CC BY
22
Ф1ЛОСОФ1Я
УДК 130.2
Н. В. Белова
О. В. Попович
ЖИТТЯ ЯК СПОС1Б БУТТЯ ЛЮДИНИ ТА УНШЕРСАЛЬНИЙ ТИП Д1ЯЛЬНОСТ1
З метою посилення онтолог1чно1 яти тзнання iснування людини обгрунтовуеться необх1дн1сть включення в об'ект тзнання, а також до сукупностi методологiчних iнструментiв його до^дження, феномену життя, який мае бути розглянутий не як середовище, а як споЫб буття людини i як утверсальний тип дiяльностi, що обумовлений конкретно4сторичними умовами оргатзаци сустльного буття.
Аналiзуеться концепт життя, який в процеЫ розвитку гумантарного тзнання перетворився на деюлька систем знань, що релятивiзованi вiдносно низки понять, зокрема «життевий цикл», «споЫб життя» тощо. Простежуються змти у змiстi поняття способу життя по мiрi того, як виокремлювалися ознаки, що належать до його фактичного зм^ту.
Уточнюеться поняття життевого шляху. Заперечуеться лттний принцип побудови життевого шляху як такий, що не задовольняе потреби пошуку мехатзму поеднання у ньому окремих подт та перешкоджае усвiдомленню перехiдних етатв життя. Наголошуеться на необхiдностi побудови нелшйног траектори та пошуку форм, в яких вiдбуваеться процес життетворчостi i поняттний опис життевого свту.
Обгрунтовуеться методологiчна доцшьтсть концептуалiзацiг поняття долi в фшософп культури з метою аналiзу iндивiдуального у життi людини та доповнення зм^ту концепту життевого шляху.
Клю^о^^ слова: вчинок, випадок, дiяяьнiсть, доля, життя, життевий шлях, життевий свт, життевi вiдносини, особист^ть, об'ективтсть, споЫб буття, споЫб життя, суб 'ективтсть.
В сучаснш парадигмi humanities, що мютить значш теоретичш ресурси, накопичеш впродовж штегральних дослщжень тдвалин людського буття, процеав дiяльностi як усталених сощальних груп, так i окремо! особистосп, вщбулася концептуальна рецепщя та теоретичне усвщомлення поняття дiяльностi як своерщно! субстанцп онтоса людсько! культури, у якому дiяльнiсть можливо визначати як покладання (setzen) людсько! суб'ективносп в чуттево-предметнш форм^ тобто в формах само! об'ективносп i, разом з тим, як зняття (aufheben) об'ективносп в формах людсько! суб'ективносп й духовность
Теоретико-методолопчним орiентиром гумаштарного знання про дшсшсть людини та людського суспшьства е фiлософiя культури, яка, виходячи з того, що в сво!й дiяльностi людина покладае себе об'ективно, у зовшшньому - природному та сощальному - середовищ^ та зшмае це середовище суб'ективно, в собi i для себе, проголошуе людину особливим культурним об'ектом, специфша композицп якого, як пiдкреслюе вщомий дослiдник А. Флiер, «...обумовлена розма!ттям умов свого формування та творчою спроможнiстю iндивiда до iнтерпретацiй, надшенню об'ектiв
та подш змiстами, проектування себе назовш...» [27, с. 192]. Зрозумшо, що цi два потоки трансформаци «суб'ективовано'1' об'eктивностi» у «об'ективовану суб'eктивнiсть» (Г. Шпет) дiалектично поеднаш, безперервно взаeмодiють, i в процес ще'1 взаемоди створюють особистiсть не просто як ноая сукупностi сощальних статусiв i ролей, а як абсолютно ушкальне поеднання елементiв сощального досвiду.
Розумiння того, що «..лндивщи не просто пiддаються зовнiшньому впливу (в сена засвоення, що е недиференцшованим), але й iнтерпретують, переробляють його» [25, с. 21], ми вбачаемо у багатьох сучасних авторiв (О. Рождественська). Водночас, посилення онтолопчно'1' лши пiзнання вiдповiдно до внутршньо'1' мiри реального iснування людини як об'екту тзнання, передбачае включення як до самого об'екту, так i до сукупностi методологiчних iнструментiв його дослщження, феномену життя, який мае бути розглянутий не як середовище, а як споаб буття людини, як ушверсальний тип дiяльностi в конкретно-юторичних умовах оргашзаци суспiльного буття. Саме вивчення онтолопчних ресурсiв концепту життя ми вбачаемо завданням свое'1 розвщки, актуальнiсть i практична значущють яко'1 визначаеться прикладними аспектами проблеми, яю пов'язанi, зокрема з нагальними потребами сучасного украшського суспiльства в осмисленш плюралiзацii сучасного життя та необхщшстю координаци взаемоди людини та державних шститупв.
Теоретичнi експлорацп на проблемному полi життя як способу буття людини та самого феномену життя як буття людини у свт культури напружено ведуться протягом останшх десятирiч. Значний внесок до тематизаци проблематики особистостi у ii життевому просторi зроблений О. Валевським, А. Вардомацьким, I. Голубовичем, О. Кривцуном, Ю. Лотманом, Е. Соколовим. Розгалуджеш дослщження здiйснюються також в психологи К. Абульхановою-Славською, Р. Ахмеровим, Ф. Василюком, С. Головахою, С. Злобшою, О. Кротком, Д. Леонтьевим, Н. Логшовою та iншими науковцями. В той самий час накопичений протягом останшх десятирiч досвщ використання посткласично'1 методологи спровокував множину методолопчних запитань, з огляду на як ми вважаемо продуктивним повернення до дiяльнiсного пiдходу, використання якого, на наш погляд, дозволяе концептуалiзувати культурну детермшащю життя особистостi, осмислити онтолопю свiту, у якому людина здшснюе культурнi змiни.
