CC BY
52
УДК 340.12
З. П. Гоменюк
Навчально-науковий шститут права та психологii Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка", аспiрант кафедри теори та фiлософii права
Ф1ЛОСОФСЬКИЙ ЗМ1СТ ФУНКЦ1ОНУВАННЯ ПРАВОВО1 ДЕРЖАВИ У ДЕРЖАВОЗНАВЧ1Й ТЕОР11 Б. К1СТЯК1ВСЬКОГО
© Гоменюк З. П., 2016
Розкриваеться фшософський змiст функщонування иравовоТ держави у державознавчш теори Б. Шстятвського. Сучасний стан вiтчизняного державознавства зумовлюе необхiднiсть переосмислення засад теоретичного i фiлософсько-правового державорозумiння як реального, об'ективного явища, що перебувае у постшному розвитку, кнуе не само по соб^ а у взаемозв'язку з економiчними, полiтичними, духовними умовами життя сусшльства, з природою людини, н потребами. Водночас важливим е також з'ясування меж втручання держави у суспшьне життя, визначення форм i методiв И" дiяльностi, взаемоди з шститутами громадянського суспiльства крвь призму актуаизащ! проблематики досл1дження державотворчих процеыв з огляду на традицiйнi п1дходи, запропоноваш в1домими вченими, наповнення Тх новим змктом з урахуванням як свiтових мроцес1в, так i особливостей розвитку вггчизняно'1 державностi.
К'лючов1 слова: право, держава, правова держава, правова щея, функци держави, державна влада.
З. П. Гоменюк
ФИЛОСОФСКИЙ СМЫСЛ ФУНКЦ1ОНИРОВАНИЯ ПРАВОВОГО ГОСУДАРСТВА В ГОСУДАРСТВОВЕДЧЕСКОЙ ТЕОРИИ Б. КИСТЯКОВСКОГО
Раскрывается философский смысл функционирования правового государства в теории Б. Кистяковского. Современное состояние отечественного государствоведения предопределяет необходимость переосмысления основ теоретического и философско-правового понимания государства как реального, объективного явления, находится в постоянном развитии, существует не само по себе, а в тесной связи с экономическими, политическими, духовными условиями жизни общества, с природой человека, его потребностями. В то же время важно также выяснение пределов вмешательства государства в общественную жизнь, определение форм и методов ее деятельности, взаимодействие с институтами гражданского общества через призму актуализации проблематики исследования процессов государственной теории, учитывая традиционные подходы, предложенные известными учеными, наполнение их новым содержанием с учетом как мировых процессов, так и особенностей развития отечественной государственности.
Ключевые слова: право, государство, правовое государство, правовая идея, функции государства, государственная власть.
Z. Р. Homenjuk
PHILOSOPHICAL MEANING FUNKTSIONUVANNYA STATE IN DERZHAVINSKY THEORY. KISTIAKOWSKY
Philosophical maintenance of functioning of the legal state opens up in the state known theory of B. Kistyakovsky. The modern state of ukrainianstate known necessitates rethinking the foundations of theoretical and philosophical-legal state understanding as the real, objective phenomenon, that is in permanent development, exists not self on itself, but in close connection with the economic, political, spiritual terms of the society life, with human nature, its necessities. At the same time important is also finding out of limits of state intervention in social life, determination of forms and methods of her activity, interaction with the institutes of civil society through the prism of the actualization of rangeproblemsof the research of state-creative processes, taking into account the traditional approaches suggested by famous scientists, filling them with new content, taking into account both global processes and featuresof development the national statehood.
Key words: right, state, legal state, legal idea, state functions, state power.
Постановка проблеми. Оскшьки в юриспруденци держава визначаеться як особлива форма оргашзацй суспшьства, а такий й тип, як правова держава, пов'язуеться з пануванням (верховенством) права, пов'язашстю й правом, що виявляеться у форм1 публ1чно1 владно'' сили, то для з'ясування фшософсько'' сутносл функщонування тако'' держави необхвдно зосередитися на пошуку адекватних осмислень низки аспекпв, пов'язаних з тлумаченням багатьох термшо-понять та 1х вживанням у цьому контекста
Мета роботи - розкрити фшософський зм1ст функщонування правово'' держави у державо-знавчш теори Б. Юстяювського.
Стан дослiдження. У час, в який жив i активно працював й творив, обстоював сво'' науков1 концепцй Б. Кiстякiвський, вчення про державу, права людини були не менш актуальними, нiж тепер. У другш половинi Х1Х ст. проблеми легiтимiзацii правово'' держави порушували у сво'х фшософсько-правових працях такi авторитетш правознавцi, як Б. Чичерiн, П. Новгородцев, М. Ковалевський, В. Гессен, С. Котляревський та ш.
Як ввдомо, виникла, а вiдтак отримала початкову теоретичну штерпретащю iдея правово'' держави наприкiнцi XVIII - на початку Х1Х ст. За сучасним енциклопедичним тлумаченням поняття цього щеального типу держави пов'язуеться з самим термшом, введеним у науковий об^ нiмецьким юристом, професором Гейдельберзького i Берлiнського унiверситетiв (у ньому згодом навчався i Б. Кiстякiвський) Р. Молем, однак це поняття формувалося й у певний спошб трактувалося набагато ранiше. Окремi iдеi правово'' держави (зокрема, обмеження державно'' влади законом) висловлювалися ще античними мислителями Платоном, Арютотилем, Полiбiем та ш., але концептуального вигляду iдея правово'' держави набула у XVIII-XIX ст. Помггний внесок у це зробили Т. Гоббс, Дж. Локк, А. Дайш (Ангшя), Ж. Ж. Руссо, Ш.-Л. Мотеск'е (Франщя), I. Кант, Г. В. Ф. Гегель, Р. Молль, Г. Сллшек (Шмеччина). Серед тих, хто тдтримував та розвивав вде'' правово'' держави в кшщ XIX - на початку XX ст., були украшсью та росшсью правознавцi: В. Гессен, С. Дшстрянський, Б. Кiстякiвський, М. Коркунов, С. Котляревський, О. Малицький, М. Палiенко, Ф. Тарановський та ш." [1, с. 36].
