CC BY
18PHILOSOPHICAL SCIENCES
ФШОСОФСЬКА РЕФЛЕКС1Я ПОСТУПУ ЕКОЛОГ1ЧНОГО ЗНАННЯ В1Д ДОБИ ПРОСВ1ТНИЦТВА ДО 1ДЕЙ ПОЗИТИВ1ЗМУ
Анацька Н.В.
кандидат фшософських наук, старший викладач кафедри фшософп Нацюнальний технЫний утверситет Украши «Кшвський полтехтчний тститут iменi 1горя Сжорського»
PHILOSOPHICAL REFLECTION ON THE DEVELOPMENT OF ECOLOGICAL KNOWLEDGE FROM THE RENAISSANCE ERA TO POSITIVISM
Anatska N.
Candidate of Philosophical Sciences, Assistant Professor, Philosophy Department Sociology and Law Faculty National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute»
АНОТАЦ1Я
У статп розглянуто фшософську ретроспективу еколопчного знання вщ фiлософiв енциклопедиспв до вдей позитивГзму. Показано еволюцш взаемодп людини й природи, виявлено внутрiшнi та зовшшш зв'язки, закономiрностi, сyперечностi, через узагальнену iнформацiю отримано розгорнуту картину ди-намiки розвитку екологiчного знання. Надано його фiлософське обгрунтування, в основi якого лежить ро-зумшня природи як найвищо! цiнностi, що мае вплив на формування життево-цшшсних орieнтацiй людини, на еколопчне мислення, а ввдтак розyмiння ввдповщального i гуманного ввдношенню як до природи, так i до людини.
Визначено, що у рамках сучасно! освгги екологiчнi знання - важливий аспект у формyваннi еколопч-но! свiдомостi, а отже вся освгга мае бути екологiчною.
ABSTRACT
The article looks into the philosophical retrospective of ecological knowledge from Encyclopedists to positivist ideas. It shows the evolution of human-nature interaction, internal and external ties, trends and differences. The article also gives a broad, summarized description of the ecological knowledge dynamics. The author offers philosophical underpinning of this knowledge based on the concept of seeing nature as the ultimate priority, which has an impact on the development of core values in humans, including ecological thinking and, hence, understanding the importance of responsible and humane attitude to nature and other people.
The article concludes that ecological knowledge is key for the development of environmental responsibility and, therefore, each learning process should be environment-oriented.
Ключовi слова: еколопчш знання, фшософська рефлекая, природа, щнтстъ, ековiталiзм, еколопчна освгга, еколопчна криза.
Keywords: ecological knowledge, philosophical reflection, nature, value, ecovitalism, environmental education, ecological crisis.
Еколопчш знання формувались протягом усь-ого юнування людства, ввд стихшного знання пер-винного сустльства до сучасного еколопчного знання XXI столггтя. Насущшсть даного питання обумовлена потребою у фшософському осмисленш еволюци еколопчного знання, глобальшстю про-блеми, розширенням сфери еколопчного знання на сучасну освггу. «...протиставлення людини при-родi е онтолопчною данiстю, воно закладено в ан-тропогенезi з самого початку виникнення людини та ïï подальшого розвитку. Таке протиставлення проявляеться по-рiзному в рiзних iсторичних епо-хах, школи воно поставлено досить гостро, призво-дячи подекуди навiть до еколопчних катастроф. Тому екологiчна проблема е вiчною, ïï можна
тiльки порушувати i вирiшувати, та навряд чи мож-ливо вирiшити остаточно» [7, с.91]. Екологiчнi знання виникають у результат усвiдомлення взаeмодii людини з природою, яка ввдбуваеться шляхом практичноi' дiяльностi людей. Таким чином, природа й сустльство перебувають у складному взаемозв'язку, основою якого е практика, а ii складовою - пiзнавальна та виробнича дiяльнiсть людини. Вiдтак екологiчнi знання не лише пояс-нюють невiдомi сторони дшсносп, а й сприяють оптимальним засобам збереження природи особливо в умовах сучасноi екологiчноi кризи. А тому еколопчш питання е несшнченими, iх можна порушувати, дослвджувати, намагатись вирiшувати та розв'язати остаточно не можливо [1].
