CC BY
20
Микола ПАНТЮК
ЗАВДАННЯ НАЦЮНАЛЬНО-ПАТРЮТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОД1 У ПЕДАГОГ1ЧН1Й СПАДЩИН1 В1ТЧИЗНЯНИХ ПЕДАГОГ1В К1НЦЯ Х1Х — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ
У статтi проаналгзовано завдання нацiонально-патрiотичного виховання молодi у педагогiчнiй спадщит М. Грушевського, М. Драгоманова, А.Вахнянина, Б. Гртченка, С. РусовоИ. На основi архiвних джерел, перюдично'1 преси, монографiчних до^джень представлена характеристика шляхiв, способiв, методiв, форм та засобiв становлення громадянина-патрюта у перiод юнця Х1Х — початку ХХ сто-лття.
Нове сощальне замовлення вимагае формування у дггей i молодi нових св^огля-дних щей, поглядiв, переконань, звичок з урахуванням того безщнного спадку, який нагромаджувався укра!нським народом впродовж вшв. Ц процеси не можуть вщбу-ватися без детального анатзу нашо! нащо-нально! юторп, зокрема й ютори педагогiки. Тому творча педагопчна спадщина втиз-няних педагопв, !х думки з приводу нацю-нально-патрiотичного виховання молодi були актуальними тодi, е актуальними i сьогоднi.
В усi часи дослщники намагаються ви-значити оптимальнi шляхи здшснення нащ-онального та патрютичного виховання мо-лодi, окреслити умови, за яких буде можливою реатзащя цього процесу. Про-блеми нащонального та патрiотичного виховання розглядають у сво!х працях О. Вишневський [3], В. Кузь, Ю. Руденко, З. Сергшчук [8] та шш.
Метою статтi е аналiз поглядiв в> домих вiтчизняних вчених кшця Х1Х-го — початку ХХ-го столотя (М. Драгоманова, А. Вахнянина, Б. Гршченка, С. Русово!) з огляду !х впливу на нацiонально-патрiотичне виховання молодь Головне завдання статп вбачаемо у визначенш змiсту, форм, методiв та засобiв нацiонально-патрiотичного виховання молодi у дослiджуваний перiод та по-шуку можливостей задля впровадження цьо-го досвщу у практику втизняно! освiти.
Життя укра!нського народу (економiч-не та полiтичне) на меж ХХ-го столiття було доволi складним. Одвiчне прагнення укра!н-щв мати свою державу залишалося мрiею. Потрiбнi були рiшучi кроки, кардинальш змь ни в економiчному та сощальному життi на-
роду. У цей час зростае нащональна свщо-мiсть: багато укра!нщв присвячують себе служшню рiдному народу. Особливо! гостро-ти набувають питання освiти i культури. Микола Аркас так формулюе мету шкiльництва у той перюд: "Для того, щоб селяни знали сво! права, заходилися писати книжечки про зако-ни та порядки державш. Щоб мiж народом була бшьша освiта, допоминалися, щоб наука в школi була мовою укра!нською — рiдною, щоб дитина 11 розумiла. Заводили школи i для дорослих — такi, де можна було вчитися ве-чорами та у недшю робiтникам та слугам не-письменним, i в них вчили по-укра!нськи" [1, 378]. Антиукрашськш i антинароднiй дiя-льностi уряду все вагомше протисто!ть наро-дно-демократичний рух i його прихильники, яю вiддають усi сили боротьбi за нащональне вiдродження. Сво! надп вони покладали на укра!нську молодь, домагаючись вiд уряду збiльшення кiлькостi укра!нських шкiл, вщк-риття укра!нського ушверситету, фахових шкiл, оргашзаци молодiжних товариств, де мали бути створенi умови для навчання i виховання в нащональному дусi.
Кiнець Х1Х-го столiття знаменуеться насамперед створенням львiвського товарис-тва iм. Т.Г.Шевченка, яке на початку 1890-х роюв перетворюеться у "Наукове товарист-во" на взiрець европейських Академiй Наук. Його очолив професор Львiвського ушвер-ситету Михайло Грушевський: "Вш жваво i палко почав працювати, i за короткий час поставив це Товариство на таку височшь, що з не! воно сво!м свiтом засяяло по всш Укра-!нi i звернуло на себе увагу европейських вчених. Коло Наукового Товариства згурту-вались для пращ найвидатнiшi вчеш Гали-чини та письменники, як от I. Франко, про-
фесори М. Студинський та О. Колесса, Хв. Вовк, В. Гнатюк, I. Верхратський" [1, 381].
