CC BY
58
1СТОР1Я ПЕДАГОГ1КИ
УДК 378.4(477):378.14"1804/1917"
Л. Б. ПРОКОФ'бВА
ПЕДАГОГ1ЧН1 1ННОВАЦ11 У ВИЩ1Й ШКОЛ1 УКРА1НИ В Х1Х СТОЛ1ТТ1
Розглянуто розвиток тновацшних педагогiчнuх тенденцш у втчизнятй вищш школi у Х1Х ст. на npumadi дiяльностi Харювського, Кшвського i Новоростського yHieepcumemie. Встановлено, що dimbHicmb цих унiверсuтетiв була регламентована вiдповiднuмu статутами. Основною педагогiчною тенденщею реформування вищоЧ освти в першiй половит Х1Х ст. був пошук новоi моделi вищог школи, головними принципами проголошено висою стандарти i я^сть навчання в утверситетах. До^джено питання виникнення у середин Х1Х ст. громадсько-педагогiчного руху та освтянського подвижництва. Розкрито реформаторський потенщал вiдомuх громадських дiячiв М. Максимовича i М. Костомарова, завдяки яким вища освта в Украiнi розвивалася дuнамiчно, вiдкрuвалuся науковi школи та лаборатори.
Ключовi слова: освтш тноваци, iсторiя педагогiкu, утверситетська класична освта, утверситети Украти, громадсько-педагогiчнuй рух.
Л. Б. ПРОКОФЬЕВА
ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ ИННОВАЦИИ В ВЫСШЕЙ ШКОЛЕ УКРАИНЫ В Х1Х
ВЕКЕ
Рассмотрено развитие инновационных педагогических тенденций в отечественной высшей школе в Х1Х веке на примере деятельности Харьковского, Киевского и Новороссийского университетов. Установлено, что деятельность этих университетов была регламентирована соответствующими документами. Основной педагогической тенденцией реформирования высшего образования в первой половине Х1Х века был поиск новой модели высшей школы, главными принципами провозглашены высокие стандарты и качество обучения в университетах. Исследованы вопросы возникновения в середине Х1Х веке общественно-педагогического движения. Раскрыт реформаторский потенциал известных общественных деятелей М. Максимовича и Н. Костомарова, благодаря которым высшее образование в Украине развивалось динамически, открывались научные школы и лаборатории.
Ключевые слова: образовательные инновации, история педагогики, университетское класическое образование, университеты Украины, общественно-педагогическое движение.
L. B. PROKOFYEVA
PEDAGOGICAL INNOVATIONS IN HIGHER EDUCATION OF UKRAINE
IN THE XIX CENTURY
The article deals with the historical development of innovative pedagogical tendencies that took place in the national high school in the period of the XIX - early XX centuries. The process of reformation of higher education in Ukraine is considered on the examples of Kharkov, Kiev, Novorossiysk Universities. Their activity was regulated by the relevant statutes. The main pedagogical tendency of reformation of higher education in the first half of the nineteenth century was the search for the new model of high school; the high standards and quality of higher education were proclaimed as the main principles. The article investigates the question of appearance in the mid-nineteenth century of social and educational movement and educational asceticism, it discloses reformatory potential of prominent public figures M. Maksymovych, N. Kostomarov who played an important role in the dynamic development of higher education, opening of schools and laboratories.
Keywords: educational innovation, history of pedagogy, classical university education, classical universities of Ukraine, social and educational movement.
Модернiзацiя системи вищо! освии Укра!ни е основним фактором розвитку нашо! держави, головною запорукою И устшного майбутнього. Вирiшення основних завдань модершзаци освiти потребуе переосмислення мети i змiсту пiдготовки майбутнiх фахiвцiв у вiтчизняних унiверситетах вiдповiдно до сучасних европейських стандартiв. Головна функщя шновацшно! дiяльностi - це змша компоненив педагогiчного процесу: цiлей, змюту освiти, форм, методiв, технологiй, засобiв навчання, системи управлiння тощо. Теоретичною основою для здшснення науково обгрунтовано! стратеги вищо! освiти на сучасному етапi е об'ективне вивчення юторично-педагопчного розвитку iнновацiйних процесiв в освт.
