CC BY
33
УДК 061. 1£С
О. В. Ставицька, кандидат фшософських наук, доцент;
В. М. Головко, мапстр полггачних наук
формування гео1сторичного простору свропейського союзу в контекст1 теорп ментальних карт
За допомогою теорй ментальних карт розглянуто проблему формування гео-iсторичного простору Свропейського Союзу (СС). Запропоновано застосування концепцй культурних плит для видыення основних культурно-цивiлiзацiйних регютв СС та обгрунтовано вплив кнуючих цившзацшних, кторичних та культурних вiд-мтностей на полтичт процеси усередит стльноти.
Ключовi слова: ментальш карти, культурю плити, Свропейський Союз.
Актуальтсть проблеми. Скрупульозне вивчення £С на сучасному еташ показуе, що його зовншня едшсть не е очевидним фактом i за своею сутшстю вш е гетерогенним простором, в якому сшвюнуе безлiч територiальних структур. Шку свое! строкатостi £С досяг в останнi п'ять рошв, 3i включенням до його складу у 2004 р. 10 кра!н i3 регiону Центрально! та Сходно! £вропи i у 2007 р. — Болгарп та Румунп. Унаслщок цього природа i внутрiшня сутшсть £С е досить складними, що унеможливлюе його чiтке визначення у межах класично! политично! теорп. Невипадково польський полiтолог Я. Зеленка називае £С «невтзнаним полiтичним об'ектом».
Дослвдження европейсько! проблематики за допомогою методологи рiзних галузей гуманiтарного наукового знания приводить до думки, згвдно з якою коршня багатьох процесiв, що протшають усерединi £С, лежить в юторичних особливостях формування европейського геополи'ичного i геоiсторичного простору та розвитку окремих «ментальних» регiонiв чи цившзацшних клас-терiв — культурних плит. У ролi цих культурних плит £вропи виступають деяк1 регiони та области, об'еднанi низкою загальних, у першу чергу культурних i цившзацшних, рис. Культурш плити е фундаментом як сучасно! £вро-пи, так i £С, при цьому останнiй е по сутi економiчною та полiтичною над-будовою для цього базису.
Це зумовлюе той факт, що кра!ни, включеш в сучасний полiтичний дискурс £вропи, суттево рiзняться за сво!ми географiчними, культурно-цивiлiзацiйними i сощально-полгшчними характеристикам та мають рiзну динамшу iсторичного розвитку. Багато в чому саме в особливостях формування европейського геоюторичного простору криеться вщповвдь на питання про походження внутршшх суперечностей £С i труднощiв окремих цившзацшних i культурних аспеклв европейсько! штеграцп.
© Ставицька О. В., Головко В. М., 2010 173
Разом з тим у нашш кралш ця проблематика практично не розроблена, а перекладш заруб1жш дослвдження потрапляють до Укрални iз зашзненням у два-три роки пiсля свого виходу i за цей час встигають морально застарiти. У принцип такий стан речей е наслвдком того, що укралнський теоретичний простр европейських студiй мае достатньо неглибокий характер. Основна увага вiтчизняних науковщв пов'язана iз проблемами взаемовiдносин Укрални i £С, тодi як iншi актуальнi питання европейських студш часто залиша-ються поза дослщницьким фокусом. На цей час в укралнськш полiтичнiй теори не юнуе наукових праць оглядового i узагальнюючого характеру, при-свячених розглядуванiй проблема
Дослвдження використовуе методологiчну базу таких галузей наукового знання, як политична iсторiя £вропи i порiвняльна географiя, не забуваючи ввддавати належне цившзацшним пiдходам А. Тойнбi [5], О. Шпенглера [7], С. Хантшгтона [8], а також концепци «уявлених спшьнот» Б. Андерсона [1].
Чiльне мюце у методологи дослiдження посiдае концепцiя «ментальних карт», на яких слщ зупинитися докладнiше. Найбiльш повний опис ще! теори у нaуковiй лiтературi дае у своему нарисi «Ментальш карти» Ф. Шенк. Вiн виводить свое визначення ментальних карт, зпдно з яким ментальна карта — це «створене людиною зображення частини навколишнього простору... Вона вгдбивае свгт так, як його соб1 уявляють люди, I може не бути в1рною. Ви-кривлення дшсно дуже ймовгрт» [6]. Це поняття грунтуеться на усввдомлен-ш того факту, що не тшьки шдивщууми створюють свою суб'ективну вну-тршню картину навколишнього простору, ввдомосп про який вони можуть одержати безпосередньо. 1з цього випливае, що групи людей, сшвтовариства та колективи також створюють специфiчнi в iсторичних i культурних ввдно-синах уявлення про просторову структуру навколишнього свiту, який вони бачать або можуть уявити собг
На вiдмiну ввд вивчення ментальних карт у рамках психологи шзнання антропологи, политологи та культурологи спрямовують свiй погляд не стiльки на форми репрезентаци просторових знань у сввдомосп iндивiдуума, скiльки на зафшсоваш текстуально й у виглядi зображень уявлення всього суспiльства про життевий простiр. Вони вивчають уявний подш територiй, з якими лише мала частина члешв даного спiвтовариства знайома за особистими спостере-женнями, — таких, наприклад, як ментальнi категори «Балкани», «Азiя», «Центральна £вропа» або «Схвдна Свропа [6].
