CC BY
31ФОРМИ I СПОСОБИ БОРОТЬБИ З ПАРТИЗАНСЬКИМ (ПОВСТАНСЬКИМ) РУХОМ У ВОеННИХ КОНФЛ1КТАХ ДРУГО1 ПОЛОВИНИ ХХ СТОР1ЧЧЯ
Печенюк 1.С.
кандидат iсторичних наук, старший науковий ствробтник, доцент кафедри, Нацюнальний ymiверситет оборони Украти шет 1вана Черняховського
м. Кшв, Украта https://orcid.org/ 0000-0001-5790-130Х Сзерський М.Р. кандидат юторичних наук, доцент кафедри, Нацюнальний ушверситет оборони Украти iменi 1вана Черняховського
м. Кшв, Украта https://orcid.org 0000-0001-9212-5713 Кришнш П.1. ад 'юнкт кафедри,
Нацюнальний ^iверситет оборони Украти iменi 1вана Черняховського
м. Кшв, Украта https://orcid.org/ 0000-0001-9705-1610
FORMS AND METHODS OF FIGHTING THE PARTISAN (INSURGENT) MOVEMENT IN MILITARY CONFLICTS OF THE SECOND HALF OF THE TWENTIETH CENTURY
Pecheniuk I.,
Candidate of Historical Sciences, Senior Researcher, Docent of the Academic Department The National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi
Kyiv, Ukraine https://orcid.org/ 0000-0001-5790-130Х Yezerskyi М.,
Candidate of Historical Sciences, Docent of the Academic Department The National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi
Kyiv, Ukraine https://orcid.org/0000-0001-9212-5713 Kryschniy P.
Postgraduate Student of the Academic Department, The National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi
Kyiv, Ukraine https://orcid.org/0000-0001-9705-1610 DOI: 10.5281/zenodo.6973393
Анотащя
У статп розкрито форми i способи боротьби з партизанським (повстанським) рухом у военних конфль ктах друго! половини ХХ ст. Зокрема розглянуто тактику дш французько! колошально! адмшютраци проти Фронту нацюнального визволення Алжиру (1954-1962), тактичт прийоми ведения бойових дш частинами американських вшськ проти повстанщв у В'етнамi (1964-1975). Розкрито погляди на тактику боротьби ра-дянських вшськ з повстанцями в Афгашсташ (1979-1989). Висвгглено форми i способи тактичних дш регу-лярних частин i тдроздшв Росшсько! Федерацп у коитртерориcтичнiй операцй проти повстанських форму-вань у другш Чеченcькiй вiйнi 1999-2000 рр.
Abstract
The article reveals the forms and methods of fighting the partisan (insurgent) movement in the military conflicts of the second half of the 20th century. In particular, there were considered the tactics of the French colonial administration activities against the National Liberation Front of Algeria (1954-1962), tactical techniques of fighting by units of American troops against the insurgents in Vietnam (1964-1975). There were covered views on the Soviet troops' tactics of fighting against the insurgents in Afghanistan (1979-1989). There were highlighted the forms and methods of tactical actions of Russian Federation's regular units in the counter-terrorist operation against insurgent formations in the Second Chechen War 1999-2000. After analysis of the available literature and sources on the organizing and conducting the fight against partisanship (insurgency) in military conflicts of the second half of the 20th century there was established that the forms of combating them, as in the first half of the 20th century, remained operations, combat and special actions. During all types of operational and combat activities there were used the same methods of fighting as during the liquidation of Basmatism in Central Asia (1918-1933), the "Kurkul uprising and banditry" in Ukraine (1920-1921), the nationalist underground in the North Caucasus in 1920-1930s, the struggle of the German Wehrmacht troops, SS special formations, security police and SD's against Soviet partisans in 1941-
1944, the liquidation of the formations of the Ukrainian Insurgent Army and "forest brothers" in the Baltic countries in the 1940s-1950s.
Ключовi слова: контрпартизанська боротьба, партизансьш формування, партизанський (повстанський) рух, iррегyлярm формування, "мала вшна", рух опору.
Keywords: counter-partisan fighting, partisan formations, partisan (insurgent) movement, irregular formations, "small war", resistance movement.
Друга половина XX ст. видома цшою низкою ко-лотальних i нацiонально-визвольних воен у рiзних частинах Земно! кулi. Статистичнi дат свидчать, що 58% повоенних конфлИкпв (1945-1975) принесли ус-пiх нацюнально-визвольним рухам, якi застосову-вали переважно партизанську тактику дiй. Нi англш-ськi, нi американськi, нi радянськИ, нi французькi вш-ська, що залучалися до багатьох локальних воен, не змогли добитися повного устху. Водночас Иррегуля-рнi сили завжди ефективно використовували прин-ципи ведения "мало!" або "народно!" вшни, до чого, як правило, протидюча сторона виявлялася практично не готовою [3].
Значт геополiтичнi змiни, що вИдбувалися у свiтi протягом остантх десятирiч, призвели до воен-них конфлiктiв рiзного масштабу, в яких виявилися новi тенденцii розвитку принцитв i форм збройного протиборства. Проте варто зазначити, що все час-тiше конфлiктнi ситуацii переростають у збройний конфлИкт.
Проаналiзувавши досвiд остантх военних кон-флiктiв за спрямоватстю розвитку принципiв, форм i способiв збройно! боротьби встановлено, що засто-сування збройних сил, докорiнно змiнюеться. Епоха "класичних" воен, що велися багатомiльйонними ар-мiями безповоротно завершилася. Приклад Чечнi продемонстрував, що росшсью збройнi сили, якi в основному готувалися до проведення фронтових на-ступальних i оборонних операцiй, мали психолоп-чнi, практичнi й органiзацiйнi проблеми щодо ве-дення спецiальних операцш по боротьбi з недержав-ними збройними (НЗФ) та iншими iррегулярними формуваннями.
Розвиток збройних конфлiктiв сучасностi свид-чить, що розпочалася ера "малих вiйн" з обмеженим застосуванням вшськових, що характеризуеться ви-соким технолопчним рiвнем з широким використан-ням новiтнiх засобiв збройно! боротьби та спецИального забезпечення. Пануючою формою военних кон-флiктiв стали зггкнення не мiж державами або коалщями, а мiж державами i неурядовими рухами й органiзацiями, i насамперед - усередин держави. У повоенну добу цi рухи виявили тенденцию до пе-ренесення сво!х дш у мiста, урбанiзовану площину. Така тенденцiя веде до вiдмови вид суцiльних лiнiй фронту, позицiйноi' боротьби, зменшення глибини побудови вiйськ в оперативному шикувант та активного застосування високомобiльних вiйськ. Тому здаттсть регулярних вiйськ, що мають високу опе-ративну мобiльнiсть, у стислий термт розгортати бойовi дд! проти повстанського руху i нацюналютич-ного шдтллям, швидко здiйснювати маневр, смИ-ливо И раптово завдавати ударiв по життево важли-вих мИсцях !х розташування, надае цим щдроздшам великого значення.
Отже, вивчення досвиду боротьби з партизан-ським (повстанським) рухом дае змогу розкрити форми И способи попередження збройного опору та протиди йому регулярними вшськовими формуван-нями держави, що дозволить систематизувати на-бутий досвИд.
