CC BY
13
УДК 321.02 (477)
DOl: https://doi.org/10.21564/2075-7190.45.200887
Клгмова Гтина Павлшна, доктор фалософських наук, професор,
професор кафедри соцюлогп та тштологн Нащонального юридичного
университету шеш Ярослава Мудрого, м. Харю в, Украша e-mail: klimova55@gmail.com ORCED ID: 0000-0002-6533-199Х
ФЕНОМЕН П0Л1ТИЧН01 КУЛЬТУРИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ ДИСКУРС
Стаття присвячено аналгзу поняття «политична культура». Розглядаються теоретико-методолог/чнi тдкода до вазначення сутностi пол¡птчно) культура. Надсчпш поргвнияытй аыалгз концепций полтычио! культуры втчызтших i зарубик-нпх ученга. Особлива увага прад/ляеться досл>дженню типологи' полттчно'! культура. Автор докладно розглядае типа пол/тачно)'культура класгтв полтюлог>чно-го спiатоваристаа I'. Алмоида > С. Вербы, а також класифшацН У. Розеибаума. С. Вятра i деяках ¡нших ученик.
Ключом слова: полтична культура, политична ор/ентсщ/я. структура поэтично? культуры, тттычна ceido.uicmh. тттычна noeedinKa, типология полшичио? культури. политичный процес.
Постановка проблемы. Формування в Украи-п правовое держави та гро-мадянського сустльства багато в чому зумовлене станом тооттичноТ культури, яка постае як важливий компонент сощокультурного образу наш!' та одно-часно як етруктурний елемент пол1тично'1 системн держави, що зумовлюе характер взаемоди держави та громадян, держави та ¡нститутв народовладдя. Пол1тична культура забезпечуе цшсшсть та ¡нтегровашсть сустльно! свщо-Mocri, надае особистоеп основш принципи и паштичнси поведшки. Це над-звичайно актуалгзус вивчення феномену пол1тично1 культури, яка е м1рилом пол1тичио1 зр1'лост1 держави i всього сустльства.
Аналгз пауковых доапджепь та пуСшкацш. Вивчення иол1тично1 культури належить до сфери наукових imrepeciB украшських i заруб1жних науков-шв. Серед еучасних в1тчизняних дослщниюв, як1 займаються як загально-теоретичними питаниями пол1тично! культури, так i анал1зом стану полтто-ноТ культури УкраТни, сшд вщзначити В. Бебика, М. Головатого, JT. Городенко, М Дмитренко, Л. Нагорну, В. Ребкало, Н. Рспшу, О. Рудакевича, О. Стегшя, М. Требша, Б. Цимбал1стогота ¡н. [1-10]. Вагомий внесок у теоретичну роз-робку ¡дей тохштично'! культури внесли також i 3apy6i жш вчеш, серед яких
56
€:> Кшмова Г. П., 2020
Г. Алмонд, С Верба, С. Вятр, Р. Джекман, Л. Дггтмер, Р. Еллю, Р. Лейн, Дж. Лоренц, I Люспк, С Маерс, Р. Мшлер, Д. Мюдовнж, В. 1УНшлер, М. Нойман, 3. Павлович, Л. Пай, С Патеман, Д. Поллак, В. Рейзшгер, У. Розенбаум, Т. Са-камото, Р. Такер, X. Ташкава, Б. Тодоаевич, Дж. Томсон, С. Уелч, Д. Фукс, С. Шнейдерташ. [11-28]. Незважаючи на те, що дослщженню р1зноман1тних аспект1в щштично! культурн прнсвячено нимало наукових праць, на сьогод-ш все ще залишаеться дискусшними низка питань, як1 необхтно постшно осмислювати.
Формунання цЫей. Метою статп е дослщження сутносп i структур и по-Л1тично1 культури, розгляд особливостей и типологп.
Виклад основного матер iwiy. Шштична культура - досить складне, ба-гатофанне, глибоке за злисгом явище, яке мае свою icTopito дослщження [29, с. 301-305]. Вияви феномену поттично1 кулыури були вщом1 ще мислителям Античностт Судження про щнностц настрой що впливають на поштику, дп влади, зустр1чаються у Конфущя, Сократа, Платона, Сенеки, Арютотеля [30, с. 45]. Шштична культура розумыася ними як норма поведшки Традици антично! пол1тично1 думки продовжили pHMCbKi фшософи Так, Полтш пере-робив i доопрацював принципи правово! та полггично! фшософн Арютотеля вщповщнодореалш ДавньогоРиму [11, с. 10]. Цицерон розробив концепшю природного права, тобто права, що засноване на природ! речей. У Давньому Phmi' Д1'яли закони, що припускали ступшь свободи громадян, гарантували невтручання держави в ix приватш справи. У цьому сена' шштична культура Давнього Риму була прообразом су час но! захщно! пол1тично! культури.
У Новий час, коли в европейських державах були встановлеш конститу-цшш форми правлшня, разом з ними був встановлений i новий тип пол1тично! культури. На думку Т. Гоббса, головною рисою людини е прагнення до пану-вання. Фшософ стверджував, що суверенна влада держави позбавляе сусшль-ство вщ хаосу i насилля, 3ano6irae bellum omnium contra omnes (лат. - вшни Bcix проти Bcix). Д. Локк вважав, що будь-який лептимний уряд грунтуеться на згод1 громадян у щлях захисту особисто! свободи i приватно! власност1 передоручити державши влад1 cbo'i природы права. Мислител1 Вщродження (Н. Маиавеллц М. Монтень), европейсьш просв1тники намагалися усвщоми-ти залежнють м1ж реальною шштикою та уявленнями про цшносл, традици, норми морал1 в суб'екттв - особистостей, со Дальних фуп i сшльнот. Вони використовували поняття щнностей i почутпв для пояснения як упорядкова-ност1, так i змш у жштичних процесах.
