CC BY
77Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С.71-77.
УДК 7.01: 009 (100)
ФЕНОМЕН ЕНЕРГЕТИЧНОСТ1 ЛЮДСЬКО1 МОВИ Манаюн В.М.
Запорiзький нащональний утверсит ет , м. Запорiж ж я
Статтю присвячено дуже цiкавiй га загадковiй проблемi енергетичного феномену людсько! мови. Автор пропонуе пошук секрету цього явища, базуючись на iнгердисциплiнарному пiдходi Í3 залученням даних квантово! теорп фiзики.
Ключовi слова: мова засобiв шформаци, енерпя, сугестивна лiнгвiсгика
Мова засоб1в масово! шформаци, публ1чних вистутв, художшх твор1в, сакральних текста i навгть побутового стлкування у тш чи шшш м1р1 мютить приховаш енергегичнi флю!ди, певнi сугесгивнi власгивосгi, якi кожен з нас вщчувае, але не може пояснити i обгрунтувати. Над цим зараз активно почали працювати лшгвюти, психологи, фахiвцi з теори масово! комушкаци, вченi iнших галузей знань.
Ще з часiв В. фон Гумбольдта хрестоматшним стало його твердження про те, що «мова е не продукт ом дiяльност i (Ergon), а дiяльнiсг ю (Energía)». Проте i дотепер майже вщсутш будь-якi пояснення енергетично! властивосп мови, яку видатний нiмецький мислитель-мовознавець вважав незаперечною. У бiльшосгi випадюв ця теза вченого трактувалась вщносно мовно1 або мовленнево! дiяльносгi взагал^ а латинське уточнення Energía сприймалось як наукова метафора. Однак в працях В. фон Гумбольдта можна знайти ще чимало тдтверджень глибоко усвщомленого сприйняття людсько! мови не тшьки як «духу» (нiм. Geist), хоча i це поняття також е проявом психоенергетично! субстанци, а i власне енерги у вимiрах соцiального та iндивiдуального пiдсвiдомого. Ось деяю з них: «Мова - це об'еднана духовна енерпя народу, чарiвним способом закарбована у певних звуках, у цьому вигщщ та через взаемозв'язок сво!х звуюв зрозумша всiм мовцям i збуджуюча в них приблизно однакову енергто» [6, с. 349]; «... мова цшком залежить вiд шдсвщомо! енергп, яка приводить в дда людську шдивщуальнють» [6, с. 227, 228] (тдкреслення нашi. - В.М.). Бiльше того, Гумбольдт вбачав безпосередню зумовленiсгь рiвня розвитку мови 11 гармонiйносгi ступенем «потужносп синтезу» акту дiяльносгi духу як «енергетичного стимулятора» мови i загального ладу мови [6, с. 196-197]. Найбшьший прояв тако! гармони вш вiдмiчав, зокрема, у санскрита
Приблизно через сто рокiв тсля Гумбольдта росiйський фiлолог i фшософ О Ф. Лосев висувае власну феноменолопчну концепцiю Слова, в якому сшвюнують ,^зична енергема" i „ноемат ична енергема". У першому сенсi „... Слово е... легким i невидимим, повгтряним органiзмом, що надiлене мапчною силою щось
особливе значити, у яюсь особливi глибини проникати та незримо творити велик поди. Цi невагомi та невидимi для безпосереднього вщчуття органiзми лiтають майже миттево... вони пробиваються до глибин нашого мозку, виробляють там небувалi реакцп, i вже через це одне е щось магiчне в природi слова..." [10, с. 67]. „Ноематична енергема", тобто енергема змiстового плану, залежить не тшьки вiд „смислового свггла", що проливае на слово позначуваний ним предмет, а й вщ самого суб'екта думки, котрий усвщомлюе себе в словi. Найважливiшим в iменi е для фiлософа те, що воно мютить енергiю сутност речi: „1менем ми i називаемо енергда сутностi речi"[10, с. 185].
