CC BY
24
УДК 821.111(73)
А. С. Кравченко
1НТРА1СТОР1Я В РОМАН1 Е. Л. ДОКТОРОУ «МАРШ»
В статт1 анал1зуються в1дображення ¡де'г 1нтра1сторИ у творах одного 1з представник1в жанру американськог ¡сторюграф1чно'г метапрози Е. Л. Доктороу. Розглядаються паралел1 м1ж зм1стовим наповненням роману «Марш» письменника та принципами концепци 1нтра1сторИ
Клю^о^^ слова: постмодертзм, ¡нтра1стор1я, ¡сторюграф1чний роман, американська лтература.
1спанський письменник i культуролог Млгель де Унамуно подшяе юторичний процес на зовшшню юторш - хронолопчний потш фактив, яю можуть бути класифшоваш за формальними ознаками (пол^ичними, нацiональними) i вiдображенi в документах, та штраютор^ - непiзнавана основа, iррацiональна суть iсторичних явищ i подiй. Iнтраiсторiя е «осадом юторп», екзистенцiальним, «глибинним i мовчазним» фактором, що об'еднуе людей на iманентних пiдставах: народ, його культура, жива мова.
М. де Унамуно викладае концепщю штраюторп в «Довкола кастовосп» (1895), в «Житл Дона Юхота» (1905) пропонуе iнтерпретацiю роману Сервантеса як вираження юпансько1 душi. Звертаючись до читача, автор вигукуе: «Якщо ти твердо намiрився впасти i зануритися в розколину, яка тать духовнi традицп твого народу, щоб дослiджувати п та впровадитися в п надра, i заради щв1 мети ти готовий вести глибинш розкопки» [3, с. 235]. Вш стверджував, що окрiм офщшно1 юторп, яка заповнена вiйнами, полiтичними конфлштами та революцiями, е ще життя мас, яке повнiстю iгнорують в таких документах. Його уникають, тому що там немае колiзiй з певним юторичним значенням. Але, насправд^ важлива сама iнтраiсторiя, бо вона надае ютинне знання епохи. Зпдно М. Унамуно, народ лише «мовчить, молиться i платить», а все ж таки в юторп, яка вщбуваеться незалежно вiд його вол^ вiн залишаеться головним героем. Людство найбiльш сильно вiдчувае на собi гнiт великих соцiальних колiзiй i всi iснуючi конфлiкти торкаються його [2, с. 330]. Тобто, провщна роль в пiзнаннi юторп належить внутршшм цiнностям народу, це ютинний його дух.
Вчення М. Унамуно сконцентровано навколо проблем життя конкретного шдивща, але цей шдивщ живе в «народЬ». Iсторiя е скороминущими та зникаючими подiями, всiм тим, що, як хвил^ прокочуеться по поверхш людського моря, часто роз'еднуючи людей або поеднуючи 1'х формально; iнтраiсторiя - це глибини моря, непом^не, щоденне, справжне життя народу, поди, що збер^аються в глибинних прошарках народного життя, що об'еднують людей по сутi.
З творчост сучасного американського письменника Едгара Лоуренса Доктороу (нар. 1931) зрозумшо, що вш подiляе думку М. Унамуно щодо сутностi ютори. Вiн вважае л^ературу перш за все неоцшенною можливiстю створення неформально! юторп сучасносп, штраюторп, яка прослiдковуеться по слщам, що важко вiдновити. Цi спогади вона залишае в самосприйняттi людей, 1хшх вiруваннях, звичках, уявленнях, вподобаннях. Письменник намагаеться передати минуле, яким воно реально було для бшьшосп шчим не примгтних людей. Тшьки так, на думку Е. Л. Доктороу, можна проникнути в ютинний смисл великих потрясшь ХХ столбя.
Серед праць, присвячених рiзноплановому л^ературознавчому та мовознавчому аналiзу творiв Е. Л. Доктороу виокремимо роботи втизняних л^ературознавщв
Т. Денисово'1, О. Зверева та зарубiжних дослiдникiв Л. Гроссмана та М. Фельмана як таю, що вирiзняються своею фундаментальнiстю [1; 2; 5; 6]. Однак, незважаючи на значну кшькють наукових розвiдок цих та низки шших дослiдникiв, спрямованих на розгляд письменницького спадку Е. Л. Доктороу, деяю аспекти творчосп письменника все ще потребують деталiзованого аналiзу, серед них i риси штроюторп в його романi «Марш». Таким чином, завданням статп е розгляд iнтроiсторичного фону творiв Е. Л. Доктороу.