Мета статп полягае у розкритп сучасних форм И способИв дш регулярних вшськових форму-вань держави тд час проведення операцш з лИквИ-даци партизанських (повстанських) формувань у рИзних бойових ситуащях та дослИдити !х за критерием доцшьностг
Французький досвщ в Алжир1 (1954-1962). Одним Из найяскравших И тривалих повоенних кон-флгкпв е протистояння французько! заморсько!, а не колониально! адмшютрацп загонам Фронту национального визволення (ФНВ) Алжиру. 1з приблизно 9 млн населення французького заморського департаменту майже 1,5 млн складали так зван "чорноноп", тобто еттчт французи, багато з яких були жителями Алжиру в третьому-четвертому поколшт [2, с.23].
Вшна за незалежтсть Алжиру серйозно впли-нула на розвиток сучасних методИв ведення вшни. Зо-крема тактики повпряно! кавалери (вертолггних десанта), якИ згодом устшно застосовувала американ-ська армИя у В'етнамИ. Французька армИя на початковому етапИ вшни продемонструвала нездат-тсть робити висновки з попередтх вшн. Програна кампаня в 1ндокита!, така ж контрпартизанська за характером, як И в АлжирИ, показала необхвдтсть ведення високоманеврено! вшни. ЗамИсть цього фран-цузьке командування покладалося на чисельну та те-хнчну перевагу. На алжирське повстання, що розпо-чалося в листопадИ 1954 р., ФранцИя вИдповИла терором, провокациями, блокадою. На кИнець 1958 р. проти ФНВ Алжиру воювала 500-тисячна регулярна армИя, сформована в основному з призовниюв, понад 80 тис. сшвробггаишв полщи И жандармери, майже 150 тис. допомИжних заготв "харкИ" [2, с.22, 28]. Перших два роки вшна тривала "т шатко н валко". Проте постшне збИльшення французького контингенту ситуацию кардинально не змИнило.
У "таборах перегрупування" на той час утриму-вали 1 млн 200 тис. в'язнИв. Тортури арештованих арабИв були звичайною справою. ФранцИя за будь яку цИну намагалася утримати Алжир. Багаточисельт французькИ спецслужби (служба зовтшньо! докуме-нтаци И контр-розвИдки (фр. SDECE), управлшня по спостереженню за територИею (фр. DSТ), 2-й удар-ний тдроздш та Ин.) насаджували агентуру, оргат-зовували провокацл И викрадення лИдерИв ФНВ. Для цього в АлжирИ був створений спецИальний центр на вИллИ Суссш (тут тсля тортур помер керИвник ФНВ Я. Саад). Керували програмою французький розвид-ник Фолке (шзтше став найманцем в АфрицИ), ств-робИтник SDECE Гардер, Жанп'ер (згодом загинув),
начальник вшськових спецпризначеншв генерал Ж. Массю [2, с.22-23].
Французи в Алжир! застосовували досить ста-ндартну антипартизанську тактику, яка розробля-лася ще з часiв англо-бурсько! вшни. Вони буду-вали спостережнi веж1 i дороги, якими могли шви-дко пересуватися патрулi, намагалися укршити кордони i зробити !х непрохвдними для партизанiв (останне стало необхщним у мiру того, як зростала шдтримка алжирського повстання в суадшх араб-ських кра!нах).
Водночас французькими силами в Алжирi роз-роблена дуже цiкава тактика боротьби з партизансь-кими (повстанськими) силами - тактика квадриль-яжа (розбивати на квадрати). Кра!на була подiлена на райони (квадрати), кожен з яких закрiпили за пев-ним вшськовим пiдроздiлом, що вiдповiдав за без-пеку. Певних успiхiв мала i боротьба частини кола-борантiв - "харю" - мiлiцiя, сформована з профран-цузьких банд беду!тв-розбшник1в, що вирiзнялася особливою жорсток1стю проти заготв ФНВ Алжиру [8].
Партизансью загони ФНВ упродовж практично уае! вшни не змогли провести жодно! масштабно! операци. Зас1дкн, напади на невелик! гаршзони, акти саботажу. Рiвень !х тактично! подготовки залишався невисоким. Ще одним фронтом ФНВ стала мюька герилья - теракти в столиц! департаменту й шших мiстах кра!ни. I! ефективнють з точки зору стратег!! непрямих дш була набагато вища [8].
Ситуащя, що виникла, змусила французьке ко-мандування, нарешл, перейти до тактики маневре-но! вшни. Моб!льт групи з! складу щдроздшв пара-шутислв ! частин Французького шоземного легюну патрулювали зони активних дш партизашв, супрово-джували конво! та оперативно перекидали !х для пвд-тримки поспв. Водночас знищити партизашв повш-стю було неможливо, оск1льки основш райони !х ба-зування були в Туша ! Марокко. Там повстанцу отримували вшськову допомогу, ввдпочивали ! ввд-новлювали сили. Проте можливють прориву кордо-тв значною м!рою була знижена "лшею Морюа" (названа !м'ям мшстра оборони Францй), тобто сть ною на кордон! м!ж Алжиром ! Тутсом протяжнютю 300 км [2, с.25]. Така стша була побудована ! являла собою комбшацш загороджень з колючого дроту висотою 2,5 м пад напругою 5 тис. вольт [2, с.26], мшних пол!в та електронних радар!в ! сенсор!в, що могли виявити спробу !! прориву та своечасно пере-кинути вшська на небезпечну далянку. Виявилося, що повстанц дуже легко долали щ загородження, перер!заючи дргг. Тому лтю постшно доводилося ввдновлювати, а для забезпечення Г! функцюнування утримувати багаточисельш вшськов! пости. Усю першу половину 1958 р. ФНВ намагався прорвати цю лшш, але не досягнув усшху ! зазнав важких втрат [6].
Усшху протипартизанських операцш у прсь-ких ! пустинних районах Алжиру сприяла шщати-вшсть полковника Жанп'ера, командира 1-го пара-шутного полку легюну. Вш одним з перших усввдо-мив значення вертольопв для боротьби з
партизанами. Отримавши вертольоти, полк Mir направит штурмовi групи у будь яке мюце й атаку-вати партизанiв. Так, 22 квггня 1958 р. йому вдалося розгромити великий партизанський загiн (1300 оаб), що намагався прорвати "лшш Морюа". Загiн пропустили через першу лшш дротяних загороджень, попм заблокували всi шляхи вiдступу, тих iз алжирцiв, хто намагався вщйти переслiдували вертольотами. До Тунiсу вдалося добратися лише одиницям.
Через тиждень алжирш вирiзали европейське населення мiста Тебесса (фр. Tebessa) на пiвнiчному сходi кра!ни (самий пiвдень укрiпленого району). Лепонери просто не поспiли - коли вони прибули в мюто, все уже було закончено. Проте починаючи з лютого 1959 р. до весни 1960 р. була проведена серiя наступальних операцiй проти ФНВ. 1х суть полягала у масштабних зачистках. Парашутисти i лепонери прочюували райони, блокованi армiйськими части-нами. В операцiях широко застосовували вертольоти i штурмову авiацiю. Партизанiв витiсняли iз гiрських укритпв, замуровували печери, блокували шляхи постачання. Рейди вертольолв проводили i в пустиш [2, с.25].
