CC BY
38
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (31), 2021
УДК 340.1
Христина Дщух Львiвський нацiональний унiверситет ветеринарно! медицини та бютехнологш iM. С. З. Гжицького, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри права, mashtalir09@gmail.com
СУЧАСН1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВ1 П1ДХОДИ ДО РОЗУМ1ННЯ
"ПРАВ ЛЮДИНИ"
http: //doi.org/10.23939/law2021.31.040
© Дгдух Х., 2021
Визначено два основш пiдходи щодо з'ясування cyTHOCTi дефшщп прав, а саме: права людини окреслюються i як поняття, i як певна система принципiв, що забезпечу-ють, гарантують умови можливост людського буття, норм й традицш, i як мiрило сво-боди та визначальна компонента правового статусу особи; права людини тлумачаться i як основи конституцшного ладу, i як базис громадянського суспшьства та основа сучас-но\' цивьшзащь Враховуючи таю пщходи, визначено, що права людини ткно пов'язанi 3i свободою шдивща та е його основою, це поняття, яке вщображае щншсть i гiднicть людини й водночас й- вимоги мати певш можливоcтi (cyб'ективнi права), що дають змогу зробити життя ще'! людини cправдi гiдним. Також права людини визначають верти-кальнi в1дносини мiж людиною та державою i е знаряддям обмеження влади. Визначення цих прав у правовому акт забезпечуе значно надiйнiшi гарант! ix реалiзацil.
Висновуеться, що права людини - це загальна та рiвна для уах норма (мiра) мож-ливо'! поведiнки (свободи), доконечна для задоволення основних, необxiдниx потреб icнyвання, розвитку та cамореалiзацil iндивiдyyма, яка у конкретно-кторичних умовах вiдображаетьcя у взаемному визнанш свободи суб'ектами правовоУ комушкащ! (з шши-ми особами, державою та суспшьством) i не залежить вщ й оф1ц1йного декларування державою (права людини визначаються мгжнародними актами), хоча, звicно, потребуе державного визнання та гарантування. Враховуючи рiзнi особливостц якими охоплено вci категорН прав, зокрема еколопчш, cоцiально-економiчнi, запропоноване розумшня поняття прав людини, звicно, не е ушверсальним, втiм, на нашу думку, воно розкривае смисли та призначення прав людини.
Ключовi слова: права людини i громадянина; особист права людини; класифжа-цiя прав людини; свобода людини; гщшсть людини; правова щншсть; держава; грома-дянське сусшльство.
Постановка проблеми. Права людини i громадянина визнаються як ушверсальна форма взаeмовiдносин мiж людиною, сощумом та сучасною державою. Власне, за допомогою прав людини окреслюються меж li соцiальних можливостей, визначасться соцiально-правовий та шститущо-нальний мехашзм !х реал1зацп.
Загальновизнано, що права людини (пол^ичш, економiчнi, соцiальнi, культурш, громадянськi та iншi) не е певним подарунком держави, влади, пол^ично! парти чи шшо! сощально! групи, вони е невiд'емною властивiстю кожного iндивiдуума, що належить йому вщ народження, незалежно вiд
кольору шюри, раси, статп, мови, пол^ичних, релiгiйних та шших переконань. Права людини е природними, якими однаково, рiвно володiють вс люди вiд народження. Вважаеться, що права й свободи людини i громадянина е основою самого суспшьства, iндикатором сощально-правово! держави, 11 конституцшного ладу, базисом цившзаци, компонентом соцюкультурно! цившзацшно! системи, що визначае стиль цившзаци. Права людини становлять основу конституцш кожно! демократично! держави, визначають ставлення останньо! до людини. Вони шдкреслюють, що держава пов'язана правами й походить вщ людини, а 11 соцiальне призначення та цiннiсть залежать вiд того, якою мiрою вона забезпечуе потреби людей, гарантуе права й свободи громадян. Юридична сутнiсть прав людини виявляеться у закрiпленнi норм у мiжнародно-правових актах i конституцiях держав, а також у рiзних кодифшованих актах
Аналiз дослiдження проблеми. Права людини стали об'ектом дослщження багатьох i вти-зняних, i зарубiжних вчених. Методологiчною основою для шдготовки статтi слугували працi таких вчених i А. Барихiна, Е. Бремса, А. Василева, Т. Гарасимiва, Л. Глухарево!, О. Грищук, Р. Джефр^ Дж. Доннеллi, С. Максимова, А. Полякова, П. Рабшовича, I. Сабо, В. Селiванова, П. Чечота та шших. Попри те, що особисп права людини дослщжували багато вчених, у науковш лiтературi юну-ють рiзнi пiдходи до !х визначення, що спонукае до комплексного !х аналiзу та систематизування.
