CC BY
7
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (31), 2021
УДК 340.12
Юлiя Харкавлюк
Нащональний унiверситет "Львiвська полтехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! осв^и, acnipaHTKa спецiальностi 081 "Право", Yuliia.S.Lysak@lpnu.ua, ORCID ID: 0000-0002-7467-5495
ЕКОЛОГ1ЧН1 ЗНАНИЯ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА КОМПОНЕНТА ЕКОЛОГ1ЧНО1 КУЛЬТУРИ: Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМ1Р
http: //doi.org/10.23939/law2021.31.101
© Харкавлюк Ю., 2021
Здшснено фшософсько-правовий аналiз екологiчних знань як визначальноТ ком-поненти еколопчнот культури. Розумшня вагомоcтi екологiчного знання зумовлене наявшстю еколопчнот кризи та пов'язаним iз нею недоcтатнiм рiвнем еколопчнот свь домоcтi. Вир1шення еколопчнот кризи потребуе не тiльки значних правових, пол^ич-них, економiчних i соц1альних зусиль чи ¡шЫатив, але й радикальнот змiни еколопчнот cвiдомоcтi cоцiуму, що формуеться на cиcтемi екологiчного знання.
На оcновi принципу ековiталiзму (абсолютнот цiнноcтi життя) можемо сформулю-вати дефншЫю екологiчного знання - це знання про стан навколишнього природного середовища у cпiввiдношеннi з активною дiяльнicтю людини, cоцiуму, розумiння приро-дних явищ у тх причинних зв'язках iз виробничою дiяльнicтю, бережливе та вщповща-льне ставлення до природи на оcновi об'ективних закошв, що визначають природу як абсолютну щншсть людського життя, та на оcновi правових норм, якi врегульовують поведшку, дiяльнicть людини у навколишньому природному середовищь Метою i змк-том екологiчних знань е формування життево-щншсних орiентацiй оcобиcтоcтi, що пе-редбачае високу екологоправову культуру та особисту вщповщальшсть. Такi екологiчнi знання повинш виступати однiею з основних засад формування громадянського сус-пшьства та розвитку правовот держави, а звщси актуальним е т"т осмислення у фшо-софсько-правовому вим1р1.
Ключовi слова: екологiчнi знання; екологiчна культура; еколопчна cвiдомicть; екологiзацiя; ековiталiзм; фшософсько-правова рефлекciя; правова цiннicть; правов1 норми; мораль; право.
Постановка проблеми. Актуальнють статп зумовлена потребою фiлософсько-правового осмислення еколопчних знань, яю повиннi основуватися на розумшш природи як найвищо! цiнностi. Це сприятиме формуванню життево-щншсних орiентащй як окремо! людини, так i сощу-му загалом, зокрема !хньому вiдповiдальному й гуманному ставленню до природи. Людина повинна бути еколопчно освiченою, мати еколопчний свiтогляд гуманiстично-правового вимiру. З огля-ду на це, прiоритети еколопчних знань повинш бути закладеш у кожнш сферi людсько! дiяльностi -правовш, полiтичнiй, економiчнiй, технiчнiй, сощальнш, освiтянськiй тощо. Екологiчнi знання за-
безпечують формування вщповщально! особистосп, яка здатна практично вирiшувати еколопчш проблеми будь-яко! складностi й на рiзних рiвнях еколопзаци (особистiсному, груповому, локальному, державному). Фiлософсько-правовi основи еколопчних знань трансформуються в еколопчну свiдомiсть, яка е визначальним чинником еколопчно! культури.
Сталий розвиток будь-якого суспшьства передбачае забезпечення нинiшнiх потреб без втрати для майбутнього, а це неможливо без взаемозв'язку правово!, економiчно!, пол^ично!, сощально! та еколопчно! складових. Спрямованiсть нашо! держави на сталий розвиток потребуе еколопзаци со-цiуму, яка пiднiмае свiдомiсть iндивiдуума до рiвня актуальних проблем гармоншного стввщно-шення людини та природи у сучасних реалiях, коли увесь св^ переживае глибоку екологiчну кризу, та визначае потенцшш шляхи 11 вирiшення. Окрiм того, екологiчнi знання здатнi спрямувати свщо-мiсть iндивiдуума й соцiуму загалом на розумшня природи не лише як об'екта дiяльностi, але i як ношя найвищо! цiнностi - життя. Отже, фшософсько-правове осмислення екологiчних знань повинно сприяти !х популяризаци, а це сприятиме формуванню в сощуму вiдповiдальностi за збережен-ня й оновлення природи, реалiзацп екологiчних знань на практищ.
