CC BY
0Новаквська Л.В.
Уманський державний педагоггчний унгверситет 1мет Павла Тичини, кандидат педагоггчних наук,
доцент, доцент кафедри укра'1'нсько1 лгтератури, укратознавства та методик ix навчання
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИВИКЛАДАННЯ СЛОВЕСНОСТ1 У В1ТЧИЗНЯНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Х1Х - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ
THE SOURCE DATABASE RESEARCH PROBLEMS OF TEACHING LITERATURE IN THE EDUCATIONAL INSTITUTIONS OF THE XIX - EARLY XX CENTURY
Novakivska L. V.
Uman State Pedagogical University named Paul Tyczyne, Ph.D., associate professor Department ofukrayinianliterature, ukrainiantechniquesthattheirtraining
АНОТАЦ1Я
У статп здшснено аналiз джерельно! бази дослщження проблеми викладання словесностi у вичиз-няних навчальних закладах Х1Х - початку ХХ столитя. Автором розкрито сутшсть понять «джерело-знавство», <асторико-педагопчне джерело» та здiйснено класифiкацiю джерел i3 дослвджувано! науково! проблеми.
ABSTRACT
Thearticleanalyzesthesourcebasestudyontheteachingofliteratureintheeducationalinstitutions XIX -early XX century. Theauthorrevealstheessenceoftheconceptsof «source», «historicalandpedagogi-
calsource»andtheclassificationofsourcesofscientificstudyoitheproblem.
Ключовi слова: джерельна база, джерелознавство, iсторико-педагогiчне джерело, класифжащя проблеми викладання словесностi.
Keywords: sourcebase, source, historical and pedagogical source classification problems of teaching literature.
Постановка проблеми.Останшми роками по-силився штерес до iсторiографiчних розввдок серед юторишв педагогiки. Це обумовлено не лише тим, що iсторiографiя стала невщ'емною складо-вою iсторико-педагогiчних праць, а й постшним зростанням 1хньо1 шлькосп. На основi аналiзу публiкацiй iсторiографiчна розвiдка дае можли-востi дослщнику вiдстежувати тенденцii у розвит-ку iсторико-педагогiчного процесу [7, с. 69].
Iсторiографiя перебувае в тiсному взаемозв'язку з шшою наукою - джерелознав-ством, провiдною категорiею в якому е поняття джерела (iсторичнi, юторико-педагопчш тощо). Тому одним iз важливих етапiв у структурi ютори-ко-педагопчних дослiджень, фундаментом напи-сання юторико-педагопчних дисертацiй е фор-мування його джерельно! бази: сукупнють опублiкованих та неопублжованих джерел. При-чому для виршення поставлених завдань до-слвдник мае використовувати як уже вщом^ так i новi джерела.
Аналiз останнiх дослiджень та публiкацiй.На думку сучасних дослщнишв, зва-жаючи на те, що гсторш педагогiки псно пов'язана з двома галузями знань - педагопкою та iсторiею (цей порядок визначаеться за значущютю межових прюритепв, з урахуванням того, що гсторш педа-гогiки е педагопчною складовою), за доцiльне використовувати напрацювання у сферi джерело-знавства юторишв i педагогiв: М. Ашсова, К. Васильева,Л. Голубничо!, Н. Гупана, М. Дми^енка, Е.Днепрова, С. 1ванова О. Петренко, Д. Раскiна, О. Сухомлинсько!,
О. Яська, I. Шмвдга iн. Такий iнтегрований пiдхiд збагатить методологiю iсторii педагогiки i розши-рить уявлення дослiдникiв про и джерельну базу. Автори iсторiографiчних праць пропонують кон-кретнi моделi опрацювання iсторико-педагогiчних джерел першо! лiнii (статп, монографii тощо), на основi яких виявляються тенденцii розвитку юто-рико-педагопчного знання. Такi розвiдки дають можливють побачити загальну картину: що до-слiджувалось i в якому аспекп та що залишилось поза межами наукових пошушв [7, с. 67-69].
Мета статт - здiйснити аналiз джерельноi бази дослiдження проблеми викладання словес-ностi у вiтчизняних навчальних закладах XIX -початку XX столитя.
