CC BY
11
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (27), 2020
УДК 342.7
Юрш Пукавський
Нацюнальний унiверситет "Львiвська полггехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! освгги,
студент
Yuriy.Pukavskyy@gmail. сот 1гор Коваль
Нацiональний унiверситет "Львiвська полггехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! освiти, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теори, ютори та фшософи права ОЯСГО ГО: 0000-0002-5332-6958 kim201@ukr.net
1НСТИТУТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДЕРЖАВАХ 1СЛАМСЬКО1 ПРАВОВО1 С1М'1
http://doi.org/10.23939/law2020.27.019 © Пукавський Ю., Коваль I., 2020
У статт проводиться порiвняльний аналп природи прав людини в державах кламськоТ правовоТ ам'Т в1дпов1дно до встановлених захщними державами норм. Ви-свiтлюються особливостi ставлення мусульманських, арабських держав до мiжнародно-правових ак^в, що регулюють питання захисту прав людини. Визначаеться основна проблема вщсталост iсламських теократичних держав вiд демократичних та правових засад щодо питань захисту прав людини, як сформувались у €врош та свiтi.
В 2020 рощ доа залишаеться актуальним питання захисту прав людини. Особливо щкавим воно е в контекст розгляду прав людини в державах кламськоТ правовоТ ам'Т. Наприклад, в Об'еднаному Королiвствi Саудiвська Аравiя лише в 2018 рощ жшки отримали право на керування авто. Проте, так права не е базовими та основопо-ложними, тож розглядати Тх в контекстi европейськоТ моделi захисту прав е недоцiльно. Але все ж, щкаво поглянути на це питання в розрiзi базових прав людини, як звичнi для жителiв романо-германськоТ правовоТ ам'Т i захищаються мгжнародними угодами. Досi за Основним законом Об'еднаного Королiвства Саудiвська Аравiя не допускаеться поширення шших релiгiй, крiм iсламу, а будь-як публiчнi прояви належностi до не мусульманських релкш суворо забороненi. То чи можемо ми стверджувати, що право свободи в1роспов1дання громадян цкТ монархн порушуеться?
Загалом, зрозумiло, що конфлжт мiж правами людини та релккю iснуе. I хоча держави, в яких сповщуеться iслам е зазвичай теоцентричними, можемо вважати, що клам сумкний iз правами людини. Наявнкть рiзного роду iсламських документв з прав людини, схожих за своею суттю з мiжнародними документами з прав людини, посилюе думку про кнування певноТ полiтики захисту прав людини. Тим не менш, кнують погляди на користь та проти кнування такоТ полiтики. Варто розумгги, що такi погляди можуть ощнюватись лише пiсля визначення еквiвалента iснування етики прав людини в кламц i якщо так, то чи сумкна вона з принципами прав людини, що застосовуються в мгжнародних вiдносинах. Окрiм того, необхщно також визначити фактичну практичну позищю в рiзних мусульманських краТнах.
Ключовi слова: права людини, захист прав людини, кламське право, держави кламськоТ правовоТ ам'Т, право на свободу вiросповiдання.
Пукавський Юрт, Коваль 1гор
Постановка проблеми. Конфлшт мiж правами людини та релтею icHye. I хоча держави, в яких сповщуеться icлам е зазвичай теоцентричними, можемо вважати, що юлам сумюний i3 правами людини. Наявнють рiзного роду icламcьких документа з прав людини, схожих за своею суттю з мiжнародними документами з прав людини, посилюе думку про юнування певно! полiтики захисту прав людини. Тим не менш, юнують погляди на користь та проти юнування тако! полiтики. Варто розумгти, що такi погляди можна оцшювати лише пicля визначення е^валента icнyвання етики прав людини в юлам^ i якщо так, то чи сумюна вона з принципами прав людини, що застосо-вуються в мiжнародних вiдноcинах. Окрiм того, необхщно також визначити фактичну практичну позищю в рiзних мусульманських кра!нах.
