CC BY
8риальностью мира и сознания. Материя разделена на видимое вещество и незримый эфир. Субстанции вещества и эфира разделены на электрические заряды: плюс и минус, существующие в соединении. В познаваемом мире нет ничего, кроме взаимодействия зарядов, которое проявляется в двух формах: колебаниях и вращении. Вращение является приоритетной формой движения в веществе, а колебания лишают вещественную материю абсолютной стабильности, наделяя ее жизнью. Колебания являются приоритетной формой движения зарядов в невидимой эфирной субстанции, благодаря которой вещественный мир обретает видимость. Между эфиром и веществом происходит обмен энергией и информацией, связанный с переходом от одной формы движения к другой и вызывающий структурные преобразования. Свободное от внутренних блокировок сознание обращается к первоисточнику информации, которая представлена в незримой форме колебаний и возбуждений зарядовых структур эфира. Сознание преобразует эфирную информацию в вещественное состояние.
Список литературы:
1. Никольский Г.Ю. Оптимизация алгоритмов анализа гамма-спектров в системах радиационного экспресс-мониторинга. АНРИ. № 3(70), 2012.
2. Талбот М. Голографическая Вселенная. Изд. дом «София». 2004.
3. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. Под ред. Жекулина В. С. 2 изд. Л.: Изд-во ЛГУ. 1989.
4. Гроф С. За пределами мозга: Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии. М.: «Издательство АСТ», 2004.
5. Гроф С. Психология будущего: Уроки современных исследований сознания. М.: «Издательство АСТ», 2003.
6. Интегральная медицина XXI века: теория и практика. Таламус. Википедия.
7. Никольский Г.Ю. Третий элемент. От структуры эфира к строению материи. Saarbruken: LAP LAMBERT. 2015.
8. Чалмерс Д. Сознающий ум. В поисках фундаментальной теории.
9. Вавилов С. И. Исаак Ньютон, глава VI. М.: Наука.1989.
10. Гегель. Феноменология духа. М.: Наука, 2000.
11. Никольский Г.Ю. Эфир и время. Еретическая физика. Все не так как надо. Saarbruken: LAP LAMBERT. 2015.
12. Мах Э. Механика. Ижевск. 2000.
13. Laughlin Robert B. A Different Universe: Reinventing Physics from the Bottom Down. NY, NY: Basic Books. (2005). P. 120-121.
14. Ф Hannes, A (1990). «Cosmology in the Plasma Universe: An Introductory Exposition». IEEE Transactions on Plasma Science 18: 5-10.
15. Юнг К. Архетип и символ. Изд. «Ренессанс». 1991.
16. Shaun A. Thomas, Filipe B. Abdalla, Ofer Lahav. Upper Bound of 0.28 eV on Neutrino Masses from the Largest Photometric Redshift Survey Phys. Rev. Lett. (2010). Т. 105, вып. 3. P. 301.
17. Никольский Г.Ю. Энергия элементарных зарядовых структур. Eastern European Scientific Journal. 1(1), 2015.
18. Павлов И.П. Об уме вообще, о русском уме в частности. М.: АСТ, 2014.
19. Зельдович Я.Б., Новиков И.Д. Строение и эволюция Вселенной. М.: Наука. 1975.
Tkachenko G.S.
postgraduate student of the Law and State Sciences Faculty, National Academy for Public Administration under the President of Ukraine
Ткаченко Г.С.
астрант кафедри державознавства i права, НацюналъноЧ академИ державного управлтня при Президентовi Украши
GENESIS OF THE CONCEPT OF RESPONSIBILITY IN THE AXIOLOGICAL ASPECT
ГЕНЕЗИС ПОНЯТТЯ В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1 В ЦШШСНО-СМИСЛОВОМУ
АСПЕКТЕ
Summary: This article considers the worldview principles of responsibility in the history of philosophy. The essence of the concept of responsibility. The notion of responsibility in the context of current research approaches. A systematic analysis of the genesis of the concept of responsibility in the axiological aspect. The classification of social responsibility on the types, according to the two criteria.
Key words: responsibility, axiological aspect, social responsibility, positive responsibility, negative responsibility, social norms.
Анотащя: У статп дослщжено свггоглядш засади ввдповвдальносл в юторп фшософп. Визначено сутшсть поняття вщповвдальносп. Розглянуто поняття ввдповщальносл у контексп сучасних дослщни-
Wschodnioeuropejskie Czasopismo Naukowe (East European Scientific Journal) #14, 2016 ШШ цьких mдходiв. Проведено системный аналiз генезису поняття вiдповiдальностi в цшнюно-смисловому аспекп. Запропоновано класифiкацiю сошально! ввдповщальносп на види, за двома критерiями.
Ключовi слова: вiдповiдaльнicть, цiннicно-cмиcловий аспект, сошальна вiдповiдaльнicть, позитивна вщповвдальшсть, негативна вiдповiдaльнicть, cоцiaльнi норми.
Постановка проблеми. Актуальшсть теми дослвдження зумовлена особливостями сучасно! епохи. Нинi вщповщальшсть як самостiйна кате-горiя потребуе глибокого осмислення та цiлiсного тлумачення.
Фiлософiя вiдповiдальностi формуе наукову думку про роль феномену ввдповвдальносл в осо-бистiсному й суспiльному вимiрах, його мюце помiж загальнолюдських цiнностей, установлюе засоби та способи з метою тзнання сутнiсних характеристик ввдповщальносп в контекстi норм права, морал^ релш! тощо.
У сучаснiй науш проблема вiдповiдальностi е однiею чи не з найактуальшших. I! розглядають як один iз найважливiших засобiв соцiалiзацi! iндивiда. Соцiалiзованiсть iндивiда пов'язують iз його здатнiстю бути вщповвдальним за все, що вiдбуваеться в дшсносп загалом i в соцiумi його проживання зокрема.