Викладення основного матерiалу. Важли-вим пiдгрунтям iсторико-педагогiчних дослiджень е джерельна база, складовi яко! визначаються спе-цифiкою тематики розвiдок. Вдалий добiр джерел сприяе розгортанню ефективних творчих пошушв науковця. Дiапазон джерельно^' бази iсторii педа-гогiки досить великий, що дае можливють до-слщжувати визначений науковцями предмет бага-тоаспектно з огляду на наявшсть рiзних груп джерел. Завдяки цiлеспрямованому корегуванню джерельно1 бази розширюватиметься предметне поле дослiджень [7, с. 67].
На думку сучасних науковщв, iсторiя педа-гогiки - наука, що вивчае, насамперед, педагопчш знання, накопичеш минулими поколiннями. Вiдтворення i ретроспективний аналiз розвитку освiти i виховання, педагогiчноi науки у всш !х повнотi, конкретностi i багатогранносп можливi
The scientific heritage No 9 (9),2017 лише на 0CH0Bi вивчення юторико-педагопчних джерел, що передбачае формування надшно!' джерельно! бази юторп педагопчно!' науки [15, с. 536].
За словами академша О. Сухомлинсько!, одним i3 чинник1в трансформацшно! кризи, яка юнуе у cучаcнiй ютори педагoгiки, е джерелознавчий: «До юторико-педагопчно го дискурсу долучилося дуже багато нового, невщомого матеpiалу. Вiн був почасти ввдомий, але в пеpioд розвитку радянсько! юторико-педагопчно! науки на щ джерела було накладено «табу» або вони ощнювалися негативно. I величезний загал першоджерел ... науково не ввддеференцшовуеться, не вiдpефлекcoвуетьcя. Опис фактолопчного матеpiалу, що потопае у фактологи, не структурований, i завдання ютори-кo-педагoгiчнo! науки - дати адекватну oцiнку джерелам piзнoгo походження, як1 становлять дис-курсивну тканину часу» [21, с.27].
Проблема ввдбору, встановлення дocтoвip-нocтi, а також точности icтopичних джерел, методи обробки i аналiзу вiдoмocтей, що !х вони мicтять в них, розробляються джерелознавством - спещаль-ною галуззю icтopичнoгo знання, наукою про юто-pичнi джерела, теорш i практику !х використання в дocлiдженнях. Основним у джеpелoзнавcтвi е поняття юторичне джерело, яке трактуеться по-piзнoму. Проте уci дocлiдники сходяться на думщ, що icтopичне джерело е основою наукового тзнання минулого, несе в coбi iнфopмацiю про факти юторично!' дiйcнocтi [17, с. 87].
Загальш метoдoлoгiчнi ocoбливocтi джерело-знавства знайшли ввдображення i в педагопчному кoнтекcтi. Проте на cьoгoднi ця проблема не дюта-ла надежного висвгглення у науково-педагoгiчнiй лiтеpатуpi. Зокрема, це стосуеться i визначення самого педагопчного джерелознавства [12, с. 48].
За словами укра!нського icтopика педагопки О. Петренко, одним з найважливших poздiлiв методологи ютори педагопки е педагопчне джерело-знавство, яке представляе собою галузь штеграци педагопки в цшому, власне icTOpi! педагопки, ютори*, джерелознавства i культурологй' [15, с. 536]. Особливу увагу вчена зосереджуе на про-блемi вшбору критерй'в для групування джерельно! бази icтopикo-педагoгiчнoгo дocлiдження: «Сучасний стан юторико-педагопчно!' науки, ве-личезна кшькють дoкументiв, праць, як1 дiйшли до нас i мicтять вагому для розвитку icTOpiI педа-гoгiки шформацш, ставлять нас перед необ-хвднютю науково! клаcифiкацi! юторико-педагoгiчних джерел як умови забезпечення !х ефективного пошуку, вiдбopу i формування надшно! джерельно! бази вивчення проблем icTOpi! педагoгiки. Складний i багатоплановий характер питань, що стосуються проблем розвитку освгга й педагoгiки, потребуе залучення й критичного використання широкого кола piзнoманiтних джерел, якi дослдниками з метою систематизацй' под1ляються на групи згтдно або свого походження, або змюту, або науково! цшносп [15, с. 537].
