CC BY
9ПИТАНИЯ УКРАШСЬКОГО НАЦЮГЕНЕЗУ У НАУКОВ1Й СПАДЩИН1 I. ЛИСЯКА-
РУДНИЦЬКОГО
Сич О.М.
Кандидат iсторичних наук, доцент, професор кафедри публгчного управлтня та адмШстрування 1вано-франтвського нацюнального техтчного }miверситету нафти i газу
ISSUES OF UKRAINIAN NATIOGENESIS IN THE SCIENTIFIC HERITAGE OF I. LYSIAK-
RUDNYTSKY
Sych O.
PhD in history, Associate Professor, Professor of the Department of Public Administration and Local Government of Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas.
Анотащя
У статп автор дослщжуе погляди украшського емпрацшного вченого I. Лисяка-Рудницького на пи-тання украшського етногенезу. Вчений виробив власне бачення цього процесу, видшивши у його станов-ленш двi основш категорп - народ i нацш. Народ е значно давшшою i витривалiшою спiльнотою та ста-новить ту основу, на якш формуеться нацiя i И етшчне ядро. Нацiя перш за все характеризуеться свщомою волею И члешв до полiтичного самоствердження i в своему юнуванш опираеться на етшчну основу народу. На думку вченого украГнський народ сформувався у першш половинi I тис. н. е. i демонструе свiй конти-нуггет до сьогоднiшнього дня. Натомiсть украшська нацiя виникла дещо пiзнiше, и iсторiя носить перери-вистий характер i в нiй вiн видме княжо-феодальний, козацький та модерний перюди.
Abstract
The article expresses the author's exploration the views of the Ukrainian emigration scientist I. Lysiak-Rud-nytsky on the issue of Ukrainian ethnogenesis. The scientist developed his own vision of this process, identifying in its formation two main categories - the people and the nation. The people is much older and more enduring community and forms the basis upon which the nation and its ethnic core formed. First of all, the nation is characterized by the conscious will of its members to the political self-assertion and inside its existence is based on the ethnic basis of the people. According to the scientist, the Ukrainian people formed in the first half of the first millennium AD and demonstrates its continuity up to nowadays. In return, the Ukrainian nation emerged a little later, its history is intermittent, and the scientist identifies such periods: princely and feudal, Cossack and modern.
Ключовi слова: нацiоналiзмознавство, нацюгенез, народ, нащя, юторичш та неюторичш наци, провщна верства, примордiалiзм, модершзм.
Keywords: the science of nationalism, natiogenesis, people, nation, historical and non-historical nations, the leading layers, primordialism, modernism.
Сучасне украшське нацiоналiзмознавство пе-ребувае у кризовому сташ. Якщо у сферi юторич-них дослвджень за роки украшсько! Незалежносп появилася об'емна маса фундаментальних тематич-них дослщжень, то в галузi полггично! науки вони е достатньо рщкюними i в бшьшш мiрi носять вузько-тематичний, або ж контекстуальний характер. Причинами цього е як шерцшний вплив анти-нащоналютично! советсько! та постсоветсько! про-паганди, так i аналогiчний вплив на украшське на-укове середовище лiберально-зорiентованоi захвдно! полiтичноi' науки. Зрештою, i кризовий стан сучасного украшського нацюналютичного се-редовища стоiть на завадi того, аби воно виступило подразником таких дослщжень.
З уваги на такий стан сучасного украшського нацiоналiзмознавства актуальним е питання до-слiдження його юторп та науковцiв, що и творили. Серед невеликого числа таких поряд з О. Бочковсь-ким, В. Старосольським, М. Прокопом тощо вагоме мiсце займае I. Лисяк-Рудницький - украшський емiграцiйний полiтичний юторик та полiтолог, професор ушверситепв Фiладельфii, Вашинтону (США) та Едмонтону (Канада). Вчений народже-ний в емпрацп, академiчну освiту почав здобувати
у Львов^ а з початком Другоi свiтовоi вiйни продо-вжив у захiдних унiверситетах Праги, Берлша та Женеви. Прiоритетом сво1'х наукових дослщжень вiн обрав украшську суспшьно-полггачну думку Х1Х-ХХ ст. i добрий фшософський та полгго-логiчний вишшл, здобутий у европейських ушвер-ситетах, дозволив здшснювати 1'х предметно, акаде-мiчно грунтовно i в контекст захвдно1' науки. Й останнiм вони особливо цшш для сучасного украшського читача й дослщника. Як стверджуе О. Прiцак у передмовi до збiрника праць вченого, «вш "вирю" на захiдноевропейських iнтелектуальних течiях та все творче життя слщкував за 1'хшм ро-звитком» [6, с. ХУШ].