Загалом зусилля генерала Ж. Массю призвели до того, що терористичне тдпшля в мютах, i парти-зани до 1959 р. зазнали важких втрат. Французька антипартизанська тактика почала приносити сво! ре-зультати. Так, у грудш 1959 р. к1льк1сть вчинених по-встанцями убивств скоротилася порiвняно з червнем 1958 р. удвiчi (з 259 до 145), викрадень - утричi (з 242 до 78) [2, с.28]. ФНВ у боях втратив половину свого командного складу, але виршально! поразки не зазнав. Проте полпична ситуацiя в самш Францй' поступово змiнювалася, безперспективнють подаль-шо! вiйни ставала бшьш очевидною, i саме цi змши у концевому результатi були виршальними. 29 сiчня
1960 р. Ш. де Голь, новообраний президент П'ято! республiки, заявив про право Алжиру на самовизна-чення, а в липш розпочалися переговори з ФНВ. У
1961 р. ведення активних бойових дiй фактично при-пинилося. Пюля референдуму 1 липня 1962 р. Фран-цiя визнала незалежтсть Алжиру [2, с.28; 8]. Цша алжирського спротиву була страшною: 145-220 тис. убитих i поранених учаснишв ФНВ, близько 800 тис. мирних мешканцiв, 2 млн перемiщених у "табори пе-регрупування", 1 млн емнранпв. Безповоротнi втрати французьких сил сягали 32 тис. осiб, 60 тис. -отримали поранення [4, с.63].
Вшма США у B'eraaMi (1964-1973). Вiйна в 1ндокита! i безпосередньо у В'етнамi була не пер-шою пiсля Друго! свггово! вiйни. Упродовж 19451954 рр. тривала вiйна армй' В' етмшю (Лiга боротьби за незалежнють В' етнаму, яку очолював комунiст Хо Шi Мiн) за шдтримки КНР i СРСР з французьким експедицiйним корпусом (до 90 тис. оаб) [5, с.663; 6, с.292] та США. Розмiри економiчно! та военно! до-помоги США Францй' для боротьби з в'етнамськими комунютами зросли наспльки, що у 1954 р. США взяли на себе 75% уах витрат, пов'язаних з вiйною в 1ндокита! [8, с.293]. Французький гарнiзон пвд ко-мандуванням бригадного генерала де Кас^ (12 тис. солдалв i офiцерiв [6, с.294], за iншими даними - 11
тис., майже половина з них були пораненИ, 4,5 тис. -загинули; лише невеликий загш (до 100 осИб) прор-вався крИзь кИльце оточення) [5, с.666] каппулював у стратепчно важливому районИ - прськш долинИ Дьенб'енфу. У щдсумку - в'етнамська армИя розгро-мила колотальш вшська. Позици Франци в ПИвден-ному В'етнамИ опинилися тд загрозою.
ВИдмова вИд Истотного втручання США у конфликт призвела до того, що в липнИ 1954 р. сторони тдписали угоду про припинення вогню. НавеснИ 1956 р., втративши за роки вшни (до 460 тис. осИб [6, с.295], за Иншими даними - 446 тис. [5, с.666]) фран-цузький експедицшний корпус повернувся додому. Загалом вшськовИ витрати, пов'язаш з бойовими дИ-ями у перюд 1945-1954 рр., видшеш урядами Франци та США склали понад 3 млрд франкИв [5, с.666]. Лаос И Камбоджа здобули незалежтсть. Однак за кИлька мИсяцИв тсля початку виведення французьких вшськ у Вашингтон було прийнято рИшення продо-вжувати щдтримку Сайгона. ПИсля закшчення вИйни з ФранцИею у ПИвденному В' етнамИ залишилося дуже багато бшщв В'етмшю (понад 6 тис. партизанИв з-по-мгж командного складу), якИ не шдтримали уряд. Вони осши в селах, а тсля перевороту в СайгонИ та инорування твденно-в'етнамським режимом результата загальних виборИв тшли в щдтлля И роз-почали збройну боротьбу за об'еднання В'етнаму в едину сощалютичну кра!ну [6, с.295-297]. Упродовж 1957-1964 рр. тривала нацюнально-визвольна боро-тьба, а по сутИ - партизанська вшна.
ВлИтку 1964 р. США висловили готовнють ви-користати сво! збройнИ сили не тИльки проти партизанив визволення ПИвденного В'етнаму (В'етконгу), але й проти Демократично! республИки В'етнам (ДРВ). 1нцидент у Тоншнськш затоцИ, що видбувся 2 серпня 1964 р. став безпосередшм приводом для широкомасштабного американського вшськового втручання та активних военних дш. З цього часу розпо-чалася затяжна вшна США та !х союзникИв проти ПИвнИчного В'етнаму та В'етконгу [5, с.687; 6, с.297].
Французький досвИд ведення операцш проти по-встанцИв був проаналИзований И знайшов певне засто-сування в американськш арми. Проте США вступили у в'етнамську вшну, керуючись виключно доктриною традицшних бойових дш на Свропейському ТВД И будучи абсолютно нещдготовленою до ведення контрпартизансько! вшни в джунглях ПИв-денно-СхИдно! Ази. Однак мистецтво застосування сил И засобИв регулярними вшськами в ПИвденному В'етнамИ формувалося з урахуванням в основному партизанських дш противника. Для протидл В'етко-нгу американське командування використало широкий спектр метода И засобив. Добре тдготовлеш до "класично!" вшни, оснащенИ сучасним озброенням американщ вимушет були цИною незлИченних втрат пристосовуватися до ведення бойових дш. Почина-ючи з вторгнення у В'етнам, военно-полИтичне керИ-вництво США розраховувало на те, що за допомо-гою потужних ударИв авИаци И флоту (як у Коре!), а також у взаемоди з невеликими мобИльними силами сухопутних вшськ И морсько! шхоти вдасться в коротки термИни добитися остаточно! перемоги. Проте,
вже першИ мИсяцИ бо!в змусили Пентагон у термИно-вому порядку переглянути сво! погляди. Водночас незважаючи на свИтовий досвид боротьби з Иррегуля-рними формуваннями, американське командування застосувало неприйнятну стратегию И тактику ведення бойових дш. Виявилася нещдготовлетсть американських вшськових до бойових дш з форму-ваннями Национального фронту визволення ПИвден-ного В'етнаму (НФВПВ).
ПИд час введення вшськ на територИю ПИвден-ного В'етнаму американщ розраховували досягти швидкого усшху в основному за допомогою на-ступу, що був найпоширешшим видом бойових дш аж до 1968 р. Наступальш операци вони проводили з метою пошуку И знищення противника, випснення його та закршлення на територи.