Саме ж поняття «щхштична культура» як суб'ективний BHMip пол^ики було введено в науковий ooir лише в XVIII ст. шмецьким мислителем И. Гердером. I включно до середини XX ст. гаштична культура розглядалася, швидше, на pißHi св1тоглядного ушверсалгзму, ашж у ii конкретних формах i виявах.
Завдяки зусиллям Г. Алмонда, С. Верби, Л. Пая, Д. Каванаха та шших до-слщниюв були розроблеш теоретичш основи для розгляду тоштично! культуризме. 152-155].
У сучаснш науковш Л1тератур1 через множиншеть вияву полггично! куль-тури, що не дозволяе сформулювати и однозначш характеристики, е бшьш 50-ти визначень цього феномен}', дискусп навколо якого до сьогодш не при-пиняються аш серед В1тчизняних, аш серед заруб1жних учених. У цьому зв'язку для розумшня зм!сту шхштично! культури треба керуватися, на наш погляд, певними концептуальними побудовами.
У полггичшй наущ склалися три основи теоретико-методолоп чм шдходи до визначення сутност! полггично! культури.
Першим з них, у тому числ! 1 за часом появи, е ор1енташйний шдхщ, який за своею сутшстю зводить тоштичну культуру до сфери полппчно! евщомоеп (Г. Алмонд, С. Верба, Л. Пай, Дж. Пауелл та ш). У свош робст «Громадянська культура: полггичш установки I демократия у п'яти крашах» Г. Алмонд I С. Верба, спираючись на загальне розумшня культури, визначають и як «психолог! чиа ор1снтспря по (йдношенню до соципьпих об'екппв» [I I, с. 29], тому «термш "пол1тична культура"» вщеилае саме до поштичних ор!ентац!й - установок по вшношенню до политично! системи 1 р1зних й часгин, а також до установок по вшношенню до ролI власного "я" в погптичнш систем!» [ 11, с. 28]. У наведенш деф1 Н1 ци' можна видкпити дв1 характерш особливостп. По-перше, полппчна культура е сукупнютю оркнтацй на тсхштичну д!яльн!сть. Це ще не сама дь яльшеть, а лише суб'ективна установка на не!', яка задае ¡ндивщу певний тип поведшки, необхщний для досягнення поставлених шлей, але зумовлюе виб1р спрямованосп' д1'яльносл. По-друге, пол!тична культура визначаеться як сукуп-н!сть ор!ентацш, у яку включен!' знания про тсхштичну систему, и рол!, функцй, ршення ! дй, можливост! й способи впливу на прийняття поштичних ршень (когнггивш ор!ентацн); почуття щодо поштично! системи,й ролей ! функшй, а також щодо пол!тичних Д1'ячт, що!х виконують(емоцшн! орюнтацп); суджен-ня, думки й уявлення про тсхш'тичну систем}', и рол! й функцй, що складаються з комбшацш щншених стандарт!в, шформацн та емошй (ошнювальш ор1€нта-ци) [11, с. 30]. Причому ш ор1€нтацп характеризуються вченими не просто як проекщя з боку первинно! сош'алвацй, а передус!м як результат опрацювання рацюнального ставлення до пол!тики п!д час набуття та засвоення пол!тичного доевщу (вторинна еошал!защя). Разом з ор!енташями на поштичну систему Г. Алмонд ! С. Верба виокремлюють також ор!ентацн на етруктури «входу» в пол!тичну систему \ «виходу» з нет, а також орюнтацп ¡ндивща стосовно сво-го м!сця в поштичному процеа й можливост! пол1'тично! учасп.
Ор!ентацп щодо поштично! системи виявляють таю риси поштично! культури, як патр!отизм або вщчуження, наявн!сть або вщеутшеть нашонально!
гордости характер загальнонащональних цшностей, державно! ¡дентичносп. Ор1ентащ1 стосовно компоненте пол1тично! системи дозволяють оцшити ставлення громадян до конкретннх пол1тичних структур 1 '¿х функшй - вико-навчо! та законодавчо! влади, бюрократ!!, шштичних партш. А ор1ентацй щодо «себе як актора полггично! системи» розкривають «вщчутгя особисто! компетентное™ громадян перед обличчям пол1тично1 системи», показують стан I тип политичного ¡ндивща, його готовшсть узяти участь у полггичному процесс
Дослщження пол<тичних ор1ентацш як структурних елемент1в пол1тично! культури було продовжено американським досл1Дником У. Розенбаумом. Вш виокремив три типи ор1ентащй щодо полпгичних об'екпв: 1) ор1ентацп стосовно ¡нститупв державного управления, що включае в себе задоволення (чи незадоволення) ¡нститутами державно! влади, дов1ру або недов1ру !м, ощнку й реакщю на конкретш гохштичш р1шення, уявлення про ефективну державну полггику; 2) ор1ентаци щодо «¡нших» у полггичшй систем!, у змют яких входить шштична ¡дентифжащя громадян, готовшсть сшвпрацювати з шшими трупами або навпаки, а також установки стосовно «правил щштично! гри», прав 1 обов'язюв учасниюв поличного процесу; 3) ор1ентацп щодо свое! власно! полггичноУ д!яльносгп, що включае в себе полггичну компетентшсть (ор1€нтащ! щодо шмитично! активности) ! д1евють (уявлення про важливють громадянсько! активности) [25, р. 151].
