CC BY
18Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 22 (61). № 1. 2009 г. С. 374-383.
УДК 325.83 (460)
Тимощук О.О.
ОСОБЛИВОСТ1 КАТЕГОР1ЙНО-ПОНЯТ1ЙНОГО АПАРАТУ 1СТОРИКО-ПРАВОВОГО ДОСЛ1ДЖЕННЯ АВТОНОМНИХ РЕГЮНАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ
ЮПАНСЬКОТ ДЕРЖАВНОСТ1
В статтi автором розглянуто поняття i категорп, пов'язаш iз характеристиками форм державного устрою автономних регiональних утворень юпансько! державносп, серед яких мунiтарна держава", "центрашзована i децентралiзована держава", "регiон", "автономiя", а також поняття, що асощюються iз суспiльними угрупуваннями, утвореними в процеа загально! еволюцп соцiуму, як-то: "етнос", "народ", "нацiя".
Ключовi слова: регюнальш утворення, iспанська державнiсть, автономiя, регiоналiзм.
Дослщження проблеми автономних регюнальних утворень юпансько! державностi доцiльно, на наш погляд, проводити у декшькох площинах: по-перше, це вивчення конкретно-ретроспективних ситуацiй iсторичного минулого iспанських регюшв, отриманi вщ чого юридичнi факти та правовi закономiрностi повиннi стати необхщним матерiалом для загальних висновюв, формулювання концептуально! оцiнки щодо регюнальних автономш у певний iсторичний перюд; по-друге, це надання рекомендацiй iз вирiшення практичних проблем сьогодення та майбутнього нашо! державиед розроблених теоретико-правовою наукою понять i категорiй, найбшьш вжи-ваних у дослiдженнi вказано! проблеми, варто виокремити, по-перше, т1, що пов'язанi iз характеристиками форми державного устрою, серед яких „унитарна держава", „центрашзована i децентралiзована держава", „регюн", „автономiя"; по-друге, тi, що асощюються iз суспiльними угрупуваннями, утвореними в процес загально! еволюцi! сощуму, як-то: „етнос", „народ", „нацiональнiсть", „нащя"
Вперше iдею про можливiсть юнування, крiм просто! держави, ще й складно! (respuЫica composita) висунув в 1610 р. шмецький учений Генонш. Незабаром класик м1жнародного права тдерландський правознавець Гроцiй у сво!й пращ „Три книги про право вшни та миру", надрукованш у 1625 р., запропонував подiл об'еднань держав на двi головнi групи - „унiтарi!" та „федерацi!" [1, С. 649]. На сьогодш пщ унитарною (вiд латинського unitas - одне) розумieться едина держава, адмiнiстративно-територiальнi одинищ яко! не мають ознак суверенитету [2, С. 920]. У чист притаманних тако! рис називаються един конституцiя, система вищих органiв державно! влади, громадянство i державна символша, вiдсутнiсть полiтично! самостiйностi у адмшютративно-територiальних одиниць, виступ у мiжнародних вщносинах в однинi [3, С. 121].
Залежно вщ характеру державних утворень простi (унiтарнi) держави подшяють на централiзованi - держави, адмистративно-теритс^альш одиницi яких мають рiвний правовий статус; i децентралiзованi - держави, адмистративно-теритс^альш одиницi яких нацiленi певними шльгами по самоврядуванню, у деяких ацмiнiстративно-
територiальних одиницях можуть створюватися автономп, яю надшяються вщповщною самостiйнiстю у сферi правотворчосп та адмшютративно! дiяльностi в межах свое! компетенцп згщно з повноваженнями, що визначенi конституцiею краши [2, С. 920].
Впм деякi украшсью науковцi, зокрема А. I. Kicce, вказують на те, що й централiзованi держави можуть надавати достатньо широку самостiйнiсть (самоуправлiння) низовим органам управлшня. Але при цьому автономда отримують мiсцевi органи, а не пром1жш рiвнi управлiння, якi безпосередньо орiентованi на вико-нання ршень центру [4, С. 140-141]. У свою чергу, О. Ф. Скакун, децентрашзоваш держави виокремлюе Í3 уштарних, визначае !х як регiоналiстськi, вважаючи рiзновидом державного устрою поряд iз класичними формами (унiтарiя, iмперiя, федерацiя, конфедерацiя), зараховуючи сюди також 1спанда [5, С. 137]. На таких позищях стопъ i значна юлькють сучасних росiйських правознавцiв. Так, А. Г. Орлов вщносить Iспанiю до категорп „регюналютських держав, вiдмiнних вщ унiтарних централiзованих держав, але таких, що не досягнули самостшносп суб'екпв федерацй" [6, С. 27]. В. Е. Чиркш також визначае сучасну Iспанiю як регiоналiстську державу, називаючи ii „новою формою держави", оскшьки вся ii територш, а не окремi частини, складаеться з автономних утворень [7, С. 156]. А Г. I. Волкова i Е. В. Тадевосян вважають, що юпанська „держава автономш" перебувае у пром1жному станi мш унiтарним i федеративним устроем, ру-хаючись до федерацй [8, С. 12].
