CC BY
7
УДК 321.01: 342.413 (477)
1ван Терлюк
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полггехшка»,
кандидат юторичних наук, доцент кафедри юторп держави i права i.terlyuk2406@gmail.com
ФЕНОМЕН НАЦ11 У НАУКОВОМУ ДИСКУРС1: ДО МЕТОДОЛОГИ ПРОБЛЕМИ 1СТОРИЧНО1 СПАДКОСМНОСТ1
НАЦ11 ТА ДЕРЖАВИ
© Терлюк I., 2018
Висвгглено панiвнi у вггчизнянш та свiтовiй науковiй думцi пщходи щодо сутностi поняття «нащя», його змкту й обсягу, часу появи, а також взаемозв'язку з поняттями «етнос» i «народ». Наголошено на тому, що поняття «нащя» найчаспше корелюе з поняттями «етнос» i «народ». Висловлено думку, що нащя - це народ, пiднесений запасом державницьких сил, надшений змогою до самощентифжацн й вiдмежування вiд ¡нших нац1й державними кордонами, а також - iнтегрування 1нших нац1й до складу своет держави на правах нащональних меншин.
Ключовi слова: народ; етнос; нащя; полггична нац1я; нащональна держава; державнiсть.
Иван Терлюк
ФЕНОМЕН НАЦИИ В НАУЧНОМ ДИСКУРСЕ: К МЕТОДОЛОГИИ ПРОБЛЕМЫ ИСТОРИЧЕСКОЙ ПРЕЕМСТВЕННОСТИ НАЦИИ И ГОСУДАРСТВА
Освещаются господствующие в отечественной и мировой научной мысли подходы к сущности понятия «нация», его содержания и объема, времени появления, а также взаимосвязи с понятиями «этнос» и «народ». Отмечается, что понятие «нация» чаще всего коррелирует с понятиями «этнос» и «народ». Высказывается мнение, что нация - это народ, приподнятый запасом государственных сил, наделенный возможностями к самоидентификации и отделения от других наций государственными границами, а также - интегрирования других наций в состав своего государства на правах национальных меньшинств.
Ключевые слова: народ; этнос; нация; политическая нация; национальное государство; государственность.
Ivan Terlyuk
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of History of State and Law Ph.D., Assoc. Prof.
THE PHENOMENON OF THE NATION IN THE SCIENTIFIC DISCUSSION: TO THE METHODOLOGY OF THE PROBLEM OF HISTORICAL CONTINUITY OF THE NATION AND STATE
The prevailing approaches in the domestic and world scientific thought are the approaches to the essence of the concept of «nation», its content and volume, the time of appearance, as well as the relationship with the concepts of «ethnos» and «people». It is emphasized that the concept of «nation» most often correlates with the concepts of «ethnos» and «people». The idea is that the nation is a people that is exalted by the stockpile of state forces, endowed with the ability to identify and separate from other nations the state borders, as well as the integration of other nations into their national sovereignty as national minorities.
Key words: people; ethnic group; nation; political nation; national state; statehood.
Постановка проблеми. Pi4 очевидна, що перш шж говорити про юторичну спадкоемшсть укра!нських нацп та державносп, слщ, звюно, розкрити змютове значення низки понять. Найперше поняття спадкоемносп, на нашу думку, апрiорi передбачае з'ясування поняття правово! (державно-правово!) традицii. Та, головне, скласти ra6i чiтке уявлення про сутнють феноменiв, з одного боку, власне держави i державностi, а з шшого, - нацii та нацюнально! держави, !х появи, механiзмiв i чинникiв формування тощо. Первинною у цьому перелiку вважаемо «нащю». Адже сьогоднi, як i рашше, (етно)нацiональна спiльнота - базова одиниця суспшьно! органiзацii, та й значущють подiлу людства за нацiональним критерiем залишаеться незаперечним фактом.