Але треба зауважити, що представники оркнтацшного пщходу до роз-гляду пол1тично! культури залишають поза й зм1Стом елементи пол1тично! поведшки, як1 стали предметом спешального анал!зу в працях низки вчених (Р. Такер, €. Вятр, Д. Пол та ¡н.), яю вважають, що поруч з1 «зразками» по-Л1ТИЧНОТ СВЩОМОСТП ДО П0Л1ТИЧН01 культури обов'язково повинш бути В1'дне-сеш 1 «зразки» жштично! поведшки Далеко не все в людськш д1яльностп фжсуеться 1 контролюетьея свшом1Стю. Це значить, що не вел модел! поведш-ки ¡ндивщв \ сощальних груп можна вивести з моделей Ух св1домосп. Най-краще под1бну позищю було викладено в1домим пол1'тологом Р. Такером: «Культура - це значний споаб життя сусшльства, що включае як прийнят1 способи мислення, а також переконання, так ! прийнят1 зразки поведшки. Пол1тична культура - це п' елементи культури, якч мають вщношення до управлшня \ пол1тики» [32, р. 190-191].
Третш теоретико-методолопчний пщхщ до анал1зу пол1тично! культури знаходить вщбиття в працях таких зарубЬкних ученик, як I. Шашро, П. Шаран та ш. У цих працях пол1тична культура трактуеться як споаб, стиль тсштич-ноТ д1'яльност]', як система поведшкових цшностей, своер1дних «духовних щщв» поведшки ¡ндившв у паштичнш сфер1, яю евщчать про ступеш вшьно-го засвоення ними загальноприйнятих норм 1 традишй державного життя, про
поеднання в ix повсякденнш д1яльност1 стандартних i творчих прийом<в здшснення cBoix прав i обов'язюв.
У працях вггчизняних науковщв також е розб) жносп втрактуванш поль тично! культури. Так, В. Бебик, М. Головатий, В. Ребкалота шип визначають полтшну культуру як особлпвий р1зновид культури, cnoci6 духовно-практично! д!яльжхгп та вщносин, що вщображають, закршлюють i реал1зують головш нашональш шнност! й ¡нтереси, формують поштичш погляди та на-вички учасп громадян у сусшльно-пол!тичному житп.
Ще одна група вчених (Н. Паш на, Ю. Пахомов та ¡н.) вважае, що политична культура - це сукупшсть погляд1в, переконань, ор1енташй i зразмв поведшки, що визначають ставлення людей до жштично! сфери життя сусшльства, р!вень i сформовашсть Тхньб! по.гптично! активности.
1нш1 фах1вщ, наприклад Б. Цимбал!стий, розглядають поштичну культуру як систему ¡сторично зумовлених, вщносно сталих i репрезентованих переконань та настанов свщомостч та моделей поведшки ¡ндив^в i сощальних труп, а також моделей функщонування пол1тичних шститут1в.
Слщ зауважити, що сьогодш поняття пол^ично!' культури все бшьше зба-гачуеться сенсами, похщними вщ «культури» як надприродно!' реальности що виражае цЫсшсть життевих вияв1в сусшльства. 3 огляду на це пол1тична культура виступае як поштичний вим1р культурного середовища, як характеристика свщомосп й поведшки окремих ¡ндившв i сощальних груп, як по-казник цившзацшного розвитку.
У зв'язку з цим полггичну культуру можна трактувати як частину загально! культури й успадкування, що включае ¡сторично сформовану сукупшсть по-лтмних знань, цшшсних ор1ентацш, зразшв поведшки сощального суб'екта (¡ндивща, сощально!' групи, сусшльства в шлому) i ix реал!зашю в певнш систем! пол1тичних в1'дносин! пол1'тичноТ д!яльностт Такерозумшня политично!' культури дозволяв виокремити в нш, як стверджуе Н. Семке, три основш складов!: I) нормативний елемент (накопичений пол!тичний досв1'д); 2) цш-ш'сний елемент (тоштична свщомють); 3) поведшковий елемент (модел! политично! поведшки) [33, с. 55].
Основу розвитку политично!' культури становить пол!тичний досв!д, який «накопичуеться протягом ¡сторичного розвитку сусшльства i вщображаеться в моральних i релшйних нормах, в ¡снуючих полггичних звичаях, традишях, в ¡сторичних, наукових та л1тературних пам'ятках. Стереотипи, м1фи i символ и також являються ноаями полтшного досвшу. Цей досв!д в бшьшш або меншш Mipi засвоюеться людьми в npoueci ix полггично! еощал!зацп. На основ! ¡сторичного доевщу багатьох поколшь формуеться поштична евщо-м!сть людей» [33, с. 55].
Пол^ична свшомють - це р)зномаштш уявлення людей про полт-шу i по-Л1тичш в!дносини. Вона виступае як щншсно-нормативна матриця i джерело
уявлень пол1тичного життя. Пол1тична свщомють включае псштичт мотиви, потреби, ¡нтереси, цшносп, ощнки, ор1ентацп, установки, переконання, ще!, концепцн, теори Вона додае мема самооргашзаий полггичного суб'екта й обу-мовлюе способи 1 форми його /ляльност! в полггичнш сферг Поштична свь домють виявляеться у ставленш окремого шдивща або будь-яко! сощально! групи до процес1в, що вщбуваються в пол1тичному житп краши, до пол1тич-них партш, рух1в, р1зномаштних пол!тичних ¡нститупв.
Що ж стосуеться полтшжм поведшки як невщ'емного компонента по-Л1тично! культури, то вона представляе собою сукупшсть реакцш сощальних суб'екпв (особистостей, сощальних груп 1 спшьнот тощо) на Д1яльшсть по-лггичноУ системи [34, с. 275-276]. Вона включае в себе пол!тичну участь (ортодоксальну, неортодоксальну, полггичний злочин) й абсентеУзм. У цьому зв'язку О. Шестопал щлком справедливо стверджуе, що «загалом в псштичмй наущ в поняття «поттична поведшка» включають 1 дп окремих учасниюв, 1 масов1 акцп, актившсть оргашзованих суб'екпв влади, 1 сгихшш дп натовпу, акцп на шдтримку системи, I проти не!. Бшьшетого, голосу вання «проти» або неявка на вибори також трактуються як форми пол1тично! поведшки» [35, с. 160-161].