Ввдтворення юторико-педагопчних явищ в !х генезi та взаемозв'язку потребуе вcебiчнoгo вивчення й аналiзу icтopикo-педагoгiчних джерел, яю,
за аналогieю до юторичного, е основою педагопч-ного джерелознавства.
1сторико-педагопчш джерела - це «пам'ятки духовно! i матерiальноi культури, що вгдобража-ють людську дiяльнiсть» (К. Васильев) [5, с. 147], «...продукт сощально! дiяльностi, що мiстить у виглядi певно! знаково! системи iнформацiю про сусшльш процеси виховання та навчання, за-крiплюе цю iнформацiю та володiе потенцiйними умовами для включення цiеi iнформацii' в систему юторико-педагопчних знань» (Д.Раск1н) [17, с.191]. Проте, на думку дослшнишв, таке тракту-вання не повнiстю вгдображае специфiки юторико -педагогiчних дослгджень [12, с. 49].
Важливють iсторичних джерел полягае у можливосп пiзнання через них сощальних явищ, як1 недоступнi безпосередньому спостереженню, опосередковано через матерiальнi залишки людсь-ко! дiяльностi, що у тш чи iншiй мiрi вшобража-ють цi явища [11]. Специфша вивчення педа-гогiчних фактiв минулого також полягае у тому, що !х неможна безпосередньо спостерiгати та експериментально ввдгворити. Факти минуло! педагопчно! дшсносп пiзнаються опосередковано, через джерела. 1сторики педагогiки визнають рiзноманiття видiв педагогiчних джерел, яке, у свою чергу, породжене рiзноманiттям форм сощально-педагопчно! дiяльностi людей i вшно-син м1ж ними.
На думку дослвднишв, особливостi вивчення педагогiчних факпв полягають у тому, що !х не можна безпосередньо спостерiгати та експериментально вгдтворити. Факти минуло! педагопчно! дшсносп пiзнаються опосередковано, через джерела. 1сторики педагогiки визнають рiзноманiття видiв педагогiчних джерел, яке, у свою чергу, породжене рiзноманiттям форм сощально-педагопчно! д1яльносп людей i вiдносин мiж ними [12, с. 46-47].
Грунтовний науковий аналiз будь-якого юто-рико-педагогiчного феномену неможливий без залучення широкого кола джерел, без оволодшня iсториками педагопки основними методами систематизацй та групування джерельно! бази, адже тзнання процесу розвитку освгга, виховання, педагопчно! науки в цшому ускладнюеться, а шодГ навiть е неможливим, без продумано! класифiкацii iсторико-педагогiчних джерел [15, с. 537].
На сьогодш не юнуе едино! класифiкацi! юто-рико-педагогiчних джерел. Одш вченi беруть за основу подГлу мiсце збери-ання джерел, шшГ - !х класову, партшну приналежнють, треп - ознаку близькосп до вшображуваних подш (враховуючи так зваш «юторичш залишки» та «юторичну тра-дищю»). Розглянемо окремГ класифГкаци з метою визначення базових критерй'в групування юторико-педагопчних джерел [15, с. 537].
Взявши за основу класифжащю джерел до-слщження, запропоновану вшомим дослгдником у галузГ юторико-педагопчного джерелознавства Н. Гупаном [7, с. 67], зупинимось на характеристик тих, яш, на нашу думку, становлять найбГльшу щннють для дослгдження проблеми
теорИ i практики викладання словесностг у вт-чизняних закладах oceimu у Х1Х - на початку ХХ столття.
Документальт джерела - матерiали Мшютерства освии та ведомств освгттх i вихов-них установ тощо. До офiцiйних джерел до-слвдження вiдносяться: законодавчi та шдзаконш акти, прийнятi або затвердженi урядом (укази, ре-скрипти уряду, закони про пресу, цензурнi статути i т.п.); накази i циркуляри Головного управлшня у справах друку Мшстерства внутрiшнiх справ; накази i циркуляри Мiнiстерства народно! освiти, а та-кож накази i циркуляри шших центральних ор-ганiв виконавчо! влади з питань освiти, дiяльностi навчальних закладiв, видання i поширення нав-чально! лiтератури тощо.
