CC BY
64
Комарова Тетяна B^e^aBiBHa,
кандидат юридичних наук, докторантка кафедри м1жнародного права, Нацональний юридичний унверситет ¡мен1 Ярослава Мудрого, Украна, м. Харк1в e-mail: [email protected]
ORCID 0000-0002-7663-3264
doi: 10.21564/2414-990x.141.129446 УДК 341.645.5:177.9:061.1 еС
ФОРМУВАННЯ СУДД1ВСЬКОГО КОРПУСУ В еВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗ1: ОСТАНН1 ТЕНДЕНЦП
Ефективнсть функцюнування судовог влади в бвропейському СоюзХ залежить eid багатьох факторю, серед яких формування суддiвського корпусу, а саме призначення cyddie i Генеральных адвокатiв у Сyдi cправедливоcтi та Загальному судь У cтаттi дослгджено процедуры формування суддюського корпусу в 6С та процедурн нововведення, що з'явилися у зв'язку з Лкабонською реформою. До реформи суддг та Генеральш адвокати призначалися спыьною згодою yрядiв держав-членю i цей процес носив закритий характер, оскыьки висунення кандидатю належить до внутршньог компетенца держав. Шсля ж Лкабонських змт призначення вгдбуваеться лише тсля консультацг зх спещальною колеггею, яка дае висновок про придатнкть кандидатю. Незважаючи на те, що висновки колегп носять рекомендацйний характер, держави-члени беруть гх до уваги та у разi негативного висновку щодо кандидата знмають його з балотування. Окремо розгляда-ються критерй оценки кандидатiв, з яких колегiя видыяе шкть основних: здатнкть кандидата до правового анал1зу, професшний досв1д, можливкть виконувати обов'язки суддi, мовт здтбно-стi, здатнкть працювати у командi у мгжнародному середовищi, в якому представлен декшька правових систем, та чи не викликають cyмнiвiв незалежнкть, неупередженкть, справедливкть i чеснкть особи. Новий етап консультаций хз колегкю щодо добору cyддiв, що з'явився внаслхдок Лкабонськог реформи, сформував тенденцю до демократизацг цього процесу та наближення його до загальноевропейських стандартю. Це дало змогу авторц стверджувати, що процес формування cyддiвcького корпусу в 6С став бгльш прозорим i справедливим, що слугуе однею з тститу-цшних гарантш належного правового захисту у бвросоюзь
Ключовi слова: бвропейський Союз; судова система бвропейського Союзу; европейська штегращя; призначення суддiв; Генеральш адвокати Суду справедливосп 6С.
Комарова Т. В., кандидат юридических наук, докторантка кафедры международного права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-7663-3264
Формирование судейського корпуса в Европейском Союзе: последние тенденции
Эффективность функционирования судебной власти в Европейском Союзе зависит от многих факторов, среди которых способ формирования судейского корпуса, а именно назначение судей
и Генеральных адвокатов Суда справедливости и Общего суда. В статье исследуются процедуры формирования судейского корпуса в ЕС и процедурные новшества, появившиеся после Лиссабонской реформы. До реформы судьи и Генеральные адвокаты назначались по общему согласию правительств государств-членов и этот процесс носил закрытый характер, поскольку выдвижение кандидатов относится к внутренней компетенции государств-членов. После же Лиссабонских изменений назначение происходит только после консультации со специальной коллегией, которая делает вывод о пригодности кандидатов. Несмотря на то, что выводы коллегии носят рекомендательный характер, государства-члены следуют им и в случае отрицательного заключения кандидата снимают с баллотирования. Отдельно рассматриваются критерии оценки кандидатов, из которых коллегия выделяет шесть основных: способность кандидата к правовому анализу, профессиональный опыт, возможность выполнять обязанности судьи, языковые способности, способность работать в команде в международной среде, в которой представлены несколько правовых систем, и не вызывают ли сомнений независимость, беспристрастность, справедливость и честность кандидата. Новый этап консультаций с коллегией по отбору судей, появившийся в результате Лиссабонской реформы, сформировал тенденцию к демократизации этого процесса и приближению его к общеевропейским стандартам. Это позволило автору утверждать, что процесс формирования судейского корпуса в ЕС стал более прозрачным и справедливым, что служит одной из институциональных гарантий надлежащей правовой защиты в Евросоюзе.
Ключевые слова: Европейский Союз; судебная система Европейского Союза; европейская интеграция; назначение судей; Генеральные адвокаты Суда справедливости ЕС.
Вступ. Судова система - це одна з основних шдвалин демократичних правових систем. бвропейський Союз (далi - 6С) не е винятком, тим паче, що вш позицюнуе себе саме як демократична оргашзащя, що ошкуеться в першу чергу штересами народiв бвропи, а не урядiв. Внесок судово'1' влади у розвиток 6С не можна переоцшити [Див.: 1, с. 254-287; 2; 3].
Задля ефективного функцюнування судово'1' системи i реалiзацГí функцш судово1 влади вкрай важливими е шляхи формування суддГвського корпусу, що е запорукою квалгфгкованого та Грунтовного правосуддя, а також його справедливостг й прозоростг. У кгнцевому результат це мае сприяти змгцненню гнституцгйних гарантгй захисту прав усгх суб'ектгв права 6С.
ÂHanÏ3 остантх дослiджень i публжацт. Слгд зауважити, що унгфгко-ваних вимог до кандидатгв на посаду суддгв i Генеральних адвокатгв на ргвнг 6С не Гснуе, це питання належить до компетенцп держав-члешв, що робить процедуру висування та вщбору кандидатГв непрозорою i важкодослщжуваною. Через це вГдомо небагато дослГджень i наукових публжацш з ще'1 тематики, переважно захщноевропейських. Це пращ Т. Дамбровського (Т. Dumbrovsky) та Б. ПетковоТ (В. Petkova), А. Дешвуда (A. Dashwood) та А. Джонсона (A. Johnson), Ж.-М. Суве (J.-M. Sauve) тощо. В УкраТш проблематикою формування суддГвського корпусу в 6С займалися переважно в контекст вивчення шших питань В. Решота, I. Брацук, О. Шпакович.
