CC BY
23
УДК 1(430) "16/17" (092)
I. Паньонко
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
канд. юрид. наук, доц., завiдувач кафедри цившьного права та процесу,
О. Ряшко
Львiвський державний унiверситет внутршшх справ,
канд. юрид. наук, доц. кафедри кримшального процесу
Г. В. ЛЕЙБН1Ц - ГЕН1АЛЬНИЙ МИСЛИТЕЛЬ ЗАХ1ДНО-еВРОПЕЙСЬКО1 НАУКИ I КУЛЬТУРИ (ДО 300^ччя В1Д ДНЯ СМЕРТ1)
© Паньонко I., Ряшко О., 2016
Розглянуто деяк1 науков1, ф1лософськ1, сощально-правов1, 1сторичн1 1 релпшш концепци ген1ального н1мецького мислителя Готфр1да Вшьгельма Лейбн1ца. Його науков1 теоретичн1ще!' в1д1гравали важливу роль у науковому 1 сощальному прогрес1 у Зах1дн1й бвропь Науково-теоретичн1, фшософськ ще!' Лейбн1ца 1 у наш час не втратили свое! актуальной 1 социально! ц1нност1. Життя 1 творчкть, просв1тницька д1яльн1сть ф1лософа яскравий приклад в1рного служ1ння всьому людству на шляху прогресу.
Ключов1 слова: наука, фшософ1я, лог1ка, держава, полггика, закон, 1стор1я, рел1г1я, культура.
И. Паненко, Е. Ряшко
Г. В. ЛЕЙБНИЦ - ГЕНИАЛЬНЫЙ МЫСЛИТЕЛЬ ЗАПАДНО-ЕВРОПЕЙСКОЙ НАУКИ И КУЛЬТУРЫ (К 300-летию СО ДНЯ СМЕРТИ)
Рассмотрено некоторые научные, философские, социально-правовые, исторические и религиозные концепции гениального немецкого мыслителя Готфрида Вильгельма Лейбнща. Его научные теоретические идеи сыграли существенную роль у научном и социальном прогрессе у Западной Европе. Научно-теоретические, философские идеи Лейбница и у наше время не потеряли своей актуальности и социальной ценности. Жизнь и творчество, просветительская деятельность философа яркий пример верного служения всему человечеству на пути прогресса.
Ключевые слова: наука, философия, логика, государство, политика, закон, история, религия, культура.
I. Panonko, E. Ryashko
H. V. LEIBNIC - ANOUTSTANDIND THINKER OF WESTERN-EUROPEAN SCIENCE AND CU HURE (DEVOTED TO 300-years SINCE DEATH)
The article deals with some scientific, philosophical, socially-legal, religious concepts of brilliant German philosopher Gottfried Wilhelm Leibniz. Gottfried Wilhelm Leibniz made a huge contribution to the organization and creation of scientific institutions in English, Italy, Germany, Russia and France. Due to his scientific and theoretical creativity he was ahead of his time, formulated the ideas that formed the basis of many modern sciences.
The scientific and theoretical, civic and political activities of the German philosopher in our time hasn't lost its relevance and social value.
Key words: science, philosophy, nation, politic, law, history, relegion, freedom, justice.
Постановка проблеми. Серед видатних мислителiв захвдно-европейсько!' науки i культури шмецькому фшософу Готфрщу Вшьгельму Лейбнщу по праву належить найпочестше мюце. Лейбнщ учений-енциклопедист, фшософ, логш, математик, дипломат. Вш один i3 тих теоретиюв, яю сво1 науковi ще1 активно втшювали у практику. Мислитель у свош творчостi випередив свою епоху на кшька столiть, сформулював вдег, якi лягли в основу кiбернетики та деяких наук.