Теоретико-методолопчний анал!3 полггично! культури потребуе звернення до розгляду типологи цього феномену.
Одним з перших цю проблему почав аналгзувати Г. Алмонд, який у стапгп «Пор1вняльний а нал 13 тсхш'тичних систем» виокремив два типи демократичних режишв, що р1зняться особливоетями полггично! культури 1 рольово! структури: етабшьш англо-американеью й нестабшьш европейсью континентальш системи. Перил характеризуються гомогенною \ св1тською пол1'тичною культурою. Бшь-илсть учасниюв погиляе базов!' ¡деТ системи \ шляхи ¡¡х досягнення, щостворюе умови для досягнення громадянського консенсусу. Другим системам притаман-на р!зноршна 1 поляризована полггична культура. Через це в сустльств! вшсут-ня стшка злагода стосовно базовик прюритеп'в [36, р. 398-399, 407].
Ступшь згоди М1ж членами сустльства щодо владних структур \ фунда-ментальних шнностей поклав в основу свое! типологи полггично! культури й У Розенбаум. На основ! вказаного критер1ю вш видншв фрагментарну (вщ-бивае роз'еднашсть \ тонфл1'ктшсть пол1'тичного життя) й штегровану (характеризуемся згодою \ кооперащею р1зних сусшльних сил) пол1'тичну культуру [25, р. 61].
Цей напрям типологи шштичних культур продовжив Д. Каванах. Вшпо-в1'дно до форм зв'язку м1ж р1зними компонентами пол1'тичноТ культури вчений веде розмову про таю и види, як гомогенна (едина), фрагментарна (конфлш-тна), змшана (р1зноршна, неофщшна) 1 штучно гомогенна пщданська [37, р. 10-12].
НайбЫьшу популяршсть i наукове застосування отримала класифшащя пол1тичних культур, що була запропонована Г. Алмондом i С. Вербою. Як критерш типологн поштичних культурбув виокремлений р1вень «частотнос-Ti р1зномаштних в ид ¡в когштивних, емоцшних i ощнювальних opiewraum на пол1тичну систему». На щй тдстав1 були видшеш чист1 типи псиитичних культур: парох1альна, тдданська i учасницька.
Парох^альна полггична культура в найбкпьшому ступеш характерна для простих, традишйних систем. У сучасних же поштичних системах цей тип пол1тично! культури виражаеться передусш через вщсутшсть у населения штересу до тодатики, до ¡снуючо! тоштично! системи, до необхщност1 учас-
TI в ПОЛ1ТИЧНОМУ житй, у ВЩСуТНОСТ! навичок п0л1тичн01 Д1ЯЛЬНОСТ1 [11,
с. 34-35].
ГПдданська полггична культура характеризуеться високою частотою по-зитивних opieHTauifi на ¡нститущонально i функционально диференщйовану полггичну систему та и «виходи», але opiemraun на «вхщ» i власну активну роль наближеш до нуля. Громадянин повшстю пщпорядкований законам i владг По cyri, це пасивне ставлення до пол1тики, що притаманне централь зованим авторитарним системам [ 11, с. 35-36].
Учасницька полппчна культура передбачае, що члени сусшльства позитивно зор1ентован1 на систему в шлому та и р1зномаштш аспекти («входи» i «виходи») i схильш виявляти актившсть у пол1тиц1'. Перес1чна людина тут практична релевантна i компетентна, стае свщомим, активним i лояльним учасником поштичиого процесу. Ця культура сшввщиоситься з демократичною полпгичною структурою [11, с. 36].
Поруч ¡з трьома чистими типами пол1тично! культури автори виокремили ще три типи системно зм1'шаних пол1тичних культур: 1) парох1ально-шддан-ську, 2) пщдансько-учаеницьку i 3) парох1ально-учасницьку культуру [11, с. 41-47]. Специф1чне поеднання парох1альних, пщданських i учасницьких opieHTaum породжуе, на 1'хню думку, особливу громадянську культуру, що забезпечуе яюсне й ефективне функщонування демократичних пол1тичних систем [11, с. 51-52].
Надал! (в 1990-ti рр.) концепшя громадянеько! культури отримала роз-робку у працях голландських учених Ф. Х'юнкса i Ф. XiKcnypca [38]. Удо-сконалюючи типолоп'ю культур, розроблену Г. Алмондом i С. Вербою, вони виокремили дв1 групи поштичних культур - пасивн1 (парох1альна, пщцанська, спостер1гач1в) i активш (протестна, юпентська, громадянська, автономна, партисипативна (участп), громадянська партисипативна) [38, р. 72-75].
Якемтричж iндикатори названих тит в були вид i лен pi вень суб'ективного ¡нтересу ¡ндившв до жхштики як про- або антиеистемно'1 opieHTauii, гаштич-на дов1'ра до державних шстит)ппв, оцшка можливостей особистоТ учасп
в поштичному житп 1 впливу на пол1тику як установку стосовно ¡ндив1 дуально! полггично! активность 1ндивщи, що ор1ентуються на тип пасивних культур, не усвщомлюють можливосп свого впливу на полтгеу 1 не хочуть брати в нш у част!. I, навпаки, шдивши, що ор1ентуються на активш типи шмитичних культур, переконаш у свош можливост! впливу на полппчш процеси I бажа-ють брати активну участь у пол1тичних акщях. Отже, основними рисами громадянсько! культури називалися наявшсть у и носпв пом1рного (середньо-го) суб'ективного поличного штересу, високий р1вень дов1ри до пол1тичних шституттв 1 висок1 оч ¡ку ванн я вщ власно! пол!тично! активное^. Фактично громадянська культура, як I в теорн Г. Алмонда I С. Верби, е моделлю деяко-го усередненоготипу активютсько! культури, характерно! для демократичних систем.