Розгляд остaннiх дослiджень i публiкацiй генезису екологiчного знання розкрито в роботах О. Горелова, О. Гусейнова, Ф. Гиренка, М. Кисельова, В. Крисаченка, I. Книш, А. Матвiйчука, А. Толсто-ухова, В. Хилька та iнших. У сво!х працях науковць дослвдники доходять змютовних висновк1в щодо ретроспективи еколопчного знання та втiлення цих умовиводiв у практичну дiяльнiсть, хоча це пи-тання до сьогоднi е не повшстю вивченим i з точки зору фшософи освiти продовжуе бути предметом наукових дослiджень.
Мета статп опрацювати становлення фшософи еколопчного знання ввд фiлософiв енциклопедистiв до вдей позитивiзму, тому що сучасш екологiчнi ре-али актуалiзують необхвдшсть дослiдження i вив-чення процесу змiн екологiчного знання для з'ясу-ванню оптимальних шляхiв взаемоди в системi «людина - природа».
Власний шдхвд до екологiчного знання мали просвiтники-енциклопедисти. Природу вони вва-жали единим началом, яке юнуе вiчно, незалежно вiд зовнiшнiх причин, постшно змiнюеться, але при цьому залишаеться iдентичною собi самiй. Пред-ставник французького Просвiтництва Ж.-Ж. Руссо вважав, що законодавство стосовно законiв людсь-кого iснування повинно виникати iз закономiрно-стей, як1 створила природа. «До тих шр, поки люди збертали свою первiсну невиннiсть, 1м непотрiбно було нiяке керiвництво о^м голосу природи... Нвде i школи ранiше людина не порушувала рiвно-ваги в природi, з особливим пiклуванням ставилася до того довшлля, в якому жила i працювала» [3, с. 13]. Така модель суспшьного устрою, коли люди жили в злагодi з природою, а вона у свою чергу давала 1м все необх1дне для життя, була досить утопiчною i не знаходила пiдтримки. А звернення Руссо до засадничих принципiв природи було визначальним вкладом у формування еколопчного знання [1].
Велику увагу проблемi екологiчного знання, зокрема вивченню людини й природи, придiляв представник Просвiтництва П. А. Гольбах. У робот «Система природы, или О законах мира физического и духовного» вш зауважував: «Людина -справа рук природи, вона юнуе в природ^ вона не може - навиъ в думках - вийти з природи. Даремно дух 11 прагне поринути за меж1 видимого свiту -вона завжди буде змушена повернутись назад» [5, с.7]. Тут автор намагаеться довести, що людина -ютота природна й усi 11 намагання вщдалитися вiд природи марнi, а тому у взаемоввдносинах людини з природою мае бути гармошя.
Кульмiнацiею шмецького Просвiтництва стала творчiсть I. В. Гете. Його еколопчш знання розкрито у статп «Природа», де вш пише: «Природа! Ми живемо посеред не!, але чуж1 до не!. Вона вiчно розмовляе з нами, але секрепв сво!х не вщкривае. Ми постiйно впливаемо на не!, але не мае у нас над нею шяко! влади... Вона вiчно творить i вiчно руй-нуе, але майстерня и не доступна. У кожного !! творiння особлива сутнiсть, у кожного явища окреме поняття, а все едине» [4, с.65]. Екологiчнi знання I. В. Гете набувають елеменпв стих1йно1'
дiалектики, а моральний змют проблеми «людина -природа» стосуеться особисто людини, 11' ввдно-шення до таемниць природи.
