CC BY
34"Religious Services Provider", Religions, an Open Access Journal by MDPI, 11 (4), 2020.
17. Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО, Капелани в АТО. За крок до формалiзацil. URL: https://risu.ua/kapelani-v-ato-za-krok-do-formalizaciji_n76050.
18. Розпорядження Кабшет MiHicTpiB Украши №677 ввд 02.07.2014 "Про службу вшськового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах Украши, Нацiональнiй гварди, Державнiй спещаль-нiй службi транспорту та Державнш прикордоннiй службГ'. URL:
https ://zakon. rada. gov.ua/laws/show/677-2014-%D1%80#Text.
19. Наказ Мшстерства оборони Укра1ни "Про затвердження Положения про службу вшськового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах Украши" ввд 14 грудня 2016 року №685/ URL: https://www.mil.gov.ua/content/mou_orders/685_nm_ 2016.pdf.
20. Чорна 1нна, Церква i армiя: заруб1жний до-свiд та украшсьш реали, 09 березня 2016. URL: https://www.ngu.gov.ua/en/node/4748.
ФОРМИ ТА СПОСОБИ БОРОТЬБИ З ПАРТИЗАНСЬКИМИ (ПОВСТАНСЬКИМИ) СИЛАМИ НА ТЕРИТОРП СРСР У ПЕРШШ ПОЛОВИН1 ХХ СТОР1ЧЧЯ
Печенюк 1.С.,
кандидат Iсторичних наук, старший науковий ствробтник, доцент кафедри, Нацюнальний утверситет оборони Украти шен11вана Черняховського (м. Кшв, Украта)
https://orcid.org/0000-0001-5790-130X Сзерський .М.Р., кандидат Iсторичних наук, доцент кафедри, Нацюнальний утверситет оборони Украти шен11вана Черняховського (м. Кшв, Украта)
https://orcid.org/0000-0001-9212-5713 Криштй П.1., старший викладач кафедри,
Нацюнальний утверситет оборони Украти 1мет 1вана Черняховського (м. Кшв, Украта)
https://orcid.org/0000-0001-9705-1610
WAYS AND METHODS OF STRUGGLE AGAINST GUERRILLA (INSURGENT) FORCES IN USSR
IN THE FIRST HALF OF 20th CENTURY
Pecheniuk I.,
Candidate of Historical Sciences, Senior Researcher, Docent of the Academic Department The National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi (Kyiv, Ukraine)
https://orcid.org/0000-0001-5790-130X Yezerskyi M.,
Candidate of Historical Sciences, Docent of the Academic Department The National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi (Kyiv, Ukraine)
https://orcid.org/0000-0001-9212-5713 Kryschniy P.,
Senior Lecturer of the Academic Department The National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi (Kyiv, Ukraine)
https://orcid.org/0000-0001-9705-1610
Анотащя
У статп розглянуто форми та способи дш частин Червоно! арми та Головного политичного управлшня у боротьбi з нацюнальними партизанськими (повстанськими) силами на територи Радянсько! Роси та СРСР, зокрема Мкидацц басмацтва в Середнш Ази (1918-1933 рр.), боротьби з "куркульським повстанством i бандитизмом" в Укрш'ш (1920-1921 рр.) та вшськ НКВС СРСР з нацюналютичним шдтллям на Швтчному Кавказi в 1920-1930-х рр. Розкрито тактику дш тмецьких вшськ вермахту, спещальних формувань СС, по-лщи безпеки i СД у боротьбi з партизанами в 1941-1944 рр. Висвгтлено форми застосування та способи ви-конання завдань вiйськами НКВС по знищенню формувань Украшсько1 повстансько! арми та операци радянсько! влади з лшидаци партизанiв у кран Балти в повоенний перюд.
Abstract
The article deals with ways and methods of the Red Army and the Main Political Directorate operations against national guerilla (insurgent) forces on Soviet Russia and USSR territories, in particular the elimination of Basmachi in Central Asia (1918-1933), fight against kulak insurgency and banditry in Ukraine (1920-1921), and the Soviet NKVD Troops against the nationalist underground in the North Caucasus in 1920s and 1930s. The tactics of the German Wehrmacht troops, special formations of the SS, security police and SD in the fight against guerrillas in 19411944 are revealed. The ways of using and methods of tasks execution by the NKVD Troops to destroy the formations
of the Ukrainian insurgent army and the operation of the Soviet government to eliminate the guerrillas in the Baltic countries in the postwar period are covered.
It is established that ways and methods of struggle against guerrilla (insurgent) forces in the period under study had their own characteristics and depended on the tasks of those formations involved in their elimination, as well as the specific conditions of operations, weapons and military equipment; the main forms of this struggle are operations (military, special and Chekist-military), combat and special missions; when conducting all types of operational and combat missions against guerrilla (insurgent) forces, the following methods were used: blocking the relevant area or settlement; conducting raids or conducting searches in settlements by special groups and combing their surroundings; search for objects (combing the area); the encircle of the places where the wanted persons (groups) were found; persecution with subsequent detention (destruction) of the enemy; tactics of struggle included: setting up barriers, ambushes, secrets, patrols, checkpoints, observation posts, etc.; sending operative-military, reconnaissance-search, search, patrol detachments and groups, as well as pursuit detachments; experience in the fight against guerrillas (insurgents) in various regions of USSR contributed to the consolidation of the concept of "Chekist-military operation" as a "ways of using" for all activities of the NKVD to identify and destroy gangs.
Ключовi слова: контрпартизанська боротьба, чекютсько-вшськова операця, нацюнальш партизансьш (повстансьш) сили (формування), формування руху опору.
Keywords: counter-guerrilla warfare, chekist-military operation, national guerilla (insurgent) forces (formations), development of resistance movement.
Сучасна военно-полгшчна обстановка в свт значною мiрою залежить вщ нових виклиюв i загроз рiзного характеру мш державами та щлими регю-нами. Гос^ територiальнi, релтйт й еттчт про-тирiччя в середит деяких держав призводять до ви-никнення низки збройних конфлжпв через активну даяльнють незаконних збройних формувань (НЗФ). Отже, актуальнють дано! теми полягае в об'ективнш необхвдносп подальшого розвитку теорп та практики щдготовки i ведения операцш (бойових дш) ре-гулярними вшськовими частинами та щдроздшами проти iррегулярних збройних формувань тд час во-енних конфлжгах рiзного рiвня iитенсивностi. Тим б№ше, що ниш ряд щдроздшв i частин Збройних Сил (ЗС) Укра!ни беруть участь в операци Об'една-них сил (ООС) на територи Донецько! та Лугансько! областей. Тому вивчення й узагальнення набутого у военних конфлiктах досвiду боротьби з партизансь-кими (повстанськими) формуваннями набувае особливо! актуальностi.
Встановлено, що з появою перших державних утворень для виршення певних завдань !м доводи-лося вступати в збройш сутички (конфлiкти) з рiз-ними iррегулярними формуваннями, тобто вести бо-йовi дil, характер яких спiвпадае з сучасним визна-ченням контрпартизансько! боротьби. Вважаеться, що для успiшного протистояння партизанському (повстанському) руховi вживають певних вшсько-вих заходiв, що мають спиратися на комплекс поль тичних i економiчних перетворень у краiнi. У цьому сенсi контрпартизанська тактика боротьби стае одним з елеменпв комплексно! ди на ту сторону конф-лiкту, яка вибрала для виршення сво!х завдань тактику партизансько! вiйни.
Мета статтi полягае в узагальнент та систематизации досввду, форм i способiв боротьби з партиза-нськими (повстанськими) силами на територи СРСР у першш половиш ХХ сторiччя.
Боротьба з лтвщаци басмацтва в Середнiй Азп в 1918-1933 рр. Басмачi дiяли в багатьох районах Середньо! Ази, але особливо в Ферганськiй до-линi та прилеглих до не! високопрних Алтайськiй та Арпiнськiй долинах, у Сирдар'шськш i Самарканд-сьшй областях, у Схiднiй Бухарi, Хiвi (Хорезмi) та
Каракумах, Красноводському райош, Наринськiй волост (Киргизiя). Вони жорстоко розправлялися з робiтниками, мирними мешканцями та тими, хто спiвчував радянськш владi, намагаючись масовим терором поаяти страх серед населення та тдпоряд-кувати його собi. Кiннi загони басмачiв добре знали мiсцевiсть, мали розгалужену агентуру. Басмачi, не витримуючи сутичок з регулярними вiйськами, як правило, раптово нападали на невелик загони або незахищенi населенi пункти, а потiм швидко вщхо-дили [2, с.55-56].
