CC BY
17
УДК 130.2
О.В. ГРИЦАЙ
М1МЕЗИС: ЩЕ ОДИН ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ
На анал1з1 дослщження лифу видатними фшософами сьогодення даеться ще одна штерпретащя KaTeropi'i лнмезису; лпмезис розкриваеться як поняття, що узагальнюе вщношення одиничного-загального як первкне вщношення шднвщу та сусшльства.
Свропейська цившзащя, що про п певне завершения як самовичерпання культури, або закат на початку стсшття сповютив Шпенглер, а ниш, наприкшщ стол1ття, наполегливо нагадуе фшософ1я постмодерну, - ця цившзащя викохана у колисанщ античность Як вважаеться, давньогрецька цившзащя розпочала европейську icTopiio, кр1м того, постшно протягом стсшть i, нав1ть, тисячол1ть вщтворювала, перевтшювала CBoi сенси та щеали вщповщно юторично зазначеним духовним та пол1тичним потребам; античшсть Hi коли не втрачала рол1 постшного собуття у культу pi, i тим чи ¡ншим чином, але мала голос у вир1шенш актуальних питань культури р1зних чаав та народ1в. Особливо це стосуеться чуттево'1 культури в п загальному BHMipi, з боку законом!рностей п розвитку, шшими словами, естетичного. Це здаеться неймов1рним, але й у наш час поняття давньогрецько'1 фшософп, Ti, що розкриття та збагачення ix ¡сторичним (культурним) досв1дом вщбувалося протягом Bciei icTopii европейського мислення, вщтворюються не просто з метою трансляцп ¡сторико-ф1лософського досв1ду, а тому, що змют ix дос1 не вичерпаний i може бути спрямованим у нову штерпретацшну шшу. Серед таких безмежних сенсом понять ледь не найщкавшим виявляеться категор1я м1мезису.
М1мезис, здавалося б, вичерпно розкритий наукою естетики. Hi одне звернення до вштшв рефлексп людства щодо мистецтва не обходиться без того, щоб це поняття було згаданим. Та це поняття розкриваеться новими й новими гранями з перемщенням його у кожний новий контекст, тому воно мютить у co6i щкав1 змоги "гри" залежно вщ того, в який в1зерунок покласти його як мозшчний фрагмент.
Тяга до мозшчносп мислення, що вщповщна сьогоденшй мод1 на постмодерн, часто виправдовуе себе незвичними i не позбавленими штересу ракурсами баченга проблеми; саме тому дозволимо co6i певне поеднання, а, точшше, д1алог двох мислител1в -О.Ф.Лосева та А.С.Канарського - що дослщжували м1ф i збагатили наше розум1ння м1мезису.
О.Ф.Лосев, видатний росшський досл1дник м1фу, робота якого стали класикою фшософськоТ думки, прагне подати античшсть як цшсне утворення, що ясно вид1лило свш принцип. BiH шддае критищ розповсюджений погляд на м1фолопю як cnoci6 пояснения природних явищ, i вважае, що не можна обмежувати таке ушверсальне явище як м1фолопя тшьки певним типом мисленга. "Будь-яке пояснения е своерщний лопчний процес" -пише в1н, тод1 як первюна людина на абстрактно-лопчний умовив1д була нездатна i поява ще! здатност1 ще потребуе пояснень. Тому Лосев розглядае м1ф як cnoci6 життед1яльност1 людини в щлому, як тотальшсть, i лише у зв'язку з цим - як cnoci6 мисш, як форму
CBiflOMOCTi.
Визнано! дослщниками Mi фу його властивост1 (яка, до peni, е засадною) - повно'1 нерозр1зненост1 ¡деТ i MaTepii - Лосев шукае у дшсносп сусшльства. BiH виходить з того, що в засад1 Bcix ¡сторично-культурних явищ лежить певна сусшльно - економ1чна формащя, до яко'1, м1ж тим, щ явища не зводяться. Сам Лосев пише про це так: "Базис зовс1м не присутшй в надбудовах щлком i безпосередньо, в своему грубо-ф1зичному
змютк Вш присутшй в них виключно тшьки структурно, тобто, як метод (!) отримання цшого з частин"[1). Зпдно з цим Лосев позначае общинно-родову формащю як те, що породжуе основну ¡нтуТщю антично! свщомосп - вщчуття роду; вш спостер1гае, як на щй засад1 виникае свщомють та мислення, а також що з ними вщбуваеться пщ час руйнування ¡нтуТтивних завад. Тобто як вщбуваеться розвиток антично! свщомосп.