США та !х союзники застосовували сво! збройнИ сили у формИ операцИй, ударИв, систематичних бойових дш. ОсобливИстю застосування угруповання вшськ було проведення аеромобИльних операцш (ба-тальйоном, бригадою, дивИзИею, шода - бригадною аеромобИльною групою). При цьому американщ застосовували спещальш форми бойових дш: особливИ ди - надання допомоги адмшютративним центрам, на якИ був вчинений напад; "зачищай И закршлюйся" - випснення сил В'етконгу з визначених районИв та утримання цих районИв; "шукай И знищуй" - вияв-лення И вогневе знищення противника у базових районах. Мета цих операцш полягала в оточенш сил В'етконгу, вИдрИзанш шляхИв !х видходу чи примусИ до видступу в заздалегИдь визначет райони, так званИ зони смертИ, по яких завдавали масованого удару авИ-ацИею И застосовували зосереджений вогонь артиле-рИ!, або оточували (напИвоточували) велике угрупо-вання противника з подальшим його розчленуван-ням И знищенням частинами чи створювали кИльця оточення, при цьому угруповання вшськ наступало кИлькома напрямками, у т. ч. за напрямками, що схо-дилися, прикриваючи шляхи вИдходу, застосовуючи тактичнИ повИтрянИ десанти для захоплення об'ектИв. Це була вИйна, яку США та !х союзники вели способами протипартизансько! боротьби. Американське командування планувало та вело бойовИ дИ! видпо-видно до "стратеги олшних плям", суть яко! зводи-лася до захоплення та поступового розширення жит-тево важливих районИв навколо прибережних баз або значних населених пунктИв, щоб надалИ з'еднати !х один з одним И у такий спосИб паралИзувати дИ! сил опору. Для досягнення мети цИе! стратегИ! використо-вували як наступальнИ, так И обороннИ дИ! [6, с.305; 10, с.137].
Проте зазначимо, що американцИ постИйно кори-гували сво! тактичнИ й оперативш прийоми, праг-нули якнайшвидше винести уроки з тИе! або Иншо! операцИ!. За досить короткий час вони змогли розро-бити дуже ефективш методи боротьби з партизанами. Вперше у цш вшш американцИ застосовували вертольоти масовано як для ударИв, так И для переки-дання вИйськ. АвИацИя США виконувала завдання з щдтримання сухопутних вИйськ, розвидки, знищення баз, завдавання ударИв по промислових об'ектах ДРВ [6, с.305, 307]. Залежно вид обстановки й умов мИсце-
восп тд час знищення партизатв, американськ1 вш-ська найчаспше застосовували так1 види маневру, як "оточення", "кольце", "молот ! ковадло", "подвшний стрибок".
Маневр "оточення" проводили звичайними т-хотними пвдроздшами, що полягав у прочкувант значного району мсцевосп з кшькох напрямк1в, щоб примусити партизашв вщйти в так звану "зону сме-рп", де тсля масованих удар!в авiацií та шших вог-невих засоб!в завершити !х розгром.
Маневр "кольце" проводили аеромобшьними вшськами, коли точно були ввдом! сили партизашв ! !х мюцезнаходження. По суп нагадував маневр "оточення" ! в!др!знявся тим, що залучалося менше вшськ, як1 висаджувалися з вертольопв поблизу об'екта атаки.
Маневр "молот ! ковадло" являв собою до двох ударних угруповань вшськ. Одне з них займало бло-кувальш позицп, виконуючи функцш ковадла, шше - молота, призначене для наступу, щоб змусити противника вщйти в бш блокувальних позицш, де й завершити його повний розгром м1ж блокувальними позищями, що мають форму "мшка". Щд час здшс-нення цього маневру бш ми- перерости в маневр "оточення". 1нод! як блокувальну позицш вибирали морське узбережжя та залучали корабл! ВМС.
Маневр "подвшний стрибок" являв собою д!! двох груп, що залучалися для знищення партизашв, одна з них висаджувалася на вертольотах поблизу партизатв, щоб атакувати !х ! змусити вщйти у пе-вному напрямку, друга - з тилу противника !з за-вданням наступати назусщч його силам, що ввдхо-дять. У випадку, коли партизани не ввдходили, а приймали бш з першою групою, друга - висаджува-лася безпосередньо в !х тилу та атакували стльно з першою. Цей вид маневру найчастше застосовували в прських проходах, ущелинах, на люових дорогах, де природт умови створювали тюнину та ускладню-вали оточеним вшськам рух у бш флангв [1, с.392-398; 6, с.306-307; 10, с.138].
У В' етнамськ1й вшш зародилася нова форма бо-йових дш - аеромобшьна операцгя, що базувалася на масованому застосуванш вертольолв. У результат! таких операцш сухопутт вшська набули принци-пово ново! якосп - повиряно! моб!льносп, а военна теор1я ! практика збагатилася новою формою маневру - "вертикальне охоплення". Залежно вод постав-лених завдань, залучених сил ! засоб!в, умов мюце-восп та шших чинник1в застосовували аеромобшьш операцп таких вид!в: штурмов!, "двоголовий орел", "орлиний полт".
Штурмов! операцп полягали в завдаванш удар!в з повпря, десантуванш вшськ посадковим способом з подальшим наступом, оточенням ! знищенням противника. Суть операцп "двоголовий орел" полягала в притисненш противника з фронту ! тилу, а попм його знищенш. Операщя "орлиний полт" - це вшь-ний пошук противника з одночасним завдаванням по ньому удар!в [6, с.307-308; 10, с.138-139].
За досвщом бойових дш у В'етнам! американц широко застосовували патрулювання, прочюування ! заадки. Особливу увагу пвд час планування та про-
ведення аеромобшьних операцш американське ко-мандування придаляло розввдш району майбутшх бойових дш, раптовост! початку та вогневому забез-печенню операцп. Для проведення пошуково-кара-льних та аеромобшьних операцш залучали сили ввд взводу до бригади. У деяких операцях брали участь илька бригад [6, с.308]. Прагнучи зберегти власш сили та спираючись на створену рашше мережу баз уздовж кордону та навколо великих адмшстратив-них центр!в, починаючи з 1969 р., американське ко-мандування взяло курс на стримуюч! д!!. Под час оборони американш застосовували осередкову оборону, тобто створювали систему вузл1в опору в опорних пунктах, як правило, за утримання великих адмшстра-тивних центр!в, ав!ацшних баз, шших вшськових об'екпв, що розташоват уздовж кордону та подготовлен! до кругово! оборони. Основними ц1лями цих дш було утримання об'екпв (позицш), завдання комплексного вогневого ураження противнику та контроль територп. При цьому постшного з!ткнення противником та чпко позначено! лшп фронту не було. Загалом, як показав тслявоенний анал!з, в'етнамсь-кий опр надав свпу переконливий приклад ефекти-вного й устшного протистояння противников!, який мав колосальну перевагу в уах аспектах [3; 6, с.308].
США витратили на В'етнамську вшну майже 350 млрд долар!в, у боях було задано бшя 68% сухо-путних сил, 60% морсько! тхоти, 50% стратепчно! ! 3 2% тактично! ав!аци. Загалом за роки в!йни на В'ет-нам було скинуто 14 млн бомб. Проти населения за-стосовувалися напалмов^ терм!чт, фосфорт, магт-тт, кульков! та !нш! бомби. Вперше в юторп викори-стано майже 50 тис. х!м!чних заряда, що спричиняли зливи, кислотш дощ! та ш. Всього ввд хь м!чних засоб!в постраждало понад 2 млн оаб, у т. ч. 60 тис. американських вшськовослужбовшв. Отруй-ними речовинами було оброблено 43% уае! терито-рп ! 44% ус!х л!сових масив!в. США втратили у ц!й в!йш 60 тис. ос!б убитими, 300 тис. пораненими. У боях було знищено 8612 л!так1в ! вертольопв та ве-лику к1льк1сть шшо! в!йськово! техн!ки [5, с.691].
