CC BY
31
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослвджень. 2012. Вип. 2. УДК 281.9: 233: 234
Стецюк Р. В., 1вано-Франювський нащональний техшчний ушверситет нафти i газу
(1вано-Франювськ)
МЕТОДОЛОГ1ЧН1 АСПЕКТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПРАВОСЛАВНО!
АНТРОПОЛОГП
Стаття присвячена анал1зу п1дход1в до православног антропологи, як iснували та ic-нують як у фшософсько-релтезнавчих до^дженнях, так i у теологи. Видшено три на-прями в до^дженш православног антропологи.
Ключовi слова: антропологiя, християнство, православна антропологiя, людина, душа, дух, тшо.
Стецюк Р. В., Ивано-Франковский национальный технический университет нефти и газа
(Ивано-Франковск^
МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ИССЛЕДОВАНИЯ ПРАВОСЛАВНОЙ
АНТРОПОЛОГИИ
Статья посвящена анализу подходов к православной антропологии, которые существовали и существуют как в философско-религиоведческих исследованиях, так и в теологии. Выделены три направления в исследовании православной антропологии.
Ключевые слова: антропология, христианство, православная антропология, человек, дух, душа, тело.
Stetzuk R.V., Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas
(Ivano-Frankivsk)
METHODOLOGICAL ASPECTS OF RESEARCH ORTHODOX ANTHROPOLOGY
The article analyzes the approaches to the Orthodox anthropology that existed and exist both in philosophical and theological studies and in theology. Three areas in the study of Orthodox anthropology.
Keywords: Anthropology, Christianity, Orthodox anthropology, man, soul, spirit, body.
Сьогодення Укра"ни характеризуемся особливою увагою до людини, до форму-вання i"i духовносп, до й осв^и. Йдеться про антрополопзащю духовного життя су-часного суспшьства, про дослщження про-блеми людини як загальнонаукову та гло-бальну проблему. Всебiчне i поглиблене дослщження вищезазначено" проблеми пе-редбачае розробку не тшьки ушверсально"
системи даних про людину, але й розробку юторюграфп вах вчень, теорш та концеп-цш щодо ще" проблеми, причому незалеж-но вiд рiвня "х ращональносп або iррацiо-нальностi. Безперечно, що це вiдноситься й до вивчення релшйних вчень про людину, багато з яких належать не тшьки минулому, але й сучасносп. Сьогодш в суспiльнiй свь домостi знаходять вщлуння, хоча й потре-
бують нового осмислення, погляди бага-тьох фшософ1в, богослов1в, психолопв на мюце православ'я в культур1 та духовному житп украшського народу, а також ix уяв-лення i ставлення до причин i наслщюв со-щокультурно'1 кризи в кiнцi ХХ - на початку ХХ1 ст. Актуальшсть дослiдження таких вчень, теорш i концепцiй полягае, перш за все, в тому, що в них мютилися найважли-вiшi онтологiчнi й аксiологiчнi проблеми фшософп, релш'1, етики, якi аналiзуються в контекст певно'1 юторично! ситуацп. Йдеться про ставлення людини до Бога, про смисл ii життя, щншсть буття та юторп, моральнiсне вдосконалення людства та iн. Так, вщомий росiйський мислитель В. Зеньковський у передмовi до працi «1с-торiя росшсько'1 фшософп» характеризуе росiйську традищю фiлософування наступ-ним чином: «Було б, однак, великою поми-лкою думати, що до друго'1 половини XVIII сторiччя фiлософськi потреби були сторон-нiми для росiйського розуму - у дiйсностi вони проявлялися досить часто, але за невеликими i рiдкими винятками, вони знахо-дили звичайно, свое виршення у релшй-ному свiтоспогляданнi» [7, с. 379]. Воче-видь, така характеристика може бути нада-на й украшськш традицп.
