CC BY
1118. Мудров А., £врошна I. Форми координацп правоохоронних оргашв у сферi протидй' злочин-носп та корупцп. BicHUK Нацioнальнoi академП про-куратури Украши. 2013. № 3 (31). С. 73-78.
19. Генпрокурор 1рина Венедштова виступила з доповщдю про розвиток прокуратури на Сьомому засiданнi Ради асощацд Укра!на - £С. Офiс Генерального прокурора: веб-сайт. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/news?_m=publications&_c =view&_t=rec&id=289001 (дата звернення: 07.09.2021).
20. Сухонос В. В. Взаeмодiя прокуратури з правоохоронними органами в умовах розбудови Украшою правово!, незалежно!, демократично!
держави. Правовий eicHUK УкратсьKoi академП банювсь^справи. 2008. № 1. С. 19-23.
21. Блаж1вський £. М., Долгий О. О., £врошна I. В. та ш. Координащя прокурором дiяльностi правоохоронних оргашв iз протидй злочинностi та корупцп : монографiя. К. : Алерта, 2013. 320 с.
22. Михайленко О. Р. Прокуратура Украши : шдручник / 2-ге вид., перероб. i допов. К. : Юршком 1нтер, 2011. 336 с.
23. Докладшше див.: Титаренко О. О. За-рубгжний досвiд програмування протидй' злочин-ностi: можливостi для Украши : монографiя. К. : ФОП Маслаков, 2019. 192 с.
еВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМ1Р ПРИНЦИП1В НЕЗАЛЕЖНОСТ1 ТА БЕЗСТОРОННОСТ1 СУДУ
Ювчиця О.В.
Астрант кафедра цившьного процесу Нацюнальний утверситет «Одеська юридична академiя» https://orcid.org/0000-0001-7927-2129 Андронов 1.В. доктор юридичних наук, професор викладач кафедри кафедра цившьного процесу Нацюнальний утверситет «Одеська юридична академiя»
THE EUROPEAN DIMENSION OF THE PRINCIPLES OF INDEPENDENCE AND IMPARTIALITY
OF THE COURT
Yuvchytsya O.
Postgraduate Department of Civil procedure National University Odessa Law Academy https://orcid.org/0000-0001-7927-2129 Andronov I. Doctor of Law professor Teacher of the Department Department of Civil procedure National University Odessa Law Academy
Анотащя
Реалiзацiя права на справедливий судовий розгляд е процесом перманентним, який не мае свого лопч-ного завершения в силу постшно! еволюцп форм та методiв реалiзацi! цив№ного судочинства, вдоскона-лення оргашзацшно -правового забезпечення судово! влади. Це право об'ективуеться державою як елемент системи судоустрою та комплексу прав людини i громадянина, але при цьому розглядаеться i як iндикатор досягнення демократичних стандартiв управлiння. Метою дослвдження е аналiз юнуючо! кращо! мiжнародно! практики у сферi реалiзацi! принцитв незалежностi та безсторонностi суду через вивчення европейського погляду.
Abstract
The realization of the right to a fair trial is a permanent process, which has no logical conclusion due to the constant evolution of forms and methods of civil proceedings, improving the organizational and legal support of the judiciary. This right is objectified by the state as an element of the judicial system and the complex of human and civil rights, but it is also considered as an indicator of achieving democratic standards of governance. The aim of the study is to analyze the existing best international practice in the field of implementation of the principles of independence and impartiality of the judiciary through the study of the European perspective.
Ключов1 слова: £С, принцип, гарантп незалежносп, гарантп безсторонносп, цившьне судочинство.
Keywords: EU, principle, guarantees of independence, guarantees of impartiality, civil proceedings.
Вступ. £вропейсьш краши мають перевагу над уама шшими державами через максимiзацiю вимог до нацюнального законодавства щодо лiбералiзацii та демократизацп сустльних вщносин, i в тому чи^ процесу здшснення правосуддя. Разом з тим,
практика £СПЛ демонструе наявнють об'ективних передумов для подальшого всебiчного розвитку стандарпв оргашзацп дгяльносп судово! гшки влади, i цi передумови розкриваються через потен-
щал реалiзацi! принцитв незалежносп та безсто-ронностi суду. Питанням незалежностi суддiв i судово влади присвячено чимало наукових праць в Украíнi (В.Т. Маляренко, М.М. Михеенко, В.В. Молдован, П.П. Пилипчук, В.М. Селiванов, Л.М. Москвич, 1.£. Марочк1н та iншi).
Формулювання мети статть Метою до-слвдження е аналiз юнуючо! кращо! м1жнародно! практики у сферi реалiзацп принципiв незалежносл та безсторонностi суду через вивчення европейсь-кого досвiду.
Виклад основного матерiалу.
У практицi £СПЛ доволi предметно та детально розкрито критери реалiзацп принципiв незалежносл та безсторонностi в рiзних процесах шд час здiйснення правосуддя як функци держави. £СПЛ лише на пiдставi аналiзу юнуючо! судово! практики видшив основнi елементи практичного втшення вказаних принципiв. Тобто £СПЛ не ро-зробляе критери, а виокремлюе !х у вже iснуючiй практищ судочинства. Рiзноманiття пiдходiв до визначення змiсту та сутностi принципiв незалежносл та безсторонностi суду (на нащональному рiвнi праворозумiння та доктрин правово! науки), як1 розкриваються на рiвнi держав-членiв £С, доз-воляеузагальнити iснуючi мехашзмиправоре-алiзацií потенцiйно можливих для застосування в загальноевропейськ1й практищ. Це i е напрямом для ушфжацп нащональних стандартiв та вироб-лення нового концепту судоустрою в £С, який в по-дальшому екстраполюватиметься i на систему судоустрою вах без виключення кран, що е потен-цiйними членами Союзу або прагнуть пiдвищити як1сть реалiзацi! цившьного судочинства.
Украна не е виключенням, оск1льки iснування вичизняно! системи судоустрою постшно потребуе пошуку нових джерел та нового потенцiалу для вдосконалення iснуючого органiзацiйно-правового забезпечення цивiльного судочинства в тому числ через розширення розумiння та тлумачення принцитв незалежностi й безсторонностi суду. Навпъ незважаючи на iснування чгтко! практики £СПЛу питаннi визначення критерпв повноти реалiзацi! аналiзованих принципiв, ми повинш звернути увагу i на л стандарти, як1 встановлюються в законо-давствi £С, але при цьому не забезпечуються практикою, а визначаються лише як орiентири потен-цiйно можливого розширення сутностi та правово1 природи незалежностi суду, безсторонносл й не-упередженостi суддiв.