Натомють офщшна iспанська юридична думка не визнае такого руху. Ще в 1981 р. Конституцшний суд 1спанп розтлумачив, що „автономш це на суверенитет, ii повнова-ження мають меж1, кожна територiальна органiзацiя, надшена автономними повноваженнями, це частина цшого, нi в якому разi автономнi права не можуть протистояти едносп" У Постановi Конституцiйного суду № 35 вщ 14 червня 1982 р. було визначено форму державного устрою 1спанп. Зокрема зазначалося: „варто мати на увазi, що наша Конституцш передбачае „Estado compuesto", "complejo" - Державу складену, складну, оскiльки в нiй Автономнi Сшльноти на рiвнi iз Державою беруть участь у здiйсненнi державно1 влади, створюючи нашу „Estado Autonómico" - Державу Автономш" Надалi вказувалося, що Конституцш одним iз базових принцишв встановлюе „з одше! сторони принцип непорушно1 едностi юпансько! наци, а з шшо! - право на автономда нацюнальностей та регiонiв, як ii складають, визначае незаперечно складену форму Держави, у вщповщносп до яко! повиннi тлумачитися усi конституцшш принципи" [9]. 18 березня 2007 р. у Постановi № 13 Конституцшного суду 1спанп в цьому питанш було поставлено крапку: "Таким чином, положення Конституцп 1978 р. сконструювали Estado compuesto - Складену державу, що е непорушним в нашш доктринi вiдтодi i до сьогодш "[10].
Словоутворююче поняття для визначення тако1 форми держави - „регюн" Воно походить вщ латинського regio - область, тобто частина територп кра1ни (район, область, мюто та iн.), що вирiзняеться сукупнiстю природних або iсторично усталених економiко-географiчних умов i нацiональним складом населення. У законодавствi Укра1ни поняття „регюн" зазвичай збiгаеться з поняттями „район", „область". Проте в Закош Укра1ни "Про генеральну схему планування територп Укра1ни" 2002 р. розрiзняються регiони: захщний, схщний, пiвденний i центральний [11, С. 254]. У 1998 р. Свропарламент затвердив „Хартда регiоналiзму", вщповщно до яко! регюни визна-
375
чаються як гомогенний проспр, що мае фiзико-географiчну, eTHi4Hy, культурну, мовну спiльнiсть, а також еднють господарських структур та спiльнy юторичну долю. У „Харти" регiоналiзм (вщ англiйського regional - мiсцевий) розyмiегься як дiяльнiсть регiонiв, спрямована на розширення ïxmx прав - полпичних, економiчних, культурних [12, С. 3].
Отже, спираючись на европейське визначення поняття „регюн", оскiльки в Украм чiткоï юридичноï фiксацiï воно не мае, впчизняна правова думка розрiзняе розyмiння регiонy у двох аспектах. По-перше, як теритс^альне утворення, сформоване у законо-давчому порядку на рiвнi, безпосередньо нижчому пiсля загальнодержавного, i надiлене полiтичним самоyправлiнням. По-друге, як теритс^альну одиницю (район, область, зона), яку в^^зняють вщ шших таких самих одиниць певнi ознаки - адмiнiстративнi, географiчнi, економiчнi, етнокультурш та iншi [13, С. 337]. Таке двоюте визначення е зручним для дослiдження проблеми, оскiльки у певш iсторичнi пром1жки часу землi Пiренейського пiвострова не завжди були визначеш офiцiйно або мали рiзний правовий статус: етнiчнi держави, провшцп, королiвства, таïфи (округи), графства, регюнальш автономнi об'еднання.
Взагалi ж критерiем „зарахування" 1спанй' до регiоналiстських держав росшсью ав-тори А. Г. Орлов i В. Е. Чиркш вважають наявнiсть в Iспанiï двох рiзновидiв автономiï: адмiнiстративноï (територiальноï) i нащонально-теритс^альног
Поняття „автономiя" (вщ грецьких - самоврядування, незалежнiсть, закон) не мае загальноприйнятного визначення у свгговш наyковiй лiтератyрi. У широкому значенш, яке використовуеться в юридичнiй i полгтичнш науках, пщ автономiею розyмiеться на-дання деяким частинам держави (областям, регюнам, департаментам, префектурам, провшщям) прав на самоврядування в адмшютративнш сферi. У вyзькiшомy сенсi, характерному для етнополпологп, автономiя - це широке внyтрiшне самоврядування полпико-нацюнального або нацiонально-територiального утворення в межах едино1' держави, яке стосуеться не лише адмшютративно1', а й шших сфер життя i дiяльностi, а також деяких сфер законодавства. 1нколи автономiю визначають i як зашб для розподiлy влади з метою збереження едностi держави з огляду на вiдмiнностi населення [4, С. 141-142]. Вважаемо, що для характеристики юпансько1' державностi yсi цi визначення автономп е досить влучними i можуть застосовуватися залежно вщ часового i територiального вимiрiв.