З-помiж документальних джерел виокрем-люемо 2 групи:опублжоваш: «Сборник постановлений по Министерству народного просвещения» (1871-1873) [20]; «Настольная книга по народному образованию» [23];пубткацд в «ЖурналеМини-стерства народного просвещения» та ш.; не-опублжоваш - матерiали i документи з фондiв низки архiвiв:Центрального державного вторичного архiву Укра!ни у м. Киевц Центрального державного архиву юторп Укра!ни;1нституту руко-писiв Науково! бiблiотеки Укра!ни iменi В. I. Вернадськогота iн.
Масовi джерела- статистичнi матерiали, довiдники, перiодична преса, педагогiчнi часописи тощо.З-помiж так званих масових джерел до-слвдження важливу групу становлять довiдники -бiблiографiчнi видання (поабники, тощо покаж-чики), в яких вiдображено матерiал з викладання словесносл у XIX - на початку ХХ столитя. З-помiж шших заслуговують на увагу:
- щорiчнi видання «Список книг, вышедших в России», «Книжной летописи»з 1900 по 1917 роки, «Летопись журнальных статей»;
- покажчики журнальних статей найбшьш ав-торитетних педагогiчних журналiв, що видавалися до 1917 року: «Русская периодическая печать (1702-1894)» (1959) [19]; Ю. Романишин «Перiодичнi видання - ушкальна збiрка ЛНБ 1м. В. Стефаника НАН Укра!ни» (2002) [18]; «Библиография статей, опубликованных в журнале «Педагогика» («Советская педагогика») в 19372002 гг.» (М., 2003) [2]; «Журнали психолого-педагогiчно! тематики XIX - початку ХХ ст. з фонду Державно! науково-педагопчно! бiблiотеки Укра!ни iм. В. О. Сухомлинського» (2009) [10] та iн.;
- покажчики педагопчно! лператури, науко-вих дослщжень (кандидатських i докторських дисертацш тощо): Е. Днепров «Советская литература по историишколы и педагопки дореволюционной России. 1918-1977. Библиографически йука-затель» (1979) [8]; «Укра!нська юторико-педагогiчна наука у дзеркалi тематики дисертацш-них дослвджень (1995-2014) : хронолопчно-тематичний покажчик закоординованих тем дисертацiйних дослiджень зi спецiальностi 13.00.01» (2014)[22] та ш.
- списки методично! лггератури на допомогу вчителю, учительськi доввдники, енциклопеди: «Библиотека для классных и внеклассныхбесед» (194-1917) [3] та ш.;
- бiографiчнi словниково-довiдниковi видання: «Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университетаСв. Владимира (1834-1884)» (1884) [4] та ш.
До групи масових джерел вщносимо також статистичнi джерела дослiдження: статистичнi звии, статистичнi довiдки, статистичнi збiрники. Вони дозволили прослвдкувати рiвень освiти населения, динашку зростання навчальних закладiв в кра!ш, викладацького та вчительського корпуав, динамiку випуску навчальних видань, зростання !х назв i тираж1в тощо.
Однieю з найбiльш значущих груп джерел для нашого дослщження е перiодична преса, педа-гопчш часописи тощо.На думку дослвднишв, причини незнання методичного досввду дореволю-цiйно! i радянсько! школи пояснюються також тим, що багато хто навиъ дуже значнi роботи де-сятилiттями не перевидавалися i серйозш мето-дичнi iде!' i ввдкриття, здаеться, назавжди осiли в численних педагопчних журналах, що виходили в дореволюцшнш i дожовтнево! Росi! практично в кожному репот [6, с.48].
В той часу кра!нi налiчувалося сотнi жур-налiв, педагогiчних бюлетешв, збiрникiв та iнших перiодичних видань, де друкувалися статтi з методики викладання словесносл, матерiали дискусш з проблем лiтературно!' освiти в школ^ навчальнi програми, широко був представлений досвщ учи-телiв-словесникiв.