Творча спадщина I. Лисяка-Рудницького достатньо добре вщома украшськш iсторичнiй та полiтичнiй наущ. Про це свiдчить змiст таких фундаментальних видань як «Оргашзацгя украшських нацiоналiстiв i Украшська повстанська армгя», збiр-ники «Украша: полгшчна iсторiя», «Полiтичний те-рор i тероризм в Украiнi», «Феномен наци», енцик-лопедичний словник «Фiлософiя полгшки» тощо. Всi вони виданi на високому iнституцiйному рiвнi - 1нститутом юторп Украши, 1нститутом фшософп,
1нститутом полтгачних i етнонацiональних до-слвджень iM. I. Ф. Кураса, Академieю педагогiчних наук НАН Укра!ни.
В той же час в частиш нацiоналiзмознавства ця спадщина достатньо рвдко iмплементована в укрш'нсьш rayKOBi дослiдження. Як правило, поси-лання на думки та працi вченого носять контексту-альний чи iлюсгративний характер. Завданням ще! статгi е системний аналiз поглядiв I. Лисяка-Руд-ницького на укра!нський нацiогенез.
Розглядовi питання нацiогенезy I. Лисяк-Руд-ницький присвятив окреме i достатньо об'емне есе «Формування укра!нського народу й наци». Його умовно можна роздшити на двi частини - розмiрко-вування про нацiогенез загалом та аналiз процесу формування укрансько! наци. Вже сама назва пращ вказуе, що в цьому процесi вчений чiтко розрiзняв двi категорп - народ i нацш. Пiд першою вiн бачив «етнiчний масив», що характеризуеться такими «об'ективними прикметами як походження, мова, побут, своерiдний стльний стиль, що пронизуе всi дшянки життя даного колективу й надае йому одно-стайний (простiрно й часово) "народнш характер"». При цьому застер^ав, що такий перелiк не може бути вичерпним i е змшним для кожного конкретного народу. Наприклад, шотландцi та iрландцi втратили власну мову, а отже не володшть цiею ознакою, але тим не менше вони не перестають бути окремими народами. У питаш походження народiв вчений ввдзначав, що хоча в природi i не iснyе повшстю гомогенних народiв, однак «якийсь мшмум кровно! однородности конечний для екзи-стенцп народу». Набiр вказаних характеристик кожного народу формуеться природнiм чином i не-залежно ввд чие!сь свщомо! волi, адже «народи по-стали й жили продовж довгих столиъ, деколи навiть тисячолiть, хоч про це шхто свiдомо й не "старався"» [6, с. 11].
Натомють, передумовою iснyвання нацй' е сввдома воля li членiв. Нащя належить до политично! сфери i це спiльнота людей, як «хочуть бути державою», сввдомо прагнуть бути единим «това-риством, шдпорядковуватися запровадженим законам i влад^ користуватися правами i виконувати обов'язки». А отже «суттю наци е воля творити полтгачний колектив». Якщо нацiя втрачае таку волю, то вона може зникнути незалежно вщ чужо-земного завоювання чи фiзичного винищення. I саме воля «бути державою», а не наявнють тако! держави, е головною ознакою наци. В якосп прикладу, I. Лисяк-Рудницький наводить поляков, як1 хоч в шнщ XVIII ст. i втратили державу, однак настiльки яскраво i наполегливо демонстрували свою окремшнють, що Свропа нiколи не переставала 1х вважати окремою нащею. В свою чергу, формальна наявнють державного утворення не пе-редбачае автоматичного юнування у ii рамках нацй'. I саме такими е держави, утвореш династичним або iмперським способом [6, 12-13, 15].
