CC BY
91
УДК 316(477)
О. П. Дзьобань, доктор фшософських наук, професор;
С. М. Мануйлов, доктор фшософп, професор
СУЧАСНЕ СУСП1ЛЬСТВО ЯК СУСП1ЛЬСТВО З ДЕФОРМОВАНОЮ ВЩПОВЩАЛЬШСТЮ (ЗА ПРАЦЕЮ З. БАУМАНА «ШДИВ1ДУАЛ1ЗОВАНЕ СУСП1ЛЬСТВО»)
Показано, що в тформацтному сустлъств1 спостер1гаетъся сутмсна транс-формащя поняття в1дпов1далъност1. Проанал1зована наукова позищя З. Баумана стосовно ¡нформацтного сустлъства як тдив1дуал1зованого сустлъства, у якому в резулътат1 тформацшно-технолог1чног революцИ' в1дбуваетъся глибинна транс-формащя европейсъког кулътури, и щнностей 7 норм, у тому числ1 й в1дпов1далънос-т1. Обгрунтовуетъся, що на сучасному етат формування кулътури ¡нформацтного сустлъства протир1ччя в кулътур1 породили системну кризу в1дпов1далъност1.
Ключовi слова: в1дпов1далътстъ, тформацтне сустлъство, ц1нност1, кулътура, менталъшстъ.
Постановка проблеми. Кшець ХХ - початок XXI ст. характеризуемся змшою епох: за короткий за юторичними мiрками перюд людство вступило в нову юторичну стад^ цившзацшного розвитку - шформацшне суспшьство. Сощокультурш змши торкнулися вах сфер людського буття: вщ економiки й геополiтики до мiжособистiсних вiдносин. При цьому процеси носять гло-бальний характер - i не лише за характером змш, що вiдбуваються, а й за ступенем !х поширення. По сут^ у процес «перебудови» виявився включеним увесь свiт. Основним фактором глобально! трансформацп суспiльства послужила шформацшно-техшчна революцiя, яка кардинальним чином змшила обличчя свiту.
Сучасний етап розвитку суспшьства характеризуеться глибоко суперечли-вими тенденцiями у сферi пол^ики, економiки, культури, що виявляеться у кризi вiдповiдальностi. Всi цi процеси вимагають серйозного наукового осмислення й системного аналiзу, спрямованого на виявлення специфiчних особливостей даного феномену для вироблення алгоритму дiй, що сприятиме зняттю або хоча б пом'якшенню iснуючих протирiч.
Результаты аналiзу наукових джерел i публЫацш засвiдчили наявшсть безлiчi пiдходiв до розгляду сут як iнформацiйного суспiльства, так i власне вiдповiдальностi. Вiдповiдальнiсть, будучи багаторiвневим i багатоаспектним
14
© Дзьобань О. П., Мануйлов М., 2016
феноменом, розглядалася й розглядасться в рiзних ракурсах: етичному, со-щальному, юридичному, фiлософському, а також психiчному. При цьому авто-ри розглядають вiдповiдальнiсть як з метою визначення сутност поняття «вщповщальшсть» i вироблення пiдходiв до 11 розумiння, так i з позици рiзних предметних царин. Разом iз тим на сьогодш спостерiгаeться недостатнiсть доробкiв, присвячених комплексному розгляду вщповщальносп в шформа-цiйному суспiльствi.
У контекстi дано'1 проблеми, на нашу думку, одшею з найбiльш показових е наукова позищя британського соцiолога Зiгмунта Баумана, який розглядае iнформацiйне суспiльство як iндивiдуалiзоване суспiльство, в якому вщбува-еться глибинна трансформацiя европейсько'1 культури, 11' цiнностей i норм, у тому чи^ вiдповiдальностi, в результат шформацшно-технолопчно'' ре-волюцп. Тому детальний аналiз ще'1 позицп в контекст проблеми вщповщаль-ностi i е метою дано'1 статтi.
Предметом дослщження З. Баумана е процеси, що вiдбуваються у всiх сферах життя соцiуму, якi змiнили обличчя i дух сучасностi. У сво'1й книзi «Iндивiдуалiзоване суспшьство» [1] З. Бауман звертае увагу на те, що сучасна епоха - це час краху традицшних щнностей, щнностей гумашзму, а також час загально'1 кризи вщповщальносп. Для аргументацп свое'1 позицп вiн наводить приклад сучасного телебачення, оскшьки воно, будучи яскравим i концентро-ваним вiдображенням свiту, всшяко пiдтверджуе це i намагаеться закршити у свiдомостi людей новi стереотипи поведшки.