Аналiз дослщження проблеми. Означена у заголовку наукова проблема мае загалом поважну лгтературу, створену переважно зусиллями фiлософiв, культуролопв, iсторикiв, а також представникiв шших наук. Лише !х перелiк зайняв би не одну сторiнку тексту. Своерщним компендiумом поглядiв багатьох учених на проблему наци можна вважати книгу С. Жижка, де вперше зiбрано широкий пiдбiр матерiалiв, яю iлюструють становлення нацiй у свт, а також нацiонально-визвольнi змагання укра!нського народу, формують вартостi патрiотичного свгтогляду [1]. Навiть гортаючи цю книгу, доходимо переконання, що нацiя, як об'ект пiзнання, е складним системним явищем, що закономiрно потребуе здшснення всебiчного, багаторiвневого та багатоаспектного анашзу. А вiдтак нацiя як наукова проблема е бшьш знайомою, ангж глибинно зрозумiлою та засвоеною.
Мета статп - привернути увагу до проблеми вивчення наци як базово! одиницi суспшьно! органiзацii; висвiтлити паншш у вiтчизнянiй та свiтовiй науковш думцi пiдходи щодо сутностi поняття «нащя», його змiсту й обсягу, часу появи, взаемозв'язку з поняттями «етнос» i «народ» тощо.
Виклад основного матерiалу. Принаймнi з друго! половини минулого столiття нацгя (тут i далi курсив наш - I. Т.) як наукова проблема - чи не найбшьш вживане i водночас дискусiйне питання свгтово! соцiогуманiтаристики. У вiтчизнянiй науцi «нацюнальна проблематика» виразно залишаеться в центрi запеклих наукових дискусiй упродовж останшх щонайменше тридцяти рокiв. Дискусii вщбуваються навколо з'ясування сутностi самого поняття «нащя», його змюту i обсягу, часу появи, взаемозв'язку з поняттями «етнос» i «народ» тощо. Часто-густо щ термши вживаються як синошми, хоча мгж ними е певш вiдмiнностi. Знання останнiх, погодьмося з К. Галушко, е необхiдним не лише для усвщомлення подiй минулого, але й для розумiння лопки сучасних полiтичних та суспiльних процеав [2, с. 2].
Найбшьш багатоплановим Í3 перелiчених е поняття народу, хоча сучасна наука не дае вичерпно! вiдповiдi на питання, що слщ вважати народом. Бшьш того, у юриспруденции це поняття вважають маловживаним та, загалом, маловщомим серед правникiв [3, с 282]. Причина цього, очевидно, криеться у тому, що в укра!нсьюй традици суспшьно! думки поняття «народу» завжди пов'язувалося з культурною, а не полгтичною спiльнотою. Проте цю прогалину можна компенсувати через звернення до здобутюв iнших галузей знань - етнологи, етнодержавознавства, политологи, соцюлоги тощо. Узагальнюючи сентенци, що мiстяться у численних працях з царини зазначених вище наук щодо народознавчих проблем [Див. напр.: 4], доходимо висновку, що шд «народом» слщ розумгти людську спiльноту, взагалi людей, «переважно у велиюй юлькосп» [5, с 174] чи населення певно! кра!ни або регiону в трьох значеннях - соцiальному, етнiчному та суспшьно-полгтичному.
В соцiальному значеннi, народ як сшльнота - це колектив людей, що об'еднуе рiзнi соцiальнi групи i верстви суспiльства («широк народш маси»), яю еднаються на засадах соцгальностг, себто внутршньо-необхiдного потягу, що змушуе людей вступати у вщносини з iншими людьми з метою задоволення сво!х, передовсiм, сощально-екожмчних потреб. З iншого боку, таке сощальне тлумачення поняття «народ» виглядае доволi однобоко. На думку шмецького вченого К. Ясперса, народ тсда «народ», коли вiн «структурований, усвщомлюе себе в сво!х життевих устоях, в своему мисленш i традицях». I тим вiн вiдрiзняеться вщ маси, яка, «навпаки, не структурована, не мае самоусвщомлення, однорщна i квантитативна, вона позбавлена будь-яких вщмшних рис, традицiй, грунту - вона порожня...» [6, с 142-143]. 1ншими словами, повинш бути речi, яю його (народ - I. Т.) згуртовують i перетворюють не на масу, яка, за К. Ясперсом, «е об'ектом пропаганди i навдавання, не знае вiдповiдальностi i живе на найнижчому рiвнi свiдомостi» [6, с. 143], а на спшьноту, що мае оргашчш спiльнi штереси.
