CC BY
20РАЗДЕЛ I ФИЛОСОФИЯ
> »
Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 24 (63). 2011. № 3-4. С. 3-7.
УДК 101.2
ФЫОСОФСЬКЕ ОБГРУНТУВАННЯ ГЕРМЕНЕВТИКИ: ПРОЕКТ Ф. ACTA
Богачое А.Л.
Стаття присеячена досл1дженню герменевтичног meopii Ф. Аста. Анал1зовано перший в icmopii проект фтософсъкого обгрунтування герменевтики. Показано, як Ф. Аст застосоеуе деяю принципи та поняття шелтпанства. Також з\ставлен1 idei Ф. Acma з iдеями Ф. Шляермахера й Г. Гегеля, окре слеш cynepe4HOcmi зазначеного проекту.
Клочов! слова: герменевтика, риторика, герменевтичне коло, дух, сенс.
На початку XIX ст. у европейськш гумаштаристищ вщбувся тектошчний зсув, що даеться в знаки й доел. Б1блшна герменевтика1 дедалi втрачала сво! провщш позицп. Натом1сть постали nepini вар1анти романтично! герменевтики (Ф. Аст, Ф. Шляермахер). На жаль, вггчизнянш фшософи бракуе дослщжень перших ознак цього зеуву, що зокрема унаочнилися в герменевтищ фшолога i фшософа Фридриха Аста (1778-1841), шелшйанця i перекладача Платона; адже вш був перший, хто спробував по-фшософському обгрунтувати фшолопчну герменевтику - в термшах шмецького ¿деал1зму. За предмет ще! стата правитиме Астова герменевтика, за мету - з'ясування II фшософського проф1лю.
В робот1 «Основн1 риси граматики, герменевтики i критики» [3] (1808) Аст дотримуеться давшшнього подшу нарозумтня (Vcrs^ndnis) i пояснения (ErkUrung). запозиченого 3i старо! риторики. Пояснения в1н трактуе як /нтерпретацт -роз'яснення i висловлення для ¡ншо! людини зм1сту будь-яких текст1в. Проте вже Шляермахер2, його сучасник, вщкидае цей под1л, бо, мовляв, Астове пояснения - це титьки показ генези розумшня тексту, тож р1зниця \пж ним i самим розум1нням - це xi6a що р1зниця мiж говореним i внутр1шн1м словом.
Незгода Шляермахера з Астом виявляе, на якому роздор1жж1 опинилась герменевтика за доби шмецько! класично! ф1лософ1!. Идеться про дилему емп1ризму i трансцендентал1зму. Перетворившись на ф1лософську критику сенсу, герменевтика успадковуе цю дилему вщ фшософсько! критики розуму.
Шляермахер, наприклад, порушуе питания генези розумгння як псих1чного акту тлумача, мало того, хоче через узагальнення емшричних псих1чних акт1в, доевщу
1 Див., напр.: [4; 7].
2 Шляермахер з 1805 до 1833 рр. читав лекцп «Герменевтика 1 критика, з особливим стосунком до Нового Завиу», у доповцщх 1829 р. полем1зував щодо герменевтики з Ф. Астом 1 Ф.А. Вольфом. Див. докл.: [6].
розумшня, дати утверсалът норми та метод розумшня, отже, йде торованим шляхом Tie! просвтшцько! теори шзнавального суб'екта, яку Кант вщхилив, спираючись на доказ хиби шдукци норми (das Sollen) п сущого (das Seiende). Але заразом Шляермахер стае на шлях романтизму i говорить про «всежиття» як сущу цшсть, у якш отримуе свш конститутивний контекст окремий сенс.
Act, навпаки, проголошуе дух (Geist) вищим нормативним принципом штерпретацн. Однак у його Teopii це поняття править за шслшпвську абстракцда, що постае швщкшь i не посщае змютових визначень трансцендентальних умов розумшня. Норма духу лише увшчуе Астову схему р1вшв розумшня та штерпретацн. Хоча, зауважмо, вона вказуе на зв'язок текстового сенсу з духом як змгстом (сенсом) diucnocmi, отож порушуе - переважно в дшянщ критики -питания предметно! ютини та автснтичносп тексту. Головне значения духу для герменевтики Аста цшком вщповщае принципу фшософп тотожностг. Дух - це вихщна еднють дшсносп i думки, розумшня врешп повертае нас до не1, позаяк усувае Bei матер1альш чинники, що роздшяють духовно-смислов1 будови рвних епох i людей. За способом буття сенс тотожний духу, шдивщуальний сенс мае без залишку ввшти до ушверсального порядку, бо розчинення окремого в загальному -критерШ розумшня.