Украшська ж юридична наукова думка тлумачить автономiю як особливий статус територп чи органiзацiï в державi, що передбачае вщносно самостiйне розв'язання внутршшх проблем поза межами компетенцiï держави або оргашзаци, до складу яких уходить самоврядна одиниця [14, С. 10]. Серед класифкацш форм автономп (теритс^альна, нацiонально-кyльтyрна, нацiонально-персональна, нацюнально-теритс^альна) для нашого дослщження найбiльше значення мае перша. Тобто автономiя теритс^альна, - форма децентралiзацiï державно1' влади в уштарнш державi на рiвнi адмiнiстративно-територiальноï одиницi, яка характеризуеться юторичними, географiчними, економiчними, нацiонально-побyтовими та шшими особливостями. М. I. Корнiенко важливою ознакою територiальноï автономiï називае те, що таке утворення „виникае не внаслщок акта самовизначення ïï населення, а надаеться державою. Воля населення того чи шшого регiонy до автономп, матерiалiзована у певнiй об'ективнш
376
фоpмi може лише вpaxовyвaтися деpжaвою, aле жодних пpaвовиx нaслiдкiв не мae" [15, С. 24].
Вивчення пpоцесy нaбyття pегiонaми aвтономiï в Iспaнiï дозволяe ствеpджyвaти, що цей постyлaт не e aбсолютним. Конститyцiйне зaконодaвство Iœamï пpямо вкaзye нa обов'язковiсть визшння деpжaвою aвтономiï pегiонy у pa3i сaмовизнaчення шселен-ня тa ^оходження в1дпов1дно1' пpоцедypи нaбyття aвтономiï. Ha rapara цього нaшого висновку вкaжемо, що тaкий поpядок не e пpaвовою фiкцieю, якa зaлишaeться лише m пaпеpi. Haвпaки, бiльшiсть з 17 pегiонaльниx спiльнот сyчaсноï Iœamï нaбyлa aвтономiю сaме внaслiдок aRrá сaмовизнaчення. Рaзом iз тим, висловимо згоду з ш-ступними висновгами M. I. Коpнieнкa пpо те, що „Автономiзaцiя облaстей тa шших pегiонiв не поpyшye yнiтapноï суп кpaïни, не пеpетвоpюe ïï m федеpaцiю, хоч i вiдкpивae ^ос^ шиpокiй iнiцiaтивi, aктивнiй yчaстi pегiонiв у здiйсненнi внyтpiшньоï полiтики деpжaви, спpияe нaйоптимaльнiшомy поeднaнню зaгaльнодеpжaвниx тa мiсцевиx iнтеpесiв. Автономнi теpитоpiaльнi yтвоpення деpжaвними aбо теpитоpiaльно-деpжaвними yтвоpеннями ввaжaтися не можуть - aдже визнaчaльною pисою будь-яко1' деpжaви e нaявнiсть деpжaвного сyвеpенiтетy" [15, С. 24].
Впчизняш теоpiя деpжaви i пpaвa, виходячи iз конститyцiйного визшчення деp-жaвного yстpою Укpaïни, пpопонye як piзновид теpитоpiaльноï „деpжaвно-теpитоpiaльнy (полiтичнy) aвтономiю (aвтономнy pеспyблiкy)", яга xapaктеpизyeться нaявнiстю окpемиx ознaк деpжaви, бiльшим обсягом сaмостiйниx пpaв, шж aдмiнiстpaтивно-теpитоpiaльнa aвтономiя. Це влaснa конституцш, сво1' сaмостiйно сфоpмовaнi оpгaни зaконодaвчоï i виконaвчоï влaди, символи i столиця; тут поpяд iз зaгaльнодеpжaвними дiють сво1' зaкони. Адмiнiстpaтивно-теpитоpiaльнa aвтономiя (об-лaсть, окpyг, гyбеpнiя, pегiон) не мae yсix нaзвaниx озшк i пошиpюeться тiльки нa сфе-py yпpaвлiння [16, С. 24]. Ha шш погляд, тaке визшчення деpжaвно-теpитоpiaльноï aвтономiï e дуже близьким до поняття „^потальних спiльнот" сyчaсноï конститyцiйноï моделi Iспaнiï, xочa офщшно в ïï Основному зaконi вони статусом деpжaвностi не нaдiляються.
Взaгaлi ж детaльнiше вивчення остaннiм чaсом yкpaïнськими пpaвознaвцями свiтовиx констpyкцiй деpжaвного yстpою живить теоpетико-пpaвовy нayкy. Hещодaвно у вiтчизнянiй пpaвовiй дyмцi з'явилося визшчення полiтичноï aвтономiï як зaконодaвчоï - внyтpiшньодеpжaвнa спiльнiсть aдмiнiстpaтивно-теpитоpiaльниx оди-ниць (pегiонiв) в yнiтapниx деpжaвax, що мaють знaчний обсяг повновaжень полiтичного xapaктеpy, нaсaмпеpед, певну сaмостiйнiсть у сфеpi зaконодaвствa. Окpiм кшнп, вкaзaно, що тaкa aвтономiя пpитaмaннa Iтaлiï, Шpi Лaнцi, ПАР [13, С. 4].