В ромаш-епопе'1 «Марш» вiйна - громадянська в США, 1861-1865 рр. - показуе справжню сутнiсть людини, ч^ко можна розрiзнити пiдлiсть i благородство, а хтось лише на вшш отримуе можливють по-справжньому дiзнатися себе. О^м вигаданих персонаж1в роман населяють також iсторичнi геро'1: Авраам Лшкольн, генерали Грант i Шерман, яю представленi автором цiлiсно, не уникаючи негативних рис. Поряд з стратепчним генiем Шермана проявляються i його людсью слабкостi - самозакоханiсть i кокетство. На думку Шермана, марш «перетворив кожне поле, болото, рiчку i дорогу в щось моральне», що надавало йому та його армп ентузiазму в досягненнi мети. Коли ж марш закшчився i вшну виграли, Шерман вiдчув втрату мети. Вш зрозумiв, що колись «моральна» кра'на стала «blank and also difuse, and inefable, a thing once again, and victoriously, without reason, <...> completely insensible and without any purpose of its own» [4, с. 358] («пустою i розпорошеною, невимовною, ще раз переможною без причини, <...> повнiстю нечутливою, без власно'1 мети») (пер. тут i дал1 наш А. К.). Шерман дивився на об'еднання нацп з сумом, так як прийшов кшець впорядкованому мотивованому способу життя. Його ностальгiя за маршем спотворюе реальш поди. Прагнучи вщновити моральну мету, генерал забув про безпорядок, безправ'я та жорстоюсть маршу. Але узагальнюючи вшськовий досвщ нацп, генерал Шерман подiляе юторш тогочасно'1 Америки на два перюди: «вiйна пiсля вiйни» та «вшна перед вiйною».
Як i Шерман, сам автор роману називае громадянську вшну визначальним моментом в юторп Америки. В штерв'ю газет «Таймс» Е. Л. Доктороу зауважуе, що вшна мала «етчну якiсть» i спонукала читача школи не думати серйозно про Америку без обмiрковування [5, с. 6].
Та найголовшша роль в ромаш надаеться iсторiям звичайних людей - вiйськових i цившьних, якi мимоволi стали кочiвниками на маршi. ïх спiльною метою став пошук ново'1 Америки, вшьно'1 вiд рабства i забобонiв. Втративши все майно з приходом армп Швноч^ старий плантатор порiвнюе себе з фараоном. Вш розумiе, що його ствв^чизники, якi володiли рабами, справедливо покараш за жорстокiсть i лицемiрство. Вчорашнi раби духовно порiвнюють себе з евреями, що б^ли з Сгипту. Сгипет для них е Америкою, мюцем неволi. Але водночас вона е землею сподiвань i мрш, якоï можна досягти, знайшовши справжню, внутрiшню свободу.
В структурi роману концепцiя iнтраiсторiï проявляеться за рахунок художшх засобiв постмодершзму. В творi переплiтаються багато окремих наративних лiнiй, якi мають своïх героïв та накладаються одна на одну. Саме багатоголосся наративних лшш передае «атмосферу епохи, як ïï вщчували та сприймали мiльйони середньостатистичних обивателiв» [2, с. 331]. Серед рухомого свiту роману можна побачити молодих i старих, ж1нок та чоловЫв, чорних та бiлих, мешканщв Пiвночi та жителiв Пiвдня, рядових та генералiв, iсторичних особистостей та вигаданих геро'1'в. Не зважаючи на те, що деяю геро'1' «Маршу» проходять ^зь весь роман, а iншi з'являються тiльки одноразово, кожен персонаж передае читачу свое бачення вшни. Таким чином, не лише головш геро'1' розказують свою ютор^, але й другорядш. В результат прослiдковуеться постмодернiстична множиннiсть наративiв та широке
рiзнобарв'я персонаж1в. Здебiльшого розповiдь у ромаш ведеться вiд третьо! особи, однак присутш i моменти наративу вщ першо! особи. Основу структури тексту формуе полiлог. Пряма мова багатьох свщюв та учасникiв подш не позначаеться лапками, потiк думок утворюе широке рiзносторонне вiдображення вшськових днiв.