Аналiз дослiдження проблеми. Фшософсью аспекти еколопчно! освiти розкрито в працях:
H. Анщько!, Г. Б^вського, I. Бойка, Т. Гардашук, С. Грабовського, М. Кисельова, В. Крисаченка,
I. Люеева, В. Матвшчука, М. Мойсеева, Ю. Палехи, Н. Пустовщ А Радей, О. Салтовського, Л. Сидоренко, I. Старосуд, М. Тарасенка, Т. Тимочко, I. Фролова. Проблеми правового розумшня еколопчних знань висв^лено у працях Г. Анюмово!, С. Балашенко, М. Бринчука, П. Гвоздика, А. П. Гетьмана, А. Голиченкова, В. Костицького, С. Кравченко, М. Красново!, П. Ф. Кулинича, Т. Макарово!, Н. Малишево!, О. Павлово!, О. Пiддубного, Е. Позняка, В. Сидор, А. Слепченко, А. Соколово!, I. Старосуд, А. Ста^вки, Ю. Шемшученка, В. Шеховцова, М. Шульги та iнших.
Мета статт - здiйснити фiлософсько-правовий аналiз еколопчних знань як визначально! компоненти еколопчно! культури.
Виклад основного матерiалу. У сучасному науковому дискурс простежуеться зростання iнтересу до екологiчних проблем iз рiзних галузевих позицiй. Низка дослщжень як укра!нських, так i зарубiжних вчених стосуеться також проблеми еколопчного знання. Серед них можна виокремити певш науковi концепцi!. Проте едино! узгоджено! позицi! щодо значення еколопчних знань чи виршення екологiчного питання немае, що пояснюеться, з одного боку, складшстю екологiчно! проблеми загалом, а з шшого - недостатшм науковим опрацюванням теоретичних основ еколопчного знання.
Розумшня вагомост еколопчного знання зумовлено наявшстю екологiчно! кризи та пов'язаним iз нею недостатшм рiвнем екологiчно! свiдомостi. Вирiшення еколопчно! кризи потребуе не тшьки значних правових, полiтичних, економiчних i соцiальних зусиль чи iнiцiатив, але й радикально! змши екологiчно! свщомост соцiуму, що формуеться на системi екологiчного знання.
Упродовж останнiх столггь науковi уявлення про екологiчнi знання зазнавали iстотних змiн. Один iз напрямв сформований на основi праць, що розкривають теоретичнi та методолопчш аспекти, стан i перспективи розвитку взаемозв'язюв людини iз навколишнiм природним середовищем. Цей пiдхiд характеризуеться мехашстичним уявленням про природу, намаганнями оволод^и нею ("приборкати") та споживацьке використання людиною !! природних багатств як необмежених. Та-ке розумiння навколишнього природнього середовища простежуеться у працях мислителiв - Ф. Бекона, Р. Декарта, Г. Гегеля, Ф. Енгельса, I. Канта, К. Маркса, I. Ньютона, Ф. Нщше, Л. Фейербаха та шших. Еколопчш знання формуються внаслщок усвщомлення взаемодп людини iз навколишнiм природним середовищем, що вщбуваеться у ходi практично! дiяльностi людей.
Отже, природа та суспшьство перебувають у складному взаемозв'язку, що базуеться на практич-нiй дiяльностi, а ïï складовою е пiзнавальна та виробнича праця людини. Звiдси екологiчнi знання не тшьки висвiтлюють невiдомi обриси дшсносп, але й сприяють застосуванню засобiв максимального використання природи. Основою ^eï концепцiï е iдея споживацького використання навколи-шнього природнього середовища.
Другий напрям оснований на працях, що обгрунтовують необхiднiсть захисту природи, бережливого та вщповщального ставлення до навколишнього природнього середовища. Ц питання актуал> зували представники Римського клубу: В. Вернадський, Х. Йонас, Р. Карсон, О. Леопольд, М. Моюеев,
A. Печчеï, А. Толстоухов, Ф. Фукуяма, А. Швайцер та rnmi. Пiд час фiлософського осмислення сут-нiсних характеристик екологiчних знань обгрунтовуеться новий пiдхiд до них, оснований на засадах гармошзацп взаемовщносин мiж людиною та довколишнiм природним середовищем. Водночас екологiчнi знання формуються внаслщок взаeмодiï людини iз природою. Цей тдхщ полягае у реалютичному завбаченнi дiй щодо всiх сфер людсько1' дiяльностi та суспiльного буття загалом, що за значенням цшеспрямоваш на збереження довколишнього природного середовища.