Отже, нижчий р1вснь. згщно з Астом, - це розумшня матери твору, юторичного змюту. Це буквалъне осягнення факту («що» твору). Ссрсднш р1вень - уевщомлення форми («як») твору, тобто мовних засоб1в вияву змюту. Це граматичне розумшня. Вищий р1вснь - це синтез предметно-юторичного змгету i мовно! форми, збагнення духу твору. Act описуе цей синтез також як осягнення духу через вихщ за мою фшолопчно! техшки i схоплення духу автора й усього юторичного часу, тож синтез унормовано поверненням до первинно! едносп життя [3, S. 177]. Вш, поза тим, вирпняе. з одного боку, ¡сторичних i «антикварних» автор1в, що шд кутом зору свого духу репродукуютъ те, що створене ушверсальним духом давнини, з другого, автор ¡в наукових i художшх, чий дух самостшно продукуе [3, S. 178], сказати б, емшентш тексти.
Act доповнюе, посилаючись на герменевтичне коло, згаданий синтетичний «метод» аналтганим [3, S. 178] - коли через дух цшого, що спочатку ввижаеться примарним (Ahnung, Vorerkenntnis) [3, S. 186-187], розумпоть змют кожного окремого вислову чи фрагмента. Притому Аст заплутався в супсрсчносп метаф1зичного i просторово-часового розумшь герменевтичного кола3, бо акцентуе наявн1сть непод1льного й первинного духу в кожнш частин1 твору. Мовляв, не треба думати, що дух, як цше, складаеться чи осягаеться т1льки ¡з суми частин. Аст, напевно, хоче усунути чергування синтезу i анал1зу й «скасувати» коло [3, S. 179181, 185-186].
Пюля розумшня в1н окреслюе пояснения - герменевтику за його визначенням. Згщно з Астом, пояснения передбачае Ti ж piBHi, що й розумшня: проте в тс кет i «Основних рис» воно виглядае структурно дещо шакшим. Аст застосовуе поняття сенсу (Sinn) на окреслення середнього р1вня штерпретацн. Якщо в cxeMi розумшня теля предметно-юторичного р1вня означено ссрсднш р1вень як граматичний, то зараз Аст об'еднуе юторичний зм1ст i мовну (граматичну) форму на piBHi герменевтики лтери, а герменевтику сенсу - ссрсднш р1вень - розглядае як роз'яснення сенсу певного вислову в стосунку до шдивщуальносп автора, його «духу й тенденцн». всього ¡сторнчного часу та цшого духу [3, S. 195]. Тому для вищого р1вня герменевтики духу проголошено гармоншну едн1сть л1тери i сенсу, коли вщбуваеться перех1д вщ роз'яснення сенсу до «самого духу як ютинного
3 Аст уза га л i не бачить герменевтичне коло в аспекп icT0pH4H0cri досв1ду.
життя» [3, S. 191]. Водночас, як можна зрозумгги, це перехщ вщ «суб'ективного» роз'яснення сенсу, в контексп ще! всього твору, до «об'ективного», коли з'ясовуеться стосунок сенсу до вищо! ще! щлого [3, S. 201-202], яка може керувати автором навпъ позасвщомо [3, S. 197].
На Miii погляд, невщповщшсть схем розумшня i пояснения Аст шяк не осмислюе. Мабуть, вш просто надуживае щеалютичною тр1адою. Докладно не окреслено й стосунок вияву духу (слово) i самого духу. Який цей стосунок у pa3i недосконалого твору? BiH, очевидно, шакший вщ неодмшно!, але адекватно! дискретносп (л1тера, сенс) у час/ вияв1в в1чного й цЫсного духу. Аст говорить лише про iepapxiio автор1в, адже «смшричномсторичш письменники» висловлюють лише елемент ще! - споглядання (Anschauung), «лопчно-фшософсью» автори -шший, поняття, i тшьки справжш митщ й фшософи пов'язують ¿з життям iдс1 не тшьки цшсть твору, а й кожне його мюце [3, S. 197-198].
Загалом, ¡деалгзм неминуче стикаеться з проблемою едност1 реального та щеального як проблемою iemuHHoemi. Наприклад, Гегель окреслюе дух як цЫсний у в1чност1 та роздшений у явищах icTopii, тому збагнути ix, щ явища, - це знайти 1хнш розумний зв'язок sub specie aeternitatis, отже, мова йде про Гегелеву тотожтстъ логики i icmopii, трансцендентального i емшричного4 Так само: розушти будь-який текст - це бачити за текстовою формою тотожну ш ¡дсю. останне вмютище яко! - та ж Гегелева лопка як норма ютинного мислення та всякого сенсу5.