Вiтчизняна iсторично-педагогiчна наука мае науковий штерес до вивчення спадщини реформаторских та iнновацiйних процесiв в освт та вихованш. Багато сучасних дослвднишв (В. Андрущенко, I. Бех, М. Свтух, I. Зязюн, В. Кремень, Л. Коваль, О. Сухомлинська, М. Фщула, М Четль та ш.) вiдзначають, що важливою характеристикою шновацшних процесiв е !х поеднання iз загальноiсторичними та нацiональними освiтнiми традищями, духовним становлениям особистостi.
Мета статп - проаналiзувати iсторичнi аспекти розвитку шновацшних процеав у вищiй школi Укра!ни в XIX столiттi.
Аиалiз психолого-педагопчно! лiтератури дозволяе розглядати педагопчш шноваци не лише як створення i поширення нововведень, а й змши, як1 мають суттевий характер щодо стилю мислення викладача i студента.
Вiдповiдно до поставлено! мети розглянемо еволюцшний розвиток iнновацiйних педагопчних тенденцiй у вiтчизиянiй вищiй школi у XIX - на початку XX ст. Цей перюд нашо! ютори визначаеться фундаментальними суспiльно-економiчними перетвореннями, розвитком нацюнально! вде! та боротьбою за нацюнальну вишу школу, науковими i педагогiчними пошуками в системi вищо! освiти, народженням ново! культурно-педагопчно! традици i прогресивних педагогiчних течш.
Перша половина XIX ст. - складний перiод в ютори осв^и Укра1ни, позначений суперечливим i несистемним характером багатьох осв^шх перетворень, пов'язаний з реформами i перетвореннями в освпнш сферi. Передувала цьому складна ситуащя в кiнцi XVШ ст. на Лiвобережнiй i Слобiдськiй Укра!ш: згортання укра!нсько! державностi, лiквiдацiя автономп та iнкорпорацiя укра1нських територiй в склад Росшсько! iмперi!. Освiтия полиика царського уряду була спрямована на поглиблення станового характеру, викорiнения украшства.
Iнновацiйнi процеси в освiтi були започатковат нормативним документом 1804 р. «Статут народних училищ» i стосувалися передуем системи управлiния. Вiдтодi ушверситетам, якi мали готувати молодь до вчительсько! дiяльностi стали пiдпорядковуватися народш училища. 1м дозволялося мати сво! друкарнi, видавати газети i журнали, наукову та навчальну лiтературу, створювати науковi товариства. Це суттево сприяло формуванню i розвитку у студентсько! молодi нацiональних iдей та вшьнодумства, тож багато студент1в, викладачiв i професорiв брали участь в громадськш та нацiональнiй дiяльностi.
Так, незважаючи на те, що ввд початку свое! роботи в 1805 р. Xаркiвський ушверситет створювався як росшський, вiдносно лiберальна полiтика, здiйснювана в цей час царським урядом, сприяла вiдродженню украхнсько! культури та освии. В унiверситетi актуальним було питання про мову викладання та навчання студенпв. Його керiвництво було впевнене, що тшьки рiдна мова може сприяти грунтовному засвоенню знань i вихованню почуття патрiотизму. Бiльшiсть викладачiв у той час пiдтримали таку шщативу.
Основною формою органiзацi! навчання в уншерситетах була лекцiя, що сприяло широкому застосуванню словесних методiв: бесiд, спiвбесiд тощо. Навчальний процес активiзувався внаслiдок впровадження практичних занять: семiнарiв, практикумiв, бесiд, лiтературних читань, шдив^альних занять (самостiйне написання реферапв, письмових робiт).