Геоiсторичний проспр сучасно! Свропи являе собою своерщний пазл, елементами якого виступають так зваш «культурнi плити». Термiн «культур-нi плити» визначено за аналопею iз лiтосферними плитами, якi формують поверхню Землi. У нашому випадку культурна плита е специфiчним менталь-ним, «уявленим» регiоном, що мае низку притаманних лише йому атрибупв i ознак, а крални, що складають цей регiон, об'еднанi за допомогою стльно! 174
вторично! пам'яп, культурно-цивiлiзацiйних та географiчних особливостей. Систему континентальних культурних плит становлять центр £вропи, а також певш периферiйнi та напiвпериферiйнi зони на И кордонах. Зпдно з наданим нами визначення критерiями при видшенш культурних плит виступають специфiчнi культурно-iсторичнi особливостi розвитку регiону («загальна ю-торична доля»), наявнiсть яко!сь власно! iдентичностi або !! подоби, а також сшльшсть за дешлькома характерними цивiлiзацiйними рисами, що присвою-ються ментальним атрибутам i ознакам. Також у деяких випадках можуть застосовуватися географiчнi критери — вщстань вiд умовного центру або ввдокремлене розташування будь-якого регiону.
У нашому дослiдженнi як основнi культурнi плити £вропи назвемо За-хiдну £вропу, Скандинавiю, Балкани та Пiвденно-Схiдну £вропу, а також Центрально-Схвдну £вропу. Кожна з них мае сво! ушкальт характеристики й особливу iдентичнiсть, тюно пов'язану з iсторичною пам'яттю. Розглянемо щ основнi елементи геоiсторичного простору £С.
Центр £вропи, що iнодi розумiеться пiд термiном «Захiдна £вропа», за-вжди був специфiчним культурним регiоном £вропи. У певний час цей регюн надiлявся сакральним змютом головного носiя ще! европейсько! штеграцп й iдентичностi i протиставлявся Схвдшй Gвропi та Росй' як оборонець цшнос-тей Заходу. Крiм цього, даний регiон у свiдомостi европейщв найчастiше мав досить чiтко змальоваш кордони, на вiдмiну, скаж1мо, вщ досить розпливчас-того поняття «Схвдна £вропа». Захiдна частина Пiвострова, що виникла на уламках iмперi! Карла Великого, була в той же час ареною спустошливих воен, i без перебшьшення можна сказати, що будь-який доленосний конфлжг не оминув l! стороною. Подiбнi випробування й сформували iснуючу на сьогод-m оригiнальну культуру та iдентичнiсть «старо! £вропи».
Аби пiдтвердити цi слова, доцшьно звернутися до гiпотези К. Помяна, який у статп «£вропейська iдентичнiсть: iсторичний факт i политична проблема» наводить таку концепцш умовного центра £вропи, що випливае з давньо1 бшарно! опозицп мiж Латинським i Варварським свiтами. Зпдно з нею европейський центр — арена протистояння мiж областями Terra Romanicum i Terra Barbaricum. Terra Romanicum — це область поширення християнсько! католицько! традицп та романсько! мовно! ам'!. Вона включае ri регiони, як1 були свого часу пвдвладш або колонiзованi Римською iмперiею. Terra Barbaricum — варварськi земл^ що суперничали з римлянами, пред-ставники шмецько! мовно! сiм'! [10].
Саме област Terra Barbaricum були у свш час цитаделлю лютеранства, який кинув виклик пануванню католицько! церкви в £врош. Якщо до умовного простору Terra Romanicum належать насамперед 1тал1я i Франщя, то до Terra Barbaricum входили Шмеччина, Австрiя та iншi землi на сх1д вiд Рейну. Протистояння цих територш багато в чому привело до того, що в Захщнш
£врот склалася ушкальна змшана культура, яка сформувала iснуючi донинi уявш риси европейського центра [10].
Орипнальну концепцiю центра £вропи висунув норвезький дослвдник, полiтолог, iсторик та антрополог С. Роккан. 1сторики i географи давно аналь зували роль Рейна та шших основних транспортних мапстралей Захщно! £вропи в розвитку континенту, i цi дослiдження й лягли в основу концепту «поясу мют» С. Роккана. Вiн доходить висновшв про те, що на початку Нового часу структурним стрижнем Заходу виявився пояс земель, де переважали союзи мют (балтiйська Ганза, Фландрiя, Швейцарiя, iталiйська Пiвнiч) та держави, що претендували на роль iмперiй i лежали по обидва боки цього поясу. Основна дшянка даного поясу пролягала уздовж Рейна по землях Ельзас-Лотаринги, Швденних i Пiвнiчних Нiдерландiв, Швейцарп, спускаю-чись на територш Ломбардп, Гену! та Венецп з Альпшськнх гiр [4].