Мета статт - окреслити теоретико-правовi аспекти сучасного розумiння прав людини i громадянина.
Виклад основного матерiалу. Визначення змюту дефшщи прав людини не е новою проблемою, вона постшно осмислюеться та удосконалюеться, в^м завжди залишаеться актуальною та до-волi складною. Насамперед це пов'язано iз багатоаспектнiстю 11 використання у повсякденному життi, iнтерпретацiею та маншулящею у суспiльно-полiтичних процесах, тлумаченням у законо-давствi, полiварiантним розумiнням у наукових дослщженнях, де вона набувае рiзних змiстових ви-значень. 1з цього приводу угорський вчений 1мре Сабо зауважуе, "проблема прав людини е зовшм не новою, i якщо не маемо потреби у пошуках витокiв цих прав переноситися у глибину столiть, перiод первюного суспiльства, коли першооснова прав людини - рiвнiсть перед законом - була не-вiдома, то в будь-якому випадку ми вiднайдемо щ витоки в епоху Французько! революци (кiнець ХУШ ст.). Зокрема, джерелом !х виступае Декларацiя прав людини й громадянина, що була ухвале-на в 1879 рощ на Установчих зборах Франци" [1, с. 12].
Справд^ метою буржуазних революцш ставала лiквiдацiя феодального способу виробництва та формування й утвердження нових суспшьних вiдносин. Вагоме значення щ революци надавали саме принципу рiвностi, тобто всiх громадян незалежно вщ !хнього майнового чи службового стану проголошували рiвними перед законом. За цих умов права людини ставили на перше мюце. В юто-ричному контекст вважаеться, що першою генерацiею прав людини були пол^ичш й громадянськi права та свободи. 1х офiцiйне визнання i нормативне закрiплення було звершено на хвил Французько! та Американсько! революцiй, i цi права, по сутi, стали осердям вше! системи прав людини. Окремi "украплення" деяких соцiальних й економiчних прав до конституцiйно-правових акпв цього юто-ричного перiоду (!х часткове визнання) свiдчать про те, що у тодшшх суспiльствах не були вщпо-вiдно сформованi вщносини мiж носiями та адресатами цих прав - дiяти чи ж утримуватися вщ дiй один щодо одного, та належного ставлення кожного до певних благ, що забезпечують його добро-бут. У цьому аспект обгрунтованим ввважаемо твердження В. Селiванова, що "рух юридичних ^ не лише) дефiнiцiй завжди базуеться на дiалектицi руху реальних пол^ико-правових й державно-владних явищ. Йдеться про те, що не явище повинно слщувати за поняттям, а будь-яка дефшщя за вiдповiдним явищем" [2, с. 7].
Звiдси зрозумшо, коли обриси класично! науково! картини прав людини набули ч^кого розу-мiння та нормативного формулювання. Натомють вiдносини з благами як таю, що утворюють заса-
ди (причину, основану на реальносп) необхiдностi вчинення певних дiянь у сферi забезпечення добробуту людини, ще не набули того значення, щоб стати основою обов'язку шших ошб, владних iнституцiй дiяти чи утримуватися вiд певних дш. Вiдтак, нормативне закрiплення прав другого по-колiння потребувало часу, настання якого наближала боротьба з економiчною нерiвнiстю за ма-терiальне благополуччя сощуму. I! iдеологiчним базисом стали рiзнi утопiчнi теорi!, соцiалiстичнi вчення, неолiберальнi концепцi! тощо.
Лише наприюнщ XIX - на початку XX ст. була усвщомлена необхiднiсть нормативного закршлення прав цiе! категорi!. Причиною цього стали доволi несприятливi умови розвитку в суспшьсга, спричиненi рiзкою поляризацiею буржуазного суспiльства i боротьбою трудящих за полшшення власного економiчного та культурного становища.
Знаний теоретик прав людини О. Лукашева у своему навчальному посiбнику "Загальна теорiя прав людини" слушно зазначае, що "друге поколшня прав людини було сформовано у процес бо-ротьби народiв за полiпшення власного економiчного становища, пiдвищення культурного статусу (тобто позитивш права). Наприкiнцi XIX - на початку ХХ ст. новий лiбералiзм, ощнивши несприятливу ситуацiю, зумовлену рiзкою поляризацiею буржуазного суспiльства, щеолопзував iдею соцiального реформування суспiльства, що мало зменшити протиборство мiж бщними й бага-тими в суспшьствГ' [3, с. 21].