Военнi до проти басмачiв вели частини Черво-но! армi!, органи Туркестанського Надзвичайного комитету (Головного полiтичного управлiння, ГПУ), прикордонш вiйська, мiлiцiя, мiсцевi добровольчi загони iз дехкан i робггаиюв. Загальне керiвництво вш-ськами, яке вело бойовi дi! з басмачами з травня 1918 р. здшснював Вiйськовий комiсарiат Туркестансько! радянсько! республ^, а з листопада 1919 р. - Рев-вiйськрада Туркестанського фронту (юнував до 1926 р.). Поряд з военними дiями в боротьбi з басмацтвом значну роль ввдграла система полiтичних i важли-вих соцiально-економiчних заходiв (земельно-водна реформа, утворення трудового дехканства, економь чна допомога з боку РРФСР, масово-полггачна робота серед населення та т.), яку здiйснювала радян-ська влада [2, с.55].
Першою спробою систематизации й узагаль-нення досвiду боротьби з басмацьким рухом пiсля устшно проведених спiльних операцiй частин Чер-воно! армi! i вiйськ ГПУ на Туркестанському фронтi стала "Система борьбы с басмачеством (бандитизмом)", розроблена головкомом Збройних сил РРФСР С. Каменевим у 1923 р. [5, с.31]. Так були вироблеш оргатзацшт основи боротьби з бандитизмом. У цш робот перераховаиi вiйськовi прийоми, якi зво-дяться до окупащ! району, охопленого басмацтвом; боротьби лиучими (маневреними) i винищуваль-ними загонами ^ як допомiжиi прийоми, сюди ввдно-сяться операцi! з прочюування району та операщя з оточення банд противника, а також боротьба повiт-ряними засобами.
У збiрнику зазначалося, що окупацiя важливих пунктiв (пункпв, де знаходиться влада цього району,
пункпв, що забезпечують роботу залГзниць, зв'язку i промисловостг а також пункпв, що е мюцями базу-вання банд), як1 знаходяться в районi проведения операцй повинна проводитися з одночасною робо-тою летючих (маневрених) i винищувальних заготв. У ход1 вае! операцй по боротьбi з басмацтвом, загони, що займаються окупацiею, е опорними точками, на яю повинш спиратися летючi i винищува-льн загони. Як вiйськовий прийом, окупащя - без !х д1й юнувати не може, оск1льки цей прийом виклю-чно пасивний [5, с.205-206]. Летючi загони е основною силою активно! боротьби з басмачами. Запн ви-сланий на банду, зобов'язаний виявити, атакувати i переслщувати банду до повно! !! лГквгдацй. Сили загону залежно вгд сил басмачiв - вГд взводу до роти (ескадрону) [5, с.206-207]. На думку С. Каменева, на вгдмшу вГд летючих, винищувальнi загони були при-значенi для ведення постшних рейдiв у визначеному райош в готовносп до раптових зггкнень з противником. Окрiм завдань знищення власне бандитiв, вони мали знищувати все, що складало джерела !х сили [5, с.207-209].
ОкрГм вищенаведених основних прийомiв боротьби, яш складають чiтку систему вшськово! боротьби, практика виробила ряд другорядних прийомiв, як1 самi по собi не можуть дати рiшучих результалв, але як допомiжнi заходи мають велике значення. До таких прийомiв мають вгдноситися: боротьба пови-ряними засобами, операцi! з прочюування району i операцi! з оточення противника.
Як допомiжнi засоби, повпрят частини можуть широко використовувати, головним чином, для роз-вгдки, розкидання аптаггератури та зв'язку з вгдда-леними пунктами окупацiйного району. Повирят засоби можуть висилати для бомбометання Г кулеме-тного обстршу по виявлених бандитах або виявлення банд при польотГ за довшьним маршрутом [5, с.209-210].
Як складова системи боротьби з басмацтвом (бандитизмом) розглянута операцiя з проч^вання району. Проте, досвгд показав, що цим прийомом не досягаеться завдаиия очищення, при виходГ заготв на визначеш рубеж1, в !х тилу, знову накопичуються бандити, як1 без зусиль просочуються крГзь фронт заготв. Зважаючи на викладене, ця операщя мае розг-лядатися як допомГжна, наприклад, перед зайняттям району окупацшними частинами. В цьому випадку окупацшш загони, йдучи безпосередньо за загонами, що прочюують район, по-перше, можуть спокойно зайняти район, не зустрГчаючи великих груп противника, Г, по-друге, щ ж окупацшт загони можуть на-впъ перешкодити противниковГ групуватися. Ця операщя, як самостшна, може проводитися в прсь-к1й мюцевосп, де проходи е лише в певних мюцях [5, с.210-211].
Операцiя з оточення тривалий час була улюб-леним прийомом боротьби з бандитами (басмачами), причому незмшно щ операцй закшчувалися невда-чами. Головною причиною невдач завжди був про-рив противника з к1льця. Тому, операцш з оточення, С. Каменев охарактеризував, як допом1жну опера-щю, що мае одне певне завдання - обмежити район
дй противника. Для безпосередньо! ж лшв1дацй мають бути використан летючГ загони. Таким чином, оточення з одночасною д1яльшстю летючих заготв, як1 працюють в оточеному райош, може привести до остаточно! лшвгдацй ворога [5, с.211-212].
I на завершальному етап вае! системи боротьби в райош охопленому басмацтвом С. Каменев за-значав, що необхГдне проведення операцй' по закрш-ленню очищеного вГд басмацтва району Г проведення заходГв по боротьбГ з оргашзацшною роботою бас-мачГв [5, с.212-214].
Тактика д1й вшськ Об'еднаного державного полтичного управлтня (ОДПУ) по розгрому басмацтва зводилася в основному до дш у складГ невеликих заготв - взвод-рота (ескадрон) проти дрГбних банд. Проте, були проведет Г декшька великих операцш, наприклад, Бухарська операщя для встанов-лення радянсько! влади (бойовГ дй вшськових частин Червоно! армй' фронту Туркестану, 29.08-02.09.1920 р.), спещальна операц1я з лГквгдацй банд Г захисту на-селення на територй Туркменй Г в Хорезмському ок-рузГ (бойовГ дй частин Червоно! армп СередньоазГат-ського вшськового округу Г вшськ ОДПУ, 0528.09.1931 р.), чеюстсько-вшськова (спец1альна) операщя силами оргашв Г вшськ ОДПУ на територп Середньо! Азй' по лшвгдащя залишюв банд Г зачистщ територп регюну вгд басмацького елементу (07.12.1932 р. - 04.02.1933 р.) [5, с.18, 47, 50].
Як показала подальша практика, саме на поло-женнях ще! системи будувалася тактика дш вшськ по боротьбГ з басмацтвом. У 1921-1926 рр. вшська ГПУ (ОДПУ) стльно з частинами Робпничо-селян-сько! Червоно! армй' (РСЧА) лшвгдовували 123 великих басмацьких банди. У 1930-1933 рр. ними було лГквгдовано 66 басмацьких банд. Загалом, за весь пе-рюд боротьби з басмачами вшськовГ частини вшськ ОДПУ взяли участь в лшв1дацй понад 190 басмацьких банд. Отже, так були вироблеш оргатзацшт ос-нови боротьби з бандитизмом, порядок взаемодй частин Червоно! армй' Г вшськ ОДПУ. Вжип заходи сприяли устшному завершенню боротьби з бандитизмом у Середнш Азй [5, с.52].
Боротьба з куркулями, повстанством i бандитизмом в УкраТш. Поштовхом для революц1йних подш в Укра!ш 1917-1921 рр. стала Лютнева буржуазно-демократична револющя 1917 року в Росй. Це дозволило тодшньому укра!нському сусп1льству шукати сво!, особливг шляхи виршення юнуючих проблем. Проте, таю пошуки суперечили бГльшови-цьким намГрам, як1 восени того ж року прийшли до влади в Росй Г згодом вдалися до впровадження вла-сно! полижи в укра!нському селГ, що надал приз-вело до збройного спротиву.