Православна антропологiя - це важлива складова об'ективного дослiдження мiсця, ролi культури та релт! в сощальному i культурному вiдродженнi украшського су-спiльства. До проблеми людини зверталися як украшсью фiлософи - В. Горський, С. Кримський, В. Табачковський, В. Шинка-рук та ш., так i зарубiжнi - С. Авершцев,
B. Андрущенко, М. Бахтш, М. Бубер, П. Гайденко, Л. Губерський, О. Леонтьев,
C. Рубшштейн, В. Франкл та ш. Що стосу-еться дослiдження православно! антропологи, то слiд видiлити пращ М. Бердяева, С. Булгакова, В. Зеньковського, протоiерея М. Зноско-Боровського, Л. Карсавша, М. Ло-ського, арxiепископа Луки (В. Ф. Войно-
Ясенецького), М. Олесницького, В. Несме-лова та ш. В !х працях людина розглядаеть-ся як оргашчна едшсть духу, душ1 та тша, при цьому тшо вщокремлюеться вщ плот1. Плоть - це пристрасп людини, а тшо, якщо висловлюватися сучасною мовою - капсу-л1защя свщомосп людини.
Вщомий украшський фшософ В. Горський у пращ «1стор1я украшсько! фшософп» надае таку характеристику традицп фшософування на кшвських землях у XI - XIV ст.: «Фшософська думка цього перюду е адекватним вщбиттям греко-слов'янського, християнського типу куль-тури з притаманним йому акцентом на проблему «людина - Бог», кр1зь призму яко! здшснюеться осмислення граничних пщ-став людського юнування. Розвиваючись у щшьному зв'язку з релЫею, протягом за-значеного перюду фшософ1я юнуе як суку-пшсть по-фшософському значущих щей, що утворювали пщгрунтя св1тогляду й вщ-дзеркалювались у всьому масив1 продукт1в культурно! творчосп (джерелом юторико-фшософського анал1зу у цьому сенс висту-пають, насамперед, оригшальш та переклады пам'ятки писемно! культури, а також невербальш джерела - витвори монументального живопису, арх1тектури тощо)» [6, с. 21-22].
Сьогодення укра!нського суспшьства -це пошуки вщповщей на фундаментальш питання: якою е людина, в чому сенс !! життя, чому вона страждае, що саме прагне вщшукати в релт!? Одним 1з вар1ант1в вщ-повщ1 на щ найважлив1ш1 питання людського буття е православна антрополопя, гу-машстичш щнносп та персоналютичну спрямовашсть яко! визначили не тшьки щнносп староукра!нсько! культури, а також 1 змют духовно! культури Свропи. Православна антрополопя й дотепер е най-важлив1шою компонентою духовного життя багатьох укра!нщв. Все це породжуе не тшьки науковий, але й життево-практичний
iнтеpес дo вивчення пpавoславнoï pелiгiï в ц^му i пpавoславнoï антpoпoлoгiï', зoкpе-ма.
Метою статп e аналiз юнуючих мето-дoлoгiчних пiдхoдiв дo пpавoславнoï ан-тpoпoлoгiï.
Слiд зазначити, щo дo пpавoславнoï ан-тpoпoлoгiï завжди iснyвав iнтеpес як з 6o^ ïï пpихильникiв, так i з 6o^ ïï oпoнентiв, який e свщченням oсoбливoгo мiсця пpавo-славнoï антpoпoлoгiï в системi хpистиянсь-mí pелiгiï, rpyнтoм я^ e антpoпoцентpизм, yспадкoваний вiд стаpoдавньoï Гpецiï й ста-poдавньoгo Риму, який i пoeднyeться в хpис-тиянствi з геoцентpизмoм. Хpистиянствo виниклo i poзвивалoся в античнoмy суспшь-ствi й oсoбливo гoстpo спpийнялo oсoбистi-сну спpямoванiсть дyхoвнoгo життя цьoгo суспшьства, яке на тoй час уже втpатилo тpадицiйний oбщинний yстpiй та пеpетвo-pилoся на сyкyпнiсть людей, яю ^otoct^-ли iмпеpiï як oфiцiйнoмy сyспiльствy.
