CC BY
1УДК 911.852:930.2
клст.н. Глушко Т.М.
(ДонДТУ, м. Алчевсък, ЛНР)
ЕКЗИСТЕНЦ1ЙНИЙ I ОНТОЛОГ1ЧНИЙ РЕСУРС ДОКУМЕНТА
У стапит зроблена спроба опрацювання нового ракурсу розумтня документа, що поеднуе тра-дицшт методологи герменевтики з 1деею культурологлчно обтрунтованого екзистенцшно-оитологлчиого тдходу до феномену документа, який анатзустъся по критериях гстини об'ективно-спй г обгрунтованоат. Документ розглядаетъся як оитологлчиий феномен, як явище культуры. У систели комуткаци «суб'ект розумтня - документ» домтуе екзистенцшно оркнтована мотиващя.
Ключом слова: документ, текст, екзистенцшний, онтологлчний ресурс, сощалъна комуткащя.
Проблема та п зв'язок з науковими 1 практичними задачами.
В умовах кризи щеологп назрша необ-хщшсть усвщомлення ¡дсптичпосп через освоения онтолопчного та екзистенщаль-ного ресурсу шторичного документа.
Руйнування цшностей актуал1зуе проблему пнсьмового документа. Феномен документа, перебуваючи в центр 1 штересу р1зннх науковнх дисциплш, в даннй час не отримав чпкого фшософсько-естетнчного внзначення. Тому назрша необхщншть для внзначення базовнх властивостей доап-дження фшософсько-естетнчного змюту документа. У р1зн1 шторнчн1 епохн один \ той же документ сприймаеться по-р1зному. Стародавш греки продемонстрували с в ¡ту, що документ е фшософсько-культурним феноменом. Вш е не тшькн джерелом нау-кового п1знання, а й джерелом фшософсь-ко-культурного оемнелення юторн. Добро, Краса, 1стнна — морально-естетнчш по-няття, як1 включае в себе документ.
В даннй час, коли йде деградацк куль-тури, це набувае особливого сенсу. Збере-ження духовно-моральних цшностей народу — одне з найгостршшх питань су-часност1. Для взаемоироникнення \ взаемо-збагачення загальнолюдсько1 культури дуже важливим стае фшософсько-культурний змют документа.
Письмов1 документа завжди залиша-ються вщкритими для вешяких трактувань \ штерпретацш. Але саме естетичне став-
лення дозволяе людин1 засвогги соц1аль-ний доевщ в духовно-культурних формах.
Головним елементом документа е текст, що мютить сукуиншть речень, поандовно об'еднаних змштом \ побудованих за правилами певно1 мовно1 системи. Текст е за-собом вщтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, пов'язаного одшею темою, основною думкою та структурою.
В област1 гумаштарного знания усе бшьш домшуе екзистенцшно ор1ентована методологш, тобто звернення до актуаль-них питань буття людини в евгп культури. У цнх рамках ¡сгоню посилюеться онтоло-пчпа лш1я и1знання. Культуролог1чний дискурс при цьому не лише аиал1зуе, ш-терпретуе \ розухпе, але 1 оитолог1зуе куль-туру як цшешеть.
Постановка задач1. Задачею дано! робота е обгрунтування естетпко-фшо-софсько ор1ентовано1 методологи розумш-ня тексту, домшантою яко! впетупае креа-тпвно-онтолопчна парадигма; синтез р ¡з-них методолопчних платформ розумшия.
Виклад матер1алу 1 його результати. М1ра панування людини над св1том визна-чаеться и здатнштю оцшитн явище естети-чио. 3 шшого боку, цей захщ залежить вщ ступеия свободи людини по вщношенню до навколнппнх явнщ. А р1вень свободи людини \ значения для не! натурально-природних властивостей визначаеться рш-нем розвитку суспшьства. С|пвв1дпошсппя загальнолюдсько! зпачимосп письмового
документа i методи ix освоеноеи визначае р1зномашття естетичних властивостей.