Слщ вiдзначити, що сyчаснi укрш'нсьш вчеш в галyзi полiтичних наук також вважають, що полии-зацiя етносу е нарiжною ознакою формування наци. Так, А. Колодш з цього приводу зазначае, що «саме
полгтизащя сввдомосп та суспiльного життя етносу е однieю з найголовшших ознак його перетворення на нацш» [3, с. 106].
В такому pa3i, закономiрним постае питання спiвмiрностi цих двох категорiй. Вiдповiдаючи на нього, вчений однозначно стверджуе, що народ «е сустльним явищем, незрiвнянно старшим, нiж нацiя». До того ж вш е не пльки старiшою, але й тривк1шою сощальною структурою, яка може iснувати навпъ тодi, коли пвд впливом рiзних сус-пiльних (зовнiшнiх чи внутршшх) чинник1в та ка-таклiзмiв зникае нащя. Бо таю катактзми в першу чергу «вдаряють по сощяльних елiтах i по репре-зентативних полтгачних i культурних установах». Натомють народ, як вiн вважае, для самозбере-ження не потребуе складних структур й для цього достатньо наыть лише наявностi родини. Збер^ши себе, народ може зберегти у пам'яп i окремi ознаки наци. В тдсумку I. Лисяк-Рудницький застосовуе афористичне порiвняння, що «трава може перетри-вати, коли буря валить дуби» [6, с. 13-14].
Слщ зауважити, що в европейськ1й полп'ичнш думцi розрiзнення тако! етапностi у розвитку нацiï, коли ш передуе культурно згуртована етнiчна спiльнота, мае непоодинокий характер. Так задовго до I. Лисяка-Рудницького шмецький iсторик Ф. Майнеке вщзначав, що у розвитку нацш юнуе два перiоди. «Можемо видiлити ранiший перiод, коли юнування та рют нацiй мали рослинний i знеособ-лений характер, i шзшший перiод, коли про-буджуеться свiдома воля нацiï i нац1я ввдчувае себе - хай навгть в особi свого провiдника - великою iндивiдуальнiстю, великою iсторичною сшльнютю, претендуючи на характер i право розвиненоï особи-стостi, на самовизначення». Вчений подiляе нацiï на полггачш i культурнi, залежно вiд того, на що вони перш за все опираються у своему розвитку -на культурну спадщину, чи на спiльну полiтичну волю i дух. Культурна нащя може розвинутися у полгтичну i в такому разi створена нею держава розглядаеться як продукт нацiональноï культури. Однак, перебуваючи у «вегетативному» сташ, вона може й не виявляти прагнення «стати полiтичною нацiею i створити нащональну державу у сво1'х межах» [10, 503-514].
Як бачимо, мiркування про те, що головною ознакою наци е ïï воля до полггачного, державного самоствердження е подiбними у I. Лисяка-Рудницького та Ф. Майнеке.
Сучасний класик нацiоналiзмознавства Е. Смiт також етапним перюдом у процесi етногенезу вважае наявнють доновпньо1' етнiчноï стльноти, яку вiн ще паралельно означуе французьким термiном ethnie. Вчений називае шють головних атрибутiв тако!' спiльноти: групова власна назва; мiф про спшь-них предков; стльна iсторична пам'ять; один або б№ше диференцiйованих елементiв спiльноï культури; зв'язок з «родним краем»; чуття солщарносп у значно1' частини населения. Таи етшчш спiльноти можуть формуватися двома шляхами - через об'ед-нання та подiл. Вони ж можуть i «згасати» через за-стосування щодо них полiтики геноциду та етно-
циду, який iнодi ще називають «культурним геноцидом». Проаналiзувавши ряд фактав з ютори ста-родавнього свiту, Е. Смiт стверджуе: «У кожному випадку втрата полиично! влади та незалежностi провiщала згасання етносу, але здебiльшого через культурне поглинання та етнiчне перемiшування». З шшого боку, деяк1 етноси можуть не згасати навиъ тисячi рок1в [12, с. 30-40].