Виклад основних положень. Незважаючи на те, що основним матерiалом вивчення е фiлософсько-правовi i загальнотеоретичш державознавчi рефлексii видатного укра'нського правознавця, концептуально сформульоваш бшьше як сто роюв тому, однак використовуванi нами
термшо-поняття (безумовно ocy4acHeHi) зберiгають свою змктовну iдентичнiсть у наших спробах ïx екстраполяцiï у вiдповiднi контексти, що, безумовно, не може негативно позначитися на сенсуальносл трактування цих концептуальних положень, як мають глибоку юторичну основу, оскшьки грунтуються на осмислених державознавчих теормх попередникiв, починаючи ввд античних мислителiв. Це пвдтверджуеться насамперед таким неоднозначним застереженням украшського правознавця: "Тшьки в iсторичномy дослiдженнi i тшьки ставлячи перед собою мету вивчити розвиток i зростання державних установ, можна об'еднати в одному дослвдженш держави yсix вiкiв й yсix народiв. Натомiсть у дослвдженш догматичному, з яким ми матимемо справу в нашому курс (йдеться про прочитаний Б. Кiстякiвським цикл лекцш про державне право. - З. Г.), таке об'еднання робити зовсiм неможливо. Тут необxiдно вивчати рiзнi державнi утворення самостiйно; шакше ми не зможемо вникнути i зрозумгги ïx сyтнiсть, ïx характерт ознаки й ïx особливостi. Для догматиюв державно!' науки (до них у найкращому сенсi зараховував себе i украшський державознавець. - З. Г.) це було зрозумшим завжди, можна сказати, ще з чашв Платона й Арiстотеля" [2, с. 417].
Глибоко обiзнаний з працями античних мислителш, Б. Кiстякiвський особливо пвдкреслював, що обидва згаданi фшософи вважали головною метою держави гармонiю суспшьних вiдносин i справедливiсть, цьому пвдпорядковувалося фyнкцiонyвання держави, що виявляеться у формi пyблiчноï владноï сили. I хоч докладно украшський правознавець не зупинявся на з'ясyваннi сyтностi держави, вш надавав перевагу "думкам фiлософiв-iдеалiстiв yсix чашв", в яких простежував бшьш вдумливе, бшьш проникливе ставлення до держави, як думки Гоббса, Нщше i Л. Толстого. I цю позищю значно легше зрозумгги, зокрема, якщо замiсть коментаря скористатися штерпретащею античних учень про державу сучасних нам наyковцiв. Так, аналiзyючи державно-правове вчення Арiстотеля, росшський дослвдник С. Мiрзаев зазначае: "Визначаючи поняття держави, Арiстотель доходить висновку, що держава - це така складна сукупшсть громадян (повноправних члетв полпгсчного спшкування), яка iснyе для себе i в Гм'я себе. Пвдхвд до держави як до багатоскладноï органiзацiï, що включае багато елеменпв, зумовив ставлення Арiстотеля до поняття "громадянин". Повноправний громадянин надшений сукупшстю полпгсчних прав, змiна обсяпв яких спричиняе змшу поняття "громадянин" i форми держави" [3, с. 19]. Враховуючи щ засади, згаданий науковець констатуе: "Називаючи найбшьш правильною формою держави полтю, Арiстотель мав на yвазi правлiння бшьшосл в Гм'я загальноï користа Полим е начебто помксю олiгарxiï i демократа. В нш об'еднуються вшьш ввд недолтв кращГ сторони олiгарxiï i демократа, що дае змогу називати ïï "середньою" формою i в цьому сенсГ змшаною. Полим е, по суп, теоретичною конструкщею найкращоï державноï форми, i в цьому сенс вона одночасно е еталоном для наслвдування i критерГем визначення переваг i недолтв окремих державних форм" [3, с. 19]. Такий висновок цглком виправданий, якщо йдеться про сутшсть (у нашому контекст -змГст) держави незалежно ввд ïï форми чи типу, адже ця сутшсть, насамперед з огляду на функщонування, мае свою динамшу розвитку, що залежить передусГм ввд конкретного стану суспгльства, сощальних завдань, та конкретизуеться у ввдповвдних напрямах ïï дмльносп, пов'язаних з виконанням чгтко визначених функцш, наповнених ввдповвдним сощально-правовим змютом.
Пвдкреслимо, що категор1я "функщя держави" належить до найскладшших i найважливших термшо-понять у загальнш теорiï державознавства. Вона отримала штерпретащю ще й у фiлософiï' права, що, як вже вище зазначалося, визначае функци як "головш напрями дмльносл держави, як безпосередньо ввдбивають ïï сутшсть i призначення" [4, с. 369]. Оскшьки фшософи звикли трактувати категорто "функщя" як зовшшнш прояв властивостей будь-якого об'екта у певнш системГ ввдносин, то з огляду на попередт тлумачення пвд функщонуванням держави необхвдно розумпгс вид державноï дкльносп. С. Бостан вважае, що "деяк юристи-державознавцi у поняття "функщя держави" вкладають саме такий змют. 1ншГ, вiдзначаючи тюний зв'язок функцш з дмльшстю, вказують на недопустим^ть ïx протиставляння: вони пропонують розумигс пвд функцмми рГзш за обсягом поняття - саму дмльшсть держави (школи зводячи ïï до дкльносл державного апарату), напрям дмльносп, аспект, вид, частину, змют, характеристику, сутшсть
дмльносп (В. Нерсесянц)" [5, с. 98-99]. Однак, на думку С. Бостана, "...найпоширешшим у науковш л1тератур1 е визначення функцш держави як напряму ïï дiяльностi. Проте щодо цього юнують рiзнi пiдходи. На переконання одних науковщв, функцiï держави - це основш (головнi) напрямки ïï дмльносл (О. Скакун), а на думку шших, - будь-якi напрями дмльносл, що характеризуються визначенiстю (А. Венгеров). Пропонують також як функщю держави розумiти не тшьки напрям, а й аспекти дiяльностi держави (I. Кузнецов)" [5, с. 99]. У третьому параграфi попереднього роздшу зроблено спробу фшософсько-правового осмислення категори "функцiï держави" саме у контексл концепцiï Б. Кiстякiвського. Повернення до цього питання, на наш погляд, зумовлене насамперед тим, що йдеться про дмльшсть (функцiонування) правовоï держави, у якш виражаеться i конкретизуеться ïï загальнолюдська сутнiсть i сощальне призначення. Розглядаючи у главi V свого курсу лекцш про державне право основш елементи держави, украшський державознавець наголошував на прiоритетному вивченш не феодально!' i не абсолютно-монархiчноï, а правовоï держави. Вiн, зокрема, зазначав: "Правова держава е перш за все оргашзащею народу. Народ е основним елементом будь-якоï правовоï держави, однаковою мiрою як республши, так i конституцiйноï монархiï. Тому ютотною, невiд'емною ознакою правовоï держави е народне представництво. Тим не менше два iншi елементи будь-якоï держави - територ1я i влада - також необхвдно присутш у правовш державi. Саме цi елементи сприяють тому, що держава е не безформною масою народу, а оргашзованим народом" [2, с. 451].
