CC BY
110
Комарова Тетяна B^4e^aBiBHa,
кандидат юридичних наук, докторантка кафедри м'жнародного права, На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: [email protected]
ORCID 0000-0002-7663-3264
doi: 10.21564/2414-990x.140.125991 УДК 341.645.5:177.9:061.1€С
СУД СПРАВЕДЛИВОСТ1 €ВРОПЕЙСЬКОГО
СП1ВТОВАРИСТВА ВУГ1ЛЛЯ ТА СТАЛ1 ЯК ПРООБРАЗ СУДУ СПРАВЕДЛИВОСТ1 €С
Окреслено кторт створення Суду справедливост1 бвропейського Ствтовариства вугля та сталг, який став прообразом тепершнього Суду справедливост1 бвропейського Союзу. Проа-налгзовано модель, на основ1 яког був створений Суд, а також чинники, що вплинули на створення Суду саме в тому виглядг, в якому вт розпочав свою активну дшльнкть щодо формування автономного правопорядку майбутнього бвропейського Союзу. Дослджено вплив на визначення функца Суду, як нацюнальног практики держав - засновниць бвропейського Ствтовариства вугтля та стал1, так i м1жнародного досвгду.
Ключовi слова: бвропейський Союз; Суд справедливост бвропейського Ствтовариства вугшля та стал^ судова система бвропейського Союзу; европейська штегращя.
Комарова Т. В., кандидат юридических наук, докторантка кафедры международного права, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0002-7663-3264
Суд справедливости Европейского Сообщества угля и стали как прообраз Суда справедливости ЕС
Освещена история создания Европейского Сообщества угля и стали, который стал прообразом нынешнего Суда справедливости Европейского Союза. Проанализирована модель, на основе которой был создан Суд, факторы, повлиявшие на выбор именно этой модели, которая позволила ему начать активную деятельность по формированию автономного правопорядка будущего Европейского Союза. Изучено влияние как национальной практики государств - основателей Европейского Сообщества угля и стали на определение функций Суда, так и международного опыта.
Ключевые слова: Европейский Союз; Суд справедливости Европейского Сообщества угля и стали; судебная система Европейского Союза; европейская интеграция.
Вступ. 1сторГя створення Суду справедливой бвропейського Сшвтова-риства вугГлля та сталi - це, по cyTi, iсторiя розвитку европейсько! iнтеграцií, iсторiя еволюцГ! поствоенно! бвропи. Протягом бiльш нiж 60 роыв свого Гсну-вання Суд справедливой бвропейського Союзу (далi - Суд бС), прообразом якого е Суд справедливой бвропейського Спiвтовариства вугГлля та сталГ, втiлюе iдею iснyвання европейсько! едностГ, засновано! на спГльних щнностях та повазi до верховенства права. Судова система Союзу стала проекщею Генези та змГн всiе! правово! системи Союзу та навiть, можна сказати, проекщею полГ-тики цього нового типу наднащонального утворення. Модель, на основГ яко! був створений Суд справедливой бвропейського СпГвтовариства вугГлля та сталГ, та тГ рушшш сили, якГ впливали на цей процес, стали вирГшальними для реалГзацГ! покладених на них функцГй.
ÄHani3 остантх дослгджень i ny6niKa^ü. Питаннями становлення судово! системи бС у щлому та дГяльностГ Суду справедливой бвропейського СпГвтовариства вугГлля та сталГ зокрема займалися переважно науковщ ЗахГдно! бвропи, як-от: А. Боергер-Де Шмедт (A. Boerger-De Smedt), Д. Тамм (D. Tamm), М. Лагранж (М. Lagrange), К. Альтер (К. Alter), К. Ленаертс (K. Lenaerts). У Центральнш та Схщнш бврош проблематика функщонування Суду спра-ведливостГ бвропейського СпГвтовариства вугГлля та сталГ та його впливу на подальший розвиток права бС не була вивчена на достатньому рГвш, а розгля-далася лише у контекстГ вивчення загального права бС такими вченими, як: Л. М. Ентш (L. Entin), М. Л. Ентш (M. Entin), А. Я. Капустш (A. Kapustin), С. Ю. Кашкш (S. Kashkin) та укра!нськими вченими: Т. М. АнЫна (T. Anakina), М. В. Буроменський (M. Buromenskyi), М. М. МикГевич (M. Mykievych), В. I. Муравйов (V. Muraviov), Р. Петров (R. Petrov), О. Я. Трагнюк (O. Tragniuk) тощо.