Нерозр1зиешсть буття та свщомосп, що базувались на загальшй ¡нтуТцп, що п видшив Лосев, завдають в античносп як змют свщомосп, так 1 Г! форму. Лосев пише, що в стародавньо-грецькш немае слова "почуття", бо "айстесис" - це вщчуття. Лише згодом "айстесис" набувае симвсшчного смислу. Ототожнеш в грецькш мов1 також "мислення" та "мова" - вщомий "логос". Отже, свщомють антично! людини не розподшяеться окремо на функцй мови, мислення, почуття, вщчуття, знае сам1 лише ф1зичш переживания 1 приймае !х як еманащю космосу. Нерозвинута ще рухомють шзнання знае тшьки дв1 крайноиц айстесис та логос - чуттеву свщомють та мовне мислення, що сам1 постшно перетворюються одне на одне. Нав1ть фантаз1я мае змютом саме чуттевий образ, е, за Лосевим, лише в1 д битком чуттево! речк
Лосев, у зв'язку з цим, головною рисою античного мислення вважае соматизм, з якого походить скульптурне втшення щеТ. "Головним предметом античною мислення е живе натхненне тшо людини, що мислить на засадах, за допомогою та на користь античного колективу." [2]. Оскшьки цей предмет вщчуваеться, сприймаеться органами вщчутпв, можливо вид1лити в ньому окрем1 якост1. Зв1дси, за Лосевим, походить пристрасть грею в до д1алектичних перетворень, до "...борсання в р1зних типах становления". "Оскшьки первюна людина погано розр1зняе субстанщю реч1 та п властивост1, а властивост1 речей завжди переходять одна в ¡ншу, то й субстанцп речей для такого мислення також здатш переходите одна в шшу. Всезагальне перевертання та перетворення ваеТ природи" [3].
3 цього походить специф1ка розум1ння античшстю особистост1. За студ1нню повноти тотожност1 матер1ального та ¡деального Лосев розр1зняе особист1сть субстанц1ональну та атрибутивну. Античнють, за Лосевим, не знае особистосп субстанщонально!, що була б незводимою до природи, 1 якою була б абсолютно представлена повнота як матер1ального, таю ¿деального. Абсолютна субстанщональшсть з'являеться тшьки з моноте!змом, тобто з виникненням релш! як форми сусшльно! св1домост1.
Особист1сть абсолютно тотожна з космосом, 1 людина, зазначае Лосев, вщноситься до свого життя як до трапчно! в1дстрочки еднання дупл 1 тша. Мислитель наполягае на трапчносп св1тосприйняття антично! людини, на!! заюнченост1 на початку, замкнутосп у розвитку, \ тому - в1чному становленн1 (яке за яюстю способу руху е естетичним).
Отже, буття та свщомють античност1 щлком един1, так що щея в1дбуваеться чуттево, а будь-яке чуттево сприйняте явище е адекватним, повним виразом ще!. Цю абсолютну, повну виразшсть ¡де! Лосев вбачае причиною того, що античшсть мае виключно естетичний характер. Античшсть е естетичною по сут1 \ сутшсть цю можна виразити певним чином саме через естетичш категорп. Мова йде про художню форму ваеТ античност1, яку дощльно розглядати як завершений художшй тв1р, про !! завершешсть напочатку \ через це - трапчшсть. В1дома стосовно цього думка Арютотеля; "м1ф е принципом \ мов би душею трагед1'!". Якщо вважати м1ф не просто поетичною формою, а, за Лосевим, способом буття та мислення людини, слова щ набувають напруженого юторичного значения.
Саме естетична форма св1тосприйняття антично! людини, що зазначена була п м1ф1чшстю, визначила i напрямок зживання, перетвореншА Mi фу з форми життед1яльносп перв1сного сусшльства на форму свщомосп, що вщтсцц стала адекватною формою практики естетичного.
"Що ж таке е трапчний м1ф? - запитуе Лосев i вщповщае: - перш за усе вш е наслщуванням дп" [4].
"Поняття "наслщування", якщо не це слово, виникае i3 самих глибин грецького духу. Вален небезшдставно зазначае, що поняття це виникло i3 загально! елшсько! свщомосп, для яко! будь-який вид художнього виявлення мае значена приведения внутр1шньо побаченого до зображення в зовшшньому вщображенш... Однак, - продовжуе Лосев, - не будемо забиратися так далеко" [5].
Перед яким же питаниям зупинився Лосев?
