловлюючи свое бачення тогочасних релтйних проблем, К. Острозький водночас звертався до домшант антропологiï права, правомГрност людини у Всесвт, мотивГв порушення правових норм, способГв урегулювання людсь^ поведшки. Фшософ робив спроби здшснити правове обгрунтування людського буття, звертаючись як до природно-правових, так i до позитивно-правових норм. Як i шшГ представники полемiчноï течи, К. Острозький розкривав сутшсть людини у правовому вимГрГ через зв'язок Гз релтею, ïï канонами та догмами. Отже, у цьому випадку Гснуе феномен, який видшяе Сливка С. С.: "...складшсть у дослвдженш людини як правовоï Гстоти полягае у тому, що його проводить сама людина, яка сама себе оцшюе. Людина е чимось бшьшим, шж вона сама знае про себе" [11, с. 20-21].
Д. Наливайко - автор книг "Проповщ про !вана Златоустого" (1607), "Охташ, сирГч осмогласник" (1603-1604), "Лшарство на оспалий усмисл чоловГчий" (1607) та ш. Онтолопчно мислитель вбачав сенс людського буття в активнш життевш позици, дкльносл, спрямованш на
захист рщного народу, його мови та культури. Д. Наливайко був np^i4HmoM фшософсько-фiлологiчноï концепци, сформовано' на початку 90-х роюв XVI ст., яка вщстоювала вiдродження та розвиток культури, передушм духовно', лiтератури та фшософи. У свош творчостi мислитель закликав до сощально корисно', значущо'' дiяльностi.
Яскравою фiгурою в украшськш культурi, фшософи та полемiцi залишаеться I. Копинський, найвизначнiшим твором якого е "Алфавгг духовний". У цен^ фшософського свiтогляду Копинського стоïть людина, потреба вдосконалення морального, духовного та розумного начал. Антрополопчну проблематику Копинський зводив до того, що людина насамперед повинна тзнати сво' потреби у зовшшньому свiтi, i тзнання природи не потрiбне, доки людина не зрозумiе сво'х потреб. У результат самопiзнання людина осягае те, що вона одночасно ютота духовна i тшесна, у нiй присутне зовнiшне i внутрiшне. Мислитель обгрунтовував iдею необхiдностi самопiзнання людиною, яке поступово доходить до пiзнання Бога та поеднання iз ним.
На основi теорй' самопiзнання I. Копинський висувае концепцiю "умного делашя". Ця теор!я грунтуеться на розумi, передбачае не лише фiзичне, але й моральне вдосконалення пращ, яке принесе радють та задоволення, вщвернення вщ свiту фiзичних речей, очищення розуму. У зв'язку з теорiею "умного делашя" мислитель зараховуе i звеличуе бщшсть, зречення свiту вiд перешчено' плотi, вiддае перевагу духовному началу в людиш перед тшесним. Вш високо цiнуе особистi заслуги i доброчестсть кожного iндивiда [6, с. 271].
Отже, мислитель щдшшов до визначення онтологiчних функцш права, суть яких полягае у визначеннi персональних потреб людини. I саме в цих потребах проявляеться правова потреба кожно' людини. Адже онтолопя права покликана гарантувати кожному природнi блага, як е необхщними, i гарантувати ïх у природн1й пропорцй' та однаковими шляхами. Суть онтологiчних функцш права виявляеться у тому, що право реалiзуеться незалежно вщ волi суб'екта, та покликано захищати не лише особисп, а й суспшьт 1нтереси. В 1ншому випадку вщбудеться порушення суспшьного балансу. Суть онтологи I. Копинського полягае у тому, що функци права завжди активно^ев^ Проте позитивно-правовi норми завжди повинт бути узгодженi з природно-правовими.
Висновки. Полемiчна лiтература, пiднесення яко'' вщбулося пiсля Берестейсько'' унiï, висвiтлювала не лише релшшш проблеми, а й суспшьш, розкривала фшософсько-правовий свiтогляд провщних дiячiв, вчених, фiлософiв, духовних ошб.
У свiтлi релiгiйних проблем, вщстоювання автентичностi та самобутностi украïнського народу, його традицш, мови, релiгiï та культури видатш мислителi того часу висловлювали фiлософсько-правовi iдеï, пов'язанi з антрополопею права, онтологiею права, гносеолопею, деонтологiею та аксiологiею. Фшософи, чт iмена пов'язанi з Острозьким культурним центром, зробили внесок у розвиток ментальних атрибупв вiтчизняного права, у формування нащонального духу позитивного права.
Гумашстичш iдеï Г. Смотрицького пронизаш патрiотизмом та демократизмом. Мислитель пщкреслював значення моральних норм. Саме стутнь внесення у право моральних норм е необхщним ментальним атрибутом позитивного права. Позитивне право повинно насамперед орiентуватися на моральш норми та моральне право. I саме моральш норми повинш спрямовувати позитивне право до природного. У цьому випадку ментальшсть проявляе себе у використанш норм морал^ звичаях народу, до яких суспшьство та його члени звикли та на якi орiентуються у суспшьних вiдносинах. У разi вiдходу вiд маральних норм зменшуються власне ментальнi атрибути i в такий спосiб нiвелюеться позитивне право.
