CC BY
8
УДК 316 (477)
DOI: https://doi.org/10.21564/2075-7190.36.123259
Жданенко Ceimnana БориЫвна, кандидат фшософських наук, доцент, доцент кафедри фшософп, Нащональний юридичний ушверситет iMeHi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Украша
е-mail: svetlana.zdanenko@gmail.com, ORCID ID:0000-0001-6276-8275
АТРИБУТИВН1СТЬ ТА МОДАЛЬН1СТЬ В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1 В 1НФОРМАЦ1ЙНОМУ СУСП1ЛЬСТВ1
Показано, що в тформацтному сустльств! в1дбуваеться трансформащя eidno-в1дальност1 i в acneKmi атрибутивних характеристик, i в плат модальних ii nрoявiв. Обгрунтовуеться, що на сучасному етат функцюнування тформацтного сустль-ства сnoстерiгаеться криза позитивноi вiдnoвiдальнoстi, що загрожуе стабтьно-му сощальномурозвитку. Доводиться неoбхiднiсть формування системи цтностей, заснованих на принцип вiдnoвiдальнoстi.
Ключовi слова: вiдnoвiдальнiсть; тформацтне сустльство; атрибутивтсть вiдnoвiдальнoстi; криза вiдnoвiдальнoстi; позитивна й негативна вiдnoвiдальнiсть.
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку людства позначився ш-тенсивним проникненням нов^шх шформацшних i телекомушкацшних технологий у вс сфери сощального буття. Це сприяе зростанню ролi творчо-го потенцiалу людини, трансформацп ii свiтовiдчуття та поведiнки. Життя людей завдяки технологiчним здобуткам стае комфортшшим, але, в той же час, призводить до iндивiдуалiзащi та атс^зацп самого суспiльства.
Сучасний науковий та техшчний потенцiал, здавалося б, мав забезпечити людству позбавлення вщ проблем, але, долаючи однi загрози, наш св^ по-роджуе новi i навiть збiльшуе ix кшьюсть. Рiвень теxнiчноi могутностi, якого досягло людство, здатний поставити пiд загрозу юнування як людства, так i всiеi планети. Глобальнi соцiокультурнi змши, що вiдбуваються, здатнi сут-тево позначитись на перспективах сощального розвитку. Сучасний етап розвитку характеризуемся глобалiзацiею культури, що призводить до руйнуван-ня культурних традицiй та перетворення масово1 культури в домшуючу культурну форму; девальвацiею нацiональниx щншсних систем i побудовою на базi цiнностей заxiдного свiту нових, у тому чист цiнностей суспiльства споживання. Iндивiдуалiзацiя суспiльства супроводжуеться, серед шшого, глобальною кризою вiдповiдальностi.
52
© Жданенко С. Б., 2018
На перешкодi зазначених руйшвних тенденцш мае постати такий принцип побудови сощальних вiдносин, який може стати виршальним фактором, що дозволить людству не тiльки розвиватися, але й просто зберегтись i iснувати. Таким принципом може бути лише вщповщальшсть, роль i значення яко! по-виннi бути переосмисленi й переощнеш у принципово нових умовах юнуван-ня суспiльства. Сама ж проблема вщповщальносп мае стати центральною в сучасних сощальних та гумаштарних дослщженнях.
Результати анал1зу наукових джерел 1 публжацш свiдчить про наявнiсть достатньо велико! кiлькостi доробок як сучасних, так i стародавнiх мислителiв, присвячених проблемi визначення змiсту поняття вщповщальносп. Так, зазна-чена проблема знайшла вiдображення у низцi праць Платона, Аристотеля, Т. Гоббса, Г. Сковороди, I. Канта, М. Вебера, М. Хайдеггера, А. Камю, Ж. П. Сартра, Е. Фромма, Г. Йонаса, Р. Маккюна та багатьох шших мислителiв.
Вщповщальшсть, будучи багатовимiрним феноменом, розглядалася в рiз-них модусах: моральному, сощальному, юридичному, фшософському, психiч-ному. При цьому автори аналiзували вiдповiдальнiсть як у площиш визначення сутностi й вироблення пiдходiв до 11 розумiння, так i з позицiй рiзних предметних царин. Так, наприклад, I. Кант у своему вченш про обов'язок розкрив сутшсть етично! вiдповiдальностi [1]; М. Вебер дав характеристику двох принципово рiзних титв поведiнки особистосп, що походить з «етики переконання», джерелом яко! е релiгiйний св^огляд, i з «етики вщповщальносп», заснованiй на прийняттi людиною реального св^ [2]. Екзистенща-лiсти вперше поставили питання про вiдповiдальнiсть як необхщну умову iснування людини. Так, Ж. П. Сартр показав вщповщальшсть кожно! людини як за саму себе, так i за навколишнш свiт [3]. М. Хайдеггер, розвиваючи цю iдею, обгрунтував взаемозв'язок мiж свободою, вiдповiдальнiстю й турботою [4]. У сво1й книзi «Iндивiдуалiзоване суспшьство» З. Бауман звертае увагу на те, що сучасна епоха - це час краху традицшних щнностей, щнностей гума-нiзму, а також час загально! кризи вiдповiдальностi [5].
