CC BY
30
Григорт ДАШУТ1Н
ГУМАН1СТИЧН1 ВИМ1РИ ПОЛ1ТИЧНОГО 1ДЕАЛУ СУЧАСНОТ УКРАШИ
В cmami розглянуто теоретичш i методолог1чш проблемы фшософсько-культурологгчного анализу полтичного iдеалу сучасно! Укра'ши. Сучастсть розглянуто nid кутом зору eidnoeidmcmi вимогам ynieepccuiimy i ciieuutfii'iHocmi формування i функцю-нування суспыъних явищ, системного nidxody в ощ-нюванш ефективноспи' реатаци полтичних idea/iie.
Через аншпз основних полггичних щеаив нашей сучасносп й полгтичних npoeKiiB, яьа на них грунту-ються, ми неодноразово пересвщчувалися в тому, що сучасна пол1тична Teopin, полггичш щнносп й полгтична практика перебувають у кризовому сташ. Ще бшыш труднопц чистить вщповщь на питания про гумашетичш ви-\при полтичного щеалу, оскшьки «гумашзм» — похщна вщ фшософськихуяв-лень про сутшстъ Людини, ïï мюце у Природ!, Суспшьста й IcTopïï.
Анашз драматичних подай нашо! сучасносп ще раз доводить, що у гло-бальних внутршньо- й з о в н i ш н ь о и о л i т и ч н и х конфлжтах за зовшшшм антуражем падаючих бомб, терактов i вщплат за них вщбуваеться бш концеп-цш, концепцш cnpaeeddueocmi й уявлень про гумашзм, i в цьому ceHci (ал е ттльки в цьому!) мав рашю С. Хантингтон у свош щеологем1 «зпкнення цившзацш» [1], хоча, на наш погляд, у нього ця концепщя набула досить плаского й щеолопзованого вигляду у виразнш перспектив! вульгарного америкашзму й сильного антимусульманського комплексу. Насправд1 ж рацюнальне зерно xaHTiHrTOHiBCbKOÏ концепци' полягае в тому, що кожна цившзащя виробляе cboï уявлення про справедливють i cboï уявлення про гумашзм, яы мають для представнийв цих цившзацш абсолютну значимкть i набувають характеру природних очевидностей чи божественного закону.
В шшому положенш доктрини Хантшгтона також видаеться правильним постулат, спрямований проти просв1тительського космополшичного глобалЬ-му Ф. Фукуями, постулат про конкретно-цившзацшну основу того, що зда-валося породженням Ушверсального Людського Розуму (йдеться про амери-кашзовану eepeiro уявлень про Ринок i Л1беральну Демократ!ю як «евггле майбутне» всього людства). «Захщш щнносп i прийнят! стандарта ïx нав'язу-
вання всьому людству не ушверсальш!» — от теза всгх «цившзацшншав», починаючи з М. Данилевського I К. Леонтьева, що протиставлялася просвь тительському европоцентризму, просв1тительському ототожненню Заходу 1 Розуму, Заходу I Людства в цшому.
Сказане не означае, що захщний проект, захщш демократичш щнносп позбавлеш утверсалъного вилиру. Ми хочемо лише сказати, що цей ушвер-сал!зм мае обмежений характер, оскшьки вш приховано заснований на екс-пансп, на швелюванш р!зномашття цившзацш \ культур. Обмеженють цього проекту чггко виявилася пщ час ¡раксько! кампанп США в березш 2003 року, коли ди США лщери провщних европейських держав \ незалежш анаитики багатьох краш свпу (зокрема й у Сполучених Штатах) визнали не лише такими, що не вщповщають стандартам \пжнародного права, а й антигуманними (наявшсть безневинних жертв з боку мирного населения) {несправедливими. Характерно, що Джордж Буш мотивував дану акщю (кр!м неперев!рено1 вереи про наявшсть ЗМЗ у С. Хусейна) як скинення тирана й вщновлення справедливости в ¡м'я чого — як сказав згодом Тош Блер — можна було порушити формальш норми права. Висока кшцева мета гуматзму — ось те, що, за Блером, виправдовуе ди коалщп перед ¡стор1ею, навгть коли в Хусейна \ не знайдено зброТ масового знищення.
