CC BY
185
Олеся МАТЕЮК
ЕКОЛОГ1ЧНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТ1 ЯК ПЕРЕДУМОВА ФОРМУВАННЯ
СТАЛОГО РОЗВИТКУ КРА1НИ
У cmammi здтснюеться aHani3 3Micmy та cymHocmi поняття сталий розвиток. Сталий розвиток розглядаеться як стрaтегiя здтснення взаемопов'язаного розвитку природи, сустльства, культури i свiдомостi людства. Формування екологiчноi культури розглядаеться як передумова реaлiзaцii стратеги сталого розвитку краши.
Весь життевий шлях, який пройшло людство, супроводжувався пошуком оптимальних напрямюв розвитку. На жаль, тепершнш стан е найбшьш драматичним: людство усввдомило, що воно сто!ть перед вибором — глобальна катастрофа самознищення (у випадку збер^ання принцитв i тенденцш традицшних шлях1в розвитку) чи впровадження ново! парадигми його юнування. Нади на подолання еколопчних проблем суспiльство вбачае у переходi до нових цивiлiзацiйних моделей, основу яких складають коеволюцiйна стратегiя — стратег здiйснення взаемопов'язаного, сталого (стшкого, гармонiйного, усталеного) розвитку природи, сустльства, культури i свiдомостi людства, нове цившзацшне мислення (яке орiентоване на формування ново! сощально! вдеологи, яка здатна змшити менталiтет суспiльства).
У мгжнародних документах, присвячених проблемам навколишнього середовища i гармонiйного розвитку людства, велика увага придшяеться екологiчнiй культурi та свiдомостi, шформованосл людей про еколопчну ситуащю в свiтi та власне життеве середовище, !х обiзнаностi з можливими шляхами вирiшення кризових еколог1чних ситуащи, з концептуальними тдходами до збереження бiосфери. Саме на це орiентована Концепщя сталого розвитку Укра!ни [1].
Разом iз усвадомленням суспiльством того факту, що формування еколопчно! культури е однiею з основних ланок в процесi подолання суперечностей в системi «суспшьство-природа», з'явилися дослiдження, що мають загальнотеоретичне i методологiчне значення. Серед них можна вiдзначити роботи Н. Реймерса, М. Мойсеева, I. Суравегшо!, А. Захлебного, I. Зверева, Б. Лiхачова, В. Сенкевiча, Б. 1скакова, О. Киричука, А. Хрупало, С. Соловйова, М. Шептуховського, Е. Гiрусова, М. Дробнохода, Ф. Вольвача, Л. Мельника, I. Зязюна, В. Крисаченка, Н. Ничкало, Г. Пустовгт та iн.
Мета статп — окреслити пiдходи до розумiння сутносл та змiсту еколопчно! культури особистост! Концепцiя сталого розвитку була прийнята в червнi 1992 р. у Рю-де-Жанейро на Конференци ООН з навколишнього середовища i розвитку (КНСР-92) [2]. У шй взяли участь голови, члени уряд1в i експерти 179 держав, а також представники багатьох неурядових оргатзацш, наукових i дiлових к1л. На конференци в доповiдi Мгжнародно! комюи, яку очолювала прем'ер-мiнiстр Норвеги панi Г. Брундтланд, було прийняте визначення сталого розвитку.
З часу опублшування i схвалення Генеральною Асамблеею ООН доповвд Комюи Брундтланд у мiжнародний обiг увiйшло поняття «sustainaЫе development», яке, зазвичай, перекладаеться укра!нською мовою як ст1йкий або сталий розвиток (росшською — ^«устойчивое развитие») i е близьким до поняття «екорозвиток» [3]. Пiд ним розумшть таку модель соцiально-економiчного розвитку, за яко! досягаеться задоволення життевих потреб нитшнього поколiння людей без того, щоб майбутнi поколiння були позбавлет тако! можливост1 через вичерпання природних ресурс1в i деградац1ю навколишнього середовища. Саме це поняття стало основою визначення, що було представлене на конференци в Рю-де-Жанейро [2].
На сьогодш науковщ не дiйшли стльно! думки щодо термiнологil, а також само! сутносп визначення проблеми сталого розвитку. Ми ввдзначаемо, що найбшьш яшсно та доказово, на наш погляд, цей процес вiдповiдае термiну «стiйкий розвиток^» (Л. Мельник, Ф. Вольвач, М. Дробноход, В. Дюканов). Однак, зважаючи на те, що в кер1вних державних документах щодо цього питания використовуеться термш «сталий розвиток», ми у своему до^дженш використовуемо саме цей термш, наповнюючи його змютом поняття «стшкий розвиток».