Для опису перiоду громадянсько! вiйни Х1Х столiття використовуеться метод документально! реконструкций як один i3 прийомiв передачi iнтроiсторичного фону роману. 1сторичш документи в «МаршЬ> — погляд на вшну з точки зору людських цiнностей. Перероблена iсторiя та думки iсторичних персонажiв, участь вигаданих геро'1'в у реальних подiях формують новий художнiй свiт, так званий «фальшивий документ». Вкладаючи художню правду в рамку фактiв, письменник представляе рiзнi погляди на сучасну Америку.
В сюжет «Маршу» значна роль надаеться людським втратам на вшш, роздумам над масштабшстю наслщюв цих втрат. Кожен персонаж роману переживае особисту втрату найдорожчих людей в своему житп. Перл Джеймюон, колишня рабиня-мулатка, втратила свого батька, бшошюрого хазяша плантаци, пiд час падшня Атланти. Пiзнiше, в бита з конфедератами, загинув офiцер арми Союзу, який дбав про не! тсля того, як вона залишила плантацiю. Емiлi Томпсон, заможна жителька Швдня, втратила на вiйнi батька i брата: одного вiд хвороби, шшого в битвi. Меттi Джеймюон, мачуха Перл, втратила не тшьки чоловiка, але й свого старшого сина, якого знайшла мертвим серед конфедерат. Солдат Арлi став свщком смертi свого напарника Вiла, якого застрелили в сутичщ на конях. Кальвш Харпер, помiчник фотографа, втратив свого наставника Джошуа Калпа, якого вбили, коли той копав могилу Вшу. Навт Опвен Волш, вже на початку роману зображений як майже абсолютно iзольований вщ ам'! та суспiльства, потiм вiдчувае себе «lost on earth <...> as on an island of godless predation» [4, с. 152] («втраченим на землi <...> наче на островi безбожних хижаюв»). Цi приклади нагадують, що насилля руйнуе найдорожчi людськi взаемини, залишаючи лише почуття вiдчуженостi та болi, з якими людям не просто змиритися.
Геро! роману знаходяться в хаотичному та фрагментарному свт, дезорiентуються в безпорядку сощального та полiтичного життя. Якнайяскравше це показано на початку роману: «At five in the morning someone banging on the door and shouting, her husband, John, leaping out of bed, grabbing his rifle, and Roscoe at the same time roused from the backhouse, his bare feet pounding: Mattie hurriedly pulled on her robe, her mind prepared for the alarm of war, but the heart stricken that it would finally have come, and down the stairs she few to see through the open door in the lamplight, at the steps of the portico, the two horses, steam rising from their flanks, their heads lifing, their eyes wild, the driver a young darkie with rounded shoulders, showing stolid patience even in this» [4, с. 3] («О п'ятш ранку чийсь стук в двер^ крик, ii чоловш, Джон, встае з лiжка, вже й гвинтвка в руках, тут i Роско, хибарка якого поряд з панським домом, встав в той же час i вибш босошж на двiр: Метп, розумом готова до бщ вшни (хоча iз завмираючим серцем - невже вже настала), квапливо накинула халат i поквапилась по сходам вниз подивитись при свiтлi лiхтаря у вщкрит двер^ чи! там кроки на пороз^ два кош, пускаючи пар з нiздрiв, з дикими очима, тдшмають голови, вiзник у них був молодий негр з вислими плечима, який показував безпристрасне тертння навт в цьому»).