Мова йде про тi стандарти, яш розробляються на нацiональному рiвнi, а на загальноевропейсь-кому перетворюються на тенденци розвитку напрямкiв ушфжаци як законодавчого, так i право-реалiзацiйного характеру. Законодавство £С доволi загальне, i саме через це все часлше постае питання надiлення £СПЛ певними повноваженнями в сферi нормотворчосл. З одного боку практика £СПЛ вже визнаеться джерелом права не тшьки в Украíнi, але на сьогодш ця практика грунтуеться скорше на пошуку недолiкiв в конкретних випадках правоза-стосування, в той час як сучасний етап розвитку
практично! реалiзацi! права на справедливий судо-вий розгляд вимагае пошуку нових джерел для визначення законодавчих орiентирiв та де-термшант трансформацп процесу судового розгляду цившьно-правових конфлiктiв в напрямку зменшення часових та шших витрат сторiн на виршення спору; пiдвищення ефективностi системи виконання судових рiшень;розширення про-цесуальних можливостей; розширеного розумiння шстанцшно! дискретностi при реалiзацi! органами державно! влади повноважень в сферi виршення таких конфлiктiв.
£вропейськ1 стандарти в цьому аспект розгля-даються нами не слльки як джерело права, сшльки як альтернатива для розвитку вичизняно! системи органiзацiйно-правового забезпечення здшснення цивiльного судочинства та розширеного тлумачення принцитв незалежносл та безсторонносл суду.
Наприклад, В.М. Лаговським ввдзначаеться, що «^^i мають бути незалежними вiд виконавчо! i законодавчо! влади та свого керiвництва, однак у випадку низько! культури останнi мають право втручатися в необмежений розсуд суддiв, тому юнування абсолютно незалежно! судово! влади, яка повнiстю е iзольованою ввд усiх форм полггично! влади та народного впливу, е неможливим» [11, с. 10]. Така позицiя вченого е цiлком об'ективною та розкривае надзвичайно важливу проблему - забезпечення системи судоустрою висококвалiфiкова-ними кадрами. Ця проблема не вирiшуеться виключно в межах судово! плки влади.Неможливо створити високопрофесшний суддiвський корпус без залучення шших о^м суддiвських та пов'яза-них iз правосуддям державних iнституцiй.
Взагалi захiднi вченi звертають увагу, що су-дова гiлка влади е, з погляду владного ресурсу, по-тенцiйно самою незахищеною. Наведемо знаме-ниту в кра!нах-учасницях £С формулу Олександра Гамiльтона: судова влада е «найменш небезпеч-ною» гiлкою влади, так як не мае «шякого впливу на будь-який меч або гаманець» i, отже, вона най-менше здатна самостiйно захистити себе ввд iнших гiлок влади. Тим самим, потенцшне юнування абсолютно незалежно! судово! влади, яка повшстю iзольована вiд усiх форм полгшчно! влади та народного впливу, е неможливим. Незалежшсть судово! влади, як правило, розглядаеться, як зааб досяг-нення справедливого судочинства, а не самощль [1, с. 11-14].
Аналiзуючи систему органiзацiйно-правового забезпечення практично! реалiзацi! принципiв неза-лежностi та неупередженосл суду в европейськ1й практищ цившьного судочинства, ми повинш кон-статувати наявшсть доволi розгалужено! системи правових, в тому числi мiжнародних та репональ-них, актiв, яш у сво!й сукупностi формують доволi потужний масив норм, положень, критерпв, iмпера-тивiв та детермiнант аналiзованих нами принципiв. Весь цей масив дощльно проаналiзувати наступним чином, видшивши дек1лька рiвнiв.
На першому рiвнi розмщуються глобальш мiжнародно-правовi акти, як1 мають ушверсальне значения. До них належатьтак1:
- Загальна декларацiя прав людини вщ 1948 року - закрiплюeться право на справедливий судо-вий розгляд, в якому мiстяться в якосп ознак справедливого суду неупереджешсть судового розгляду та незалежиiсть судщв;
- Шжнародний пакт про громадянсьш та полiтичнi права вiд 1966 року - розширю тлума-чення демократичних прав та свобод, значно де-талiзуe право на справедливий судовий розгляд, де-монструе обов'язковють неупередженого судового розгляду як гарантш з боку держави щодо дотри-мання не лише вказаного права, але вае! сукупностi демократичних прав людини;
- Основш принципи незалежносп судових ор-гаиiв, схваленi резолющями 40/32 та 40/146 Гене-рально! Асамбле! ООН ввд 1985 року - детерм^е основнi принципи незалежносп судових оргаиiв Так, ст. 2, передбачае, що суди вирiшують справи безсторонньо, спираючись на факти та вщповщно до закону, без будь-яких обмежень, неправомiрного впливу, спонукань, тиску, погроз або втручання, прямого чи опосередкованого, з боку будь-кого та з будь-яко! причини. Ввдповщно до статп 8 суддi по-винш завжди поводитися таким чином, щоб зберiгати гiднiсть свое! посади, а також безсторон-нiсть i незалежшсть судово! влади [13];
- Загальна (ушверсальна) хартiя суддi ввд 1999 року - стосуеться регулювання дiяльностi суддiв як професiйно!' особливо! дiяльностi, як сфери ре-алiзацi! функцш держави особами, на яких покла-даються спецiальнi обов'язки в сферi здiйснения судочинства. Це перший м1жнародний документ, яким окреслюються загальнi вимоги до суддiвсько!' дiяльностi, визначаються основш критери модусу доброчесно! поведiнки, а також формуеться щдгрунтя для морально-етичних вимог до оаб, що виявляють бажання бути суддями та здшснювати правосуддя. Саме в цьому м1жнародно-правовому акп розкриваеться найбiльш повно об'ективний критерш незалежиостi суддiв в контекст обов'язку держави зi створення системи гарантш незалеж-ностi суддiв, захисту !х та членiв !х амей, в тому числi фiзичному, а також встановлюються соцiальнi, матерiальнi та iншi гаранта;
- Пек1нськ1 тези щодо принцитв незалежиостi суддiв юридично! асоцiацi! кра!н азiйського та ти-хоокеанського регiону ввд 2001 року - незважаючи на те, що в сво!й назвi вони стосуються конкретного репону, !х значення полягае в тому, що вони стали фундаментом для подальшо! розробки Бангалорсь-кихпринципiв поведiнкисуддiв. Саме в Пекшських тезах вперше на мiжнародному рiвнi закрiплюеться обов'язковiсть дотримання суддями вах критерi!в справедливого суду, осшльки це формуе авторитет судово! влади;
- Бангалорсьш принципи поведiнки суддiв ввд 2006 року - ключовий мiжиародно-правовий акт в частиш практичного втiления та узагальнення всiх вимог та особливостей здiйснения суддями правосуддя, яю були розробленi на основi мiжнародно!
