CC BY
83
МУЗИЧНА ДИДАКТИКА
Марина РАТКО, 1нна ГОЛОДОВА
ПРОБЛЕМА ДИДАКТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУРСУ «ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА СВ1ТУ»: ЛЮДИНОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ
У статтi розглядаеться людинознавчий аспект проблеми дидактичного забезпечення мистецьких дисциплт на прикладi курсу «Художня культура свту». Висвтлюються аспекти етимологИ та систематизаци основних художньо-естетичних категорш японсько! тради^йно! культури.
У контекст гумашзаци сучасно1 нацюнально1 освиньо! системи актуалiзуeться проблема засвоення школьною та студентською аудиторieю кращих здобутк1в свггово! культури. Вона ставить перед науковцями-культурологами та викладачами мистецьких дисциплiн складнi завдання методолого-теоретичного та технолого-методичного рiвнiв. Зокрема, величезний масив культуролопчно1 та мистецько! шформаци з курсу «Художня культура св^» зумовлюе необхiднiсть систематизаци та опанування основних художньо-естетичних категорiй. Тому метою статп е аналiз етимологи концептосфери японсько! традицшно1 культури.
Японська естетика мае ушкальш риси, ям роблять И несхожою на естетику нi давнiх грекiв, нi давшх китайцiв, хоча з естетикою останшх вона мае, безперечно, багато спшьного, зважаючи на близьк1сть територiальну, свггоглядну, соцiальну i мовленневу. Засади японсько1 естетики важко систематизувати, адже прекрасне, з точки зору японщв, неможливо пояснити, його можна лише вiдчути: «Краса аваре (чарiвного), юген (таемничого), сабi (сумного), окасi (смiшного) неминуче була присутня в усьому, що створювали японцi, — чи то повюп, чи поези, чи п'еси» [4, 56]. Для них краса — не об'ект для мiркувань, а заиб, за допомогою якого ти приеднуешся до свiту, повною мiрою вiдчуваеш себе його повнозначною частиною.
Пильна увага науковщв до традицш Сходу невпинно зростае. Проблематика, присвячена культурi Япони та И естетищ, розроблена у працях юторишв Л. Васильев, Н. Семенов, культуролопв та фахiвцiв в галузi естетики (С. Бшарова, О. Юнак, К. Гоголев, О. Чабанець, Т. Григор'ева). Та незважаючи на низку фундаментальних до^джень, виникае проблема систематизаци категорш японсько1 естетики, осшльки вони подаються у працях вищезазначених авторiв переважно фрагментарно. Дослвдники концентруються або на певнш релiгiйнiй течи i в И контексп розглядають основнi естетичш засади японського мистецтва, або на однш категори i в процес И аналiзу побiжно торкаються шших. У зв'язку з цим актуальною видаеться необхвдшсть класифшаци iснуючого юторичного, культурологiчного, фiлософського, мистецтвознавчого матерiалу з метою кращого розумiння японсько1 естетики европейцями.
На сучасному етапi розвитку свиово1 цившзаци з И шновацшними технологiями та прагматичним свiтосприйняттям актуально звучить тема порушення духовно1 гармони мшрокосмосу, адже людина, яка живе у свiтi технологiй, прогресу та невпинного руху, прагне до спокою, краси, гармони. Останш явища своервдно втiленi у культурi Япони.
Збагнути ставлення японцiв до краси неможливо без розумшня !х як способу сприйняття свiту, осмислення iстини. «Чи не приховано в основi схвдно1 культури прагнення бачити форму безформеного, слухати голос беззвучного? Наша душа постшно прагне до цього», — розмiрковуе японський фiлософ Нiсiда Ютаро [4, 56].
Збагнути образ мислення японщв можна, лише приймаючи до уваги той свиоглядний комплекс, який утворився вiд взаемоди iснуючих сишшстських уявлень i вчень, що прийшли з 1нди та Китаю, тобто осмисливши !х фiлософiю та релшю. Згiдно з синто1стськими уявленнями, все в свт одухотворене, в кожному явищi природи е свое божество (кам() — в деревах, у вод^ в горах, е воно i у виробах мистецтва та предметах виробництва. Синто («шлях
бопв») — це визначення св^ надприродного, богiв i духiв, якi здавна шанувалися японцями. Суть синто полягае у тому, що навколишнiй свiт розглядаеться не тшьки мiсцем людського iснування; вiн заселений багатьма богами-духами (кам1) зi своею сферою впливу, тому будь-яка мюцевють повинна мати свого власного покровителя. Цей принцип ввддавна поширювався i на соцiальну структуру, яка репрезентувалася насамперед родами, сiм'ями i домами. 1снував також культ iнших бопв, яю символiзували першопращура роду (удз^и). З ними був пов'язаний i культ пращурiв. Характерним для синто э надання божественних рис рiзним поняттям. Вченi вiдзначають, що з точки зору фшософського розумiння свгту, теоретичних абстрактних конструкцiй синтшзм став недостатшм для суспiльства, яке енергшно розвивалося, тому невдовзi у духовнш культурi краши провiднi позици зайняв буддизм.