Навколо цього поясу формуються потужш нацiональнi держави — Ан-глiя, Франц1я, Нiмеччина. В епоху промислово! революцп ХУ11-Х1Х ст. саме в цьому регiонi формуються першi центри кашталютично! економiки, кон -центруються фiнансовi ресурси, створюються потужнi виробничi бази, вiдбуваеться iнтенсивна урбанiзацiя. Актуальшсть подiбного пiдходу де-монструе карта «зони найвищого економiчного розвитку Захщно! £вропи», складена пiсля Друго! свггово! вiйни, так званий «блакитний банан». Ця зона настiльки повторюе роккановський «пояс мют», простягнувшись вiд Лондона до Милана, що важко собi уявити бiльш повний збт I в наш час проспр навколо умовного поясу займають держави ядра £С, найбiльш розвиненi в економiчних вiдносинах i впливовi в полгтичному [4]. Ця територiя при-близно повторюе землi «1мперп Заходу» Карла Великого в епоху И найбшь-шого роз^ту.
Конструювання Захвдно! £вропи базувалося на жорсткому протиставлен-нi себе £вропi Схiднiй. Тако! точки зору додержуеться американський культуролог Л. Вульф, який у робот «Винах1д Сходно! £вропи» ввдзначае, що саме Захiдна £вропа узвича!ла дискурс цивiлiзованостi в XVIII ст. i сама стала визначати належнють окремих кра!н i регiонiв континенту до цього дискурсу з позицш центра. Багато в чому це було пов'язане з виникненням на землях цього репону штелектуально! та вдеолопчно! течiй Просвiтництва [3, с. 44]
У нашi часи центр £вропи — Захiдна £вропа е тим нарiжним каменем, навколо якого будуеться система ментальних координат континенту, централь-ним елементом европейського геоюторичного простору. При цьому з позицш центру цей регюн формуе европейський дискурс i ухвалюе рiшення, як1 час-тини £вропи можуть в нього входити, а яш — нi. Основними об'еднуючими критерiями для ще! культурно! плити виступають високий рiвень економiч-ного i полiтичного ресурсного потенцiалу, географiчне розташування, а також належнiсть до ареалу поширення спочатку римсько! культури, а згодом —
держави Каролшпв i Священно! Римсько! iMnepiï, iдеологiчний вплив Рене-сансу, Реформаци та Просвiтництва.
Область Центральноï i Схiдноï £вропи (East and Central Europe), яка включае, за рiзними оцiнками, ввд 5 до 7-8 краш, е не менш важливою части-ною европейського геоюторичного простору i европейськоï мiфологiï, яка тривалий час мала виршальне значення для конструювання европейського дискурсу. Слад зазначити, що в самому понятп «Центральна i Сходна £вропа» е певна подвшшсть. У роботах бшъшосп дослiдникiв областi Центрально!' i обласп Схiдноï £вропи перехрещуються, i, наприклад, Польща або Румун1я можуть одночасно належати до обох категорш. У лiтературi можна зустрiти згадування як узагальнено Схiдноï Свропи (тобто все, що перебувае на схвд ввд Одеру), так i Центрально-Схiдноï £вропи, i у цьому разi маеться на увазi область держав — нових члешв £С.
Канадський дослщник С. Кiршбаум дае таке досить просте i очевидне визначення обласп Центральноï i Схiдноï £вропи: це культурний та юторич-ний проспр, який вiдрiзняеться ввд Захiдноï £вропи, однак все одно е части-ною £вропи [9, с. 9]. На думку С. Юршбаума, цей куточок Старого Свиу протягом своеï iсторiï характеризувався потужними вiдцентровими тенденць ями, переломити як1 вдалося лише на початку XXI ст. завдяки появi у краïн Центральноï i Схiдноï £вропи загальноï стратегiчноï мети — приеднання до £С. При цьому до складу цих краш, за С. Юршбаумом, входять не тшьки держави безпосередньо Судето-Карпатського регюну, а й краïни Балти, Бал-кани та Пiвденна Свропа [9, с. 16].
У класичнш полгголопчнш лiтературi домiнуе концепц1я подiлу Свропи на Захiд i Сх1д згвдно з вiдмiнностями в основних мехашзмах вiдтворення державноï влади, а також в таких ïï атрибутах, як лептимнють, застосування, походження тощо. Зокрема, таку точку зору можна зустргти в роботах Г. Шупфлша, який вважае, що на Заходi Свропи полiтична влада характери-зувалася високим рiвнем фрагментацiï, тодi як на Сход^ як правило, була зосереджена в одному цен^ [9, с. 141]. Устхи i невдачi захiдноï лiберальноï демократiï миттево в1дбивалися на образi та сприйняттi демократичних вдей на сходi Свропи. У контексп полiтологiчноï парадигми краïни Центральноï i Схiдноï Свропи завжди зараховувалися до держав демократичного транзиту, зокрема до так званоï «третьоï хвилi демократизаци» С. Xантiнгтона.