Аналiз дослiдження проблеми. Доcлiдженням прав людини в державах юламсько! правово! ам'! займаються закордоннi та украшсью наyковцi, серед яких: Dunn S., Petersen M. J., Коваленко Я., Слюсар К. С., Стешенко В. М., Чепульченко Т. О.
Метою статт е доcлiдження позицiй держав юламсько! правово! шм'! з питань захисту прав людини в контекст демократичних засад встановлених политикою захщних держав.
Виклад основного матерiалу. Для того, щоб розyмiти рiвень захисту прав людини доцiльно розглянути арабсью та мycyльманcькi держави за групами. Такi держави можуть бути згруповаш в три категори за ступенем демократизацп та дотримання прав людини:
1. Однопартшш диктатури: 1рак, Сирiя, Лiвiя, Судан, Смен, Туню, Афганicтан;
2. Багатопартiйнi режими: Сгипет, Йордашя, Лiван, Марокко, Алжир, Кувейт, Палестина;
3. Традицшш icламcькi режими: Саyдiвcька Аравiя, Катар, Бахрейн, Оман, ОАЕ та (неарабський) 1ран, а також Пакистан.
Перша група характеризуеться суворими обмеженнями особистих свобод, суворим контролем ЗМ1 та сильними репрешями проти всякого iнакомиcлення. Друга група допускае обмежену стутнь парламентаризму, деяку свободу слова та оргашзацп, але з чiткими, а часто суворими, обмеженнями, встановленими критикою, завдяки використанню сильних служб полщи та безпеки. Третя група базуеться на традицшних юламських цiнноcтях та концепщях уряду з деяким лексемою, покликаним представити бшьш сучасне обличчя. 1снують рiзнi пiдходи до прав жшок та меншин, якi не завжди вiдповiдають загальновизнаним нормам [1].
У 1972 р. Статут оргашзацп 1сламсько! конференци (OIC) пiдтвердив легiтимнicть мiжнарод-ного права та прав людини. О1С складаеться з п'ятдесяти семи держав-члешв, i в 1990 рощ оргашзащя пiдпиcала Ка!рську декларацiю прав людини (CDHR). Ка!рська декларацiя мае за формою та змютом схожу на Свропейську конвенщю з прав людини (ECHR). Центральна вщмш-нють полягае в тому, що вона спираеться на конкретш icламcькi вчення та джерела - наприклад, Коран, хадис - у формулюванш прав людини. На вщмшу вщ ECHR, вступний параграф документа передбачае шший фундамент прав людини: розповщь про юламську Сунну як про "цившзацшно-icторичнy роль" як зразок для всього людства. У документ йдеться про те, що юлам е основою основних прав i свобод людини, оскшьки вш грунтуеться на вченш cправедливоcтi та cвободi, знайденому в Кораш та в шарiатi [3].
Згiдно з резолюцieю, "Ка!рська декларацiя з прав людини в icламi мае служити керiвництвом для держав-члешв у cферi прав людини" [6]. Дуже важливими е двi завершальнi cтаттi Ка!рсько! декларацi!. Стаття 24 проголошуе, що вci права i свободи, викладенi в цш Декларацi!, регулюються icламcьким шарiатом, а ст. 25 вказуе, що юламський шарiат е единим джерелом для тлумачення або пояснення будь-яких статей ще! Декларацп. Таким чином, можна стверджувати, що проголошеш в Ка!рськш декларацi! права i свободи за сво!м змicтом i можливоcтi тлумачення "прив'язаш" до шарiатy i похщним вiд нього законодавчим актам, що надае цьому документу традицшний характер i пiдкреcлюe його невiдповiднicть юридичнш практицi в цiй галyзi. Зараз О1С переживае перiод модернiзацi!. Так, в червш 2005 р в О1С було прийнято Конвенцiю про права дгтей в icламi, а на черговому самт О1С у Дакарi (Сенегал) в березнi 2008 року був прийнятий новий Статут оргашзацп, в якому правозахисна тематика знайшла свое вiдображення. Уже в преамбyлi Статуту говориться, що держави-члени О1С прийняли рiшення сприяти розвитку прав людини i фундаментальних свобод [8, с. 112].