Таким чином, естетичне виявляеться за-лежно вщ \при i характеру освоеносп лю-диною дано! сфери.
1сторичний тип дшльносп людей вщо-бражае cciciHMiii властивост1 ¡сгоричпого документу. Оскшьки ¡стиппий сенс документу народжуеться в д1алоз1 вченого з автором, вш завжди юторичний. «Естети-чна ¡мплпсацк збагачуеться i уточнюеться з часом, юторична ж ¡мплпсацк полягае в тому, що розумшня перших читач1в може иродовжитися i збагатитнся в ланцкш рецензий, що з'еднують поколшня з поколш-иям, вирипуючи наперед тнм самим юто-ричне значения твору, виявляючи його ес-тетичний ранг» [1, с. 167].
Виявлення фшософського змюту што-ричного документу i перекладу його на мову фшософських понять вельмп актуа-льне для сучасно! фшософп. Кожен фшо-соф, перебуваючп в певнш enoci, бачпть документ по-своему. Внннкае питания: як щ штерпретацп об'еднати, зробити цшю-ним формуванням? Сдшсть штерпретацп документу проявляеться в циисноси за ра-хунок едност1 мовп i Bcie'i засновано! на нш людсько! культурн в цшому. Вони е тим сполученим елементом, який об'еднуе Bei icuyioni визначеиня та штерпретацп документа. Але з шшого боку, ¡сторичпий текст вщр1зняеться величезними штерпре-тацшними можливостями, для нього не-можливо вказати чггких формальних чи емшричних критерпв i стандарт1в.
Bei документа та теорп лише певною Mi-рою осмислюють юторичну реальшеть, в якш ш дозволяе це зробити власна юторична епоха. 1сторичш документа е результатом вщповщно! штерпретацп подш i фак-1113, а не ix наслщком. Цю властпвють впе-рше було виявлено Ф. Шлейермахером, а мстодолопя гумаиЬарного 1пзпаппя запро-ваджеиа М.М. Бахтшим. «Дослщження е запнтуванням i беещою, тобто д1алогом. Природу ми не питаемо, i воиа нам не вщ-повщае. Ми ставимо питания co6i i певним
чином оргашзуемо спостереження або екс-перимент, щоб отримати вщповщь» [2, с. 292]. Д1алог як принцип, що розкривае вну-трпнню сутнють розумшня, д1алопчпий характер штерпретацп iCKXiiB у цей час не-достатньо розроблеш. «Ми ищходимо тут до переднього краю фшософп мови i взага-л1 гуманЬариого мислеиня» [2, с. 298].
Культурна шторш орган1зовуеться не у naci, а в npocTopi. Таким чином, документ у поданш ¡сюрика двоиться, його couiajib-ний i культурннй вим1р утворюють Д1Й pi-3Hi uiliniciIO-CMHCJIOBi площиии, м¡ж якими розгортаються д1алог1ч1Й вщносини. До-слщник постшно здшенюе кол и вал ып ру-хн: вщ поля культурннх значень до поля соц1альнпх значень. Фшософська концеп-туал1зацк ¡сгоричпого процесу представ-ляеться як «розгойдування маятника м ¡ж смисловими полюсами соцюкультурно1 семантики» [3, с. 102].
М.М. Бахтш впдшяе три етапи д1алопч-ного руху розумшня. На першому еташ вихщним моментом е даний текст. Точш-ше, перенесеиня дослщжуваного тексту в даний час, тому що текста завжди належать минулому, наскшьки б малий промь жок часу не вщокремлював i'x вщ справж-нього. Змют другого етапу — рух назад, вивчення цього твору у минулих контекстах. Третш етап характеризуемся рухом вперед, прагненням до «передбачення май-бутнього контексту». Розумшня е синтез багатьох штерпретацш на Bcix трьох ета-пах. Повнота твору розкриваеться тшьки у «великому naci» [2, с. 239].