Метою стати е вивчення моделей, на шдставГ яких батьки-засновники бвропейських сшвтовариств створили Суд справедливостГ бвропейського СпГвтовариства вугГлля та сталГ, та процесу його трансформацГ! у найбГльш прогресивну судову систему, яка суттево вплинула на правопорядок бС.
Виклад основного Mamepiany. Суд бС, безперечно, певним чином можна порГвнювати з нащональними судами (особливо нащональними верховними судами та федеральними конституцшними судами), мГжнародними судовими установами (тим паче, що !х кГлькГсть та розма!ття постГйно зростае), але щ порГвняння ще бГльше переконують нас у тому, що Суд бС - ушкальний шсти-тут, який за своею природою та сутшсними характеристиками е шститутом sui generis, так само, як i бС, який е оргашзащею нового штеграцшного типу sui generis.
Видатною датою для майбутнього бвропи стало 9 травня 1950 р., коли французький мшютр закордонних справ Р. Шуман проголосив у сво!й деклара-цГ! Гдею створення спГвтовариства, пГд контролем якого знаходилася б вугГльна та сталеливарна промисловГсть держав-членГв (бвропейське сшвтовариство з вугГлля та сталГ). Французький проект насамперед був спрямований на ште-
гращю Шмеччини до сшльно'1 вузькосекторально1 дiяльностi, що в подальшому не дало б змоги розв'язати новий военний конфлiкт. Р. Шуман наголошував: «Французький уряд пропонуе, щоб франко-нiмецьке виробництво вугiлля i сталi в цiлому було пiдпорядковане спшьному Високому керiвному органу, в рамках оргашзацп, вiдкритоï для участi шших краш бвропи... це забезпечить створення загальних засад для економiчного розвитку як першого кроку до федерацп бвропи...» [1]. На момент проголошення декларацп не iснувало конкретного проекту структури запропонованого ствтовариства, о^м заснування Високого керiвного органу, а План Шумана вже передбачав, що мають бути вжит вiдповiднi засоби для можливост оскарження рiшень Високого керiвного органу. Це положення i стало «ядром», на пiдставi якого був створений Суд справедливой [2, с. 8], а також iншi шститути бвропейського Спiвтовариства вугiлля та сталi (Ради мiнiстрiв, Спiльноï асамбле']"). Тобто спочатку всi шсти-тути моделювалися як механiзм стримування головного виконавчого шституту бвропейського Спiвтовариства вугшля та сталь У той час нщо не вказувало на амбггш плани батьюв-засновниыв об'еднано1 бвропи щодо ролi iнших шсти-тутiв, а також Суду справедливой у розвитку штеграцшного правопорядку [3, с. 16].