Отже, в!йна у В'етнам! для США була локальною, протипартизанською. Бойов! д!! тривали осере-дково, не мали позначено! л!н!! фронту, переважно вздовж шосейних дор!г, у районах вшськових баз ! населених пункпв, на м!сцевост! з погано розвине-ною системою комун!кац!й. Таку вшну, як правило, не ведуть на заздалепдь подготовлених позиц1ях, а партизанська арм1я розчиняеться серед населення.
Боротьба радянських в1иськ' з повстанцями в Афгашсташ (1979-1989). П!сля Друго! свггово! в!йни Афгаиiстаи, який мав статус нейтрально! дер-жави, фактично перебував у сфер! радянського впливу. Сшвробггаицтво з СРСР було дуже псним: у держав! пост!йно перебувала велика юльшсть радянських фах1вц1в, багато афганц!в навчалися в ра-дянських навчальних закладах.
Введення в Афган!стан Обмеженого контингенту радянських вшськ (ОКВР) у 1979 р. мало полпи-чн!, економ!чш ! в!йськов! причини. Причини вини-киения кризи в Афгаиiстаиi американсьш ! европей-ськ1 фах!вц! пов'язують !з кв!тневою революц!ею 1978 р. Учасп радянських в!йськ у бойових дях на
територи Афгатстану не планувалося. Передбача-лося, що радянсьш вшська розташуються в гаршзо-нах i вiзьмуть шд охорону об'екти, чим звiльнять аф-гансьш вiйська для активних дiй проти опозици та можливого зовнiшнього противника. Проте у тч на 27 грудня 1979 р. спещальна група КДБ "Альфа" разом 3i спецназом Головного розвщуправлшня взяли штурмом президентський палац, убили Х. Амша i3 ам'ею, прибiчникiв i охорону. До середини дня 27 грудня в Кабул i Баграм перекинули основт сили по-вiтряно-десантно! дивiзi! i окремого парашутно-де-сантного полку. Водночас у Кабул увiйшли передовi частини мотостршецько! дивiзi! i посилили охорону найважливших адмiноб'eктiв, аеродромiв, радiо, те-лебачення. У нiч на 28 грудня в Афгашстан увiйшла ще одна мотостршецька дивiзiя. До к1нця дня 28 грудня взяли тд повний контроль Кабул. До середини ачня 1980 р. введення основних сил радянсько! 40-1 арми практично було завершено [6, с.353-358; 9, с.5-8].
Бойова дiяльнiсть ОКРВ в Афганiстанi ввдбува-лася у складних умовах, обумовлених сощально-по-лггичними, нацiональними, релiгiйними та фiзико-географiчними особливостями крани. Радянським вiйськам протистояв добре органiзований, сильний i впевнений противник, який завдяки економiчнiй, фь нансовiй, вiйськовiй та iнформацiйнiй допомозi був спроможний контролювати близько 80% територи Афгатстану. При цьому загони i групи повстанцiв (моджахедiв), як правило, уникали прямих зiткнень з вшськами, вели переважно диверсiйну i терористи-чну дiяльнiсть. Афганський рух опору ютотно вщрь знявся ввд аналогiчних рухiв в iнших кранах ввдсут-нiстю единого командування i единого стратегiчного плану дiй.
У боротьбi з моджахедами керiвництво ОКВР в Афганстанi активно спиралося на мiсцевi сили. Роз-вiдувальнi органи радянсько! 40-l армii координу-вали всi сво! дл з урядовою мiлiцiею (Цирандою) та державною безпекою (ХАД) Республiки Афганiстан. Умови ведення бойових дiй змушували командування арми виробляти так1 форми бойовоИ дальности як1 б давали змогу ефективнiше планувати та проводити операци, уражати противника, забезпечу-вати охорону й оборону комуткацш, максимально зменшувати обсяги тдвезення повстанцям зброИ i боеприпасiв з Пакистану й 1рану, створювати сприя-тливi умови для розширення i змiцнення державноИ влади в рiзних районах Афгатстану. Виходячи iз тактики дш моджахедiв, радянсьш вiйська вирiшували так1 оперативно-тактичт завдання:
.здтснювали оборону сво1х гартзотв i опорних nyuKmie. Для цього навколо гартзотв (вiйськових мютечок) створювали кольце мiнних полiв, ставили дротян загородження i засоби сигналiзацu. Усi тдс-тупи прострiлювали артилерiею, системами залпового вогню, кулеметами i мiнометами. Усерединi периметра оборони були побудованi укриття для осо-бового складу, технiки, складiв для захисту ввд ракетно-мiнометного обстрелу;
захищали сво1 комуткаци. Так, уздовж головно! транспортно! магИстралИ, дороги (И трубопроводу) Те-рмез-Саманган-перевал Саланг-Шарикар-Кабул, через кожш 3-5 км розташували блокпости;
охороняли транспортш колони на маршi. Для проведення колон, крИм типово! охорони, залучали щдроздали спецназу И десантнишв. Вони висаджува-лися з вертольотИв по обидвИ сторони дороги попе-реду колони, що рухалася, И тшьки-но партизани на-магалися влаштувати засидку, то самИ попадалися в не!. Елемент несподИваносп усувався, колона подходила в повнш готовности до бою, а тим часом по ра-дю викликали щдкршлення. Десант вантажився у ве-ртольоти И знову перекидали на декИлька кИлометрИв вперед. Цей спосИб виявився дуже ефективним засо-бом охорони конво!в;
.здтснювали артилертсью обстрши i повiтрянi бомбардування партизанських опорних пунктiв у горах i селищах. ЛИтаки Ту-16 И Су-24 скидали бомби з велико! висоти (до 12 км). Штурмовики Су-25 И вер-тольоти проводили раптовИ нальоти на малих висо-тах, застосовуючи гармати И ракети. З вертольотИв часто скидали спещальт мИни на прсьш стежки И перевали, якими проходили шляхи постачання загошв афгансько! опозицИ!. АртобстрИли здИйснювали по площах. Основними засобами були ракетнИ системи залпового вогню БМ-21 И БМ-27 (220-мм реактивт снаряди), 122-мм гаубиц Д-30, 76-мм прсьш гаубиц М-69, 100-мм протитанковИ гармати, 240-мм мИно-мети [1, с.361-363].
Пошук И вдосконалення форм бойово! дИяльно-стИ вИдбувалися протягом усИе! вшни. Остаточно сфо-рмувалися такИ форми бойово! дИяльностИ радянсько! 40-! арми в Афгатстат: проведення операцш з розг-рому угруповань збройно! опозици; оборона комуткацш, режимних зон, господарських об'екпв; бойовИ ди щодо реалИзацл розвидданих черговими силами та засобами арми; засаднИ бойовИ ди частин И щдроздшв у системИ раптових та потайних ударИв вшськами ар-мИ!; бойовИ дИ! Из супроводження колон з матерИально-технИчними засобами; прикриття державного кордону [9, с.20-21].