Методологiя сучасних дослщжень онтологiчних структур культури будуеться на визнанш первеня самостворення та самодетермшацп людини в процесi ii життя, категорiальний опис якого здiйснюеться, зокрема, за допомогою понять, частина з яких на протязi багатьох роюв плiдно розроблялася в соцiальнiй психологи та сощологл, i в процеа розвитку когнiцii перетворилися на декшька систем знань, релятивiзованих вiдносно теоретичних концептiв, що позначаються термiнами «життевий цикл» (або його замiщення в сучасних концепщях на «життевий шлях (life course)» та «споаб життя».
До змюту поняття «спосiб життя», пов'язаного з сощолопчним знанням останньо'1' чвертi ХХ ст., належать ознаки сукупносп форм людсько'1' життедiяльностi, за допомогою яких проводилися дослщження культури споживання, що дали поштовх для пошуку типового у шдивщуальнш поведшщ людини на засадах узагальнення сощально-вшових, соцiально-професiйних та органiзацiйних аспектiв ii життя. I хоча змют поняття «споаб життя» в фiлософii культури був доповнений додатковим знанням i отримав тлумачення характеристики культури, реалiзуючи, як зазначае А. Флiер, у сво'1'х параметрах, суттеву частину щнностних орiентацiй людей, опредмечуючи «.норми 1'х моралi, етикету, свiтогляду, соцiальних стандартiв i т. i.» [27, с. 359], зрозумшо, що категорiя способу життя не змшилася якiсно в своему
змiстi, залишившись в межаx сyкyпностi знань про життeдiяльнiсть особистосп з 6оку ïï iнтегpованостi до людсько'1 спiльноти.
Щодо системи знань, надбyдованоï над зазначеним поняттям, то, на мшу думку, xоча в нш були виокремленнi та зафшсоваш сyттeвi ознаки середовища людини, xаpактеpистики спiввiдношення ïï особистиx та суспшьник iнтересiв, потреб та цiлей, подальше поглиблення змюту теорп потребуе доповнення дослщжень типового у життi людини аналiзом одиничного, суб'ективного (зокрема того, як людина створюе власний споаб життя), знання про яке належить до повного змюту поняття (i тому мае таку само значущють для теорп).
Саме з щею метою, на наш погляд, в заxiднiй традицп соцiологiчного вивчення проблеми способу життя були розвинут поняття «життевого плану», «життевого св^у», «стилю життя», «сощального часу», «життевого циклу», «життево'1' конструкцп (або «конструкцп життя»), та шш^ що досить швидко замютили концепт способу життя та були використаш в подальшому розвитку теорп сощологп. В останнi десятирiччя ХХ ст. найбiльше визнання отримав термш «життевий шляx» (life course), iнститyалiзацiя якого конференцieю Американсько'1' сощолопчно'1' асощацп (ASS) в 1975 р. дала поштовx наyковiй розробцi сощологп життевого шляxy в контекст процесу соцiалiзацiï.
Щодо фшософп, то поняття «життевого», «життя» у ïx небюлопчному сенсi вiдомi як категорп ще з кiнця XIX ст. в контекст розвитку фiлософськоï опозицп класичному рацiоналiзмy, який, за слушним висловом В. Дшьтея, конструював суб'екта, в якому «...тече не справжня кров, а розрщжений сiк розуму» [8, с. 274]. Ми згодш з Л. Микешиною, що саме введення до фшософп поняття «життя» «... одночасно було визнанням значущосп емтричного суб'екта як надшеного життям шдивща» [23, с. 5].
Подальша фшософська реабiлiтацiя сyб'eктивностi представниками нов^ньох' фшософп, зокрема А. Бергсоном, E. Гуссерлем, Ф. Ицше, О. Шпенглером, на наш погляд, не отримала завершення у повному визначенш концепту життя. До того ж, як зазначае вщомий американський дослщник Дж. P. Серл, вдаючись до аналiзy розумшня об'ективносп та вщмшностей мiж об'ектившстю й сyб'eктивнiстю, цi поняття використовуються в рiзномy сенсi, епiстемiологiчномy та онтолопчному, оскiльки «.з eпiстeмiологiчноï точки зору «об'ективнють» та «сyб'eктивнiсть» - насамперед предикати суджень», а в онтологгчному ce^i, «об'ективнють» та «суб'ектившсть» -предикати об'eктiв (типiв об'екпв) i вiдносяться до способу юнування» [29, с. 8].
Конструювання людсько'1' реальносп в багатобiчниx теоретичниx надбyдоваx над вищезгаданим концептом шляxом виведення новиx ознак - з сукупносп ознак, що вже мiстилися (в суто лопчному сенсi) у його повному змют^ - призвело до формування систем знань, частина з якиx е методолопчно вразливою саме за раxyнок невизначеностi понять, яю використовуються, або, як зазначають автори грунтовного видання «Основи онтологi'ï», вщсутносп «.чiткого розрiзнення буття як такого та суб-систенцп, буття - в - ^6í i буття-для-нас, бyття-в-собi й абсолютного буття» [24, с. 156]. До того ж, виключення з детермшант знання сощальносп фактично веде до заперечення «зовшшньо! юторп» (I. Лакатос) та практики як органона життя, яю створюють концептуальне поле розгляду юнування людини в ïï дiяльностi. А «.Що е життя, якщо воно не е дiяльнiсть» [22, с. 564].
Виxодячи з визнання сyбстанцiйного статуту дiяльностi, повернемося до теорiï сyчасноï сощологп. Чи вдалося науковш спiльнотi за допомогою наивна теоретичниx засобiв «наповнити суб'екта справжньою кров'ю»? Якi новi ознаки в цiй системi знань отримав фактичний змют поняття життевого шляxy?