1стор1я полiтичноï думки, держави i права переконливо сввдчить про залежшсть функцш держави та ïx змютовного наповнення вiд конкретноï iсторичноï епохи, типу полiтичноï системи суспшьства, адже суспшьство - це певна мережа необхвдних вiдносин, якi, взаемодiючи мiж собою, формують конкретний соцiальний процес. Але суспшьство - це не лише переплетшня суспшьно-наслiдковиx взаемозв'язюв, а ще й утшення уявлень про добро, справедливють, красу тощо. Враховуючи це i прагнучи обгрунтовувати необxiднiсть розумiння цiннiсниx вимiрiв людськоï природи, пишучи про державу, учений ототожнював ïï правову форму "з культурним людством, яке живе в культурнiй спiлцi". Для нього культурна людина як проввдний чинник оргашзованого народу й держава як суспшьно-полггичне явище - два поняття, як доповнюють одне одного: держава немислима без культурноï людини, як i культурна людина без держави. У забезпеченш такого взаемозв'язку - сенс функщонування правовоï держави, "вищоï форми державного буття, яку виробило людство як реальний факт".
Не абсолютизуючи ролi держави, украшський правознавець, на ввдмшу вiд сво1х коллег (зокрема П. Новгородцева, В. Гессена та ш.), стверджував, що саме за допомогою правовоï держави здшснюеться те, що е важливим, потрiбним i цiнним для ушх - досягнення спшьного блага -"формули, в якiй виражаються вдеальш цiлi i завдання держави як тако1" [2, с. 427]. Ця актуальна думка кореспондуеться з висловлюванням сучасних дослвдниюв. "Чи не найважлившою функцiею сучасноï европейськоï держави "загального добробуту", що поеднуе принципи демократично^ соцiальноï та правовоï держави, - вважають сучаст полiтологи, - е функцш узгоджених штерешв рiзниx сощальних груп та iндивiдiв, розв'язання сощальних конфлiктiв, досягнення консенсусу з гострих сощальних проблем. Призначення держави як арбпра мiж конкуруючими силами полягае у знаходженш оптимальних полiтико-правовиx ршень, якi б стабiлiзували всю полггичну систему. Фукцiею такоï держави е забезпечення дiалогу мiж владою та громадсьюстю, своечасне реагування на суспшьш виклики. У зв'язку з цим у правовш державi розширюеться змютове наповнення правооxоронноï функцiï" [6, с. 69]. Звичайно, у свш час Б. Юстяювський не говорив про такий дiалог, проте вiн однозначно стверджував, що у правовш державi законодавство повинно бути цшковито пвдпорядковане народу, бо повинно творитися за його безпосередньоï участi i тому мае ввдповвдати його iнтересам. "Держава сама по собi е найбшьш всеохопною формою солiдарностi, -вважав учений, - i водночас вона веде до створення i вироблення якнайповшших i найвсебiчнiшиx форм людськоï солщарносп" [2, с. 427]. На його думку, сприяючи зростанню солвдарносл мiж людьми, правова держава, реалiзуючи своï функцiï, робить людину благородною, пвдносить ïï, дае 1й можливють розвивати кращi сторони людськоï природи i в такий спошб здшснювати iдеальнi цiлi. Саме у такш благороднiй й пiднесенiй ролi людини полягае справжня вдеальна сутнiсть держави, бо на це спрямовуеться ïï дмльшсть.
Називаючи владу основною ознакою держави, украшський правознавець розглядав ïï як вдейний фактор, що формуеться правовими нормами. "Щоб визначити причину юнування влади, -зазначае В. Тимошенко, - вш (КГстяювський) пропонував розчленовувати явища, що до неï' входять, на ïx складовi. Для цього потрГ6но чпгсо ввдрГзняти соцiально-псиxологiчнi елементи у тому процеш, який призводить до тдкорення однiеï людини шшою i до визнання одного владарюючим, а шшого - пвдвладним, ввд того, що утворилося завдяки Гсторико-полГтичним умовам, тобто в резyльтатi довгого процесу кторичного розвитку, що призвГв до створення сyчасноï держави, i нарешт ввд того, що е формально-юридичною стороною влади i що гарантуеться сучасним державно-правовим порядком" [7, с. 191].
Оскшьки держава ввдповвдальна за пвдтримання на належному рГвш цього правопорядку, за дотримання його yсiма суб'ектами правоввдносин, то саме правова держава у своему функщонуванш повинна бути нацшена на досягнення морального виправдання ïï влади. Це виправдання, на думку украшського державознавця, повинно полягати насамперед у змщнент правового й громадського порядку, а також у регулюванш економiчного життя i в задоволенш найважливших матерiальниx i духовних потреб ydx громадян. Таке моральне виправдання влади "учений вкладав у поняття натхненна (рос. - одухотворяющая. - З. Г.) вдея", що поступово (у мГру формування, становлення i розвитку правовоï держави) стае основною i найважлившою ознакою ïï влади. Щоправда, цим зовшм не вичерпуеться сутшсть влади, адже вона надто складне явище.
Враховуючи саме цю особливють, Б. Юстяювський вважав, що в лопчнш послвдовносл влада як основна ознака правовоï' держави розвиваеться, по-перше, пвд впливом соцiально-псиxiчниx причин, як призводять до творення престижу й авторитету, з одного боку, i почуття залежносл i пвдпорядкування, - з шшого; по-друге, вона зобов'язана своïм iснyванням багатьом юторичним i полпичним умовам, починаючи вед боротьби рас i факпв пiдкорення однiеï раси або наци шшш i закiнчyючи соцiальною боротьбою - боротьбою клашв, що спричинена економiчними вiдносинами i призводить до перемоги прогресившших суспшьних сил над ввдсталими i ввджилими; нарештi, потрете, ввдомГ ввдносини панування й пвдпорядкування утверджуються i змщнюються завдяки ïx вдейному виправданню [8, с. 281].