Третш напрям грунтуеться на сучасних наукових доробках таких украшських дослщниюв, як
B. Андрущенко, М. Кисельов, В. Крисаченко, А. Ермоленко, Т. Гардашук, В. Магайчук, I. Стогнш, М. Хилько та iншi. Цей напрям можна репрезентувати дефшщею, яку запропонував В. Магайчук: "еколопчш знання е результатом тзнавально1' дiяльностi шдивща, як певна реакцiя суб'екта на шзнання довкiлля; 1'х можна розглядати i як результат цшеспрямовано1' взаемодн iндивiдуума з навколишнiм природним середовищем, i як алгоритм поведшки певно1' системи у довколишньому свт" [1, с. 14].
З огляду на це,суспшьство та природа перебувають у постшному взаемозв'язку, а еколопчш знання е наслщком шзнання iндивiдуумом довколишнього природного середовища та результатом його повсякденно1' дiяльностi. Вiдтак екологiчнi знання е складовою будь-яко1' суспiльноï сфери та держави загалом, яю зобов'язаш формувати екологiчний свiтогляд як окремо1' людини, так i соцiуму загалом, що зумовлено передуем викликами сучасного глобатзованого суспiльства i практичними потребами його сталого розвитку. Визначальною щеею цього напряму е те, що кожна суспшьна сфера та держава загалом, передусiм сво1'м правовим регулюванням, через надання вiдповiдних екологiчних знань зможе забезпечити сталий розвиток суспшьства.
На основi iдеï В. Вернадського, Х. Йонаса, О. Леопольда, А. Швайцера можемо визначити найiстотнiшi засади еколопчних знань, що полягають у: бережливому та вщповщальному ставленш iндивiдуума до навколишнього природного середовища як до абсолютно!' людсько1' цiнностi; гармошзацп вщносин, яка повинна здшснюватися на основi правових норм, моральних iмперативiв та особистоï вiдповiдальностi людини. Цшепокладання полягае у ставленнi людини до навколишнього природного середовища як абсолютноï щнносп, тодi як усвщомлення себе визначаеться значу-щiстю життя, в основi якого природа, що мае набути сутнiсноï особливостi в еколопчних знаннях. Йдеться не лише про знання навколишнього природного середовища та його збереження, але власне про його вщновлення, що повинно закладатися еколопчними знаннями та регламентуватися на законодавчому рiвнi (а не бути шар-кодом чи рекламою). Еколопчш знання е шдгрунтям формування вщповщального ставлення сощуму до сьогодення i майбутнього, базисом здорового суспшьства.
Польський фшософ З. Краснодембський, дослщжуючи проблеми сучасного розвитку суспшьства, його модершзащю, пол^ику, правову систему, економiку, визначае "еколопчну проблему як одну iз принципових, яка збуджуе рефлексiю, що виникла у результат вiдсутностi розмежування мiж природою та суспiльством. Усуспшьнивши природу, вона перестала виконувати роль того, що оточуе суспшьство, й набула форми внутрiшньосуспiльноï, природа перестала бути ворожою до
людини i диким простором, який слщ шдкорити та культивувати, вона нами уявлясться як рахь тичний pелiкт, у якому Bipm опiкуни змушенi штучно пiдтpимувaти життя" [2, с. 106].
Серед основних причин еколопчно! кризи - розвиток цившзаци, вщтак значно зростае роль людини у виршенш екологiчниx проблем. Тому важливо, щоб екологiчнi знання формували уявлення як про потребу сощального та нaуково-теxнiчного прогресу, гармоншного й всебiчного розвитку iндивiдуумa, так i про необхщшсть нормального функцюнування бiосфеpи й покращення ïï стану. Як зауважуе сучасний нiмецький фшософ Р. Симон-Шаефер "|кордони прогресу розкрили, з одного боку, максимальш можливосп нaшоï планети, а з шшого - засвщчили новi етичнi проблеми сучасносп, позаяк нaшi ди повиннi не завдавати збиткiв майбутшм поколiнням" [3, р. 149].
Сшввщношення глобальних питань людства та модуси ïx виpiшення трансформуються у проблему гумашзаци iндивiдуумa та свiту. Формування гумашстичного суспiльствa та його майбутнього можливе лише за умови знань про глобальш проблеми та прогрес, який повинен бути спрямований на людсью цiнностi. Г. Йонас вщзначае, що "вщбулося якiсне пiдвищення цiннiсноï знaчущостi буття, визначивши максимальну необхщнють нашо1' вiдповiдaльностi за нього" [3, р. 7]. Тому вщповщальшсть за майбутшсть, а вiдтaк питання гумашстичного прогресу матиме значення лише тод^ коли визначальне мiсце займатиме становлення прогресу на основi екологiчниx знань.