Щодо Суду, то шд час конференцп держав-засновниць бвропейського Сшв-товариства вугшля та сталi (далi - бСВС) було запропоновано двi моделi май-бутньо1 судово1 установи бСВС. Перша модель була запропонована Ж. Моне (J. Monnet) i полягала в юнуванш системи оскаржень ршень Високого керiв-ного органу ad hoc. Ця пропозищя не була шдтримана крашами Бенiлюксу та Шмеччиною, оскiльки вона пропонувала таку шституцшну структуру, в якiй Високий керiвний орган мав доволi серйознi повноваження щодо впливу на економжи держав-члешв, а механiзми захисту вiд його дiяльностi були досить слабкими та звуженими. I тому держави вимагали серйозних i пол^ичних, i судових гарантш. Як зазначають деякi дослщники, мотиви у краш Бенiлюксу та Шмеччини були рiзними [4, с. 344]. Так, краши Бенiлюксу хотши бачити гаранты того, щоб у першу чергу вщ перевищення повноважень Високого керiв-ного органу були захищеш держави-члени i могли оскаржувати як лептимшсть його актiв, так i вимагати скасування акпв, що були прийнят в межах повноважень Високого керiвного органу, але мають негативш соцiально-економiчнi наслiдки для держав-члешв. Це, так би мовити, можливють судово1 експертизи стосовно соцiально-економiчноï прийнятностi та доцiльностi актiв. Поряд iз цим вони не намагалися запропонувати на вщмшу вiд Шмеччини мехашзми захисту у Судi прав приватних о^б. Нiмеччина ж хотша бачити постiйно дiючу судову установу, яка б захищала iнтереси як держав-члешв, так i приватних осiб вщ перевищення повноважень Високого керiвного органу, Ради мiнiстрiв, Асамбле']". Одним з основних елеменпв нiмецькоï судово1 моделi було те, що суд повинен мати виключну юрисдикцiю щодо тлумачення установчого Договору та усiх спорiв iз приводу його застосування - тобто по суп на суд покладалися певш конституцшш функцп. Така модель була доволi революцшною для мiжнарод-
ного права, а щея запозичена з практики змшаних арб^ражних трибуналiв, що були створеш на пiдставi Версальського мирного договору 1991 р. i до яких могли звертатися шдивщи щодо певного кола питань.
Саме з огляду на таку позищю було запропоновано другу модель, розро-блену шмецькою стороною шд головування В. Хальштайна (W. Hallstein) (який згодом став Першим головою Високого керiвного органу). Вона передбачала створення постшно дшчо'1 судово'1' установи, в рамках юрисдикцп котро1 можна було оскаржити ршення або дiю чи бездiяльнiсть Високого керiвного органу як державами-членами, так i приватними особами, хоча iз певними обмеженнями [бшьш детально див.: 2; 5; 6]. Ця модель задовольнила i краши Бешлюксу.
Результатом переговорного процесу щодо майбутньо1 оргашзацшно1 струк-тури 6СВС стало видання у серпш 1950 р. Меморандуму щодо шституцшних питань, в якому говорилось про заснування постшного Суду справедливости який був покликаний збалансувати дiяльнiсть виконавчого органу, надiленого широкими компетенщями.
Функцп, якi покладалися на новий Суд, були не схожi на жоден юнуючий на той час мiжнародний судовий iнститут, оскшьки його юрисдикцiя виходила за межi спорiв мiж державами, якi за сво1м характером е суто мiжнародними публiчними. У випадку Суду справедливой 6СВС пiд його юрисдикцiю шдпа-дав захист держав-членiв, а також приватних осiб вiд неправомiрних дш Високого керiвного органу. Як характеризуе його Боергер-де Шмедт А. (Boerger-De Smedt A.), це був бшьше, нiж мiжнародний Суд, але не зовсiм i конституцiйний; бшьшою частиною вiн був адмiнiстративним Судом, що уповноважений забез-печувати стримування Високого керiвного органу у межах сво1х повноважень, наданих Договором про 6СВС [4, с. 346].
Безперечно, модель Суду справедливой була запозичена не з мiжнародноï практики, а з внутршньодержавно']", яка була сшльною для всiх шести держав-у-часниць переговорiв. Через активну позицiю французько1 делегацп за основу все ж таки була взята модель французько!" Державно!" Ради (Conceil d'Etat) -вищого адмiнiстративного суду Францп. Тож до проекту Договору про 6СВС був включений майже весь дiапазон доступних у французьких адмшстративних судах процедур, у тому числ позови про анулювання актiв, щодо нелептимно'1 дп чи бездiяльностi, а також щодо позадоговiрноï вiдповiдальностi. Суд справедливой був навiть уповноважений виступати арб^ром мiж Спiвтовариством та державою-членом, якщо економiка цiеï держави-члена переживала «фунда-ментальнi та тривалi негаразди» через функцiонування спiльного ринку (ст. 37 Договору про 6СВС).