Деяю y^arn^M вчеш ввaжaють, що зa умови пpоживaння у aвтономномy pегiонi гpyпи меншини, етшчно вiдмiнноï вщ основноï мaси нaселення кpaïни, тaкa aвтономiя може pозглядaтися як етноpегiонaльнa. Сеpед пpиклaдiв децентpaлiзовaниx полiетнiчниx yнiтapниx деpжaв, що мaють у своeмy склaдi етноpегiонaльнi aвтономiï, нaводяться, нaсaмпеpед, Кpaïнa бaскiв, Кaтaлонiя i Гaлiсiя в кшни, a тaкож Пiвденний Тipоль в Ггалп, Шотлaндiя i Уельс у Сполученому коpолiвствi. Дослщники етноpегiонaлiстики вживaють i тaкий теpмiн як „екстеpитоpiaльнa aбо коpпоpaтивнa" aвтономiя. Його зaстосовyють до визнaчення особливостей деpжaвного yстpою кpaïн, де гpомaдяни, якi нaлежaть до певноï етнiчноï гpyпи, фоpмyють особливi оpгaни для
377
представництва ïx iнтересiв на полiтичномy рiвнi. Серед таких називаються як уттарш, так i федеративнi держави (Шведська народна асамблея у Фiнляндiï, саамсью парла-менти у Фiнляндiï, Швецп, Норвегiï) [4, С. 140-141, 146-147]. В юторп iспанськоï державностi й таю приклади мали мiсце. Так, каталонська Манкомyнiдада у 20-тi роки ХХ ст. виконувала фyнкцiï регюнального уряду, хоча жодна iз чотирьох каталонських провiнцiй не мала формально визначеного автономного статусу.
Нацюнально-культурна автономiя, тобто самоyправлiння лише у питаннях освiти, науки i культури, можливе у рамках yнiтарноï держави без надання нацюнально-територiальноï автономiï. Своерщна модифiкацiя - нацiонально-персональна автономiя - об'еднання громадян однiеï нацiональностi у нацюнальш громади (союзи) i створення представницьких органiв цих громад, яю надiляються державними повноваженнями у справах загальнонацюнального характеру [17, С. 20]. Таю рiзновиди автономiï були також характерними для 1спансько1' держави в ходi ïï iсторичного розвитку. Вони рег-ламентувалися рiзноманiтними актами, яю передбачали привiлеï, що надавалися громадам i окремим сyспiльним станам населення на територп Иренейського твострову за римських, вестготських, мавританських чаав, у перiод Реконкiсти i утворення централiзованоï держави, закрiпилися у традищях i стали невщ'емною частиною правосвщомосп народiв i регiонiв 1спани.
Нацюнально-теритс^альна автономiя - це форма оргашзаци життя нацiональних меншин, яю проживають компактно i не мають на територп певно1' краши своïх нацюнальних державних утворень. Адмiнiстративнi форми - нацюнальш райони, селища. Така форма усшшно юнувала в СРСР у 20-х рр., а в 30-х ïï було знищено [18, С. 104]. Стосовно 1спани про нацюнально-теритс^альну автономiю, на наш погляд, теж можливо говорити лише в юторичнш ретроспективi. Наприклад, територiальними авто-номними привiлеями користувалися баскськi провшци у складi Леоно-Кастильського королiвства, або принципат Каталонш у складi Арагонсь^' федерацiï.
На сьогоднi ж як в юпанському праворозyмiннi взагалi, так i в Конституцп 1978 р., зокрема, вiдсyтнi визначення нацiональних меншин у нашому уявленш. На вщмшу вщ Украïни, де Законом вщ 25 червня 1992 р. „Про нацюнальш меншини в УкрашГ' такими визначаються групи громадян, яю не е yкраïнцями за нацюнальнютю, виявляють почуття нацiонального самоусвщомлення та сшльносп м1ж собою, в 1спанп подiбнi дефiнiцiï вiдсyтнi. У сусшльств краïни взагалi на сьогоднi немае единого розумшня таких понять як „нащя", „нацiональнiсть", „народ". Тобто украшська i iспанська власна iдентифiкацiя - процес спiввiднесення iндивiда чи групи (стльноти) з певною дiяльнiстю чи субстанцшною та iнститyцiйною сферою - мае супеш вiдмiнностi. Це проявляеться насамперед за результатами ïхньоï щентифшацп, якi саме й утворюють розмаптя iдентичностi. На думку, I. О. Крестов в iдентичностi як приналежносп лю-дини чи групи людей до певного типу сшльносп чи стльноти, ототожнення себе з ïï нормативними i функцюнальними характеристиками i здебшьшого готовностi стати репрезентантами останньо].', доцiльно виокремити етнiчний i нацюнальний рiвнi [19,С. 88-89]. Якщо ж у формуванш yкраïнськоï правовоï традици вираженi обидва рiвнi, то в юпансьюй - лише перший з них.