Звернення до нащонально'' ментальностi зус^чаемо i у творчостi М. Смотрицького. Звертаючись до правово'' аксiологiï, вш намагався видшити атрибути подальшого розвитку суспшьства шляхом вирiшення релiгiйних проблем. Мислитель обгрунтовував наявшсть не лише моральних, а й духовних прав украшського народу та вщстоював легггимшсть релiгiйних прав украïнцiв. Вiн виходив iз духовностi людини, а звертаючись до природно-правових вимiрiв люд^ко!1 духовносл, можна зробити висновок про юнування духовного права, оскшьки право перебувае у межах людського духу. Навпъ на рiвнi пiдсвiдомостi людина мислить категор!ями
права, виршуючи питання, що дозволено, а що заборонено, яю вчинки можна робити, а яю - нг У такий спошб людина формуе для себе певний духовний кодекс.
Поряд Гз ввдстоюванням моральних та духовних прав нацiï М. Смотрицький також захищав природт права кожноï окремоï особи. Отже мислитель видшяв важливГ ментальш атрибути, фшсував таю онтолопчш засади права, як свободу, рГвшсть, справедливГсть, гвдшсть.
Iдею прав та незалежносл, спонукання до iнтелектуальноï пращ розвивав В. Суразький. Видшення iнтелектуальноï пращ як необхвдного морального атрибуту позитивного права е сввдченням духовноï дкльносп суспшьства. Отже, об'ектом дослвдження та iнтелектуальноï пращ повинш бути нащональш традицiï та феномени, а не шоземш правовГ шститути, бо Гснуе необхвдшсть зв'язку права Гз ментальшстю конкретного народу.
Х. Фшалет у своему основному творГ "Апокрисис" також звертався Гз закликом зберегти ментальну та правову автентичшсть, ввдстоюе природш права народу та кожноï людини. Мислитель закликав владу не порушувати закони БожГ аби уникнути антрополопчних конфлжпв мГж волею людини та влади. Порушення таких закотв дае право боротися так, як дозволяе совГсть та принципи. Отже, Х. Фшалет пвдшшов до онтолопчного обгрунтування принцишв свободи совГстГ та iнтелектуальноï та моральноï автономи особистостГ
Розглядаючи свободу совкт як найвищу цшшсть, Х. Фшалет пвдшшов до проблем правовоï аксюлоги. Свобода совГстГ як суспшьна цшшсть i як цшшсть права повинна мати регулятивне значення. I хоча совкть е суб'ективною категорГею, держава та суспшьство повинш об'ективно забезпечити гаранта свободи совГстГ.
Х. Фшалет пвдтримував концепщю суспшьного договору та необхвдшсть його дотримання як владою, так i народом. Проте панування влади повинно обмежуватися лише врегулюванням вчинюв людини, i владГ недопустимо втручатися у сферу моральности та релки, тобто контролювати душу людини. Ввдносини мГж королем та пвдданими повинш грунтуватися на добровшьнш згодГ та ввдповвдати законам Божим.
До деонтолопчних принцишв звертався й I. Вишенський. Хоча учений заявляв про несумГртсть Бога зГ свпом, та все ж звертався до деонтолопчних вимрГв права, зокрема права природного. Саме з деонтолопчними принципами природного права людина згставляе свою правомГрну чи неправомГрну поведшку. Якщо у фiлософiï розглядають дух в абсолютному розумшш та ввдносному, то власне Бога Вишенський розглядав як абсолютний дух, що е онтолопчним, довершеним та досконалим, вГчним та непзнаваним. Саме цей абсолютний дух е суддею над тшом та душею людини, який дае ощнку людським дГям, враховуючи норми природного права. Для людини характерний ввдносний дух, який е деонтолопчним та дГе у природно-правовому простора
Вчинення людиною неправомГрних дш веде до порушення онтолопчних принцишв та е результатом дисгармони мГж духовним та тшесним началами. Отже, мислитель протиставляе вдеальне духовне людське начало та грГховне тшесне. Внутршню красу людини Вишенський розглядае Гз гносеологiчноï точки зору як таку, що може самовдосконалюватися та досягати вдеалу шляхом злиття Гз духовним абсолютом.
Вишенський також розвинув концепщю соборностг основою якоï е природно-правова рГвшсть людей. Вш намагався створити певний суспшьно-полггачний вдеал, адже бажання людини до життя у спшьнотГ е онтолопчним, оскшьки людина сама по собг за межами суспшьства, е безправна та не може жити доброчесно, реалГзовувати своï деонтолопчш обов'язки. Соборшсть мислитель розглядав як спошб подолання тирани та зашб забезпечення природноï рГвносп людей.