Слщ вiдзначити, що в сощолопчнш системi знань теоретичнi уявлення про життевий шлях щiльно пов'язаш з iсторieю життя насамперед в аспект його подiевоi оргашзацй. Тобто життевий шлях розглядаеться як послщовшсть подш, що певним чином стандартизован (або хронологiзованi) вiдповiдно до течй т. з. «нормального життя». Як наслщок, життевий шлях набувае ознак сощального iнституту, i, хоча й пов'язуеться з поняттям бюграфй, в його межах, як зауважуе О. Рождественська, «.. .анал1зуеться не окремий життевий шлях, а статистична агрегована сукупшсть життевих шляхiв» [25, с. 6], ^ як ми розумiемо, залишаеться суттево обмеженим за рахунок спрощення ознак процесу соцiалiзацii i, як нам здаеться, втрачае власне ¡сторт. Провщний тезис В. Дшьтея - «Що е людина, каже й iсторiя», за яким передбачаеться вивчення юторй життя людини як первинно'1' реальностi, у яку вона вплетена множинними зв'язками, залишаеться горизонтом дослщження.
Близький за загальним змютом концепт життевого шляху був розроблений в психологи, де першою проблему життевого шляху висунула психолог Вщенського психолопчного iнституту Ш. Бюлер, усвiдомивши й саме як проблему i поеднавши бiологiчний, психологiчний та iсторичний час життя особистосп у единiй системi координат, що визначило три напрямки проведено'1' нею розвiдки, перший з яких був скерований на дослщження об'ективних умов життя особистостi та послщовносп головних подiй, що розгортаються назовт людини, другий - на вивчення внутршнього св^у особистостi та його еволющю, а третiй - на дослщження пщсумюв дiяльностi людини - всебiчноi реашзацп «само'1' себе», або й само здшснення, яке, власно i е пiдсумком життевого шляху [19].
Пщхщ до аналiзу особистостi через 11 життевий шлях у в^чизнянш психологи був запропонований у 20- роки ХХ ст. М. Рибниковим, але розвиток вщповщного методу в складi теори психологи з метою дослщження людсько! шдивщуальносп вiдбувся значно пiзнiше i належить Б. Ананьеву та Д. Леонтьеву, як запропонували розумшня iндивiдуальностi як продукту неповторного життевого шляху.
Так, за Д. Леонтьевим, людина визначаеться через людську ситуащю, або через те, що е у людському способi життедiяльностi. При цьому антрополопчна сутшсть людини у й повнот^ що не редуцюеться, мае прояв у життедiяльностi людини не завжди, вона «...мютиться у можливостi переключатися з одного рiвня на шший, двигатися за траекторiею, що мютить вiдрiзки руху на рiзних рiвнях. У рiзних людей в рiзних ситуацiях ця траекторiя може мати рiзну конфiгурацiю, але практично ш в кого не бувае безперервною» [17, с. 74]. Ми цшком погоджуемося, що так би мовити лшшний принцип побудови життевого шляху не е адекватним для розумшня мехашзму поеднання у ньому окремих подш, етатв тощо, оскiльки не тшьки не здатний виявити 1х причини, але й перешкоджае усвщомленню перехiдних етапiв життя. Саме ця нелшшшсть траекторii, на нашу думку, мае бути предметом уваги фшософй у й намаганнi з'ясувати власне бачення сутност! життя людини.
Автори статп вважають, що простежити, як саме подИ життя перетворюються на подИ буття може допомогти поняття долi, що е одним з ключових понять суспiльноi свiдомостi, у якш поняття долi зазвичай пов'язуеться з поняттям шляху. Вщомо, що «шлях» мае символiчне значення дол^ i традицiйно доля вбачаеться шляхом, з якого неможна зшти.
Категорiя долi, яка на думку вщомого iсторика фiлософii О. Лосева е повшстю реальною, абсолютно життевою категорiею, узята як категорiя всезагальних зв'язюв, стае однiею з унiверсальних категорш фiлософii культури, що - разом iз iншими -слугуе створенню моделi свiту, за допомогою яко! людина сприймае дiйснiсть та будуе образ св^у.
1дея долi передбачае певний зв'язок подш у життi людини, який iз необхiднiстю призводить до визначеного. Важливо, що дiя долi розповсюджуеться не тiльки на тепершнш час, а й на минуле та майбутне, що детермшуе обов'язковють (необхiднiсть) усгх етатв долi. Це, на нашу думку, можливо розум^и таким чином, що життя окремо! особистостi е невипадковим, i, як явище закономiрне, воно може бути не тшьки описано, а й пояснено, на що вказувала Ш. Бюлер, розглядаючи витоки розвитку особистосп у 11 природженому спрямуваннi до самздгйснення, самовиконання.
У якост категори, поняття долi присутне в фшософп сто'Ыв, якi вбачали суб'ективну розумшсть космосу, який надiлявся ознакою власного суб'ективного самовщчуття, вiдповiдального за нерозумне i випадкове у космосi. За Проклом, доля не е аш особливютю речей, анi загальним послщом космiчних зв'язкiв, анi душею в й спiввiдношеннi iз зовнiшнiм, аш природою, анi розумом. Вона е вищою за усi цi визначення. На думку О. Лосева, долю неможливо вважати тшьки чимось надбуттевим або надрозумним, оскшьки вона е порядком та структурою речей [21, с. 20].
Аналiзуючи погляди Прокла, О. Лосев вказуе, що античний фшософ ч^ко розрiзняе адрастЮ (неминучють), ананку (необхщшсть) та хеймармену (долю): «Перша категорiя характеризуе собою довiчний опис уае! множини ноуменiв й називаеться Проклом як «штелектуальний» момент. Друга категорiя вже виводить нас за меж розуму й спонукае характеризувати п як «надкосмiчну», тобто таку, що е узагальненням космiчного життя. I наприкiнцi, свою третю категор^ долi Прокл iменуе як «внутрiшньокосмiчну»» [21, с. 20- 21]. За Проклом, ус види долi мають спiльну характеристику: це порядок речей або структура буття, що мае свою iерархiю. Вищий п щабель вказуе на необхiдну послiдовнiсть у сферi чисто! думки, другий - це структура космосу як цшого i третя - це структура усього, що фактично вщбуваеться усередиш космосу. Отже, доля е «.. .неподшьною тотожнiстю розумного та позарозумного первешв, що дана не тшьки у виглядi загального принципу, але й у виглядi структури усього буття.» [21, с. 21].