Що ж стосуеться сприйняття Центрально-Схiдноï Свропи у концепцп ментальних карт, то в ïï рамках, мабуть, найбшьш оригiнальну точку зору на проблему Схiдноï' Свропи висловлюе американський культуролог Л. Вульф. Вш аналiзуе насамперед французьку й англшську лiтературу, описи подоро-жей, юторюграфш, щоденники, листи та географiчнi нотатки XVIII ст. i ви-являе в них «винах1д Схiдноï' Свропи». Традицiйному, або класичному, подшу Свропи на «варварську» Пiвнiч i «цившзований» Пiвдень у XVIII ст., за
Л. Вульфом, приходить на змшу новий подл континенту на ЗахГд i СхГд [3, с. 75]. При включенш кра!ни до одного iз двох регiонiв головним критерiем служать рiвень прогресу, позищя суспiльства на одному з постульованих Заходом на-прямiв iсторичного розвитку. Ментальний кордон Пiвострову Л. Вульф проводив уздовж Одеру та Дунаю, вщносячи при цьому так сусiднi мiста, як ВГдень i Прага, до рiзних цивiлiзацiйних кластерiв. Теза Л. Вульфа свiдчить про те, що подш Свропи у XX ст. на двi частини уздовж «ЗалГзно! завiси» було передбачено ще в XVIII ст. в вдеях захiдноевропейського Просвiтництва [3, с. 79].
«Просвтництво, чт ¡нтелектуальнг центри розташовувалися саме в За-х1дн1й Сврот, пгдтримувало, а потгм монополгзувало винайдений в XVIII ст. неологгзм, поняття «цившгзованостг»; а потгм на тому самому континент¡, у сутгнковому кра! вгдсталостг, навть варварства, цившгзовангсть виявила свого натвдвтника, напгвпротилежтсть. Так була винайдена Сх1дна Свропа, яка стала засобом для Захгдно! «пгзнати саму себе» за допомогою проти-ставлення. Дв1 Свропи, Сх1дна I Зах1дна, були винайденг свгдомгстю XVIII столття одночасно, як дв1 сумгжнг, протилежнг та взаемодоповнюючI концепцИ, що не можуть бути уявлет одне без одного» [3, с. 89].
Таким чином, Схщна Свропа, яка вщповщно до сучасних уявлень роз-ташована на схвд вщ шмецько-польсько! або шмецько-чеського мовного кордону, в епоху Просвггаицтва подумки сприймалася захвдноевропейськими мандрiвниками як вщносно вщстала (порiвняно iз цившзованим Заходом) мюцевють, вважае Л. Вульф. Вони бачили в Схвдтй Сврош перехГдну тери-торш мiж Заходом i диким Сходом. Схiдна Свропа в очах людини епохи Просвггаицтва перебувала на шляху до цившзацп, однак видавалося, що до-сягнення в цьому напрямГ поверховi, у глибиш ж усе ще розташовуеться варварство [3, с. 56].
З огляду на це Схщну Свропу розглядали як територiю, де сшвюнують дикость г цивiлiзацiя. Л. Вульф штерпретуе СхГдну Свропу з позици захГдно! переваги. Те, як захвдт просвистел уявляли Схщну Свропу Г зображували И на картах, слГд розумгга навиъ як тдготовку до захоплення Заходом володшь Г його територГально! експансп в сходному напрямГ (подш ПольщГ, похщ Наполеона в Росш, загарбницька полтика Третього рейха). Л. Вульф зазначае, що згодом тд час «холодно! вшни» подГбш думки еволюцюнували в риторику «Залiзно! завГси» та на 50 рошв поширили уявлення про Схщну Свропу як про закриту нашввщсталу територш. У ХХ ст. Польща, Румушя, ЧехГя та Словаччина входили в зону радянського впливу, будучи членами Оргашзацп Варшавського Договору, а Прибалтика була територГею безпосереднього су-верештету СРСР. Лише «оксамитова револющя» 1989 р. Г розпад сощалютич-но! системи дозволили державам Центрально! Г СхГдно! Свропи повернутися до побудови свое! европейсько! Гдентичностг
Разом з тим Ф. Шенк ввaжae, що положення Л. Вульфа не завжди e без-заперечними [б]. Так, вiн вкaзye на те, що останнш поeднye краши i регiони в поняття «Сxiднa европа», тодi як саме це поняття ще не з'явилося в джере-лax, як1 вiн aнaлiзye. Отже, вiн ризикye спроецшвати на XVIII ст. уявлення про проспр, якi, можливо, виникли лише у XIX ст. Очевидно, що Л. Вульф вивчив пльки тi подороже, де йдеться про краши, яш стали вважатися части-нами Сxiдноï европи пiзнiше. На думку Ф. Шенка, було б цiкaво порiвняти тексти, дослiджyвaнi Л. Вульфом, з повщомленнями про сyчaснi 1'м провшцп Зaxiдноï, «цивiлiзовaноï'» европи. Можливо, тодi виявилися б розмитими тi кордони мiж Зaxодом i Сxодом, яш Л. Вульф ввaжae за можливе пвдкреслити. На погляд Ф. Шенка, не виключено, що спостереження Л. Вульфа можна було б систематизувати скорiше за моделлю «цивiлiзовaний центр (зввдки вводить бiльшiсть розглянyтиx 1'м aвторiв) проти дико1' перифери», н1ж за сxемою «За-xiд — Сxiд».
