CC BY
31
УДК 303.1
Н. М. Богуцька
Львiвський державний ушверситет внутршшх справ, астрантка кафедри Teopii' та icTopii' держави i права
МЕТОДОЛОГ1Я ОСМИСЛЕННЯ СОЦ1АЛЬНО1 В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1
© Богуцька Н. М., 2015
Висвгглено методологiю осмислення сощальнот вiдповiдальностi у загальнiй теорн права.
K^40Bi слова: право, методологiя, особа, вщповщальшсть, правова наука, фiлософiя, держава.
Н. М. Богуцкая
МЕТОДОЛОГИЯ ОСМЫСЛЕНИЯ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ
Освещено методологическое осмысление социальной ответствености в общей теории права.
Ключевые слова: право, методология, личность, ответственость, правовая наука, философия, государство.
N. M. Bogutska
THE METHODOLOGY OF UNDERSTANDING SOCIAL
RESPONSIBILITY
The methodology of understanding social resposibility in the general theory of law.
Key words: law, methodology, person, responsibility, legal science, philosophy, state.
Постановка проблеми. Методолопя належить до найменш розроблених галузей юриспруденции насамперед загально! теори права. Саме цим зумовлена необхщнють аналiзу методолопчних проблем сучасного правознавства у контекст тих змш, що вщбуваються сьогоднi у науковш сферi, передусiм йдеться про трансформацп загальносвiтового, нацiонального i "внутршньонаукового" рiвня. У цьому зв'язку методологiю юридично! науки слiд розглядати як складне за своею структурою, внутршньо диференцшоване багаторiвневе утворення. На цiй основi розкриваються сучаснi методологiчнi уявлення про розма!ття правово! проблематики. Особлива увага звертаеться на дискурс, що зводиться до визначення перспектив у сучасному правознавсти гносеолопчного i методологiчного плюралiзму. А це передбачае дослiдження за двома тдходами (генетичним, системним) до методолопчно! проблематики.
Аналiз останнiх дослщжень та публiкацiй. Для сучасно! ситуацп характерна не вiдсутнiсть альтернативних марксизмовi фiлософсько-методологiчних концепцiй, а ступiнь дослщницько! активностi у цiй сферi учених-юриспв. Проте розгляд методологiчних питань сьогодш помiтно розширюеться й поглиблюеться. На монографiчному рiвнi вони представленi перш за все солщними
публшащями Д. Керiмова, А. Шабалiна, А. Васильева, В. Сирих та шших вiдомих авторiв, але змiст i форма !х певним чином не надто виходить за межi коментування концептуальних положень марксистсько! фшософи. 1з вiдомих украшських правознавцiв до ще! проблематики постiйно проявляють науковий штерес М. Козюбра, П. Рабiнович, О. Тихомiров та iншi. Методологiчна увага в !х дослiдженнях помiтно змшюеться i дедалi бiльше переходить у сферу щншсно-свiтоглядних аспектiв правознавства.
Формування цшей статтi. Розкрити методолопю осмислення сощально! вiдповiдальностi.
Виклад основного матерiалу. Соцiальна вiдповiдальнiсть е найважлившим елементом взаемо-зв'язку особи та сустльства; вона регулюе поведiнку шдивща вiдповiдно до вимог суспiльства. З розвитком сустльства вщповщальнють набула провщно! ролi в полiтичних, духовно-iдеологiчних та шших вщносинах; 11 удосконалення е необхщною умовою суспiльного розвитку.
Важко точно сказати, коли людина вщчула необхiднiсть свiдомо контролювати сво! ди. Об'ективнi умови iснування первiсного суспiльства створювали жорстку детермiнацiю поведiнки, яка не допускала вщхилень: ди, вчинки окремо! людини зумовлювалися колективною волею i природними потребами.
Основи вiдповiдальностi як сощального явища було закладено вже в моральних нормах первюнообщинного ладу. У античних фiлософiв iдея вiдповiдальностi входила до категори "справедливють", "розумнють" як необхщна поведiнка, як неухильне слщування законам. Теоретичне обгрунтування категорiя вщповщальносп отримала в серединi Х1Х ст., зокрема, в робой Л. Феербаха "О спиритуализме и материализме" [2, с. 30].
Нове розумшня i сприйняття вщповщальносп виникае у зв'язку зi становленням i розвитком класичного полiсного державного ладу, а разом з ним вщповщних йому моральних норм i правил, з появою антично! етики, яка сформувалася як фшософське вчення про доброчесноти. Так, у вченш Гераклiта про Логос як загальну i едину основу свггу поставлено основну етичну проблему - вщно-шення того, як поводяться реальнi люди, до того, як вони повинш себе поводити. Логос Гераклгга - це всезагальний закон, що вщповщае дiйснiй природi людини. Якщо б люди слщували йому, то у свiтi встановилася б гармошя [3, с. 61, 62]. Тобто, вчення Гераклiта показуе можливють вибору людиною варiанта поведшки, а отже, передбачае вiдповiдальнiсть за результати цього вибору.
Починаючи з софюпв, Демокрита i Сократа, антична етика аналiзуе питання про те, що е найвищим благом для досконало! особи i яким чином це благо реалiзуеться [8, с. 52]. Демокрит ставить категоричну вимогу: людина повинна ощнювати сво! вчинки не лише з погляду оточуючих, але й з позицш власно! моралi [14, с. 170].