Велику увагу в Xаркiвському унiверситетi прид1ляли педагогiчнiй дiяльностi студентiв, адже вiн готував учителiв для гiмназiй та училищ Xаркiвського навчального округу. Першим директором ушверситетського педагогiчного iнституту працював професор X. М. Роммель, викладацька i наукова дiяльнiсть якого була спрямована на розробку та проведення семiнарiв i практичних занять з педагогiки, дидактики, методики викладання всiх шк1льних предмепв.
Педагогiчну практику студенти проходили в гiмназiях та повiтових училищах. У середиш Х1Х ст. в ушверситеп впроваджено курс юторп педагопки. Так1 пiдходи до вивчення практичних аспектiв педагогiки, едносл духовного i фiзичного начала, розвитку розуму, вол^ почуттiв стали пiдгрунтям для створення у майбутньому системи загальнопедагопчно1 тдготовки вчителя в Укрш'ш [4, с. 157].
Основною педагопчною тенденцieю реформування вищо! освiти в першiй половит Х1Х ст. став пошук ново! моделi вищо! школи: наступнiсть i послiдовнiсть у вивченнi дисциплiн фахового спрямування, iнтеграцiя знань шляхом поеднання природничого i гуманiтарного напрямк1в. Головними принципами було проголошено високi стандарти i якiсть вищо! освiти. В уншерситеп спочатку дiяли чотири факультети: iсторико-фiлологiчний, фiзико-математичний, медичний та юридичний. У 1837 р. Харшвський утверситет визнано таким навчальним закладом, в якому експериментально запроваджено положения «Про випробування на науковi ступеш» - кандидат, магiстр, доктор, причому кандидатом можна було стати вже тсля успiшного випуску. Випробування на мапстра i доктора включала тшьки основнi предмети факультету, на якому навчався здобувач. Шсля !х завершення захищалося дисертацiйне дослiджения. Таким чином, ввдбувалося становлення системи наукових ступешв.
До 1917 р. Харювський утверситет пiдготував майже 15 тис. фахiвцiв. Серед його випускнишв були поет П. П. Гулак-Артемовський, iсторик М. I. Костомаров, бюлог I. I. Мечников, лшгвют О. О. Потебня, математик, академш М. В. Остроградський, славiст, засновник вiтчизияного слов'янознавства, академш I. I. Срезневський, драматург М. П. Старицький, засновник украшськог класично! музики М. В. Лисенко та чимало шших дiячiв культури [1].
Здобутки в реалiзацil iнновацiйного осв^нього потенщалу пов'язанi iз вiдкриттям у 1834 р. Кшвського ушверситету. Аналiз навчально-виховного процесу в ньому свiдчить про процеси реформування та вдосконалення цiльових, змiстових i методичних особливостей оргашзаци навчання студентiв. При ушверсител поступово утворювалися науковi товариства, як сприяли розвитку вичизпянох культури i науки, наприклад, Товариство дослiдникiв природи (1869 р.), Iсторичне товариство Нестора-лиописця (1874 р.), Фiзико-математичне (1896 р.), Психiатричне (1897 р.) та iншi товариства [5, с. 44].
Для тдготовки вчительських кадрiв при Ктвському унiверситетi вiдкрився педагогiчний шститут. В жовтнi 1850 р. рада ушверситету прийняла рiшення включити педагопку до головних предметiв iсторико-фiлологiчного факультету, а також для вих студенпв, як1 готували себе до професп вчителя, та вiднести педагогiку до тих предмепв, з яких студенти вщповвдних факультелв мали складати семестровi iспити [3, с. 256].
Засновниками педагопчно1 пiдготовки у XIX ст. в Кишському унiверситетi стали професори фшософп О. Новицький та С. Гогоцький. Вони читали навчальнi курси «Наука про виховання», «Дидактика», «Прикладна педагогiка», «Iсторiя виховання». О. Новицький у листопада 1834 р. розпочав власне учительську тдготовку студентiв педагопчного iнституту при унiверситетi. При вивченш педагогiчних дисциплiн студенти засвоювали там вде1 реформаторсько1 педагогiки, як демократизацiя, гуманiзацiя, соцiалiзацiя освiти, забезпечення активного творчого саморозвитку особистостi, котрi активно переносили на педагопчну практику i свою майбутню професiйну дiяльнiсть. Системний шдхвд до вивчення педагогiчних дисциплш в унiверситетi передбачав створення програм з розподiлом навчального матерiалу, систему контролю за виконанням практичних та шдив^альних робiт. Це давало можливють випускникам унiверситету плiдно працювати на вчительськш нивi, ефективно поеднувати дидактичну та виховну функцп навчального процесу, тобто професшно займатися навчанням i виховання дiтей у школi.