Велика заслуга впчизняних педагогiчних журналiв в тому, що вони в особi сво!х проввдних представник1в («Педагогический сборник», «Вестник воспитания», «Русская школа», «Учитель» та iн.) проводили iдею творчого викладання, вшьного ввд формалiзму i рутини. Ця iдея ввдбилася в численних статтях з методики викладання рiзних предмелв, у тому чи^ словесностi, мови та лпе-ратури. Вiтчизняна методична думка саме в за-гальнiй педагогiчнiй журналютищ знайшла свое найбiльш повне i яскраве вираження, бо спещаль-них методичних журналiв за деякими винятками, не iснувало. Як i в шших питаннях, педагогiчнi журнали в галузi методики освiти проводили пере-довi принципи вiтчизняно! педагогiки i вносили багато свiжого, оригiнального у фонд сустльно-педагогiчно! думки. Конкретш питання викладання розглядалися в свгт принципiв виховання i загально! дидактики, розвитку логiчного мислення учшв, активностi i самодiяльностi дiтей, !х творчо! допитливостi [6, с.50].
В радянський перiод актуальнi проблеми викладання словесносл, лпературно! освiти стали предметом обговорень на сторшках таких перюдичних видань: «Советская педагоги-ка»,«Литература в школе» та ш.
З-пом1ж сучасних перюдичних видань («Рщна школа», «Шлях освии», «Iсторико-педагогiчний альманах», «Укра!нська ллература в загально-
The scientific heritage No 9 (9),2017 освпнш школЬ» та iн.) на особливу увагу заслуго-вуе журнал «Русская словесность в школах Украины», що виходив упродовж 2010-2015 pp. Поряд з актуальними проблемами теорй i практики викла-дання cлoвеcнocтi на cтopiнках журналу висвгтлю-валися питання icтopi! литературно! освГти.
На ocнoвi icтopикo-бiблioгpафiчнoгo аналiзу нами виокремлено основш проблеми диcкуciй про викладання cлoвеcнocтi, що знайшли воображения на cтopiнках педагoгiчнo! перюдики:мета i зав-дання лiтеpатуpнo! освгга в шкoлi;змicт i структура лгтературного курсу, його наукова основа i мicце теорй' та icTOpi! cлoвеcнocтi в cеpеднiх i ви-щих навчальних закладах;методи i прийоми викладання лiтеpатуpи, подолання догматизму i схоластики, розвиток cамocтiйнocтi i творчосп учшв на уроцц opганiзацiя позакласного читан-ня;тдручники та поабники зГ cлoвеcнocтi; образ учителя словесносп XIX - початку ХХ ст.
Наступну важливу групу джерел нашого до-слГдження склали пгдручники; посгбники - хресто-мати; книги для читання; дидактичш матерГали; збГрники вправ; порадники; методичш матерГали для вчителГв; литература з теорй' щдручника; лгте-ратура з проблем книговидавничо! дГяльностц ма-терГали стандартизаци навчальних книг тощо.
Як сввдчить аналГз джерел, упродовж до-слГджуваного перюду XIX - початку XX ст. разом з розвитком теорй та icTOpi! словесносп, методики Г! викладання значного розвитку набув процес тд-ручникотворення. Сввдченням цьому е цший ряд шдручнишв та поабнишв, з-помГж яких: I. Белоруссов «Учебник теории словесности» (1904) [1]; О. Школьський «Основания российской словесности. Для морских училищ» (1807) (в двухчастях) [14]; В. Плаксш «Учебный курс словесности» (1843) [16];В. Науменко «О задачах преподавания отечественной словесности» (1889) [13]; П. Житецький «Очеркииз истории поэзии : пособие для изучения теории поэтических призве-дений» (1898) [9] та ш.
Не менш важливими для нашого дослГдження стали шш1 групи джерел дослГдження, як1 ми вио-кремлюемо як додатковг, а саме: джерела особо-вого походження (мемуари; спогади; щоденники; автобюграфп; листування тощо); оповвдш джерела (опис дГяльносп навчальних закладГв, авторських методик, досвщу роботи видатних педагопв-словесник1в тощо); немасовГ (тексти промов дер-жавних i громадських дГячГв, педагопв; доповщ; некрологи, присвячеш видатним педагогам-словесникам тощо); електронш (електронш видан-ня, освгтш вебпортали, матерГали освиянських форумГв тощо).