Всередиш ХХ столiття В.1. Вернадський, не гумаштарш, а геофiзик, який дав наукове обгрунтування ноосфери як особливо! форми бюгенезу у виглядi планетарного розуму, людську мову на рiвнi ноосфери називае „енергiею людсько! культ ури" [4, с. 35]. I навряд чи цей висновок В.1. Вернадського також слщ звести до просто! метафори не тшьки з огляду на природничий напрям його науково! дiяльностi, а перш за все з точки зору самого розумшня ним ноосфери, яка е вшцем бюсфери - матерiально-енергетично! оболонки Земл^ тобто явищем космiчного характеру [4, с. 172].
Судження про людську мову як енергетичне явище можна знайти у багатьох шших джерелах - наукових, трансцендентних, сакральних, поетичних. Щодо останнього показовим е вщомий вiрш М. Гумшьова „Слово", в якому у поетичнш формi стисло викладено давнiй мiф про мапчну дiю слова, коли „Солнце ост анавливали словом, //Словом разрушали города».
Що об'еднуе подiбнi думки? Чи в змозi ми !х пояснити не тiльки умоглядно (метафiзично, тобто на феноменологiчному рiвнi), а спираючись також на науковi припущення? Чому i як, зрештою, ми вщчуваемо незриму енергетичну дiю слова i мови в цiлому i чи iснуе вона взагалi? Спробуемо наблизитись до вщповщ на щ дуже непростi запитання.
Перш за все наголосимо на тому, що ус мiркування у сферi зазначено! проблеми слiд сприймати у площиш гiпотетичних припущень, а почасти - аксюматичних постулатiв. I те, i iнше не означае вiддаленостi вщ науки. Це, очевидно, той випадок, коли незаперечш практичнi докази не завжди можуть бути мiрилом перевiрки теоретичних положень. Тут ми цшком погоджуемось з думкою вiдомого сучасного американського фiзика-теоретика Девiда Дойча про те, що «насправдi теорi! починаються з недоведених гiпотез, що виникли у чиемусь розумi i, як правило, випереджают ь спостереження» [8, с. 35].
Отже, нашi теоретичш припущення щодо особливо! енергетично! сутносп слова i енергетично! властивостi мови в цшому базуються на трьох основних складниках обгрунтування: лшгвофшософському, фiзичному (в частинi квантово! теорi!) i нейропсихолiнгвiстичному.
1. Енергетика слова в аспекта лiнгвофiлософi!. Лiнгвофiлософiя, у свою чергу, передбачае бшьш широкий спектр розгляду мови, де поеднуються в одне цше декiлька взаемозумовлених методологш, серед яких: власне фiлософiя, теософiя, метафiзика, феноменологiя та iншi, дотичш до них галузi знань.
Хронолопчно першими джерелами, що мiстять вказiвки щодо особливо! ролi Слова в житп людини i буття, е релшшш, а згодом i теософсьш. Вiдоме «Спочатку було Слово...» з €вангелiя вiд 1оанна е тдтвердженням цього. Традицiйна релiгiйна
думка розумiе пiд Словом не «мовну одиницю», а дещо бiльше: iдею, дух, першооснову i першопричину буття усього. Безпосередне еднання Слова та iменi Творця вщбивають давньоеврейськi та давньогрецью, тобто первиннi в планi писемно! фiксацi! Бiблi!, еквiваленти «слова», яю мали й iншi значення: дух', 'щея', 'розум', 'дiло' та ш., про що ми вже писали [11, с.268-275]. Саме в палг^ цих смислiв феномен Слова трактуе класична теософiя.
Показовими в цьому вщношенш е працi Павла Флоренського, Серия Булгакова, Володимира Соловйова, Миколи Бердяева, яю крiзь призму божественно! сутносп Слова пояснювали його мапчш та енергетичнi властивостi. На думку П. Флоренського: «Слово е мапчним i слово е мiстичним. Розглянути, в чому мапчнють слова, це значить зрозумгги, як саме i чому словом можемо ми впливати на свгг» [13, с. 252-253]. I далк «... слово народилося у суспшьне середовище вiд слова-творця або, точшше, слова-культиватора, яке було рашше. От чому магiчно потужне слово не потребуе ... шдивщуально-особистюного напруження волi або ж навггь чiткого усвiдомлення його смислу. Воно саме концентруе енерпю духу» [13, с. 273]. Особливо! уваги П. Флоренський придшяв, як вщомо, власним iменам, якi мають найбiльший градус енергетики.