Аналiз дослщження проблеми. Нiмецький мислитель залишив людству величезний науково-технiчний спадок. У наш час у росшському виданш юнуе його чотиритомне видання, у якому розглянуто деякi фiлософськi, лопчт та богословськi концепцii Лейбнiца. Серед авторiв, якi у рiзний перюд зверталися до науково-теоретичноi творчостi фшософа, передусiм росiйськi вченi В. Асмус, В. Биховський, В. Гусев, А. Деборин, Г. Майоров, I. Нарський, В. Соколов, Л. Спокойний, А. Суботш. 1стотний внесок у вивчення праць мислителя зробив шмецький учений Гуно Фшер. На жаль, до цього часу у вггчизнянш лiтературi не мае грунтовних праць, присвячених творчосл Лейбнща.
Мета роботи - розглянути, спираючись на опублiковану лггературу, деякi науковi, фiлософськi, iсторичнi, релктйт концепцii Г. В. Лейбнiца.
Виклад основного матерiалу. Г. В. Лейбнщ народився 1 липня 1646 р. у шмецькому мгсп Лейпщг. Батько майбутнього мислителя був професором моралi i права у Лейпцiгському университет Ще з дитинства батьки привили йому любов та штерес до права, моралi та релiгii. У вщ близько 10 рокiв вш оволодiв всiею "латинською премудрiстю" [1, с. 49]. У 15 роюв Лейбнщ - студент Лейпщгського ушверситету, який закiнчив у 20 роюв. Згiдно з сiмейними традицмми, у Лейпщгському унiверситетi вiн обирае юриспруденщю. Ще з юних лiт майбутнш генiальний фшософ захоплювався логiкою, яка стала його предметом удосконалення. О^м логши, юний студент цiкавився математикою. У першому семестрi вiн вчиться у Йенському ушверситеп, де слухае лекцii вiдомого нiмецького математика Ергарда Вейгеля.
У перюд ушверситетського навчання Лейбнщ не тшьки глибоко вивчае юриспруденщю, але продовжуе заняття у галузi логiки, яку прагне переосмислити i навiть перебудувати ii у душ математики. Прагнення до точносп юридичного мислення стимулювало його до подальшого глибокого логшо-математичного аналiзу.
На фшософському факультетi у Лейпцiгському ушверситеп вiн захищае магiстерську дисертацiю. У вщ 20 рокiв Лейбнiц захищае докторську дисертащю на тему "Про заплуташ судовi випадки" в Альтдорфському унiверситетi. Свою юридичну пiдготовку Лейбнщ устшно демонст-руе пiд час впорядкування законодавства i теоретичного осмислення права у перюд служби у майнцького курфюрста.
У свош дмльносп Лейбнiц виступае як захисник просвгтницького князiвського абсолютизму у Ншеччит та е активним прихильником змщнення державно!' законностi. Лейбнiц активно працював над удосконаленням логiко-математичних проблем. Невипадково, що вiн по праву стае родоначальником математично! логiки i одним iз творцiв обчислювально-розрахунково!' техшки. Так, батько кiбернетики Норберт Вшер назвав його сво'м попередником, який надихнув його на дослiдження. Варто сказати те, що наполеглива праця Лейбнща у галузi математики принесла важливi результати. У 1675 р. вш вiдкрив диференцiальне та штегральне числення, що заклало нову еру у математищ. Вперше мислитель формулюе такi термiни, як "алгоритм", "диференщал", "диференцiальне числення", "координати", "функщя", як з того часу використовуються у математичнш науцi. Для Лейбнiца наука виступае важливим чинником прогресивного розвитку суспшьства. Вiн прославляе великi ввдкриття вчених, "якi примножують i допомагають створити бшьше зручностей для людей, для 'хнього життя i здоров'я" [2, с. 243].
Нiмецький мислитель як у сво'х творах, так i у багаточисленних листах, акцентував увагу на ролi науки у прогресивному розвитку суспшьства. Дуже помиляються п полiтики, говорить Лейбнiц, як "нехтують фiзичними i математичними дослвдженнями, котрi засуджують, як нiбито безкорист науки (Ьопае ЫИегае) i все те, що слугуе для покращення життя" [2, с. 178].