Висновки та пропозици.У науковш сферГ ниш простежуеться тенденщя до узгодження ос-новних тдходГв розумшня природи багатьох освгтшх феномешв, !х сутносп, принцитв побу-дови та функцюнування. Проте на сьогодт проблема джерелознавчо! бази дослГджувано! проблеми не одержала належного обгрунтування.У цьому контексп набувае актуальносп вивчення джерелознавчо! бази дослГджень з icTOpi! педагопки, у то-
му числ - теорй Г практики викладання словес-ностГ у впчизняних закладах освгга Х1Х - початку ХХ ст. як одного з важливих еташв у розвитку дослщжуваного сощально-педагопчного явища.
Список лiтератури
1. Белоруссов И. М.Учебник теории словесности / И. М. Белорусов. - М. : Издание книжного магазина В. В. Думнов, 1904. - 125 с.
2. Библиография статей, опубликованных в журнале «Педагогика» («Советская педагогика») в 1937-2002 гг." / Уклад.: Ф.Ф. Харисов, Р.С. Бозиев, Е.Х. Валеев / Под ред. В.П. Борисенкова. - М., 2003. - 534 с.
3. Библиотека для классных и внеклассных бесед / Под ред. П. Н. Сакулина. В 4 кн. - М., 19141917. - 400, 394, 494, 692 с.
4. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университета св. Владимира (1834-1884) / [под ред. В. С. Иконникова]. - К.: Тип. импер. ун-та св. Владимира, 1884. - 818 с.
5. Васильев К. И. Работа с архивным материалом / К. И. Васильев // Методы педагогического исследования. - М. : Просвещение, 1972. - 159 с.
6. Гончаров М. А. Русские педагогические журналы и их влияние на общее и педагогическое образование России середины XIX - начала XX вв. (К 150-летию со дня выхода журнала «Учитель») / М. А. Гончаров // Проблемы современного образования. Выпуск № 4. - 2011. - С. 47-59.
7. Гупан Н. Джерельна база ютори педагопки: пошук пгдходГв до систематизацп / Н. Гупан // РГдна школа. - 2013. - № 8-9. - С. 67-70.
8. Днепров Э.Д. Советская литература по истории школы и педагопки дореволюционной России. 1918-1977. Библиографический указатель. -М.: АПН СССР, 1979. - 432 с.
9. Житецкий П. Очерки из истории поэзии : пособие для изучения теории поэтических произведений / П. Житецкий. - К. : Тип. Окружного штаба, 1898. - 280 с.
10. Журнали психолого-педагопчно! тематики Х1Х - початку ХХ ст. з фонду Державно! нау-ково-педагопчно! бГблютеки Укра!ни Гм. В. О. Су-хомлинського [Текст] : ют.-бГблюгр. дослщж. / АПН Укра!ни, Держ. наук.-пед. б-ка Укра!ни Гм. В. О. Сухомлинського ; [упоряд.: Мащбора Н. Г. та ш. ; наук. ред. Рогова П. I.]. - К. : Четверта хвиля, 2009. - 125 с.
11. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории : учеб. пособие / И. Н. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Ме-душевская, М. Ф. Румянцева ; Рос. гос. гуманит. ун-т, Ин-т «Открытое о-во». - М ., 1998. - 701 с.
12. Коляда Н. М. Розвиток дитячого руху в УкраМ (початок ХХ ст. - середина 30-х рошв ХХ ст.) : монограф1я / Н. М. Коляда. - Умань : ПП Жовтий, 2012. - 407 с.
13. Науменко В. П. О задачах преподавания отечественной словесности. -Киев, 1889. - 129 с.
14. Никольский А.С. Основания российской словесности. Для морских училищ (в двухчастях) /
А. Никольский. - Спб., 1807. - 218 с.
15. Петренко О. Б. До проблеми класифжацп джерельно^' бази iсторико-педагогiчного до-слвдження / О. Б. Петренко // Педагопчний дискурс. - Випуск 15. - 2013. - С. 536-542.
16. Плаксин В. Учебный курс словесности / В. Плаксин. - Спб., 1843. - 310 с.