Епоху Нового часу, зокрема Просвiтництва, пов'язують зi становленням промислового способу виробництва, формуванням ново1 культури еко-лопчного знання, де домiнуючим явищем була орiентацiя на науку. В еколопчних знаннях па-нувало уявлення про абсолютну незмiннiсть природи, про те, що Всесвгг е величезним фiзичним ме-ханiзмом, що тдкоряеться чiтко визначеним ме-ханiчним законам [1].
Реакщя на фiлософське пояснення еколопч-ного знання та його тзнання, сформульоване фран-цузькими матерiалiстами, а також прагнення подо-лати рамки механщизму стало результатом виник-нення нових концепцiй у представнишв нiмецько! класично1 фiлософi!, вирiшення цих проблем були досить рiзноманiтнi. Зокрема, еколопчш знання I. Канта в до критичний перюд орiентуються на при-родознавство, фiлософiю природи, гносеолопю. I. Кант розширив меж1 еколопчного дослщження, тим самим поширив його i на питання будови й по-ходження Всесвiту. Вiн тддае сумнiву пiзнання природи за допомогою мехашчних законiв, не по-годжуеться i з ототожненням органiзму з неор-ганiчними тiлами, тому що оргашзм активний, мае i причину, i дiю. Для конкретизацi! розумшня еко-логiчного знання важливi положення I. Кант фiксуе у робот «Критика здiбностi судження», де пише: «Шдтак, якщо мае iснувати поняття або правило, яке спочатку виникло iз здатностi судження, то воно мае бути поняттям про речi природи в тiй мiрi, в якш природа спiввiдноситься з нашою здiбнiстю судження, i, значить про таку як1сть природи, про яку можна скласти поняття лише за умови, що 11 бу-дова сшввщноситься з нашою здiбнiстю тдводити данi частнi закони пiд б№ш загальнi, котрi не данi» [2, с. 171]. Отже, щоб з'ясувати сутшсш характеристики еколопчного знання, зокрема реальш вимiри доцiльностi природи, можливють людиною 11 пiзна-вати, необхвдно вмiти мiркувати про особливе, яке знаходиться у загальному, i пiдводити його п1д поняття природи. Актуальною залишилася й позищя I. Канта щодо телеологii природи: «Природа -цшсний органiзм, i в нiй не можна руйнувати як1сь «частини», не руйнуючи цшого» [9, с. 154]. Отже, екологiчнi знання I. Канта пропагують нове ба-чення - цiлiсний пiдхiд до природи, i цей новий принцип в умовах еколопчно! кризи досить акту-альний.
В екологiчних знаннях Й. Фiхте розглядае природу з точки зору етичних аспектiв. Вш вважае, що 11 значення полягае лише в тому, що природа про-тидiе моральнiй дiяльностi, а етика у свою чергу пе-ремагае в людинi 1! природнi начала. «Природа е образ нашо! реально! сили i тому абсолютно доцiльна; ми можемо робити в нш i з нею те, що повинш. I! начало безсумнiвно моральне начало, а шяк не при-родне (пльки тодi вона була б абсолютною); вона володiе гетерономiею, а шяк не автономiею» [2, с.231]. Це положення еколопчного знання мютить
моральний аспект, тобто переваги людського начала над природним.
Ф. Шеллшг виступае як фундатор нового еко-логiчного знання. Вiн не приймае концепцш Фiхте, де природi надавалось несправжне буття, але пе-реймае у нього щею тотожностi людини й природи i переносить свою увагу з людини на природу. Вш вважае, що природа не пасивне, а творче начало. «Природа е несввдомою творчютю, яка проходить через ряд ступешв розвитку ввд неживо! природи до самосвщомосп й свободи» [9, с.267] - пише Ю. В. Кушаков у нариа «Фр1дах Втгельм Йозеф Шеллшг». Зосередившись на позицп первинностi природи, Шеллшг намагався зрозумiти природу конкретно через саму природу, вш сформулював тезу щодо 11 постiйного розвитку. Уперше в iсторii становления еколопчного знання Шеллiнг спробував установити й простежити розвиток протилежно-стей у природ^ тому що протилежшсть неоргашч-ного й органiчного е пею формою, у як1й ре-алiзуеться життя природи, яка стала об'ектом фшо-софсько-екологiчного аналiзу. «У Фiхте природi вiдводилося лише мюце Не-Я... У Шеллiнга ж природа постала не як Не-Я, не як породження Я, якою вона була у Фiхте, а як автономна «безумовна ре-альшсть» [9, с.267-269]. Отже, в еколопчних знан-нях Шеллiнга бачимо абсолютно новий пвдхвд, де природа е не лише засобом для життя людини, а й найвищою цшшстю, де до природи, як i до людини, маемо ввдноситися не лише як до засобу, а й як до цш.