Останнi кореняться у специфiчних елементах духовно! i мат^ально! культури, мов^ релт!, а також в усвщомленш свое! едностi й вiдмiнностi вщ iнших. Сукупнiсть усiх цих рис у наущ позначаються термiном еттчтсть (за В. Свтухом - термш, який вщтворюе якiснi характеристики людини або групи людей, пов'язанi з !хшм етнiчним походженням i яю виявляються у побутi, культурi, поведшщ, й загалом у ментальностi, пщтверджуючи це походження та вирiзняючи !х з-пом1ж iнших [7, с 104]). Народ, якому властивi зазначенi риси еттчносп, ще називають етносом. За усталеним визначенням, етнос (етнiчна сшльнота) - це стала людська сшльнота з рисами егачносп, що юторично виникае на певнiй територй, не залежить в1д волi певних людей, яю до не! входять, i здатна за рахунок самов1дтворення до стшкого багатовiкового iснування [8, с 369; 2, с. 16]. На тш всього етносу певними рисами культури чи дiалектом сильно може в^^знятися еттчна група, однак при цьому вона залишаеться його складовою частиною [9, с. 19].
У сусшльно-полгтичному значеннi народ - це «населення держави, що утворюе едину спiльнiсть» [10, с. 46] незалежно в1д кiлькостi етнiчних спiльнот, яю в нiй iснують або громадяни певно! кра!ни незалежно в1д егачного походження та релiгi!, яких об'еднують (в iдеалi - I.T.) сшльш громадянськ1 (нацiонально-громадянськi - I.T.) штереси. Такий народ ще називають нацгею.
Наукою сьогодш вироблено десятки дефшщш поняття «нац1я» [Див., напр.: 1, с. 163-203], яю бiльше чи менше в1дпов1дають нашому розумiнню й сприйняттю цього феномена. Можна погодитися з тим, що у найбшьш загальному визначеннi нац1я - це така спiльнота людей, що юторично «складаеться в ходi формування сшльносп !х територй, економiчних зв'язк1в, литературно! мови, деяких особливостей культури i характеру, яю складають !! ознаки» [11]. Проте ближча до ютини, як нам бачиться, дефiнiцiя проф. I. Креано!. Вона мае за нацда спiльнiсть «людей незалежно вщ !хнього етнiчного походження, об'еднаних полпичними iнтересами, усв1домленням свое! спiльностi на певнш територй (землi) з певною державною оргашзащею (суверенiтетом), единим громадянством, юридичними правами та обов'язками, культурою i традищями» [12, с. 105]. У будь-якому випадку мають рацда тi досл1дники, як1 вважають, що нащя - це народ, надшений державотворчим потенцiалом та здатний самощентифшуватись i в1дмежовуватись в1д iнших нацш кордонами держави чи iнтегрувати !х до свого складу на правах нацюнальних меншин у межах цих кордошв [2, с. 283]. У цьому контексп сам термiн «нащя» iнодi iнтерпретуеться визначенням - «громадянське суспiльство». Погоджуемося iз Ю. Земським, що нацiею (як i громадянським суспiльством) узагальнено називають кожне сусшльство, ^<яке живе 1деею власно! едносп, спiльно! вiдповiдальностi за минуле та сшльно! волi у прагненнi майбуття, усв1домлення
свГтоглядно! (в сена iдеaлiв, цiнностей та прюритепв) спорiдненостi всiх членiв сусшльства, а водночас - i усвщомлення рiвностi всiх в межах единого правового поля» [13, с. 8-9].
Можна було б навести ще декшька близьких нам дефiнiцiй «наци», проте чи це матиме сенс. Адже у науцi давно прийнято вважати, що яко!сь одше! дефшщи поняттю наци, зокрема тако!, що була б однозначною й загальновизнаною, на сьогоднi не iснуе. БГльш того, авторитетний фах1вець з проблем вивчення наци та нацiотворення, британський вчений Г'ю Сетон-Вотсон якось зауважував, що взагалi «неможливо дати жодного наукового визначення наци» [Цит. за: 14, с. 8-9]. Серед шшого тому, на думку ще одного видатного британського вченого Едгара Карра, що «слово "нащя" означае рiзнi речi для рiзних народiв i в рiзних мовах» [Цит. за: 15, с. 21-22]. Вщтак, очевидно, мають рацiю вiтчизнянi автори вщомо! монографи, за якими основнi причини вщсутносп единого наукового визначення феномену «нацш» полягають у багатогранностi функцш, що пов'язаш з ним, яю нормують i легiтимiзують майже уа прояви суспiльного буття людини [16, с 12]. До того ж, слщ пам'ятати, що нащя динамiчний органiзм, i дане раз i назавжди визначення буде суперечити законам дiалектики, бо по-рiзному варто трактувати нацiю в перiод становлення та у перюд !! зрiлостi [17, с. 34].