На сучасному еташ розвитку в УкраТш, на жаль, сформувалася вкрай складна ситуащя щодо уевщомлення основ тоштично! культури та значущос-т! сощ ал ьно-п ол ¡ти ч н их перетворень. Найзагрозлив!шими реал!ями сього-дення стають нетшьки неповага до владних структур, державних ! полппчних д!яч!в, а й повне небажання брати участь у вир1шенш багатьох сощальних проблем, формування абсолютно пасивного типу пол!тично! культури, що, у свою чергу, загрожуе посиленням деструктивних та конфлжтних взаемовщ-носин у еиетем1 сусп!льного буття, негативно впливае на мотивашйно-по-требову складову жштично! активность
Висиовки. Пол!тична культура характеризуе стуш'нь \ яюсть полт-шно! евщомоеп й жштично! участ1 людей у вир1шенш державних ! сусшльних справ, а також ¡деолоп'чних св!тоглядних аспект1 в духовного життя сустль-ства в конкретний юторичний перюд його ¡снування та розвитку.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бсбик В. М., Головатий М. Ф., Рсбкало В. А. Пол!тична культурасучасно! молодо Ки!в: А. Л. Д., 1996. 112 с.
2. Городенко Л. М. Пол1тична культура: до визначення понять. Украи/ське журиа-л1стикознавство. 2014. Вип. 15. С. 19-25.
3. Дмитренко М. А. Формування полтичноГ культури суспщьства в трансформа-ц|йний перюд: монограф1я. Ки!в: Вид-во НПУ !мен! М. П. Драгоманова, 2006. 192 с.
4. Нагорна Л. П. Пол1тична культура укра!нського народу: ¡сторична ретроспектива I сучаст реал¡1. Ки'!в: Стиль. 1998. 278 с.
5. Правова \ пол1тична культура укра'!нського сощуму за умов модерн¡защТ полиги-ко-правового життя: монограф!я / О. О. Безрук. Л. М. Гсрасша. I. В. Головко та ¡н.; за ред. М. П. Требша. Харюв: Право, 2016. 560 с.
6. Решна Н. Полгеична культура XXI столптя: трснди i виклики. Науковi записки /петитуту пояшичиих i етиопацюналытх доелиУжеиь ш. /. Ф. Кураса. 2012. Вип. 6. С 444-455
7. Рудаксвич О. Полггична культура як об'сет дослщження в умовах нащонального вщродження. Полгтичшт менеджмент 2012. №3. С. 127-135.
8. Стегнш О. Типи тштично'г культури репональних епшьнот Украши. Шсиик Лъв1вського университету. Сер/я Соцюлог>я. 2008. Вип. 2. С. 32-56.
9. TpeoiH М. П. Псштична культура владно! елгги Украши в умовах розбудови демократично! правово! держави. Проблема та перспективы формуваиия иаци>-нально) гужштарно-техн1чно( елти: jo. наук, праць / за ред. Л. Л. Товажнян-ського, О Г. Романовського. Харыв: НТУ «ХП1», 2010. Вип. 26(30). С. 110-118.
10. Цимбалютий Б. Полптгчна культура украшщв. Сучаапсть. 1994. №4. С. 79-80.
11. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура: политические установки и демократия в пяти странах / пер. с англ. Е. Генделя. Москва: Мысль. 2014. 500 с.
12. Dittmer L. Political Culture and Political Symbolism: Toward a Theoretical Synthesis. World Politics. 1977. Vol. 29, No. 4. P. 552-583.
13. Ellis R. American Political Cultures. New York: Oxford University Press, 1993. xm, 251 p.
14. Fuchs D. The political culture paradigm. The Oxford Handbook of Political Behavior /edited by Russell J. Dalton and Hans-Dieter Klingemann. Oxford; New York: Oxford University Press, 2007. URL: https://www.oxfordhandbooks.com/vicvv/10.1093/ oxfordhb/9780199270125.001.0001/oxfordhb-9780199270125-e-009 (accessed: 20.03.2020).
15. Jackman R. W., Miller R. A. The Poverty of Political Culture. American Journal of Political Science. 1996. Vol. 40, No. 3. P." 697-716.
16. Lane R. Political culture: residual category or general theory? Comparative Political Studies. 1992. Vol. 25, Issue 3. P. 362-387.
17. Lorcnz J., Neumann M. Opinion dynamics and collective decisions. Advances in Complex Systems. 2018. Vol. 21, No. 06/07. URL: https://doi.org/IO.ll42/ S0219525918020022 (accessed: 20.03.2020).
18. Lustick I. S., Miodownik D. When do institutions suddenly collapse? Zones of knowledge and the likelihood of political cascades. Quality Л Quantity. 2019. URL: https://doi.org/10.1007/sl 1135-019-00883-9 (accessed: 20.03.2020).
19. Macrz S. F., Schneider C. Q. Comparing public communication in democracies and autocracies: automated text analyses of speeches by heads of government. Quality & Quantity. 2019. URL: https://doi.org/l0.l007/slll35-0l9-00885-7 (accessed: 20.03.2020).
20. Mishlcr W.. Pollack D. On culture, duck and thin: toward a nco-culturalsyn thesis. Political Culture in Post-Communist Europe: Attitudes in New Democracies / edited by Detlef Pollack ... [et al.J. Aldershot: Ashgate, 2003. P. 237-256.
21. Patcman C. Political culture, political structure and political change. British Journal of Political Science. 1971. Vol. I, Issue 3. P. 291-305.
22. Pavlovic Z., Todosijcvic В. Global cultural zones the empirical way: value structure of cultural zones and their relationship with democracy and the communist past. Quality & Quantity. 2019. URL: https://doi.org/l0.l007/slll35-0l9-00861-l (accessed: 20.03.2020).