Наука, - заявляв Лейбнщ, - юнуе для життя. Таким був девiз мислителя. Наука повинна бути тюно пов'язана з практикою. Лейбнiц закликае учених не обмежуватись тшьки суто своею наукою, а включати до сфери сво'х дослiджень iншi науки. "Знання iсторii як у фiлософiв, так i у математикiв, а також вчення витончено!' словесностi й античносп не повинно бути знехтуваним -заявляе вiн" [2, с. 180]. Сам мислитель був яскравим i переконливим прикладом глибокого i творчого аналiзу науково-теоретично!' спадщини видатних мислителш, серед яких були Демокргт, Пiфагор, Платон, Арiстотель, а також фiлософiв: Бейля, Бекона, Гоббса, Декарта, Мальбранша, Спiнози, Локка та багатьох шших. Важливе мiсце у розвитку науки, культури, мистецтва i всього духовного життя шмецький мислитель вщводив фiлософii. У розумiннi фiлософii (метафiзики) та Г! предмета Лейбнiц виходив з того, що фшософ!я - це основа усього наукового знання [3, с. 333].
"Ще дитиною, - писав Лейбнщ, - я познайомився з Арютотелем i Платоном. Твори цих мислителш мене надзвичайно защкавили" [2, с. 530]. Мет постшно, - визнае Лейбнiц, - "з само! юностi була до дут моральна фшософ!я Платона" [2, с. 546]. Лейбнщ не тшьки глибоко вивчав i знав твори старогрецьких фiлософiв, вiн прекрасно був обiзнаний iз творами вчених-мислителiв середньовiччя. Вiн високо цiнував християнських мислителш, якi, на його думку, зробили вагомий внесок у розвиток фшософи i моралi. "Нашi новi фшософи, - писав Лейбнiц, - недостатньо справедливi до св. Фоми та шших великих людей того часу, оскшьки у багатьох !х теор!ях iснують глибокi i цiкавi вдеТ У !х думках значно бшьше обгрунтованостi, нiж переважно думають. У них цший скарб надзвичайно важливих i цшком доступних доказiв ктин" [2, с. 134]. Про св. Августина вш говорив: "Я цшую його великий розум i глибину мислення" [2, с. 530]. "Лейбнщ, - пише А. Деборин, - був людиною глибоко вiруючою. Шзнання Бога за допомогою розуму вш вважав головним завданням науки" [4, с. 98]. Шмецький фшософ розглядае оточуючий свгт як складну систему об'ективно юнуючих зв'язкiв i ввдносин. "Свiт, - пише Лейбнiц, - складаеться iз багатьох речей, як взаемодiють, i не iснуе тако! речi, якою б малою вона не була, щоб вона не робила жодного внеску у всезагальну взаемодто" [2, с. 238]. У природа - заявляе мислитель, - все ввдбуваеться закономiрно, у результат iснуючих причин. "Вся природа мае таку направлетсть свого руху, а не шшу, а також мае певну причину". [2, с. 239]. Потрiбно тдкреслити, що Лейбнiц творчо застосовував дiалектичний метод пiзнання. "Для нього характерний, зазначае I. Нарський, глибоко науковий стиль мислення, - ось що характеризуе кращi сторони його ф^лософ^ко! творчосл" [5, с. 3].