У значент «нащя» поняття «народ» також iнодi застосовуеться у мiжнародному правi.
Теоретичне осмислення проблем наци й нащотворення, вщповщно до усталено! в науцi традици, фактично зводиться до вивчення наци з позицiй «еттчног» («примордГалютсько!» або первинно!) чи «полтичног» («конструктивютсько!») парадигм.
Примордiалiстський пiдхiд дослiдження сутностi наци, чинникГв та механiзмiв И формування та взаемовщносин з iншими суспшьними утвореннями, що загалом сформулювався в 60-х рр. ХХ столгття, основуеться на засадi iснування наци як сощально! спiльноти впродовж тривалого юторичного перiоду. Аргументами цього слугували таю об'ективт ознаки як спiльне походження, територiя, релiгiя, культура, мова, расовий тип, психiчний склад, свiтогляд тощо, обов'язковi для усiх членiв спшьноти, котрi вiдчувають належнiсть до не!, на противагу шшим подiбним спшьнотам. Зрештою, жодна з приписуваних наци сукупносп ознак не е аш достатньою, анi необхiдною [14, с. 8]. Для примордiалiстiв сутнiсть наци цшком вкладаеться у досить вдале поняття «загального духу». Автор якого - Ш. Монтеск'е - писав: «численш речi керують людьми: ктмат, релiгiя, закони, рiд правлiння, приклади з минулого, звича! З усього цього формуеться й походить загальний дух народу» [18, с. 152]. ОскГльки етнокультурт та етнополiтичнi характеристики наци для вчених-примордiалiстiв, назагал, е споконвiчними, то й поняття етносу i наци ними сприймаеться як (майже) тотожш. З-помiж визнаних авторитета свгтово! науки примордiалiстсь-кого тдходу у вивченнi нацil - iмена американцiв Джона Армстронга, Клiфорта 1фца, Вокера Коннора, британця Ентонi Смгта чи нiмця Дiтера Лангевiше. У вгтчизнянш iсторiографil з позицiй примордiалiстського пiдходу рiзнi аспекти проблеми украшського нацiотворення представленi дослiдженнями Василя Балушка, Ярослава Дашкевича, Ярослава 1саевича, Серпя Плохiя, Юрiя Фiгурного, Валерiя Шевчука та ш.
Для прихильникiв полгтично! парадигми феномен нацil, звiсно, насамперед, - полгтичне явище. На !хню думку, бiльшiсть сучасних нацiй сформувалися впродовж Х1Х - початку ХХ столгття, а вiдтак поява наци стае можливою лише у модерну добу (звщси ще одна назва цього тдходу як модершстська концепцгя нацИ). Модертсти не заперечують примордiальностi (первинностi) етнiчних спГльнот, однак подальший !х розвиток розглядають через призму сощально! структури суспiльства. Для них нащя - результат штелектуального «конструювання», коли представники iнтелектуально! елiти через популяризащю iде! нац^', тобто «ще! едностi суспiльства, iде! спГльних штерешв г спГльно! вiдповiдальностi та ще! рГвностГ усГх перед единим законодавством» [13, с. 9], виступили «будителями» широких народних мас до свщомого нацГонального життя. При цьому головним знаряддям тако! конструкцГ! стае вироблення спшьного уявлення про спГльну юторичну долю. З-помГж учених-дослГдникГв феномену наци з позицш модернГстсько! концепцГ! свгтового визнання досягли французький експерт стародавтх мов Г цивГлГзацГй позаминулого столгття Ернест Ренан, американцГ Бенедикт Андерсон та Константин Симонс-Симонолевич, британцГ Ернест Гелнер та ЕрГк Гобсбаум, чех Мирослав Грох, тмецький соцГолог Г полГтолог чеського походження Карл Дойч, французька сощолог ДомГнГк Шнаппер,
рошянин Валерш Тiшков та iншi. Проблеми украшського нацiотворення у рамках модернютсько! парадигми дослiджують Ярослав Грицак, Сергш Скельчик, Георгiй Касьянов, Богдан Кравченко, Вгталш Масненко, Роман Шпорлюк та ш.