Особливють концепту долi в античностi полягала у тому, що його змют водночас охоплював як загальш св^оглядш принципи культури, так i сферу шдивщуального, особистiсного буття людини. Подальша замiна поняття «доля», яке було одним з головних предметiв рефлексп над буттям особистостi, на поняття «причиншсть», призвела до появи антиномш свободи та необхiдностi та в цшому унеможливила аналiз особистюно!' реальносп у п зв'язку iз зверх особистюною реальнiстю.
Пiзньоантичне розумiння дол^ яка була символом усього, що трапляеться з людиною без п особисто'1 волi, було реiнтерпретовано у 30— роки XIX ст. представниками романтизму, яю тлумачили це поняття не тшьки як неповторний життевий шлях людини у його завершеносп та едносп, а як одиничний, неповторний, шдивщуальний життевий шлях конкретно! людини, яка мае волю. Для романтиюв доля вже не виглядае зовшшшм первенем, що впливае на не! неконтрольовано. Видовими проявами долi стають вдача, талан. Поширюеться уявлення, що людська воля, як вшьна, спроможна впливати на долю, змшюючи п прояви. З цього можливо зробити висновок, що людина мае поставати вище за свою долю, брати п до сво!х рук, оскшьки «людина або бшьша за свою долю, або менша за свою людяшсть» [3, с. 424].
У сучаснш вiтчизнянiй фiлософii проблема долi перемiстилася до фiлософii культури, у якш не здобула належноi розробки. У працях, С. Головах^ В. Козловського, В. 1ванова, О. Крошка був сформований фшософсько-психолопчний концепт життевого свiту людини (на вщмшу вiд вже iснуючого у захщнш традицii поняття, яке, як ми вважаемо, не отримало вщповщного визначення), в якому, на думку М. Кагана, охоплеш характерш особливостi «способу юнування людини» [12, с. 5].
Kолективом украшських нayковцiв тд керiвництвом Л. Сохань, цей концепт 6ув розвинений в теорiю життeтворчостi, y пiдвaлини яко'1 6уло покладено yявлення про життя людини як процес ïï духовно-практично'1 дiяльностi, спрямовано'1 на творче проектування та здшснення ïï життeвого проекту. Pозробляючи, здшснюючи та коригуючи свiй життeвий сценарш, особиспсть опaновye мистецтво життя як особливе вмшня, що бaзyeться на глибокому знанш життя, розвинено'1' самосвщомосп та володiннi системою зaсобiв, методiв i технологiй життeтворчостi [10].
В цшому у сучасному дискyрсi фшософп культури людська особистiсть розглядaeться у контекст створеного нею життeвого св^у, поняття про який було уведене видатним фшософом E. Гуссерлем для позначення сукупносп yсiх можливих та дшсних горизонтiв досвiдy людського життя. У подальшому життeвий свiт став розумггися як оргaнiзовaнa сyкyпнiсть уах об'eктiв та явищ дiйсностi, пов'язаних iз нею життeвими вiдносинaми.
Поняття «життевих вщносин» як об'eктивних вщносин мiж сyб'eктом та окремим об^ктом або явищем було запропоновано вже згаданим В. Дшк^м, який визначав життя через його складов^ «Житщ^ вiдносини виходять вiд мене за уама напрямками, у мене e певш позицп у вiдношеннi до речей та людей, вiдомi позицп у вiдношеннi до них, я виконую 1'х вимоги у вiдношеннi до мене та очiкyю дещо вiд них. Деякi сприяють моeмy щастю, роблять моe буття ширшим, посилюють мене, а iншi тиснуть на мене та обмежують мене. Та при визначеносп того або шшого руху вперед у вщомому напрямку людина завжди помiчae i вiдчyвae цi стввщношення» [7, с. 217].
Житщ^ вiдносини, як зaзнaчae сучасний дослiдник Д. Леонтьeв, визначаються об^ктивними якостями об'eктy або явища, об'eктивними характеристиками сyб'eктa та можливютю 1'х потенцiйноï взaeмодiï. Kоло життевих вiдносин людини мae тенденцiю до поширення, оскшьки виникнення будь-яких нових життeвих вiдносин призводить до ускладнення оргашзацп сyб'eктy та сприяe виникненню нових життевих вщносин [15, с. 22].
Послуговуючись припущенням вщомого психолога С. Pyбiнштейнa щодо виходу життевого шляху за меж емпiричного процесу повсякденносп, коли той пiд впливом активного вщношення до життя людини отримye напрямок та рух, обговоримо життевий шлях людини, дивлячись на нього як на певну трaeкторiю пересування життевим свiтом, одиницею вимiрy я^ трaдицiйно вважаються «поди», що подшяються на зовнiшнi та внутршш i, що, як з'ясувала K. Aбyльхaновa-Слaвськa, як лтп не перетинаються, а тягнуться паралельно, заважаючи знайти зв'язок мiж подiями життя [1].
Aнaлiзyючи природу життевого шляху С. Pyбiнштейн у свош прaцi «Людина i свт> запропонував кaтегорiю «сyб'eкт життeвого шляху», у змют якоï e ознака поступального характеру розвитку особистосп, ïï довершення. Людина як суб^кт життя розyмieться як особливий рiвень розвитку буття, a ïï життя «...вистyпae не як особисте життя... з якого усе суспшьне e вщчуженим, але як життя, що включae суспшьне, але не т1льки його, а й тзнавальне вiдношення до буття, i естетичне вщношення до буття, i вщношення до шшо! людини як людсько! ютоти, як твердження його юнування» [26, с. 345]. Життевий шлях erae усвщомленою й осмисленою людиною об'eктивною дшснютю ïï життя, а одиницею життя - життеве вiдношення людини до явищ ïï буття. Спроможшсть самовизначитися у вщношенш до цiлiсноï ходи життя розyмieться як прояв суб^кта.