Почуття причетностi до св^ характерне для вчень, якi прийшли в Японiю з Китаю та 1нди: даосизму i буддизму махаяни iз визнанням едност абсолютного та емтричного. Цi вчення принесли з собою вiдчуття реальност недоступного зору, того, що прийнято називати Небуття i Нiщо. Так, згiдно з даосизмом, все походить з небуття i повертаеться в небуття. З точки зору буддизму, феноменальний сви (сансара) е нереальним, перебуваючим в постшнш мiнливостi, i лише пустота (шунья) володiе справжнiм буттям.
В рiзнi промiжки часу буддизм був представлений рiзними течiями: тендай, сшгон, дзьодо, нiтiрен, хокек'е, дзен. Остання з них стала найпоширенiшою i найвiдомiшою в сучаснiй Япони. Дзен, уособлюючи в собi вде1 буддизму, даосизму i конфущансько1 естетики, значно вплинув на розвиток японсько! нацюнально! культури, зокрема, на виховання почуття прекрасного. Прикладом може бути художня концепщя пейзажу (Х1-Х11 ст.), яка втшила у формi монохромного живопису чорнилом (сумх-е або суйбокуга) нову для мистецтва Япони iдею ввдтворення свiту природи в його грандюзносп, космiчнiй величi. Поступово у дзенському живописi склалося певне коло сюжелв: уявнi портрети святих минулого, образи богиш милосердя Каннон, мудрецiв Кандзана i Дiттоку, а також рiзноманiтнi мотиви природи — квiти, птахи, тварини, пейзажа Споглядання подiбноl картини, за вченням дзен, як i споглядання реально1 природи, вiдкривало шлях до осягнення iстини буття, «просвплення» (саторi).
Строгiсть i церемонiйнiсть дзен-буддиспв виховували умiння знаходити приховану красу в усьому, всюди i завжди. Мистецтво iнтер'еру, розробка дзен-парк1в та шебана — все це результат багатовшового розвитку естетики дзен. В Япони вона залишила слiд у техшщ дзюдо, витонченiй чайнiй церемони, принципах самурайських бо1в тощо.
До найважливiших категорiй дзен треба ввднести: i — едине, сюйкун або шуньята — порожнеча, ую — небуття-буття, чжень, жалуй або татхата — дшсшсть. Iншi категори дзен визначають структуру особистостг власне «я» — во, поняттям ан характеризуеться в людиш фiзична природа або натура, штелектуальна природа передаеться категорiею ань — дух, розум. Необхвдно додати ще одне поняття, пов'язане з гносеолопею: поступовий характер тзнання — цзянь. Важливою рисою цього вчення е максимальне тдкреслення ролi медитаци та iнших засобiв психотреншгу у досягненнi саторi — стану просвилення.
Отже, можна зробити висновок, що японська естетика, акцентуючи трансцендентне, доступна лише просвiтленому розуму, виробила специфiчнi засоби вияву краси i вiдповiднi !м естетичнi категори.
Вважаеться, що результат людського сприйняття лише приблизно нагадуе iстину — макото. Емтричний свiт не справжнiй, тому метою мистецтва стае здолання буття, «погляд крiзь нього, у справжню реальнiсть небуття» [4, 58]. Разом з тим божественне присутне в буденному, ютина — в речах, зввдси й благоговiння перед будь-яким явищем природи. Категорiя «макото» е першою i надзвичайно важливою, оскшьки сполучае iншi категорil i присутня у тому чи iншому вигляда, в кожнiй з них. Принцип макото як пошук iстини в природ^ тонкощах душi людини, пов'язаний з безпосередшм спогляданням И за плином життя, з увагою до вих проявш природи загалом i кожного предмета зокрема.
Краса для японщв невiд'емна вiд iстини: краса «б/» — це те, що викликае вiдчуття гармонil розуму i почуттiв, це iстина, добро i радiсть [4]. А якщо сви вiд початку прекрасний, то краса становить внутршню суть кожно1 реч^ вона, — потенцiал, який може бути виявлений
талантом i майстертстю художника. Виявляючи красу, художник виконуе свое найважливiше завдання — гармонiзуе всесвiт.