Запропоноваш класиками погляди на важливе мiсце вiдповiдальностi серед iнших людських чеснот набувають подальшого розвитку в працях сучасних дослiдникiв, якi не лише розглядають 11 найважливiшi характеристики, а й виокремлюють рiзнi типи та види. Разом з тим, варто зазначити, що у втиз-нянш наущ проблема вiдповiдальностi дослщжуеться переважно представ-никами рiзних галузей права.
Формулювання шлей. Незважаючи на те, що юнуе безлiч пiдходiв до розгляду сутностi вiдповiдальностi, в самш трактовцi визначення та змюту зазначеного феномену iснують принциповi розбiжностi. Можна констатувати й недостатнiсть наукових доробюв, присвячених комплексному розгляду вщповщальносп в iнформацiйному суспiльствi. З огляду на зазначене, метою
дано! статп е актуалiзацiя проблеми вщповщальносп в умовах шформацш-ного суспшьства.
Виклад основного матер1алу. Проблема вщповщальносп е одшею з най-складнiших. Звiдки береться вщповщальнють, яка п природа, що е передумо-вою та гарантом вщповщальносп? Чи можна навчитися або виховати вщпо-вiдальнiсть штучними засобами, чи вона е модусом особливого способу буття? Нарешп, чи варто вщповщати за увесь свiт, чи все ж достатньо обме-житись вщповщальнютю за власну долю i власнi вчинки? Чи iснуе вщповь дальнiсть без провини? Яким чином трансформуеться вщповщальнють в су-часних умовах шформацшного суспiльства? Цi та багато шших питань е над-звичайно багатогранними, комплексними, свiтоглядними.
Вщповщальнють у буденному значеннi е визнаною цшнютю. Ми завжди прагнемо до спшкування та взаемодп з надшними, вiдповiдальними партнерами i в бiзнесi, i в ам'!, i в дружбi. При цьому зазвичай вщповщальнють розумiеться як почуття обов'язку, здатнють виконувати сво! обiцянки. З другого боку, вщповщальшсть асощюеться з визнанням провини за наслщки здшсненого, визнанням актора, до якого можна «позиватися». Вщповщаль-нiсть настае, коли дещо сталося, а якщо нiчого не сталося, то й вщповщальшсть вщсутня.
Ще одна з граней буденного розумшня вщповщальносп проявляе себе тодi, коли мова йде про вщповщальшсть за когось або за щось: за близьких, родину, за доручену справу, за колектив або державу. Фактично це означае «виступати вщ iменi когось, вщповщати за них». Але при цьому виникае пи-тання: чи можна взагалi i якою мiрою вщповщати за шшу людину? Тобто «вщповщальшсть» як поняття е похщним вiд слова «вiдповiдь», вже перед-бачае наявнiсть того, хто питатиме, суб'екта, що мае право вимагати зв^. За таким пiдходом вщповщальнють набувае штерсуб'ективного обгрунтування.
Фiлософська рефлекая феномену вiдповiдальностi потребуе з'ясування И ще", ейдосу та визначення атрибутивних характеристик поняття «вщповщальнють».
Слщ зазначити, що бшьшють дослiдникiв феномену вщповщальносп роз-глядають И в контексп суб'ект-суб'ектних вiдносин [6]. Така позищя виявля-еться зрозумiлою в етимолопчному планi, адже «давати вщповщь» можна «1ншому», вiддiленому вiд «Я» (шшш людинi, керiвнику, Богу, майбутшм поколiнням тощо). I навiть якщо я «зв^ю» перед самим собою, «я-пщзв^ний» нiби вiдокремлюеться вiд «я-зв^ючий». Таким чином, виникае почуття провини, скероване власним сумлшням.
Однак вщповщальнють виникае i поза вщносинами та взаемодiею. Напри-клад, коли суб'ект робить той чи шший вибiр стосовно власного життя (одру-жуватись чи нi, кидати палити чи ш, навчатися чи працювати тощо), або
стосовно певного об'екта (справа, професшна дiяльнiсть), завжди виникають певнi наслщки. У такому випадку ми ведемо мову про вщповщальшсть за власну долю, наголошуючи, що кожна людина - творець себе як особистосп. На такiй позицп наголошують багато фшософських шкiл та напрямiв. Так, екзистенщалюти, якi вперше поставили питання про вщповщальшсть як необхщну умову юнування людини, про вiдповiдальнiсть кожно'' людини як за саму себе, так i за навколишнiй св^, по сутi заснували розумiння вщповь дальностi в класичному «позитивному» сена. Зокрема, Ж. П. Сартр зазначав: «Я вщповщальний... за себе самого i за усiх i створюю певний образ людини, який обираю: обираючи себе, я обираю людину взагалЬ» [3, с. 324].