У контексп пiдxодy теорiï ментaльниx карт до дослщження поняття Сxiд-ноï европи видaeться цiкaвим також проaнaлiзyвaти дослвдження X. Лембер-га. На ввдмшу вiд Л. Вульфа, X. Лемберг дaтye виникнення поняття «Сxiднa европа» тiльки XIX ст. При цьому вш пiдкреслюe, що до початку Першоï свiтовоï' вiйни поняття «Сxiднa европа» здебiльшого вживалося як синошм поняття «Росiя». На користь такого тлумачення сввдчило панування Росп над великою територieю Польщi. При цьому ще у XVIII ст. у шмецькм, англш-ськиx та фрaнцyзькиx джерелax Росiя зaрaxовyвaлaся не до Сxiдноï, а до Пiвнiчноï европи. Тут позначався вплив aнтичноï картини свiтy, яка втоди-ла з подшу землi на цившзований Пiвдень i варварську Пiвнiч. За тверджен-ням X. Лемберга, у середиш XVIII ст. поняття «^x^a европа» ще не юну-вало. На вщм^ ввд Л. Вульфа вш xaрaктеризye зауваження XVIII ст. про те, що Ро^ перебyвae «на сxодi», як «окремi винятки». Зaмiнa пiвнiчноï локаль зaцiï на сxiднy вiдбyлaся тiльки в 30-п роки XIX ст.
Вирiшaльними подiями, що визначили перемiщення Росiï з Пiвночi на Сxiд, були Ввденський конгрес i Кримська вiйнa, ввaжae X. Лемберг. Вiн п1д-креслюe, тим самим повторюючи думку Л. Вульфа, що цей процес не був «просто поверxневою змшою термшологи, у ньому в1дбилася змiнa полтгико-iдеологiчного свiтоглядy великиx частин европи» [б]. Перероблення менталь-ноï карти европи мютило в собi звуження поняття «Швшчна европа» до шмецького мовного ареалу. Назва територiï «Швшч» поступово набула позитивного значення i стала синонiмом назви «Скандинаыя». У свою чергу кaтегорiя «Сxiд» розширилася. Це було пов'язане з тим, що у XIX ст. нацюнально-мовш критерп поступово прийшли на змiнy таким критерiям подiлy европи, як державна система та античш традицп. У нове визначення Сxiдноï европи здiйснилa iстотний внесок слаыстика, яка визнала цю тери-торш галуззю своïx досл1джень i описувала ïï як кyльтyрно-iсторичнy сyтнiсть.
У той же час i в opiern^i3Mi в першi десятилггтя XIX ст. перед особою ту-рецько1 небезпеки раптово з'явилося уявлення про те, що Схвд (Orient) е «диким», «нецивiлiзованим» i несе в œ6i погрозу.
Поряд i3 концепцiею культурних плит для аналiзу проблеми Центрально-Схiдноï Свропи е цшком придатною й концепщя С. Роккана. На його погляд, «вiдсталiсть» регiону зумовила низка обставин, i перша з них — вщсутшсть автономних мют-полгав, здатних протистояти натиску iмперiй, свого роду аналога «поясу мкт» на Заходi. З^ала свою роль i вiдсутнiсть подiбного Рейну торговельного шляху, навколо якого м^ би сформуватися подiбний пояс. Жодна iз провiдних транспортних артерш Центральноï i Схiдноï Свропи тколи не виконувала ролi «в№ного» каналу. Вони «закривалися» у Москы або у Вiднi й у такий спосiб дiяли скорiше не як «канал», а як «лшка» з вузь-кою протокою, що обмежуе потоки, якi несли б шформацш на територiю за межами основних центов [4].
Д. Урвш для аналiзу формування схiдноевропейського простору пропонуе увести поняття «трикутник iмперiй», який включае Вiзантiю (або Туреччину), Росiю та Австрiю. 1дея, що лежить в основi цього концепту, належить до тiеï частини дослвджень С. Роккана, де вiн аналiзуе причини, з яких першi в Сврош наци-держави сформувалися на територiях мiст, що примикають до «поясу», — у династичних центрах. За С. Рокканом, династичнi центри, будучи не в змозi проникнути усередину «поясу мiст», у бшьшому чи меншому ступенi тдкорили собi землi, розташованi мiж цим «поясом» i своïми голов-ними мюькими центрами. ïх державнi централiзаторськi зусилля перешкодили зростанню шших мiст i знаходженню ними тiеï динамiчноï автономп, яка вiдрiзняла мюта «поясу» [4].
Цей «трикутник iмперiй» функцiонував так, що iмперiï, як його стано-вили, на столггтя уперед «висушували» простiр, що простираеться мiж ними. Розвиток мiст i поселень був вкрай ускладненим, i перешкоди були тим знач-шше, чим ближче до подiляючих щ iмперiï секторiв розташовувалися мiста i поселення. Чим мщшше були iмперiï (усi три в единий промiжок часу), тим сильнiше вони перешкоджали зростанню мiст поблизу сво1'х територiальних кордонiв. Тому тривале збереження рiвноваги сил мiж iмперiями спричиняло аналопчне вiдставання в розвитку мiст i поселень у тих регюнах, де сходи-лися iмперськi сфери впливу [4].