Укра!нсью освiтнi та культурнi дiячi значну увагу зосереджували на питаннях освiти, культури, виховання. Багато щей того часу е актуальними i сьогоднi. Майбутне Укра!ни залежало вщ того, чи зрозумiе молодь мюю, яка на не! покладалася. "В сферi освiтнiй i народно-органiзацiйнiй, — пише у зв'язку з цим М. Грушевський, — дав себе знати незвичайний розвш читалень Просвiти i товариств пмнастичних, так званих "Очей" i "Соколiв", якi нечувано зворушили народнi маси, розбудили в них бажання знання, освь ти, iнстинкти оргашзаци й солщарносп" [5, 515].
Iсторiя культурно-просвпниць-кого i молодiжного руху в Укра!ш тiсно пов'язана з iменами вiрних И синiв i дочок: Леш Укра!-нки, 1вана Франка, 1вана Огiенка, Софи Ру-сово!, Христини Алчевсько!, Бориса Гршче-нка, Анатоля Вахнянина та iн.
Нацiональне вщродження нашого народу тiсно пов'язане з iменем Михайла Дра-гоманова. Освпня та просвiтницька дiяль-шсть займала в життi вченого вагоме мюце. Проте його багата творча спадщина довгий час замовчувалась.
Фольклорш матерiали М. Драго-манова сприяли виявленню самобутностi укра!нського народу, глибокому i детальному вивченню його ютори, культури, тради-цiй. Збiрки "Исторические песни малорусского народа, с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова (К., 1874— 1875)", "Полггичш шсш укра!нського народу ХУШ-Х1Х ст." та "Новi укра!нсью шсш про громадсью справи" (Женева, 1881-1883) — це вагомий внесок вченого в етнопедагопку та педагопчну науку загалом.
Думки вченого про необхщшсть гли-бокого знайомства молодi з iсторiею свого народу, про значення гумаштарно! освiти, шкiдливiсть догматичностi е актуальними i сьогоднi: "Вивчення багато! i прекрасно! укра!нсько! народно! словесносп, а особливо полiтичних пiсень, яю являють собою пое-тичну юторда укра!нського народу, розказа-
ну ним самим, заставили мщно полюбити цей народ i пережити всiма силами душi всi подробицi укра!нського питання в Росi! i Австро-Угорщинi. Меш здавалося, що укра-!нцi, зокрема кияни, повиннi зiграти важливу роль у цш справi, але для цього, я думав, необхщно !м побiльше полiтично! освiти: бiльше знайомства з захщноевропейською полiтичною наукою, а також з iсторiею i по-ложенням свое! батькiвщини i захщних слов'ян" [6, 49].
Зв'язки М.Драгоманова з Галичиною носили не тшьки освiтньо-педагогiчний, а й полiтико-соцiальний характер. Про це свщ-чать його публшацп у пресi ("Правда", "Друг", "Громада", "Вольное слово", "Народ" та шш^.
М. Драгоманов завжди виступав за на-роднiсть школи, за навчання рщною мовою, бо саме через вивчення рщно! мови, вказував педагог, дни вчаться поважати свш народ, знати свою культуру, шанувати свое минуле, зрештою — впевнено дивитися у майбутне. Цiй проблемi присвячена його праця "На-роднi школи на УкрашГ' [7, 250].
М. Драгоманов звертае увагу також на роль дитячих та юнацьких органiзацiй у процес формування особистостi. У лисп до М. Бучинського (грудень 1872 року) вш ви-словлюе думку про те, що товариство "Оч" могло б бути оргашзатором видання рiзно-манiтних навчальних i популярних книг у Галичинi, використавши для цього кращi iснуючi видання, наприклад, тмецьке видання з анатоми i гiгiени Бака "Тiло чоловь че", Ки!вське видання з фiзично! географi! "Дещо про свiт божий". У цьому ж лисп автор турбуеться про пiдручник рiдно! мови для укра!нщв: "З росiйсько! педагопчно! лiтератури щитав би дуже потрiбним пере-робити "Родное слово", випуск 1-2, що було б тим легше, бо автор — Ушинський — сам чернiгiвець, деякi сказки i пословицi малору-ськi. Маючи збiрники Рудченка, Номиса, Метлинського i т.д., не трудно було б прямо на тш же системi вистачити укра!нську "Рщ-ну мову", котра справдi була б наукою для дней, що портяться шмеччиною i польщиз-ною" [7, 453].