практики за сво!м змiстом та характером вважа-ються базовим документом для розробки нацю-нальних стандарпв суддiвсько! поведiнки, суд-дiвсько!' етики та системи державного забезпечення процеав органiзацi!' суддiвсько! влади, iснувания судiв як оргаиiв державно! влади.
Що ж стосуеться суто европейських регюналь-них правових актiв, як1 формують другий рiвень ор-ганiзацiйно-правового забезпечення загальноевро-пейсько! реалiзацi! принципiв незалежносл та без-сторонностi суду, то тут слщ згадати, перш за все, наступш документи, що в певнш мiрi дублюють та значно розширюють вищеназванi акти:
- Конвенщя про захист прав людини i осново-положних свобод вiд 1950 року;
- Свропейський статут суддi вiд 1993 року;
- Рекомендащя Комiтету Мiнiстрiв Ради Свропи № (94) 12 «Незалежшсть, дiевiсть та роль судав» вiд 1994 року - Комггет Мiнiстрiв Ради Свропи визначив, що судд1 повиннi мати необме-жену свободу вирiшувати справи безсторонньо, у ввдповщносп iз сво!м сумлiнням та тлумаченням фактiв зпдно з чинними правовими нормами [12];
- Свропейська харт1я про статус судав вiд 1998 року;
- Висновок № 1 Консультативно! ради европейських суддiв для Комггету Мшс^в Ради Свропи «Про стандарта незалежносп судових ор-ганiв та незмшювашсть суддiв» в1д 23.11.2001 року.
- Висновок № 3 (2002) Консультативно! ради европейських суддiв до уваги Комитету Мiнiстрiв Ради Свропи щодо принцитв та правил, яш регу-люють професiйну поведiнку суддiв, зокрема, пи-тання етики, несумiсно! поведшки та безсторон-ностi.
- Висновок № 17 (2014) Консультативно! ради европейських суддiв до уваги Комитету Мiнiстрiв Ради Свропи щодо ощнювання дiяльностi суддiв, якостi правосуддя i поваги до незалежиостi судово! влади вщ 2014 року та шшг
Зазначенi документи мiстять систему вимог i рекомендацiй щодо правового та оргашзацшного забезпечення статусу суддiв на засадах !х незалеж-ностi.
Так, наприклад, Свропейська Харт1я про статус судав передбачае, що закон для судав повинен гарантувати безстороншсть, яко! члени суспiльства мають право оч^вати в1д суддiв (пункт 1.1). КР£С повнiстю пiдтримуе таке положення Хартi!' [10]. Безстороннiсть визначаеться Свропейським судом з прав людини ввдповщно до суб'ективного пiдходу, який бере до уваги особисте переконання або ште-реси конкретного суддi в певнш ситуаци, а також, ввдповщно до об'ективного пiдходу, що передбачае надання суддею гарантiй, достатнiх для усунення будь-якого правомiрного сумнiву у цьому вщно-шеннi. Суддi повинш за всiх обставин дiяти безсторонньо з тим, щоб забезпечити ввдсутшсть пра-вомiрних пiдстав у громадян п1дозрювати якусь упередженiсть. У цьому ввдношенш безстороннiсть повинна бути очевидною як шд час виконання суддею судових функцiй, так й шших дiй.
Наведений вище масив загальноевропейських акпв в сферi здшснення судочинства та розши-рення гарантiй прав на справедливий судовий розгляд, на доступ до правосуддя та практичное' ре-алiзацi! принципiв незалежностi та безсторонносп суду демонструе наступнi висновки:
по-перше, наведенi вище акти мають пере-важно декларативний характер та встановлюють за-гальнi вимоги, формують контури оргашзацшно-правового забезпечення процесу здшснення судочинства в кра!нах-членах £С. Вони не визначають механiзми, а також не мають належного рiвня де-талiзацi! процедур здiйснення цившьного судочинства. 1х основна цшшсть в тому, що вони визначають загальноевропейсьш стандарти судоустрою та процесуальш особливостi розгляду справ, в тому чи^ цивiльних, з урахуванням права £С. Справа в тому, що право на справедливий судовий розгляд е одшею iз ключових цiнностей £С, а тому !! прак-тичне забезпечення iмплементуеться в якостi окре-мого напрямку правовое' полiтики £С. Це означае, що принципи незалежностi та безсторонносп визначаються орiентирами державно! полтики;
по-друге, наведенi вище правовi акти не е суто европейськими, тобто вони можуть i повиннi бути ратифжоваш краíнами, як1 проголошують курс на штегращю до £С, ^ звичайно, мають бути ра-тифшоваш та прийнятi до уваги тд час розроб-лення нацiонального законодавства в сферi забезпечення процесу здшснення цившьного судочинства та функцюнування судовое' системи в Украíнi в межах дп плану з впровадження Угоди про асоцiацiю, яка передбачае низку заходiв з питань розширення можливостей особи захищати сво! процесуальш права та реалiзовувати обов'язки. Тому для Укра!ни е важливим i необх1дним iмплементу-вати основш положення загальноевропейських актiв в аналiзованiй сферi, ще й через необхвдшсть створення единого простору цивiльного судочинства та виконання рiшення судiв у цивiльних справах;
по-трете, не юнуе жорстко! iмперативно! вказiвки чи обов'язку для кра!н-членiв £С вико-нувати наведений вище перелiк мiжнародних актiв, але основнi засади, яш ними визначаються, повиннi бути частиною щонайменше преамбул норма-тивно-правових акпв нацiонального законодавства. Преамбула -це той елемент будь-якого правового акту, який визначае ознаки правово! полiтики дер-жави, меж1 потенцiйно можливо! конф^рацп сус-пiльних вiдносин в сфер^ яку такий акт регулюе. Таким чином, аналiзований масив правових акпв е своерiдним набором методологiчного шструмен-тарiю забезпечення реалiзацi! принципiв незалеж-ностi та безсторонностi при здшсненш цивiльного судочинства.