Роман наповнений безладним рухом наче непов'язаних мiж собою розповщей та роздумiв над смислом юнування. Твiр здаеться неузгодженим та роз'еднаним, символiзуючи собою св^ перюду громадянсько! вшни. В той час втраченим цшним вщносинам приходять на замшу взаемини, засноваш на самовигодi та необхiдностi. Наприклад, Арлi та Кальвiн, втративши близьких друзiв, починають подорожувати разом. Кальвш недолюблюе Арлi та вважае його божевшьним, та все ж терпить його
присутнiсть, так як вiдчуваe свою хитку позищю чорношкiрого чоловiка на Швдш: «There were no horses left in Columbia, no mules, the army had taken everything these people owned, and Calvin was aware from the way folks looked up as he passed that it was the fact of a white man sitting beside him that kept them from appropriating Bert. Without Bert to pull the wagon, there would be no picture-taking. But a black man taking pictures would not have been tolerated in the first place» [4, с. 204] («В Колумбп не залишилось Hi коней, Hi мулiв, армiя забрала в мюцевих жшешв все, i Кальвш знав по погляду людей, що тшьки бшошюрий чоловш поряд з ним перешкоджав 1'м забрати в нього Берта. Без Берта, який вiз фургон, не буде i фотографування. Але чорношюрому б не дозволили перш за все»).
Для Арлi також триматися разом з Кальвшом зручно: на його думку, той дуже допоможе в його плаш вбити Шермана. Подорожуючи на фургончику фотографа, одягнений в його форму та вмшо граючи його роль, Арлi мш пiдiйти близько до генерала. Звичайно, Кальвш не знав про план дезертира. Незважаючи на те, що 1'х вщносини побудованi на недовiрi та користi для себе, вони розумши необхiднiсть цього зв'язку тд час вiйни.
Дуже невпевнена в сво'х почуттях до Стiвена Волша i Перл. З одного боку, вона почувае себе краще в його присутносп, але часом ix стосунки нагадують 1'й вiдносини ii батька та матерi. Вона дуже роздратована, коли Волш обiймае ii «важкою рукою рабства», коли вона спала. 1й здаеться, що такою важкою була рука ii батька, коли вш обшмав матср [4, с. 255]. Перл не може визначитися мiж почуттями довiри до Волша i вiдчуттям того, що ix вщносини е лише тактикою виживання на вшш, так само як зв'язок-необхщшсть Кальвша та Арль
В iнтерв'ю «Таймо Е. Л. Доктороу називае марш Шермана «руйнуючою вшськовою кампашею», яка викорiнила культуру та створила: «шшу реальнiсть, шший стан. Мiнливий свiт. Все перевернуте. Ц люди вiдчувають стабiльнiсть та безпеку лише в руа, а не в звичному житп на однш територп. Особистостi трансформувалися. Все змшилося на цьому континент» [5, с. 6].
Багато уваги придшяеться роздумам Шермана щодо сутностi вшни. Так, генерал називае ii з широкомасштабною рiзаниною. Солдати та офщери, на його думку, не «цшують» смерть на полi битви: «As a general officer I consider the death of one of my soldiers, first and foremost, a numerical disadvantage, an entry in the liability column. That is my description of it. It is a utilitarian idea of death—that I am reduced by one in my ability to fight a war» [4, с. 89] («Як генерал, я вважаю смерть оного з мо'х солдатсв наголовшшим збитком, входом в колону перешкод. Це мое розумшня смерть Це уташтарна щея смерт - позбавлення мене сили воювати далЬ>).
Сво'м ставленням до вшни романний генерал Шерман шюструе одну з головних проблем юторюграфп громадянсько'' вшни. Поколшня вшни залишилось без багатьох джерел шформацп - лиспв, журналiв, мемуарiв, усних розповщей - штерпретацш шдивщуального та колективного iсторичного досвщу. «Мемуари» реального Шермана, якi вш опублiкував в 1875 роцi, виявилися «такими самовпевненими», на думку юторика Майкла Фельмана, що «викликали бурю критики вщ ображених ветеранiв», яю категорично не погодилися з генеральською вераею прочитання подiй [6, с. 8].