С. Булгаков зi сво!х дiалектико-теософських позицiй великого значення надавав прамовам, розглядаючи !х як священне та реально дiеве пiдгрунтя кожно! мови. Саме тому, вважав вш, у живих мовах завжди лишаеться можливють священних, магiчних та вражаючих людей ств: «Слова нiколи не е лише «слова, слова, слова» (як же це схоже на вщомий вiрш Тараса Шевченка! - В.М.); вони завжди е якоюсь силою.; певний мапзм (або чародшство) властиве слову; слова мають силу, вони суть дiя... З огляду на те, що енерпя слова (Пщкреслено мною. - В.М.) е найбшьш дiевою, такою, що проникае до онтолопчного кореню речей, небезпека зловживання словом е бшьшою, шж при заняттях з динамiтом, який може зруйнувати лише зовшшню оболонку, але не внутршне зерно буття» [3, с.194-195].
Подiбнi думки висловлювали й iншi вiдомi фiлософи та релтйш дiячi. Схожi концепцi! вщбивають також схщш, зокрема ведiйськi, вчення, на чому в межах статп ми не можемо зупинятися. Надприродне, неземне (космiчне) розумшня Слова покладене i в основу давньогрецького фшософського уявлення про Логос як загальний закон, основу свгга i гармони (Гераклгг). Згiдно вченню сто!кiв, Логос - це свгговий розум, тонкоматерiальна (ефiрно-вогненна) душа космосу, якiй пщкоряеться природа i людина. Найбiльш впливовою для подальшого розвитку стала фшософська система Платона про еднiсть ще! i речi та про демiургичну (першотвiрну) силу iде!-Логосу. В працях Шеллшга i Гегеля платонiвська фiлософiя знайде класичний варiант завершення. Так, за Гегелем, розвиток е дiяльнiстю свггового духу (Абсолюту), а сам дух шмецький фiлософ розглядае у виглядi нематерiально! е н е р г i !, яка розчинена у свтовому просторi. Чи не такий дух зi своею енерпею мав на увазi i Гумбольдт, близький друг Гегеля?
Феноменолопчна концепцiя Е. Гусерля, на вщмшу вiд Платона i Гегеля, визнае наявнють iдеальних сутностей не поза межами людини, а в нш самш на рiвнi «чисто! свщомосп», яка е багатомiрною за природою i включае також мовнi смисли. С. Булгаков, М. Бердяев, в свою чергу, говорять про мшрокосм людини, в якому мютиться абсолютно все, що е в Унiверсумi (макрокосм^. Особливе мюце в цьому мiкрокосмi посiдае Слово: «Слово е космiчним у сво!й сутностi ... i людина е
свгговою ареною, мшрокосмом, оскшьки в ньому i через нього звучить CBiT, тому слово е антpопокосмiчним» [3, с. 35].
На початку ХХ столгття, на новому витку еволюци, спостеpiгаеться повернення до класичного тлумачення Логосу як творчо! сили, надшено! особливою енеpгiею. Найближче до pозумiння проблеми енергетично! сутносп мови пiдiйшов О.Ф. Лосев. Релтйно-фшософською основою „iм'яславiя" (рос. имяславия) Лосев вважав православну доктрину енергетизму у вчент паламитав, тобто послiдовникiв Г. Палами, яю випpомiнювання свiтла на гоpi Фавор розглядали як енерпю сутностi Бога. Словесна енеpгiя мютить частку ще! енерги, оскiльки через слово здшснюеться зв'язок з Богом.
Таким чином, iстоpiя фiлософського осмислення мови не вичерпуеться тшьки !! роллю у дiяльностi мислення, а пiдпоpядковуеться бiльш загальнiй пpоблемi, що пов'язана iз визначенням мовного впливу на формування свщомосп i виявленням першопричин тае! внутршньо! енергетично! сили, яким надшено слово в житп людини.