Метою cmammi е дослвдження процесу призначення суддГвського корпусу Суду справедливой 6С та виявлення найновГших тенденцГй цього процесу у свита реформ за ЛГсабонським договором.
Виклад основного Mamepiany. Коли ми говоримо про судову систему 6С, одразу слГд встановити термшолопчну ясшсть. Остання редакцГя установчих
договорiв уводить поняття «Суд справедливой бвропейського Союзу», який е комплексним позначенням для всie! судово! системи 6С i уособлюе судову владу у Союзь Своею чергою Суд справедливой бвропейського Союзу скла-даеться iз Суду справедливостi, Загального суду та спецiалiзованих судових палат. Але розглядаючи здобутки усiх европейських судових ланок, дощльшше вживати загальну назву для усiе! судово! системи Союзу - Суд справедливой 6С, який досить часто називають ще Судом 6С.
Тим паче, що в судовш системi 6С не закршлена жодна iерархiя, формально Суд справедливой не е головною iнстанцiею ввдносно Загального суду та спецiалiзованих судових палат, а отже, кожен з них робить вщповщний внесок у розвиток правово! системи Союзу. Саме тому ми вважаемо слушним вико-ристовувати для позначення судово! влади у всьому Союзi саме поняття Суд 6С як сукупшсть рiвноцiнних ланок.
У контекстi дослiдження слвд зазначити, що iнституцiйна система 6С е унiкальною, оскiльки вона не схожа аш на органiзацiйнi системи класичних мiжнародних органiзацiй, анi на оргашзащю влади у державах-членах. Це, без-перечно, пов'язано з правовою природою 6С у цiлому. Це саме стосуеться й судово! системи 6С.
Правова регламентащя оргашзацп судово! влади у 6С мiститься безпо-середньо в положеннях установчих договорiв Союзу, а також у Статут Суду 6С (який е неввд'емною частиною Договору про функцiонування 6С (далi -ДФ6С) у виглядi Протоколу № 3), Регламентi Суду справедливой та Регла-ментi Загального суду тощо.
До складу Суду справедливой входить один суддя ввд кожно! держа-ви-члена. Судовi допомагають Генеральш адвокати. На даний момент Суд справедливой складаеться iз 28 суддiв та 11 Генеральних адвокатв.
До складу Загального суду входить щонайменше один суддя вiд кожно! держави-члена. Кiлькiсть суддiв визначаеться Статутом Суду 6С. Статут може передбачати те, що Загальному суду допомагають Генеральш адвокати. До 1 вересня 2016 р. до складу Загального суду входило по одному суддi вщ кожно! держави-члена, тобто 28 суддiв. Але шсля припинення кнування Трибуналу з питань цившьно! служби було прийнято ршення збiльшити вдвiчi суддiвський корпус Загального суду.
На це ршення вплинуло низка чинниыв, а саме: Загальний суд з його широкою юрисдикщею мав постшно зростаючу кiлькiсть нових справ; пере-дання до нього юрисдикцГ! Трибуналу з питань цившьно! служби, що припинив свою дiяльнiсть; занадто велика тривалють процесу розгляду справ, яка стала неприйнятною у свил положень ст. 47 ХартГ! про основоположш права 6С та ст. 6 Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод; зростання юлькост правових актв iнститутiв, органiв та агентств 6С, з якими працюе Загальний суд, а також зростання складност справ, як iнiцiюються перед ним, особливо у сферах конкуренцп, державно! допомоги та штелектуально! власность Тож беручи до уваги еволющю навантаження на Загальний суд та
вказаш чинники, Парламент та Рада еС прийняли Регламент (еС, евратом) 2015/2422 щодо внесення змш до Протоколу № 3 Статуту Суду правосуддя еС вiд 16 грудня 2015 р. [4].
Вщповщно до цих змш юльысть суддiв у Загальному судi фiксуeться на рiвнi 56 (по два суддi вiд кожно! держави-члена), а це збшьшення суддiвського корпусу вiдбуваeться у три етапи: 25 грудня 2015 р. призначаються 12 нових суддiв; 1 вересня 2016 р. разом iз переданням юрисдикцп Трибуналу з питань цившьно! служби до Загального суду переходять 7 суддiв, яы виконували у Трибуналi обов'язки разом iз персоналом та усiма техшчними ресурсами; 1 вересня 2019 р. дев'ять нових суддiв мають обшняти посади без залучення нових члешв секретарiату та iншого адмiнiстративного персоналу. Щ реор-ганiзацiйнi заходи всередиш Загального суду мають слугувати ефективному використанню людських ресурсiв у поеднанш з принципом рiвностi усiх суддiв.
Окремо слiд звернути увагу на положення Регламенту, яке рекомендуе державам-членам упроваджувати гендерну рiвновагу при призначенш суддiв до Загального суду. Так, Регламент пропонуе при частковому оновленш суддiв-ського корпусу Загального суду призначати по одному чоловiковi та однш жiнцi вiд кожно! держави-члена, але з дотриманням усiх вимог установчих Договорiв для процесу призначення.
Тож станом на травень 2018 р. у Загальному судi налiчуеться 46 суддiв. На ввдмшу вiд Суду справедливостi, у Загальному судi ще не створено шститут Генеральних адвокатiв, хоча така можливють зафiксована ч. 1 ст. 254 Договору про ДФеС, але у виняткових випадках роль Генерального адвоката може вико-нувати суддя Загального суду.