Дослщжуючи еволюцiю екологiчноï кризи, сшввщношення моpaлi, права та екологи, вчений А. Ермоленко зауважуе, що у кризових еколопчних умовах найбшьшою проблемою е дефщит пра-вових норм i моральних цiнностей "еколопчна криза, яку переживае ниш суспшьство, е свщченням пеpедусiм морально!' кризи, оскшьки навколишне природне середовище - це передумова життя шдивщуума у свт, а мораль - це умова людського буття у свiтi. Разом вони визначують життя людини як унiвеpсaльноï iстоти у Всесвт" [4, с. 10]. Екологiчнa криза спричинена ставленням людини до навколишнього природного середовища; руйнуючи природу, iндивiдуум знищуе сам себе. "Влм, це не лише криза ставлення людини до навколишнього природного середовища. Загалом це криза нишшнього часу, сучaсноï цившзацп, криза усix ïï шституцш та систем: права, полiтики, економ> ки, культури, науки, виховання, i зокрема - це морально-етична криза" [4, с. 15]. Звщси еколопчна криза виказуе не лише на кризу бережливого та вщповщального ставлення людини до природи, а передуем на кризу людини, громадянина.
Л. Стоpiжко, з'ясовуючи причини дуxовноï кризи iндивiдуумa, визначае "основш риси цiеï кризи - це змеpтвiння життя, автоматизащя людини, ïï вiдчуження вщ сaмоï себе вiд природи. Власне зведення в абсолют iнтелекту та paцiонaлiзму привели особистiсть до того, що "Я" трансформува-лося в iзольовaний iнтелект, що становить сутшсть людини. Основною метою iнтелекту е контроль над природою i виробництво щораз бiльшоï кiлькостi речей" [5, с. 166], через це "прагматизм бере верх над шшими цшностями, тобто "мати" переважае над "бути" [5, с. 166]. Тому важливо, щоб емоцшне ставлення до навколишнього природного середовища не вщривалося вщ морально-пpaвовоï вiдповiдaльностi, а в межах морально-правового ставлення людсью почуття доповнювали-ся paцiонaльним усвiдомленням смисложиттевоï цiнностi природи.
Реaлiстичне буття сучaсноï людини представлене у фоpмi трьох свiтiв: внутpiшнього, суспiльного та природного, що становлять ïï цшснють, едшсть. Вiдтaк iнтегpaцiя цих вимipiв буття людини наближаеться до вiтaлiзму. Як зауважуе В. Гур, "вщповщно ïï природшсть pозумiеться не в кон-текстi клaсичноï тpaдицiï як тшесшсть, а осмислюеться через призму юторичного процесу в поед-нaннi вех аспекпв особистого буття iндивiдуумa i в 1х конститутивнiй якостi отримуе статус ековь тaлiстичний" [6, с. 187]. Вчений застосовуе метод конструктивного paцiонaлiзму, що е основою принципу ековiтaлiзму. "У теоретичнш площинi застосовування фшософсько-етичних установок критичного paцiонaлiзму зумовлено потребою надання моpaльно-цiннiсниx оpiентaцiй як дiaпaзонiв дiяльностi характеристик достовipного знання - це означае досягнення ï^ едносп зi знанням фактичних
реалш життeдiяльностi iндивiдуума та сощуму...... Основш цiнностi слiд залучити до процесу
шзнання, в якому можна досягти загальноï едносп знання про суще та належне" [6, с. 93].
Сучасне буття людини можна розглядати через граничну дилему "жити або не жити", що засвiдчуe про двi сторони буття, i вщтак про ековiталiстичний пiдхiд до морально-щншсних орieн-тацiй. Цiлепокладання опосередковуеться ставленням людини до природи як абсолютноï цiнностi, а самоосмислення iндивiдуумом себе визначаеться цiннiстю життя на основi природи. Це повинно стати новим шдходом у ставленнi людини до навколишнього природного середовища та сутшсною характеристикою сучасного еколопчного знання.