2. Енергетика слова в аспекта квантово! теоpi! фiзики. Звернення лшгвютики до фiзики не е випадковим, якщо pозумiти фiзику в !! базовому визначеннi як науку про природу. Мова як ушверсальна здатнють людини е не тiльки сощальним, психоментальним, а i природним явищем. Вщтак загальнi закони, яю дiють в цаpинi природи, так чи шакше дiють i в мовг Блискучi докази цього мiстяться, наприклад, в працях видатного вченого i мислителя кiнця ХХ столiття В.В. Налiмова, який власну концепцiю свщомосп i мовно! семантики побудував, вщштовхуючись вщ фiзичних законiв. Проте з пркотою зазначив: «Незважаючи на уа досягнення нейpофiзiологiчних дослiджень, незважаючи на ус спроби фiзикiв звернутися до квантово-мехатчного pозумiння свiдомостi, не дивлячись на усю переконливють практики Сходу ... проблема мат еpiя-свiдомiст ь залишаеться нерозв'язаною» [12, с. 215].
Саме новий погляд на сшввщношення свщомосп i pеальностi може пролити свило на виршення багатьох питань стосовно мови, фiзична (=природна) структура яко! a priori е iзомоpфною до структури pеальностi в шшому !! pозумiннi. Таке iнше розумшня pеальностi пропонуе сьогоднi квантова теоpiя фiзики, яка iнакше розглядае свгт, вивчаючи глибиннi, в тому чи^ й невидимi, його зони. На такому пiдходi сучасними фiзиками-теоpетиками (В.В. Налiмов, С.1. Доpонiн, Д. Дойч, П. Девю та iн.) здшснюються спроби побудови новiтнього образу реальносп як едино! матеpiально-iдеально! субстанцi!. «Фiзичнi експерименти останнiх десятилiть довели квантовий характер реальносп на фундаментальному piвнi ... Зараз стало очевидним, що уш об'ект и, поруч iз звичними класичними взаемодiями, пов'язанi iз оточенням нелокальними квантовими коpеляцiями» [9]. В цьому вщношенш необхiдно по-шшому дивитись на матеpiальнi тiла, яю ми звикли вважати структурами атсмв i молекул, а розглядати !х як енеpгетичнi структури. I будь-яка фiзична одиниця в пpиpодi зумовлена наявнiстю «гpадiента (потоку) енеpгi!», що розповсюджуеться, зокрема, на мову, юнукт мапчш, pелiгiйнi, езотеpичнi практики тощо [9].
Квантовий пщхщ до природи базуеться на дуалiзмi частки-хвил^ на курпускулярно-хвильовому визнаннi субстанцiй реальносп як едносп неподiльного цiлого. "Основною та фундаментальною рисою космологи Бома, - зазначае Р. Вебер, - е твердження про те, що реальтст ь едина, що вона являе собою непод№ну
цiлiснiст ь, що леж ить в основГ усього ВсесвГт у, в основГ мат epii т а свщомост i (курсив авт. - В.М.)" [14, с. 124].
Такий пщхщ передбачае докорiнну змшу свiтоглядних установ i перехiд до ново! системи свщомосп людства подiбно до того, як свого часу вщбувся перехщ вiд теори Птоломея до системи Копершка. Найголовнiше у цьому процес -yсвiдомлення того, що «реальшсть е значно бiльшою, нiж видаеться, i бiльша 11 частина невидима»; тiньовi (невидимi фотони), якi паралельно юнують у фiзичнiй реальностi, складають «паралельний Всесвiт», який разом i3 «реальним» Всесвггом-Унiверсyмом фiзики домовились iменyвати неологiзмом «мультиверс» [8, с. 22-23]. Задовго до цих висновюв вщомий фiзик Пол Девiс писав про юнування двох вiдмiнних свтв, один з яких свiдчить про юнування «прозорого Всесвiтy» i «прозоро! матери» з власним полем гравггацшного впливу [7]. I це, очевидно, тшьки початок сучасних революцшних змiн у сферi фГзично! парадигми знань.
Отже, пошуки не припиняються, а нарощуються у новiтнiй час, що е свщченням початку змши загально! свггоглядно! парадигми i кроком до вщкриття нового образу свггу, який мае з'явитись як еднють матери та свiдомостi, маси та енергп, матерiального та iдеального. Можливо, переосмислення мовного феномену, в якому еднють матери i свiдомостi е найвщчутшшою, слугуватиме додатковим аргументом на користь нового уявлення про реальшсть в цшому.