Таким чином ми знову потрапляемо в замкнене коло вшни концепцш, однак ця вшна глибоко повчальна для нас у тому плаш, що на наших очах ожила примара колошалъно! вшни, яка стала реальшетю шеля експансп в 1рак, що, з одного боку, продемонструвала однобоисть захщного проекту, а з другого — поставила \пжнародну громадсыастъ перед необхщшетю вироблення альтернатив щодо нього. У позицп лщер1в европейських держав, я и засудили цю вшну, з'явилися натяки на вироблення нового типу ушверсал1зму, що може стати едино можливим для виживання людства. Такий ушверсал1зм становитъ альтернативу як глобамзмов!, так \ ще! «нового евггового порядку». Цей ушверсалпм не просто синошм постмодершстського мультикуль-туралгзму; це послщовна вщмова вщ принцишв вшськово-економ1чного або духовного колошамзму, заснована на ушверсальних принципах ноет культури Дгалогу в умовах зазначеного мультикультуралЬму.
Дана культура передбачае, як ми вже говорили вище, вщмову вщ щеолопч-ного й утошчного стилю мислення \ докоршний перегляд системних фыософських передумав, що зумовлюютъ формування нового цшнгсного евггу людей вщповщно до нового полггичного щеалу { конкретних полггичних проекте. Причому в цю культуру входить \ розумшня того, що даш передумови не абсолютш, що, визнаючи гх такими, ми ризикуемо на вихода з1 сфери теори у сферу полггачноТдп пустити в хщ вибуховий пристрш на зразок тих, яи спра-цьовували останшм часом у Москву Стамбул!, Срусалим1 та Мадрида.
Виходячи сказаного, наша настанова на вщмову вщ утошчного стилю в сощальному мисленш, уевщомлення необхщносп ставити питания там, де щеолопчно-пропагандистсыа клше шдсовуютъ нам готов1 вщповщд; науковщ, пол ¡тики не повинш задовольнятися суто формальними критер!ями пщ час обГрунтування вибору полггичного щеалу — такими як, наприклад, наявшсть
шститупв демократ, права, закошв, що закршлюють ринков! вщносини в економ!чшй сфер!. Навпъ поверхового погляду на юторпо захщно! цившзацп, зокрема на нашу сучасшстъ, достатньо для висновку про те, що наявшсть цих критерпв не гарантуе неможливосп здшснення акт!в найбшыпо! несправедли-восп I навггь злочишв проти конкретно! людсько! особистосп й проти принципу людяноеп як такого. Наприклад, можна нагадати, що саме такий ультра-л!берал, як 1ерем!я Бентам, розробив модель устрою суспшьства, яке було б абсолютно прозорим для Всевидющого Ока Влади, модель, що передба-чае втшення фантазп Дж. Оруелла й матер!ал!зована в таб!ршй шфраструктур! тоталггарно! держави [2]. Можна згадати той факт, що перш! концентращйш табори з'явилися не в Радянському Союз!, а в л!беральнш Англи пщ час Першо! свпово! вшни. Можна згадати незл!ченш вшськов! злочини держав л!бераль-ного типу пщ час колошальних вшн, Х!рос!му, що так ! не дочекалася свого Нюрнберзького трибуналу ! квал!ф!кацп цього бомбардування як злочину проти людства. Можна згадати килимов! бомбометания з боку США у В'етн-ам!, Афганюташ та 1раку, що забрали життя тисяч людей. Нарешт!, яьоцо взяти внутршнъополтичний аспект проблеми оптимального полшганого устрою, то з юторп Сполучених Штатов стае очевидним, що протягом майже ста роыв шститут рабства в щй кра!ш мирно уживався з «Декларащею прав людини», ринковим кап!тал!змом ! розвиненою демократ!ею, так само як не суперечив цим принципам безпрецедентний геноцид стосовно коршного щщйського населения.
Наведених при клад ¡в — хоч би якими банальними вони не здавалися — доситъ, щоб зрозум!ти недостатнють формальних критерпв для визначання поличного щеалу ! необхщн!сть враховування критерпв змктових, тобто критерпв, пов'язаних з! сферою щнностей, сферою морально-етичною, без наявност1 яких найдосконал!ша держава виглядатиме знеособленою машиною, дивовижним Лев!афаном, намальованим уявою Т Гоббса. За традищею, ця сфера стосовно проблеми оптимального полггичного устрою пов'язувалася ¡з проблемою справедливостг, справедливого суспшьства. I глибоко правий був наш сшввпчизник, визначний полгтичний мислитель XX стол!тгя Богдан Клс-тяьавський, коли в робоп «Сощальш науки ! право» писав про те, що людиш споконв!чно властиве не тшьки прагнення до справедаивосп, а й визнання того, що щея справедливосп мае здайснюватися в сощальному свт. (Будучи сощал-демократом, Юстяювський пщкреслював моральну основу пол!тично! теорп! полиично! практики й називав теорп, що акцентують тшьки сощально-економ!чний аспект поличного щеалу, <шберальним кретин!змом»).