Як iсторик i етнограф Михайло Драгоманов доводив самобутнють укра!нсько! на-цi!, виступав за цшсшсть етнiчно! територi!, об'еднання укра!нських земель, включаючи Галичину, Закарпаття, Буковину. Пропагую-чи iдею соборностi Укра!ни, учений ще до емiграцi! у Женеву ви!жджае у цi райони, встановлюе зв'язок з мюцевою штел^енщ-ею, особливо тiснi контакти налагоджуе з галицькою штел^енщею та молоддю.
Педагопчш погляди Михайла Драгоманова випереджали час. Основне його пе-дагогiчне кредо — це штегральнють особис-тостi, вiдповiдна iнтегральнiсть педагопчних впливiв на не!, недопущення однобокост^ шаблонностi. Звiдси випливають його основы педагогiчнi переконання:
- опора освгги на народнi традицi!, етнопедагопку, оволодшня дiтей та молодi нацiональною культурою;
- ознайомлення вихованщв з культур-ними надбаннями шших народiв, викорис-тання !х для збагачення власно! нацiонально! культури;
- науковють освiти, !! практична спря-мованiсть;
- прагматизм;
- нацiональна i релшйна толерант-нiсть, недопущення фанатизму в нащональ-них та релiгiйних почуттях;
- визначальна роль сiм'! у формуванш особистостi, особливо !! моральних якостей.
Основною метою педагогiчно! дiяль-ностi М. Драгоманов вважав виховання ново! людини. Його виховний щеал був побудова-ний на демократичних, гуманiстичних та патрiотичних засадах. Саме таю ще! були основоположними у молодiжному русi початку ХХ-го столотя.
Виховнi та навчальнi проблеми укра!н-сько! молодi також завжди перебували у полi зору Анатоля Вахнянина. Хоч дiапазон його наукових та фiлософських iнтересiв був де-що вужчим, нiж у М. Драгоманова, бшьше зосередженим на проблемах Галичини i су-мiжних регюшв, проте його освiтня дiяль-шсть суттево впливала на розвиток укра!нсь-ко! суспiльно! думки, вона не втратила свое!
актуальносп й сьогодш, у час становлення укра!нсько! держави.
На суспшьно-полпичш погляди А. Вахнянина, його громадську дiяльнiсть значний вплив мала захщноевропейська культура та греко-католицька церква. У сво!й творчосп вiн шукав опори у Т. Шевченка та в iсторiï козацтва. А. Вахнянин активно зай-мався музично-хоровою дiяльнiстю. Заохо-чуючи молодь до сшву, вiн був впевнений, що ств е дуже добрим засобом для пробу-дження нацiональноï свiдомостi.
У перiод, коли А.Вахнянин повернувся з Вiдня до Львова, вщбулася його зустрiч з керiвниками львiвськоï "Громади" Андрiем Сiчинським та Корнилом Сушкевичем, пiд час я^' було прийнято рiшення про ство-рення просвiтньоï органiзацiï "...для шзнан-ня народа i просвiти його". Добре розумдачи значення молодiжних оргашзащй у справi нацiонально-духовного вiдродження, Вахнянин вщдав 1м чимало зусиль i пращ.
У листопадi 1868-го року вщбулися установчi збори, яю прийняли ухвалу про утворення оргашзаци "Просвгга". Першим головою був обраний А. Вахнянин.
У 1881-му рощ активюти "Просвiти" утворили ще одну культурно-освггню орга-нiзацiю, що була покликана виршувати пи-тання украшського шкiльництва — "Руське педагогiчне товариство". У 1912-му роцi воно було перейменоване на "Украшське педагогiчне товариство", а з 1926-го року — товариство "Рщна школа".
Глибоко усвщомлюючи ситуащю, що склалася на теренах Украши у той час, А. Вахнянин так ощнював ïï: "З розвитком культури зросли i змщнши нацiональнi по-чуття народiв, посилилась свiдомiсть нацiо-нальних прав, виник отр проти насилування цих прав... Нацiоналiзм оживляе нинi куль-турну роботу всiх, а противитися розвоевi нацiоналiзму однаково, що убивати народ, позаяк без плекання язика рщного нидiе i гине душа народу" [15, 68-69].
