CC BY
18CULTUROLOGy
МЕНТАЛЬНО-ЕСТЕТИЧН1 ОСОБЛИВОСТ1 ЦЕРКОВНОГО СП1ВУ ПРАВОСЛАВ'Я В КОНТЕКСТ1 1СТОР11 УКРА1НСЬКО1 МУЗИКИ
Сапожтк О.В.
кандидат педагоггчних наук, доцент, маггстрантка кафедри культурологи та тформацшних кому-
ткацт Нац1онально'1 академИ кергвних кадргв культури i мистецтв, Кигв
ORCID 0000-0003-3510-5817
MENTAL AND AESTHETIC FEATURES OF CHURCH SINGING OF ORTHODOXY IN THE CONTEXT OF THE HISTORY OF UKRAINIAN MUSIC
Sapozhnik O.
PhD Pedagogical sciences, Associate Professor, Master of the Department of Cultural Studies and Information Communications of the National Academy of Managemential Staff of Culture and Arts, Куiv
Анотащя
Встановлено, що за допомогою церковних nicHecniBiB укра!нська музична культура стала уособлен-ням релшйно-естетичних iдeалiв та ментально-свиотлядних установок схщного християнства, що впли-нуло на процеси нацюнально! ^дентифгкаци та наклало характерний ввдбиток на eтнонацiональну мента-льнicть та духовну культуру РусьУкраши упродовж вiкiв. Дане доcлiджeння дозволило виокремити icro-рико-культурний сенс i змicт православно! церковно! музики як феномена, що уособлюе тип мислення i почування православно! людини i надае уявлення щодо !! свиотляду. Феномен церковно! музики розк-рито i як cпeцифiчний cпоciб духовного засвоення та емоцшно -образного воображения cвiтогляду, що породжуе eтнонацiональний тип художнього мислення i культурно! самовдентифжацп людини.
Abstract
It was established that with the help of church leanings Ukrainian musical culture became the personification of religious and aesthetic ideals and mental and worldview institutions of Eastern Christianity, which influenced the processes of national identification and put a characteristic imprint on the ethno -national mentality and spiritual culture of Rus-Ukraine for centuries. This study allowed to distinguish the historical and cultural meaning and content of Orthodox Church music as a phenomenon that personages the type of thinking and feeling of an Orthodox person and provides an idea of his worldview. The phenomenon of church music is revealed as a specific way of spiritual assimilation and emotionally figurative reflection of the worldview, which gives rise to an ethno-na-tional type of artistic thinking and cultural self-identification of man.
Ключовi слова: укра!нська культура, церковний ств, Ки!вська Русь, ментальшсть, естетизм, юихазм, тснестви православ'я.
Keywords: Ukrainian culture, church singing, Kievan Rus, mentality, aesthetics, hesyhism, lean orthodoxy.
Постановка проблеми. Упродовж багатьох столггь поширення християнства слов'янсьш народи перенесли на свш грунт та адаптували репертуар вiзантiйсъкоi церковно! монодп. Разом iз репертуаром з Вiзантii було запозичено й систему нав-чання, виконавсъку практику, форми й жанри, а також нотацш, яка згодом набула нових форм. Осмислення мистецъко! сутносп пiснеспiвiв за но-толшшними записами укра!нських iрмологiонiв вiддавна було предметом защкавлення вчених ме-дieвiстiв та музикознавщв-теоретишв. Значущiстъ дослiдження зазначеного процесу е перманентно актуальною у фiлософсъко-свiтоглядному, культу-рологiчному, морально-виховному та художньо-ес-тетичному аспектах. Необхiднiстъ подальшого освоення церковно! музики православ'я як феномену духовно! культури обумовлено концептуаль-ним осмисленням його культуролопчно! специ-фiки, яка й досi залишаеться недостатньо вивче-ною. Потребуе уточнення проблема впливу церковно! музики православ'я на культурну щенти-чнiстъ украшщв, !х свiтовiдношення та нацiоналъ-ний генотип.