Хpистиянська pелiгiя пеpеключаe увагу людини з сyспiльнoï, пoлiтичнoï дiяльнoстi на мopаль та pелiгiю, саме вoна спpямoвye людину на пеpетвopення не зoвнiшнiх вщ-нoсин, а на пеpетвopення власнoгo дyхoв-нoгo свiтy, власнoï дyхoвнoï сутшси. Xp^ стиянська pелiгiя в цiлoмy i пpавoслав'я зo-кpема звеpтаeться дo «внyтpiшньoï людини», дo ïï сyб'eктивнoстi, пpи цьoмy йдеть-ся пpo цiлiснiсть духу, дyшi та тша людини. Хpистиянствo в o^6í 1суса Хpиста «деïфi-^e» саму людину, poзпoвсюджyючи пpи щюму на Бoга-Сина тpагiчнiсть людськoгo юнування - Бoга-Сина напpавили на с^а-шенне пoкаpання на хpестi заpади пopятyн-ку людини, ïï майбyтньoгo щасливoгo життя. Хpистиянствo видiлилo в дyшi людини ïï пoдiбнiсть дo Бoга i пiднеслo людину над св^м, а пoдiбнiсть - пoстала piвнем для людськoгo життя, насиченим мopальнiстю, гiднiстю, дyхoвнiстю.
Людина e вищим твopiнням Бoга, вoна пoeднye у сoбi двi гoлoвнi фopми буття -
дух i матеpiю. Пpавoславна антpoпoлoгiя нагoлoшye, щo людина пoсiдаe центpальне пoлoження в свт та пpoмiжне мiж Бoгoм i свiтoм, визначаючи стан св^у завдяки стану власнoï пpиpoди, власнoï дyхoвнoстi. У такий otoq6 yсi пpoблеми свiтy (i ornmo-гiчнi, i гнoсеoлoгiчнi) звoдяться дo oднieï -дo пpoблеми людини, яка e с^ижнем вipo-вчення пpавoславнoï антpoпoлoгiï.
Слiд пiдкpеслити, щo ця пpoблема e важливoю i за свoïми хpoнoлoгiчними па-pаметpами - пеpшi стoлiття хpистиянства (а це - дoба йoгo станoвлення) завжди ^иве-pтали дo себе тдвищену увагу як з 6o^ бoгoслoвiв, так i з 6o^ фiлoсoфiв, pелiгieз-навцiв, психoлoгiв. Жoден iз пеpioдiв в ю-TOpiï хpистиянськoï pелiгiï не дoслiджyвав-ся настшьки pетельнo. На нашу думку, це не e випад^вим. С^ава пoлягаe в тoмy, щo нау^вий аналiз джеpел фopмyвання хpистиянства надаe iстopичне пoяснення цiй pелiгiï, тобто мoжливiсть yстанoвити звiдки пoхoдять i яким чинoм складалися в систему ri уявлення, щo й були фунтом хpистиянськoгo вipoвчення. Дoслiдження джеpел фopмyвання пpавoславнoï антpoпo-лoгiï актyалiзyeться завдяки тoмy iнтеpесy дo pелiгiï, який з'явився в Укpаïнi y^o-дoвж oстаннiх десятилiть.
Хpистиянствo на пoчаткy свoгo фopмy-вання iмпoнye багатьoм ученим йoгo уяв-леннями ^o Бoга, пpo свiт i людину, бли-зькiстю дo бiблiйних текстiв, щo самo пo ^6í вже e yмoвoю iстиннoстi та цiннoстi. Звеpтання дo минyлoгo i тpадицioналiзм -це хаpактеpна pиса pелiгiйнoгo мислення, щo пpoявилася саме в дoбy Сеpедньoвiччя. Як апoстoльська (нoвoзавiтна), так патpис-тика (святo-oтцiвська) тpадицiï мають пpинципoве значення класичних взipцiв для всiх напpямiв i течш хpистиянства, за виня-таюм epетичних i pефopмацiйних напpямiв, щo не визнали Священне Письмo, тобто па-тpioтичнoï тpадицiï в якoстi Бoжественнoгo oдкpoвення. Важливим e те, щo багатo ге-
нерацш украшських i росiйськиx фiлософiв вщшукали в православнiй антропологи тi уявлення, яю вiдповiдали завданням апологетики в певний юторичний момент. I су-часна антропологiчна думка православ'я юнуе, по сутi, в оболонщ iнтерпретацiй свято-отцiвськиx концепцiй людини, яю вважаються висвiтленням правовiрностi та ютинносп.