Останнiм часом можна простежити тенденцiю до об'еднання дискурав Схвдно1' i Центрально!' Свропи в один «пбридний» дискурс East and Central Europe. У нього включенi новi члени СС (краïни, що приедналися до ствтова-риства у 2004 i 2007 рр. ), у той час як iншi держави Схiдноï Свропи, у першу чергу Украïна, Беларусь та Молдова, утворили так звану нову Схiдну Свропу. Новий дискурс розташовано у рамках видшеного нами полiтичного змiсту поняття «Свропа» — Свропейському Союз^ тодi як держави екс-СРСР, хоч i на-
лежать до европейського культурного простору, не входять у полтичне, тобто нова Схвдна £вропа вже не е елементом геоюторичного простору £С.
Ще одна культурна плита £С — це Пiвденно-Схiдна £вропа, або Балка-ни, — простiр на карп £вропи, який в останш стол1ття неодноразово заново конструюеться, мiфологiзуеться та демонiзуеться. Темою, мабуть, найбшь-шого дослiдження цих метаморфоз — робота «Уявляючи Балкани» Марi! Тодоровой — е як захвдш, так i мiсцевi балканськ1 уявлення, починаючи з шн-ця XVIII ст. i зак1нчуючи вiйнами в Югославп в 90-тi роки XX ст. [11].
Сво! основнi характернi риси поняття «Балкани» придбало у першi 20 рок1в XX ст., i до сьогоднi воно збереглося майже не змiнившись. Мiркування про Балкани, вважае М. Тодорова, в цшому слвдують бiнарнiй опозици «цившза-щя — варварство» i характеризуються идеями переважання захвдно! цившзаци, вiдсталостi Балкан, внутршшми розбратами та первiсною родовою культурою. Дослвдниця визначае балканiзм — подабно орiенталiзму — як (захвдно-) евро-пейську ввдокремлювану iдеологiчну течш, котра на вiдмiну ввд орiенталiзму розвертаеться усерединi £вропейського контексту. Вищi крапки висловлень, що таврують i очорнюють Балкани, М. Тодорова фшсуе на початку (Балканськ1 вiйни) i наприкiнцi XX ст. (вiйни в колишнш Югослави).
Жорстош подi! цих воен, що приводять у смуток, схиляли захiдного спо-стерiгача до того, аби бачити в Балканах щось рiшуче iнше, нiж £вропа. М. Тодорова ж убачае у цих процесах повторения «гомогешзуючих» подш, якi визначили iсторiю також багатьох захвдноевропейських нацiй. Для не! вони, навпаки, е доказом належиостi Балкан до европейсько! iсторi!. Авторка вказуе на ще одну дискусш, у рамках яко! Балкани як обмежувальна катего-р1я — поряд з Роаею, вiрнiше Радянським Союзом, ввдгравали важливу роль: це суперечки 80-х рошв ХХ ст. про Центральну £вропу [6; 11, с. 178].
У тепершнш час культурнi плити Центрально-Схiдно! £вропи, а також Швденно-Схвдно! £вропи i Балкан виступають важливим елементом сучасно! територiально-просторово! структури £С. Тривалий час цi територi! були периферiею Центру Пiвострова i навиъ не завжди включалися до складу власне европейського простору, а краши, що !х складають, за сво!ми еконо-мiчними i пол1тичними можливостями помiтно поступалися державам Зах1д-но! £вропи. Зараз у складi £С !х рiднять географiчна i соцiально-економiчна периферiйнiсть стосовно кра!н центру, а також серйозне вщставання в1д держав ядра за низкою економiчних та сощальних показник1в. Це таю вдентифь катори рiвия розвитку, як обсяг ВВП на душу населення, частка сiльського господарства в економщ, показник зайнятих у сiльському господарствi пра-цiвникiв тощо.
Остаинiми елементами геоюторичного простору континенту, що залиши-лися поза нашим розглядом, е територи Пiвденноl та Пiвнiчноl £вропи (Скан-динавil).
У Teopiï ментальних карт проблему niBH04i ввдображено в роботах Б. Хенншгсена, який розглядае ментальш карти niBH04i як географiчний конструкт самовдентифшацп. Bîh зазначае, що в античнш картинi свiту niBHi4 вважалася батьшвщиною нецивiлiзованих варварiв, пристанищем чогось «шшого», ввд чого П1вдень як оплот культури ввдмежовувався. Однак у деяких випадках, наприклад, у працях Тацита, зустрiчаються — i тут виявляеться паралель амбiвалентностi орiенталiзму — також вислови про бшьш високий рiвень культурноï значущостi германцiв, якi протиставляються зiпсованим римлянам як iдеалiзована протилежшсть.
Х. Лемберг робить висновок про те, що щея свiту, роздшеного за схемою «Пiвнiч — ПШвдень», не пройшла шлях вiд античносп до сучасностi. Скорiше, це уявлення про структуру свггу вiдродилося в епоху гуманiзму i Ренесансу та збер^алося до XIX ст. До початку XIX ст. у загальнш картиш про свiт до Пiвнiчноï Свропи зараховувалися краши, якi були розташоваш пiвнiчнiше Чорного моря i Дунаю та на схщ Ельби i Вюли. Цю територш позначали по-няттям «septembrio», або просто Швшчш краши. Це визначення стосувалося як шмецькомовних, так i франко- i англомовних мюцевостей. Територiя Шв-нiчних краïн протиставлялася району Швденних краïн. Навiть вiйськове протистояння мiж Росiею i Францiею за Наполеона сприймалося сучасниками як конфлiкт Пiвночi i Пiвдня [6].