В свою чергу нацш вчений визначае як «су-купнiсть людей, що мае власну назву, спiльну юто-ричну територш, спiльнi мiфи та iсторичну пам'ять, масову громадську культуру, однаковi економiчнi й однаковi юридичнi права для вах членiв». Як бачимо, частково ознаки доновиньо! етшчно! спiльноти та наци зб^аються. Перша власне i складае те етнiчне ядро, на основi якого формуеться нацiя. У питання обов'язково! наяв-ностi такого ядра Е. Смгг навiть категоричшший за I. Лисяка-Рудницького i вважае, що «без етшчного родоводу майбутня нацiя розпадеться». Однак для наци притаманш тi характеристики, як1 не може мати етшчна спiльнота i як1 можливi тiльки при на-явностi такого полiтичного утворення як держава, що може забезпечити !х поширення та дотримання - масова полггачна культура та наявнiсть однако-вих для всiх економiчних i юридичних прав [12, с. 49-51]. I в цш частиш також доречне наведення ана-логш iз мiркуваннями I. Лисяка-Рудницького.
Запропонувавши свою схему нацiогенезу, I. Лисяк-Рудницький знайшов, за влучним висловом Г. Касьянова, «компромюний варiант м1ж при-мордiалiзмом i модернiзмом» [1, с. 273], сввдком розгортання палких дискусш м1ж прихильниками яких у захвднш науцi вiн, очевидно, був. Нагадаемо, що модернiзм та примордiалiзм належать до голов-них парадигм нацiоналiзму (окрiм них Е. Смiт також називае перенiалiзм та етносимволiзм), як1, в свою чергу, прив'язаш до версiй походження наци. Якщо коротко, то !хня суть полягае в наступному. Модернiсти вважають, що коршня нацiоналiзму слад шукати в модернш добi. «Як процес "нащетво-рення", а також як щеолопя й рух, нацiоналiзм та його щеали нацюнально! автономп, едностi й щен-тичностi е порiвняно сучасним феноменом, в основi якого лежить полiтичний аспект суверенiтету, цiлiсностi та ушкальноста наци», - так передае !хне бачення Е. Смiт. Натомють для прихильник1в при-мордiалiзму (примордiальний - первюний, спокон-вiчний) «наци юнують вiчно i лежать в основi всiх подальших суспiльних процеав i подiй» [11, с. 48, 53].
Перш за все, I. Лисяк-Рудницький критично вщшсся до твердження, що наци е «результатом модерно! демократи» ^ зокрема, що французька нацiя постала щойно пiсля Великое' французько! ре-волюцi!. Аналiзуючи юторичш подi!, вiн заперечуе цю тезу i стверджуе: «Можна прийняти, що важ-ливiшi европейсьш нацi! сформувалися пiсля перелому першого й другого тисячолптя н. е.». За вихвдне положення вчений бере те, що суттю нацi! е свщома воля !! членiв бути полггачним суверен-ним колективом i вважае, що така «постава» була
притаманною вже феодальним та становим суспшь-ствам i i! виразником були !х вищi верстви - лицар-ство i мiський патрщят. «Дуже легко показати, як тд традицiйною формою служ1ння особi монарха насправдi йшлося про служ1ння нацп-держаш, тiльки символiзованiй у династп й особi монарха. Ця колективна солщаршсть шляхетсько! кляси (полюс, евентуально, мiський патрiцiят) об'еднано! довкола лептимно! династп, це перший етап у ро-звитковi наци», - щдсумовуе свою логiкy I. Лисяк-Рудницький. Натомють компромiсно вiддае на-лежне нацiотворчомy значенню Велико! французь-ко! революцй' в тому, що вона розширила соцiальнy базу наци, перетворивши «щдданих на громадян, роблячи цих громадян сшввщповвдальними за долю колективу-наци» [6, с. 16-17].