У цен^ фшософсько-еколопчного знання Г. Гегеля - абсолютна щея, котра юнувала ще до по-яви природи й само!' людини. На одному з етатв розвитку абсолютна щея перетворюе себе в матерш i породжуе при цьому природу: «Природа е вщчуже-ний вщ себе дух...» [2, с.332] - пише Г. Гегель у робот «Фшософ1я природи». В екологiчних знан-нях вiн порiвнюе природу з перетворенням iдеi, яка вiдходить зi свiту идеального до протилежного свиу - матерiального. Так вiдбуваеться еволющя свiту природи. Далi вiн дае визначення само!' природи: «1дея, котра юнуе для себе, яка розглядаеться зi сто-рони свого еднання з собою, е споглядання, i така споглядальна iдея е природа. ...вдея, котра володiе буттям, е природа, .природа е щея у формi шо-буття» [2, с.332]. Гегель наголошуе, що етапи природного розвитку прямують до появи людського буття. «В той час як матерiалiзм вважае природу за едине дшсне, в гегел1вськ1й системi природа е всь-ого пльки «ввдчуженням" абсолютно!' iдеi, немов и деградащею...» [10, с.268] - пише Ф. Енгельс. Су-перечнiсть фшософсько-еколопчного знання Гегеля шддавалася критищ, зокрема iдеалiзм, який за-перечуе самоцiннiсть природи i стверджуе Н вто-риннiсть. До найкращих традицiй екологiчного гуманiзму можна вiднести думки Гегеля про те, що повноцшний духовний свiт людини неможливий без спшкування и з природою. «Свое завершення ця новiтня нiмецька фшософ1я знайшла в системi Гегеля, велика заслуга якого полягае в тому, що вш вперше показав увесь природний, юторичний i ду-
ховний свгг у виглядi процесу, тобто в безперерв-ному руа, змiнi, перетвореннi й розвитку, i зробив спробу розкрити внутрiшнiй зв'язок цього руху i розвитку» [10, с.23].
В епоху капiталiзму зб№шуеться вiдстань м1ж людиною i природою, чгтко роздiляються два подходи в еколопчних знаннях - прагматичний i етич-ний. З часом прагматизм буде все бшьш популяр-ним, що призведе до хижацького використання природи. Тут слушно буде привести думку А. М. £рмоленка: «Традищя, яка сягае Гобса та Гегеля, фактично позбавляе прав навколишнiй сви\ Цi фiлософи тiльки узагальнили наступний етап позбавлення прав природи, який уже ввдповщае капiталiстичним економiчним вщносинам. .мораль i право у ввдносинах людини з природою були антропоцентрично спрямованi, вони фактично ре-гулювали вiдносини людей щодо природи, i ощад-ливе ставлення до не!' було цшком залежним ввд людських iнтересiв. У буржуазному суспiльствi така ситуацiя поглиблюеться ще дужче, набуваючи всезагального характеру» [7, с. 121].