Ф. Шенк ввдзначае, що вдея «дико1' Швноч» зжила себе саме пiзнiше у XIX ст., в епоху романтизму. Одну iз двох вдейних течш, яка привела до переоць нювання Пiвночi, Ф. Шенк в1дносить до XVII ст. Основу нового осмислення Пiвночi (нового «Нордизму») насамперед заклав О. Рюдбек. У той час, коли Швещя була великою державою, вш створив фундамент нордично1' вдеологп, яка проголошувала перевагу Пiвночi, тобто Скандинава пiд пануванням Швецй', i в такий спосiб, обгрунтовувала претензп Швецiï на виняткову по-зищю в iерархiï европейських держав. Ця полгтико-вдеолопчна побудова протрималася до XIX ст., коли вона втратила свою специфiчне шведське зна-чення i переродилася на «нордичну» 1деолог1ю загального характеру [6].
Як другу щейну течш, що зробила свш внесок у переоцшювання Пiв-ночi, Б. Хенншгсен започаткував полiтико-лiтературний рух «Скандинаизм», що iснував у Х1Х ст. у Шмеччиш, якому вiдповiдали однойменш лiтературнi напрями у Пiвнiчних крашах. Основу скандинавiзму склали «вiдкриття» давньоскандинавско1' лiтератури i перетворення лiтераторами шмецького романтизму саг та мiфiв у давньогерманську спадщину.
Стилiстичне перетворення Пiвночi в культурну прабатькiвщину герман-щв i привласнення скандинавсько1' лiтератури знайшли продовження у ра-совiй щеологп нацiонал-соцiалiстiв. Притаманний Пiвночi стереотип влас-но1' морально1' переваги, корiння якого сягало XVII ст., часу, коли Швещя була великою державою, збертаеться до сьогодш як мщна основа для регю-182
нального сшвробиництва i ментального вщмежовування Скандинавських кра!н вiд £С.
Що ж стосуеться культурно! плити Швденно! £вропи, то в iсторичних дослвдженнях цей регiон осмислюеться здебiльшого як Середземномор'я — тд впливом пращ Ф. Броделя. Це, однак, не означае, що на ментальнш карп £вропи Пiвдень залишився нейтральною, такою, що не мае свого значення, стороною свиу та просторовою категорiею. В античностi Пiвдень вважався притулком цивiлiзацi!, протилежиiстю дикiй заальпiйськiй Пiвночi [6]. Про-тягом сторiч це уявлення змiнювалася. Свое! нижчо! точки репутащя Пiвдия досягла пiсля Друго! свiтово! вiйни, коли цей регюн опинився в одному ряду натвпериферш iз ввдсталою Центрально-Схiдною £вропою.
У сучасному станi культурнi плити Скандинавп та Пiвденно! £вропи е особливими регiонами, що становлять £С. Приеднання першо! iз цих плит — скандинавсько! — проходило у два етапи — в 1973 i 1995 рр., коли в £С були прийнятi Швецiя, Дан1я, Фшлянд1я, Естонiя, Латвiя. Цi кра!ни завжди були на особливих мiсцях у £врот. Далекость вiд континентального центру, суво-рi клiматичнi особливостi, розташування навколо замкнутого Балтiйського моря створили особливу цившзацшну спiльнiсть, корiння яко! лежать як у скандинавських сагах, так i в ганзейськ1й торпвл!
У пiвденноевропейськiй культурнiй плитi основними державами ви-ступають Грецiя та Кшр. 1хне представництво в £С формувалося у два етапи — Грещя приедналася до Спiвтовариства 1 ачня 1981 р., а Кшр — 1 травня 2004 р. Ц держави — уламки еллшютично! цивiлiзацi!, духовне корiння нинiшньо! £вропи. 1хня наявнiсть у складi £С забезпечуе наступ-нiсть сучасно! £вропи античним традицiям, однак у той же час за рiвнем сво!х полiтичних, економiчних i фiнансових можливостей вони серйозно вiдстають вiд держав ядра. При цьому Кiпр характеризуеться твердою политичною нестабiльнiстю i мае на сво!й територi! перманентний етнополь тичний конфлiкт, а Грещя е одшею з найбiльш нестабшьних в економiчному значеннi кра!н £С. Також деякi дослiдники до регюну Пiвденно! £вропи вiдносять Пiвденну 1талш, використовуючи при цьому як основний крите-рiй рiвень економiчного розвитку i полiтичного впливу цього регюну. Але, на наш погляд, Швдень 1талп при всiй його економiчнiй i полiтичнiй вщ-сталостi скорше входить до складу захiдноевропейсько! культурно! плити, в першу чергу завдяки низщ ментальних i цивiлiзацiйних атрибупв.