Суттю вiдповiдальностi е визнання мо'х вчинюв мо'ми, тим, що я сам роблю, а не те, що зi мною просто вщбуваеться ^ вiдповiдно, визнання себе причиною певних подш. Цей стан М. Бахтш назвав «не-алiбi в бутп», що означае реальну участь у тому, що вщбуваеться, вщповщальшсть за нього.
Разом з тим варто зазначити, що без суб'екта вщповщальносп не юнуе. Суб'ектшсть е атрибутивною характеристикою вщповщальносп. Саме по-няття «суб'ект» передбачае наявнiсть таких ознак, як розумшсть (знання), що забезпечуе суб'екту можливiсть скеровувати й оцiнювати сво'' вчинки та пе-редбачати 1'хш наслiдки, та свобода, насамперед, як автономiя. Розумнiсть та автономiя суб'екта е передумовою вщповщальносп, що забезпечуе йому можливють обирати «малюнок» свое'' поведшки, самостiйно визначати спря-мовашсть сво'х вчинкiв. Вiдповiдальнiсть - це усвщомлення здатностi ви-ступати причиною змш у собi i в свт та усвiдомлення процесу керування щею здатшстю. Вiдповiдати за наслщки вчинюв може лише 'хня причина. Готовшсть бути причиною певних вчинюв i готовнiсть вiдповiдати за 'х на-слiдки е психологiчно нерозривними.
Отже, у своему безпосередньому сутшсному значеннi iдея вщповщаль-ностi полягае в готовносп приймати наслiдки свого вшьного вибору. Конкре-тизуючи п, можна видiлити три компоненти:
- суб'ективна причиннiсть: чи сприймаю я себе самого або зовшшш чин-ники (стiйкi або ситуативнi) як основну причину того, що зi мною вщбуваеться. Суб'ективна причиншсть не е тотожною вщповщальносп, це лише п когштивна компонента;
- мужшсть, тобто готовнiсть приймати рiзнi непрогнозованi повороти подiй, не змшюючи цiлей, планiв, загально'' орiентацii; здатшсть не пщдава-тися впливу рiзних зовнiшнiх сил, форс-мажорiв, зберiгати керовашсть влас-но'' поведiнки;
- вибiр як реалiзацiя суб'ективно'' причинностi. У житт не бувае правильного чи неправильного вибору, оскшьки навт ретроспективно, знаючи на-слiдки, до яких призвiв наш вибiр, ми все одно не можемо знати, чи був вш
найкращим, чи навпаки, найпршим. Тому, з екзистенцшно! точки зору про-блеми вибору «добрий» вибiр не тотожний «правильному» вибору, а е таким, що приймаеться як власний вщповщальний вибiр. Усвщомлюючи, що правильного вибору не може бути, я йду на ризик, коли приймаю негарантованють результапв i тим самим несу вщповщальнють. Або, навпаки, вщмовляюсь вщ вщповщальносп, намагаючись зробити вигляд, що е правильний вибiр, i будь-хто на моему мющ вчинив би так само. Таким чином, в акт вибору чи ухи-лення вщ нього феномен вiдповiдальностi або невщповщальносп знаходить свое безпосередне дiяльнiсне вираження.
У той же час вщповщальнють е умовою справжньо! свободи, яка стае усвщомленою й вщповщальною дiяльнiстю, заснованою на пiзнаннi необхщ-ностi та вiльному виборi. Вшьний вибiр мети й засобiв И досягнення, вшьно прийняте рiшення передбачае, таким чином, вщповщальнють суб'екта. Необ-межена свобода, свобода без вщповщальносп перетворюеться у свою проти-лежнють - у свавiлля.
Саме така тенденщя спостерiгаеться в сучасному суспшьсга, яке все бiльше зазнае впливу захщно! лiберальноi культури. Ознакою сучасного ш-формацiйного суспiльства е глобалiзацiя - i не тiльки економши, фiнансiв, але й культурних цшностей, що базуються саме на захщних цiнностях, якi транс-формуються [7; 8]. Свобода стае не просто найвищою цшнютю, а самоцшлю. Це вже не екзистенцшний стан людини, а спроба «остаточно порвати iз за-лежнiстю вiд соцiуму, орiентацiею на крайнiй ступiнь iндивiдуальних бажань i потреб, вiдсутнiстю будь-яко! вiдповiдальностi перед суспiльством_ Люд-ство шукае способи, як досягти усе бшьшо! свободи, знiмаючи традицiйнi заборони, вщмовляючись вiд спроби нав'язати чиюсь волю i яких би то не було авторитепв» [9, с. 21]. Пщ гаслом «свободи слова» зшмаються заборони на використання ненормативно! й образливо! лексики особливо в 1нтернет-просторi. Посиланням на статеву свободу обгрунтовуеться легалiзацiя одно-статевих шлюбiв у багатьох кра!нах Свропи. Гiперболiзацiя свободи само-вираження входить у конфлшт з суспiльною мораллю, а iнодi i з законом. У такому проявi свободи не може не критися причина серйозних сощальних протирiч.