Вишенськиц засуджував власшсть, прагнення до я^ може пвдштовхнути людину до порушення як природно-правових, так i позитивно-правових норм. Мехашзм набуття власносп повинен пройти певну природно-правову процедуру, яка е однаковою для усГх без винятку, i в такий спошб, будуть гарантоваш рГвш можливосп для усГх члешв суспшьства.
Й. Княгиницький гносеолопчш проблеми моралГ та права виршував шляхом протиставлення трансцендентного Божого свпу гр1шному людському. Сукупшсть гносеолопчних концеппв е доволГ рГзноманиною. У поглядах Княгиницького переважала теорк про принципову розГрвашсть, Гзольовашсть божого та земного свпу. Такий свиогляд привГв мислителя до висновюв про необхвдшсть пасивного
опору, вщходу вщ активного способу життя i до вираження у такий спосiб протесту проти соцiального зла та несправедливости проти порушення природо-правових, моральних норм.
До онтологiчних проблем права звертався i К. Острозький. Вш роздшяв внутрiшню та зовшшню природу людини. Якщо людина тддаеться лише своïй зовнiшнiй, тiлеснiй природа вiдбуваеться порушення природно-правових норм, моральний занепад людського начала, ïï ди у природно-правовому просторi стають неправомiрними.
Д. Наливайко основнi онтологiчнi функци права зводив до захисту рщного народу, його мови та культури. Проте виконання зазначених завдань е неможливим, якщо людина не займае активноï життевоï позици, не самореалiзовуеться для блага народу. Виражет Наливайком ^ï онтологiï культури повиннi працювати насамперед на пщсвщомому рiвнi. Отже, основним завданням правовоï культурологи е виявити основш культурнi тенденци та використати "х у формуваннi позитивно-правових норм. На основi культурноï едносп стае можливою гармонiзацiя суспшьства. Позитивно-правовi норми повиннi постiйно еволюцiонувати вщповщно до культурних оновлень.
I. Копинський у центр своеï фiлософськоï концепци ставив людину. Вш вважав, що онтолопчш функцiï права покликанi насамперед забезпечити особисл потреби кожноï особи. Антрополопчна проблематика е центральною у поглядах фактично усiх представникiв полемiчноï течiï. Загалом кожна людина живе вщповщно до багатьох закотв, яю виконують певнi фуикци у людському бут. Оскшьки природне право само по собi е онтолопчним, то ^ï Копинського обгрунтовують необхiднiсть закршлення у позитивному правi тих онтолопчних функцiй, якi необхiднi для гарантування природних прав кожноï людини.
1. Бабич С. Творчгсть Мелетгя Смотрицького у контекстг раннього укралнського барокко: монография [Львгвська медгевгстика. - Вип.2] / за ред. проф. Б. Крися. - Льв1в: Свгчадо, 2008. -180 с. 2. Вишенский Иван. Сочинения. - М.; Л.: Изд. АН СССР, 1955. - 372 с. 3. Вступ до фтософп: Iсторико-фтософська пропедевтика: тдруч. / Г. I. Волинка, В. I. Гусев, I. В. Огородник, Ю. О. Федгв; за ред. Г. I. Волинки. - К.: Вища шк.., 1999. - 624 с. 4. Кралюк П. М. Мелетш Смотрицький i укралнське духовно-культурне вгдродження ктця XVI - початку XVII ст. - Острог: Вид-во Нацюнального утверситету "Острозька академiя", 2007. - 208 с. 5. Шчик В. М. Гуматстичт та реформацшт iдеï на УкраЫ (XVI - початок XVII ст.)./ В. М. Шчик, В. Д. Литвинов, Я. М Стратш; вiдп. ред. В. С. Горський; АН УРСР. Ы-т фшософИ - К. : Наук. думка, 1990. - 384 с. 6. Огородник I. Iсторiя фыософсько'г думки в УкраЫ: курс лекцш /1. В. Огородник, В. В. Огородник. - К. : Вища шк., 1999. - 543 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/ filosofiya/istoriyaJilosofskoyi_dumki_y_ukrayini_-_ogorodnikJv. 7. Острозью просвтники XVI-XX ст. -Острог, 2000. - 480 с. 8. Паславський I. В. З ютори розвитку фшософських iдей на УкраЫ в кшщ XVI -першш третин XVII ст. /1. В. Паславський. - К. : Наук. думка, 1984. - 128 с. - С. 32. 9. Пашук А. I. кан Вишенський борець / А. I. Пашук //Iсторiя фтософй'на УкраЫ. - К., 1987. - Т. 1. - С. 218-230. - С. 219. 10. Сливка С. С. Фiлософiя права: навч. поаб. / С. С. Сливка. - К.: Атжа, 2012. - 256 с. 11. Федулова В.В. Напрямки i тенденци формування реформацтних iдей в Укран / В. В. Федулова // Роль науки, редки та суспшьства у формуванн моральноï особистостi [Текст]: мат. XIII Мжнар. наук.-практ. конф., 16 трав. 2003 р. / Нацюнальна академiя наук Украти, Дон. держ. т-т штучного ттелекту. - Донецьк: Наука i освта, 2003. - 390 с. - С. 311-313.