В юпанському праворозумшш бшьш-менш спiвпадае з визначенням yкраïнськоï юриспруденцп поняття „етнос", тобто спiльнiсть людей, спорщнених м1ж собою кров-
378
но-iсторичним походженням, мовою спiлкування, теперiшньою або минулою теритс^ею проживання, рисами мат^ально! i морально! культури, побутовими зви-чаями. Етнiчна спiльнiсть на однiй iз соцiалiзацiйних стадiй характеризуе певний народ [20, С. 17]. Взагаш в Укра!ш етнодержавознавча наукова школа, заснована професором Ю. I. Римаренком, досягла значного розвитку. В ii доробку, крш традицшного або ста-тистичного трактування поняття „етнос", е його бюсферна концепцiя, адаптацiйна та шформацшна моделi, численнi грунтовнi дослiдження похщних та взаемопов'язаних понять i категорш [21, С. 377-378].
У вивченш iспансько! iсторi! тотожнiсть логiчного ряду етнос - народ використовуеться здебшьшого стосовно баскського регiону, у межах якого сформува-лася особлива етнокультурна iдентичнiсть пiд самоназвою Еускалдунак (житет Еускадi - земля баскiв). Ця iдентичнiсть мае усi атрибути самостшного етносу - власну iзольовану мову, специфiчну культуру, загальну iсторичну пам'ять [22, С. 5]. Ми користуемося термшом „народ" як пов'язаним за змютом з щеею народного суверенитету. Тобто народ - це сукупнють громадян, яка покладена в основу юнування держави [23, С. 459]. За поширеним в 1спани звичаем, визначення етнос-народ, крiм баскiв i власно юпанщв (кастильцiв), можливо й стосовно галюшщв i каталонцiв, як також мають свою мову i культуру, !хш територп в офщшних документах визначають-ся як „регюнальш автономнi спiльноти, що досягли рiвня нацiональностей". До такого ж визначення наприюнщ 80-х рр. ХХ ст. долучилися жителi Андалузи i Валенсп, хоча мовою перших е дiалект кастильсько! (бабле), а других - каталонська мова. Тобто в юпанськш конститудп i мiсцевих статутах розуметься апрiорi, що „iсторiя, культура, мова, звича!, право, економiка, психологiя, воля до юнування - сутнють елеменпв, якi надають кожному з регюшв характернi та визначенi риси". Завдяки цьому „населення" стае „народом", а „народ" - „нащею", але, як i рашше, ми формально маемо справу iз „регiональною спiльнотою" [24, С. 162- 163].
Не випадково, що в юпанськш науковш лiтературi останнiм часом обгрунтовуеться введення термшу „nacionalidad", що не мае аналопв в украшськш теорп держави i права. Так, Едуардо Лопес-Арангурен вважае, що „це поняття, яке отримало офiцiйний полiтичний статус в ст. 2 Конститудп 1978 р. в сучасному життi перетворилося у вщносне визначення пром1жно! реальностi м1ж нацiею та регiоном, оскiльки nacionalidad - сшльноти iз явною культурною та юторико-полпичною iндивiдуальнiстю. Регiони - шш^ чия своерiднiсть базуеться бшьшою частиною - хоча i не обов'язково - на геоекономiчних обставинах" [25, Р. 37]. Але юпанська Конституд1я використовуе термiн „nacionalidad" поруч або замiсть термiну „регiони" у значенш етнонацiональних едностей, якi е бшьш-менш однорiдними, мають автономнi повнова-ження (або право !х отримати), проживають компактно на певнiй територп, та е складо-вими частинами 1спансько! нацй. Водночас як nacionalidades визначаються всi автономнi iспанськi регюни, а не лише Галiцiя, Кра!на Баскiв та Каталон1я. Тому можна зробити висновок, що певнi нацюнальш ознаки (мова, етнiчна однорiднiсть) не е обов'язковими для визнання регюну nacionalidades.