Аналгз досл1джень публгкацт. Ще наприкiнцi XIX ст. росшський дослiдник, автор наукових праць з теорii та iсторii' розвитку церковного бого-службового спiву ХУП-ХУШ столiтъ I. Вознесен-ський звернув увагу на самодостатнiстъ музично-виразових засобiв у церковнiй монодп за укра!нсь-кими нотолiнiйними iрмологiонами. Вчений заува-жуе, що в залежносп вiд функцii, яку виконував хор тд час Служби та безпосередньо самого богослуж-бового тексту тснеству, «одш з них мали бшьш речитативний характер та д1яли, в основному, на свщомють прихожан, iншi ж - мелодичний, канти-ленний та збуджували !х почуття» [1, с. 27]. Через 50 рошв його думку розвинув музикознавець-тео-ретик Сергш Скребков, який пiдкреслював високу оргашзовашсть музично! форми та наявш елементи структурних типiв розвитку в тснествах церковно! монодп, що вщображено в його пiдручнику «Ху-дожт принципи музичних стилгв» [7, с. 24].
В украшськш музичнш медiевiстицi формот-ворчi засади церковно! монодп розглядали М. Антонович, Л. Корнш, П. Маценко, Н. Сиротинська, О. Цалай-Якименко, О. Шевчук, Ю. Ясiновсъкий та
ш. Лшшно-мензуральш записи дають змогу вираз-нiше окреслити структурш особливостi музичних форм пiснеспiвiв, як е загальним надбанням музи-чного досвщу як давнiших епох, так i Ранньомоде-рно! доби. Саме в такому контекст розглядаються особливосл музичного формотворення наспiвiв.
Майже два тисячолитя духовну культуру люд-ства формуе церковна музична традицiя, одшею з складових частин яко! е богослужбовий спiв, що iз давшх часiв називався «ангелоподiбним». Ця особ-ливiсть набувае значення музичного культуроге-незу. Виступаючи у формi багатовшово! лгтурпчно! практики, православний пiснеспiв одночасно стае плвдним тлом для дослвджень сьогодення. Тому метою та основним завданням дано! статп е спроба розкрити ментально-естетичнi особливостi церковного ству в його вторичному, теоретичному i практичному аспектах, схарактеризувати витоки вь тчизняно! церковно! музики в контекстi юторп ук-ра!нсько! музично! культури.
Виклад основного матергалу. Загальновщомо, що коренi християнсько! церковно! музики закла-денi на Близькому Сходi й сягають найдавнiших на Земл1 цивiлiзацiй - Шумерiв, Аккаду, Вавилону, Ассирп, Сгипту та iн. Православна церковна му-зика пов'язана з обрядовою практикою перших християнських громад. Першi християни, зазначае фшософ та мистецтвознавець С. Безклубенко, ст-вали, збираючись разом. «Ствали те саме, що й ор-тодоксальш iуде!. Проте, на вiдмiну вщ них, не могли дотримуватися бiблiйно! заповiдi грати славу й хвалу Боговi «голосом трубним», «хвалити Його хором пiд тимпани, хвалити Його на струнах i органах» та «хвалггь Його на арфi та гуслях», оск1льки щ християнсьш зiбрання були конспiративними й глибоко таемними, зазнаючи гонiнь та переслвду-вань» [5, с. 59]. «Братш» обвди та вечерi також були таемними, тому й тснестви - тихими. Першi християни у спещально влаштованих кам'яних шшах ховали останки сво!х закатованих через вiру право-славних «братiв», збиралися на похорон й також тихо ствали [там само, с. 65]. Не випадково у хри-стиян наступних поколiнь збереглася традицiя ритуального поховання з вiдповiдними тснествами й поминаннями-«плачами». Зввдси й особливосп християнського церковного богослужения [5, с. 69]. Традицшна християнська церковна ввдправа е свь домо заглибленою у внутршнш свiт вiруючо! лю-дини, позначена закритим вщ земного життя «утае-мниченим i для ангелiв» пiснеспiвом, феноменом iнтравертного характеру з його образною узагаль-ненiстю, опосередковашстю почуттiв та сугестив-нiстю.
Вся вiзаитiйська система церковно! музики ку-льтивувала авторитет книг Святого Письма, музич-ний богослужбовий текст базувався на правилах от-щв Церкви стосовно мiсця й завдань музики у церковному богослужшш (Настановах Григорiя Ниського, Григорiя Богослова, Васил1я Великого, Августина Блаженного, Климента Александршсь-кого, 1оана Златоустого та ш). Важливим постае окреслення ментально-естетичних, освiтньо-вихов-них, культуротворчих особливостей православного
церковного спiву у контекст розвитку укра!нсько! духовно! культури, !х роль у формуваинi культурно! пам'яп та самосвiдомостi укра!нсько! нацi!.