Нова епоха осв^шх реформ у вищш освт розпочалася iз прийняття урядово1 постанови 15 листопада 1858 р. «Про лшшдащю педагогiчних iнститутiв при росшських унiверситетах та створення при них особливих педагогiчних курсiв» [14, с. 115]. Ввдповвдно до цього документа педагопчш iнститути при ушверситетах трансформувалися в особливi вищi педагопчш курси.
На дворiчнi педагогiчнi курси, що були створенi при Кйвському та Xаркiвському унiверситетах, приймали для навчання молодих людей, як1 вже отримали вищу освiту i виявили бажання присвятити себе вчительськiй даяльносп. Студенти цих курсiв обов'язково вивчали
логiку, психологiю, iсторiю педагогiки та основи дидактики. З метою оргашзаци спецiально! педагогiчно! освiти при вказаних курсах були створен пмназп. На !х базi унiверситетськi професори проводили педагогiчну практику для молодих людей, якi готували себе до професи вчителя. Кожний, хто зашнчував педагогiчнi курси, повинен був захищати твiр на задану тему, а також прочитати публiчну лекцiю. Випускники, котрi виявили особливi успiхи в навчант, отримували право викладати в ушверситеп.
Разом з тим несприятливi внутрiшнi суспiльно-економiчнi i полiтичнi умови, революцшш подi! 1848-1849 рр. в Сврош, панування у навчальних закладах Росп полiтичного нагляду й палично! дисциплiни, малочисельна пiдготовка вчителiв для народних шк1л i гiмназiй, недостатня увага щодо виховання людини-громадянина спричинили виникнення у 50-60-х роках XIX ст. вичизняного громадсько-педагогiчного руху. За шщативою представниюв укра!нсько! iнтелiгенцi! створювалися багато громадських органiзацiй, як1 проводили широку просвiтницьку дiяльнiсть серед населення, вiдкривалися педагогiчнi та науковi товариства, розвивалася педагогiчна публiцистика та педагопчш журнали, основною метою яких були пропагування укра!нсько1 мови, лiтератури, культури, створення народних домiв, бiблiотек-читалень, поширення укра1нських видань. [1, с. 99].
Представники громадсько-педагогiчного руху брали участь у здшсненш реформ освии 60-х рок1в XIX ст., становленш земського просвiтнього руху. До основними напрямiв громадсько-педагогiчного руху належать: лiберальний (М. Пирогов, М. Костомаров, I. Глiбов, М. Драгоманов), демократичний (К. Ушинський, X. Алчевська, М. Корф), революцшно-демократичний (Т. Шевченко), анархiчний (М. Бакунiн). Трактування iдей народного виховання та уявлення про шляхи розвитку народно! школи представниками рiзних напрямiв руху були достатньо своервдними - вiд виховання iстинного христианина, вiрного «царю i вггчизш», до виховання людини-борця за соцiальну справедливють на основi здобутк1в культурно-освiтньо! спадщини княжо! i козацько! доби, патрютизму та народностi. [5, с. 57].
Переважна бшьшють видатних укра!нських освггтх дiячiв XIX ст.: В. Антонович, М. Максимович, Д. Багалш, Б. Грiнченко, М. Драгоманов, О. Потебня, Т. Шевченко, I. Франко та iншi пов'язували свою дiяльнiсть з освиою та просвiтництвом серед укра!нського населення. Великого значення вони надавали вивченню iсторi! укра!нського народу i лiтератури, лiтописiв, нацiональних звича!в, обрядiв. 1х об'еднувало прагнення до знань, постшний пошук шляхiв до самовдосконалення, вони вiдчували необхiдиiсть розвитку у студентсько! молодi нацiонально! самосвiдомостi, почуття власно! гiдностi, прагнення до свободи.