До структури жиrтeвого шляху належать ri факти й вчинки, яю визначають становлення iндивiдy як особистосп, нaголошye С. Pyбiнштейн, який прийшов до висновку, що життевий шлях неможливо зрозум^и тшьки як сукупшсть окремих дiй,
подш, продуктiв творчостi. Його необхщно розглядати як цiле, незважаючи на те, що у кожний момент людина включена у певш ситуацп, здшснюе окремi дп. Для розкриття цiлiсностi життевого шляху С. Рубшштейн вважав за потрiбне не тшьки виокремлювати його окремi етапи (зокрема, вiковi - дитинство, юшсть, зрiлiсть), але i з'ясовувати, як кожний попереднш етап готуе i впливае на наступний. На рiзних етапах життевого шляху спiввiдношення зовшшшх впливiв та внутршньо! детермшацп залежить вщ уже досягнутого рiвня особиспсного розвитку. Але людина завжди мае можливють змiнити саму себе та свое життя.
У якостi одинищ вимiру життевого шляху людини як суб'екту життя С. Рубшштейн запропонував поняття життевих вгдносин особистостг, визначивши 1х головш типи: ставлення до предметного свгту, до iнших людей, до само! себе. Якщо аналiз суто подш, що подшяються на зовшшш та внутрiшнi, е недостатшм, то використання поняття життевих вщносин, зрозумiлих як внутрiшне ставлення особистосп до зовнiшнього, до само! себе, та у яких зовшшне та внутршне пов'язанi непорушно, показуе саме поди на п життевому шляху.
До складу комплексу життевих вщносин належать особливi св^оглядш складовi, зокрема життевi почуття, з урахуванням яких шший вiдомий дослiдник життевого шляху як сощально-юторично! форми iндивiдуального буття людини Б. Ананьев, саме яким був запропонований термш «суб'ективна картина життевого шляху» [2], увiв до розгляду подш життевого шляху на фази, що визначаються певними юторичними фактами, яю змшюють спосiб й життя. Феноменологiя життевого шляху цим автором репрезентувалася за допомогою понять «подiя», «обставини», «власне середовище розвитку», «шдивщуальний спосiб життя» тощо.
Дослщження життевого шляху як юторп змютовно! розбудови життевого свiту людини вимагало «...вивчення формування й розгортання рiзних дiй, через якi реалiзуються життевi змiсти та цiнностi особистостi, де одиницею аналiзу е «життева подiя» або, точнiше, змiстовнi зв'язки мiж життевими подiями» [4, с. 33]. Подiя завжди значуща, оскiльки, спричиняючи змiни у соцiальному середовищi розвитку особистосп, стае покажчиком змiни фази п життевого шляху.
Вiдомий сучасний дослщник М. Епштейн у статп «Вчинок та випадок» виокремлюе в житп людини три типи подш. Поди, що здшснюються нею самою, за п рiшенням (зокрема при обранш професй, або розбудовi свое! ам'!), вiн називае вчинками, оскшьки вони задаються суб'ектом дп. Вчинок належить суб'екту, - людиш, яка приймае остаточне ршення вiдносно здшснення вчинку [28, с. 65]. (Згадаемо не випадкове виокремлення С. Рубшштейном серед важливих подiй життя подп-вчинки, якi походять вiд само! особистосп).
Протилежний тип подiй - пригода (або випадок), тобто подiя, у якш людина е об'ектом чужо! волi або жертвою збiгу обставин, як це вщбуваеться за умов аварш, пандемiй або катастроф.
Третш тип за М. Епштейном розтлумачуеться як поди, що здшснюються не за волшням окремо! людини, але й не випадково, а «.в силу те! закономiрностi, iз якою вчинки людини призводять до певних випадкгв у п життi» [28, с. 65-66]. Поди такого типу М. Епштейн називае здгйсненнями, у яких «.як би завершуеться та або шша дiя, що була почата людиною за власною волею, але потм вийшла з-пщ п вщому та контролю. У здтсненнях те, що здтснюе сама людина, пот1м здтснюеться 1з нею самою» [28, с. 66]. Здшснення вiдрiзняеться вщ вчинюв та випадюв тим, що як би мютить у собi власний початок i кiнець та виявляе дiю долi на усьому його протязi. Поширення дп здгйснень за меж1 життя окремо! людини призводить до висновку, що
здгйснення можливi iз шшою людиною в iнший час вщ впливом ди те! ж само! закономiрностi.
На думку М. Епштейна, вчинки та пригоди - це також у сво!й суп здшснення, але неповш, iз загубленими початками i кiнцями. Так, вчинок - це здшснення iз невизначеним кшцем, а пригода - це здшснення iз невизначеним початком. Тшьки здiйснення, що замкнутi в час людського життя, мають вiдношення до життевого шляху [28, с. 67]. Продовжуючи лопку М. Епштейна, можливо зробити висновок, що вщнесення факту життя людини до категори «поди» або «випадку» залежить вiд того, чи була вона як суб'ект здшснюючою або потерпала вщ нього, але в обох випадках суб'ект, що пережив цей факт, не лишаеться тим, яким був до його здшснення.
Життевий св^ походить вщ особливостей людського буття, серед яких С. Рубшштейн виокремлюе усвщомлешсть, осмислешсть, дiевiсть [26, с. 330-331], яю перетворюють дiйснiсть у вщповщносп до потреб та «життево! необхщносп» людини, внаслiдок чого дiйснiсть отримуе саме т риси, що необхщш для нормального iснування людини: «Це i е нiчим iншим, як детермшащею буття через усвiдомлену його регулящю, яка виступае як специфiчний спосiб iснування людини» [26, с. 331].
С. Рубшштейн прагне впорядкувати змют концепту «життеве вiдношення», виокремлюючи смисловi шари життевого вiдношення у значенш об'ективного зв'язку людини та явищ !! життя, внаслiдок яко! цi явища отримують життевий сенс, та суб'ективно перетворено! форми сенсу життя, що мае вираз у рiзних структурах внутршнього свiту особистосп (iдеалах, цiнностях тощо) [26, с. 295].