Актуалiзована у цiй працi проблематика зумовлена ïï глобальнiстю та розширенням сфери еколопчного знання серед сощуму "протиставлення людини природi мае онтологiчний вимiр, поза-як воно закладено в антропогенезi вiд початку виникнення людини до ïï подальшого розвитку. Це протиставлення мало неоднаковий вимiр на рiзних iсторичних етапах, iнколи воно набирало досить гострого характеру, що призводило навт до екологiчних катастроф. Вщтак екологiчна проблема iснуe постшно, ïï можна лише актуалiзувати та робити спроби у ïï виршенш, але остаточно ïï вир> шити фактично неможливо" [4, с. 91].
На основi принципу ековiталiзму (абсолютноï цiнностi життя) можемо сформулювати дефш-цiю екологiчного знання. Це знання про стан навколишнього природного середовища у сшввщно-шенш iз активною дiяльнiстю людини, соцiуму, розумiння природних явищ у 1х причинних зв'язках iз виробничою дiяльнiстю, бережливе та вщповщальне ставлення до природи на основi об'ективних законiв, що визначають природу як абсолютну цiннiсть людського життя, та на основi правових норм, яю врегульовують поведiнку, дiяльнiсть людини у навколишньому природному середовища
Задля досягнення цього необхiдно виховувати не тiльки почуття любовi та бережливе ставлення до природи, але й: умшня особистосп вбачати у навколишньому природному середовищi шшу людину з ïï життевими щлями; розумiти ïï значущiсть для майбутнього розвитку суспшьства; готовшсть брати на себе вщповщальшсть не лише за особисту заподiяну шкоду, але й за шших; поширювати екологiчнi знання у своему оточенш, брати участь у громадських, державних шщати-вах щодо збереження та вiдновлення природи (активна громадянська екологiчна позицiя); волод^и правовими нормами, що регулюють цю сферу. Отже, метою i змютом еколопчних знань е формування життево-щншсних орieнтацiй особистосп, що передбачае високу екологоправову культуру та особисту вщповщальшсть. Таю еколопчш знання повинш бути одшею iз основних засад формування громадянського суспiльства та розвитку правовоï держави. Звiдси актуальним е осмислення екологiчних знань у фшософсько-правовому вимiрi, що сприятиме еколопзацп сучасного соцiуму вiдповiдно до вимог европейського вибору.
На сьогодш украшське суспiльство мае певнi проблеми зi свiтоглядним та практичним розу-мшням екологiчних загроз, що безпосередньо пов'язано iз дефiцитом екологiчних знань серед насе-лення. Так, "якщо у всесв^шх масштабах бiльшiсть глобальних тенденцш не е чiтко визначеними, то на регюнальному рiвнi 1х рельефшсть виразно простежуеться" [7, с. 61]. У контекст розвитку глобального суспшьства необхщно розумiти, що вирiшення сучасних еколопчних питань в Украш потребуе пошуку ефективних засобiв. Це можливо здiйснити, лише грунтовно аналiзуючи пол^ичну, економiчну, культурну ситуацiю в суспшьсга у тiсному взаемозв'язку iз мораллю та правом.
Одним iз важливих напрямiв певного поширення екологiчних знань е запровадження доступноï та безперервноï екологiчноï освiти, яка потребуе належного правового визначення. Одна iз проблем удосконалення правових засад екологiчноï осв^и - те, що вiд часу прийняття Закону Украïни "Про охорону навколишнього природного середовища" (вiд 25.06.1991 р.) [8], в якому вперше серед пострадянських краш було закршлено право громадян на екологiчну осв^у, правове регулювання цieï сфери дiяльностi дотепер належно не здiйснюeться. Украшський законодавець так i не розро-
бив жодного спещального нормативно-правового акта у сфеpi екологiчноï освгти. Отже, право гро-мадян на еколопчну освiту не мае надежного правового мехашзму його pеaлiзaцiï.
Прогресивним досягненням еколого-пpaвовоï думки в Укра1ш стало введення цього права до системи еколопчних прав громадян, однак юридичне зaкpiплення не виpiшуе проблеми. Необидно створити систему правових, щеолопчних, соцiaдьниx та iншиx гapaнтiй для того, щоб кожна особа мала реальну можливють перетворити означену правову норму на дшсшсть. Украша як правова держава, основним обов'язком якоï е утвердження та забезпечення прав та свобод людини, повинна гарантувати право на еколопчну осв^у громадян, як i будь-яю iншi права. Вважаемо, що на законо-давчому piвнi необидно встановити обов'язковiсть екологiчноï освiти для всix piвнiв фоpмaльноï та нефоpмaдьноï освiти, визначити перелш тих суб'ектiв, якi повиннi надавати еколого-освiтнi послу-ги, а також здшснювати упpaвлiння в гaдузi екологiчноï освiти (оpгaнiзовувaти, планувати, коорди-нувати, контролювати таку дiяльнiсть). Еколого-пpaвовi знання повинш формувати насамперед вiдповiдaльного "еколопчного громадянина", дiяльнiсть якого свiдчитиме про piвень його еколого-пpaвовоï свщомосп та практичне застосування екологiчного законодавства.