У зв'язку iз дискyсiею примордiалiстiв та мо-дернiстiв щодо часу виникнення наци слщ вщзна-чити, що ряд заруб1жних та вiтчизняних вчених, як не спецiалiзyеться у галyзi нацiоналiзмовства, також висловлюють гiпотези щодо часу !! значно ранiшо! появи. Так ввдомий американський полiтик та полгтолог Г. Кiссiнджер, аналiзyючи юторичш моделi свiтового порядку, ввдзначае, що вже в першш половиш XVII ст. перший мшютр Францй' кардинал де Ршелье запровадив принцип, що в !! м1жнароднш полгшщ «провщною зОркою» мав бути нацюнальний штерес, а король лиш продов-жував здшснювати свою королОвську владу не як самодостатнш суб'ект, але як «символ суверенно! держави i вираження державних штереав». А вже невдовзО тсля цього Вестфальськ1 угоди 1648 р. за-фжсували, що «державу, а не Омперш, династаю чи релтйну конфесш, було затверджено як будОвель-ний блок европейського порядку та було створено концепцш державного суверенитету». Вчений в1д-значае, що саме «Вестфальський мир став поворот-ним моментом в ютори нацш» [2, с. 23, 27]. В свою чергу укра!нський вчений М. Михальченко також заперечуе тезу про те, що нацюналОзм «е продуктом нового часу i зародився наприкшщ XVII - поч. XVIII столптя в £врош» та висловлюе переко-нання, що вш виник значно рашше у Кита! та Японп, щоправда «в специфОчнш Озоляцюнютськш формЬ> [8, с. 86].
Накладаючи свою схему нацюгенезу на укра!нський сустльний грунт, I. Лисяк-Рудниць-кий свщомо вступае в дискусш вичизняних при-мордОалютав та модернютав. Перш за все, вш критично ставиться до того, що укра!нсьш вчеш часто не розрОзняють понять «народу» та «наци» i вжива-ють !х як синошмОчш, згадуючи при цьому працю В. Щербашвського «Формащя укра!нсько! наци» та рукопис сучасника з емОграцп, схованого тд крип-тошмом «проф. М. С.». Сам автор вважае, що пря-мими предками укра!нського народу слщ вважати лгтописних антав й що вш, як етшчна стльнота, сформувався в першш половиш I тис. н. е. та демон-струе свою тяглють (континуитет) аж до сьогодшшнього дня [6, с. 17-18]. До слова кажучи, подОбно! думки притримуються i ряд сучасних укра!нських вчених [4, с. 138].
В то же час, таке твердження I. Лисяка-Руд-ницького для нього ж самого не е безспрним. На завершальному етапi аналiзу вiн повертаеться до питання нащонального характеру давньо! Русi i, зо-крема, насшльки !! спадкоемцями е ро^ни. Тут вчений приходить до висновку, що «держава Воло-димира й Ярослава не була аш "укра!нська", анi "росшська" (московська) в модерному розумшнц це була стльна сх1дноевропейська держава доби патримотяльно! монархи, себто коли ще не юнувала нацiональна диференщящя». Для порiвняння вш наводить приклад держави Карла Великого що так само не була аш «шмецькою», анi французькою». I шсля цього погоджуеться i3 твер-дженням укра!нського iсторика консервативного спрямування С. Томашiвського, що хоч початки укра!нства i кореняться в давнш Русi, але першою суто укра!нською державою слад вважати Га-лицько-Волинське королiвство [7, с. 25-26].
Принапдно слад зауважити, що ряд сучасних укра!нських вчених подiляють таку думку. Напри-клад, член-кореспондент НАН Укра!ни М. Михаль-ченко також стверджуе, що на ру!нах давньо! Рус утворилися новi держави - Московiя, Укра!на, Ве-лике князiвство Литовське, а попм Бiлорусь. Й що вони наспльки ж вiдрiзняються ввд давньо! Русi, як i сучасна Iталiя вiд давнього Риму чи середньовiч-ного Риму щд владою пап [9, с. 133].