У правовш державi сформульована ученим правова iдея - вдея належного бере гору над юнуючим лише фактично, тому i фактичш ввдносини пристосовуються до належного у правовому ввдношенш. Отже, yd ввдношення володарювання виражаються i закрiплюються у правових нормах. "Спочатку ГснуючГ фактичш ввдношення, - зазначав учений, - набувають характеру ввдносин, освячених нормами права. З'являеться переконання, що те, що е, повинно бути" [8, с. 281]. А ввдтак пвд впливом посилення панування правовоï ^ï ввдбуваються закономiрнi трансформаци змГстовного сенсу володарювання як однiеï з проввдних засад фyнкцiональноï д1яльностГ держави, яка знаходить для себе виправдання тшьки на rn^^^i панування правовоï вде^ а точнiше i конкретнiше - верховенства права. А це означае, на думку ученого, що "...особи, надшет владою у правовш держав^ пвдпорядковат правовим нормам однаково з особами, котрГ не мають влади. Вони е виконавцями припишв, закладених у цих нормах. Влада е для них не стшьки ï'xнiм суб'ективним правом, ск^льки ïx правовим обов'язком. Цей обов'язок вони повинш нести, здшснюючи фyнкцiï влади як ввдоме сусп1льне служГння (yкраï'нський державознавець посилаеться на трактати французького фшософа права Л. Дюп, який обгрунтував важливiсть цього принципу державноï влади. - З. Г.). ВинятковГ повноваження 1м надаються не в ïx особистих iнтересаx, а в штересах усього народу i держави". На основГ цих розмислГв учений робить висновок: "Отже, влада в кшцевому результат не е пануванням ошб, над1лених цiею владою, а служшням цих осГ6 на користь загальному благу" [8, с. 282].
Важливим стримувальним фактором влади та ïï суб'екпв виступають закони, тобто загальноприйняи правила поведiнки усГх членiв суспшьства. "Повертаючись до питання про орга-нiзацiю державноï влади у правовш державi та про участь народу в цш органiзацiï, - зазначав украшський державознавець, - маемо зауважити, що найважливша функц1я влади - законодавство -у правовш державi цшковито пiдпорядковане народному представництву. Законодавство цшком зумовлюе органiзацiю i дмльшсть держави та ïx елеменпв; воно регулюе не тгльки стосунки
поодиноких осiб i цших гуртiв людей мiж собою, але й ввдношення самоï держави до громадян, а вкут з тим i дмльшсть усix державних установ. Зрозумшо, однак, що при свободi особи i самодмльносл суспiльностi особа сама повинна так чи шакше брати участь у виробленш норм або правил, виражених у законах, як будуть ïx зв'язувати та зобов'язувати. У правовш державi поодинокi особи впливають на хвд i характер законодавчоï працi через народне представництво. У виборах народного представництва повинен брати участь, звичайно, весь народ; нмю подши народу i вирiзнення з нього прившейованих груп стосовно права обирати народних представниюв, тобто нмю обмеження виборчого права, е принципово неприпустимГ' [9, с. 250]. Пвдкреслюючи особливу увагу Б. Кiстякiвського до формування законотворчого, тобто представницького органу держави, через який народ повинен здшснювати управлшня державними справами, В. Поздняков зазначае: "У правовш державi законодавство повинно бути цшковито тдпорядковане народу. Б. Кiстякiвський надшяе громадян правовоï держави усiма полiтичними правами людини, що записан й у Конституци Украши 1996 р. Б. Юстяювський писав: "Жоднi обмеження виборчого права е недопустим^'. Вiн тдтримував прогресивнi погляди щодо неприпустимостi будь-яких неправових обмежень права обирати i бути обраним" [10, с. 54-55].
У цьому зв'язку важливою умовою функщонування правовоï держави, на думку украшського державознавця, е гарантування загального виборчого права, адже "нема шчого, що такою ж мiрою забезпечувало б державну еднiсть i нащональну солiдарнiсть". Б. Кiстякiвський наполягав: "Виборче право мусить бути загальним i рiвним, а на те, щоби загальшсть i рiвнiсть були забезпечеш на дiлi, голосування мусить бути пряме i таемне". Далi вш обгрунтовував свою позицiю: "Вимога загального, рiвного i прямого виборчого права з таемним поданням голосiв е тепер головна вимога демократизму. При демократичному ладi кожен мусить мати виборче право, i шхто не повинен бути його позбавлений. Тепер це стало аксюмою навпъ для прихильниюв найскромшших iнституцiй" [9, с. 250-251].
Аналiзуючи полiтико-правову практику захвдноевропейського державного будiвництва середини XIX ст., украшський правознавець був переконаний, що загальне виборче право цшковито ввдповвдае запитам демократизму, а отже, може вважатися визначальною умовою функщонування правовоï держави. Цю думку вш пвдтверджував прикладом тогочасноï Нiмецькоï iмперiï часiв канцлера Бiсмарка, котрий, за словами Б. Юстяювського, ".поставив iмперiю на мщний базис, давши ш народне представництво, що обиралося на rn^^^i загального i прямого голосування" [9, с. 251]. Прихильник плюралютичного пвдходу до вивчення багатьох сощально-правових явищ у цьому випадку скористався компаративютською методикою, щоб переконливше репрезентувати свою позищю. До того ж глибоко обiзнаний iз тогочасною правовою системою проввдних заxiдноевропейськиx держав, насамперед Шмеччини, володiючи, по сутi, енциклопедич-ними знаннями (пвдкреслимо принагiдно ще раз цю вагому складову багатогранноï ерудици Б. Кiстякiвського), послiдовно i неухильно дотримуючись основних засад неокантiанськоï фшософи, учений не раз вдавався до порiвняльного правознавства. Отже, якраз досввд функцiонування правовоï системи Нiмеччини саме у частит формування вищими державними чинниками народного представництва прислужився йому для такого висновку: "Можна з певшстю сказати, що державна едтсть шмецького народу дужчала i ставала тривюшою завдяки тому, що iмперське народне представництво обираеться через всенародне голосування" [9, с. 251].
Наскшьки щнним i важливим для становлення правовоï держави цей досввд доводив Б. Юстяювський на прикладi iншоï iмперiï - сусiдки Нiмеччини. "По сорока роках тсля заснування Нiмецькоï iмперiï, - писав учений, - иею ж дорогою пiшла Австрм. З рiзноплемiннiстю людностi Австрiйськоï iмперiï (до речi, яка з 1867 р. стала Австро-Угорською монарxiею. - З. Г.) i нещадною боротьбою мiж нащональностями Австр1я особливо потребувала народного представництва, яке об'еднало б усi ïï народи i було б уособленням державноï едностi. А таке представництво, що згуртовуе та об'еднуе, неодмшно повинно обиратися народним голосуванням. Австрiйський уряд зi сво1м iмператором на чолi (а ним був у той час Франц Йосиф I, який, до реч^ у першi роки свого правлшня, яке тривало понад 65 роюв, прихильно ставився до украшщв; у 1861 р. ухвалив виборчу ординащю до крайових сеймiв за курмльною системою [11, с. 3530], а ввдтак сприяв
започаткуванню парламентаризму. - З. Г.) усввдомив, у чому полягае нагальна державна потреба для Австри, i зрозушв, що державна едтсть Австрiï може бути врятована тшьки загальнонародним i демократичним представництвом. Тому у першому десятилГт нашого столптя (тобто ХХ ст.) ми й були сводками такого дивоглядного явища, що засновувачем i найенерпчшшим борцем за всезагальне виборче право в Австри був сам уряд. Отже, загальне виборче право в Австри було заведено з тщативи та наполягання самого уряду" [9, с. 251-252].