3. Енергетика слова в нейропсихолшгвютичному аспекта Розyмiючи рiзницю мiж нейролiнгвiстикою i психолiнгвiстикою, поеднаемо !х в один аспект з огляду не на детальний, а на загальний розгляд проблеми на рiвнi принципових постулата, яю тут збГгаються.
Знайомство iз сучасними поглядами на мову фахiвцiв цих галузей пiдтверджyють, що наука в цшому рухаеться в одному напрямку i з рiзних позицiй шукае вщповщь на те саме запитання: чому слово людсько! мови здатне випромшювати особливу енергетику? Думки нейролiнгвiстiв, в свою чергу, спираються на положення квантово! теори фiзики. Так, вщомий нейрофiзiолог Н.П. Бехтерева зазначае: "Варто було би замислитись над новим образом свггу, який нам показала сучасна фiзика: кожен електрон (де б вш не знаходився!) завжди мае двГ iпостасi. Вш одночасно i частка, i хвиля. Одночасно i маса, i енергiя. СвГт ось такий. Не дивлячись на те, що це уявлення протирГчить побутовому здоровому глузду. А закони природи единг 1м пщпорядкований i свГт речей (наший мозок), i свГт щеальний (наша думка). У т их елект рошв, що у мозку, т еж двГ шост аа" [2, с. 121].
1дею про юнування «едино! глибоко! реальности» розвивае i засновник квантово! психологи Ушсон Роберт Антон [1]. В !! основГ - визнання багатомГрносп та вщносносп одержання та переробки людиною шформаци. Психологи висувають також гшотезу про психГчний феномен як первюну властивють бюенергетичного, шформацшного та будь-якого шшого тонкоматерГального поля, яке мае власш енергетичш комплекси i форми. В.О. Звегшцев називае щ комплекси «психосферою», А.А. Гируцький пропонуе особливГ психГчш кванти енерги, «психГчш еквГваленти» слова Гменувати «псшонами» [5, с.120]. 1снуе багато шших пщходГв, в тому числГ пов'язаних з бюлопчними процесами на генному рГвш, що також пщпорядковаш законам квантово! теори поля, мають нелокальний характер у виглядГ морфогенетичного поля, яке юнуе мГж генами, однак не може бути виявленим в них.
Пдобш висновки, в свою чергу, грунтуються на загальнiй можливосп утворення часток з енерги. Ця властивiсть була сформульована ще в теори вiдносностi, а реальнiсть цих процешв вперше виявилась завдяки вщкриттю Дiраком антиматерп i утворення пар. Матерiальний об'ект у такому розумшш лише копiюe структури, якi його утворюють [5, с. 92]. Можливо, саме мова людини i е найкращим пiдтвердженням тако! закономiрностi.
З точки зору iерархil цих процешв i визначення мiсця мови в них на рiвнi загальних принцитв, якi дiють в природi та свщомосп, слово (мова) постае тут, очевидно, як шформацшно-енергетичний посередник i одночасно як «золотий ключик» до тзнання загального устрою Всесвiту, в якому шформащя та енергiя е первинними, а матерiя-свiдомiсть - похщними. В словi, мовi свiдомiсть, матерiя i енергетична iнформацiя зливаються в одне цше, вiдбиваючи загальнi закономiрностi будови людини, природи i Всесвггу.
Таким чином, еднiсть законiв свггу дозволяе перенести усе сказане i на мову, де найголовнiшi його «електрони», «фотони» - слова - також мають двi iпостасi: масу та енерпю, матерiю та енергетичну хвилю, що випромiнюють слова та iншi мовнi одиницi. Генiй В. фон Гумбольдта ще на початку Х1Х статття помiтив цю подвшну природу слова, зазначаючи: «В мов^ у тiй мiрi, в якш вона е реальним надбанням людини, розрiзнюються два конст ит ут ивних принципи: внутрiшня мовна свщомють (пiд якою я розумiю ... усю сукупнють духовних здiбностей вщносно утворення та уживання мови, тобто лише спрямованють) i звук. Внутршня мовна свiдомiсть - це принцип, що надае усьому почат ковий iмпульс» [6, с. 227]. I далк «..^яльнють мовно! свiдомостi ... е залежною вщ тае! енерги, з якою вона (внутрiшня свщомють. - В.М.) впливае на звук i втшюе останнiй у живе вираження думки в ушх найтонших вiдтiнках. А ця енергiя не може бути повсюди однаковою, не може повсюди виявляти однакову штенсивнють, живють i регулярнiсть» [6].