Саме в цей перюд зароджуеться розумшня вщповщальносп як внутршньо! якостi шдивща. Аналiзуючи генезис поняття "особа" i фiлософських теорiй людини, в лiтературi зазначаеться обмеженiсть давньогрецького розумiння шдивщуально! вiдповiдальностi. "Поняття вщповщаль-ностi, пов'язане з внутршньою моральною мотивацiею, в той час ще не сповна вщдшилася вщ поняття обов'язку, продиктованого iззовнi" [13, с. 67].
Аристотель, своею чергою, ди людини розподшяв на двi групи: довiльнi i не довiльнi. Доброчеснi дil завжди е довiльними, для !х аналiзу Аристотель вводить поняття намiру. Намiр грунтуеться на попередньому виборi рiзних варiантiв поведiнки, в ходi чого вщбуваеться зiткнення, боротьба мотивiв. Моральному шдивщу властива потреба прийняти всю вщповщальнють за прийняп рiшення. Людину Аристотель визначае не лише як розумну ютоту, але й як ютоту полггичну. Iндивiда вiн розглядае через його вщношення з шшими людьми i насамперед з державою. Моральнють же для Аристотеля полягае у тому, що людина, маючи свободу вибору, живе i дiе в межах норм поведшки, корисних для мюта-держави, гармошчнють в якш досягаеться завдяки доброчесностi i щастю громадян [1, с. 378].
Вже в пiсляаристотелiвський перюд грецько! фшософи моральнiсть iндивiда вiдриваеться вiд його громадянського, полггичного життя, що вщповщно впливае на розумiння вiдповiдальностi людини перед суспшьством i перед власною совютю. У фiлософськiй науцi й досi тривае процес
осмислення i дослщження категорп вiдповiдальностi - одше! з найважливiших категорiй загально! сощологп.
Чимало вчених вважають, що першi моральнi норми проявляли себе в "табу" як засобах приборкання зоолопчного iндивiдуалiзму. Тодi виникають елементи вщповщальносп: поведiнка, почуття боргу, докори совюп. Вiдповiдальна поведiнка може виникнути лише в результат взаeмовiдносин шдивща i суспiльства. Порушник табу почувае себе вiдповiдальним, тому що його хвилюе, чи не завдав його вчинок шкоди рiдному племенi.
Первюна людина ще не вiдрiзняе себе вщ iнших, адже 11 самосвщомють проявляеться лише як групова самосвщомють. Обмежений характер первюного суспiльства проявляеться у тому, що його члени не вшьш, чим i пояснюеться сенс деяких традицiй, табу. Страх перед невщомим був одним iз мотивiв прояву як почуття вщповщальносп, так i вщповщально! поведiнки. Вщповщальшсть виникае як моральна, адже ще не може бути соцiально-економiчноl бази для юнування шших форм вщповщальносп. Замкненiсть первiсного суспiльства, неможливiсть уособлення шдивща визначали характер вщповщальносп, яка проявлялася лише як колективна. Поступове ускладнення вщносин, розвиток виробничих сил, виникнення суспшьного розподшу пращ призводить до того, що шдивщ починае усвщомлювати себе як особистють, вщбуваеться процес його уособлення вiдносно колективу [19, с. 11, 12].
Як видно, сощальна вщповщальшсть виникае одночасно з суспшьством. II формування пов'язане з розвитком людини як сощально! ютоти, суспiльних вiдносин, коли поведшка особи набувае суспшьно! значущостi i тому починае регулюватися за допомогою соцiальних норм.
Категорiя вiдповiдальностi як загальносощолопчна категорiя в науцi стала предметом дослщження ще у 60-т роки ХХ ст. Одною з перших фундаментальних робгг з ще! проблеми стала кандидатська дисертащя А. П. Черемншо! "Проблема вiдповiдальностi в етищ", де було подано глибокий аналiз вiдповiдальностi як загально-соцiального явища [24, с. 23].
Поняття сощально! вщповщальносп, якi представленi в юридичнш лiтературi, е найбiльш приближеними до вщображення сутностi ще! категори. А. Ф. Плахотний, дослщжуючи проблеми сощально! вщповщальносп, визначае II як категорда для вщзначення мiри вiльного прояву сощальним суб'ектом свого обов'язку i права обирати в конкретних умовах оптимальний варiант вiдношення до дшсносп, враховуючи прогресивнi iнтереси суспiльства [22, с. 6, 7].
А. С. Шабуров аналопчно визначае сощальну вщповщальшсть - це "вольове соцiально обумовлене вщношення суб'екта до панiвних у суспшьсга норм i цiнностей, що виражаеться у свщомому виборi суспшьно значимого варiанта поведiнки i активно! його реалiзащI" [23, с. 68].
Iншi дослiдники пишуть, що "сощальна вщповщальшсть iнварiантна в И внутршньому i зовнiшньому станi - обидва варiанти доповнюють один одного, дiалектично взаемодiють. Внутрш-нiй (особистiсний) стан вщповщальносп при саморегуляци поведiнки виключае безвщповщаль-нiсть вчинку, а вщповщно, ретроспективну вiдповiдальнiсть, настання яко! е небажаним для суб'екта, а тому И можливють формуе стан вщповщальносп на особистюному рiвнi - при виборi варiанту поведiнки. З шшо! сторони зазначаеться, що вiдсутнiсть стану вщповщальносп на особистюному рiвнi тягне додатковий (негативний для суб'екпв) вплив з метою виховання особистюно! вщповщальносп, виключення повторення безвщповщальносп у майбутньому (звщси назва "реперспективна вiдповiдальнiсть")". У визначенш поняття соцiальноI вiдповiдальностi, на думку В. М. Хомича, "повинен бути вщображений i цей доповнюючий И ретроспективний аспект вщповщальносп, адже вш у щлюному механiзмi сощально! вщповщальносп заповнюе на особистюному рiвнi можливий вакуум безвщповщальносп" [19, с. 23].