Разом iз тим, тлумачення цього термiну та його застосування викликае багато за-питань та проблем. Зокрема Лу!с Банюелос вважае, що "застосування nacionalidades до регiонiв не зовшм вiдповiдае його семантичному значенню. Й це призвело до того, що
379
ва спiльноти - нaцiонaльностi тa pегiони - мaють piвнi квоти aвтономниx повновaжень. Тaке в^шення ншк не стpимye вимоги бaскiв тa кaтaлонцiв, що мaють "nacionalismos históricos" нaцiонaлiзми ) у бaжaннi отpимaти повновaження, вiдмiннi вщ
iншиx спiльнот. Поpяд iз поняттям нaцiя-деpжaвa, iснye нaцiя-iстоpико-кyльтypнa спiльнотa, яга не мae сyвеpенiтетy, aле ознaчae певну гpyпy нaселення з кyльтypною тa iстоpичною eднiстю. Сaме нaцiя-iстоpико-кyльтypнa спiльнотa i вiдповiдae ознaкaм nacionalidades. Якщо "nacionalidades" походить вщ "nacion", то повинно було б вживa-ти "нaцiя", a nacionalidades зaлишити для зaстосyвaння в iншиx знaченняx". Адже сaмо-визнaчення не витiкae з теpмiнy "nacionalidades", nacionalidades не можуть мaти пpaвa нa сaмовизнaчення. I влaсне введення цього теpмiнy до Конститyцiï було зpоблено зa-для досягнення тaк звaного "нового pозyмiння eдностi Iспaнiï"[26, P. 37-38].
Тому й Eppеpо де Мшьйон Miгель у своïx пpaцяx rnrn^rae нa чiткомy к^идично-му визшченш теpмiнa „nacionalidad", що „виpaжaв би iндивiдyaльнiсть тa оpгaнiзaцiю певних нapодiв, якi стaновлять дещо бiльше тж звичaйнi pегiони, aле без посягань нa цiлiснiсть тa спiльнiсть кганп" Вiн нaвiть пpопонye в yмовax вiдсyтностi пpомiжного поняття м1ж pегiонaлiзмом тa нaцiонaлiзмом, яке б в^цповдало стaтyсy nacionalidad, вживaти теpмiн "nacionalismo periférico" - пеpифеpичний нaцiонaлiзм [27, P. 28].
Тaким чином, у дослщженш пpоблеми ознaкaми nacionalidades нaдiляeмо iстоpичнi спiльноти нa iспaнськiй теpитоpiï, зa якими визнaeться певне полггичне життя (дiяльнiсть), aле не у нaпpямi ствоpення влaсноï деpжaви, a у нaпpямi iснyвaння в межax Iспaнськоï деpжaви. Paзом iз тим, по^и iспaнськy pеaльнiсть, зaдля уникнення теpмiнологiчноï плyтaнини викоpистовyeмо поняття „нaцiонaльнiсть" зa смислом нaлежностi iндивiдa (особи) до певно1' нaцiï чи нapодy, яю мaють своe iстоpичне iм'я [28, С. 507].
Отже, в ктнп окpемi нaцiонaльностi фоpмyють зaгaльнодеpжaвнy нaцiю. Тaке твеpдження пpaктично не сyпеpечить жоднiй з теоpiй походження нaцiï - етнiчнiй, iстоpико-економiчнiй, кyльтypологiчнiй, псиxологiчнiй. Ha його коpисть говоpить i лiнгвiстикa. Коpiння теpмiнy „нaцiя" лежить в лaтинськомy дieсловi „nasci" - нapодити-ся, з якого i походить iменник „natio" - нapод, плем'я. Haзвy „нaцiя" pимляни дaвaли гpyпaм чyжинцiв, якi були зa стaтyсом нижчi вiд них. Спочaткy вонa вживaлaся пеpе-вaжно щодо етнiчниx спiльнот. Iз зaнепaдом племiнноï свiдомостi, пеpетвоpенням вождiв у теpитоpiaльниx пpaвителiв, теpмiн „нaцiя", не втpaчaючи свого етнiчного зa-бapвлення, поступово нaбyвaв полiтичного змiстy [20, С. 17].
Тому й визнaчення поняття „нaцiя" у нayцi m сьогоднi мae подвiйний смисл. Зок-pемa, в юpидичнiй лiтеpaтypi, словнигах, коментapiяx, пiдpyчникax воно тpaктyeться iз позицiй конститyцiйного пpaвa. З одного боку пщ ним pозyмieться iстоpичнa спiльнотa людей, якa склaлaся у xодi фоpмyвaння теpитоpiï ïxнього пpоживaння, господapськиx зв'язкiв, мови, деяких особливостей кyльтypи i xapaктеpy. З шшого боку, в контекстi aнглосaксонськоï i геpмaно-pомaнськоï пpaвовиx систем теpмiн „нaцiя" викоpистовyeться для визнaчення тaкиx понять, як „деpжaвa", „сyспiльство", „сyкyпнiсть усх гpомaдян", a iнколи подaeться як ïxнiй синонiм у зaконодaвствi о^е-мих кpaïн i нaвiть документах Оpгaнiзaцiï Об'eднaниx Haцiй [29, С. 35].