23. Рус L. W. Culture and political science: problems in the evaluation of the concept of political culture, The Idea of Culture in the Social Sciences / Edited by Louis Schneider & Charles M. Bonjean. Cambridge [Eng.J: University Press. 1973. P. 65-76.
24. Reisingcr W. H. The renaissance of a rubric: political culture as concept and theory . International Journal of Public Opmion Research. 1995. Vol. 7. No. 4. P. 328-352.
25. Rosenbaum W. Political Culture (Basic Concepts in Political Science). New York: Praegcr. 1975. ix, 181 p.
26. Takikawa H.. Sakamoto T. The moral - emotional foundations of political discourse: a comparative analysis of the speech records of the U. S. and the Japanese legislatures. Quality & Quantity. 2019. URL: https://doi.org/10.1007/slli35-019-00912-7 (accessed: 20.03.2020).
27. Voinea C. Political Culture and Covalent Bonding. A Conceptual Model of Political Culture Change. European Quarterly of Political AttitudesandMentalities. 2015. Vol. 4, No 1. URL: https://papers.ssm.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=2556161 (accessed: 20.03.2020).
28. Welch S. The Theory of Political Culture. Oxford: Oxford University Press, 2013. xii, 287 p.
29. Полгголопя: шдручник/ M. П. TpeoiH, Jl. М. Герасша, 1.0. Полнцукташ.: за ред. М. П. Трсбша. XapKie: Право, 2013. 416 с.
30. Аристотель. Политика. Афинская полития / предисл. Е. И. Темнова. Москва: Мысль. 1997.458 с.
31. Трсбш М. П. Феномен п0Л1тичн01 культури в полггико-правовому житп сустль-ства. BicuuK Нацюнально) юридично/ академп Украши ¡мет Ярослава Мудрого. Се pi я: Фиософ1я. фиософ1я права, политологии ап0ологли. 2012. Вип. 2 (12). С.151-165.
32. Tuckcr R. С. Sovietology and Russian History. Post-Soviet Affairs. 1992. Vol. 8. Issue 3 P. 175-196.
33. Ссмкс H. M. Особливосп по.гптично! культури сучасн01 Украши. Ысник НТУ «ХП1». 2016. №40. (1212). С. 54-57.
34. Г1ол1толопя: енциклопедичний словник / [В. М. Денисенко, Л. Я. Угрин, Н. М. Хома]; за ред. д-ра фшос. наук, проф. В. П. Мельника. Львт: ЛНУ ¡меш 1вана Франка, 2014. 406 с.
35. Шестопал Е. Б. Политическая психология. Москва: ИНФРА-М, 2002. 448 с.
36. Almond G. A. Comparative Political System. The Journal of Politics. 1956. Vol. 18, No. 3. P. 391-409.
37. Kavanagh D. Political Science and Political Behavior. London; Boston: Allen &. Unwin. 1983. xiv, 225 p.
38. Hcunks F., Hikspoors F. Political eulture 1960-1990. Values in Western Societies / Ed. by R. de Moor. Tilburg: Tilburg University Press, 1995. P. 51-81.
REFERENCES
1. Bebvk. V. M . Holovatyi, M. F. & Rebkalo, V. A. (1996). Pohtychnakuiturasuchasnoi molodi (Political culture of modem youth). Kyiv: A. L. D. [in UkrainianJ.
2. Horodenko. L. M. (2014). Pohtychna kuitura: do vyznachcnniaponiat (Political culture: to define concepts). Ukrainske zhuma!istykoznavstvo Ukrainian Journalism, 15. 19-25 [in UkrainianJ.
3. Dmyticnko, M. A. (2006) Fommvanniapolitychnoi kultury suspilstva v transformatsiinyi period (Formation of political culture of society in the transformation period): monohrafiia. Kyiv: Vvd-vo NPU imeni M. P. Drahomanova [in UkrainianJ.
4. Nahoma, L. P. (1998). Pohtychna kuitura ukrainskoho narodu: istorychna retrospektyva i stichasni realii (Political culture of the Ukrainian people: historical retrospective and contemporary realities). Kyiv: Styl [in UkrainianJ.
5. Trebin, M. P. (Ed.) (2016). Pravova i pohtychna kuitura ukrainskoho sots hum za umov modernizatsii polityko-pravovoho zhyttia (Legal and political culture of Ukrainian society under conditions of modernization of political and legal life): monohrafiia / O. O. Bezruk, L. M. Herasina, I. V. Holovko ta in. Kharkiv: Pravo fin Ukrainian],
6. Riepina, N. (2012). Pohtychna kuitura XXI stolittia : trendy i vyklyky (21st Century Political Culture: Trends and Challenges). Natikovi zapysky Instytutu politychnvkh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I. F Kurasa - Scientific Notes o f the I. F Kuras Institute of Political and Ethnic Studies, 6, 444-455 [in UkrainianJ.
7. Rudakevych, O. (2012). Pohtychna kuitura yak ob'iekt doslidzhennia v umovakh natsionalnoho vidrodzhennia (Political culture as an object of study in terms of national revival). Politychnvi menedzhment - Political management. 3, 127-135 [in Ukrainian],
8. Stehnii, O. (2008). Typy politychnoi kultury rehionalnykh spilnot Ukrainy (Types of political eulture of regional communities of Ukraine). Visnyk Lvivskoho universytetu. Ser. Sotsiolohiia - Bulletin of the University of Lviv. Series Sociology, 2, 32-56 fin UkrainianJ.