Наступна естетична категорiя — категорiя чистоти «харе», яка характеризуеться поеднанням рiзних аспекпв: думок, почуттiв людини, простору, матерiального предмета, вде1, мистецтва. Ще одна естетична категорiя «кайоп» (дослiвно «циркулящя», «перетiкання») — «багатомiрнiсть одиничного» — мае в японськш традици ушверсальний свiтоглядний характер. Iдзiрi Масуро та iншi дослiдники японського мистецтва виокремлюють певш рiвнi «кайоЬ>:
- «перетшання»з буденного життя до свiту мистецтва;
- «перетшання» з художньо-естетичного вимiру твору в релiгiйний, iдейно-емоцiйний (чайна церемошя i класична японська архиектура);
- «перетiкання» з одного виду мистецтва до шшого (приклади з театральное' сфери, чайно1 церемони, традицшно1 поези жанрiв «танка», «ренга», «хокку»);
- просторове i часове «перетшання» художнього твору як свiдомий естетичний засiб (вiдображення аналогiчного синто1стського сприйняття часу i простору у прикладах японських ширм i архiтектури житлового будинку, поези i театральних видiв мистецтва);
- «перетiкання» вiд творця мистецтва до глядача [1, 23].
Таким чином, в категори «кайоп» фшсуеться передуем багатошаровiсть структури твору японського мистецтва — як у процеа його створення, так i сприйняття.
Бiльшiсть естетичних принципiв Япони розвивалися поступово, на вiдмiну ввд естетики Захвдно1 Свропи, де основш категори (комiчне, трагiчне, геро1чне й ш.), сформульованi у фiлософськiй думщ Давньо1 Греци, iснували тривалий час, постшно ускладнюючись, набували нових ввдтшмв, не змiнюючи свого змiсту. Подiбно як поняття «порожнечi» у китайському живописi змiнювалося i трансформувалося за змютом, так категорiя «аваре» переростала в естетичний i фiлософський принцип «юген», який з часом перетворився у «вабп>, полм — у «саб/»; шша категорiя смiшного — «окаа» — розвилась дуже рано й уникла подiбних трансформацiй.
Поняття «аваре» прийшло в Японiю з Китаю i як вияв першо1 форми естетичного осмислення навколишнього свггу спочатку означало лише почуття захвату, схвилювання. Одним з перших розкрив суть ще1 категори японський учений Мотоорi Норiнага (1730-1801), «ключовим поняттям в естетичнiй теори якого було поняття «моно-но аваре». Мотоорi тлумачив «аваре» як захоплення або страх: «коли ми говоримо про осягнення моно-но аваре, то розумiемо тд ним вигук здивування, який зриваеться з язика, коли наша душа схвильована розумшням того, що побачене, почуте або осягнене, е аваре» [4, 68]. У часи Маньйосю «аваре» означало лише почуття схвильованосп, у перюд Хейан його стали розум^и як гармонш свiту. «Моно» — рiч у найширшому розумшш, всi явища у Всесвiтi, як здатнi спричиняти захоплення з ввдтшком безпричинно1 туги: хмара, самотне дерево, птах, людина або кв^ка. «Зачарування речей» i е станом змшно1 гармони мiж чимось зовнiшнiм, що привернуло погляд, i внутрiшнiм — душею, яка прокинулась.
З часом акцент в «аваре» перемютився з натхненносп на задумливiсть. Радiсть переживания свггу, безпосереднiсть змiнилася на таемничють, неосяжнiсть буття. В лiтературний текст увшшов вираз «мудзьо-но аваре» — зачаровашсть непостiйностi, чистоти буття. В мистещш почали цiнувати красу таемничого, глибоко схованого, красу «юген», яку можна вiдчути лише в особливому духовному сташ. Це краса невидимого, таемничого, схованого ввд погляду, те, ввд чого захоплюе дух: «Приховане е у всьому, це — прекрасне», говорив теоретик театру Но Сеамi (1363-1443) [4, 68].
Отже, естетична категорiя «юген» (XIV ст.), генетично похiдна вiд iдей буддшсько1 фiлософil, заклала пiдгрунтя художнього мислення середньовiчноl Япон^ i полягала у переданш краси внутрiшньоl сутi речей. Юген визначае красу спокою, означае злиття з космiчним «Я», що ввдповвдае вдеям фiлософil дзен. В Япони вважають, що юген мютить у собi певну таемницю, яку описати найскладшше, тому нехай поези i картини говорять самi за себе. В 1430 р. монах Сьотецу, зокрема, писав: «Юген можна передчувати, але не можливо передати словами. Вигляд маленько1 хмарки, яка заступила мюяць, або осiннього туману, який затулив багряне листя на схилi гори чи то заквтано1 гiлочки, вкрито1 снiгом, може викликати натяк на властивостi юген» [7, 83].