Водночас слiд звернути увагу на те, що iнтерес до людини в християнськш фшософп i в християнському богослов'i не був абсолютно однаковим на рiзниx юторичних етапах. Доба Середньовiччя - це найяскра-вiша доба, яка сформувала не тiльки бого-словський тдхщ до проблеми людини, але й фшософський. Новий час - це спроба зро-зумiти не тшьки людину як едину духовну в свт iстоту, але й зрозум^и ii мiсце та значення в юторичному процесi. Антропо-логiчний поворот у фшософп (XVIII - XIX ст.) характеризуеться новим змютом бого-слов'я, яке спираеться на досвщ патристики i в цей же час розпочинаеться система-тизацiя християнських уявлень про людину. Водночас вщбуваеться розвиток фшо-софсько-релЫйно'1' антропологи. Антропо-лопчна спрямованiсть релтйно'! фшософп й богослов'я е свщченням того, що людина, особливосп ii природи та життедiяльностi постали головним об'ектом фшософсько-релшйного аналiзу, а головною темою по-стала проблема людина i Бог, замють попе-редньо'1' - Бог i людина. Перiод першо'1' по-ловини Х1Х-початку ХХ ст. - це особлива увага православно'1' релт! як в Укрш'ш, так i в Роси до проблеми людини. Вона вщбува-лася в межах формування релтйно'! фшософп (П. Юркевич, В. Соловйов, М. Бердяев, Л. Шестов та ш.) i виявилася поеднаною з попереднiм поворотом богослов'я до святоотщвсько'1' традицп, а також з принципом юторизму щодо дослiдження iсторичниx явищ та подш, який виник та затвердився в теологл протестантизму.
Вщомий укра!нський мислитель М. Олесницький в цей час обгрунтовуе 1де! щодо проблеми людини в працях «1з сис-теми християнсько! моральность» [12] та «Моральнюне богослов'я або християнське вчення про моральшсть» [13]; росшсью до-слщники I. Янишев 1 В. Несмелов видають пращ: перший - «Православно-християнське вчення про моральшсть» [20], а другий - вперше систематизований ви-клад православно! антрополог!! в двох томах «Наука про людину» [11].
Укра!нський мислитель М. Олесницький у пращ «Моральнюне богослов'я» на-голошуе, що любов до Бога ! до ближшх е першим ! найчиспшим мотивом до мораль-шсно! д!яльносп. Людина завжди прагне спокою, радощ1в, щастя ! чим бшьше вона шукае саме це у сво!й безкориснш любов! до Бога ! до ближшх, тим вищою ! доскона-л1шою людина постае у моральшсному вдосконаленн! [13].
В. Несмелов обгрунтовуе свш тдхщ до проблеми людини та до завдань фшософп, при цьому вш видшяе дв1 традицп - тради-щю Аристотеля ! традищю Сократа. Традищя Аристотеля розглядае фшософ1ю як таку науку, яка дослщжуе буття як цшс-шсть, !! головним завданням е пояснення св1ту ! людини як головно! складово! цього св1ту. Традищя Сократа, на думку, В. Несмелова, - це тдхщ до фшософп як до науки про мораль ! моральшсть, котра прагне осмислити мюце людини в свт через ютину та самотзнання. В пращ «Наука про людину» росшський мислитель активно за-перечуе аристотел1вську традищю, вш вва-жае, що традищя Сократа - це ютинний шлях для самовизначення та вдосконалення людини ! людства.
I. Янишев у пращ «Православно-християнське вчення про моральшсть» об-грунтовуе положення, що головним е пси-холопчний анал1з у православнш антрополог!!. Вш вщмовляеться вщ попереднього
схоластичного методу, завдяки якому мо-ральнюне богослов'я було тшьки з1бранням якихось уривюв моральнюного характеру. Особливо грунтовно автор анал1зуе проблему свободи вол1, значення благодат та ш.
Вищезазначеш мислител! створили сис-теми релшйно!' антропологи та релшйно!' етики, але при цьому М. Олесницький 1 В. Несмелов були серйозними дослщ-никами святоотщвсько!' етики та антропологи. Обидва фшософа використовують методи, прийоми та ще!' представниюв патристики для захисту православно'' релш!', !'!' ставлення до людини в зв'язку з !'х критикою, що з'явилася на початку ХХ стол1ття. Прюритет православно'! антропологи об-грунтовувався ушкальними, неповторними смислами святоотщвських штерпретацш проблеми людини. Мислител! вважали та-кий тдхщ ютинно гумашстичним, грунтом якого е Богоодкровенне знання, а також по-еднували в1ру з науковим знанням, що тд-тверджено досвщом представниюв православно'! аскези.