В той же час укра!нська нацiя виникла пiзнiше i !й бракуе тако! «тяглости», яку продемонстрував народ. Вчений вважае, що вона почала формува-тися на дешлька столiть пiзнiше i l! початкiв слад шукати в перюд розпаду держави давньо! Руа. Нaцiя остаточно викристалiзувалася щойно в Га-лицько-Волинському королiвствi та Великому кнмвсга Литовському, однак загинула шсля Люб-лiнсько! унп. Вдруге нащя нiбито вiдродилaся в перiод Гетьманщини i знову зникла на переломi XVIII-XIX столiть пiсля того, як росшським царсь-ким режимом були л^щоваш рештки козацько! автономп в Укра!ш. Таким чином, укра!нська нащя двiчi в доновiтнiй iсторi! «завмирала i вщроджува-лася». I тим ноаем, який зберiгaв залишки традицш попереднього перiоду й на чи!й культурно-менталь-нiй основi знову поставала нащя, був укра!нський народ. Саме вiн забезпечив ту «тяглiсть», яка зв'язала до купи три фази укра!нсько! нащонально! iсторi! - княжофедальну, козацьку i модерну [6, с. 18, 21].
Щодо модерного перюду укра!нсько! наци, то I. Лисяк-Рудницький вважае, що вiн розпочався щойно щд час революцй' 1917 р. Однак при цьому уточнюе, що в Галичиш цей процес був дещо швидшим - «в Галичиш ми в 1918 р. вже були нащею, а на Наддшпрянщиш в 1917 р. ще не вийшли зi стади етногрaфiчно! маси». Вчений принципово заперечуе нaявнiсть укра!нсько! наци протягом XIX ст., посилаючись на те, що хоча за-рубiжнi мaндрiвники розрiзняли мiж собою мос-ковський i укра!нський народи, але жоден iз них не зауважив нaявностi укра!нсько! наци. «I зовам слушно, бо нaцiя проявляеться не вишивками, "ма-лоросiйським борщем" i т. п., а окремою полиикою
i окремою високою культурою» (в цьому шсщ напрошуеться мало не аналогiчний вислiв одного з проввдних iдеологiв ОУН С. Ленкавського, що «ш-тереси наци - це не краса шсш i ношi, що можуть стати задовшьним предметом шанування роман-тичних патрiотiв, але найреальнiшi полiтичнi i соцiальнi справи, вiд яких залежить буття народу» [5, с. 104]). Аналiзуючи полiтичнi i культурнi про-цеси I. Лисяк-Рудницький, стверджуе що немае без-посереднього взаемозв'язку мiж ними в добу кроля Данила та гетьмана Хмельницького, а чи в добу гетьмана Мазепи та С. Петлюри. Шдсумовуючи, дослiдник вважае, що в XIX ст. украшщ i надалi пе-ребували в стадii «етнографiчноi' маси» [7, с. 18-25].
Аналiзуючи факт переривистого розвитку укра!нсько1' нацii, I. Лисяк-Рудницький проводить юторичш паралелi i приходить до висновку що доля Украши подiбна до долi ряду шших нацiй Центрально -Схщно! Свропи, а зокрема чехiв та сербiв. Так в iсторii чемв пiсля вiдомоi катастрофи пiд Бшою Горою також наступила довга перерва у !хнь-ому нацiональному розвитку. Для позначення таких нацш вiн вживае контраверсiйний термiн «неюторичш». Щоправда в наукових дискусiях за-стерiгаеться, що вживаючи його не мае на увазi по-вну вiдсутнiсть у таких нацiй вторично!' минув-шини, а лишень ввдзначае наявнiсть у !хньому iсто-ричному розвитку довгих перерв. Щодо <асторичних нацiй», то дискутуючи iз проф. Г. Гра-бовичем, вчений приходить до висновку, що виршальними фактором у ¡.'хньому iснуваннi «було збереження, незважаючи на втрату незалежностi, репрезентативноi провщно! верстви як носiя полiтичноi свщомосп та "високо! культури"» [7, с. 33].