Глибоке i всеосяжне розумшня ввдповвдаль-ностi в 11 цшшсно-смисловому аспектi дозволяе бiльш продуктивно дослвджувати проблеми вiдповiдальностi соцiального суб'екта - вщ окрем-о! людини до людства в цiлому.
Слiд зазначити, що особливо! актуальносп «вщповщальшсть» набувае в сучасний перюд ак-тивiзацi! процесiв глобалiзацi!. Основнi наслiдки цього процесу (розподiл працi; утворення едино! свггово! iнформацiйно! системи; мiграцiя капталу, людських i виробничих ресурсiв; ушфжашя зако-нодавства, економiчних i техшчних процесiв, а та-кож зближення культур рiзних кра!н) посилили проблему ввдповщальносп, викликаючи взаемоза-лежнiсть вах тих, хто виявився залученим в про-цеси глобалiзацi!.
Аналiз останшх досл1джень та публiкацiй. Зазвичай, «вщповвдальшсть» розглядаеться в межах правово!, етично!, морально! або полiтично! проблематики, але й тут основт працi, де поняття вщповвдальносп було би власним предметом до-слвдження, вiдсутнi.
Пращ В. Андрущенка, М. Бахтiна, Л. Бшець-ко!, I. Бойченка, Л. Грядунова, Л. Губерського, Ю. Осошно!, О. Плахотного, Н. Фок1на, Р. Хачатурова становлять методологiчний фундамент науково! розробки питания про вiдповiдальнiсть сошально-го суб'екта.
Дослвдженню етичного, морального аспекпв феномена вiдповiдальностi присвяченi роботи Л. Архангельського, Н. Головка, О. Дробницького, В. Сфимова, Р. Косолапого, В. Маркова.
Для даного дослщження фшософсьш пер-шоджерела е дуже важливою основою, бо кожен значний культурно-iсторичний етап розвитку фшософи конкретизував у сво!й проблематищ аиалiз вибору людини та и вiдповiдальностi. Ро-зумiния фiлософi! вiдповiдальностi в статтi спи-раеться на фшософську спадщину Платона, Ари-
стотеля, Еткура, Августина, Ф. Аквшського, Б. Стнози, Т. Гоббса, Дж. Локка, I. Канта, П. Абеляра, I. Д. Скота, М. Екхарта, М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра, Е. Левшаса, Г. Йонаса, К.-О. Апеля, Ф. Нщше, П. Рiкера, К.М. Маeр-Абiха.
Соцiально-психологiчний аспект вщповщаль-носп особистостi дослiджувався Н. Мiнкiною, Ю. Мiшиною, Н. М'ясниковою.
Питания осмислення нагальних проблем вiдповiдальностi у правi та публiчному управлiннi висвiтлювали: Ю. Баулiн, I. Безклубий, С. Бобров-ник, I. Гриценко, С. Дубенко, О. Зайчук, Т. Андру-сяк, М. Вирук, В. Грищук, Т. Кудлай, Д. Лук'янець, М. Марченко, В. Мельниченко, Н. Онщенко, Н. Пархоменко, Н. Плахотнюк, О. Скакун, О. Харитонова, А. Шевченко, О. Швець та шш.
Незважаючи на значний внесок зазначених вчених, й доа недостатньо розробок, в яких спецiально розглядалася б у цшнюно-смисловому аспекп проблема вiдповiдальностi.
Видiлення iieiuipiiiieinix рашше частин за-гальноТ проблеми:
- встановлено, що в науш iсиують рiзнi теоре-тико-методологiчнi тдходи до розробки поняття «вщповщальшсть». Так, проблема вщповвдаль-ностi, у тому числ вiдповiдальностi особи, у рiзнi iсторичнi епохи розкриваеться неоднаково. У певш перiоди iсторii помiтно розкриваеться об'ективна сторона вiдповiдальностi, в iншi - ii суб'ективна сторона;
- з'ясовано, що свггоглядш засади ввдповщальносл в юторп фiлософii обумовленi сутшстю суспiльства даноi ^вно!' епохи, прагнен-нями людини та вимiром, притаманним вiдповiдному iсторичному перiоду, в ракурс яко-го, фiлософами рiзних епох тлумачився феномен вiдповiдальностi;
- визначено, що у науковш лiтературi немае загальновизнаноi класифiкацii видiв соцiальноi ввдповщальносл. Вiдтак, нами запропоновано кла-сифшацш соцiальноi' вiдповiдальностi на види, за двома критерiями.
Мета статтг Системний аналiз генезису поняття вщповщальносп в цiннiсно-смисловому ас-пектi, розкриття сутностi цього феномен та су-часних пiдходiв.
Досягнення визначено!' мети зумовило необ-хiднiсть вирiшения таких завдань:
- виявити та проаналiзувати свiтогляднi засади вiдповiдальностi в юторп фiлософii;
- визначити сутшсть поняття вщповвдальнос-
тi;
- розглянути поняття вiдповiдальностi у кон-тексп сучасних дослiдницьких пiдходiв;
- провести цшшсно-смисловий аналiз вiдповiдальностi.
Виклад основного матерiалу. У фшософп iснують рiзнi теоретико-методологiчнi пщходи до розробки поняття «вщповщальшсть». Вiдомо, що проблема вщповщальносп, у тому чист вщповщальносп особи, у рiзнi юторичш епохи розкриваеться неоднаково. У певш перiоди ютори помiтно розкриваеться об'ективна сторона вiдповiдальностi, в iншi - и суб'ективна сторона.
Тема вiдповiдальностi звучить у працях фшо-софiв ще з античностi. Твердження щодо вщповщальносп знаходимо в працях Платона й Арютотеля. Зазначимо, що щею вiдповiдальностi пов'язують iз темами свободи (вот та дп), прови-ни, вшьного вибору, необхiдностi. Розмiрковуючи над ними, Еткур наполягав на присутносп вiдповiдальностi, а сто1ки - на и вiдсутностi [14, с. 20]. Питання про те, як вирiшували проблему вiдповiдальностi в юторп фшософп, розроблено як у зарубiжнiй, так i вiтчизнянiй юторико-фiлософськiй лтгератур^ У результатi цих до-слщжень свiй внесок зробили фiлософи, починаю-чи з Гомера й заюнчуючи екзистенцiалiзмом та iншими напрямами [3, с. 17].