Однак, констатуючи цю тезу, ми знову наражаемося на серйозш трудно1Щ, осьальки шту!тивна яснють того, що ми вкладаемо в поняття справедаивосп, намагаючись сформулювати теоретичну концепщю справедливоспи, обертаеть-ся смаковою довмътстю того, що кожний мислитель або кожний перес!чний громадянин вкладае в це поняття. Очевидно, що уявлення про справедливий суспшьний устр!й ! проби на «справедливють» стосовно дай з боку Держави в дзеркал! наших ощнок м!няються залежно вщ: а) традищй, що панують у данш цившзацп, культур! або субкультур! (вс! щ складов! мютяться в тому, що ми
вкладаемо в поняття ментальное^); б) пашвно! щеологп, яка завдяки пропагандистським технолопям и «впровадження» у евщомють — перетворюе досить довшьш твердження на беззаперечш очевидности
Щоб прошюструвати вплив традицш на формування уявлень про справедливють, наведемо таьа приклади. Як вщомо, у медичнш практищ, зокрема — у роздш невщкладно! терапй й етики дш медичного пращвника юнують шетрукци з порятунку людей у зонах стихшних лих, катастроф, аварш тощо. У впчизняних поЫбниках черговють рятшних дш мае такий в игл яд: дли, молод! жшки, молод! чолов!ки, люди похилого вку. Пщ час читання лекщй студентам ¡з краш арабського евггу викладач з Украгни або Росй опиняеться в ситуацп очевидного культурного нерозумшня, оскшьки щ студента вважають таку послщовшсть кричуще несправедливою. За шпми уявленнями, послщовшсть порятунку, згщно з ¡ерарх1ею значущосп, мае бута такою: люди похилого вжу — молода чоловп<и — дпи — жшки. 1нший приклад стосуеться розб^жнос-тей у розумшш справедливосп м1ж христаянською та ¡удаТстською культурами. Вш також пов'язаний з медичною сферою (хоча може бути прошюстрований 1 на матер!ал! практично будь-яко! галуз1 суспшьного життя). У ситуацй, коли пщ час полопв життя жшки зазнае небезпеки, питания про те, кого рятувата в першу чергу, також виходить за рамки медицини у сферу етичних цшностей. У щй ситуаци християнська традиц!я виходить з постулату необхщносп порятунку дитини (тут очевидна символжа жертвы, жертви матер! в ¡м'я нового життя), тод! як в ¡уда'1зм1 питания однозначно вир1шуеться на користь матер! (це рипення корениться в уявленш про те, що житгя людини е й влаенкть, зазь хати на яку шхто не мае права) [3]. I в тому, i в тому випадку рйыення вино-ситься на пщетав! уявлень про справедливють, що маютъ не науковий, а евгго-глядний характер, зумовлений традищею та культурою.
Наведен! приклади з1 сфери повсякденного доевщу з уаею очевидшетю показують, що така сфера, як полшжа, не може обштася без морально-етичних 1 евгтоглядно-цшшених ушверсалш. До них належить ушверсал!я гумашзму, що виступае нар1жним каменем будь-яко! пол1тично! теорй, будь-яко! полгтично! програми. Нагадаемо читачев!, що саме цьому сюжетов! була присвячена наша попередня монограф1я, де з самого початку говорилося про те, що думка про гумашзм як про «ушверсальну м1ру вс1х реформ, революцш, перебудов» [4] стала пашвною серед сусшльствознавщв кшця XX столгття. Якоюсь м1рою дане дослщження продовжуе згадану моногра-фпо, але в бшып загальнш теоретачнш площиш.
Стр!мю змши як у загальноевгговому масштаб! (пода! 11 вересня, вшни в Афгашсташ та 1раку, загроза тероризму ! зростання ¡мперських амбщш США в геополгтичних ¡грах, пода! 11 березня в Мадрида, загибель украшських солдат! в в 1раку), так ! в масштаб! Украши, з новою силою ставлять на порядок денний проблему гумашзму ! евщчать про те, що гумашетичний регулятив як школи перебувае пщ загрозою. Знов! знов ми повертаемося до того, що сама по соб! щея гумашзму, концепт людини як самоцш, що декларативно проголошуеться деякими пол!таками, не захищае вщ чинення Зла у глобальних масштабах (нав!ть якщо сам! политики щиро в!рять, що роблять Добро). Розширюючи цю тезу, можна стверджувата, що будь-яке Зло,
скоене у c<J>epi полпики (a вшна, як вщомо, це продовження полпики), Грунтуеться на певних уявленнях про справедливють, не суперечить певнш фшософськш концепцп Людини i, хоч як це дивно, робиться в ш 'я людини, що розушеться певним чином (або як людина — юторичний д1яч, або як масова людина — об'ект маншуляцш з боку влади або елпи).