Мислитель - активний прихильник чгткосп i ясностi думки, його ктинне фшософське мислення повинно бути добре зрозумшим. Вiн не сумюний з беззмiстовними i темними словами i висловлюваннями, - говорить Лейбнщ. Фшософ вiдрiзняеться вiд нефшософа ястстю мислення. 1стинний фшософ повинен постшно шукати ясностi у словах i користi у речах. Без ясносп не може бути й ютинного судження, iстинного висновку. Лейбнiц велику увагу придшяв чiткостi, ясностi i
точност слова: "...воно може привернути увагу, спрямовувати розум, глибше закарбовувати у пам'ят предмет мови" [6, с. 65]. Але для "фшософа, - заявляе Лейбнiц, - нiщо не може бути бшьш чужим, шж темна мова" [6, с. 79]. Лейбнщ надзвичайно прискiпливо ставився до чггкосл, якiсностi "строгостi фшософських мiркувань" [7, с. 268]. Лейбнiц згадував, що ще у юностi вш самостiйно дiйшов думки про необхвдшсть встановити у людському пiзнаннi строгий порядок, щоб виключити з науки все хибне, випадкове i сумшвне, а те що у нш е iстинного, спрямувати на покращення людського життя. У цьому, по суп, й полягало життеве кредо фшософа.
Лейбнщ високо щнував роль науки у розвитку i функщонуванш суспшьства. Для того, щоб досягти iстини, необхiдно оволодiти законами мислення i законами формально!' логiки. Тшьки вони виступають як "критерiй ютини"[8, с. 54]. Вiн вважав за необхвдне насамперед провести критичний аналiз усiх накопичених людством знань, ввдокремлюючи у них iстинне вiд усього хибного, корисне ввд некорисного.
Високо ощнюючи роль науки, Лейбнiц бачив, що завдяки й розвитку удосконалюються сили руйнування, сили вiйни, як можуть стати некерованими i ввдкинути людство назад вiд науки до варварства [1, с. 47]. Ця думка вченого е надзвичайно актуальною у наш час. Уся наукова творчють Лейбнща грунтувалася на логiко-математичнiй методологи.
Значну увагу у сво'й науковш дiяльностi Лейбнiц придшяв логiцi. В основу лопчних дослiджень Лейбнiца була покладена програма створення унiверсальноi символiчноi мови. Нiмецький мислитель високо щнував видатного старогрецького фшософа Арктотеля - засновника, родоначальника формально'' логши. Вш називае Арiстотеля одним iз великих i генiальних людей Стародавнього свггу, який ".в широтi поглядiв, гостроп i проникливостi духа, силi переконання, котрий сво'м винаходом форм аргументацй зробив велику послугу вченим" [9, с. 490].
Творчо i наполегливо працював Лейбнiц над створенням ново'' науки логши. У лопщ вш вперше сформулював закон достатньо'' тдстави, а також розвинув вчення про аналiз i синтез. Йому також належить прийняте у сучаснш лопщ формулювання закону тотожностi. Лейбнiц справедливо критикував англiйського фшософа Д. Локка, який зневажливо висловлювався про силопзм.
Винахвд силогiзму як логiчноi форми мислення е одним iз найкращих i найважливiших вiдкриттiв людського духу. Це свого роду ушверсальна математика. У нш заключаеться мистецтво непогршносл, якщо вмiють правильно користуватися ним [9, с. 492-493].
Нова логша, на думку Лейбнща, повинна бути символiчно математичною, яка здатна стати "универсальною теорiею наукового мислення i загальною теорiею вiдкриття" [10, с. 3]. У лопщ мислитель бачив ушверсальний зашб науки у шзнанш об'ективно iснуючого свiту (природи, суспшьства, людини). Завдання логiки - дослвдження правил мислення i стилю мови. Вперше висунув iдеi можливостi машинного моделювання людських функцш [7, с. 269]. Учений збагатив логшу новими вдеями, деякi з них випередили свою епоху на кшька столпъ.
Лейбнiц, зазначае А. Субботiн, передбачив багато чого, що згодом заклало фундамент сим-волiчноi логiки. Вш не тшьки сформулював й принципи i закони, але й розробив поняття фор-малiзацii логiчноi мови [11, с. 52]. Його пращ з логши, створений лопчний апарат i сьогодш виступають важливою теоретико-методолопчною основою. Варто вказати й на те, що у сферi творчо!' дмльносп нiмецького мислителя особливе мкце належить не тшьки фшософй, логiцi, але й iсторii.