Детaльне зосеpедження нa чггкому визнaченнi, що ж тaке тщя, мae пpинципове знaчення, оскiльки змaгaння тенденцiй центpaлiзмy i децентpaлiзмy e квiнтесенцieю
380
icTopiï юпансько1 державностi. Тому майже у Bcix актах конституцiйного значення cnocTepiraeMO дуже обережне застосування визначень нацiï. У них поняття „нащя", що ототожнюеться з единою 1спанською державою, школи не подаеться у розумiннi „нащя нацш", тобто держава, яка складаеться iз територiй з полiтичним суверенитетом. Хоча у поточному законодавствi, нащональнш науковiй лiтературi не рщко використовуеться етнiчна, народна складова визначення наци, яка переважно застосовуеться й до басив, галюшщв i каталонцiв. Так, Едуардо Лопес-Арангурен зазначае, що „нащя - це психосощолопчне поняття, яке складаеться з психологiчноï iдентифiкацiï, що шкорпоруе спогади та сподiвання на власну полiтичну долю, i що мае конкретну основу в мов^ релiгiï, расi, правi, звичаях i традицях, тобто у всiй сощальнш структурi"[25, Р. 36].
Таким чином, бачимо, що подання i застосування усх попереднiх понять i категорш мае специфiчне вщображення в юпанськш правовiй культурi. Отже, теоре-тичний арсенал вiтчизняноï науки хоча й дозволяе в щлому дослiджувати юторико-правовi проблеми автономiï iспанських регюшв, аналiз особливостей використаного категорiйно-понятiйного апарату засвщчуе можливiсть його подальшого розширення та введення у науковий оби- невживаних ранiше украшськими науковцями теоретичних одиниць.
Список використаних джерел та лггература:
1. Денисов В. Н. Гроцш // Юридична енциклопед1я: [у 6 т.]. - К.: „Украшська Енциклопед1я" 1м. М. П. Бажана, 1998-2004 / редколепя Юридичноï енциклопеди: Ю. С. Шемшученко (голова) [та ш] / В. Н. Денисов. - Т. 1 / [редколепя 1-го тому Ю. С. Шемшученко (голова) та ш]. -1998.- 670 с.
2. Пархоменко Н. М. Уттарна держава // Великий енциклопедичний юридичний словник / [За ред. акад. Ю. С. Шемшученка] / Н. М. Пархоменко. - К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка", 2007. - 992 с.
3. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): учебник / О. Ф. Скакун. - Харьков: Эллада, 2007. - 840 с.
4. Юссе А. I. Етшчний конфлжт: теор1я i практика управлшня. Полгголопчний ананз: [монограф1я] / А. I. Юссе. - К.: Логос, 2006. - 380 с.
5. Скакун О. Ф. Общее сравнительное правоведение. Основные типы (семи) правових систем мира: учебник для студентов вузов / О. Ф. Скакун. - К.: Видавничш дам „1н Юре", 2008. -464 с.
6. Орлов А. Г. Конституционное право зарубежных стран: учебник / А. Г. Орлов. - М.: Издательство Московского центра образования Н. Нестеровой, 2001. - 106 с.
7. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран: учебник / В. Е. Чиркин. - М.: „Юристь", 1997. - 566 с.
8. Волкова Г. И. Государство автономий и политика регионального автономизма в современной Испании / Г. И. Волкова, Е. В. Тадевосян // Право и политика. - 2001. - №1. - С. 3-14.
9. STC 1/1982, de 28 de marzo / http://www.fcj.urv.cat/stc4-1981.pdf
10. STC 13/2007, de 18 de marzo /
11. http://www.tribunalconstitucional.es/jurisprudencia/Stc2007
12. Нагребельний В. П. Репон // Юридична енциклопед1я: [у 6 т.]. - К.: „Украшська Енциклопед1я" 1м. М. П. Бажана, 1998-2004 / редколепя Юридичжй енциклопеди: Ю. С. Шемшученко (голова) [та ш] / В. П. Нагребельний. - Т. 5 / [редколепя 5-го тому Ю. С. Шемшученко (голова) та ш]. - 2003. - 654 с.
13. Ярмиш О. Н. Регюни Украши тд кутом зору iсторико-правовоï компаративютики // Репональш аспекти юторико-правових доонджень: матер1али XVII М1жнароджй юторико-
381
правово! конференци. (Донецьк, 31 травня - 3 червня 2007 р.) / О. Н. Ярмиш. - Донецьк: ДЮ1 ЛДУВС 1м. Е. О. Двдоренка, 2008. - 436 с. - С. 3-11.
14. Скакун О. Ф. Юридический научно-практический словарь-справочник / [Под общей редакцией О. Ф. Скакун] / О. Ф. Скакун, Д. А. Бондаренко. - Харьков.: Эспада, 2007. - 488 с.
15. Горбатенко В. П. Автономия // Великий енциклопедичний юридичний словник / [За ред. акад. Ю. С. Шемшученка] / В. П. Горбатенко. - К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка", 2007. -992 с.
16. Коршенко М. I. Автоном1я територ1альна // Юридична енциклопед1я: [у 6 т.]. - К.: „Укра!нська Енциклопед1я" 1м. М. П. Бажана, 1998-2004 / редколепя Юридично! енциклопедп: Ю. С. Шемшученко (голова) [та ш.] / М. I. Коршенко. - Т. 1 / [редколепя 1-го тому Ю. С. Шемшученко (голова) та íh]. - 1998. - 670 с.