Цiлком очевидно, що описаш вище мутацii сенсу свободи, а вщтак - вiд-повiдальностi, прямо чи опосередковано породжують сощальну напругу, для зняття яко! iснуе два напрями реалiзацп свободи: гносеологiчний (свобода, що базуеться на знаннях) i деонтолопчний (свобода, що базуеться на вщповщальносп). Iсторiя розвитку сощуму неодноразово пiдтверджуе, що свобода набувае свого справжнього значення лише тод^ коли знання стають критерiем i основою органiзацii як колективного, так i iндивiдуального людського життя. Усвщомлений iндивiдуальний i суспiльний вибiр стае
можливим лише тод^ коли вш спираеться на знання закошв життя i наслщ-кiв, якi наступають за цим вибором. Таким чином, зазначене надае тдстав стверджувати, що свобода у своему вищому i повному вираженнi е не що iнше, як усвiдомлена необхiднiсть виконувати й дотримуватися ушверсаль-них закошв буття.
Позитивна вщповщальшсть вiдображае такий аспект сощальних зв'язкiв i вщносин, якi характеризують процес здiйснення свободи з урахуванням iнтересiв суспiльства, коли розумшня законiв життя i можливих наслщюв реалiзацii свободи складае суб'ективну сторону, а сама поведшка, обумовле-на внутрiшнiми мотивами - об'ективну сторону позитивно'' вщповщальносп. При цьому вiдповiдальнiсть виступае як усвiдомлення особиспстю власного обов'язку перед суспiльством та шшими людьми. Таке тлумачення вщповь дальностi переводить '' у площину суб'ект-суб'ектних вiдносин, в яких лю-дина виступае як частина суспшьства i людства, як особистiсть, що вщповщ-но до вимог суспшьства здатна виконувати сво' соцiальнi обов'язки.
Виникаючи як зворотна реакщя людини на запит суспшьства, вщповщальшсть як така конкретизуеться в певних модальних аспектах: моральному, поличному, сощальному. Особливють модальностей вщповщальносп по-лягае в тому, що вони спираються на певну систему цшностей та iдеалiв.
Найкраще сенс морально'' вщповщальносп розкрито I. Кантом у його вченш про категоричний iмператив. Кант, як вщомо, акцентуе увагу на самопримушуванш суб'екта, адже в його вченш вибiр е актом вшьно' вол^ незалежно' вiд зовнiшнiх чинниюв. Вiльна воля водночас е i моральним законодавцем, i добровiльним виконавцем моральних настанов. Вимага-ючи вщ людини вчиняти так, аби ця модель поведшки стала загальним зразком, Кант визнае за особиспстю здатшсть вiдповiдального вчинку не лише стосовно себе, але й стосовно основ цивтзованого сустльного життя [1].
Мотиващя дiяльностi суб'екта виявляе цiннiсну систему, що визначае не тшьки модальшсть вчинку, але й саму особиспсть. Моральний вибiр е клю-човим елементом морального вчинку. Це проблема морально' свободи, само-стшносп та вщповщальносп особистосп. Специфiка моралi е такою, що, з одного боку, вона вимагае i примушуе вчиняти згщно з нормами, з другого - пропонуе оцiнювати, вибирати споаб застосування норми для найбшьш позитивного морального результату. 1ншими словами, мораль надае людиш свободу вибору. Зворотною стороною морального вибору i е вiдповiдальнiсть як необхiднiсть i потреба порiвнювати власну моральну дiяльнiсть iз вимога-ми, якi пред'являе суспшьство, як моральна визначенiсть у своему моральному обов'язку перед шшими та перед собою, як готовшсть свщомо дiяти та приймати наслщки цiеi дй.
Таким чином, здшснюючи моральний вибiр, людина повинна усвщомлю-вати, яким чином '' дп позначаться на подальших справах, на шших людях, на суспiльних вщносинах тощо. Тобто моральна вiдповiдальнiсть е обов'язковим складником морального вибору i виступае як здатнiсть свщо-мого ставлення до себе, свое' дiяльностi, як моральна компетентшсть дiяти в межах моральних вимог для досягнення мети, як здатшсть передбачити моральш та практичш результати та запоб^и результатам негативним.