Сучаснi засоби масово'1 комушкацп (ЗМК), 1нтернет-мереж1, онлайн-iгри i спшкування, телебачення як органiчна частина сучасних ЗМК закршлюють у свiдомостi людей використовуванють людини. Людина отримуе переконан-ня в тому, що завжди перемагае найсильшший, вiн же отримуе вс преферен-цп вiд життя, iншi ж не мають права претендувати ш на що. Кожен е «сам за себе», вливаеться в групи лише для того, щоб за допомогою шших людей зум^и досягти блага для себе. Млрилом того, якою е людина - доброю чи поганою, стае лише те, перемогла вона, чи ш. При цьому перемогою або по-разкою вона зобов'язана тшьки соб^ тшьки сво'1м вiрним/невiрним вчинкам i особистим якостям. У цьому свт можна виграти лише те, що програють шш^ i навпаки.
З. Бауман акцентуе увагу на тому, що уряди, як взяли на себе роль неупе-реджених спостерiгачiв, дозволяють сво'1м громадянам грати за власними правилами i в разi програшу звинувачувати лише самих себе. Як щншсть 1'м пропонуеться самостiйнiсть, оскiльки захист з боку держави е обмеженням свободи. Це призводить до того, що формуеться новий метод влади i управ-лшня - дерегуляцiя, який заснований на невпевненосп людини, на уявленнях про ненадшшсть буття [1, с. Ш].
Сучасне життя людини стае набором суб'ективних та шдивщуальних ри-зиюв. Щоб не вщбувалося навколо, навiть якщо людина не е причиною цього, нести вщповщальшсть буде вона сама. Тобто, з точки зору З. Баумана, в на-явносп асиметричшсть двох титв вiдповiдальностi - колективно'1 та шдивь дуально'1, при якiй колективна вщповщальшсть мiнiмiзуеться за рахунок пере-несення вщповщальносп суспiльства на його шдиввдв. Тягар вщповщаль-ностi допомагають перекладати на плечi обивателя рiзного роду радники, експерти i навiть психологи, яю рекомендують все взяти у сво'1 руки, навчи-тися самостшно вирiшувати життевi проблеми. Навiть якщо така порада е хорошою, автор не бачить можливосп для бшьшосп людей нею скориста-тися, оскшьки вони не володiють достатнiми ресурсами для прийняття рiшень i можливосп кардинально вплинути на власне життя. Такий заклик виршу-вати все самостшно е закликом до вщособленосп, а це, як показуе З. Бауман, е ворогом спшьноти [1, с. Ш1]. Спроба змусити людину повшстю прийняти вiдповiдальнiсть за все, що вiдбуваеться у свiтi, стае фактором зниження зна-чущостi колективу i будь-яких соцiальних дiй, норм i правил. Таким чином, основна риса сучасносп - протиставлення особистого й суспшьного, у тому чист шдивщуально! та колективно'1 вiдповiдальностi. Фактично, це два по-лярних св^и, якi iснують за власними законами i мають свою специфiчну лопку. Причому свiт суспiльного поступово вмирае.
Держава е основною формою оргашзацп «св^у колективного». Але на даний момент у наявносп серйозне скорочення ролi нацiональноi держави в житп людей. Нацiональна держава сучасностi майже не мае шчого спiль-ного з державами минулого, яю пщтримували економiчну, полiтичну й соцi-альну стабшьшсть. Вона не здатна приймати самостшш рiшення, потрапивши в залежшсть вiд глобального ринку й катталу, а змушена пiдлаштовуватися пiд правила гри, яю диктуються конкурентнiстю, свободою торгiвлi i т. д., оскшьки це сили екстериторiальнi, глобальнi й надзвичайно рухливь
Таким чином, автор зазначае двi основнi тенденцii сучасносп: пiдвищен-ня рiвня iндивiдуалiзацii i зниження ролi держави у виршенш проблем су-часного суспiльства навт у межах свое! компетенцii, що вщповщае кризi колективно! вiдповiдальностi. Так держава перестае бути оплотом справед-ливосп й вiдповiдальностi.
Також у попереднш системi суспiльних вiдносин кожен з учасниюв цих вiдносин (будь то роботодавець i працiвник, держава i громадянин) розумiли обопiльну залежшсть одного вщ iншого. Це змушувало суб'екти вiдносин брати на себе обов'язки i нести вiдповiдальнiсть перед шшими учасниками. Саме цього принципу намагалися дотримуватися iнститути попереднього типу суспшьства (З. Бауман називае його суспшьством модерну). Це не означало
вщсутност конфлшпв, але передбачало спшьне !х вирiшення й вироблення прийнятних стратегiчних рiшень. Головним мотивом для дiалогу ставало саме досягнення спшьно! мети при дотриманнi iнтересiв уах сторiн. При такому пiдходi обидвi сторони розумiли, що система буде стшкою й дозволить буду-вати довгостроковi плани на перспективу.
