CC BY
49
4. Творчiсть композиторiв Укра1ни, 1х науковi пращ, практична робота з дитячими колективами створили тдгрунтя для подальшого розквiту нацiонального музичного мистецтва i педагогiки. Безпосередня робота з хоровим колективом «^ронька», аналiз репертуару дитячих хорових колективiв Укра1ни дають пiдставу стверджувати, що музичш твори згаданих укра1нських композиторiв становлять основу музичного репертуару дитячих i молодiжних хорових колективiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кияновська Л. Укра'шська музична культура: Навчальний пойбник. — Терношль: СМП
«АСТОН», 2000.
2. Колесса Ф. М. Шюльний сшваник — 2-ге вид. — К.: Музична Украша, 1993.
3. Леонтович М. Д. Практичний курс навчання сшву у середшх школах Украши. / Пщ ред.
Л. 1ваново1. — К.: Музична Украша, 1989.
4. Лисенко М. В. Молодощ1. Зб1рка народних шсень. — К.: Музична Украша. — 1990.
5. Кульбовський М. З подшьського кореня. — Хмельницький: Подшля, 1999.
Наталя ГОРБАТЮК
ПРИНЦИП НАРОДНОСТ1 У ВИХОВАНН1 В ПЕДАГОГ1ЧНОМУ ДОРОБКУ Б. ГР1НЧЕНКА
У статтi висвiтлено принцип народностi у виховант на рiзних етапах становлення та розвитку педагог1чного доробку Б.Гртченка.
У процес становлення та розвитку педагопчно! науки проблема виховання особистост привертала увагу багатьох вiтчизняних педагогiв. Серед них не може пройти поза увагою педагопчний спадок Б. Гртенка.
Вiдданiсть Б. Грiнченка рiдному народу пдна подиву i наслiдування. Це про нього захоплено писав його великий сучасник I. Франко: «... У всьому, що пише, проявляв, ж^ч знання мови укра1нсько1, також гарячу любов до Укра1ни, щирий демократизм, бистре око на хиби укра1нсько1 суспiльностi» [11, 14].
I. Франко високо щнував Б. Гртенка як борця за укра1нське слово, справжнього патрiота, одержимого нацюнальною вдеею i вiдводив йому «перше мюце, по пильностi, по таланту, витривалш працьовигостi i рiзнородностi iнтересiв духових...» [11, 14]. За словами С. Сфремова, «справжня бiографiя Грiнченка — то його невсипуща, безупинна, од першого виступу ще юнаком аж до останнього моменту, праця задля рiдного народу, його повсякчасна готовтсть душу свою положити за трудящий люд. Замють сухих хронолопчних дат бачимо в цш бюграфп довгу низку живих праць... Стане тут у ряд — i його педагогiчна робота, ... й дослвди над життям народним, i популяризаторська робота, i громадська публщистика, i красне письменство» [8, 322].
Педагопчна спадщина Б. Гртенка привертала увагу багатьох дослiдникiв, а саме: А. Животенко-Шанюв, О. Неживого, А. По^бного, Д. Шсочиння, М. Плевака, Г. Шерстюка та ш.
Метою ще1 статтi е висвгтлення принципу народностi у вихованнi в педагопчному доробку Б. Грiнченка.
Принцип народност розкриваеться в його працях «Яко1 нам треба школи», «Народш вчигелi i вкра1нська школа», «На беспросветном пути», а також в поетичнш та прозовш творчостi.
Принцип народност Б. Грiнченко розглядав багатовекторно: рвдна школа, рiдна мова, м^я вчителя в народнiй школi, школа i родина, 1х взаемовплив на формування нацюнально1 свiдомостi дитини, тдручники для народно1 школи i т. ш. Глибинний аналiтичний розум, сввдомий патрiотизм дали змогу Б. Гртенку виокремити наукову модель, розробити концепщю справдi народно1 школи для укра1нських дiтей. Б. Грiнченко проблему народност розглядав невiд'емно вiд нацюнально1 ще1, тому народна школа, згiдно з його висновками, повинна бути нацюнальною.
Науков1 записки. Серш: Педагопка. — 2008. — № 1
67
Головний принцип свое! педагопчно! системи Б. Грiнченко обгрунтував так: «Таким робом доходимо ми того, що виховання конче мусить бути нащональне, система виховання повинна бути така, щоб у !й народшсть мала вiдповiдальне собi мiсце. Ус найкращi педагоги-мислителi одноголосно на це пристають» [10, 32]. Вш зазначав, що нацiональнiсть, нацiя — це людська порода i «виявляеться вона, мiж иншим мовою: кожна нащональшсть мае свою мову, ... кожен народ говорить своею рвдною мовою» [3, 30].