Визначення поняття сощально! вщповщальносп, надане В. М. Хомичем, вщображае як особистюну, так i суспшьну сутнють вiдповiдальностi, механiзм И реалiзащI та забезпечення. "Соцiальна вiдповiдальнiсть - це складне суспшьне вiдношення, що полягае у свщомо-вольовому самообмеженнi особою суб'ективно! свободи згiдно з вимогами схвалювано! суспiльством необхiдностi (позитивний, особистюний аспект), а рiвно суспiльному осудi пов'язаним з ним впливом на особистють, яка допустила безвщповщальнють у здшсненш суб'ективно! свободи (негативний, зовшшнш аспект) [21, с. 26].
Отже, погляди на визначення поняття сощально! вщповщальносп (воно повинно вказувати на суттевi ознаки цього явища) рiзнi. Загальним для цих визначень е те, що вщповщальнють розглядаеться як форма взаемозв'язку i взаемоди суспшьства i особи. Соцiальна вiдповiдальнiсть визначаеться як пщзвгтнють, як вiдношення особи до сощальних вимог, що виражаеться у конкретних дiях, як свщомо-вольове вiдношення людини до пред'явлених суспшьством вимог i обов'язок неухильного !х дотримання, як вiдповiдна позитивна чи негативна оцiнка дiяльностi людини з боку суспшьства. Сощальна вiдповiдальнiсть е, таким чином, одним з проявiв зв'язку i взаемозалежностi особи i суспiльства.
Майже усi автори (А. П. Черемнша, А. Ф. Плахотний, В. В. Томашев, Н. I. Фокша та iн.), що вивчали соцiальну вiдповiдальнiсть, цiлком справедливо, на наш погляд, визнають методологiчною основою вироблення поняття вiдповiдальностi аналiз сшввщношення категорiй свободи i необхiдностi. Вщповщальнють завжди i нерозривно пов'язана з необхщнютю дотримання приписiв, правил поведшки, пщкорення, узгодження свое! поведiнки з об'ективними законами природи та суспшьства. Якщо немае необхiдностi у дотриманш яких-небудь норм, приписiв, то немае i вiдповiдальностi.
Зокрема, А. Ф. Плахотний пише, що категорiальний аналiз сощально! вiдповiдальностi передбачае розкриття дiалектичного взаемозв'язку категорiй свободи - необхщносп - сощально! активностi - дiяльностi - спiлкування - способу життя. Потреба з'ясувати мiру вiдповiдальностi людини за вчинки викликала фшософську проблему сшввщношення "свободно! волГ' i зумов-леностi, окрiм волi, проблеми свободи i необхiдностi в поведiнцi людини. Проблема свободи виникла при виршенш питання причинносп i, перш за все, такого !! особливого випадку, як вшьна причина, тобто мова йшла не про детермiнацiю явищ, яка походить вщ якихось сил природи, а бере початок у розумнш, свщомш, цiлеспрямованiй дiяльностi людини, в !! розумi i волi [2, с. 14].
Вибiр вщповщального варiанта поведiнки передбачае свободу суб'екта вщповщальносп. Свобода е свiдома, цшеспрямована дiяльнiсть на пiдставi пiзнано! необхщносп. Вiдповiдальнiсть е вибiр, здiйснення найбшьш рацiонального способу дi! (поведiнки, вчинку) в умовах свободи. Свобода, таким чином, також е передумовою вщповщальносп [4, с. 33].
У фшософськш лiтературi зазвичай розрiзняють природну необхщнють (необхiдний перебiг явищ, процесiв у природ^ i необхiднiсть iсторичну (об'ективний, закономiрний розвиток подiй у суспшьному життi) [4, с. 420].
Д. I. Бернштейн, окрiм природно! та юторично! необхiдностi, розрiзняе ще сощальний (або соцiально-нормативний) аспект необхiдностi як обов'язковий суспшьний порядок, напрямок поведшки, вчинки людей, що встановлеш приписами сощальних норм [16, с. 33].
Правова етика категорда свободи визначае як найвищу форму духовносп в людиш. Якщо в моральнш свщомосп пануе iмператив свободи, то все пщкоряеться !й: добро, обов'язок, необхщнють. В межах внутршньо! духовно! свободи людина здшснюе будь-яку добру справу, не розраховуючи на взаемнють, не нав'язуючи шкому, а виконуючи !! тiею мiрою, якою !! поведшка сприяе iншiй особi набувати свободи. Борг заради свободи е внутршшм обов'язком людини перед самою собою. Тут немае шякого зовшшнього контролю, шяких зовнiшнiх санкцiй. Борг вщносно суспiльства така людина виконуватиме лише тод^ коли суспiльство буде опорою, захистом !! духовно! свободи, якщо суспшьство гарантуе !! особистi свободи. Якщо ж суспшьство е тотал> тарним i пригнiчуе людську шдивщуальнють, вiльна людина не тiльки дистанщюеться вiд нього, але й робить усе для його знищення [9, с. 18].
Ми це розумiемо так, що лише знання надае людиш можливють усвщомлювати правильнють вибору варiанта поведiнки та !! наслщки, знання дае людинi свободу вшьного вибору мiж добром та злом. Категорiя свободи починае дiяти, наприклад, коли людина, усвiдомлюючи неправильнiсть певно! дi!, все ж виявляеться вшьною вiд внутрiшнього тиску негативних, аморальних бажань, стае вище цього i обирае дiяти на добро. Категорiя необхiдностi проявляеться у випадку усвщомлення людиною свого обов'язку i е передумовою його виконання, навгть всупереч особистим штересам. Зокрема, наука етики права розглядае у нерозривному взаемозв'язку категори "свобода - добро -обов'язок - необхщнють", а також совють i вщповщальнють як основш базисш категорi! моралi [25, с. 17-22].