Як ведомо, укра!нська хорова музика найви-щими сво!ми художшми досягненнями завдячуе церковнiй культурi - багатовжовш скарбницi музичного професiоналiзму. Досл1дник iсторi! музично! культури З. Яропуд видiляе п'ять етапiв в ютори стаиовления i розвитку укра!нського духовного хорового спiву, а саме: християнський (домонгольсь-кий), монгольський, козацький, радянський, перiод укра!нсько! державносп [11, с. 325].
Доказом того, що неввд'емним i першорядним предметом музично-естетичного розвитку в Ки!в-сьшй Русi IX-X ст. був церковний ств, е спогади, як1 збереглися в давньоруських билинах: «Дала его учить грамоти, Грамота ему в наук пошла, Посадила его пером писать, И Письмо Василю в наук пошло, Отдала она пенью учить - Пенье Василю в наук пошло»[11, с. 326]. Вщомо, що у IX столтт в Укра!т-Руа вже юнувало досконале письмо. Так, Чорноризець Храбар повщомляе, що творець цер-ковнослов'янсько! азбуки Кирило, вщвщуючи у 60-х роках IX ст. Корсунь, вщнайшов писанi руськими буквами £вангел1е i Псалтир. Цей факт сввдчить, що за 100 рошв до офiцiйного прийняття християн-ства киеворусичами вже iснували псалми, яш вико-ристовувались у богослужшш для проголошення пiснеспiву [ там само, с. 327].
З приходом християнства у киеворусьшй цер-ковнш практицi з'являються спiваки (пiвчi), бого-службовi православнi книги та школи богослужбо-вого церковного спiву. За Володимира Великого до школи церковного ству набирали обдарованих сш-вашв з охрещених (1015 рiк), яш спiвали на свiй да-внш обрядово-народний лад i навiть до одноголос-них (монодiйних) спiвiв грецьких пiвчих додавали сво! традицiйнi музичш елементи i звороти, ство-рюючи орипнальну з суто укра!нським ментальним характером церковну музику.
Становлення укра!нсько! музично! культури на рiвнi духовно-релiгiйних зв'язк1в Ки!всько! Руа та Вiзаитi! з моменту прийняття християнства (988 р.) досл1джують I. Григорчук, С. Шумило, Л. Терещенко-Кайдан, А. Царенок, В. Пщанська та шш. Ме-тодологiя дiалогу двох культур Вiзантi! та Ки!всь-ко! Русi в естетичних дослщженнях розроблена у працях Ю. Афанасьева, М. Бахтша, Г. Батищева, С. Бтченко, Ю. Легенького, В. Малахова, I. Сюндю-кова, П. Шевчука, Ю. Юхимика. Культурологiчний аспект ще! проблеми частково висвiтлений у досль дженням Л. Бiлозуб, М. Загорулько, Ф. Макаревсь-кого, О. Язвшсько!, З. Яропуда та iн.
Тогочасна вiзаитiйська церковна музика являла собою систему наспiвiв - формул, яш одночасно виконували й функцш ладiв. 1х записав !оан Дамаск1н ще у VIII ст., запровадивши до церковно! практики у формi Окто!ху. Остаинiй регламентував загальний склад наспiвiв, якi застосовувались у богослужшш, тодi як яшсть виконання залежала ввд пiдготовленостi сшвця-кл1рика, його умiння ст-вати одш i тi ж самi тексти на рiзнi наспiви i у рiзнiй
манерi ^атошчнш, хроматичнш та енгармотч-нiй). Зазначенi наспiви називались «подобнами», або «подобними», але iснували й тснестви з конкретною мелодiею (самогласнi), як1 у поеднаннi з «подобнами» утворювали основу вiзаитiйсько! му-зично! системи [3, с. 337]. Ц пiснеспiви виконували не лише професшш церковнi спiваки, але й ама-тори; вiруючi нередко роздшялися на два хори i ст-вали поперемiнно, а потiм разом. Зiбрання спiвцiв роздiлялось на праве i лiве крило, називаючись хором або кл1росом (крилосом).