Звiсно, кожний iз пiдходiв щодо проблеми дослiдження наци та нащотворення, мае сво! переваги та недолши. Вiдтак дискусп мiж двома групами теоретиюв призводили до появи нових напрямiв у вивченнi рiзних аспектiв феномену наци. Наприклад, у другш половинi минулого столiття у захщноевропейськш науцi був популярний т.зв. гнструменталгстський пщхщ. Його представники - С. Олзак, Дж. Нейгел та !х однодумцi (Д. Горовiтц, Дж. Ротшильд, А. Коен та ш.) -поняття «нащя» загалом ототожнювали iз поняттям етнiчнiсть. Належнiсть людини до певно! наци вони детермшували ситуацiйно, тобто вважали, що вона обумовлюеться, передовсiм, 11 ситуативною реакщею в груповому чи iндивiдуальному порядку [19, р. 4-5]. 1ншими словами, представники шструменталютського напряму у вивченш поняття наци не орiентувалися на пошук його об'ективних основ, а - на виявлення тих функцш, яю вона виконуе. Варто також згадати, що у колишньому СРСР пашвним пiдходом у вивченнi наци та загалом нащональних вiдносин була теоргя етносу. За нею нащя була результатом еволюцшного процесу розвитку етносу (етшчно! групи). II найяскравший представник Юлiан Бромлей вважав, що для кожно1 сощально-економiчноl формацп характерний свiй тип етнiчноI спшьноти - народнiсть (для рабовласнищ^ або феодально].'), а нащя, вщповщно, - для буржуазное' або соцiалiстичноI [Див.: 20]. До слова, зрозумшо, що саме ця концепщя ще дос зберiгае поважний вплив на позицп вiтчизняних науковцiв. Певний iнтерес представляе i соцiобiологiчне розумiння етносу в послщовно немарксистськiй оригiнальнiй концепцп Лева Гумшьова - т. зв. пасгонарна теоргя етносу [Див.: 21]. Зрештою, нащя такий складний та багатогранний об'ект дослщження, що дискусп щодо пiдходiв його вивчення ще довго триватимуть.
Висновки. Побiжний аналiз пануючих у вiтчизнянiй та свiтовiй науковш думцi пiдходiв щодо сутностi поняття «нащя», його змюту й обсягу, часу появи, взаемозв'язку з поняттями «етнос» i «народ» схиляе до таких висновюв.
По-перше, феномен наци у впчизнянш, европейськш та свгтовш науцi мае тривалу й плщну дослщницьку iсторiю. Вивчення наци, вщповщно з усталеною в науцi традищею, здшснюеться з позицiй «етшчног» («примордiалiстськоl» або первиннох) чи «полтичног» («конструктивютськох» або модернiстськоl) парадигм. Примордiалiсти (напр, американщ Дж. Армстронг, К. Грц, В. Коннор, британець Е. Смгт, нiмець Д. Лангевiше, украшц В. Балушок, Я. Дашкевич, Я. 1саевич, С. Плохш, Ю. Фiгурний, В. Шевчук та ш.) на пщст^ об'ективних ознак, притаманних наци, як-то сшльне походження, територiя, релiгiя, культура, мова, расовий тип, псиичний склад, свгтогляд тощо, загалом вважають, що нащя як сощальна спiльнота юнуе впродовж тривалого iсторичного перiоду. Тодi як для конструктивiстiв (напр. американщ Б. Андерсон, К. Симонс-Симонолевич, британщ Е. Гелнер, Е. Гобсбаум, чех М. Грох, шмець К. Дойч, французи Е. Ренан, Д. Шнаппер, украшц Я. Грицак, С. Скельчик, Г. Касьянов, Б. Кравченко, В. Масненко, Р. Шпорлюк та ш.) наця як модерне (сформувалося впродовж Х1Х - початку ХХ столгття) й полiтичне (пов'язане з державою, державотворенням) явище, е результатом «конструювання» суспiльства iнтелектуальною елiтою шляхом популяризаци щей його едностi, спiльних штересш, сильно! вщповщальносп та рiвностi усх перед единим законодавством. Дискуси м1ж двома групами теоретиюв призводили до появи нових напрям1в у вивченш рiзних аспектiв феномену наци (шструменталютський пiдхiд, теорiя етносу, пасiонарна теорiя етносу та iн.).