Стутнь засвоення суспiльних вимог i норм виявляеться у спонукальних стимулах i мотивах, якими керуеться при прийнятп рiшень особа. Чим бiльше у не! зб1жностей м1ж "необхщно" i "хочу", тим бiльш успiшно сустльство вирiшуе завдання формування Г! морально! вщповщальносп.
Моральну вiдповiдальнiсть прийнято розглядати як зб^ "зовнiшнiх" велiнь обов'язку з внутршшми спонуканнями до його виконання - з велшнями совюп. Обов'язок i совiсть специ-фiчно синтезуються у моральнiй вiдповiдальностi, i це слiд також спiввiднести з поняттям "потреба", адже на вщмшу вiд iнших видiв вiдповiдальностi в моральнш особливо чiтко виступають у дiалектичнiй едностi i свiдомостi i почуття вiдповiдальностi як соцiальна установка особистосп на добровiльне прийняття необхщних суспiльних вимог i обов'язкiв [17, с. 163].
Ус цi категори та поняття являють собою специфшу морали Так, в лiтературi визначено таю И особливосп:
а) вона характеризуе здатнiсть особи жити сшльно i являе собою форму вщносин м1ж людьми;
б) вона не пщкорена закону причинностi i принципу корисносп;
в) моральний закон не допускае розмежування суб'екта i об'екта дп. Тобто прокламувати мораль i практикувати й самому - це один нерозривний процес;
г) мораль - це важкий тягар, який людина добровшьно бере на себе [5, с. 16].
Ми можемо спостер^ати, що мораль мае багато спшьного з правом як феноменом культури. Вщмшнють полягае у тому, що моральний закон виконуеться добровшьно, закон же правовий, юридичний мае примусовий характер i е обов'язковим навпъ при неприйнятп його людиною.
Отже, виховання вщповщальносп повинно бути зорiентованим на пщвищення й внутршньо! (особистюно!) сторони, тобто вiдповiдальностi на рiвнi прийняття поведiнкового рiшення з ураху-ванням вимог соцiальних норм. Тут вщповщальшсть виступае найважлившим сощальним елемен-том структури особистостi. У своему особистюному проявi соцiальна вщповщальшсть реалiзуеться самим суб'ектом вiдповiдальностi на пiдставi суспiльно значущо! самооцiнки свое! поведшки. Тому особистiсна сторона вщповщальносп певним чином автономна, хоча i визначаеться рiвнем свiдомостi (правосвiдомостi) особи, системою суспшьних вiдносин, ступенем усвщомлення вимог суспiльства, !х адекватнiстю особистюним поведiнковим установкам i потребам.
Моральна вщповщальшсть - це лише специфiчний аспект сощально! вщповщальносп, й певний розрiз, який не можливо ш теоретично, нi практично видiлити iз загально! системи як "автономного" вщносно не! явища. Вiдрив морально! вщповщальносп вщ й конкретного еконо-мiчного, полiтичного, соцiального змiсту, вiд реалiзацй практично! дiяльностi людей, призводить до зубожшня змiсту цього поняття. Воно характеризуе орiентацiю суб'екта на суспшьно значуще як на моральну щннють, передбачае розумшня ним цiлей i очiкуваних наслiдкiв поведiнки, включае моральну ощнку взаемозв'язку мiж метою, установкою, засобами i мотивами. Моральна вщповщальшсть проявляеться у готовносп i здатностi добровiльно реалiзувати суспiльно значимi цiлi. Наявнiсть у особи цих якостей свщчить про й самосвщомють i вмiння самостiйно визначати свою поведшку з урахуванням суспiльних штереив [17, с. 126, 127].
А. I. Ореховський та В. В. Поляков також акцентують увагу на тому, що моральна вщповщальшсть е результатом ушх суспшьних впливiв i морального самовдосконалення особистосп, коли необхщш суспшьш вимоги перетворилися на глибою переконання i зобов'язання конкретно! людини. У цьому розумшш моральну вщповщальшсть не можна вщдшяти вщ iнших видiв вiдповiдальностi [26, с. 170].
Отже, чи не головного значення в реалiзацй особистюно! (внутршньо!) вiдповiдальностi набувае ступiнь морального усвщомлення i схвалення вимог суспiльства. Самi по собi моральнi вимоги формуються i засвоюються особою виключно добровшьно i тому, як нiщо шше, вiдповiдае особистiсному механiзму самореалiзацй вщповщальносп. Це дае змогу зробити висновок про те, що особистюна вщповщальшсть здебшьшого засновуеться на почутп зобов'язання, моральному сташ суспiльства та шдивща.
А. I. Ореховський та В. В. Поляков усвщомлення вщповщальносп, сприйняття й почуттями, характеризують як "самовщповщальнють" особи. Ця "самовiдповiдальнiсть" мае складну структуру, що мютить сощальш (суспiльнi) та психологiчнi (iндивiдуальнi) компоненти. При цьому в сощальному превалюе необхщне, а в психологiчному - шдивщуальне, особистiсне [6, с. 164].
