CC BY
51
Тетяна АНДРУЩЕНКО
Ф1ЛОСОФСЬКА СУТН1СТЬ ТА ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ ЕСТЕТИЧНОГО
У сmammi розглянута актуальна для сучасног фшософи освти проблема предметного поля та фi-лософськог сутностi естетичного, що вивчае смисло-утворюючi форми дiйсностi, як звернутi до тзна-вальног процедури на пiдставi почуття прекрасного або естетичного переживания. Тематизащя проб-леми естетичного виводить и в быьш загальну перспективу, що розглядаеться як феномен розгор-тання суттсних аспек/т'в людського буття, а фг-лософська сутшсть естетичного як проробка можливостей розгортання гуманктично1 перспективи.
Естетичне переживання е вихщним пунктом побудови естетично! картини свгту. Для будь-яко! картини свгту важлива безпосередня шту!щя цшсного сприйняття реальность Впм, наукова картина свггу вимагае до того ж ращональних експлжацш ще! вихщно! штущп, без яких неможливо уявити наукову картину свгту. Якщо йдеться про естетичну картину св^, провiдним постае збереження безпосередност й цiлiсностi сприйняття реальностi, яы лише поглиблюються в ходi естетичного сприйняття. Тому естетичне переживання е не лише вихщним моментом, але й вищою точкою прийняття естетично! картини свiту. Таким чином, на вщмшу вiд науки, для яко! суб'ективнi вiдчугтя — те, що слщ виносити «за дужки», естетика зо-середжена на переживаннях, навпъ якщо це межуе з конфлжтами з iншими духовними феноменами — шзнанням, релiгiйним екстазом, моральним ригоризмом тощо. Саме надмiрною увагою до чуттевосп, переживань пояснюють певний аморалiзм, гедонiзм, релятивiзм естетичних пошукiв. Варто вщразу зауважити, що останнi негативш характеристики не е прями-ми наслщками естетичного ставлення до свгту а швидше його побiчними i зовсiм необов'язковими «продуктами».
Для з'ясування важливосп естетичного переживання досить навести приклад катарсису, який е його кульмшащею. Нема потреби нагадувати, що Аристотель вважав катарсис найвищою метою художнього твору, а не просто мехашзмом приваблення до нього.
Словник «Естетика» тiсно пов'язуе поняття естетичного переживання й естетичного почуття [1, 423]. Незважаючи на свою амбiвалентнiсть (подо-баеться — не подобаеться), естетичне почуття завжди характеризуемся позитивною емощею, навiть щодо жахливого i потворного. Домшування ж негативного емоцiйного тону руйнуе естетичне почуття i переживання. Естетичне переживання завжди «добудовуе» разом iз творчою уявою ситуацiю до бажано!. На нашу думку, цим долаеться позiрна ситуативнiсть естетичного переживання. Адже привiд для переживання може бути р1з-ним — прямим, або ж вщ зворотнього, бшьш або менш досконалим, але його результат завжди перевершуе «спусковi причини» за умови, якщо естетич-ного переживання було досягнуто.
На користь нашого припущення щодо базовосп естетичного переживання у побудовi естетично! картини свiту свiдчить також i те, що естетичне переживання i почуття припускае рiзну мiру усвiдомлення: вiд безсвiдомого до рефлектуючого, яке пiднiмаеться до зрiлого судження смаку. Естетичне переживання завдяки попереднш естетичнiй емоци «виривае» людину з буденно! звично! дiйсностi та забезпечуе основу для створення шшо! реальность На базi естетично! налаштованост до свiту в людини формуеться стшке, позитивно забарвлене вiдчуття радосп, духовного комфорту.
Попередньо зауважимо, що естетичне почуття й естетичне переживання формують свш часово-просторовий континуум, штучну реальнiсть, яка виривае людину з рутинносп повсякденност1. Спробуемо розглянути роль естетичного в житт людини — а саме естетизм як свгтоглядну домшанту.
В.Г. Федотова розглядае естетизм як один з основних тишв духовносп поруч 1з теоретизмом та етизмом [2, 78]. «Естетизм» тут розглядаеться як домшанта духовного розвитку, якш вщдае перевагу художня штел^енщя та (у сво!х специфiчних проявах) частина молод1». Очевидно, автор мае на уваз! масову культуру, коли говорить про «специфiчнi прояви» естетизму молодь Однак, нам видаеться, що така спроба сощолопчно обмежити базу «естетизму» не може задовольнити фшософа, адже важко уявити, що естетичш прагнення чуж1 соцiальним групам, як1 е базою теоретизму — «науковш штел^енщ! та дiячам сфери управлшня», та етизму — «професш-ним групам, пов'язаним 1з педагогiкою, публщистикою, художньою лтра-турою i деякими менш сощолопчно визначеними позищями, що юнують у сусп1льств1, наприклад, ставлення дорослих до молодЬ. Здавалося б, не повинно викликати сумн1в1в те, що художня лгтература стосуеться саме естетизму, а вже потам, можливо, етизму. Вт1м, справа полягае у тому, що, на нашу думку навряд чи вдасться сощолопчними методами окреслити сощальну базу духовносп.