Платон та Арютотель намагалися пояснити причину того, а не шшого вчинку людини через розгляд спiввiдношення добровiльного та приму-сового, свiдомого та несвщомого, об'ективного та суб'ективного, вшьного та необхщного [4, с. 184].
Платон виявив зв'язок вщповщальносп та свободи вол1. Фiлософ побачив основу вiдповiдальностi у взаемозв'язку, що покладае на окрему людину певнi обов'язки, виконання яких, мабуть, i характеризуе 11 вщповщальшсть. Це можна просл1дкувати на приклащ анал1зу категорп «справедливють». З точки зору Платона, кожен стан повинен виконувати сво! обов'язки. Справедливють, зазначае Платон, полягае в тому, що вона створюе згоду й гармонш окремих функцiй [18].
Платон також стверджував, що справед-ливють бувае властива як окремiй людиш, так i цiлiй державi [18]. Разом з тим, фшософ звернув увагу на принцип iндивiдуалiзацil вщповщаль-ностi. Це значить, що конкретна людина несе вiдповiдальнiсть лише за сво! вчинки, а не за вчи-нки iнших. Платон заперечуе родову вщповщаль-нiсть: «Ганьба та вщплата, що лягли на батька, не повинш переходити на дггей». [13, с. 487].
Арiстотель уважае людину вiдповiдальною тiльки за сво! власш дИ, а не за стихшш сили [10 c. 179]. У нього виршення проблеми вщповщаль-ностi полягае у вченнi про дов№ш та мимовiльнi ди. У традищях дiалектики вони зазвичай штер-притуються як свобода й вщповщальшсть. У «Шкомаховш етицi» фiлософ зазначае: «Добро-чеснiсть е свщомо обираний склад душ^ що полягае у дотримуванш середини по вщношенню до нас, причому середини, визначено! таким суджен-ням, яким визначить 11 розсудлива людина. Середина знаходиться мiж двома видами зшсутосп, один з яких - вщ надлишку, другий - вiд недостача А ще й тому доброчесшсть означае дотримування середини, що як у пристрастях, так i в учинках ва-
ди переступають належне або в бiк надлишку, або в бш недостачi, доброчеснiсть же умiе знаходити середину i 11 обирае» [1].
Арiстотель робить висновок про те, що вчинки людини залежать вщ 11 вол^ а воля передусiм iснуе за наявносп свободи та знання: «Значить, якщо людина по свiдомому вибору запод1яла шкоду, то вона чинить несправедливо; i вже через так несправедливi справи, коли порушуеться пропор-цiйнiсть чи рiвнiсть, вона е несправедливою. Вщповщно i справедливою людина е тод^ коли справедливi справи вона здiйснюе по свщомому вибору; здiйснюють же справедливi справи, лише дшчи по сво1й волЬ> [1].
В епоху Середньовiччя розумшня вiдповiдальностi суб'екта знаходилося в однш зв'язцi з iдеею грiховностi людини вщ народжен-ня, джерелом яко1 е Новий Заповiт. Сл1дуючи принципам всепрощення та милосердя, людина в змозi пронести тягар вiдповiдальностi за ^х пер-шо1 людини та його спокутувати, результатом чого буде блаженне життя в шшому свiтi. Фiлософ i теолог Аврелш Августин е одним iз яскравих за-хисник1в даних положень. Фшософи-схоласти, П. Абеляр, I. Д. Скот, М. Екхарт, в дуй шакомислен-ня прагнули довести значимють iндивiдуального моральнiсного вибору, що означало вщповщаль-нiсть само1 людини за сво1 д1яння й пiдривало догмати церкви [17, а 7].
Часи Середньовiччя охоплюють iсторичний перiод вщ надзвичайно слабких держав до держав абсолютистських. Вiдтак, вiдношення людини й держави, вщповщальшсть суверена перед сустль-ством розвивалися неоднозначно. В часи слабких держав та сильно1 церкви фактично единою формою сощально1 вiдповiдальностi було вщлучення в1д церкви та престолу правителя, якого церква визнавала еретиком. Право народу на повалення тиранiчноl влади визнаеться в цi часи виключно за згодою церкви (Фома Аквшський) [4, c. 185].
Новий час тддав грунтовному фiлософсько-теоретичному осмисленню вiдповiдальнiсть суб'екта з позицiй едносп свободи та детермiнiз-му. Фшософи-детермшсти, зокрема Т. Гоббс, Дж. Локк, поривають з божественним фаталiзмом та виводять на перше мюце суспшьну необхiднiсть [17, c. 8]. Вщповщальшсть при цьому постае необ-хщною умовою спiвжиття громадян у сустльсга.
Так, наприклад, Т. Гоббс визнавав верховну державну владу засновану на сил^ «коли люди -кожен окремо або ва разом - бшьшютю голосiв з остраху смертi або невол1 беруть на себе вщповщальшсть за ва д!1 тiеl людини чи това-риства, у влащ яких знаходяться 1хне життя i свобода» [5].
Водночас Т. Гоббс визнае шдивщуальну вiдповiдальнiсть представника полiтичноl громади (створено1 людьми держави), якщо вш - одна людина. «Якщо представник одна людина, то його недозволеш дИ е його власними. I тому якщо один представник полггачного тша здшснить що-небудь у якостi представника, що не дозволено ш грамотами, ш законами, то це е його власним актом, а не
актом всього тша або якого-небудь шшого його члена крiм нього. Бо за межами, окресленими грамотами або законами, вш не представляе шкого, крiм свое! особистосп. Але те, що вiн здшснюе вiдповiдно до грамот та закошв, е дiею кожного члена полпичного тiлa, бо за кожен акт суверена вшповшальним е будь-який шдданий, так як суверен е необмеженим уповноваженим сво!х пщда-них, а акт того, хто не вшступае вш грамоти суверена, е актом суверена, i тому вшповшальнють за нього лягае на кожного члена тша» [5]. Отже поза законом людина не представляе шкого, крт влас-но! особистосп.