Така полемша з приводу вшни та ii спадщини була, можливо, неминучою. Шерман так описував свое ставлення до вшни: «У цш вшьнш краiнi кожна людина мае абсолютну свободу висловлювати сво'1' думки i враження, i будь-який свщок, який може вiдрiзнятися вщ мене може публiкувати свою вераю фактiв, у правдивiй розповiдi яко'1' вiн зацiкавлений. Я видаю сво'1' мемуари, а не '1'хш, i всi ми знаемо, що шяю три свiдки просто'1' бiйки не можуть домовитися про ва деталь Тим паче, будуть вщмшносп у
прочитаны подiй велико! битви, що охоплюе велику територiю, коли кожний тдроздш, бригада, полк, i навт кампанiя, природно i чесно вважае, що вона була в цен^ уваги вае'1 ще! юторп!» [7, с. 5].
Хоча «Марш» е полiфонiчним романом, насиченим багатоголоссям наративних лшш, упродовж всього твору прослщковуеться тема одше! геро'1ш, яку можна назвати головною. Доля Перл Ушкшс Джеймюон простежуеться вiд появи вшськ Шермана в тилу жителiв Швдня i до кiнця вiйни. Спочатку Перл служить полковим барабанщиком, потм допомагае в госттал^ де зус^чае солдата з Пiвночi, в якого закохуеться. Вшна вчить Перл почуттю власно! гiдностi та розумiння зв'язку зi сво'1'м корiнням.
Проаналiзувавши роман, можна дшти висновку, що одшею з головних його iдей е пщкорення долi людини на вшш не тiльки полководцям, але i слiпому випадку або невиразному душевному пориву. Емш Томпсон, дочка суддьрабовласника, не може пояснити собi, як вона опинилася доглядальницею в госпiталi арми Пiвночi, а потiм вихователькою в притулку для чорношюрих дiтлахiв. Арлi та Вiлл постшно змшюють синi та сiрi мундири, засуджеш до розстрiлу обома сторонами лише за бажання вижити, вже не пам'ятають, кому давали присягу спочатку. Перл не знае, що змушуе откуватись нею колишню господиню, що рашше навт не хотша ii помiчати.
Роман шби зшитий з клаптикiв непомiчених та недостатньо висвiтлених пам'яток давнини, яю залишили люди, а саме: забут газетнi хронiки, уснi та письмовi оповiдi людей, а також фотографа минулих чаав. Мотив фотографа у творi виступае як зааб фшсацл юторп, тим паче, що вшна мiж Пiвднем i Швшччю була першою, яку збиралися увiковiчити для нащадкiв. Свое призначення як хрошкера вiйськових подiй глибоко усвщомлюе чорношкiрий помiчник урядового фотографа Кальвш Гарпер: «Once he moved on, history would know of the city's disaster only what he had photographed. Time goes on, Mr. Culp often reminded him. Time goes on, things change from moment to moment, and a photo is all that remains of the moment past» [4, с. 203] («Коли вш вирушить дал^ в юторп знатимуть про розгром мюта лише з того, що вш сфотографуе. Час ще вперед, часто нагадував йому мютер Калп. Час ще вперед, кожну мить все змшюеться, i фотографiя - едине, що залишаеться вщ моменту, який минув»). Зупиняючи миттевосп, фотограф створював пам'ять для майбутнього, оскшьки, на його думку, тшьки вiн може показати людям «справжнш свiт». З допомогою прийому постмодернютсько'1 iронii розвшчуеться позитивiстська вiра в наявнiсть об'ективно!, чи так звано! «дiйсноi юторп», тому що, обираючи ракурс i об'ект для зйомки, фотограф неодмшно виступае i як iнтерпретатор подш. Так наприклад, Кальвiн вирiшуе сфотографувати розбитий дзвш у охопленiй полум'ям Колумбп: «Whether it pleasures me or not, it is part of the historic record, Calvin said. This bell now fallen here in the dirt is like what has happened to the Confederacy. It is like the ruin of the old slaveholding South is laying there, so I got to photograph it, just like Mr. Culp would» [4, 198] («Не зважаючи на те, приемно меш це чи ш, це одна з пам'яток юторп, сказав Кальвш. Цей дзвш зараз розбитий та брудний е символом того, що сталося з конфедеращею. Иби там лежать уламки всього рабовласницького Швдня, тому я повинен це сфотографувати, як зробив би мютер Калп»). Також саме ^зь об'ектив фотоапарата Арлi здшснюе замах на генерала Шермана. Цей випадок доводить, що фотографiя може не тшьки зберегти свш предмет для юторп, а i знищити його.