В зв'язку з цим у Х1Х стол1тп тема патристики мала широке висв1тлення в р1зно-маштних формах як церковно!', так 1 поза-церковно!' л1тератури. Це були пращ, в яких анал1зувалися питання раннього християнс-тва, ютор!я християнсько!' догматики. Ви-давалися 1 патролопчш твори, що були присвячеш дослщженню д!яльносп 1 твор-чо!' спадщини отщв церкви (1оанна Златоуста, Василя Великого, Григор1я Ниссько-го, Симеона Нового Богослова та ш.). Ана-л1зуються не тшьки !'х вчення про Бога, про свгт 1 людину, але й коментуються !'х уяв-лення про людину [8, 9, 16, 17, 18, 19].
Пращ, що присвячеш анал1зу християнсько!' антропологи, можна розподшити на три напрями. До першого напряму належать пращ, яю репрезентують християн-ське вчення про людину як цшсну систему. Одшею з таких праць е, наприклад, праця
А. Позова «Основи старо-церковно!' антропологи» [14]. Другий напрям - це пращ, в яких анал1зуються окрем1 проблеми православно!' антропологи - проблема душ! людини, и спрямовашсть до духовность Третий напрям - це популяризащя вчення отщв церкви, в яких проводиться компаративний анал1з !'х творчо!' спадщини через проблему «Схщ - Захщ». Йдеться також про юторич-не пояснення виникнення християнсько' антропологи, тому що юторизм як такий е несумюним з церковним тлумаченням ви-никнення християнства та його в1ровчен-ням як Божественним одкровенням.
У методолопчному плаш важливими е пращ вщомих росшських мислител1в С. Авершцева, В. Бичкова, О. Лосева, яю придшяють достатню увагу антропо-лопчним поглядам ранньохристиянських автор1в, представникам патристики. На думку В. Бичкова, й дотепер не вс головш характеристики християнсько! культури е зрозумшими, в тому чист - й художня культура, й естетика. До його думки приед-нуються та послщовно втшюють свое ставлення до християнсько! антропологи Г. Майоров у пращ «Формування середньо-в1чно! фшософи (латинська патристика)» [10] 1 В. Соколов у пращ «Середньов1чна фшософ1я» [15].
У першому десятил!тп ХХ1 стол1ття у розвитку фшософсько-релшезнавчих до-слщжень вщбулися значш змши. Перш за все, щ змши пов'язаш з тим, що сощальна практика все часпше набувала протир1ч з теоретичними побудовами, що пропонува-лися мислителями Х1Х - ХХ ст. Формування нових теоретичних та методолопчних тдход1в до джерел православно'! антрополог!'!, розвиток конкретно-релшезнавчих ! компаративних дослщжень, пов'язане з цим розширення джерелознавчо!' бази, призвели до актуал!заци змютовних характеристик саме православно! антропологи. Ситуащя цившзацшного перюду супроводжуеться
змшами типу пам'ят вщ юторичного типу, який слугуе для колективно! щентиф1каци сощуму в юторичному простор1 до шшого типу пам'ят1, що слугуе щентиф1каци шди-вща у цшому простор! культури. Вщповщ-но, сьогодн! змшюеться ! вектор фшософ-сько-релшезнавчих дослщжень. Змши, що вщбулися протягом перших десяти роюв нашого стол1ття - це змши не тшьки в со-цюкультурному простор!, але й в релшйш «карт!» сучасно! Укра!ни. Так зван! «пси-холопчш» й «лшгвютичш» повороти при-мусили релшезнавщв по-новому тдшти до анал1зу текспв минулого. Сьогодення рель пезнавчо! науки - це розробка нових досль дницьких парадигм, деяю з яких обгрунто-вують новий погляд на систему вщносин «дшсшсть - юторичне джерело». Наука у XVIII - XIX ст. переважно виходила з без-посереднього вщдзеркалення юторично! дшсносп в текст! Але вже на початку минулого стшття сформувалося шше уяв-лення про письмове джерело, яке 1 об'еднуе, 1 роздшяе дшсшсть та саме джерело. Визнання «одухотвореносп» з неми-нучютю висв1тлюе юнуюч1 джерела з православно! антропологи як «продукт психь ки», анал1з цих джерел як результат людсь-ко! творчосп, людського самопьзнання 1 самощентиф1каци. Вщповщно, не могло не змшитися ставлення до того, що 1 як висвь тлюють тексти як християнсько!, так 1 православно! антрополог!'! зокрема. Слщ зазна-чити, що так! змши стосуються, наприклад, сприйняття л1топис1в, яю й дотепер продо-вжують надавати шформащю щодо станов-лення християнства в стародавнш Русь Ль тописи були першим видом джерел, яю вже на початку ХХ стол1ття перестали розгля-датися як суто фактичний матер1ал ! набули статусу соцюкультурного феномену. В ць лому православна антрополопя не може анальзуватися сама по соб1, але тшьки як вписана у сощально-культурний контекст.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев, С. С. Вера / С. С.Аверинцев. Софт - Логос: [Словник]. - К. : Дух 1 Лггера, 1999. - С. 50.