Еколопчш знання е, по сут^ фундаментом формування св^оглядних засад взаемоди мiж лю-диною та довколишшм середовищем. У Нaцiонaльнiй стpaтегiï розвитку осв^и в Укpaïнi на перюд до 2021 р. визначено, що прюритетним завданням освiти у ХХ1 ст. е розвиток мислення, оpiентовa-ного на майбутне. Вiдтaк серед стратепчних нaпpямiв деpжaвноï полiтики в сфеpi освiти вказано екологiзaцiю осв^и як необxiдну умову забезпечення сталого демократичного розвитку суспшьст-ва, оновлення цшей та змiсту освiти на основi пpинципiв сталого розвитку [9].
Отже, еколопчш знання повинш грунтуватися на моральних та правових iмпеpaтивax та бути невiд'емною складовою як формально^ так i нефоpмaльноï освiти. Саме екологiчнi знання зможуть найоптимальшше забезпечити екологiзaцiю освiти, на ïx основi формуються екологiчнa свщомють та культура, а також активна громадянська еколопчна позищя. Екологiчнi знання повинш обов' язково основуватися на правових нормах.
Свщченням вaжливостi екологiчниx знань е загальносв^ова стуpбовaнiсть цiею проблемою. 20 грудня 2002 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцiю 57/254 про проведення Десяти-piччя осв^и в iнтеpесax сталого розвитку [7]. 17 березня 2005 р. у м. Вшьнюс на нapaдi представ-никiв мiнiстеpств освiти та охорони навколишнього середовища ухвалено "Стратепю Свропей^^ економiчноï комiсiï ООН для осв^и в iнтеpесax сталого розвитку" [10]. Серед сформульованих у Стpaтегiï завдань - забезпечення державами мехашзму пол^ики, ноpмaтивно-пpaвовоï бази та оpгaнiзaцiйниx основ, що сприятимуть освiтi у сталому розвитку. Цим акцентовано на необхщност та важливост нормативно-правового забезпечення дiяльностi у гaлузi екологiчноï освiти, позаяк саме вона е основою для осв^и у сталому розвитку. У п. 14 Стратеги передбачено, що освга задля сталого розвитку повинна розширити концепщю екологiчноï освiти, яку необхщно розвивати й до-повнювати на основi комплексного пiдxоду до осв^и з метою сталого розвитку.
У п. 50 Стратеги наголошено, що законодавство е базисом осв^и задля сталого розвитку, з метою цього необхщно прийняти на ушх piвняx освiти основоположнi документи для ïï сталого розвитку. Водночас, пpaвовi шструменти повиннi адаптуватися до реальних умов кожноï держави, яка ïx застосовуе, та чинного нацюнального законодавства (п. 43). Зауважимо, що наукове обгрунтування, розроблення та прийняття закону про еколопчну осв^у як перспективного акта еколопчного законодавства передбачало украшське законодавство в "Основних напрямах держав-ноï полiтики Укpaïни у гaлузi охорони довкiлля, використання природних ресуршв та забезпечення екологiчноï безпеки" (Постанова ВРУ вщ 5.03.1998 р.) [11], проте цього так i не здшснено.
На жаль, "Основнi засади (стратепя) деpжaвноï екологiчноï полiтики Украши на пеpiод до 2020 року" не визначали перспективи ухвалення закону про еколопчну осв^у [12]. Попри те, що у Стратеги стратепчною метою нaцiонaльноï екологiчноï полiтики проголошено пiдвищення piвня
суспiльноï екологiчноï свщомосп, у п. 4.8 "Законодавство у сфеpi охорони навколишнього природного середовища" та п. 4.9 "Освгтне та наукове забезпечення формування i pеaлiзaцiï нaцiонaльноï екологiчноï пол^ики" не зазначено про доцiльнiсть правового забезпечення екологiчноï освiти на piвнi окремого закону. Вважаемо, що св^оглядш та еколого-пpaвовi засади взaемодiï людини та природи необхщно зaкpiпити у майбутньому Закош Украши "Про еколопчну освгту".