Моральна вiдповiдальнiсть спрямована, насамперед, на себе, тобто «Я» е i суб'ектом, i об'ектом вiдповiдального буття. Дещо iншу спрямованють мае соцiально-полiтична вiдповiдальнiсть. Об'ектом вщповщальносп стають iншi: люди, майбутнi поколшня, соцiальне цiле i, врештi-решт, образ сощально' свiтобудови. Наслiдки сучасно' сощально-пол^ично' практики можуть про-явитися через десяташття, що ускладнюе 'х усвщомлення. Суб'ект стае де-персонiфiкованим, вщповщальшсть якого пов'язана з нормами та функщями демократичного суспiльства, а не з особистою свободою людини. В такш ситуацп актуалiзуеться проблема розподшу вiдповiдальностi та визначення мiри особисто' вiдповiдальностi. Однак пiдкреслимо, що в основу мае бути покладений екзистенцшний принцип неподшьносп вiдповiдальностi, а саме: в ситуацп взаемодп та мiра вiдповiдальностi, яку бере на себе одна людина, жодним чином не впливае на мiру вщповщальносп, що залишаеться в шшо". Це рiзнi форми вiдповiдальностi, вона не перерозподшяеться, але може роз-глядатися як солщарна.
Деперсонiфiкацiя суб'екта вiдбуваеться не тшьки внаслiдок включення людини в деякий колективний суб'ект, але й шляхом «втечЬ> у вiртуальний проспр. Занурений у мережеву комунiкацiю «штерактивний суб'ект» бай-дуже ретранслюе у величезнш кiлькостi коментарi, картинки, повщомлення, втрачаючи суб'ектнiсть як таку. Можна з упевнешстю стверджувати, що, перебуваючи у сощальнш мереж1, iндивiд не прагне до самовдосконалення, а прагне свое' нескшченно' й безвщповщально' репродукцп у безлiчi об-разiв. 1дея постiйно перебувати в онлайнi нерщко починае домiнувати в його свщомосп, що е ознакою психологiчноi залежносп. Крiм того, глобальний характер поширення ново' форми мiжособистiсноi взаемодй, яка торкаеть-ся практично кожно' людини, включаючи технофобiв, iнтелектуальноi елiти, л^шх людей, не знiмае загрози культурного розриву мiж тими, хто пере-бувае в комп'ютерних соцiальних мережах i тими, хто ще не е 'х користува-чем.
Будучи аношмно представленим у просторi соцiальноi мереж1, користувач вiдчувае почуття захищеностi, причому не стшьки вiд стороннiх поглядiв i небажаних контактiв, скiльки вщ вiдповiдальностi за сво' дй, яю можуть мати реальнi наслiдки за межами диптального буття, що в цшому познача-
еться на стилi його поведшки. Якщо згадати М. Бахтша з його персоналют-ським принципом «особистого пiдпису», який ув'язуе буття вщ першо! особи з принципом «не-алiбi в буттi», то слiд зазначити, що в просторi мережi дiе принцип, прямо протилежний бахтiнськiй максима принцип «вiчного алiбi» й «вщсутносп особистого пiдпису». Тут усiм заправляе не персональна вщ-повiдальнiсть за сказане й зроблене, а аношмшсть i безвiдповiдальнiсть.
Сучасна людина перестае вщчувати себе «реальною» у фiзичному й ек-зистенцiйному планах. Тшом i душею вона все бшьше iснуе у вiртуальному просторi сощальних мереж, комп'ютерних iгор, форумiв, блопв, iгноруючи свiт повсякденностi з його вимогами i цiнностями. Об'екти, смисли, образи, що мають аксюлопчну значущють, сьогоднi розташовуються не тiльки у фь зичному свiтi, але й у великш кiлькостi присутнi у сферi вiртуального, що звiльняе шдивща вiд турботи, обов'язку, вiдповiдальностi, моральних вимог. Як свiдчать результати дослщжень, крiм науково-осв^ньо! галузi, деякi сфе-ри сощально! реальностi - економша, полiтика, мистецтво - також юнують у вiдривi вiд початкових щей та цшей. Суб'екти цих сфер не займаються серйозними речами, не виршують нагальних проблем, уникають вщповщаль-ностi за сво! дп, симулюючи образ ефективно!, працездатно! системи. Структура, змют, функцп, сенс дiяльностi соцiальних iнститутiв у XXI ст. радикально змшилися, данi шституцп масово виробляють образи, символiчнi цшнос-тi i знаки, а не конкретш дп, спрямованi на досягнення заявлених цшей, при цьому матерiальна основа сощально! реальностi все часпше поступаеться мiсцем електронним практикам. Усе це дозволяе вести мову про втрату со-цiальними iнститутами свое! онтолопчно! релевантностi i, як наслщок, про нiвелювання вiдповiдальностi.