В.П. В1згш пропонуе три р!вня осмис-ления тексту, якг, з одного боку, вщповь дають ¡сюричпо мннущнм пщходам в ic-Topi'i знания, вщображають основш лшп його генезису, а з шшого боку, синтез ycix трьох piBHiB може розглядатися як своерь дна логжа штерпретацп для сучасних до-слщжень. При дослщжени1 тексту на першому piBHi його розглядають як невщ'емну частпну ycie'i снстемп ickxi Ib автора в ць лому. У luiani тако1 штерпретацп i пщходу сенс розу\пе'1ься як вщображення в аналь
зованому ¡сторичпому фрагмент! едино! авторсько! концепцп, як вираз деяко! цЫ-сност1 \ взаемопов'язаност1 частин та еле-ментш вчення чи «системи» мислителя. Знаходження такого сенсу складае заедания систематично! штерпретацн. Характер-ним моментом тако! штерпретацн е абст-рагування вщ можливо! еволюцп доап-джувано! системи або навчаиня в межах творчо! бюграфп автора [4, с. 320].
На другому ршш осмислення тексту ставлять завдання виявлення сенсу за до-помогою юторнчно! штерпретацн. «Ефект осмислення при такому шдход1 виникае за рахунок локального вщображення в доап-джуваному фрагмент! тексту цшо! ¡стори-чно1 традицп або и якоюь частиии, вклю-чаючи внутрппню шторпо текст1в \ концепций вченого» [4, с. 321].
Третш р1вень осмислення текстш спи-раеться на позанауков1 даш, зовшшш по вщношенню до наукових текстш чпнннки. «Осмислення внхщного тексту при такому пщход1 означае, що текст тлумачиться через певного роду зв'язки всередиш сощою-торичного комплексу дкльност1 людей. Сенс тут виникае як вщображення в доап-джуваному фрагмент! тексту часткового зр1зу ус ¡еТ соцюкультурно! тотальность 1нтерпретацпо наукового тексту, який вщ-кривае в ньому «позатекстовк \ «позанау-ковЬ> значения практики \ культурп, ми иазиваемо схематичною штерпретащею. Ця назва висловлюе нацшенють такого анал1зу та штерпретацн на певного типу схеми, яю е в кшцевому пщсумку схемами дкльностк [4, с. 322].
Важливе мюце в концепцп В.П. В1згша займае принцип актуал1зацп еш-стемогенезу, який робить можливим вщ-твореиня знания про мпнуле в сучаснш культург Розумшня е завжди, урепги-решт, акт приедиания шзнання, акт вщтво-рения тут \ зараз того, що вважаеться тшь-ки колишшм там \ тодг «Абстрактне (для нас як представникш шшо! культури та епохи) мисления мииулого стае таким чином «залученим» мисленням справжшсь
нького. Принцип актуал1зацп ешстемоге-незу обгрунтовуе можливють розумшня мнслення мннулнх епох, а, тим самим, завдання юторика науки стае в принцип! ви-рипеним» [4, с. 330-331].
Актуал1зацк тексту, що належпть до минуло! культури, неминуче пов'язана з привнесениям штерпретатором до смисло-вого змюту тексту дсякоТ ново! шформацп, можливе навпъ иерекручення «первинно-го» сенсу об'екта тлумачення. Тому най-важливиною проблемою текстш е розроб-лення критерпв оцшки и результат1в, тоб-то проблема адекватност1 штерпретацн. В.П. BÍ3rÍH не омннае проблему спшвщ-ношення ícthhh та штерпретацн, хоча вона не виринуеться автором, а лише ставиться. 1стинно иауковий пщхщ буде забезпече-иий лише у раз1, коли штерпретацк текс-tíb буде розгляиута як проблема icTopi'í твору в залежност1 вщ тих матер1альних передумов, яю детермшували його виник-нення, урепт-решт вщ icTopi'í суспшьства. Фшософськнм методом анал1зу документа е герменевтика. У систем! герменевтики активно розвиваеться парадигма, opienro-вана на цшсне знания, що отримуеться у взаемодоповнюваних сощальних, культу-рно-юторичних i пснхолопчннх аспектах феноменш, що вивчаються. Традпцк герменевтики представлена творчютю В. Дшьтея, Е. Гуссерля, X. Хайдеггера, X. Гадамера, П. РЬсера, у роботах яких об-грунтована концепцк «феноменолопчно! редукцп», згщно яко! текст тотожнш самому co6i в протилежнють множинност1 акпв свщомостг, що акчуал¡зус у npoucci спрпйняття тексту дкльшсть суб'екта, що формуе 3mícth.