Незважаючи на деяку iдеалiзацiю зусиль державноï влади в реалiзацiï такоï важливоï функци держави, незважаючи на те, що про таю серйозт прогресивш перетворення в Австро-Угорщиш громадянин Росйсь^ iмперiï мГг писати з такою неприхованою симпатГею (адже "недремне око" жорсте^ цензури, яке оберГгало "чистоту" самодержавм ввд небажаних демократичних впливГв з потенцшно ворожоï держави напередодш Першоï свiтовоï вшни), незважаючи на властиву глибоко осмисленим пасажам, за допомогою яких шюструеться концептуально-продуманий фшософсько-правовий виклад основних положень текста, романтичну пвднесешсть (стиль письма украшського державознавця заслуговуе на окреме дослвдження), маемо зазначити, що yd щ "нюанси" доволГ виразно "працюють" на досягнення поставленоï мети, а саме - на розкриття великих потенцшних можливостей (щодо зм^товносп) цiеï складовоï функщонування держави. Тому не випадковим е у цьому контексп твердження ученого, що саме "завдяки народному представництву... цша оргашзацм правовоï держави мае громадський або народний характер". Виникае цшком закономГрне запитання: чим це зумовлено? I на нього Б. КГстяювський дае чпгсу й однозначну ввдповвдь: "Правильне й нормальне справляння державних функцш у правовш державГ залежить вед самодкльносл суспшьносп i народних мас. Без активного ставлення до правового порядку i державних штересГв, що виходить Гз надр самого народу, правова держава немислима. Свого повного розвою правова держава доступае за високого рГвня правосввдомосп i за сильно розвиненого в ньому почуття ввдповвдальностГ У правовш державГ ввдповвдальшсть за нормальне функщонування правового порядку i державних установ лежить на самому народа Але саме тому, що клопт за державну i правову оргашзащю покладено в правовш державГ на самий народ, вона е справдГ зоргашзована, тобто впорядкована держава" [9, с. 252].
У цш цитат закладено глибокий смисл для роздумГв над сучасними проблемами реалiзацiï конститyцiйноï парадигми сучасного впчизняного державного будГвництва. Нервдко у таких роздумах впчизняш науковцГ припускаються не лише недотримання читсосп формулювань загальноприйнятих, теоретично апробованих впчизняною юриспруденцГею категорГй i понять, а й штерпретують сам предмет дослвдження, використовуючи сумнГвнГ методологГчнГ тдходи, що властивГ застосовуваному превентивному способу тзнання державно-правових явищ.
Безперечно, щ сентенцiï потребують грунтовного i розлогого коментаря, чого аж н1як не можемо собГ дозволити, враховуючи лГмпт обмеження реалiзацiï поставлених завдань нашого дослвдження. Тут обмежимося лише одним: цшком погоджуемося з цитованою авторкою у тому, що в будь-якому (чи повному, чи частковому чи шшому) розумшш yявлюваноï нею моделГ правовоï держави, яку вона називае змГстовною (важко збагнути, що у це поняття вкладаеться), не лише фактично не може Гснувати, ба, навпъ спроектувати таку модель - надто складне науково-теоретичне завдання. На наше переконання, такоï парадигмальноï плутанини можна цепком уникнути, якби принаймш поверхнево ознайомитися з аналГзованою нами працею Б. КГстякГвського "Держава i особистГсть".
Зазначимо, що таких чи подГбних публГкацГй у вичизняних органах друку немало, хоча у серйозних дослвдженнях знаходимо науково вивГрет положення, якГ дезавуйовують такГ штерпретаци з теорiï правовоï держави, розставляють yd акценти, часто-густо посилаючись на напрацювання теори держави в полГгако-правовш думщ Укра1ни, зокрема, на теоретичну спадщину видатного укра1нського державознавця Б. Юстяювського. У цьому зв'язку ми цшком подшяемо позицГю одного з проввдних дослГдникГв проблем правовоï державносп Р. Гринюка. У виданГй десять роюв тому монографй, присвяченГй дослвдженню теоретико-правових пГдходГв у вивченнГ правовоï держави та 1хнГх зв'язкГв Гз реалГзацГею цiеï моделГ у сучаснш практицГ державотворчих процесГв, аналГзуючи загалом концепщю правовоï держави Б. КГстяювського, пГдкреслюючи,
зокрема, що "...центральним шститутом у системГ органiв державноï влади, який забезпечуе стабшьшсть верховенства права та обмеженосп держави правом й iнтересами та потребами суспшьства, е iнститут народного представництва" (а саме на його функщональне забезпечення, як зазначалося вище, спрямовувалася дмльшсть правовоï держави. - З. Г.), Р. Гринюк слушно зауважуе: "У зв'язку з цим... було б доречно нагадати багатьом сучасним державним дмчам i политикам (до ïx числа, на нашу думку, потрiбно зарахувати й багатьох вгтчизняних науковцiв. - З. Г.) слова Б. Юстяювського про те, що престиж та велич правовоï держави полягають не у недосяжносл ïï влади, а у ïï опорi на народ i на право, хоча подiбне значення шститупв народного представництва у правовш державу на якому наголошуе Б. Юстяювський, не повинно трактуватися як злиття державноï влади з суспшьством. Це було б не лише соцшьною полггако-правовою утопiею, а й руйнащею самоï iдеï правовоï держави" [13, с. 124].