У концепци А. П. Варула сутнють особистюно1 вiдповiдальностi зводиться до самоощнки свое! поведiнки на пiдставi висунутих суспшьством вимог. На особистюному piBHi вiдповiдальнiсть завжди позитивна, вона не може бути правовою, оскшьки ощнка вимог (правового обов'язку) i, вщповщно, прийнятого поведiнкового рiшення надаеться самою людиною. Правового характеру може набувати лише зовшшня (ретроспективна) сторона вщповщальносп, що являе собою оцiнку осуду особистосп та ïï поведiнки з боку суспшьства (держави) i виражаеться у правових заходу примусового впливу. Характерно, що й ощнка при здшсненш ретроспективноï правовоï вщповщальносп також мае правовий характер - як правова норма [7, с. 25].
Велику увагу слщ придшяти також з'ясуванню психологiчних особливостей особи, зокрема, дослщженню рекомендацiй щодо покращення морального виховання особи, розвитку у не1' високих цiннiсних орiентацiй.
Так, у змюп особистостi, що охоплюе усi ïï рiзноманiтнi риси, в психолопчнш лiтературi видiляеться чотири пщструктури, яю безпосередньо зв'язанi з шляхами та прийомами формування новоï людини. Перша пщструктура - виключно сощально зумовлеш якостi особи (напрямленiсть, моральш якостi i вiдношення). Вона спираеться переважно на iдейно-полiтичне, моральне, естетичне виховання. Друга подструктура - це шдивщуально набутий досвщ (знання, навички, вмiння, звички, рiвень особистоï' культури). У цьому аспектi особистiсть удосконалюеться перш за все через навчання.
До змiсту особистостi включаються, по-трете, шдивщуальш особливостi окремих психоло-пчних процесiв (форми вiдображення) i, по-четверте, бюлопчно зумовлених якостей особи (темперамент, шстинкти, органiчно паталогiчнi змiни, якосп).
Такий багатоплановий пiдхiд до характеристики особистосп, особливосп формування ïï якостей сприяе змщненню i створенню таких рис у поведшщ людини, як "самовщповщальнють" [20, с. 165].
Моральна свщомють особи стае вiдносно самостшним явищем, яке вiдрiзняеться вiд суспiльноï моральноï свiдомостi характером ïï соцiальноï детермiнацiï, структурою i органiзацiями i пщкорення не тшьки суспiльним, але й специфiчним законам.
Поведiнка людей регулюеться моральними нормами ïï ощнюванням вщповщно до категорiй добра i зла. Моральним е те, що приносить людям добро. I навпаки - дп, що спричиняють зло, ощнюються як аморальна Як одна з форм суспiльноï свщомосп i система правил поведшки моральш настанови можуть бути класово зумовленими. Саме тому одне i те саме явище з погляду рiзних клашв або суспшьних груп може мати рiзну моральну ощнку.
П. Шутпельц, дослiджуючи моральну свiдомiсть особистостi, застосовуе конкретно-юторичний пiдхiд i при цьому зазначае на обов'язковому врахуванш таких момента: а) юнуе нерозривний зв'язок м1ж економiкою i мораллю; б) сощальний змют iндивiдуальноï моральноï свщомосп визначаеться суспiльною мораллю; в) моральна свщомють вщображае iсторичний етап розвитку суспшьства; г) моральна свщомють схильна до юторичних змiн. Кожна епоха, кожний клас створюють конкретний тип особистосп з визначеними моральними якостями, Вщповщно, конкретно-юторична типологiя особистостi включае також типологiю ïï моральноï свщомосп [17, с. 94, 95].
Пщводячи пiдсумок дослiдженню давньоримських Законiв XII таблиць та шших стародавнiх пам'яток права, А. Гусаков дшшов висновку про те, що ядром стародавшх пам'яток права е шститут власносп та його захист, а зобов'язальне право виникае i розвиваеться у формi юридичних наслщюв порушення прав власника [18, с. 227, 228].
Отже, можна сказати, що вщповщальнють особи мае сощальну природу, передбачену як суспшьним характером вщносин, так i особливостями самоï особистосп, ïï мюцем в œ^^i зазначених вщносин.
Сощальна вщповщальнють виникае тод^ коли поведшка iндивiда мае суспiльне значення та регулюеться соцiальними нормами. В процеш розвитку суспiльства складаються вщповщш вiдносини м1ж людьми у вигщщ взаемних прав та обов'язкiв. Ц1 норми неоднаковi i виступають як звича].', традицiï, табу i т. i. Ще в додержавному суспшьсга ïх порушення розглядалося як посягання на iнтереси роду чи племеш та п1длягало негайному засудженню вже тодi мала мiсце вiдповiдальнiсть шдивща.
Досконалшо! форми вщповщальшсть набула з появою держави та класового сустльства. Чинш сощальш норми стали багатоманiтнiшими, що i зумовило юнування кiлькох вщщв соцiальноï вiдповiдальностi: полiтичноï, моральноï, юридичноï та iн. ïï сутнiсть полягае вже в обов'язках iндивiда виконувати вщповщш полiтичнi, моральнi, юридичнi вимоги, яю ставить перед ним сустльство, держава, колектив.
Д. I. Бернштейн, вивчаючи цю проблему, предметом свого дослщження вважае сощально-нормативну вщповщальшсть, визначаючи ïï як соцiальну вщповщальшсть у вузькому розумшш, адже у широкому розумшш будь-яка вщповщальшсть е сощальною, оскшьки е вiдповiдальнiсть перед людьми, сустльством. У соцiальнiй вщповщальносп, на його думку, слiд розрiзняти два аспекти, два значення стосовно ушх соцiальних норм: а) вщповщальшсть за виконання обов'язку, що передбачена сощальною нормою; б) вщповщальшсть за порушення такого обов'язку.