Наступний перюд у розвитку еколопчного знання можна охарактеризувати як втшення в про-мисловiсть науково-техшчних досягнень, активне використання природних ресурав, що дало по-штовх для становлення нових концепцiй екологiч-ного знання, зокрема зв'язку мiж оргашчною й не-органiчною природою. Це призвело до створення ново! картини свiту, у як1й вiдбуваеться неперерв-ний процес розвитку на противагу традицiйнiй кар-тинi, де нежива природа, людина й суспiльство були окремими ланцюгами. Марксизм в еколопчних знаннях наголошуе на важливосп природи в життi людини, але одним з головних чин-нишв е те, що природа не може бути пльки мюцем життя для людини, оск1льки вона в процеа тру-дово! дiяльностi постiйно змiнюеться. Праця людини - це сощальне явище, яке найповтше в1доб-ражае взаемовiдносини людини й природи. «Праця, перш за все, процес, який ввдбуваеться мiж людиною i природою, процес, в якому людина своею власною д1яльшстю регулюе, контролюе обмiн ре-човин мiж собою i природою» [11, с.175]. Людина не може юнувати не працюючи, а працюючи вона переробляе природу. «Природа - це той «матерiал", на якому розгортаеться трудова дiяльнiсть людини. Без предмепв природи, до яких застосовуеться людська праця неможливе життя само! пращ» [13, с.55] - пише М. Ф. Тарасенко в монографп «Фшо-софськ1 аспекти в1дношення людина - природа». Це був новий шдхвд до природи. Отже, практика була ютотним моментом розкриття сутносп екологiч-ного знання. Уся iсторiя екологiчного знання пере-бувае у безперервному русi - це стало результатом змши природи людиною i природних характеристик само! людини. «Природа, як розкрита книга людсько! юторп, наочна картина сутнiсних, про-дуктивних сил суспiльноi' людини. Доки юнують люди, !х вiдношення до природи i м1ж собою - двi нероздiльнi сторони единого процесу: гармошзацп в1дносин - суспiльний прогрес i еволюц1я природи, суспiльства» [8, с.422]. Виникнення фiлософсько-
еколопчного знання марксизму вiдповiдало запи-там свого часу, природу вш розглядав як об'ект ви-робничо! дiяльностi, а екологiчнi знання як знання про володшня природою на користь суспшьства за допомогою техшки. К. Маркс i Ф. Енгельс у сво!х працях ввели новi засади в екологiчнi знання й поставили на наукову основу питання тзнання лю-дини й природи, суспiльства й природокористу-вання, спiввiдношення утилiтарних i духовних цш-ностей природного середовища тощо.
Подальший розвиток бюлогп, хiмi!, психологи, криза механiстичного природознавства, нау-ковi вiдкриття, модернiзацiя виробництва - усе це формуе новi засади в еколопчних знаннях. Вщтак розпочинаеться епоха позитивного фшософсько-екологiчного знання. Позитивiзм виник як вiдповiдь на настшш потреби суспiльства, науки, культури, тому що прагнув розробити таку методо-логiю, яка б задовольняла запити i фшософи, i науки. Позитивiзм швидко здобув першить у нау-кових дослщженнях як вiльна вiд спекулятивних теорш фiлософiя та методологiя науки. Характеристику позитивютських концепцiй подае М.Гайде-гер: «У всiх наукових дисциплшах пануе пози-тивiзм, прагнення до позитивного, яке розумiеться в сена факпв - фактiв в рамках певно! штерпрета-цi! реальностi; факти розумiються тiльки як то, що можна обчислити, зважити i вимiряти, що допускае визначення в експерименп, - в iсторi! це процеси i явища, спочатку доступнi в джерелах. Позитивiзм слад розумiти не пльки як максиму конкретного до-слвдження, але i як теорш шзнання i культури вза-галЬ> [15, с.18]. Позитивiсти стверджували, що лише науки у сво!й едносп мають право давати знання про свгт у цiлому, а не фiлософiя. Упродовж iсторi! становлення позитивiзм реагував на нововведения в наущ, на змiни в сощально-полггачному життi суспiльства, враховував досягнення науково! методологи, вступав у дiалог з рiзними фшософсь-кими напрямами. Позитивiзм: «Дотримуючись до-слвдницьких настанов емтризму та iндуктивiзму, вiн !