Висновки. Отже, онтогенез еколопчних знань вказуе на те, що кожен юторичний етап мав певш особливосп, яю позначадися на свщомосп людини та призводили до змши свiтогляду, а вiдтaк виpiзнялися власними тдходами до вiдносин iз природою: вщ пеpвiсниx форм до складного фшо-софського свiтогляду. Статус еколопчного знання змшювався вiд суто бюлопчного до зоpiентовa-ного на фшософсько-св^оглядне розумшня екологiчноï проблематики, що ютотно пiдсилило рацю-надьне усвiдомлення смисложиттевоï цiнностi природи. Отримуючи екологiчнi знання, людина зм> нюе ставлення до навколишнього природнього середовища, pозумiе значущють природи у життi людства та у майбутньому.
Отже, побудова гумашстичного майбутнього можлива лише за умови наявност екологiчниx знань у сощумь Тому важливою засадою формування особистост е засвоення систематизованих еколопчних знань, яю пiзнiше перетворюються на еколопчш переконання, яю регулюватимуть ставлення людини до природи як aбсолютноï цшносп життя. Власне, розумшня людиною еколопчних проблем iз тaкоï позицiï дае змогу окреслити нову еколопчну картину св^у - визнання цшс-ностi, едностi свiту та людини, ïï вщповщальносп за навколишне природне середовище, гармошза-цiю вщносин мiж людиною та природою. Сучасне виршення екологiчниx проблем потребуе комплексного поеднання правових, еколопчних, пол^ичних, економiчниx, соцiaдьниx, культурних, освiтнix та шших чинникiв.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Матв1йчук А. В. (2001). Еколопчне знання та його вплив на формування стилю мислення в сучаснш наущ: автореф. дис. ... канд. фшос. наук: спец. 09.00.09 "Фшософ1я науки". Кшв. 20 с.
2. Краснодембський З. (2001). На постмодершстських роздор1жжях культури: зб1рка есе. Кшв: Основи. 194 с.
3. Zukunftsethik und Industriegesellschaft. (1986) / hrsg. Meyer Th., Miller S. München: Schweitzer. 169 p.
4. Ермоленко А. М. (2010). Сощадьна етика та еколопя. Пдшсть людини - шанування природи. Кшв: .Шбра. 416 с.
5. Стоpiжко Л. В. (2005). Людина в психоанал1зг Фшософська iнтеpпpетaцiя проблеми несвiдомого. Кшв: НТУУ "КП1". 302 с.
6. Гур В. И. (1997). Этическая концепция германской социал-демократии (историко-философский анализ). Киев: Центр социальных исследований им. В. Старосольского. 256 с.
7. Вища освгта як фактор подолання цшшсного розколу в Укршш. (2015). Авт. кол.: З. Самчук (кер1вник), Т. Андрущенко, В. Бapaнiвський, О. Бульвшська та iн. Кшв. 377 с.
8. Закон Украши "Про охорону навколишнього природного середовища". База даних "Законодавство Украти"/ВР Украти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text (дата звернення: 1.09.2021).
9. Нацюнальна стpaтегiя розвитку освгти в Укршш на перюд до 2021 року. База даних "Законодавство Украти" / ВР Украти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text (дата звернення: 1.09.2021).
10. Стратепя £вропейсько1 економiчноï комюп ООН для освгти в штересах сталого розвитку. URL: http://dea.edu.ua/koncepciya_regional4noi_sistemi_osviti_dlya_stalogo_rozvitku (дата звернення: 1.09.2021).
11. Основш напрями державно1 полгтики Украши у галуз1 охорони довк1лля, використання природних ресурс1в та забезпечення еколопчно1 безпеки. База даних ".Законодавство Украти" / ВР Украши. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/188/98-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 1.09.2021).
12. Основш засади (стратепя) державно! еколопчно! полггики Украни на перюд до 2020 року. База даних "Законодавство Украти" / ВР Украти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 2818-17#Text (дата звернення: 1.09.2021).
REFERENCES
1. Matviichuk A. V. (2001). Ekolohichne znannia ta yoho vplyv na formuvannia styliu myslennia v suchasnii nautsi [Ecological knowledge and its influence on the formation of thinking style in modern science]: avtoref. dys. ... kand. filos. nauk: spets. 09.00.09 "Filosofiia nauky". Kyiv, 20 p.
2. Krasnodembskyi Z. (2001). Na postmodernistskykh rozdorizhzhiakh kultury [At the postmodern crossroads of culture: a collection of essays]: zbirka ese. Kyiv: Osnovy, 194 p.