У системi «праця - каттал» в епоху модерну обидвi цi складовi були еди-ними, одна не могла юнувати без шшо! - каттал забезпечував наймання працi, праця забезпечувала життездаттсть капiталу, - а, отже, змушеш були нести вщповщальшсть одна перед одною i одна за одною. При таких вщно-синах обидва суб'екти були защкавлеш в устху iншого. I держава зобов'язана була стояти на сторож цих вiдносин. 1деальною формою держави для пщ-тримання таких вщносин, з точки зору автора, е держава добробуту, оскшьки вона не вбачала вщмшностей мiж двома цими учасниками. 1ншою вiдмiнною рисою пращ попередньо! епохи була стiйкiсть зайнятосп. Так, робiтник мiг бути впевненим, що при бажанш може протягом усього свого життя вибудо-вувати кар'еру на одному пщприемста. З другого боку, самi власники цих тдприемств вбачали стабiльнiсть свого становища у стшкосп роботи пщпри-емств. Таю двi тенденцп дозволяли вибудовувати довгостроковi плани i вза-емини. Для таких вщносин характерна «довгострокова ментальшсть», що базуеться на взаемнш вiдповiдальностi.
Зовсiм iнша ментальнiсть характерна для сучасного етапу - «коротко-строкова», оскiльки нинiшня ситуацiя е докоршно вiдмiнною: сучасна система сощальних вiдносин е «надгнучкою», вона постшно трансформуеться, змiнюючи дiйових оаб, умови i правила iснування, часто не повщомляючи про це учасникам. У сферi працi це виражаеться у вщсутносп довгострокових контрактiв, будь-яких гарантш i будь-яко! вiдповiдальностi, що, у свою чергу, призводить до вщсутносп планування й конкретних перспектив. У таких умовах взаемна вщповщальшсть, лояльшсть i колективiзм здають сво! по-зицii i поступаються мюцем iндивiдуальним iнтересам кожного. Поступово праця i капiтал стають роз'еднаними. Цьому також сприяють сучаснi техно-логп, що дозволяють капiталу легко перемщуватися у масштабах планети, а також вщмова вiд «зайвого багажу» у виглядi стацiонарних великих офiсiв, виробництв i т. д. Таку властивiсть капiталу З. Бауман називае «летючютю». Нацiональнi уряди справедливо вважають, що загроза втрати катталу i ви-ведення його з кра!ни е досить серйозною, щоб йти на компромюи i робити все, щоб фшансових потокiв не бракувало. Для цього доводиться знижувати податки, дотримуватися правил, яю встановлюе сам каттал. Водночас одш-ею з функцш будь-якого уряду е окреслення рамок дозволеного, у тому чи^ й катталу, а також перебування на сторож штереав власних громадян, яким
необхщна стабшьшсть, пдний рiвень заробiтноi плати, що е основною вщ-повiдальнiстю держави перед власними громадянами. У сучасному свт це призводить до серйозних протирiч, якi нинiшня влада дозволити не в змозг iнтереси громадян i капiталу не тiльки не зб^аються, але найчастiше е дiа-метрально протилежними. Це породжуе неможливють держави виконувати власш обов'язки, i, отже, «зшмае» з не вiдповiдальнiсть за те, що вщбуваеться.
Сучаснiсть порiвнюеться автором з автомагiстраллю, на якш або немае дороговказiв зовсiм, або е 1х безлiч, що вказують в один напрямок, але яю дають абсолютно рiзне уявлення про те, куди потрапить мандрiвник, або ре-альний пункт призначення не вщповщае позначеному на дороговказi. У будь-якому випадку нiхто не може точно знати, куди вш у результат потрапить. Така невизначешсть провокуе у будь-якого живого оргашзму «поведшкову депреаю» або невмотивовану агреаю. Вираження поведшковог депресп рiз-номаштш, але однiею з основних е втрата штересу до полiтичного життя, невiра в можливiсть досягнення справедливости i змiни життя.
Будь-яка влада рашше припускала взаемопов'язанiсть тих, хто управляе, з тими, ким управляють. Це означало причетнють до конкретноi мюцевосп, на територп яко'1 здшснювалася дана влада. Зосередженням тат! влади (а отже, i вiдповiдальностi) була держава. У нинiшнiх умовах уаею повнотою влади практично володiе каттал. Вiн же в силу сучасних технологий i глобалiзацii став рухомим, гнучким, постшно вислизаючим i безвщповщальним. Тради-цiйно влада володiла двома атрибутами - правами (прившеями) i вiдповi-дальнiстю, в даному випадку в наявносп права i вщхщ вiд вiдповiдальностi.
Глобалiзацiя викликала змши в органiзацii простору i його роль Проспр завжди був структурованим, мав чiткi межi. Життя людини, класу, нацп, держави мало сенс у рамках конкретного локального простору. У сучасному свт проспр знецшився. Поява нових засобiв пересування i зв'язку розмило кордони, поява ж вiртуального i кiберпростору «зруйнувала» простiр фiзичний [2-5]. Це, в першу чергу, позначаеться на тих людях, яю прив'язаш до «не-вiртуального» простору. Вони не здатш адекватно й вiдповiдально дiяти в мшливш дiйсностi в умовах «плинносп» й «летючостi» сучасного свiту, оскшьки е прив'язаними до конкретного простору. Таким чином, мобшьшсть стае символом свободи, у багатьох випадках - символом безвщповщальносп, а п вiдсутнiсть - ознакою безправ'я. Осiлiсть стае синошмом безвиходi. Су-путнiм ефектом дискредитацп мiсця стае роз'еднання мюця i простору. Оди-ницi можуть дозволити жити «в часЬ>, абсолютна бшьшють - «у просторi».