х не догматизував, а постшно удосконалював i ставився до них прагматично як до засобiв розв'язання конкретних проблем. Попри чигсу орiентацiю позитивiзму на нормативну методо-логiю, вiн водночас виявляв здатнiсть до самокритики та перебудови сво!х внутрiшнiх засад, нада-ючи сво!й дослвдницькш програмi адогматичний проблемно-орiентований характер» [12, с.8]. Позитивна фiлософiя вщкидае теоретичш ще!, думки, умовиводи, припущення, як засоби одержання знання, а усвщомлення iстини можливе лише на ос-новi експерименту. Позитивiсти вiдкидали натурфшософш, елементи дiалектики, як1 в тй iснували. I. Фролов у робот «Жизнь и познание: о диалектике в современной биологии» зауважував, що «...позитивiзм запропонував сво! класичнi кон-цепцi! тодi, коли природознавство щднялося вгору. У бiологi!, наприклад, вони здшснювали майже па-ралельний рух з дарвшвською теорiею, яка привела до дшсно науково! штерпретаци життя та його пiзнання» [14, с.36]. Особливiсть екологiчних знань
позитивiзму полягала в тому, що його представ-ники О. Конт, Дж. Ст. Мiлль, Г. Спенсер та iншi стверджували перевагу науки, а единий метод пiзнання - природничо-науковий, використовували не лише щодо вивчення природи, але й сустльства. Iде! позитивiзму полягали в протистояннi науки i фiлософi!: «Наука - сама собi фiлософiя».
Реалiстична картина буття сучасно! людини може бути представлена у виглядi трьох свiтiв, тобто свиу внутрiшнього, свiту суспiльного i свпу природного. Буття людини складаеться з !х цшс-ностi, тобто в такому еднанш, коли визначаеться гранична ситуащя «жити або не жити». Тому ште-грацiя цих аспекпв буття людини наближаеться до вiталiзму. Вщповщно «його природнiсть ро-зумiеться не в руслi класично! традици як тiлес-нiсть, а розглядаеться через призму iсторичного процесу в поеднанш усiх аспектiв особистого буття людини i в !х визначальнш якостi отримуе статус ековiталiстичний» [6, с.187] - пише В. I. Гур у роздш «Новый антропологизм „этики ответственности"» монографп, де вш використовуе метод конструктивного рацiоналiзму, який стае основою принципу ековiталiзму. «У теоретичному планi ви-користання фiлософсько-етичних установок критичного рацiоналiзму пов'язано з необхiднiстю надання морально-цiннiсних орiентацiй як масштабами дiяльностi характеристик достовiрного знання, що означае досягнення !хньо! едностi зi знанням дiйсних реалiй життедiяльностi людини i суспiльства... Основнi цiнностi належало включити в процес пiзнання, в якому б було досягнуто сукуп-но! едностi знання про суще i належне» [6, с.93]. Су-часне буття людини можна розглядати як граничну ситуацш - «жити або не жити», яка вказуе на двi сторони буття, а ввдтак на ековггалютичний пiдхiд до !! моральних засад. Цiлепокладання опосередко-вуеться ввдношенням до природи як абсолютно! цшносп, а самоосмислення людиною себе визначаеться цшшстю життя на основi природи, що мае стати новим тдходом у в1дносинах людини з природою та новою сутшсною характеристикою сучас-ного екологiчного знання [1].
У щдсумку варто зауважити, що для вирiшення сучасних еколопчних питань в умовах розвитку шформацшного суспiльства, необх1дно зрозумiти особливостi становлення еколопчного знання на кожному еташ, зокрема розвиток еколопчного знання ввд фiлософiв енциклопедистiв до щей позитивiзму. Кожен iсторичний етап мав сво! особливосп, як1 в1дображалися у свщомосп людей i приводили до змши свiтогляду, а отже мали сво! пiдходи у вiдносинах з природою, що призвело в результат до реалiй сьогодення. Разом з тим еко-логiчнi знання е сутшсною засадою еколопчно! освiти, яка передбачае засвоення систематизованих екологiчних знань i сприяе формуванню екологiч-но! свiдомостi, тобто усвiдомленню едностi лю-дини й природи.