Захшна фiлоcофiя к1нця Х1Х ст. - ХХ ст. характеризуемся плюралютичнютю поглядiв на явище вшповшальносп та cпiвicнувaнням нaйрiзномaнiтнiших фiлоcофcьких думок щодо нього. З одного боку, вшповшальнють постае до-сить сумшвним явищем, яке заважае людинi жити згiдно „волi до влади" (Ф. Нщше), cпaдковоcтi та iнcтинктiв (З. Фройд). Так, Ф. Нiцшe виступае з критикою фiлоcофiв морaлi: «Все вчення про вiдповiдaльнicть пов'язане з ше! наивно! психо-логiею, яка вважае, що справжньою причиною може бути пльки воля, i, що для того, щоб мати право вважати себе причиною, потрiбно мати впевненють, що цьому передував акт вол1. Ство-рюеться зворотна тeчiя: в оcобi фiлоcофiв морaлi, як все ще перебувають пiд впливом зазначеного нами забобону, що всякий вшповшальний тiльки за те, чого вш хотiв. Цiннicть людини зводять до його морально! цiнноcтi; отже його моральнють повинна вважатися за prima causa (першопричина (лат.)); отже в людиш мае бути принцип, «вшьна воля», як causa prima. Тут завжди криеться прихо-вана думка: якщо людина не е causa prima як воля, то вона не несе вшповшальносп, отже, вона не пвдлягае зовciм моральному суду, - доброчеснють або вада були б тодi автоматичними та машиналь-ними» [16, с. 111]. Фшософ пiдcумовуе, що людина може поважати себе, тшьки маючи здaтнicть стати також i злою.
З iншого боку, вшповшальнють, на думку зах1дних фiлоcофiв шнця Х1Х ст. - ХХ ст., постае у формi „абсолютно!", що передбачае вшповшаль-нicть як за себе самого, так i за людство в цiлому. Так, видатний французький письменник i фiлоcоф Жан Поль Сартр вважае, що людина мае свободу волг Завдячуючи вол^ iндивiд здатний формувати свою сутнють, вiн "збирае", проектуе себе як такого. 1ндивш не може бути чимось заданим, вiн постшно будуе себе, удосконалюе за допомогою свое! активно! суб'ективносп. Тому вш завжди мае бути вiдповiдaльним за самого себе, за свое юнування та навколишне середовище.» [22, с. 329].
Також зaхiднi фiлоcофи шнця Х1Х ст. - ХХ ст. вбачали вiдповiдaльнicть у формi турботи про „1ншого" (Е. Лeвiнac) та вшповшальносп за збе-реження життя на Земл1 (Г. Йонас, К.-О. Апель). У сошально-фшософському плaнi найзнаменшшим для цього icторичного пeрiоду е висновок про те, що вшповшальнють постае одшею iз здатностей сввдомо! та самокритично! оcобиcтоcтi, що скеро-
вуе свою дiяльнicть, зважаючи на наслщки сво!х дай [17, с.8].
Як бачимо, проблема вiдповiдaльноcтi у !! ба-гaтоacпeктноcтi - громадянина перед державою, держави перед громадянином та вiдповiдaльноcтi особи за сво! вчинки перебувала у полi защкав-лення видатних фiлоcофiв, починаючи з античности Але, на думку впчизняних та заруб1жних нaуковцiв, слово "вшповшальнють" надиво су-часне [28].
Так, французький фшософ Поль Ркер зазна-чив, що з одного боку, видаеться, що поняття вшповшальносп поки ще добре вкорiнeнe в його класичному юридичному вживaннi: у цив№ному прaвi вiдповiдaльнicть визначаеться зобов'язанням, зпдно якого той, хто запод1яв шкоду сво!м проступком, повинен !! вiдшкодувaти: в деяких випадках це визначено законом; в кримшальному прaвi вiдповiдaльнicть визначаеться зобов'язанням понести покарання. Можна вiдзнaчити мicцe, що займае тут iдeя зобов'язання: зобов'язання вшшко-дувати збиток i зобов'язання нести покарання. Вшповшальним е той, хто шдпорядковуеться цими зобов'язаннями. Все це представляеться досить яс-ним. Але, з шшого боку - чи радше з дешлькох сторш вiдрaзу - в понятiйно! cфeрi пануе розплив-чacтicть. Насамперед викликае подив, що цей тeрмiн, що мае вельми жорсткий сенс в юридичнш площиш, з'явився нacтiльки шзно i не надто чiтко вписана у фшософську трaдицiю [20, с. 41].
Термш «вiдповiдaльнicть» походить вш ла-тинського respondere - «вшповшати». Роciйcькe ответственность, нiмeцькe Verantwortlichkeit, французьке responsabilite, aнглiйcькe responsibility за змютом означають «вiдповiдaти, звiтувaти, бути притягнутим до вiдповiдi» [23, с. 89].
У наукових джерелах тeрмiн "вшповшаль-нicть" вживався у полiтичному значенш (McKeon, 1957) [28]. Це вшображае походження цього слова. У вах сучасних европейських мовах, "вiдповiдaльнicть" окреслюеться ближче до к1нця вiciмнaдцятого столгття. Зокрема в дебатах про представницьку владу, тобто уряду, який несе вщповшальнють перед народом [28].
Поняття вщповшальносл у фiлоcофi! дев'ят-надцятого cтолiття, розглядаеться не як етиче поняття, але, швидше, як полгтичне, яке знову звер-таеться до принцишв права i держави [26, с. 121].