Основною формою дИй радянських вИйськ в Аф-ганИстанИ були такИ операцИ!:
масоваш наступальш операцИ з розгрому окре-мих партизанських загонИв, !х укрИплених баз, тило-вого забезпечення. В основному такИ операцИ! проводили проти формувань Ахмада Шах Масуда в долит Панджшер (9 "генеральних" наступИв). Кожному на-ступу передували потужнИ артобстрИли И ракетно-бо-мбовИ удари авИацИ!. Наприклад, пИд час сьомого на-ступу видбувалося до 100 бомбардувань на день. По-тИм йшли танки, за ними БМП И БТР з мотопИхотою. На пануючих висотах з обох бокИв вИд головно! лИнИ! наступу з вертольотИв висаджували стрИледькИ щд-роздИли, що прикривали вИйська, якИ рухалися знизу, вИд вогню з флангИв;
операцИ з прориву блокади оточених радянсь-ких i афганських гарнiзонiв (переважно в прикордон-них з Пакистаном провшщях Пакпя, Кунар, Забуль);
операцИ пiдроздiлiв спецназу. До них належать: засИдки на караванних И гИрських стежках, а також !х
мшування; знищення склада збро! i боеприпаав; ль квiдацiя штабiв i окремих польових командирiв (у т. ч. на територп Пакистану). Ц дй' були досить устш-ними, проте !х стали проводити лише з 1985 року [1, с.363-364].
ДосвОд радянсько!' 40-! армй' показав, що практично в уах операцiях успiху бойових дiй досягали завдяки !х рiшучому характеру, умшому викорис-танню переваги в засобах ураження, можливостi швидкого перенесения зусиль у новий район.
Починаючи з 1983 року радянське команду-вання ввдмовилося вод великих наземних операцiй. Було прийнято рiшения повiтряними ударами випс-няти населення iз сiльсько! мюцевосп. Операцй з "пошуку та знищення" завжди зводилися до того, що бойовi вертольоти "зтирали з лиця землi" селище, ш-сля цього висаджений десант обшукував об'ект на предмет збро!. Приблизно третина населення Афга-тстану вимушена була покинути рвдш мiсця [11, с.335].
Основними способами ведення бойових дiй ра-дянських вшськ проти повстанських груп i загошв з 1980 року були: рейдовi дй'; блокування мiст, окремих райотв i прочiсування !х афганськими тдроздь лами; удари авiацi!' по окремих вибiркових цiлях; т-дривання кяризiв (печер, використовуваних як ук-риття i склади); мiиуваиия шляхов проникиения i постачання повстаицiв; оточення противника з пода-льшим його розчленуванням i знищенням; прове-дення нальопв, пошук1в i засiдок [9, с.37-38].
Через Афганiстан у складi ОКВР пройшло 525 тис. офiцерiв, сержанпв i солдапв, робiтникiв i слу-жбовцiв радянсько! армп. Щорiчно ця вiйна кошту-вала радянському народу майже 5 млрд рублiв [5, с.716]. Втрати радянських вiйськ були таю: заги-нули, померли вщ ран i захворювань 14 453 особи, поранено 53 753 особи, iз них 6669 стали ОнвалОдами. Значт втрати були в ОВТ: лгаюв 118, вертольолв -333, танюв - 147, БМП, БТР - 1314, гармат i мшоме-■пв - 433, автомашин рiзних видiв - 11 369 [6, с.368].
Форми i способи тактичних дш частим i пщ-роздЫв РосшськоТ Федераци у 6opoTb6i з "бамд-формуваммями" в 4e4Hi (1999-2000). ДосвОд дру-го! Чеченсько! кампани показав, що у вшськовому плаиi контртерористичиу операцш (КТО) пра-вомiрно розглядати як одну з нових форм збройного протиборства у внущшньому конфлiктi за участю рiзновiдомчих формувань Росiйсько!' Федераци. За способами подготовки i ведення КТО подiбна до за-гальновiйськово!' операцй, однак !! складовими е: протипартизанська, протидиверсшна, протитерорис-тична, iнформацiйно-iдеологiчна боротьба з НЗФ.
АналОз конфлшту сводчить, що до ощнювання результатiв КТО не можна пОдходити з позицй' "кла-сичних вшськових канонiв". Боротьба з Оррегуляр-ними, повстанськими, напiввiйськовими формуван-нями, що застосовують диверсiйно-терористичнi ме-тоди дш, як1 не дотримуються жодних норм м1жнародного гумаштарного права, розмип в зот бойових дш меж м1ж фронтом i тилом, осередковий характер бойових дш спонукали дослОдження нети-пових способОв тдготовки i ведення операцй'.
Основний тягар боротьби з НЗФ ли- на загаль-новшськов! з'еднаиия, частини О подроздши. У сво!й основ! це були зведеш формування - бригадт (полков!), батальйонш тактичт групи, що зумовило "за-гонову тактику дш" в умовах "нелОншного, розшире-ного поля бою". Ця обставина значно ускладнила уп-равлiния та взаемодю вшськ в операцй, вибОр доцшьних форм О способОв !х застосування та спри-чинило постшне розроблення теоретичних поло-жень з !х бойового застосування.
Под час ведення КТО форми та способи тактичних дш р!знорвдних формувань силових структур Ро-сшсько! Федераци дютали подальшого розвитку по-рОвняно з! збройними конфлштами 1950-1990-х ро-к1в О насамперед бойовими дами у В'етнамО Афгашсташ та першш Чеченськ1й кампани. Харак-терним для КТО було те, що знищення НЗФ здшс-нювалося сумюними д1ями вшськових частин О тд-роздшв збройних сил Росшсько! Федераци, частин О подроздшв внутрштх вшськ МВС, ФСБ у взаемоди з частинами та подроздшами Федерально! прикор-донно! служби, що були скоординоваш за завдан-нями, мюцем О часом. При цьому застосовували рОз-номаиiтнi форми та способи тактичних дш, серед яких важливе мюце займали: розводувально-пошу-ковО до; розвщувально-ударш до; рейдово-штурмов! до; боротьба з рейдовими загонами НЗФ; охорона та оборона розташування вшськових частин (подроздь л!в) О населених пункпв, проведення автотранспорт-них колон [10, с. 141].
Розвгдувально-пошуков! дИ вели з метою вияв-лення мОсцезнаходження загошв НЗФ, !х бойовий склад, наявшсть опорних пункпв, баз, позицш, складОв О пункпв управлшня. Для цього залучалися сили О засоби агентурно!, повиряно!, радю- О радютехшч-но! розвщки, розводувальш органи спецпризначення О вшськово! розводки. Основний споаб виконання за-вдання - пошук (суцшьний або вибОрковий). При су-цшьному пошуку оглядали увесь блокований район, при вибОрковому - лише окремО далянки, напрямки, об'екти, де могли перебувати бойовики. За способами дш пошук був: одностороннш, зустрОчний, за окремими напрямками, пошук-догляд, пошук у рай-от, паралельний пошук, пошук по напрямках, що сходяться, пошуку по спрал^вибОрковий пошук, пошук по об'ектах, комбшований пошук [7, с.176-177; 10, с. 141-142].
Безпосередне знищення терористичних, дивер-сшних загонОв О груп вОдбувалося в ход! розвОдува-льно-ударних О рейдово-штурмових дОй.
Розв1дувально-ударт дИ застосовувалися у ви-падках, коли в результат! пошуку не вдавалося до-статньо точно виявити мюцезнаходження НЗФ. УдарОв завдавали, щоб захопити О знищити зв'язкових, розводниюв, невелик! загони бойовик1в, групи (бази) постачання, склади боеприпасОв, пункти управлшня (штаби). НайефективнОшими способами таких дш були: "засодка" та рОзноманОтн! варОанти розташу-вання подроздОлОв, як1 проводили засодку [7, с.183; 10, с.142].