Суддiв та Генеральних адвокаив призначають за спiльною згодою урядiв держав-членiв пiсля консультацп з колепею, вiдповiдальною за надання вис-новку щодо придатностi потенцiйних кандидапв для виконання вiдповiдних обов'язкiв. Вони призначаються на строк шкть роыв i можуть бути переобранi.
Суддi та Генеральнi адвокати обираються з числа осiб, чия незалежнiсть не викликае сумнiвiв i якi володшть квалiфiкацiею, необхiдною для призначення у сво!х кра!нах до найвищих судових установ, або осiб, якi е юристами визнано! компетентностi.
Слiд зауважити, що ушфшованих вимог до кандидаив на посаду суддiв та Генеральних адвокапв на рiвнi еС не шнуе, через те у цьому процесi застосо-вуються рiзноманiтнi нащональш процедури, що робить цю процедуру непро-зорою, важкодослiджуваною, тож !! критикують не лише науковцi [5, с. 91], але й европейський парламент, який завжди вважався найдемократичшшим елементом в шституцшнш системi еС. Так, Парламент постшно пiдкреслюе, що вш також хоче брати участь у обговоренш кандидатур на суддiвськi посади як представник народiв еС [6, с. 671]. Але держави-члени не вважають за дощльне робити таы нововведення.
Певний прогрес у цьому ввдношенш ввдбувся з реформою, запровадженою Лкабонським договором 2009 р., коли було видозмшено процедуру призна-
чення корпусу суддiв та Генеральних адвокатв, а саме введено положення про створення спещальних колегш з метою надання висновыв щодо придатност кандидата до виконання обов'языв (ст. 255 ДФбС). До цього процес вщбору суддiв був менш прозорий, а через це i не кнувало наукових дослiджень щодо ще! тематики. Як зазначають окремi автори, цей крок засвщчив слiдування бС останнiм трендам як у национальному, так i у мiжнародному судочинствi [Див.: 7; 8]1, таким як мiнiмiзацiя заполiтизованостi процесу судових призначень та збалансування незалежност суддiв iз ix пiдзвiтнiстю [9, c. 456]. Дшсно, на при-кладi бвропейського суду з прав людини ми можемо побачити реалiзацiю майже тако! ж моделi призначення суддiвського корпусу, запроваджено! Резолюцiею Комiтету мiнiстрiв Ради бвропи у 2010 р. [10]. I тут слад вказати на обошльний вплив мiжнародного права та национального законодавства.
Теперiшня процедура призначення суддiв i Генеральних адвокатiв передба-чае двi стадй: перша - пiдбiр кандидатiв державами-членами, друга - винесення рекомендацшного висновку колегiею про придатшсть кандидатiв, пiсля якого уряди держав-члешв за спiльною згодою роблять призначення. При цьому хотшося б шдкреслити, що завданням колегй е ощнка придатностi запропоно-ваного державою-членом кандидата та в жодному разi не вибiр мiж кiлькома кандидатурами. Основну ввдповщальшсть за призначення суддiв i Генеральних адвокатiв несуть все ж держави-члени.
До складу колегй входять сiм осiб, якi добираються з-помiж колишнix чле-нiв Суду справедливой та Загального суду, члешв нацiональниx вищих судiв та юриств визнано! компетентностi, одна особа з яких пропонуеться бвропей-ським парламентом. Рада ухвалюе рiшення, що встановлюе правила роботи колегй, та ршення про призначення i"i членiв. Колепя дiе за iнiцiативою Голови Суду справедливость
До змш, унесених Лкабонським договором, суддi та Генеральнi адвокати призначалися за сшльною згодою урядiв держав-членiв без проходження друго! стадй". За всю кторш iснування Суду бС жодного разу кандидатуру не було вщхилено попри теоретичну можливкть цього. Пiсля запровадження оновлено! процедури та створення консультативно! колегй' вже сiм номшованих кандида-тiв не були нею схвалеш, а отже, не призначеш на посади, навггь незважаючи на рекомендацiйний характер висновыв колегй. Загалом у бС спостеркаеться тенденцiя, що Гнститути бС та держави-члени дотримуються рекомендацшних рiшень допомГжних органiв, якГ е вираженням демократичних засад Союзу, тим самим роблячи бшьш демократичним сам штеграцшний процес2.
1 У цьому контекста не можна не згадати вплив Ради бвропи на цей процес та безпосередньо Рекомендацп Парламентсько! асамбле! Ради бвропи 1429 (1999) щодо нацюнальнпх процедур номшаци кандпдатш для впборш до бвропейського суду з прав людини. (URL: assemblycoe. int/Main.asp?link=/Documents/AdoptedText/ta99/EREC1429.html), що шюструе вплив м'якого м^народного права на внутршне законодавство у сфер^ яка тдпадае суто пгд внутргшньодер-жавну компетенщю.
2 Прикладом може слугувати дотримання Парламентом та Радою у законодавчому процеа впсновюв Економйного та сощального комггету та Комиету Регютв або взяття до уваги гро-мадянсько! законодавчо! Мщативп Комгсшю при ^^гавант законодавчого процесу.
У ввдповвдь на це, розумшчи piBeHb вiдповiдальностi, багато держав-члешв зробили бiльш суворою процедуру вщбору кандидатiв на нацiональному piBHi, що, безперечно, слугуе пiдвищенню якостi правосуддя.