Духовнють — суто iндивiдуальне досягнення, хоча суспшьство i створюе для !! розвитку певнi передумови. Однак спрямовувати розвиток духовносп довол1 проблематично, адже вона набагато iмовiрнiше формуеться всупереч спробам цшеспрямовано на не! впливати. Отже, типи духовност1, на нашу думку, швидше пов'язанi з типами свгтогляду, як1 досить дов1льно поширеш
в суспшьсга, що не заважае формуватися домiнуючим у cycninbCTBi типам свiтоглядy. Типи духовносп, дослiджyванi Федотовою, частково представле-ш в кожному з можливих свiтоглядiв, однак можна припустити, що у певних життевих ситyацiях вони можуть дiйсно домiнyвати у свiтоглядi конкретно!" людини. Але як певнi щеальш типи «естетизм», «теоретизм» та «етизм» можуть i повиннi бути дослщжеш.
Що стосуеться естетизму як духовно! свггоглядно! домiнанти в життi людини, то, на нашу думку, саме з не! починаеться розвиток естетичного у мистещга i культур^ а в юнцевому пщсумку — естетичне удосконалення сyспiльства.
Для того, щоб окреслити предметне поле естетичного, варто, передуем, звернутися до оцiнки мюця естетичного в людськ1й кyльтyрi i вже потам мож-на спробувати виокремити власну царину естетичного.
Практично все буття людини в культур^ ïï дiяльнiсть в кyльтyрi, а школи навiть i у бiльш широкому контекст буття виявляються пронизаними естетичними шту!щями. Однак квiнтесенцiя естетичних вщносин зосеред-жена у сферi мистецтва, де естетичне функщонуе у виглядi художнього, хyдожностi, художньо! форми. Те, що ми сьогодш називаемо мистецтвом, тобто якась спещальна дiяльнiсть (та ïï результати), спрямована, перш за все, на створення i вираз естетичного (або краси, прекрасного, як висловлюва-лась новоевропейська естетика) i, що було усвщомлено всього кшька столпь тому пщ виглядом витончених мистецтв, мае довгу юторш, яка сягае витойв само'1' культури, хоча далеко не завжди було виокремлене з утилгтарно-по-бутово'1' або культово-релшйно'1' дiяльностi як самостiйний i самощнний вид.
В iсторiï культури мистецтва (у новоевропейському розумшш цього слова, адже в античносп i у середш вiки пiд мистецтвами розумши практично всi науки i багато ремесел) виникли нiби не лише для виразу прекрасного або задоволення естетично'1' потреби людини. На думку В.В. Бичкова [3, 159], вони були перш за все зорiентованi на сакрально-кyльтовi дц та утиль тарно-практичну дiяльнiсть; на 1'хню реалiзацiю, але при цьому штуггивно акцент робився саме на гхнШ естетичний (хyдожнiй) сyтностi. Вже у глибоку давнину вщчували, а з чаав грецько'1' класики i розумши, що краса, прекрас-не, ритмжа, образнiсть тощо, тобто всi специфiчнi особливостi художньо'1' мови мистецтва, приносили людям задоволення, виводили ix на якийсь бiльш високий рiвень буття i тим самим полегшували ту чи шшу дiяльнiсть, залучали людей до культових дш, обрядiв, розвивали в них бажання якогось шшого, нiж звичайного, бiльш високого життя. Не розyмiючи меxанiзмy i специф^ впливу естетичних феноменiв, люди з давнини емшричним шляхом навчилися добре й ефективно використовувати ix. Важко не погодитися з щею думкою В.В. Бичкова, який продовжуе тут класичну традицiю, до яко'1' смiливо можна вiдносити i Й. Гейзшгу, i О.Ф. Лосева i багатьох шших теоретикiв культури.