1нститут прав людини в державах iсламсько 'i правовой ам 'г
Я. Коваленко зазначае, що Коран - священне писання, яке, за юламом, було послано Мухаммаду, щоб той ознайомив з ним кожну особу, як за допомогою приписiв останнього змогли б налагодити взаемозв'язок iз Всевишшм. Вiн е основним джерелом мусульмансько! правово! системи. Сунна - це певш закрiпленi мiркування Мухаммада за час його життедiяльностi, стосовно дш iнших осiб вони е приписами, яю, згiдно з цiею релшею, несуть загальнообов'язковий характер та мають рiвень правових норм. Варто також виокремити, що наведеш вище документи е фундаментом юламського шарiату, до^вна дефiнiцiя якого - "сукупнють звернених до людей припишв, встановлених Богом i переданих !м через пророка". Ц документи е складовим наслщком життедiяльностi Мухаммада (пророка). У результат смертi останнього спинилося формування нових положень, проте через те, що життедiяльнiсть загалом характеризуеться постшною змшою рiзноманiтних процесiв, а межi дп шарiату, через його наведенi особливостi, безмежнi, утворюеться потреба у доповненш наявного пiдrрунтя - для унормування нових виникаючих у соцiумi вщносин, якi ранiше не були закршлеш [4].
З урахуванням цього можемо дшти до висновку, що право деяких мусульманських i арабських держав базуеться на Кораш та на шарiатi. Проте дехто вважае, що на сьогоднiшнiй день в контекст права, цi документи розглядаються неправильно. Для меншо!, але зростаючо! групи мусульман, прагматичних реформ юламського права недостатньо для примирення юламу та прав людини. Вони стверджують, що конфлшти мiж ними полягають не в неправильному тлумаченнi юламського права, а в самому понятп юламського права. "Коран не е конститущею", - стверджуе тунюький фшософ Мохамед Талбi. Так само египетський учений-юрист Мухаммед Са!д аль-Ашмавi стверджував, що шарiат варто розумгги не як правовi норми, а як сукупнють етичних та сощальних кодексiв. Замiсть того, щоб намагатися повторно тлумачити консервативну юламську юриспруденщю, цi лiберальнi мусульманськi мислителi вщкидають актуальнiсть тако! юриспруденции Проте з шшого боку, натхненнi таким мисленням, деяю мусульманськi правозахисники стверджують, що юлам повнютю сумiсний з правами людини - не як правова система, а як сукупнють етичних та релтйних цшностей, здатних змщнити та узаконити правовi норми прав людини. Така правозахисна активнють зус^чаеться серед багатьох мусульманських фемшюток та жiночих органiзацiй. Наприклад, мiжнародний мусульманський жiночий рух Musawah займаеться критичними iсторичними дослiдженнями Корансько! та 1сламсько! юриспруденции демонструючи, як штерпретацп визначаються !х контекстами та формуються людьми, а не е даними Богом та остаточними. Представник Musawah каже: "Ми намагаемось розвивати фемшютичш знання в юлам^ засноваш на принципах прав людини, конституцшних гарантш та життя жiнок сьогоднi" [2].