Покликаючись на приклад соцiально-економiчно! полiтики Нiмеччини останньо! чвертi XIX ст. (соцiальна пол^ика, основана в 1881 р. на Машфест германського кайзера, впроваджувала едину систему соцiального забезпечення у формi соцiального страхування), а також на конституцшш засади правового статусу особи, закршлеш у Веймарськiй Конституци (1919 р.), вчена стверджуе, що цими кроками було створено шдвалини для прав другого поколшня - соцiально-економiчних, що шзшше набули широкого визнання та закршлення як у сощалютичних конститущях, так i у мiжна-родних документах [3, с. 21].
На сьогодш, окрiм узвичаено! дефiнiцi! "права людини" у мiжнародних документах, що сто-суеться прав людини, у нацюнальному укра!нському законодавствi та у правничих наукових розвщках використовують такi поняття, як: "основоположш права людини", "основнi (фундаментальна права людини", "конституцiйнi права i свободи", "суб'ективнi права", активнi та пасивш права, позитивнi i негативнi права тощо.
Фiлософи права також виокремлюють "спещальш" й "загальш" права. Останнi е загальними, примiром, право на життя чи свободу слова, першi - стосуються вщносин тiльки в окремих випад-ках, серед них права чоловша та жшки, якi перебувають у шлюб^ права людей похилого вiку тощо.
Близью до прав людини прилем (сумiжнi) категорi!, такi як "права особи" та "права грома-дянина". Водночас, визначення змiсту прав людини як консеквентно! операци над поняттями у юриспруденцi! полягае у тому, щоб означити !хню сутнiсть, акцентуючи на основних, ютотних ознаках дослщжуваного предмета, що вiдрiзняють його вщ iнших суспiльних явищ i виокремлюють iз низки правових.
До того ж у наущ, насамперед правовш та полiтичнiй, як стверджують сучасш шмецью вченi Г. Ломанн й Ш. Госепат, дотепер не юнуе точно! та загальноприйнято! дефiнiцi! цього поняття. Довкола правильного розумшня дефшщи прав людини постiйно ведеться жвава мiжнародна диску-сiя; представники рiзних держав у iнтернацiональних органах обстоюють те чи шше !х тлумачення. Намагання часто надто прозорими спробами зробити певну концепцiю прав людини шструментом окремих полiтичних iнтересiв свщчить про доволi непевне загальноприйняте розумшня прав людини. Як зазначають Г. Ломанн й Ш. Госепат, досвщчеш спещалюти у сферi прав людини, "шчого дивного немае в тому, що навт серед професiоналiв теоретикiв i практикiв вiдсутня згода щодо розумшня права людини" [6, с. 16].
1стотш вщмшносп у цариш прав людини простежуються, коли i де виникае потреба у захист само! ж iде! прав людини або коли пропонуеться досконалша iнтерпретацiя прав людини у сшввщ-ношеннi моралi й етики та !х вiдносин iз правом. Наслщком цього стае формування вiдмiнних по-
глядiв щодо значення, обсягу та обгрунтованост прав людини. Наголошуючи на такому станi речей, Г. Ломанн i Ш. Госепат зазначають, що "фшософiя, на жаль, не може самостшно осилити проблему прав людини. Яким би не було фшософське осмислення прав людини, останш е правами, ви-значеними мiжнародними угодами та визнаними конкретними державами (основш права, мiжнаро-днi права, суб'ективнi права). З огляду на це вони е надважливою темою теорп демократи, теорп права й теорп мiжнародно! пол^ики. Унiверсальнiсть розумiння прав людини зумовлюе те, що будь-яке !х фшософське осмислення наражаеться на рiзноманiтнi проблеми культурних вщмшнос-тей та потребуе гармоншно! спiвпрацi з належними фаховими науками рiзних культур" [4, с. 17].
У цьому контекст бельгшська правозахисниця Е. Бремс розмiркуе, "якщо iдея, така як "права людини", повинна бути значущою у цшому свiтi, то вона зобов'язана враховувати неоднорщнють людей у ньому", мае мютити певну мiру коректностi та врахувати особливосп, специфiчнiсть, бути нацшеною не на абстрактних, а на реальних людей [5, с. 167].
Аналопчною е позицiя знаменитого американського фахiвця в галузi прав людини Дж. Донеллi, що культурна варiативнiсть людсько! сутностi не тiльки допускае, а, втiм, i потребуе ютотного коригування щодо варiативностi прав людини, залежно вiд певно! культури. Автор засте-рiгае: якщо всi права грунтуються лише на культурно обумовлених сощальних правилах (як твердить радикальний культурний релятивiзм), то нiхто не мае жодних прав тшьки тому, що е людською особиною. Оскшьки культура може впливати й впливае на наявшсть й вираження багатьох аспекпв людсько! сутносп, не потрiбно опротестовувати iснування сощально! площини людсько! сутност, що проявляеться як дiапазон можливостей у певних межах. Допускаючи можли-вiсть iснування унiверсальних моральних цiнностей чи правил, вчений переконаний, що "права людини у виразному та очевидному розумшш (невщчужуване право, яке нарiвнi належить вшм, та на якому базуються найвагомiшi претензi!, що можуть бути висунут проти суспiльства й держави), е тшьки одним iз механiзмiв захисту людсько! пдносп, яка у будь-якому випадку е поняттям, що значною мiрою визначаеться культурою" [6, с. 133].