Як свщчить iсторiя, суспiльства попереднiх титв прагнули до встановлен-ня порядку й формування стшко! системи. Таю системи породжували у сво-1х членiв вiдчуття впевненостi, яка грунтувалася на трьох складових: впевне-
шсть у соб^ в шших людях, у суспiльних iнститутах, в основi яких лежав принцип взаемно! вiдповiдальностi. Руйнування хоча б одше! з трьох цих складових могло серйозно похитнути систему, аж до !! повного руйнування. Для сучасно! ситуацп характерна зворотна картина: невпевнешсть у собi, в iнших людях, у суспшьних iнститутах, оскiльки принцип вщповщальносп бiльше не дiе.
Аш окрема особистiсть, анi група людей не в змозi не тшьки впливати на майбутне, а й контролювати сьогодення. Вся дiяльнiсть людини зводиться до спроби вгадати вiрну (корисну, менш хворобливу) реакцiю на суперечливi подразники. Суспiльнi, у тому чист державнi, iнститути не здатш встанови-ти нормативи, не здатш стати базовими для безпечного й вщповщального юнування особистостi у суспшьст. Ролi сощально! групи й колективу також зазнали глобальних змш, осюльки тепер вони не в змозi запропонувати вiрне рiшення для шдивщуальних проблем. Духом сучасного суспiльства стала зростаюча тривога, невпевнешсть i самотнють. Самотнiсть стала результатом процесу iндивiдуалiзацii (атс^зацп) суспiльства. Як уже описувалося рашше, фундаментальнi змiни в суспшьста, у свою чергу, привели до формування нового типу ментальносп [6-8], яку Бауман називае «короткостроковою». Це - суспшьство, в якому немае майбутнього, е лише «тут i зараз», немае планування, довгострокових зв'язюв. Прояв ще! короткостроковостi можна простежити на рiзних рiвнях людських вщносин; на думку З. Баумана, св^ став сприйматися людьми як «контейнер, повний корисних предмепв» [1, с. 148]. Ц ж предмети необхщно отримати й використовувати тут i зараз, оскiльки подальше «потiм» може й не настати, або станеться повне знецшен-ня цих речей. У таю предмети перетворюються й людсью вщносини - вони юнують доти, поки випдш, цiкавi або приносять задоволення партнерам i з легюстю розриваються, як тiльки втрачають свою новизну й корисшсть. Це призводить до послаблення спiльностi, еднання людей, а, отже, до розриву, як малих, так i великих спшьнот. З родиною як базовим елементом суспшьства вiдбуваються такi ж змши: вона перестала бути гарантом стабшьносп та оплотом довгострокових вщносин. У результат таких змiн вщповщальшсть iндивiда перед суспiльством, сiм'ею, шшими людьми нiвелюеться.
Процес iндивiдуалiзацii суспшьства спостертаеться на всiх рiвнях. 1нди-вiдуальнiсть стае головним символом сучасного суспшьства, а прояв людиною свое! шдивщуальносп всшяко заохочуеться. При цьому iндивiдуалiзацiя не е результатом вшьного вибору людини, а скорiше !! долею. Вона стае способом самоствердження, але шяк не самореалiзацii. Людинi дають вiдчуття свободи i значущостi, але свобода ця е неповноцiнною, оскiльки передбачае в основному обов'язки i дуже примарнi права. Установки ж суспiльства е та-
кими, що будь-яка невдача в житп апрiорi е результатом помилок людини i п недостатньо активно! позицп: вщ хвороби до втрати роботи, а протирiччя, закладеш в суспiльствi, навiть не беруться в розрахунок. Людина зобов'язана бути самостшною особою навiть якщо вона до цього не готова. Роз'еднання суспшьства зайшло настшьки глибоко, що сукупшсть схожих проблем, стра-хiв, iнтересiв, очiкувань не зможуть сформувати цшого, а також об'еднати людей в едину спшьноту. З. Бауман тдкреслюе, що прямим наслщком шди-вiдуалiзацii суспiльства стае смерть ще'1 громадянства.