Б. Гршченко, як i О. Духнович, Г. Сковорода, К. Ушинський, бачив можлишсть покращення життя народу в його просвт, освiтi, бо тiльки освiчена людина, грамотна, яка усвiдомила геро!чне минуле свого народу, його мкце у свiтi, усвiдомила сво! нащональш коренi i може побачити свое мкце в життi, визначити мету буття у свiтi. Вiн прагнув через поширення освiти серед народу, тднесення рiвня национально! свiдомостi в молодого поколшня вирiшувати укра!нське питання, яке в тi часи набуло особливо! гостроти. Як патрют-громадянин наголошував: «Коли ми хочемо чогось досягти як нацiональний оргатзм, мусимо з усiе! сили стати до просвгтно! работи» [6, 3]. Щ слова можна назвати девiзом усього життя Б. Гртенка. У контекста просвгтнпцько! роботи, вирiшеннi питання створення ново! справдi народно! укра!нсько! школи вiн вважав iдею народностi невщдшьною вiд справи нацiонального вiдродження.
У пращ «Яко! нам треба школи» Б. Гртенко зауважував, що в школах навчають не рiдною мовою, а московською, !! ще називають панською мовою. Дитинi тяжко вчитися i вона швидко забувае те, що вивчила. Потрiбно, щоб у школах учили рвдною укра!нською мовою, якою дни говорять «у сво!й хатi з батьком-матiррю» [7, 8]. На думку автора, дни, яю вчаться своею рiдною мовою, розумшш^ нiж тi, кому затуркують голову чужою мовою. «Тшьки на нашш Укра!нi робочий народ говорить укра!нською мовою, а освiченi люди — московською. Це дуже погано, коли освiченi люди мовою ввдбиваються вщ рiдного народу, — зауважував Б. Гртенко. — Зараз же нам потрiбно укра!нсько! народно! школи, нам треба зараз же науки укра!нсько! мови, кторп укра!нського письменства, кторп укра!нського народу i укра!нського народознавства по гiмназiях та унiверситетах» [7, 24].
У сво!й пращ «Народш вчителi i вкра!нська школа» Б. Гртенко зазначав, що «поки що народ хоче московсько! школи», «народ москалиться», вказував на те, що коли мову якого-небудь народу виганяють зi школи, з церкви, з суду, забороняють !! у лгтератур^ то тсда та мова перестае бути мовою осв^и, культури, а залишаеться тшьки мовою неосвiчено! маси. «I коли народ забувае, що колись його мова мала инше становище, то вш нарешт привчаеться думати, що тшьки державна мова i може бути мовою освiченого чоловiка, тшьки нею i можно собi добути освгти, а своя власна мова — то е простацький жаргон, од якого треба одвикати» [5, 31]. Вш висловлював сждавання на те, що скоро укра!нська книжка, укра!нська газета пiдуть в народ, а укра!нська iнтелiгендiя заговорить до власного народу укра!нською мовою, i погляди народнi на державну i власну мову змiняться. Укра!нський народ побачить, що освгту можна отримати укра!нською мовою, так само, як i московською.
Б. Грiнченко у пращ «На беспросветном пути» висвгглював актуальш проблеми народно! укра!нсько! школи (нерозумшня росiйсько! мови укра!нськими дгтьми, непридатнiсть росiйських пiдручникiв з чужим матерiалом), думки зарубiжних педагогiв про навчання дiтей рiдною мовою.
Питання рщно! мови в рiднiй школi у контекстi розвитку принципу народност розглядалося багатьма вченими-педагогами, попередниками Б. Гртенка на основi природовiдповiдностi, тому що «школа повинна, звичайно, розвивати... природну мову дитини з метою зробити !!, цю мову, найдовершешшим засобом для утворення й розвитку думки. М1ж тим, в кнуючш у нас школi роблять якраз навпаки: рвдна мова дитини не тшьки не розвиваеться, але школа прямо ставить сво!м завданням — вилснення цiе! мови й заведення на !! мiсце iншо!, цебто робить якраз те ненатуральне, противне природ^ згубне, що е порушенням основного принципу усякого людського виховання» [4, 54-55].
Принцип природоввдповвдност у вихованш спонукае не тiльки розмовляти рвдною мовою, а й думати нею, мислити тими категорiями, яю сформованi на основi духовно-моральних ценностей народу. «.неточн1сть мови е завжди показником неточноста думки, то
68
Науков1 записки. Сер1я: Педагопка. — 2008. — № 1
для нас зрозумшо, що думка TaKoï людини не здатна функщонувати правильно, вона викривлена, покалiчена так точно, як i ïï мова... » [4, 62].