3. Zukunftsethik und Industriegesellschaft [Zukunftsethik und Industriegesellschaft]. (1986). Hrsg. Meyer Th., Miller S. M-nchen: Schweitzer, 169 p.
4. Iermolenko A. M. (2010). Sotsialna etyka ta ekolohiia [Social ethics and ecology]. Hidnist liudyny -shanuvannia pryrody. Kyiv: Libra, 416 p.
5. Storizhko L. V. (2005). Liudyna vpsykhoanalizi [Man in psychoanalysis]. Filosofska interpretatsiia problemy nesvidomoho. Kyiv: NTUU "KPI", 302 p.
6. Hur V. Y. (1997). Etycheskaia kontseptsyia hermanskoi sotsyal-demokratyy (ystoryko-fylosofskyi analyz) [Ethical concept of German social democracy (historical and philosophical analysis)]. Kyev: Tsentr sotsyalnykh yssledovanyi ym. V. Starosolskoho, 256 p.
7. Vyshcha osvita yak faktor podolannia tsinnisnoho rozkolu v Ukraini (2015) [Higher education as a factor in overcoming the value divide in Ukraine]. Avt. kol.: Z. Samchuk (kerivnyk), T. Andrushchenko, V. Baranivskyi, O. Bulvinska ta in. Kyiv, 377 p.
8. Zakon Ukrainy "Pro okhoronu navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha" [Law of Ukraine "On Environmental Protection"]. Baza danykh "Zakonodavstvo Ukrainy" / VR Ukrainy. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text (data zvernennia: 1.09.2021).
9. Natsionalna stratehiia rozvytku osvity v Ukraini na period do 2021 roku [National strategy for the development of education in Ukraine for the period up to 2021]. Baza danykh "Zakonodavstvo Ukrainy" / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text (data zvernennia: 1.09.2021).
10. Stratehiia Yevropeiskoi ekonomichnoi komisii OON dlia osvity v interesakh staloho rozvytku. [Strategy of the United Nations Economic Commission for Europe for Education for Sustainable Development]. URL: http://dea.edu.ua/koncepciya_regional4noi_sistemi_osviti_dlya_stalogo_rozvitku (data zvernennia: 1.09.2021).
11. Osnovni napriamy derzhavnoi polityky Ukrainy u haluzi okhorony dovkillia, vykorystannia pryrodnykh resursiv ta zabezpechennia ekolohichnoi bezpeky [The main directions of the state policy of Ukraine in the field of environmental protection, use of natural resources and ensuring environmental safety]. Baza danykh "Zakonodavstvo Ukrainy" / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/188/98-%D0%B2%D1%80#Text (data zvernennia: 1.09.2021).
12. Osnovni zasady (stratehiia) derzhavnoi ekolohichnoi polityky Ukrainy na period do 2020 roku [Basic principles (strategy) of the state ecological policy of Ukraine for the period till 2020]. Baza danykh "Zakonodavstvo Ukrainy" / VR Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2818-17#Text data zvernennia: 1.09.2021).
Дата надходження: 02.06.2021 р.
Yuliia Kharkavliuk
Institute law, psychology and innovative education, Lviv Polytechnic National University
ECOLOGICAL KNOWLEDGE AS A DETERMINING COMPONENT OF ECOLOGICAL CULTURE: PHILOSOPHICAL AND LEGAL DIMENSION
The article presents a philosophical and legal analysis of environmental knowledge as a defining component of environmental culture. Understanding the importance of environmental knowledge is due
to the presence of an environmental crisis and the associated lack of environmental awareness. Addressing the environmental crisis requires not only significant legal, political, economic and social efforts or initiatives, but also a radical change in the existing environmental consciousness of society, which is formed on the system of environmental knowledge.
Based on the principle of ecovitalism (absolute value of life) we can formulate a definition of ecological knowledge - is knowledge about the state of the environment in relation to human activity, society, understanding of natural phenomena in their causal relations with production, careful and responsible attitude to nature on the basis of objective laws that define nature as the absolute value of human life, and on the basis of legal norms that regulate human behavior and activities in the natural environment. The purpose and content of environmental knowledge is the formation of life and value orientations of the individual, which involves a high environmental culture and personal responsibility. Such environmental knowledge should be one of the main principles of the formation of civil society and the development of the rule of law, and hence its relevance in the philosophical and legal dimension is relevant.
Key words: ecological knowledge; ecological culture; ecological consciousness; greening; ecovitalism; philosophical and legal reflection; legal value; legal norms; morality; right.