Сучасна европейська культура у сво'х праосновах мае iудейсько-христи-янську фiлософiю, яка до цих тр була базою формування системи моральних i етичних норм для сощуму. Реструктуризацiя суспiльства призводить до дешсталяцп ще'1 системи. Номiнально етичш норми транслюються через низку сощальних iнститутiв, таких як церква, освгга, сiм'я тощо. Але фак-тично вже вщбулося вихолощення традицшно! етики. Як приклад З. Бауман наводить трансформащю вщповвд на бiблiйне питання Каша «Жба я сторож братовi моему?». З точки зору християнсько'1 моралi (традицiйно европей-сько'1'), вщповщь буде однозначно позитивною. Так, кожна людина несе вщ-повiдальнiсть за оточуючих, при цьому вона залежить вщ оточуючих так само, як оточуючi залежать вщ не!. «I я е моральною особистютю, оскшьки визнаю таку залежнiсть i приймаю на себе випливаючу з не'1 вщповщальнють . _ Визнання потреб ближнього i вiдповiдальнiсть за 1'х задоволення стало нарiжним каменем моралi, а прийняття на себе ще'1 вщповщальносп - моментом народження морально'! особистосп» [1, с. 82].
Вщповщальнють за себе, iнших, взаемопiдтримка, взаемовиручка, ств-участь i спiвпереживання - основш характеристики людських взаемин суспшьства, що базуеться на традицшнш системi свiтоглядiв. У сучасному ж свт вiдповiдь буде строго негативною: кожен вщповщае сам за себе. Наше суспшьство пропонуе людинi у сво'1х негараздах звинувачувати тiльки себе, виршувати сво'1 проблеми самостiйно, навт тi, якi не е наслщком 11 вчинюв i дiй. Ступшь iндивiдуалiзацii суспiльства пiдвищився настiльки, що шститу-ти i держави в цшому, до головних функцiй яких можна вщнести забезпечен-ня порядку й безпеки громадян (безпеку в широкому сена цього слова), перекладають свою вщповщальшсть на сво!'х же громадян, кожен з яких у свою чергу намагаеться самостшно виршити вже сво'1 проблеми. У такому суспшьсга вщбуваеться природний вiдбiр - виживае найсильнiший, а слабю, виключенi суспiльством зi сво'1х кордошв, стають постiйним на-гадуванням i стимулом для решти бути бшьш успiшними, цiлеспрямовани-ми. Але, незважаючи на постшш зусилля людини, постшно мiнливi вимоги зовнiшнього свiту призводять до того, що все бшьше людей опиняються за
межею бщносп: понад 70 ввдсотюв людей у свт живуть менш анiж на 10 до-ларiв на добу [9].
Навiть у вщносно успiшних «цивiлiзованих кра!нах», одшею з найголов-нiших проблем стало постшне зубожшня населення. Це не просто тривожна тенденщя, це прямий наслщок трансформацп суспiльства. Бiднiсть е невщ'емною рисою нового порядку, а також його опорою: бачачи крайню бщшсть, шша частина суспiльства, яка перебувае не в такому скрутному становищ^ упокорюеться зi сво!ми умовами життя i приймае !х. Бiднiсть стае втiленням крайнього ступеня покарання - «сощально! смертi»: вона показуе, що бувае з тими, хто був недостатньо хорошим для нашого св^, вона тд-тримуе страх i невпевненiсть людини у завтрашньому днi, позбавляе !! будь-яко! рiшучостi й життево! енерги.
У результатi змiни св^оглядно! парадигми змшюються не тiльки оч^-вання по вщношенню до конкретно! людини, а й еталонш моделi суспшьства майбутнього. Кiлька десятилiть тому таким еталоном пропонувалася «держава загального добробуту», у якiй саме держава брала на себе обов'язок тклу-ватися про добробут усiх сво!х громадян, незалежно вiд приналежностi до класу, рiвня зароб^но! плати, займаних посад i виконуваних у суспшьста функцiй.
Зараз держави добробуту змушеш виправдовувати свое iснування, з точки зору сучасносп така держава е невипдною, нерентабельною й нелогiчною. У зв'язку з цим I. Морозова справедливо стверджуе, що «... не юнуе шяких рацюнальних аргументiв на користь подальшого iснування держави добробуту» [10, с. 70].
Критичнiсть ставлення до самого себе i навколишнього свiту завжди була чинником внутршнього зростання, потенцiалом розвитку i можливих змiн на краще, а також ознакою вщповщально! поведiнки. Сучасне суспшьство е над-звичайно критичним, критика не тшьки бажана, а й обов'язкова. Будь-який член суспшьства незалежно вщ його статусу, осв^и й полпично! приналеж-ностi мае право вщкрито критикувати все, що йому не подобаеться i що йому не до душь Але вш не мае нiчого спшьного з вiдповiдальнiстю, i не здатний здшснити жодного дiевого впливу на дшсшсть, а стае лише способом при-мирення з iснуючим порядком речей.