Прикметною ознакою Укра!нсько! революцГ! стала гострота аграрного питання. На вадшну вГд ш-ших регГонГв колишньо! РосГйсько! ГмперГ!, де земля не мала особливо! цГнностГ, укра!нське селянство мГ-цно трималося за сво! багап чорноземи Г бажали !х мати в приватнш власносп - володгга, користува-тися Г розпоряджатися ними особисто. Народна селя-нська стихия на теренах Укра!ни, що розпочалася ще на початку 1917 року, набула великих масштабГв. Станом на кГнець 1920 року, застосовуючи тактику
партизансько! боротьби, повстансько-селянсьш загони тримали пiд сво!м контролем значш територп сДльсько! мiсцевостi. 1з закршленням в Укра!ш ра-дянсько! влади методи боротьби з повстанством ставали жорстокДшими, залучалися регулярнi частини Червоно! арми. Боротьба з селянським повстанським рухом у цей перiод стала одним iз основних завдань бiльшовицького режиму.
Тактичш прийоми боротьби регулярних вшськ Червоно! армi! на Укра!нi формувалися, в основному, з урахуванням дiй селянських партизанських загонiв. На думку Р. П. Ейдемана ((Ейдематс) Роберт Петрович (1895-1937), з квiтня 1920р. начальник тилу Пiвденно-Захiдного фронту, в липт-ве-ресш 1920 р. командував Правобережною групою вшськ Пiвденно-Захiдного фронту, з жовтня 1920 р. по &чень 1921 р. командувач вшськами внутрiш-ньо'1 служби Швденного i Пiвденно-Захiдного фро-нтiв. У лютому-травш 1921 р. командувач вшськами Харювського вшськового округу, керував ка-ральними ексnедицiями i придушенням виступiв у тилу Червоно'1 арми. Организатор боротьби з "бандитизмом" в Укра'т. У1921-1924 рр. помiчник i заступник командувача збройними силами Украти i Криму [1, с.827; 2, с.685; 12, с.561]), банди, що дД-яли в Укра!ш, за структурою i характером дш можна роздалити на територiальнi (мДсцевД) банди i бандит-сько-партизансью загони (бродячi банди) [15, с. 11].
У сво!й брошурi Р.П. Ейдеман так охарактери-зував тактику дiй банд: "Територiальними бандами е мiсцеве контрреволюцiйне населення. 1х територiя нерiдко простягаеться на декшька волостей, населення яких органiзоваие по-вiйськовому (розбито на полки, куреш, навколо селищ облаштовуються окопи тощо). У разi вiйськово! небезпеки цi банди збираються за визначеним сигналом, причому дi! !х нерддко зводяться до активно! оборони свого села або волосп. Пiсля цього населення повертаеться до мирного життя, залишаються дiяти тiльки розвiдка, ядро банди i виставленi застави на дорогах. При не-можливостi чинити опiр керiвники банд розбДга-ються по лДсах i хуторах, а рядовi учасники видають себе за мирних жителiв. Бандитизм нiбито глухне, але насправдi проходить у щдшлт, обмежуючись дД-ями активного кадру банди в 40-50 осДб (нальоти на ешелони, що слабо охороняються, склади i заводи, вбивство i побиття представникiв влади тощо). На-впаки, при слабкiй владi на мДсцях територiальний бандитизм нерддко переходить у форму активних повстань i збройного опору вiйськам" [15, с. 12-13].
Бандитсько-партизансьш загони (бродячi банди) на вiдмiну вдд територiальних банд, не прикутi до певних вузьких районiв i мають структуру гнуч-ко! маневрено! вшськово! частини. Дц бандитсько-партизанських загошв носять характер безперервних рейдiв (нальотДв, набiгiв) у зв'язку з неможливДстю партизанського загону, через боязнь оточення Д захо-плення, залишатися бДльш-менш тривалий час на одному Д тому ж мДсцД [15, с.14-17].
Р. П. Ейдеман зазначав, що ди проти територДа-льних банд не повиннД зводитися ильки до знищення живо! сили Д вДдновлення влади, а повиннД супрово-
джуватися низкою заходiв, що виключатимуть повс-тання в майбутньому. Щцготовка само! операцii повинна носити прихований характер i прохоцити до-сить швицко. Найголовнiшим при шдготовщ опера-цй' е точне визначення, як1 села е базою rid або iншоi банди. Визначенi контрреволюций селища необхь дно окупувати або ж блокувати до повного закш-чення операцй, тобто до вилучення приховано! збро!, пiймання ватажк1в i активних учасник1в бан-дитських вистушв, вилучення цезертирiв i заручни-шв. При лжввдаци активних кацрiв територiальних банд, що переховуються в певних районах, може ви-явитися дощльним створення спецiальних псевдоба-ндитських загошв. За сприятливих умов такий прийом боротьби може бути використаний i проти бродячих бандитських загонiв (банд).
Якщо в даях проти територiальних банд увага керiвникiв операцй' повинна приковуватися до певних населених пункпв, як осередшв бандитизму, то проти бандитсько-партизанських загошв, що шви-дко перекочовують з одного району в шший i часто йдуть ввд сво!х баз, нецоцiльно проводити операщю тшьки по факту перебування банди до моменту початку дш у будь-якому певному пунктi i через це зву-жувати цi операцй', обмежуючи !х рубежами [15, с.26-29].
Зазначалося, що першим завданням в операцй' проти кочових банд, це - швидке вiдцiлення загону ввдповвдно! чисельностi i пересл1дування банди до повного !! знищення.
Наступним завданням, виставляння зустрiчних заслошв i правильне визначення напряму ввдходу ба-ндитсько-партизанського загону. При вмшому ви-ставляннi заслонiв i вдалому маневруваннi ними бу-дуть можливi i випадки тактичного оточення банд. У дiях проти бандитсько-партизанських загошв, окр!м переслвдування, бажано практикувати паралельне переслвдування [15, с.31-33].
Загалом, в Укра!ш в 1921 р. було л1кввдовано 52 повстанських загони та об'еднання, в тому числ1 таю велик! як "армiя" Махна, загони Чорного, Богатире-нка, Брюховецького, Колесшкова та ш. До к1нця 1921 р. як оргатзована збройна сила повстанщв ос-таточно втратили опору на сел1 [11, с.210].
Досвщ боротьби з повстанським рухом на територп П1вн1чного Кавказу в 1920-1930-х роках. Застосування в хода боротьби з повстанством ильки агентурно-оперативних заходiв не давало бажаного ефекту. Зазначенi заходи складали першооснову для вироблення тактики проведення чешстсько-вшсько-вих операцш. Ц операцй, як правило, були заверша-льним етапом оперативних заход!в оргашв державно! безпеки i проводилися в тих випадках, коли за-вдання з лжввдаци повстанських збройних формувань не могли виршити без залучення вшсь-кових частин. Поеднання агентурно-оперативно! ро-боти з профшактичними заходами, полггико-пропа-гандистською роботою i безпосередньою участю в операцй' вшськових частин й утворювали чешст-сько-вшськов! операцй'. Такого роду операцй' засто-совувалися при л1кв1дацй' великих повстанських формувань i при затриманш виявлених повстанц1в або
репресш та масового переселення жителГв певно! мь сцевостГ в ГншГ регГони кра!ни.
ПГдготовка Г проведення чекГстсько-вГйськово! операцГ! було одним Гз складних способГв вирГшення оперативно-бойових завдань з лшвГдацй повстансь-ких збройних формувань [3, с.35].
ПерГод боротьби з повстанськими збройними виступами умовно можна роздГлити на два етапи. Перший етап (1921-1926 рр.) при безпосередньому проведеннГ чекГстсько-вГйськових операцГй основну роль вГдГгравали армГйськГ частини, враховуючи чи-сельнГсть Г органГзованГсть антиурядових виступГв. Чекютсьш ж тдроздши у цих операщях впроваджу-ючи агентуру в банди, знищували !х ватажкГв, розк-ладали бандформування зсередини, роззброювали населення.
На другому етат боротьби (1927-1941 рр.) ор-гани держбезпеки вирГшували поставленГ завдання власними силами Г засобами, активно використову-ючи агентурний апарат. Допомогу частин Г шдрозда-лГв Червоно! армй застосовували лише у разГ потреби. Боротися з повстанською дГяльнГстю, якщо вона набувала масового характеру, органам державно!' безпеки було досить складно. У таких випадках залучали вГйськову силу Г засоби.