Держави-члени Ради £вропи використовують рiзнi моделi адмiнiстрування судово! системи. Незважаючи на запровадження суддiвського са-моврядування або розширення його обсягу в ба-гатьох державах-членах, у низщ кра!н органи зако-нодавчо! або виконавчо! влади все ще мають пев-ний вплив на процес адмiнiстрування судiв.
Ввдповадно, менеджмент системи адмiнiстрування судiв отримав низьк1 оцiночнi бали в опитуванш щодо незалежностi судово! системи, проведеному £вропейською мережею судових рад (EuropeanNetworkofCouncilsfortheJudiciary) у 20142015 роках у державах-членах £вропейського Союзу [5]. Шдтвердженням цьому е ситуашя що склалася в системi польсько! юстицi!, яка перебудо-вуеться з 2015 року. У межах судово! реформи в По-льщi ухвалили закони про реоргашзацш Верховного суду i про Нацiональну раду юстицп. Мiнiстру юстицi! надали повноваження призначати й iнiцiювати ввдставку суддiв Верховного суду. Польська судова реформа потрапила щд жорстку критику в £вросоюзг У листопадi 2019 року £вро-пейський суд у Люксембурзi постановив, що поль-ський закон 2017 року про вадставку суддiв i проку-рорiв порушуе правила £С, оск1льки може дозво-лити мшстру юстицi! Польщi довiльно ввдстороняти суддiв вiд роботи [6].
Так, Конститущя Iспанi! (1978 р.) та Основний Закон про судову владу (1985 р.) визначають так принципи судово! дiяльностi: суди та мапстрати мають керуватися у сво!х дiях тiльки положеннями Конституцi! та принципами законносп (верховенства права) [2, с. 37].
Зпдно § 3 Конституцп Фiнляндi! суди дшть незалежно вiд законодавчо! та виконавчо! гшок влади. Iншi державнi органи не можуть втручатися у здшснення правосуддя. Думки i позицi! учаснишв справи не впливають на самостшшсть судiв при оцiнцi ними доказiв i здiйсненнi правозастосовно! дiяльностi. Незалежшсть суддiв забезпечуеться !х беззмiннiстю або спещальним правом збереження посади. В силу § 103 Конституци суддя не може бути звiльнений зi свое! посади iншим шляхом, ^м як за рiшенням суду, внаслщок визнання його винним у вчиненш злочинних дiй. Суддя не може бути призначений без його згоди на шшу посаду, якщо це призначення не е наслiдком реоргашзаци судово! системи. Порядок надiлення суддiв повно-важеннями складае частину системи незалежносп судових органiв. Суддя повинен бути неупередже-ний. Вiн не може розглядати справу i виносити по ньому рiшення, якщо е шдстави для вiдводу суддi. Для забезпечення неупередженосп судiв суддя повинен розглядати справу i приймати рiшення не-упереджено i в№но без всякого неправомiрного впливу або зовшшнього втручання у здiйснення правозастосовно! дiяльностi [2, с. 38-39].
Вищенаведене свщчить, що принципи неза-лежносп та безсторонностi суду не завжди знахо-дять свое безпосередне закршлення в нормах ци-вiльних процесуальних законiв держав, оскiльки вони е базовими конституцшними принципами, а також м1жгалузевими засадами i фiксуються в законах про судову систему пе! чи шшо! кра!ни.
Аналопчна ситуацiя простежуеться в цивiль-ному процесуальному законодавствi Укра!ни. Принципи незалежносп та безсторонностi суду не знайшли свого прямого закрiплення в новш редак-цi! ЦПК Укра!ни ввд 03 жовтня 2017 р, однак вони
e складовими елементами принципу «верховенства права», що закршлений у ст. 10 цього кодексу [3].
Вищенаведене сввдчить про загрози стосовно суддiвсько! незалежностi, як1 постають унаслщок прямого чи опосередкованого впливу виконавчо! влади на процес адмiнiстрування судово! системи.
Не узгоджуеться з основоположним принципом верховенства права, подшом владних повнова-жень та незалежшстю судово! влади практика ро-боти парламенту в Словенп, яка e единою державою в £врош, де суддiв Верховного суду обирае парламент. Незважаючи на численнi пропозици щодо внесення змiн до Закону «Про судову службу» та рекомендацп Групи держав Ради £вропи проти корупцп
(GroupofStatesagainstCorruption далi - GRECO ) з цього приводу, Мшстерство юстицп та уряд не вщреагували належним чином. Навеснi 2017 року вдруге сталася ситуацiя, коли кандидата на посаду суда Верховного суду не обрали, вочевидь, через прийняте ним рiшення щодо певно! справи, незважаючи на його безперечний професшний досвiд та подання Ради судав [7].
У зв'язку з цим Консультативна рада европей-ських суддiв Ради £вропи розробила наступи рекомендацп. Представники виконавчо! влади не по-виннi входити до складу оргашв адмiнiстрування судiв та трибуналiв. Така участь може призвести до втручання у функцiонування судово! системи, тим самим ставлячи тд загрозу незалежнiсть судiв [5].
КР£С здiйснила також оцiнку i стану забезпе-чення незалежностi суддiв в Укра!ш. У Звiтi про не-залежнiсть та неупередженiсть суддiв у державах-членах Ради £вропи за 2017 р. спостерiгачi КР£С з-помiж iншого зазначили: «Схоже, що споаб забез-печення гарантiй, необхщних у зв'язку з призначен-ням суддiв, вiдповiдаe мiжнародним стандартам. Проте незалежшсть суду залишаеться в зош ри-зику, i доводиться спостертати так1 випадки, коли вiдбувалося втручання або спроби втручання в не-залежну дiяльнiсть судових органiв» [8, с. 49].