З огляду на це, розумшня життевого св^у як системно оргашзовано! сукупностi речей та явищ дшсносп, що пов'язанi життевими вщносинами, було подалi розвинуто у психологи, зокрема Б. Ананьевим, О. Асмоловим, Д. Леонтьевим, яю прийшли до висновку, що оскшьки життевi вщносини вказують на роль i мюце зазначених речей та явищ у житп особистостi, то вони об'ективно е виразом !х життевого змюту для не!. «Життевий змiст - наголошуе Д. Леонтьев, - це об'ективна характеристика мюця та ролi об'екпв та явищ у контекст життя суб'екту» [16, с. 113].
Концептуальшсть застосування «життевого шляху» в психолопчному аналiзi буття людини виявляеться в наданш цьому поняттю онтолопчного статусу, за якого воно стае чинником утримування культурно!' сутност особистосп в реальнiй дiйсностi. Але об'ективш характеристики життевого шляху людини неможливо визначити виключно засобами психологiчного аналiзу, оскiльки, як довела у сво!'х розвiдках К. Абульханова-Славська, життевий шлях особистосп завжди е iсторiею формування та розвитку особистосп в конкретну юторичну епоху, у конкретному суспшьсга, i визнаеться як об'ективними сощальним умовами, так i активнiстю особистосп як суб'екту життя [1].
Значения активносп особистосп пщкреслюеться багатьма науковцями при визначенш життедiяльностi як особливого виду дiяльностi, спрямованоi на створення шдивщуального життевого шляху, ознаками яко!, що вiдрiзняють й вiд шших форм та видiв дiяльностi, зазвичай визнаються об'ект життедiяльностi (iндивiдуальне життя); суб'ект життедiяльностi (особист!сть у ролi суб'екту життя), цiльова функцiя життедiяльностi (проектування та створення життевого шляху), динамiчна система смислу життя як провщна iнстанцiя регуляцii життедiяльностi.
Остання ознака здаеться найбшьш значущою в дослщженш життедiяльностi як особливого рiзновиду дiяльностi особистостi.
В цiлому аналiз об'ективних характеристик життевого шляху особистосп ми вважаемо необхщним проводити з оглядом на його обумовлешсть юторичними умовами та способом життя особи, !! культурним середовищем, економiчними,
щеолопчними, правовими та шшими чинниками, визначеними епоxою ïï життя. Hа нашу думку, це стае можливим у сучаснш фшософп культури, де особистють розyмieться у едност ïï поведiнки та наслiдкiв присвоення нею культури як суб'ектом культурно! дiяльностi.
Таким чином, поняття суб'ективносп, застосоване до аналiзy життевого св^у людини, може «олюднити» поняття суб'екта, що у фшософп розyмieться не як шдивщ, а як сощальна спiльнота, тобто груповий суб'ект (або едшсть сyб'eктiв - груп, шдиввдв, що взаeмодiють) та бути використане для дослщження iндивiдyального суб'екту культури як кyльтyрноï сyб'eктивностi, внyтрiшнiй св^ якоï е результатом ïï власноï дiяльностi. Предметом такоï дiяльностi е явища життевого свiтy, yзятi разом iз ïx життевим сенсом для суб'екта.
!гнорування дiяльнiстного змiстy знання призводить до т. з. логичного «об'eктивiзмy», коли соцiально детермiнованi вщносини розглядаються у вiдривi вiд люд^^ дiяльностi, тодi як при розгортанш системи «особистiсть - життевий свт> активнiсть людини опосередковуеться формами засвоення нею св^у, що, формуючись на полюс суб'екта, не мають випадкового або довшьного xарактерy, - за цими формами криеться дшсшсть, що даеться в формаx люд^^ дiяльностi.
Вважаемо, що досвiд аналiзy концеппв «життя», «життевого шляxy» вiдкриваe значш потенцiйнi можливостi використання дiяльнiстного пдаоду для подальшого осмислення проблеми функцюнування культури та суб'ектного способу буття особистостi.
Список використаноУ лiтератури
1. Aбyльxанова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Aбyльxанова-Славская. -Москва : Мысль, 1991. - 299 с. ; Abulkhanova-Slavskaya K. A. Strategiya zhizni / K. A. Abulkhanova-Slavskaya. - Moskva : Mysl, 1991. - 299 s.
2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. - 3-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2001. - 288 с. ; Ananev B. G. Chelovek kak predmet poznaniya / B. G. Ananev. - 3-e izd. - Sankt-Peterburg : Piter, 2001. - 288 s.
3. Баxтин M. M. Эпос и роман (О методологии исследования романа) // Баxтин M. М. Литературно-критические статьи / M. М. Баxтин. - Москва : Художественная литература, 1986. - С. 392-428 ; Bakhtin M. M. Epos i roman (O metodologii issledovaniya romana) // Bakhtin M. M. Literaturno-kriticheskie stati / M. M. Bakhtin. - Moskva : Khudozhestvennaya literatura, 1986. - S. 392-428.
4. Братусь Б. С. Псиxологические проблемы изучения коррекции аномалий личности : учеб.-метод. пособ. / Б. С. Братусь, И. Я. Pозовский, В. H. Цапкин. -Москва : Изд-во МГУ, 1988. - 86 с. ; Bratus B. S. Psikhologicheskie problemy izucheniya korrektsii anomaliy lichnosti : ucheb.-metod. posob. / B. S. Bratus, I. Ya. Rozovskiy, V. N. Tsapkin. - Moskva : Izd-vo MGU, 1988. - 86 s.
5. Время пути : исследования и размышления / под ред. P. А. Axмерова и др. -Киев : Изд-во Института социологии HAH Украины, 2008. - 288 с. ; Vremya puti : issledovaniya i razmyshleniya / pod red. R. A. Akhmerova i dr. - Kiev : Izd-vo Instituta sotsiologii NAN Ukrainy, 2008. - 288 s.
6. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры / А. Я. Гуревич. - 2-е изд., испр. и доп. - Москва : Искусство, 1984. - 350 с. ; Gurevich A. Ya. Kategorii srednevekovoy kultury / A. Ya. Gurevich. - 2-e izd., ispr. i dop. - Moskva : Iskusstvo, 1984. -350 s.