9. Trcbm, M. P. (2010). Politychna kuitura vladnoi clity Ukrainy v umovakh rozbudovy demokratychnoi pravovoi dcrzhavy (The political culture of the ruling elite Ukraine in terms of building a democratic rule of law state). Prohlemy ta perspektvvy formuvannia natsionalnoi humanitarno-tekhnichnoi elity: Zb. nauk. prats - Problems and prospects of formation of national humanitarian and technical elite: Collection of scientific works I Za red. L. L. Tovazhnianskoho. 0. H. Romanovskoho. Kharkiv: NTU «KhPI». Issue 26(30), 110-118 fin Ukrainianl
10. Tsymbalistyi, B. (1994). Pohtychna kuitura ukraintsiv (Political culture of Ukrainians). Suchasnist Modernity, 4. 79-80 fin UkrainianJ.
11. Almond, G. & Verba, S. (2014). Grazhdanskaja kid'tura: politicheskie ustanovki i demokratija vpjati stranah (Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Countries) / per. s angl. E. Oendelja. Moskva: MysF [in RussianJ.
12. Dittmer, L. (1977). Political Culture and Political Symbolism: Toward a Theoretical Synthesis. World Politics, 29(4), 552-583.
13. Ellis, R. (1993). American Political Cultures. New York: Oxford University Press.
14. Fuclis. D. (2007). The political culture paradigm. Dalton. R. J. & Hans-Dieter Klingemann, H.-D. (Eds.). The Oxford Handbook of Political Behavior. Oxford; New-York: Oxford University Press. Retrieved from https://wvvw.oxfordhandbooks.com/ vicvv/10.1093/oxfordhb/9780199270125.001.000 l/oxfordhb-9780199270125-e-009.
15. Jackman, R. W. & Miller. R. A. (1996). The Poverty of Political Culture. American Journal of Political Science. 40(3). 697-716.
16. Lane. R. (1992). Political culture: residual category- or general theory? Comparative Political Studies. 25(3), 362-387.
17. Lorenz. J. & Neumann. M. (2018). Opinion dynamics and collective decisions. Advances in Complex Systems. 2/(06/07). Retrieved from https://doi.Org/10.l 142/ S0219525918020022
18. Lustick. 1. S. & Miodownik. D. (2019). When do institutions suddenly collapse? Zones of knowledge and the likelihood of political cascades. Quality & Quantity. Retrieved from https://doi.org/10.1007/sl 1135-019-00883-9
19. Maerz. S. F. & Schneider. C. Q. (2019). Comparing public communication in democracies and autocracies: automated text analyses of speeches by heads of government. Quality & Quantity. 2019. Retrieved from https://doi.org/10.1007/ si 1135-019-00885-7
20. Mishler. W. & Pollack. D. (2003). On culture, thick and thin: toward a neo-culturalsyn thesis. Pollack, D., Jacobs. J., Muller, O. & Pickel. G. (Eds.) Political Culture in Post-Communist Europe: Attitudes in New Democracies, pp. 237-256. Aldershot: Ashgate.
21. Pateman, C. (1971). Political culture, political structure and political change. British Journal of Political Science, 1(3), 291-305.
22. Pavlovic, Z. & Todosijevic, B. (2019). Global cultural zones the empirical way: value structure of cultural zones and their relationship with democracy and the communist past. Quality & Quantity. Retrieved from https://doi.org/10.1007/sl 1135-019-00861-1
23. Pyc, L. W. (1973). Culture and political science: problems in the evaluation of the concept of political culture. Schneider, L. & Bon jean, C. M. (Eds.). The Idea of Culture in the Social Sciences, pp. 65-76. Cambridge [Eng.]: University Press.
24. Rcisingcr, W. H. (1995). The renaissance of a rubric: political culture as concept and theory, international Journal of Public Opmion Research. 7(4), 328-352.
25. Roscnbaum, W. (1975). Political Culture (Basic Concepts in Political Scicncc). New-York: Pracgcr.
26. Takikawa, H. 8c Sakamoto, T. (2019). The moral - emotional foundations of political discourse: a comparative analysis of the specch records of the U. S. and the Japanese legislatures. Quality & Quantity. Retrieved from https://doi.org/10.1007/ si 1135-019-00912-7 '
27. Voinca, C. (2015). Political Culture and Covalcnt Bonding. A Conceptual Model of Political Culture Change. European Quarterly of Political Attitudesand Mentalities, 4( 1). Retrieved from https://papers.ssm.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=2556l6l
28. Welch, S. (2013). The Theory of Political Culture. Oxford: Oxford University Press.
29. Trcbin, M. P. (Ed.) (2013). Politolohiia (Political scicncc): pidruchnyk / M. P. Trcbin, L. M. Herasina, I. O. Polishchuk ta in. Kharkiv: Pravo [in UkrainianJ.
30. Aristotcl" (1997). Politika. Afinskaja polilija (Politics. Athenian polity)/ prcdisl. E. I. Temnova. Moskva: Mysl' fin Russian],
31. Trebin, M. P. (2012). Fenomcn politychnoi kultury v polityko-pravovomu zhytti suspilstva (The phenomenon of political culture in the political and legal life of society). Visnyk Natsionalnoi yirydychnoi akctdemii Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho. Seriia: h'ilosofiia,filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiici Bulletin of the Yctroslav Mudryi National Law Academy of Ukraine. Series: Philosophy. Philosophy of Law. Political Science. Sociology. 2(12), 151-165 fin Ukrainian],
32. Tucker. R. C. (1992). Sovietology and Russian History. Post-Soviet Affairs. 5(3). 175-196.
33. Semke. N. M. (2016). Osoblyvosti politychnoi kultury suchasnoi Ukrainy (Features of political culture of modem Ukraine). Visnvk NTU «KhPI» - Bulletin ofNTU «KhPJ». 40( 1212). 54-57 fin Ukrainian].
34. Melnyk. V. P. (Ed.) (2014). Politolohiia: entsyklopedychnyi slovnyk (Political Science: Encyclopedic Dictionary)/ fV. M. Denyscnko. L. Ya. Uhryn. N. M. Khoma]. Lviv: LNU imeni Ivana Franka [in UkrainianJ.