Характеризуючи розвиток фiлософi! екологiч-ного знання вщ фiлософiв енциклопедистiв до щей
позитивiзму було виокремлено головш риси, вла-стивостi, показники кожного перюду, при цьому в перспективi досл1дження iншi iсторичнi етапи.
Лггература
1. Анацька Н. В. Еколопчна освiта: знання i життево-цiннiснi орiентацii сучасно! людини: дис. на здобуття наукового ступеня кандидата фшософ-ських наук: спец. 09.00.10 - фшософ1я освiти. К., 2016. 220 с.
2. Антология мировой философии: в 4 т. Т.3. Буржуазная философия конца ХУЛ в. - первых двух третией Х1Х в. - М.: Мысль, 1971. - 760 с. (Философское наследие).
3. Герасимчук А. А. Основи екологи: опор-ний курс лекцш: [навчальний посiбник ] / А. А. Герасимчук, Ю. I. Палеха. - К.: Вид-во Укр.-фш. iн-ту менеджм. i бiзнесу, 1998. - 68 с.
4. Гете. Природа / Гете // Антология мировой философии: в 4 т. Т.2. Европейская философия от эпохи Возрождения по эпоху Просвещения. - М.: Мысль, 1970. - С. 64-67.
5. Гольбах Поль Анри. Система природы, или о законах мира физического и мира духовного / Гольбах Поль Анри // Избранные произведения в двух томах. Т.1. [Под общ. ред. и со вступ. стат. Х. Н. Момджяна. Пер. с фр.]. - М.: Соцэкгиз, 1963. -715 с. (Б-ка «Философское наследие»).
6. Гур В. И. Этическая концепция германской социал-демократии (историко-философский анализ: Бад-Годесберг, 1959 - Берлин, 1989): [монография] / Виктор Гур. - К.: Центр социальных исследований им. В. Старосольского, 1997. - 256 с. (Серия: Библиотека «Основные ценности»).
7. Ермоленко А. М. Сощальна етика та еко-лопя. Пдшсть людини - шанування природи: [мо-нограф1я] / А. М. Ермоленко- К.: Лiбра, 2010. -416с.
8. История философии: [учебник для высшей школы] / [Под общей редакцией Н. И. Горлача, В. Г. Кременя, В. К. Рыбалко]. - Харьков: Консум, 2002. - 752 с.
9. Кушаков Ю. В. Нариси з юторп шмецько! фшософи Нового часу / Ю. В. Кушаков. - К.: Центр навчально! лиератури, 2006 - 572 с.
10. Маркс К. Анти-Дюршг / К. Маркс, Ф. Ен-гельс ; [пер. з 2-го рос. вид.] // Твори. - К.: Поливи-дав, 1965. - Т. 20. - С. 7-318.
11. Маркс К. Походження ам% приватно! власносп i держави / К. Маркс, Ф. Енгельс ; [пер. з 2-го рос. вид.] // Твори. - К.: Поливидав, 1964. - Т. 21. - С. 23-171.
12. Позитивiзм i постпозитивiзм: навчальний поабник / Б. Починок, I. Починок. - Чершвщ: Чершвецький нацюнальний ушверситет, 2015. -300 с.
13. Тарасенко М. Ф. Фшософсьш аспекти ввдношення людина-природа: [монографiя] / Ми-кола Тарасенко. - К.: Наукова думка, 1975. - 116 с.
14. Фролов И. Т. Жизнь и познание: О диалектике в современной биологии / И. Т. Фролов. - М.: Мысль, 1981. - 267 с.
15. Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени. Томск: Издательство «Водолей», 1998.— 384 с.