Прийнявши вiзантiйський варiант християнс-тва, русичi запозичили й богослужбовий устрiй церковного ству, гiмнографiчнi тексти й жанри, систематизацiю спiвiв за вiсьмома гласами, а також характерний спосiб !х фiксацi! (безлiнiйну нотацш невматичного типу). Традицiйний вiтчизияний цер-ковний сшв киеворусичiв зовнi набрав аскетично! забарвленосп, втiлено! в iсихастських традицiях, об'еднаних каноном шднесено!, урочисто!, спiвано! "ангельсько!" молитви. Але ще до проникнення православно! церковно! музики Ки!вська Русь воло-дiла самобутнiми надбаииями дохристиянсько! сш-вочо! релiгiйно! культури. Церковний сшв постшно спiвiснував з набутками багатовжового народного мелосу. Унаслвдок цього православний пiснеспiв набирав статусу укра!нського нацюнально-музич-ного явища, вбираючи у себе елементи потужного генотипу та способу мислення.
Отже, у розвитку музично! культури Ки!всько! Русi проявлялися як загальнохристиянсьш законо-мiрностi, так i етнокультурш особливостi. I! гли-бинна юторична основа - самобутня духовна культура схвднослов'янських родових племен, !х мiфо-логiя, мова, фольклор, звича!, традицi!, обряди.
Принциповим рубежем у розвитку Киеворусь-ко! музично! культури стало прийняття християнс-тва iз значним впливом вiзантiйського вiровчения й духовносп, в т.ч. 1сихастсько'1 традицИ [б№ш детально див: 6, с. 78]. Хоча в самому iсихазмi на ви-соких вершинах священнобезмовносл вiдсiкаеться не тiльки псалмоспiв, а й навпъ словесна молитва, адже безмовний стан вище всяко! молитви, бо в ньому перебувае сам Господь. Однак, саме есте-тика «великого мовчання» лежить в основi давньо-руського жонопису, орнаменту, архiтектури та знаменного ству, транспонуючи iсихастськi iде! в ми-стецтво Ки!всько! Русi, зокрема в духовну православну музику.
Музичний твiр завдяки символiчностi, напов-неностi емпiричними i трансцендентними чинни-ками стае своерщною сакральною формою текстуального показу думки, Слова, Логосу, музичним виявом юихи. «Гнозис iсихi!» (М. Загорулько) - це i взаемодiя суб'екта музичного сприймання i кон-ституйовано! ним символ1чно! форми, що зумовлюе момент його становлення як суб'екта синерги, - духовно! взаемодi!, гармони й рiвноваги з Господом. Ц iсихастськi iде!, вiдомi ще вiзантiйськiй естетицi, були втiленi в музищ Лiтургi! схiдного християнс-тва, а згодом разом з музикою прийшли до Ки!всь-ко! Руа.
Музична культура Ки!всько! Русi - вираз есте-тичних вдеал1в та свггоглядних установок сходного християнства в його давньоруськш формi. Це му-зика духовно! краси i чистоти, музика покаяння, яка вчить нас сокровенному мовчанню, вслуховуванню в синергш свое! душi. Вона одночасно звернена до Бога i до кожного.
В мистещга Ки!всько! Русi, сповненому свiтла, духовно! «енерге!», естетично! гармони, врiвнова-женого темпоритму i душевно! мелодики, музика юнувала як особливий «звучний» стан божественно! тиш^ спокою, iсихi!, що наклало характерний ввдбиток на етнонацiоналъну ментальнiсть та есте-тичну культуру в подальшш iсторi! Русi-Укра!ни.
Ки!вський мистецтвознавець i культуролог Л. Терещенко-Кайдан розглядае вiзаитiйську музику як засiб релiгiйного тдйому та досвiду у сферi абсолютного i трансцендентного, божественного, оскшьки саме ця музика зберегла в Укра!ш власнi традицi! та нотацш упродовж столiть. Вона зароди-лася у Вiзантi! на основi антично! музично! системи, проте розвивалася у вiзантiйський, ранньо-християнський перюд iснувания Грецi!, коли з'яви-лися першi монастирi з практикуванням юихи. Згодом вiзантiйська музична культура поширилася i на територiю Ки!всько! Руа, де використовува-лася у лгтурпчнш практицi православно! Церкви для найкращо! передачi змiсту богослужбових тек-ств [8, с. 130-131].
