CC BY
64
Юристовський О.1., доктор фшософи, професор ТзОВ «Лъвгвсъкии медичний тститут»
ЕВОЛЮЦ1Я П0Л1ТИЧН011ДЕОЛОГ11ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ В УКРА1Н1 60-80-РР. XX СТОЛ1ТТЯ
Виникнення дисидентського руху (шакомислення) в Укра!ш, як { в СРСР загалом, пов'язуеться з десталмзащею комушстичного режиму, розпочатою у другш половин! 50-х роюв. Пол1тику уряду почала вщкрито критикувати невелика, але дедал1 бшьша група людей - борщв за порятунок наци, И духовное^, культури та мови, названих згодом шютдесятниками, а за ршуче несприйняття комушстично! щеологи - дисидентами (вщ лат. - незгодний). Вони вимагали розширення громадських, релййних \ нацюнальних прав. Отже, внутршшми передумовами опозицшного руху були практично бездержавний статус Украши, панування партшно-радянсько! бюрократ, утиски национального культурно-духовного життя, цшеспрямована русифжащя коршного населения. Точкою вщлжу у звшьненш радянського суспшьства вщ найреакцшшших рис минулого була хрущовська "вщлига": окр1м започатковано! на цьому тл1 масово! реабштаци жертв репресш 30-х роюв, дещо обмежувалася влада КДБ, почалися скорочення в арми, вщ кер1вництва парт1ею \ крашою усувалися найвщдашш1 сталшюти, актив1зувалися зв'язки з Заходом. Це особливо розковувало штел1генцш. Формувалося цше поколшня штелектуал1в, яю почували себе вшьними вщ старих догм I стереотишв, закам'янших штамшв "сощалютичного реал1зму". На першому плаш традицшно опинилася л1тературно-мистецька штел1генщя. В украшському дисидентському рус1 дослщники видщяють таю етапи: перший - вщ юнця 50-х до середини 60-х роюв; другий - з середини 60-х до початку 70-х роюв; третш - вщ початку 70-х до юнця 80-х роюв [4,6-7].
Кожний перюд мав певш форми I методи прояву шакомислення, хоча ч1тких хронолопчних та щеолопчних меж м1ж ними не було.
Початковий етап дисидентського руху шс на соб1 вщбиток перших постсталшських роюв; вш вщзначався як згуртуванням однодумщв, так I суперечливктю !хшх позицш. На Сход1 Украши отр щеолопчному диктату найширше проявився у нацюнально-патрютичному просв1тництв1, на захщно-украшських теренах,де ще св1жою була пам'ять про загошв ОУН-УПА, оживала щея про створення нелегальних груп та оргашзацш, яю б ор1ентувалися на збройний шлях боротьби за вшьну Украшу. Однак,спроби оргашзованого опору в дуЫ попередшх роюв у регюш, густо насиченому кадебютською агентурою,виявилися безперспективними I вимагали змши тактики боротьби та вщповщно! щеологи. Потр1бна була оргашзащя, яка б д1яла проти кнуючо! системи але в И рамках. Такою оргашзащею стала, створена 1959р. з шшдативи молодого юриста Левка Лук'яненка у Радехов1 (Льв1вщина), Украшська роб1тничо-селянська спшка. Тепер, переконуе голова
277
УРСС, «потр1бш не скорострш з багнетом, а натхненне слово з в1рою в перемогу... »[6,23]. Проект программ УРСС базувався на марисистських теоретичних постулатах - "перемога пролетарсько! революци ", боротьба проти "влади катталу" I т. ш. Саме вщповщно до цих постулат1в пщдавалися критищ репреси 30-х роюв на Сход1 Украши, трактувалися недолши тслякульт1вського перюду, особливш критищ пщдавалася нацюнальна пол1тика в Украшг Це практично було прямим продовженням щейних пошуюв украшських нацюнал-комушст1в20-х роюв.