Таким чином, сощальна мережа е зручним мюцем для презентацii люди-ною будь-яких проекпв свого «Я», задовольняе И потяг i прагнення до само-вираження, надае абсолютнi можливостi позбутися вщ численних реальних соцiальних ролей, i бути ким завгодно. Формуванням свого бажаного образу в цьому середовищi займаються практично всi, причому цей процес е перма-нентним, оскшьки в сучаснiй культурi досконалi зразки i моделi, виступаючi для шдивща як орiентири, безперервно руйнуються i не можуть бути скшьки-небудь стiйкими. Театралiзацiя, як поширена модель поведiнки в комп'ютернiй сощально! мережi, мае виражений негативний ефект: юнуе загроза формуван-ня полiмережевого суб'екта, ознакою якого е синдром множинно! персональ-ностi у повсякденному житп. Наслiдком анонiмностi учасникiв електронно-го спiвтовариства нерiдко е безвщповщальшсть i безкарнiсть, коли користувач проявляе цшковиту свободу висловлювань, передае недост^рну iнформацiю, провокуе, ображае, вводить в оману стврозмовника, аж до вчинення злочин-них дiй мережевого переслщування i погроз.
У цих умовах значення, що надаеться позитивнш ввдповвдальносп як най-важлившому засобу забезпечення сощально! стабшьносп та правопорядку, виявляеться дещо перебшьшеним.
Як зазначае автор книги «Iндивiдуалiзоване суспшьство» З. Бауман, сучасш соцiальнi та державнi шститути не здатнi встановити базовi нормативи для безпечного й ввдповвдального юнування особистостi у суспiльствi. Соцiальна група й колектив також не в змозi запропонувати правильне рiшення для шди-вiдуальних проблем. Людськi ввдносини та зв'язки втрачають свою довгостро-кову значущiсть. Вони iснують допоки вигвдш, цiкавi або приносять задоволен-ня партнерам. А як тшьки втрачають свою кориснiсть й новизну, з легюстю розриваються. Наслiдком цього е послаблення спшьносп, еднання людей, а врешп-решт, руйнування, як малих, так i великих спiльнот. Роль родини як базового елементу суспшьства також змiнюеться: вона перестала бути оплотом стабшьносп та гарантом довгострокових зв'язюв. А отже, вiдповiдальнiсть шдиввда перед суспiльством, сiм'ею, iншими людьми швелюеться [5].
Здавалося б, единим притулком автентичного модусу вiдповiдальностi може лишитися юридична вiдповiдальнiсть. Адже, на думку Ж. Л. Нана, в основному своему вихвдному значенш вiдповiдальнiсть розумiлась як ступiнь покладе-но! вiдповiдальностi за скоене, як мiра покарання, i розглядалася в моральному, юридичному i полiтичному сенсi [10, с. 307]. Так само через взаемозв'язок iз покаранням розглядав ввдповвдальшсть i А. Бейн, який, як вважаеться, вперше увiв термш «вiдповiдальнiсть» у науковий обiг у книзi «Емоцп та воля» (1865) [11]. На його погляд, будь яке питання, що виникае при обговоренш цього поняття, набувае ввдтшку звинувачення, осуду та покарання. Отже, в цьо-му випадку ввдповвдальшсть вже набувае негативно! конотаци, тобто постфактум передбачае можливють покарання, застосування негативних санкцш за скоене дiяння. Юридична вiдповiдальнiсть - це необхвднють зазнавати позбав-лення майнового або особистого характеру за скоене, тобто за вчинок. Але й у цариш права, яке покликане стояти на сторож суспшьних цшностей, спосте-рiгаеться певна криза. Тотальна деформащя аксiосфери в iнформацiйному суспшьсга, особливо в умовах глобалiзацiйних тенденцш, призвела до так звано! нормативно! амбiвалентностi, тобто до появи «подвшних стандартiв», коли залежно вiд статусу суб'екта його дiяння або квалiфiкуеться як правопо-рушення або навпаки, лептимуеться та виправдовуеться; насильницькi дш одних визнаються злочином, iнших - актом па^отизму. Засоби масово! шфор-мацi! створюють упереджене ставлення широкого загалу щодо певних подiй, «призначаючи» винних ще до рiшення суду. I таких прикладiв багато.
Ввдтак, зазначене вище надае пiдстав стверджувати, що вихiд з постмо-дершстського глухого кута загально! вiдносностi, швелювання смислового пейзажу й втрати будь-яких ютиншсних i цiннiсних орiентирiв може бути
знайдений саме через виршення проблеми вщповщальносп. Цей вихщ веде не через об'ективну, абстрактну iстину, а через утвердження смислiв i цшнос-тей вщповщально'1' особистостi, що стверджуе свое «не-алiбi в бутп», через усвщомлення особистiстю меж власно'1' вщповщальносп.