Б. Гртенко обурювався тим, що у читанках, за якими навчалися украшсью дiти, мало або зовсiм нема матерiалу про Украïну, ïï кторго, або ж вiн фальшований, недостовiрний. «Чи можна знайомити дитину з батьювщиною на чужiй мовi, яка шчим не пов'язана з щею батьювщиною — нi одним словом, m одним зображенням? Нiколи таке знайомство не торкнеться серця дитини, не змусить ïï любити рщний край!» — писав Б. Гртенко [4, 44].
Великий практичний педагопчний досвiд, високий рiвень нацiональноï сввдомоста дали можливiсть Б. Грiнченку осмислити стан украïнського шкiльництва i спонукати до створення пiдручника, який ввдповвдав би вимогам тогочасноï народноï школи: був написаний украïнською мовою, мктив максимум матерiалу з життя народу, його кторп, культури, формував би нащональну свiдомiсть i самосвiдомiсть учшв, розвивав мислення, нiс iнформацiю такого змкту, щоб дитина вiдчула себе у свт i свiт у соб^ Такий пiдручник було написано у 1889 р., автор назвав його «Рщне слово» («Украшська читанка» з пiдзаголовком «Перша пiсля Граматки книга для читання»).
Зразком до написання «Рвдного слова» слугувала читанка «Родное слово» К. Ушинського, систему розмщення матерiалу в якiй Б. Гртенко вважав досконалою.
Цю читанку можна назвати також тдручником украшського народознавства. Написана вона вiдповiдно до вимог принципу народностi та природоввдповвдност у вихованнi. Серед 30 роздЫв пiдручника бiльшiсть присвячена iсторiï, культур^ природi Украïни. Народознавче спрямування мають роздiли, в яких йдеться про свята, календарну обрядовкть, народний одяг, життя в родит, промисли i ремесла, житло, народну ïжу украшщв, ïхню мораль, ставлення до пращ, до освгти, до iнших народiв свiту. Зокрема, у XXIII роздЫ «Рiдний край» розповвдаеться про Укра^: «Край, що ми в йому живемо, зветься Украïною. Ми звемося украïнцями. Наша мова зветься украшською мовою. Немае нам кращого краю, як наша Украша. Немае нам кращоï мови, як наша украшська мова» [2, 135]. У цьому ж роздЫ е вiрш М. Шашкевича про рiдну мову. Також у роздЫ е приказки, наприклад: «Украïно, рiдна мати! за тебе ми повинш й життя покладати», «Лучче в рiднiй краïнi юстьми полягти, нiж на чужинi слави засягти», «Хто хоче щастя зазнати, той повинен свш край шанувати», якi сприяли вихованню нацiональноï свщомоста, патрiотичних переконань.
У читанщ «Рщне слово» вмiщено твори украïнських поеттв та письменниюв, зокрема, «Наша хатка» М. Коцюбинського, «Обiд» I. Котляревського, «Чумаки ночтжане» П. Кулiша та in
У розвитку принципу народност у виховант Б.Грiнченкo чiльне мкце вiдводив учителю.
«Що ж по^бно зараз робити учителям, щоб добитися украшсь^ школи?» — запитував Б. Гртенко. На його думку, насамперед вони мають тдготувати себе до ^eï справи:
- учителi мають практично i теоретично вивчити украïнську мову;
- познайомитися з украшською литературою, знати вЫх кращих украïнських письменниюв, педагогiчну та народну лiтературу;
- учителi мусять познайомитися з кторкю свого народу, з iсторieю просвгти на Украïнi, ш потрiбно знати життя, побут, потреби свого народу;
- вони мають перестати бути чужинцями серед свого народу, а своею поведшкою, своïм життям мають зробити так, щоб народ жшрив ïм, поважав ïх.
Б. Гртенко зазначав, що учителi мають тдготувати до цieï справи i народ. Необхвдно, щоб народ знав, хто вш i що вiн, щоб народ зрозумiв потребу вiдстоювати своï нацiональнi права, щоб вiн знав, чому мае домагатися украшсь^ школи. Необхвдно, щоб у кожного учителя була бiблiотека для народного читання, щоб учитель читав з народом украшсью книжки й газети, навчав селян украшського правопису, щоб вони й самi могли читати. Б. Гртенко вказував на те, що вчителi мають перестати зватися «народтми вчителями», вони мають ними стати насправд^ вони мають стати щирими синами рвдного народу. А зробити це, на його думку, можна лише тсдо, «коли вчителi будуть сввдомими украïнпями i вчитимуть у вшьнш народнiй украïнськiй школi» [9, 88-89].