Чепульченко Т. О. стверджуе, що "мусульманське право у свош основi мае численнi моральнi принципи, яю суттево впливають на змют усього шарiату. Однак, вагомий вплив на життеву практику мусульман справляють звича! та традицil, яю часто суперечать основним правам та свободам людини, i можливо тому не скрiзь у свiтi краши iсламу можуть пишатися належним станом дотримання прав людини. Як приклад, можна згадати Саущвську Аравда, де вщверто порушуються права людини, зокрема, на справедливе правосуддя та рiвнiсть перед законом, яю були проголошеш численними документами та прийнятими арабськими крашами. Такi питання, як арешт i затримання пiдозрюваних, у тому чи^ полiтичних та релiгiйних активю^в, регулюються в Сау-дiвськiй Аравп Законом про принципи арешту, тимчасового тюремного ув'язнення та превентивного затримання, положення якого не вщповщають свгговим гуманютичнм стандартам, а п позитивнi приписи, якi в ньому е, не завжди виконуються" [9, с. 4]
Цшаво звернути увагу на участь юламських держав в рiзних мiжнародних актах щодо захисту прав людини. Наприклад, представники Саущвсько! Аравil пiд час Генерально! Асамбле! Органiзацil Об'еднаних Нацiй не брали учасп у голосуваннi стосовно схвалення програми Загально! декларацil прав людини, зазначивши, що певнi норми Декларацп суперечать положенням дiючого в державi шарiату. Цi ж аргументи були використаш представниками Саудiвськоl Аравil при вiдмовi вiд прийняття участi у голосуванш стосовно схвалення програми Конвенцп про лiквiдацiю всiх форм дискримшацп щодо жiнок. Загалом велика кшькють мусульманських
науковщв зазначае те, що "розроблеш i прийнят в рамках ООН Загальна декларащя прав людини i пакти з прав людини за своею суттю е вщображенням захщноевропейсько!, iудейськоf, христи-янсько! щеологп та мають вороже ставлення до юламу". Через це !х позицiя з цього питання полягае у недопустимосп цих акпв для шарiату i, як наслщок, для мусульманського соцiуму [4].
Повертаючись до питання свободи вiросповiдання варто вщзначити цiкавий шдхщ щодо вирiшення цього питання в арабських та мусульманських державах. Пiд час розробки та прийняття БСИЯ саущвський делегат Бароудi оскаржував право на свободу вiросповiдання, як це робили шзшше iсламськi оргашзацп, якi розробляли договори з прав людини. Основним питанням для багатьох науковщв мусульманського свпу було те, чи означае свобода вiросповiдання право на змшу вiри. У контекстi iсламського дискурсу з прав людини, де шарiат вважаеться повноцiнною основою прав людини, концепц1я свободи релН! трактуеться як свобода слщування iсламу. Для детальшшого аналiзу вiзьмемо за приклад Ка!рську декларацiю. Стаття 9 передбачае, що держава зобов'язана дозволити освпу, зокрема, для ознайомлення з релiгiею юламу. А стаття 10 декларацп зазначае, що: "Забороняеться здiйснювати будь-яку форму тиску на людину або використовувати його бiднiсть чи незнання, щоб змусити його змiнити свою релНю на iншу релiгiю чи ате!зм" [6]. Комбiнована мова зi статей 9 та 10 стосуеться занепокоення мiсiонерською конверсiею мусульман, але також показуе вплив юламютських аргументiв, що люди повинш мати свободу слщувати iсламу.
Проте варто розумiти, що питання права на свободу вiросповiдання в державах юламсько! правово! шм'! е досить невизначеним навiть серед науковцiв. У нарисi про юлам, свободу вiросповiдання та БСИЯ Джон Кельсей вщзначив всебiчний вплив ваххабiзму на аргументи Бародi як саудiвського делегата. Доктринальнi вiрування двадцятого столггтя ваххабiтiв стверджують першiсть Божого одкровення та роль держави у пропагуванш ютини iсламу. Кельсей продемонстрував, що асощащя справжньо! релтйно! вiри з державною владою ускладнюе Бароуд погодитися на БСИЯ так, як вона була складена [1].
Для шших делегатв-мусульман iснували занепокоення щодо вщступництва вiд iсламу. З цього приводу мiж мусульманами iснувало рiзноманiття: шший пакистанський делегат Хан стверджував, що юламсью джерела можуть пiдтримувати БСИЯ в порядку пiдготовки [3].