На думку впчизняних вчених, першим вико-ристав у наущ поняття «вшповшальнють» Т. Гоббс [3, с. 102]. Розглядаючи «вшповшальнють» як абстрактну кaтeгорiю, тлумачив Г! як вiдповiдaльнicть громадян за дп держави. В1домий фiлоcоф, зокрема, вважав, що вшповшальними за дп iнших е двi категор^' людей: пeршi - це довiри-тел1, як1 визнають сво!ми дй' шших оciб, а другi -п, хто визнае сво!ми д^' чи угоди, укладеш iншою людиною, беручи на себе обов'язок виконати зобов'язання, що взяли на себе шш^ якщо оcтaннi !х взaгaлi не виконають або не виконають до певного тeрмiну. Вперше в суто негативному значенш поняття «вшповшальнють» застосував Джон-Стюарт Мшь [6, с. 23].
У сучасних наукових джерелах у найбшш за-гальному, концентрованому розумшш етимологiя поняття «вiдповiдальнiсть» вщображена в наявних лшгвютичних довщкових джерелах. За словником В.1. Даля, вiдповiдальнiсть е «обов'язок вщповща-ти за щось, повиннють ручатися за щось, зо-бов'язаний, звiтувати про щось» [3, а 103].
Словник Д.Н. Ушакова зазначае, що вщповщальнють мае два значения: 1) положения, при якому особа, яка виконуе яку-небудь роботу, зобов'язана дати повний звл про сво! до i прийня-ти на себе вину за можливi насл1дки, як можуть наступити при виконаннi доручено! справи; 2) ви-конання обов'язшв, зобов'язань [3, c. 104].
У словнику сучасно! англшсько! мови вщповщальнють осмислюеться як обов'язок вiдповiдати за когось або щось, за якого ви прий-маете ршення та можете бути звинувачет, якщо щось «погане» трапляеться [27].
За французьким словником П. Робера «вiдповiдальнiсть» означае:
1) обов'язок для мiнiстрiв залишати владу у випадку вщсторонення !х законодавчим корпусом;
2) обов'язок вщшкодовувати шкоду, що запод1яна з вини особи або у випадках, визначених законом;
3) моральний чи iнтелектуальний обов'язок споку-тувати вину, виконати свiй обов'язок, зо-бов'язання, договiр [6, с. 30].
У словнику укра!нсько! мови «вщповщаль-нiсть - покладений на когось або взятий на себе обов'язок вщповщати за певну дiлянку роботи, справу, за чи!сь ди, вчинки, словам» [21, c. 620]. Дане визначення вiдповiдальностi знаходимо i у великому тлумачному словнику сучасно! укра!н-сько1 мови, який надае ще одне значення вiдповiдальностi: 2) серйознiсть, важливiсть справи, моменту тощо [2, с. 177].
Онтичний пщхщ до вщповщальносл часто пов'язують з кантiвською деонтолопчною платформою в етицi [7, с. 758].
Функцюнальний пщхщ до вщповщальносл розмежовуе поняття ди (вчинку) та його оцшки, i встановлюе мiж цими двома полюсами спещальне вiдношення - вщношення вiдповiдальностi.
Найбшш поширеною методологiчною платформою, на якш розташовуеться функцiональний пщхщ до вщповщальносл, е утил1таризм, або прагматизм. Зпдно з цiею позицiею, оцшка вчинку може бути проведена в едносл мотиву i результату [19, с. 471].
На думку ще одного видатного вченого К. Маер-Абiха, iснуе два типи вщповщальносл: вiдповiдальнiсть за самого себе, яка орiентуеться на власну дiяльнiсть, i вiдповiдальнiсть за шшого, яка стосуеться майбутнього. Саме цш останнiй вiдповiдальностi i потрiбно вщдати перевагу. «Хто виводить за дужки поняття вщповщальносл за тварин, рослин, сировину, водопостачання i, нарештi, за кл1мат на грунтi того, що щ форми не можна штерпретувати як вiдповiдальнiсть за суб'ект, той хибить щодо 11 сутностi в принцит. Необхщно повторити: людина, оскшьки вона вiдповiдальна, вже за своею сутшстю е iстотою,
яка мае свою щентичшсть не в самш собi, а за сво!ми межами. I! самобуття - у природ^ опосе-редкованiй iсторiею, i в юторп, опосередковаиiй природою» [25, а 105].
У загальних рисах у поняття «вщповщаль-нiсть» трактуеться як внутршня свобода людини, як один iз елементiв соцiальноl структури, що визначае стушнь свободи i основне спрямування поведiнки людини. I якщо свобода являе собою можливють чи здатнють «приймати рiшення зi знанням справи», чи вчиняти зi знанням справи, то вiдповiдальнiсть - це необхщшсть, продиктована об'ективними умовами, законами, яш формують ту чи шшу ситуацiю, або ж обов'язок прийняття таких рiшень, в яких одночасно втiлювалися б i цш, iнтереси людей, lхнiх соцiумiв, оскшьки кожною дiяльнiстю управляють не лише об'ективш закони, але й цшносл, iдеали, норми, iдеологiя, свiтогляд, яш опосередковано i сумарно виражають реальш iнтереси людей [3, c. 105-106].
Вщповщальнють у суспiльствi (соцiальна вщповщальнють) виявляе себе розма1ттям тiсно поеднаних м1ж собою форм. Це зумовлено пе-редусiм множиннiстю ролей учаснишв суспiльних процесiв, що унеможливлюе ушфжацш 1х вiдповiдальностi. Функцiонування суспiльства як певно1 цiлiсностi зумовлюе i системнють вiдповiдальностi [15].