Отже, новий шдхщ до правил герменевтики, який пропонуе Аст, теж вимагае осягнути ¡дсю твору, що передбачае вщповщнють твору найвищш Hopvii - в1чному духов1. Цей дух, нагадаю, е юторичною ц1л1стю життя, що якось мае бути змгстовою нормою i субстанщею-суб'ектом, тотально-сущим контекстом розумшня кожного твору. Словом, дух - юторичне суще i норма. I в цьому anopin духу, яку, до pcni. noviiTHB Г.Г. Шпет [1, с. 231-232]. Бона неминуча, оскшьки для Аста дух лише юторична цшсть сущого й шдивщуального; вш становить «едине ютинне й первинне життя, що аш щеальне, ан1 реальне, бо те й шшс т1льки й випливае з нього як часовг протилсжносп» [3, S. 169], - тобто в1н насправд1 не мае трансцендентального, чи спекулятивного, ви\пру в1чност1, що за Гегелем е з\пстом загалъного, теоретичного мислення i розум1ння.
Н1мецький щеал1зм пщпорядковуе розумшня тдиегдуалъного сенсу тзнанню субстанцтного духу, проблему герменевтики - проблем! ¡дсалпму. Дух, узятий у герменевтичне коло, править за цше, яке визначае частини i водночас визначаеться ними. Якщо дух - це ¡дся. а частини - сенс артефакта, то коло штсрпрстацп виглядае як ¡нтуУтивно хибне чи вкрай сумн1вне ототожнення ще! i сенсу, загального i окремого, в1чного i часового, лопчного й ¡сторичного. ГИзнання духу як едност1 i дс1 з сенсом долае мсжл як ¿стор1ограф11, так i ф1лологй', претендуе на однозначтстъ i довершетстъ. 1деалютичний вихщ за мсжл предмета емшричних наук до всеосяжносп неминуче викликае питания про стосунок мов i духу, позаяк не можна забути, що згадаш емшричш науки тлумачать ¿ндивщуальн1 вислови окремо! мови.
Природа мовлення найкраще нагадуе, що проблему розумшня не звести до мстафпично!' проблеми субстанци життя чи духу. Протягом щонайменше двох тисячол1ть герменевтику зближали з риторикою, бо так чи шак усвщомлювали, що границя м1ж опануванням чужого мовлення (герменевтика) i свого (риторика)
4 Аст, будучи мстафгшком. не Mir порушити питания, чи трансцендентальш умови тлумачення е не лопчш (метаф1зичн1), а екзистенщйно-1сторичн1 або метанаративш. Це питания XX ст.
5 Див. докл.: [2, S. 108-115].
довсш умовна. Адже, з погляду риторики, правильно скласти й виголосити промову - це добре з'ясувати сво! цЫ та слушно вжити мовш засоби, а для цього потр1бш знания очшувань 1 здатностей слухач1в. Напевно, якщо розум1еш адресата сво!х тс кет ¡в. то розумтшеш 1 автор ¡в чужих текстов, бо врепгп йдеться про передбачення зразюв 1 фонових знань, що епшьш для автор ¡в та 1хшх адресат! в. тобто йдеться про традищю як ¡сторичнс мовлення.
Друга причина давнього зближення герменевтики зриторикою в т1м, що вм'ишя розтлумачити (зиЫПйаз схрПсапсП) суть справи для певних людей, адресата штсрпрстацп. мае неабияку риторичну вагу. Давш ритори визначали це вмшня як особливу здатшеть елокуцп (с1осийо). котру шод1 мали за основу мистецтва герменевтики. Як вмшня розтлумачити, герменевтику пов'язували або з прикладною логтою, що вчила вмшню зв'язувати поняття, або з граматикою, що вчила вмшню розумти (зиЫПкаэ т1е1%епсН) будь-яку лтоературу. Вщтак у лопчному аспект! герменевтику зближають п семготикою, а в граматичному - з критикою6. Обидва аспекта наближали герменевтику до питания ¡стинносп тексту.
Показово, що на початку XIX ст. Аст в «Основних рисах граматики, герменевтики \ критики» ще розр1зняе герменевтику \ критику стосовно питания ¡стинносп тексту, тод1 як «Герменевтика \ критика» Шляермахера починаеться и сл1в: «Герменевтика 1 критика, обидв1 ф1лолог1чн1 дисципл1ни, обидва мистецью вчення (Кипз11еЬгеп), зб1гаються, бо використання одного передбачае шшс» [5, 8. 71]. Разом з там критична герменевтика XIX ст. вщдаляеться вщ питань комушкацй' (зиЫИйав схрПсапсП) та прагматики (зиЫИйав аррНсапсИ), значливих для риторики.