До реч^ при створеннi бвропейського спiвтовариства вугiлля та сталi за основу було взято пропозищю французького уряду щодо порядку формування Суду, у той час як уряд Шмеччини вбачав у призначенш суддiв лише урядами можливкть зловживання владою та загрозу суддiвськiй незалежностi [11, с. 100]. З часом лунали рiзнi пропозицп щодо реформ процедури, наприклад, Парламент пропонував Радi бС обирати половину суддiвського корпусу, шшу половину готовий був номiнувати сам. Але щ пропозицп' були вщкинуп самим Судом бС. Натомiсть у Доповщ робочо'1' групи щодо майбутнього судово'1' сис-теми бвропейських сшвтовариств 2000 р. [12], яка працювала над питаннями вдосконалення судочинства на рiвнi Союзу, з'явилася перша згадка про необхщ-нiсть створення незалежно1 експертно1 колегй, яка б оцшювала кандидатiв, яких обирали самi держави-члени. Саме цей проект був реалiзований i в подальшому втiлений у ст. 255 ДФбС.
1 березня 2010 р. одразу шсля набуття чинност Рiшень № 2010/124/EU та № 2010/125/EU вiд 25.02.2010 р., якими Рада та Парламент встановили Правила дiяльностi колегй' i призначили ïï члешв1, була створена та розпочала свою роботу колепя, що мала виршувати питання щодо призначення та повторного призначення на посаду суддiв кандидата, запропонованих державами-членами. У березш 2014 р. склад колегй' був частково оновлений. Члени колегй' призначаються строком на чотири роки i можуть бути повторно призначеш.
Станом на 2017 р. колепя провела 19 засщань i розглянула кандидатури 64 осiб (22 кандидата на посаду суддiв Суду справедливой та 28 - Загального суду). З цих кандидата 36 кандидата розглядалися на призначення вперше, iншi - у зв'язку з повторним призначенням. Шють кандидатур було ввдхилено (5 на посаду до Загального суду, один - до Суду справедливой) [13]. Дiяль-шсть колегй', так само як i будь-якого шшого органу бС, Грунтуеться на принцип прозоросп, а отже, щороку колепя публшуе сво1 звiти, де повною мiрою розкритi принципи ïï роботи та не лише зазначеш, а й розтлумачеш критерп, за якими кандидати проходили вiдбiр.
Окремо хотiлося б зупинитися на критерiях оцiнки кандидата, з яких колепя видшяе шють основних: здатнiсть кандидата до правового аналiзу, про-фесiйний досвiд, можливють виконувати обов'язки суддi, мовнi здiбностi, здат-нiсть працювати у командi у мiжнародному середовищi, в якому представлен декiлька правових систем, i чи е безсумшвними незалежнiсть, неупереджешсть, справедливiсть та чеснiсть особи [13, с. 22].
Уп цi критерй' вивчаються в комплексi, але на практищ три з них ста-ють вирiшальними при затвердженнi кандидатури на посаду суддi до Суду
1 Членами колегй були призначеш судд1 бвропейського суду з прав людини, судд1 верховних та конституцшних суд1в держав-члешв, посадовщ Парламентсько1 ком1сп у правових справах, колишт судд1 Суду бС, члени секретар1ату Ради тощо.
6С: незалежшсть, здатшсть до правового аналiзу та професшний досвiд. Тут будуть братися до уваги попередш нащональш посади. Звiсно, у прямому ceHci колегiя не мае права шддавати сумнiву законнiсть призначення особи на певш внутрiшньодержавнi посади, бо шакше це буде розцiнюватися як втручання у внутршню компетенцiю держави-члена та як порушення принципу довiри, але на практицi колегiя звертае на це увагу. Також перевiряеться сумлшшсть особи при виконаннi сво!'х обов'язкiв на попереднiх посадах. Щодо методiв вiдбору кандидатiв державами-членами, то, знов-таки, спираючись на принцип невтручання у внутршню компетенцiю держав, колепя не може шддавати сумшву ïx доцiльнiсть та легiтимнiсть. Наприклад, недостатня прозоркть нащ-онально! процедури не може вважатися шдставою для недовiри урядовi. Так само i досконалий процес ввдбору кандидата на нащональному рiвнi не може впливати на колепю у тому сенсi, що вона мае проводити дослщження компе-тентностi кандидата незалежно вiд попередшх вiдбiрковиx етапiв.
Стосовно здатностi до правового аналiзу, то колегiя концентруе свою увагу на знаннях кандидата основоположних принцишв взаемодп права 6С iз нацiональними правопорядками держав-членiв, впливу практики Суду 6С на штеграцшний та нащональш правопорядки, а також базових питаннях щодо Суду 6С та його юрисдикцп. Цей критерш придатност зазвичай виявляеться на сшвбесщ iз кандидатом. Як зазначае сама колепя у своему звт, кандидат на посаду суддi Суду 6С чи Генерального адвоката мае показати «дуже високий» рiвень здатност до правового аналiзу, а кандидат на посаду суддi Загального суду - «високий» рiвень здатностi до правового аналiзу [13, с. 23].
Стосовно професшного досвiду, то тут беруться до уваги його рiвень, характер та тривалкть. Так, колепя вважае, що для кандидата на посаду суддi Суду 6С чи Генерального адвоката буде вважатися достатшм досввд роботи на вищих посадах понад 20 роыв, на посаду суддi Загального суду -бшьше 15 рокiв. Як виняток, колепя може затвердити особу з менш тривалим досввдом роботи на вищих посадах, якщо особа покаже винятковi здiбностi правового аналiзу. Наприклад, у тих випадках, коли колепя вщмовляла кандидатам у затвердженш на посаду, були саме ситуацп, коли недостатня тривалкть досвiду не компенсувалась неординарними здiбностями правового аналiзу. Поняття ж «вища посада» буде залежати вщ особливостей нацiональ-но1 системи, адмшктративно']", правово!, а також системи вищо! освiти. Iнодi науковцi критикують такий пщхщ колегй", який спираеться на кшьккний показник практики кандидата - ïï тривалiсть, замiсть того, щоб сконцентру-ватися на якiсниx показниках, наприклад, спецiалiзацiï майбутнього суддi [9, с. 465-466]. Це набуде особливо! актуальности коли в 6С будуть створеш спецiалiзованi судовi палати на кшталт колишнього Трибуналу з питань цившьно! служби.