Орнаментика, музика, танщ, образотворчi та словесш мистецтва (крас-номовство, поезiя), всшяй видовища (пiзнiше — театр), косметичш мис-
тецтва з давнини вщгравали в культурi (тобто в культурах практично вах вщомих нам цивiлiзацiй) значну роль. Смисл ще! ролi, правда, часто не усвщомлювався адекватно. Нерiдко вважали, що мистецтва — це якесь необов'язкове, даремне, але приемне доповнення до серйозних (тобто прак-тичних, прагматичних, утилпарних), «корисних» справ, те, що за влучним порiвнянням В. Бичкова [3, 160], е чимось на кшталт меду, котрим лiкарi в давнину змащували край чашки, з яко! давали дням гiркi лжи. Разом iз солодко-даремним легше проковтуеться i гiрко-корисне. Однак усiм вщомо, що дорослi спок1йно п'ють при лжи 0 навпь не лише лжи) i без меду, а ось без мистецтв в юторп людства досi не виявлено жодно! культури, жодно! цивЫзаци. Це означае, на думку В. Бичкова, що без мистецтва, тобто без естетичних феномешв i вщносин культура, та й людство в цiлому юнувати не в змозi. Бiльш радикально розгляд ще! проблеми подае, на нашу думку, видатний теоретик мистецтва Т. Адорно [4].
За Адорно, «штампи про примирливий полиск, який поширюеться вщ мистецтва на реальнють, огиднi не тiльки тим, що пародшють емфатичну концепцiю мистецтва його буржуазною iлюзiею i зараховують мистецтво до категори втiшних недiльних заходiв. Цi штампи ятрять рани самого мистецтва. Внаслщок свое! неминучо! вiдмови вiд теологи, вiд необмежених претензш на iстину спасiння i завдяки секуляризаци, без яко! мистецтво не розвивалося б, воно приречене давати наявному свпу вт1ху, яка, позбавлена нади на якийсь шший свiт, посилюе чари того свпу, вiд якого прагне звiльнитися незалежнють мистецтва» [4, 10]. Ми навели цю розлогу цитату тому, що попри деяку свою пафосшсть, вона влучно виражае саму суть проблеми: як може юнувати в цьому свт мистецтво як вираз досконалосп попри недосконалють самого свпу. Адорно правильно пщкреслюе непри-пустимiсть фальшi в естетичному переживаннi, а ця фальш здаеться немину-чою, коли мистецтво змушене узгоджуватися з утилпарними мотивами.
У мистецтвi естетична свщомють виражаеться в найбiльш концентро-ваному вигляд^ хоча при створеннi витвору мистецтва художнють далеко не завжди була головною метою його творщв або замовник1в. Проте саме завдяки !й (i за не!) цшувався витвiр мистецтва, адже лише високохудожш твори об'ективно були у змозi виконати призначенi !м самою культурою функцп, тiльки вони високо оцшювалися (як правило, на основi штупивних критерГ!в) сучасниками i лише вони врештьрешт ввiйшли до скарбницi людсько! культури, постаючи справжнiми художньо-естетичними феноменами.
Поле мистецтв в iсторii культури широке i багатоманiтне. I резонно разом з В. Бичковим [3, 161] запитати, невже орнамент на якшсь табакерщ, татуювання на тш африканця, косметика свпсько! красунi, легка танцю-вальна мелодiя, фривольнi сценки в живопису художникiв XVIII ст. i православна iкона мають щось спшьне i можуть бути хоча б у якшсь площиш поставлеш в один ряд? Так, мають i можуть бути поставлеш. За однiеi, зви-чайно, умови, що ва вони е ютинними витворами мистецтва, тобто
художшми витворами, або естетичними феноменами. У цьому випадку вони постають виразниками певного сенсу, об'ектами неутилгтарного споглядан-ня, а можливо, й медитацй' i приносять тому, хто споглядае ïx, духовну насолоду. Саме тодi вони вс е естетичними об'ектами, виконують свою основну функщю духовного контакту i можуть бути лише в цш (естетичнш) площинi поставленi в один ряд. На думку В. Бичкова, рiвень естетичного, стушнь здiйснення контакту i пщнесення людини в духовш сфери в yсix цих i подiбниx випадках iз витворами мистецтва будуть суттево рiзними, однак лише кшьисно, а не якiсно; тому така рiзниця не мiняе суп. Головним у будь-яких справжшх витворах ydx видiв мистецтва (незалежно вщ того, з якою метою вони створювалися i якi функцй' були покликаш виконувати у свош кyльтyрi в момент ïx включення в не!) е ïx художня щннють, тобто естетична фyнкцiя, за допомогою яко'1' вони i виконували останш, як правило, yтилiтарно-прикладнi, або кyльтовi функцй".