Вщповщальшсть за виконання означае обов'язок суб'екта вчинити дп вщповщно до вимог сощальних норм, обрати найбшьш оптимальний, ращональний варiант поведiнки, вiдзвiтувати за виконання (якщо це вимагаеться) i прийняти на себе наслщки невиконання чи неналежного виконання своïх обов'язкiв (тобто зазнати виправний вплив з боку певних сощальних сил i вщшкодувати у тш мiрi, в якш це можливо, спричинену шкоду).
Ц два аспекти вiдповiдальностi вказують на юнування позитивноï (перспективноï) та негативноï (ретроспективноï) вiдповiдальностi, про якi буде йтися мова у другому роздш даного дисертацшного дослiдження.
Тобто, виходячи з даного положення, суб'ективно для порушника соцiальноï норми вiдповiдальнiсть завжди настае як несприятливi наслiдки порушення. Об'ективно для суспшьних сил, що впливають на порушника, i для тих, в чшх штересах здшснюеться такий вплив, зазначенi несприятливi наслщки цшком бажанi, адже тiльки за ï^ допомогою механiзм вiдповiдальностi за порушення починае працювати.
При всш свош складностi i самостшнш значущостi поняття вiдповiдальностi за порушення е складовою загального поняття вщповщальносп за виконання, охоплюеться ним за змютом.
Специфiка кожного виду вщповщальносп визначаеться особливютю вiдповiдного виду сощальних норм. I звичайно, що i специфша правовоï вiдповiдальностi визначаеться перш за все видовими вщмшностями правових норм вщ iнших сощальних норм.
У впчизнянш юридичнiй лгеерат^ соцiальнi норми визначаеться як загальш правила поведiнки людей у суспшьсга, що зумовленi об'ективними закономiрностями i е результатом свщомо вольовоï' дiяльностi певноï частини чи всього сустльства, що забезпечуеться рiзноманiтними засобами сощального впливу. Соцiальнi норми здiйснюють нормативне регулювання поведiнки суб'ектiв шляхом встановлення дiянь дозволених чи не дозволених, здiйснюють визначення умов, за яких передбачуване дiяння дозволяеться або забороняеться, визначаються суб'екти, на яких за певних умов поширюеться правило поведшки, що встановлено тiею чи шшою нормою.
Як зазначалося, класифiкацiя соцiальноï вiдповiдальностi залежить вiд сфери соцiальноï дiяльностi, у зв'язку з чим видшяють полiтичну, моральну, суспiльну, юридичну та iншi види вiдповiдальностi.
Вщповщальшсть сощальна i юридична сшввщносяться одна з одшею як рщ та вид. Так ï^ розглядае не лише загальна теорiя права, але i вс галузевi юридичш науки.
Соцiальна вiдповiдальнiсть на особистюному рiвнi стикаеться з правом, правовим регулюванням лише в аспектi покладення на громадян певних обов'язкiв i надшення ïх певними правами. Будь-яке сустльство являе собою закршлену взаемними правами i обов'язками сукупнють людських шди-вiдуумiв. У класовому суспшьсга бiльшiсть вiдносин людей набувають правовоï форми, i тим самим, як вже говорилося вище, забезпечуеться можливють примусового (за необхiдностi) ствердження вщповщних вiдносин м1ж суб'ектами суспiльних утворень. Особливють суспiльних вимог, передба-чених правом, полягае у тому, що держава забезпечуе можливiсть примусового ïх здiйснення, якщо суб'ект, до якого звернуп цi вимоги, не буде ï^ слiдувати. Правовi вимоги формулюються у виглядi юридичних обов'язкiв у формi конкретних або загальних правовщносин.
Однак притягнення до юридично1' вщповщальносп ще не означае подолання тих умов, яю породили правопорушення. У особи правопорушника, перш за все, мае зародитися почуття особисто1' морально!' вiдповiдальностi. Тобто, правовi вимоги повиннi постiйно взаемодiяти з моральними, перевiрятися останнiми.
Спираючись на викладене вище розумшня сутносп соцiальних вiдносин, 1х мiсця в сис-темi суспiльних вiдносин, можна видшити основнi види соцiальноï вщповщальносп як пщсистеми цих вiдносин.
Так, А. Ф. Плахотний пропонуе багатопланову характеристику структури соцiальноï вщповщальносп. Залежно вiд суб'екта вiн видшяе особисту i суспiльну вiдповiдальнiсть. Якщо брати до уваги взаемозв'язок "суспшьство - особа", то сощальна вщповщальнють, на його думку, - це сощальний мехашзм контролю, користуючись яким, суспшьство забезпечуе узгодження особистих i суспшьних штереив, скеровуе поведшку людей в необхщне, суспшьно корисне русло. Зворотний напрямок цього зв'язку (вщ особи до суспшьства) характеризуе вщповщальнють як найважливша моральна i сощально-психолопчна яюсть особи. У цьому, на думку автора, проявляеться об'ектив-на i суб'ективна сторони вщповщальносп, про яю вже згадувалося вище.
О^м цього, вчений пропонуе розподшити сощальну вщповщальнють за способами регулювання i забезпечення (правова i моральна), а також у часовому вимiрi: вщповщальнють за минуле, за вже вчинене дiяння - ретроспективна сторона, та вщповщальнють за майбутш ди -перспективна сторона. Дослщник пропонуе також сощальну вщповщальнють класифшувати за видами сощальних ролей, кожнш з яких вщповщае своя форма вщповщальносп - полггична, цившьна, партшна, виробнича, професшна, шмейна.