17. Воронов М. П. Автоном1я // Юридична енциклопед1я: [у 6 т.]. - К.: „Укра!нська Енциклопед1я" 1м. М. П. Бажана, 1998-2004 / редколепя Юридично! енциклопедп: Ю. С. Шемшученко (голова) [та íh] / М. П. Воронов. - Т. 1 / [редколепя 1-го тому Ю. С. Шемшученко (голова) та íh]. - 1998. - 670 с.
18. Усенко I. Б. Федеращя i автожмя в академiчmй юридичнш думщ // Iсторико-правовi про-блеми автонмзму í федералíзму: матерíали Х М1жнародно! íсторико-правово! конференцй (Севастополь, 22-24 вересня 2003 р.) / I. Б. Усенко. - ймферополь: Всеукра!нський шформащйно-культурний центр, 2004. - 464 с. - С. 17-28.
19. Кресша I. О. Нацюнально-теритс^альна автономíя // Юридична енциклопедiя: [у 6 т.]. - К.: „Укра!нська Енциклопедíя" iм. М. П. Бажана, 1998-2004 / редколепя Юридично! енциклопедп: Ю. С. Шемшученко (голова) [та íh] / I. О. Кресша. - Т. 4 / [редколепя 4-го тому Ю. С. Шемшученко (голова) та ш.]. - 2002. - 717 с.
20. Кресша I. О. Укра!нська нацюнальна сввдомють i сучасш полггичш процеси: (Етнополггичний анатз): [монографíя] / I. О. Кресша. - К.: Вища школа, 1998. - 392 с.
21. Нацюнально-державне будiвництво. Концептуальш тдходи, сучасна наукова лíтература / [Римаренко Ю. I., Курас I. Ф., Шемшученко Ю. С. та ш.] /За ред. Ю. I. Римаренка. - К.: Видавництво „Довiра", 1999. - 559 с.
22. Мггращйш процеси в сучасному свíтí: свíтовий, регíональний та нацюнальний вимíри. Понятíйний апарат, концептуальнí тдходи, теорíя í практика: енциклопедíя / [За редакщею Юрíя Римаренка]. -К.: Видавництво „Довiра", 1998. - 911 с.
23. Заяц Д. В. Эскуади - земля басков / Д. В. Заяц. - География. - 1999. - № 14. - С. 1-5.
24. Шаповал М. В. Народ // Великий енциклопедичний юридичний словник / [За ред. акад. Ю. С. Шемшученка] / М. В. Шаповал. - К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка", 2007. - 992 с.
25. Кожановский А. Н. Народы Испании во второй половине ХХ в. (Опыт автономизации и национального развития): монографiя / А. Н. Кожановский. - М.: Наука, 1993. - 187 с.
26. Lopez-Aranguren Eduardo. La conciencia regional en el proceso autonómico español / Eduardo Lopez-Aranguren. - Madrid: Rum agraf, S.A., 1983. - 232 р.
27. Palacios Bañuelos Luis. La España plural. Nación, nacionalidades y regiones / Bañuelos Luis Palacios. - Madrid: Editorial universitas, S.A., 2000. - 371 p.
28. Herrero de Miñon Miguel. Idea de los derechos históricos / Miguel Herrero de Miñon. - Madrid: Espasa Calpe, 1991.- 136 p.
29. Касяненко Ю. А. Нацюнальшсть // Великий енциклопедичний юридичний словник / [За ред. акад. Ю. С. Шемшученка] / Ю.А. Касяненко. - К.: ТОВ „Видавництво „Юридична думка", 2007. - 992 с. - С. 507.
30. Хабриева Т. Я. Национально-культурная автономия в Российской Федерации: монография / Т. Я. Хабриева. - М.: Юридический дом „Юстицинформ", 2003. - 256 с.
Тимощук A.A. Особенности категориально-понятийного аппарата историко-правового исследования автономных региональных образований испанской государственности.
В статье автором рассмотрены понятия и категории, связанные с характеристиками форм государственного строя автономных региональных образований испанской государственности, среди которых "унитарное государство", "централизованное и
382
децентрализованное государство", "регион", "автономия", а также понятия, которые ассоциируются с общественными образованиями, созданными в процессе общей эволюции социума, такие как: "этнос", "народ", "нация".
Ключевые слова: региональные образования, испанская государственность, автономия, регионализм.
Timoschuk A.A. The peculiarities of concept-category system of historical legal research of autonomous regional formations of the spanish statehood.
In the article the concepts and categories that connect with the descriptions of forms of the state structure of the autonomous regional formations of the spanish statehood such as "unitary state", "centralized and non-centralized state", "region", "autonomy" are considered. The author also analyses the concepts that connect with social formations which were made during the general evolution of society, such as "people", "nation".
Key words: regional formations, spanish statehood, autonomy.
Надшшла до редакцл 18.05.2009 p.
383