Окремо треба зазначити, що питання захисту прав особи i ставлення мусульманських кра!н до цього викладенi в працях науковщв кра!н iсламу. Проте, таке твердження е суб'ективним, оскшьки в бшьшосп робiт науковцi намагаються аргументувати першють положень шарiату в сферi прав особи та притаманних йому ознак без розгляду проблемних питань, що властивi цш система Для цих праць е властивим, коли науковщ роблять спробу вигородити ставлення арабських держав за допомогою порiвняння арабсько! та мiжнародно! правових систем, виокремлюючи в такому порiвняннi недолши мiжнародно! системи вiдносно арабсько! [4].
Одним iз найбшьш цiкавих питань в контекстi прав людини в державах мусульманское' правовое' сiм'! е права жiнок. Загалом рiвнiсть жiнок та чоловiкiв була важливою, а також суперечливою складовою науково! дискуси щодо iсламу та прав людини. Деяю науковцi вважають, що ця тема стала центральною точкою вщправлення юламських прав людини. Хоча в цьому контексп основна увага придшяеться мусульманським аргументам щодо гендерно! рiвностi, варто зазначити, що кшька кра!н, що не мають мусульмансько! бiльшостi, висловили сильнi застереження щодо мiжнародних договорiв, що стосуються гендерно! рiвностi. Наприклад, США не ратифшували Конвенцiю про лiквiдацiю вшх форм дискримiнацi! щодо жiнок (СББА'^).
Фатiма Мернiссi дослiджувала патрiархальну практику в рамках юламсько! традицп, зазначаючи, що суперечносп мiж арабськими патрiархатами та полiтикою гендерно! рiвностi в контексп прав людини породжували напругу у мусульман, особливо чоловтв-мусульман. Хоча концепщя захiдного iндивiдуалiзму була зарубiжною культурною конструкцiею, уявлення про шдивщуальш права жiнок так i не врегулювали культурш норми та практики [1]. В цьому контексп варто повернутись до Ка!рсько! декларацi! ст. 6 яко! досить обмежено вказуе на рiвнiсть чоловiка i жшки, торкаючись лише гiдностi, самостiйного цившьного статусу i фiнансово! незалежностi, а також права збертати свое iм'я та рiд [6].
Проте Чепульченко Т. О. зазначае, що в кра!нах юламу вщбуваються реформи, що спрямоваш на розширення основ демократа в !х полiтичнiй системi, захисту прав людини, а також створення умов для рiвноправно! учасп жшки в ушх сферах соцiально-економiчного та полггичного життя.
1нститут прав людини в державах ^ламськог правовог ciM 'i
Прикладом таких змш можуть бути, перш за все, проведення вшьних демократичних B^opiB до законодавчих оргашв влади, яю за декшька минулих роюв вщбулися у Туши, Алжирi, Марокко, Сгиш!, Йорданп, Йеменi, Кyвейтi та в Палестинськш Нацiональнiй Адмшютрацп (ПНА). Надання полгтичних прав жiнкам в Бахрейш, Оманi та Кyвейтi також стало шдтвердженням тих карди-нальних змш, спрямованих на розширення демократи в крашах iсламy[9, с. 4].
Хоча, на нашу думку, стверджувати про те, що вщбуваеться розширення прав жшок досить складно, особливо в контексп розгляду прав людини через шарiат та Коран. Так, наприклад, абзац 34 роздшу 4 Корану зазначае: "жшок, непокори яких ви бопесь, повчайте, уникайте на подружньому лож1 та, врештьрешт, злегка бийте" [5, с. 56]. В цьому разi можна стверджувати, що рiвнiсть чоловiка та жiнки, яка хоч i дещо обмежено згадуеться в статп 6 КаТрсько! декларацп, е досить формальною.