У фiлософськiй, соцюлопчнш, полiтологiчнiй та юридичнiй лiтературi досить поширеним е концепт, згщно з яким кожний вид сощально1 вiдповiдальностi реал1зуеться в двох проявах: доб-ровiльному (позитивному, перспективному) та примусовому (негативному, ретроспективному). Перший з цих проявiв базуеться на переконанш, усвiдомленнi, а другий - на примусовому впливi на порушника припийв соцiальних норм. Тобто, вiдповiдальнiсть розглядаеться як двоедине, дихо-томiчне сощальне явище. Разом з тим, кожний вид вщповщальносл прагне едино1 мети - унормуван-ня, гармонiзацiя суспшьних вiдносин у цивiлiзова-ному ру^ та забезпечення 1хнього стабiльного прогресивного розвитку. М1ж позитивною (перспективною) та негативною (ретроспективною) сощальною вiдповiдальнiстю проявляеться коре-ляцiйна залежнють: розширення сфери позитивно! (перспективно!) сощально! вiдповiдальностi веде до звуження сфери негативно1 (ретроспективно1) соцiально! вiдповiдальностi i навпаки - розширення сфери негативно! (ретроспективно!) сощально! вщповщальносл веде до звуження сфери позитивно! (перспективно!) сощально! вщповщальносл [6, с 139].
Отже, юридичну вщповщальнють слщ в^^зняти в1д вiдповiдальностi позитивно!, яку ро-зум1ють як почуття вщповщальносл за свою по-ведiнку, д1яльшсть, як почуття обов'язку. Юри-дична ж вiдповiдальнiсть - це мiра покарання пра-вопорушника шляхом позбавлення його певних соцiальних благ чи цшностей, як1 йому належали до факту правопорушення, вiд iменi держави на пщстаи закону, з метою попередження правопорушення i вщновлення (чи вiдшкодування) втра-
чених субективних прав на матерiальнi i духовнi цiнностi. Н. Онщенко зазначае, що юридична вiдповiдальнiсть мае свш, вiдмiнний вщ iнших видiв вiдповiдальностi, юридичний змiст. Вiн знаходить свш прояв у правових настановах i в не-розривному зв'язку з державою, яка власне забез-печуе реалiзацiю юридично! вiдповiдальностi [24, с. 10].
Юридичну вiдповiдальнiсть подмють на так1 основнi види: конституцшна, кримiнальна, адмiнiстративна, дисциплiнарна, цившьно-правова, майнова [12, с. 72-73].
Щд вiдповiдальнiстю органiв публiчно! влади та посадових осiб окремi вченi розумшть настания негативних насладив у разi невиконания або нена-лежиого виконання покладених на них законом або договором обов'язшв [11, с. 11]. Так, С. Ду-бенко та Н. Плахотнюк видiляють наступнi види юридично! вщповвдальносп публiчних служ-бовшв: кримiнальна, адмiнiстративна, адмшютра-тивна за корупцшне д1яния, дисциплiнарна, май-нова, матерiальна, конституцiйна [8, с. 18 - 20].
На думку В. Мельниченка, попри всю значу-щють юридично! вщповщальносп, нею не можиа пiдмiнити iншi форми вiдповiдальностi. Адже далеко не ва вiдносини в суспiльствi опосередкову-ються правом. Бiльше того, практика правоза-стосувания довела, що юридичш норми, iстотно впливаючи на полгшчне життя суспiльства, неспроможиi замшити полiтику. Пiд впливом низки чиннишв можливi (i часто-густо виникають) ситуацi!, коли люди та !х об'еднания у сво!й дiяль-носп не керуються юридичними нормами. Так, в умовах демократично оргашзованого суспшьства чiльну роль у системi вщповщальносп за здiйснения державно! влади поадае полiтична вiдповiдальнiсть [15].
Вивчаючи змют категорi! «вiдповiдальнiсть», ми повиннi виходити з того, що сошальну ввдповь дальнiсть не можиа зводити до одного з и рiзнови-дiв: морально!, полiтично!, юридично!, професш-но! та iн. У процесi вивчения цих рiзновидiв вщ-повiдальностi необхщно мати на увазi те, що сшввщношения соцiально! вiдповiдальностi з !! рь зновидами можливо уявити як дiалектичний зв'я-зок загального та особливого.
Соцiальна вiдповiдальнiсть е родовим поият-тям стосовно !! рiзновидiв. Найбiльш суттевi риси та ознаки, як1 притаманнi соцiальнiй вщповщаль-ностi, властивi i !! окремим рiзновидам.
Так, Л. Бiлецька визначае сошальну ввдповь дальнiсть як обов'язок особи оцшити власнi намiри та здшснювати вибiр поведiнки вiдповiдно до норм, що ввдображають iнтереси сустльного роз-витку, а у випадку порушения !х - обов'язок звиу-вати перед суспiльством i нести покарания [9].
У науковiй лiтературi вiдсутия еднiсть думок про шлькють видiв соцiально! вiдповiдальностi. Так, залежио вiд видiв соцiальних норм виокрем-люють такi рiзновиди соцiально! вщповщальносп людини: моральна, релiгiйна, корпоративна, поль тична, правова (юридична) [3, с. 118]. На думку Н. Головко, сошальна вщповщальнють iснуе у формi
полiтично!, правово! та морально! вщповщальнос-тi. Л. Грядунова до сошально! вiдповiдaльноcтi ввдносить пол1тичну, громадянську, пaртiйну, ви-робничу, правову, моральну, ciмeйно-побутову, а О. Плахотний пропонуе клacифiкaцiю, що об'еднуе вci ш види вiдповiдaльноcтi, приеднуючи до них eкономiчну, нaцiонaльну та державну. М. Бах-тiним видiляютьcя нacтупнi види сошально! вщповщальносп: моральна, персональна, полгтич-на, cоцiaльнa. Р. Хачатуров вважае, що у сус-пiльcтвi юнуе cтiльки рiзновидiв cоцiaльно! вiдповiдaльноcтi, сшльки в ньому дiе рiзновидiв сошальних норм [9].
Висновки та пропозици. Отже, в нaуцi юну-ють рiзнi тeорeтико-мeтодологiчнi пiдходи до ро-зробки поняття «вiдповiдaльнicть». Ведомо, що проблема вiдповiдaльноcтi, у тому числ1 вiдповiдaльноcтi особи, у рiзнi icторичнi епохи розкриваеться неоднаково. У певш пeрiоди icторi! помiтно розкриваеться об'ективна сторона вщповщальносп, в iншi - !! суб'ективна сторона.