Тактика боротьби з повстанськими збройними формуваннями на ПГвнГчному КавказГ на початку 1920-х рр., як правило, зводилася до випснення ви-явлених банд у гори Г рейдових дГй у районах, де вони були виявленГ. Проте, подГбнГ дГ! не давали ба-жаного ефекту. Надал проводили чеюстсько-вшсь-ковГ операцй Гз залученням великих вшськових з'ед-нань [3, с.36]. Ц операцй, зазвичай, проводили способом пошуку в блокованому районГ або в неблокованому райот, а також способом оточення. Пошук мй- бути сущльним (огляд уае! мГсцевосп в райош операцй) або вибГрковим (огляд окремих дь лянок у райош операцй) [3, с.37]. Чеюстсько-вшсь-ковГ операцГ! способом оточення проводили за наяв-носп точних даних про мюце укриття повстанщв. Суть цГе! операцГ! полягала в тому, що Гзолювали не район, а мюце безпосереднього знаходження повста-нц1в. 1золювали !х вГд зовшшнього свпу з метою створення найсириятливших умов, що сприяли пов-нш !х лшвГдацй силами частин Г щдроздшв, що за-лучалися до операцй. ПГд час проведення чешстсько-вшськових операц1й обов'язково здшснювалася ап-тац1йно-пропагандистська Г психологГчна д1я на пов-станське формування, а також на населення терито-рй, де проводилися операцй [3, с.38].
Загалом, тд час чеюстсько-вшськових опера-цт, проведених органами Г вшськами НКВС упро-довж 1939-1941 рр. на територй ПГвнГчного Кавказу було заарештовано 1778 осГб, квалГфГкованих, як "куркулГв, учасниюв бандгруп Г !х посГбник1в", вилу-ченГ 5 кулеметГв, 21 граната, 8175 рушниць, 6838 па-тронГв [5, с.84].
Оргам1зац1я I ведения м1мецькичи вшськами протипартизанськоТ боротьби. Для боротьби з ра-дянським партизанським рухом нГмецьке керГвниц-тво видшяло значнГ сили Г засоби: вшська вермахту, спецГальнГ формування СС, полГцГ! безпеки Г СД, чи-сленний апарат полГтичних Г економГчних органГв.
Кожен з них був нацшений на виршення певного за-вдання Г надГлений необхГдними повноваженнями Г засобами для !! виконання. У розпорядження вГйсь-кового командування видшялися бойовГ з'еднання Г частини, охороннГ дивГзГ!, польовГ комендатури й уп-равлГння начальникГв гарнГзонГв, частини польово! жандармерГ! Г таемно! польово! полГцГ!. В !х обов'язки входила "щдтримка порядку" Г забезпе-чення охорони складГв Г баз постачання, залГзних Г шосейних дорГг, лГнГй зв'язку, аеродромГв Г Гнших вшськових об'ектГв в оперативному тилу груп армГй [10, с.43]. З метою "умиротворення" загарбано! тери-торГ!, убезпечення вГйськ вермахту вГд проникнення радянсько!' агентури та змГцнення окупацГйно!' влади, !! було розподГлено на три зони. Перша - "бойова" (прифронтова смуга) передбачалась глибиною до 20 км вГд лГнГ! фронту. АдмГнГстративнГ межГ друго! зони (армГйський тиловий район), розпочиналися за прифронтовою смугою Г простягалися до 100 км у глибину окуповано! територй. Меж1 третьо!' зони (оперативний тиловий район) груп армш встановлю-валися на 350-500 км вГд лГнй фронту [9, арк.72-73].
Вже в першГ мГсяцГ вГйни нГмецьке команду-вання дГйшло висновку, що запланованих перед !! початком сил Г засобГв для охорони тилу явно недо-статньо. КрГм того, не була розроблена теор1я проти-партизансько!' боротьби, а вшська не мали досвгду и ведення.
Перша проблема вирГшувалася не лише збГль-шенням кГлькостГ охоронних Г полГцейських форму-вань, але й залученням до боротьби з партизанами з'еднань Г частин польових вГйськ. Так, станом на 1 жовтня 1943 р., за даними нГмецького генерального штабу сухопутних вГйськ, до боротьби з партизанами було задГяно 14 нГмецьких дивГзГй: охоронних - 6, авГапольових - 4, резервних - 4. КрГм того, союзники НГмеччини видГлили для цих цГлей 9 угорсь-ких, 3 румунських Г 2 словацьких дивГзй, а також ру-мунський 3-й гГрськострГлецький корпус. З ураху-ванням окремих охоронних, полГцейських, жандармських Г допомГжних частин Г п1дроздГлГв, чи-сельшсть яких склала приблизно 20 розрахункових дивГзГй, для ведення протипартизансько!' боротьби нГмецьке командування змушене було використову-вати в цшому понад 50 дивГзш [6, с.234; 10, с.44].
Висока результативнГсть бойових Г диверсшних дГй партизанГв змушувала нГмецьке командування шукати ефективнГ способи протидй !м. Тому вже осшню 1941 р. почалася розробка органГзац1йних основ протипартизансько! боротьби. 25 жовтня 1941 р. головним командуванням сухопутних сил НГмеч-чини були введенГ в дГю "ОсновнГ положення по бо-ротьбГ з партизанами", в яких вперше з початку вГйни була зроблена спроба проаналГзувати витоки Г характер партизанського руху, оргашзацшну структуру, чисельнГсть Г озброення партизанських форму-вань, прийоми Г способи !х бойових дГй. Одне з осно-вних положень цього документа свгдчило, що "боро-тьба з партизанами ш в якому разГ не повинна обмежуватися утриманням яко!-небудь дГлянки мГс-цевостГ. ПротивниковГ мае бути нав'язана власна ГнГ-цГатива бою" [10, с.44].
На щдсташ розроблених вказДвок нДмецьке ко-маидуваиия перейшло до планомДрного проведення каральних операцш проти партизашв, до створення спецДальних штабДв по боротьбД з ними, якД восени Д взимку 1941-1942 рр. були створенД в бшьшосп ар-мДй. У серпнД 1942 р. головне командування вермахту видало наказ, в якому розмежовувалися повно-важення й уточнювалися завдання протипартизансь-ко! боротьби. Тим самим командування вермахту прагнуло створити едину систему управлшня проти-партизанською боротьбою, а керДвництво нею на мД-сцях повнютю покласти на об'еднання, з'еднання Д частини сухопутних вДйськ. КрДм того, одночасно була зроблена спроба досягнути одномаиiтностi в оргашзацп рДзних пвдроздшв по боротьбД з партизанами, для чого всДм дивДзДям було наказано створити ягдкоманди. Разом з тим, перша директива верховного командування нДмецьких збройних сил "БойовД шструкцп по боротьбД з партизанами на СходД" з'явилася лише в листопадД 1942 р. Вона мДстила за-гальнД положення Д не вДдповддала реальним дДям вДйськ, якД безпосередньо брали участь у протипар-тизанськдй боротьбД. Нова настанова по боротьбД з партизанами була видана в травш 1944 р. У роздш "БойовД дД! проти партизашв" розглядалися вимо-гами щодо прийомДв Д методДв бойових дш. Незважа-ючи на те, що дана настанова мДстила конкретнД ре-комендацп по боротьбД з партизанами, вона явно за-пДзнилася, оскдльки военнД дп велися вже за межами СРСР Д перед шмецькими вДйськами, що вДдходили до НДмеччини, стояли ДншД, значно складшшД за-вдання [6, с.235; 10, с.45].
ПДд час вДйни основними формами дш вшськ противника в боротьбД з партизанами були: операцп та бойовД да з розгрому Д знищення партизанських формувань; спещальш до ягдкоманд; охорона й оборона комушкацш, склада, аеродромДв, транспортних Д економДчних об'ектДв, мДсць постшно! дислока-цп та Дн.
При веденнД бойових дш проти партизанських загошв Д груп шмецьш вДйська Д !х союзники застосо-вували таю способи. Перший з них полягав в ото-чент противника, нанесенш йому вогневого ура-ження вогнем артилерп, а шода й ударами ашаци, Дзо-лящ! району бойових дш вдд Днших партизанських загошв, поступовому звуженнД кдльця Д повному зни-щеннД партизашв у ближньому бою.