По-друге, поняття «нащя» найчаспше корелюе з поняттями «етнос» i «народ». Усiх 1'х помилково подеколи уважають синонiмами. Як найбшьш багатопланове iз зазначених понять бачимо поняття народу, яке розумiемо у трьох значеннях - сощальному (як колектив людей, що об'еднуе рiзнi сощальш групи i верстви суспшьства), етнiчному (як спiльноту зi своею мовою й специфiчними елементами духовно! i матерiальноI культури, а головне - усвщомленням своеI едносп й вiдмiнностi вiд iнших) та суспшьно-полгтичному (як населення держави, яке об'еднуеться в одну спшьноту на основi спiльних громадянських (нацiонально-громадянських) штерешв).Останне вiдповiдае розумiнню наци як такого народу, що тднесений запасом
державницьких сил, надшений змогою до самощентифшацп й вiдмежування вiд iнших нацш державними кордонами, а також - штегрування iнших нацiй до складу свое! держави на правах нащональних меншин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Жижко С. Нацiя як спшьнота. К.: Днiпро, 2008. 805 с. 2. Галушко К. Народи, етноси, наци: Популярне видання. К.: Темпора, 2008. 72 с. 3. Бедрш М. Народ i право: взаемообумовленють i взаемозв'язки. Публ1чне право. 2013. № 2 (10). С. 281-284. 4. Етнографiя Укра!ни / за ред. С. Макарчука. Львiв: Свгт, 2004. 518 с.; Лозко Г. Етнодержавознавство. Фшософсько-теоретичний вимiр. Тернопiль: Мащ^вець, 2012. 384 с.; Макарчук С. А. Етшчна iсторiя Укра!ни: навч. поаб. К.: Знання, 2008. 471 с.; Макарчук С.А. Укра!нський етнос (виникнення та юторичний розвиток). К.: НМК ВО, 1992. 148 с.; Мала енциклопедiя етнодержавознавства / ред. кол. : Ю.1. Римаренко (вщп. ред.) та ш. К.: Довiра; Генеза, 1996. 942 с.; Пономарьов А. П. Етшчнють та етшчна iсторiя Укра!ни: курс лекцiй. К.: Либщь, 1996. 272 с.; Тиводар М. Етнолопя. Ужгород : Гражда, 2010. 504 c. та ш. 5. Словник укра!нсько! мови: [в 11-ти т.] / редкол. I. К. Бшодщ та ш., редактори тому: В.О. Винник, Л.А. Юрчук. Том 5: Н-О. К.: Наук. думка, 1974. 840 с. 6. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. М.: Политиздат, 1991. 527 с. 7. Свтух В. Б. Етшчнють : енциклопедичний довщник; Нац. пед. ун-т iменi М. П. Драгоманова, Центр етноглобалютики. К. : Фешкс, 2012. 396 с. 8. Горбатенко В. П. Етнос. Юридична енциклопедiя: [в 6-ти т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемчушенко (голова) [та ш.]. Т. 2.: Д-Й. К.: Укр. енцикл., 1999. 744 с. 9. Макарчук С. А. Етшчна iсторiя Укра!ни: навч. поаб. К.: Знання, 2008. 471 с. 10. Шаповал В. М. Народ. Юридична енциклопедiя: [в 6-ти т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова) [та ш.]. Т. 4.: Н-П. К.: Укр. енцикл., 2002. 720 с. 11. Нащя. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0 %9D %D0 %B0 %D1 %86 %D1 %96 %D1 %8F12. Кресiна I. О. Нащя. Юридична енциклопедiя: [в 6-ти т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемчушенко (голова) [та ш.]. Т. 4.: Н-П. К.: Укр. енцикл., 2002. 720 с. 13. Земський Ю. С. Польська, росшська та укра!нська елгти в змаганнях за Правобережну Укра!