У той час, про який пишуть Вален i Лосев, людство (стародавш греки) тшьки-но почало вщр1зняти "внутр1шньо", у думщ, в уявленш побачене, вщ того, що бачать оч1, "зовшшньо". Людина на цьому еташ ще не мае шяких засоб1в, шяко! техшки, щоб живописати для ока, тобто для шшо! людини, шяких - окр1м власно! свщомосп. М1мезис, у зв'язку з цим, е живописом свщомосп i евщомютю, що тшьки-но розподшяеться на мисль та почуття. Смисл того, що вдоволення вщ наслщування походить вщ вшзнавання рашше побаченого, з ще! точки зору, полягае у наступному: руки здшенюють для ока (для шшого, для Bcix) те, що людина вбачае внутр1шшм зором. Идеться не просто про вщношення явищ, одне з яких створено природою, ¿нше - людиною, що вшзнаються одне в одному, а про вщношення створеного для себе i для себе як для шшого, тобто про вшзнавання людиною себе у загальному i загального у co6i - про виникнення самосвщомостг Вдоволення, перш за все, походить вщ чуттевого сприймання власно! свщомосп, що набула реальносп для очей (оч1 розвинулись до змоги бачити внутр1шне реально).
Це означае, що самосвщомють у момент свого виникненя, була, по-перше, самовщчуттям в смисш зад1яност1 "зовшшшх" почутпв; по-друге, самов1дчуття це Biбрало в себе загальне, весь св1т i всю щлком людину, давало задоволення, вщбувалося як м1мезис, вщтак, було естетичним почуттям. Поняття "м1мезису" розкривае в1дношення одиничного-загального, що формуеться в межах Mi фу, з боку одиничного, тобто суб'ективну сторону Mi фу, тод1 як поняття Mi фу взагал1 (як його розгядав Лосев), мае змютом рух загального. Саме тому, що нерозр1знешсть загального та одиничного (шдивщуального) в м1ф1 поступово перетворюеться на !х протиставлення, реальне !х в1дношення шби в1дпадае в1д м1фу, залишае м1ф1чну форму, винаходить для свого подалыпого руху ¡Hmi форми, що, теж змшюються. Лосев знехтував цей розпад змюту i форми м1фу, залишив за м1фом тшьки загальну сторону в1дношення - едшеть. Саме тому в1н зупинився Перед питаниям про розр1знення ¡ндив1 дуально! i загально! св1домост1 на piBHi суб'ективного, не став, за його словами, "забиратися так далеко", залишивши м1ф1чну форму св1тов1 дношения людини абсолютною i суттевою для Bcix час1в.
Разом з тим, нав1ть якщо залишити осторонь аспект Mi фу, що закршлюе м1ф1чну форму i шд1йти до нього з точки зору становления в його межах суб'ективного - i тод1 вш утримуе за собою характеристику явища суто естетичного. Саме "естетичне" е т1ею категор1ею, що дозволяе Mi фу розкрити таемницю свого виникнення, розвитку й загибелг Естетичне почуття людини народжуеться в м1ф1чшй фор Mi i!"! пригоди обумовлеш саме перетворенгам його.
Meiy дослщити живе почутгя людини, що через ньош народжуеться суб'ективтсгь, яке можна вважати почутгям не просто единим, одним для спшьноти (оскшьки ми говоримо про суб'ектившсгь, що тшьки народжуеться), а безпосередшм вщчуттям загального - таку мету поставив Перед собою кивський фшософ А.С.Канарський. В робоп "Генезис чутгево1 культури" вш пише: "Видшення людини з колективу сгановить й м1ф, колективне лице даяльносп (о-лице-твор1 ння), Людина творить себе як лице колективу, вплюе собою якусь одну колективну- функщю. Вся суть видшення i самосгвердження ¡ндивщу залежить вщ того, наскшьки вш взмоз1 творити це свое "лице змй", як лице колективу. Творити - зовам не означае тут знаходитися в певному духовному сгаш. Воно означае певне живе включения, входження людини в реальний образ, або cnoci6 життадяльносп людини, i в цьому смист в процес уявлення. Таким чином, потреба в уявленш дор1внюе norpe6i в сшлкуванш" [6]. Отже, живим людським почутгям, що е водночас як засобом здшснення Mi фу, так i засобом йога самоподолання, Канарський вважае уяву.
Канарський розкривае уяву як щеальне уявлення i викорисгання загальноТ сили, здатносп на благо колективу. "Людина входить во-образ, в cnoci6 житгедаяльносп колективу, - зазначае вш, - при цьому здшснюе певш загальш до Bcix члешв колективу" [71. До того ж щеальшсгь ця водночас реальна i цшсна, вона е ¡деальним жиггям людини, засобом вщокремлення жиггя ¡нд mi дуального вщ загального.