Знову ж таки варто звернутися до Т. Адорно, який, на нашу думку, прояснюе, чому витвори мистецтва можуть мати настшьки ушверсальне предметне розташування. «Сутнють мистецтва не можна виводити з його походження,» i далк «Визначення, що таке мистецтво, завжди зумовлене тим, чим мистецтво було колись, але лептимоване тiльки тим, чим воно стало, i то з огляду на те, чим воно прагне i, либонь, може стати» [6, 9-11]. Зга-дуючи класику, слщ зауважити разом з Ф. Шшлером [5, 251-358], що естетичне — завжди форма, яка перетворюе матерiал, з якого виникае. Це означае, на нашу думку, не лише змшу ставлення до свгту, але й змшу свгту, адже свпоглядш зрушення неминуче вщображаються у дiяльностi ноая свiтоглядy i, вщповщно, у наслiдкаx цiеï дiяльностi.
Однак можна погодитися з В. Бичковим, що неминуче все ж виникае питання про рiвень естетичного у тому чи шшому видi, жанр^ конкретному витворi мистецтва. По суп ж можна сказати, що, як це видно iз самого визначення естетичного, строгих критери'в «вимiрювання» рiвнiв естетичного не iснyе i принципово юнувати не може, адже естетичне е характеристикою взаемовщносин суб'екта й об'екта, а оскшьки суб'ективний компонент принципово варiативний (вс суб'екти естетичного сприйняття або творчосп вiдрiзняються один вiд одного масою параметрiв), то, на перший погляд, i не може юнувати об'ективного критерш для рiвня естетичного. Однак, якщо ми згадаемо Канта, то для нього за всього розмагття естетичних смаюв згода все ж виявлялась досяжною i досяжною необxiдно — завдяки дiяльностi гени'в, якi створюють зразки естетичного смаку.
Саме тому, на нашу думку, порядок (у математичному сена цього слова) естетичного рiвня того чи шшого витвору, виду, жанру мистецтва може бути з бшьшою чи меншою часткою вiрогiдностi виявлений на основi емшрико-статистичних дослщжень (для певно'1' культури, звичайно, тобто для певно'1' групи або класу суб'екпв сприйняття) чи iнтyïтивниx поглядiв i суджень професiоналiв-естетикiв, мистецтвознавцiв, самих художнийв (правда, в останньо! групи штугтивш критерй' оцiнки рiвня xyдожностi або естетичного
хоча нерщко i досить висок1, але дуже суб'eктизованi i мають часто вузьку спрямованiсть, а то i тенденцшнють у межах '1'хнього професiйного дару).
OKpiM сфери мистецтва, варто, на нашу думку, до царини естетичного вщнести ще значну частину культури, а точшше цЫ ïï вимiри. Йдеться про iгровий вимiр культури, символiчний ïï характер, сакральнi форми куль-тури тощо.
Мистецтво — головний, але далеко не единий носш естетичного в культург Естетичне практично охоплюе тiею чи iншою мiрою вс1 феномени культури, бiльше того, естетичне начало пронизуе всю цившзащю, тобто е супутшм фактично будь-якiй дiяльностi людини. Перш за все, можна вказати на ^ровий принцип як на найбшьш загальний для вс1х сфер культури. Спецiальне дослiдження Ярового начала в культурi було здшснене Й. Гейзiнгою [6]. Те, що справжня гра мае тiсний зв'язок з естетичним, здаеться очевидним, адже гра, перш за все, неутилпарна i приносить i ïï учасникам, i ï"ï глядачам задоволення. I можна припустити, що гра i виникла з об'ективно'1' необхiдностi задоволення естетично'1' потреби людини, хоча й осмислювалася довгий час по-рiзному.
1нша справа, що гра, по-перше, не зводиться лише до естетично'1' функцп' (та, власне, виключно до ще'1' функцi'ï не зводиться взагалi шщо в культурi), по-друге, рiзнi типи ^ор мають рiзний рiвень естетичносп. У грi, наприклад, може бути досить сильний (хоча i не завжди усвщомлюваний як такий) елемент моделювання реально'1' поведiнки людей у певних ситуащях, який сприяе виробленню вщповщних поведiнкових стереотипiв i навичок. Дал^ дуже важливий компонент гри — змагальний елемент, азарт, прагнення будь-якою цiною перемогти, тобто свого роду специфiчний утилiтаризм, збуд-ження пристрастей суперництва, змагання тощо, котрi також не завжди вписуються у сферу естетичного. I все ж основу гри складае естетичне начало. При цьому дiапазон його, на думку В. Бичкова [3, 163], у рiзних ^рових видах великий (як i в мистещта, де, до реч^ iгровий елемент теж вщграе важливу, а в деяких видах i головну роль) — вщ наймшмальшшого i примiтивного, наприклад, у спортивних змаганнях, гольфу футбол^ хоке'1' до витончено-рафiнованого, наприклад, у шахах, грi думки i сенсами у фшосо-ф11, сучасних словесних гумаштарних практиках або в межi мислимих iгор — «гр1 в бюер», створенiй уявою одного з великих письменнийв ХХ ст. Германа Гессе.