Зазначимо у зв'язку з такою штерпретащею, що для украшського державознавця правова держава була не лише фшософською вдеею, а й осмисленою правовою реальшстю. Фшософський змiст ïï функцiонування для нього втшювався водночас у певнiй iнституалiзованiй формi безпосередньоï органiзацiï державноï влади (коли вона стае пвдпорядкованою праву i обмеженою суб'ективним правом) i своервдною полггико-правовою моделлю чи вдеальним типом, якому властивi чгтко визначет унiверсальнi властивостi та ознаки, що дають змогу вести мову про сутшсну спорвднешсть рiзноманiтниx конституцшних i державно-правових форм. Однак незалежно вед того, як розглядати цю державу (з фшософсько-правових, загальнотеоретичних чи конкретно-практичних позицш) неодмiнно все зводитеметься до з'ясування спiввiдношень держави i права, держави i суспшьства, держави й особистосл, як визначального кожного зокрема компонента загальноï концепци. Акцентуючи увагу на важливостi осмислення цих ствввдношень для розумшня фшософсько-правових засад штерпретаци сутшсних основ правовоï держави, Р. Гринюк наголошуе передушм на тому, що специфiчне спiввiдношення держави i права у правовш державу украшський державознавець визначае поняттям "пвдзаконшсть" державноï влади. Однак, на ввдмшу ввд багатьох свогх сучасникiв, - пвдкреслюе сучасний дослвдник правовоï державносп, - вш пропонуе дещо "нетрадицшний" погляд на це, здавалося б, широковживане i цшком зрозумше поняття. РГч у тому, що "традицшне тлумачення пГдзаконностГ передбачае регламентацГю законом дкльносл органГв державноï влади i слвдування ними цим законам, яке фшсуеться через такий принцип, а саме -принцип законности Отже, витлумачена пГдзаконнГсть, за словами Б. КГстяювського, е настгльки незаперечною гвдшстю державного ладу, що ïï домагаються не лише правовГ держави, а й абсолютистсько-монархГчна державна влада" [13, с. 122].
Проте у сприйнятп й у реалГзаци цього принципу мГж цими двома формами держави Гснуе Гстотна ввдмшшсть, на яку вказував укра1нський державознавець. Якщо в абсолютистсько-монархГчнГй державГ верховним правителем якоï е король, цар, Гмператор, монарх чи будь-хто, в чтх руках сконцентрована вся повнота влади, який, контролюючи дотримання закотв органами державноï влади, сам залишаеться поза впливом цих закотв i може змшювати ïx ввдповвдно до власних уявлень чи на догоду своему оточенню, то дм принципу падзаконносл у правовГй державГ грунтуеться на утвердженнГ правового статусу народу в особГ людини i громадянина як носив прав. Цю ввдмшшсть Б. Юстяювський пояснював так: "Органи державноï влади бувають насправдГ зв'язаними законом лише тодГ, коли 1м протистоять громадяни, надгленГ суб'ективними публГчними правами. Тгльки маючи справу з уповноваженими особами, якг можуть пред'явити правовг претензи до само'г держави, державна влада виявляеться вимушеною незмшно дотримуватися законГв" (курсив автора. - З. Г.) [9, с. 246].
Розгляд ствввдношення держави i права, звкно, передбачае грунтовне "занурення у концептуально не простГ теоретичш узагальнення, зробленГ понад сто роив тому украгнським державознавцем". Якщо саме з таких позицш до дослвдження цього питання ще десять роив тому пГдГйшов Р. Гринюк, то сучасний науковець I. Жаровська у цшавш монографи, присвяченГй
сучаснш штерпретаци правових категорш феномена державноï влади, обмежилася фактично лише посиланням на працю "Держава i особиспсть" Б. Кктяювського. Вона, зокрема, пише: "НайважлившГ визначальш риси права прямо залежать ввд держави, причому саме ввд тих особливостей держави, яю характеризують ïï як владну силу, як орган примусу, здатний нав'язувати свою волю, своï настанови усьому населенню, надавати 1м загальнообов'язковий характер. Чигсо i лопчно цю подвшну природу влади при демократiï визначив фшософ права Б. О. Кктяювський (наукове амплуа якого було значно ширшим, бо, крГм фiлософiï права, вш чималий внесок зробив у сощолопю права, в теорГю держави i права тощо. - З. Г.)". Як, на думку науковця, визначаеться ця подвшна природа влади? Ввдповвдь така: "Вш (тобто Б. КГстяювський) вказував, що органи державноï влади в правовш державГ мають бути надшеш достатньою силою, щоб втГлювати в життя закони i присшати ïx порушення. Але в правовш державГ повноваження оргашв державноï влади визначаються суворими рамками закону. А зв'язаними законом вони можуть бути тодГ, коли 1м протистоять громадяни, надшеш суб'ективними публГчними правами" [14, с. 59].
На жаль, тепер нередко трапляеться, що науковщ надто неуважно (на межГ Ггнорування) ставляться до цiнноï спадщини кращих представниюв полiтико-правовоï думки минулого, що, звичайно ж, Гстотно знижуе науковий рГвень сучасних праць з теори та Гстори держави i права. На щастя, подГбш випадки все ж таки не переростають у системш тенденци, бо здебшьшого творча наукова молодь, наполегливо й устшно долаючи стереотипи недавнього тоталитарного минулого, ввдкривае для себе, осмислюе й штерпретуе ввдповвдно до вимог сьогодення концептуальш iдеï правовоï держави, запропоноваш й обгрунтоваш на початку минулого столптя нашим сшввпчизником, котрий заглядав у найглибшу сутшсть сощально-правових феномешв, дослвджував сшвввдношення держави i особистосл, а в цьому контексп розкривав фшософський змГст функцГонування правовоï держави як особливого типу взаемозв'язку держави, права i демократа. Зроблет украшським державознавцем узагальнення й концептуальш обгрунтування, сприйнятГ креативними вГтчизняними правознавцями вже в нових суспшьно-полГгачних реал1ях незалежноï' yкраï'нськоï' державностГ, отримали визнання i творчий розвиток у працях сучаних теоретиюв держави i права. Чи ж не вдейно-теоретичними настановами, що випливають Гз положень, вГдстоюваних Б. КГстяювським у згадуванГй вище його пращ, чи ж не глибокими тзнавальними ресурсами духовно-смислового потенцГалу феномешв держави i права, яю ввдкривав yкраï'нський державознавець, пройнятГ каузальною вивГрешстю теоретичнГ висновки, твердження тощо. Ось приклад успадкування, переосмислення й осучаснення засадничих концептГв, якими характеризуеться правова держава Б. КГстяювського. Розглядаючи сучасну державу як основний елемент полiтичноï системи громадянського суспГльства, Н. Пронюк - один Гз авторГв навчального посГбника з теорiï держави i права, характеризуючи основнГ ознаки правовоï держави, якими й зумовлений змГст ïï функцГонування, стверджуе: "До сощально-змГстовних ознак правовоï держави насамперед належать ввдмшшсть вГд попереднГх держав (деспотичних, абсолютистських, полщейських), де вГдносини мГж суспГльством та державою будувались на основГ вГдносин "влада -пвдпорядкування"; особа та пануючий суб'ект (представник держави) е рГвноправними партнерами, котрГ уклали своерГдну угоду про взаемне сшвробГгаицтво та взаемну вГдповГдальнГсть. Одшею з основних ознак правовоï' держави е визнання основного сощального вектора у взаемоввдносинах мГж людиною й державою в напрямГ "вГд людини до держави". Держава не всевладна щодо людини, вона мае здшснювати свою дмльшсть (тобто виконувати одну з основних своï'x функцГй. -З. Г.) в узгодженш з правами i свободами громадянина. При цьому ïï позитивна ввдповвдальшсть полягае у тому, що держава мае створювати умови, необхвдш для здшснення прав i свобод людини, а негативна - у зобов'язаннях ввдшкодовувати збитки (матерГальш, моральнГ), спричинеш порушенням прав i свобод особи з боку оргашв, службових чи посадових ошб держави" [5, с. 156]. Отже, тут йдеться цшком виразно про таку визначальну домшанту функщонування правовоï'
держави, як обмежувача влади, яким, на переконання Б. Юстяювського, були права та свободи особи.