Слiд зауважити, що спираючись на п. 7 Правил дiяльностi колегй", який встановлюе, що лише кандидати, яю вперше призначаються на посаду суддi або Генерального адвоката, мають проходити особисту сшвбесвду, колегiя робить
вщмшносп мiж процедурами вивчення нових кандидатур та тих, що призна-чаються повторно.
Якщо мова йде про повторне призначення на посаду до корпусу Суду бС, то колепя обмежиться лише дослщженням доволi розгорнутого резюме встанов-леного зразка, яке вона розробила у 2014 р. До резюме кандидату слщ додати список справ, за якими вш виносив ршення, та окремо за тими, де вш виступав суддею-доповщачем або Генеральним адвокатом. Це у комплекс дае можливкть колегй' ощнити ефектившсть дiяльностi особи в складi суддiвського корпусу або як Генерального адвоката i зрозумгги його яюсний вплив на розвиток правопорядку бС. Сам по собi факт, що особа перебувала на посадi суддi або Генерального адвоката, е дуже важливим, але не виршальним. Вш береться до уваги лише разом iз оцiнкою вищезазначених пункпв. Теоретично у колегй' кнуе можливiсть визнати особу, яка вже виконувала функцп суддi або Генерального адвоката, такою, що не володiе або вже не володiе квалiфiкацiею, необхiдною для призначення. Але на практищ такого жодного разу не вщбувалося, тож ця можливiсть поки що так i залишилася теоретичною.
Що стосуеться призначення особи на посаду суддi або Генерального адвоката вперше, то колепя потребуе бшьше шформацп для прийняття ршення, а саме кнування суттевих шдстав, що вплинули на висунення ще'1 кандидатури урядом, шформащя про нащональш процедури, за якими обирався кандидат, письмове мотивацшне обгрунтування бажання кандидата увшти до корпусу Суду бС, його останнi публiкацiï та резюме встановленого зразка. Ус пере-раховаш документи розглядаються у сукупностi з результатами проходження усно1 спiвбесiди з кандидатом. Сшвбесща, яка тривае годину i складаеться iз 10-хвилинного вступу-представлення з боку кандидата та 50 хвилин ввдпо-ввдей на запитання колегй' англшською та французькою мовами, вважаеться важливою частиною процесу оцшки кандидата, оскшьки саме вона допомагае дослщити бiльш ретельно здатнiсть до правового аналiзу, професiйний досвiд та готовшсть працювати у мiжнародному середовишд тощо.
Висновок колегй' мае мктити обгрунтування ÏT позицп. Згiдно з п. 8 Правил дiяльностi колегй' висновки адресуються представникам урядiв держав-члешв i надсилаються Радi бС, яка мае функщональш зв'язки iз колепею, остання у свою чергу направляе висновки до держав. Висновки колегй' оприлюдненню не шдлягають, хоча вони i вважаються документами, яю шдпадають шд дiю Регламенту № 1049/2001 щодо доступу до докуменпв бвропейського парламенту, Ради та Комiсiï. Але спираючись на ршення Суду справедливой у справi Commission v The Bavarian Lager Company [14], публшащя висновкiв, якi мiстять детальну iнформацiю про квалiфiкацiю кандидата, а отже, й персональш данi, може суперечити принципу конфщенцшносп та поваги до приватного життя i становить лептимний виняток з обов'язку публшацп (на пiдставi п. 1 ст. 4 Регламенту № 1049/2001). Як зазначае сама колепя, окрiм цього, публшащя повного тексту висновку може порушувати таемшсть мiждержавноï конференцй', на котрш держави номiнують осiб на посади суддiв та Генеральних адвокапв
до Суду 6С [13, с. 20]. Через це колепя закликае Секретарiат Ради 6С вжи-вати заxодiв для запобиання поширенню висновыв як у повному обсязi, так i частково.
Окремо варто розглянути ri критерп, яким мають вiдповiдати кандидати на посаду суддiв та Генеральних адвокапв у Судi 6С. Цi критерп е диферен-цiйованими для Суду справедливой та Загального суду, через те що завдання, яю ставляться перед суддями рiзниx iнстанцiй, е рiзними, i це вiдбивае розпо-дiл юрисдикцп всерединi судово! системи 6С. Цей факт ще раз доводить, що структура судово! системи характеризуе ïï функцюнальне призначення, i така корелящя спостерiгаеться протягом всього процесу становлення й розвитку европейсько! штеграцп.
Так, вiдповiдно до ч. 1 ст. 253 ДФ6С кандидати на посаду суддiв та Генеральних адвокапв Суду справедливостi повинш мати квалiфiкацiю, необxiдну для призначення на найвишд судовi посади в ïx кратах, або яы е юристами визнано! компетентностi. У свою чергу ч. 2 ст. 254 ДФ6С встановлюе, що члени Загального суду обираються з осiб, яю володшть квалiфiкацiею, необxiдною для призначення на найвищд судовi посади. Шдкреслимо, що тут не мiститься згадки про судовi посади в крашах, якi ïx номiнують, а також не кнуе альтер-нативи у виглядi «юриста визнано'1 компетентности». Це означае, що при виборi кандидата на посаду суддi Загального суду установчий Договiр залишае державi бшьш широке поле для вiдбору, тобто певну дискрещю. До речi, слщ згадати, що вимога для суддiв Загального суду щодо квалiфiкацiï, необхщно'1 для призначення на найвищд судовi посади, з'явилася лише у 2003 р. iз набуттям чин-ностi реформ Нiццького договору 2001 р. До цього часу для номшацп особи на посаду суддi Суду першо'1 iнстанцiï (прототипу Загального суду) було достатньо вщповвдати вимогам, необхщним для призначення на суддiвську посаду, тобто суддi будь-яко'1 шстанцп та ланки.