Свиотлядш засади вiдповiдaльноcтi обумов-лeнi сутшстю cуcпiльcтвa дано! певно! епохи, прагненнями людини та вимiром, притаманним вщповщному icторичному пeрiоду, в рaкурci яко-го, фiлоcофaми та науковцями рiзних епох тлума-чився феномен вщповщальностг Так, тема вiдповiдaльноcтi звучить у працях фiлоcофiв ще з античности Твердження щодо вiдповiдaльноcтi знаходимо в працях Платона й Арютотеля. Зазна-чимо, що !дею вiдповiдaльноcтi пов'язують iз темами свободи (волi та ду), провини, вiльного ви-бору, нeобхiдноcтi. Питання про те, як вирiшувaли проблему вiдповiдaльноcтi в юторп фiлоcофi!, ро-зроблено як у зaрубiжнiй, так i впчизнянш icтори-ко-фiлоcофcькiй лiтeрaтурi. У результат цих до-сл1джень cвiй внесок зробили фiлоcофи, починаю-чи з Гомера й зашнчуючи eкзиcтeнцiaлiзмом та шшими напрямами.
В епоху Сeрeдньовiччя розумiння вiдповiдaльноcтi суб'екта знаходилося в однш зв'язцi з iдeею ^ховносп людини в1д народжен-ня, джерелом яко! е Новий Зaповiт. Слвдуючи принципам всепрощення та милосердя, людина в змозi пронести тягар вiдповiдaльноcтi за ^х пер-шо! людини та його спокутувати, результатом чого буде блаженне життя в шшому свт.
Новий час пiддaв грунтовному фшософсько-теоретичному осмисленню вiдповiдaльнicть суб'екта з позицш едноcтi свободи та детермшз-му.
Зах1дна фiлоcофiя к1нця Х1Х ст. - ХХ ст. характеризуется плюрaлicтичнicтю поглядiв на явище вщповщальносп та cпiвicнувaнням нaйрiзномaнiтнiших фшософських думок щодо нього. З одного боку, вщповщальнють постае до-сить сумшвним явищем, яке заважае людиш жити зг1дно „волi до влади" (Ф. Нщше), cпaдковоcтi та шстинкпв (З. Фройд). З iншого боку, вщповщаль-нicть постае у формi „абсолютно!", що передбачае вiдповiдaльнicть як за себе самого, так i за люд-ство в цшому.
Також захвдш фшософи кiнця Х1Х ст. - ХХ ст. вбачали ввдповщальшсть у форм1 турботи про ,Дншого" (Е. Левшас) та вщповвдальносп за збе-реження життя на Земл (Г. Йонас, К.-О. Апель). У сощально-фшософському плаш найзнаменшшим для цього юторичного перюду е висновок про те, що ввдповвдальшсть постае одшею i3 здатностей св1домо1 та самокритично! особистосл, що скеро-вуе свою дiяльнiсть, зважаючи на наслвдки сво!х дiй.
Не дивлячись на те, що проблема вщповвдальносп у ïï багатоаспектностi - громадя-нина перед державою, держави перед громадяни-ном та ввдповщальносп особи за своï вчинки пере-бувала у полi зацiкавлення видатних фiлософiв, починаючи з античносп, на думку вiтчизняних та заруб1жних науковцiв, слово "ввдповщальшсть" надиво сучасне. Повномасштабне вивчення феномена вщповвдальносп почалося в XX столттп.
Поняття вiдповiдальностi у контекстi су-часних дослiдницьких пiдходiв постае багатоас-пектною категорiею. Проте, у наукових джерелах шдходи до визначення поняття вщповвдальносп загалом е подiбними, коли йдеться про найбiльш важливi ïï сутшсш риси. Так, «вщповвдальшсть» тлумачиться як внутршня свобода людини, як складова соцiальноï структури, що визначае по-ведiнку людини та стутнь ïï свободи.
Дослвджуючи вiдповiдальнiсть як предмет цшнюно-смислового аналiзу, ми з'ясували, що у науковш лiтературi немае загальновизнаноï кла-сифiкацiï видiв соцiальноï' вiдповiдальностi. На нашу думку, класиф^ючи соцiальну вщповщаль-нiсть на види, слад видiлити два критерiï. Перший критерш - види соцiальних норм (звичш', традицiï, норми моралi, релтйш (канонiчнi) норми, етичнi норми, полггичш норми, корпоративнi норми, норми громадських органiзацiй, технiчнi норми, норми культури, норми права тощо). Вiдповiдно за першим критерiем пропонуемо виокремити наступш види соцiальноï вiдповiдальностi: 1) мо-ральну; 2) релшйну; 3) корпоративну; 4) полгтич-ну; 5) правову, 6) етичну; 7) громадську тощо (в залежносп ввд виду соцiальноï норми). Але тут слад зазначити, що ввдповщальшсть може постава-ти у комбшованому виглядi: пол1тична та моральна; правова та етична; полiтична, моральна та пра-вова i т.п.
Другим критерiем класифжацп соцiальноï вiдповiдальностi на види, на нашу думку, мае ви-ступати цшшсно-смисловий змiст вщповщаль-ностi. За цим критерiем сощальну вiдповiдальнiсть можна класифiкувати на: позитивну (перспектив-ну) та негативну (ретроспективну). Позитивна вщповвдальшсть базуеться на переконаннi, усвiдомленнi, а негативна - на примусовому впливi на порушника припийв соцiальних норм.
Список лггератури
1. Арiстотель. Шкомахова етика [Електрон-ний ресурс] / Арютотель; пер. В. Ставнюк, 2002. -Режим доступу: http://www.ae-
lib.org.ua/texts/aristoteles nicomachean ethics ua. htm.
2. Великий тлумачний словник сучасно! ук-ра!нсько! мови / уклад. i гол. ред. В.Т. Бусел. - К.: 1ртнь: ВТФ «Перун». 2009.