Справд^ вiднайти оптимальну середину в такш термiнологiчнiй конструкцi!, як права людини, розумдачи, що людська сутшсть е природним ("натуральним") й водночас соцiальним продуктом, творивом певно! культури, в якому сконцентроваш моральш, правовi, полiтичнi, психобiологiчнi, особист та iншi можливостi конкретного iндивiдуума у певному суспiльствi, е надзвичайно склад-ним завданням. Тому не дивно, що через швстолотя шсля ухвалення Загально! декларацi! прав людини Об'еднаш Нацi! зазнали чи не одного iз найсерйознiших випробувань на мщшсть й придат-шсть Мiжнародно! хартi! унаслiдок особливо! "атаки" на права людини, яку здшснили у 1993 р. де-легацп окремих азiйських кра!н на Всесв^нш конференцi! ООН у Вiднi. Сшгапур, Китай, Iндонезiя, Малайзiя прибули на конференщю iз погодженим планом дш та власною декларацiею, яка мала пе-ренацiлити розвиток "унiверсальних" прав людини в напрямi !х пристосовування (адаптацi!) до "ва-гомостi нащональних й регiональних особливостей та рiзноманiтних iсторичних, релiгiйних i культурних обставин" [7, с. 96]. Зазначалося, що "закрiпленi права людини у Загальнш декларацi! прав людини е днищем зах1дного лiбералiзму, що доволi мало може щось запропонувати кра!нам, цiнно-стi яких укорiненi у племшнш мудростi чи в общинних традищях, кра!нам вразливим i бщним" [7, с. 98]. Тобто тд сумнiв було поставлено саму щею унiверсальностi прав, !х "природнiсть" чи бшь-шу важливiсть, анiж прав, що сформувалися в iнших культурах.
Рiзнi дефiнiцi! "прав людини" запропоновано у словниково-довiдковiй лiтературi, в якш вони набирають форми вiд простих до розгорнупших: "певнi можливостi людини, доконечш для iсну-вання й розвитку !! в конкретно-iсторичних умовах"; "вони характеризують правовий статус людини вщносно держави, !! можливосп й домагання у полiтичнiй, сощальнш, економiчнiй та культур-нiй сферах". Саме поняття з'явилося в епоху буржуазних революцш. "Юридична енциклопедiя" розкривае права людини як "конститутивш засади правового статусу особи, вони належать людиш вщ народження, а вщтак е природними й невiдчужуваними. Права людини е доконечною складо-вою громадянського суспшьства й правово! держави" [8, с. 710].
У Великш юридичнш енциклопеди зазначено, що права людини е "сукупшстю правил, якi визначають правовий статус громадянина; невiд'емною належшстю людини iз моменту народжен-ня, визначальне поняття природного та будь-якого права загалом: права, характерш для само! при-родi людини, без котрих вона не зможе юнувати як повноцiнна людська iстота. В загальному вигля-дi вони е комплексом прав й свобод, конститутивних для характеристики правового статусу особи; права людини е неподшьними й становлять единий комплекс. Основою прав людини е сощально-економiчнi права. Права е забезпечувана й охоронювана державою природна можлиисть щось здшсню-вати, робити, мати гiднi умови для життя, бути убезпеченим вщ насильства тощо" [9, с. 628].
Британська енциклопедiя визначае, що права людини е тими правами, що належать iндивiду-умовi внаслiдок того, що вш е людиною. Права сшввщносяться iз широким континуумом цшностей, що за сутнiстю е ушверсальними й в певних смислах рiвно притаманнi усiм людським iстотам [10].
У мiжнародних документах й договорах, яю основанi на принципах Загально! декларацi! прав людини (1948 р.) та загалом стосуються прав людини, зазначено, що права людини "виходять iз характерно! для людсько! особи пдносп". Тим самим обгрунтовуеться iдея унiверсальностi прав людини, присутност !хнiх смислiв у вшх культурах народiв свiту, акцентуеться на непорушност, не-подiльностi та взаемозалежност усiе! системи прав людини.