Бшьшють логiчних творiв Лейбiнца не були опублшоваш за його життя. Вони були вилучет iз його величезного рукописного архiву i були опублшоваш у рiзних видавництвах тшьки тсля його смертi.
Лейбнiца можна вважати визначним юториком. У 1676 р. Лейбнщ вступив на службу до ганноверських герцопв. Вона продовжувалась близько сорока роюв. За цей перюд Лейбнiц активно займаеться iсторiею. Вш е засновником першого "iсторичного товариства" у Нiмеччинi. Мислитель -активний прихильник глибокого вивчення юторичних джерел. В ктори вiн вимагав передушм спиратися на документи. Вчений написав i видав багато томiв з гётори Нiмеччини. Як iсторик фшософ вiддавав багато сил, акцентуючи увагу на юридично-законодавих проблемах.
Лейбнщ високо щнував юторто як науку, але ввд кториюв вш вимагав, щоб вони оперували перевiреними i достовiрними джерелами i фактами. "Я не знаю шчого бшьш цiкавого, тж залишенi
нам стародавш документа, з icTopii ми черпаемо значну частину корисних для нас Пстин" [9, с. 482]. "1з ютори, - зауважуе фшософ, - ми повиннi отримати найкористшП уроки" [9, с. 484].
"1стор1я, - заявляе Лейбнiц, - е дзеркалом божественного проведшня i являе нам Бога, надшеного мораллю, оскшьки вiн проявляе себе не тшьки як першоджерело (principium) речей (як у метафiзицi i у математищ), не тшьки як винахiдник дивовижних машин (mehinae) (як у фiзицi), але й як правитель (rex) духПв у цiй свiтовiй держав!.., а громадянська iсторiя, у яку я включаю i сучасну, вказуе на його необмежену (exuberantissima) волю" [2, с. 181].
Велику увагу фшософ у сво!й творчосл придшяв рол! i мПсцю християнсько! релкй у моральному удосконаленш людини, розробив глибоку фшософську концепщю Пснування Бога. Вш писав: "...християнська релПгм, порПвняно з якою жодна з шших будь-коли i будь-де ввдомих релтй, е священною, у сво!й простои найтднесенплою, вщрЬняеться вищПстю, вражае знатоюв сво!х догмата, а зввдси й доказування багатьох Пстин не може бути досягнуте шакше, шж через Псторто" [2, с. 181].
У сво!х Псторичних сощально-полгтико-правових дослщженнях Лейбнщ велику увагу придшяв теоретико-правовому аналПзу сутносп держави i права. "Держава - це сукупшсть людей, оргашзованих у едтсть за наявност пашвно! влади, тобто права наказувати вшьним особам дотримуватись певних правил, а у разП необхвдносп - змушувати до !хнього виконання. Держава у такий спошб складаеться Пз пашвних i пвдлеглих верств. Держава виникае у результат! суспшьного договору, при цьому суб'ектом влади виступае держава, а не особа правителя". Держава, за Лейбнщем, створюеться через договПр мПж членами суспшьства, а не мПж народом i володарем [4, с. 101]. Народ призначае правителя i законодавця. Виникае питання: у кого, власне, повинш знаходитися у шдлеглосл члени суспшьства? Лейбнщ вважае, що у держави, а не у правителя. Укладаючи суспшьний договПр, кожен член суспшьства дае общянку державП дотримуватися й закотв. Народу належить право чинити опр владП монарха у разП порушення ним сво!х зобов'язань. Як i Платон, вш сто!ть на тому, що державою повинш управляти "кращ!', тп хто мае великий розум i талант. С люди, говорив вш, як вПд природи мають проникливий i гострий розум, але, як засввдчуе досввд, якщо вони хоча й талановитП, але поверхневП, !х дмльшсть не спрямовуватиметься на виршення складних державних проблем. Бшьше того, "...вони нередко здшснюють помилки, що наносять величезну шкоду державп i ушм тим, хто довПрив !м важливП справи " [2, с. 179].