Так, знаменитий напис на вход! в Бухенвальд «Кожному свое!» точно шюстрував крарххчих уявлення про справедливють, будучи пропагандистсь-ким вщгомоном нщшеансько! аристократично! етики «сильних», етики HepiBHOcii, перекладом на масовий щеолопчний жаргон тез «Пщштовхни падаючого» або «Невдале i слабке мусить загинути — таке перше положения нашого гумашзму». (Под1бш уявлення, що несуть Зло, повторюемо, вироб-лялися у рамках в и значено! в ол ю нтар и стс ь к оТ етики, тобто претендували на ушверсашзащю як моральш принципи, недарма Ф. Нщше у наведен!й ци-тап вживав у цьому контекст! слово «гумашзм»).
Так само знаменитий афоризм епохи терору 1937 року в СРСР «Краще нехай загине сто безневинних, ашж пропустити одного ворога» не просто породження сталшсько! параноТ — вш також вписуеться у фшософську концепшю револющйноЧ справедливостг (хоча й у дещо «викривленш» фор\п) i в рамки колективктськог етики, де конкретна людська шдивщу-альн1сть може зовс1м не братися до уваги, де «единица — ноль, единица — вздор» (В. Маяковський) або де людська шдивщуальшсть стае навпъ чи-мось «меншим, шж одиниця» (I. Бродський).
Сказане не означае повно! релятив1зацй наших цшностей, але це лише усвщомлення того, що абсолютний характер гуманктичних цшностей визна-чаеться за допомогою кторичного добору, колективною працею багатъох поколшь, а не формулюеться у свщомосп того чи ¡ншого щеолога, який оголосив себе, подабно до Дж. Буша «знаряддям провидшня». Рух цього юторичного добору наочно виявляеться у розширюванш об'екив, що е водно-час повнощнними правовими суб'ектами, тобто суб'ектами, наяы може бути спрямована д1я, що i"i можна оц1нювати за шкалою Справедли-ве/Несправедливе i розглядати в рамках й в1дповщносп щеалам гумашзму.
Пщсумовуючи це м1ркування, можна сказати, що постульована нами культура Д1алогу з позицш нового гуман1зму i полягае в yMiHHi вщслщкову-вати тенденцп i можлив1 сценарп гумашзаци Hauio'i ceidoMocmi, у розумшш того, що за кожним «розширюванням» або, навпаки, протидаею цьому «розширюванню» стоять культурш та фшософсыа традицп, релшйш щн-Hocii i просто омани, що 1х теж потр1бно вмпи поважати.
Якщо перевести щ загал ьнометодолori4Hi й фшософсыа м1ркування у сферу пол1тики i пол1тичного щеалу, ми знову постаемо перед питаниям: «Яка Mipa гумашзаци полпичноТ сфери i яким чином пол1тичний щеал може пройти nepeeipKy «на гуман1зм» i на вщповщшсть стандартам «справедливого суспшьства»? Попередн1 м1ркування про розб1жност! в розумшш справедливост! в pi3HHX культурах, залежносп цього розумшня вщ щеоло-пчних передумов (приклад з ¡ерарх1чно-аристократичною справедлив1стю в щеологп шмецького фашизму або революцшною справедлив1стю епохи
Терору в радянському комушздм) пщштовхують нас до висновку про ¡сторичну мшливють наших уявлень про справедливгсть I до висновку про те, що не ¡снуе якогсь утверсальног модел1 гуманиму. 1накше кажучи, яку фиософсъку передумову «Людини» ми сформулюемо, таку модель Справедливомг й Гумашзму отримасмо «на виходг» в полтичнш сфер1.
Заб1гаючи наперед, зазначимо, що доки ми не виробимо фшософсько-антрополопчно! бази, що конкретизуе наш! уявлення про те, яка «Людина» виступатиме адресатом нашого теоретичного дискурсу й «об'ектом» впливу з боку Влади, який наб1р та ¡ерарх1я потреб ще! гшотетично! ¡стоти, доти, повторюемо, ва м1ркування фшософ1в про гумашзм залишаться у сфер1 добрих побажань, а вы заяви полгапав про свою прихильнють до прин-цишв сощально! справедливосп й гумашстичного щеалу — у сфер1 демаго-пчних декларацш.