Таким чином, як висновок, зазначимо, що вщповщальнють розглядаеться в рамках особливого сощального та морально-правового ставлення людини до суспiльства; це стввщношення здатностi й можливостi людини в ïï моральному виборi, сво'1'х дiях, наслiдки яких пов'язанi зi схваленням чи засу-дженням, з винагородою чи покаранням. На сучасному етапi функцiонування iнформацiйного суспiльства протирiччя в соцiокультурнiй реальностi породили системну кризу вщповщальносп: морально'].', сощально-пол^ично'1', юридично'1', як на iндивiдуальному, так i колективному рiвнях [12]. Традицш-нi способи буття людини потребують значно'1' корекцп. В таких умовах бути особиспстю - це не просто побажання, а вимога розвитку людини i людства. Брати на себе вантаж особистосп та загальнолюдських проблем - единий шлях виживання i подальшого вдосконалення людини, що передбачае розви-ток найвищого ступеня вiдповiдальностi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кант И. Основы метафизики нравственности. Вильнюс : Минтис, 1980. 113 с.
2. Вебер М. Избранные произведения. Москва : Прогресс, 1990. 808 с.
3. Сартр Ж. П. Экзистенциализм - это гуманизм. Сумерки Богов. Антология. Москва : Издательство политической литературы, 1990. С. 319-344
4. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики: мир-конечность-одиночество. Санкт-Петербург : Владимир Даль, 2013. 590 с.
5. Бауман З. Индивидуализированное общество. Москва : Логос, 2002. 390 с.
6. Михайленко I. I. Сощально-фшософський анал1з визначення поняття «сощаль-на вщповщальнють». Культуролог1чний в1сник. 2011. Вип. 27. С. 208-212.
7. Прудникова О. В. 1нформацшна культура: концептуальш засади та св1тоглядний сенс : монограф1я. Харюв : Право, 2015. 352 с.
8. Межуев В. М. Ценности современности в контексте модернизации и глобализации. Знание. Понимание. Умение. 2009. № 1. URL: http://www.zpujournal.ru/ ezpu/2009/1/Mezhuev.
9. Дзьобань О. П., Мануйлов С. М. Бшарна опозищя «свобода-вщповщальшсть» в шформацшному суспшьствк до постановки проблеми. В1сник Нацгонального умверситету «Юридична академ1я Украгни 1мен1 Ярослава Мудрого». Сер1я: Ф1лософ1я. Харюв : Право, 2016. № 1 (28). С. 15-26.
10. Нанси Ж.-Л. В ответе за существование. Интенциональность и текстуальность. Философская мысль ФранцииXXвека. Томск : Издательство «Водолей», 1998. 320 с.
11. Bain A. The emotions and the will. London, 1865. 489 р.
12. Морозова И. С. Кризис ответственности в контексте развития культуры информационного общества : дис. ... канд. филос. наук. Москва, 2014. 191 с.
REFERENCES
1. Kant I. (1980). Osnovyi metafiziki nravstvennosti. Vilnyus: Mintis [in Russian].
2. Veber M. (1990). Izbrannyie proizvedeniya. Moskva: Progress [in Russian].
3. Sartr Zh. P. (1990). Ekzistentsializm - eto gumanizm. Sumerki Bogov. Antologiya. Moskva: Izdatelstvo politicheskoy literaturyi, 319-344 [in Russian].
4. Haydegger M. (2013). Osnovnyie ponyatiya metafiziki: mir-konechnost-odinochestvo. Sankt-Peterburg: Vladimir Dal [in Russia].
5. Bauman Z. (2002). Individualizirovannoe obschestvo. Moskva: Logos [in Russian].
6. Mihaylenko I. I. (2011). Sotsialno-filosofskiy analiz vyznachennya ponyattya «sotsialna vidpovidalnist» [Socio-philosophical analysis of the definition of the concept of «social responsibility»]. Kulturologichniy visnyk- CulturologicalBulletin , issue 27, 208-212 [in Ukrainian].
7. Prudnikova O. V. (2015). Informatsiyna kultura: kontseptualni zasady ta svitoglyadniy sens: monografiya. Harkiv: Pravo [in Ukrainian].
8. Mezhuev V. M. (2009). Tsennosti sovremennosti v kontekste modernizatsii i globalizatsii. Znanie. Ponimanie. Umenie. # 1. URL: http://www.zpujournal.ru/ ezpu/2009/1/Mezhuev
9. Dzoban O. P., Manuylov E. M. (2016). Binarna opozitsiya «svoboda-vidpovidalnist» v Informatsiynomu suspilstvi: do postanovky problemy. Visnyk Natsional'noho universytetu «Yurydychna akademiya Ukrayiny imeni Yaroslava Mudroho». Seriya: Filosofiya, filosofiya prava, politolohiya, sotsiolohiya - Bulletin of the National University «Legal Academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise». Series: Philosophy, Philosophy of Law, Political Science, Sociology, 1 (28), 15-26 [in Ukrainian].