У випадку iз кандидатами на суддiвськi посади та посади Генеральних адвокапв Суду справедливой критерп' бiльш детальнi та сувор^ позаяк кандидати в майбутньому виконуватимуть найважливiшi правосуднi завдання в 6С, вони мають вiдповiдати бшьш серйозним вимогам - вiдповiдати вимогам квалiфiкацiï, необxiдноï для призначення на найвищд судовi посади в ïx крашах (яю можуть бути найвищими в 6С), або мае бути доведена ïx загальноевро-пейська, а не нащональна юридична компетентнiсть. Останнш критерiй часто використовуеться державами-членами в нацюнальнш процедурi вiдбору суддiв до конституцшних судiв. По сутi, Суд справедливой так само виконуе сxожi функцй", тож i вимоги до суддiв подiбнi.
Хоча вище ми зазначали, що внутршньонацюнальш процедури вщбору кан-дидатiв на посади суддiв та Генеральних адвокатiв не входять до компетенцп 6С i не шдлягають вивченню з боку колегй' та шститупв 6С, але у контексп нашо'1 роботи цiкавими е результати емшричних дослiджень, якi показують кнування двох основних моделей внутршньодержавного вiдбору: традицiйна модель iз домшантною позицiею виконавчо'1 влади та змшана модель (iз залученням або
парламенту, або нащонального суддiвського корпусу тощо) [9, с. 466]. У теорп науковщ видiляють ще й третю модель, але на практищ вона не застосовуеться для ввдбору кандидата до складу Суду бС, хоча вважаеться доволi демократичною [15, с. 22-23; 16, с. 172]. Це модель, у рамках яко1 висунення кандидата здшснюе виключно суддiвське самоврядування0.
Перша модель кнуе в 1талп, Грецп та 1спанп i полягае у тому, що висунення кандидата на посади суддiв та Генеральних адвоката до Суду бС е виключно урядовою прерогативою (часто мшктерства юстицп та закордонних справ дшть колепально) i вщбуваеться доволi закрито. Вiд ще'1 моделi держави-члени намагаються вже ввдходити з огляду на демократизацiю процедур призначення суддiвського корпусу та кнування пов'язаних iз цим мiжнародних акта. У бшь-шостi держав-членiв бС кнуе друга модель - змшана, в рамках яко1 остаточне ршення приймаеться переважно виконавчою владою, але безпосередню номЬ нацiю провадить колепальний орган, до якого можуть входити представники парламенту, неурядових оргашзацш, громадянського сусшльства, чиннi суддi, провiднi юристи тощо. До держав, як використовують цю модель, належать майже всi «новЬ> держави-члени (Болгарiя, Cловенiя, Словаччина, Чехiя, Хор-ватiя, Польща тощо), адже на еташ перевiрки виконання умов членства в бС на це зверталося багато уваги, тому щ держави-кандидати провели вщповщш нащональш реформи ще до вступу в бС, а також Шмеччина, Велика Бриташя, Шдерланди, Фiнляндiя, Австрiя.
До реч^ часто несхвалення кандидатури на нащональному рiвнi породжуе судовi провадження. Так, щкавим е випадок, коли кандидатура на посаду суддi Загального суду вщ Болгарп не була схвалена нащональним урядом через недо-статнiй досвiд роботи та неналежний рiвень володiння французькою мовою. Шсля негативного висновку уряду кандидат звернувся до нащонального суду з оскарженням кнування занадто високого прохщного бар'еру щодо знання фран-цузько1 мови. Болгарський суд постановив, що держава мае всi повноваження для встановлення нащональних критерпв вiдбору. Цей випадок призвiв до безпреце-дентно1 затримки у призначенш суддi на наднацюнальний рiвень - 10 мiсяцiв Болгарiя не мала свого суддi у Загальному судь Також вiдомий випадок, коли кандидат вщ Словенй' Ю. Марн (J. Marn) оскаржував негативне ршення уряду щодо номiнацiï до Загального суду через недосягнення ним 40 роюв. Але сло-венський суд постановив, що вимога щодо вшу кандидата пов'язана насамперед з його досвщом, позивачевi було вщмовлено у задоволенш позову. Цi прецеденти показують, що внутршньодержавш процедури вщбору - це суто компетенцiя держав-члешв, в яю бС не може втручатися. Крiм того, усi нащональш суди, яю розглядали подiбнi скарги, не вважали за необхщне звернутися до Суду справедливой з преюдищальними зверненнями саме з цих мотивiв.