Поступальний розвиток подш на першому еташ дисидентського руху був короткочасний. Уже з юнця 1962 р. розпочався масовий, послщовний щеолопчний тиск на ту частину штел1генци, яка хоча б частково вийшла з-пщ контролю партшно-державних структур. Сторшки газет заряснши нападками на адресу «формалкт1в» I «вщщепенщв». 1деолопчною квштесенщею кампани став висл1в Хрущова: «Ми проти мирного сшвюнування у сфер1 вдеологп»[5]. На оргашзованш компартшним кер1вництвом нарад1 активу творчо! штел1генцп та щеолопчних пращвниюв у Киев1 (кв1тень 1963 р.) у «формалютичних викрутасах» звинувачувалися 1.Драч, М.Вшграновський,Л.Костенко [2]. Згодом до списюв «еретиюв» потрапили 1.Св1тличний, 1.Дзюба, Г.Сверстюк та ш... Вщ словесних атак влада перейшла до адмшютративних заход1в: обмежувалися публжацп «неблагонадшних» автор1в у л1тературних журналах, припинилося видання 1хшх книжок, розпалювалися нездоров! пристраст1 навколо л1тературно-мистецьких вечор1в та шших культурних заход1в, зростав тиск I по «фаховш лшп». Назр1вав серйозний конфлжт з владою, яка теля приходу на кер1вш посади сталмсив на чол1 з Л.Брежневим (жовтень 1964 р.) проявляла чим раз бшьшу нетерпимють I ршучють у питаниях щеологи.
Завершився цей етап дисидентського руху «першим покосом» - хвилею масових арешт1в, що прокотилися майже по веш Украшг Однак, репресивш влади не дали (й не могли вже дати) бажаних результат. 1х оргашзатори не врахували тогочасно! суспшьно! атмосфери. Як слушно зауважив у свош книз1 Г.Касьянов, «нагорЬ» дещо втратили почуття реальности надвор1 був 1965-й, а не 1937-й. [1,48]. Ще занадто св1жими були в пам'ят1 людей викриття кричущих злочишв сталшських чаЫв. На вол1 залишалася значна частина людей, здатних на активну протидш.
Характерною ознакою другого етапу дисидентського руху було те, що вш розгортався на тл1 жорстоких репресивних акцш. Однак, останш, як не парадоксально, не припинили сили спротиву, а навпаки, сприяли И актив1зацп. 1накодумщ позбавлялися шюзш щодо характеру й сут1 радянсько! системи. Вщ штелектуально-духовно! опозицп вщшшли випадков1 люди. Вщбувалася поступова кристал1защя щей визвольного руху.
Загалом дисиденти того часу д1яли вщкрито, вони емщиво демонстрували сво! погляди. Неординарною була под1я, що мала мкце 4 вересня 1965 р. у кшвському юнотеатр1 «Украша». Пщ час перегляду фшьму С.Параджанова «ТЫ забутих предюв» 1.Дзюба, В. Чорновщ, Ю. Бадзьо та ш. виступили з гострим осудом кнуючого режиму за переслщування украшсько!
278
штел1генци, Macoei арешти та заслання. Свою солщаршсть з ораторами засвщчила значна частина присутшх, що пщнялася з кркел на заклик В.Стуса «Хто проти тиран!!, встаньте!» [3,14].Це був перший вщкритий масовий пол1тичний протест проти свавщля комушстичного режиму постсталшського перюду. BiH виявив неабияку громадянську вщвагу i мужшсть шютдесятниюв.
Завершальний етап визвольного руху в Укра!ш продовжувався в атмосфер! нестерпних утисюв i нагляду ycix щеолопчних структур у цариш преси, л1тератури, мистецтва. Досить сказати, що якщо в 1969 р. було прийнято дв1 «щеолопчш» постанови ЦК КПУ, то протягом двох наступних роюв -десять. Як «апол1тичш» й «щейно незрш» оцшювалися твори Д. Павличка, С.Гуцала, В.Дрозда, 1.Калинця, В.Стуса. «Вщверто антирадянський характер» виявлено у Bipmax М.Холодного. 3 цього часу майже повшстю були перекрит1 Bci канали легально! публжаци «антирадянщини».
В цшому 70-80-роки в Укра!ш можна назвати перюдом жорсткого протистояння двох полярних щеолопчних сил, етапною в1хою в стосунках режиму й шакодумства. Влада вимагала повно! покори й не дозволяла жодних "щейних хитань". Пщ вивюкою боротьби з "буржуазним нацюнал1змом" дедал1 агресившших i жорстоюших форм набирала русифшащя, збшьшувалися масштаби й тотальшсть контролю КДБ.
За таких умов дисидентський рух зазнав нового, бшьш пом1тного удару. Але, будучи пщ1рваним ф1зично й морально, вш, разом з тим вистояв. Бщьше того, в1н 3pic яюсно, радикал1зувався. Чимало шакодумщв, яю ще недавно прагнули "удосконалення системи", перетворювалися на И вщкритих противниюв. По селах i м1стах розповсюджувалися лист1вки антирадянського зм1сту, поширювалися самвидавсью видання ("Поступ", "Украшський вюник", та ¿н.), у людних мюцях вившувалися синьо-жовт1 прапори, ур1зномаштнювалися форми шдивщуального й колективного спротиву режиму: заяви про зречення радянського громадянства з устальною детальною аргументащею cboix pimeHb, протести ув'язнених з приводу ix несправедливого засудження, домагання статусу пол1тичних в'язшв, бойкот таб1рних правил, голодування тощо.