Духовно важливе значення спiву - пробу-дження i розвиток «слiзного дару», яке, будучи плодом плачу за ^хи, здатне змити «людину виху» тобто грiховну й оголити справжнш образ людини - образ Божий, «бо псалом i з кам'яного серця ви-точуе сльози» (Василш Великий). Сльоза е поро-дження смисл1в, а батьком помисл1в е сенс (!оан Лi-ствичник). «Безмовний ств» - це демонстрування ролi пiснеспiвiв у практицi iсихастiв, де ств розу-мiеться, насамперед, як порух душi до Бога, таем-ний, прихований, в сво!й глибиш дотичний зi Святим Духом. Це рух безтшесний, духовний, але вш може набувати тiлесного втшення, матерiалiзую-чись у словах i звуках, проте може iснувати як суто внутршня робота душi, та «солодшсть мовчання», яка була ввдома християнським подвижникам.
Разом з тим, дiаспорний досл1дник М. Федорiв вважае, що привнесений з прийняттям християнс-тва вiзантiйський спiв, не знайшов адекватного тд-грунтя для себе в Укра!ш i слугував тiлъки прототипом для творщв укра!нського церковного ству. Це, на думку науковця, «... вказуе на велику музичну культуру в Укра!нi, ще перед X столитям, та !! са-мостiйнiсть вiд вiзантiйських пiзнiших впливiв, коли Укра!на жила не тшьки сво!м самостiйним життям, але й була у ворожих вiдносинах з Вiзан-тiею ще вiд дохристиянських укра!нських князiв» [9, с. 46].
Специфша нацiонального характеру укра!нцiв, проблема складу укра!нсько! душi, укра!нсько! культурно! щентичносп розкриваеться через досль дження нацiонального типу свiтогляду, ментально-стi, духовно! культури, в тому чи^ й релiгi!. Даиi
питания дослщжували вггчизняш вчеш М. Костомаров, I. Нечуй-Левицький, Д. Чижевський, I. МГр-чук, £. Маланюк, О. Кульчицький, В. Яшв та iн. Одне з найдавшших спостережень за способом життя украшщв залишив вiзантiецъ Маврикий (IV ст.). За його описом, праукра!нщв у давнину вирГз-няло управлшня громадою, нестача авторитарно! влади, емоцшшсть, гостиннiстъ, волелюбнiстъ, вгд-сутнiстъ рабства, жшоча чеснiстъ та вiрнiстъ. Серед негативних якостей етшчного характеру Маврикш називав лише моралънi вади, зокрема: несталють характеру, незгода мiж собою, невмшня приймати спiлънi рiшення, багато князiв (за Енциклопедiею украшознавства) [2].
Перше юторико-культурне дослгдження характерного типу свггогляду украшщв належить «брат-чику» М. Костомарову. У пращ «Двi руськ1 народность» [4, с. 33] автор порiвнюе духовш свiти украшщв та роаян, акцентуючи !х вiдмiннiстъ i подiбнiсть до поляков та бiлорусiв (Захгдно! та Сходно!' моделi слов'янських культур). На думку М. Костомарова, украшщ е народом, що живе радше почуттями, народом мрiйливим i мало практичним, на противагу психолопчно твердому, практичному, чiтко зорганiзованому та дисциплшованому духу росiян. Типологiчними рисами духовно! вдачГ, тобто менталъностi украшщв називае естетизм, Где-алiзм, м'яшсть душевно! оргашзацп, поетичнiстъ. За типом етнокультурно! iдентичностi украшщ, за М. Костомаровим, ближчi до поляков (Заходу), а ро-сiяни - до бшоруав (Сходу).
Д. Чижевський, дослщжуючи проблеми укра-!нського нацiоналъного характеру, свггогляду i осо-бливостей украшсько!' iдентичностi, виокремив провщш риси психолопчно! вдачi укра!нцiв та спроектував !х у площину духовносл, нацiоналъно!' самосвщомосп, культури. До типолопчних рис украшсько! сощально! (народно!) психики автор вгд-носить: емоцшнкть, що найповшше проявляеться у естетизмi свiтовiдношення та «фшософи серия»; 1ндив1дуал1зм, що виявляеться в етицi плюралiзму; ттровертизм (самозаглиблення, душевне усамгт-нення, акцент на внутршнш досконалостi людини); неспокш та рухливкть духу, що продукують ево-люцштсть поглядГв, потребу пiзнання Г самовира-ження. Проте, ця риса мае й негативш сощальш на-слгдки: тенденцп до взаемно! боротьби, руйнування власних Г чужих сталих життевих форм [10, с. 1823].