Зазначимо, що свиогляд i життева позищя громадських дiячiв значною мiрою впливали на появу нововведень у сферi вищо! освiти та формування громадянських якостей студентiв унiверситетiв Укра!ни XIX ст.
Значним реформаторським потенщалом володiв перший ректор Ки!вського ушверситету М. Максимович - iсторик, мислитель, просвиитель, природознавець, фольклорист, етнограф який пов'язував рiвень розвитку освiти з прогресом кра!ни. Призначення на цю посаду 30-рiчного професора, наймолодшого в той час професора в Росшськш Iмперi!, дослiдники його науково! спадщини пояснюють тим, що М. Максимович був тодi вже ввдомим не лише в кра!нi, а й поза !! межами численними науковими до^дженнями. Вiн заклав традици вивчення в ушверситеп природознавства, ютори, археологi!, фольклористики, як1 в майбутньому призвели до виникнення природознавчих товариств, об'еднань, наукових гуртив. Проввдш педагопчш та загальнонауковi погляди М. Максимовича: широка просвиа та виховання е шляхом досягнення iдеального прогресивного суспшьства, в якому кожна людина зможе реалiзувати сво! обдарування; рiзнобiчний розвиток особистосп як мета виховання; тдготовка квалiфiкованих вчителiв для народних шил та пмназш, котрi би розумши проблеми i потреби народу; обгрунтування повноцiнностi укра!нсько! мови можна вважати реформаторскими у прагненнi створити нацюнальну школу на народнш основi з використанням багатих виховних традицiй, що склалися в культурно-освiтнiй спадщинi укра!нського народу. Принцип народност1, який учений вважав головним, мютився у доступносп освiти для кожного громадянина, можливосл навчання рiдною мовою, використання традицш народно! педагогiки у навчальному процесс вивчення iсторi! рiдного краю як обов'язкового компонента народно! освии.
Усвiдомлюючи значення вищо! освпи серед укра!нського населення, на важливють реформування навчально-виховного процесу вищо! школи вказував М. Костомаров - педагог, фольклорист, юторик, письменник. У сво!й педагогiчнiй концепцi! вiн обстоював самостшнють укра!нсько! мови, детально аналiзував граматичш та фонетичнi !! особливостi, показував вiдмiнностi вiд росiйсько! та польсько! мов, вважав, що знання з природознавства, основ народного життя, становища народу у держав^ його юридичш права е головними у навчанш та вихованш пiдростаючого поколiния.
Варто ввдзначити прогресивнiсть позици М. Костомарова: найвищi та вiчнi цiнностi людства - наука та освiта - повинш належати народовi, який спроможний сприйняти загальнолюдсьш освита надбання лише тодА, коли передача знань ииме його рвдною мовою. Свое кредо, вш сформулював чАтко А конкретно: керуватись у дослщженш та викладанш юторичного матерАалу народним життям у вих його проявах А пропагувати серед молодА Аде! щодо вшьного об'еднання р1вноправних народАв на взаемовипдних умовах.
Отже, друга половина XIX ст. позначена активАзащею громадсько-педагопчного руху та освиянського подвижництва, сплеском штересу до реформування вищо! освии. ВикладачА ушверситепв в Украш мали чиш уявлення про духовну та нацюнальну едшсть наци, сввдомо ставилися до духовних та матерАальних цшностей укра!нського народу, мали потреби збагачувати !х особистою працею та орАентуватися на них у власнш життедАяльносп, усввдомлювати особисту ввдповвдальшсть за долю наци.