Ведення бойових дш на оточення завжди вима-гало залучення значних сил Д засобДв для створення ешелонованого бойового порядку - перший, другий ешелони Д резерв. Перший ешелон, що утворював внутрДшне кдльце оточення, складали шхотш пДдроз-дДли посиленД станковими кулеметами. У другому ешелонД - зовнДшне кДльце оточення - разом з пДхо-тою дДяли шдроздши польово! артилерп Д мДнометДв. Резерв складався з рухомих пвдроздшв на конях, мотоциклах Д бронетраиспортерах. ОстаннДй мав ви-ключити спроби прориву з оточення окремих груп партизашв [6, с.235; 10, с.45]. 1снували так способи знищення оточених партизашв:
поступове звуження кДльця оточення Д послДдо-вне знищення (одночасне просування до центру усДх
частин, що залученД до блокування) у ближньому бою;
метод "полювання на курДпок" (пвдроздДли од-нДе! двдянки кДльця оточення просуваються вперед та ввдтюняють партизан до оборонних позицДй вДйськ на протилежнш двдянщ);
"вбивання" в оточення партизанських формувань "сильних збройних клинДв" Д знищення !х по ча-стинах (пДсля блокування (оточення) визначеного району, силами щдроздшв змДшаного складу вбива-ють потужш клини в напрямку до центру квдьця оточення. Коли партизани розбитД на декДлька груп, вДй-ська оточення починають наступ, охоплюючи противника з флангДв, входять у зiткиення Дз загонами, що прорвалися всередину квдьця оточення, Д розсДкають оточеного противника на дрДбнД групи, якД потДм лДк-вддовують);
знищення партизанських формувань з викорис-танням ударних груп у "котлД" (про знаходження партизанського загону у базовому таборД, тобто цей район мае бути оточений, а з резервДв сформована сильна ударна група, яка просуваеться вДд кДльця оточення, атакуе табДр Д знищуе партизанський загДн; завдаиия навколишнДх сил - не допустити вДдхдд противника, а надалД прочесати район з метою вияв-лення тих партизашв, якД сховалися [4]. Головною умовою успДху при веденнД бойових дш способом оточення був прихований Д одночасний вихДд пер-шого Д другого ешелонДв у визначенД райони Д вддсу-тнДсть промДжкдв у бойових порядках або !х надшне вогневе прикриття. Варто визнати, що такий спосДб дДй, як правило, себе виправдовував Д багато партизанських загошв було розгромлено або зазнали зна-чних втрат.
Другим способом ведення бойових дДй з партизанами була фронтальна атака з подальшим пере-слгдуванням противника. Його застосовували у ви-паду нестачД сил Д засобДв для оточення. Головною умовою його здшснення була раптовДсть атаки, а основною метою бою - знищення штабу партизансь-кого загону. Проте, такД бо! часто призводили не до розгрому партизанського формування, а до його ро-зсДювання на окремД групи, якД знову об'еднувалися в заздалегддь визначених мДсцях. У тих випадках, коли для оточення партизашв сил або часу не виста-чало, краще було несподДвано атакувати партизансь-кий загДн, нав'язати йому бДй, знищити в ходД атаки якомога бДльше його живо! сили, потДм розпочати пе-реслддування Д знищення роздроблених груп противника [10, с.45].
Найефектившшим засобом боротьби з партизанами були ягдкоманди - добре озброенД та спеща-льно пддготовленД пДдроздали чисельнДстю вдд взводу до роти. Головним правилом дДй цих команд стало застосування проти партизанДв !хньо! ж тактики: вла-штування засадок, раптовД напади на невеликД групи противника, ухилення вдд бою з переважаючими силами партизанДв, швидка змДна району бойових дДй пДсля виконання завдання [6, с.236; 9, арк.69; 10, с.45-46].
У боротьбД з партизанами нДмецькД вДйська лише обмежено могли застосовувати танки Д ашащю. АвДа-цдю використовували головним чином для ведення
розвГдки Г завдання епГзодичних бомбоштурмових ударГв по виявлених районах зосередження Г об'ектах партизашв. КрГм того, вона порушувала !х постачання, знищуючи транспортнГ лГтаки та руйну-ючи виявлеш посадковГ майданчики [10, с.46].
За характером, спрямованГстю дГй, забезпечен-ням озброенням, технГкою та спецГальними засобами заходи, яю використовуваш у 1941-1944 рр. в оперативному тиловому районГ групи армГй "ПГвдень" мо-жна розд1лити на п'ять видГв: вшськовц вшськово-каральнГ; каральнГ; агентурно-оперативнГ та пропа-гандистськГ ПершГ два були основними, решта до-помГжними, водночас надзвичайно важливими, а в окремих випадках, особливо розвГдувальна Г контр-розвГдувальна робота, вирГшальними. ВГдповГдними були стратепчна мета та тактика дш кожного Гз них. Якщо в першому випадку в усГх вона спГвпадала (на-явними силами Г засобами убезпечити тил Вермахту), то тактичш засади бойових, репресивно-караль-них, розвГдувальних (контррозвГдувальних) Г пропага-ндистських крокГв, були рГзними. РГзнилися вони Г за ГнтенсивнГстю та масштабами використання [9, арк.95]. БойовГ Г каральш операцй проти партизашв Укра!ни, як Г Гнших окупованих районГв, зашифрову-вали пГд рГзними назвами. РозпочатГ в квГтнГ 1943 р. напередоднГ Курсько! битви широкомасштабнГ анти-партизанськ заходи "Циганський барон", "Травне-вий жук", "Сонце вори", "Вшьний стршок", "Трав-нева гроза" та ш., продовжувалися до початку 1944 р. Бшьшють Гз них мали стратеичну мету та були по-кликанГ забезпечити успГшний контрнаступ нГмець-ких вшськ [9, арк.105]. За деякими даними, парти-зани втратили до 4,5 тис. особового складу [14, с.15].
Таким чином, незважаючи на заходи, що вжива-лися, нГмецькому командуванню так Г не вдалося лГ-квщувати партизанський рух у своему тилу. Це по-яснювалося тим, що тмецью вшська не змогли поз-бавити партизанГв пГдтримки мГсцевого населення, а репресивно-каральнГ заходи проти нього лише спри-яли залученню до партизанських лав нових сил Г по-силюванню боротьби з окупантами. НГмецьке ко-мандування Г !хш вшська вперше вгд початку Друго!' свггово! вшни повинш були дяти в абсолютно не-звичних для них умовах - не мали досвГду Г не були готовими до ведення протипартизанських д1й. Дос-вГд !х ведення набували вже пГд час вГйни шляхом пошуку нових, нетрадицГйних способГв застосу-вання сил Г засобГв для боротьби з партизанами, ви-вчення !х тактики Г використання Г! в боротьбГ з ними.
Тактичиi прийоми боротьби радянськоТ влади з УкраТнським рухом опору. Основу сил, яю боролися з укра!нським нацГонально-визвольним ру-хом у 1940-1950-п роки складали репресивш вгдом-ства СРСР (НКВС, НКДБ, МДБ Г МВС). КрГм того, в 1944-1946 рр. для боротьби з повстанцями широко залучали частини Червоно! армй. ПершГ зикнення м1ж РСЧА та Укра!нською повстанською армГею (УПА) почалися вже на .Швобережнш УкрашГ Пос-тупово з окремих зГткнень з пГдроздГлами Червоно! армй (з лютого 1946 р. - Радянсько! армй) збройна боротьба УПА переросла в партизанську вГйну
проти партГйно-радянсько! влади, яка прагнула за-крГпитися на територГ! ЗахГдно! Укра!ни. Проте, вГй-ська регулярно! армГ! завжди малоефективнГ в анти-партизанських дГях. Не була виключенням у цьому вГдношенш Г РСЧА.
ДосвГд боротьби з лГквГдацГ! басмацтва в Серед-нГй АзГ!, з повстанським рухом на ПГвнГчному Кав-казГ та в Украш в 1920-1930-х рр. показав, що для антипартизансько! боротьби потрГбш спещально на-вчеш вшська, як1 мають досвгд каральних операц1й. I вже з березня 1944 р. на захгдноукрашських землях з'явилися внутрГшнГ вГйська НКВС. З цього ж часу бере початок практика проведення чекГстсько-армГй-ських операцш, в яких сшльно з частинами НКВС активно брали участь бойовГ частини укра!нських фронпв. Наприклад, у квит-травт 1944 р. у швшч-них районах Тернотльсько! обласп вшськовГ сили повстанцГв були знищенГ спГльними дГями великих з'еднань НКВС Г РСЧА. Шсля невдалих для УПА бо!в Г насичення прифронтово! смуги радянськими вГйськами внаслГдок стабГлГзацГ! лГнГ! фронту, дГ! по-встанщв у цьому регюш практично припинилися. У серпт-вересш 1944 р. вшська НКВС разом з вшсь-ками 4-го Укра!нського фронту провели ряд великих вшськових операц1й у Дрогобицьк1й обласп. В ходГ !х проведення з 18 серпня по 9 вересня були вбитГ 1174 повстанц1, ще 1108 оаб узяли в полон, та затри-мали близько 6 тис. оаб, що ухилялися вгд мобшза-цй' в Червону армш [13, с.129].