Забезпечення й утвердження прав й свобод громадян зараховано до об'ектiв нацюнально! безпеки Укра!ни. Закон Укра!ни "Про основи нацюнально! безпеки й оборони Укра!ни" у ст. 3 визнае людину й громадянина як об'ект нацюнально! безпеки, а також "!х конституцшш права i свободи" [11]. Нацюнальна стратегiя у сферi прав людини (вщ 25 серпня 2015 р.), затверджена Указом Президента Укра!ни (№ 501/2015), наголошуе, що права й свободи людини та !хне забезпечення, разом iз реформуванням державного управлiння, подоланням економiчно! кризи тощо, е надтермшовими завданнями у сферi нацiонально! безпеки та основним обов'язком, що повинен ви-значати сутшсть i спрямованiсть дiяльностi Укра!ни в усiх !! зусиллях. Хоч означеш документи й не мютять само! дефiнiцi! прав людини, втм апелюють до !! засадничих щей, вказуючи, що "стратепя нацiлена на об'еднання суспiльства навколо розумiння цшносп прав й свобод людини, що на основi принципу рiвностi повинш бути захищенi без жодно! дискримшацп" [12].
Висновуючи, зауважимо, що права людини аналiзуються: як конститутивна щея (феномен), що вiдображае людську пднють, притаманну кожнiй людинi, вона юнуе на унiверсальному ватер-пасi поза межами законодавства й розглядаеться як моральне та соцiальне право, а також як суб'ективне право, задеклароване законодавством; поняття, що означуе правовий статус людини стосовно держави, !! можливост та домагання у певних сферах суспшьного буття; як цшност, що на основi принципу рiвностi повиннi бути захищенi без жодно! дискримшацп; як конститутивна складова соцюкультурно! цивiлiзацiйно! системи, певний стиль цившзаци, базис суспiльства та держави, !! конституцiйного ладу. З огляду на це, звюно, можна було би диспутувати про права людини як про оцшювальний iндикатор, що поеднуе моральш та соцiально-правовi iмперативи як за-садничi, основоположнi, вщправш та невiдчуженi, якi належать кожнш людинi, а також як особли-вий критерiй (мiрило) розвитку людини, а вщтак, держави й суспшьства.
Дефiнiцiю "права людини" у фшософсько-правовому та юридичному дискурсi розглядають iз рiзних позицiй. Передусiм з'ясовують !х першоджерела (першооснови), тобто чи вони апрiорi належать iндивiдовi як представниковi бiологiчного роду, чи е основою сощально-культурних кому-нiкацiй, чи, можливо, держава е творцем прав людини?
Права людини постають та юнують як доволi складне, багатогранне явище (феномен), що ба-зуеться на усьому спек^ сощальних чинниюв, що зумовлюють !хне iснування. Звщси "звучання" (вимiри) проблеми прав людини багатоварiантнi, глибоко проникають у право, мораль, щеолопю, релiгiю, фiлософiю тощо. Вщтак права людини можуть вщнаходити i знаходять вираження i безпо-середню пiдтримку в моралi, щеологи та у психологi! людей, у !хньому свiтоглядi загалом, у дiяль-
ност суспшьно-пол^ичних й непол^ичних рухiв, органiзацiй, у вимогах i особливостях економiч-ного життя нишшнього суспiльства, у законодавствi. Зважаючи на це, у фшософсько-правовому дискурсi визначальний принцип обгрунтування прав людини iз антропологiчного пiдходу форму-люеться як "людина як людина зобов'язана мати право" [13, с. 31]. Антрополопчне тлумачення прав людини завзято обстоюють фшософи права. На переконання А. Полякова, "права людини - це едшсть лептимних правових положень, що передбачають нормативну поведiнку суб'ектiв, яю д> ють у власних штересах, та забезпеченi виконуванням обов'язкiв шшими суб'ектами" [13, с. 32].
Представники класичного природного права завше стверджували й тепер дотримуються розумшия прав людини як невiд'емних атрибупв кожного iндивiдуума, що належать йому вщ на-родження, як природш, невiдчужуванi та священнi iмперативи. Початки сучасного осмислення природного права пов'язаш iз буржуазними революцiями ХУН-ХУШ ст. Визначними представниками такого типу праворозумiння е мислителi Просвiтництва Ш.-Л. Монтеск'е, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Джефферсон, I. Кант, Дж. Бентам, А. См^ та шш. Визначення цього права у нормативно-правовому акт зовсiм не означае його метаморфози у позитивне право; воно тшьки набувае форми позитивного права та отримуе надiйнiшi гарантп реалiзацi!.