Рейдово-штурмовI дИ широко застосовували шляхом швидкого О прихованого маневру для блокування, оточення О знищення груп О загошв бойовиюв.
Peng 3a3BHHan 3gincHMBaBca nocugeHHM 6aTagbn0H0M npu mgipu^i aBiaqii. Ha3eMHun peng gonoBHMBaBca giaMH gecaHTHO-mrypMOBHx nigpo3gigiB Ha BeprogbO-rax. Peng 3gincHMBagH pi3HHMH cnoco6aMH: 3a OKpe-mhmh 30HaMH b 3aragbH0My panoHi 6ohobhx gin a6o ogHonacHHM oxongeHHaM yciei rgu6uHH po3ramy-BaHHH H3®. ao raKTHHHHx npunoMiB, ^o 3acT0c0ByBa-guca pengoBHMH nigpo3gigaMH Hage®aTb: araKa (mrypM), ^poHragbHHH ygap, 0gH0- a6o gBocropoHHin oxongeHHa a6o o6xig, 3HH^eHHa y BorHeBOMy MimKy, a TaKO® noegHaHHH pi3HHx BugiB MaHeBpy [10, c.142-143].
peng npoBogHBca cugaMH aep0M06igbHHx ^opMyBaHb, to 3acrocoByBagu raKi raKTHHHi npunoMH: noBirpaHa araKa, Beprogiraa araKa, "Kgi^i", noBirpaHO-mrypMoBa, a6o nogBinHa noBirpaHo-mrypMoBa araKa. TaK, noBirpaHa araKa - ygap 6ohobhx BeprogboriB a6o ygapu geKigbKox rpyn 6ohobhx BeprogboriB; Beprogi-rHa araKa - caMocrmHHn nomyK o6'eKriB 3HH^eHHa; "Kgi^i" - ogHa nacrHHa 3aroHy Bucag®yBagaca b THgy nporHBHHKa i 3aHMaga n03H^i Ha mgaxax noro iMOBip-Horo Bigxogy, a iHma - npoBoguga araKy 3 npoTHge®-Horo 6oKy i npHTHCKaga 6ohobhk1b, ^o BigxogugH, go 3aBnacHo 3anHaT0i n03H^i; noBirpaHo-mrypMoBa araKa
- BHcagKa mrypMoBoro emegoHy, noro po3ropraHHa n araKa nporHBHHKa cnigbHo 3 6ohobhmh BeprogboraMH; nogBinHa noBirpaHo-mrypMoBa araKa - nacmHa aepo-Mo6igbHoro peng0B0-mrypM0B0r0 3aroHy araKyBaga 6ohobhk1b 3 thm, ^o6 3MycHTH ix BigxogurH, nicga noro b THgy nporHBHHKa Bucag®yBagaca gpyra nac-rHHa 3aroHy, aKa araKyBaga 3 iHmoro HanpaMKy [7, c.206].
TunoBHMH cnoco6aMH 3HH^eHHa OTOHeHHx 3aro-HiB H3® 6ygu: "3amMopr" - nocrynoBe crucKyBaHHa кigbцa oroneHHa mgaxoM ogHonacHoro npocyBaHHa go цeнгpy Bcix nigpo3gigiB, ^o 3gmcHMMTb OTOHeHHa; "nopmeHb" - nigpo3gigH, 3anMaroHH n03H^i gga oto-neHHa, yrBopMMrb CBoro pogy цнgiнgp. noriM nac-rHHa cug ("nopmeHb") npocyBaerbca Bnepeg, a nigpo3-gigH, po3ramoBaHi Ha rpbox iHmHx gigaHKax, 3agHma-MTbca Ha мicцi. y Mipy npocyBaHHa araKyMHHx y rgu6 "цнgiнgpa" nigpo3gigH, ^o o6opoHaguca Ha $gaHrax, 3HiMaroTbca i3 3anMaHux n03H^n i nepexogaTb go 060-poHH Ha HoBoMy py6e®i no3agy nigpo3gigiB, ^o Hacry-naroTb; "nogBinHHn nopmeHb" - y Mipy npocyBaHHa araKyroHHx y rgu6 "цнgiнgpa" nigpo3gigH, ^o o6opo-Hagu n03H^i giBopyn i npaBopyn Big thx, ^o HacTa-MTb, 3HiMaroTbca 3 hhx i nepecyBaMTbca 3a BincbKaMH, ^0 HacrynaroTb Ha 6ohobhk1b, y roToBHocTi 3hh^hth rpynH nporHBHHKa, aKi npopBagHca; "araKa 3a Hanpa-MaMH, ^o cxogaTbca" - nicga yTBopeHHa Kigbna HaMa-raroTbca po3ciKTH OTOHeHHn 3ariH 6ohobhk1b mgaxoM npocyBaHHa nigpo3gigiB Ha hh3^ HanpaMKiB. Kogu go-carHyre gpo6geHHa 3aroHiB 6ohobhk1b i ix BHTicHeHHa b HaMineHun panoH, BincbKa OTOHeHHa nonuHaMTb Ha-crynaTH go ^mpy, BxogaTb y 3iTKHeHHa 3 mrypMO-bhmh 3aroHaMH, oxongMMTb 3aroHH npoTHBHHKa 3 ^gaHriB i THgy Ta 3HH^yroTb gpi6Hi 3aroHH; "KoBaggo"
- 3acTocoByeTbca y pa3i, KogH npoTHBHHKoBi BgaeTbca 3BecTH MinHi yKpingeHHa b onopHoMy nyHKTi, gga 3a-xongeHHa aKoro cTBoproerbca mrypMoBa rpyna [7, c.171-172].
BopoTb6y 3 pengoBHMH 3aroHaMH H3® np0B0-gHgH gga ix BHaBgeHHa i 3HH^eHHa. npH цbOмy 3acro-coByBagH pi3Hi cnoco6H 3aBgaBaHHa ygapiB aBia^ero, BorHeM apTHgepii, BgamTyBaHHa 3acigoK, MiHHo-BorHe-boi 3ohh, cTBopeHHa BorHeBHx MimKiB, nacToK. ®opMH i cnoco6H 6opoTb6H 3 napTH3aHcbKHMH (noBcraHcb-khmh) cHgaMH MaMTb cboi oco6gHBocTi Ta 3age®aTb Big 3aBgaHb thx ^opMyBaHb, aKi 3agynaguca go ix giKBiga-цii, a TaKO® KOHKpeTHux yMOB npoBegeHHa onepaqin, piBHa ix O36poeHHa Ta BincbKOBOi TexHiKH.