У зв'язку з бойовими д1ями РСЧА проти укра-!нських повстанщв особливого розмаху набула д1я-льшсть СМЕРШа ("Смерть шпигунам"). Ця д1яль-шсть вГддшв СМЕРШа "по вилученню учасник1в ОУН (дал - Оргатзащя укра!нських нацюналютГв), бандгруп УПА Г баз постачання", що належать !м, була досить ефективною. Затримуючи Г "фшьтру-ючи" людей, СМЕРШ виявляв активних учасниюв ОУН-УПА, передаючи !х попм НКВС Г НКДБ. Най-бГльшими за чисельнГстю силами в репресивному мехатзмГ радянсько! державносп, що задаят на бо-ротьбу з ОУН-УПА, були частини Г щдроздши НКВС/МВС-НКДБ/МДБ (3 березня 1946 р. в1дбу-лася реоргангзацгя НКВС I НКДБ - вони були рефо-рмоват в Мгтстерство внутрштх справ (МВС) СРСР I Мтстерство державноI безпеки (МДБ) СРСР. У такому виглядг вони функцгонували до 5 березня 1953 р., тсля чого були об'еднат в едине МВС - прим. авт.). Упродовж 1944-1950 рр. вони ви-конували "чеюстсько-вшськовГ операцй" Г масовГ де-портацй цившьного населення Захвдно! Укра!ни в глибиннГ регГони СРСР.
На територГ! захГдних областей Укра!ни у пово-ент роки боротьби з надюналстичним щдтллям мо-жна умовно розд1лити на два основш етапи: 19451946 рр. Г 1947-1953 рр. Частини Червоно! армй, вну-тршшх Г прикордонних вшськ НКВС-НКДБ, парти-занськГ Г винищувальнГ загони проводили спГльнГ "чекГстсько-вГйськовГ операцГ!" у виглядГ блокад, великих Г малих облав [8, с.109; 13, с.138].
У тактичному планГ, порядок проведення облав Г блокад з лшшдацй формувань ОУН-УПА був одна-ковим на всГй територГ! ЗахГдно! Укра!ни: розташу-
вання гаршзотв внутрштх вДйськ у населених пунктах (селах); збДр розвддувальних даних (проведення агентурно-шформацшно! роботи), виставлення нДч-них секретДв, мшування дорДг Д стежок; оточення районДв базування загонДв УПА Д тдтльних бо!вок, оргатзашя заслонДв Д засад на шляхах !х можливого вддходу Д передислокацп в сусддт райони; проведення спецДальними групами НКВС обшукдв у населених пунктах Д прочДсування !х околиць (окремД групи спецДалДзувалися на викритп кри!вок, бунке-рДв Д складДв); створення спецДального рухомого загону для виявлення, переслiдуваиия Д повного зни-щення загону УПА; створення груп спецДального призначення Дз числа повстанщв, що здалися, "ви-явивших бажання боротися з бандитизмом для лДквД-даци дрДбних груп Д бо!вок Служби безпеки УПА, а також провддникДв Д референтДв ОУН; виставленням частинами Радянсько! арми засад, застав Д заслонДв навколо лДсу на шляхах, тропах, просДках Д прочДсу-вання лДсу великими тдроздшами НКВС; одночасно проводилися пропагаидистсько-полiтичнi заходи.
У великих облавах зазвичай брали участь од-разу декдлька вшськових частин Д тдроздшв НКВС Дз залученням армДйських пвдроздшв. Як правило, така облава охоплювала великий лДсовий масив або один-два райони. За декдлька днДв до початку облави на територдю дДй повстанцДв проникали невелик пдд-роздДли внутршшх вДйськ (зазвичай силою до роти), якд переконавшись у наявносп тут загонДв УПА, вДд-ступали. Одночасно проводили заходи по блоку-ванню району. НадалД пддтягувалася артилерДя, танки, викликали авДацДю Д починався одночасний на-ступ з усДх бокдв. В одному мДсцД створювався "мДшок", в який намагалися заманити повстаиськi загони. ОперацДя тривала зазвичай тиждень, впродовж якого внутрДшш вДйська встигали "прочесати" усю територдю оточення. Наприклад, з початку кбДтня Д до кднця травня 1945 р. була проведена велика облава, в якДй взяли участь 40 тис. осДб [13, с.139]. Проте, при проведенш чекютсько-вшськових опера-цДй рДзними формами були ютотт вДдмшносп.
Малг облави проводили зазвичай силами однДе! роти або батальйону вДйськ НКВС пДсля того, як околиц вже "прочесали" великою облавою. В цьому ви-падку головним завданням було переслiдуваиия за-гонДв, що роздДлилися, УПА, пошук у селах поране-них повстаицiв Д пддпДльникДв, а також терор вддносно мДсцевого населення, що тдтримуе ОУН-УПА [13, с.139].
Блокади здшснювали велик сили вДйськ НКВС-МВС бДля тих лДсДв, де за розвДдданими зна-ходилися загони УПА. Головна мета блокади поля-гала в недопущенД контакпв мдж населенням Д повс-танцями, особливо в частит постачань продовольс-твом. Спочатку в районД блокади в усДх населених пунктах розкБартировувалися гарнДзони вДйськ НКВС, чисельтстю 25-100 бшщв (взвод-рота) на село Д 2-5 тисяч - на район. У кожному районному центрД створювали оперативт вДддДли НКВС чисельтстю 100-300 осДб. Одночасно з появою гартзошв у кожному заблокованому населеному пункп вводили надзвичайний стан. ОкрДм перекриття входдв Д виходДв у селах, на усДх лДсових дорогах, стежках Д
просДках виставляли застави. У самому лДсД постшно знаходилися вшськовД тдроздали, бшцД яких безпе-рервно шукали слдди повстаицiв, вели спостере-ження, влаштовували засДдки Д прочДсування. Одночасно в карпатських Д полДських селах була встанов-лена й Днша блокада - до них перестали ввозити продукта та ДншД товари. З друго! половини 1945 р. окрДм блокад проводили спещальш операци в населених пунктах. При проведенш менш масштабних операцш тактичт прийоми рДзнилися лише окре-мими елементами.
НайбДльша операцДя проти повстанцДв, так звана "велика блокада" була проведена в першДй половит 1946 р. Загалом, у "великДй блокадД" 1946 р. вддбу-лося близько 1500 бо1в Д збройних сутичок, в яких УПА Д пДдпДлля втратили приблизно 5 тис. осДб вби-тими Д такими, що померли вдд ран, а радянська сторона - до 15 тис. вбитими [13, с. 141]. ЛжвДдовувати рух опору ОУН-УПА не вдалося. ПДсля цДе! операци у вДйськовому планД великих бойових дДй проти ОУН-УПА не проводили, справа обмежувалася роз-вддкою Д розширенням агентурно! мережД, оскдльки повстанська армДя перейшла до пДдпДльних форм бо-ротьби. Особливо цДкавили чекДстДв командири заго-нДв Д груп УПА, повстанськД штаби, пропагандисти, а також тдтльт друкарнД. Проте два роки (19461948 рр.) тако! боротьби з УПА й ОУН пройшли без особливих успДхДв. Це змусило активДзуватися чекдс-тДв, якД в 1950-1951 рр. повернулися до старо! практики блокад Д облав.
У боротьбД з УПА радянськД органи застосову-вали рДзнД методи вшськового й економДчного характеру. До числа остантх варто вДднести, спецiальнi провокацтш заходи, органДв НКВС-МДБ, якД дДяли пдд виглядом загонДв УПА, а потДм бо!вок служби безпеки ОУН, вiдселення мДсцевого населення з при-фронтово! смуги Д масову депортацт захддних Д схД-дних укра!нцДв у вДддаленД райони СРСР (в основному, до СибДру та Казахстан) [13, с.144, 150-151].