7. Дильтей В. Типы мировоззрения и обнаружение hx в метафизически системаx / В. Дильтей // Культурология. XX век : антология / сост. С. Я. Левит. - Москва : Юрист, 1995. - С. 213-255 ; Diltey V. Tipy mirovozzreniya i obnaruzhenie ikh v
metafizicheskikh sistemakh / V. Diltey // Kulturologiya. XX vek : antologiya / sost. S. Ya. Levit. - Moskva : Yurist, 1995. - S. 213-255.
8. Дильтей В. Введение в науки о духе // Дильтей В. Собрание сочинений в 6-ти т. / под ред. А. В. Михайлова, Н. С. Плотникова. - Москва : Дом интеллектуальной книги, 2000. - Т. 1 : Введение в науки о духе : Опыт полагания основ для изучения общества и истории. - С. 271-703 ; Diltey V. Vvedenie v nauki o dukhe // Diltey V. Sobranie sochineniy v 6-ti t. / pod red. A. V. Mikhaylova, N. S. Plotnikova. - Moskva : Dom intellektualnoy knigi, 2000. - T. 1 : Vvedenie v nauki o dukhe : Opyt polaganiya osnov dlya izucheniya obshchestva i istorii. - S. 271-703.
9. Дильтей В. Герменевтическая система Шлейермахера в ее отличие от предшествующей протестантской герменевтики // Дильтей В. Собрание сочинений в 6-ти т. / под ред А. В. Михайлова, Н. С. Плотникова. - Москва : Дом интеллектуальной книги, 2001. - Т. 4 : Герменевтика и теория литературы. - С. 13-235 ; Diltey V. Germenevticheskaya sistema Shleyermakhera v ee otlichie ot predshestvuyushchey protestantskoy germenevtiki // Diltey V. Sobranie sochineniy v 6-ti t. / pod red A. V. Mikhaylova, N. S. Plotnikova. - Moskva : Dom intellektualnoy knigi, 2001. - T. 4 : Germenevtika i teoriya literatury. - S. 13-235 .
10. Жизненный путь личности : Вопросы теории и методологии социально-психологического исследования / под ред. Л. В. Сохань. - Киев : Наукова думка, 1987. -280 с. ; Zhiznennyy put lichnosti : Voprosy teorii i metodologii sotsialno-psikhologicheskogo issledovaniya / pod red. L. V. Sokhan. - Kiev : Naukova dumka, 1987. - 280 s.
11. Иванов В. П. «Жизненный мир» личности / В. П. Иванов // Фшософська думка. - 1982. - № 1 - С. 12-19 ; Ivanov V. P. «Zhiznennyy mir» lichnosti / V. P. Ivanov // Filosofska dumka. - 1982. - № 1 - S. 12-19.
12. Каган М. С. Человеческая деятельность : опыт системного анализа / М. С.Каган. - Москва : Политиздат, 1974. - 328 с. ; Kagan M. S. Chelovecheskaya deyatelnost : opyt sistemnogo analiza / M. S.Kagan. - Moskva : Politizdat, 1974. - 328 s.
13. Кон И. С. Жизненный путь как предмет междисциплинарного исследования / И. С. Кон // Психология личности в трудах отечественных психологов. - Санкт-Петербург : Питер, 2000. - С. 269-279 ; Kon I. S. Zhiznennyy put kak predmet mezhdistsiplinarnogo issledovaniya / I. S. Kon // Psikhologiya lichnosti v trudakh otechestvennykh psikhologov. - Sankt-Peterburg : Piter, 2000. - S. 269-279.
14. Кривцун О. А. Эстетика : учеб. / О. А. Кривцун. - Москва : Аспект Пресс, 2000. - 434 с. ; Krivtsun O. A. Estetika : ucheb. / O. A. Krivtsun. - Moskva : Aspekt Press, 2000. - 434 s.
15. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. - Москва : Политиздат, 1975. - 304 с. ; Leontev A. N. Deyatelnost. Soznanie. Lichnost / A. N. Leontev.
- Moskva : Politizdat, 1975. - 304 s.
16. Леонтьев Д. А. Психология смысла : природа, строение и динамика смысловой реальности : учеб. пособ. / Д. А. Леонтьев. - Москва : Смысл, 1999. - 487 с. ; Leontev D. A. Psykholohyia smbisla : pryroda, stroenye y dynamyka smbislovoi realnosty. - M. : Smbisl, 1999. - 487 s.;
17. Леонтьев Д. А. Человечность как проблема / Д. А. Леонтьев // Человек - наука
- гуманизм : к 80-летию со дня рождения академика И. Т. Фролова / отв. ред. А. А. Гусейнов. - Москва : Наука, 2009. - С. 69-85 ; Leontev D. A. Chelovechnost kak problema / D. A. Leontev // Chelovek - nauka - gumanizm : k 80-letiyu so dnya rozhdeniya akademika I. T. Frolova / otv. red. A. A. Guseynov. - Moskva : Nauka, 2009. - S. 69-85.
18. Логинова Н. А. Развитие личности и ее жизненный путь / Н. А. Логинова // Психология личности в трудах отечественных психологов. - Санкт-Петербург : Питер, 2000. - С. 238-246 ; Loginova N. A. Razvitie lichnosti i ee zhiznennyy put / N. A. Loginova // Psikhologiya lichnosti v trudakh otechestvennykh psikhologov. - Sankt-Peterburg : Piter, 2000. - S. 238-246.
19. Логинова Н. А. Шарлотта Бюлер - представитель гуманистической психологии / Н. А. Логинова // Вопросы психологии. - 1980. - № 1. - С. 154-158 ; Loginova N. A. Sharlotta Byuler - predstavitel gumanisticheskoy psikhologii / N. A. Loginova // Voprosy psikhologii. - 1980. - № 1. - S. 154-158.