Л. I. Грядунова зазначае, що сощальну вщповщальнють можна класифшувати за рiзними пiдставами, зазначаючи, що рiзнi види вiдповiдальностi виступають при аналiзi родового поняття (соцiальноï вщповщальносп) як елементи системи. Своею чергою, кожний з видiв вщповщальносп мае своï структурш пiдроздiли. З погляду сфер (конкретних форм) ïï прояву Л. I. Грядунова видшяе таю основш компоненти структури соцiальноï вщповщальносп.:
- полггична вщповщальнють, тобто вщповщальнють особи чи групи за дп, що торкаються сощально важливих штерешв;
- цившьна вщповщальнють, яка передбачае дотримання громадянином конституцп краши та виконання вщповщних обов'язюв;
- виробнича вщповщальнють, що виражае вiдповiдальнiсть за результати своеï працi;
- правова вщповщальнють, яка проявляеться у сферi взаемовщносин особи i суспiльства, громадянина та держави;
- моральна вщповщальнють, тобто усвщомлена особою. Необхщнють узгоджувати i творчо навправляти свою поведшку в штересах суспшьства;
- вщповщальнють у сферi шмейно-побутових вщносин [10, с. 31-38].
Цiкавi доводи щодо структури вщповщальносп висловив В. В. Томашев. Вш розрiзняе чотири рiвнi вiдповiдальностi:
1) тзнавальний рiвень як вiдповiдальнiсть за правильне визначення прогресивноï об'ективноï необхiдностi;
2) аксюлопчний рiвень як вiдповiдальнiсть за правильне ощнювання iснуючих можливостей для дш згiдно з необхiднiстю;
3) шструментально-корегуючий рiвень як вiдповiдальнiсть за правильний вибiр засобiв i методiв реалiзацiï об'ективноï необхiдностi;
4) практичний рiвень - вiдповiдальнiсть за результати практичних дш, що реалiзують вимоги об'ективноï необхiдностi.
Ця структура, як зазначае В. В. Томашев, "не тшьки дозволяе зрозумгги змiст цiеï категорiï, але й вказуе на напрямок розвитку вщповщальносп: вщ тзнавального рiвня до практичного (вiд тзнання необхiдностi - до ïï реалiзацiï) [11, с. 108, 109].
Щодо структури соцiальноï вiдповiдальностi, можна навести позищю А. I. Ореховського (яка, на нашу думку, е доволi обмеженою i не вщповщае усш багатоманiтностi поняття соцiальноï вiдповiдальностi). Так, вчений, беручи за основу марксистське розумшня соцiальноï вщповь дальностi, вказуе, що загальне поняття вщповщальносп слщ виводити не iз спiввiдношення широких категорiальних абстракцiй, а iз економiчного аспекту вiдповiдальностi, який слiд вщмежувати в першу чергу, адже у загальнш структурi вiдповiдальностi економiчний аспект е основоположним i виступае в OTCTmi "як генетично визначальний ланцюг загального мехашзму вщповщальносп" [12, с. 47-49].
Проти такого положення категорично, i справедливо, на наш погляд, заперечуе Д. I. Бернштейн, який пише, що хоча економша i визначае политику, право, мораль, i, вщповщно, економiчна вщповщальшсть (ïï економiчний аспект) мае значний вплив на характер полпичний, правовий, моральний та iншi види вщповщальносп, однак попри усе це у структ^ соцiальноï вiдповiдальностi економiчна вщповщальшсть е лише видом соцiальноï вщповщальносп, який сам по собi можна вивести i визначити не шакше, як через загальне поняття соцiальноï вщповщальносп.
Сощальна вщповщальшсть у ретроспективному плат входить до мехашзму сощального регулювання, який розвиваеться, змшюеться i удосконалюеться разом з розвитком сустльства, - це та сукупнють засобiв i методiв, за допомогою яких сустльство, направляючи i координуючи сощальну поведшку людей, впливае на суспшьш вiдносини, забезпечуючи ï^ упорядкування, закршлення i розвиток, ï^ цiлiснiсть i взаемодда, без чого е неможливим саме юнування сустльства як цшсного сощального оргашзму" [27, с. 13].
Друга пщсистема соцiальноï вiдповiдальностi засновуеться на бшьш стабiльних засадах, шж перша. Вiдповiдальнiсть-санкцiя засновуеться на нормах, яю постiйно змiнюються, а друга сторона соцiальноï вiдповiдальностi грунтуеться на внутршнш регуляцiï поведiнки iндивiда, на вщносно сталих правилах людського ствжиття, на моральних принципах.
Другу пщсистему системи соцiальноï вiдповiдальностi складають таю основш види:
- вiдповiдальнiсть у вщносинах людей один до одного, що визначаеться правилами людського ствжиття;
- вщповщальшсть у виробничих вщносинах, професшна вщповщальшсть;
- вщповщальшсть за шм'ю, за долю старших i молодших поколшь;
- вщповщальшсть за долю колективу, сустльства - нащональна, полгтична вщповщальшсть;
- вщповщальшсть за майбутне, за долю людства i реалiзацiю iдеалiв прогресу.
Можна спостер^ати, що переважно ус дослщження проблеми класифшаци соцiальноï вiдповiдальностi висловлюють схоже розумшня основних вщщв i пщвщщв цiеï частини суспiльних вщносин. На пiдставi цих пiдходiв проводяться серйозш соцiологiчнi дослiдження, розробляються обгрунтоваш рекомендацiï.