10. Nansi Zh.-L. (1998). V otvete za suschestvovanie. Intentsionalnost i tekstualnost. Filosofskaya myislFrantsiiXXveka. Tomsk: Izdatelstvo «Vodoley» [in Russian].
11. Bain A. (1865). The emotions and the will. London [in Englang].
12. Morozova I. S. (2014). Krizis otvetstvennosti v kontekste razvitiya kulturyi informatsionnogo obschestva. Candidate's thesis. Moskva [in Russian].
Жданенко Светлана Борисовна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
АТРИБУТИВНОСЬ И МОДАЛЬНОСТЬ ОТВЕТСТВЕННОСТИ В ИНФОРМАЦИОННОМ ОБЩЕСТВЕ
Показано, что в информационном обществе происходит трансформация ответственности и в аспекте атрибутивных характеристик, и в плане модальных
ее проявлений. Обосновывается, что на современном этапе функционирования информационного общества наблюдается кризис позитивной ответственности, что угрожает стабильному общественному развитию. Доказывается необходимость формирования системы ценностей, основанных на принципе ответственности.
Ключевые слова: ответственность; информационное общество; атрибутивность ответственности; кризис ответственности; позитивная и негативная ответственность.
Zhdanenko Svitlana Borysivna, Candidate of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department, The Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine
ATTRIBUTION AND MODALITY OF RESPONSIBILITY IN THE INFORMATION SOCIETY
Problem setting. The current stage of development of society is characterized by intensive development and dissemination of information technologies, high level of technical power, global social and cultural transformations. This, along with a positive effect, creates many threats for future people. Only the assertion of responsibility as the principle of building social relations can counteract these threats.
Recent research and publications. The results of the analysis of the latest publications testifying to the existence of a large number of studies of contemporary scientists and thinkers of the past devoted to the field ofresponsibility. As a multidimensional phenomenon, responsibility was considered in different modi: moral, social, legal, philosophical. At the same time, the authors analyzed responsibility in the field of determining the essence and development of approaches to its detection, as well as from the position of different subject areas. Nevertheless, in the domestic science the problem of responsibility examines primarily the areas of different branches of law.
Paper objective. Given the insufficiency of scientific developments on the integrated analysis of responsibility in the information society, the purpose of the article is to update the problem of responsibility in the information society.
Paper main body. Philosophical reflection of the phenomenon of responsibility involves clarifying the attributive characteristics of the idea of responsibility.
In the classic positive sense, responsibility means awareness of the ability to be the cause of change in ourselves and the world and the willingness to accept the consequences of our free choice.
Attributive characteristic of responsibility is subjectivity. The signs of the subject are intelligence and freedom. Reason is understood as the ability to understand and evaluate one's actions, and to foresee their consequences. Freedom is seen as autonomy in determining the direction of its behavior and decision-making.
A distinctive feature of the modern information society is the globalization of cultural values, based on Western transforming values. Freedom becomes not just the highest value, but an end in itself. In an effort to achieve maximum freedom, traditional bans are lifted and authorities are leveled. The mutation of freedom generates social tension, which can only be removed through responsible behavior.
Positive responsibility is the recognition by the individual of his duty to society and other people, the performance of his duties in accordance with the requirements of society. It arises as a back reaction to the demands of society and concretizes itself in certain modi: moral, political, social. The peculiarity of the modalities of responsibility lies in the fact that they are based on a certain system of values.
Moral responsibility is an indispensable element of moral choice and acts as an ability to consciously treat oneself, its activities, as moral competence to act within the moral requirements to achieve the goal, as the ability to foresee moral and practical results and to prevent negative results.
Socio-political responsibility is directed at others: people, future generations, the social whole, the image of the social order. The information society is characterized by the depersonification of the subject ofsocio-political responsibility by including it in a collective subject or as a result of «leaving» into a virtual space, into a network communication.
Legal responsibility is also been transformed, since the total deformation of values has led to the emergence of «double standards», while the same actions qualify differently depending on the status of the subject. The mass media create a distorted view of certain events, «appointing» the perpetrators before the court's decision.
Conclusions of the research. Responsibility is considered as a special social and moral-legal relationship of a person to society. This is the attitude of a person's skill and ability in his moral choice, his actions, the consequences of which are connected with approval or conviction, with reward or punishment. At the present stage of the functioning of the information society, social and cultural contradictions have created a systemic crisis of responsibility. Traditional ways of being human need a significant correction.
Short Abstract for an article
Аbstract. It is shown that in the information society there is a transformation of responsibility both in the aspect of attributive characteristics, and in terms of its modal manifestations. It is substantiated that at the present stage of the information society functioning there is a crisis of positive responsibility that threatens stable social development. The necessity of forming a system ofvalues based on the principle of responsibility is being proved.
Keywords: responsibility; Information society; attribution of responsibility; crisis of responsibility; positive and negative responsibility.