Зроб1мо висновки з проекту фшософського обгрунтування ф1лолог1чно! герменевтики, пропонований Астом. Окреслене вище, на мш погляд, показуе, що врепт спонукало надавати герменевтищ ф1лософського статусу критики сенсу. 1стор1я герменевтики сповнена перекручень герменевтики в техн1ку або в метаф1зику й теологш. Перше перекручення - техтчна модель тлумачення з об'ективним сенсом свого предмета, тобто техшка розум1ння слова, - за новтпх час ¡в унаочнюе сво! п1двалини \ продовжуе ¡снувати в працях з фшологн. Друге перекручення швтора тисячолгетя вщокремлювало герменевтику вщ риторики, граматики та лог1ки через особливу роль в1ри й догмат!в у б1блшнш ¿нтерпретаци. 3 усуненням пан ¡в но!' ор1ентацИ на рел1г1йне тлумачення Б ¡6 л и герменевтика здобувае свою основу в науков1й - тобто ¡сторичнш - фщологй', яка в XIX ст. остаточно заступае м1сце давшх мистецтв граматики \ риторики. Якщо емшрична герменевтика тепер грунтуеться на фшологн, остання - на естетищ або поетищ та ¿сторй', то вони своею чергою, як уперше показав Аст, мають шукати обгрунтування гстинностг власного змюту у фшософн. Отже, проблема розумшня як проблема сенсу спочатку в ¡сторп виступае як проблема за со и ¡в [ норм для осягнення однозначного сенсу. До адекватшшого формулювання ще! проблеми - як проблеми слова у фшологп та проблема /сторичного тзнання та моей у ф1лософй' - Аст п зазначених вище теоретичних причин так \ не дшшов.
6 Йдеться про критику у фшолопчному сенс1: ощнка за певними критер1ями автентичносп тексту, його авторства, редакцш та в1дпов1дност1 фактам. У фшософському сенс1 критика е дослщженням умов можливосп чогось ¡стинного. хоч би тих же критерив критики.
Список лггератури
1. Шлет Г.Г. Герменевтика и ее проблемы / Густав Густавович Шлет // Контекст'89. - М.: Наука, 1990.-231-267.
2. Arndt А. Fortschritt im Begriff. Hegels Aufhebung der Hermeneutik in der Geschichte der Philosophie / Andreas Arndt // Hegel-Jahrbuch 1997. Hegel und die Geschichte der Philosophie. -Berlin: Akademie Verl., 1998. - 1. Teil. - S. 108-115.
3. Ast F. Grundlinien der Grammatik, Hermeneutik und Kritik / Georg Anton Friedrich Ast. - Tandshut, 1808.-228 S.
4. Gerhauser J.B. Biblische Hermeneutik nach seinen Vorlesungen herausgegeben von einem seiner ehemaligen Zuhnrer / Johann Balthasar Gerhauser, Alois rerchenmbller. - Kempten: Kqsefschen Buchhandlung 1829. - 385 S.
5. Schleiermacher F.D.E. Hermeneutik und Kritik / Friedrich Daniel Ernst Schleiermacher // Schleiermacher F.D.E. Hermeneutik und Kritik [hg. und eingeleitet von M. Frank], - Frankfurt a.Main: Suhrkamp 1977. - S. 69-306.
6. Schleiermacher F.D.E. bber den Begriff der Hermeneutik mit Bezug auf F.A. Wolfs Andeutungen und Asts Eehrbuch / Friedrich Daniel Ernst Schleiermacher // Schleiermacher F.D.E. Hermeneutik und Kritik [hg. und eingeleitet von M. Frank], - Frankfurt a.Main: Suhrkamp 1977. - S. 309-346.
7. Schmitter A. Grundlinien der biblischen Hermeneutik / Anton Schmitter. - Regensburg: Pustet, 1844. - 108 S.
Богачёв A.JL Философское обоснование герменевтики: проект Ф. Аста // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2011. - Т.24 (63). - №3-4. - С. 3-7. Статья посвящена исследованию герменевтической теории Ф. Аста. Автор анализирует первый в истории проект философского обоснования герменевтики, показывает, как Ф. Аст использует некоторые принципы и понятия шеллингианства. В статье идеи Ф. Аста сопоставляются с идеями Ф. Шлейермахера и Г. Гегеля, а также определяются противоречия указанного проекта. Ключевые слова: герменевтика, риторика, герменевтический круг, дух, смысл.
Bogachov A.L. Philosophical justification of hermeneutics: F. Ast's project // Scientific Notes of Taurida National V.l. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. -2011. - Vol.24 (63). - №2. - P. 3-7
The paper is devoted to the examination of F. Ast's hermeneutic theory. The author of the paper analyses this first historical project of philosophical justification of hermeneutics. He explores Ast's application of the Schellingian principles and notions. Also he compares ideas of Ast with ideas of Schleiermacher and Hegel, defines the contradictions ofthat project. Keywords: hermeneutics, rhetoric, hermeneutical circle, spirit, sense.
Статья поступила в редакцию 10.09.2011.