Природно, що емоцшно-чуттева домшанта на-цюнального характеру духовносп украшщв вияв-ляе себе у кордоцентризмГ, культ серця, визнача-ючи Г специфжу духовного освоення свпу. Це не спльки теоретичний шлях науки, ращональносп, лопки й абстрактно! теори, ск1льки процес Гсторич-ного накопичення досвгдного знання, тобто внутрь шнього, пережитого. Звгдси й провщш локацп в ук-рашськш духовносп - релшя, мораль, мистецтво. Отже, духовш практики Г культурш форми, спрямо-ваш на вдосконалення само! людини, !! душГ, а не на технолопчну змГну оточуючого свпу. Цей пси-хотип Г визначае особливосп культурно! щентифь кацп укра!нсько! наци.
За твердженнями бшьшосп укра!нських Гсто-рик1в, етнографГв, культуролопв, серед яких М. Грушевський, I. Марчук, Д. Чижевський, В. Яшв, украшська Гдентичшсть позищонуеться як схщно-европейська модель самосвщомосп наци, за куль-турно-юторичним типом - екзистенцшно-барокова, внутршньо-суперечлива Г психолопчно -напружена, де своергдно переплелись риси Захвдно! й Схвдно! духовно! культури.
У Ки!вськ1й Рус знання з церковного сшву по-ширювало духовенство й окремГ «демественники» (з грецько! «демос» - народ) - учителГ нашвцерко-вного, нашвсвиського сшву «на слух», що ходили з мГста до мГста разом зГ сво!ми родинами (за зви-чаем ВГзанти та Мало! Азп УШ - IX столпь) й сш-вали у церквах Г на площах. У кшщ XI на початку XII стотття у КиевГ стае вгдомим двГр «деместишв» за Десятинною церквою, побудованою князем Во-лодимиром. Iз тогочасних сшвщв-деместишв (з грецько! «деместикос» - начальник, керГвник, ди-ригент) вщомГ Стефан - деместик Киево-Печерсь-ко! лаври, учень Преподобного Феодоая Печерсь-кого, а поза Киевом - Кирик, диякон-деместик Нов-городського монастиря церкви св. Богородищ, Лука - Володимирський деместик.
Печерський монастир у КиевГ вже з перших ро-к1в свого Гснування став школою церковного сшву, оск1льки для щоденних богослужшь сшв був необ-хгдний, як культовий, орнаментальний Г культурно-мистецький чинник.
В основГ старовинних шснесшвГв православно! церкви лежить «осьмоглаае» як сшвоче оформ-лення християнського богослужшня. З початком ще!' системи заведено звичай (IV ст.) у кожний з 8 дшв Служби Божо! виконувати шснесшви на особ-ливий «свш» глас. Восьмиденний цикл насшвГв розповсюджувався на 8 тижшв вщ 1-го дня Велико-дня. Давньоукрашське «осьмоглаае» вщоме ще шд назвою знаменного або стовпового сшву, який вже у XII ст. позбувся прикмет вГзантшського сшву й на основГ мГсцевих швчих традицш виробив сво! гласи-посшвки, котрГ до кшця XVII ст. зросли до значно! шлькосп у кожному глаа (за З. П. Яропу-дом) [11, с. 330].
Метод композици залишався таким само: тек-стовГ рядки розсшвувалися на основГ поспГвок, ме-лодГ! були тонально рГзними Г шснесшви зак1нчува-лись рГзними ступенями звукоряду. З кшця XVI ст. в Украш шснесшви осьмогласГя переводяться Гз знаменно! нотацГ! на п'ятилшшну, а до найбГльш раннГх видань зараховують львГвськ! Iрмологiони 1700 Г 1709 рр. Приведення церковних шснесшвГв шд закони осьмогласГя мае велике значення, оск1-льки дае можливють кожному пГвчому без допо-моги композитора розсшвувати велику к1льк1сть богослужбових пГснеспГвГв, звГльняе слух вГд ось-могласного канону, створюе основу для мщно! спГ-вочо! традицГ!, дае можливГсть всГм, хто знае мело-дичнГ рядки гласу, об'еднатись у сшвГ будь-якого пГснеспГву, вести загальний ансамблевий спГв. Схема гласово! мелодп може бути утримана у слу-ховГй пам'ятГ будь-яко! людини, яка мае музичний
слух i увагу. Осьмоглаае мае важливе значення серед шших богослужбових упорядкувань. Воно на-дае богослужшню порядок та еднiсть у сшв^ сприяе вiдомiй рiзноманiтностi наспiвiв, встановлюе !х для стихир, тропарiв, кондаков, догматиков та iрмосiв Канону [9, с. 52].