17. Раскин Д. И. Историко-педагогический источник в свете современных проблем источниковедения и системного подхода / Д. И. Раскин // Актуальные вопросы историографии : сб. науч. тр. / под ред. Э. Д. Днепрова и О. Е. Кошелевой. - М. : Изд. АПН ССС Р, 1986. - 230 с.
18. Романишин Ю. Перюдичш видання -ушкальна збiрка ЛНБ iм. В. Стефаника НАН Украши / Ю. Романишин // Записки Львiвськоi науковоi бiблiотеки iм.. В. Стефаника : зб. наук. праць. - Львiв, 2002. -Вип. 9/10. - С. 430-431.
19. Русская периодическая печать (1702-1894) : справочник / под. ред. А. Г. Дементьева, А. В.
Западова, М. С. Черепахова. -М. : Политическая литература, 1959. - 835 с.
20. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения: В 15 тт. Т. 5. Царствование Александра II. (1871-1873). - Спб., 1877. - 2318 с.
21. Сухомлинська О. В. Iсторiя педагопки як наука i як навчальний предмет: актуальш проблеми // 1сторико-педагопчний процес: новi тдходи до загальних проблем / О. В. Сухомлинська. - К. :
A.П.Н., 2003. - 68 с. - С. 26-35.
22. Украшська юторико-педагопчна наука у дзеркалi тематики дисертацшних дослщжень (1995-2014) / автор проекту i наук. ред. Сухомлинська О. В. ; наук. конс. Побiрченко Н. С. ; упоряд.: Коляда Н. М., Албул I. В., Бондаренко Г. В., Кравченко О. О., Шевчук О. М. - Умань : ФОП Жо-втий, 2014. - 357 с.
23. Фальборк Г. А. Настольная книга по народному образованию : [в 4 т.] / Г. А. Фальборк,
B. И. Чарнолуский. - СПб., 1899-1911.
Прима А.В.
викладач кафедри ф1зично'1'реабШтаци Нацюнального педагоггчного утверситету 1мет М. П. Драгоманова
Путров С.Ю. професор кафедри ф1зично'1'реабШтаци Нацюнального педагоггчного утверситету 1мет М. П. Драгоманова,
доктор педагоггчних наук, доцент
ОСОБЛИВОСТ1 ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТ1 МАЙБУТН1Х Ф1ТНЕС-ТРЕНЕР1В ДО ПРОФЕС1ЙНО1 Д1ЯЛЬНОСТ1 У Ф1ТНЕС-1НДУСТР11
FEATURES OF FORMATION OF READINESS OF FUTURE FITNESS TRAINERS FOR PROFESSIONAL WORK IN THE FITNESS INDUSTRY
Prima A. V.
Lecturer, Department of Physical Rehabilitation National Pedagogical Dragomanov University
Putrov S.Y.
Professor of the Department of Physical Rehabilitation National Pedagogical Dragomanov University, doctor of doctor of philosophical science, Associate Professor
АНОТАЦ1Я
У статп зазначено, що формування готовносп майбутшх фiтнес-тренерiв до професшно! дiяльностi у финес^ндустрп спрямовано на оволодiння ними знань, умшь та навичок, необхiдних для проведення динамiчного багатофакторного процесу, що складаеться з компонентiв фiзичного, псих1чного, духовного i соцiального станiв, яш пiддаються розвитку.
ABSTRACT
The article pointed out that the formation of readiness of the future fitness trainers to professional work in the fitness industry is aimed at the mastery of knowledge and skills required for the dynamic multi-factor process, consisting of the components of the physical, mental, spiritual and social conditions that are amenable to development.
K^40Bi слова: формування, готовшсть, майбутш финес-тренери, професшна дгяльшсть, фгтнес-iндустрiя.
Keywords: formation, availability, future fitness trainers, professional activities, the fitness industry.
The extensive growth in demand for fitness services, due to the promotion of healthy lifestyles, physical beauty, is an incentive for the modernization and reform of the higher education system today. The priority for the human is the ability to perceive reality
holistically, to create a picture of the world in unity with many phenomena and processes that develop.
We know that innovative processes and innovative consciousness are the basic components of modern progress. The tendency to diffusion of innovation