Цiкаво, що в установчих договорах не мктиться вимоги щодо нацюнально1 належностi суддi або кнування у нього громадянства тiеï держави, яка його балотуе. Хоча за лопкою це було б дощльно, оскшьки принцип рiвного пред-ставлення всiх держав-членiв бС (по одному суддi в Cудi справедливостi та по
однаковому !х числу в Загальному судГ) Гснуе для того, щоб усГ !х правовi сис-теми були представлен у СудГ бС. У контекстi дослiдження еволюцп оргашзацп судово! системи бС слГд згадати, що на певних етапах розвитку бС висувалися рГзш пропозицп щодо кГлькГсного складу Суду та принципу рГвного представ-лення всГх держав-члешв. При найбГльшому розширеннГ бС Гз 15 держав-чле-нГв до 25 виникло питання про збГльшення суддГвського корпусу, а також про баланс мГж представленням держав у СудГ бС та едшстю й послщовшстю його судово! практики, оскГльки зростання кшькост судових палат i розгляд бГль-шостГ справ у них дшсно могли зруйнувати цГ принципи. Так, робилися пропозицГ! щодо представлення суддями не держав-члешв, а безпосередньо правових систем [17, с. 122] або щодо застосування принципу формування Ради Безпеки ООН - призначати постшних суддГв вГд найбГльших держав-члешв, а шшГ держави мали висувати сво!х суддГв на ротацшнш основГ [Див.: 18]. Але всГ цГ пропозицГ! були визнанГ такими, що суперечать основоположним принципам права бС, зокрема, принципу рГвностГ КрГм того, дуже важко на практищ чГтко визначити належнГсть нацГонально! правово! системи держави-члена до певно! правово! системи.
Повертаючись до теперГшшх принципГв призначення суддГв, слГд шдкрес-лити, що попри незакршлення цього положення, держави-члени на практищ жодного разу не висували на посаду суддГ або Генерального адвоката громадя-нина не свое! держави.
Висновки. Останшми тенденщями розвитку бС е його демократизащя в цГлому та демократизацГя багатьох процесГв, що вГдбуваються в ньому. Це стосуеться зокрема законодавчого процесу i процесу формування шститутГв, оргашв, агентств ЕС. ДемократичнГ перетворення сталися й у судовш владГ бС, у тому числГ шляхом удосконалення процедури формування суддГвського корпусу. Запровадження додаткового етапу вщбору суддГв у виглядГ дослщження кандидатур спещальною колегГею на предмет !х придатностГ до виконання покладених на Суд бС функцш слугуе зменшенню полГтично! заангажованостГ суддГвських призначень i виробленню гармошзованих критерпв, що висуваються до кандида-тГв. Усе це веде до шдвищення ефективностГ та якостГ правосуддя у бС.
Список лггератури:
1. Комарова Т. В. Юрисдикщя Суду бвропейського Союзу : монограф1я. Харк1в : Право, 2010. 360 с.
2. Комарова Т. В. Вплив Суду бвропейського Союзу на розвиток права та шститупв бС. 1стор1я европейсько! штеграцп в1д Римсько! ГмперГ! до бвропейського Союзу : монограф1я / за ред. I. В. Яковюка. Ки!в : Ред. журн. «Право Укра!ни», 2012. Розд. 8. С. 171-202.
3. Комарова Т. В. Развитие Судом Европейского Союза концепции суверенитета государств - членов ЕС. Правовые проблемы определения и реализации государственного суверенитета на современном этапе : монография / под общ. ред.: А. К. Сковикова, И. В. Яковюка. Москва : ООО «НИПКЦ Восход-А», 2010. C. 188-208.
4. Регламент Парламенту та Ради (бС, бвратом) 2015/2422 щодо внесения змш до Протоколу № 3 Статуту Суду правосуддя бС ввд 16 грудня 2015 р. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32015R2422&qid= 1500292632025 (дата звернення: 17.03.2018).
5. Solanke I. Diversity and Independenœ in the European Court of Justiœ. Columbian Journal of European Law. 2009. Vol. 15. P. 89-121.
6. Schockweiler F. L'Independenœ et la Legitimate du Judge Dans L'Ordre Juridique Communautaire. Revista Di Diritto Europea. 1993. Vol. 33. P. 671-680.
7. Mahoney P. The international judidary - Independenœ and aœountability Law and Practice of International Courts and Tribunals. 2008. Vol. 7. P. 313-324.
8. Mackenzie R., Malleson K., Martin P., Sands P. Selerting International Judges. Prindple, Pro-œss and Politks. Oxford Publishing, 2010. 256 p.
9. Dumbrovsky Т., Petkova В., Van Der Sluis М. Judidal Appointments: the Artide 225 TFEU Advisory Panel and Selertion Proœdures in the Member States. Common Market Law Review. 2014. Vol. 51. P. 455-482.
10. Резолющя CM/Res (2010) 26 Комиету Мiнiстрiв Ради бвропи щодо застосування дорад-чо1 експертно1 колегп стосовно кандидапв на посаду суддi бвропейського суду з прав людини 2010 р. URL: http://ww.justiœ.gov.ge/Multimedia%2FFiles%2F2017%2FRes_2010_26_eng.pdf (дата звернення: 17.03.2018).
11. Sauve J.-M. Le Role du œmite 255 dans la selertion du juge l'Union. The Court of Justice and the construction of Europe: Analyses and perspectives on sixty years of case-law. Rosas A., Levits E., Bot Y (Eds.). The Hague: Asser Press, 2013. 727 p.
12. Report of Working Party on the Future of the European Communities' Court System. URL: http://ec.europa.eu/dgs/legal_service/pdf/due_en.pdf (дата звернення: 17.03.2018).
13. Fourth Artivity Report of the Panel Provided for by Artide 255 of the Treaty on the Funrtion-ing of the European Union. URL: https://curia.europa.eu/jcms/upload/docs/application/pdf/2017-03/rapport_a;tivite_ç255_-_en.pdf (дата звернення: 17.03.2018).
14. Case C-28/08 P, European Commission v The Bavarian Lager Company. Reports of Cases. 2010. Р. I-06055.
15. Bell J. Judidaries within Europe: A Comparative Review. New York : Cambridge University Press, 2006. 399 p.
16. Guarnieri C. Appointment and Career of Judges in Continental Europe: The Rise of Judidal Self-Government. Legal Studies. 2004. Vol. 24. P. 169-187.