Для Лейбнщя щеалом правителя держави повинен бути монарх, який умПе вибирати мтстрПв для ведення державних справ. Бшьше того, вш повинен бути хоробрим, дуже добрим (бо зло вш зможе причинити, не боячись вадповадальносп), доброчесним в усПх ввдношеннях i шукати слави. Але слави Пстинно! для блага пвдданих i для змщнення доброчесностп i вш обов'язково повинен бути освПченою людиною, знати географто, мораль, полптику, вшськову справу [12, с. 125].
Як ввдомо, Лейбнщ творчо i плвдно працював як науковий консультант з полптичних, дипломатичних i правових проблем не тшьки у шмецьких володарПв, але й в багатьох европейських монархПв; i мав можливПсть спостерПгати за !хньою дмльшстю, i зауважуе, що !хш помилки можуть бути фатальними i згубними [6, с. 179].
Лейбнщ вважае, що державш дПячП мають справу не тшьки з договорами, виборами, субсидПями та шшими проблемами, але й проблемами економши, торпвлП, мануфактурного виробництва, а також з проблемами военно! науки. А щ проблеми, як правило, розраховаш на математичних принципах, е суттевими i необхщними для пвдтримки держави [6, с. 179].
Мислитель впевнений у тому, що державш чиновники, зокрема монархи, як нехтують науками i зневажливо ставляться до них, не здатш "глибоко осмислити проблеми держави, i, як правило, наносять велику шкоду держав!' [6, с. 180].
Серед стародавшх фшософПв, як прагнули удосконалити державу, й правлшня, Лейбнщ називае Шфагора, "найбшьшого Пз людей", який прагнув "удосконалити суспшьство, оскшьки у той час держави знаходились пвд гнптом рПзних тиранш. Вш же прагнув, щоб дати народам правителПв, як навчет i засвоши його фшософто та озброет рятПвними вдеями" [6, с. 191].
На думку мислителя, найблагополучшшою вдеальною державою е Град Божий, якийе е найдосконалшим iз усiх будов" [6, с. 541]. Лейбнщ пiдкреслював, що у державi вищим законом е благополуччя народу, а у цер^ - спасiння душi.
Розмiрковуючи над проблемою прав i свобод людини, Лейбнщ зауважував, що людина е справжшм суб'ектом свободи, оскшьки за найбiльшоi активностi й'й' волi вона мае розум, здатний до вибору. Вшьна дiяльнiсть людини - це й дiяльнiсть як духовно!' ютоти, якою вона залишаеться пiсля врахування усiеi складно' структури необхiдностi [13, с. 43]. Варто шдкреслити, що Лейбнщ, як i Сократ, закликав громадян чггко дотримуватись iснуючих закошв. Пiдсумовуючи, Лейбнiц сказав: "Потрiбно, якщо можеш, збудувати будинок, нехай у ньому будуть жити iншi, i посадити дерево, чи' плоди вже не вдасться тобi скуштувати". "Шмець Лейбнiц, - писав Ф. Енгельс, -генерував генiальнi вде', не тклуючись про те, чи визнають його заслугу, чи щ вде' припишуть iншим" [5, с. 199].
Смерть Лейбнща, пише Г. Майоров, шкого не засмутила, нi у Шмеччит, нi у Англй. Берлшська академйя i Королiвське товариство жодним словом не згадали про велику втрату. Тшьки у Париж^ де вш колись святкував свой' першi науковi трiумфи, у стiнах Академй прозвучало знамените похвальне слово Фонтенеля, який вписав iм'я великого фшософа у скрижалi iсторii науки [1, с. 62].