У контексп такого розширювання, анал1зуючи фшософсыа принципи нового гумашзму, вже недостатньо просто говорите про Людину як граничну цшшстъ \ як самоцшь, але й показувати, що ця людина може здобувати вид шших ¡ндивдав, колекпшв, етноов, нацш. Дуже повшьно в людськш ¡стори поряд ¡з Чоловжом як Людину, суб'ект права \ «гумангстичних вщносин» було визнано Жшок, Дгтей (згадаемо, що ще в Маркса дитина е не людиною, а лише «кандидатом в особистютъ»), ненароджених дгтей (вщзначимо гаряч1 свгтоглядш суперечки стосовно проблеми аборпв, \ це аж шяк не довшьш фь лософсыа екзерсиси), «чорних», швалщв \ людей «нетрадицшних сексу-альних ор1ентацш». Завдяки зусиллям товариств захисту тварин \ «зелених» у сферу до принцишв гумашзму потрапляють Тварини \ Природа в щлому.
(Таким чином, наш попереднш аналгз роб1т Ф. Фукуями виявив ч1ткий зв'язок м1ж його бюлопчно-редукцюшстською антрополопею й щеею уш версал ¡стсько! л I б е р ал ь н о - р и н к о в о! утопи, що випливае з ще! антропологи, 1 сам факт виявляння цього зв'язку повинен допомогти нам в ексши-кацп наших власних уявлень про Людину, Природу, Суспшьство, 1сторда 1 полгтичний щеал, який ¡з цих уявлень виростае).
Визнання цившзащйно! зумовленосп наших уявлень про гумашзм пщводить нас до перших базових постулат!в, на пщстав1 яких будуватимемо напл наступи! м!ркування (хоч би якими очевидними або навпь трив1альними щ постулата не здавалися). За вае! нашо! поваги до мусульмансько! \ дале-косхцщо! культурно! традицп констатуемо, що наш! повсякденш судження Грунтуються на передумовах европейсыш християнськт цивиЬацп, — навггь якщо суб'ект, який висловлюе !х, не вважае себе аш европейцем, аш християнином. Не вдаючись до великих спекулятивних конструкцш, що мютять пор!вняльний аналп украшсько! \ росшсько! культур (такого роду спекуляцш було чимало в украшськш сусшльно-полиичшй л1тератур1 початку 1990-х роьав; причому щ спекуляци, що стосуються аршських \ трипшьських корешв украшщв, мали завдання пщкреслита переваги украшсько! культури у !! ¡сторичному змаганш з росшською), зазначимо, що украшська культура бшып шдивщуал1стична, шж росшська. С казане означае, що Людина в нш по-европейськи ототожнюеться з 1ндивщом, а не з Громадою, Державою, Колек-
тивом, Класом тощо. (Ця обставина, ймов1рно, й зумовила той факт, що в УкраЗМ, на в ¡дм ¡ну вщ шших дерзав на територй СНД як европейських, так \ азшських, не прижився авторитарний режим у будь-яких йога модифжащях. Цей факт — на перший погляд настиьки очевидний — дае матер1ал для великих теоретичних узагальнень I довгострокових прогноз1в).
Таким чином, 1ндивщ, у його европейсько-християнськш редакцй, — це те, що носш украшсько! ментальное^ може прийняти й ор]ентуватися на це уявлення в полгтичнш практищ. На вщмшу вщ бюлого-редукцюшстських моделей теоретиыв типу Фукуями, субстанцшною характеристикою цього 1ндивща постае Свобода. На перший погляд, таке уявлення шчим не вщрп-няеться вщ л1берально! доктрини, однак вщмшносп починаються з конкретизацй цього концепту.
Наше розумшня 1ндивща I його Свободи лежить у принципово ¡ншш площиш, шж та, де д1ють традищйш л1беральш концепти Природи, СусгпльноТ Угоди, а, головне, це передумова реал1зацп модел1 абстрактного 1ндивща в реальному сощум1 з кшцевим набором характеристик, що сформувалися в суспшьств1 до його вступу в громадське життя. Ми висту-паемо проти постулат!в л1беральних доктрин (що перейшли туди з епохи Просвгти) — про наперед визначен1 потреби людини; про те, що опти-мальний суспшьно-пол1тичний устр1й покликаний 1х задовольнити (не мае значения, чи йде мова про Людину Бюлопчну Фукуями, чи Людину Рацю-нальну Роулза). На противагу цим просв1тницьким уявленням, ми вихо-димо з тези, ищ якою могли б пщписатися мислител1, в ус1х ¡нших питаниях дуже далеьа один вщ одного — молодий Маркс, зрший Достоевський \ Дж. Ст. Мшль. Згщно з цими уявленнями, Людина — це «ютота, яка перебу-вае в посттйному пошуку», й «потреби» (особливо потреби вищ1, творч^ неможливо до кшця прорахувати й «задовольнити». (1х можна лише теоретично «сконструювати» у вигляда модел1 \ пропагандистськи насаджу-вати у свщомють за допомогою технологш «суспшьства надспоживання»), Говорячи про принципову неможлив1сть задовшьнення ус1х потреб, можемо навести афоризм Мшля про те, що «краще бути незадоволеним Сократом, н1ж задоволеною свинею».