П. РЬсер у робот! «Герменевтика i метод сощальних наук» розглядае залежи¡сть íh-терпретацп вщ розумшня та i'x конфликт мке собою, вважаючп, що методолопчш проблемн мають сенс розглядатнея саме щодо штерпретацн. Bíh пщкреслюе мно-жиишеть штерпретацн як ¡стотпу рису герменевтики i характерну особлившть розумшня — не недолпе, а гщшеть [5, с. 462].
«Розумшня i тлумачення тскспв е не тшьки науковою задачею, але очевидним чином вщноситься до Bcie'i сукуиност! людського досвщу в цшому» [5, с. 38].
На завад! ¿старинного розумшня, вва-жае X. Гадамер, стае суб'ективне, особис-тюне начало дослщника, який повинен оживити в co6i юторичне мииуле. «Лише вщмирання Bcix актуальних зв'язюв з юто-ричним явнщем дозволяе внявнтн його справжню цшшсть. Саме розумшня слад мислити швидше не як дпо суб'ектнвност!, але як включения у звершення переказу, в якому вщбуваеться безперервне опосеред-кування мннулого i сьогодення» [5, с. 345].
1сторична школа (1.Г. Дройзен, JI. Ранке, В. Дшьтей) розробляла герменевтику, на-самиеред, як метод штерпретацп icTopi'i, вважаючи юторнчннй пщхщ опорою гума-штарних наук; глнбше збагнення поняття icTopii стане rieio точкою гравпацп, де ни-ншпн порожш колнвання гумаштарннх наук зможуть знайтн сталють i можлнвосп для подальшого прогресу [5, с. 47].
Дшьтей вважав, що розумшня е не що шше, як перенесения нашого власного внутрпннього досвщу на мляву саму по co6i зовнипню фактичшсть [6, с. 419].
Думка Дшьтея вкоренилася у свщомосп сучасних фшософ1в, як1 вважають герме -невтнчннй пщхщ прнродннм для юторнч-ного розумшня будь-якого характеру i розвивають його.
A.C. Кармш пише: «Щоб вести юторн-чне дослщження, треба переселнтн свою свщомють в минуле. Однак воно зали-шиться нининн1м, сучасним розумшням ... icTopk е шту'!тнвне бачення минулого очима сучасного знания». Тому розумшня та штущк вченого — це не пасивне пщпо-рядкування свого способу думок чужому. Воно пов'язане з активною д1ею, з реконс-трукщею шшого менталЬету засобамн ме-пталпсту свое!' культурн ... I якщо, з одного боку, реконструкцк вченого не може з абсолютною точшстю i повнотою вщтво-рнтн шшу ментальнють, то, з шшого боку, у вченого виникае надлишкове бачення:
адже вш, як носш шшо1 ментальностц знае щось, що виходить за меж1 ментальност1 тих, чш думки i справи вш вивчае. Це дае йому можливють виявити те, що сам i i'x TBopu,i не знали i не пщозрювали. Як казав М.М. Бахтш, «давн1 греки не знали про себе найголовнипого — що вони давш. Але та дистанц1я у naci, яка перетворила i'x на давшх rpeKiB, мае велнчезннй культур-ннй змют: вона наповнена поступовим роз-крнттям у творах антично! культурн усе нових смислових pericTpiB, не вщомих i'x творцям» [7, с. 64-65].