А. Вахнянин, подiбно до
М. Драгоманова, наголошував на потребi дотримуватися толерантностi у нащональних стосунках: "Завзятiсть у боротьбi нацiональ-
нiй похожа вже на той фанатизм середньов> чний, з яким велися вш вiйни релшйш. Ро-зумiеться само собою, що при тому i еконо-мiчна та культурна робота полишалася на бощ. Про пiдняття селянства з матерiально! нужди, про збудження охоти до економiчно-го труду та фахову просв^у дбаеться бiльше на словах. Нащональна боротьба обняла уми так сильно, що кожного, хто би не брав у нш чинно! участи, називають ниш якщо вже не зрадником справи народно!, то бодай не пат-рютом" [15, 70].
У педагогiчнiй дiяльностi А.Вахнянин на чiльне мiсце ставив формування високих духовних та моральних якостей особистостi, розвиток самостiйностi мислення, виховання естетично! культури. Саме такий погляд на основнi засади формування особистосп був притаманний дiяльностi дитячих та молод> жних об'еднань початку ХХ-го столотя.
Важливим для А.Вахнянина було здшснення навчального й виховного процесу рщ-ною мовою, вш вважав великим недолiком освiтньо! справи вщсуттсть укра!нських шд-ручникiв. У 1870-му рощ А. Вахнянин перек-ладае укра!нською мовою i видае "Короткий курс географп" Белiнгера. Шзтше, у 1884-му роцi, вiн сам укладае пiдручник з географi!, який став основним джерелом географiчних знань для учшв укра!нських гiмназiй.
Не можна оминути плiдну працю А. Вахнянина на полi укра!нського музико-знавства. Вiн скромно зазначав: "Не мав я школи претенсiй звати ся музиком, або композитором. Я був i лишив ся слабеньким автодидактом..., що не соромив ся учити ся вщ людей-музиюв..." [2, 8].
Як згадував Ф. Колесса, А. Вахнянин, мабуть, найшвидше з галицьких музик поз-найомився з М. Лисенком, можливо, ще у 1867 рощ.
А. Вахнянин, за висловом Любомири Яросевич, "протягом усього свщомого життя "ламав пута" на шляху розвитку нащональ-но! музично! культури i був першим на бага-тьох !! "фронтах" [18, 8].
Аналiзуючи юторичш завдання нащо-нально-патрiотичного виховання молод^ не можна не згадати ще одну непересiчну пос-
тать втизняно! педагогiки — Бориса Грш-ченка. Долю i недолю шляхетного учитель-ського фаху пiзнае i дшить Б. Грiнченко разом зi своею дружиною М. Загiрньою, вш присвячуе цiй працi усю свою сумлшнють, усвiдомлюючи, що в такий спошб створюе мiцний фундамент для нащонального пробу-дження. Учений трактуе учительську працю як покликання i обов'язок у сковородинсь-кому сми^ цього слова. У його шзшших повiстях знаходимо цiлiсну картину життя укра!нсько! iнтелiгенцi! того часу. Повють "Соняшний промiнь" залишиться единим у своему родi величним пам'ятником жертов-нiй працi та високiй щейност того укра!нсь-кого вчительства, що розумшо свою працю як необхщну пiдготовку молодого поколiння до нащонального визволення.
Б. Грiнченко працював у багатьох школах, де, як правило, зус^чався з такими проблемами, як не м^ вирiшити, i залишав через це учительську працю. Проте, завжди iдучи за голосом покликання, вш поверта-еться працювати у шкшьництво.
Зi сво!ми учнями, що боялися i учителя, i школи, вiн починае навчання вщ забави у "городський м'яч". Б.Гршченко завжди вiдстоював принцип гуманiзму, категорично вщмовляючись вiд фiзично! кари д^ей, яка у той час була традицшним атрибутом шкшь-ного життя. Сво!х школярiв вiн водив на прогулянки, влаштовував для них ^ри й забави, а разом з тим навчав !х дружби й сол> дарностi.
У сво!й книзi "Яко! нам треба школи" Б. Грiнченко писав: "I справд^ ми бачимо таку рiч, завшгди дiти, що вчаться своею рщною мовою, розумнiшi, бiльше в !х хисту й думкою вони моторшш^ нiж тi, кому зату-ркують голову мовою чужою. З чужомовно! науки дитина дуже часто стае якоюсь недо-тепною, важкою на думку" [4, 6]. Рщна мова, народна мораль, на думку Б. Гр^енка, за-безпечуе формування таких рис майбутнього громадянина, як патрютизм, гуманiзм, доб-ропоряднiсть у взаеминах з шшими людьми. У сво!х працях Гршченко для означення рiд-ного народу вживае слово "нащя", виражаю-
чи цим бажання бачити украшщв державною нацieю, а не тшьки етнiчною групою.