Отож, як тдсумок, зазначимо, що Е. Л. Доктороу, творець суб'ективного св^у юторп, представник постмодершзму в л^ератур^ значною мiрою представляе в ромаш «Марш» концепщю штраюторп. 1дея штраюторп в основному представлена за допомогою рiзноманiтностi наративних голосiв в ромаш: кожен персонаж твору демонструе свое бачення подш громадянсько! вiйни i ставлення до них. Окрiм цього,
штраюторичшсть в романi вiдображена за допомогою методу документально'' реконструкцп. Iсторiя закарбовуеться на св^линах фотографа 1осп Калпа та його чорношюрого учня Кальвша, якi йдуть за армiею жшешв Пiвночi, фiксуючи, як руйнуеться стара Америка. Ру'ни та згарища вселяють не тшьки скорботу, але й над^ побачити оновлену мирну i вiльну американську нацiю. А смерть i руйнування на шляху потрiбно запам'ятати, щоб вони нiколи бшьше не повторилися.
Постмодернiстськi основи творiв Е. Л. Доктороу, змiстовна глибина творiв, рiзнобарвнiсть та багатоплановiсть персонаж1в можуть слугувати предметом для подальших дослiджень творчостi письменника.
Список використано1 л1тератури
1. Денисова Т. Iсторiя американсько'' лiтератури ХХ ст. / Т. Денисова. - К. : Довiра, 2002. - 318 с.
2. Зверев А. Постигая интраисторию / А. Зверев // Доктороу Е. Л. Всемирная выставка; [пер. В. Бошняка]. - М. : Радуга, 1990. - С. 330-331.
3. Унамуно М. де. Житие Дон Кихота и Санчо / М. де Унамуно; [пер. А. Косс, П. Глазовой, С. Николаевой]. - СПб. : Азбука, 2011. - 415 с.
4. Doctorow E. L. The March / E. L. Doctorow. - N. Y.: Random House, 2005. - 363 р.
5. Grossman L. 10 Questions for E. L. Doctorow / Lev Grossman // Time. - 2005. -Vol. 167. - Р. 6.
6. Fellman M. Memoirs by William Tecumseh Sherman / Michael Fellman // Sherman W. T. Memoirs. - N. Y.: Penguin Books, 2000. - Р. 7-8.
7. ShermanW. T. Memoirs / William Tecumseh Sherman / ed. Michael Fellman. -N. Y.: Penguin Books, 2000. - 880 р.
Стаття надшшла до редакцп 30.03.2014
А. S. Kravchenko
INTRAHISTORY IN THE NOVEL «MARCH» BY E. L. DOCTOROW
Intrahistorical ideas have been analyzed in literary works by Edgar Lawrence Doctorow, a representative of American historiographic metafiction. Spanish essayist, novelist and culture expert Miguel de Unamuno introduced the term «intrahistory» in his work «Our Lord Don Quixote», focusing on the distinction between external and internal history. Official history is the chronological flow offacts written in documents. According to M. Unamuno internal history or «intrahistory», is inner fact which connects people by immanent basis: folk, their culture, language,etc. The analogies between the content of the writer's novel «March» as well as principles of the concept of intrahistory have been considered. One of the main ideas of the novel is the fact that the person's fate is controlled not only by the commanders but also by blind chance or emotional impulse. The «March» seems to be built of different parts of unnoticed monument to the past left by people. They are represented by forgotten news items, oral or written folk stories and photographs of the past. The motive of the photographs in the novel serves as means of history fixation, especially because the war between the South and the North was the first to be perpetuated for posterity. By making the moments stop, the photographer tries to create the memory for the future, because, according to him, only he is able to reveal the «real world». By means of of postmodern irony, positivists' belief in the existence of objective, or the so-called «real history» is debunked, as choosing the angle and object for shooting, the photographer acts as an interpreter of events. The author is the creator of «new» historical past. The conception of intrahistory is demonstrated by the use of such postmodern techniques as variety of narrative voices, interaction of fiction and historical characters, method of documentary reconstruction.
Keywords: postmodernism, intrahistory, historiographic novel, American literature.