Висновки. Викладене дае змогу говорити про сутшсть геоiсторичного простору £С як моза!чного панно, що складаеться iз декiлькох вiдносно великих культурних плит — ментальних регюшв спiльноти. До головних куль-турних плит сл1д в1днести Зах1дну £вропу, Скаидинавiю, Балкани та Пiвденно-Схщну £вропу, а також Центрально-Схiдну £вропу. Кожна з них володiе
сво1ми ушкальними атрибутами, культурно--цившзацшними характеристиками та специфiчною щентичшстю. Вагомим чинником при формуваннi культурних плит виступае також вторична пам'ять. При цьому саме юнукт культурно-цивiлiзацiйнi вiдмiнностi мiж цими кластерами, яш нинi ввдтворю-ються в полггачних практиках £С, можуть бути основною причиною виник-нення та юнування внутрiшнiх суперечностей у сшльноп. У звязку з цим видаються актуальними подальшi науковi пошуки у данш царинi з метою тдтвердження зазначено! гiпотези та розроблення цшсно! концепцп впливу особливостей геоiсторичного ландшафту на полтичт процеси в £С.
Л1ТЕРАТУРА
1. Андерсон Б. Уявлеш спiльноти. Мiркування щодо походження й поширення на-цiоналiзму / Б. Андерсон. — К. : Критика, 2001. — 272 с.
2. Дэвис Н. История Европы / Н. Дэвис. — М. : АСТ, 2001. — 1003 с.
3. Вульф Л. Изобретая Восточную Европу: Карта цивилизации в сознании эпохи Просвещения : пер. с англ. / Л. Вульф. — М. : Новое литературное обозрение, 2003. — 560 с.
4. Ларсен Ст. У Моделирование Европы в логике Роккана / Ст. У. Ларсен // Полис. — 1995. — № 1. — С. 39-57.
5. Тойнби А. Постижение истории / А. Тойнби. — М. : Айрис-Пресс, 2004. — 640 с.
6. Шенк Б. Ф. Ментальные карты: конструирование географического пространства в Европе / Б. Ф. Шенк // Политическая наука. Политический дискурс: История и современные исследования. — 2001. — № 4. — С. 4-17.
7. Шпенглер О. Закат Европы / О. Шпенглер. — М. : Айрис-Пресс, 2003. — 589 с.
8. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон. — М. : АСТ, 2003. — 448 с.
9. Central European History and the European Union. The Meaning of Europe. Edited by Stanislav J. Kirschbaum. — N. Y. : Palgrave McMillan, 2007. — 253 p.
10. Pomian K. European identity: Historical fact and political problem. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.eurozine.com/articles/2009-08-24-pomian-en. html.
11. Todorova M. Imagining the Balkans / М. Todorova. — N. Y. and Oxford: Oxford UP, 1997. — 335 p.
12. Zielonka J. Europe as Empire. The nature of enlarged EU / J. Zielonka. — Oxford : Oxford University Press. — 293 p.
ФОРМИРОВАНИЕ ГЕОИСТОРИЧЕСКОГО ПРОСТРАНСТВА ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА В КОНТЕКСТЕ ТЕОРИИ МЕНТАЛЬНЫХ КАРТ
Ставицкая Е. В., Головко В. М.
С помощью теории ментальних карт рассмотрена проблема формирования геоисторического пространства Европейского Союза (ЕС). Предложено применение
концепции культурных плит для выделения основных культурно-цивилизационных регионов ЕС и обосновано влияние существующих цивилизационных, исторических и культурных различий на политические процессы внутри сообщества.
Ключевые слова: ментальные карты, культурные плиты, Европейский Союз.
FORMATION OF GEOHISTORICAL SPACE IN THE EU IN CONTEXT OF MENTAL MAPS THEORY
Stavytska O. V., Golovko V. М.
In the article the formation of geohistorical space in the EU is analyzed in the context of mental maps theory. The authors use the concept of cultural layers in order to determine main cultural regions of the EU. The influence of civilizational, historical, and cultural differences on the political processes inside the EU is confirmed.
Key words: mental maps, cultural layers, European Union.
УДК 14:355.02
О. Ю. Панфшов, доктор фшософських наук, доцент военна пол1тика держави в умовах глобалвацп
Розглянуто основт складовг процесу глобалгзацп, проаналгзовано !хнш вплив на економгку, полтику, вшськову сферу. Особливу увагу придтено дослгдженню впливу глобалгзацп на военну полтику держави. Зроблено висновки щодо завдань, мети, за-собгв та принцитв формування военноI полтики держави в умовах глобалгзаци.
Ключовi слова: глобалгзацгя, военна полтика держави, вшськова сфера, збройна боротьба, вшськова сила.
Актуальтсть проблеми. На початку XXI ст. свгт зикнувся з низкою нових глобальних проблем, виклишв та iмперативiв, до розв'язання i реаль заци яких вш не був i ще не е тдготовленим. Серед них важливе мюце по-свдають проблеми впливу глобатзацп на военну безпеку рiзних держав. Без устшного розв'язання означено! проблеми не можна сподiватися на безпечне майбутне. Глобальна безпека сьогодш зпкнулася з новими небаченими раш-ше загрозами, специфiчну природу яких ясно видно на приклащ колишньо! Югослави, Афгашстану, 1раку. Таким чином, актуальшсть статп полягае у ви-значенш та розкритл основних напрямiв впливу глобалiзацi! на формування военно! политики сучасних держав.
Наукове розроблення впливу глобалiзацi! на рiзнi аспекти суспшьного життя ввдображено у працях впчизняних та зарубiжиих фiлософiв, полтголо-
© Панфшов О. Ю., 2010 185