20. Лосев А. Ф. История античной эстетики / А. Ф. Лосев. - Москва : Искусство, 1994. - Т. 8. Кн. 2 : Итоги тысячелетнего развития. - 688 с. ; Losev A. F. Istoriya antichnoy estetiki / A. F. Losev. - Moskva : Iskusstvo, 1994. - T. 8. Kn. 2 : Itogi tysyacheletnego razvitiya. - 688 s.
21. Лосев А. Ф. История античной философии в конспективном изложении / А. Ф. Лосев. - Москва : Мысль, 1989. - 204 с. ; Losev A. F. Istoriya antichnoy filosofii v konspektivnom izlozhenii / A. F. Losev. - Moskva : Mysl, 1989. - 204 s.
22. Маркс К. Философско-экономические рукописи 1844 года / К. Маркс // Маркс К. Из ранних произведений / К. Маркс, Ф. Энгельс. - Москва : Гос. изд-во полит. лит., 1956. - С. 517- 644 ; Marks K. Filosofsko-ekonomicheskie rukopisi 1844 goda / K. Marks // Marks K. Iz rannikh proizvedeniy / K. Marks, F. Engels. - Moskva : Gos. izd-vo polit. lit., 1956. - S. 517- 644
23. Микешина Л. А. Эмпирический субъект и категория жизни / Л. А. Микешина // Эпистемолония & философия науки. - 2009. - Т. 19, № 1. - С. 5-15 ; Mikeshina L. A. Empiricheskiy subekt i kategoriya zhizni / L. A. Mikeshina // Epistemoloniya & filosofiya nauki. - 2009. - T. 19, № 1. - S. 5-15.
24. Основы онтологии : учеб. пособ. / под ред. Ф. Ф. Вяккерева. - Санкт-Петербург : изд-во С.-Петерб. ун-та, 1997. - 280 с. ; Osnovy ontologii : ucheb. posob. / pod red. F. F. Vyakkereva. - Sankt-Peterburg : izd-vo S.-Peterb. un-ta, 1997. - 280 s.
25. Рождественская Е. Ю. Биографический метод в социологии / Е. Ю. Рождественская. - Москва : Изд. дом Высшей школы экономики, 2012. - 381 с. ; Rozhdestvenskaya Ye. Yu. Biograficheskiy metod v sotsiologii / Ye. Yu. Rozhdestvenskaya. - Moskva : Izd. dom Vysshey shkoly ekonomiki, 2012. - 381 s.
26. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. -Москва : Педагогика, 1973. - 424 с. ; Rubinshteyn S. L. Problemy obshchey psikhologii / S. L. Rubinshteyn. - Moskva : Pedagogika, 1973. - 424 s.
27. Флиер А. Я. Культурология для культурологов : учеб. пособ. / Я. Флиер. - 2-е изд., испр. и доп. - Москва : МГУКИ, 2009. - 705 с. ; Flier A. Ya. Kulturologiya dlya kulturologov : ucheb. posob. / Ya. Flier. - 2-e izd., ispr. i dop. - Moskva : MGUKI, 2009. -705 s.
28. Эпштейн М. Поступок и происшествие. К теории судьбы / М. Эпштейн // Вопросы философии. - 2000. - № 9. - С. 65-77 ; Epshteyn M. Postupok i proisshestvie. K teorii sudby / M. Epshteyn // Voprosy filosofii. - 2000. - № 9. - S. 65-77.
29. Searle J. R. The Construction of Social Reality / J. R. Searle. - New York : Free Press, 1995. - 241 p.
Стаття надшшла до редакцп 15.10.2018
ISSN 2518-1343 (Online), ISSN 2226-2849 (Print)
BICHHK MAPIYnOntCLKOrO ^EP^ABHOTO YHIBEPCHTETY
CEPLS: OLTOCOOM, KYHLTYPOnOn^, CO^O^OrLS, 2018, BHH. 16
N. V. Belova
O. V. Popovych
LIFE AS A WAY OF HUMAN BEING AND A UNIVERSAL TYPE OF ACTIVITY
In order to strengthen the ontological aspect of knowledge of human existence, it is the necessary to include into the object of knowledge the set of methodological tools for its study of the phenomenon, which should be considered not as a medium, but as a way of human existence and as a universal type of activity, due to the specific historical conditions of the organization of social life.
The concept of life, which in the process of development of humanitarian knowledge gave a multiplicity of knowledge systems that are relativized according to different concepts, in particular, the 'life cycle ", "way of life ", etc. is analyzed. Changes in the content of the concept of lifestyle by the separation offeatures that belong to its factual content are traced.
The concept of course of life is specified.
The linear principle of constructing the way of life is denied as the one that does not satisfy the necessity of searchsing of mechanism of combining individual events and prevents awareness of the transitional stages of life.
It is emphasized the necessity of constructing a nonlinear trajectory and finding forms in which the process of creation of life and the conceptual description of the world of life takes place.
The methodological expediency of conceptualizing in the philosophy of culture the concept of fate is grounded in order to analyze the individual in human life and to supplement the content of the concept of «cours of life».
The concept of subjectivity, applied in the analysis of human world, can «humanize» the concept of subject, which in philosophy is understood not as an individual, but as a social community, which is a group subject (or unity of subjects - groups, interacting individuals).
This is the position, which makes it possible to study individual subject of culture as a cultural subjectivity, whose inner world is the result of its own activities.
What is important is that the subject of such activity is the phenomenon of the course
oflife.
Ignoring the activity content of knowledge leads to the so-called logical «objectivism», the characteristic feature of which is the consideration of socially determined relationships in isolation from human activity, while in the processes of deployment of «personality - life world» system human activity is mediated by the forms of assimilation of the world.
Being formed at the pole of the subject, these forms are not random or arbitrary: human activity lies behind them.
The authors conclude that the experience of «life», «course of life» concepts analyzing opens up significant potential opportunities for using the activity approach to further research of the problem of functioning of culture and the subjective mode of being of personality.
Key words: act, fate, case, activity, destiny, life, way of life, course of life, life relationships, personality, objectivity, way of being, way of life, subjectivity.