З позицi! юридичного позитивiзму (нормативного) права людини тлумачаться як "формально окреслеш, юридично гарантованi можливост використовувати соцiальнi блага, як офщшний крите-рiй можливо! поведiнки шдивща у державно-органiзованому суспiльствi" [14, с. 368]. Концепт про те, що права людини мютяться у сферi абстрактних можливостей iндивiдуума i е тшьки базисом для набуття суб'ективних прав, лише певними можливостями володшня суб'ективними правами на основi норм об'ективного права, що з'являеться в iндивiда тiльки на пiдставi юридичного факту, визначеного нормою об'ективного права, обгрунтовував вщомий цивiлiст Д. Чечот [15, с. 20] та ш.
Соцюлого-позитивютське осмислення феномена прав людини характерне для методологи до-слщницького пiдходу, згiдно iз яким права людини тлумачаться як сощально-природш потреби iндивiда, його iнтереси, що цими потребами зумовлеш, iснують й здшснюються саме в соцiумi, цш-ком природним модусом. Як зауважуе вчений П. Рабшович, "основоположш права людини, е певними можливостями людини, яю доконечш для задоволення потреб юнування та !! розвитку у конкретно -юторичних умовах, об'ективно обумовлюються досягнутим рiвнем розвитку суспiльства та забезпечеш обов'язками iнших суб'ектiв" [16, с.12].
Характерною ознакою сучасностi е те, що права людини як доволi багатоаспектне явище, що розвиваеться в цшсносп (едностi), отримали статус штегрального напряму правничого дослiдження, вагомого для розвитку загально! теорi! та окремих галузей права. У них, як у своерщному, само-бутньому сощальному феноменi е те, що представляе його основу, без чого вони неспроможш юну-вати - специфiчний "стовбур". У цьому контекстi вчена Л. Глухарева використовуе таке формулю-вання: "феномен прав людини мае доволi унiверсальне ядро та рiзноманiтнi соцiокультурнi форми реалiзацi!") [17, с. 301], до якого у ходi еволюцп доеднались iншi "анатомiчнi" складов^ якi разом формують систему прав людини й громадянина.
Визначенi нами шдходи щодо з'ясування сутностi дефiнiцi! прав людини дають тдстави висновувати, що права людини окреслюються i як поняття, i як певна система принцитв, що забез-печують, гарантують умови можливосп людського буття, норм й традицш, i як мiрило свободи та визначальна компонента правового статусу особи тощо. Водночас, права людини тлумачаться i як засади конституцшного ладу, i як базис громадянського суспiльства та основа сучасно! цивiлiза-цi!. 1з врахуванням таких пiдходiв щодо осмислення прав людини та !х iнтерпретацi! права людини можна визначити як дефшщда, що мщно пов'язана зi свободою iндивiда та е його основою, поняття, яке також вщображае цшшсть i гiднiсть людини й водночас !! вимоги мати певнi можливосп (суб'ективнi права), якi дають змогу зробити життя ще! людини справдi гiдним. Водночас права людини визначають вертикальш вiдносини, що формуються мiж людиною та державою i е
знаряддям обмеження влади. Визначення цих прав у правовому акт забезпечуе значно надшш-шi гаранта ix реалiзацii.
Висновки. Отже, з урахуванням розглянутих варiантiв осмислення прав людини, критичного узагальнення наведених положень i взявши за базис ix провщш iдеi, можемо висновувати, що права людини - це загальна та рiвна для вшх норма (мiра) можливоi поведiнки (свободи), доконечна для задоволення основних, необхщних потреб iснування, розвитку та самореалiзацii iндивiдуума, яка у конкретно -юторичних умовах вiдображаeться у взаемному визнанш свободи суб'ектами правовоi комунiкацii (з шшими особами, державою та суспшьством) i не залежить вiд ii офiцiального декла-рування державою (права людини визначаються мiжнародними актами), хоча, звюно, потребуе державного визнання та гарантування. Враховуючи рiзнi особливостi, якими охоплено вс категорii прав, серед них еколопчш, соцiально-економiчнi, розумiння поняття прав людини, яке ми пропону-емо, звiсно, не е ушверсальним. Утiм, на нашу думку, воно розкривае смисли та призначення прав людини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Сабо И. (1981). Идеологическая борьба и права человека / отв. ред. В. Н. Кудрявцев; пер с венгерского Е. Д. Калитенко. Москва: Юридическая литература. 136 с.
2. Сел1ванов В. (2005). Права i свободи людини: класична доктрина i сучасна концепщя (до пор1вняльно1 характеристики). В1сник Академи правових наук Украши. № 4 (43). С. 3-15.
3. Общая теория прав человека. (1996) отв. ред. доктор юрид. наук Е. А. Лукашева. Москва: Норма.
520 с.