Якщо ми вiзьмемо функцiю вираження, то теж побачимо, що вся культура пронизана ним, адже без символiзацi'ï, комушкацп", без передачi сенсу, без тих чи шших способiв семантизацп", перетворення культура, та й цившзац!я в ц1лому немислимi. Глибоке дослщження символ1чного вим1ру культури подае Е. Кас^рер [7], а О.Ф. Лосев [7] переконливо доводить у свош багатотомнш юторп' естетично'1' думки естетичну сутнють символ1ч-ного начала культури. Однак тут необхщно погодитись з В. Бичковим [3, 163], що не кожен вираз (або презентащя сенсу) стосуеться естетичного, а лише той, котрий вщповщае естетичнш ситуацп", тобто не утилiтарно,
некорисливо, незащкавлено мае за мету гру душевних або духовних сил, приводить зрештою до контакту з Ушверсумом в його сутнюних основах, пщносить людину на яись дyxовнi рiвнi, збуджуе в нш духовну насолоду, вiдчyття радост життя, повноти буття й оргашчно!' власно! причетностi до нього. Естетичний вираз притаманний, перш за все i в найвищому сена, мистецтву, адже воно, зокрема, заради цього й отримало буття. Фактично вс багатомаштш художш мови виникли для реалiзацiï естетичного виразу. Образи i художш символи мистецтва — найбшьш концентроваш, гранично насиченi естетичною енерпею феномени.
Сказане про вираз практично стосуеться й шшого важливого елемента естетично!" подй' — неyтилiтарного споглядання. Це повшстю зрозyмiло, коли йдеться про споглядання мистецтва або якогось об'екта природи. Однак юнують ще й бшьш складш i важкодоступш форми споглядання — духовного, котре особливо сильно було розвинуте в рiзниx релшйних i мiстичниx системах. Релшя досягала чи не найглибших форм естетичного переживання вае! цшсност життя, i невипадково С. К'еркегор [9] розглядае релшйну стадiю становлення особистост як поеднання естетичного й етичного в людиш, примирення цих двох начал, яке виражаеться зокрема в естетизаци' етичного.
Л^ература:
1. Чувство эстетическое // Эстетика: Словарь. — М.: Политиздат, 1989. — С. 423
2. Федотова В./.Практическое и духовное освоение действительности. — М.: Наука, 1991. - С. 78.
3. Бычков В.В. Эстетика. — М.: Гарадарики, 2002.
4. Адорно Т. Теорш естетики. — К.: Основи, 2002.
5. Шиллер Ф. Письма об эстетическом воспитании человека // Шиллер Ф. Собр. соч.: В 7 т. — Т. 6. — М.: Художественная литература, 1957. — С. 251-358.
6. Хейзинга Й. Homo Ludens. В тени завтрашнего дня. — М.: Издательская группа «Прогресс», Прогресс-Академия», 1992.
7. Кассирер Э. Философия символических форм. В 3 томах. М.; СПб.: Университетская книга, 2002.
8. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. — М.: Мысль, 1993, Лосев А.Ф. История античной эстетики: Итоги тысячелетнего развития: В 2 кн. — М.: Искусство, 1992-1994.
9. Кьеркегор С. Или-или. — М.: Историко-религиозное общество Арктогея, 1991.
Татьяна Андрущенко. Философская сущность и предметное поле эстетического
В статье рассмотрена актуальная для современной философии образования проблема предметного поля и философской сущности эстетического, изучающая смыслообразующие формы действительного, обра-
щенные к познавательной процедуре на основе чувства прекрасного или эстетического переживания. Тематизация проблемы эстетического выводит ее в более общую перспективу, которая рассматривается как феномен разворачивания сущностных аспектов человеческого бытия, а философская сущность эстетического как проработка возможностей развертывания гуманистической перспективы.
Tetyana Andrushchenko. Philosophical Essence and Subject Field of
Aesthetics
The article deals with a vital problem of subject field and philosophical essence of aesthetic in the modern Philosophy of Education. It studies forms creating a sense of reality, which applied to the perception procedure based on the feeling of beautiful and aesthetic. Aesthetic problem is obtaining a wider prospect and is considered as a phenomenon of essential aspects' creation in the human existence. Philosophical essence of aesthetic is seen as a possibility of humanistic prospect development.