Поняття про сталий розвиток у контекст! розв'язання проблеми глобально! еколопчно! кризи, зазвичай, ще потребуе всебiчного наукового, фiлософського осмислення, наповнення глибоким економiчним i соцiально-культурним змiстом. Однак, вже сьогодш це поняття увiйшло до загально планетарного вжитку i покладено в основу всiх сучасних мiркувань i уявлень про
можливi шляхи й характер майбутнього розвитку окремо взятого сустльства i свтово1 спiвдружностi держав. Йдеться про зашнчення панування монополiзму людини у природi.
Концепцiя сталого розвитку Украши пiдкреслюe, що у цеш^ сталого розвитку перебувае людина, яка мае право на здорове i повноцшне життя в гармони з природою [1]. Забезпечення цього вимагае змши стереотипiв цiнностей розвитку, гумашзаци суспiльства. Т. Акимова та В. Хаскш видiляють такi принципи екорозвитку:
1. Регiональнi та локальнi завдання екорозвитку повиннi пiдпорядковуватися глобальним та нацюнальним цiлям попередження еколопчно1 кризи та опташзацп середовища iснування людини (принцип «мислити глобально — дiяти локально»).
2. Регiональний екорозвиток включае функцiю раннього попередження несприятливих еколопчних тенденцiй чи передбачае гаранти 1х мiнiмiзацil (незнания наслiдкiв не звiльняе суспiльство вiд вiдповiдальностi за руйнування природного середовища).
3. Цiлi екорозвитку е первинними щодо цiлей економiчного розвитку (принцип екологiчного iмперативу).
4. Розмщення та розвиток матерiального виробництва на певнiй територи повиниi здшснюватись у вiдповiдиостi з и екожмчною техноемнiстю (принцип еколого-економiчноl збалансованостТ).
5. Еколопчна безпека суспiльства тiсно пов'язана з рiвнем культури, освiченостi та вихованосп людей у цьому суспiльствi [3].
Ступiнь врахування майбутнього у сучаснш поведiнцi особистостi, колективу чи держави можна представити у виглядi формули (1):
* = /*Р
. т о
де Б - коефiцiент майбутнього;
I - iндекс цивiлiзованостi - рiвень культури, освiченостi, вихованостi;
Я - стутнь ризику, ймовiрнiсть негативних насладив; Р - iнтенсивнiсть наслiдкiв;
Т - час, передбачувана вiддаленiсть наслвдюв [3].
Як видно з формули, щдекс цивiлiзованостi займае ключове мюце. Вiд нього залежить розмiщения ще одного параметра, який не наведено у формул^ — ступiнь благополуччя у майбутньому та задоволеност ним. При високому значеннi iндексу I благополуччя в майбутньому стае у чисельнику, а при низькому — у знаменнику. Це варто тдкреслити, оскшьки коефiцiент майбутнього характеризуе поведшку i звичайних людей, i структур управлшня, i суспiльства в цшому.
Доводячи, що високий р1вень еколопчно! культури — один iз гаранпв розвитку цившзацп, С. Глазачев, Е. Когай пропонують таке И визначення: екологiчна культура — це вщношення людини до природного мiсця юнування, до свого соцiального оточення, ставлення до само! себе як до частини природи. Вiдповiдно, екологiчна культура характеризуе способи взаемоди суспiльства з природою, юторичним i соцiальним середовищем [4].
Цiкавими е переконання Б. Лiхачова, який вважае, що еколопчна культура включае еколопчш знання, глибоку защкавлешсть у природоохороннiй дiяльностi, грамотне и здiйснения, багатство етично-естетичних вiдчуттiв i переживань, що породжуються стлкуванням iз природою [5]. Вчений розглядае еколопчну культуру з рiзних сторш. По-перше, вона е результатом дiяльностi людини по перетворенню природного середовища в напрямку, що вадповвдае фiзiологiчним i соцiальним потребам. 1накше кажучи, це екологiзоване природне середовище буття людини, що е еколопчною цшшстю. По-друге, екологiчна культура характеризуе рiвень розвитку екологiчноl свiдомостi у сощальних суб'ект1в, починаючи вiд окремо1 особистостi i зак1нчуючи людством в цшому, в якому вiдображено ввдношення до природного середовища як до життево необхiдноl екологiчноl цiнностi. Потрете, еколопчна культура — це творча дiяльнiсть людей щодо еколопчного засвоення природного середовища, пiд час якого проводяться, зберiгаються, розподiляються та споживаються екологiчнi цiнностi [5, 6].