Аналiз Звiту про незалежшсть та неупере-дженiсть судав у державах-членах Ради £вропи за 2017 рш дае шдстави стверджувати про наявнiсть численних порушень у деяких европейських державах принцитв незалежностi та безсторонностi судово! влади. На жаль, на порушення зазначених принцитв в цив№ному судочинствi Укра!ни вка-зав £вропейський суд з прав людини у справi Романова проти Укра!ни (Romanova v. Ukraine), заява № 33089/02, 13 грудня 2007 р. Суд зазначив, що пи-тання вщсутносп «безстороннього» суду та суду, «встановленого законом», спiвпадають за обстави-нами ще! справи. Стаття 21 ЦПК передбачае, що суддя, який брав участь у виршенш справи в судi першо! iнстанцi!, не може брати участь у !! новому розглядi пiсля повернення справи судом вищо! ш-станцп. Ця стаття демонструе мету нацiонального законодавства усунути всi розумнi сумнiви щодо безсторонносп такого суду (див. «Пфайфер та Планкл проти Австрп» (PfeiferandPlankl v. Austria), ршення ввд 25 лютого 1992 року, Серiя А, № 227,
п. 36). Вщповвдно недотримання цiе! норми озна-чае, що апеляцшна скарга заявницi розглядалась судом, чию безстороннiсть навiть з позицп нацюналь-ного законодавства можна щддати сумнiву («Обершлiк проти Австрп» (Oberschlick v. Austria), № 1, ршення вiд 23 травня 1991 року. Таким чином, мало мюце порушення пункту 1 статп 6 Конвенцп [9].
Слiд зауважити на тому, що сама по со6! адап-тацiя до законодавства £С е непростою справою. Вона вимагае прийняття iноземних моделей i мови регулювання. Положення £С можуть виявитися не-зрозумiлими щодо задiяно! конструктивно! основи. Крiм того, констатащя !х точного змiсту може виявитися складною, наприклад, через численнi змши, а також через прецедентне право, що врiзаеться в iнтерпретацiю самого тексту. Ще од-нiею характерною ознакою законодавства £С е пев-ний дисбаланс у його шдготовщ. Часом положення акту £С може бути нечетким або неточним, тому що бракувало полiтично! волi уточнити текст шд час переговорiв у рамках Ради мiнiстрiв, а також мiж цiею Радою i £вропейським парламентом [17, с. 56]. Така позищя висловлена спiльно представни-ками кра!н-членiв £С пiд час тдготовки висновкiв щодо стану протжання судово! реформи в Укра!нi та орiентирiв, як! необх1дно досягнути в цш сферi.
Зауважимо на тому, що «зобов'язання Укра!ни перед £вропейським Союзом стосовно рефор-мування сфери судочинства виникли, де-факто, з часу подачi у 1992 р. заявки на вступ до Ради £вропи, а де-юре - з моменту такого вступу у 1995 р. Стльно з европейськими шститущями, передуем Венецiанською комiсiею, узгоджено ме-ханiзми iмплементацi! та реформування Укра!ною нацiонально! системи судочинства, як1 на кожному еташ судово! реформи були прогресивними i акту-альними. Частина зауважень все ж таки дос залишаеться не врахованою в УкраТш. Такий стан справ зумовлений, передуам, ввдсутшстю комплексного тдходу до процесу впровадження судово! реформи як виду управлшсько! д!яльносп» [3, с. 150-152]. Це однак не означае низьку яшсть вгтчизняно! судово! реформи чи недостатшсть заходiв оргашзацшно-правового забезпечення Г! проведення. Натомiсть юнують об'ективнi проблемнi аспекти для подаль-шого впровадження европейських норм та поло-жень законодавства £С у вгтчизняну практику правового регулювання цив^ного судочинства.
На прикладi Фшляндп було продемонстровано невiдповiднiсть доктринальних щдход!в м1ж за-гальноевропейською практикою та практикою в самiй Фшляндп, що призвело до неточностi законодавства, розмитосл деяких процедур не через брак ефективних механiзмiв, а через довол! неконкретнi (обпчш) правовi конструкци. Для кра!н £С така практика виявляеться складною в контексп право-застосовування, оск1льки на загальноевропейсь-кому р!вш принципи справедливого, неупередже-ного, незалежного суду декларуються, а на нацю-нальному р!вш вимагаеться !х впровадження. Тому перегляд загальноевропейських норм та положень норм права £С е актуальним та необхвдним для
кожного конкретного випадку нащонального регу-лювання суспiльних вiдносин в сферi здiйснення цивiльного судочинства.
На цей iмператив необхiдно звертати основну увагу при видiленнi тих прюрителв, як1 на сьогоднi проголошуються в якосл основних орiентирiв ре-алiзацi! на практицi принципiв безсторонностi та незалежносл суддiв.
Один iз перших напрямшв реформування су-дово! системи £С у вказаному напрямку на думку £вропейсько! комюи з оцiнки ефективностi право-суддя е iнституцiйна трансформацiя судово! плки влади. Так, вiдмiчаеться, що «в цшому в £вропi спостерiгаеться зменшення кiлькостi судiв i вiдповiдне зб!льшення розмiру судiв, в тому числ бiльшу к1льк1сть суддiв, а також бiльш розвинена спецiалiзацiя судово! системи. У багатьох кра!нах органiзацiя судово! гшки влади застарiла. З огляду на демографiчнi тенденцi!, новi види транспорту i засоби поввдомлення учаснишв процесiв, а також розширену область спецiалiзацi! суддiв, багато держав недавно встановили або збираються встано-вити нову систему розпод!лу сфер компетенци, яка допоможе пiдвищити ефективнiсть судочинства за рахунок ефекту масштабу. Щ реформи судово! си-стеми часто розробляються з метою кращого управ-лiння майновими активами шляхом угруповання сфер компетенцп,переведення персоналу з рiзних невеликих судiвдо одно! будiвлi суду. Але часто вони фактично ускладнюють розподiл судiв на те-риторi!, забезпечення рiвного права на судовий за-хист i навiть перерозподiл повноважень i сфер ком-петенцi! мiж рiзними судами» [16, с. 40-42]. Еко-номiчна ефективнiсть здiйснення державного управлшня у всiх сферах суспiльних ввдносин визнаеться та визначаеться £С як основний прюри-тет соцiально-економiчного розвитку. Прагматична £вропа прагне оптимiзувати рiвень витрат на утри-мання судово! системи, що дозволяе нам звертати увагу на необхвдшсть та можливють розробки Радою суддiв Укра!ни пропозицiй щодо забезпечення фiнансово! незалежносл та забезпеченостi судiв на основi досвiду £С.