Цший мiсяць тшо фшософа лежало у церковному пiдвалi без погребшня. Лютеранськi пастори вiдкрито називали, Лейбнща "безбожником", ставили пвд сумшв саму можливiсть поховання його на християнському кладовищг
Парадоксально, але автор "Теодице'" прекрасного твору, який був написаний для захисту релiгii, тсля смертi виявився, фактично, покинутим церквою. Його похоронили як безбожника i еретика. Труну генйя супроводжував один тшьки його особистий секретар. Як сказав один iз присутнiх: ".його хоронили не як славу кра'ни, а як розбшника" [1, с. 62]. Але велика свята правда i ютина полягають у тому, що справедливють перемогла i iм'я велико' людини - мислителя, фшософа назавжди залишиться у пам'ят людства.
Висновки. Г. В. Лейбнщ увшшов у наукову i свiтову культуру як видатний мислитель, енциклопедист, який залишив людству величезну спадщину глибоких фшософських, фiзико-математичних, полiтико-правових, економiчних, релiгiйних, iнженерно-технiчних вдей.
Лейбнiц - пгант фшософсько'' i науково' думки, ушверсальний генiй, дйяч багатьох галузей теорii i практики, який створив фшософську систему, що представляла теоретико-методолопчну основу подальшого розвитку багатьох наук. Лейбнща можна вважати визначним попередником шмецько!' класично' фiлософii, його вде!' були орiентиром у йй подальшому розвитку. Мислитель творчо переосмислив i переробив основнi iдеi Демокрiта, Платона, св. Августина, Р. Декарта, Т. Гоббса, Б. Стнози та ш. Вш прагнув синтезувати все ращональне у попереднiй фiлософii з новггшми науковими знаннями на основi запропонованой ним методологii. Величезну роль зшрав Лейбнiц в органiзацii та створенш наукових установ в Англii, Францй, Нiмеччинi, Iталii, Росii. У 1699 р. вш стае членом Паризько' Академii наук. У 1700 р. вш перший президент Берлiнського наукового товариства, почесний член Академii наук у Римг Вiн пiдготував план створення Академй наук у Санкт-Петербурз^ був почесним членом Лондонського Королiвського Товариства. 1де'' Лейбiнца мали великий вплив на наукову творчють таких ввдомих дiячiв науки i культури Нiмеччини, як Гегель, Гете, Лессшг, Фейербах, Шилiнг, Шиллер та ш. Нiмецький мислитель не був тшьки суто кабiнетним вченим, вiн активно займався державними, полггичними, юридичними, дипломатичними, економiчними, релiгiйними, iнженерно-технiчними проблемами. Лейбнщ, був активним i невтомним реформатором. Вш був реформатором с!льського господарства, адмтстративного апарату i школи. Лейбнщ - видатний ентузiаст науки, методолог-рацiоналiзатор,
прихильник еволюцшного розвитку суспшьства i вПротерпимостп зробив вагомий внесок у розвиток просвптництва у Свропп Вш був одним Пз видатних мислителПв-гумашслв, який все життя служив наущ i прогресу. Славетне Пм'я фшософа навПчно вписане в ПсторПю свптово! науки i культури.