З уваги на це вчений вважае чи не головною причиною, чому украiнцi в XIX ст. продовжували перебувати в стади «етнографiчноi маси», той факт, що вищi верстви тодiшнього украшського суспiль-ства стояли на платформi росiйськоi державно-нацiональноi та культурно-нацiональноi приналеж-ностi. I в якосп яскравого прикладу наводить М. Максимовича, який хоч i був знаний як «хрещений батько» украi'нського нащонально -культурного вщ-родження, але навпъ вiн «головним покликанням украi'нськоi мови й усно! народноi поезii вважав збагаченням росiйськоi лiтературноi мови, яку вважав спшьною для Швшчно! та Пiвденноi Росi!'» [7, с. 31].
У зв'язку iз цим напрошуеться аналопя до мiркувань сучасного дослщника нацiй i нацiо-налiзму Е. Смiта. Дослiджуючи рiзнi шляхи етноге-незу, вiн видiлив два типи етшчних спiльнот - ла-теральну i вертикальну. Латеральний тип етшчно!' спiльноти передбачае наявнiсть в нш вищо! аристо-кратii, яка псно пов'язана з дух1вництвом, державною бюрокрапею, вiйськовим проводом, торпвель-ною верствою тощо. Вона не мае глибокого соцiального проникнення в нижнi верстви сусшль-ства, натомiсть перетинаеться iз сусiднiми лате-ральними групами. Наявшсть тако! верстви i !! зв'язок з державою та церквою в шнцевому пiд-сумку сприяють адмшютративному формуванню
наци при допомозi цих двох шституцш та ще шляхом шкорпоращ! ряду суадшх етнiчних стльнот в одну нацiональну цiлiснiсть [11, с. 60-65].
Натомють вертикальнi етшчш спiльноти, як1 здебiльшого перебувають у сташ поневолення, ха-рактеризуються глибоким культурно-духовним взаемозв'язком i головними мехашзмами !хнього самозбереження е культура, релтя, традицiя, дiяльнiсть дух1вництва тощо. Виживаючи, етнiчна спiльнота пристосовуеться до ворожого сустль-ного середовища. Однак у момент Г! визрiвання до рiвня нацií в не! виникають труднощi з тим, як «ви-ломитися зi звичного панцира». В такш ситуацií вона потребуе провiдно! верстви i нею мае стати етшчна iнтелiгенцiя, головним завданням яко! е «мобшзувати давнiше пасивну спiльноту на фор-мування навколо ново! народноюторично! куль-тури» [11, с. 70-73].
Очевидно, будь-яка типолопя грiшить спро-щенням i в природi не юнуе описаних Е. Смiтом ще-альних латерально! та вертикально! етшчних стль-нот. Однак, описаний I. Лисяком-Рудницьким стан украгнського суспiльства в XIX ст. б№шою мiрою шдпадае пiд визначенням саме вертикально! етшч-но! спiльноти.
Отож, в процеа аналiзу науково! спадщини I. Лисяка-Рудницького встановлено, що питания нацiогенезу займае в нiй чiльне мiсце. Вчений ро-зробив його оригiнальну схему, в основу яко! по-клав категорi! народу та нацi!.
Зпдно поглядiв вченого, народ характери-зуеться стльним походженням, мовою, побутом та своерщним спiльним стилем, що пронизуе всi дiлянки його життя. Вш е значно давнiшою i витри-валiшою спiльнотою та становить ту основу, на якш постае нащя i на як1й вона творить свое етшчне ядро.
Натомiсть категорiя нацi! перш за все характеризуется свiдомою волею г! члешв до полiтичного самоствердження. Нацiя може юнувати перериви-сто, зникати тд дiею внутрiшнiх та зовнiшнiх чин-ник1в й знову ввдроджуватися на етшчнш основi народу. У поглядах щодо часу виникнення нацi! вчений вступае у дискусш iз прихильниками мо-дернiстсько! парадигми, та вважае, що вона юнувала ще в перюд середньовiччя.
Накладаючи запропоновану схему нацюгенезу на украГнський грунт, I. Лисяк-Рудницький вважае, що украГнський народ сформувався у середиш I тис. н. е. i демонструе свою тяглють (континуГтет) аж до сьогодшшнього дня.