17. The Role and Future of European Court of Justiœ. A Report of the EC Advisory Board of the British Institute Paired by Rt. Hon. the Lord Slynn of Hadley London : British Institute of International and Comparative Law, 1996. 166 p.
18. Turner C., Munos R. Revising the Judidal Architerture of the European Union. Yearbook of European Law. 1999-2000. No. 1. P. 1-91.
References:
1. Komarova, T. (2010). Yurisdikdya Sudu Evrpeyskogo Soyuzy Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
2. Komarova, T. (2012). Vpliv Sudu Evrpeyskogo Soyuzy ns rozvitok prava ta institutiv ES. Istoriya evropeyskoi integradi vid Rimskoyi imperiido Evropeyskogo Soyuzu. Yakovyuk I. (Ed.). Kiev: Pravo Ukraini. Ch. 8, 171-202 [in Ukrainian].
3. Komarova, T. (2010). Razvitie Sudom Evrpeyskogo Soyuza konœpdi suvereniteta gosu-darstv^hlenov ES. Pravovie problemi opredeleniya i realizadi gosudarstvenogo suvereniteta na sovremennom etape. Skovikova A., Yakovyuka I. (Eds.). Mosœw: "NOPKC Voshod-A", 188-208 [in Russian].
4. Regulation (EU, Euratom) 2015/2422 of the European Parliament and of the Coundl of 16 Deœmber 2015 amending Protoœl No 3 on the Statute of the Court of Justiœ of the European Union. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-œntent/EN/TXT/?uri=CELEX:32015R2422& qid=1500292632025.
5. Solanke, I. (2009). Diversity and Independenœ in the European Court of Justiœ. Columbian Journal of European Law, Vol. 15, 89-121.
6. Schockweiler, F. L'Independenœ et la Legitimate du Judge Dans L'Ordre Juridique Communautaire. (1993). Revista Di Diritto Europea, Vol. 33, 671-680.
7. Mahoney, P. (2008). The international judidary - Independenœ and aœountability Law and Practice of International Courts and Tribunals, Vol. 7, 313-324.
8. Mackenzie, R., Malleson, K., Martin, P., Sands, P. (2010). Selecting International Judges. Principle, Process and Politics. Oxford Publishing.
9. Dumbrovsky, T., Petkova, B., Van Der Sluis, M. (2014). Judicial Appointments: the Article 225 TFEU Advisory Panel and Selection Procedures in the Member States. Common Market Law Review, Vol. 51, 455-482.
10. Resolution CM/Res (2010). 26 on the establishment of an Advisory Panel of Experts on Candidates for Election as Judge to the European Court of Human Rights. URL: http://www.justice. gov.ge/Multimedia%2FFiles%2F2017%2FRes_2010_26_eng.pdf.
11. Sauve, J.-M. (2013). Le Role du comite 255 dans la selection du juge l'Union. The Court of Justice and the construction of Europe: Analyses and perspectives on sixty years of case-law (Eds. Rosas A., Levits E., Bot Y.). The Hague: Asser Press.
12. Report of Working Party on the Future of the European Communities' Court System. URL: http://ec.europa.eu/dgs/legal_service/pdf/due_en.pdf.
13. Fourth Activity Report of the Panel Provided for by Article 255 of the Treaty on the Functioning of the European Union. URL: https://curia.europa.eu/jcms/upload/docs/application/ pdf/2017-03/rapport_activite__c255_-_en.pdf.
14. Case C-28/08 P, European Commission v The Bavarian Lager Company. Reports of Cases. 2010, I-06055.
15. Bell, J. (2006). Judiciaries within Europe: A Comparative Review. New York: Cambridge University Press.
16. Guarnieri, C. (2004). Appointment and Career of Judges in Continental Europe: The Rise of Judicial Self-Government. Legal Studies, Vol. 24, 169-187.
17. The Role and Future of European Court of Justice. (1996). A Report of the EC Advisory Board of the British Institute chaired by Rt. Hon. the Lord Slynn of Hadley. London: British Institute of International and Comparative Law.
18. Turner, C., Munos, R. (1999-2000). Revising the Judicial Architecture of the European Union. Yearbook of European Law, 1, 1-9.
Komarova T. V., PhD in Law, Doctoral researcher of the International Law Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-7663-3264
Formation of the judicial office in the European Union: last tendencies
The effectiveness of the functioning of the judiciary in the European Union depends on many factors, among which the way of formation of judicial office, namely the appointment of judges and Advocates General of the Court of Justice and of the General Court, should be highlighted. In this regard, the article explores the procedures of formation of the judicial office in the EU and the procedural innovations that have emerged after the Lisbon reform. Prior to the reform, judges and Advocates General were appointed by common agreement of the governments of the Member States and this process was of a closed nature, since the nomination of candidates belongs to the internal competence of the Member States. After the Lisbon changes, the appointment takes place only after consultation with a special panel that makes a conclusion on the suitability of the candidates. Despite the fact that the conclusions of the panels are of a recommendatory character, the Member States follow them and, in the case of a negative opinion, remove the candidate from the ballot. Separately, the criteria for evaluating candidates are considered, of which the panel distinguishes six main ones: the candidate's ability to legal analysis, professional experience, the ability to perform the duties of a judge, language abilities, the ability to work in a team in an international environment in which several legal systems are represented and concerning impartiality, fairness and honesty of the candidate. A new stage of consultation with the judicial selection panel has shaped the trend towards democratization of this process and bringing it closer to pan-European standards. This allowed the author to state that the process of forming the judicial office in the EU has become more transparent and fair, which serves as one of the institutional guarantees for proper legal protection in the Union.
Keywords: European Union, judicial system of the European Union; European integration; judicial appointment; CJEU Advocates General.
Hadiumna do pedKonezii 25.04.2018 p.