Датоват XI столитям богослужбовi книги (Стихирарi, ^моло!, Кондакари, Мiне!, Празники, Паракл1тики) також сввдчать про оригiналънiсть, самостiйнiсть фактури знаменного розспiву, котрий базуеться на ладовш системi укра!нського народного ству. Безлiнiйнi музичнi знаки у цих книгах проставлен над складами i словами тексту, а ритм слова надавав ритму музищ. Ц знаки називалися знаменами, пiзнiше - крюками. Водночас знамена дшилися на кондакарт (дрiбнi знаки) i стовповi (велик!). Така система найдавтшого укра!нського церковного ству отримала назву «знаменного роз-ству».
Розучуючи необхвдний церковно-пiсенний репертуар, мiсцевi парафп спрощували та скорочу-вали його, надаючи йому регiональних мелодичних рис, що демократизувало i наближувало церковний ств до ширших потреб. Це прискорювало етнона-цiональний процес створення власного лиургшно-богослужбового стилю, хоча основними осеред-ками церковного сшву продовжували залишатися епископсьш кафедри Киева, Чертгова, Володи-мира, Луцька, Холма, Перемишля, Галича, а також велик1 монастирi, й насамперед, Киево-Печерсь-кий. Тодашнш «однострочний» запис наспiвiв дае можливють припустити, що i знаменний наспiв спочатку був одноголосним та ушсонним, на зразок церковних ств!в у схвдних церквах, на Заходi й Вь зантi!.
Проте, досл1дження сучасних науковщв св!д-чать, що цей ств «... був нотований на один голос через брак тод! «знамен» на б!льше голоав, однак у практищ ствали його на два або й три голоси на засад! природно! !мпров!заци у народнш гармони, звичайним ходом у р!вноб!жних терщях з добавкою ще одного нижнього голосу, що донит практику-еться у нас» [9, с. 46].
Отже, тд впливом укра!нсько! народно! поль фони поступово розвинувся багатоголосний церковний ств - так званий "строковий", з якого попм зародився заснований на укра!нському контрапун-кп партесний ств, що у XVIII столгтп досяг висо-кого р!вня. Строчний та партесний сшв на 2, 3, 4, 5, 6 голоав потребував точно! фшсацп звуку, що пос-лугувало винайденню ки!всько! пятилшшно! нота-ци, що актуальна й до сьогодт.
У вим!рах юторп укра!нсько! культури XIII ! XIV столптя - це «монгольський перюд». Вш майже зупинив суспшьне, полп'ичне ! церковне життя Укра!ни, залишивши обмаль юторичних ! ку-льтурних пам'яток. Лише у деяких вичизняних церквах збереглися рукописи, книги, жони й шш ку-льтурт цшносп, а з церковного ству - знамент настви. В захоплених татаро-монголами землях неможливо було вщправляти урочисп богослу-жшня, а це дуже вплинуло на ослаблення традицш у Киеворусьшй л1тургшшй практищ. Монгольська
окупащя Укра!ни призвела до утворення союзу з Литвою (Литовсько-Руське княз!вство) у справ! ви-зволення укра!нських земель в!д монгол1в.
Проте, вже з 1569 року (Люблшська Утя Ли-тви з Польщею) розпочалася нова окупащя та екс-плуатащя Укра!ни поляками: було обмежено куль-турне ! полггачне життя, посилювались впливи ла-тинського католицького Заходу, через несприйняття православного духовенства прини-жуеться сам шститут православно! Церкви. Водночас обрядовють, звича! ! церковний ств залиши-лись недоторканими. Цьому сприяли сводом! верс-тви населення, як1 гуртувалися у православт братства ! протид!яли пропаганд! латинсько! (като-лицько!) церкви.