Так, ст. 33 та ст. 34 надавали Суду справедливой юрисдикщю з анулювання акпв Високого керiвного органу - обов'язкових чи рекомендацшних - за позовами вiд Ради мiнiстрiв, держав-членiв або пiдприемств чи асощацш. Як зазначають науковцi, цей вид позовiв е яскравою шюстращею того, що у фран-цузькому правi називаеться «позовом щодо перевищення влади» («recours pour exces de pouvoir» [7, с. 114]).
1з обов'язку Високого KepiBHoro органу виконувати ршення Суду витжав ще один piзнoвид пoзoвiв - якщо Високий кepiвний орган протягом розумного строку не забезпечить необхщних захoдiв виконання таких piшeнь, то перед Судом мп1 бути шщшований новий позов щодо вiдшкoдування збитюв вщпо-вiднo до ст. 34 Договору про 6СВС, що було додатковим засобом контролю за дiяльнiстю наднащональних iнститутiв.
Стаття 35 Договору про 6СВС також дозволяла здшснювати аналiз безд^ яльнoстi Високого кepiвнoгo органу у тих випадках, коли вш був зобов'язаний дiяти, але не зробив цього протягом розумного строку. Стосовно анулювання аклв Ради мiнiстpiв та Асамбле']", то це теж шдпадало пiд юpисдикцiю Суду справедливой вiдпoвiднo до ст. 38 Договору про 6СПВ за позовами дер-жав-члeнiв чи Високого кepiвнoгo Органу.
Цi види проваджень у Судi дiйснo доводять аналoгiю Суду справедливой iз адмiнiстpативними судами континентально']" системи права. Така модель Суду справедливой стала не лише стримуючим фактором для головного виконав-чого органу Ствтовариства, а й шструментом захисту прав приватних od6, чия дiяльнiсть була пов'язана iз штегрованими вуглевидобувною та сталеливарною сферами. I це вже був спpавдi новаторський шдхщ, коли судовий орган мiжна-родно1 opганiзацiï був створений i для приватних oсiб.
Так, якщо Високий кepiвний орган накладав штраф на шдприемство, воно мало можливють оскаржити штраф на пiдставi ст. 36 Договору про 6СВС. Кpiм того, якщо дiя або бeздiяльнiсть Високого кepiвнoгo органу спричинила збитки трепм особам, то oстаннi у рамках ст. 40 Договору про 6СВС могли шщшвати позов про ввдшкодування.
Слiд зазначити, що щ мoжливoстi були вкрай важливими, оскшьки ново-створена наднацioнальна opганiзацiя мала дoвoлi шиpoкi повноваження щодо накладання штpафiв на приватних oсiб, яких не мали до цього жодш мiжнаpoднi opганiзацiï. Так, вiдпoвiднo до Договору про 6СВС Високий кepiвний орган мав досить шиpoкi повноваження щодо накладення штpафiв або пеш на шдприем-ства, якi не виконували сво1 обов'язки, наприклад, щодо надання шформацп про свою дiяльнiсть або квот, установлених Високим кepiвним органом у пepioд вiдкpитoï кризи виробництва вуплля або сталi.
Окpiм мeханiзмiв захисту вiд iнститутiв 6СВС, ст. 88 Договору про 6СВС передбачала мoжливiсть притягнення до ввдповвдальност перед Судом спра-вeдливoстi держави-члена, яка порушила сво1 зобов'язання за Договором. Це було необхвдно, оскшьки й держави-члени, а не лише шститути 6СВС були вiдпoвiдальнi за peалiзацiю положень установчого Договору, хоча щ мeханiзми захисту були все ж таки другорядними та процесуально дoвoлi заплутаними.