Отже, можна припустити, що цей «початковий iмпульс», про який говорить Гумбольдт, не е значенням або семантикою, а являе собою саме енергетично-шформацшну першооснову, е своерiдною психоментальною колискою, в якш народжуеться i функцюнуе слово (мова) з його змютом i формою. Так званий формальний бш мови - це не тшьки «кольчуга» змiсту, а набагато складшше утворення. Це добре знають, наприклад, фахiвцi з фоносемантики, нейро-лiнгвiстичного програмування, iнформацiйного метаболiзму, сугестивно! лiнгвiстики тощо. Але це вже проблема практичного втшення енергетичного вимiру слова в процесi комунiкацil i мовленнево! дiяльностi Номо Lingualis в цшому.
Висновки
1. Теорiя масово! комушкацп, лiнгвiстична наука на сучасному етат розвитку повиннi ставити питання про включення енергетичного складника до структури слова та шших мовних одиниць, що е суттевою ознакою осмислення мови на рiвнi ново! парадигми знань про свгг.
2. Енергетичний феномен мови мае широкий спектр пояснень, серед яких найголовшшими е фшософський, квантово^зичний та нейропсихолшгвютичний; саме щ галузi на сьогоднi найближче пщшшли до побудови ново! моделi свiту.
3. Незважаючи на незаперечний прояв енергетичних властивостей мови в рiзноманiтнiй комушкативнш дiяльностi (сугестiя сакральних, поетичних, медшних та iнших текспв, повсякденна мовленнева дiяльнiсть тощо), лшгвютика та iншi
сумiжнi науки поки що не мають вщповщних приладiв вимiрювання мовно! енергетики. Таю прилади також повинш мати не мехашчш, а квантовi параметри. Опосередковано проблеми, яких ми торкнулися у статп, перетинаються з когнiтологieю та концептолопею, бiонiкою та соцiонiкою, шшими вiдносно новими галузями, проте i цi науки iще на стадп становлення.
Список лiтератури
1. Антон У. Квантовая психология. Пер. с англ. - К., 1998.
2. Бехтерева Н.П. Вглядимся в чудо, не убоявшись старых догм //Неделя. - 1989. - №37.
3. Булгаков С.Н. Философия имени. - Спб., 1998.
4. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. - М., 1988.
5. Гируцкий А.А., Гируцкий И.А. Основы нейролингвистики. - Минск, 1998.
6. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М., 1984.
7. Девис П. Суперсила. - М., 1989.
8. Дойч Д. Структура реальности. Пер. с англ. Н.А.Зубченко. Под общей ред. акад. РАН В.А. Садовничего. - М.-Ижевск, 2001.
9. Доронин С.И. Физика магии. Теория. - http://physmag.h1.ru\theory.html
10. Лосев А.Ф. Философия имени. - М., 1990.
11. Манакин В.Н. Сопоставительная лексикология. - К., 2004.
12. Налимов В.В. Спонтанность сознания. - М., 1995.
13. Флоренский П. Имена. - М., 2000.
14. Weber R. Reflections on David Bohm'a Holomovement, A Phisicist's Modell of Cosmos and Consciousness// The Metaphors of Cosciousness. - N.Y.; L.: Plenum Press, 1981.
Манаюн В.М. Феномен энергетичности человеческого языка Статья посвящена очень интересной и загадочной проблеме энергетического феномена человеческого языка. Автор предлагает поиск секрета этого явления, базируясь на интердициплинарном подходе с привлечением данных квантовой теории физики.
Ключевые слова: язык средств информации, энергия, суггестивная лингвистика
Manakin VM. The energy phenomenon of human language The article focuses on very interesting and mysterious problem of energy phenomenon of human language. The author suggests to find the secret of the phenomenon using interdisciplinary method including quantum theory of physics.
Key words: the language of mass-media, energy, suggesting linguistics
Пост упила до редакци 12.09.2008 р.