У Хайдеггера герменевтика стае звер-шенням буття, яке мае визначатися в горизонт! часу. 1стину буття чинить мистецтво, буття говорить через noeTiB. А як фшософ-ська наука герменевтика покликана тлума-чити його. Близькють Хайдеггера ¡сторич-иим иастановам попередиьо! герменевтики в тому, що вш для штерпретацп ¿стиии иайсугтевппою вважае категорию часу: буття мае визначатися в горизонт! часу.
При перенесенш свщомост1 у минуле вщбуваеться i зворотннй pyx, i Гадамер бачить завдання герменевтики у тому, щоб шляхом дослщження традицп перенести минуле у сучасшсть.
Суб'ект юторичного шзнання нжоли не може досягти розумшня шшо! епохн шляхом «вживання в не!'», як i методом максимально дистанцшованого описуваиня i"f. Ic-торнчне розумшня реал1зуеться щоразу вна-слщок внявлення невнразного контексту, стосовно якого прнпускаеться внхщ за сми-словнй горизонт юторичного об'екта розумшня й водночас за меж1 вихщно! познцп суб'екта шзнання, змицення його горизонту. Адже увшти в горизонт, смисловий контекст юторичного об'екта можна лише за-вдяки виходу за його меж1 Однак, под1бний крок е виходом за меж1 певного фрагменту юторично! реальности що стала об'ектом i новнм входжеиням, та виявленост1 icTopi'f як «цшого» в умовах шзнавально! д1ялы10С'1Т Под1бне бачення юторично! герменевтики знаходить фшософське обгрунтування у працях X. Гадамера, G. Eerri.
Документ являе собою единий шфор-мацшний проспр, в який входить весь на-вколишнш свгг. Ю.В. Рождественський писав: «Безсмертя людства — це безсмер-тя шформацп, укладено! в ньому» [8, с. 76]. Кожен окремий текст сшввщпоситься з читачем по-своему, вш завжди означае б тыле, нкс у ньому сказано. Нова епоха штерпретуе документ пщ р1зними кутами зору спрнйняття, вносить сво1 корективи з урахуванням юнуючого культурного простору. Документ — це особливий свгг сощ-ально! комушкацп. Стимулом до створен-ия культурн \ письмового документа е на-вколишня дшсшсть. Культура е реакцк на свгг, а текст — результат первпнно! кому-нпсативно! дкльност1 людини \ об'ект вто-ринноь Людина живе у свш текста \ фор-муеться пщ впливом текста [8, с. 77].
Головне завдання дослщницько! дшльно-си полягае у тому, щоб витягти з тексту максимум шформацп, якомога повнипе осяг-нути не тшькп той змют, який потенцшио мютиться в ньому, кр 1 м авторсько! волг Етичш, рсл¡1чйн1, иолгшчш та свпоглядш уявлення дослщника, чие суб'ективне су-джеиня особливо важливе при екзистенцш-льному метод1, стикаеться тут ¡з викладеии-ми у 1СКС1М питаниями \ проблемами.
При розгляд1 письмового документа до-слщнпк прагне через власш суб'ективн1 оцшки, через усвщомлення включено1 в текст шформацп знайти об'ективну правду. Таким чином, для екзистенцшного методу характерна насамперед, суб'ективна участь, почуття, штереси, переживания \ настрог
На вах етапах створеиня тексту, вщ за-думу до завершеного цшого, д1е нерозрив-на едншть суб'ективних та об'ективних чиншпов, що забезпечують як неповтор-нють тексту, так \ його суспшьну щейно-естетичну \ наукову цшшсть. Для ¡сторп надзвпчайно важливе саме остание. 1дей-ио-естетичие 1 наукове значения тексту в р1зш иерюди його створеиня дозволяе роз-глядати його як процес, що протпсае нерш-но, вщр1зняеться спадкоемнютю в од!П пе-
рюдп \ непрнйняттям мннулнх досягнень в ппш, але единий у своему порив1 и1знати \ пояснити людину \ оточуючу дшсшсть.