Розмiри судового збору, шших судових пла-теж1в, як здiйснюються сторонами до суду до та щд час здiйснення цив!льного судочинства,повиннi у повнiй мiрi забезпечити покриття витрат суду. Це означае, що за рахунок таких платеж1в може забез-печуватися в повнш мiрi оплата працi суддiв та пращвнишв суду, що вже виводить !х на новий рiвень незалежносл вщ держави в контекстi утри-мання суддiвського апарату за рахунок Державного бюджету Укра!ни.
Ввдповадно до монiторингових даних, викладе-них в рiшеннi Вищо! ради правосуддя вiд 09.04.2020 року № 933/0/15-20 «Про стан забезпечення незалежносл суддiв в Укра!ш» одшею з га-рантiй незалежносл суддiв е належне забезпечення судд!в матерiальними ресурсами. За даними Державно! судово! адмшстрацп Укра!ни, рiвень задо-волення !! бюджетних запилв у 2019 роцi становив 64,8 %. У 2019 рощ прирют бюджетних призначень
для органiв та установ системи правосуддя, яш за-безпечуються Державною судовою адмiнiстрацiею Укра!ни, становив 625,0 млн грн, або 4,6 % проти 2018 року. Мшмальна потреба у видатках з урахуванням вказаних та низки шших факторiв, пов'язаних iз необхiднiстю досягнення ефективних результативних показник1в роботи судово! системи ввдповадно до мiжнародних стандарлв, становить 29 137 310,3 тис. гривень. Вiдповiдно рiвень задо-волення потреби граничними обсягами видатк1в становить всього 50,2 % (найменше за перюд iз 2011 року; у 2017 рощ цей показник становив 79,1 %, у 2018 - 77,9 %, у 2019 - 69,5 %)» [15, с. 56-58]. Тобто саме за рахунок надходжень у виглядi судового збору за подання рiзних заяв, скарг та отри-мання процесуальних докуменлв суди можуть пiдвищувати рiвень власно! незалежностi в!д ор-ганiв виконавчо! влади.
Такий досвiд для кра!н £С едоволi нетиповим, оск1льки сплата державних мит за доступ до правосуддя навиъ за самою практикою £СПЛ не може стати перешкодою для реалiзацi! права на справед-ливий судовий розгляд. Тобто оплата судового збору здшснюеться та встановлюеться в якосл обов'язково! в деяких кранах, але судовi адмiнiстрацi! не розглядають так1 платеж! як зааб збiльшення можливостей для фiнансування судових шституцш.
Сучасний стан розвитку европейського зако-нодавства в контексл забезпечення розширення правових гарантiй та практичних iнструментiв реального забезпечення незалежносл та безсторон-носл суду демонструе необхiднiсть реалiзацi! наступних напрямшв:
по-перше, юнуе необхвдшсть вироблення нового тдходу до формування практики £СПЛ в ча-стиш реал!заци окремих позиц!й та положень зако-нодавства £С, критер!!в та принцитв зд!йснення цив!льного судочинства, а також вдосконалення нац!онального законодавства на тдстав! окремих р!шень та правових позицш £СПЛ;
по-друге, !снуе ст!йкий тренд до розширення незалежносл судд!всько! влади, розширеного тлу-мачення принципу справедливого судового розгляду через зменшення тиску з боку орган!в виконавчо! гшки влади на судов! органи;
по-трете, актуальним е розвиток дискусш про створення загальноевропейсько! системи цив!ль-них суд!в, як1 б не дублювали нац!ональн! системи судочинства але виступали в якосл додаткового не-упередженого та незалежного в!д !нших орган!в влади засобу захисту прав та !нтерес!в особи в ци-в!льно-правових спорах.
Розглядаючи перший напрям еволюц!! - систе-матизащя практики £СПЛ - сл!д зазначити, що на сьогодш вона стае дедал! б!льш розгалуженою та специф!чною, а р!шення £СПЛ !нод! зачшають так1 аспекти правового регулювання суспшьних в!дно-син в межах конкретно! справи, як1 мають значення виключно для одн!е! конкретно! держави. Але з огляду на Конвенщю та шш! загальноевропейсько правов! акти практика £СПЛ визнаеться обов'язко-вою, що означае, що на формування нащонального
законодавства одше! держави впливають недолiки та неточностi законодавства iншо! держави. Така ситуацiя е неприйнятною та неприпустимою в кон-текстi реалiзацi! принципу незалежиостi суду. Ця проблема, дореч^ iснуе i в Укра!ш, оск1льки вiдповiдно до ст. 17 Закону Укра!ни «Про вико-нання рiшень та застосування практики £вропейсь-кого суду з прав людини» суди застосовують при розглядi справ та практику Суду як джерело права [14].
Систематизащя практики £СПЛ вказуе на нагальну потребу розробки такого шформацшно-аналггачного забезпечення, яке б давало мож-ливiсть уникати дублювання позицiй та фор-мування единого iнкорпоративного акту, в якому би мiстилися правовi позицп стосовно кожно! окре-мо! статтi Конвенцi! чи будь якого загальноевро-пейського акту. Фактично практика £СПЛ повинна формувати собою певний коментар тих чи шших акпв, в якому !х норми мають деталiзуватися на предмет механiзмiв практично! реалiзацi!'. Головне на що повинна звертатися увага це те, що практика £СПЛ являе собою правову позицiю суду щодо конкретного способу розв'язання цившьно-право-вого конфлжту, в якому за основу береться ме-ханiзм побудови модусу поведшки сторiн у справi.
Говорячи про розширене тлумачення прин-ципiв безсторонносл та незалежиостi в цивiльному судочинсга, £СПЛ звертае увагу на необхвдшсть на нацiональному рiвнi створити систему держав-них гарантiй. Однак в сво!й практицi £СПЛ тор-каеться загальних вимог до оргаиiзацi! процесу здiйснения судочинства, натомiсть не врахову-ються конкретнi умови, притамаинi нацюнальнш системi судочинства. Мова йде про особливосп правового та законодавчого закршлення таких процедур як ввдвщ (самоввдввд) суддi; оцiнка доказiв тощо.