1. Майоров Г. Г Теоретическая философия Готфрида Лейбница / Г. Г. Майоров. - М.: Издательство Московского университета, 1973 - 263 с. 2. Лейбниц Г. В. Сочинения: у 4-х т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. - М.: Мысль, 1982. - Т.1. - 645 с. 3. ¡сторгя фтософп: тдруч. для вищог школи. - Х.: Прапор, 2003. - 768 с. 4. Деборин А. М. Готфрид Вильгельм Лейбниц как социальный мыслитель / А. М. Деборин // Вопросы философин. - 1961. - №3. - С. 97-107. 5. Нарский И. С. Готфрид Лейбниц / И. С. Нарский. М.: Мысль, 1972. - 239 с. 6. Лейбниц Г. В. Сочинения: у 4-х т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. - М: Мысль, 1984. - Т.3. - 734 с. 7. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т. //гл. ред. А. М. Прохоров; 3-е изд. - М.: Советская Энциклопедия, 1973. - Т. 14. - 624 с. 8. Спокойный Л. Философия Лейбница. Научно-популярный очерк / Л. Спокойный. - Л.-М., 1935. - 91 с. 9. Лейбниц Г. В. Сочинения: в 4-х т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. - М.: Мысль, 1983. - Т.2. - 686 с. 10. Майоров Г. Г. Лейбниц как философ науки / Г. Г. Майоров // Лейбниц Г. В. Сочинения: в 4-х т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. - М.: Мысль, 1984. - Т.3. - С. 3-41. 11. Субботин А. Л. Логические труды Лейбница / А. Л. Суббтотин // Лейбниц Г. В. Сочинения: в 4-х т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. - М.: Мысль, 1984. - Т.3. -С. 41-53. 12. Погребысский И. Б. Готфрид Вильгельм Лейбниц (1646-1716) / И. Б. Погребысский. -М.: Наука, 1971. - 318 с. 13. Соколов В. В. Философское значение "Теодицеи" Лейбница / В. В. Соколов // Лейбниц Г. В. Сочинения: в 4-х т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. - М.: Мысль, 1989. - Т.4.- С. 3-48.
REFERENCES
1. Mayorov H. H. Teoretychna filosofiya Hotfrida Leybnitsa [Theoretical philosophy of Gottfried Leibniz]. Moscow, Vydavnytstvo Moskovs'koho universytetu Publ., 1973, 263 p. 2. Leybnits H. V. Tvory v chotyr'okh tomakh [Works in four volumes]. Moscow, Dumka Publ., 1982, 645 p. 3. Istoriya filosofiyi: Pidruchnyk dlya vyshchoyi shkoly [History of philosophy]. Kharkiv, Pravo Publ., 2003, 768p.
4. Deborin A. M. Hotfrid Vil'hel'm Leybnits yak sotsial'nyy myslytel' [Gottfried Wilhelm Leibniz as a social thinker]. Pytannya filosofiyi - Problems of philosophy, 1961, Vol. 3, pp. 97-107.
5. Nars'kyy I. S. Hotfrid Leybnits [Gottfried Leibniz]. Moscow, Dumka Publ., 1972, 239 p.
6. Leybnits H. V. Tvory v chotyr'okh tomakh [Works in four volumes]. Moscow, Dumka Publ., 1984, 734 p.
7. Velyka Radyans 'ka Entsyklopediya (U 30 tomakh) [Great Soviet Encyclopedia]. Moscow, "Radyans 'ka Entsyklopediya" Publ., 1973, 624 p. 8. Spokiynyy L. Filosofiya Leybnitsa. Naukovo-populyarnyy narys [The philosophy of Leibniz. The popular science essay]. Leningrad-Moscow, 1935, 91 p. 9. Leybnits H. V. Tvory v chotyr'okh tomakh [Works in four volumes]. Moscow, Dumka Publ., 1983, 686 p. 10. Mayorov H. H. Leybnits yak filosof nauky [Leibniz as philosopher of science]. Moscow, Dumka Publ., 1984, pp. 3-41. 11. SubotinA. L. Lohichnipratsi Leybnitsa [Logic works Leibnitz]. Moscow, Dumka Publ., 1984, pp. 41-53. 12. Pohrebysskiy I. B. Hotfrid Vil'hel'm Leybnits (1646-1716) [Gottfried Wilhelm Leibniz (1646-1716)]. Moscow, Nauka Publ., 1971, 318p. 13. Sokolov V. V. Filosofs'ke znacheneya "teodytseyi" Leybnitsa [Thephilosophical meaning of "theodicy" Leibniz]. Moscow, Dumka Publ., 1989, pp. 3-48.