1нформацш, що мютиться у письмовому документ!, завжди сшввщпоситься ¡з суво-ро обмеженою дшянкою дшсност1 \ ор1ен-тована на певне коло адресата. Вш обме-женпй певннм набором ознак: освтж, со-ц1альнпх, полп ичпих, тернтор1альннх та ш.
Вченпй вщштовхуеться вщ серп факччв, узагальнюючн !х, \ у сво1х \пркуваппях вщволпсаеться вщ одпнпчного, оперуючн лише узагальненнями, абстракцкми. Абс-трагуючи науковий висновок застосовний до вах окремих випадкш, що вщповщають виведеним узагальненпм характеристикам.
Всякий документ створюеться з1 своею особливою метою, яка часто не збггаеться з цшями дослщника. 1нтерпретацк тексту дозволяе дютатися сутиост1 документа \ виявити все, що цжавить дослщника, осо-бливост1 того юторичного моменту, в який створювався документ тощо. Методи ана-л1зу документальних джерел иодшяють на неформал1зован1 (традицшш) та формаль зован1. Неформал1зований метод — тлума-чення документа через з'ясування основ-них думок та щей конкретного тексту, оць нка його змюту з культурними, полпич-ними, моральними або естетичними кри-теркми. Вш передбачае зовниннш \ внут-риннш анал1з документа. Зовниннш — це вщновлення обставнн створення документа в юторичному, культурному \ сощаль-ному планах. Внутриннш — анал1з змюту документа, спрямований на виявлення розбксностей мкс фактичним \ лпсратур-ним змютом, встановлення ршня компете-нтност1 автора. Методи неформал¡зовапого аиал1зу значиою м1рою засноваи1 на ¡нтуТ-цп дослщника \ мають можливють суб'ективних змицень у сприйняття та ш-терпретацп документа.
1нтерпретацк юторп пов'язаиа з постат-тю дослщника \ пануючнм у суспшьств1 уявленнямн про навколншнш свгг, з юто-рнчною дкльн1стю людей, властивими Тм ментальннмп уиодобаннями та шшими
моментами суб'ективно! властивосп. Вра-ховуючи, що в ¡сторп е випадковклъ \ св1-домий виб1р, який е важливим елементом ¡сгоричпого процесу, що правильний виб1р пов'язаний ще \ з сощально-психолопчним фактором почуття ¿сторп, змютом якого е зв'язок з минулим поряд з вщповщальню-тю за майбутне, правильна штерпретацш ¡сторп мае дуже важлнве значения.
Таким чином, у ход1 вивчення документа виникае лопчпа необхщшсть сшввщ-ношення тексту з сощально-естетнчннми потребами у сьогоденш \ майбутиьому. Ступшь розумшня само! структурн таких вщносин пщводить до розкриття таемиищ збереження в1чних цшностей документа та IX роль у становленш духовно-культурного свггу епохи. Дослщниками не були порушен! естетичш та гермеиевтичш сторони ¡сгоричпого документа.
Сучасна естетична герменевтика ставить питания про те, що слщ бачити за текстом: авторську особистють, реальнють ¡сюричпоТ епохи, яка породила культурну традицию? Досвщ герменевтики дае методологио ¡н-терпретацш; ор1ентуе на виявлення конкре-тно-юторичного змюту культури; наиравляе дослщника на цшюний, концептуально-
фшософський пщхщ; спрняе застосуванню тексту в сучасному культурному жиги.
Х.С. Яусс вважае, що для подолання роз-риву м1ж ¡сторкю та естетпкою в сучасну епоху, змшн культурно-естетнчннх рухш не-обхщно сформуватн принцппово нову парадигму. У и основ1 — з'еднаиня формальио-естетичиого анал1зу з юторико-рецептивним.