Вихвд iз цiе! ситуацi! вбачаеться в розробщ единих методичних пiдходiв до оргашзаци процесу здiйснения цивiльного судочинства. Це методо-логiчне забезпечення не е цившьно-процесуальним законодавством, але сприяе формуванню единих пiдходiв до розумшня принципiв здiйснения ци-вiльного судочинства та встановлення критерi!в !х виконання та досягнення. £СПЛ не доцшьно в рiшения щодо розв'язання конкретно! суперечки включати правову позицiю iз розумiния правово! дiйсностi оск1льки така дшсшсть е справедливою лише в конкретних умовах нацюнального законо-давства.
Загальноевропейська практика забезпечення функцюнування системи судочинства на нацю-нальному рiвнi на сьогоднi тяжiе до створення спецiальних судових iнституцiй, яш б могли розв'язувати, в тому числ цивiльно-правовi кон-флiкти, що виникають мiж громадянами рiзних кра!н £С, або з приводу неврегульованосп спiрних вiдносин нацiональним законодавством обох кра!н, або у випадку юнування двох моделей регулювання таких вщносин в нацiональному законодавствi кра!н, резидентами яких е особи, що виступають
сторонами спору. В таких випадках спецiальнi су-довi iнституцi!' £С опрацьовували би практику правового регулювання стрних правоввдносин, аналiзували з поглядудискрецiйностi повноважень та повноти задоволення громадянських прав вказа-них сторш. Дану проблему практика £СПЛ не вирiшуе, оск1льки приймати рiшения щодо вибору моделi правового регулювання суб'екти цившьних правоввдносин можуть самостiйно без втручання третьо! сторони, але якщо в подальшому права яко!сь зi сторiн будуть порушеш в силу змiни нацю-нального законодавства за яким цi ввдносини регу-люються, то сторони отримують новi вихiднi умови правово! дшсносл. В такому випадку практика £СПЛ не здатна задовольнити вiдповiдний суспшь-ний запит у вирiшеннi спору.
Наведена ситуащя е типовою для умов подаль-шо! iнтеграцi!' кра!н-члешв £С в единий правовий проспр. Коли розмиваються меж1 нацiонального законодавства та створюються спшьш правила ре-алiзацi!' тих чи iнших видiв суспiльних в1дносин на загальноевропейському рiвнi. Вiдбуваеться певний конфлiкт правових норм. Справа в тому, що створити повноцшне та всеохоплююче сво!м правовим регулюванням законодавство £С на сьогодш ви-даеться завданням, яке не буде виршене протягом найближчих десяти рок1в. Разом з тим госпо-дарськ1, фiнаисовi, кредитно-валютнi та iншi вiдно-сини в сферi економiки, як1 виникають м1ж резидентами рiзних кра!н-членiв £С,регулюються пере-важно нормами загальноевропейських актiв. Такий важливий крок в правовому регулюванш та ро-звитку правових традицш об'ективно актуалiзуе створення вiдповiдного спшьного законодавства i в сферi регулювання цив№них правовiдносин.
Аналогiя закону чи аналопя права в такому випадку взагалi не застосовна, оск1льки сторони у разiвиникненняситуацi!, не врегульовано! жодними законодавчими положеннями, стають перед вибо-ром моделi подальшо! реалiзацi!' вщносин м1ж собою з трьох альтернатив: нацiональнi правовi системи кра!н, резидентами яких е сторони цив№них правов1дносин, та практика £СПЛ. Для уникнення подiбних ситуацiй, а ввдтак i для зменшення наван-таження на сам £СПЛ внаслщок незадоволеностi яко!сь сторони способом регулювання ввдносин, iснуе потреба створення системи судових або квазюудових (на першому етапi !х функцiонуваиия) iнституцiй, предметом та завданнями дiяльностi яких виступали би спiрнi цивiльно-правовi вiдно-сини мiж учасниками, як1 е резидентами рiзних кра!'н-членiв £С. Так1 шституци суттево зменшу-вали б навантаження на нацiональнi судову систему будь-яко! кра!ни £С, а також займалися б виключно питаннями мiжиародно-приватного права в сферi цивiльних вiдносин та права £С, що суттево тдви-щувало б рiвень професiоналiзму судав, а також створювало необхiднi передумови для подальшо! еволюцi!' законодавчого регулювання цившьно-правових вiдносин вже на рiвнi £С.
Судова практика таких оргашв розглядаеться як потенцiйно можливий спосiб подальшо! унiфiкацi!' загальноевропейського законодавства, а
виршення цив!льно-правових спор!в - як важливий крок до подальшо! штеграцп кра!'н-ялешв £С в еди-ний правовий проспр £вропи. Позищя таких судо-вих оргашв буде максимально безсторонньою не лише з точки зору упередженосп по вадношенню до яко!сь з! сторш, але ! по ввдношенню до нацюналь-ного законодавства пе! чи шшо! кра!ни. В якосп прюритету повинш використовуватися норми та положення законодавства £С, м!жнародних та регюнальних конвенцш, декларацш тощо. Таким чином суди будуть в!льш не лише вш правово! по-зицп сторш, а ! в!д норм нацюнального законодавства, що створюватиме ушкальну можливють -формування ново! модел правових ввдносин на подстав! положень законодавства £С, правових тра-дицш £С та аналог!! права £С, ! вже згодом, на подстав! ефективносп таких моделей формувати за-гальноевропейсьш правила реал!зацп цив!льно-пра-вових ввдносин.