Окремо слщ наголосити на ушкальнш функцп Суду справедливой 6СВС щодо залучення нацioнальних судiв дepжав-члeнiв до функцioнування новоство-реного правопорядку. Стаття 41 Договору про 6СВС передбачала можливкть звернення нащональних судових установ дepжав-члeнiв до Суду справедливой щодо лeгiтимнoстi актiв Високого кepiвнoгo органу чи Ради мiнiстpiв у тому
раз^ коли в межах судового процесу в держав^члеш таке питання постало. Ця процедура стала зародком майбутньо1 фундаментально!" для всього правопорядку бС преюдищально1 процедури. Разом з тим вона була дуже обмежена, тому що не стосувалася тлумачення норм права бСВС, але це були першi спроби долучити нащональш суди до процесу штеграцп. Першi спроби у цьому вщношенш не були вдалими, оскшьки ст. 41 Договору про бСВС жодного разу не була використана нащональними судами через те, що нащональш суди, i в першу чергу приватш особи, не до кшця розумши можливост ще1 процедури. Слщ враховувати, що практика свщчить про те, що нащональш суди нових держав-члешв бС почали використовувати преюдищальну процедуру лише через декшька роюв пiсля приеднання до Союзу. Це цiлком лопчно, оскiльки цей час потрiбен приватним особам щоб зрозумiти, яке право розповсюдило на них свою дш, стало невiд'емною частиною нацiонального правопорядку та що воно е дiевим i ефективним. Тож незважаючи на кнування тако1 можливостi перше преюдищальне звернення надiйшло до Люксембургу лише в 1961 р. вже за Договором про бвропейське економiчне сшвтовариство.
Спираючись на цiлком слушне висловлювання К. Альтер (K. Alter), що правова штегращя не полягае суто у винесенш правових рiшень, яы створюють нову доктрину, але й, що важливше, у прийняттi ще'1 юриспруденцп нацюналь-ними правовими системами та нащональними пол^иками [8, с. 227], можна зробити висновок, що на той момент це був лише початковий етап становлення штеграцшних процесiв без ïx докорiнного проникнення у нащональну правову реальнiсть.
Процедура звернення до Суду справедливой бСВС була також змоде-льована з нацiональниx практик. Так, у французькш правовiй системi iснуе можливiсть звернення до Державно! ради Францп судiв загально1 юрисдикцп щодо нелегiтимностi рiшень органiв влади, а загальш суди Нiмеччини та 1талп можуть звертатися iз подiбними зверненнями та зi зверненнями щодо тлумачення владних ршень до сво1х конституцiйниx судiв. Тож така модель звернень була вже знайома державам-членам бСВС, але на мiжнародному рiвнi вона iмплементована вперше саме у Судi справедливостi бСВС1.
Запозичення у нацюнально1 практики Францп щодо конструювання судово! влади бСВС на цьому не закшчилося. У проект Договору про бСВС на про-позиц1ю французько1 сторони внесено положення щодо шституту Генеральних адвокатiв Суду справедливости функцiею яких було винесення незалежних висновюв у справi для допомоги суддям. Цей шститут змодельований 1з шсти-туту державних комюар!в (commissaires du gouvernement) Державно!" ради, як1 так
1 У подальшому через ïï ефективнiсть така модель преюдищальних звернень до Люксембурзь-кого суду була перейнята й шшими ]шжнародними органiзацiями. Прикладом може слугувати Рада бвропи та Протокол № 16 до Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод, який засновуе мехатзм звернення догов!рних сторш, а саме 1х нацюнальних суд!в чи трибунал!в, 1з клопотаннями до бвропейського суду з прав людини про надання 1м консульта-тивних висновюв стосовно питань, пов'язаних 1з тлумаченням та застосуванням прав i свобод, встановлених Конвенщею та ïï протоколами.