Зпдно з цим, лопчним коренем есгетичного е уявлення, ним есгетичне вперше ¡сторично представлене. Практично уявлення народилось як ¡ндивщуальне самозд1 йснення та самозбереження, самосгвердження людини через опосередкування загальним.
Початково, генетично уявлення та есгетичне е одним. В м1ф1 уявлення висгуцае як 3aci6, в якому людина сильшша за свое щлепокладання, 3aci6, що в-плюе тенденщю майбутньош. Цей 3aci6 обумовлюе щль, стае й безпосередньою умовою. В цьому смист уявлення е засадою культури в щлому, до того ж засадою водночас нероздшьно як матер1альнош, так i щеального, що несе в co6i зародок та 3aci6 розв'язання ix суперечносп. Уявлення е представлениям загального одиничним (¿ндивщом), практично воно е творч1стю.
Творч1сгь е процесом безпосередньою, йога самозапереченням в опосередкуванш i поверненням до себе. 1сгорично безпосередне е результатом саме творчосп, бо чутгева (бутгева) едшсгь первиннош колективу не просто е, бутуе, вона зд1йснюеться через даяльшсгь, саме - через практичне представления колективу одним "лицем", одшею людиною. Цей процес творчосп вщтворюеться в Людиш естетичним почутгям. Так би мовити, "мехашзмом" творчосп, й бутгево свщомою формою е фантаз1я або продуктивна уява.
Таким чином, Mi мезис е не просто здатшспо людини вщтворювати зовш, зовшшшми засобами свое внутршне бачення; насамперед, поняпя Mi мезису узагальнюе здатшсгь до творчосп, що через не! стае людина ж ¡ндивщ на в1дм1 ну в1д м1ф1чно1 сшльноти; Mi мезис е настдуванням колекгивно1 дй даею окремо! людини, насл1дуванням, у шдсумку, м1крокосмом макрокосму. Саме тут Mi мезис зггкаеться i3 музикою, як й розум1ли давш греки.
Як вщомо, слово "музика" В Стародавшй Грещ мало збиральне значения i нтегратора сгосовно Bcix мисгецгв, що слугують вихованню дупд на в1дм1 ну вщ пмнасгики, яка виховуе тшо. Для Платона музика разом з танком була не просто засобом виховання, але самим вихованням як таким. Музику Платон вважав пмасгикою
утшптарних та моральных зд1бностей. BiH писав, що вся хорея в сукупносп е в сукупносп вихованням. Лише музика (хорея), вважав Арютотель, мютить у co6i pyx. I це при тому (а може й завдяки тому), що сама по co6i музика як мистецтво у Стародавшй Грецп не була чимось значним.
Герцман зазначае: "Швидше за все, коли Фрщр1х Нщше говорив про виникнення трагедп i3 духу музики, вш мав на уваз1 не просто музику як вид мистецтва, а п певну поеднувальну роль... був створений новий вид мистецтва, що набув спочатку наймення "та дромена". Ця назва, що являе собою субстантизовану форму д1еприкметника вщ даеслова браю (цшти), означало "дшнняА, "дша" i було предком слова "драма" [8].
Напрошуеться висновок, що музика, яка ще не мала розвинутих "озвучувальних" засоб1в, була не тшьки присутня в 6yni та свщомосп стародавньоТ людини-м1фу, а й становила засади п естетичного цшсно-чуттевого св1тосприйняття. Естетичне св1товщношення людини мало такий змют,; що значно шзшше вщтворився у мистецтво художньо зоргашзовувати звуки; музика була, але не обов'язково в "музичнш" фор Mi. Навггь, навпаки, до ще! форми вона повинна була стати. Можливо, саме те, що художне св1товщчуття людини, що його умовно можна назвати музичним, було найпершим, найбшып заглибленим у культуру, музика як така певним чином завершуе лопку розгортання мистецтв за видами. Вона е найбшып шзшм витвором того художнього почуття людини, що ¡сторично завдало хщ розвитку мистецтв. Саме ця "первюна" музика залишилася непом1ченою, оскшьки, будучи художньою формою вщчуття часу, виступила у форм1, що заперечила власну суть - в просторов! й. Музика зшшла у засаду чуттевосп, що ii ще треба було очистити вщ нагромадженню брутально! заземленосп матер1алу. Становления мистецтв за видами е подоланням чуттево! матер1альносп, подоланням ii опору до майже повного вщкидання матер1ального взагал1 у розвинутш музикальн1й фор Mi. Сднання понять "музики" i "виховання", що народили стародавш греки, неможливо переоц1ниш; саме тут кореняться умови естетичного почуття людини. Музика як така, як певна художня оргашзащя звуюв необхщна як своер1дне завершения лопчного ряду мистецтв, Що вщтворюе стад1Т чуттевого формування, орган1зац1я чуттевосп i за такою формою. Та музика виконуе ще одну, загальноестетичну функщю - виховання здатносп до цшсного св1тосприйняття, що походить в1д поетики буття. Душа та космос еднаються саме музикою, бо мшрокосм душ1 музикою формуеться. Цей процес двоспрямований i обертаеться всупереч, адже й вщ людини, ii д1яльносп залежить косм1чна св1тобудова. Можна сказати, що музика-виховання е процесом наслщування косм1чно1 гармони, за ходою якого виникае людина,, особиспсть, а також насл1дування космосом людського духу; в цьому смисл1 музика як виховання поширюеться до м1мезису, i саме в цьому розумшш м1мезис взагал1 е законом еднання космосу у Bcix його проявах - i становления його людиною, i розвитком св1ту речей (або, якщо вже йдеться про античшсть - тш), i, що не менып важливо - зворотнього впливу людини на космос.