Метод герменевтики залншнвся дове-деним до р!впя методологи дослщження ¿сторп. Автори герменевтичного пщходу позиачили його принцип, але не розробили його метод.
Герменевтичний пщхщ залишився на р!вш методолопчного побажання. Але через вщсутшсть конкретних базових смис-лових одиниць, що дозволяють зютавити особистий психолопчпий досвщ з колек-тивним. Науковють — передус1м, законо-\iipnicib, \ щоб герменевтичний метод отримав визнання як об'ективно-науковий метод дослщження в таких гумаштарних галузях, як шторш, щоб акцент на унпсаль-ност1 будь-якого юторичного моменту \ людського досвщу, «вживания в нього» не виглядав чисто суб'ективним, залишаеться актуальним завдання виявлення закономь рностей людського сприйняття та проду-кування культурних форм та щей.
Б1блшграф1чний список
1. Михайлова М.В. Проблемы общения в пространстве тотальной коммуникации / М.В. Михайлова. — Сп. б. : Филос.-кулыпурол. исслед. центр «Эйдос», 1998. —Вып. 6. — 532 с.
2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. — М. : Искусство, 1998. — 423 с.
3. Межуев В.М. Культура и история /В.М. Межуев. — М.: Политиздат, 1997. — 202 с.
4. Визгин В.П. Научный текст и его интерпретация / В.П. Визгин // Методологические проблемы историко-научных исследований. —М., 2002. — С. 64-75.
5. Гадамер X. Истина и метод: основы философской герменевтики /X. Гадамер. — М. : Прогресс, 2005. — 699 с.
6. Дилыпей В. Введение в науки о духе : соч. в 6 т. /В. Дильтей. — М. : Дом интеллектуальной книги, 2000.
Т. 1. — 2000. — С. 270-730.
7. Кармин A.C. Менталитет и индукция в гуманитарном понимании /A.C. Кармин //Известия СП: ГЭТУ, ЛЭТИ. Философские проблемы социальных и гуманитарных наук. — Сп. б, 2008. — Т. 2. — С. 27^3.
8. Ходякова JI.A. Методика интерпретации текста как феномена культуры / JI.A. Ходякова // Ярославский педагогический вестник. — 2011. —№2. — Том II. — С. 76-80.
Рекомендована до друку д.фшосм., проф. Л ДА КМ ш. М. Матусовсъкого Патериктой В. В.,
к.фтос.н., доц. каф. СГДДонДТУ Сандигой 0.1.
Стаття надшита до редакци 27.05.16.
к.ист.н. Глушко Т.М. (ДонГТУ, г. Алчевск, ПНР)
ЕКЗЕСТЕНЦИАЛЬНЫЙ И ОНТОЛОГИЧЕСКИЙ РЕСУРС ДОКУМЕНТА
В статье сделана попытка проработки нового ракурса понимания документа, совмещающего традиционные герменевтические методологии с идеей культурологически обоснованного экзистенциально-онтологического подхода к феномену документа, который анализируется по критериям истины объективности и обоснованности. Документ рассматривается как онтологический феномен, как явление культуры. В системе коммуникации «субъект понимания — документ» доминирует экзистенциально-ориентированная мотивация.
Ключевые слова: документ, текст, экзистенциальный, онтологический ресурс, социальная коммуникация.
PhD in History, Assistant Professor Glushko T.M. (DonSTU, Alchevsk, LPR)
EXISTENTIAL AND ONTOLOGICAL DOCUMENT'S RESOURCE
The author has made an attempt to study new point in understanding a document, which combines traditional hermeneutic methodologies with an idea of culturally grounded existential and ontological approach to document's phenomenon analyzed by criteria of the truth objectivity and reasonableness. The document is considered to be ontological phenomenon as well as a cultural event. In communication system «subject for understanding — a document» existentially oriented motivation is prevailing.
Key words: document, text, existential, ontological resource, social communication.