АналГзуючи пращ украшського державознавця "Держава правова i сощалГстична", "Сутшсть державноï влади", у контекст висвгтлення концептуальних проблем теори функцш сучасноï держави, доктор юридичних наук О. Лощихш дшшов висновку, що якими б не були, за визначенням украшського державознавця, цЫ держави, що здшснювалися шляхом ïï функщонування, вони повинш сприяти забезпеченню "солвдарних штересГв людей". У цьому й полягають справжш цш держави. Розвиваючи цю думку, автор далГ зазначае: "Щ свободи -настшьки неввд'емне право кожноï людини, вважав Б. О. Юстяювський, що той державний лад, у якому вони порушуються, не може бути визнаний нормальним, незалежно ввд того, у чтх руках влада. Там, де цих свобод немае або де вони у будь-який час можуть хоча б тимчасово скасовуватися, немае навпъ елементарноï полiтичноï свободи, там державна влада мае характер насильницький, а не правовий" [15, с. 54]. I саме тим ввдрГзняеться правова держава, яку украшський державознавець визначав, як "правову оргашзащю народу, що володГе в усш повнот своею власною, самостшною i ш ввд кого не запозиченою владою", ввд шших титв таких утворень, що в нш завдяки неввд'емним правам i недоторканносл особи державна влада не тшьки обмежена, а й жорстко пвдзаконна, як про це й говорилося вище.
КрГм того, ще на один важливий аспект змктовного наповнення функщонування правовоï держави звернула увагу Н. Хома. Дослвджуючи процеси становлення та розвитку шституту соцiальноï держави, ïï моделей, аналГзуючи основш науковГ пвдходи до осмислення феномена соцiальноï держави, дослвдник пвдкреслила, що у творчш спадщиш Б. КГстяювського сощальш питання, виршення яких пов'язане з мехашзмом функщонування держави, розглядаються крГзь призму концепци правовоï держави. Цю думку автор шюструе цитатою з пращ "Держава i особиспсть" украшського державознавця, яю наведемо за публшащею у "Вибраному": "Мета сощального розвитку е не в тГм, щоб усГ члени сусп1пьства перевтгпилися в откованих, що мають надГю лише на милосердтсть i добродГйнГсть з боку суспшьства, а в тому, щоб шкому не треба було чекати добродшност!.. Отже, не силою почуття жалостг, а силою самог природи правовое оргатзаци в нормальному социальному ладг кожнш людит мусить бути гарантоване право на ггдне людське iснування, що править за основу для цгло'г низки правових домагань особистостг (курсив автора. - З. Г.). Треба, щоб кожна людина домагалася; тшьки тодГ вона буде i смгга, тобто буде вшьною" [9, с. 259-270].
I ще один, на наш погляд, Гстотний аспект доволГ виразно проступае з цього висловлювання, на цьому й акцентуе увагу Н. Хома, пвдкреслюючи: "Б. Юстяювський вважав, що правова держава, на зв'язку з якою часто наголошують дослщники соцiальноï держави, - це держава заможних людей" [16, с. 111]. На пвдтвердження цiеï думки знову ж таки дослвдник наводить цитату Гз цiеï ж пращ украшського державознавця: "... Коли правову державу називають буржуазною, то цим Гм'ям визначають не саму державу, а оту сощальну й економГчну будову, яка е пвдмурком сучасноï правовоï держави. НатомГсть термш "правова держава" слугуе для визначення юридичного характеру самоï держави даного типу" [9, с. 254].
Отже, дослвдження функщонування правовоï держави, його фшософсько-змГстового наповнення украшським державознавцем у цьому ракурш було доволГ устшним i вагомим, що, за словами його самого, "з теоретичноï точки зору це вельми важливо" [9, с. 254], адже йому вдалося обгрунтувати низку положень, що за слушною ощнкою О. Лощихша (а з нею ми цшковито погоджуемося), "без будь-яких застережень можна ввднести до фундаментальних досягнень у сферГ теори держави i права" [15, с. 54]. До цього, як видаеться, варто додати, що й такими ж вони можуть вважатися й стосовно фшософи права, адже розумшня фiлософськоï сутностГ держави як шституци, покликаноï в вдеалГ слугувати реалГзаци загального блага та обстоювати солвдарш
штереси громадян, обгрунтування положення, за яким держава мае стати суто правовою установою i визнання можливостей сощально-правового компромiсу мiж рiзними соцiальними верствами в умовах поглиблення правових реформ тощо константуантш аспекти - усе це фшософсько-правова проблематика, якою одночасно з шшими важливими загальнотеоретичними державознавчими питаннями переймався Б. Юстяювський.