4. Фшософ1я прав людини. (2012) / за ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна; пер. з шм. О. Юдша та Л. Дорошчево!. 2-ге вид. Кив: Нжа-Центр. 320 с.
5. Бремс Е. (2003). Вороги чи союзники? Фемшзм та культурний релятив1зм як дисидентсьш голоси в розмов1 про права людини. Права людини: концепцп, п1дходи, реал1зац1я / пер. з англ. шд ред. Б. З1з1к. Кшв: Ай Б1 С.145-173.
6. Доннелл1 Дж. (2003). Культурний релятив1зм та ун1версальн1 права людини. Права людини: концепцп, п1дходи, реал1зац1я / пер. з англ.; щд ред. Б. З1з1к. Кшв: Ай Б1. С.129-144.
7. Джефр1 Р. (2006). Злочини проти людства: боротьба за правосуддя в усьому св1т1 / пер. з англ. Г. £. Краснокутського; наук. ред. М. О. Баймуратов. Одеса: Бахва. 628 с.
8. Юридична енциклопед1я: в 6 т. Голова редкол Ю. С. Шемшученко. Кшв: Укр. енцикл., 1998. Т. 4: Н-П. (2002). 720 с.
9. Барихин А. Б. (2010). Большая юридическая энциклопедия. (Серия "Профессиональные справочники и энциклопедии"). Москва: Книжный мир. 960 с.
10. The New Encyclopedia: Micropaedia (1988). Vol. 6. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/ Encyclop%C3%A6dia_Britannica (дата звернення: 1.09.2021).
11. Закон Украши "Про основи надюнально! безпеки й оборони Украши" / База даних "Законодавство Украти" ВР Украши. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/964-15#Text (дата звернення: 1.09 2021).
12. Нацюнальна стратепя у сферi прав людини: затверджена Указом Президента Украши № 501/2015 вщ 25 серпня 2015 року. URL: http://www.president.gov.ua/documents/5012015-19364 (дата звернення: 1.09 2021).
13. Поляков А. В. (2004). Антрополого-коммуникативное обоснование прав человека (тезисы доклада). Права человека: вопросы истории и теории. Материалы межвузовской научно-теоретической конференции 24 апреля 2004 года / под ред. Д. И. Луковской. СПб.: ЮФСПбГУ. С. 19-28.
14. Теория государства и права. (2011). Часть 1. Теория государства: учебник / под ред. М. Н. Марченко. Москва: Зерцало-М. 516 с.
15. Чечот Д. М. (1968). Субъективное право и формы его защиты. Ленинград: Изд-во Ленинградского университета. 72 с.
16. Рабшович П. (2015). Основоположш права людини: термшо-поняттевий шструментарш дослiдження та викладання. Право Укра'ши. № 2. С. 9-23.
17. Глухарева Л. И. (2003). Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). Москва: Юристъ. 304 с.
REFERENCES
1. Sabo Y. (1981). Ydeolohycheskaia borba y prava cheloveka [Ideological struggle and human rights] / otv. red. V. N. Kudriavtsev; per s venherskoho E. D. Kalytenko. Moskva: Yurydycheskaia lyteratura, 136 p.
2. Selivanov V. (2005). Prava i svobody liudyny: klasychna doktryna i suchasna kontseptsiia (do porivnialnoi kharakterystyky) [Human rights and freedoms: classical doctrine and modern concept (to comparative characteristics)]. Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy, No. 4 (43), P. 3-15.
3. Obshchaia teoryia prav cheloveka [General theory of human rights]. (1996). Otvetstvennyi redaktor doktor yurydycheskykh nauk E. A. Lukasheva. Moskva: Norma, 520 p.
4. Filosofiiaprav liudyny [Philosophy of human rights]. (2012) / za redaktsii Sh. Gosepata ta G. Lomanna; per. z nim. O. Yudina ta L. Doronichevoi. 2-he vyd. Kyiv: Nika-Tsentr, 320 p.
5. Brems E. (2003). Vorohy chy soiuznyky? [Enemies or allies?] Feminizm ta kulturnyi reliatyvizm yak dysydentski holosy v rozmovi pro prava liudyny. Prava liudyny: kontseptsii, pidkhody, realizatsiia / per. z anhl.; pid red. B. Zizik. Kyiv: Ai Bi, P. 145-173.
6. Donnelli Dzh. (2003). Kulturnyi reliatyvizm ta universalni prava liudyny [Cultural relativism and universal human rights]. Prava liudyny: kontseptsii, pidkhody, realizatsiia / per. z anhl. pid red. B. Zizik. Kyiv: Ai Bi, P. 129-144.