Втшення принципу народност у вихованнi Б. Грiнченко будував на конкретних життевих обставинах. Вш глибоко знав життя народу, його культуру, свгтогляд, менталiтет, мову,
Науков1 записки. Серш: Педагопка. — 2008. — № 1
69
традици, звича1, побут. Великого значення вш надавав вихованню в сш'1. На переконання Грiнченка-педагога, саме в сш'1 формуеться нацiональна свiдомiсть, тут нагромаджуються i передаються нацiонально-культурнi цiнностi.
У сш'1 передавався дiтям багатовiковий досвiд, культурна спадщина, формувалися цiннiснi орГентаци в жигтi, тут вiдбувалося трудове, розумове, релiгiйне, фiзичне, морально-етичне, нацiональне виховання. Б. Грiнченко особливо! ваги надавав национальному вихованню в родиш i писав: «Мусимо розмовляти в сем'! завЫгди по вкра!нському; мусимо починати вчити сво! дни дома, щоб учити по вкра!нському ..., та давати дiтям виразно зрозумГти, що вкра!нська мова 1м рвдна, а не московська. Доводиться ввддавати дiти до московських шкш, але мусимо сами дома вчити !х р1дно1 мови, ютори, лггератури... Справжнiх укра!нських, а не укра!нофильських дiячiв тiльки тодi виробимо багато, коли сем'я буде в нас укра!нська, та коли осв1та по вкра!нському йтиме принаймнi додатком до освгга по московському. Не «етнографичний» се патрiотизм, а единий справжнш i иншого не може бути!» [1, 162].
Б. Гр1нченко був справдi народним учителем, оскiльки не лише вчив дiтей, а й працював на нивi просвiти з батьками. Шлях до просвгга родини вш бачив у залученнi простого народу до читання р1зно1 лггератури рiдною мовою.
Вiн зауважував, якщо людина не читае книжку, не вчиться дал1, то й забувае те, що знала, так темною Г помирае, якщо буде школа з рвдною мовою навчання, то дггам укра!нським буде легко вчитися. «А читаючи пот1м добр1 книги й газети зрозумшою рвдною мовою, вони добудуть соб1 таких знаншв, тако! освгга, що вже знатимуть добре, як соб1 гарний лад дати Г такий порядок у себе завести, щоб народовГ легко й щасливо жилося» [7, 9].
Б. Гр1нченко — людина свого часу. I саме час оцшив його внесок у культурно-педагопчну скарбницю Укра!ни. Його педагопчна дГяльшсть, а в 11 контекст — розробка принципу народност у вихованш спиралася на етнографГчно-культурницько-народну парадигму, вектор педагопчних штереЫв був спрямований на укра1нську мову, лггературу, ГсторГю, фольклор. Принцип народност у вихованш вш бачив у широкому спектра просвГта батьюв, формування нацюнально1 сввдомоста дитини, культ книги, рвдного слова, тдняття престижу вчителя, його професп, розвиток творчого потенщалу народу через засвоення культурних надбань укра1нщв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Вартовий П. (Гршченко Б.) Листи з Украши Наддшпрянсько1. — К.: Друкарня «Губернського ПравлГння», 1917. — 180 с.
2. Гршченки Б. 1 М. Рщне слово. Укра'шська читанка. Перша июля Граматки книга для читання. — К., 1917. — 197 с.
3. Гршченко Б. Братства 1 просв1тна справа на Вкра1ш за польського панування до Б. Хмельницького. — Черкаси: Видавниче т-во «Ояч», 1917. — 34 с.
4. Гршченко Б. На безпросвИтномъ пути. Объ украинской школЬ. — К.: Видавництво «В1к», 1907. — 101 с.
5. Гршченко Б. Народш вчител1 1 вкрашська школа. — К., 1906. — 50 с.
6. Гршченко Б. Перед широким свггом. — К., 1907. — 320 с.
7. Гршченко Б. Яко1 нам треба школи. — К., б/р. — 24 с.
8. Сфремов С. О. Гршченко // Сфремов С. О. Л1тературно-критичш ста™. — К.: Дшпро, 1993. — С. 322-332.
9. 1з пращ Бориса Гршченка «Народш вчител1 1 вкрашська школа» // Неживий О. I. Для рщного слова. Творча спадщина Бориса Гршченка 1 проблеми нацюнального виховання. — Луганськ,
1994. — С. 86-89.
10. Карпенко I. М., Неживий О. I. Проблеми нацюнально1 школи в педагопчнш систем1 Бориса Гршченка // Слово 1 шсня Бориса Гршченка: Вюник шституту гршченкознавства. — Луганськ,
1995. — Зошит другий. — С. 32-38.
11. Франко I. Наше л1тературне життя в 1892 рощ // Франко I. З1брання твор1в: У 50-ти т. — Т. 29. Лггературно-критичш пращ. — К.: Наукова думка, 1981. — С. 7-22.
70
Науков1 записки. Сер1я: Педагопка. — 2008. — № 1