I. Зверев вважае, що поняття «еколопчна культура» стосуеться вих сфер матерiального i духовного життя нашого сустльства, кожно1 людини i виражаеться в таких видах науково1 i
практичное' дiяльностi, як1 забезпечують збереження i збагачения навколишнього середовища, створюють сприятливi умови для життя людини, и всебiчного розвитку i вдосконаления. Екологiчно культурна особистiсть, виходячи з переконань I. Зверева, усввдомлюе загальнi закономiрностi природи i суспiльства, здатна прогнозувати наслiдки антропогенного втручания та природш взаемозв'язки, усвiдомити шкоду споживчого ввдношення до природи, пiдпорядковуе свою дiяльнiсть вимогам рацiонального природокористувания, пiклуеться про полшшення навколишнього середовища [7].
Виходячи iз наведено1 вище характеристики, I. Зверев як найважливiший показник еколопчно1 культури розглядае визнання багатообразно1 матерiальноl, етично-естетично1 i тзнавально1 цiнностi природи, показником еколопчно1 вихованосп, при цьому, виступають практичнi дЦ' людини в природному середовищ^ що вiдповiдають нормам сустльно1 моралi [8].
I. Суравегша визначае екологiчну культуру як динамiчне поеднания екологiчних знань, позитивного ввдношення до них i реально1 дiяльностi людини у природi [8]. Вона розглядае еколопчну культуру як складну рису особистосп, що включае: розумшня нею цiнностей правильно1 поведiнки в природному середовищ^ усвiдомления природи як нацюнального суспiльного надбання та вмшня передбачати наслiдки рiзних вплив1в на не1, здатнiсть дiяти в природi згiдно И законiв. У цьому контексп екологiчна культура особистостi визначаеться О. Захлебним як складне поняття, яке вживаеться для характеристики рiвня вiдношения людини в природi. Одним з найважливших елеменлв еколопчно1 культури е система знань про природу i взаемодiя людини i суспшьства з природою [9].
О. Король розглядае еколопчну культуру як яшсть особистосп, яка е основою i кiнцевим результатом вихования. Еколопчна культура розумiеться автором як показник такого рiвня самосвiдомостi, який спонукав би пiдростаюче поколiния до глибокого вивчення закошв природи й еколопчно-доцшьно1 взаемодп з нею та ввдображав би вiдповiдне ставлення до будь-яких змiн у природному середовищi [10].
Е. Флешар розумiе еколопчну культуру як особливе особистiсне утворення, що складаеться з таких елемеипв як здатнiсть бачити специфiку i складнiсть природних явищ, знаходити в них взаемозумовлеш зв'язки, знати правила поводження з ними; цiлiснiсть знань про навколишне середовище; здатнiсть лопчно мислити у межах еколопчно1 безпеки; готовнiсть до застосувания законiв, що охороняють навколишне середовище; здатнiсть до створення конструктивних етичних положень, як регулюють вiдносини людини з навколишшм природиим середовищем; здатнiсть нести вiдповiдальнiсть за збереження навколишнього середовища. На думку Е. Флешар еколопчна культура включае елементи охорони навколишнього середовища; природш способи збереження здоров'я з особливим акцентом на психофiзичний стан гармотйно1 ршноваги людини з навколишшм середовищем, здатнють протистояти стресам; життедаяльшсть в зовнiшнiй i виутрiшнiй гармони з природиим середовищем [11].
В. Крисаченко вважае, що еколопчна культура — цшепокладаюча дiяльнiсть людини (включаючи i наслiдки тако1 дiяльностi), що спрямована на органiзацiю та трансформащю природного свiту (об'екпв i процеив) щодо власних потреб i намiрiв [12]. О. Плахотник, розглядаючи еколопчну культуру, визначае И як напрям людсько1 дiяльностi i мисления, ввд якого iстотним чином залежить нормальне юнування сучасно1 цившзацп [13]. Л. Печко розмежовуе три аспекти еколопчно1 культури — культуру шзнавально1 дiяльностi щодо засвоения досвiду людини у ввдношенш до природи, культуру пращ та культуру духовного стлкувания з природою [14]. На думку Н. Пустовщ еколопчна культура включае наступш елементи — знания, умшня, ввдчуття; структурнi елементи вищого порядку: переконання, iдеали, вiдносини, вважаючи, що вони знаходяться в тiсному взаемозв'язку [15].
За своею суттстю екологiчна культура - своершний «кодекс поведiнки», що е в основi екологiчноl даяльност! Як стверджуе О. Салтовський, «...вона включае в себе певний зрiз суспiльно виробленого способу самореалiзацil людини в природа, культурних традицiй, життевого досвiду, моральних почутттв та морально1 оцiнки ставлення до природи... Це сукуптсть знань, норм, стереотип1в та «правил поведанки» людини в оточуючому И природному свiтi» [16].