7. Dzhefri R. (2006). Zlochyny proty liudstva: borotba za pravosuddia v usomu sviti [Crimes against humanity: the struggle for justice around the world] / per. z anhl. H. Ye. Krasnokutskoho; nauk. red. M. O. Baimuratov. Odesa: Bakhva, 628 p.
8. Iurydychna entsyklopediia. (1998). [Legal Encyclopedia]: v 6 t. / holova redkol Yu. S. Shemshuchenko. Kyiv: Ukr. entsykl., T. 4: N-P. (2002), 720 p.
9. Barykhyn A. B. (2010). Bolshaia yurydycheskaia эntsyklopedyia [Large legal encyclopedia]. (Seryia "Professyonalnye spravochnyky y entsyklopedyy"). Moskva: Knyzhnyi myr, 960 p.
10. The New Encyclopedia: Micropaedia [The New Encyclopedia: Micropaedia]. (1988). Vol. 6. URL: https://en.wikipedia.org/wiki/Encyclop%C3%A6dia_Britannica (data zvernennia: 1.09 2021).
11. Zakon Ukrainy "Pro osnovy natsionalnoi bezpeky y oborony Ukrainy" [Law of Ukraine "On the Fundamentals of National Security and Defense of Ukraine"]. Baza danykh "Zakonodavstvo Ukrainy" / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/964-15#Text (data zvernennia: 1.09 2021).
12. Natsionalna stratehiia u sferiprav liudyny [National strategy in the field of human rights]: zatverdzhena Ukazom Prezydenta Ukrainy vid 25 serpnia 2015 roku. No. 501/2015. URL: http://www.president.gov.ua/ documents/5012015-19364 (data zvernennia: 1.09 2021).
13. Poliakov A. V. (2004). Antropoloho-kommunykatyvnoe obosnovanyeprav cheloveka [Anthropological and communicative substantiation of human rights] (tezysy doklada). Prava cheloveka: voprosy ystoryy y teoryy. Materyaly mezhvuzovskoi nauchno-teoretycheskoi konferentsyy 24 aprelia 2004 hoda / pod red. D. Y. Lukovskoi. SPb.: IuFSPbHU, P. 19-28.
14. Teoryia hosudarstva yprava [Theory of state and law] (2011). Chast 1. Teoryia hosudarstva: Uchebnyk. pod red. M. N. Marchenko. Moskva: Zertsalo-M, 516 p.
15. Chechot D. M. (1968). Subektyvnoe pravo y formy eho zashchyty [Subjective law and forms of its protection]. L.: Yzd-vo Lenynhradskoho unyversyteta, 72 p.
16. Rabinovych P. (2015). Osnovopolozhni prava liudyny: termino-poniattievyi instrumentarii doslidzhennia ta vykladannia [Fundamental human rights: term and conceptual tools for research and teaching]. Pravo Ukrainy, No. 2, P. 9-23.
17. Hlukhareva L. Y. (2003). Prava cheloveka v sovremennom myre [Human rights in the modern world] (sotsyalno-fylosofskye osnovy y hosudarstvenno-pravovoe rehulyrovanye). Moskva: Yuryste, 304 p.
Дата надходження:03.08.2021 р.
^rystyna Didukh
Stepan Gzhytskyi Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies,
Ph. D.
MODERN THEORETICAL AND LEGAL APPROACHES TO UNDERSTANDING HUMAN RIGHTS
The article identifies two main approaches to clarifying the essence of the definition of rights, namely: that human rights are defined as a concept and as a system of principles that provide, guarantee the conditions of human existence, norms and traditions, and as a measure of freedom and determination. component of the legal status of the person; human rights are interpreted both as the foundations of the constitutional order and as the basis of civil society and the foundation of modern civilization. Given these approaches, it is determined that human rights are strongly linked to the freedom of the individual and are its basis, a concept that reflects the value and dignity of man and at the same time his requirements to have certain opportunities (subjective rights) to make this person's life truly worthy. Human rights also define the vertical relations that are formed between man and the state and are an instrument of limiting power. The definition of these rights in the legal act creates much more reliable guarantees for their implementation.
It is concluded that human rights are a common and equal for all norm (measure) of possible behavior (freedom), which is final to meet the basic, necessary needs of existence, development and self-realization of the individual, which in specific historical conditions is reflected in mutual recognition of freedom objects of legal communication (with other persons, the state and society) and does not depend on its official declaration by the state (human rights are determined by international acts), although of course it needs state recognition and guarantee. Given the various existing features that cover all categories of rights, including environmental, socio-economic, our proposed understanding of human rights is certainly not universal, however, in our opinion, it reveals the meaning and purpose of human rights.
Key words: human and civil rights; personal human rights; classification of human rights; human freedom; human dignity; legal value; state; civil society.