Поряд з учительською працею Б. Грiнченко займався просвпницькою дiя-льнiстю. Вiн вщвщував селян у 1хшх хатах, влаштовував читання та обговорення лпера-турних творiв. Вихованцi школи Б. Грiнченка видавали власний журнал "Думка", в якому друкували сво! спостереження, оповiдання, описи пригод, вiршi.
Школу такого типу сьогодш називаемо "творча школа". Такою була школа Б. Грiнченка вже у 80-х роках позаминулого столiття. Навчання такого типу розвивало образне мислення дней, шдвищувало грамо-тнiсть, формувало самостiйнiсть. Учитель розучував з вихованцями украшсью народш пiснi, докладав чимало зусиль для збережен-ня народних звича!в i традицiй. Дружина Грiнченка органiзувала гурток вишивання, аби "...не втратити та не забути народну красу".
Л1ТЕРАТУРА
1. Аркас М.М. 1стор1я Укра1ни-Руа / Вступне слово i комент. В.Г. Сарбея — Факс. вид. — К.: Вища школа, 1990. — 456 с.
2. Вахнянин Наталь. Купало. Опера на 4 дд. Передмова Ю. Ткаченка, I.A. Березинського. — Харшв: "Рух", 1930. — С.8.
3. Вишневський О.1. Теоретичш основи сучасно! укра1нсько1 педагогiки. — Дрогобич: Коло, 2003. — 528 с.
4. Гршченко Б. Яко! нам треба школи. — К., Б.в., 1912. — С.6.
5. Грушевський М. 1люстрована iсторiя Украши. — Кшв — Львiв, 1913. — С.515.
6. Драгоманов М.П. Лггературно-публщистичш пращ у 2-х т. — К., 1970. — Т. I. — С.40.
7. Драгоманов М.П. Лггературно-публщистичш пращ у 2-х т. — К.: 1970. До М. Бучинського, лист. — Т. 2. — С.453.
8. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергшчук З.О. Основи нащонального виховання. — Умань, 1993. — 108 с.
9. Русова С. Вибраш педагопчш твори. — Кшв: "Освгга", 1996. — 303 с.
10. Русова С.Ф. Дидактика. — Прага: "Пяч", 1925. — С.190.
11. Русова С.Ф. НацюналГзащя школи // Вшьна украшська школа, 1917. — №1. — С.7.
12. Русова С.Ф. Нова школа. — К.: "Украшська школа", 1917. — С. 20.
13. Русова С.Ф. Позашшльна освгга i засоби И проведения. — К.: Дзвш. — С.87.
14. Русов Ю. Кшька спогадiв про Софш Русову /З нагоди 100-литя народження 1856-1956 р./ // Визвольний шлях. Сустльно-полпичний i науково-л1тературний мюячник. Видае "Украшська ви-давнича спiлка". — Лондон, 1956. — №10.
15. "Руська правда в роках 1891-1894". — Львiв, Б.в., 1895, — С. 68-69.
16. Украшський Сок1л // Часопис союзу украшського сок1льства за кордоном. — Прага, Б.в.,1935. — Ч.3/10/, березень.
17. Центральний державний арх1в вищих оргашв влади та управлшня Украши / ЦДАВОВУ Украши, ф. 3889, оп.1, спр.5.
18. Яросевич Любомира. Ознака в^дродження ("Купало" А. Вахнянина) // Музика, 1991, — Ч.2. — С.8.
Висновки. Вищевикладене дае шдста-ви стверджувати, що через специфiчнi суст-льно-полiтичнi обставини життя Укра1ни проблема нацiонально-патрiотичного виховання завжди була актуальною для прогре-сивно! iнтелiгенцil — науковщв, митцiв, освiтян, просвiтникiв, громадських дiячiв. У 1х науково-педагогiчному доробку знаходи-мо цiннi вiдомостi, що стосуються способу оргашзаци процесу нащонально-патрютичного виховання; ними презентованi форми та методи тако! дiяльностi виховника; визначено основш суспiльнi iнституцil, що були покликаш сприяти становленню нацiо-нально! свiдомостi громадян; узагальнено досвiд роботи рiзних органiзацiй i товариств у дослщжуваний перiод щодо формування свщомого патрiота. Вважаемо, що переосми-слення iсторичного досвiду у цiй цариш мо-же прислужитися справi становлення Укра-1нсько1 держави у сучасних умовах.