3 точки зору еволюци дисидентського руху найпоказовшим був правозахисний рух. У листопад! 1976 р. (у продовження шщативи академжа Д.Сахарова в MocKBi) в Киев1 проголошено створення Украшсько! громадсько! групи сприяння виконанню Гельсшських угод (Украшська Гельсшська група -УГГ), яка зобов'язувалася контролювати виконання гумаштарних статей Заключного Акта Гельсшсько! Наради з питань безпеки i ствроб1тництва в Сврош (серпень 1975 р.).
Вл1тку 1988 р. (в умовах "перебудови") УГГ перетворилася на сшлку (УГС). У KBiTHi 1990 р. з'1зд УГС проголосив утворення Укра1нсько1 республшансько! парти (УРП), головою яко! обрано Л. Лук'яненка. Метою УРП проголошено створення Незалежно! Соборно! Укра!нсько1 держави.
Загалом дисидетський рух в Укра!ш - поняття широке i зб1рне; воно включае в себе практично Bci прояви незгоди, яю виникли у 60-80-Ti роки i
279
отримували вщповщш назви: шютдесятництво, дисидентство, рух опору, правозахисний i нацюнально-визвольний рух.
У дисидентств1 не було ч1тких оргашзацшних структур, загальноприйнятих кер1вних оргашв, програм, фжсованого членства; його щейш та пол1тичш контури, стратепчш та тактичш Bi3ii простежувалися у пщпшьних друкованих виданнях ("самвидав") та виступах протестуючих.
TicHO перепл1талися у дисидентств1 почуття патрютизму, самостшност1 i нацюнал1зму. Несприйнятною була така спотворена ix штерпретащя як упослщнення шших ("малих") народ1в, прагнення ущемити i'xHi штереси.
Протягом десятил1ть боротьби свпотляд дисидент1в еволюцюнував вщ в1ри в марксистсько-леншськ1 ще!, КПРС та сощал1зм, через використання леншських положень у викрита порушень нацюнально! i сощально! пол1тики i нарешт1 - до pi3KOi критики радянського режиму та вимог його остаточного знищення.
Вщомо, що партшно-радянське кер1вництво упродовж ycix роюв "застою" гостро реагувало на прояви вшьнодумства в Укра!ш, а самих опозицюнер1в розцшювало як "особливо небезпечних державних злочинщв", вщправляючи ix до концтабор1в. Горнило кадебютських кат1вень пройшли 1.Св1тличний,£. Сверстюк, М. Вшграновський, М. Осадчий, П. Григоренко, Л. Плющ, В. Стус, Н.Строката, О.Тихий, В.Романюк, 1.Кандиба, брати Гориш,подружжя Калинщв, В. Мороз, С. Хмара, I. Драч, I. Дзюба, Л. Лук'яненко, В. Чорновш та mmi.
Пщсумовуючи вищесказане, потр1бно наголосити, що передбачення, як1 мютилися у вимогах украшських дисидент1в були прюритетними у постановщ практично ycix пол1тичних i нацюнальних проблем перюду горбачовсько! "перебудови". Сьогодш вони або вже реал1зоваш,або хоч i з великими труднощами втшюються у життя на основ! Деклараци про державний суверештет Украши 1990р. i Акту незалежност1 Украши 1991р. Це переконуе у реальное^ i життевост1 тих цшей нацюнально-визвольно! боротьби, для досягнення яких доклало багато зусиль патрютично налаштоване украшетво.
Л1тература
1. Касьянов Г. Незгодш: украшська штел1генщя в pyci опору 1960-1980-х рок1в. - К.,1995.
2. Комун1ст Украши, 1963, № 5
3. Коцюбинська М. У св1чад1 пам'ят1 (Спогади) // Украша. -1991, №1.
4. Курносов Ю.О. 1накомислення в Укра!ш (60-тьперша пол..80-х роюв XX ст.). - К.,1994.
5. Л1тературнаУкра!на, 1963, 15 березня.
6. Лук'яненко Л. Сповщь у камер1 смертниюв. - К.,1991.
7. Тихий О., Романюк В. Позици украшських пол1тичних в'язшв // Украшська суспшьно-пол1тична думка в XX ст. - К., 1993.
8. Чорновш В. Лихо з розумом. Портрета двадцяти «злочинщв». -Париж, 1991.
280