Тактика та операци радянсько"! влади проти партизанiв краТм Балтии На перших етапах дДяль-нДсть радянсько! влади проти "лДсових брапв" (ест. metsavennad, латис. mesabrali, лит. тгёко broliaij -загальна назва партизанського опору в кра'шах Бал-тИ проти радянськоI окупацИ] розпочато'1 за пактом Молотова-Рiббентропа. Ця назва успадко-вана вiд латиських партизанiв-революцiонерiв, що дiяли у перюд Росшськог революцИ 1905-1907рр. У сучаснш iсторiографii Литви, Латви та ЕстонИ цей рух характеризуется як нацюнально-визволь-ний, у радянськт i сучаснш росшськт - як профа-шистський. Вт налiчував приблизно 170 тис. воя-юв, з них 50 тисяч загинули або зникли безвкти [7]) набувала форми вирДшальних бо!в Дз залученням великих вшськових формувань, користуючись перевагою можливосп поповнення втрат. Це призвело до скорочення чисельностД лДсових братДв, зокрема за рахунок повернення частини !! членДв до цивДльного життя. Радянське керДвництво розумДло, що вижи-ваиия цього опору напряму залежить вДд пддтримки мДсцевого населення. Саме тому вживали спещаль-них заходДв, спрямованих на послаблення !х пддтри-мки сДльським населенням.
По-перше, радянська влада в1д1брала землю в середнього та заможного класу, розподшивши !! серед представниюв найнижчого класу та безземель-них селян. Саме фермери середнього класу належали до пе! категори населення, яке щиро допомагало партизанам. Це спричинило м1жкласову боротьбу, дозволивши СРСР постати в образГ захисниюв бГд-ного населення. В свою чергу, збшьшилася к1льк1сть населення, нейтрально налаштованого до радянсько! влади та Гстотно скоротився обсяг ресурсГв у розпо-рядженнГ руху опору. КрГм того, радянська влада ви-ршила приеднати до територи Литви мюто Вшьнюс, яке до початку вшни вважалося польським мютом. Це дозволило заручитися певною полгтачною пГдт-римкою та послабити опозицГю.
По-друге, радянська влада розпочала масову де-портацт населення кра!н Балти у другш половит 1940-х рок1в. Десятки тисяч людей депортували до СибГру. Це призвело до таких наслвдюв: по-перше, стрГмко зросла кГлькГсть осГб, що приеднувалися до руху опору, намагаючись уникнути депортаци; подруге, депортащя призвела до знищення дшчих мереж постачання продуктГв харчування, ресурсГв та шформащ! вГд населення. Отже, партизани були ви-мушен грабувати та конфюковувати продукта хар-чування Г ресурси у мюцевого населення. Така тактика дГй призвела до того, що органи влади отриму-вали ГнформацГю про присутнГсть партизанГв, а для населення збГльшувався тягар.
По-трете, процес колективгзацИ на територи кра!н Балти здшснювався набагато штенсившше, тж на територи шших кра!н, що призвело до скоро-чення юлькосп оаб, яю вГдчували прихильшсть до руху опору. На початку 1949 року колективГзацГя зе-мельних дГлянок на територГ! кра!н БалтГ! складала 3,9-8%. До юнця року ц показники зросли до 62% у Лига, 80% - в Естонл та 93% - в Латвп. Фермери, якГ опиралися колективГзацГ!, пГдлягали депортацГ!. Це призводило до послаблення морально! та матерГ-ально! щдтримки руху опору [17, с. 354-356].
ОднГею з тактик, до яко! вдавалося керГвництво НКВС було вербування мгсцевого еттчного опол-чення. У такий споаб будь-як1 конфлГкти за його участГ створювали враження громадянсько! вГйни за-мють вшни мюцевих партизатв проти радянсько! окупаци, яких продовжували називати "злочин-цями". Поширення под1бно! шформащ! легко спрос-товувалося у перший перГод пГсля початку окупацГ!, коли лГсовГ брати носили унГформу, входили до складу великих формувань Г вдавалися до прове-дення традицшних бойових дш.
Важливим шструментом в отриманш розвГдда-них було застосування тортур. Вони дозволяли отримати багато корисно! шформаци. В свою чергу, члени руху опору стали надавати перевагу самогуб-ствам, розумшчи наслГдки власного полону [17, а346-347].
Одним з методГв залякування, що використову-вався радянськими спецслужбами, була оргашзащя публгчних повшень мгсцевих партизатв та демонс-траця тгл загиблих представнишв руху опору на ри-нкових площах. Мюцеве населення примушували ре-
тельно роздивлятися виставлет тша. З метою уник-нення ризикГв для друзГв Г родини та у разГ немину-чого захоплення, переважна бГльшють члешв люо-вих братГв пГдривалися гранатами з метою уник-нення ГдентифГкаци [17, с.347]. КрГм того, спалювали домГвки та фермерсью господарства, що могли нале-жати членам оргатзаци руху опору [17, с.348-349].
У 1946 рощ радянська влада стала застосову-вати тактику псевдо-партизатв. Щ формування ви-давали себе за представник1в руху опору з Гншого ре-гГону, органГзовували зустрГчГ з мГсцевими представ-никами опору, а потГм !х вбивали. КрГм того, вони займалися пограбуваннями та вбивствами пГд вигля-дом лГсових братГв з метою дискредитацГ! цГе! орга-шзаци [17, с.349].
ПублГчно радянська влада обГцяла не переслГду-вати тих члешв руху опору, як1 добровшьно пого-джувалися здати, хоча б одну одиницю збро!. На-справд ж подГбним добровольцям погрожували де-портац1ею, якщо вони вГдмовляться надати шформацтю про сво!х товаришГв або не погодяться приеднатися до складу НКВС. Переважна бшьшють членГв руху опору користувалися подГбним вибором, однак, саботували будь-яку дяльшсть на щдтримку НКВС аби захистити себе та члешв сво!х родин вГд депортаци та уникнути зради сво!х товаришГв. Проте, були й таю, хто зраджував товаришГв [17, с.349]. Радянська влада устшно використовувала тактику проникнення сво!х агентГв у дшч осередки руху опору. Переважно роль подабних агентГв надавали колишнГм мешканцям балтГйських кра!н, якГ вГдстоювали комунГзм Г пере!хали на ГншГ територи Радянського Союзу, а тому не викликали пГдозри у спГввГтчизникГв.
Станом на першу половину 1950-х рокГв радян-ська влада утворила спецГалГзованГ групи, що шукали Г стежили за д1яльтстю осередк1в руху опору. СпецГальним групам вдавалося сформувати повну картину дГяльностГ осередку спротиву, включаючи справжнГ Гмена, кодовГ назви, поведГнку, способи зв'язку та контакти членГв осередку. Переконавшись, що мають усю необхГдну шформащю на кожного члена осередку, !х знешкоджували. ЗГ зменшен-ням чисельностГ руху опору, зменшувалася Г його щдтримка серед населення [17, с.350].
Розвал руху опору. РГзка змГна соцГального устрою, попршення економГчного стану та вГдсутшсть особисто! безпеки на територи балтГйських кра!н призвели до того, що населення цих кра!н стало опГ-куватися власним виживанням бГльше, нГж питан-нями Гдеологи та нацГонально! незалежносп. Коли-шнГ члени военГзованих формувань, а також солдати нГмецько! армГ! перетворювалися на "мГшенГ" для ра-дянсько! кампанГ! з пошуку ГнформаторГв, якГ усвГдо-млювали власне минуле та боялися переслГдувань. МасовГ депортацГ! та колективГзацГя завдали потуж-ного удару по руху опору у березш 1949 року. Ве-лику юльюсть фермерГв та !х родини, яю щдтриму-вали рух депортували до СибГру. Усунення цГе! кате-горГ! фермерГв Г примусова колективГзацГя залишили ЛГсових братГв без прихильникГв. ПодГбнГ дГ! завдали невГдворотного удару по оргашзаци. Створення по-
дГбного середовища та проведення виважено! Г без-жально! полГтики з боку органГв безпеки практично знищили оргашзацй руху опору з осенГ 1949 р. до ве-сни 1952 р. [16, с.17]. Головною причиною подГбно! ситуацй стала "зрада тих, хто вважали себе зрадже-ними".
Переважна бГльшГсть людей, як1 загинули вГд рук лГсових братГв з лта 1945 р., були партГйними ак-тивГстами, бГйцями радянських спецслужб та особами, якГ спГвпрацювали з радянською владою. Рух опору позицГонував себе як альтернативна влада. Проте, така тактика передбачала дотримання певних правил, тобто доводилося вживати певних дГй проти цивГльного населення. Зрештою, процес знищення цивГльних осГб, якГ спГвпрацювали з радянською вла-дою, набув загрозливих масштабГв. Це, в свою чергу, призвело до кГлькох необачних заходГв на територГ! кра!н БалтГ!.