В мистещш XIV—XVI ст. починають щнувати стиль ea6i, який ввдображае красу спокою, тишi, скромности Ця категорiя е протилежнiстю категори «юген». Ba6i — прелюдiя ca6i, стилю, який з'явився в японському мистецтвi XVI i протримався до XVIII ст. Щ естетичнi поняття доволi близью i часто пишуться разом — ea6i-ca6i.
Ca6i — це поняття витончено! простоти, що зосереджуе в собi дух старовини. Дух ca6i спочатку був втшений в чайнш церемони, потiм вш став впливати на естетику живопису як естетична категорiя. Естетика ca6i пов'язана з дзенським свiтосприйняттям, так само як юген. Але на ввдм^ ввд юген, фiлософсько-естетична категорiя «ca6i» означае простi речi. Юген означае поступовий перехiд до ютини, а ca6i — раптовий стрибок, який вказуе на одночасне перебування у станi тут i зараз. Спокш, тьмянiсть фарб, елегiйний смуток, гармонiя, що досягаеться незначними засобами, — це мистецтво ca6i.
Наступна категорiя естетики «окаа» (смiх) стае одшею з головних у XVII ст., коли формуеться культура й естетика мюта. Метою мистецтва залишаеться макото (iстина), тшьки тепер вона виявляеться за допомогою смiху. Отже, «естетичний багатокутник повернувся до св^ новою стороною» [6, 234]: люди найбшьше цiнують окаа», знаходячи у ньому естетичну цiннiсть свого часу.
Дослвдники японсько! естетики виокремлюють також категори «кшосп», «саякеса», «кадзарЬ». Естетика кадзарi (Цудзi Нобуо) демонструе тiсний зв'язок предметiв мистецтва i побуту зi свiтом синто!стських ритуалiв, особливо в найдавнiшому своему рiзновидi — сайс кадзарi. Естетика кадзарi i предмети декору кадзаршоно надають буденним речам атрибупв божественностi, тдкреслюючи цим базову для японського менталиету характеристику — шанування речей.
В сучасному свiтобаченнi японцiв непорушним залишаеться потяг до прекрасного, хоч i розумiеться це прекрасне вже в шшому контекстi: японцi вiрять, що немае ютини без краси i шлях до не! лежить через красу.
Таким чином, нами зроблена спроба наблизитись до окреслення систематики категорш японсько! естетично! культури. Зазначимо, що естетичш уявлення як японщв, так i iнших представник1в схвдно! культурно! традици, вираженi в афористично-образнш формi, затиснути у «лещата» рацiоналiзованих, раз i назавжди усталених понять. Будь-яке намагання категоризувати цi естетичш погляди завжди буде супроводжуватися суб'ективiзмом з боку дослiдника i водночас збагачувати систематику естетичних категорiй, тобто, якщо говорити мовою постнекласично! рацюнальносп, процес цей е non-finito.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бишарова С. Г. Синтоистские основы традиционной японской культуры: Автореф. дис. ... канд.
филол.. наук. — Новосибирск, 2006. — 27 с.
2. Васильев Л. С. История религий Востока: Учеб. пособие для вузов. — 8-е узд. — М., 2006. — 704 с.
3. Григорьева Т. Японская эстетика и её окружение // Книга неклассической эстетики. — М., 1998.
— С. 76-108.
4. История эстетической мысли: Становление и развитие эстетики как науки: В 6-ти т. — Т. 2.:
Древний мир. Средневековье. Редкол.: Овсянников М. Ф. и др. — М.: Искусство, 1985. — 463 с.
5. Скворцова Е. Л. Современная японская эстетика: философские очерки. — М., 1996. — 458 с.
6. Семенов Н. С. Философские традиции Востока: Учеб. пособие. — Минск.: БГУ, 2004. — 304 с.
7. Юнак А. Е. Диалог Восток-Запад как проблема философии культуры на примере диалога Японии
и Европы XVIII-XX века: Автореф. дис. ... канд. фшол. наук. — Ростов-на-Дону, 2006 — 18 с.
Светлана Л1ПСЬКА
ЗМ1СТОВ1 АСПЕКТИ КУРСУ «ВИКОНАВСЬКЕ МИСТЕЦТВО» У ПРОЦЕС1 МУЗИЧНО-ШСТРУМЕНТАЛЬНОГО НАВЧАННЯ УЧН1В СПЕЦ1АЛ1ЗОВАНОГО ПОЗАШК1ЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
У статтi висвiтлено проблему вдосконалення музично-виконавськог тдготовки учтв в умовах позашкыьноi спецiалiзованоi освти. Визначено мету та основт завдання розробленого курсу