Цшаву позицiю висловлюе доктор Зiба Мiр-Хоссейнi, яка стверджуе, що сyчаснi мyсyльманськi фемiнiстки стикаються з проблемами в спробах домовитись про свою полггачну участь у свил щеолопчно1 дiалектики "секуляризму" та "юламу" в контекстi сучасно! держави. Тобто на цьому етапi жшки, отримуючи певнi полiтичнi права, намагаються вплинути на становище мусульманських держав загалом та роль релп"п в таких. Мусульмансью фемiнiстки, таю як Зiба Мiр-Хоссейнi, наголошують на тому, що потужш державнi щеологп - як юламсью, так i свпсью - часто фyнкцiонyвали для при-гнiчення жiнок [1]. В контексп цього можемо стверджувати, що самi мyсyльманськi жiнки вважають, що вплив юламу та шарiатy на права людини обмежують таю права.
Висновок. Отже, говорячи про питання прав людини в державах юламсько! правово! им'1 можемо стверджувати, що таю права в загальному визначаються. На це спрямоваш рiзнi мiжнароднi акти, серед яких одне iз основних мюць займае Ка1рська декларацiя прав людини в юлам^ яка спираеться на конкретш iсламськi вчення та джерела - Коран та хадис. При цьому Коран встановлюе досить жорстою правила, як наприклад право чоловша вбити дружину, що з урахуванням захщного досвщу регулювання прав людини недопустимо. При цьому вагомий вплив рели-и на державну полпику вщзначають самi мyсyльманськi жiнки. У зв'язку з цим, можна говорити про те, що мусульмансью та арабсью держави, особливо теократичш, досить повшьно рухаються до захiдноl форми визначення та захисту прав людини. Беручи участь в рiзних мiжна-родних конференцiях щодо захисту прав людини, юламсью полiтики вiдмовляються приймати або приймають iз значними застереженнями вщповщш акти, наголошуючи на впливi релiгil. Тож можна припустити, що ситуащя iз захистом прав людини в таких державах залишатиметься доволi стабiльною протягом часу, коли релшя матиме основний вплив на формування полгшки держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Human Rights in Arab and Muslim Countries : World conference against racism. / Israel Ministry of Foreign Affairs. URL: https://mfa.gov.il/MFA/MFA-Archive/2001/Pages/Human%20Rights%20in%20Arab%20and%20 Muslim%20Countries.aspx (date of appeal 09.04.2020). 2. Petersen M. J. Islam and human rights: Clash or compatibility? Religion and Global Society : official web-site. URL: https://blogs.lse.ac.uk/religionglobalsociety/2018/06/islam-and-human-rights-clash-or-compatibility/ (date of appeal 10.04.2020). 3. S. Dunn. Islamic Law and Human Rights. The Oxford Handbook of Islamic Law. 2015. DOI: 10.1093/oxfordhb/9780199679010.013.26. 4. Коваленко Я. Джерела прав людини у крашах юламського региону. Юридична газета. URL: https://yur-gazeta.com/publications/ practice/inshe/dzherela-prav-lyudini-u-krayinah-islamskogo-regionu.html (дата звернення 09.04.2020). 5. Коран : переклад смисл1в з арабсько1 мови. Кив : Основи, 2015. 432 с. 6. Про права людини у юлаш : Ка1рська декларащя вад 05 серпня 1990 р. № 995_882. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_882 (дата звернення: 10.04.2020).
7. Слюсар К. С. Права людини в мусульманському правг Право i сустльство. 2017. Вип. 1 част. 2. С. 32-36.
8. Стешенко В. М., Уварова О. О., Шумшо I. А. Мiжнародна система захисту прав людини : навч. поаб. Кив, 2015. 168 с. 9. Чепульченко Т. О. Права людини в юламг Вкник НТУУ "КПГ. Полmологiя. Соцiологiя. Право. 2011. Вип. 1. С. 166-171.