1. Шемшученко Ю. Правова держава // Юридична енциклопедгя: в 6 т. / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред. колеги) та 1н. - К.: Укр. енцикл. - Т. 5: П-С. - 2003. - 736 с. 2. Кистяковский Б. А. Государственное право (общее и русское). Лекции, читанные в Московском коммерческом институте в 1908/1909 академическом году // Б. А. Кистяковский "Философия и социология права" / сост., примеч., указ. В. В. Сомова. - СПб.: РХГИ, 1999. - С. 415-571. 3. Мирза-ев С. Б. Античные учения о формах государства / С. Б. Мирзаев // Историко-правовые исследования: проблемы и перспективы / отв. ред. В. С. Нерсесянц. - М.: Институт государства и права АН СССР, 1982. - С. 17-24. 4. БачинтВ. А. ФЫософгя права: словник / В. А. Бачинт, В. С. Журавський, М. I. Патв. - К.: Концерн. ВД "1н-Юре", 2003. - 408 с. 5. Теоргя держави i права: навч. mti6. / С. К. Бостан, С. Д. Гусарев, Н. М. Пархоменко та т. - К.: ВЦ "Академiя", 2013. -348 с. 6. Горбач О. Полiтологiя: навч. mti6. - 2-ге вид., доп. та перероб. / О. Горбач, Р. Демчи-шак. - Львiв: Вид-во Львiвськоí полтехтки, 2013. - 260 с. 7. Тимошенко В. I. Розвиток теори держави в полтико-правовш думщ Укрални i Роси (ктець Х1Х - початок ХХ ст.): моногр. /
B. I. Тимошенко. - К.: 1н-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН Укрални, 2004. - 358 с. 8. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право. Очерки... // Б. А. Кистяковский "Философия и социология права" /сост., примеч., указ. В. В. Сомова. - СПб.: РХГИ, 1999. - С. 5-414. 9. Юстятв-ський Б. О. Держава i особистють // Богдан Юстяювський "Вибране". - К.: Абрис, 1996. -
C. 237-274. 10. Поздняков В. М. Фiлософiя права Б. Юстяювського // В. М. Поздняков "Iсторiя фтософсь^ думки Укрални ХХ ст.": поЫб. - К.: Педагогiчна думка. С. 51-55. 11. Енциклоnедiя укратознавства: перевид. в Укра'т. - Львiв: НТШ, 2000. - Т. 9. - С. 3205-3560. 12. Яремчук С. В. Юридична парадигма права i держави / С. В. Яремчук // Актуальн проблеми юридичноí науки-2012: матер. Мiжнарод. наук.-практ. конф. (Килв, 14 грудня 2012 р.) / за заг. ред. В. К. Матвшчука, М. I. Карпенка. - К., 2013. - 506 с. - С. 155-157. 13. Гринюк Р. Ф. 1дея правовое' держави: теоретико-правова модель i практична реалiзацiя / Р. Ф. Гринюк. - К.: Концерн "Видав. Дiм "1н Юре", 2004. - 388 с. 14. Жаровська I. М. Державна влада: nравовi категорп: моногр. /
1. М. Жаровська. - Львiв: Видавництво Львiвськоí комерцiйноí академи, 2012. - 196 с. 15. Лощи-хт А. М. Функци сучасноi держави: нарис юридичноi теорп: моногр. / А. М. Лощихт. - К.: Логос, 2013. - 228 с.
REFERENCES
1. Shemshuchenko Yu. Pravova derzhava[Legalstate] // Yurydychna entsyklopediya: v 6 t. / red. kol.: Yu. S. Shemshuchenko (holova red. kol.) ta in. K.: Ukr. Entsykl. T. 5: P-S. 2003. 736 p.
2. KistjakovskijB. A. Gosudarstvennoepravo (obshheeirusskoe). LekciichitannyevMoskovskomkommer-cheskominstitutev 1908/1909 akademicheskomgodu[Constitutional law (common and Russian). Lectures in the Moscow commercial institute in 1908/1909 academic year] // B. A. Kistjakovskij Filosofija i sociologija prava / sost, primech., ukaz. V. V. Somova. SPb.: RHGI, 1999. pp. 415-571.
3. MirzaevS. B. Antichnyeuchenijaoformahgosudarstva[Theancientdoctrineofthestateforms] / S. B. Mirzaev // Istoriko-pravovyeissledovanija: problemyiperspektivy / otv. red. V. S. Nersesjanc. - M.: Institut gosudarstva i prava AN SSSR, 1982. pp. 17-24. 4. Bachynin V. A. Filosofiya prava [Thephilosophy of law]: slovnyk [dictionary]/ V. A. Bachynin, V. S. Zhuravs'kyy, M. I. Paniv. K.: Kontsern. VD "In-Yure", 2003. 408 p. 5. Teoriya derzhavy i prava[The theory of the state and right]: navch. posibnyk/ S. K. Bostan, S. D. Husaryev, N. M. Parkhomenko ta in. K.: VTs "Akademiya", 2013. 348 p. 6. Horbach O. Politolohiya[Politology]: navch. posibnyk. 2-he vyd., dop. ta pererob. / O. Horbach, R. Demchyshak. L'viv: vyd-vo L'vivs'koyi politekhniky, 2013. 260 p. 7. Tymoshenko V. I. Rozvytok teoriyi derzhavy v
polityko-pravoviy dumtsi Ukrayiny i Rosiyi (kinets' KhIKh - pochatok KhKh st.)[The development of the theory of statein the political and legal thought of Ukraine and Russia (late XIX - early XX centuries).]: Monohrafiya / V. I. Tymoshenko. - K.: In-t derzhavy i prava im. V. M. Korets 'koho NAN Ukrayiny, 2004. 358 p. 8. Kistjakovskij B. A. Social'ny# nauki i pravo. Ocherki...[Social sciences and law. Essays...]// B. A. Kistjakovskij. Filosofija i sociologija prava / sost., primech., ukaz. V. V. Somova. SPb.: RHGI, 1999. pp. 5-414. 9. Kistyakivs'kyy B. O. Derzhava i osobystist'[State and personality]// Bohdan Kistyakivs'kyy. Vybrane. - K.: Abrys, 1996. pp. 237-274. 10. Pozdnyakov V. M. Filosofiya prava B. Kistyakivs 'koho[Thephilosophy oftheB. Kistyakivsky rights] // V. M. Pozdnyakov. Istoriya filosofs 'koyi dumky Ukrayiny KhKh st.: posibnyk. K.: Pedahohichna dumka. pp. 51-55. 11. Entsyklopediya ukrayinoznavstva[Encyclopedia ofUkraine knowlage]: perevyd. v Ukrayini. L 'viv: NTSh, 2000. T. 9. pp. 3205-3560. 12. Yaremchuk S. V. Yurydychna paradyhma prava i derzhavy[A legalparadigm of law and state] /S. V. Yaremchuk // Aktual'niproblemy yurydychnoyi nauky - 2012: mater. mizhnarod. nauk.-prkt. konferentsiyi (Kyyiv, 14 hrudnya 2012 r.) / Za zah. red. V. K. Matviychuka, M. I. Karpenka. K., 2013. pp. 155-157. 13. Hrynyuk R. F. Ideya pravovoyi derzhavy: teoretyko-pravova model' i praktychna realizatsiya[An idea of the legal state: theoretical and legal model and practical realization] / R. F. Hrynyuk. K.: Kontsern "Vydav. Dim "In Yure", 2004. 388p. 14. Zharovs'ka I. M. Derzhavna vlada: pravovi katehoriyi[State power: legal categories]: monohrafiya /1. M Zharovs'ka. L'viv: Vydavnytstvo L'vivs'koyi komertsiynoyi akademiyi, 2012. 196p. 15. Loshchykhin A. M. Funktsiyi suchasnoyi derzhavy: narys yurydychnoyi teoriyi[The functions of the modern state: an essay of legal theory]: monohrafiya. / A. M. Loshchykhin. K.: Lohos, 2013. 228p.