Ще одним стовпом, на якому трималося суспiльство «модернiтi», була вiра в iсторiю i прогрес. Вiра в прогрес - це вiра в те, що завтра буде краще, ашж вчора. Таке св^овщчуття характерне для суспiльства, яке знае, що володiе численними можливостями впливати на перебiг подiй. Для сучасного ж суспшьства щея прогресу е ефемерною, оскшьки не юнуе нiкого, хто б знав, як i куди вести за собою суспiльство. Таким «провiдником» могла б стати дер-
жава, але вона втратила можливють впливати на будь-яю процеси, в силу вщчуженосп вщ влади, що базуеться на володшш виробничими i фшансови-ми ресурсами. До того ж глобалiзацiя св^ вимагае як перегляду концепцш благополучного суспшьства, так i шляхiв його досягнення. Можливим фактором регулювання сучасного суспшьного життя З. Бауман бачить створення мiжнародного iнституту в масштабах, «порiвнянних з масштабами ди транс-нацiональних сил» [1, с. 153], що володiе всiма шструментами для впливу на концентрованi ринки катталу, якi постiйно перемiщуються. При цьому автор вщзначае, що обов'язковою умовою юнування такого iнституту мають ви-ступати уявлення про «"загальне благо", що кореняться в колективно гаран-тованiй безпецi потенцiйних суб'екпв полiтичних дiй» [1, с. 154].
Суспшьство «постмодернiтi» - це суспшьство з вихолощеною етикою й мо-раллю. Здавалося б, норми залишаються т ж, але заявлене жодною мiрою не збiгаеться з тим, що людина спостер^ае в дшсносп. Так, з усiх сторiн твердять про цшносп життя, неприйнятнiсть насильства i вiйни, про необхiднiсть за-хищати навколишне природне середовище. Але реальнють i статистичнi данi сввдчать про протилежне: свiт перебувае на граш еколопчно!' катастрофи, на-сильство й вшни залишаються невiд'емною частиною нашого життя.
Однiею з нових форм насильства стае тероризм. Будь-яка держава про-голошуе своею метою боротьбу з ним. Але, як зазначае З. Бауман, тероризм став зручною концепщею, що дозволяе лептимно вторгатися на територ^ шших держав. Цш народи були визнаш розсадниками тероризму, а потм i засуджеш як терористи: палестинцi, iракцi, лiвiйцi, сирiйцi та iншi. Вихоло-щення цiнностей призвело до появи «подвшних стандартiв»: насильство одних визнаеться тероризмом, насильство других - звшьненням вщ насильства i гноблення. Таким чином, насильство в сучасному свт носить виключно суб'ективний характер: насильство буде таким у тому випадку, якщо йому вщмовлять у лептимносп використання сили. Це означае, що громадському осуду тддаеться не сам акт фiзичного впливу, що в будь-якому випадку означае чиесь страждання, а саме вщсутнють лептимносп самого процесу. «Вшна проти насильства» ведеться в iм'я монополй на використання сили. «Усунен-ня насильства» оголошуеться метою тако!' вiйни, уявляеться як ситуащя, в якiй ця монополiя не заперечуеться» [1, с. 263]. Це призводить до того, що спроба «лептимним насильством» перемогти «нелептимне» завжди буде призводи-ти лише до виникнення нового насильства. Таким чином, сучасне суспшьство по факту не тшьки не заперечуе насильство, а й використовуе його для «на-ведення порядку», воно дшить насильство на «корисне» й «необхщне», з одного боку, i «неприйнятне» - з другого. Держава ставить насильство в розряд метсдав управлшня, а також розглядае його як споаб зберiгати й насаджувати
власш правила i норми поведшки. Асимiляцiя, як iнструмент конгломераци наци, вже не здатна виконувати свою функщю. Вона поступаеться мiсцем етшчним чисткам як основному елементу стратеги будiвництва нацiй [1, с. 272].
Вшна, як основний вияв насильства, у сучасному свiтi також зазнае ютотних змiн. Завдяки розвитку шформацшних технологий, змiнам плину часу i ролi простору, вiйни перестають бути «контактними» в прямому сена цього слова, вони ведуться за принципом уникнення прямого зiткнення з противником i ведення военних дш дистанцiйно, тобто так, щоб противник не мт вжити адекватних заходiв. Таке ведення воен робить !х швидкими i такими, що не вимагають сер-йозних фiнансових i людських ресурсiв, а, отже, надзвичайно привабливими. Особливо, якщо врахувати, що жертвами таких воен завжди е кра!на, що зазнала агреси, нападаюча ж сторона мае вс шанси обштися мiнiмумом втрат i не несе уае! повноти вiдповiдальностi перед сво!ми громадянами.
На менш глобальному рiвнi людських вiдносин узаконення «корисного» насильства робить його повсякденним i звичним. Людина сприймае його як невщ'емну частину сучасного свiту, св^ жорстокого й суворого. Таке сприй-няття насильства призводить до того, що воно впевнено проникае в життя кожно! людини: масштаби вуличного i амейного насильства все бшьш зрос-тають. Страх перед насильством, у свою чергу, посилюе тенденщю вщокрем-лення i роз'еднання людей.