Одним з важливих питань розвитку вищо! школи в Росп у другш половин XIX ст. було питання про напрям класично! ушверситетсько! освии. Це мало безпосередне вАдношення до створення Новоросшського унверситету в Одеа на базА Ршельевського лщею в 1865 р. Попечитель Одеського навчального округу М. Пирогов, вказуючи, що цей лщей не ввдповвдав тодшшм вимогам освии, наполягав на створенш на його базА ушверситету, в якому би здшснювалась тдготовка вчителАв [13, с. 104-106].
Зазначимо, що впродовж XIX ст. ввдбулися суттевА змши у мАжнародних наукових зв'язках укра!нських ун1верситетАв. Так, якщо у XVIII ст. бшьшстъ укра!нщв здобували вищу освггу в ушверситетах Захвдно! Свропи, то у XIX ст. набуло поширення стажування студенпв А викладачАв Xаркiвського, Ки!вського та Новоросшського ушверситепв тд керАвництвом провщних професорАв европейських ушверсителв.
Варто ввдзначити прогресивнють ушверситетського статуту 1863 р., який вирАзнявся новими тдходами до структурування навчальних програм, збшьшенням обсягу реальних знань студенпв, певною ушверситетською автономАею, що проявилося у демократизацп та динамАчному впровадженню педагопчних шновацш: втшення в практику даяльносп ушверситепв оргашзацшних та методичних новацш з урахуванням досягнень свАтово! та вичизняно! реформаторсько! педагопки. Змют та оргашзацш навчання у вищш школА передбачали збшьшення питомо! ваги семшарських, практичних та шдивщуальних занять. Основними методами навчального процесу були лекци, семшарсьш заняття, спостереження, Алюстраци, демонстраций практична робота, екскурсп, прищеплення навичок самоосвии тощо.
Поступово в Новоросшському ушверситеп були ввдкрип науковА шдроздши, центри: зоолопчний музей, ботатчний сад (1867 р.), обсерваторАя (1871 р.), палеонтолопчний музей (1873 р.), пдробюлопчна станщя (1902 р.) [7, с. 15]. ПринциповА змши у шдготовщ фахАвщв пов'язан з приходом в ушверситет М. Ланге, С. Щепкина та шших прогресивних вчених-педагопв.
Одним Аз стратепчних завдань цього ушверситету повинна була стати шдготовка вчителАв для Швденного регюну Росшсько! Амперп. ТодА в Одеському навчальному окрузА ввдчувалась гостра потреба у квалАфшованих вчителях, яких не могли забезпечити Ки!вський А Xаркiвський ушверситети. Тодшнш генерал-губернатор О. Строганов, повшстю схвалюючи проект перетворення Ршельевського лщею в ушверситет, стверджував, що «Швденний край мае потребу не тшьки в одних землеробах, а А в шших дАячах, як у сферА службовш, промисловш, так А в педагопчнш» [12, с. 135].
Наприкшщ XIX ст. Новоросшський ушверситет став одним з науково-методичних А освишх центрАв шдготовки вчителя ун1верситетського типу в Укра!ш. До плеяди ввдомих вчених та педагопв цього ушверситету варто ввднести професора М. Ланге, який з 1888 р.
очолював кафедру фшософп. Вш викладав бiльшу частину курсiв, що належали до ще! кафедри: «Вступ до фшософп», «Iсторiя фшософп», «Психолопя, «Iсторiя педагогiки», «Дидактика. У розробщ навчальних програм з педагогiки, теори виховання, дидактики, ютори педагогiки, окремих методик були започатковаш та на певному рiвнi реалiзованi найважливiшi принципи педагопчно! пiдготовки: педагогiчна спрямованiсть, теоретична зумовлешсть, системнiсть i науковiсть. [9, с. 68].