REFERENCES
1. Human Rights in Arab and Muslim Countries : World conference against racism. Israel Ministry of Foreign Affairs. Оfficial web-site.: https://mfa.gov.il/MFA/MFA-Archive/2001/Pages/Human%20Rights%20in% 20Arab%20and%20Muslim%20Countries.aspx (date of appeal 09.04.2020). 2. Petersen M. J. Islam and human rights: Clash or compatibility? Religion and Global Society: official web-site: https://blogs.lse.ac.uk/religionglo
balsociety/2018/06/islam-and-human-rights-clash-or-compatibility/ (date of appeal 10.04.2020). 3. S. Dunn. Islamic Law and Human Rights. The Oxford Handbook of Islamic Law. 2015. DOI: 10.1093/oxfordhb/ 9780199679010.013.26. 4. Kovalenko Ya. Dzherela prav liudyny u krainakh islamskoho rehionu. [Sources of human rights in countries in the Islamic region]. Yurydychna hazeta: Ofitsiinyi veb-sait: https://yur-gazeta.com/publications/practice/ inshe/dzherela-prav-lyudini-u-krayinah-islamskogo-regionu.html (data zvernennia 09.04.2020). 5. Koran:perekladsmysliv z arabskoi movy.[Qur'an: translating meanings from Arabic]. Kyiv: Osnovy, 2015. 6. Proprava liudyny u islami. [On Human Rights in Islam] Kairska deklaratsiia vid 05 serpnia 1990. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_882 (data zvernennia: 10.04.2020). 7. Sliusar K. S. Prava liudyny v musulmanskomu pravi. [Human rights in Muslim law]. 2017. Pravo i suspilstvo. Vyp. 1 chast. 2. 8. Steshenko V. M., Uvarova O. O., Shumilo I. A. Mizhnarodna systema zakhystu prav liudyny. ([International human rights protection system] : navchalnyi posibnyk. Kyiv, 2018. 9. Chepulchenko T.O. Prava liudyny v islami. [Human rights in Islam]. Visnyk NTUU Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo: zbirnyk naukovykh prats. Kyiv, 2011. Vyp. 1. P. 166-171.
Дата надходження: 24.07.2020р.
Yuri Pukavsky
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Education,
student
Yuriy.Pukavskyy@gmail.com Ihor Koval
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Ph. D., Associate Professor of the Department of Theory, History and Philosophy of Law ORCID ID: 0000-0002-5332-6958 kim201@ukr.net
INSTITUTE OF HUMAN RIGHTS IN THE STATES OF THE ISLAMIC LEGAL FAMILY
Abstract. The article deals with the comparative analysis of the nature of human rights in the states of the Islamic legal family in accordance with the norms established by the western states. The peculiarities of the attitude of Muslim, Arab states to international legal acts regulating the protection of human rights are highlighted. The backwardness of Islamic theocratic states from the democratic and legal principles on human rights issues that have emerged in Europe and in the world is the main problem.
The issue of human rights protection is still relevant in 2020. It is particularly interesting in the context of the consideration of human rights in the states of the Islamic legal family. For example, in the United Kingdom of Saudi Arabia only in 2018 did women have the right to drive a car. However, such rights are not basic and fundamental, so it is inappropriate to consider them in the context of the European model of protection of rights. However, it is interesting to look at this issue in the context of basic human rights that are common to residents of the Romano-German legal family and protected by international agreements. Until now, according to United Kingdom Basic Law, Saudi Arabia is not allowed to spread religions other than Islam, and any public display of membership of non-Muslim religions is strictly prohibited. So can we claim that the freedom of religion of the citizens of this monarchy is being violated? In general, it is clear that there is a conflict between human rights and religion. And although the states in which Islam is professed are usually theocentric, we can assume that Islam is compatible with human rights. The presence of all kinds of Islamic human rights instruments, similar in nature to international human rights instruments, reinforces the idea that there is a specific human rights policy. However, there are views about the benefits and against the existence of such policies. It should be understood that such views can only be evaluated after determining the equivalent of the existence of a human rights ethic in Islam and, if so, whether it is compatible with the human rights principles applicable in international relations. In addition, it is also necessary to determine the actual practical position in the various Muslim countries.
Key words: human rights, human rights protection, Islamic law, Islamic legal family states, right to freedom of religion.