само, як i Генеральш адвокати, у майбутньому вплинули на розвиток практики Державно!" ради Францп. Як зауважуе М. Лагранж (М. Lagrange), ця пропози-щя була без заперечень сприйнята урядами держав-учасниць пepeгoвopiв через можливють таким чином peалiзувати принцип piвнoстi держав та piвнoпpавнoгo призначення пpeдставникiв вiд кожно'1' держави-члена [9, с. 132]. Суд складався з одного суддi вщ кожно1 держави-члена1, але через те, що юнувала заборона парно!" кшькост суддiв, було обрано двох суддiв з Нiдepландiв, тож Гeнepальнi адвокати могли виpiвняти пoдiбну диспpoпopцiю. Одразу було введено неписаний принцип, що двi посади Генеральних адвокапв завжди закршлюються за Фpанцiею та Шмеччиною. Можна простежити також дипломатичш методи poзпoдiлу посад - Iталiя не призначала свого Генерального адвоката, але талш-ський суддя став першим Головою Суду справедливой (М. Шлотт (M. Pilotti).
На конференцп держав-засновниць бСВС щодо opганiзацiйнoï структури Ствтовариства окремо розглядалося питання можливост юнування iнституту окремо!" думки суддiв, але бiльшiсть пpeдставникiв висловилися проти цього через те, що в ix нацioнальних судових практиках, на вщмшу вiд мiжнаpoдних судiв, така можливють вiдсутня.
Таким чином, увесь процес укладання установчого Договору нагадуе про те, що судова влада в бСВС була сконструйована за аналопею iз нацioнальними судами держав-учасниць пepeгoвopiв, а не за моделлю класичних мiжнаpoдниx судових установ. Це привнесло ушкальш риси у судочинство Ствтовариства та мехашзми наднацioнальнoгo судового захисту. Саме тому складно говорити про вщнесення i самого бСВС, а в подальшому i всього бвропейського Союзу до класично!" мiжнаpoднoï opганiзацiï. Кpiм того, той факт, що Суд справедливо-стi складався з одного суддi вiд кожно'1' держави-члена, давало змогу виносити ршення у спpавi на oснoвi цшностей, спiльниx для усix шести правових систем.
Отже, у результат плвдного переговорного процесу шiстьма державами (Бельпею, Iталiею, Люксембургом, Нiдepландами, Нiмeччинoю, Франщею) було засновано бвропейське спiвтoваpиствo з вуплля та сталi (далi - бСВС). Це сталося з шдписанням 18 квiтня 1951 р. Договору про заснування бСВС, вщо-мого ще як Паризький дoгoвip, який набув чинност 23 липня 1952 р. Дшсно, це не означае, що з цього моменту утворилася европейська вдентичшсть, адже як говорив Р. Шуман у свош Декларацп: «бвропа не буде створена миттево або вщповвдно до единого плану. Вона буде побудована на oснoвi конкретних досягнень, яы в першу чергу de facto створюють солвдаршсть» [1]. Так воно i сталося, оскшьки створення 6СПВ було лише початком будiвництва тeпepiш-ньо1 бвропи, яка тримаеться в тому чисш i на юриспруденцп Суду 6С.
Пiсля формування Суду спpавeдливoстi бСВС перед ним постало завдання, встановлене Протоколом щодо Статуту Суду справедливой бСВС, доданого до Договору про бСВС, а саме - розробити Регламент Суду спра-
1 Щкавим е те, що для призначення на посаду судд1 не висувалася вимога належносп його до нацюнальност1 держави-члена, яка його призначае. Вимоги до кандидата на посаду судд1 Суду правосуддя були скопшоват 1з ст. 2 Статуту Мгжнародного Суду ООН.
ведливость Перша справа надшшла до Суду у 1954 р, а у грудш 1954 р. вш вишс свое перше ршення [10]. Справа стосувалася скасування ршення Високого керiвного органу щодо правил сшльно'1 щново'1 полiтики (аналiз рiшення див.: [11]).