На розробщ модел1 людини як потенцшно «задоволено! свиш» \ буду-валася б1льш1сть Утопш, \ на критищ ще! модел1 вибудовувалася Критика Утоп1чного Розуму як такого, що П було дано в «Легенда про Великого 1нкв1-зитора» Достоевського. У нашш робот! ми вже не раз поверталися до цього гешального уривка з роману «Брати Карамазови». У даний момент вш ц1ка-вий для нас в шшому ракурс! — критики ще! к1нцевого набору «потреб», ви-знання яких зумовлюе утоп1чний «гуман1зм» Великого 1нкв1зитора \ його християнську доктрину свободи, що значно вщмзняеться вщ й л1беральних версш. На наш погляд, ця доктрина тюно пов'язана з фундаментальною ¡десю 1Чвиост1, причому не р1вност1 в одержанн1 доходав, а р1вносп, так би мовити, онтолог1чно1. У рамках такого уявлення свободу просто неможливо протиставити р1вност1 (як це робиться в суперечках л1берал1в типу Хайека I Дворкша на тему, що для л1берала важлив1ше — Свобода чи Р1вн1сть).
3MicT концепту Свободи, представлений у вщомому християнському положенш про те, що «немае ¡удея та еллша» означав заперечення етшчних та iepapxinnux уявлень про Людину, про подал людей на «гщних» i «невартих», на «вищих» i «нижчих», на пашв i pa6iB. Переводячи цю тезу в суспшьно-пол1тичну проблематику, можна стверджувати, що заперечення iepapxii означав заперечення права одних людей брати на себе функцпо 1нкв1зитора, Ушверсального Вихователя, Контролера, а шших — бути в po.ii того, кого виховують, пщлеглого, «Bi4H0i дитини». Визнання тако!piBHOcri автоматично означав свободу, а визнання свободи негайно веде до piBHOcri, i розведення цих понять, веде до перетворення i'x на абстракцп i до формашзовано! казуютики л1берального дискурсу Яьоцо довести цю лопку i модель про «потреби» до гх завершения, ми одержимо модель Великого 1нкв1зитора, що зводиться до просто! схеми: прерогатива одних людей — «задовольняти сво! потреби», а прерогатива шших — щ потреби формувати, цими потребами керувати i виконувати функцш Пастиря, що пасе свою паству
На в ¡дм ¡ну вщ цього розумшня свободи i piBHOcri в л!беральному дискурс i, ¡снуе суто негативне розулпння Свободи, позбавлене конкретно-змю-тових характеристик та етичного BHMipy, перетворене на мантру чисто! тотож-Hocii на кшалт «основа свободи е свобода» або «мета свободи е сама свобода». Постулюючи принцип свободи як «онтолопчно! piBHOcii», ми переходимо 3i свпу абстракщй у CBiT полгтично! конкретики, що означав: полтичний idem, заснований на idei' Свободи як Pienocmi, — це idem такого полтичного устрою, у якому icuye мехашзм блокування можливостей тститущонального закртлювання права одних прошаршв здшснювати функщю керування, тобто виступати в рол1 Центру, a iuuiux — бути перманентною Перифергею.
Таке розумшня спрямоване проти будь-яких форм ¡нститущал1зовано! сощально! iepapxii й освячено! законом HepiBHOcri (хоч би якими щеолопч-ними конструкщями ця iepapxifl не пщкр1плювалася). При цьому необх1дно зробити певш уточнения. Виступаючи проти несправедливо! iepapxii, проти шституцшно! кристал1зацп Влади i проти будь-якого р1зновиду бюрократично! номенклатури як !"! породження, ми в жодному pa3i не намагаемося повторити помилку Маркса, який обстоював щею абсолютного суспшьного самоврядування на приклада Паризько! Комуни (i Лен1на перюду «Держави i революцп», якому належить знаменита теза про те, що «кожна куховарка може керувати державою»). Йдеться не про заперечення бюрократа, а про обмеження можливостей !"! володарювання, про вщновлення феномену полтики як форми представництва в полшгшому npocTOpi pi3HHX суспшьних груп, про можливосп зворотного зв'язку Mi ж владною ел ¡тою i цими фупами i про мехашзми широко! учаси цих груп у керуванш i прийманш pimeHb. HepiBHicib у цьому контекст! означав обрив цього взаемозв'язку i репрезентацш ел^ою не iHTepecie цих груп, a mmepecie власних, ¡нтереав кланових, яы лише в пропагандистському дискурс4 видаються за ¡нтереси всього суспшьства.