Отже:
М1ф як конкретно-юторична (первинна) форма буття та св1тов1дношения людини е безпосередшм як таким, тобто, повним нерозр1зненням матер1ального-1деального, загального-одиничного (як суспшьного-шдивщуального), буття-св1домост1, чуттевого-понят1йного i т. ¿н. Народившись як едине цшсне явище, м1ф ¿снуе i розвиваеться через диференщащю, що яюсно зростае. Диференщащя, або розр1знення, не просто з'являеться; м1ф шби вибухае ланцюгом суперечностей, яю е пох1дними вщ, так би мовити, головно! суперечносп матер1ального-1деального. Ц1л1сшсть (нерозр1знешсть) та крайня небайдужють "на piBHi власного життя" до умов ¿снування (а головною умовою е первюна
суспшьшсть, колектив, отже йдеться про безпосередне вщношення до сусшльного зв'язку, чуттеве сприйняття ¡деального) дозволяють говорити про ivric]) (конкретно античшсть) як про явище суто естетичне. Саме естетична форма св1тосприйняття антично! людини, що зазначена була й м1ф1чшстю, визначила i напрямок зживання, перетворення Mi фу з форми життед1яльносп первюного суспшьства на форму свщомосп, що вщтсцц стала адекватною формою практики естетичного, - мистецтво.
Вщношення загального-одиничного, що тшьки-но народжуеться в межах м1фу, з боку одиничного, тобто суб'ективну сторону Mi фу, розкривае поняття "м1мезису", який д1яльно постае як уява (входження во-образ, за Канарським). Генетично уявлення та естетичне е одним. В м1ф1 уява виступае як 3aci6, що обумовлюе щль i е засадою культури в щлому, до того ж засадою нероздшьно як матер1ального, так i ¿деального. Уявлення е представлениям одиничним загального, практично воно е творчютю. Творчють е процесом безпосереднього, його самозапереченням в опосередкуванш i поверненням до себе.
Уява (практична, д1яльна) е первинною д1яльною формою особистосп, шдивщуального на вщмшу р1д загального, вселюдського, е первинним вщношенням ocoOHCTOCTi, в npoueci якого i в1дбуваеться перетворення сусшльного в особист1сть. Уява е "мехашзмом" м1мезису, такою формою протиставлення загального-одиничного, у яий воно постае як суперечшсть i може бути розв'язаним в буття культури.
Перелгк посшанъ
1 .Лосев А.Ф. Античная философия и общественно-исторические формаций//Античность как тип культуры. -М.-Искусство, 1992. - С.42.
2. Лосев А. Ф. История античной эстетики: Итоги тысячелетнего развития: В 2 кн. -М.: Искусство, 1992. - С. 16.
3.Лосев А.Ф. Античная философия и общественно-исторические формации//Античность как тип культуры. -М.: Искусство, 1992. - С. 17.
4. Лосев А. Ф. История античной эстетики: Итоги тысячелетнего развития: В 2 кн. -М.: Искусство, 1992. - С.71.
5.Там же. - С.715.
6.Канарский А. С. Диалектика эстетического процесса: Генезис чувственной культуры. - К.: Выща шк., 1982. - С. 49.
7.Там же. - С. 51.
8.Герцман Е.В. Музыка Древней Греции и Рима. -С .-Пб.:Алетея, 1995. - С.178.