2. Аверинцев, С. С. Греческая «литература» и ближневосточная «словесность» (противостояние и встреча двух творческих принципов) / С. С. Аверинцев // Риторика и истоки европейской культурной традиции / С. С. Аверинцев. - М. : Наука, 1996. -С.13-75.
3. Аверинцев, С. С. Соф1я - Логос. Словник / С. С. Аверинцев. - К. : Дух 1 Лггера, 1999. - 464 с.
4. Аверинцев, С. С. Слово Божие и слово человеческое / С. С. Аверинцев. Соф1я - Логос: [Словник]. - К. : Дух 1 Лггера, 1999. - С. 382-391.
5. Бычков, В. В. Эстетика: Учебник / В. В. Бычков. - М. : Гардарики, 2004. - 556 с.
6. Горський, В. С. 1стор1я украшсько! фшософп : Курс лекцш / В. С. Горський. - К. : Наукова думка, 1996. - 288 с.
7. Зеньковский, В. В. История русской философии. Введение / В. В. Зеньковский. О России и русской философской культуре. Философы русского послеоктябрьского зарубежья. - М. : Наука, 1990. - С. 379-397.
8. Карсавин, Л. Путь православия / Л.Карсавин.
- М. : АСТ; Фолио. - 2003. - 230 с.
9. Карсавин, Л. Монашество в Средние века / Л. Карсавин. - М. : Фолио, 2012. - 124 с.
10. Майоров, Г. Г. Формирование средневековой философии / Г. Г. Майоров. - М. : Мысль, 1979.
- 433 с.
11. Несмелов, В. И. Наука о человеке / В. И. Несмелов. - В 2-х т. - Т. 1: Опыт психологии истории и критики основных вопросов жизни. - Казань, 1905. - 418 с.; Т.2 - Метафизика жизни и христианского откровение. - Казань, 1907. - 408 с.
12. Олесницкий, М. А. Из системы христианского вероучения / М. А. Олесницкий. - Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1896. - 497 с.
13. Олесницкий, М. А. Нравственное богословие / М. А.Олесницкий. - [Репринтное издание 1904 г.] - М. : Изд-во храма Покрова Пресвятой Богородицы, 2001. - 187 с.
14. Позов, А. С. Основы древнецерковной антропологии / А. С. Позов. - В 2-х т. - Т.1. - Сын человеческий. - СПб. : Изд-во С.-Петребург. ун-та, 2008. - 549 с.
15. Соколов, В. В. Средневековая философия / В. В.Соколов. - М. : Высш. шк., 1979. - 448 с.
16. Флоровский, Г. В. Восточные Отцы IV века / Г. В. Флоровский. - 4-е издание. - М. : Свято-
Троицкая Сергиева Лавра, 1999. - 260 с.
17. Флоровский, Г. В. Византийские Отцы V-VIII вв.: Из чтений в Православном богословском институте в Париже / Г. В. Флоровский. - 3-е изд. (репринт) - М. : Паломник, 1992. - 260 с.
18. Флоровский, Г. В. Пути русского богословия / Г. В. Флоровский. - Киев : Путь к истине, 1994. - 574 с.
19. Florovskyi, G. V. Les voies de la theologie
russe / G. V. Florovskyi. - Paris : Desclee de Brouwer, 1991. - 314 p.
20. Янышев, И. Л. Православно-христианское учение о нравственности / И. Л. Янышев. - СПб. : Типография М. Меркушева, 1906. - 915 с.
Надтшла доредколегИ' 30.08.2012. Прийнята до друку 13.09.2012.