Отже, виходячи з вищевикладеного, можна констатувати, що сощальна вщповщальшсть особи е невщ'емним атрибутом будь-якого суспшьного оргашзму, характеризуе ïï сощальну структуру. Пщ нею ми розумiемо систему вщносин мiж людьми в межах необхiдноï ïï поведiнки, вимог сустльства щодо шдивща, i як невщворотнють звгтносп за свою поведшку. Тобто, можна вказати на основну характеристику поняття соцiальноï вщповщальносп, якою е те, що вона розглядаеться як форма взаемозв'язку i взаемоди сустльства i особи.
Висновки. Особливосп сучасного стану соцiальноï вщповщальносп можуть бути адекватно сприйнят в межах системи процешв сощальних i культурних змш глобального i нацiонального масштабiв, що вимагае принципового розширення сфери методологiчноï рефлексiï у юридичних дослщженнях.
Це знаходить свiй вираз насамперед у концептуальнш перебудовi загальноï теори права. Одним з фундаментальних процешв розвитку вiтчизняноï юридичноï науки е перехщ вiд монiстич-ноï методологи до фшософсько-методолопчного плюралiзму.
Наведеш судження визначають лопку подальшого дослщження обрано! проблематики. Зокрема необхiднiсть бшьш детального, анiж звичайно прийнято в нашш юридичнiй лiтературi, звернення до сучасних поглядiв на розвиток науки i до основних характеристик наукового тзнання, а також до особливостей становлення юридично! науки в межах европейсько! традицi! права.
1. Аристотель. Сочинения [Текст]: в 4-х томах /Аристотель; ред. В. Ф. Асмус; АН СССР, Институт Философии Т. 1. - М. : Мысль, 1975. - 550 с. 2. Бернштейн Д. И. Правовая ответственность как вид социальной ответственности и пути ее обеспечения / Д. И. Бернштейн. -Ташкент: Изд-во "ФАН", 1989. - 145 с. 3. Богомолов А. С. Диалектический логос: Становление античной д1алектики / А. С. Богомолов . - М. : Мысль, 1982. - 263 с. 4. Букреев В. И. Стика права: От истоковетики и права к мировозрению / В. И. Букреев, И. Н. Римская. - М. : Юрайт, 1998. -336 с. 5. Варул П. А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности / П. А. Варул. - Таллин: Ээстираамат, 1986. - 152 с. 6. Грядунова Л. И. Социальная ответственность личности в условиях развитого социализма / Л. И. Грядунова. - К.: Вища школа, 1979. - 132 с. 7. Гусаков А. Д. Деликты и договоры / А. Д. Гусаков. - М. : Наука, 1996. - 341 с.
8. Гусейнов А. А. Введение в этику / А. А. Гусейнов. - М. : Изд-во Мос. ун-та, 1985. - 208 с.
9. Гусейнов А. А. Великие моралисты / А. А. Гусейнов. - М. : Республика, 1995. - 351 с. 10. Ежи Дж. Виатр. Конституционная ответственность в Польше после 1989 □ □ Конституционное право: Восточно европейское обозрение. - 1996. - № 2. - С. 11-17. 11. Иоффе О. С. Вина и ответственность по советскому праву □□Советское государство и право. - 1972. - № 9. - С. 3339. 12. Кобец Н. Г. Предупреждение правонарушений в производственном коллективе. Вопросы теории и практики. - М.: Юрид. лит., 1982. - 208 с 13. Кон И. С. В поисках себя. Личность и самосознание / И. С. Кон. - М. : Политиздат, 1984. - 335 с. 14. Материалисты Древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура / Общ. ред. М. А. Дынника. - М.: Госполитиздат, 1955. - 239 с. 15. Оксамытный В. В. Правомерное поведение личности /
B. В. Оксамытный. - К.: Наука, 1985. - 175 с. 16. Ореховский А. И. Ответственность и еесоциальная природа. (Методологический аспект) /А. И. Ореховский. - Томск: Изд-воТомс. ун-та, 1978. - 229 с. 17. Ореховский А. И. Воспитани еответственности личности в коллективе / А. И. Ореховский, В. В. Поляков. - Алтайское книжное изд-во. Барнаул, 1971. - 231 с. 18. Пеньков Е. М. Социальные нормы - регуляторы поведения личности / Е. М. Пеньков. - М. : Мысль, 1972. - 198 с. 19. Плахотный А. Ф. Проблемы социальной ответственности / А. Ф. Плахотный. - Х. : Вища школа, 1981. - 191 с. 20. Томашев В. В. Сущность социальной ответственности и ее место в системе исторического материализма // Проблемы системати за ции категор1й исторического материализма. - Челябинск, 1980. - С. 104-115. 21. Философский словарь. - М. : Политииздат, 1987. - 588 с. 22. Халфина Р. О. Общееучение о правоотношении. - М. : Юрид. лит., 1974. - 352 с. 23. Хомич В. М. Социальная ответственность и право // Право и демократия. - 1989. № 2. -
C. 19-31. 24. Шабуров А. В. Социальная ответственность личности и уголовное право // Вопросы совершенствования уголовно-правовых норм на современном этапе: Межвуз. сб. науч. тр. -Свердловск, 1986. - С. 65-78. 25. Шмолак Ю. Свобода и моральная ответственность личности при социализме // Структура морали и личность / под ред. С. Анисимова, Р. Миллера. - М., 1977. -С. 122-132. 26. Шутпельц П. Структура морального сознания социалистической личности // Структура морали и личность / Под. ред. С. Анисимова, Р. Миллера. - М., 1977. - С. 93-100. 27. Якушин В. А., Шаталова Л. И. Правовые аспекты субъективного вменения. - Казань: Изд-во Казан. гос. ун-та,, 1989. - 197 с.