ну середини XIX столгття. 1нститут укра!нсько! археографii iм. М. С. Грушевського НАН Укра!ни. Хмельницький: Б. в., 2011. 350 с. 14. Куць О. М., Мадш М. П. Етнонацiональна свщомють у державотворчих процесах. Харюв: ППВ «Новое слово», 2009. 318 с. 15. Картунов О. В. Вступ до етнополгтологи: науково-навчальний пошбник / О. В. Картунов. К.: 1н-т економши, управлшня та господарського права, 1999. 300 с. 16. Крисаченко В. С., Степико М. Т., Власюк О. С. Укра!нська полгтична нащя: генеза, стан, перспективи / за ред. В. С. Крисаченка. К.: Н1СД, 2003. 632 с. 17. Бевз Т. До питання про формування наци (за творчим спадком Н. Я. Григорива). Етшчна юторГя ^родГв Свропи. 2001. Вип.9. С. 34-39. 18. Монтескье Ш. Дух законов: Пер. Е. Корнеева. Изд. 2-е. С.-Пб: Типография Штаба Отдельного Корпуса Внутренней Стражи, 1862. Ч. 1. 363 с. 19. OlzakS., NagelJ. Introduction, CompetitiveEthnic Relations: An Overview. OlzakS.,Nagel J. (eds.). Competitive Ethnic Relations. FL: Academic Press, Inc: Orlando, 1986. P. 1-16. 20. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. М.: Наука, 1983. 414 с.21. Гумилёв Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. СПб.: Кристалл, 2001. 642 с.
REFERENCES
1. Zhyzhko S. Natsiia yak spilnota. [The nation as a community]. K.: Dnipro, 2008. 805 p. 2. Halushko K. Narody, etnosy, natsii [Peoples, ethnic groups, nations]: Populiarne vydannia. K.: Tempora, 2008. 72 p. 3. Bedrii M. Narod i pravo: vzaiemoobumovlenist i vzaiemozviazky [People and Law: Interdependence and Interconnections.]. Publichne pravo. 2013. No. 2 (10). P. 281-284. 4. Etnohrafiia Ukrainy / za red. S. Makarchuka Lviv: Svit, 2004. 518 p.; Lozko H. Etnoderzhavoznavstvo. Filosofsko-teoretychnyi vymir. Ternopil: Mandrivets, 2012. 384 p.; Makarchuk S. A. Etnichna istoriia Ukrainy: Navch. posib. K.: Znannia, 2008. 471 p.; Makarchuk S. A. Ukrainskyi etnos (vynyknennia ta istorychnyi rozvytok). K.: NMK VO, 1992. 148p.; Mala entsyklopediia etnoderzhavoznavstva /red. kol. : Yu. I. Rymarenko (vidp. red.) ta in. K.: Dovira; Heneza, 1996. 942 p.; Ponomarov A. P. Etnichnist ta etnichna istoriia Ukrainy: kurs lektsii. K.: Lybid, 1996. 272 p.; Tyvodar M. Etnolohiia. Uzhhorod : Hrazhda, 2010. 504 p. ta in. [Ethnography of Ukraine / ed. S. Makarchuk. Lviv: World, 2004. 518 s .;
Lozko G. Ethno -State Studies. Philosophical and theoretical dimension. Ternopil: Mandrivets, 2012. 384 s .; Makarchuk S. A. Ethnic History of Ukraine: Teach. Manual. K .: Knowledge, 2008. 471 s .; Makarchuk S. A. Ukrainian ethnos (origin and historical development). K .: NMK VO, 1992. 148 s .; Small encyclopedia of ethno-state studies / ed. count : Yu.I. Rymarenko (edited by) and others. K .: Trust; Genesis, 1996. 942 s .; Ponomarev AP Ethnicity and ethnic history of Ukraine: course of lectures. K.: Lybid, 1996. 272 s .; Tivodar M. Ethnology. Uzhhorod: Citizenship, 2010. 504 c. etc.]. 5. Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian language] : [v 11-ty t.] / Redkol. I. K. Bilodid ta in., redaktory tomu: V. O. Vynnyk, L. A. Yur-chuk. Tom 5: N-O. K.: Nauk. dumka, 1974. 