35. Shestopal, E. B. (2002). Politicheskajapsihologija (Political psychology). Moskva: INFRA-M [in RussianJ.
36. Almond. G. A. (1956). Comparative Political System. The Journal of Politics, 18(3), 391-409.
37. Kavanagh. D. (1983). Political Science and Political Behavior. London; Boston: Allen & Unvvin.
38. Heunks, F. & Hikspoors, F. (1995). Political culture 1960-1990. Moorde, R. (Ed.).
Values in Western Societies, pp. 51-81. Tilburg: Tilburg University Press.
Климова Галина Павловна, доктор философских наук, профессор, профессор кафедры социологии и политологии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, Харьков, Украина
ФЕНОМЕН ПОЛИТИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ: Т ЕО Р ЕТ И КО- М ЕТОДОЛ О ГИ Ч ЕС К И Й ДИСКУРС
Статья посвящена анализу понятия «политическая культура». Рассматриваются теоретико-методологические подходы к определению сущности политической культуры. Дается сравнительный анализ концепции политической культуры отечественных и зарубежных ученых. Особое внимание уделяется исследованию типологии политической культуры. Автор подробно рассматривает типы политической культуры классиков политологического сообщества Г. Алмоида и С. Вербы, а также классификации В. Розенбаума. Е. Вятра и ряда других ученых.
Ключевые слова: политическая культура, политическая ориентация, структура политической культуры, политическое сознание, политическое поведение, типология политической культуры, политический процесс.
Klimova (julina Pavlovna, Doctor of Philosophical Sciences, Professor, Professor of the Department of Sociology and Political Science, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine
THE PHENOMENON OF POLITICAL CULTURE: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL DISCOURSE
Problem setting. The formation of the rule of law state and civil society in Ukraine is largely conditioned by the state of political culture, which emerges as an important component of the sociocultural image of the nation and at the same time as a structural element of the political system of the state, which determines the nature of the interaction between the state and citizens, the state and institutions of democracy
Recent research and publications analysis. The study of political culture belongs to the sphere of scientific interests of Ukrainian and foreign scientists. Problems of studying political culture were addressed by such Ukrainian scientists as V. Bebyk. M. Golovaty, L. Gorodenko. M. Dmytrenko. L. Nagorna, V. Rebkalo. N. Kepina. O. Ritdakevieh. O. Stehnii, M. Trebin. B. Tsymbatistyi and others. Important contributions to the theoretical development of political culture ideas have also been made by foreign scholars, including G. Almond. R. Jackman. L. Dittmer. R. Ellis. D. Fuchs. R. Lane. J. Lorenz. I. Lustick. S. Maerz. R. Miller. W. Mishler. M. Neumann. L. Pye. W. Rosenbaum. C. Schneider. R. Tucker. S. Verba, et a!
Paper objective. The purpose of the article is to study the nature and structure of political culture, to consider the features of its typology
Paper main body. The concept of «political culture» as a subjective dimension of politics was introduced in to scientific circulation only in the XVIII century by German philosopher J. Herder and until the middle of the twentieth centtiry it >ra.v view edrather at the level of world-view universatism ratherthaninits specific form sanclmani testations. Through the efforts of G. Almond. S. Verba. L. Pye. D. Kavanagh. and other researchers, the theoretical foundations for considering political culture were developed.
In the fidure. three major theoretical and methodological approaches to defining the essence of political culture have emerged in political science. The first of these, including the time of its appearance, is an orientation approach that, by its very nature, reduces political culture to the sphere of political consciousness (G. A Imond, S. Verba, I. Pye, J. Powell, etc.). But it should be noted that representatives of the orientation approach to the consideration of political culture leave out of its content elements of political behavior that have been the subject of special analysis in the writings of a number of scholars (R. Tucker. E. Wind. D. Paul. etc.). who believe that along with the «samples» of political consciousness, political samples must necessarily include «samples» of political behavior. The third theoretical and methodological approach to the analysis of political culture is reflected in the works of such foreign scholars as I. Shapiro, P. Sharon, and others. In these works, political culture is interpreted as a way. style of political activity, as a system of behavioral values, peculiar «spiritual codes» of the behavior of individuals in the political sphere, which testify to the degree of free assimilation of the generally accepted norms and
traditions of public life, to the combination in their daily activities of standard and creative techniques for the exercise of their rights and responsibilities.
h should be noted that today the concept of political culture is increasingly enriched by the meanings derived from «culture» as a supernatural reality; which expresses the integrity of life manifestations of society. As a result, political culture acts as a political dimension of the cultural environment, as a characteristic of the consciousness and behavior of individuals and social groups, as an indicator ofcivilizational development. In this regard, political culture can be interpreted as part of a general culture and inheritance, including a historically formed set of political knowledge, values, behavior patterns of a social subject (individual, social group, society as a whole) and their implementation in a particular system political relations and political activity. Such an understanding of political culture allows us to distinguish if. according to N. Semke. into three main components: 1) regulatory element (political experience), 2) the value element (political consciousness); 3) behavioral element (models of political behavior).
'Theoretical and methodological analysis of political culture requires consideration of the typology of this phenomenon. The most popular and scientific application was the classification of political cultures, proposed by G. Almond and S. Verba. The criterion for the typology of political cultures was the level of «frequency of different types of cognitive, emotional and evaluative orientations to the political system». On this basis, pure types of political cultures were distinguished: patriarchal, subordinate and participatory.
Conclusions of the research. Political culture characterizes the degree and quality of political consciousness and political participation of people in solving state and public affairs, as well as ideological worldview aspects of the spiritual life of society in a specific historical period of its development and existence.
Keywords: political culture, political orientation, structure of political culture, political consciousness, political behavior, typology of political culture, political process.
sooa