У перюд росшського царату (XVI-XVШ ст.) в укра!нськ1й церкв силою запроваджено московсь-кий обряд !з церковним ством, а в перюд б!льшо-вицького поневолення (XX ст.) було л1кв1довано дв! традицшт украшсьш Церкви - православну й греко-католицьку. Багатьох священников винищено ф!зично, за винятком тих, що щдкорилися ! ввдй-шли тд протекторат Московп або Риму. Укра!нськ1 традицп ! автентичний укра!нський церковний ств збереглися лише на Захвднш Укра!т через народну пам'ять та тдтльну церковну православну практику, проте, на сход! Укра!ни, в одержавленш цер-кю, все залишилось як за цар!в ! бшьшовицько! влади.
Висновки. Вивчення церковно! музики в контекст! юторп укра!нсько! культури дозволило ви-явити юторико-культурний сенс ! змют !! як феномена, що вщбивае тип мислення й почування людини та надае уявлення щодо и свггогляду. В да-нш статп розкрито «культурний смисл» церковно! музики, котра постае як споаб свгговщношення, ввдображення ! моделювання картини свпу. Феномен церковно! музики розглядаеться не тшьки як жанр в музичному мистещга, а й як специф!чний споаб духовного засвоення ! емоцшно-образного вщображення картини свпу.
Традицшний вичизняний церковний ств зовт набрав аскетично! забарвленосп, втшено! у низщ тшесних та психолопчних загартувань, об'една-них каноном тднесено!, урочисто!, ствано! «ан-гельсько!» молитви. Але ще до проникнення православно! церковно! музики Русь володша самобутнми надбаииями дохристиянсько! ствочо! культури. Означимо, що православний церковний ств, який розвивався в симб!оз! з автентичним багатов!ковим народним мелосом, уже з початку запровадження християнства набирав статусу укра!нського нац!о-нально-музичного явища. Цей процес шл1фувався ! кристал1зувався упродовж усього перюду серед-ньов!ччя в Кшвсьшй Рус!. Тому церковний сп!в, як феномен укра!нсько! духовно! культури, потребуе його збереження як важливо! складово! процесу культурно! !дентиф!кац!! нац!!.
Список лггератури
1. Вознесенский И. О церковном пении православной греко-российской церкви / И. Вознесенский. Вып. 1. Рига. 1890. 97 с.
2. ЕнциклопедГя укра!нознавства. Словни-кова частина. Доповнення. Т. 11 / Гол. ред. А. Жу-ковський. Париж; Нью-Йорк, 1995.
3. Корнш Л. кторГя укра!нсько! музики. Час-тина перша (вщ найдавшших чаав до XУШ ст.) /Л.Кортй. Кив-Картв-Нью-Йорк, 1996. 289 с.
4. Костомаров Н. И. Две русские народности. Основа. СПб. 1861. №3. С.33-80.
5. На меж тисянолпь християнство як феномен культури [Текст]/ С. Безклубенко [та ш.]; гол. ред. Р. П. Данченко-Тванова; Укранська Православна Церква Ки!вський ПатрГархат, М1жнародний шт лшгвГстики Г права. - К. [б. в.], 2000. 606 с.
6. Саиожшк О.В. Вплив Гсихазму на церковн шснесшви ВГзанти та Ки!всько! РусГ. Укранська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: наук. зб. Вип. 31/ упоряд. Г наук. ред. В. Г. Виткалов; ре-дкол.: Ю. П. Богуцький, В. Г. Виткалов, С. М. Волков та ш.; наук.- бГблюгр. редагування науково! бь блютеки РДГУ. РГвне: РДГУ, 2019. 191 с. С. 71-79.
7. Скребков С. С. Xудожественные принципы музыкальных стилей / С. С. Скребков. Москва. Музыка, 1973. 308 с.
8. Терещенко-Кайдан Л. Грецький церковний ств та украшсьш Грмоло! XVI - Х^П ст. / Л. Тере-щенко-Кайдан. Ки!в. старовина. 2007. № 1. С. 130137.
9. ФедорГв М. Украшсьш БогослужбовГ стви / М. ФедорГв. Звщки прийшло християнство на Украшу. !вано-Франшвськ, 1997. С.46-55.
10. Чижевський Д. Нариси з юторп фшософи на Украшг К. Вид-во Обрш при УКСП Кобза, 1992. 230 с.
11. Яропуд З.П. Розвиток укра!нсько! духовно-релтйно! хорово! музики вгд хрещення до наших дшв // ЗбГрник наукових праць. Педагопчна освгга: теорГя Г практика. Випуск 17. (2-2014). 391 с. С. 325334.