Висновки. Створення загальноевропейського цившьного законодавства на сьогодт неможливо шляхом розробки та прийняття нормативних актив на подстав! анал!зу положень нацюнального законодавства та встановлення правил, як1 не пройшли правову апробацш. В даному випадку правове мо-делювання неефективне через те, що цив!льно-пра-вов! ввдносини значно складшш! та надзвичайно розгалужеш у пор!внянш !з економ!чними ввдноси-нами ушфшащя правил реал!зацп яких створена та запровадження на загальноевропейському р!вш
В свою чергу виршення цившьно -правових спор!в, тобто система цившьного судочинства, яка б ввдд!лялася ввд нацюнальних судових систем та вир!шувала спори виключно м1ж резидентами р!зни кра!'н-члешв £С здатна формувати необхвдний ма-сив нових моделей та нових випадшв правозастосу-вання. Таким чином, дискуая стосовно створення м!ждержавних судових шстанцш на р!вш £С, як1 б розглядали цившьно-правов! спори мгж резидентами р!зних кра!н е ушкальною можливютю прак-тичним чином проанал!зувати утилпаршсть кон-кретних норм права £С для регулювання цив!льних правоввдносин, спори з яких розглядатимуть ввдповвдш судов! органи. При цьому норми права £С доповнюватимуться юнуючими найб!льш ефек-тивними правовими моделями закршленими в нацюнальних законодавствах. Тобто правотвор-чють ввдбуватиметься не шляхом формування законодавства, грунтуючись на доктринальних пвдхо-дах, теоретичних надбаннях та анал!з! законодавства, а шляхом практично! апробаци конкретних судових ршень, оцшки !х ефективносп та запровадження в якосп загальноевропейських регуля-тор!в. 1ншими словами, за умови створення тако! системи цившьного судочинства ввдбуватиметься змша вектора правотворчосп ввд теоретичного (з використанням правового моделювання) на емтричний (на подстав! анал!зу проблеми та анал!зу запровадженого судом способу розв'язання цившьно-правового конфлшту).
Ще одним аргументом на користь створення тако! системи судових шституцш е !х повна неза-лежшсть ввд оргашв виконавчо! влади конкретно!
кра!ни-члена £С. Фшансування, оргашзацшне, ма-тер!ально-техшчне та кадрове забезпечення таких оргашв ввдбуватиметься за рахунок бюджету £С. Безумовно судд!вський корпус формуватиметься з представник1в судових оргашв кра!н-члешв £С, але вони не будуть сумщати посади, отримуватимуть матер!альне та сощальне забезпечення за рахунок загальноевропейського бюджету та виступатимуть в якосп арбир!в м!ж нацюнальним законодавством та правом £С, а единим ор!ентиром для них висту-патиме потенцшно можлива повнота реал!заци сторонами цившьно-правових ввдносин власно! компетенции прав та штереав закршлених в загальноевропейських конвенцях та декларащях демократичних прав та свобод.
Список лггератури
1. Бабенко К.А. (2004). Принцип под!лу державно! влади та сучасш проблеми його реал!зацп в Укра!ш (консти-туцшно-правовий анал!з): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. - Ки!в: 1н-т законодавства Верхов. Ради Укра!ни. 17 с.
2. Бонтлаб В.В. (2015). Поняття та ознаки м1жнародних стандарпв цив!льного судочинства в умовах сьогодення. Часопис Нацюнального ушвер-ситету «Острозька академ!я». Сер!я «Право». № 1(11).
<http://lj.oa.edu.ua/articles/2015/n1/15bvvvus.pdf>
3. Боровська Г. С., Величко О. В. (2016). Удосконалення системи нацюнального судочинства ввдповвдно до рекомендацш £вропейсько! комюи "За демократш через право". Ефектившсть державного управлшня. Вип. 4. С. 146-155
4. Бортновська З. (2012). 1мплщитш вимоги статп 6 Конвенци про захист прав людини та осно-воположних свобод до кримшаль-ного про-вадження (з практики £вропейського суду з прав людини). Практика £вропейського суду з прав людини. Ршення. Коментарг № 3 (08). - С. 5-12
5. Бринцев В. Д. (2010). Стандарта правово! держави: втшення у нацюнальну модель ор-гашзацшного забезпечення судово! влади: моно-граф!я. - Харшв: Право. 464 с.
6. Букина В.С. (1975). Принципы советского гражданского процессуального права (теоретические вопросы, понятие и системы): автореф. дис. канд. юрид. наук; специальность - 12.00.03. - Ленинград: Ленингр. гос. ун-т им. А. А. Жданова. 15 с.
7. Булкат М. С. (2019). Теоретико-правов! засади судово! влади: сучасний концепт: автореф. дис.. д.ю.н. ; спещальшсть 12.00.01. - Ки!в: 1нсти-тутдержави ! права !м. В. М. Корецького Нацюналь-но! академп наук Укра!ни. 43 с.
8. Васьковский Е. В. (1914). Учебник гражданского процесса. - Москва: [б. и.]. 572 с.
9. Висновок № 1 Консультативно! ради евро-пейських судд!в для Комитету Мшютр!в Ради £вропи «Про стандарта незалежносп судових оргашв та незмшювашсть судд!в» в!д 23.11.2001 року. <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_a52>
10. £вропейська Харпя про статус судщв ввд 10.07.1998 року. <https://court.gov.ua/userfiles/05.pdi>
11. Лаговський В. М. (2015). Принцип розподшу влади та його вплив на систему стри-мувань i противаг. Прикарпатський юридичний вiсник. Вип. 1. С. 7-11
12. Незалежнють, дiевiсть та роль суддiв: Рекомендащя № (94) 12 Комiтету М1тстдов Ради £вропи вiд 13.10.1994 р. <Шр:// www.coe.kiev.ua/docs/km/r%2894 %2912.htm>
13. Основш принципи незалежиостi судових оргаиiв ООН: Резолюцп 40/32 та 40/146 Генераль-но! Асамбле! вiд 29 листопада та 13 грудня 1985 року. <https://za-kon.rada.gov.ua/laws/show/995_201#Text>
14. Про виконання ршень та застосування практики £вропейського суду з прав людини: Закон Укра!ни в1д 23.02.2006 № 3477-1У. <https://za-kon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text>
15. Про стан забезпечення незалежиостi суддiв в Укра!нi: Щорiчна допов1дь за 2019 рш: Рiшення Вищо! ради правосуддя вiд 9 квiтия 2020 року № 933/0/15-20. - Ки!в. 2020. 160 с.
16. Судебные системы Европы. Эффективность и качество системы правосудия: исследование КЭП № 23. - Брюссель: Европейская комиссия по эффективности правосудия. 2016. 62 с.
17. Судова реформа в Украш: европейський вектор. Вюник Верховного Суду Укра!ни. 2015. № 5(177). С. 4-13