3. Вiдповiдальнiсть у npaBi: фiлософiя, юто-рiя, теорiя: моногрaфiя / [I. Безклубий, С. Бобро-вник, I. Гриценко та iH.]; за заг. ред. I. Безклубого.
- К: Грамота, 2014. - 448 с.
4. Гaрaсимiв O.I. Фшософсько-правове розу-мiння соцiaльноi вiдповiдaльностi у контексп по-будови демократично! правово! держави [Елект-ронний ресурс] / О. I. Гaрaсимiв // Форум права. -2010. - № 4. - С. 183-188. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-
pdf/FP index.htm 2010 4 30.pdf.
5. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданського [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.lib.ru/FILOSOF/GOBBS/leviafan.txt.
6. Грищук В.К. Сощальна вiдповiдaльнiсть: навчальний посiбник. - Львiв: Львiвський держав-ний унiверситет внутрiшнiх справ, 2012. - 152 с.
7. Гусейнов А.А. История этических учений [Електронний ресурс] /Учебник под ред. А.А. Гусейнова. М., 2003. - Режим доступу: http ://www. gumer. info/bibliotek Buks/Culture/Gusei n/ 34.php
8. Дубенко С.Д., Плахотнюк Н.Г. Правовий статус державних службовщв i посадових осiб мь сцевого самоврядування: метод. мaтерiaли. - К.: НАДУ, 2008. - 32 с.
9. Зайчук О. В., Онщенко Н. М. Теор1я держави i права Акaдемiчний курс: пiдручник [Електронний ресурс] - Ки!в: Юрiнком Штер, 2006. - Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk tdp/part3/2 401.htm.
10. Канке В.А. Философия: учеб. пособие для студ. высш. и сред. спец. учеб. завед. / В.А. Канке.
- М.: Логос, 2001.
11. Кравченко В. В. Конституцшш засади мь сцевого самоврядування в Украш (основи муш-ципального права): [навч. посiб.] / В. В. Кравченко, М. В. Штцик. - К.: Право, 2008. - 478 с.
12. Кудлай Т.П. Теор1я держави i права: навч. пойб. - К.: НАДУ, 2009. - 96 с.
13. Кузнецов К. А. Платон: Введение в анализ «Государства» и «Законов» [Електронний ресурс] / К.А. Кузнецов. - Режим доступу: http://mir.spbu.ru/index.php?option=com k2&view=it em&id=583:rusplat 12 2.
14. М'ясникова Н.О. Ввдповвдальшсть у су-часних сощальних практиках: автореф. дис. ... канд. фшос. наук: 09.00.03 / Н.О. М'ясникова; Харк. нац. ун-т iм. В.Н. Каразша. - Х., 2008.
15. Мельниченко В. Полтгична вщповвдаль-шсть влади в демокрaтичнiй держaвi: необхвдшсть, сутнiсть, мехaнiзм забезпечення [Електронний ресурс] /В. I. Мельниченко./ Укра!нський сощум. -2003. - № 1 (2). - C.96-104. - Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=8 &n=50&c=1080
16. Ницше Фридрих. Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей [Електронний ресурс] /
Ф. Ницше. - Культурная революция, 2005. - Режим доступу:
http://roYallib.com/book/nitsshe М^ЬУоГуа к \ last i орИ pereotsenki vseh tsennostey.html.
17. Осокiна Ю.С. Вiдповiдальнiсть сощально-го суб'екта: фшософський аиалiз: автореф. дис. ... каид. фiлос. наук: 09.00.03 /Ю.С. Осошна; КНУ iм. Т.Г.Шевченка. - К., 2007.
18. Платон. Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль. [Електронний ресурс] - К.: Основи, 2000. -355 с. - Режим доступу: http://litopys.org.ua/plato/plat.htm.
19. Разин А.В. Этика [Електронний ресурс]/ Учебник для вузов М., Академический проект. 2004. - Режим доступу: http://padaread. com/?book=3 3722&pg=1.
20. Рикёр П. Справедливое /Пер с фр. Б. Скуратова, П. Хицкого. Москва: Издательство "Гно-зис", Издательство "Логос", 2005, 304 с.
21. Словник укра!нсько! мови: в 11 томах [Електронний ресурс] — Том 1, 1970. - Режим доступу: http://sum.in.Ua/s/vidpovidalinisti.
22. Фiлософiя: Навч. поаб. - 3-те вид., стер. / Л.В. Губерський, 1.Ф. Надольний, В.П. Андрущен-ко та ш.; За ред. 1.Ф. Надольного. — К.: Вжар, 2003. — 457 с.
23. Швець О.В. Вiдповiдальнiсть як сощальне явище: теоретико-npaBOBi засади / О.В. Швець // Наук. вюн. Львiв. держ. ун-ту внутрiшнiх справ. Серiя юридична. - 2012. - Вип. 1. - С. 89.
24. Юридична ввдповвдальнють: проблеми ви-ключення та звiльнення / Колектив aвторiв. Вiдп. ред. Ю.В. Бaулiн. - Донецьк: ПП «ВД «Кaльмiус», 2013. - 424.
25. Яковенко Т. Принцип вщповщальносп як еко-етичний iмперaтив сталого розвитку / Т. Яковенко // Наука. Релiгiя. Сустльство. - 2010. -№ 4. -С. 102-106.
26. Oliver K. The Plight of Ethics [Електронний ресурс] /Oliver K. // Journal of Speculative Philosophy, vol. 26, no.2, 2012 - The Pennsylvania State University, University Park, PA. - Режим доступу:
http://www.academia.edu/4543379/The Plight of Et hics.
27. The Longman Dictionary of Contemporary English [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ldoceonline.com/dictionary/responsibility.
28. Williams G. Responsibility [Електронний ресурс]/ Williams G. // Internet Encyclopedia of Philosophy. - Lancaster University, U.K. - Режим доступу: http://www. iep.utm. edu/responsi/.