Натомiсть украгнська нацiя постала шзшше i !й бракуе пе! безперервностi, яку продемонстрував народ. Вчений вважае, що вона почала формува-тися в перюд розпаду давньо! Русi, остаточно вик-ристалiзувалася в Галицько-Волинському ко-ролiвствi та Великому князiвствi Литовському, однак загинула пiсля Люблшсько! унi!. Вдруге нацiя вiдродилася в перюд Гетьманщини i знову зникла на зламi XVIП-XIX столiть тсля того, як були
The scientific heritage No 38 (2019) лшвщоваш рештки козацько! автономй' в Укра!ш. Щодо !! модерного перюду, то I. Лисяк-Рудницький вважае, що вш розпочався тд час революцй' 1917 р.
АналОзуючи юторш укра!нсько! наци, I. Ли-сяк-Рудницький проводить юторичш паралелО i приходить до висновку що доля Укра!ни подОбна до долО ряду шших нащй Центрально-Сходно! Свропи. Для !х позначення вш вживае термш «неюторичш», зазначаючи, що не мае на увазО повну ввдсутнють у таких нащй юторично! минувшини, а лишень ввд-значае наявнють у !хньому розвитку довгих перерв. При цьому вважае виршальними фактором юнування «юторичних» нащй збереження ними проввдно! верстви як носОя полггачно! сввдомосп та високо! культури.
Лисяк-Рудницький I. сво! науковО дослОдження здшснював у контексл захщно! полггачно! науки. А тому i його бачення етногенезу перекликаеться Оз !! досягненнями, а зокрема з думками шмецького юторика Ф. Майнеке та сучасного класика нащо-налОзмознавства Е. Смгга.
З питаниям нацюгенезу тюно взаемопов'яза-ним е питання укра!нського нащоналОзму. А тому стаття вщкривае перспективу дослщження спадщини I. Лисяка-Рудницького у цьому напрямку.
Список лiтератури
1. Касьянов Г. Теорп наци та нацюналОзму: мо-нографОя. К.:, Либщь, 1999. 352 с.
2. Кюсшджер Г. Свгтовий порядок. Роздуми про характер нащй в юторичному контексл : пер. з англ. Н. Коваль. К.: Наш формат, 2017. 320 с.
3. Колодш А. Нащональний вимОр сусшльного буття. ЛьвОв: АстролябОя, 2008. 368 с.
4. Крисаченко В. С., Степико М. Т., Власюк О. С. та Он. Укра!нська полтгачна нащя: генеза, стан, перспективи / за ред. В. С. Крисаченка. К.: НГСД, 2004. 648 с.
5. Ленкавський, Степан. Укра!нський нащо-налОзм Твори: у 3 т. Т. 1 / за ред. О. Сича. !вано-Франшвськ: Видавництво «Лшея-НВ», 2002. 600 с.
6. Лисяк-Рудницький I. кторичш есе: у 2 т. Т.
1. / ввдп ред. Ф. Сисин. К.: «Основи», 1994. 554 с.
7. Лисяк-Рудницький I. кторичш есе: у 2 т. Т.
2. / ввдп ред. Ф. Сисин. К.: «Основи», 1994. 573 с.
8. Михальченко М. Укра!на як нова юторична реальнють: запасний гравець Свропи. К., Дрогобич: «Вщродження», 2004. 488 с.
9. Михальченко Н. И. Украинская региональная цивилизация: прошлое, настоящее, будущее : монографОя. К.: ИПиЭНИ имени И. Ф. Кураса НАН Украины. 340 с.
10. НащоналОзм: антолопя / упоряд. О. Про-ценко, В Люовий. К.: Смолоскип, 2000. 872 с.
11. Смгт Е. НащоналОзм: ТеорОя, щеолопя, юторОя : пер. з англ. Р. Фещенко. К.: «К.1С.», 2004. 170 с.
12. Смгт Е. Нащональна вдентичнють: пер. з англ. П. Терещук. К.: Основи, 1994. 224 с.