З часу свого заснування Суд одразу зайняв позищю захисника iнтересiв приватних осiб, що з перших рокiв вiдрiзняло його вiд класичних мiжнародних судових установ [9, с. 134]. Так, уже першi справи Суду, позивачами в яких виступали приватш особи, показали, що приватш особи досить ефективно можуть оскаржувати акти Високого керiвного органу 6СВС [12]. Перша така справа надшшла вщ люксембурзького об'еднання сталеливарних промисловщв та стосувалася вона того факту, що Високий керiвний орган вщмовився визнати державу-члена такою, що дiяла всупереч урядовому ршенню щодо дiяльностi громадського органу у вупльному секторь Суд правосуддя 6СВС встановив, що у такому разi Високий керiвний орган зобов'язаний турбуватися про ште-реси приватних о^б та мае вживати заходiв проти неправомiрноï дiяльностi держав-членiв.
Ще однiею важливою рисою новоствореного Суду було те, що вш дiяв на пiдставi принципу так званих наданих повноважень. Це означало, що при вир^ шенш справ Суд мав брати за основу лише прописан у Договорi повноваження шституив. Виходити за цi рамки було неможливо, тому що це могло бути розтлумачене як зазiхання на суверенш повноваження держав-члешв 6СВС. Цей принцип слугував гаранпею для держав, яы вирiшили набути членство в новому, штеграцшному форматi мiжнародноï оргашзацп. Дiйсно, це ввдпо-вiдало багатьом сподiванням на Суд як на гарантшний механiзм стримування iнститутiв 6СВС вiд перебирання повноважень вiд держав-члешв [13, с. 216]. На той момент не кнувало амбггних плашв щодо створення конституцiйного правопорядку в межах сшвтовариства, але в подальшому практика Суду доко-рiнно змшить цю ситуацiю.
Деякi дослiдники зазначають, що французька делегацiя, яка вважалася лщером цих переговорiв через авторство шщативи створення Спiвтовариства, шукала компромки мiж тим, щоб створити оргашзащю, пiд керiвництвом котро1 перебували б двi визначенi галузi промисловостi i при цьому не сталося суперцентралiзацiï влади у руках шституив новоствореного Сшвтовариства. Шмецька ж делегацiя намагалася внести якнайбшьше федеративних рис у правову систему 6СВС. I хоча позищя Нiмеччини не була закршлена як вирiшальна, але iз подальшим розвитком европейсько1 iнтеграцiï цi ще'1 дали сво1 плоди у виглядi так звано!" конституалiзацiï правопорядку бвропейського Союзу.
З практики Суду, яка склалася протягом перших роыв його кнування, можна побачити, що хоча обсяг його роботи був невеликим (у перший рш роботи суду до нього було направлено чотири позови, в наступний - десять, i аж до 1958 р. вш виносив в середньому по 4 ршення на рж, i лише з 1976 р. вш почав виносити понад 100 ршень на рж), але ним виршувалися досить
важливi питання. Так, усi справи, яю подавалися на розгляд Суду, стосувалися оскарження акив Високого керiвного органу i дуже рвдко Асамбле!" (перша справа проти Асамбле!" була iнiцiйована пiсля двох роюв повноцiнного функщ-онування Суду - у 1956 р. [14]).
Висновки. Наступш етапи европейсько!" iнтеграцiï, пов'язаш зi створенням у 1958 р. бвропейського економiчного спiвтовариства та бвропейського сшвтовариства з атомно!" енергп, а також у 1994 р. бвропейського Союзу, створили ушкальну судову систему, яка зараз представлена Судом бС, що включае в себе Суд справедливой та Загальний суд. Але Суд справедливой бвропейського Сшвтовариства вуплля та сталi безперечно був ix попередником, який багато в чому визначив вектор розвитку судово!" практики i тi принципи, яы були закладенi в основу його дiяльностi i досi е нарiжним каменем функцiонування правосуддя в бС.
References:
1. Schuman Declaration 9 May 1950. URL: https://europa.eu/european-union/about-eu/ symbols/europe-day/schuman-declaration_en.
2. Boerger-De Smedt, A. (2008). La Cour de Justice dans les nügociations du traiffi de Paris. Journal of European Integration History, Vol. 2, 7-34.