Здшснення ретроспективного аналiзу iнновацiйних процесiв у вищiй школi Укра1ни дае пiдстави стверджувати, що розвиток впчизняно! вищо1 освiти у XIX ст. був зумовлений економiчними, сощальними та полiтичними чинниками; стратепчш завдання та реформи впчизняно! ушверситетсько! педагопчно! освiти у вказаний перюд визначалися суспiльним вектором урядових освггшх реформ, статутами класичних унiверситетiв, що сприяло пошуку ново1 моделi вищо! освии, вiдкриттю наукових шк1л та лабораторш; реформування вищо1 освiти мало поступовий характер i це забезпечувало И динамiчний розвиток; посилення фахово! педагопчно! пiдготовки студентiв в ушверситетах зумовлено значною мiрою рiзноманiтнiстю И форм, науково-методичних i дидактичних засад; виникнення громадських органiзацiй i товариств, основною метою яких були пропагування укра!нсько! мови та лiтератури й поширення укра1нських видань, сприяло розвитковi громадянських i нацiонально-патрiотичних почуттiв студентсько! молодi.
Так1 особливостi вичизняно! вищо! школи XIX ст. привертають увагу дослвднишв i науковщв з метою використання позитивного педагогичного та управлшського досвiду в сучасних умовах. Модершзащя вищо! освiти, пiдтримання балансу мiж традицiями та iнновацiями, укра!шзащя змюту навчання, спрямування на формування цшсно! особистостi, орiентованоl на вiдтворення щнностей нацюнально! та загальнолюдсько! культури, е ниш вельми актуальними та прюритетними завданнями в Укра!ш.
Л1ТЕРАТУРА
1. Алексюк А. М. Педагопка вищо! освгти Украши. Iсторiя. Теорiя: тдручник / А. М. Олексюк. - К.: Либвдь, 1998. - 558 с.
2. Вернадский В. И. Избранные труды по истории науки / В. И. Вернадский. - М.: Наука, 1981. - 359 с.
3. Ганелин Ш. И. История педагогики: учебник / Ш. И. Ганелин, Е. Я. Голонт. - М.: Учпедиз, 1940. - 404 с.
4. Глузман О. В. Педагопчна осв^а в ушверситетах Укра!ни: iсторичний аспект (XIX - початок XX ст.) / О. В. Глузман // Педагопка i психолопя. - 1997. - № 3. - С. 151-160.
5. Свтух М. Б. Розвиток осв^и i педагопчно! думки в Украш (кшець XVIII - перша половина XIX столггтя): дис. у формi наук. доповiдi ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / М. Б. Свтух. - К., 1996. — 70 с.
6. Iсторiя Одеського ушверситету за 100 рокв (1865-1965); ввдп. ред. i авт. передмови проф. О. I. Юрженко, ред. кол.: проф. Н. I. Бутакевич та ш. - К.: Вид-во Ки!в. держ. ун-ту, 1968. - 423 с.
7. Iсторiя Одеського ушверситету (1865-2000) / Л. О. Ануфрiев, С. О. Аппатов, Ю.О. Амброз та ш. -Одеса: Астро Принт, 2000. - 226 с.
8. Краткий отчет императорского Новороссийского университета в 1871-72 академическом году. -Одесса, 1872. - 113 с.
9. Ланге Н. Н. В чём должна состоять реформа нашей средней школы? / Н. Н. Ланге // Летопись историко-идеологического общества при императорском Новороссийском университете. - Одесса, 1906. - Т. 15. - С. 5-238.
10. Маркевич А. И. Двадцатипятилетие императорского Новороссийского университета / А. И. Маркевич. - Одесса, 1890. - 741 с.
11. Науки про землю в Одеському (Новоросшському) ушверситета / С. Черкез, Я. Бшанчин та ш. -Одеса: Астропринт, 2012. -102 с.
12. Новороссийский университет в воспоминаниях современников: к 135-летию Одесского университета: сборник воспоминаний / авт.-сост. Ф. А. Самойлов, В. А. Смынтина. - Одесса: Астро Принт, 1999. - 295 с.
13. Пирогов Н. Избранные педагогические сочинения; ввод. ст. В. З. Смирнова / Н. Пирогов. - М.: АПН РСФСР, Ин-т теории и истории педагогики, 1953. - 752 с.
14. Реент О. Укра!на в iмперську добу (XIX - початок XX ст.) / О. Реент. - К., 2003. - 340 с.