Ще один важливий аспект проблеми piBHOcii полягае у принциновш нето-mowcHocmi и економ1чно-розподыьчих i полтичних acneKmie. Безумовно,
нер!вшсть прибутйв у раз! порушення законодавчо \ морально визначених пропорцш може бути сощальним Злом (1 ва мудрування л1берал1в на зразок Роулза 1 Дворйна про знаходження технолопй нейтрамзаци цього зла не позбавлеш сенсу). Однак не можна не враховувати \ "пе! обставини, що лира порушення цих пропорцш в абсолютнш форм! вщсутня як у Природ!, так 1 в Суспшьств! 1 значною м1рою визначаеться нашими законами, смаковими уявленнями \ тими горезвюними, назавжди визначеними «потребами», про яй йшлося вище. 3 другого боку, навпъ у раз! порушення ще! м1ри економ1ч-на нер!вшсть у розподш прибупав не принижуе людсько! ггдноспй \ людсько'! свободи так, як це робить нер!вшсть полпична, як зведення людини до статусу керовано! Перифери, полпичного ¡згоя й ютоти «третього сорту».
Такий аспект проблеми сощально-полггично! ¡ерарх1'1 практично не знаходить мюця в теоретичних побудовах сучасних л1берал1в (вш топиться у проблематищ абстрактное свободи), так само, як не розглядають його серйозно й сошал-демократа (у яких центр уваги переключаеться, переваж-но, на суто економ¡чн1, ротод'ыьч/ формули сощальноХсправедливость, тобто на технолоп! компенсацй нер1вност1 прибупав, тода як шша частина проблеми сошальноТ справедливосп так само топиться в не менш абстрактних етичних формулах на кшталт СолЬдарностг).
У контекст! сказаного наш! м!ркування про полпичний щеал вгдкритого суспмьства, засноваш на фшософсыай антропологи розумшня Людини як вшьно! ютоти ! на принцип! «Свободи як Р!вносп», перебувають у критичнш опозици як до л!беральних, так ! до сощал-демократичних моделей (яй на р!вн! глибинних фшософських передумов людського мислення виявляються близькими одне до одного). Зазначимо, що щеал вщкритого суспшьства критично вщштовхуеться вщ ус!х форм полпичного устрою, де прямо або поб!чно постулюеться принцип неравное пи й герархи. Вш протисто'пь як радянському тоталпаризмов!, так ! вс!м формам авторитаризму минулого, сьогодення ! майбутнього. Вш виступае проти «керовано! демократ!!», проти захщного «нададмшетрованого» св!ту, проти век форм диктату! прихованого колошаизму, яких з боку розвинених держав зазнаютъ крагни «Третього Св!ту», що для цих держав позицюнуються як в!чна Перифер!я. Вш виступае проти тенденци перетворювання суспшьства на суспшьство «тотального контролю», про яке ми писали в попередшх параграфах, оскшьки ми думаемо, що в ус!х цих моделях управл!ння, хоч би яй нов!тн! технолоп! вони не вико-ристовували, л ежить стара схема Великого 1нкв!зитора.
I весь пафос ще! книги, вся критика Утопи, здшенена в нш, зводилися до умшня виявляти цю схему пщ новомодними теч!ями. В!римо, що полпичним щеал ом незалежно'!Украши мае стати щеал вщкритого суспшьства, заснований на розумшш свободи як р!вносп людей у Бут, р!вносп одне перед одним, ! в цьому сенс! 1ндивщ — це найвища цшшетъ, альфа й омега такого полпичного щеалу. Ми також вважаемо, що такий щеал вщповщае стандартам гумашину, оскшьки на основ! такого щеалу можна вести дцалог з шшими цившза-ц!ями, як й на основ! принцишв мультикультуралЬму, про яй йшлося вище.
На наш погляд, такий 1деал, протиставлений як «л1вим», так \ «правим» моделям у полггащ, мае скласти основу того, що можна квал1ф1кувати як гдеологт политичного центризму, яка вщповщае \ нашому цившзацшному «коршню», i тому, що називають украшською «ментальшстю». Саме тому ми в1римо в майбутне цього щеалу в теорп I в полггичнш практищ Украши.
JliTepaTypa:
1. Huntington S. P. The Clash of Civilization and the Remaking in the World Order. — N. Y., 1996.
2. Як вщомо, Бентам назвав таку модель «Паноптикумом», тобто словом, що згодом набуло цшком шшого змюту й пщкреслювало, з одного боку, принцип абсолютно!' npo iopocri суспшьства для Влади i, з другого — неможливють бачити саму Владу з погляду ппотетичного спостер1гача. Таким чином, ця модель передбачае, що Влада контролюе все, тсхщ як i"i не контролюе HixTO.