3. Tamm, D. (2013). The History of the Court of Justice of the European Union Since its Origin. The Court of Justice and the Construction of Europe: Analyses and Perspectives on Sixty Years of Case-law / eds. A. Rosas, E. Levits, Y. Bot. Hague: Springer. P. 9-35.
4. Boerger-De Smedt, A. (2012). Negotiating the Foundations of European Law, 1950-57: The Legal History of the Treaties of Paris and Rome. Contemporary European History, Vol. 21, No. 3, 339-356.
5. Reuter, P. (1951). Quelques aspects institutionnels du Plan Schuman. Revue de droit public et de la science politic, 105-120.
6. Wilson, J. (2008). Jurisconsultes et conseillers de l'Etat: aux origins de l'ordre juridique communautaire. Journal of European Integration History, Vol. 14, No. 2, 35-55.
7. Pennera, C. (1995). The Beginnings of the Court of Justice and its Role as a Driving Force of European Integration. Journal of European Integration History, Vol. 1, 111-27.
8. Alter, K. (1998). Explaining National Court Acceptance of European Court Jurisprudence: A Critical Evaluation of Theories of Legal Integration. The European Courts and National Courts -Doctrine and Jurisprudence. Legal Change in Its Social Context / eds. A-M. Slaughter, A. Stone-Sweet, J. Weiler. Oxford: Hart Publishing, 225-250.
9. Lagrange, М. La Cour de justice des Communauffis europËennes du plan Schuman а l'Union europüenne. URL: http://www.cvce.eu/obj/maurice _lagrange_la_cour_de_justice_des_commu-nautes_europeennes_du_plan_schuman_a_l_union_europeenne-fr-30dbbb02-97f2-46ad-898c-49b074cb2ab2.html.
10. Case 1/54 France v High Authority and Case 2/54 Italy v High Authority, on 21 December 1954. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=ecli:ECLI:EU:C:1954:8.
11. Valentine, D.G. (1957). The First Judgment of the Court of Justice of the European Coal and Steel Community Modern Law Review, Vol. 20, 596-619.
12. Cases 7/54 and 9/54 Groupement des industries Sidérurgiques luxembourgeoises of 23 April 1956. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A61954C00007.
13. Alter, K.J. (2001). Establishing the Supremacy of European Law. The Making of an International Rule of Law in Europe. Oxford: Oxford University Press.
14. Joined cases 7/56, 3/57-7/57, Dineke Algera, Giacomo Cicconardi, Simone Couturaud, Ignazio Genuardi, FMicie Steichen v Common Assembly. European Court Reports, 1957-1958, 39.
Komarova T. V., PhD in Law, Doctoral Researcher of the International Law Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0002-7663-3264
The Court of Justice of the European Coal and Steal Community as Prototype of the Court of Justice of the EU
The history of the foundation of the Court of Justice of the European Coal and Steal Community, which became the prototype of modern Court of Justice of the European Union, is enshrined. The model, on which the Court was found and factors, which influenced and helped actively formulate the autonomous legal order of future European Union, are analyzed. The author learned the influence of national practice of the States-founders of the European Coal and Steal Community on establishment of the Court's functions as well as of international experience. This influenced on the unique features of Community's judicial system and on the formation of supranational mechanisms of judicial protection.
The author shows that from the beginning of functioning of the Court of Justice of the European Coal and Steal Community it has played the role of defender of private persons' interests and this fact differ the Court from classical international judicial organs. Private persons quite effectively appealed against the decisions of Community institutions and this shows the orientation of new Community not only on States but on people of Europe.
The Court of Justice of the European Coal and Steal Community was not just a formal predecessor of the Court of Justice of the European Union, but it determined the vector of the development of judicial practice and principles which are still form the cornerstone of the functioning of justice in the EU.
Keywords: European Union, Court of Justice of the European Coal and Steal Community; judicial system of the European Union; European integration.
Надшшла до редколегп 15.02.2018 р.