840 p. 6. Yaspers K. Smbisl y naznachenye ystoryy [The meaning and purpose of the story:] Per. s nem. M.: Polytyzdat, 1991. 527 p. 7. Yevtukh V. B. Etnichnist : entsyklopedychnyi dovidnyk [Ethnicity: an encyclopedic guide] Nats. ped. un-t imeni M. P. Drahomanova, Tsentr etnohlobalistyky. K. : Feniks, 2012. 396 p. 8. Horbatenko V. P. Etnos. Yurydychna entsyklopediia [Ethnos. Legal Encyclopedia]: [v 6-ty t.] / red. kol.: Yu.S. Shemchushenko (holova) [ta in.]. T. 2.: D Y. K.: Ukr. entsykl., 1999. 744 p. 9. Makarchuk S. A. Etnichna istoriia Ukrainy. [Ethnic History of Ukraine]: Navch. posib. K.: Znannia, 2008. 471 p. 10. Shapoval V.M. Narod. Yurydychna entsyklopediia[People. Law Encyclopedia]: [v 6-ty t.] / red. kol.: Yu. S. Shemshuchenko (holova) [ta in.]. T. 4.: N P. K.: Ukr. entsykl., 2002. 720 p. 11. Natsiia. [The nation]. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0 %9D % D0 %B0 %D1 %86 %D1 %96 %D1 %8F. 12. Kresina I. O. Natsiia. Yurydychna entsyklopediia [Nation. Law Encyclopedia]: [v 6-ty t.] / red. kol.: Yu. S. Shemchushenko (holova) [ta in.]. T. 4.: N P. K.: Ukr. entsykl., 2002. 720 p. 13. Zemskyi Yu. S. Polska, rosiiska ta ukrainska elity v zmahanniakh za Pravoberezhnu Ukrainu seredyny Х1Х stolittia. [Polish, Russian and Ukrainian elites in competitions for the Right-Bank Ukraine in the middle of the XIX century.] Instytut ukrainskoi arkheohrafii im. M. S. Hrushevskoho NAN Ukrainy. Khmelnytskyi: B. v., 2011. 350 p. 14. Kuts O. M., Madin M. P. Etnonatsionalna svidomist u derzhavotvorchykh protsesakh. [Ethnonational consciousness in statebuilding processes.] Kharkiv: PPV «Novoe slovo», 2009. 318 p. 15. Kartunov O. V. Vstup do etnopolitolohii [Introduction to ethnopolitics] : Naukovo-navchalnyi posibnyk / O. V. Kartunov. K.: In-t ekonomiky, upravlinnia ta hospodarskoho prava, 1999. 300 p. 16. Krysachenko V. S., Stepyko M. T., Vlasiuk O. S. Ukrainska politychna natsiia: geneza, stan, perspektyvy [Ukrainian political nation: genesis, state, prospects] / za red. V. S. Krysachenka. K.: NISD, 2003. 632 p. 17. Bevz T. Do pytannia pro formuvannia natsii [To the question of the formation of a nation] (za tvorchym spadkom N.Ia. Hryhoriiva). Etnichna istoriia narodiv Yevropy. 2001. Vyp. 9. P. 34-39. 18. Monteske Sh. Dukh zakonov [The Spirit of Laws]: Per. E. Korneeva. Yzd. 2-e. S.-Pb: Typohrafyia Shtaba Otdelnoho Korpusa Vnutrennei Strazhy, 1862. Ch. 1. 363 p. 19. OlzakS., NagelJ. Introduction, CompetitiveEthnicRelations: An Overview [Introduction, CompetitiveEthnic Relations: An Overview]. Olzak S.,Nagel J. (eds.). Competitive Ethnic Relations. FL: Academic Press, Inc: Orlando, 1986. P. 1-16. 20. Bromlei Yu. V. Ocherky teoryy эtnosa. [Essays on the theory of ethnos]. M.: Nauka, 1983. 414 p. 21. Humylëv L. N. Эtnohenezy byosfera Zemly [Ethnogenesis and the Earth's biosphere]. SPb.: Krystall, 2001. 642 p.
Дата надходження:09.07.2018р.