3. Бен-Шломо Й. Введение в философию иудаизма. — Иерусалим, 1994.
4. Дашутш Г. П., Михальченко М. I. Украшський експеримент на терезах гумашзму. — К., 2001.-С. 3.
Григорий Дашутин. Гуманистические измерения политического идеала
современной Украины
В статье рассматриваются теоретические и методологические проблемы философско-культурологического анализа политического идеала современной Украины. Современность рассматривается под углом зрения соответствия требованиям универсализма и специфичности, формирования и функционирования общественных явлений, системного подхода в оценке эффективности реализации политических идеалов.
Hrygoriy Dashutin. Humanistic Dimension of the Political Ideal in the
Modern Ukraine
The article deals with the theoretical and methodological problems of the philosophical and cultural analysis of the political ideal in the modern Ukraine. Modernity is considered through correspondence to the requirements of universality and specific characteristics, formation and functioning of the social phenomena, and system approach to the evaluation of effectiveness and realization of the political ideal.
OCBITAI РЕЛ1Г1Я: ПРОБЛЕМИ ВЗАСМИН
Друкуючи в цьому HOMepi запропоноваш нижче статп, редакщя вщкривае нову рубрику. Потреба в окремш рубрищ обумовлена самою реальнютю — кризою моральносп i духовности суспшьства, що TicHO пов'язана 3i станом освгги в ньому. Декларуючи свою мету — долучення до широкого громадського обговорення проблем освгги в Укра'нн, редакщя в такий cnoci6 прагне долучитися до пуб,шчного зандкавленого диалогу м1ж yciMa його учасниками: державою, освггянами, батьками i детьми, громадсысими i релтйними деячами, вченими-теоретиками i практиками, переачиими громадинами.
Громадсью слухання вже розпочат1 в Украшь В рамках цих слухань 3—4 жовтня
2005 року в Киев! вщбулася науково-практична конферснц1я «Релшйний компонент в свисысш ocBiii», яка вщкрила публ1чне обговорення проблеми взаемин рслпи та освии, з'ясувала i'x виховне та освггянське покликання, об'ективну необхцдають i суспшьну можливють викладання в св1тських закладах освгги виховних i морально ор1ентованих дисциплш. Були обговорен! проекти концепцш 3MicTy навчальних KypciB духовно-етичного спрямування, шдготовлеш р1зними державними, громадсысими, церковними структурами. Результатом конференид стало усвщомлення необхцщосп продовжити розпочату розмову, концентруючись на певних аспектах означено! проблеми. Саме тому визрша щея наступну зустр1ч провести у вигляде науково-методичного семшару, який присвячений законодавчим аспектам функцюнування свисысих шил, засновниками яких виступають релшйш оргашзацй. Такий ]УИжнародний семшар «Законодавство про освиу i Церква» вщбувся 20—21 шчня
2006 року, перерюши формат власне семшару. 3 шформащею про нього i пропозищями, яи були напрацьоваш в ход1 його проведения, ви зможете ознайомитися в цьому самому HOMepi нашого журналу.
Робота семшару виявилася настшьки ефективною, що його оргкомиет вир1шив продовжити слухання не тшьки конференщями, семшарами, колокв1умами, але й штерв'ю, фестивалями, виставками, консультащями, поспйним шформацшним спшкуванням в штернеи, взаемообмшом викладач1в i студентав, провщних педагопв, науковщв, трансфером лиературою, досвщом тощо. Написания статей до теоретичних перюдичних видань визнано одшею i3 необхщних форм публ1чного обговорення актуально! для сучасно! ситуаци проблеми. Украша сьогодш як школи потребуе залучення до навчального процесу шновацшних методик i програм, штелектуального потенщалу найкращих освиянських центр1в Украши, бвропи, свггу, кооперацйзусиль Bcix небайдужих до проблем освии людей.
Тому ми радо запрошуемо до висловлення cboix позищй, до конструктивно! дискусп. В редакторському портфел1 е щкав1 пропозицп, яю обов'язково будуть надруковаш на стор1нках журналу. Видавщ усвщомлюють, що висловлеш авторами думки i концепцп можуть не зб1гатися i3 точкою зору редакцп. У цьому pa3i ми намагатимемося надати слово BciM охочим, розумшчи, що плюраизм позицш, дослцщицьких методолопй е вимогою часу.
Бажаю вшм нам ycnixy у розпочатш ciipaiii i задоволення вщ дискусш, якими, я спод1ваюсь, буде насичена нова рубрика.
Координатор рубрики, доктор фыософських наук, професор, зав1дувач eiddiaoM релтйних процеав в Укра'ж Incmumymy фыософп iMeni Г. С. Сковороди HAH Украши
Людмила Филипович