Протягом уае! ютори людства люди прагнули знайти безсмертя, знайти споаб обдурити смерть i наблизитися до вiчностi. Культура, з точки зору З. Баумана, мае можливють з'еднати обмежене у час життя окремо! людини з нескiнченнiстю буття. Це можливо завдяки тому, що культура мае здатшсть наводити мости, «що з'еднують смертне життя з цшностями, нетдвладними руйнiвному впливу часу» [1, с. 301]. За тривалий час культурi вдалося навести безлiч таких мостiв. Одним iз них е уявлення про можливiсть життя тсля смертi як у розумшш релiгiйних доктрин, так i в усвщомленш того, що людина смертна, а !! ще!, думки i ди можуть iснувати незалежно вщ !х творця ще довгий час. Наступними мостами е ам'я i нацiя, вони е символами вiчно-го буття: окрема людина смертна, ам'я, а тим бшьше нацiя можуть уникнути смертi. За допомогою таких моспв будь-хто мт доторкнутися до безсмертя як шдивщуального, так i колективного.
Зараз криза шститупв сiм'i та нацii призвела до розхитування цих мостiв. Нащя i сiм'я вже не видаються оплотом стабшьносп, вони стали крихкими i ненадiйними, щоб служити такими провщниками у вiчнiсть. Людство починае шукати альтернативш шляхи досягнення безсмертя. Попит на безсмертя пере-творюе його на товар. Одним iз таких товарiв, що продаються, стае популяр-
шсть, хоча по суп свош вона е ще бшьш швидкоплинною, анiж людське життя. Але, незважаючи на це, йде безперервна й безввдповщальна боротьба за по-пулярнiсть серед полiтикiв, акторiв, спортсменiв та iн., за спробу хоча б отри-мати вщчуття дотику до вiчностi. Насправдi це призводить до того, що без-смертя перестае бути незаперечним, а смерть стверджуеться як единий реальний результат людського життя. Це призводить до двох наслщюв: по-перше, до звеличення тiлесного життя, що виявляеться у граничнiй увазi до бажань, само-вiдчуттi тiла i валякш турботi про нього; по-друге, неможливють причетностi до вiчностi призводить до знещнення всього людського життя як такого.
Таким чином, як висновок, зазначимо, що на сучасному етат формування культури шформацшного суспiльства протирiччя в культурi породили сис-темну кризу вiдповiдальностi: етично'1, пол^ично'1', економiчноï, як на шдивь дуальному, так i колективному рiвнях.
З. Бауман розкрив системну кризу принципу вщповщальносп в сучасному суспiльствi на шдив^альному й колективному рiвнях, у вах сферах людських вiдносин: економiчнiй, полпичнш, соцiальнiй i духовнiй. Вiн показуе, що ввд-буваеться не просто змша одного етапу розвитку суспшьства на iнший, що логiчно випливае з попереднього, а ввдбуваеться вдавд вiд лiнiйного традицш-ного розвитку. Ввд суспiльства порядку, вiдповiдальностi, стабшьносп i без-смертя ми перейшли до суспiльства хаосу, безвiдповiдальностi, рiвнозначних ймовiрностей i короткостроковостi, внаслiдок чого планування, прогнозування i вiдповiдальнi «висновки на майбутне» практично унеможливлюються.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бауман З. Индивидуализированное общество / Зигмунт Бауман ; пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. - М. : Логос, 2002. - 390 с.
2. Дзьобань О. П. В1ртуальна реальшсть: метаф1зичний сенс / О. П. Дзьобань, С. Б. Жданенко // Вюн. Нац. юрид. акад. Украши ¡м. Ярослава Мудрого. Сер1я: Фшософ1я, фшософ1я права, пол1толопя, соцюлопя / редкол.: А. П. Гетьман та ш. - Х. : Право, 2012. - Вип. 2(12). - С. 97-104.
3. Дзьобань О. П. В1ртуальш комушкацп: роль i мюце у сучасному свт / О. П. Дзьобань, С. Б. Жданенко // Правова шформатика. - 2015. - № 2 (46). - С. 9-16.
4. Дзьобань О. П. Ращональш засади вiртуальноï реальност / О. П. Дзьобань, Ю. В. Мелякова // Полгголопчний вюник : зб. наук. пр. - К. : 1НТАС, 2012. -Вип. 59. - С. 8-15.
5. Дзьобань О. П. Д1алектика глобал1зацп вiртуальноï реальност й суспшьного розвитку / О. П. Дзьобань // Плея : наук. вюн. Зб. наук. пр. / гол. ред. В. М. Ваш-кевич. - К. : В1Р УАН, 2012. - Вип. 63 (№ 8). - С. 254-260.
6. Нацюнальна безпека Украши в етно-ментальному та м1жнародному вишрах : монограф1я / О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань, Ю. Ю. Калиновський, Н. I. Моюее-ва. - Х. : ХА1, 2004. - 276 с.
7. Дзьобань О. П. Ментальш засади нацюнально! безпеки сощально! структуры на шляху до громадянського суспшьства / О. П. Дзьобань // Культура народов Причерноморья : науч. журн. - 2004. - № 51. - С. 129-131.