На думку Л. Мельника еколопчна культура характеризуеться наявшстю свиоглядних цiннiсних орiентацiй щодо природи; рiзнобiчними глибокими знаниями про навколишне середовище (природне i соцiальне); набуттям умiнь i досвiду вирiшения екологiчних проблем;
еколопчним стилем мислення i вiдповiдальним ставленням до природи i свого здоров'я; безпосередньою участю в природоохороннш дiяльностi; передбаченням можливих негативних наслiдкiв природоперетворювально! дiяльностi людини [17].
Висновок з даного дослiдження. Таким чином, проаналiзувавши заявленi розумiння цього складного феномену, ми визначаемо, що:
• еколопчна культура особистостi — ввдповвдне сприйняття навколишньо! дшсносп та стутнь вiдповiдальностi щодо не!;
• еколопчна культура виявляеться у сввдомосп, мисленнi, поведiнцi особистостi;
• сукуптсть елементiв еколопчно! культури усiх особистостей (ям складають суспiльство) як яшсно нове формування визначае екологiчну культуру сустльства.
Проблема сталого еколопчно безпечного розвитку е передуам проблемою шдив^ально! та колективно! свiдомостi, адже благополуччя людини майбутнього залежить вiд щохвилинно! поведiнки мiльярдiв жителiв планети i завжди буде грунтуватись на внутрiшнiх етичних засадах i заборонах конкретних людей, !х здатностi знаходити компромю мiж сво!ми его!стичними iнтересами i турботою про майбутнi поколiння.
На нашу думку, лише висока культура (в и еколопчному розумiннi) уможливить збереження рiвноваги особистостi в сусшльстш й суспiльства у природi. У цьому контекстi особливо! уваги заслуговують освiта й виховання, якi разом iз науковим пiдгрунтям становлять блок гуматтарного забезпечення переходу сучасного сустльства до сустльства сталого розвитку шляхом формування ново! морал^ нового свиогляду, психолопчно! настанови на сприйняття еколопчного iмперативу та цiнностей суспiльства як особистих щнностей. На наш погляд, це е визначальним напрямком створення не лише необхiдних, але й достаттх умов реалiзацi! стратегi! сталого розвитку Укра!ни, що i е перспективою подальших розвiдок.
Л1ТЕРАТУРА
1. Концепщя сталого розвитку Укра!ни: Проект. — К., 1999.
2. Программа действий. Повестка дня на 21 век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. — Женева: Центр «За наше общее будущее», 1993. — 70 с.
3. Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология. — ЮНИТИ, 1998. — 455 с.
4. Глазачев С. Н., Когай Е. А. Экологическая культура и образование: очерки социальной экологии.
— М.: Горизонт, 1999. — 167 с.
5. Лихачев Б. Т. Педагогика. Курс лекций. — М.: Юрайт, 1998. — 452 с.
6. Лихачев Б. Т. Экология личности // Педагогика. — 1993. — № 2. — С. 19-24.
7. Экологическое образование школьников / Под ред. И. Д. Зверева, И. Т. Суравегиной. — М.: Педагогика, 1983. — 160 с.
8. Организация экологического образования в школе / Под ред. И. Д. Зверева, И. Т. Суравегиной. — Пермь, 1990. — 148 с.
9. Захлебный А. Н. На экологической тропе. — М: Знание, 1986. — 80 с.
10. Король О. В. Формування еколопчно! культури учшв У-У1 клаЫв у процеи вивчення штегративного курсу «Навколишнш свгт»: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / 1н-т пр. вихов АПН Укра!ни. — К., 1999. — 19 с.
11. Флешар Е. Дидактичш основи тдготовки студенлв — майбутшх вчш^в-бюлопв до реал1зацп еколопчно! осв^и / Автореф. дис. д-ра пед. наук. — К., 2000. — 30 с.
12. Крисаченко В. С. Еколопчна культура. Теорiя [ практика: Навчальний поибник. — К.: Заповгт, 1996. — 348 с.
13. Плахотник О. В. Розвиток геоеколопчжи освгги в Укра!ни: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Ки!вський ун-т Т. Шевченка. — К., 1998. — 35 с.
14. Печко Л. П. Эстетическая картина мира и школьный урок // Советская педагогика. — 1976. — № 5. — С. 29-32.
15. Пустовит Н. А. Экологическое воспитание школьников в процессе обучения сельскохозяйственному труду: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01/ НИИ педагогики УССР.
— К., 1989. — 24 с.
16. Салтовський О. I. Основи сощально! екологл: Курс лекцш. — К.: МАУП, 1997. — 168 с.
17. Основи стшкого розвитку: Навчальний поЫбник / За заг. ред. д. е. н., проф. Л. Г. Мельника. — Суми: ВТД «Ушверситетська книга», 2005. — 654 с.