XapaKTep BegeHHa napTH3aHcbKux i npoTunapTH-3aHcbKux BinH Ha py6e®i XX-XXI ct. nepe3 HH3Ky o 6' gkthbhhx HHHHHKiB 3a3HaB icTOTHHx 3MiH. OgHieM 3 ochobhhx npuHHH e mBugKa rgo6agbHa yp6aHi3aqia Ta nepexig go BegeHHa napTH3aHcbKux gin y ^igbHO 3a6y-goBaHux panoHax cynacHux MicT. Ha3eMHa i nig3eMHa iH^pacTpyKTypa MicT cnpuae ycnimHOMy bhko HaHHM 3aBgaHb napTH3aHcbKHMH, noBcTaHcbKHMu i Tepopuc-thhhhmh cugaMH Ta craoproe yKpan HecnpuaTguBe ce-pegoBH^e gga BHKopHcraHHa TexHinHux 3aco6iB HaBi-raqii, 3acTocyBaHHa bhcokotohhoi 36poi, cynacHux 3a-co6iB cnocTepe®eHHa i 3B'a3Ky, KOMngeKciB noBirpaHoi po3BigKH Ta iH., ^o 3ry6HO no3HanaeTbca Ha TaKTHHHux M0®gHB0crax apMincbKux nigpo3gigiB nig nac gin y Mi-cTi.
OcHOBHi $opMH Ta cnoco6u y 6opoTb6i 3 napTH3a-HaMH (noBcTaHnaMH) b cynacHux yMOBax M0®yTb BKgMnaTu: giквigaцiro napTH3aHcbKux gigepiB, 3agy-neHHa napTH3aHcbKHx ^opMyBaHb Ha cBin 6iK, npoBe-geHHa ncuxogorinHux i cneцiagbннx onepaqin, BcraHO-BgeHHa agмiнicтpaтнвно-nоgiцencbкоrо pe®HMy, npoBegeHHa K0HTpnapTH3aHcbK0i ariTaqii 3 мicцeвнм HacegeHHaM, npoBegeHHa KapagbHux aкцin.
nigcyMOByMHH BH^eBHKgageHe 3a3HanuM0, ^o:
oco6guBocTi BHKOHaHHa 3aBgaHb K0HTpnapTH3aH-cbKOi 6opoTb6u cyrreBO BnguHygu Ha po3bhtok cynac-hhx MeTogiB BegeHHa BinHH, 30KpeMa Ha Heo6xigHicTb BegeHHa BucoKOMaHeBpeHOi BinHH, a caMe - aepoMo6i-gbHux onepaqin Ta aep0M06igbHHx gin;
opraHi3aqia 6opoTb6u 3 napTH3aHcbKHMH (noBcTa-HcbKHMu) cugaMH Mae oneparaBHO-crpareriHHe 3Ha-neHHa, BHBneHHa aKOi gae 3M0ry 3a6e3nenuTH r0T0B-HicTb gep®aBH go npoTucToaHHa 3arpo3aM gecTa6igi3a-цii 06cTaH0BKH, HacaMnepeg b yp6aHi30BaH0My npocTopi;
KgacuHHHMH ^opMaMH 6opoTb6u 3 napTH3aHcT-bom (n0BcTaHcTB0M) 3agHmaMTbca onepa^i (cneцia-gbHi, ncuxogorinHi, npoTHnapTH3aHcbKi n aep0M06i-gbHi), 6onoBi Ta cne^agbrn gii (guBepcii, giKBigaqia napTH3aHcbKHx gigepiB, nomyKOBO-KapagbHi aKqii Ta iH.), TepopHCTHHHi MeTogu 6opoTb6u, 3agyneHHa napru-3aHcbKux (noBcTaHcbKux) ^opMyBaHb Ha 6iK gironoro ypagy, BcTaHOBgeHHa agмiнicгpaтнвно-nоgiцencbкоrо pe®HMy, npoBegeHHa K0HTpnapTH3aHcbK0i aгiтaцii 3 мicцeвнм HacegeHHaM i pi3Hi Bugu MaHeBpiB (npocony-BaHHa, oxongeHHa, o6xig, OTOHeHHa);
gocBig 3acT0cyBaHHa cneцnigpозgigiв i BincbKO-bhx ^opMyBaHb cugoBux cTpyKTyp nig nac npoBegeHHa onepaqin no 3HH^eHHM napTH3aHcbKux (noBcTaHcbKux) cug, BHaBHB HOBi Bugu MaHeBpy (TaKTHKa BeprogiTHux gecaHiiB, cipuMyroni Ta cHannepcbKi gii, BHKopucTaHHa gHcraH^nHux 3aco6iB 6opoTb6u);
контроль певно! територи району конфлшту за-лишаеться одним i3 найактивнiших способiв ведения спец1альних (бойових) дiй з партизанськими (повс-танськими) силами;
додатковим фронтом партизанiв (повстанщв) стала мiська герилья - теракти в столицi й iнших мь стах колони, ii ефективнiсть з точки зору стратеги непрямих дш була набагато вища;
важка бронетехшка була корисною при захистi гартзошв, але в гiрсько-лiсистiй мiсцевостi в опера-ц1ях проти партизанiв ввд танк1в, як i вiд важко! ар-тилери, користi було мало;
значну увагу придiляють пiдготовцi кадав, зок-рема спецiалiзацii' бойовик1в за певними вшсько-вими професiями.
Список лггератури
1. Антипартизанская война в 1941-1945 гг. / Под общ. ред. А. Е. Тараса. - Минск: Харвест, 2005. 400 с. (Коммандос).
2. Борьба с НВФ. СССР, Россия и НАТО в локальных конфликтах / сост. П. П. Потапов. Минск: Современная школа, 2010. 352 с. (Серия «Арсенал»).
3. Боярский В. И. Партизанство: вчера, сегодня, завтра. Историко-документальный очерк. Москва: Граница, 2003. 448 с. URL: https://history.wikireading.ru/254999 Глава 15. Американцы против иррегулярных сил Южного Вьетнама.
4. Вшна в кам'яних джунглях: мюька партизан-
ська вшна як феномен збройно! боротьби та спеша-льно! дiяльностi (1945-2005): Монографiя / Г. С. Би-струхш, Д. В. Веденеев. Ки!в: Генеза, 2006. с.
5. Всемирная история войн / Авт.-сост.: А. Г. Мерников, А. А. Спектор. Минск: Харвест, 2007. 768с.
6. 1стор1я военного мистецтва: шдручник / [I. I. Фурман, С. В. Сидоров, Р. I. Пилявець та ш,]. Ки!в: НУОУ, 2020. 515 с.
7. Колесшков В. О., Кривошеев А. М. Форми i способи боротьби з повстанцями та партизанами. 4-е вид., перероб. i доповн. Суми: IСА-Iнтерпапiр, 2006. 364 с.
8. Коновалов И. П. Война за независимость Алжира. URL: https://military.wikireading.ru/57675
9. Розвиток форм i способiв збройно! боротьби у вшш в Афгашсташ (1979-1989): навч. поаб. / кол. aвторiв. Ки!в: НУОУ, 2015. 88 с.
10. Сидоров С.В., Пилявець Р.1. Боротьба з iрре-гулярними формуваннями в локальних вiйнaх i збройних конфлiктaх ХХ - початку XXI ст. Досввд застосування збройних сил у свггових вiйнaх i воен-них конфлiктaх ХХ - початку ХХ1 ст.: тенденцй' та зaкономiрностi: зб. матер. мiжвуз. наук.-практ. семi-нару, 21 травня 2015 р. Ки!в: ЦП «Компринт», 2015. Вип.4. С.136-144.
11. Таннер С. Афганистан: история войн от Александра Македонского до падения «Талибана» / Пер. с англ. С. М. Саксина. Москва: Эксмо, 2004. 448 с.