Через певний час значна частина населення бал-тГйських кра!н стала вважати, що партизани поставили перед собою недосяжнГ цГлГ, схиляючись до того, щоб покласти край насиллю. Зменшення чисе-льностГ лГсових братГв Г збшьшення к1лькостГ заход1в по вадношенню до цивГльних об'ектГв заради боро-тьби з колективГзацГею та спГвробГтництво населення Гз радянськими органами влади призвело до змен-шення пГдтримки руху опору з боку населення у по-военний перГод. БГльшГсть осередкГв руху опору ви-являли та нейтралГзували в результатГ зради людей, якГ намагалися вГдшукати вихГд Гз ситуацй, що не залежала вГд них [17, с.350-354].
РадянськГ органи влади спромоглися остаточно нейтралГзувати збройний рух опору до 1953 року. На територй Естонй загинуло понад двГ тисячГ лГсових братГв. КГлька тисяч його члешв заарештованГ та на-правленГ до таборГв СибГру. Отже, дГяльнГсть руху опору практично припинилася, хоча окремГ парти-зани продовжували переховуватися у лГсах протягом кГлькох десятилГть. Боротьба на територй' Естонй' програвала ЛитвГ та Латвй за масштабом Г централь зованГстю.
Завершення органЬзованого опору. По мГрГ пос-тупового скорочення дГяльностГ лГсових братГв на те-риторГ! балтГйських кра!н, едину надГю на звГльнення вГд окупацГ! пов'язували Гз втручанням захГдних кра!н. СпецГальним представникам руху опору вда-лося таемно залишити окупованГ територй та при-бути до столиць захГдних держав з проханням про допомогу. Однак, вони спромоглися заручитися лише моральною пГдтримкою за мГнГмально! зацГка-вленостГ з боку розвГдувальних вГдомств захГдних кра!н. Останню групу литовських партизанГв зни-щили в 1956 роцГ, проте, окремГ члени руху опору продовжували залишатися у бункерах або перехову-ватися за пГдтримки мГсцевого населення до 1960-х рокГв [17, с.356-357].
Таким чином, на територй кра!н Балтй' було створено групи опору, проте так Г не змогли сформу-вати оргатзащю руху опору на нацюнальному рГвнГ до вГдновлення радянсько! влади в 1944 рощ. ПГдроз-дГли руху опору цих кра!н, незважаючи на задекла-роват цГлГ Атлантично! хартй, не могли розрахову-вати на пГдтримку та допомогу вГд кра!н Заходу.
СтратегГя !х дГяльностГ передбачала збереження вла-сного вГйська з метою подальшого вГдновлення нащ-онального суверенГтету. Саме тому пГсля проведення масштабних бойових дш у 1944 роцГ проти Радянсько! армй рух опору перейшов до операцГй проти невеликих пГдроздГлГв радянських вГйськ та попере-дження спГвпрацГ населення з радянськими окупан-тами.
Отже, пГдсумовуючи вищевикладене, нами встановлено, що:
форми Г способи боротьби з партизанськими (повстанськими) силами мали сво! особливостГ та за-лежали вГд завдань тих формувань, яш залучалися до !х лГквГдацй, а також конкретних умов проведення операцГй, рГвня озброення та вГйськово! технГки;
основними формами боротьби з партизанськими (повстанськими) силами е операцй (вГйськовГ, спецГальнГ та чекГстсько-вГйськовГ), бойовГ та спецГа-льнГ дй;
при веденнГ усГх видГв оперативно-бойових операцГй з партизанськими (повстанськими) силами ви-користовували так! способи: блокування вГдповГд-ного району мГсцевостГ або населеного пункту; проведення облав або проведення спецГальними групами обшукГв у населених пунктах та прочГсу-вання !х околиць; пошуку об'ектГв (прочГсування мГсцевостГ); оточення мГсць виявлених у них розшуку-ваних осГб (груп); переслГдування, з подальшим за-триманням (знищенням) противника;
тактичнГ прийоми боротьби передбачали: ви-ставлення заслонГв, засГдок, секретГв, дозорГв, конт-рольно-пропускних пунктГв, постГв спостереження та Гн.; висилання оперативно-вГйськових, розвГдува-льно-пошукових, пошукових, патрульних загонГв Г груп, а також загонГв переслГдування;
досвГд боротьби з партизанськими (повстанськими) силами в рГзних регГонах СРСР, сприяв закрГ-пленню поняття "чекГстсько-вшськова операцГя", як "форма застосування" за усГею дГяльнГстю НКВС з виявлення та знищення бандформувань.
Перспективними напрямами подальших науко-вих пошушв можуть бути: узагальнення досвГду шд-готовки та ведення операцГй проти партизанських (повстанських) формувань у В'етнамськш (19641973), АфганськГй (1979-1989) Г Чеченських (19941996; 1999-2000) вГйнах.
Список лiтератури
1. Военный энциклопедический словарь / Пред. Гл. ред. комиссии Н. В. Огарков. Москва, 1983. 863 с. с ил.
2. Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / Гл. ред. С. С. Хромов; Ред. кол.: Н. Н. Азовцев, Е. Г. Гимпельсон, П. А. Голуб и др. Москва, 1987. 720 с., 24 л. ил.
3. Джулай О.Н. Опыт борьбы органов безопасности с повстанческим движением на территории Северного Кавказа в 1920-1930-х гг. Известия высших учебных заведений. Поволжский регион. Гуманитарные науки. 2016. № 3 (39). С. 26-40.
4. Диксон Ч. О. Коммунистические партизанские движения / Ч. О. Диксон, О. Гейльбрун; [сокр. пер. с англ.]; под ред. А.А. Прохорова. Москва,
1957. 292 с. Приложения. Немецкое наставление по борьбе с партизанами. Боевые действия против партизан. URL:
http://militera.lib.ru/research/dixon_heilbrunn/11.html
5. Исторический опыт применения внутренних войск в борьбе с бандформированиями в 19201950-е гг.: военно-исторический труд [Марценюк Ю.А. и др.]. Москва, 2017. 248 с., ил.
6. История военного искусства: учебн. для высш. воен. учеб. заведений Мин-ва обороны Рос. Федерации. Москва, 2006. 399 с.
7. Лiсовi брати. URL : https://uk.rn.wikipedia.org
8. Мiрчук П. Укра!нська Повстанська Армiя (1942-1952). Мюнхен, 1953. 319 с.
9. Мггяпн О.О. Охорона оперативного i вш-ськового тилу Червоно! Арми та Вермахту на тери-тори Укра!ни (1941-1944 рр.): дис. ... канд. id. наук : 20.02.22 / Нац. ун-т оборони Укра!ни iм. 1вана Черняховського. Ки!в, 2017. 262 арк.
10. Печенюк 1.С. Оргашзащя i ведення тмець-кими вшськами протипартизансько! боротьби. Дос-вiд застосування збройних сил у свтових вшнах i военних конфлжтах ХХ - початку ХХ1 ст.: тенде-нцИ та закономiрностi: матер. мiжвуз. наук.-практ.
семшару, 23 травня 2013 р. Ктв, 2013. Вип. 2. С.43-47.
11. Рябов О.А. Повстанський рух селян Кт'в-щини в укранському державотвореннi 1917-1921 рошв : дис. ... канд. юр. наук : 12.00.01. Кт'в, 2018. 264 арк.
12. Советская Военная Энциклопедия: [в 8 томах] / Пред. Гл. ред. комиссии Н. В. Огарков. Москва, 1980. Т. 8. 687 с., 26 л. ил.
13. Ткаченко С. Повстанческая армия: тактика борьбы. Минск, 2000. 170 с.
14. Украша партизанська. Партизансьш фор-мування та органи керiвництва ними (1941-1945 рр.): наук.-довщ. вид. / Авт.-упоряд.: О.В. Бажан, А.В. Кентш, В.С. Лозицький та ш.: Редкол: В.А. Смолш та ш. Кт'в, 2001. 319 с.
15. Эйдеман Р.П. Борьба с кулацким повстанчеством и бандитизмом. 3-е изд. Харьков, 1921. 62с.
16. Larr, Mart. War in the Woods: Estonia's Struggle for Survival, 1944-1956. Washington DC : Compass Press, 1992.
17. Lowe, Keith. Savage Continent, Europe in the Aftermath of World War II. New York: St. Martin's Press, 2012.