8. Дзьобань О. П. Традицп й ментальшсть в контекст нацюнально! безпеки / О. П. Дзьобань, С. М. Мануйлов // Наук. зап. Харк. ун-ту Повггряних Сил. Со-щальна фшософ1я, психолопя. - Х. : ХУПС, 2008. - Вип. 2 (31). - С. 12-18.
9. Более 70 процентов людей в мире живут менее чем на 10 долларов в сутки [Елек-тронний ресурс]. - Режим доступу: http://korrespondent.net/world/3537634-bolee-70-protsentov-lшdei-v-myre-zhyvut-menee-chem-na-10-doПarov-v-sutky.
10. Морозова И. С. Кризис ответственности в контексте развития культуры информационного общества : дис. ... канд. филос. наук : 09.00.13 / И. С. Морозова. - М., 2014. - 191 с.
СОВРЕМЕННОЕ ОБЩЕСТВО КАК ОБЩЕСТВО С ДЕФОРМИРОВАННОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТЬЮ (ПО РАБОТЕ З. БАУМАНА «ИНДИВИДУАЛИЗИРОВАННОЕ ОБЩЕСТВО»)
Дзебань А. П., Мануйлов Е. Н.
Показано, что в информационном обществе наблюдается сущностная трансформация понятия ответственности. Проанализирована научная позиция З. Баумана касательно информационного общества как индивидуализированного общества, в котором в результате информационно-технологической революции происходит глубинная трансформация европейской культуры, ее ценностей и норм, в том числе и ответственности. Обосновывается, что на современном этапе формирования культуры информационного общества противоречия в культуре породили системный кризис ответственности.
Ключевые слова: ответственность, информационное общество, ценности, культура, ментальность.
MODERN SOCIETY AS SOCIETY WITH THE DEFORMED RESPONSIBILITY (ON WORK OF Z. BAUMAN THE «INDIVIDUALIZED SOCIETY»)
Dzoban O. P., Manuylov E. M.
It is shown in the article, that the modern stage of development of society is characterized deeply by contradictory tendencies in the field ofpolitics, economy, culture that appears in the crisis of responsibility. All these processes require a serious scientific comprehension and analysis of the systems, sent to the exposure of specific features of this phenomenon for making of algorithm of actions, that will assist a removal or even softening of existent contradictions.
Reasonably, that responsibility, being the multilevel and multidimensional phenomenon, was examined and examined in the different foreshortening: ethic, social, legal, philosophical, and also psychical. Thus, authors examine responsibility both with the aim of determination of essence of concept «responsibility» and making of going near her understanding andfrom position ofdifferent subject sides. At the same time, for today there is insufficiency of the works sanctified to complex consideration of responsibility in informative society.
It is shown that modern life of man becomes the set of subjective and individual risks. That it did not take place around, even if a man is not reason of it, responsibility will carry she. In a presence asymmetric of two types of responsibility - collective and individual at that collective responsibility is minimized due to transference of responsibility of society on his individuals. Thus, two basic tendencies of contemporaneity are marked: increase of level of individualization and decline of role of the state in the decision ofproblems of modern society even within the limits of the competense that answers the crisis of collective responsibility. So the state stops to be the bulwark of justice and responsibility.
It will be that for the modern stage characteristic «short-term» mentality, as a modern system of social relations is «superflexible», it is constantly transformed, changing acting persons, terms and rules of existence, often not reporting about it to the participants. In the field of work it is expressed in absence of long-term contracts, any guarantees and any responsibility, that, in turn, results in absence of planning and concrete prospects. In such terms mutual responsibility, loyalty and collectivism, hand over the positions and yield to each individual interest. Responsibility for itself, other, supporting, mutual aid, participation are basic descriptions of human mutual relations of society that is based on the traditional system of world views. In the modern world everybody answers for itself. Society of «postmodern» is society with the castrated ethics and moral. It would seem, norms remain the same, but it is declared nowise does not coincide with that a man looks after in reality. Yes, from all parties assert about values life, unacceptability of violence and war, about a necessity to protect a natural environment. But reality and statistical data testify to opposite: the world is on a verge an ecocatastrophe, violence and wars remain inalienable part of our life.
Drawn conclusion, that on the modern stage of forming ofculture of informative society of contradiction in a culture generated the system crisis of responsibility: ethic, political, economic, both on individual and collective levels.
Opening of Z. Bauman of system crisis ofprinciple of responsibility is illuminated in modern society on individual and collective levels, in all spheres of human relations: economic, political, social and spiritual. Bauman shows that takes place not simply change of one stage ofdevelopment ofsociety on other, that logically swims out from previous, but departure originates from linear traditional development. From society of order, responsibility, stability and immortality we passed to society of chaos, irresponsibility, equivalent probabilities and short-term, as a result planning, prognostication and responsible «conclusions on the future» is practically done by impossible.
Key words: responsibility, informative society, values, culture, mentality.
